Дисертації з теми "Функції СУО"

Досліджується метод наближення розривних функцій, що описують внутрішню структуру 2D тіла з допомогою проекцій, які поступають з комп’ютерного томографа. Пропонується використовувати розривні сплайни двох змінних для автоматичного знаходження ліній розриву та метод О. М. Литвина обчислення коефіцієнтів Фур’є функцій двох змінних з допомогою періодичних розривних сплайнів однієї змінної і проекцій.

Розглянуто задачу відновлення функції на основі заданих проекцій. Для вирішення задачі використовується суми Фур'є та Фейєра. Функціонування методу було перевірено за допомогою тестової задачі. Отримані задовільні результати.

У дослідженні здійснено цілісний конституційно-правовий аналіз правової природи та сутності судової влади, основним структуроутворюючим і функціональним принципом організації якої запропоновано розглядати принцип поділу державної влади. В конституційній системі розподілу влади судова влада є самостійною і незалежною гілкою державної влади, що покликана служити суспільству та здійснювати правосуддя, вирішувати в судовому порядку правові спори та конфлікти. Судова влада визначає межі розсуду інших гілок державної влади, є правообмежувальним чинником у діяльності законодавчої, виконавчої влади та Глави держави. Відтак її роль у механізмі поділу влади полягає у стримуванні інших гілок державної влади від порушень конституційної законності, а також захисті прав і свобод людини та громадянина в державі. Запропоновано авторське визначення судової влади як самостійного виду державної влади, що має виключну компетенцію розглядати юридично значимі справи, вирішувати спори та конфлікти в суспільстві шляхом здійснення правосуддя, що реалізується судами в порядку, визначеному чинним законодавством з метою захист прав, свобод і законних інтересів людини. Доведено, що правозахисна функція судової влади є самостійна функція, що здійснюється у випадку порушення прав, свобод і законних інтересів людини. Систему засобів здійснення правозахисної функції судової влади розглянуто в широкому і вузькому розумінні. У широкому до таких засобів віднесено: засоби нормативно-правового забезпечення реалізації конституційного права на судовий захист; засоби контролю за дотриманням всіма суб’єктами, що беруть участь у реалізації конституційного права на судовий захист, положень нормативно-правових актів у вказаній сфері реалізації; засоби контролю за дотриманням суб’єктами, діяльність яких направлена на реалізацію конституційного права на судовий захист, встановлених державою правил їх реалізації. Вузьке розуміння включає засоби: зовнішньоорганізаційну діяльність реалізації права на судовий захист; внутрішньоорганізаційну діяльності у сфері судоустрою; відповідальність як засіб забезпечення конституційного права людини на судовий захист. Запропоновано визначення поняття судового права як самостійної галузі матеріального публічного права в національній правовій системі, що представляє собою сукупність юридичних норм, що має власний предмет правового регулювання, особливий метод правового регулювання, принципи правового регулювання, та заслуговує на прийняття власного кодифікованого джерела права. Ключовими напрямами конституційної реформи у сфері судоустрою названо правоконкретизацію і процесуалізацію правозахисної функції судової влади, що сприяють оптимізації правозахисного потенціалу судової влади в Україні.
В исследовании осуществлен целостный конституционно-правовой анализ правовой природы и сущности судебной власти, основным структурообразующим и функциональным принципом организации которой предложено рассматривать принцип разделения государственной власти. В конституционной системе разделения властей судебная власть является самостоятельной и независимой ветвью государственной власти, призвана служить обществу и осуществлять правосудие, решать в судебном порядке правовые споры и конфликты. Судебная власть определяет границы усмотрения других ветвей государственной власти, является правоограничительным фактором в деятельности законодательной, исполнительной власти и Главы государства. Поэтому её роль в механизме разделения властей состоит в сдерживании других ветвей государственной власти от нарушений конституционной законности, а также защите прав и свобод человека и гражданина в государстве. Предложено авторское определение судебной власти как самостоятельного вида государственной власти, имеет исключительную компетенцию рассматривать юридически значимые дела, разрешать споры и конфликты в обществе путем осуществления правосудия, реализуется судами в порядке, определенном действующим законодательством с целью защиты прав, свобод и законных интересов человека. Доказано, что правозащитная функция судебной власти является самостоятельной функцией, осуществляется в случае нарушения прав, свобод и законных интересов человека. Систему средств осуществления правозащитной функции судебной власти рассмотрено в широком и узком смысле. В широком к таким средствам отнесены: средства нормативно-правового обеспечения реализации конституционного права на судебную защиту; средства контроля за соблюдением всеми субъектами, участвующими в реализации конституционного права на судебную защиту, положений нормативно-правовых актов в указанной сфере реализации; средства контроля за соблюдением субъектами, деятельность которых направлена на реализацию конституционного права на судебную защиту, установленных государством правил их реализации. Узкое понимание включает средства: внешнеорганизационную деятельность реализации права на судебную защиту; внутриорганизационную деятельности в сфере судоустройства; ответственность как средство обеспечение конституционного права человека на судебную защиту. Предложено определение понятия судебного права как самостоятельной отрасли материального публичного права в национальной правовой системе, представляет собой совокупность юридических норм, имеет собственный предмет правового регулирования, особый метод правового регулирования, принципы правового регулирования, и заслуживает принятия собственного кодифицированного источника права. Ключевыми направлениями конституционной реформы в сфере судоустройства названо правоконкретизацию и процессуализацию правозащитной функции судебной власти, способствуют оптимизации правозащитного потенциала судебной власти в Украине.
The analysis of legal nature and essence of the judiciary, the main structural and functional principle of the organization of which is proposed to consider the principle of separation of state power. The judiciary determines the limits of discretion of other branches of government, is a restrictive factor in the activities of the legislature and the executive. The role of the judiciary in the mechanism of separation of powers is to deter other branches of government from violations of constitutional law, as well as to protect the rights and freedoms of man and citizen in the state. It is proposed to define the judiciary as an independent type of state power that has the exclusive competence to consider legally significant cases, resolve disputes and conflicts in society by administering justice administered by courts in the manner prescribed by applicable law to protect human rights, freedoms and legitimate interests. The function of protecting human rights and freedoms is exercised by the judiciary through the administration of justice. It is proved that the human rights function of the judiciary is an independent function performed in case of violation of human rights, freedoms and legitimate interests. The system of means of exercising the human rights function of the judiciary of the constitutional right to judicial protection can be considered both broadly and narrowly. In a broad sense, such means include: means of regulatory and legal support for the implementation of the constitutional right to judicial protection; means of control over the observance by all subjects participating in the exercise of the constitutional right to judicial protection of the provisions of normative legal acts in the specified sphere of implementation; means of control over the observance by the subjects, whose activity is aimed at the realization of the constitutional right to judicial protection, of the rules of their realization established by the state. A narrow understanding of the human rights function of the judiciary includes the following means of implementation: means of external organizational activities for the implementation of the constitutional right to judicial protection; means of internal organizational activity in the field of judicial system; responsibility as a means of ensuring the constitutional human right to judicial protection. The definition of judicial law as an independent branch of substantive public law in the national legal system is proposed, which is a set of legal norms that has its own subject of legal regulation, a special method of legal regulation, principles of legal regulation, and deserves its own codified source of law. The key areas of constitutional reform in the judiciary are the concretization and proceduralization of the human rights function of the judiciary, which contributes to the optimization of the human rights potential of the judiciary in Ukraine.

The problem of nonlinear free vibrations of composite laminated plates with layers of different thickness and complex planform is studied. The mathematical statement of the problem is carried out using the Timoshenko type theory. To solve the problem the R-function theory, variational methods and the Bubnov-Galyorkin method have been applied. The comparison of the obtained results with available ones confirms effectiveness and reliability of the offered method.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем діяльності господарського суду як суб’єкта адміністративного права. У роботі охарактеризовано роль та місце господарських судів у судовій системі та системі суб’єктів адміністративного права. З’ясовано поняття й ознаки адміністративних правовідносин за участю господарських судів. Проаналізовано правові засади діяльності господарських судів та визначено місце серед них адміністративно-правового регулювання. Визначено поняття та структуру адміністративно-правового статусу господарських судів. Розкрито завдання та функції господарських судів як суб’єктів адміністративного права. Встановлено адміністративні повноваження господарських судів. Окреслено поняття та види юридичних гарантій діяльності господарських судів як суб’єктів адміністративного права. Запропоновано шляхи вдосконалення юридичної відповідальності в діяльності господарських судів як суб’єктів адміністративного права.
Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем деятельности хозяйственного суда как субъекта административного права. В работе охарактеризованы роль и место хозяйственных судов в судебной системе и системе субъектов административного права. Определено, что административные правоотношения с участием хозяйственных судов представляют собой урегулированные нормами административного права общественные отношения, в рамках которых, путем реализации государственно-властных полномочий, решаются вопросы, связанные с надлежащим функционированием хозяйственных судов, выполнением их задач и функций. Определены основные характерные признаки административных правоотношений с участием хозяйственных судов. Проанализированы правовые основы деятельности хозяйственных судов и определено место среди них административно-правового регулирования. Административно-правовой статус хозяйственных судов предложено рассматривать как установленную в нормах административного права совокупность признаков, которые определяют правовое положение данных органов среди других субъектов административно-правовых отношений. Отмечено, что основными составными элементами административно-правового статуса хозяйственных судов являются их административная правосубъектность и компетенция. Раскрыты задачи и функции хозяйственных судов как субъектов административного права. Установлено, что административные полномочия хозяйственного суда представляют собой определенную на нормативно-правовом уровне, санкционированную и обеспечиваемую государством совокупность органически соединенных взаимообусловленных прав и обязанностей, которыми наделены хозяйственные суды для осуществления задач, связанных с организацией и обеспечением хозяйственного судопроизводства, исполнением управленческих и представительских функций. Под гарантиями деятельности хозяйственных судов как субъектов административного права предложено понимать определенную в положениях нормативно-правовых актов, устанавливающих правовые основы функционирования данных органов государственной власти, систему мер и условий, направленных на недопустимость незаконного вмешательства в их деятельность и в деятельность их должностных лиц – судей. Предложены направления совершенствования юридической ответственности в деятельности хозяйственных судов как субъектов административного права.
The thesis is focused on the comprehensive research of theoretical and practical problems of the activities of the commercial court as the subject of administrative law. The author of the paper has characterized the role and place of commercial courts within the judicial system and the system of subjects of administrative law. The concept and characteristics of administrative legal relations with the participation of commercial courts have been found out. Legal principles of the activities of commercial courts have been analyzed and the place of administrative and legal regulation among them has been defined. The concept and structure of the administrative and legal status of commercial courts have been determined. The tasks and functions of commercial courts as subjects of administrative law have been revealed. Administrative powers of commercial courts have been established. The concept and types of legal guarantees of the activities of commercial courts as subjects of administrative law have been outlined. The ways of improvement of legal liability within the activities of commercial courts as subjects of administrative law have been suggested.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у визначенні сутності та розкритті особливостей адміністративно-правового забезпечення контролю за діяльністю судів (суддів) в Україні та опрацюванні на цій основі відповідної концепції. Уточнено правовий статус судів у системі державних органів та розкрито особливості їх діяльності як об’єкта контролю. Визначено особливості контролю як способу забезпечення законності в діяльності судів (суддів). Охарактеризовано систему принципів контролю діяльності судів (суддів) та його правові засади, місце серед них адміністративно-правового регулювання. Встановлено завдання та функції контролю за діяльністю судів (суддів), його предмет та межі, систему суб’єктів, які його здійснюють, адміністративні форми та методи контролю за діяльністю судів (суддів). Узагальнено особливості адміністративних процедур контролю за діяльністю судів (суддів). Запропоновано класифікацію контролю за діяльністю судів (суддів). Охарактеризовано зарубіжний досвід контролю за діяльністю судів (суддів), запропоновано можливості його використання в Україні. Визначено перспективні напрямки вдосконалення адміністративного законодавства, яке регламентує контроль за діяльністю судів (суддів). Cистематизовано критерії оцінювання ефективності контролю за діяльністю судів (суддів). Охарактеризовано організаційні засади контролю за діяльністю судів (суддів).
В диссертации приведено теоретическое обобщение и новое решение научной проблемы, которая заключается в определении сущности и раскрытии особенностей административно-правового обеспечения контроля за деятельностью судов (судей) в Украине и разработке на этой основе соответствующей концепции. Исследуются теоретико-методологические основы осуществления контрольно-надзорной деятельности в сфере правосудия. В частности, акцентируется внимание на месте и значении судебной власти в процессе построения правового государства и гражданского общества в Украине, понятии, признаках и особенностях контроля как способа обеспечения законности в деятельности судебных органов, целях, задачах и принципах такого контроля. Интересным является выделение ряда типов контроля за судом, которые имели место на различных этапах развития украинских земель, в связи с чем предлагается классификация исторических этапов развития на основе превалирования определенных типов контроля. При изучении административно-правового механизма организации и содержания контроля за деятельностью судов (судей) анализируются структура и границы этого контроля, объем возможного и допустимого управленческого воздействия третьих лиц на суд и судей. Определяются и классифицируются перечень субъектов контроля за деятельностью судей, объекта и предмета контроля. Предлагается авторский подход к системе административных форм контроля, выделяются процедуры его осуществления в рамках каждой из выделенных форм (проверка, оценка, корректировка персонального состава судейского корпуса, органов судейского управления и судейского самоуправления, руководства суда и Государственной судебной администрации Украины, нормотворчество, экспертиза, наблюдение (мониторинг, анализ)). При рассмотрении вариантов реализации управленческой компетенции различных субъектов влияния подробно изучены возможности государственного, самоуправленческого, общественного, международного контроля в судебной сфере. С учетом необходимости соблюдения принципа независимости суда выделяется ряд ограничений государственного влияния на правовые отношения, касающиеся судов или в которых участвуют судьи. Подробное внимание сосредотачивается на управленческом влиянии Высшего совета правосудия и Высшей квалификационной комиссии судей, учитывая определяющий (часто − исключительный) характер их административной компетенции в отношениях контроля за судами и судьями, особенностях самоуправленческого контроля. Уместно выделен ряд направлений участия общественных организаций и субъектов международного права в процессе контроля за деятельностью судей в Украине. Также осуществляется сравнительно-правовое исследование украинского и зарубежного специального законодательства, посвященного вопросам контроля в сфере суда и судоустройства; выделяются перспективные направления имплементации позитивного зарубежного опыта правового регулирования в отечественное нормативное поле. Установлено, что административно-правовое регулирование вопроса содержит значительное количество шероховатостей и противоречий, в связи с чем классифицируются и систематизируются проблемы юридического механизма контрольно-надзорной деятельности. Для их устранения предлагается ряд новых научных и научно-практических положений, изменений в действующие (проекты) нормативно-правовых и локальных актов. Отдельный акцент в данном контексте сделан относительно путей оптимизации критериев оценки работы органов судейского управления и непосредственно судей (кандидатов на должность судьи).
The author of the dissertation has presented theoretical generalization and a new solution to the scientific problem, which consists in determining the essence and revealing the features of administrative and legal provision of control over the activities of courts (judges) in Ukraine and elaborating an appropriate concept on this basis. The legal status of the courts in the system of state agencies has been clarified and the peculiarities of their activity as an object of control have been revealed. The features of control as a way of ensuring rule of law in the activity of courts (judges) have been determined. The system of principles of control over the activities of courts (judges) and its legal principles, the place of administrative and legal regulation among them have been characterized. The author has established the tasks and functions of control over the activities of courts (judges), its subject matter and boundaries, the system of subjects exercising it, administrative forms and methods of control over the activities of courts (judges). The features of administrative procedures of control over the activities of courts (judges) have been generalized. The classification of control over the activities of courts (judges) has been suggested. International experience of control over the activities of courts (judges) has been characterized; the possibilities of its application in Ukraine have been offered. The perspective directions for improving administrative legislation regulating control over the activities of courts (judges) have been determined. The criteria for evaluating the effectiveness of control over the activities of courts (judges) have been systematized. The organizational principles of control over the activities of courts (judges) have been characterized.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню адміністративно-правових засад діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні. Автор доводить, що адміністративно-правові засади діяльності Вищого антикорупційного суду зумовлені його статусом і місцем у судовій системі, завданням та функціями діяльності й принципами, на яких вони базуються. Вдосконалено відповідні етапи становлення антикорупційних органів, зокрема Вищого антикорупційного суду: 1) установчий (1991 р. – перша половина 1994 р.); 2) номінальної («soi-disant») боротьби з корупцією (друга половина 1994 р. – перша половина 1995 р.); 3) активної нормотворчої діяльності (друга половина 1995 р. – 2000 р.); 4) етап псевдопротидії корупції (2001 р. – перша половина 2005 р.); 5) комплексної протидії (друга половина 2005 р. – перша половина 2010 р.); 6) масштабування корупції (друга половина 2010 р. – 2014 р.); 7) гармонізація норм вітчизняного антикорупційного законодавства з міжнародними стандартами боротьби з корупцією (з лютого 2014 р. до 2018 р.); 8) заснування та установчий етап функціонування Вищого антикорупційного суду (з 2018 р. по 2020 р.); 9) конституційна антикорупційна криза (з жовтня 2020 р. до сьогодні). Охарактеризовано нормативно-правові засади діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні, якими є положення міжнародних та вітчизняних актів. Визначено, що юридичним підґрунтям функціонування Вищого антикорупційного суду є міжнародні нормативно-правові акти, які імплементовані парламентом та є обов’язковими до виконання. Правові засади містяться в Конституції Україні, де визначені основоположні принципи та встановлюються імперативні рамки щодо побудови системи судоустрою. У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначено засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Профільний Закон України «Про Вищий антикорупційний суд» найбільш повно описує місце, завдання та гарантії діяльності Вищого антикорупційного суду. Відповідно до юрисдикції Вищий антикорупційний суд керується нормами матеріального та процесуального кримінального й цивільного права. Також до нормативної основи діяльності Вищого антикорупційного суду належать його організаційно-розпорядчі акти. Наголошено, що всі нормативно-правові положення відповідають засадничим нормам Конституції України. Визначено, що структура та місце Вищого антикорупційного суду в судовій системі України зумовлена метою його створення та завданням покладеним на нього, – здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад і процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства й держави від корупційних і пов’язаних із ними кримінальних правопорушень та судового контролю за досудовим розслідуванням цих кримінальних правопорушень, додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також вирішення питання про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у випадках, передбачених законом, у порядку цивільного судочинства. Саме ідея подолання корупції високопосадовців зумовила створення такої організаційної структури та визначила місце суду в судовій системі України. Розкрито принципи діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні, під якими необхідно розуміти взаємозв’язаний комплекс основоположних засад, ідей та доктринальних концепцій, що синергетично взаємодіють і поєднують здобутки міжнародного й вітчизняного права у сфері антикорупційного судочинства і спрямовані на належну організацію та функціонування Вищого антикорупційного суду. Вищий антикорупційний суд керується принципами, які пропонується класифікувати за різними підставами: по-перше, джерелом закріплення (міжнародні нормативно-правові акти, Конституція України, національне законодавство та невнормовані принципи); по-друге, галузевою приналежністю (принципи кримінального процесуального права, принципи цивільного-процесуального права та антикорупційні правові принципи); по-третє, сутністю (принципи судоустрою, та принципи правосуддя). Зазначено, що завдання Вищого антикорупційного суду в Україні визначено законодавством та полягає в належному здійсненні правосуддя у відвіданій йому юрисдикції. Виконання завдання зумовлює здійснення певних функцій, які запропоновано поділяти на такі: здійснення правосуддя, правоохоронну та адміністративну функції, що вміщують каральну, виправдовувальну, судового контролю, представницьку, адміністративно-уповноважувальну, кадрово-організаційну, адміністративно-розпорядчу, адміністративного контролю, інформаційну, статистично-аналітичну, навчально-кваліфікаційну підфункції. Охарактеризовано гарантії діяльності Вищого антикорупційного суду та виокремлено додаткові гарантії, надані йому у зв’язку з особливостями адміністративного статусу і юрисдикцією, якими є добір суддів, їх безпека, фінансові й навчальні. Запропоновано визначення поняття «додаткові гарантії Вищого антикорупційного суду», під яким потрібно розуміти забезпечення впровадження державою за допомогою сукупності механізмів та інструментів задекларованих юридичних норм суспільних відносин у сфері діяльності Вищого антикорупційного суду, що забезпечує виконання його завдань, функцій та реалізацію пов’язаних із цим принципів. Узагальнено зарубіжний досвід створення та функціонування антикорупційних судів, завдяки цьому зроблено висновок, що впровадження відповідних антикорупційних судів здійснюється у зв’язку з нагальною необхідністю подолати корупцію і нездатністю судів загальної юрисдикції оперативно та об’єктивно здійснювати правосуддя у справах щодо корупційних діянь. Установлено, що антикорупційні судові інституції в іноземних країнах упроваджуються відповідно до особливостей типу корупції, поширеної у відповідній країні, та можуть мати різні моделі: 1) судді з антикорупційною спеціалізацією при загальних судах; 2) суди першої інстанції антикорупційної спрямованості; 3) антикорупційні суди змішаного типу; 4) відокремлена антикорупційна система першої та апеляційної інстанцій. Запропоновано напрями вдосконалення адміністративно-правових засад діяльності Вищого антикорупційного суду в України: 1) сформувати систему антикорупційних судів за принципом організації інших антикорупційних інституцій; 2) запровадити більш суворі та ранжовані процедури добору на посаду судді замість запровадження штучних обмежень стосовно осіб, які впродовж останніх десяти років обіймали ці посади в окремих органах державної влади; 3) залучати до процесу відправлення правосуддя присяжних (представників громадських антикорупційних організацій та науковців), які б пройшли спеціальне навчання; 4) оновити законодавчий підхід щодо підстав затримання судді під час або відразу після вчинення кримінального правопорушення; 5) скоригувати підсудність Вищого антикорупційного суду в Україні, враховуючи міжнародні приписи, щодо необхідності поширення антикорупційних заходів і на приватно-правову сферу. Запропоновано внести зміни до законодавства з метою вдосконалення адміністративно-правових засад діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні.
The dissertation deals with studying the administrative legal framework for the activities of the High Anti-Corruption Court in Ukraine. The author proves that the administrative legal framework for the activity of the High Anti-Corruption Court are determined by its status and place in the judicial system, the tasks and functions of its the activity, and the underlying principles. The corresponding stages of the formation of anti-corruption bodies, including the High Anti-Corruption Court, have been specified: 1) constituent (1991 to the first half of 1994); 2) a nominal fight against corruption (the second half of 1994 to the first half of 1995); 3) active rule-making activity (the second half of 1995 to 2000); 4) the stage of pseudo-anti-corruption activity (2001 to the first half of 2005); 5) the stage of complex counteraction (the second half of 2005 to the first half of 2010); 6) an increase in the level of corruption (the second half of 2010 to 2014); 7) harmonization of the domestic anti-corruption legislation with international anti-corruption standards (from February 2014 to 2018); 8) establishment and constituent stage of the functioning of the High Anti-Corruption Court (from 2018 to 2020); 9) constitutional anti-corruption crisis (October 2020 to the present). The regulatory and legal framework for the activity of the High Anti-Corruption Court in Ukraine, consisting of the provisions of international and domestic acts, are characterized. It has been determined that the legal framework for the functioning of the High Anti-Corruption Court includes international regulatory legal acts that are implemented by the parliament and are binding. The legal provisions are contained in the Constitution of Ukraine, which defines the fundamental principles and establishes an imperative framework for building a judicial system. The Law of Ukraine On the Judicial System and the Status of Judges defines the foundations of the organization of the judiciary and the administration of justice in Ukraine, which is functioning based on the rule of law under European standards and ensuring the right of everyone to a fair trial. The targeted Law of Ukraine On the High Anti-Corruption Court most fully describes the place, tasks, and guarantees of the activities of the High Anti-Corruption Court. According to the jurisdiction, the High Anti-Corruption Court is guided by substantive and procedural criminal and civil law rules. The regulatory framework for the activities of the High Anti-Corruption Court includes its organizational and administrative acts. It is noted that all these acts comply with the fundamental provisions of the Constitution of Ukraine. It is specified that the structure and place of the High Anti-Corruption Court in the judicial system of Ukraine are determined by the purpose of its creation and the task entrusted to it – the administration of justice under the principles and procedures of legal proceedings established by law to protect an individual, society and the state from corruption and criminal offenses related to it, and judicial control over the pre-trial investigation of these criminal offenses, the observance of the rights, freedoms, and interests of persons in criminal proceedings, as well as the decision on the recognition of assets as unjustified and their recovery as state revenue in cases provided for by law in civil proceedings. It was the idea of overcoming top corruption that determined the corresponding court’s organization, place, and structure. The principles of the activity of the High Anti-Corruption Court in Ukraine are disclosed, which should be understood as an interconnected set of fundamental principles, ideas, and doctrinal concepts that synergistically interact and combine the achievements of international and domestic law in the field of anti-corruption proceedings and are aimed at the proper organization and functioning of the High Anti-Corruption Court. The High Anti-Corruption Court is guided by the principles that are proposed to be classified on different grounds: first, the source of consolidation (international regulatory legal acts, the Constitution of Ukraine, national legislation, and non-standardized principles); secondly, industry affiliation (principles of criminal procedural law, principles of civil procedural law and anti-corruption legal principles); third, on the merits (principles of the judiciary, principles of justice). It is noted that the task of the High Anti-Corruption Court in Ukraine is defined by law and implies the proper administration of justice within its jurisdiction. The performance of the task predetermines certain functions, which are proposed to be divided into the following functions: administration of justice, law enforcement, and administrative functions. They include the following subfunctions: punitive, exculpatory, judicial control, representative, administrative authorizing, personnel management, administrative regulatory, administrative control, information, statistical and analytical, educational and qualification subfunctions. The author characterizes the guarantees of the activity of the High Anti-Corruption Court and highlights additional guarantees provided to it in connection with the peculiarities of the administrative status and jurisdiction, which are additional guarantees for the selection of judges, their safety, financial and educational guarantees. The dissertation offers a definition of the concept of «additional guarantees of the High Anti-Corruption Court», which should be understood as ensuring the implementation by the state with the help of a set of mechanisms and tools of the declared legal rules of public relations in the field of activity of the High Anti-Corruption Court, which ensures the fulfillment of its tasks, functions and the implementation of the related principles. The foreign experience of the creation and functioning of anti-corruption courts was generalized, due to which it was concluded that the introduction of the corresponding anti-corruption courts is carried out in connection with the need to overcome corruption and the inability of courts of general jurisdiction to promptly and objectively administer justice in corruption cases. It has been established that anti-corruption judicial institutions in foreign countries are introduced in accordance with the characteristics of the type of corruption prevalent in the respective country, and may have different models: 1) judges with anti-corruption specialization in general courts; 2) courts of the first instance of anti-corruption orientation; 3) anti-corruption courts of mixed type; 4) separate anti-corruption system of the first and appellate instances. The areas of improving the administrative legal framework for the activities of the High Anti-Corruption Court of Ukraine are suggested: 1) to form a system of anti-corruption courts on the principle of organizing other anti-corruption institutions; 2) to introduce stricter and ranked procedures for the selection of judges instead of introducing artificial restrictions on persons who held these positions in the last ten years and before the appointment, positions in certain government agencies; 3) to involve a jury (representatives of public anti-corruption organizations and scientists) who have undergone special training in the process of administering justice; 4) to update the legislative approach regarding the grounds for the detention of a judge during or immediately after the commission of a criminal offense; 5) to adjust the jurisdiction of the High Anti-Corruption Court in Ukraine, taking into account international regulations regarding the need to extend anti-corruption measures to the private legal sphere. It is proposed to amend the legislation to improve the administrative legal framework of the High Anti-Corruption Court in Ukraine.

Досліджується метод наближення розривних функцій, що описують внутрішню структуру 2D тіла з допомогою проекцій, які поступають з комп’ютерного томографа. Пропонується використовувати розривні сплайни двох змінних для знаходження ліній розриву та метод О.М. Литвина обчислення коефіцієнтів Фур’є функцій двох змінних з допомогою періодичних розривних сплайнів однієї змінної і проекцій.

Досліджується метод обчислення коефіцієнтів Фур’є функцій двох змінних за допомогою проекцій, які поступають з комп’ютерного томографа. Ці коефіцієнти Фур’є використовуються в скінченних сумах Фур’є для наближення вказаних функцій, що описують внутрішню структуру 2D зображення. Наведено результати тестування методу.

Бондаренко А.І. Концепт правозахисної діяльності сучасної держави: дис. … канд. юрид. наук. Одеса, 2018. 208 с.
Дисертацію присвячено побудові загальнотеоретичної юридичної моделі правозахисної діяльності сучасної держави, виявленню її інституційних засад і сучасних тенденцій розвитку. Акцентовано на філософській, ідеологічній та методологічній динаміці правозахисної діяльності сучасної держави. Виявлено, що раціоналістична концепція державності зумовила стрімкий розвиток доктрини прав людини як раціональних засад функціонування публічної сфери. Сформульоване авторське визначення правозахисної функції. Досліджено проблеми інституціоналізації правозахисної діяльності сучасної держави та її оформлення як державної функції, а також три основні напрями реалізації цієї функції. Проаналізовано ключові тенденції розвитку правозахисної функції сучасної держави. Доведено, що Європейський суд з прав людини є головним міжнародним інструментом вироблення цілісного бачення прав людини. Обґрунтовано, що запорукою належної реалізації державою правозахисної функції є система недержавного правозахисту.
Диссертация посвящена построению общетеоретической юридической модели правозащитной деятельности современного государства, выявлению ее институциональных основ и современных тенденций развития. В работе акцентируется на философской, идеологической и методологической динамике правозащитной деятельности современного государства. Определяется концептуальная связь между правами человека и идеологией государственности эпохи модерна, которая выражается в становлении правозащитной деятельности государства. Установлено, что рационалистическая концепция государственности способствовала стремительному развитию доктрины прав человека как рациональных принципов функционирования публичной сферы. Статус государства как субъекта правозащиты предусматривает парадокс, связанный с тем, что именно государство очень часто является нарушителем прав человека. Предлагается решение этого противоречия путем разграничения четырех уровней государственной правозащиты, которые определяют степень активности государства в этой сфере. Правозащитная функция определяется как комплексное направление деятельности государства, имеющее своей целью создание достаточных условий для уважения и развития прав человека в обществе через реализацию конституционных принципов разделения властей и демократии, имплементацию международных стандартов в области прав человека, активное содействие идеологии эгалитаризма и внедрение эффективной институциональной системы самозащиты прав человека. Рассматриваются проблемы институционализации правозащитной деятельности современного государства и ее оформление как государственной функции. Доктрина позитивных обязательств предусматривает расширение сферы действия международных стандартов прав человека на частные отношения между индивидами (так называемый «горизонтальный эффект»), что способствует стиранию различий между негативными и позитивными правами человека. Практика ЕСПЧ и опыт большинства современных европейских государств подтверждают, что негативные права человека так же нуждаются в государственной правозащите. Определяются ключевые направления реализации правозащитной функции государства: (1) содействие и поощрение комплексных механизмов правозащиты в соответствии с Парижскими принципами; (2) разработка и внедрение антидискриминационных программ; (3) взаимодействие с негосударственными правозащитными структурами. Правозащитная деятельность имеет двойную функциональную природу с точки зрения институционального подхода. С одной стороны, она является мета-функцией государства, и в этом смысле не может и не должна полностью концентрироваться в пределах одного государственного института. С другой стороны, правозащитная функция имеет тенденцию к институциональной локализации. Расширение системы общих и специализированных омбудсменов является показателем институционализации правозащитной функции государства как органично локализованной деятельности. Еще одним проявлением институционализации этой функции является внедрение и распространение института конституционной жалобы и усиление роли конституционной юстиции в защите прав человека. Анализируются ключевые тенденции развития правозащитной функции современного государства: трансформация правозащитной функции государства под влиянием ЕСПЧ; деконцентрация и децентрализация правозащитной функции государства; новое видение социальной справедливости, выраженное через идеологию верховенства права. Европейский суд по правам человека является главным международным инструментом целостного восприятия прав человека. Такая роль ЕСПЧ обусловлена, во-первых, его подходом к толкованию Конвенции о защите прав человека и основных свобод как к живому инструменту, обеспечивающему динамическое понимание обязательств государства в сфере правозащиты; во-вторых, его осторожным отношением к специфике и традициям отдельных государств-участников. Выдвигается гипотеза, что существование негосударственной правозащиты является залогом надлежащей реализации правозащитной функции государством. Без развитой негосударственной правозащиты государственная правозащита может превратиться в инструмент оправдания нарушений прав человека. Завершает исследование дискурс связи прав человека и верховенства права в поиске оптимальной модели социальной справедливости. Противоречивость проблемы вхождения социальной справедливости в число требований верховенства права решается путем внедрения концентрической модели социального государства, в рамках которой разграничивают три рубежные формы социальной справедливости, определенные через права человека.
The thesis is devoted to elaboration of a general theoretical legal model of human rights protection activity of modern state through discovering its institutional grounds and contemporary tendencies of development. The key attention is paid to philosophical, ideological, and methodological dynamics of the human rights protection activity of modern state. It is shown that a rational conception of statehood determined the development of the doctrine of human rights as fundamental reasons of public sphere functioning. An innovative definition of human rights protection function of modern state is suggested. The problems of institutionalization of the human rights protection activity of modern state as well as its establishment as a state function are discussed. Author also delineates three main directions of realization of this function. The key tendencies of development of the function of human rights protection are dealt with. It is highlighted that the European court of human rights is the central international instrument for elaboration of a coherent vision of human rights, of taking them beyond cultural borders. The non-state human rights protection activities are conceptualised as necessary for democratic societies. The ideas of social justice and the Rule of Law are considered through the prism of human rights protection function.