Добірка наукової літератури з теми "Характеристики біомеханічні"

У дослідженні розглянуті проблемні питання технічної підготовленості в пляжному волейболі. Визначено добір характеристик технічної підготовленості. Процес удосконалення техніки є індивідуальним, але основна спрямованість навчально-тренувальних впливів із технічної підготовки волейболістів передбачає, що за допомогою різних вправ та методичних прийомів необхідно формувати у гравців надійність, різносторонність і завадостійкість технічних дій у процесі тренувань та змагань. Відмінною особливістю технічних дій у пляжному волейболі є врахування властивостей поверхні майданчика та необхідність швидкого повернення до передбачуваної вихідної позиції для виконання наступної технічної дії. У зв’язку з цим біомеханічні характеристики переміщень виглядатимуть інакше, ніж у класичному волейболі. Проаналізовано літературу та систематизовані технічні прийоми в пляжному волейболі. Розглянуті методи визначення ефективності технічних дій, їхні якісні та кількісні характеристики. Найактуальнішим методом залишається метод Ашибокова. Методика дала змогу виявити успішність використання окремих елементів гри та значення кожного елементу гри для успішності команди загалом. Її застосування дає змогу визначити відносну та абсолютну ефективність за деякими елементами волейболу. Для елементів, які рідко приносять результативне очко, наприклад «прийом подачі», використовувалися поняття «якісна ефективність» та «коефіцієнт браку». Всі результати визначалися під час проведення змагань.

Мета: розробка моделі для теоретичного аналізу і оцінки оптимальних біомеханічних характеристик проходження фази повороту спортсменів шорт-треку з використанням існуючих біомеханічних ергогенних засобів та інформаційних технологій в тренувальному процесі. Матеріал і методи: теоретичний аналіз науково-методичної літератури, аналіз Інтернет-ресурсів, педагогічне спостереження, відеозйомка, біомеханічний аналіз рухових характеристик. Тестову групу складали 10 юних спортсменів з шорт-треку 9-12 років та 5 спортсменів з шорт-треку віком 18-24 років, які займаються в МСДЮСШ олімпійського резерву м. Харкова з шорт-треку та мають не менше трьох тренувань на тиждень (від 1 року, для юних спортсменів) та регулярні заняття п’ять разів на тиждень (протягом 6-10 років, для дорослих спортсменів). Результати: в роботі теоретично проаналізовано характеристики техніки проходження фази повороту шорт-трековиків засобами біомеханічного аналізу. Розрахунковим шляхом визначено теоретичні залежності показників проходження фази повороту: швидкість, кут нахилу корпусу спортсмена в повороті, положення загального центру мас тіла та їх взаємозв’язок. Виділено основні помилки техніки виконання рухових дій спортсменів початківців у фазі повороту. Висновки: дані теоретичні дослідження підтверджують доцільність використання спеціальних засобів для створення умов, які моделюють в просторі реальну ситуацію проходження спортсменом шорт-треку повороту на одному ковзані, а тренеру дозволять контролювати всі характеристики правильного виконання рухів юних спортсменів-початківців з точки зору біомеханіки. Обґрунтовано використання спеціальних пружних стрічок, як ергогенних засобів для вдосконалення рухових дій спортсменів з шорт-треку. Вказано напрямки покращення біомеханічних показників, які спортсмен здатний реалізувати на практиці. Ключові слова: біомеханіка, шорт-трек, фаза повороту, технічна підготовка спортсменів, аналіз рухових дій.

Найпоширенішою групою інтраартикулярних функціональних розладів скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) є біомеханічні розлади комплексу «суглобова голівка – суглобовий диск» із переднім зміщенням сугло-бового диска. Клінічні діагностичні критерії дозволяють визначити факт наявності патології, натомість, важливим в діагностиці для лікаря є встановлення його причини з метою надання максимально ефективної лі-кувальної допомоги. Ортопедичне лікування з використанням оклюзійних капових конструкцій (оклюзійна сплінт-терапія) є важливою стоматологічною складовою в лікуванні інтраартикулярних розладів СНЩС.
 Вибір оклюзійної капової конструкції, її лікувальний ефект залежить від патобіомеханічних характеристик функціональних розладів, стадії та вираженості патологічного процесу, клінічної симптоматики та функціо-нальних ускладнень.Мета. Дати узагальнену характеристику основних оклюзійних капових конструкцій для лікування інтраа-ртикулярних функціональних розладів СНЩС.Результати. Конструктивні особливості оклюзійних кап залежать від їх функціонального призначення. При інтракапсулярних функціональних розладах СНЩС застосовують релаксаційно-стабілізуючі оклюзійні ка-пи для стабілізації положення нижньої щелепи та нормалізації роботи жувальних м’язів, репозиційні капи за-стосовують для встановлення нижньої щелепи в лікувальне положення із нормалізацією суглобових елементів «голівка - диск - ямка». Незнімні оклюзійні накладки, виготовлені із бісакрилового матеріалу дозволяють пос-тійно зберігати позицію нижньої щелепи з оптимізацією внутрішньо-суглобових взаємовідношень та усунення надмірних травматичних навантажень на СНЩС.Висновки. Застосування оклюзійних капових конструкцій (сплінт-терапії) для усунення біомеханічних проявів інтракапсулярних розладів СНЩС, таких як зміщення суглобового диска, є важливою складовою ліку-вальної тактики та показало позитивну динаміку у зниженні клінічних проявів, в тому числі запального процесу та больового синдрому.

У статті порушено проблему підвищення ефективності класичного тренажу в системі підготовки сучасних артистів балету. Традиційне виховання та вдосконалення виконавської майстерності ґрунтується на точному дотриманні суворих вимог при максимальних фізичних зусиллях щодо виконання рухів та вправ, що є запорукою отримання необхідного результату згідно з вимогами балетного мистецтва. Однак, зважаючи на його стрімкий розвиток та філософсько-психологічну спрямованість, навчання артистів балету, окрім традиційних академічних підходів, слід спрямовувати на соматичні практики, що досі не знайшло поширення в структурі класичного тренажу. В межах хореологічного та педагогічного наукового дискурсу визначення та обґрунтування сучасних педагогічних підходів у системі підготовки висококваліфікованих балетних виконавців не знайшло повноцінного висвітлення. З огляду на це, в дослідженні окреслено, проаналізовано та запропоновано умовні назви можливих педагогічних підходів до вдосконалення виконавської техніки артистів балету на уроці класичного танцю: «анатомічний» («біомеханічний») – ґрунтується на анатомічних та біомеханічних властивостях організму, реалізується шляхом досконалого тлумачення механізму роботи м’язів, зв’язок та суглобів, що відповідають за виконання того чи іншого руху; «кінестезичний» – ґрунтується на особистому відчутті рухів виконавцем, реалізується за рахунок власного «ставлення» танцівника до специфіки руху та його покрокового опанування через фокусування спочатку на різних його аспектах, а потім комплексному засвоєнні; «асоціативий» – ґрунтується на образному трактуванні рухів та вправ, реалізується за допомогою використання педагогом влучних порівняльних характеристик; «музично-ритмічний» («евритмічний») – ґрунтується на мелодико-ритмічних властивостях рухів, реалізується за рахунок м’язового відчуття ритму та мелодії, аналітичної ритмо-пластичної інтерпретації музики; індивідуальний – ґрунтується на особистих анатомічних, технічних та психологічних можливостях танцівника, реалізується шляхом урахування індивідуальних особливостей виконавця з метою виявлення найкращих можливостей та розвитку до необхідного рівня слабко виражених. У межах кожного із зазначених підходів (окрім «кінестезичного») виокремлено традиційний елемент та визначено шляхи до їх удосконалення, як засобу створення новаторського вектору у навчанні артистів балету. Обґрунтовано сенс «кінестезичного» підходу, як такого, що досі не використовувався в системі навчання артистів балету, та виявлено доцільність його застосування. Зроблено припущення, що сучасні педагогічні підходи сприятимуть реформуванню системи класичного тренажу, покликаного виховати універсального артиста балету, здатного усвідомлювати всі аспекти рухів і власні фізіологічні та психологічні відчуття під час їх виконання.

Протягом останніх десятиліть спектр діагностики уражених суглобових хрящів надає безліч варіантів розпізнавання, візуалізації, кількісної оцінки та аналізу, пов’язаних із прогресуванням від осередкового ушкодження хряща до розвитку загального захворювання. Точна діагностика ушкодження скронево-нижньощелепних суглобів, особливо їх хрящової тканини, є необхідною умовою для успішного лікування та сприяє покращенню прогнозу в пацієнтів із захворюваннями суглобів різної етіології.
 Мета дослідження – запропонувати оновлення та розуміння діагностики суглобових хрящів для клінічних та дослідних цілей, від раннього ураження матриксу та дегенерації до генералізованого внутрішньосуглобового процесу, акцентуючи увагу на надійності, клінічній цінності, поточному стані та можливим застосуванням.
 Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз медичної літератури з порівнянням усіх можливих способів дослідження скронево-нижньощелепних суглобів, у т. ч. клінічні ознаки та симптоми, рентгенографічні дослідження, артроскопію та магнітно-резонансну томографію (МРТ), ультразвукове дослідження, біохімічні показники тощо.
 Результати досліджень та їх обговорення. Порівняльний аналіз інструментальних та лабораторних показників довів доцільність застосування найновіший методів діагностики деструкції суглобової хрящової тканини, такі, як уповільнена гадолінієва МРТ хряща, оптична когерентна томографія та генетичне профілювання, що стосуються різних аспектів морфології та функціонування хряща. А можливість визначення маркерів ушкодження хрящової тканини та їх кореляція з іншими показниками дозволяє з аргументованою впевненістю діагностувати усі скронево-нижньощелепні розлади та планувати адекватне лікування.
 Висновки. Різноманітні методи діагностики захворювань скронево-нижньощелепного суглоба засновані на візуалізації, біохімічних та біомеханічних характеристиках суглобового хряща. Очікується, що технічне удосконалення та розширення знань про початок та динаміку захворювання позитивно впливатимуть на сучасні тенденції у діагностиці методики та стануть надійною основою для розробки нових лікувальних методик.

Мета. Вивчити міофасціальні кінематичні ланцюги нижньої кінцівки та їх вплив на характер порушення склепінчастого апарату стопи дітей 7–14 років, які займаються таеквон-до. Методи.Обстежено 60 дітей віком 7–14 років, які займаються у секції таеквон-до. 30 дітей з ознаками функціонального порушення склепіння стопи і плоскостопістю І–ІІ ступеня важкості склали основну групу. Інші 30 дітей без порушення склепіння стопи склали контрольну групу. Плантографічний аналіз здійснено на комп’ютерному комплексі “DIERS FAMUS” (Німеччина). Антропометричне дослідження доповнено електроміографічним дослідженням за допомогою апарату “Нейро-ЕМГ-Микро” (Росія). Досліджувались м’язи, які входять до трьох міофасціальних кінематичних ланцюгів гомілки. Для встановлення об’єктивних ознак больового синдрому застосовували анкетування за протоколом ВАШ. Якість життя досліджували за допомогою акнети SF-36. Статистична обробка даних здійснювалась методами параметричної і непараметричної статистики. Результати. Встановлено, що м’язи відповідної групи на гомілці при співставленні поздовжніх осей входять до складу переднього, заднього і латерального міофасціального кінематичного ланцюга, який закінчується на різних поверхнях стопи. Всі вони приймають участь у підтримці склепінчастого апарату стопи. Проведене дослідження електрофізіологічної активності виявило її зниження та дисбаланс тонусу окремих м’язів гомілки, що вказує на важливу роль порушення частотно-амплітудних характеристик окремих м’язів в складі міофасціальних кінематичних ланцюгів у створенні умов для функціональних порушень склепіння стопи і плоскостопості. Порівняльний аналіз антропометричних показників стопи дітей різного віку та їх співставлення з електроміографічними даними повністю підтверджує сучасні наукові уявлення про визначальну роль міофасціальних кінематичних ланцюгів гомілки у забезпеченні нормального функціонування стопи, як важливого органу опорнорухового апарату людини. Висновок. Тонічний баланс м’язів гомілки є стабілізуючою біомеханічною силою з підтримки нормального стану склепіння стопи, а їх дисбаланс може бути причиною розвитку плоскостопості, що добре виявляється при електронейроміографічному обстеженні.Ключові слова: плоскостопість, міофасціальні ланцюги, електроміографія, діти

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.01 – нормальна анатомія. – Сумський державний університет, Суми, 2015. Дисертація присвячена вивченню хімічного складу та біомеханічних пара-метрів інтактної і травмованої довгої кістки скелета в процесі постнатального онтогенезу. Механічна травма призводить до сповільнення поздовжнього росту стег-нової кістки у тварин підсисного, інфантильного, ювенільного та молодого віку через 10 та 15 днів після травми і незначного зростання ширини діафіза у щурів від підсисного до зрілого віку. Через 24 доби після травми відзначається норма-лізація ростових показників у всіх вікових періодах. Упродовж усього терміну репаративного остеогенезу відбувається втрата кісткою кальцію та зростання вмісту мікроелементів, зокрема марганцю, міді, цинку, заліза та магнію. Відно-влення рівня мікроелементів більш активно відбувається у тварин від підсисно-го до молодого віку, більш повільно – у тварин передстаречого та старечого ві-ку. Активізація процесів ремоделювання кістки призводить до зменшення числа твердості травмованого органа на 24-ту добу спостереження у всіх вікових групах, крім тварин старечого віку, де зменшення показника було критичним вже на початковій стадії репаративної регенерації. Параметри міцності кістки найбільше змінюються у тварин підсисного, інфантильного, передстаречого та старечого віку, які характеризуються нестійкою будовою кісткової тканини. Найменші зміни характерні для щурів молодого та зрілого віку. Модуль Юнга та жорсткість поперечного перерізу кістки, що характеризують якість кісткової тканини, максимально змінюються у тварин передстаречого та старечого віку на 10-й день спостереження. На 24-ту добу після травми у тварин молодого та зрілого віку відбувається відновлення показника, у тварин від підсисного до ювенільного віку – значне їх зростання, в той час як у тварин передстаречого та старечого віку динаміка відсутня. В результаті виконання роботи створена біомеханічна модель стегнової кістки, що дозволяє з високою ймовірністю розрахувати параметри міцності кі-сткової тканини тварин різного віку за умов пошкодження її цілісності.<br>Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.01 - нормальная анатомия. - Сумской государственный уни-верситет, Сумы, в 2015. Диссертация посвящена изучению химического состава и биомеханических параметров интактной и травмированной длинной кости скелета в процессе постна-тального онтогенеза. Изучение особенностей механических параметров был проведен на 168 белых лабораторных крысах самцах 7 возрастных групп. По классификации За-паднюк В. И. (1983), жизненный цикл крысы делится на 4 периода и 9 возраст-ных групп. В нашем эксперименте были задействованы крысы подсосных воз-раста (15 дней), инфантильного (30 дней), ювенильного (80 дней), молодого (210 дней), зрелого возраста (435 дней), предстарческого (630 дней) и старче-ского возраста (810 дней). Все животные были разделены на 2 серии - кон-трольную и экспериментальную. Контрольную серию животных составили интактные крысы 7 возрастных групп по 6 животных в каждой. Животным экспериментальной серии (126 крыс всех возрастных групп) в условиях стерильной операционной наносили дырча-тый дефект с медиальной поверхности тела средней трети бедренной кости. Травма была выполнена в месте, где отсутствуют мышцы и магистральные со-суды, для уменьшения общего травматизма. Дефект наносили стоматологиче-ским бором диаметром от 1 до 2 мм в зависимости от возраста под наркозом (кетамин - 10 мг / кг веса животного). Операционную рану зашивали, животных выводили из наркоза и удерживали в стационарных условиях вивария. Крыс экспериментальной серии выводили из эксперимента через 10, 15 и 24 суток после перелома. Для изучения особенностей биомеханических пара-метров костей скелета в возрастном аспекте и их корреляции с показателями химического состава органа использовали остеометрические исследования для оценки процессов роста и формообразования бедренной кости в динамике остеогенеза; атомно-абсорбционную спектрофотометрию для определения осо-бенностей макро- и микроэлементного состава кости в разные сроки репара-тивной регенерации в возрастном аспекте; определение микротвердости костной ткани для оценки качества костной ткани в разные сроки остеогенеза; био-механические методы для определения параметров прочности травмированной кости и расчета качества костной ткани; статистические методы исследования для определения корреляционных связей и достоверности полученных различий количественных показателей. Механическая травма приводит к замедлению продольного роста бедренной кости у животных подсосного, инфантильного, ювенильного и молодого возраста через 10 и 15 дней после травмы и незначительного роста ширины диафиза у крыс от подсосного к зрелому возрасту. Через 24 суток после травмы отмечается нормализация ростовых показателей во всех возрастных периодах. В течение всего срока репаративного остеогенеза происходит потеря костью кальция и рост содержания микроэлементов, в частности марганца, меди, цинка, железа и магния. Восстановление уровня микроэлементов более активно происходит у животных от подсосного до молодого возраста, более медленно - у животных предстарческого и старческого возраста. Активизация процессов ремоделирования кости приводит к уменьшению числа твердости травмированного органа на 24-е сутки наблюдения во всех возрастных группах, кроме животных старческого возраста, где уменьшение показателя было критическим на начальной стадии репаративной регенерации. Параметры прочности кости наиболее изменяются у животных подсосного, инфантильного, предстарческого и старческого возраста, которые характеризуются неустойчивым строением костной ткани. Наименьшие изменения характерны для крыс молодого и зрелого возраста. Модуль Юнга и жесткость поперечного сечения кости, характеризующие качество костной ткани, максимально меняются в животных предстарческого и старческого возраста на 10-й день наблюдения. На 24-е сутки после травмы у животных молодого и зрелого возраста происходит восстановление показателя, у животных от подсосного до ювенильного возраста - значительный их рост, в то время как у животных предстарческого и старческого возраста динамика изменений отсутствует. В результате выполнения работы создана биомеханическая модель бедренной кости, что позволяет с высокой вероятностью рассчитать параметры прочности костной ткани животных разного возраста в условиях повреждения ее целостности.<br>Dissertation for degree of Ph.D on speciality 14.03.01 – normal anatomy – Sumy State University, 2015. Dissertation is devoted to studying the chemical composition and biomechanical parameters of intact and injured long bones during the postnatal ontogenesis. Mechanical injury leading to slower of longitudinal growth of femoral bone in animals of suckling, infantile, juvenile and young ages in 10 and 15 days after injury and a slight increase in the width of the diaphysis in rats from suckling to adult ages. In 24 days after the injury observed normalization of growth indicators in all age pe-riods. Throughout of reparative osteogenesis we can see the loss of calcium content and increase of the trace elements, in particular manganese, copper, zinc, iron and magnesium. Restoring the level of trace elements more actively takes in animals from the suckling to the young ages, more slowly - in animals of presenile and senile ages. The activation of bone remodeling processes result in a reduction of the hardness of the injured organ on the 24th day of observation in groups of all ages except the el-derly animals, where the reduction was a critical in the initial stage of reparative re-generation. These parameters are changed in animals of suckling, infantile, presenile and senile ages, which are characterized by fragile bone structure. The smallest changes are characterized in rats in young and adult ages. Young's modulus and rigidity of the cross section of the bone, that characterize bone quality, changed in animal of presenile and senile ages on the 10th day of observation. On the 24 th day after the injury in animals of young and adult ages this parameter restored, but in animals from the suckling to the juvenile age – we can see it significant growth, while in animals of presenile and senile ages dynamic was absent. As a result of research we created biomechanical model of the femur, which al-lows to calculate parameters of bone strength with a high probability in animals of different age groups in terms of damage to its integrity.