Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Філософ.
Статті в журналах з теми "Філософ"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Філософ".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Сабадуха, В. "Я-КОНЦЕПЦІЯ ФІЛОСОФА В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ ТА СУЧАСНІ РЕАЛІЇ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 144–55. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.144-155.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено місце і роль філософії і філософа в суспільстві від Платона до сучасності. Виокремлено дві основні тенденції. Перша орієнтувала філософів на соціальну активність (Платон, Вольтер, І. Кант, Й. Фіхте, К. Маркс, М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет), а друга – сформувалася у постмодерну епоху і обмежувалася лише гносеологічною активністю (М. Горкгаймер, Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі, Ж. Деррида,М. Мерло-Понті та ін.). Друга традиція призвела філософію до кризи (постмодерної невизначеності), а людську спільноту до антрополого-глобальної катастрофи. Сформульовано метафізичну теорію особистості, яка дозволяє, з одного боку, трактувати буття як конфлікт знеособленого й особистісного начал, а з другого, – все називати своїми іменами. Людина в процесі свого становлення може пройти такі ступені розвитку: залежна особистість, посередня особистість, зріла особистість і геній, а може зупинитися на нижчих ступенях розвитку. Духовне відродження людської спільноти залежить від переосмислення філософами поглядів на людину і своє призначення. Обґрунтовано Я-концепцію філософа як органічну єдність внутрішніх якостей і суспільних функцій, які він має виконувати в суспільстві в сучасних умовах. Філософ має реалізовувати у суспільстві такі функції: діагноста, законодавця, вихователя і методолога. До виконання таких функцій здатний лише філософ, який сягає ступеня зрілої особистості. Функція діагноста вимагає від філософа все називати своїми іменами: "Хто є хто?" і "Що є що?". Філософ як законодавець має бути ініціатором нових законів, спрямованих на подолання недоліків знеособленого суспільства. Філософ як вихователь мусить бути втіленням зрілої особистості, дбати про формування критичної маси особистостей у суспільстві та орієнтувати людину й суспільство на пріоритет духовного над матеріальним. Філософ-методолог має визначити систему понять, механізми подолання знеособленого буття і формування особистісних засад буття. Філософи мають бути концептуальними персонажами суспільного буття в умовах антрополого-глобальної катастрофи.
2
Mishalova, Olena, та Oksana Panafidina. "Кріс Лоренц і сучасна філософія історії: чим може бути корисним філософ історику? (передмова до перекладу статті «Історичне знання та історична дійсність: на захист "внутрішнього реалізму"»)". Актуальні проблеми духовності, № 21 (27 грудня 2020): 102–10. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i21.3889.
Повний текст джерелаАнотація:
Кріс Лоренц і сучасна філософія історії: чим може бути корисним філософ історику? (передмова до перекладу статті «Історичне знання та історична дійсність: на захист "внутрішнього реалізму"»)
Мішалова О.В., Панафідіна О.П.
3
Андрущенко, Т. "Філософ-романтик". Міждисциплінарні дослідження складних систем, № 4 (2014): 85.
Знайти повний текст джерела
4
Дроботенко, М. О. "Рольова реальність освітніх практик філософії: філософ як ментор". Гілея, Вип. 116 (№ 1) (2017): 240–43.
Знайти повний текст джерела
5
Krutas, Y. V. "Взаємовідносини волі та інтелекту в системі поглядів А. Шопенгауера: вплив індійської філософії". Grani 19, № 4 (6 березня 2016): 28–33. http://dx.doi.org/10.15421/1716074.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті зроблено спробу дослідження взаємовідносин волі та інтелекту, які відіграють значну роль у визначенні різних аспектів філософської системи А. Шопенгауера. Всупереч сучасній йому домінуючій традиції раціоналізму, філософ постулює примат волі над інтелектом. Згідно з його поглядами, воля є первинною реальністю, а інтелект – одним із проявів первісної метафізичної волі у світі явищ, функцією головного мозку. Оцінка відносин волі та інтелекту змінюється на різних стадіях розвитку доказів мислителя, що дозволяє виділити декілька моделей таких відносин. Ця різноманітність певною мірою порушує логічність побудови філософської системи А. Шопенгауера та сприймається деякими дослідниками його робіт як парадоксальна. Зацікавленість А. Шопенгауера філософськими ідеями Сходу, зокрема індійськими Упанішадами, дає нам ключ до можливого тлумачення складних положень його філософії. Цій меті можуть сприяти ідеї давньоіндійського філософа Шанкари. Викладені в Адвайта-Веданті, вони стосуються ілюзорного світу проявів та істинної реальності, що знаходиться за межами людських знань. Також розглядається можливість раціонального та інтуїтивного пізнання істинного і феноменального світів.
6
Шендеровський, В. "Філософ із Галичини". Дивосвіт, № 1 (37) (2011): 4–5.
Знайти повний текст джерела
7
Цимбал, Я. "Філософ та мандрівник". Дніпро, № 10 (2011): 142–45.
Знайти повний текст джерела
8
Тихолаз, Б. "Іван Франко - філософ". Сучасність, № 12 (2002): 106–19.
Знайти повний текст джерела
9
Горак, Ганна. "Моя професія - філософ". Психологія і суспільство, № 2 (40) (2010): 191–98.
Знайти повний текст джерела
10
Сліпушко, Оксана. "Правитель і філософ". Пам"ять століть. Планета, № 3 (2008): 177–81.
Знайти повний текст джерела
11
ФЕДОРОВА, Ксенія. "ТЕХНІКА І ЛЮДИНА: СУЧАСНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 300–311. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.20.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є концептуальне виявлення процесу взаємодії людини та техніки у техноспросторі; сучасна репрезентація поняття «техніка». Методологічними засадами дослідження є філософська рефлексія, герменевтичний метод, історико-філософський аналіз першоджерел, порівняльний аналіз, систематизація. Наукова новизна полягає в тому, що затверджується актуалізація напрямку філософія техніки, яка знаходить свою нову форму в філософії сучасного французького філософа Бернара Стиглера. Охарактеризовано основні риси поняття техніки, негантропоцену та негантропології в концепції Бернара Стиглера. Досліджено роботу Інституту досліджень та інновацій паризького Центру Жоржа Помпіду (IRI) та представлено ідеї цифрових гуманітарних наук як частини сучасних цифрових досліджень. Висновки. Технологічний прогрес має трансформуючий ефект та значно впливає на формування нових умов існування людини, таким чином створюється новий простір – техносфера. Технічні об’єкти щільно входять в життя сучасної людини та утворюють самостійну систему відносин, що надає людині властивість суб’єктності. Ця теза стала необхідною для розуміння філософії техніки Бернара Стиглера, який слідом за Сімондоном визнає технічні об’єкти неорганічно організованим сущим, яке має свою власну динаміку, яка не зводиться до фізики та біології. Стиглер продовжує працювати над постановкою питання про техніку та пропонує новий метод осмислення світу в технологічну еру. Визнаючи всі виклики епохи і вступаючи в дебати про антропоцен, філософ виступає за активне його перетворення в те, що він називає «негантропоценом». Бернара Стиглер висуває новий філософський проект – негантропологію як виклик сучасності, і постулює свою основну тезу: негантропологія повинна сприяти появі негантропоцена. Для цього він вводить поняття ентропії і негентропії та зазнає, що у той час як ентропія означає поступове розкладання Всесвіту, що розглядається як замкнута система, негентропія – це властивість системи, яка бореться з ентропією. Негантропоцен, тим самим, виступає переоцінкою цінностей, служить виходом з ентропійного розладу антропоцену через новий рівень уваги і відповідальності.
12
Datsenko, Viktoriia Stanislavivna. "ДЕОНТОЛОГІЯ І ЕТИКА ЦІННОСТЕЙ В ЕТИЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ Б.О. КІСТЯКІВСЬКОГО". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 1 (24 липня 2021): 12–21. http://dx.doi.org/10.15421/352102.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема співвідношення двох етичних парадигм, репрезентованих етикою Канта і етикою неокантіанства, у творчості українського філософа початку ХХ ст. Б.О.Кістяківського. Показано, що українській філософ у своїй концепції намагається поєднати принципи етичної деонтології і етики цінностей. Це призводить до певного відходу від послідовного раціоналізму, автономії, формальності й універсальності моралі, характерних для етики Канта. Робиться висновок, що етика Б.О.Кістяківського ґрунтується на цінностях, насамперед, на цінності людської особистості, але розгортається як система етичних норм, що утворюють незалежну від природної необхідності сферу належного.
13
Колодний, А. "Філософ із українською душею". Світогляд, № 2 (46) (2014): 54–58.
Знайти повний текст джерела
14
Мигаль, С. М. "Мартін Хайдеггер якфашиствуючий філософ". Філософські обрії, Вип. 23 (2010): 3–19.
Знайти повний текст джерела
15
Цимбал, Я. "Мандрівник, мислитель і філософ". Український тиждень, № 43 (415), 30.10- 5.11.2015 р. (2015): 38–41.
Знайти повний текст джерела
16
Цимбал, Я. "Мандрівник, мислитель і філософ". Український тиждень, № 43 (415), 30.10- 5.11.2015 р. (2015): 38–41.
Знайти повний текст джерела
17
Мигаль, С. М. "Мартін Хайдеггер якфашиствуючий філософ". Філософські обрії, Вип. 23 (2010): 3–19.
Знайти повний текст джерела
18
Ільїн, Ілля. "КОІНСИДЕНТОЛОГІЯ ЙОЕЛЯ РЕГЕВА ТА СУЧАСНА МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 39–48. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення логіки й місця вчення ізраїльського філософа Йое- ля Регева під назвою «коінсидентологія» в контексті сучасної матеріалістичної філософії (Бру- но Латур, Квентін Мейясу, Ґрем Гарман, Мануель Деланда, акселераціоністи). Методологічними засадами дослідження стали історико-філософська компаративістика, аналіз і синтез, узагаль- нення. Наукова новизна. Сучасна філософія в особі нових матеріалістів загрузла в антиноміях: об’єктивна реальність існує тут і раз і з необхідністю або ж потенційна, невичерпна й контин- гентна, пізнавана або непізнавана, речі конституйовані відносинами або ж внутрішніми якостя- ми, капіталізм функціонує за допомогою технологічного детермінізму або соціального детермінізму, існує загальна онтологія об’єктивної реальності (усі об’єкти суть «х») або партикулярна онтологія об’єктивної реальності («усі об’єкти» є унікальними, сингулярними). Йоель Регев у вченні під назвою «коінсидентологія» намагається розв’язати ці антиномії, реанімуючи в суто метамодерністському дусі спінозівську теорію субстанції (єдність у відмінності) й діалектико-матеріалістичну філософію (привласнення та відчуження, наближення й віддалення атрибутів субстанції). Висновки. Сучасні матеріалістичні філософи вважають один принцип, одну сторону, один атрибут, одну категорію реальності принципом, згідно з яким інша сторона тощо виключається, виноситься за дужки або розуміється як недосяжні Благо, Істина, Надлишок. Якраз у цьому полягає небезпека, на думку Й. Реге- ва, оскільки такі мислителі атрибутів не мислять субстанційно, пріоритизують один із атрибутів, принцип розділеності, тоді як головний принцип субстанції Й. Регев позначає як утримання-разом- розділеного, а відчуження атрибутів – як Іманентне Неможливе. Сучасні філософи здійснюють битву атрибутів, створюючи різні версії Іманентно Неможливого, або даності неданого, уважа- ють неосновний атрибут недостойним, ідеальним, що дає можливість перебільшення значущості основного атрибута: необхідність виявляється жертвою контингентного, відношення – якості, людина – технології, людське – нелюдського й vice versa. Замість розуміння внутрішнього поділу єдиної субстанції, виходить битва трагічно розділених атрибутів. Суть коінсидентальної філософії полягає якраз у тому, щоб побачити справжній конфлікт за пеленою примарних конфліктів, бороть- бу розсварених атрибутів між собою для фіксації єдності, субстанційності, розкрити механізм, що створює тягу до Іманентно Неможливого.
19
Поліщук, Лариса. "Мандрівний філософ, чи простий інсект?" Україна, № 9 (2008): 132–34.
Знайти повний текст джерела
20
Чернявський, К. "Євген Гула - художник, філософ, поет..." Київ, № 7/8 (2017): 188–92.
Знайти повний текст джерела
21
Мигаль, С. М. "Мартин Хайдеггер як "фашиствуючий філософ"". Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 24 (1995): 87–93.
Знайти повний текст джерела
22
Стокалич, І. "Л.П. Карсавін як соціальний філософ". Проблеми гуманітарних наук. Серія "Філософія", вип. 35 (2015): 128–38.
Знайти повний текст джерела
23
Поліщук, Лариса. "Мандрівний філософ, чи простий інсект?" Україна, № 9 (2008): 132–34.
Знайти повний текст джерела
24
Чернявський, К. "Євген Гула - художник, філософ, поет..." Київ, № 7/8 (2017): 188–92.
Знайти повний текст джерела
25
Чернявський, К. "Євген Гула - художник, філософ, поет..." Київ, № 7/8 (2017): 188–92.
Знайти повний текст джерела
26
Стокалич, І. "Л.П. Карсавін як соціальний філософ". Проблеми гуманітарних наук. Серія "Філософія", вип. 35 (2015): 128–38.
Знайти повний текст джерела
27
Мигаль, С. М. "Мартин Хайдеггер як "фашиствуючий філософ"". Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 24 (1995): 87–93.
Знайти повний текст джерела
28
Berko, Pavlo, та Boghdan Levyk. "Микола Гоголь: християнин і філософ". Актуальні проблеми духовності, № 9 (4 липня 2017): 219–35. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i9.1686.
Повний текст джерела
29
Гончаренко, О. А. "ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ – ЦЕ НЕ ФІЛОСОФІЯ?" Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 25–29. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1020.
Повний текст джерелаАнотація:
Гончаренко О. А. Філософія освіти – цене філософія? – Стаття.У статті порушено проблему визначення філософіїосвіти як філософської науки. Головним чином звернено увагу на твердження сучасних американськихучених про те, що питання філософії освіти є не філософськими, а педагогічними. З огляду на це, виокремлено твердження Джеймса Скотта Джонстона в книжці «Проблеми у філософії освіти» (2019) про те, що питання Менона до Сократа про можливість навчання доброчесності не є філософським, тобто є не доситьважливим для філософії освіти. Проте Платон порушив питання про можливість навчання доброчесності узв’язку з питанням визначення доброчесності. Сократне знав, чи можна навчитися доброчесності, тому щоне знав, що таке доброчесність. У статті спростовується це твердження науковця та доводиться, що питання Менона до Сократа є питанням філософії. У першій частині статті проаналізовано полеміку Платона протисофістів у формі низки протиставлень: доброчесність як умілість / досконалість, доброчесність як відносне /безвідносне благо, доброчесність як знання / незнання,доброчесність як відтворення / пізнання, доброчесність для навчання / життя. Виявлено, що полемікою протисофістів Платон намагався відстояти важливі для етики, теорії пізнання та метафізики питання. У другійчастині статті на прикладі праць Аристотеля, Сенеки,Цицерона, Аврелія Августина, Мішеля Монтеня, РенеДекарта, Фрідріха Ніцше, Петера Слотердайка проде-монстровано постійні оновлення в історії подібної поле-міки філософів із педагогами. З’ясовано, що цим онов-ленням філософи намагались відстояти античну ідею освіти та показати потенціал філософії в широкому розумінні у формуванні людини. Зроблено висновок, щопитання Менона до Сократа є питанням філософії, томузапропоновано в пошуках визначення філософії освіти його не відкидати, а вважати головним, оскільки саме в ньому можна розкрити освітній потенціал філософії.
30
Цофнас, А. "Філософ Авенір Уйомов. Останнє інтерв"ю". Філософська думка, № 5 (2012): 95–112.
Знайти повний текст джерела
31
Danyliuk, I. V. "Папа Бенедикт XVI: філософ, політик, дипломат". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 5 (14 червня 2018): 76–83. http://dx.doi.org/10.15421/171870.
Повний текст джерелаАнотація:
Бенедикт XVI (lat. Benedictus PP XVI) – заслужений Папа Римський, 265-й Папа Католицької церкви і єпископ Рима та 7-й правитель міста-держави Ватикан із 19 квітня 2005 року по 28 лютого 2013 року.
З обранням Папи Бенедикта XVI вважалося, що папство Німецького Папи стане досить консервативним, натомість правління 265-го Папи було ознаменоване низкою нововведень, реформ та нових ідей.
Бенедикт XVI за свої менше ніж вісім років понтифікату здійснив ряд реформ у Католицькій Церкві, але слід відзначити, що ще до вступу на Апостольський Престол Джозеф Ратцінгер, майбутній Папа Бенедикт XVI, був одним із тих, хто визначав обличчя сучасної Католицької церкви під час Другого Ватиканського Собору, а також у подальшій роботі на найвищих посадах у Католицькій церкві та Ватикані у тіні Папи Івана-Павла ІІ.
В статті було відзначено, що папство Бенедикта XVI не зосереджується на політиці, а більше на написанні творів. Папа не відмовляється від політичних дій та дипломатичних кроків, а, відповідно до німецького стилю, делегує політику і дипломатію компетентним особам. Було зазначено, що у своїх роботах Бенедикт XVI піднімав важливі соціальні та етичні питання, а енцикліка «Caritas in Veritate», яка була відповіддю на фінансову кризу 2008 року, стала світовим бестселером. Варто звернути увагу на послання Бенедикта XVI, які завжди ішли до самої проблеми та піднімали актуальні проблеми світового співтовариства.
Особливість фігури Папи Бенедикта XVI можна прочитати двома способами: по-перше, важливість аналізу філософських поглядів, політичних закликів і кроків Папи Бенедикта XVI; по-друге, через своє історичне минуле Джозеф Ратцінгер (майбутній папа Бенедикта XVI) у силу обставин перебував у Гітлерюгенд та брав участь у Другій Світовій війні, але не втратив свого людського обличчя
Бенедикт XVI виступає прикладом здатності людини зі скромним походженням робити великі речі і добиватися визнання. Найбільш величним, на думку автора, у постаті Папи Бенедикта XVI є уміння робити важливий та відповідальний вибір: будучи главою Католицької церкви, відмовитись від влади, поступившись більш молодим та енергійним.
32
САБАДАШ, Катерина. "«ВРОДЖЕНІ ІДЕЇ» ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ ПРОЯВ СВІДОМОСТІ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 214–29. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аргументація потенційності свідомості як явища з огляду на філософські пошуки «апріорного знання». Дослідження проводиться для виконан- ня таких завдань, як пошук умовного початку філософського мислення стосовно до-набутого знання; формування розуміння аргументів та контраргументів щодо «вроджених ідей»; осмислення свідомості в її потенційному прояві через «апріорне знання». У дослідженні застосовуються методи історичного та компаративного аналізу, метод мисленнєвого моделювання та трансцендентально-феноменологічний метод. Наукова новизна. У статті досліджено погляди філософів стосовно до-набутого знання. Звернення до метафізичних пошуків Платона формує розуміння умовного початку мислен- ня стосовно до-набутого знання. Через «сумнів» Рене Декарта, критику «вроджених ідей» Джоном Локком та «нові досліди» Готфліха Лейбніца розглядаються аргументи та контраргу- менти щодо вродженого знання. Завдяки “а priori” Іммануїла Канта прослідковується розуміння свідомості як метаоб’єкта. Незважаючи на критику «вроджених ідей» Джоном Локком, актуальність свідомості протиставляється потенційності її прояву. Вбачається, що свідомість як метафізична структура являє себе фізичному світу через до-набуте знання. Висновки. Гносеологія Платона освітлює позицію щодо «згадування». Втілившись, душа має знання зі «світу Ідей», але тіло затуманює сприйняття. Діалектичне пізнання дає змогу відновити чіткість у розумінні сутностей. У XVII столітті Рене Декарт відроджує запитування про «вроджені ідеї», базуючи дослідження на «сумніві» щодо знань минулих епох. Французький філософ шляхом недовіри доходить висновку, що так чи інакше існує безсумнівне знання. На противагу Р. Декарту, Джон Локк стверджує, що через відсутність загальної згоди між людьми існування деяких «вроджених істин» неможливе. Хоча на шляху того самого дослідження Дж. Локк приходить до розуміння потенційності в набутті емпіричного знання, філософ відкидає можливість потенційності відкриття істин душі. Пізніше Іммануїл Кант зазначає, що є істини, на яких базується сприйняття речей. Поняття “a priori” зв’язують пізнання з реальністю та дають змогу встановлювати закономірності за спроби зрозуміти природу. Принципи, за якими, на думку людини, діє природа, пізнаються разом з пізнанням самої природи. Однак є істини, що пізнаються шляхом рефлексії. Такими істинами філософ називає «трансцендентальні ідеї», які приводять людину до пізнання «волі». На думку І. Канта, осмислення «трансцендентальних ідей» здатне вплинути на розуміння фундаментальних моральних законів. Тим самим осмислення можливе завдяки розуму, який дає людині також можливість вибору. Отже, людина, навіть осмислюючи метафізичне, має актом волі регулювати фізичне з огляду на моральне. Пізнання «вроджених ідей» має потенційний характер. Саме через всезагальні закони, що відкривають себе завдяки інтенційності мислення до трансцендентного, свідомість здатна проявити себе у фізичному світі.
33
Didukh, V. D., Y. A. Rudyak, A. B. Horkunenko та I. P. Kuzmak. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ФІЗИКИ (ОПТИКА) (ЧАСТИНА 4)". Медична освіта, № 2 (20 серпня 2019): 162–70. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10359.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено історичні етапи розвитку оптики – розділу медичної фізики, в межах якої вивчається природа оптичного випромінювання (світла), досліджуються процеси випромінювання світла, його поширення в середовищі і взаємодія з речовиною, інтерференційні, дифракційні і поляриметричні явища. Розглянуто еволюцію знань людства про природу світла, фізичні основи дифракційних, інтерференційних, поляриметричних явищ, голографії, оптичні методи дослідження, а також світового значення відкриття, яке отримало назву «просвітлення оптики» українського фізика Олександра Смакули (1900–1983), уродженця с. Добриводи Збаразького району, що на Тернопільщині. Він винайшов спосіб покриття поверхні лінз оптичних пристроїв спеціальним тонким шаром певного матеріалу, що значно зменшував коефіцієнт відбитого світла від поверхні лінзи і набагато збільшував контрастність зображення.
Середньовічний філософ Роджер Бекон стверджував: «Оптика – прикраса всієї філософії, через яку, а не без неї, можуть бути показані всі інші науки».
Особливе місце в історії оптики займає вчення про зір. Давньоримський філософ Сенека писав: «Не все, однак, сягаємо оком, не все бачимо таким величним, яким воно є, але наш зір прокладає собі стежку для дослідження, закладає для нас підвалини пізнання правди, щоб від явного ми могли у своїх пошуках переходити до прихованого; віднаходити й те, що є давнішим від усього видимого світу».
У даній праці розглянуто історичні шляхи вчення про зір, етапи розвитку геометричної і хвильової оптики, фізичну природу оптичних явищ, оптичні методи дослідження медико-біологічних систем. Відзначимо, що випромінювання і поглинання світла розглядалися як неперервні процеси, проте в області коротких довжин хвиль спостерігалася невідповідність між існуючими теоріями і фізики заговорили про так звану «ультрафіолетову катастрофу». Тому-то необхідна була теорія, яка усувала б відповідні суперечності. Але про це вже буде сказано у наступній публікації.
34
Шалагінов, Б. "Умберто Еко: філософ між вертепом і тероризмом". Всесвіт, № 5/6 (1073/1074) (2018): 273–74.
Знайти повний текст джерела
35
Шалагінов, Б. "Умберто Еко: філософ між вертепом і тероризмом". Всесвіт, № 5/6 (1073/1074) (2018): 273–74.
Знайти повний текст джерела
36
Костюченко, В. "Григорій Сковорода - філософ, письменник, учитель, музикант, співець". Дивослово, № 11 (668) (2012): 11–14.
Знайти повний текст джерела
37
Черемних, В. "Микола Хрієнко - журналіст: романтик, авантюрист, філософ, трудяга ?..." Журналіст України, № 12 (2010): 17–22.
Знайти повний текст джерела
38
Заремський, Мечислав Йосипович. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ Я.П. КОЗЕЛЬСЬКОГО У КОНТЕКСТІ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (23 червня 2019): 46–55. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.855.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості становлення та проаналізовано основні проблеми філософії в суспільно-політичній концепції українського мислителя XVIII століття Я. П. Козельського. Виявлено численні паралелі й дотичні пункти його соціокультурних та просвітительських ідей до західноєвропейської філософської традиції. Зокрема показано, що у соціально-політичних поглядах Козельського прослідковуються ідеї, співзвучні спрямованості і характеру соціальної філософії, пов’язаної з початком становлення західної цивілізації епохи Просвітництва, переходу від традиційного до громадянського суспільства
Показано, що Я. Козельський здійснив спробу виходу на нову історичну парадигму філософського розуміння змісту й сенсу людського буття: «Людина – Природа – Суспільство». Зазначено, що у своїх творах український філософ здійснив спробу дати абрис наближеного до досконалості суспільного устрою, у якому людина черпала б «істино людське», спираючись на завдання пошуку «правил благополуччя», «належних засобів для їх досягнення». У творах Я. Козельського подано цілісний комплекс філософських знань свого часу – від розуміння філософії, її призначення та місця в культурі до проблем соціальної філософії. Віддаючи належне представникам західноєвропейської просвітницької думки, він водночас дорожить своєю самостійністю, незалежністю суджень, власною позицією.
Обгрунтовано, що у соціально-політичних поглядах Козельського прослідковуються ідеї, співзвучні спрямованості і характеру соціальної філософії, пов’язаної з початком становлення західної цивілізації епохи Просвітництва, переходу від традиційного до громадянського суспільства, що проголошувало віротерпимість, світоглядний плюралізм, свободу особи, розглядаючи її як вільну автономну істоту, особистість і власника. Робиться висновок, що найбільш близькою політичною доктриною для Я.П. Козельського є доктрина лібералізму
39
Швець, В. В. ""Голландець, гідний пензля Рембрандта, чи філософ цинічної школи"?" Всесвітня література та культура в навчальних закладах України, № 4 (2008): 11–15.
Знайти повний текст джерела
40
Kyrychok, Olexandr. "“Philosopher” and “Philosophy” in Kyivan Rus’ Written Sources of the 11th-14th centuries: Historiography of Conceptual Interpretations." Sententiae 39, no. 2 (December 29, 2020): 64–91. http://dx.doi.org/10.31649/sent39.02.064.
Повний текст джерелаАнотація:
It remains largely unknown what was knowledge of philosophy by writers in Kyivan Rus’ of the 11th – 14th centuries. Moreover, there are no methodological foundations of resolving the issue. I suggest the key to the solution is the analysis of the meanings of words “philosophy” and “philosophers” in the texts of that time. This article aims to analyse how different researchers interpreted the meanings of these words in Kyivan Rus’ written sources of the 11th – 14th centuries. Use of the word “philosophy” was interpreted by the researchers in six different ways: (1) as an approximate synonym for the word “education” (which was for a long time a prevailing opinion), but also (2) as a pagan or (3) Christian wisdom, (4) as theology, (5) as an allegorical method of interpreting Scripture, and (6) as the knowledge of the nature of things. Some researchers emphasized one of the meanings, but others opted for a “pluralistic approach”, considering that Kyivan writers used the word in different meanings at the same time. The same is true about the word “philosopher”. It referred to an educated man, an ancient philosopher, a Christian thinker, a theologian etc. Another approach in the interpretation of these terms suggested Vilen Horskyi (1931-2007), distinguishing formal and essential properties of words “philosophy” and “philosopher”. He finds that the essential feature of philosophy was deification (theosis), a process whose aim is likeness to God, and cognition of God’s wisdom. Furthermore, according to Horskyi, in the philosopher the link between his knowledge and his action was inextricable.
41
Nikolenko, Vadym. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЛАТОНА: ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 81–91. http://dx.doi.org/10.15421/342035.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.
42
Hirnyy, Oleg. "Andrzej Grzegorczyk as a Philosopher of Education." Filosofiya osvity. Philosophy of Education 18, no. 1 (June 24, 2016): 242–56. http://dx.doi.org/10.31874/2309-1606-2016-18-1-242-256.
Повний текст джерелаАнотація:
The paper presents scientific portrait of the famous Polish scientist, the last representative of the famous Lviv-Warsaw logical-philosophical school, a great friend of Ukraine, Professor Andrzej Grzegorczyk, who died two years ago. In addition to his main passion – mathematical logic, in which he has the world-class results. Andrzej Grzegorczyk studied ethics and philosophy, in particular in such its sphere, which he called “rationalism, opened to values”. It is briefly described his studies in that area, which is often called the “philosophy of education”, although in many cases it should say rather the “philosophy in education”. This research sphere is undeservingly considered as a peripheral one in his work. In fact, it is of prime importance for the development of the theoretical bases of pedagogy. In particular, his scientific program of anthropological description (so-called “human condition”) and based on this description the program developed by him (so-called “Universal School Program”) deserve the special attention.
43
Kyrychok, Oleksandr. "“Philosopher” and “Philosophy” in Kyivan Rus’ Written Sources: of the 11-14th centuries. The Need for a new Asking of the “Old” Question." Sententiae 40, no. 1 (April 1, 2021): 6–27. http://dx.doi.org/10.31649/sent40.01.006.
Повний текст джерелаАнотація:
The author justifies the need to return to an analysis of the meaning of such words as “philosophy” and “philosopher” in the Kyivan Rus’ written sources of the 11th–14th centuries. In the author’s view, this is explained not only by the inaccuracies the earlier research committed but also by the necessity to take contemporary achievements of Byzantine philosophical historiography into account. The author concludes that the preserved Kyivan Rus’ written sources reflect certain Byzantine interpretations of the words “philosopher” and “philosophy” as understood within particular interpretive frameworks: philosophy may refer to a specifically “Christian” or “external” philosophy, presuppose rational or mystical comprehension of divine wisdom, become verbalized or not. Some sources probably espouse an understanding of philosophy as a practice of true life. The word “philosopher” had different connotations, as well. It referred to advisers or officeholders at the court of the Byzantine emperor, wise princes, church intellectuals, connoisseurs of biblical books, etc. The author invalidates the idea that in Kyivan Rus’, there existed a holistic understanding of philosophy and philosophers. Instead, one should interpret these words as having a limited plurality of meanings.
44
Павлюк, Л. "Цей світ - він сам собі філософ, - як тиша, багатоголосний..." Дзвін, № 6 (884), червень (2018): 111–17.
Знайти повний текст джерела
45
Баглай, В. В. ""Філософ історичної інформатики": штрихи до наукової біографії В.В. Підгаєцького." Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія історична, вип. 13 (2017): 76–83.
Знайти повний текст джерела
46
Алієва, А. "АЗЕРБАЙДЖАНСЬКИЙ ПОЕТ І ФІЛОСОФ НІЗАМІ ГЯНДЖАВІ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ". Nova fìlologìâ, № 83 (9 листопада 2021): 9–15. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – обґрунтувати актуальність творчості Нізамі Гянджеві на всі часи новими фактами, а також проаналізувати твори, написані в результаті впливу Нізамі на європейську літературу, висвітлити світогляд західних, особливо французьких, літератур на твори великого азербайджанського поета. У статті розглядається історія вивчення творчості азербайджанського поета й філософа Нізамі Гянджеві в Європі, його вплив на західну літературну критику, особливо на французьку літературу. Стаття розроблена у двох напрямах. Перший напрям – це загальна інформація про джерела Нізамі Гянджеві, відображена у французькій літературній критиці в XVII–XX століттях, а другий напрям – вивчення впливу творів Нізамі Гянджеві на французьку літературу. Використовувані методологія й методи. При вивченні досліджуваної проблеми використовувалися загальнонаукові методи – аналіз, наукова об’єктивність, порівняльний аналіз, комплексне дослідження фактів та інформації, методи історико-літературного підходу, зроблені теоретичні узагальнення з важливих аспектів проблеми. Основні наукові інновації. У статті на конкретних прикладах представлено недосліджені аспекти впливу творчості Нізамі Гянджеві на західну літературу, а також проаналізовано цінні літературні приклади, створені в результаті впливу європейської літератури на французьку літературу, гілку авангарду. Результати дослідження: – у результаті дослідження нових фактів із європейської літератури виявили, що вірші поета, відомого своєю унікальною здатністю зі Сходу на Захід, завжди залишатимуться актуальними як перлина думки і слова, з роками стануть загальним літературним надбанням усіх народів; – головним результатом дослідження стало збагачення новими фактами впливу творчості Нізамі Гянджеві на європейську, особливо французьку, літературу; – одним із головних результатів дослідження стало відкриття нових об’єктів аналізу й порівняння для дослідників творів Нізамі Гянджеві.
47
Luchytska, V. "«Драма» людської особистості у філософії Ю.Тішнера". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 124–36. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Особливе місце у філософії Ю.Тішнера займали роздуми про людину. Тішнерівська філософія людини, яка являє собою постійний пошук правди про людину, пройшла кілька фаз. Перший період характеризувався великим впливом феноменології та теорії цінностей. У другому періоді, який знаходився під впливом філософії діалогу, Тішнер ставив на перше місце драму – людина розглядалася передусім як істота драматична, яка екзистує на горизонті добра і зла. Важливе місце у його філософії займає аксіологія і агатологія. Істота драми, за словами філософа: «Беручи участь у якійсь драмі, людина більш менш ясно знає, що – говорячи метафорично – у її руках є її загибель чи спасіння. Бути істотою драматичною, означає вірити – правдиво чи неправдиво – що загибель чи спасіння є в руках людини».
48
Zaremskyi, Mechyslav Yosypovych. "НАРИС «ФІЛОСОФІЯ У ЧЕХІВ» ГУСТАВА ЗАБИ:". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 38–47. http://dx.doi.org/10.15421/352005.
Повний текст джерелаАнотація:
Ця робота присвячена аналізові змісту написаного у 1889 р. нарису «Філософія у чехів» за авторством Густава Заби – доктора філософії, професора Карлового університету. На прикладі окремих творів чеських філософів розкрито зміст чеської філософської традиції та її вияв у розвиткові суспільної думки в Чехії. Стаття є продовженням досліджень проблем історії філософії слов’янських народів із позицій сучасного їх прочитання. Проблематика і колізії становлення чеської філософії є, по суті, науковою цілиною, однак доносять до сучасного історика філософії необхідний історіографічний матеріал і увиразнюють персональний внесок чеських мислителів, утілений у їхніх творах, у скарбницю європейської духовної культури.
49
Філіпський, Д. П. "Визначення меж парламентської компетенції як запоруки обмеження державної влади". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 169–73. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3222.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор здійснює аналіз меж парламентської компетенції як запоруки обмеження державної влади. Питання щодо меж діяльності парламенту є дуже актуальним у науці конституційного права. Важливо знати, що законодавцю заборонено (відповідно, що дозволено) природою суспільних відносин, що може порушити стабільність правової системи, зруйнувати умови, за яких люди можуть нормально будувати свої взаємини. Зважаючи на це, треба визначити, якою має бути діяльність, що відповідає реальним потребам учасників суспільних відносин і природі останніх. Інакше кажучи, йдеться про заборонені межі, «кордони», переступати які парламент не має права.
Автор наводить історичну парадигму підходів до зазначеного питання. Починаючи з античних філософів – Платона й Арістотеля, розрізняли поняття «суспільство» і «держава», тому в їх вченнях питання про межі діяльності законодавця як наукова проблема не ставилася.
В епоху Відродження філософ Джон Лок спирався на те, що влада законодавчого органу ніколи не може сягати далі, ніж це необхідно для загального блага.
Представник німецької класичної філософії, Ґеорґ Геґель вважав, що впливу з боку законодавця можуть бути піддані лише зовнішні сторони суспільних відносин.
Дуже ґрунтовним підходом щодо досліджуваного питання відзначився Вільгельм фон Гумбольдт. Питання про межі діяльності держави В. Гумбольдт вирішував, виходячи з аналізу її цілей. Гумбольдт – прихильник того, щоб держава в своїй діяльності не виходила за межі, які поставлені необхідністю запобігати небезпеці, що загрожує громадянам як від внутрішніх, так і від зовнішніх ворогів. Таким чином, призначення законодавця полягає в тому, щоб надати громадянам цілковиту свободу.
Підсумовуючи, автор доходить висновків, що в правовій державі законодавець не може претендувати на безконтрольну законотворчість. Завдання юридичної науки і практики конституційного права - знайти і сформулювати межі діяльності законодавця, створити соціально-політичні, організаційні та правові механізми контролю за їх дотриманням.
50
Khrystokin, Hennadii. "Методологічний аспект взаємодії філософії та теології". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 2 (20 серпня 2020): 157–71. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.2.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження взаємодії філософії та теології давно стало наскрізною проблемою гуманітарного знання. На сьогодні більшість науковців визнають співприсутність і взаємодію філософії та теології як самостійних культурних дискурсів. Не викликає особливих заперечень теза про ідейні, концептуальні взаємовпливи християнської теології та філософії, їх парадигмальний вплив на науку. У статті аналізується методологічний аспект взаємодії філософії та теології, як він постає у сучасних релігієзнавців та богословів. Доведено, що переважною більшістю православних авторів філософія мислиться в модерному ключі, як щось зовсім окреме і незалежне від теології, а значить питання полягає в тому, щоб узгодити взаємини між ними. Натомість мислителі постмодерної парадигми сприймають філософію і теологію нерозривними, такими, що продовжують одне одного. На їхню думку, саме теологія і філософія закладають ті культурні коди, сенси і цінності, які формують матрицю культури. Теологія слугує посередником між людиною, релігією і культурою. Тому вона тісно співпрацює з філософією та іншими гуманітарними науками. Дослідження багатьох авторів ще більше актуалізує завдання аналізу методологічної складової взаємодії філософії та теології.