Статті в журналах: "Фізичний захист"

1

Kuzmyak, I., та V. Kravtsov. "З досвіду імплементації основоположних принципів фізичного захисту ядерних установок, ядерних та інших радіоактивних матеріалів". Nuclear and Radiation Safety, № 4(56) (16 грудня 2012): 67–73. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2012.4(56).15.

Повний текст джерела

Анотація:

Україна, маючи розвинену інфраструктуру ядерної енергетики, була одним з ініціаторів розробки та прийняття Рекомендацій МАГАТЕ «Фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок» та Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу. Беручи до уваги, що основоположні принципи фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок, які викладені у Поправці, є квінтесенцією норм фізичного захисту, протягом останніх років всі зусилля прикладаються до імплементації цих принципів як на рівні експлуатуючих організацій, інших ліцензіатів, так і на рівні держави. Основними кроками стало впровадження цих принципів у законодавство з фізичного захисту, а також створення державної системи фізичного захисту й модернізація систем фізичного захисту установок і об’єктів. Ця стаття присвячена розгляду окремих загроз і ризиків у сфері використання ядерної енергії, основним інструментом у протидії яким є забезпечення фізичного захисту та конкретних заходів з упровадження кожного з основоположних принципів, а також дуже стислому огляду стану ядерної захищеності в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Гнидюк, Олександр. "НЕПЕРЕРВНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ: СУТНІСНО-ПОНЯТІЙНИЙ АСПЕКТ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (26 квітня 2021): 43–59. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.629.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності базових понять проблеми неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на різних рівнях військової освіти. З’ясовано, що неперервна фізична підготовка офіцерів-прикордонників – це постійний керований процес фізичного розвитку та самовдосконалення, набуття ними вміннями і навичками особистої безпеки, фізичної витривалості, здатності застосовувати набуті прикладні знання фізичних тренувань та фізично-вольові якості у процесі оперативно-службової діяльності, що передбачає послідовне чергування навчання на рівнях військової освіти з професійною діяльністю або практикою для формування загальної фізичної та спеціальної фізичної готовності з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону. Метою неперервної фізичної підготовки офіцерів є опанування ними визначеним обсягом теоретичних знань, прикладних рухових навичок, формування і розвиток фізичних і психологічних якостей, тактико-технічних навичок захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, готовність їх застосувати у необхідний момент; здатності переносити значні фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону України, а при необхідності – під час ведення сучасного бою; опанування методичними навичками навчання підлеглих застосовувати силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків. Встановлено, що результатом неперервної фізичної підготовки є здатність до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, уміння застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків, фізична витривалість переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. Ця здатність охоплює фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Димова, Г. "Аналіз методів оцінки ефективності систем фізичного захисту." COMPUTER-INTEGRATED TECHNOLOGIES: EDUCATION, SCIENCE, PRODUCTION, № 45 (21 грудня 2021): 12–18. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2524-0560-2021-45-02.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню існуючих методів оцінки ефективності систем фізичного захисту об’єктів інформатизації. Питання забезпечення безпеки різних об'єктів, в першу чергу, таких як критична інфраструктура, інформатизація, якими в даний час є переважна більшість об'єктів є дуже важливими. Один з найважливіших елементів практично будь-якої системи безпеки – це система фізичного захисту (СФЗ). Крім того, захист інформації включає в себе, серед інших, і фізичний захист, яка полягає в застосуванні організаційних заходів і сукупності засобів, що створюють перешкоди для проникнення або доступу неуповноважених фізичних осіб до об'єкта захисту. Створення такої СФЗ об'єктів інформатизації (ОІ) передбачає аналіз ефективності і уразливості СФЗ як важливий етап розробки будь-якої системи. У свою чергу, складність сучасних СФЗ, а також різноманіття моделей порушників і способів проникнення спричиняє необхідність застосування засобів автоматизації процесів моделювання таких систем. Різні методи аналізу ефективності СФЗ базуються на даних експертних оцінок основних параметрів і, отже, мають високий ступінь суб'єктивності. Вони вимагають трудомістких експериментальних досліджень. Крім того, їх складно використовувати в задачах математичного моделювання. Таким чином, актуальними є питання підвищення точності аналізу ефективності СФЗ ОІ. У статті проведено порівняльний аналіз методів оцінки ефективності систем фізичного захисту, до яких увійшли такі підходи: детерміністичний, логіко-ймовірнісний, ймовірнісно-часовий, метод аналізу ієрархій та нечітких множин. Також були розглянуті відомі комп’ютерні моделі та програмні продукти призначені для виявлення загроз об’єкта інформатизації. Приведені основні характеристики і параметри оцінки ефективності СФЗ та необхідні завдання щодо впровадження системи фізичного захисту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Манжул, І. В. "Фізичний захист ядерної безпеки: поняття, цілі, умови досягнення". Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія "Право", вип. 1, ч. 1 (2015): 12–18.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Katunin, Y., та L. Salii. "Облік, контроль і фізичний захист ядерних материалів на об’єкті «Укриття» Чорнобильської АЕС". Nuclear and Radiation Safety, № 1(49) (10 березня 2011): 53–57. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2011.1(49).11.

Повний текст джерела

Анотація:

Наведено наявні оцінки кількості ядерних материалів у післяаварійному енергоблоці № 4 ЧАЕС. Розглянуто систему й методи обліку та контролю ядерних материалів на об’єкті «Укриття». Продемонстровано спільність завдань, що стоять перед обліком, контролем і фізичним захистом ядерних материалів. Описано конфігурацію системи фізичного захисту на об’єкті «Укриття», її специфіку та фактори, що здатні негативно впливати на її ефективність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Біла-Кисельова, А. А. "ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЗА СТАТТЕЮ 8 КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНІ СВОБОДИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД І ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 12–18. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.655.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню міжнародного досвіду про захист фізичних осіб під час обробки персональних даних. Автор вважає, що досвід Європейського Союзу для України міг би зіграти вирішальну роль під час урегулювання в національному законодавстві певних недоліків щодо організації роботи державних органів у системі захисту фізичних осіб під час обробки персональних даних. Проаналізована практика Європейського суду з прав людини щодо захисту персональних даних у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведено приклади рішень ЄСПЛ, у яких констатовано порушення прав людини за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зроблено висновок, що відкритий режим тримання персональних даних (інформації) може спричинити шкоду фізичній особі. Фізичні особи потерпають від порушень щодо доступу до їх персональної інформації без їх згоди. Автор звертає увагу на те, що інформатизація суспільства призводить до виникнення нових труднощів для захисту персональних даних фізичних осіб. Зріс обмін персональними даними між публічними та приватними суб'єктами, між публічними суб'єктами різних галузей в органах державної влади. Такі зміни вимагають наявності більш узгоджених засад щодо захисту персональних даних. Встановлено, що в Україні діє не на достатньому рівні процедура захисту прав особи від протизаконного втручання в її особисте життя. Зроблено наголос на тому, що право на захист персональних даних не є абсолютним правом, але державні органи мають пам'ятати, що «збір, використання, обмін зібраною інформацією, зберігання інформації, а також розповсюдження третім особам такої інформації охороняється сферою застосування пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Право на захист персональних даних повинно розглядатися в зв'язку з його функцією в суспільстві та бути збалансованим з іншими фундаментальними правами згідно з принципом пропорційності. Саме тому слід спиратися на міжнародний досвід та модернізувати національне законодавство в питанні захисту фізичних осіб під час використання та обробки персональних даних.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Szalay, K., B. Keller, L. Kovács, R. Rák, N. Peterfalvi, F. Sillinger, G. Golub, S. Kukharets, J. Souček, and A. Jung. "PHYSICAL PROTECTION IN EXPERIMENTAL RASPBERRY PLANTATION." INMATEH Agricultural Engineering 57, no. 1 (April 30, 2019): 115–22. http://dx.doi.org/10.35633/inmateh_57_12.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Sayko, O. V. "Психологічний та соматичний захист інсультних хворих — дві складові однієї проблеми". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 4.58 (1 лютого 2013): 119–24. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.4.58.2013.85516.

Повний текст джерела

Анотація:

Після гострого порушення мозкового кровообігу в частини хворих залишається необоротний неврологічний дефіцит (фізичний дефект). Серед тих хворих, які перенесли інсульт в умовах ангіоневрологічного стаціонару (протягом перших двох тижнів захворювання), мають депресивні розлади 20–70 %. При виснаженні резервного потенціалу соматично ослаблених систем унаслідок інсульту та функціональних систем під прогресуючим тиском масивного психічного стресу, яким і є діагноз інсульту зі всіма його симптомами та наслідками, можливий розвиток повільної форми психогенної смерті у інсультних хворих, яка, ймовірно, має місце й зустрічається досить часто. Між інсультом і прогресуванням дисциркуляції головного мозку, виникненням ускладнень, які тягне за собою інсульт, і психогенною смертю існує посередник — нейроендокринно-імунна вісь, на яку лягає вся тяжкість синдрому дезінтеграції мозку. У зв’язку з цим обидва полюси осі повинні стати зонами програми лікувально-профілактичних заходів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

ГНИДЮК, Олександр. "ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ НА ТАКТИЧНОМУ ТА ОПЕРАТИВНОМУ РІВНЯХ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (20 квітня 2022): 34–46. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.954.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено особливості діагностики фізичної підготовленості офіцерів-прикордонників на тактичному та оперативному рівнях військової освіти. З’ясовано, що результатом неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників є здатність, що охоплює прагнення офіцерів до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, готовність застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби у визначених законодавством ситуаціях під час виконання службових обов’язків. Ця здатність охоплює фізичну витривалість, сформовані фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість, що в сукупності дозволяють переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. З урахуванням структури фізичної підготовленості, що поєднує чотири основних компоненти – мотиваційно-ціннісний, інформаційно-когнітивний, операційно-діяльнісний та професійно-особистісний, визначено, що критеріями сформованості цієї здатності (як результату неперервної фізичної підготовки) доцільно вважати психолого-аксіологічний, предметно-інструментальний, поведінково-компетентнісний та індивідуально функціональний критерії. Визначення діагностичного апарату дозволяє здійснити якісний і кількісний аналіз традиційної системи фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на рівнях військової освіти в умовах традиційного освітнього процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

МІЛОВСЬКА, НАДІЯ. "Сторони договору страхування та особливості їх правосуб’єктності". Право України, № 2021/07 (2021): 72. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-072.

Повний текст джерела

Анотація:

Незважаючи на врегульованість страхових відносин вітчизняним законодавством, у ньому все ж існують деякі прогалини, що перешкоджають належному використанню інституту страхування для захисту майнових інтересів його учасників. У зв’язку з цим уваги з боку як науковців, так і законодавця потребують питання врегулювання правового статусу учасників страхових відносин, визначення їх місця у таких відносинах. Метою статті є дослідження правового статусу сторін договору страхування, аналіз існуючих підходів до його визначення, встановлення особливостей правосуб’єктності сторін договору страхування та надання пропозицій щодо подальшого вдосконалення законодавства у цій сфері. Характерною ознакою договору страхування як самостійного виду цивільноправових зобов’язань у межах групи договорів про надання послуг є те, що укладення договорів страхування становить безпосередньо предмет діяльності спеціальноуповноважених учасників цивільних відносин – страхових організацій (страховиків). У договірних відносинах страхування на стороні страховика може бути тільки та юридична особа, яка наділена можливістю здійснення нею страхової діяльності лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії), що свідчить про наявність у юридичних осіб – страховиків спеціальної правосуб’єктності. Страхова організація наділена загальною правоздатністю юридичної особи зі спеціальним обсягом дієздатності як фінансової установи. Замовником страхової послуги – страхувальником за договором страхування може бути дієздатна фізична особа або юридична особа, яка має страховий інтерес, тобто зацікавленість в ненастанні страхового випадку. З урахуванням значної ролі страхового інтересу у виникненні та існуванні договірних страхових правовідносин, обґрунтовано доцільність передбачення на законодавчому рівні втрати страхового інтересу страхувальника (застрахованої особи) як однієї з підстав припинення договору особистого страхування та страхування цивільної відповідальності, за якими не передбачається можливості передання страхового захисту іншій особі. Водночас припинення існування страхового інтересу страхувальника за договором майнового страхування не може бути підставою для припинення дії відповідного договору. Непрофесійний статус страхувальника й асиметрія сторін договору страхування дають можливість розглядати страхувальників – фізичних осіб як споживачів страхових послуг і, відповідно, поєднувати питання здійснення та захисту їхніх прав зі здійсненням і захистом прав споживачів. У зв’язку з цим встановлено, що до договірних відносин зі страхування за участю фізичної особи як споживача можуть застосовуватися норми Закону України “Про захист прав споживачів” у частині, не врегульованій страховим законодавством. Споживачем страхових послуг запропоновано вважати не лише дієздатну фізичну особу, яка укладає зі страховиком договір страхування, а й фізичну особу, в інтересах та на користь якої укладений договір страхування, та яка отримує страхову послугу, необхідну для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю цієї фізичної особи або виконанням нею обов’язків найманого працівника.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Дудикевич, В. Б., Г. В. Микитин та М. О. Галунець. "Системна модель інформаційної безпеки “розумного міста”". Системи обробки інформації, № 2(161), (15 червня 2020): 93–98. http://dx.doi.org/10.30748/soi.2020.161.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У контексті розгортання Концепції 4.0 в Україні запропоновано системну модель інформаційної безпеки “розумного міста” на рівні: його сегментів; складових – “розумних об’єктів” та багаторівневих кіберфізичних систем (КФС) “фізичний простір (ФП) – комунікаційне середовище (КС) – кібернетичний простір (КП)”; загроз рівням КФС, компонентам рівня та процесам, що відповідають рівню: відбиранню інформації, передаванню/прийманню, обробленню, управлінню; технологій забезпечення безпеки структури та функціоналу сегменту “розумного міста” за профілями – конфіденційність, цілісність, доступність. Модель розгорнута для сегментів: “розумна енергетика”, “розумне довкілля”, “розумна медицина”, “розумна інфраструктура” і побудована за принципами системного аналізу – цілісності, ієрархічності, багатоаспектності. Системна модель на основі КФС дозволяє створювати комплексні системи безпеки (КСБ) “розумних об’єктів” відповідно до: концепції “об’єкт – загроза – захист”, універсальної платформи “загрози – профілі безпеки – інструментарій”, методологічних підходів до багаторівневого захисту інформації, функціональних процесів захищеного обміну. Така системна структура може бути використана також для забезпечення гарантоздатності системи “розумний об’єкт – кіберфізична технологія” у просторі функціональної та інформаційної безпеки. Проаналізовано безпеку МЕМS-давачів як компоненти інтернету речей у ФП кіберфізичних систем: загрози – лінійні навантаження, власні шуми елементів схеми, температурні залежності, зношуваність; технології захисту – лінійні стабілізатори, термотривкі елементи, охолодження, покращання технології виготовлення, методи отримання нових матеріалів та покращання властивостей. На протидію перехопленню інформації в безпровідних каналах зв’язку, характерної розумним об’єктам, розглянуто алгоритм блокового шифрування даних AES в сенсорних мережах з програмною реалізацією мовою програмування C#. Проаналізовано безпеку хмарних технологій як компоненти КС кіберфізичних систем на апаратно-програмному рівні та наведено особливості криптографічних систем шифрування даних в хмарних технологіях відповідно до нормативного забезпечення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Калька, Наталія, Петро Козира та Кароліна Гапчич. "ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ ОСІБ З ТАТУЮВАННЯМИ". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2020): 152–57. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-32.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій статті висвітлено психологічний профіль осіб з татуюваннями, а саме їхню ціннісно-смислову, мотиваційну, емоційну та соціальній сферах. Аналіз татуювань, а саме розміру, кольорової гами, символів, написів дозволяє визначити увесь спектр специфічних особистісних якостей та спрямованості індивіда, відобразити його внутрішню психічну реальність. Презентація внутрішнього світу особистістю через татуювання зменшує емоційну напругу, підвищує самооцінку, власну самоцінність і сприяє усвідомленню власної ідентичності. нанесення татуювання дає змогу зафіксувати на тілі значимі події і переживання, «висловити» особистісні переживання та транслювати внутріособистісні сенси. За результатами емпіричного дослідження доведено, що наявність татуювань та потреби у його нанесенні пов’язано з такими психологічними особливостями, як внутрішнє бунтарство, захист, особиста ідентифікація, закарбовування спогадів і бажання жити в минулому, позбавлення від комплексів, спосіб позбавлення від болю морального через біль фізичний, домінування над власним тілом, сепарація та стигматизація.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Matveiko, Oksana, Serhii Romanchuk, Oleh Olkhovyі, Artur Oderov, Oleh Nebozhuk, Volodymyr Klymovych та Maksim Babych. "Вплив занять фізичними вправами на функціональний стан та працездатність військовослужбовців-ветеранів бойових дій". Physical education, sport and health culture in modern society, № 1(57) (31 березня 2022): 31–36. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2022-01-31-36.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Підтримання та забезпечення високого рівня бойової здатності військовослужбовців є необхідною та достатньою умовою успішного виконання ними завдання щодо захисту нашої держави. Професійна діяльність військовослужбовців характеризується підвищеним фізичним і психічним напруженням, впливом на функціональний стан та працездатність військовослужбовців, виконання ними завдань в особливих умовах, пов’язаних із ризиком для життя і здоров’я. Фізична підготовка є не лише важливим чинником, від якого залежить професійна реалізація військовослужбовців, але й впливає на виконання бойових завдань. З огляду на те, що Збройні Сили України приймають участь у бойових діях збільшилася кількість військово- службовців – ветеранів бойових дій. Більшість з них, мають фізичні та психологічні відхилення у стані здоров’я та функціональному стану. Необхідно шукати засоби, методики та комплекси фізичної підготовки, які б до підтримувати їх професійну працездатність. Мета роботи – вивчити механізми позитивного впливу коригу- ючої гімнастики на функціональний стан та працездатність військовослужбовців – ветеранів бойових дій. Методи – аналіз наукової та методичної літератури, тестування, педагогічний експеримент, методи факторного аналізу. Результати. Факторний аналіз визначив, що після педагогічного експерименту факторна структура матриць істотно змінилася, особливо за першим та другим факторам. Фактор, інтерпретований нами як патологія серцево-судинної системи, після експерименту став другим за значущістю вкладу, а на перше місце вийшов фактор психомоторики. Висновки. Результати досліджень довели, що заняття фізичними вправами позитивно впливають на вдосконалення показників функціонального стану та працездатності військовослуж- бовців, які мали бойові травми або мають відхилення у стані здоров’я за результатами участі у бойових діях. Доведено, що всі військовослужбовці, незалежно від віку, спеціальності, місця дислокації та стану здоров’я повинні систематично займатися фізичними вправами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Олександрівна, Гончаренко Владислава. "РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ РОЗПІЗНАВАННЯ ОБЛИЧЧЯ". Часопис цивілістики, № 41 (6 серпня 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.423.

Повний текст джерела

Анотація:

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ РОЗПІЗНАВАННЯ ОБЛИЧЧЯ У статті досліджуються проблемні питання правового регулювання систем розпізнавання обличчя, які сьогодні широко використовуються у світі та в Україні. Проаналізовано досвід регулювання захисту персональних даних у законодавстві ЄС, де розроблені чіткі правила використання систем біометричної ідентифікації осіб у режимі реального часу. Відповідно до Загального регламенту захисту даних (GDPR) біометричні дані є особливим видом персональних даних, отриманих внаслідок спеціального технічного опрацювання, що стосується фізичних, фізіологічних чи поведінкових ознак фізичної особи, таких як зображення обличчя чи дактилоскопічні дані, що дозволяють однозначно ідентифікувати або підтверджують однозначну ідентифікацію фізичної особи. GDPR, за загальним прин- ципом, забороняє обробку біометричних даних у режимі реального часу. GDPR класифікує зображення обличчя та іншу біометричну інформацію як особливу категорію даних із додатковими обмеженнями на їх використання. Важливою гарантією реалізації права на захист персональних даних є встановлене у ст. 17 GDPR право на стирання (забуття). Зокрема, видалення контролером персональних даних працівника після звільнення є обов'язковим на вимогу суб'єкта даних, якщо немає іншої законної підстави для опрацювання. На жаль, цивільне законодавство України щодо захисту персональних даних не передбачає такого імперативного правила. У Євросоюзі випадки притягнення до відповідальності за порушення вимог GDPR вже є дуже розповсюдженими. В Україні контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, однак за відсутності в Україні законодавства, котре регулює використання систем відеоспостереження, здійснення належного контролю за використанням біометричних даних, одержаних за їх допомогою, сьогодні є неможливим. Відповідно до Білої книги зі штучного інтелекту системи відеоспостереження з метою обробки біометричних даних можуть використовуватися тільки у виняткових, належним чином обґрунтованих і адекватних випадках на підставі законодавства ЄС або національного законодавства. Згідно з регуляторними правилами Європейської Комісії всі системи штучного інтелекту, призначені для використання для віддаленої біометричної ідентифікації осіб, вважаються ризикованими та підлягають попередній оцінці відповідності регулятором. Використання віддаленої біометричної ідентифікації у режимі реального часу в загальнодоступних приміщеннях для цілей правопорядку забороняється у принципі, за кількома вузькими винятками, які суворо визначені, обмежені та регламентовані. Вони включають використання для правоохоронних цілей цілеспрямованого пошуку конкретних потенційних жертв злочинів, включаючи зниклих дітей; відповідь на безпосередню загрозу теракту; виявлення та встановлення осіб, котрі вчинили тяжкі злочини. Зроблено висновок про необхідність приведення законодавства України про захист персональних даних до високих стандартів Євросоюзу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Бориченко, К. В., та К. В. Бориченко. "ЩОДО ЕКОНОМІЧНОЇ ДОСТУПНОСТІ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (25 січня 2022): 40–46. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.714.

Повний текст джерела

Анотація:

Бориченко К. В. Щодо економічної доступності судового захисту права на соціаль- ний захист. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектів економічної до- ступності захисту права на соціальний захист в Україні в сучасних умовах. Встановлено, що з огляду на визначені ставки судового збору, належного до сплати в разі звернення до суду в соціальних спорах із заявами, скаргами, за видачею документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, зростання рівня прожиткового мінімуму, від якого за- лежить грошовий вираз судового збору, і стабільно низький рівень пенсійного забезпечен- ня та забезпечення грошовими соціальними допомогами за збільшення кількості порушень права на соціальний захист доступ до суду у процесі захисту права на соціальний захист не можна вважати безперешкодним з економічного погляду. З огляду на загальний рівень доходів населення, кількість малозабезпечених сімей, сімей із дітьми, одиноких громадян, бездомних осіб та безпритульних дітей, пенсіонерів, право на соціальний захист яких по- рушується, надання пільг зі сплати судового збору лише обмеженому колу суб’єктів є сут- тєвим обмеженням доступу цих та інших осіб до судового захисту досліджуваного права. Доведено, що з огляду на схожу правову природу грошових виплат у системі соціально- го захисту та заробітної плати доцільно поширити практику звільнення від сплати судового збору позивачів – у справах про стягнення заробітної плати, на позивачів – у справах про стягнення належних людині грошових виплат у сфері соціального захисту. Встановлено, що доцільність звільнення від плати судового збору фізичних осіб у спра- вах щодо захисту права на соціальний захист зумовлена також тим, що відповідні спори вирішуються за правилами спрощеного позовного провадження, що зазвичай не передба- чає повідомлення й участі учасників справи в разі її розгляду судом, що значно економить витрати на здійснення правосуддя. Із започаткуванням роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи відповідні витрати будуть скорочені ще більше.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

ДРОБОТОВА, ТЕТЯНА. "Рішення Європейського суду з прав людини проти України: земельно-правовий аспект". Право України, № 2020/05 (2020): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-158.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті 55 Конституції України унормовано, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом; кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. У наведеному аспекті забезпечення прав людини є пріоритетним напрямом політики держави, що реалізується, зокрема, за допомогою національних механізмів захисту прав людини, а після їх використання – через звернення до відповідних міжнародних органів чи установ. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) як незалежний судовий орган здійснює на наднаціональному рівні контроль за дотриманням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) державами, які її ратифікували, зокрема й Україною, яка, ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, передусім зобов’язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені цими міжнародними документами. Сьогодні Україна є лідером серед країн – учасниць Конвенції за кількістю звернень до ЄСПЛ, що, безсумнівно, засвідчує особливе значення практики цього Суду у формуванні ефективної системи захисту прав фізичних та юридичних осіб в Україні. Авторка проаналізувала низку рішень ЄСПЛ проти України у справах, які стосуються земельних правовідносин, для виокремлення найбільш поширених порушень положень Конвенції та Першого протоколу до Конвенції із боку держави Україна під час вирішення, зокрема, земельних спорів, аби судові органи нашої держави могли у подальшому не допускати таких порушень і здійснювати захист прав людини та основоположних свобод у належний спосіб. Зроблено висновок, що практика ЄСПЛ є джерелом земельного права, встановленого, зокрема, на законодавчому рівні, а отже, суди повинні застосовувати рішен-ня цього Суду під час розгляду справ зі спорів, що виникають із земельних правовідносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Білий, Д. О. ". ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.317.

Повний текст джерела

Анотація:

Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я. Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту». До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

ПАЦУРІЯ, НІНО, та ВІКТОРІЯ РЄЗНІКОВА. "Обґрунтування необхідності зміни правової парадигми захисту прав споживачів фінансових послуг". Право України, № 2020/05 (2020): 235. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-235.

Повний текст джерела

Анотація:

Європейський досвід переконує, що правопорядки різних систем, з метою захисту прав споживачів, в основу споживацького законодавства покладають концепцію захисту прав слабкої сторони. Сутність концепції полягає у визнанні споживача як найбільш незахищеної (економічно та (або) інформаційно) сторони у зобов’язальних правовідносинах із суб’єктами господарювання, що виробляють товари, здійснюють роботи, надають послуги. Чинне законодавство України про захист прав споживачів на загальному рівні фактично підтримує наведену концепцію, його норми доводять, що фізична особа – споживач у відносинах із суб’єктами господарювання є слабкою стороною і встановлює певний інструментарій, спрямований на його захист. Зважаючи на динаміку розвитку, стрімкість змін (як фактичних, так і законодавчих), складність та диференційованість ринків фінансових послуг (їх поділ на два великі сегменти: банківській і небанківській, які, зі свого боку, підлягають поділу на окремі ринки), множинність і специфіку суб’єктів їх надання, об’єктивна дійсністьвимагає належного ставлення до центральної фігури таких відносин – споживача, передусім у царині захисту його прав і законних інтересів. Метою статті є визначення кола споживачів фінансових послуг з огляду на їх місце у правовідносинах із надання фінансових послуг, які формалізуються через укладення договору про надання фінансової послуги будь-якого виду; спираючись на положення доктрини “розумних очікувань”, що сприйнята правопорядками провідних країн світу, за основу побудови системи захисту прав споживачів фінансових послуг взято формулювання основних положень Концепції захисту прав споживачів фінансових послуг як певної наукової моделі, яка в подальшому може стати підґрунтям для розроблення і прийняття нормативно-правових актів різної юридичної сили; аналіз сучасної правозастосовної практики з проблематики захисту прав споживачів фінансових послуг, на тлі якої – вироблення власних науковообґрунтованих висновків; внесення пропозицій до модернізації чинного законодавства України в царині захисту прав споживачів фінансових послуг; доктринальне обґрунтування необхідності змін існуючої правової парадигми захисту прав споживачів фінансових послуг. Авторки зробили такі висновки: 1) споживачем фінансової послуги є: фізична особа, фізична особа – підприємець, юридична особа; 2) споживач може займати позицію “слабкої сторони” у зобов’язальних правовідносинах із фінансовою установою; 3) з метою захисту інтересів споживача у зобов’язальних правовідносинах із фінансовою установою при формуванні умов договору остання має дотримуватися принципів: справедливості, добросовісності та розумності, унеможливлення покладання на споживача невиправданого тягаря з’ясування змісту договору, достатньої поінформованості, достатньої уважності, обережності; 4) на споживача фінансової послуги (незалежно від його правового статусу) має розповсюджуватися дія Закону України “Про захист прав споживачів”, що потребує внесення змін до вказаного нормативно-правового акта; 5) в основу споживацького законодавства має бути покладена доктрина “розумних очікувань”.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

БЛАЖІВСЬКА, НАТАЛІЯ. "Захист гудвілу та клієнтури відповідно до практики Європейського суду з прав людини". Право України, № 2018/05 (2018): 224. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-224.

Повний текст джерела

Анотація:

Доба інформаційного суспільства та сучасний рівень глобалізації надає невідомого досі значення нематеріальним активам, подекуди навіть більш вагомого, ніж значення матеріальних активів. Це зумовлює необхідність створення та вдосконалення правових конструкцій володіння і користування такими активами, а також їх захисту від протиправного втручання. Це повною мірою стосується закріплення права на гудвіл і клієнтуру, їх цивільно-правового захисту. Метою статті є дослідження поняття, підстави та умови захисту гудвілу й клієнтуру відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Встановлено, що практика ЄСПЛ щодо визнання таких нематеріальних активів, як гудвіл та клієнтура, майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є достатньо усталеною. З’ясовано, що практика ЄСПЛ визнає право на гудвіл (клієнтуру) незалежно від його формального закріплення на рівні національного законодавства. Суб’єктами такого права можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють певний вид професійної та (або) підприємницької діяльності, яка приносить їм прибуток. Перелік видів такої діяльності не є вичерпним і може бути продовжений. Виникнення права на гудвіл (клієнтуру) може бути обумовлене як об’єктивними (тривале здійснення відповідної діяльності; набуття спеціального правового статусу; отримання передбачених законом ліцензій та дозволів), так і суб’єктивними (власне ділова репутація суб’єкта) факторами. Доведено, що практика ЄСПЛ виділяє такі умови захисту гудвілу: заявник повинен володіти певним рівнем гуд вілу; заявник повинен мати можливість використовувати свій гудвіл при здійс ненні конкретного виду діяльності; слід встановити факт протиправного втручання у право заявника на володіння та користування своїм гудвілом; таке втручання призвело до заподіяння заявнику майнової шкоди. Проаналізовані способи захисту “гудвілу”, якими можуть бути як відшкодування майнової шкоди, так і компенсація моральної шкоди. Оскільки практика ЄСПЛ застосовується як джерело права в Україні, то гудвіл та (або) клієнтура повинні забезпечуватись цивільно-правовим захистом. Допоки право на гудвіл та (або) клієнтуру формально незакріплено на рівні національного законодавства, можливість володіння, користування гудвілом та (або) клієнтурою, їх захист повинен визнаватись охоронюваним законом інтересом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Шепета, О. В., та О. К. Тугарова. "Основні вимоги до створення служби захисту інформації на підприємстві". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 74–77. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).607.

Повний текст джерела

Анотація:

Перед сучасним приватним підприємством гостро стоїть питання забезпечення захисту інформації, яка циркулює на підприємстві. Це пов'язано з розвитком інформатизації підприємства, з постійним зростанням вартості інформації, з одного боку, і активністю інформаційно-аналітичних структур і різного роду порушників, з іншого. Аналіз наукових публікацій дає підстави стверджувати, що у зв'язку зі збільшенням інформаційних потоків на підприємстві обов'язково треба створювати службу захисту інформації. Натепер захист інформації дедалі більше стосується саме суб'єктів підприємницької діяльності, яким потрібно захищатися від витоку своєї інформації. За результатами негативного впливу на основні властивості інформації (конфіденційність, цілісність, доступність) вирізняють фактори дестабілізації техногенного, антропогенного, природного характеру. Тому діяльність служби захисту інформації підприємства повинна регулюватися нормативно-правовими актами, які створюються керівництвом підприємства, в основі яких доцільно використовувати рекомендації міжнародних стандартів серії ISO 2700 і дотримуватись національних правових норм інформаційної безпеки. Метою створення служби захисту інформації є організаційне забезпечення завдань керування комплексною системою захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, здійснення контролю за її функціонуванням. На службу захисту інформації покладається виконання робіт із визначення вимог із захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, проєктування, розроблення і модернізації комплексної системи захисту інформації, а також з експлуатації, обслуговування, підтримки працездатності комплексної системи захисту інформації, контролю за станом захищеності інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Комплексний захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах передбачає використання спеціальних правових, фізичних, організаційних, технічних і програмно-апаратних засобів захисту інформації. Контроль за вищевказаними заходами, відповідальність за їх виконання і реалізацію покладається на службу захисту інформації підприємства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Петросян, К. Є., та Л. В. Котова. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ: В АСПЕКТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 86–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-86-97.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз міжнародних та національних нормативно-правових актів, а також даних, зокрема статистичних, щодо окремих аспектів реалізації права на соціальний захист, у тому числі щодо правового забезпечення захисту внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО). Відзначено, що з початком збройної агресії Російської Федерації у 2014 році в Україні з’явилися особи, які з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту були вимушені залишити місця свого постійного проживання та переселитися в інші регіони держави. Офіційна статистика щодо кількості взятих на облік ВПО з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим, та частки серед них осіб пенсійного віку в черговий раз підкреслює необхідність дослідження питання забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб на соціальний захист та розробки ефективних механізмів вдосконалення законодавчої бази, що закріплює права і свободи внутрішньо переміщених осіб в аспекті забезпечення принципу верховенства права. Констатовано, що в аспекті забезпечення принципу верховенства права, право на соціальний захист має природно-правовий характер, тобто належить особі з моменту народження, а тому має визнаватись і гарантуватись державою. Підкреслюється неподільність принципу верховенства права з такими поняттями як демократія та права людини, в тому числі права у сфері соціального захисту. Авторами з’ясовані важливі моменти визначення понять «соціальний захист» й «соціальне забезпечення» та виокремлені три головні складові системи соціального захисту. Авторами зазначено, що існує ряд особливостей в реалізації права на соціальний захист в умовах збройного конфлікту в Україні внутрішньо переміщеними особами, зокрема: по-перше, констатовано, що право на соціальний захист внутрішньо переміщеної особи поставлено у залежність від наявності у такої особи довідки на підтвердження цього статусу; по-друге, підкреслюється, що з метою реалізації свого конституційного права особа повинна відкрити рахунок виключно в Ощадбанку; по-трете, встановлюється, що діюче законодавство передбачає обов’язок внутрішньо переміщеної особи періодично проходити фізичну ідентифікацію в установі банку; по-четверте, у разі недотримання встановлених умов особа зазнає обмеження у реалізації свого права на соціальний захист шляхом зупинення соціальних виплат, що порушує забезпечення принципу верховенства права. Ключові слова: соціальний захист, соціальне забезпечення, система соціального захисту, реалізації права на соціальний захист, принцип верховенства права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

СТЕПАНОВА, ТЕТЯНА. "Особливості участі неповнолітніх осіб у господарському судочинстві". Право України, № 2018/07 (2018): 84. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-07-084.

Повний текст джерела

Анотація:

Остання реформа судочинства 2017 р. впровадила декілька значних новел, зокрема, у новій редакції Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) від 3 жовтня 2017 р. встановлено особливості процесуального статусу неповнолітніх осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. Метою статті є дослідження статусу неповнолітніх у господарському судочинстві, виявлення прогалин регулювання цього статусу та перспектив удосконалення господарського процесуального законодавства з досліджуваного питання. Аналіз змін законодавства щодо розширення юрисдикції (підвідомчості) справ господарським судам підтверджує необхідність законодавчого закріплення особливостей статусу фізичних осіб, які не є підприємцями, зокрема й осіб, які не володіють з огляду на певні причини повною дієздатністю. Переконливою видається позиція, згідно з якою позивачем у справі слід визнавати особу, на захист прав, свобод та інтересів якої порушується провадження у справі, незалежно від наявного у такої особи рівня процесуальної дієздатності. У справах за участю неповнолітнього або якщо суд встановить під час розгляду справи, що рішення у справі зачіпатиме права, інтереси та (або) встановлюватиме обов’язки неповнолітніх осіб, повинен проявити активність і здійснити додаткові дії для захисту прав таких осіб. Обґрунтовується доцільність виділення в структурі чинного ГПК України окремої глави з назвою “Судовий розгляд справ за участю малолітніх, неповнолітніх осіб, недієздатних фізичних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена”, у якій слід визначити певні особливості розгляду господарських справ за участю вказаних осіб. Запропоновано закріпити в ч. 3 ст. 44 ГПК України, що суд зобов’язаний залучити до участі у справах, в яких однією зі сторін є неповнолітня особа або особа, цивільна дієздатність якої обмежена, законного представника цієї особи. А у разі, якщо законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист, до справи повинен залучатися прокурор. Видається доречним закріпити в ГПК України положення про неможливість укладення мирових угод у справах, в яких однією зі сторін є малолітня, неповнолітня особа, недієздатна фізична особа та особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Берназюк, І. М. "Інституалізація державного контролю за додержанням законодавства України про захист персональних даних". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 91 (9 лютого 2020): 15–27. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.91.15-27.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено окремі питання інституалізації державного контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних в Україні. Установлено, що однією з вимог Конвенції про захист фізичних осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та інших міжнародних актів у цій сфері є утворення державами-учасницями незалежного наглядового органу, який відповідав би за забезпечення дотримання державними органами вимог щодо захисту персональних даних особи. Визначено, що посадовою особою, яка за законодавством України наділена повноваженнями у сфері здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист персональних даних, є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Автором проведено аналіз здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контрольних, адміністративно-юрисдикційних повноважень у сфері забезпечення додержання законодавства про захист персональних даних, а також повноважень щодо його участі в розробці нормативно-правових актів у відповідній сфері. Досліджено критерії незалежності державного органу при здійсненні своїх контрольних повноважень, визначені в міжнародних актах; проведено оцінку інституціональної спроможності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних. На підставі проведеного аналізу обґрунтовано доцільність утворення окремого незалежного наглядового органу у сфері захисту персональних даних, наділення його належними повноваженнями та забезпечення високого ступеня його незалежності, що відповідатиме досвіду деяких зарубіжних держав та сприятиме виконанню Україною прийнятих на себе зобов’язань відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

ПРОЦЕНКО, ІРИНА. "Сучасні міжнародно-правові засоби захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів". Право України, № 2000/11 (2020): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-091.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

ПРОЦЕНКО, ІРИНА. "Сучасні міжнародно-правові засоби захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів". Право України, № 2000/11 (2020): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-091.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Бочарова, Н. В., В. М. Шкабаро та Ю. С. Палєєва. "Принципи і пріоритети Ради Європи щодо захисту прав людини в інформаційному суспільстві: ініціативи Інформаційне суспільство: Фокус 2021". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 45–50. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3206.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу новітніх правозахисних ініціатив Ради Європи щодо правового регулювання в умовах розвитку інформаційних технологій і прискореного технологічного розвитку. Пропонована проблематика досліджується у вітчизняній правничій літературі вперше. Зазначено, що наприкінці 2020 р. в умовах святкування 70-річчя Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у Раді Європи було підготовлено аналітико-прогнос-тичний документ Інформаційне суспільство: Фокус 2021 (Information Society: Focus 2021), в якому сконцентровано принципи подальшого розвитку захисту прав людини в специфічних умовах техно-логічного прогресу та визначено сучасну правову базу, яку створила Рада Європи для юридичного забезпечення правозахисного руху. Серед напрямів захисту прав людини в цифровому середовищі визначено такі: захист свободи висловлення поглядів (Defending Freedom of Expression), посилення цифрового управління (Enhancing Digital Governance), вивчення штучного інтелекту (Exploring Artificial Intelligence), захист конфіденційності (Safeguarding Privacy), боротьба з кіберзлочинністю (Combating Cybercrime). Керівний комітет Ради Європи з питань засобів масової інформації та інформаційного суспільства (Council of Europe Steering Committee on Media and Informational Society – CDMSI) розробляє керівні принципи управління засобами масової інформації та комунікаціями, щоб розв’язати питання про перехід від усталених інформаційних каналів до соціальних мереж і пов’язаних із ними ризиків, серед яких – маніпулювання громадською думкою, брак довіри громадськості, невпорядкованість інформації. Аналізується Стратегія управління Інтернетом на 2016–2019 рр., яка спрямована на забезпечення державної політики в Інтернеті, орієнтованої на людей і сприяння побудові демократії в Інтернеті, захист користувачів Інтернету та забезпечення поваги прав людини. Проблема забезпечення прав людини через використання штучного інтелекту є однією з центральних для сучасної правозахисної діяльності Ради Європи. Для координації зусиль експертного середовища було створено міждисциплінарний спеціальний Комітет із питань штучного інтелекту (Ad-hoc Committee on Artificial Intelligence – CAHAI), до завдань якого входить створення правової бази для розроблення, проєктування та застосування штучного інтелекту на основі стандартів прав людини, демократії та верховенства права. Розглянуто питання модернізації Конвенції про захист фізичних осіб під час автоматизованої обробки персональних даних для адаптації до нових реалій інформаційного суспільства та посилення ефективності її впровадження. Проаналізовані особливості сучасних підходів до забезпечення та захисту прав людини в інформаційному суспільстві повинні враховуватися українським законодавцем під час розроблення норм національної системи захисту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Грищенко, А. А., та К. С. Красніков. "МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ТА ПОРІВНЯННЯ ДИНАМІКИ УДАРІВ ПО ДВОХ ВИДАХ ЖИЛЕТІВ ДЛЯ ЄДИНОБОРСТВ". Математичне моделювання, № 2(45) (13 грудня 2021): 134–39. http://dx.doi.org/10.31319/2519-8106.2(45)2021.247064.

Повний текст джерела

Анотація:

У різних стилях бойових мистецтв широко використовуються захисні засоби. Серед них можна перелічити такі як: захист для голені, шолом, захист кисті руки, протиударний жилет та інші. Однак ці засоби не можна назвати повністю досконалими, тому що навіть з ними спортсмени отримують травми. Отже засоби захисту спортсмена потребують удосконалення. Наприклад, жилети які виробляють для захисту від ударів у корпус людини, виробляють повність із твердого матеріалу, наприклад, товстий підшарок із паралону. Але така модель захисту не дозволяє розподілити енергію, яка виробляється під час удару по всій поверхні корпусу. Тобто удар приходиться на якусь окрему ділянку корпусу, куди вдарили спортсмена. В нашій роботі ми запропонували іншу модель захисного жилету, яка дозволяє розподілити енергію від удару на весь корпус, а отже зменшити больові відчуття і травми під час бою. Основна ідея нашого захисного жилету полягає у тому, що всередині нього існує повітряний прошарок. У результаті цього під час удару енергія розподіляється рівномірно по всьому корпусу. Метою роботи є створення математичної моделі, яка описує фізичні процеси, що відбуваються під час удару в захисний жилет з повітрям всередині. Завдання роботи: порівняти ці процеси з процесами, що відбуваються у звичайному захисному безповітряному жилеті. На основі отриманих результатів математичного моделювання динаміки ударів у жилетах двох різних типів, робиться висновок, що запропонована модель жилету з повітрям всередині розподіляє енергію вдвічі краще, ніж звичайний безповітряний аналог. Завдяки повітрю всередині, енергія від удару передається частинками у більшому об’єм у жилеті, і таким чином зменшується навантаження на місце удару. Тому запропонована модель жилета може бути рекомендована для використання в різних видах єдиноборств як більш ефективний аналог звичайного жилета. У майбутньому можна вдосконалити математичну модель, використовуючи симетрію щодо точки удару, якщо вона відбувається в центрі жилета, що значно скоротить час обчислень на комп’ютері та збільшить адекватність. Крім того, аби математична модель краще відповідала дійсності, буде корисно розробити тривимірну модель жилета.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

БЄЛОВА, ЮЛІЯ. "Система спеціальних цивільно-правових способів захисту права на персональні дані". Право України, № 1/2019 (2019): 314. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-314.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасний розвиток інформаційних технологій зумовив те, що такі інформаційні об’єкти, як персональні дані, дедалі частіше стають об’єктом протиправних посягань та, відповідно, потребують правового захисту, насамперед цивільно-правового, з урахуванням його превентивно-присікального та відновлювально-компенсаційного спрямування. Метою статті є визначення системи спеціальних цивільно-правових способів захисту права на персональні дані. Визначено, що система спеціальних цивільно-правових способів захисту права на персональні дані включає в себе: 1) звернення до володільця та (або) розпорядника персональних даних (неюрисдикційна форма) з вмотивованою вимогою (із запереченням проти обробки персональних даних; про зміну персональних даних; про знищення персональних даних; про припинення будь-яких інших порушень законодавства про захист персональних даних; 2) оскарження до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини діяльності володільця, розпорядника, третіх осіб щодо обробки персональних даних (рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних; рішення про відмову в задоволенні вмотивованої вимоги суб’єкта персональних даних щодо заперечення проти обробки персональних даних, а також їх зміни та (або) знищення; будь-якого іншого рішення, дії чи бездіяльності, якими порушується законодавство про захист персональних даних; 3) звернення до суду з позовом (зобов’язати володільця та (або) розпорядника персональних даних надати доступ до персональних даних; зобов’язати володільця та (або) розпорядника персональних даних припинити обробку персональних даних, змінити персональні дані, знищити персональні дані; щодо застосування інших цивільно-правових способів для захисту своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв’язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Shikalov, V., A. Zhurbenko, A. Kuzhil та L. Kozlova. "Фізична різноманітність у формуванні сигналів аварійного захисту за нейтронно-фізичними параметрами для АЕС із ВВЕР". Nuclear and Radiation Safety, № 4(48) (15 грудня 2010): 6–10. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2010.4(48).02.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто можливості та умови застосування принципу фізичної різноманітності для сигналів за нейтронно-фізичними параметрами для АЕС із ВВЕР. Досліджено можливість застосування сигналів, які формуються від традиційних автоматизованих систем контролю нейтронного потоку (АКНП), у співставленні з сигналами нових розроблених засобів на базі системи внутрішньореакторного контролю (СВРК). На підставі аналізу експлуатаційних даних сучасних систем АКНП и СВРК реак-торів ВВЕР показано переваги сигналів СВРК під час роботи на енергетичних рівнях потужності. Визначено концепції з використанням принципу фізичної різноманітності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Сазонова, А. О. "До визначення змісту поняття «незалежна професійна діяльність»". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 126–31. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).660.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню значення поняття «незалежна професійна діяльність» у контексті податкових відносин. Держава цілеспрямовано вживає заходів щодо легалізації майна та діяльності, що підлягає оподаткуванню, в тому числі й діяльності так званих «са-мозайнятих осіб». Подальше опрацювання проблем оподаткування самозайнятих громадян, у тому числі осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю, забезпечить легітимізацію цієї діяльності та захист їхніх інтересів, а також забезпечить зростання державних доходів загалом та рівня життя зокрема. Відповідно до п. 14.1.226. Податкового кодексу України, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, є самостійною підгрупою самозайнятих осіб. До категорії самозайнятих також належать фізичні особи-підприємці. У цьому випадку визначальними ознаками самозайнятої особи як платника податків є те, що зазначена особа не є найманим працівником у разі здійснення такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність визначається як участь особи в науковій, літературній, художній, освітній чи викладацькій діяльності, діяльності лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, юристів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінювачів, інженерів чи архітекторів, діяльність осіб, що займаються релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за винятком випадків, передбачених пунктом 65.9 статті 65 Податкового кодексу України) і використовує найману робочу силу не більше чотирьох осіб. Таким чином, відповідна діяльність характеризується двома обов'язковими ознаками: незалежністю, тобто відсутністю підпорядкування з точки зору трудового законодавства, можливістю встановлення трудових відносин з обмеженою кількістю осіб, а також відсутністю іншого податкового статусу (тобто податкового статусу фізичної особи - підприємця); професійністю, тобто спеціальною освітою або підготовкою особи, що її здійснює, в т.ч. й отриманням за необхідності необхідних дозволів. Незалежна професійна діяльність класифікується як така, що пов'язана з наданням публічних послуг та іншою незалежною професійною діяльністю. Перелік видів незалежної професійної діяльності в обох категоріях не є вичерпним. Це, зокрема, свідчить про необхідність законодавчої систематизації публічних послуг, а також врегулювання порядку і стандартів їх надання. Ще існує нагальна потреба в більш чіткому розмежуванні правового та, зокрема, податково-правового статусу осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, і фізичних осіб - підприємців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Кожура, Л. О. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ НОРМЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ДІТЕЙ У НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 108–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).444.

Повний текст джерела

Анотація:

У роботі розкрито систему міжнародних актів, які визначають права та свободи дітей. Запропоновано пра-ва дітей, що визначені в Конвенції про права дитини, поділити так: 1) соціальні права: право на життя та здоровий розвиток дитини (ст. 6); право на реєстрацію зразу ж після народження й із моменту народження має право на ім’я й набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7); право дитина не роз-лучалася з батьками всупереч їхньому бажанню (ст. 9); 2) право на захист: право на захист від незаконно-го переміщення й неповернення дітей із-за кордону (ст. 11); право на захист дитини від усіх форм фізично-го та психологічного насильства, образи чи зловживань (ст. 19); 3) політичні права: право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, при-чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю (ст. 12); право вільно вислов-лювати свої думки (ст. 13); 4) особисті права: право на особисте й сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність; право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16); 5) економічні права: право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку (ст. 32). Акцентовано увагу, що невирішеним та актуаль-ним залишається питання захисту прав і свобод дітей у деліктному процесі, що потребує особливої уваги та негайного вирішення, а також захисту їхніх прав і сво-бод у міжнародному праві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Лученко, Дмитро. "Правова природа позову в адміністративному судочинстві". Право України, № 2019/04 (2019): 148. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-148.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню правової природи позову в адміністративному судочинстві. Автор, констатуючи безсумнівну важливість позовної процесуальної форми в адміністративному судочинстві, яка забезпечує ефективний захист порушених прав і свобод приватних осіб у спорах із суб’єктами владних повноважень, звертає увагу на ту обставину, що доктринальне розуміння правової природи цього інституту є недостатньо розробленим, а більшість учених не можуть дійти консенсусу з приводу характеристики його субстантивних ознак. З огляду на вказане, у статті наголошується на тому, що дослідження правової природи адміністративного позову є актуальним питанням сучасної науки адміністративного права. Метою статті є визначення правової природи адміністративного позову як процесуальної підстави оскарження та засобу захисту прав фізичних і юридичних осіб у спорах із носіями публічної влади – суб’єктами владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Автор розглядає наукові підходи до розуміння правової природи адміністративного позову. Так, у межах цього аналізу досліджуються напрацювання вчених, які відстоюють, по-перше, суто процесуальне бачення адміністративного позову і зосереджують увагу лише на дослідженні його структури; по-друге, які намагаються надати характеристику адміністративному позову крізь призму адміністративно-правового спору, тобто аналізуючи його матеріально-правову природу; по-третє, які відстоюють синтетичну природу адміністративного позову. Відповідно до цього підходу характеристика адміністративного позову випливає із його дуалістичного розуміння, що означає поєднання матеріально-правових та процесуальних ознак при його визначенні. Матеріально-правовий аспект адміністративного позову охоплює вимогу позивача до відповідача, яка виникає у зв’язку з матеріально-правовими відносинами між позивачем – фізичною чи юридичною особою і суб’єктом публічно-владних повноважень із приводу здійснення останнім публічного управління. Процесуальний аспект адміністративного позову, зі свого боку, стосується виняткової вимоги, що подається позивачем до адміністративного суду. У зв’язку з цим автор здійснює спробу виокремити найбільш характерні ознаки адміністративного позову, до яких відносить: 1) спрямованість на вирішення адміністративно-правового спору; 2) наявність відповідача – суб’єкта публічно-владних повноважень; 3) наявність вимоги, яка заснована на способі захисту порушеного права або законного інтересу, передбаченому законом; 4) наявність порушень прав чи свобод приватних осіб, які вчинені внаслідок рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта публічно-владних повноважень; 5) адміністративний позов є вимогою особи про захист її прав, скерованою до суду; 6) структуру позову утворюють зміст, предмет і підстави позову.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

СМОКОВИЧ, МИХАЙЛО. "Правова природа поняття “інтерес” як об’єкта судового захисту в адміністративному судочинстві". Право України, № 2019/04 (2019): 40. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-040.

Повний текст джерела

Анотація:

На практиці нині відсутні єдині підходи до порядку встановлення та оцінки наявності порушеного законного інтересу осіб при зверненні до суду, що зумовлює різні підходи правозастосування в реалізації права на його судовий захист. Діяльність суду в цих умовах наражається на справедливу критику щодо незабезпечення ефективного судового захисту передусім через недостатню вмотивованість і непослідовність у вирішенні цих питань. Тому цілком обґрунтованою є необхідність дослідження змісту поняття “інтерес” як об’єкта судового захисту задля формування єдиної правозастосовної практики. Метою статті є встановлення змісту поняття “інтерес” фізичних та юридичних осіб як об’єкта судового захисту в адміністративному судочинстві. Проаналізовано вживання терміна “інтерес” у Конституції та законах України. На підставі цього аналізу зроблено висновок, що законодавець не надав юридично-змістової характеристики поняттям “інтерес”, “законний інтерес”, “охоронюваний законом інтерес” тощо. Встановлено, що в окремих випадках поняття “інтерес” можна поділити за суб’єктною чи предметною ознаками; здійснено класифікацію видів інтересу за вказаними характеристиками. Конституцією України не визначений вичерпний перелік інтересів громадян, а тому він може бути розширений законодавцем у законах України та підзаконних актах, зокрема тими, які захищаються законом. Незважаючи на те, що “інтерес” є однією з категорій, які достатньо широко застосовується у законодавстві України, він, з огляду на багатоаспектність, має безліч варіантів трактування. У зв’язку з цим, окрім юридичного, проаналізовано етимологічний, загальносоціологічний і психологічний зміст поняття “інтерес”. Крім цього, з’ясовано зміст поняття “охоронюваний законом інтерес”, а також співвідношення інтересу члена громади та органів місцевого самоврядування. Визначено способи захисту інтересів позивача в адміністративному судо чинстві. Заінтересована особа має право звертатися до суду за захистом не будь-якого, а виключно легітимного інтересу, тобто такого, що не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Наявність конфлікту (конкуренції) інтересів сторін у спорі не свідчить про нелегітимність їхніх інтересів. Запропоновано під “інтересом” фізичних та юридичних осіб, який є об’єктом судового захисту в адміністративному судочинстві (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України), вважати усвідомлене та виражене прагнення до користування конкретним матеріальним та (або) нематеріальним благом; зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Встановлено ознаки, яким повинен відповідати “інтерес”, щоб він міг бути об’єктом судового захисту в адміністративному судочинстві, а саме: усвідомлене та виражене, зокрема у позовній заяві, прагнення; такий інтерес повинен перебувати у логічно-смисловому зв’язку з суб’єктивними правами; суб’єктивними правами прямо не опосередковується, тобто виходить за їхні межі; не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, тобто відповідає ознаці “легітимності”; метою судового захисту інтересу є задоволення саме індивідуальних потреб; порушенням інтересу особи їй може бути завдано шкоди. Зроблено висновок, що у зв’язку з відсутністю правового врегулювання певного інтересу скаржника, або встановлених нормами права меж поведінки відповідача, факт наявності інтересу особи-позивача слід встановлювати у кожному конкретному випадку, якщо інше прямо не передбачено законом (як, наприклад, у випадку уточнення виборчих списків).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Бучинська, А. Й. "Банкрутство фізичних осіб за законодавством України та Польщі". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (2 вересня 2020): 28–32. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).559.

Повний текст джерела

Анотація:

У CTaTTi досліджуються нормативно-правові підстави застосування процедури 6aHKpyTCTBa до фізичних осіб за законодавством України Ta Польщі. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що і в українському, і в польському законодавстві, врегульовуючи процедуру бaнкpyтствa фізичних осіб (споживче бaнкpyтствo), законодавець, з одного боку, зняв боргове навантаження з боржника, який є неплатоспроможний, шляхом зменшення або часткового чи повного погашення боргів, а з іншого - захистив кредитора шляхом розстрочки та / або відстрочки погашення боргів боржником. Досліджуючи законодавство України та Польщі з питань банкрутства фізичних осіб, можна стверджувати, що загалом має місце подібність законодавчого врегулювання цього інституту, хоча напевно можна зауважити і про деякі відмінності у регулюванні цих правовідносин. Зокрема, і український, і польський законодавець наділив правом звертатися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише боржника, і саме суд приймає рішення, чи відкривати провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, чи ні. Відмінності простежуються у прийнятті рішення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи: так, український суддя керується підставами, які визначив законодавець і наявність яких становить підґрунтя для відкриття такого провадження, натомість польський законодавець вказує на обставини, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. Український законодавець запровадив процедуру відновлення платоспроможності боржника шляхом реструктуризації боргів та окреслив процедуру визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення його боргів. Рішення про те, яку з названих процедур застосувати, належить кредиторам. У польському праві фактично йдеться про оголошення фізичної особи - боржника банкрутом і ухвалення плану погашення вимог кредиторів, домовленість між банкрутом і кредиторами може мати місце, але це відбувається в ході здійснення процедури погашення боргів боржника, і спрямована така домовленість на уникнення реалізації майна боржника, зокрема його житла.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Косяченко, Ксенія. "АДВОКАТУРА ЇЇ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА МІСЦЕ В ІНСТИТУТІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 278–81. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-58.

Повний текст джерела

Анотація:

Особливим інститутом громадянського суспільства в Україні є інститут адвокатури. Про це свідчить імператив професійного захисту прав та законних інтересів осіб у суді, публічно-правовий статус досліджуваного інституту, надання державою права на отримання юридичної допомоги абсолютно всім фізичним і юридичним особам, також у даній статті розглядається питання призначення, ролі та місця адвокатури в інституті громадянського суспільства. Досліджується та висвітлюється місце інституту адвокатури, фундаментальним та головним призначенням якого – є захист прав людини. Паралельно наголошуються питання діяльності органів адвокатури, а також важливі проблеми їх реформування. На сьогоднішній день розвиток цього інституту відбувається в рамках процесу модернізації правової системи – комплексу соціальних, економічних, правових, політичних, культурних та інтелектуальних трансформацій. Для інституту адвокатури України цей процес є дуже складним і суперечливим, оскільки в державі ще не сформувалися надійні механізми практичної реалізації громадянських прав і свобод.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Токмілова, Любов Миколаївна. "ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 80–89. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.9.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті на основі положень чинного законодавства та позицій науковців проаналізовано основні підходи до визначення гарантій забезпечення процесуальних прав учасників адміністративного судочинства в Україні. Проаналізовано підходи до класифікації гарантій учасників адміністративного судочинства. Запропоновано використання градації гарантії учасників адміністративного судочинства, які мають практичне значення. Судовий захист прав і свобод фізичних та юридичних осіб у публічно-правових відносинах пов’язаний із функціонуванням в Україні адміністративної юстиції, процесуальною складовою якої виступає адміністративний процес (адміністративне судочинство). Реалізація завдання адміністративного судочинства, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень відбувається через ухвалення адміністративними судами судових рішень. При цьому, умовою належного рівня правосуддя є високий рівень забезпеченості прав учасників адміністративного судочинства. Проте, стан гарантування процесуальних прав станом на теперішній час не можна назвати ефективним через недостатність правового регулювання. До заходів, яких спрямовано на забезпечення прав як гарантії діяльності учасників адміністративного судочинства, можна віднести заходи, яких спрямовано на: здійснення судочинства відповідно до встановленого процесуального закону; заборону втручання у здійснення правосуддя; притягнення до відповідальності за неповагу до суду чи судді у встановленому законом порядку тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

КОСТЮКЕВИЧ, Сергій. "СУТНІСТЬ ТА СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРИВАТНОЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 61–68. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сутність та склад адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи. Вказано, що питання правового статусу приватної фізичної особи в Україні набуває особливої актуальності, оскільки, з одного боку, наразі існує надто ускладнена надбудова системи органів публічної адміністрації та недосконалість вітчизняного законодавства, з іншого боку, не надаються можливості ефективно реалізувати громадянам та іншим особам їхні права у взаємовідносинах з владними інституціями. Досить високий рівень бюрократизації окремих процесів діяльності органів публічної адміністрації, подекуди невисокий рівень професіоналізму персоналу та неоптимальний рівень адміністративних послуг спричиняють проблеми у взаємовідносинах між громадянами та органами публічної адміністрації. З огляду на вказане вважаємо, що необхідно здійснити наукову розробку адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи в контексті останніх реформ та перебудови відносин з владою. У зв’язку з необхідністю дослідження питань, пов’язаних із формуванням статусу приватної фізичної особи та визначенням її місця в системі суб’єктів певної галузі права, у статті звернуто увагу на теоретичні основи такої наукової розробки. Зроблено висновок, що на сучасному етапі відбувається зміна пріоритету у регулюванні адміністративно-правових відносин у бік оптимізації державно-владної діяльності щодо захисту приватних фізичних осіб. Сервісний зміст діяльності органів публічного адміністрування має стати основою для ефективної співпраці державних (владних) інституцій з інституціями громадянського суспільства. Здатність приватної фізичної особи бути активним учасником публічного адміністрування має бути належним чином закріплена нормативно-правовими актами, оскільки занадто розгалужена система адміністративного законодавства не дозволяє повною мірою забезпечити реалізацію прав конкретної приватної фізичної особи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

ТИМОШЕВСЬКА, ІРИНА. "Фізичні та юридичні особи, що звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі". Право України, № 2021/05 (2021): 203. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-203.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена правовим підходам до визначення представництва у суді, вивченню формування правових передумов для відкриття провадження у справі за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб через призму суб’єктного складу. Метою статті є аналіз положень чинного законодавства на предмет правової регла ментації права фізичних та юридичних осіб на звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі задля формування відповідних пропозицій. Проаналізовано положення чинного цивільного процесуального законодавства з об’єктної та суб’єктної точок зору. У статті докладно розглянуто різні доктринальні підходи та наукові позиції вітчизняних і зарубіжних учених з приводу правового статусу, підстав для звернення, процесуальних прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, що звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі. Окрему увагу авторка приділила дослідженню вітчизняної судової практики, зокрема правовій позиції Великої Палати Верховного Суду з приводу питань правоздатності неурядових організацій, що не мають статусу юридичної особи та можуть мати визначені національним законом особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи. Насамперед акцентовано увагу саме на процесуальній правоздатності громадських організацій. Крім того, здійснено огляд практики Європейського суду з прав людини, яка є частиною українського національного законодавства. Зокрема, детально розглянуто справи Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania, D.H. and Others v. the Czech Republic, Oršuš and Others v. Croatia, Aksu v. Turkey та зроблено відповідні висновки. На підставі проведеного дослідження авторка зробила ґрунтовні висновки. Зокрема, вчена встановила, що в сучасних умовах участь у цивільному процесі фізичних і юридичних осіб у порядку ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України не відповідає меті участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а тому вони повинні бути виключені із суб’єктів цієї статті Кодексу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Константий, Олександр Володимирович. "ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ ПРАВОСУДДЯ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 103–8. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються питання сутності і завдань правосуддя. Указується, що визнання, ефективні реалізація і судовий захист прав і свобод людини є умовою існування правової держави в Україні. Зазначено, що тільки з ухваленням Декларації про державний суверенітет України вперше на нормативному рівні закріплено незалежність судів від органів законодавчої і виконавчої влади. За часів СРСР суди не були відділеними від правоохоронних органів. Указано, що завдання роботи судів у цей період – охорона соціалістичного державного устрою, державної власності, покарання порушників законності. Установлено: за положеннями Конституції України, діяльність судів передбачає здійснення правосуддя. Під правосуддям пропонується розуміти реалізацію судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикції, спрямованої на захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, утвердження верховенства права процесуальної діяльності з вирішення юридичних спорів. Серед функцій судів виділено також вирішення питань обґрунтованості кримінального обвинувачення особи, здійснення судового контролю, забезпечення безспірних прав, підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, уніфікації судової практики. Наголошується, що здійснення правосуддя в умовах побудови в Україні правової держави вимагає, щоб суди в процесуальній діяльності керувалися потребами забезпечення дієвого захисту порушених прав і свобод людини. Правосуддям визнається гуманістичне, а не формальне застосування судами норм права. Правосуддя не є тотожним реалізації судової влади. До судової влади належать не тільки суди, а й утворені для організаційного, кадрового, матеріально-технічного, інформаційного та іншого забезпечення процесуальної діяльності судів державні органи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Kukhotska, O., I. Ovdiienko та M. Ieremenko. "Розробка та валідація моделі ВВЕР‑1000 для коду PARCS". Nuclear and Radiation Safety, № 2(90) (14 червня 2021): 12–21. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2021.2(90).02.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасні підходи до моделювання процесів в активній зоні, насамперед у перехідних та аварійних режимах, з метою проведення аналізу безпеки ядерних реакторів, вимагають використання сполучених теплогідравлічних та нейтронно-фізичних розрахункових програм. Однією з таких програм є комп’ютерний код TRACE з модулем тривимірної кінетики PARCS. Розробка розрахункової моделі водо-водяного енергетичного реактора (ВВЕР-1000) для коду PARCS та подальша її валідація є складною багатоступеневою задачею, починаючи з підготовки бібліотеки нейтронно-фізичних констант, від якості якої залежить точність моделювання фізичних процесів в активній зоні, та закінчуючи проведенням валідаційних розрахунків та їх аналізом. У цій статті стисло описано всі стадії розробки розрахункової моделі та результати валідаційних розрахунків – наведено підходи до підготовки бібліотеки нейтронно-фізичних констант, необхідної для розрахунків кодом PARCS, коротко описані розроблені нейтронно-фізична та теплогідравлічна моделі активної зони та наведені результати валідаційних розрахунків реалізованої моделі ВВЕР‑1000 для коду PARCS. Метою проведених розрахунків є валідація розробленої розрахункової моделі активної зони ВВЕР‑1000 для комп’ютерного коду PARCS, а саме підтвердження того, що розроблена модель придатна для застосування у рамках проведення нейтронно-фізичних розрахунків стаціонарних станів та перехідних і аварійних режимів експлуатації реакторної установки ВВЕР‑1000. Валідація розрахункової моделі полягала в порівняльному аналізі отриманих результатів розрахунку основних нейтронно-фізичних характеристик із результатами, отриманими під час експериментальних досліджень чотирьох реальних паливних завантажень енергоблока № 2 Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електростанція», та з отриманими результатами розрахунку з використанням коду DYN3D для аналогічних розрахункових станів. Розрахункові моделювання охоплювали стани на мінімально контрольованому рівні та номінальному рівні потужності, а також за різних положень робочої групи органів регулювання системи управління і захисту, а також перехідний (динамічний) процес зі спрацюванням прискореного розвантаження блока для третього паливного завантаження енергоблока № 2 Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електростанція».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Бондарева, А. В., та С. В. Дяченко. "ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЯК ЗАКЛЮЧНА СТАДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 74–77. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).323.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено головним аспектам виконання судових рішень як заключної стадії цивільного процесу. Проаналізовано значення останньої стадії цивільного процесу та з’ясовано її місце серед інших процесуальних дій. Визначено причини фактичного невиконання судових рішень, що пов’язані з порушенням системності організації їх виконання як процесуально, так й організаційно. Проаналізовано наукові погляди вчених щодо цього питання. З’ясовано їхню позицію щодо необхідності реформування законодавства України для створення дієвого механізму виконання судових рішень. Визначено нормативно-правові акти на міжнародному та національному рівнях, що регламентують питання виконання судових рішень. Зазначено переваги дієвої системи захисту прав особи на міжнародному рівні. З’ясовано складники комплексного права на справедливий судовий розгляд. Виокремлено нормативно-правові акти на національному рівні, які гарантують кожній особі право на судовий захист та обов’язковість виконання судових рішень. Підкреслено головне завдання цивільного судочинства, яке спрямовано на захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Досліджено компетенцію суб’єктів, які здійснюють виконавче провадження. З’ясовано, на підставі яких документів здійснюється виконання судових рішень. Установлено низку суттєвих проблем, що перешкоджають оптимальному виконанню судових рішень у цивільному процесі, серед яких варто виокремити низький правовий і соціальний статус державних виконавців; відсутність у виконавців доступу до державних реєстрів; існування мораторіїв, які прямо забороняють здійснювати стягнення на певні види майна. Наведено власний погляд щодо формування дієвого механізму вирішення зазначених проблем. Запропоновано перспективи подальшого реформування системи органів виконавчої служби.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Червякова, О. В. "Розвиток національного законодавства у сфері соціального захисту населення." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, № 1 (2020): 71–79. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-10.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано систему соціального законодавства України, що є достатньо розгалуженою, вона включає в себе акти загальної дії та акти спеціальної дії, які спрямовані на певні категорії та гру- пи соціально вразливих верств населення. Зокрема держава гарантує соціальний захист, передбаче- ний Конституцією України, право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим держав- ним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та ор- ганізацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі дер- жавних, комунальних та приватних установ для догляду за інвалідами. Зазначено, що потребує по- дальшого вдосконалення законодавство щодо соціального захисту мирного (цивільного) населення, яке постраждало внаслідок бойових дій чи збройних конфліктів. Водночас низкою підзаконних актів встановлюється порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг; особливос- ті реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; по- рядок використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам; здійснення соціаль- них виплат внутрішньо переміщеним особам; питання фінансування бюджетних установ, здійснен- ня соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і органі- заціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Каз- начейства; перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здій- снюють свої повноваження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Ашихмин, И. "Определение национальности иностранного инвестора в спорах с государством-реципиентом". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 270–76. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1951.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено значення національності іноземного інвестора для захисту іноземних інвестицій під час спорів із державою-реци-пієнтом інвестицій. Проаналізовано джерела міжнародного публічного і приватного права, арбітражну практику, де виникало питання про національності іноземного інвестора, критерії визначення національності юридичної особи. Автором надано свій варіант відповіді на питання про те, хто має право претендувати на захист з боку держави-реципієнта з огляду на критерії визначення національності юридичної особи, вироблені міжнародним приватним правом, що закріплюються у двосторонніх інвестиційних угодах. Національність юридичної особи - це поняття, яке є умовним і не збігається з категорією національності стосовно фізичної особи. По суті, воно вказує на приналежність організаціїдо тієї чи іншої держави. У міжнародному приватному праві національність юридичної особи вказує також на її особистий закон (lex societatis), який визначає правовий статус цього суб'єкта, проте для цілей двосторонніх інвестиційних угод визначення особистого закону юридичної особи не має такого суттєвого значення. Останнім часом спостерігається тенденція, при якій вимога до національності інвестора трактується особами, які виступають в якості арбітрів інвестиційних арбітражів, розширено, як щось необхідне арбітражному трибуналу для підтвердження своєїкомпетенції. Сучасна практика міжнародних інвестиційних відносин свідчить про те, що інвестори активно використовують надані їм міжнародними договорами можливості звернення з позовами до держав в арбітражі. У відповідь держави формують лінії захисту, одним із засобів яких є тлумачення укладених ними міжнародних договорів про захист і заохочення капіталовкладень. При цьому в обмежувальному тлумаченні прав інвестора з міжнародним договором у низці випадків може бути зацікавлена не тільки держава-відповідачка у конкретній справі, але й держава національності інвестора. Остання може обрати зазначену позицію як потенційна держава-відповідачка за аналогічними позовами або навіть у зв'язку із небажанням погіршити політичні відносини з державою-відповідачкою у конкретній спірній справі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Andriichuk, A., I. Tkachova, H. Tkachenko та N. Kurhaliuk. "Прооксидантний і антиоксидантний баланс крові коней української верхової породи в динаміці фізичних навантажень". Biosystems Diversity 21, № 1 (9 квітня 2013): 20–27. http://dx.doi.org/10.15421/011304.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено вміст маркерів оксидаційного стресу та активність ферментів антиоксидантного захисту у крові, плазмі та суспензії еритроцитів коней української верхової породи, які використовуються у класичних видах кінного спорту. Встановлено достовірні зміни інтенсивності перекисного окиснення ліпідів еритроцитів та вмісту похідних оксидаційної модифікації білків плазми, а також активності ферментів антиоксидантного захисту крові спортивних коней у динаміці тренувань. Виявлено істотне зниження вмісту малонового діальдегіду у суспензії еритроцитів і продуктів окиснювальної модифікації білків плазми коней після фізичних навантажень, що свідчить про розвиток ефективних адаптаційних реакцій. У динаміці тренінгу спостерігалось також істотне підвищення активності ферментів антиоксидантного захисту (супероксиддисмутази та глутатіонредуктази). Кореляційний аналіз залежності між маркерами оксидаційного стресу та системи антиоксидантного захисту виявив важливу роль ферментів глутатіонової ланки, які попереджують розвиток пероксидації ліпідів і білків під час фізичних навантажень у коней української верхової породи. Таким чином, рівень маркерів оксидаційного стресу та активність ферментів антиоксидантного захисту у спортивних коней можуть бути інформативними показниками для оцінки рівня тренованості коней спортивного напряму працездатності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Буханевич, О. М. "Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав, що забезпечують приватність фізичної особи". Ірпінський юридичний часопис, № 2 (26 лютого 2020): 21–30. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.21-30.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена визначенню особливостей цивільно-правового захисту особистих немайнових прав, що забезпечують приватність фізичної особи. Встановлено, що длязахисту особистих немайнових прав, що забезпечують приватність фізичної особи, можуть застосовуватися загальні та спеціальні способи. З’ясовано особливості застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення таких прав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Курило, Т., та А. Баранкевич. "Особливості правового статусу дитини у Цивільному кодексі України". Юридичний вісник, № 2 (25 серпня 2020): 108–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1711.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено проблематиці розуміння поняття «дитина» та з'ясуванню значення такого у Цивільному кодексі України з метою розуміння правового статусу дитини у цивільному праві, уніфікації використання терміна «дитина» у законотворчій та правозастосовній діяльності. Здійснено аналіз використання поняття «дитина» у нормах міжнародних правових актів, які ідейно та нормативно впливають на формування національного права. Проаналізовано формулювання поняття «дитина» у Конвенції про права дитини, яка є концептуальним міжнародним правовим актом із захисту прав дитини. На підставі системного аналізу міжнародних договорів щодо захисту прав дітей зроблено висновок, що момент набуття статусу дорослої особи пов'язаний не лише з досягненням певного віку, а й зі здатністю самостійно виконувати ті чи інші дії, бути самостійним учасником тих чи інших правовідносин, нести персональну відповідальність. У статті досліджено використання законодавцем терміна «дитина» у нормах Сімейного та Цивільного кодексів України. Виокремлено критерії, які є визначальними для «дитини» як учасника цивільних правовідносин. Проаналізовано випадки, за яких фізична особа, яка хоча й досягла повноліття, але не має повної цивільної дієздатності. Наведено умови надання цивільної дієздатності особі, яка не досягла повноліття, а також збереження за повнолітньою фізичною особою тих прав, які вона мала до досягнення нею повноліття. Звертається увага на особливості набуття дитиною цивільної право- та дієздатності у сфері особистих немайнових прав, а також на специфіку захисту прав зачатої, але ще не народженої особи. У результаті проведеного комплексного аналізу норм міжнародних актів та національного законодавства зроблено висновок, що у цивільному законодавстві поняття «дитина» розкривається не лише через особливості психофізіологічних (вікових) та соціальних якостей, що характерно для сімейного законодавства, а й через специфіку прав та обов'язків, носіями яких є фізична особа. Вказано, що, надаючи дитині як учаснику цивільних правовідносин повну цивільну дієздатність, доцільно враховувати не лише психосоці-альний аспект розвитку дитини, а й матеріальне становище такої.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Кукліна, Світлана Валеріївна. "Інформаційне право як складова процесу формування культури безпечної роботи з інформацією". New computer technology 5 (6 листопада 2013): 56–57. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v5i1.77.

Повний текст джерела

Анотація:

В сучасному суспільстві проблеми коректної роботи з інформацією набули першочергового значення. Але законодавча база не спроможна встигнути за стрімким процесом інформатизації суспільства. Закони та накази мають заборонний характер, а нормативно-правова та методична система профілактики злочинів, пов’язаних з інформацією, є недостатньо розвиненою.Інформація – багатофункціональний об’єкт, який застосовується в різних сферах діяльності, виконує безліч задач і може виступати товаром та засобом:управління процесами життєдіяльності суспільства;звітування про діяльність юридичних та фізичних осіб;реалізацію особистісних прав та свобод.Багатофункціональність інформації призводить до того, що інформаційне право має застосовувати різні важелі впливу в процесі регулювання інформаційних відносин.Оцінка інформації в грошовому еквіваленті є проблематичною, а система ліцензування й сертифікації здебільшого направлені на захист покупця від неякісного товару, ніж на продукування конкурентоспроможної інформації. Тому є необхідність розробки комплексу норм та інституцій, які б регулювали правові та економічні механізми роботи з інформацією.Механізм формування культури безпечної роботи з інформацією має включати такі складники:висвітлення правового захисту інтересів осіб, котрі продукують інформацію як товар;висвітлення питань про відповідальність (в тому числі і юридичну) за порушення правил отримання і несанкціонованого копіювання інформації;висвітлення технологічних та юридичних аспектів захисту інформації від несанкціонованого доступу;розробку системи захисту авторських прав на інтелектуальну власність;висвітлення кримінальної та адміністративної відповідальності за розробку комп’ютерних вірусів та свідомо непридатного до роботи програмного забезпечення.Деякі з перелічених складників певною мірою підтримуються на державному рівні, але провідну роль у формуванні культури безпечної роботи з інформацією мають відігравати навчальні заклади середньої, середньої спеціальної та вищої освіти. Зокрема, в Криворізькому педагогічному університеті в межах чинного курсу методики викладання інформатики означена проблема вирішується шляхом уведення до робочої програми окремої теми «Нормативно-правові засади культури безпечної роботи з інформацією», де розглядаються наступні питання:відповідальність за витік, втрату, крадіжку, викривлення та підробку інформації;введення поняття про несанкціоновані дії по знищенню, модифікації, копіюванню та блокуванню інформації;забезпечення правового захисту електронних документів та авторських прав.Висновок. Інформаційне право не є окремою дисципліною в педагогічних ВНЗ, воно являє собою один із компонентів курсу методики викладання і має на меті формування культури безпечної роботи з інформацією.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Вороніна, Н. В. "ДО ПИТАННЯ ЩОДО ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ СТРАХУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 84–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).17.

Повний текст джерела

Анотація:

У запропонованій статті зроблена спроба проаналізувати професійну відповідальність як вид майнової відповідальності та визначити її специфіку. Цивільно-правова відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов’язків майнового характеру. Професійна відповідальність – це майнова відповідальність спеціалістів різних професій, недостатня кваліфікація, помилки та упущення яких внаслідок необачності чи недбалості можуть спричинити шкоду клієнтові. Слід звернути увагу на різницю між поняттями «цивільно-правова відповідальність» і «професійна відповідальність». Відмінність полягає в нерозривному зв’язку поняття «професійна відповідальність» з такими категоріями, як «професія», особистість конкретної фізичної особи, що володіє необхідними спеціальними знаннями і кваліфікацією, досвідом і діловими якостями. Розглянуто питання деліктної відповідальності особи, яка здійснює професійну діяльність. Слід зазначити, що безпосередньо деліктна відповідальність виникає з договірних (або прирівняних до них) зобов’язань, у зв’язку з чим з’являється обґрунтована можливість визначити таку підпорядкованість двох видів відповідальності як змішану відповідальність. Страхування професійної відповідальності передбачає захист майнових інтересів страхувальників (фізичних та юридичних осіб), що спричинили шкоду третім особам, а також майновим інтересам постраждалих (третіх осіб), які здійснювали професійну діяльність. Об’єктом страхування професійної відповідальності є майнові інтереси особи, яка надає послуги, виконує будь-яку роботу, що здійснює дії, які безпосередньо пов’язані з професійними обов’язками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Бобко, В. "Захист права власності фізичних осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими". Підприємництво, господарство і право, № 5 (197) (2012): 82–85.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Фізичний захист"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями