Добірка наукової літератури з теми "Фіскальна функція держави"

У статті досліджуються науково-правові характеристики Державної фіскальної служби України та здійснений теоретико-правовий аналіз її функцій та повноважень. Доведено, що Державна фіскальна служба є органом публічного адміністрування, яке вона здійснює у сфері фінансів. Досліджені нормативно-правові акти, що регламентують діяльність Державної фіскальної служби, та розглянуто основні наукові концепції її діяльності. Доведено, що повноваженням ДФС притаманна ознака дискреційності. Обґрунтовано, що з-поміж повноважень ДФС можна виділити контрольні, експертно-аналітичні, превентивні, правопоновлюючі. Своєю чергою контрольні повноваження можна класифікувати залежно від сфери здійснення контролю: повноваження у сфері податкового контролю, бюджетного контролю та митного контролю. До функцій ДФС віднесено контрольну, експертно-аналітичну, прогностичну, превентивну та функцію фіскального адміністрування. Державна фіскальна служба України відіграє значну роль у реалізації державної політики у кількох сферах. Зокрема, це стосується і сфери публічного адміністрування. Державна фіскальна служба України є органом публічного адміністрування, який здійснює свою діяльність за допомогою своїх територіальних органів та спеціалізованих департаментів. Публічне адміністрування нею здійснюється у сфері фінансів. За допомогою повноважень Державної фіскальної служби України здійснюється управління, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансів. Дослідження сфер діяльності, завдань, функцій та повноважень Державної фіскальної служби України є досить актуальним, оскільки протягом останніх років Україна прагне відповідати сучасним змінам, що відбуваються у світовій спільноті, і проводить реформи у власній владній та правовій сферах. Завдяки таким реформам Державна фіскальна служба України і була утворена. Публічне адміністрування у сфері фінансів здійснюється за допомогою системи державних органів, які є суб'єктами публічного адміністрування. До них можна віднести Державну казначейську службу України, Міністерство фінансів України, Державну податкову службу України, Державну службу фінансового моніторингу України, Державну фіскальну службу тощо.

Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.

Державна фіскальна служба України виконувала низку важливих завдань з забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. З 1998 року держава починає реформу по створенню органу який буде проводити розслідування правопорушень у сфері податкового та митного законодавства. На теперішній час вже почався 4 етап реформування органів з боротьби з порушеннями у сфері податкового та митного законодавства з моменту створення нашої держави, але нажаль, жодного разу неможливо зазначити більш позитивних моментів ніж негативних. Мета жодного реформування органів які проводять розслідування у сфері правопорушень податкового та митного законодавства зменшити тиск на бізнес та зробити більш прозорим ведення бізнесу у державі та зацікавленість іноземних інвесторів в інвестування в економіку держави. Наразі Верховною Радою України прийнятий у другому читанні закон України «Про Бюро економічної безпеки України», метою даного закону є ліквідація податкової міліції, оптимізації структури та чисельності органів, які ведуть боротьбу зі злочинами у сфері економіки, усунення дублювання їх функцій та створення Бюро економічної безпеки України з метою запобігання, попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до їх підслідності. У статті проаналізовано особливості адміністративного реформування органів які ведуть боротьбу зі злочинами у сфері економіки у історичному аспекті, та зазначені деякі прогалини діючого законодавства при адміністративному реформуванні та розроблені шляхи усунення практичних прогалин у законодавстві. Ключові слова: державна фіскальна служба, бюро економічної безпеки, податкова міліція, органи державної влади.

Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.

У статті проаналізовано економіко-правову специфіку оподаткування як однієї з функцій держави. Зроблено аналіз складових-підсистем структури механізму реалізації функції держави у оподаткуванні. Досліджено економіко-правову взаємодію функцій держави у сфері оподаткування. Класифіковано структуру механізму реалізації функції оподаткування на складові-підсистеми: нормативно-правова база оподаткування як ядро механізму реалізації функції оподаткування; правових і організаційних засобів фіскальної спрямованості; регулятивного впливу; комплексу засобів з вибудовування збалансованого матеріально-фінансового забезпечення центру і регіонів; сприяння реалізації екологічної функції держави; засобів юридичної відповідальності у сфері оподаткування; засобів міжнародної співпраці з питань уніфікації систем оподаткування з країнами Євросоюзу; податкової правової політики держави.

У статті досліджено еволю-цію інституту князівської влади в Давньоруській державі та його особливості протягом IX – XII сто-літь. Проаналізовано витоки влади Великого князя, історію її станов-лення, а також місце в системі адміністративного апарату Русі на основі систематизації і узагаль-нення інформації з різноманітних історичних джерел, пам’яток пра-ва, історичних та історико-право-вих досліджень вітчизняних і росій-ських науковців.Визначено, що інститут князів-ської влади є найдавнішою, істо-рично першою офіційною управлін-ською структурою в Давньоруській державі. Князь мав найвищу полі-тичну, управлінську, фіскальну, військову та судову владу. До основних його функцій належали організація і особисте керівниц-тво військовими походами; оборона земель і кордонів держави; ведення зовнішньої і внутрішньої політи-ки; будівництво (та ремонт) міст, укріплень, сполучень на підкон-трольних територіях; здійснення законотворчої та реформаторської діяльності; відправлення судочин-ства над своїми підлеглими і дру-жиною, а також стягнення данини з підконтрольних земель.Однак еволюція інституту кня-зівської влади напряму пов’язана з процесом становлення державності на українських землях. Оскільки Давньоруська держава пройшла шлях від протодержави до одноо-сібної (майже абсолютної) монар-хії, згодом федеративної монархії та конфедерації самостійних кня-зівств, то на кожному з цих етапів влада Великого князя різнилася. Досліджено обсяг повноважень Великого князя, його функції, поря-док передачі влади, а також обста-вини, що вплинули на становлення та розвиток цього інституту в додержавний період (до XI ст.), в період становлення державнос-ті на Русі (кінець ІХ – X ст.), в період розквіту Давньоруської дер-жави (кінець Х ст. – перша поло-вина XI ст.) та в період феодаль-ної роздрібненості (друга половина XI ст. – XII ст.).Також встановлено, що держав-на влада в Давньоруській державі органічно поєднувала в собі риси монархії (влада Великого князя), демократії (віче) та аристократії (князівська рада). Князівська рада та віче обмежували владу Великого князя і не давали їй стати абсо-лютною. Завдяки силі давньорусь-ких звичаїв, військовій підтримці дружини і визнання народом Вели-кий князь продовжував залишатися символом і гарантом могутності Давньоруської держави протягом всього часу її існування.

У статті досліджено поняття «люстрація» та його трансформації від найдавніших часів до сьогодення. Для теоретичного дослідження люстрації важливим є вивчення історії виникнення поняття, уточнення його змісту, тобто аналіз еволюції цього поняття. Інститут люстрації пройшов значний шлях розвитку й набув різних тлумачень: 1) античний ритуальний обряд, 2) фіскально-статистична функція держави, 3) особлива перевірка державних службовців чи політична цензура. У процесі дослідження визначено три складові частини процесу люстрації на сьогодні: перевірка на предмет співпраці; оприлюднення та розповсюдження інформації (імен і фактів); виключення визначених категорій осіб із системи державного управління в новій державі Специфіка загальних компонентів люстрації може бути визначена й проявляється в кожній країні по-різному. «Європейська люстрація» – це інститут перехідного правосуддя, що являє собою процедури, спрямовані на заборону посадовим особам колишніх режимів займати впливові посади в державі після зміни влади. Що стосується України, то тут відбулася підміна поняття «люстрація» на термін «очищення влади», що мають різне змістовне навантаження.

Актуальність статті полягає в тому, що розбудова державності у поєднанні зі стратегією розвитку України, що ґрунтується на засадах запровадження ринкових відносин, передбачає відмову держави від прямого втручання у сферу дії об’єктивних законів функціонування системи господарювання. Важливою складовою у становленні ринкової економіки є податкова система. Від її обґрунтованості та відповідності об’єктивним умовам певною мірою залежать можливості та пріоритети економічного та соціального розвитку суспільства. Істотним елементом податкової системи є її контрольний механізм у складі державного апарату, що формує податкову дисципліну, забезпечує збір податків та інших обов’язкових платежів, проводить відповідну профілактичну та попереджувальну діяльність. Зроблено висновок, що історичний розвиток оподаткування, який характеризувався підвищенням ролі податків у формуванні доходної частини державного бюджету, удосконалення податкових механізмів одночасно зі зміною форми державного устрою, політичного режиму та відповідно організації державного управління, є тими критеріями, що обумовлюють можливість умовного виділення в історичному аспекті чотирьох етапів становлення місцевих податкових органів. Перший етап пов'язаний із формуванням фіскальних органів в Україні, другий – з діяльністю місцевих податкових органів у радянський період, третій – з побудовою єдиної вертикальної структури державної податкової служби сучасної України, у складі якої починають функціонувати власне державні податкові інспекції як контролюючі органи та органи стягнення, а четвертий – характеризується звуження функцій державних податкових інспекцій до здійснення виключно сервісного обслуговування платників податків та ведення відповідних державних реєстрів. Таким чином, зазначимо, що становлення державних податкових інспекцій в історичному аспекті обумовлено побудовою та вдосконаленням системи оподаткування з розвитком державного фінансового контролю. При цьому відбувалось спочатку поступове виокремлення місцевих податкових органів як відносно самостійних спеціалізованих державних інститутів з окресленням їх правового статусу, у подальшому ж відбулось обмеження функцій державних податкових інспекцій до виключно сервісних.

Нотаріус в Україні має спеціальний статус, який визначений Законом України “Про нотаріат” та виникає з моменту вступу на посаду державного нотаріуса або з початком роботи приватним нотаріусом в установлений законом строк. Нотаріуси діють у межах правил і процедур, нотаріального процесу, які визначені законом та чітко ними дотримуються. На нотаріат покладається обов’язок із захисту та охорони прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб у приватноправовій сфері. Нотаріус повсякденно забезпечує реалізацію багатьох прав і свобод, які визначені Конституцією України, тому є невід’ємним елементом у механізмі будь-якої правової держави. У наш час розвиток судової і нотаріальної реформ – це реальний внесок у формування України як правової держави. Користь та унікальність нотаріату, зокрема приватного, який сформувався на принципах латинського нотаріату, а також його економічність для сучасного українського суспільства, полягає у тому, що нотаріат дає змогу забезпечити правоохоронні функції, законність і правомірність юридичних дій без витрат із боку держави. Крім того, сучасний нотаріат замінив для держави успішне виконання не тільки її правоохоронних функцій, а й фіскальних і реєстраційних. Метою статті є огляд та впорядкування за визначеними у доктрині нотаріального права і процесу критеріями напрямів і підходів до означення особливостей правового статусу нотаріуса в Україні та виокремлення завдань, які держава ставить перед ним. Встановлено, що нотаріат виступає гарантом законності дій осіб, які звертаються до нього, та реалізовує настання бажаних юридичних наслідків через посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення. Водночас, вчиняючи інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності, він забезпечує охорону і здійснює захист прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Допомога нотаріуса у реалізації прав проявляється також у наданні роз’яснень і правових консультацій, аби юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.Запропоновано нові підходи до правового статусу нотаріуса та його місця у правовій системі. Зокрема, запропоновано продовжити реформування українського нотаріату у напрямі створення такого правового інституту, який би доповнив структуру юрисдикційних органів, а нотаріус виконував би одну з правоохоронних функцій – охорону і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Створення електронного нотаріату, розширення різноманітних “послуг”, якими пла нують наділити нотаріусів, підмінюючи посвідчення нотаріусом юридичних фактів, наділенням їх правом надавати так звані “послуги” у сфері реєстрації актів цивільного стану, потребують особливої уваги та уважності як із боку законодавця, так і нотаріальної спільноти, а також їхньої співпраці. Як висновок наголошується, що головним завданням нотаріальної спільноти є не захопитись цими процесами, а отже, не втратити головне – професію нотаріуса з особливостями, які сьогодні вже утверджені та виокремлюють його як представника юрисдикційного органу, функцією якого є охорона і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Для забезпечення практичних аспектів у виробленні сучасних підходів до правового статусу нотаріуса запропоновано внести низку змін до чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України та Закону України “Про нотаріат”.

У роботі досліджено концептуальні засади митної політики. Проаналізовано сучасні тенденції митної політики, спрямованої на наповнення Державного бюджету України. Проведено моніторинг надходжень митних платежів до державного бюджету та здійснено оцінювання їх фіскальної ефективності. Розглянуто прогнозування митних платежів як інструмент реалізації митної політики. Визначено прогресивний зарубіжний досвід справляння митних платежів, який може бути адаптований до вітчизняної практики. Запропоновано пріоритетні напрями підвищення ефективності реалізації фіскальної функції митної політики в Україні.
The conceptual bases of customs policy are investigated in the work. The modern tendencies of the customs policy directed on filling of the State budget of Ukraine are analyzed. The receipts of customs payments to the state budget were monitored and their fiscal efficiency was assessed. The forecasting of customs payments as a tool for the implementation of customs policy is considered. Progressive foreign experience in levying customs payments has been identified, which can be adapted to domestic practice. The priority directions of increase of efficiency of realization of fiscal function of customs policy in Ukraine are offered.

Доступ до роботи тільки на території бібліотеки ОНЕУ, для переходу натисніть на посилання нижче
У роботі розглядаються теоретичні засади податку на додану вартість, його економічна сутність, функції та механізм справлення в Україні. Проаналізовано практику справлення податку на додану вартість, фіскальну роль, моніторинг регулюючої функції та адміністрування податку на додану вартість в Україні. Запропоновано шляхи посилення регулюючої ролі податку на додану вартість в Україні, вектори підвищення ефективності адміністрування податку на додану вартість в Україні.
The paper examines the theoretical foundations of value added tax, its economic essence, functions and collection mechanism in Ukraine. The practice of levying value added tax, fiscal role, monitoring of the regulatory function and administration of value added tax in Ukraine has been analyzed. Ways of strengthening the regulatory role of value added tax in Ukraine, vectors of increasing the efficiency of administration of value added tax in Ukraine are proposed.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2018. Дисертація присвячена дослідженню юридичної природи фіскальних органів та основних закономірностей їх розвитку в межах державно організованого суспільства. Надано теоретико-правову характеристику фіскальних органів як органів державної влади, розкрито юридичну природу, ознаки і види цих органів, наведено приклади їх організаційно-функціональної побудови у різних державах світу. Проаналізовано основні підходи до побудови системи органів, які здійснюють фіскальну функцію держави. Визначено види фіскальних органів, сучасні тенденції їх системно-структурної організації, форми і методи діяльності. Розкрито система нормативно-правових актів, що регламентують статус і порядок діяльності фіскальних органів держави, а також сучасні тенденції правового регулювання в даній сфері.