Добірка наукової літератури з теми "Фіскальні потреби"

Децентралізація влади, що розпочалася в Україні, дала старт реформуванню усієї держави. Проте належної стратегії цього реформування суспільство ще не виробило, як і поки що достовірно не з’ясувало, яку саме державу воно де-факто має нині. Важливі знання про цю державу може дати аналіз її податково-правової природи. Адже згідно з однією з найпоширеніших теорій держави саме у податках втілено її економічно виражене існування. Безпосереднім предметом статті є аналіз правової природи сучасної фіскальної держави Україна. Метою статті є з’ясування найзагальніших причин та закономірностей появи цієї держави, її найголовніших цілей і правових властивостей. Предмет, мета і завдання дослідження визначили методологію статті, а саме антропосоціокультурний підхід. Аналіз причин і закономірностей появи фіскальної держави Україна, її правових властивостей дав змогу зробити такі висновки: фіскальна держава є якісно виокремленим видом роду податкової держави. Її поява не має жорсткої прив’язки до певного типу цивілізації чи соціально-економічної формації. Вона виникає внаслідок деформації і трансформації через сукупність конкретно-історичних причин істинно публічно-правових цінностей у цінності квазіпублічно-правові. Останні зазвичай проявляються назовні у формі “державних” цінностей. Кардинально відрізняються між собою також основоположні цілі і засоби їх досягнення податкової та фіскальної держав. Якщо у першому випадку сама податкова держава є основним засобом реалізації податкової політики, а платники податків із їхніми потребами виступають у ролі цінностей та цілей цієї держави (саме тому у ХХ–ХХІ ст. за такою державою закріпилася назва соціальної держави), то у фіскальній державі платникам податків та їй самій належать протилежні ролі. Не є винятком і фіскальна держава Україна. Передумови її появи почали формуватися переважно ще у лоні радянського суспільства та завершили у початковий пострадянський період розвитку України. Їй притаманні такі основоположні властивості: захоплення державою податкового права платників податків та соціуму загалом; фіскальний суверенітет держави; примусовий характер податкового обов’язку платників податків перед фіскальною державою; фіскальна природа її податкового права; асиметричність податкового права фіскальної держави.

У статті на основі аналізу норм чинного законо-давства України визначено та охарактеризовано ключові напрями вдосконалення діяльності держав-них органів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Метою статті є визначення ключових на-прямів вдосконалення діяльності державних орга-нів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Визначено, що кроки, спрямовані на реорганізацію Державної фіскальної служби України шляхом її поділу на наведені вище центральні органи виконав-чої влади, в цілому слід розцінювати як позитивні, оскільки одне відомство не може в ефективний спосіб виконувати таку значну кількість завдань і функ-цій у сфері реалізації фіскальної політики в Украї-ні. Проте, на нашу думку, правові засади діяльності Державної податкової служби України та Державної митної служби України повинні бути закріпленими не на підзаконному нормативно-правовому рівні, а на рівні окремих законів України, як це здійснено щодо цілого ряду центральних органів виконавчої влади. З’ясовано, що правовий статус центрального органу виконавчої влади, відповідального за забезпечення формування та реалізацію діяльності в сфері здійс-нення фінансового контролю, на нормативно-право-вому рівні врегульовано із значними недоліками. Такі недоліки знаходять свій прояв як у значній кількості нормативно-правових актів, на рівні яких закріплено правовий статус даного органу державної влади, так і в назві самого органу, що не відповідає ані його функ-ціональному призначенню, ані змісту його діяльності. Зроблено висновок, що першорядними проблемами функціонування органів державної влади в сфері реа-лізації фіскальної політики в Україні, які потребують свого негайного вирішення, є необхідність врегулю-вання правого статусу таких органів. Сьогодні сво-го перегляду потребують нормативно-правові акти, на рівні яких закріплено правовий статус основних центральних органів виконавчої влади, які реалізу-ють фіскальну політику за відповідними напрямами. Йдеться, зокрема, про Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі Украї-ни, Державну аудиторську службу України, Держав-ну податкову службу України та Державну митну службу України. Свого реформування потребує й сек-тор правоохоронного забезпечення реалізації фіскаль-ної політики в Україні.

Вплив фіскального механізму на інвестиційні процеси здійснюється через його структуру та спрямованість складових на вирішення конкретних завдань і досягнення реального ефекту, що відбувається завдяки фінансовим ресурсам, які формуються, розподіляються та використовуються на задоволення інвестиційних потреб суб’єктів економіки. Зазначене обумовлює актуальність дослідження структурних складових фіскального механізму та їх впливу на здійснення інвестицій. Стаття присвячена виокремленню та обґрунтуваннюю структурних складових фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів. Специфіка наукових завдань, що становлять предмет дослідження, вимагала використання комплексу спеціальних методів, застосування яких допомогло визначити структурні складові фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів, зокрема методи, форми, інструменти та важелі. У статті досліджено зміст методів фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і запропоновано до них відносити планування, організацію та контроль. Розглянуто сутність форм фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і обґрунтовано їх склад, що охоплює податкову форму мобілізації бюджетних доходів, неподаткову форму мобілізації бюджетних доходів, трансфертування, кошторисне фінансування, бюджетне інвестування, бюджетне резервування, фінансування бюджету, кредитування бюджету, державні (місцеві) запозичення, державні (місцеві) гарантії. Визначено зміст інструментів фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і рекомендовано до них включати доходи, видатки, балансування бюджету та державне (місцеве) кредитування. Висвітлено сутність важелів фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів і запропоновано відносити до них засоби, завдяки яким підсилюється дія фіскальних інструментів, яка може мати як стимулювальний, так і стримувальний характер. В результаті дослідження доведено, що фіскальний механізм регулювання інвестиційних процесів є сукупністю методів, форм, інструментів і важелів впливу держави на процес формування, розподілу та використання фінансових ресурсів з метою реалізації фіскальної політики, спрямованої на незворотні, закономірні, кількісні, структурні та якісні соціально-економічні зміни, обумовлені реалізацією інвестицій.

Децентралізація влади і суттєве розширення повноважень територіальних громад, надання бюджетної автономії і фінансової самостійності місцевим бюджетам, зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування є об’єктивною потребою в Україні. В сучасних умовах розвитку економіки нашої держави підвищення ролі місцевих податків і зборів та збільшення доходної частини місцевих бюджетів за їх рахунок є головним важелем розширення фінансової незалежності та фінансової самостійності місцевих органів влади. Система місцевого оподаткування повинна забезпечити органи місцевої влади фінансовими ресурсами для виконання власних повноважень. Проте органи місцевого самоврядування не здатні повністю задовольнити покладені на них функції та завдання за рахунок місцевих податків та зборів, що потребує подальших розвідок у цієї сфері. Метою статті є дослідження ролі місцевих податків і зборів в формуванні доходів місцевих бюджетів України з урахуванням новацій бюджетного та податкового законодавства та внесення пропозицій щодо реформування системи місцевого оподаткування. В статті застосовуються методи теоретичного і практичного узагальнення, системного та порівняльного аналізу, статистичні методи, групувань, таблично-графічні. В процесі дослідження розглянуто історичні аспекти становлення та розвитку місцевих податків і зборів в Україні, проаналізовано новації бюджетного та податкового законодавства щодо системи місцевого оподаткування, їх позитивні та негативні наслідки. Проведено аналіз складу та структури місцевих податків і зборів в доходах місцевих бюджетів України за п’ять років. Встановлено роль місцевих податків і зборів в доходах місцевих бюджетів, податкових надходженнях та ВВП. Запропоновано заходи подальшого реформування системи місцевих податків та зборів в країні.

У статті викладено укладені автором напрями оцінювання ефективності взаємодії Державної прикордонної служби України з органами публічної влади та проаналізовано основні блоки функцій взаємодії усіх елементів публічного управління, на результатах виконання яких і базується зазначена оцінка. Представлено розроблену автором стратегічну карту моделі Balanced Scorecard для оцінки ефективності взаємодії Державної прикордонної служби України з органами державної влади та місцевого самоврядування. Запропоновано методичний підхід до аналізу та визначення напрямків взаємодії між підрозділами Державної прикордонної служби України та органами публічного управління при виконанні ними своїх завдань, розроблено систему заходів їх реалізації. З використанням такого підходу визначені ключові показники оцінювання результативності взаємодії органів Державної прикордонної служби України та Державної фіскальної служби України у частині здійснення заходів спільного відеоконтролю в пунктах пропуску на державному кордоні України. Відзначено, що запропоновані показники не є універсальними та можуть бути адаптовані для потреб конкретного підрозділу Державної прикордонної служби України або напряму діяльності.

Вступ. Неоднозначність у оцінках результатів реформ державних політик та відсутність методологічного консенсусу щодо найбільш придатних підходів до ініціації й впровадження економічних реформ, а також подальше ускладнення інституціональних умов у глобальному та національному вимірах, потребують більш ґрунтовного висвітлення підходів до пізнання змісту, структури, технології впровадження й оцінювання наслідків реформ.Проблематика. Загострення протиріч та накопичення кризових явищ у функціонуванні світової економіки, потреби фіскальної консолідації та одночасного стимулювання економічного зростання національних економік в середньостроковій перспективі потребують виокремлення наукових підходів та напрацювання відповідних прикладнихаспектів найбільш транспарентного, підзвітного та раціонального проєктування національних інститутів реформ.Мета. Узагальнити, структурувати та систематизувати відомості щодо теоретичних та прикладних засад впровадження реформ державних політик у контексті удосконалення підходів до проєктування та оцінювання їхніх наслідків та визначити шляхи підвищення результативності економічних реформ в Україні.Матеріали й методи. Використано методи ретроспективного та порівняльного аналізу для визначення еволюції методологічного інструментарію теорії реформ; фактологічного аналізу — для обґрунтування плюралізму підходів наукових шкіл та міжнародних організацій до детермінації реформ, їх змісту та наслідків.Результати. Систематизовано підходи дослідників до аналізу реформ з акцентуванням важливості усвідомленнявикликів, пов’язаних із соціальними та перерозподільчими ефектами реформ, викладено підходи щодо структуризації стратегічних і тактичних аспектів реформування на основі виокремлення національних інститутів реформ.Висновки. Узагальнено теоретичні та прикладні аспекти дослідження й регулювання процесів реформ державних політик у глобальному й національному контекстах, запропоновано підходи до розвитку національних інститутів реформ.

Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.

За останнє десятиліття вектор демократичних рухів і реформ досяг глобального масштабу, а демократична децентралізація поширилася по всьому світу. Як наслідок, нині близько 95 % демократичних країн мають органи влади субнаціонального (регіонального чи місцевого) масштабу, яким передаються політичні, фіскальні та адміністративні повноваження. Твердження на користь демократичної децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування часто ґрунтуються на тому, що демократизація і розширення повноважень субнаціональних о рганів влади призведуть до більшої підзвітності й відповідальності публічної влади перед місцевими жителями і зроблять врядування більш адаптованим до місцевих потреб та уподобань. Метою статті є розгляд сутності і типів децентралізації, переваг і недоліків, розкриття її співвідношення з народовладдям та визначення тих моделей демократії, які найбільше корелюють із реформою щодо децентралізації й можуть бути найбільш ефективними в умовах розширення компетенції місцевого са-моврядування в Україні. Здійснено кваліфікацію реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування в Україні, розпочатої в 2014 р., із точки зору типів децентралізації та очікуваної моделі локальної демократії, котрої планується досягти. Звертається увага на правові межі реформи децентралізації, характер тих функцій, що підлягають розподілу, на необхідність забезпечення додаткових повноважень місцевого самоврядування достатніми мате ріальнофінансовими ресурсами, на проблему місцевої автономії та систему стримувань і противаг у відносинах між центральними й місцевими органами влади, на роль неурядових організацій у розгортанні реформи та зміцненні місцевого самоврядування. Обґрунтовується думка, що реформа децентралізації не повинна обмежуватися інституційними змінами (змінами конституційного дизайну на субнаціональному рівні), а має забезпечити перехід від консультативної до партисипативної демократії, коли кожен член територіальної громади матиме право і реальну здатність безпосередньо або через виборних представників впливати на процес вироблення і зміст публічно-владних рішень, які безпосередньо визначають умови життя на відповідній території. Стверджується, що саме партисипативна демократія може слугувати ефективним інструментом протидії консолідації влади в руках зацікавлених бізнес-груп та політичних еліт, що захищають свої корпоративні інтереси. Звертається увага на необхідність підвищення легальної громадянської активності на місцевому рівні та посилення ролі органів самоорганізації населення як “інститутів сусідського самоврядування”.

Одним із можливих шляхів зменшення податкового тиску на діяльність суб’єктів бізнесу є дослідження можливості відстрочення сплати зобов’язань за окремими видами податків. Поряд із розробкою інструментів оптимізації податкового навантаження, вивчення цієї проблеми є актуальним, потребує детального аналізування та підготовки до реалізації. У контексті дослідження важливо визначити можливість залучення, роль та вагомість впливу фахівця з податкового консалтингу. Тому в статті першочергово подано визначення, загальну класифікацію консалтингу та окремо деталізовано види консалтингу в сфері обліку, аналізу, аудиту й оподаткування, виділено ліміт повноважень та обов’язків фахівця за цим напрямом роботи. Обґрунтовано необхідність аналізування показників діяльності підприємства та доцільність розстрочення сплати податкового зобов’язання. Розстрочення сплати податкових зобов’язань має кредитну етимологію, тому в даному контексті запропоновано розглядати фіскальний орган як потенційного кредитора, а підприємство, керівники якого прийняли рішення щодо необхідності оптимізації податкових зобов’язань, як боржника. Подано структуру оцінювання фінансового стану в розрізі основних складових: загрози виникнення, накопичення або непогашення податкового боргу підприємства; оцінки фінансово-господарської діяльності та платоспроможності підприємства; фінансової стійкості та динаміки основних показників діяльності підприємства; оцінки забезпечення податкового кредиту. Також у статті звернено увагу на такі специфічні показники, як коефіцієнт загрози виникнення податкового боргу та коефіцієнт покриття. Обґрунтовано необхідність розрахунку планового обсягу коштів, які можуть надійти на рахунки підприємства протягом терміну розгляду заявки на розстрочення. Здійснено структурування основних етапів процесу отримання розстрочки сплати податкових зобов’язань.

У статті досліджено теоретичні основи формування доходів місцевих бюджетів та визначено їх роль у процесі фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування. З`ясовано, що в процесі реформування системи місцевого самоврядування значну частку в доходах місцевих бюджетів займають міжбюджетні трансферти, що сприяє розвитку споживацьких тенденцій. Запропоновано формування бюджетної політики держави в напрямку забезпечення рівня самостійності місцевих бюджетів, зменшення обсягів міжбюджетних трансфертів та зміцнення їх фінансової спроможності за рахунок неподаткових джерел. Метою статті є дослідження теоретичних основ та практики формування доходів місцевих бюджетів в Україні, з`ясування проблемних аспектів міжбюджетного їх розподілу та розробка практичних рекомендацій щодо їх удосконалення в контексті реформування та бюджетної децентралізації. Наукова новизна полягає у дослідженні теоретичних основ формування місцевих бюджетів, зокрема їх важливої складової – дохідної частини. Розглянуто структуру доходів місцевих бюджетів, значна увага приділена дослідженню стану неподаткових надходжень та трансфертних платежів. За результатами дослідження запропоновано напрямки підвищення рівня самостійності місцевих бюджетів шляхом їх стимулювання, зменшення обсягів та видів міжбюджетних трансфертів та зміцнення фінансової їх спроможності частково за рахунок розвитку фіскальної політики в напрямку мобілізації неподаткових надходжень. Висновки. Важливим інструментом регулювання суспільно-економічних процесів, розмежування фінансових ресурсів між групами населення, галузями і територіями є доходи бюджету. Виконання функцій органами місцевого самоврядування потребує належної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів). Міжбюджетні трансферти, що є кладовою доходів місцевих бюджетів, займають значну частку, що породжує утриманські тенденції та дестимулює місцеву владу до нарощення податкового потенціалу. Розширення географії дотаційних бюджетів перетворило трансферти із засобу фінансової допомоги на інструмент для здійснення перерозподільчих процесів, що знижує ефективність використання бюджетних коштів. Неподаткові надходження займають незначну частку в структурі доходів місцевих бюджетів, проте виконують важливу роль щодо їх збалансування. Тож перспективними напрямками їх зростання має бути проведення місцевої економічної політики щодо підвищення прибутковості суб’єктів господарювання з частково державною формою власності; розширення географії місцевих платних послуг; об’єктів щодо сплати державного мита; удосконалення організації процесу рейтингування та пропонування об’єктів оренди державної й комунальної форм власності; забезпечення дієвих стимулів в організації бюджетного процесу на місцевому локальному рівні щодо створення резервів власних надходжень. Підсумовуючи дослідження, констатуємо, що бюджетна політика держави має бути націлена на підвищення рівня самостійності місцевих бюджетів шляхом їх стимулювання, зменшення обсягів та видів міжбюджетних трансфертів та зміцнення фінансової їх спроможності частково за рахунок розвитку фіскальної політики в напрямку мобілізації неподаткових надходжень.

Досліджено функції фінансової системи і виокремлено функцію розв’язання проблем стимулювання, що пов’язані з трьома видами проблем: «морального ризику», «несприятливого відбору» і «комітента-комісіонера». Визначено, що одним із джерел трансакційних витрат є диференціація та інтеграція видів фінансової та страхової діяльності у реаліях інформаційної асиметрії агентів. Асиметрію інформації пов’язано з проблемою морального ризику, що набуває специфічних рис у фінансовій та страховій діяльності, зокрема через участь платників податків, які втрачають грошові кошти через вливання нового капіталу в проблемні фінансові установи. Наведено заходи країн світу у частині спеціальних податків на фінансових ринках, проаналізовано можливості введення податку Тобіна. Проаналізовано можливості розв’язання проблем стимулювання в Україні. Зроблено висновок, що нагальною потребою є забезпечення фіскальної ефективності та прозорості роботи всіх фінансових корпорацій. Запропоновано впровадити методику визначення прозорості Standard&Poor`s і розроблений МВФ Кодекс належної практики забезпечення прозорості грошово-кредитної та фінансової політики.