Статті в журналах з теми "Фінансування інноваційних проектів"

За умов необхідності подолання економічної та соціальної кризи 2020, наслідків коронавірусної хвороби (COVID-19) зростає роль державного управління щодо пошуку механізмів, спрямованих на розвиток та підтримку інноваційного бізнесу, інноваційних соціальних проектів. Сучасні інноваційні розробки повинні бути переформатовані та спрямовані державою на розвиток перспективних галузей, необхідна також система фінансування та підтримки інноваційних проектів різного рівня. Формування особливих економічних, фінансових, організаційних і нормативно-правових умов дозволяє державі, як ніякому іншому соціальному інститутові, стимулювати активність в інноваційній сфері України, що, в свою чергу, дає можливість для ефективного виходу країни з кризи 2020.

Розвиток інноваційних технологій впливає на освітній процес перетворюючи освіту на продуктивний сектор економіки. З однієї сторони освіта є провідником інновацій, оскільки займається підготовкою фахівців, з другої сама стає споживачем інноваційних технологій. Більшість закладів вищої освіти активно підтримують ініціативи співробітників та слухачів в галузі реалізації проектів, комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, створення і розвитку МІП (малих інноваційних підприємств), сприяють в залученні фінансування для забезпечення проектної й інноваційної діяльності. Тому, в статті розроблено й обґрунтовано побудову СППР, яка дозволяє в значній мірі вирішити проблеми навчання в процесі формування та реалізації результатів науково-дослідної діяльності. Дані галузі схожі з галузями, визначеними в рамках виконання науково-дослідної частини індивідуального плану згідно якого проводиться навчання. Взаємодія з проектним комплексом здійснюється і в зворотному напрямку, шляхом автоматичного наповнення наукових інтересів користувачів ІСУ університету. У результаті виконаного дослідження отримані наукові та практичні результати. Методика дозволила забезпечити співробітників і студентів інформацією, необхідною для організації та розвитку взаємодії між ними при реалізації науково-дослідної, науково-практичної діяльності, а також реалізувати інтелектуальний пошук в просторі інформаційних моделей.

У статті розкрито передумови нарощення інвестиційно-інноваційного забезпечення регіону в умовах децентралізаційних змін. На основі аналізу кращих практик українських міст у нарощенні інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіону виокремлено умови нарощення регіонами ресурсної бази інвестицій в умовах децентралізації. Зокрема, до глобальних умов віднесено: актуальність законодавчих норм про інвестиційну діяльність та юридичну відповідальність за їх порушення; взаємну відповідальність задіяних в інвестиційному процесі суб’єктів; дотримання прав та свобод інвестора, розширення форм змішаного фінансування інвестпроектів тощо. Залучення достатнього розміру інвестицій для розвитку інноваційної сфери території передбачає ряд кроків: створення територіальних агенцій економічного розвитку; бенчмаркінг території; розробка інвестиційного паспорта, інвестиційного веб-порталу регіону, стандартних процедур роботи з інвесторами тощо; розробка інвестиційних порталів територій з інтерактивними онлайн-картами інвестоб’єктів та територіальної стратегії залучення інвестицій; облік та аналіз потенційних об’єктів для інвестування, людського потенціалу, логістики та суміжного бізнесу в регіоні; визначення пріоритетних сфер у регіоні для інвестування. Наведено основні елементи системи інвестування на місцевому рівні. Зауважено, що дана система включає: інвестування фізичними/юридичними особами, заснованими на колективній власності; державне та місцеве інвестування; державна підтримка реалізації місцевих проєктів; іноземне та спільне інвестування Дослідження інвестиційно-інноваційного забезпечення регіону в умовах децентралізаційних змін дозволило сформувати критерії інвестиційної привабливості об’єднаних громад. Зокрема, це: готовність території до інвестиційного процесу; відсутність проблем у питаннях прав власності на об’єкт інвестування; популяризувати інвестиційні переваги території, які властиві лише їй; прозорий правовий статус території; демонструвати позитивні економічні зміни регіону; узгодженість інвестицій, які залучаються в громаду. Вагоме значення для активізації інвестпроцесів в Україні належить участі держави у фінансуванні проектів у т.ч інноваційних. Нині питома вага фінансування за кошти бюджетів різних рівнем є незначною, що викликано браком ресурсної бази. Однозначно дана ситуація завдає негативних наслідків розвитку науково-інноваційної діяльності, тому автором подана систематизація інструментальної бази інвестиційно-інноваційного забезпечення територій в умовах децентралізації.

Досліджено теоретико-методологічні та структурні особливості сутності банківського інвестиційного кредитування, яке об'єднує в собі поняття інвестицій і кредиту. Встановлено, що участь банків в інвестиційному процесі передбачає надання кредитів інвестиційного характеру на довготривалий період, а також вкладення коштів у цінні папери, паї, пайові участі як за рахунок банку, так і за дорученням клієнта. За результатами дослідження сутності банківського інвестиційного кредитування як довготермінової послуги своїм кредиторам, що бажають не просто розвивати свій бізнес, але які мають різні ідеї з удосконалення або відкриття нового напряму у своїй господарській діяльності, виділено принципи організації інвестиційного кредитування банком. Вивчено процедуру надання інвестиційного кредиту, яка склалася на практиці вітчизняних банків, що дало змогу встановити відповідність стадій кредитного процесу стадіям життєвого циклу інвестиційного проекту. Охарактеризовано перспективність венчурного фінансування високоризикових інноваційних проектів як щодо охоплення усіх стадій інноваційного циклу, так і щодо можливості акумуляції венчурного капіталу за рахунок різних джерел, зокрема, доходів від приватизації, ресурсів банків, засобів різних фондів, нерезидентів. Доведено гіпотезу, що банківські інвестиційні кредити, з одного боку, є обов'язковою фінансовою складовою в інноваційному процесі, а з іншого боку, кредитування інвестицій без інновацій, іпотечне кредитування, кредитування на розвиток бізнесу можуть сприяти посиленню потреби підприємств у розробці та впровадженні нововведень, які будуть створювати умови для залучення висококваліфікованих науково-технічних кадрів (сприяти інноваціям). Вдосконалено систему надання та погашення банківського інвестиційного кредитування реального сектору економіки, яке повинне включати два взаємопов'язані аспекти: оцінку інвестиційної кредитоспроможності, а також механізм визначення рівня процентної ставки за інвестиційним кредитом.

У статті досліджено теоретичні засади бюджетного фінансування пріоритетних галузей економіки України. Акцентовано увагу на критеріях вибору пріоритетних економічних галузей з точки зору бюджетного фінансування. Дослідження поточної макроекономічної ситуації в Україні показали, що державна підтримка необхідна для розвитку пріоритетних галузей економіки. Проведений аналіз фінансування пріоритетних галузей економіки показав, що в основному фінансування здійснюється за рахунок власних коштів підприємств, а також кредитних ресурсів банків, національних інноваційних та інвестиційних фондів, державного місцевих бюджетів, а також інших не заборонених законом фондів. Здійснено комплексний аналіз фінансування економічних галузей з державного бюджету України протягом 2015-2019 років. Проаналізовано структуру капітальних витрат державного бюджету за 2015–2019 роки. Проведений аналіз показав, що протягом аналізованого періоду капітальні витрати зведеного бюджету становили в середньому 2,9% ВВП (1,4% ВВП за рахунок державного бюджету) та спостерігалася тенденція до зменшення їх частки, що є негативним явищем для національної економіки. Доведено, що потреба в державних коштах зумовлена зниженням купівельної спроможності населення, стимулюванням розвитку науково-технічного прогресу, впровадження інновацій, підтримка розвитку стратегічних та пріоритетних галузей економіки. Визначено основні напрями подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки та покращення інвестиційного середовища в Україні на основі вдосконалення правової та організаційної основи для підвищення ефективності механізму забезпечення сприятливого інвестиційного середовища, поліпшення конкурентоспроможності національної економіки, збалансування структури видатків бюджетів, збільшення їх частки на капітальне фінансування та інвестування в інноваційні проекти.

Узагальнено досвід реалізації благодійного проекту “Класична феєрія”, який із 2012 р. щорічно проводиться в м. Харкові та спрямований на підвищення рівня культури населення, попу-ляризацію класичної музики в Україні та допомогу хворим дітям і дітям із соціально незахищених верств населення. У рамках проекту проводяться благодійні концерти за участю світових зірок класичної музики, для організації яких використовуються різноманітні менеджментські технології. Висвітлено цілі, завдання, джерела фінансування, організаторів і партнерів благодійного проекту, охарактеризовано етапи його реалізації, визначено цільові групи населення, яким надано допомогу, та окреслено можливості поширення цього досвіду в Україні.

Мета. Дослідити доцільність створення національного банку генофонду біорізноманіття держави як окремого елементу системи біобезпеки та біозахисту у контексті протидії загрозам біологічного характеру національній безпеці України. Матеріали і методи. Міжнародне та вітчизняне законодавство, наукові публікації, матеріали науково-практичних конференцій стосовно збереження генофонду біорізноманіття ‒опрацювання цих документів і дописів стали підгрунтям дослідження. Були використані наступні методи: герменевтичний для аналізу цитованих наукових праць, наведених законодавчих актів, пояснення понять і термінів стосовно генетичних ресурсів біорізноманіття; системного аналізу джерел фінансування при створенні банку збереження генофонду біорізноманіття як елементу біобезпеки та біозахисту в системі національної безпеки України та системи методів державного управління збереження біорізноманіття, а також логічний та формально-економічний методи. Результати та обговорення. У статті досліджено питання про доцільність створення національного банку генофонду біорізноманіття держави як окремого елементу системи біобезпеки та біозахисту у контексті протидії загрозам біологічного характеру національній безпеці України. Зазначено, що створення Національного банку генофонду біорізноманіття України надасть можливість ефективно, безпечно та економічно грамотно управляти генетичними ресурсами біорізноманіття як на внутрішньодержавному рівні, так і міжнародному відповідно до Нагойського протоколу регулювання доступу до генетичних ресурсів та спільного використання переваг, зокрема фінансових. Розглянуто основні інноваційні інструменти збереження біорізноманіття держави. Досліджено можливості запровадження інноваційних інструментів збереження біорізноманіття та імплементації кращого закордонного досвіду в Україні. Висновки. Доцільно створити Національний банк генофонду біорізноманіття держави як окремого елементу системи біобезпеки та біозахисту у контексті протидії загрозам біологічного характеру національній безпеці України. Запропоновано законодавчо закріпити його створення шляхом включення до проекту Закону України «Про біологічну безпеку та біологічний захист». Ключові слова: національний банк генофонду біоти, біорізноманіття, біологічні загрози, біоризики, біологічна безпека, біологічний захист, державне управління, фінансування.

Із прискоренням глобалізаційних процесів міцність зв’язку між аграрним виробництвом і сільськими територіями зростає, змінюється співвідношення в структурі інститутів впливу в бік фінансового забезпечення збалансованого економічного, соціального й екологічного розвитку цього складного системного утворення. Незважаючи на зростаючий у пошукових працях дослідний інтерес до питань фінансування сільського господарства, аналіз інституціональних основ забезпечення фінансування сталого розвитку, які враховують багатогранний характер інституціональних механізмів його здійснення у аграрній сфері, обмежений.Мета роботи – обґрунтувати теоретико-методологічні та прикладні засади інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери України.Визначено ключові підходи до формування інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери. Вважаємо, що інституційне забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери – це сукупність соціально-економічних, організаційних і законодавчих заходів органів влади та суб’єктів господарювання (сукупності державних і недержавних інститутів) у сфері фінансових відносин, які формують необхідні правові, організаційні та економічні умови для ефективного залучення, накопичення і використання фінансових ресурсів для досягнення запланованого динамічного соціально-еколого-економічного ефекту. Подано складники інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери.Проаналізовано стан аграрної сфери України за 2000–2013 рр. та оцінено тісноту зв’язку між обсягами інвестиційного забезпечення і рівнем розвитку національної економіки (ВВП) й аграрної сфери (ВП с.-г). Виявлено, що зростання обсягу інвестицій в основний капітал на 1 млн грн сприяло зростанню ВВП національної економіки України на 60,9 млн грн. У той час як збільшення інвестицій в основний капітал сільського господарства на 1 млн грн обумовило приріст валової продукції сільського господарства на 7,9 млн грн. До джерел фінансування аграрної сфери, які мають тісний зв’язок із розвитком аграрної сфери (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,94), належать прямі іноземні інвестиції, але вони не чинять суттєвого впливу на зростання валового продукту сільського господарства (зростання на 1 млн дол. США стимулювало зростання на 0,14 млн грн). В аграрній сфері інвестиційна діяльність як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів залишається другорядною, суми інвестованих інвестиційних ресурсів не відповідають необхідним обсягам.Запропоновано створення інноваційно орієнтованого кластера аграрної сфери, удосконалення кредитного механізму та механізму державного регулювання в контексті її сталого розвитку.Цінність дослідження полягає у визначенні тісноти зв’язку між обсягами інвестиційного забезпечення і рівнем розвитку національної економіки (ВВП) та аграрної сфери (ВП с.-г). Практичне використання наведених у цій статті рекомендацій із корегування проекту Концепції «Державна програма сталого сільського розвитку України на період до 2025 року» дозволить оптимізувати фінансовий механізм державної підтримки сталого розвитку аграрної сфери України.Перспективний напрямок досліджень – вивчення та оцінка можливостей застосування іноземного досвіду в оптимізації складників інституційного забезпечення фінансування сталого розвитку аграрної сфери України.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

Стаття присвячена розгляду можливості застосування сучасного інструментарію (краудфандінга) для залучення інвестицій для прискорення розвитку туризму в Україні та отримання від нього достатньої віддачі для економіки країни і суспільства в цілому. Розглянуто теоретичні та практичні аспекти новітнього інструменту фінансування проектів - краудфандінг. Охарактеризована сутність краудфандінгу, його технічні і технологічні особливості, а також виділено полюси та мінуси краудфандінга як інструменту залучення інвестицій, його основні учасників взаємодіючі в рамках процесу даного інструменту залучення інвестицій : краудфандінгова платформа, реципієнт і донори. Автором розроблена наочна технологічна схема взаємодії учасників в системі краудфандінга, охарактеризовані моделі краудфандінга, та основні типи краудфандінга в Україні.

Кожна компанія вирішує проблему ефективного використання фінансових ресурсів, аналізуючи інвестиційну привабливість різних альтернатив. Для цього інвестиційні аналітики часто використовують традиційні інвестиційні критерії, побудовані на принципах дисконтування майбутніх грошових потоків, враховуючи ризиковість відповідного напрямку бізнесу. Такі методи оцінки інвестиційних проектів добре себе зарекомендували у випадках, коли фінансова система працює ефективно, коли фінансовий ринок насичений різноманітними фінансовими інструментами, що допомагають бізнесу ефективно управляти ризиками і при необхідності залучати боргове чи партнерське фінансування. Проте в умовах високо ризикового середовища бізнесу, коли на фінансовому ринку відсутній широкий спектр фінансових посередників, коли фінансовий ринок є неповним, то потрібно враховувати при оцінці інвестиційних проектів ставлення інвестора до ризику, його фінансовий стан та характеристики існуючого портфеля його бізнесів. У таких випадках для оцінки ризикових інвестиційних проектів використовують метод безризикового еквіваленту. Безризиковий еквівалент вказує на максимальну суму, яку готовий інвестувати інвестор у даний інвестиційний проект з врахуванням його ставлення до ризику, що описується з допомогою його функції задоволення від грошей. Дана робота присвячена саме демонстрації на прикладах застосування методу безризикового еквіваленту для оцінки інвестиційних проектів, що описуються з допомогою дискретних і неперервних випадкових величин. У роботі показано, як з допомогою чисельних симулятивних методів можна знаходити безризиковий еквівалент інвестиційних проектів у припущенні високо ризикових інвестицій, що характеризуються довгими і товстими хвостами відповідних розподілів. Запропонований в роботі підхід дозволяє ефективно інтегрувати нову ринкову та експертну інформацію, і його можна використовувати до оцінки інноваційних напрямків бізнесу високотехнологічних компаній, чи до інвестиційних продуктів, в основі яких лежить їх здатність «добувати» криптовалюту, наприклад, біткоїн чи ефір. Метод оцінки інвестиційної привабливості з допомогою безризикового еквіваленту допускає також можливість інтеграції з іншими інвестиційними методами, наприклад, методом реальних опціонів, а також дає можливість застосовувати аналіз чутливості до різних факторів впливу і симулятивний аналіз Монте Карло.

Стаття присвячена теоретичному аналізу можливостей застосування позитив-ного досвіду європейських практик державного управління у сфері інновацій. Про-аналізовано основні державні програми щодо стимулювання розвитку інновацій українах-членах ЄС та виділено основні управлінські підходи щодо залучення при-ватних інвестицій у науково-дослідницькі та інноваційні проекти (поширення та пе-редача новітніх технологій, залучення венчурного і початкового капіталу для про-ведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, а також наданняподаткових пільг для інноваційної діяльності та стимулювання розвитку інноваційв європейському дослідницькому просторі). Визначено, що ключовими проблемами,пов’язаними із впровадженням інновацій, є: скорочення фінансування інноваційної,наукової та науково-технічної сфери; неефективність системи бюджетного фінансу-вання інноваційної, наукової та науково-технічної сфери; наявність законодавчихобмежень, що ускладнюють фінансування інноваційної, наукової та науково-тех-нічної сфери; відсутність економічних стимулів у суб’єктів господарської діяльностіздійснювати технологічну модернізацію шляхом запровадження нових науково-тех-нічних розробок та ін. Також проаналізовані особливості функціонування науковихпарків у країнах-членах ЄС, діяльність яких направлена на розвиток науково-техніч-ної та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах та наукових установахз подальшою комерціалізацією результатів наукових досліджень та їх впровадженняна вітчизняному та закордонному ринках.