Статті в журналах з теми "Функціонування органів"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Функціонування органів.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Функціонування органів".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Стеблянко, Аліна Володимирівна, та Дмитрій Андрійович Лісов. "БЮРО ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК СУБ’ЄКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 187–91. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.28.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано нормативне регулювання діяльності Бюро економічної безпеки України як органу, який здійснюватиме розслідування кримінальних правопорушень у сфері економіки, створення якого передбачене Законом України «Про Бюро економічної безпеки України». Актуальність описаної у статті проблеми пояснюється тим, що належне забезпечення економічної безпеки держави є ключовою умовою розвитку останньої, де правоохоронні органи виступають основними суб’єктами забезпечення економічної безпеки України, а створення Бюро економічної безпеки України безпосередньо спрямоване на підвищення ефективності розслідування злочинів, які посягають на економічну безпеку держави. Водночас метою роботи є аналіз потенційних недоліків у діяльності Бюро економічної безпеки як суб’єкта забезпечення економічної безпеки України із наступним визначенням перспектив його діяльності. Проаналізовано підходи до визначення поняття «економічна безпека держави», а також з’ясовано, що розуміють під забезпеченням національної економічної безпеки України. Зосереджено увагу на завданнях, повноваженнях і функціях, покладених на Бюро економічної безпеки України. Визначено проблемні питання про функціонування досліджуваного органу. Наголошено на перспективах та перевагах діяльності Бюро економічної безпеки України. Проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо функціонування органів, які забезпечують економічну безпеку країни, та наголошено, що кожна держава застосовує різні методи для протидії злочинності у сфері економічної безпеки країни. Зроблено висновок, що Бюро економічної безпеки України має стати органом, який поєднає повноваження для розгляду всіх економічних злочинів. Однак невирішеними залишилися деякі проблемні питання, зокрема щодо застосування ризик-орієнтованого підходу і процедури передачі справ іншими органами до Бюро економічної безпеки України. Водночас указаний орган – це нова модель кримінальної розвідки у поєднанні із кримінальним аналізом. За умови його належного функціонування підвищиться рівень довіри до діяльності правоохоронних органів і збільшиться ефективність розслідування економічних злочинів.
2
Бараненко, Д. В. "До характеристики адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 88–93. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).653.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено правовий статус та компетенцію центральних органів виконавчої влади, з'ясовано правову природу та функції кожного з видів цих органів на основі аналізу практики їх функціонування. Встановлено, що основними завданнями центральних органів виконавчої влади є: надання адміністративних послуг; здійснення державного нагляду (контролю); управління об'єктами державної власності; внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; здійснення інших завдань, визначених законодавством України. Наголошено, що від організації та діяльності центральних органів виконавчої влади залежить рівень забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Окрім цього, досліджено ознаки поняття «виконавча влада», зроблено висновок про змістові відмінності, які розкривають природу кожного з них, при цьому доведено, що публічне управління фактично є засобом досягнення мети функціонування виконавчої влади.
Особливу увагу приділено аналізу такого виду центральних органів виконавчої влади, як служба, передусім через призму його призначення - надання якісних адміністративних послуг. Обґрунтовано висновок щодо недоцільності існування в межах виконавчої влади такого виду органів, як центральні органи зі спеціальним статусом з огляду на особливі функції, покладені на них законодавством. У зв'язку з цим запропоновано обмежити центральний рівень органів виконавчої влади чотирма видами (міністерства, служби, агентства та інспекції). Підкреслено факт відсутності в законодавстві визначення міністерств як головних центральних органів виконавчої влади та запропоновано доповнити спеціальний закон відповідною нормою, оскільки міністерства наділені лише функцією щодо формування державної політики в окремих сферах. Проаналізовано також правовий статус міністра та керівника іншого центрального органу виконавчої влади. Звернуто увагу на важливість врахування характеру зв'язків між елементами системи органів виконавчої влади в Україні залежно від конкретних цілей та завдань, що покладаються на владу на певному етапі розвитку. У зв'язку з цим обґрунтовано висновок, що з огляду на сучасний «сервісний» складник функціонування органів виконавчої влади, на перше місце виходить такий вид зв'язків, як реординаційний. Надані пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення організації центральних органів виконавчої влади.
3
Nosyk, O. A. "Впровадження асесмент-центрів як чинник ефективного розвитку служб управління персоналом державних органів". Public administration aspects 5, № 8-9 (8 грудня 2017): 47–55. http://dx.doi.org/10.15421/15201727.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто умови створення та визначено аспекти функціонування асесмент-центрів як чинника ефективного розвитку служб управління персоналом державних органів у процесі реформування державного управління. Ці нові структурні підрозділи мають зосередити на собі ключові функції щодо реалiзацiї державної політики з питань управління персоналом у державних органах. Асесмент-центри орієнтовані на оцінювання та діагностику реальних якостей працівників та кандидатів на посади державних службовців, їх психологічних і професійних особливостей. Ефективна реалізація методик оцінювання та діагностики працівників залежить від рівня підготовки фахівців асесмент-центрів, які повинні бути представлені своєрідною тріадою: безпосередньо працівниками служби управління персоналом, керівниками структурних підрозділів державного органу та залученими зовнішніми експертами високої та вищої кваліфікації. Визначено, що для створення і функціонування асесмент-центрів повинні бути створені нормативно-правові, кадрові та методологічні умови. Доведено, що створення і функціонування асесмент-центрів у структурі служб управління персоналом дозволять комплексно та різнобічно дослідити компетентності працівників і кандидатів на посади, визначити напрями подальшого розвитку їх професійної кваліфікації, а також стануть значним поштовхом ефективного розвитку служб управління персоналом державних органів.
4
Татаренко, Г. В., та І. В. Татаренко. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-134-140.
Повний текст джерелаАнотація:
Органи юстиції виконують низку важливих функції із забезпечення реалізації державної правової політики. У процесі становлення сучасної системи органів юстиції їх статус, структура, обсяг повноважень неодноразово змінювалися. З 2015 року розпочато масштабну реформу структури органів Міністерства юстиції України. Реформування відбувається шляхом оптимізації органів юстиції з урахуванням особливостей проведення адміністративно-територіальної реформи. Мета реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, окрім оптимізації, полягає в скороченні видатків державного бюджету на їх функціонування, розширенні доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України та безоплатної правової допомоги, а також підвищенні якості цих послуг.
Наразі науковцями та правниками-практиками відзначається розгалуженість розуміння сутності та місця органів юстиції в системі органів виконавчої влади, відсутність ефективного результату від проведених реформ, зокрема щодо досягнення цілей та завдань Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні", який завершив свою діяльність ще у грудні 2017р.
У статті проаналізовано особливості реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, ознаки, які притаманні органам юстиції, уточнено їх значення, враховуючи реалії сьогодення. Здійснено аналіз нормативних підстав реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, особливостей комунікації та взаємодії з партнерами, громадськими організаціями, юридичними кініками при закладах вищої освіти та іншими суб’єктами.
Ключові слова: органи юстиції, Міністерство юстиції України, юстиція, міжрегіональні управління, оптимізація.
5
Дзвінчук, Дмитро Іванович, та Марк Олегович Лютий. "ПРО ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 42–51. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-6.
Повний текст джерелаАнотація:
Вітчизняне публічне управління на рівні територіальних громад сьогодні зустрілося з проблемою забезпечення результативного і ефективного виконання своїх функцій щодо суспільних трансформацій в процесі місцевого економічного розвитку. Мета роботи. Обґрунтування і апробація для органів місцевого самоврядування таких індикаторів для оперативного оцінювання ефективності їх управління діяльністю ТГ, які б демонстрували реальний зв’язок між результатами місцевого економічного розвитку і вкладу в цей розвиток органу публічного управління. Методологія. У статті досліджено сутність відомих підходів і показників результативності функціонування територіальної громади та оцінок ефективності управління її функціонуванням органом місцевого самоврядування, на основі чого запропоновані такі нові індикатори, як коефіцієнт трансформації ТГ і коефіцієнт ефективності управління ОМС. Наукова новизна. В якості таких показників обґрунтовано доцільність використання коефіцієнта трансформації у вигляді відношення вартості всіх генерованих населенням ТГ товарів і послуг до вартості всіх витрачених ними для цього ресурсів, коефіцієнт ефективності управління органу місцевого самоврядування у вигляді відношення сплачених до загального фонду громади податків і зборів від генерованих і реалізованих її населенням товарів та послуг до суми витрат, понесених для утримання цього органу, показник завантаженості працівників органу місцевого самоврядування у вигляді відношення чисельності населення в громаді до числа всіх працівників за штатним розписом ОМС, а також вартість утримання органу управління для одного жителя громади у вигляді відношення всіх видатків на його утримання до кількості жителів в громаді. Висновки. На прикладі територіальних громад Івано-Франківської області продемонстровано доцільність використання запропонованого переліку показників для оцінювання і порівняльного аналізу результативності та ефективності функціонування територіальних громад та їх органів управління з можливістю розрахунку цих показників на основі доступних статистичних даних для кожної громади, встановлення її місця в загальному рейтингу та виявлення проблемних ситуацій з метою формулювання пропозицій щодо удосконалення роботи органу управління, його лідерів, функціонерів і населення громади.
6
Бєльська, Тетяна, та Максим Інкін. "ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ АСИМЕТРИЧНИХ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТО РІАЛЬНИХ ГРОМАД: КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 30–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-30-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропоновано нестандартні погляди на процес здійснення де- централізації в Україні. Проаналізовано процеси налагодження комунікації у новостворених громадах. Доведено, що ретельне планування і впроваджен- ня комунікативних стратегій є необхідним для прийняття управлінських рішень. Здійснюється воно через проведення інформаційних та просвіт- ницьких заходів з метою зростання рівня громадської культури, посилення самоорганізації населення, громадської активності.
Серед необхідних заходів пропонується: внести зміни в положення про старосту; визначити механізми взаємодії органу місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади і старост з органом самоорганізації насе- лення, розробити та затвердити Положення, в якому регламентувати проце- дуру створення та функціонування органу самоорганізації населення; в Ста- туті об’єднаної територіальної громади закріпити процедуру та визначити механізм участі в процесі прийняття рішень жителів периферійних населе- них пунктів, сприяти забезпеченню громадян, у т. ч. мешканців периферій- них населених пунктів, якісним інтернет-зв’язком, організувати проведення навчальних заходів з надання населенню базових знань по роботі з персо- нальним комп’ютером та в Інтернеті; створити окремий комунікаційний підрозділ органу місцевого самоврядування для сприяння функціонуван- ня та розвитку органів самоорганізації населення периферійних населених пунктів, забезпечення комунікацій між ними. Автори акцентують увагу на необхідності формування комунікативної політики органів місцевого само- врядування, з одного боку, та культури громадської участі мешканців терито- ріальних громад, з іншого боку, що має забезпечити прозорість і відкритість діяльності органів місцевого самоврядування, знижувати соціальну напру- женість та забезпечити подальший рух у сфері демократичних перетворень.
7
Кравцов, Максим. "ОСНОВНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕФОННИХ “ГАРЯЧИХ ЛІНІЙ” ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 142–53. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-142-153.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано основні аспекти функціонування телефонних “гарячих ліній” органів державної влади в Україні. Акцентовано увагу на виявлених недоліках у досліджуваній сфері. Розглянуто основну інформа- цію щодо функціонування “гарячих ліній” органів виконавчої влади. Роз- крито питання необхідності висвітлення інформації щодо функціонуван- ня “гарячих ліній” та їх контактів на офіційних сайтах деяких державних органів.
У ході дослідження особливу увагу звернено на існування розбіжностей між назвами “гарячих ліній”, а також номерами їх телефонів.
Зроблено висновок щодо необхідності висвітлення на стартових сторін- ках офіційних сайтів виконавчих органів інформації про наявність “гарячої лінії” або посилання на неї.
Головний акцент зроблено на суттєве обмеження можливості пря- мого звернення на “гарячі лінії” більшості центральних органів виконав- чої влади у зв’язку з відсутністю можливості здійснення безкоштовних дзвінків.
З’ясовано, що в деяких випадках відбувається невчасне оновлення інфор- мації на офіційних сайтах, не зазначається чіткий режим роботи лінії, а та- кож наведено перелік кількох “гарячих ліній”.
У процесі дослідження телефонних розмов з працівниками “гарячих лі- ній” виявлено, що змога дотелефонуватись до деяких виконавчих органів взагалі відсутня, оскільки лінія постійно зайнята.
Також привернула увагу наявність автовідповідача з повідомленням про можливість запису розмови з метою покращення якості розмов. Позитивним результатом при цьому можуть похвалитися лише 10 органів виконавчої влади.
Проаналізовано початок розмови, який дозволив дійти висновку, що біль- шість фахівців “гарячих ліній” не повідомляють ні власного імені, ні навіть табельного номера. Водночас слід відзначити ввічливу манеру спілкування та доброзичливе ставлення до громадян з боку працівників більшості ліній органів влади, а також коректне та толерантне завершення розмови.
Висвітлено необхідність удосконалення функціонування телефонних “гарячих ліній” органів державної влади в таких напрямах: налагодження та відпрацювання єдиних стандартів роботи; запровадження спеціальних кур- сів підвищення кваліфікації для працівників зазначених ліній; постійний контроль якості обслуговування громадян; осучаснення програмно-техніч- ного забезпечення тощо.
Загалом зроблено висновок, що основна проблема полягає у відсутності чіткої координації роботи таких ліній з боку держави.
8
Хоміч, Юрій Григорович. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 4 (9 грудня 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню формування та реалізації публічно-управлінської діяльності в системі правоохоронних органів. Встановлено залежність стану забезпечення суспільної безпеки і правопорядку від раціонального перебігу реформи правоохоронних органів. Доведено, що реформа правоохоронних органів набула особливої актуальності в умовах децентралізації та цифровізації, оскільки були утворені нові правоохоронні органи в системі виконавчої влади, діяльність яких мала забезпечити ефективність правоохорони в Україні. Наголошено, що в системі правоохоронних органів важливим виcтупає завдання реформування функцій, структури та повноважень таких органів з метою підвищення ефективності та сталості їх функціонування. Встановлено, що у сучасних умовах реформи децентралізації особливого значення набуває здатність системи публічного управління зберігати рівновагу в умовах суттєвої зміни норм і процедур управлінської діяльності. Обгрунтовано, що реалізація функції сучасного правоохоронного органу у сфері публічного управління повинна бути забезпечена дієвими механізмами та раціональними моделями організації управлінської діяльності на основі удосконалення системи публічно-службових відносин, через впровадження принципу інтероперабельності. У статті проаналізовано інституціональну основу сучасних правоохоронних органів, розвиток публічно-управлінських механізмів в системі спеціалізованих правоохоронних органів. Встановлено, що нагальною проблемою виступає несистемність забезпечення реформування правоохоронних органів, подовження у часі структурних реформ, суб’єктна невизначеність реформування. У статті вказані нагальні завдання діяльності правоохоронних органів, зокрема, оптимізація територіальних підрозділів правоохоронних органів в умовах децентралізації; формування засад взаємодії правоохоронних органів та органів виконавчої влади з метою раціоналізації надання публічних послуг; удосконалення нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронних органів.
9
Мішина, Н. В. "Органи самоорганізації населення в Україні: типологія та класифікація територіальних мікроколективів". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (19 січня 2021): 78–84. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.684.
Повний текст джерелаАнотація:
Органи самоорганізації населення за рахунок активізації інтересу населення до місцевих справ, місцевих проблем та до пошуку оптимальних шляхів їх вирішення сприяють підвищенню рівня громадської свідомості і подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні. Саме тому видається доцільним звернути увагу на доктринальне забезпечення функціонування інституту самоорганізації населення у частині територіальних мікроколективів.
Метою статті є сприяння введенню в доктринальний та нормативний обіг терміна «територіальний мікроколектив» для визначення кола осіб, інтереси яких представляє орган самоорганізації населення, та розвинення доктрини територіальних мікроколективів шляхом їхньої типологізації та класифікації.
Територіальний мікроколектив - це з'єднані відносно стійкими соціальними зв'язками жителі населеного пункту або його частини, границі якої не співпадають з границями діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування.
У процесі дослідження територіальних мікроколективів видається доцільним класифікувати їх за такими підставами:- за кількістю членів територіального мікроколективу, які мають право голосу на місцевих виборах (на невеликі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує до 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах) та великі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує більш як 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах));- за видом населеного пункту, в межах якого існує територіальний мікроколектив (на територіальні мікроколективи сільської місцевості та міські територіальні мікроколективи);- за наявністю або відсутністю у територіального колективу власних легалізованих органів - органів самоорганізації населення (на територіальні мікроколективи, які мають свої легалізовані органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх легалізованих органів);- за наявністю або відсутністю у територіального мікроколективу власних постійно діючих органів (на територіальні мікроколективи, які мають свої постійно діючі органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх постійно діючих органів).
10
Petriv , I. M. "Практичні аспекти реалізації Конституційним Судом України функціональних повноважень у механізмі державної влади". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 129–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання практичного відображення впливу органу конституційної юрисдикції в Україні на функціонування державного механізму влади. Визначено основні функціональні аспекти діяльності Конституційного Суду України та їх відображення в його діяльності як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Встановлено, що Конституційний Суд України відіграє особливо важливу роль у процесі взаємодії різних гілок влади та окремих вищих органів державної влади. Практичний досвід діяльності Конституційного Суду України підтверджує тезу про обґрунтованість твердження, яке вказує на особливий статус та важливість органу конституційної юрисдикції для забезпечення конституційного ладу та збалансованості механізму стримувань і противаг. Здійснення конституційного контролю за належним дотриманням конституційно встановлених меж діяльності органами державної влади забезпечує дотримання принципів демократичної та правової держави. Проаналізовано практичні аспекти діяльності Конституційного Суду України, які відображають реалізацію окремих функціональних повноважень, що безпосередньо впливають на механізм державної влади та взаємодію із вищими органами державної влади.
Метою статті є дослідження практичних аспектів діяльності Конституційного Суду України в державному механізмі влади.
Наукова новизна полягає у дослідженні та встановленні механізму реалізації функціональних повноважень Конституційного Суду України, як органу з особливим статусом, у механізмі державної влади через сформовану практику взаємодії із вищими органами державної влади.
Висновки. У системі органів державної влади Конституційний Суд України має можливість впливати на функціонування системи органів державної влади в цілому через прийняття рішень, які є обов’язковими до виконання. Через особливе місце КСУ в системі органів державної влади та наділення виключними повноваженнями його рішення значним чином можуть вносити суттєві трансформації в механізм державної влади та в подальшому можуть бути використані при реалізації своїх повноважень органами державної влади.
Через низку факторів, у тому числі й у зв’язку з низьким рівнем формування правової свідомості та відданості основним принципам функціонування державної влади, органи державної влади в Україні схильні до прийняття нормативних актів, що ґрунтуються на «політичній волі», «політичній доцільності» та інших неконституційних мотивах. Не минає така мотивація і КСУ при прийнятті окремих рішень, що мають значний суспільний чи політичний інтерес. Слід звернути увагу на таких ризиках, зокрема, через політичний принцип формування КСУ. Таким чином, рішення, що приймаються КСУ, можуть будуватися як на основоположних принципах, закріплених у Конституції, так і на оціночних судженнях та поняттях, що дають поле для «доцільного» в конкретних умовах часу трактування. У зв’язку із викладеним основною проблемою та, напевне, найбільшою загрозою діяльності КСУ є політизація його як державного органу та політизація його рішень, які, фактично, можуть внести суттєві зміни як в суспільно-політичне життя, так і в механізм функціонування державної влади.
11
Пінчук, Віталій. "ВИНИКНЕННЯ КОРУПЦІЙНОГО СКЛАДНИКА В ПРОХОДЖЕННІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПІД ЧАС КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ В ОРГАНАХ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 112–15. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено основні проблеми інституту державної служби в Україні та ризики виникнення корупції. Проана- лізовано стан та актуальні проблеми державної служби під час карантинних обмежень 2020 р. в Україні [11]. Розглянуто сам добір і призначення осіб на вакантні посади державної служби відповідно до Поряд- ку здійснюється у виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю виконання завдань і функцій держав- них органів на період дії карантину. Такі випадки мають бути обґрунтованими. Таким чином, посади необхідні для безперебійного функціонування державного органу (наприклад, керівники державних органів та їхні заступники, керівники самостійних структурних підрозділів та їхні заступники, а також посади відповідних спеціалістів, які вводяться у разі недоцільності утворення в державних органах окремих струк- турних підрозділів, для виконання окремих функцій). Відповідальність за прийняте рішення покладається на суб’єкта призначення або керівника державної служби в державному органі. Окрім того зазначаємо, що сфера дії Порядку з урахуванням вимог абзацу п’ятого пункту 8 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» поширюється на вакантні посади державної служби незалежно від того, чи оголошувався на них конкурс до набрання чинності цим Законом [12].
12
СТРЕЛЬБИЦЬКА, Лілія, та Володимир СТОЛБОВИЙ. "ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В СИСТЕМІ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 59, № 1 (23 лютого 2022): 32–39. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2020.1.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Діяльність Служби безпеки України відбувається на конституційних принципах верховенства права та поваги до людської гідності, законності, неупередженості, рівності всіх перед законом, поваги, дотримання та захисту прав, свобод та інтересів людини й громадянина. Служба безпеки України є головним органом із забезпечення державної безпеки України. Досудове розслідування є важливою функцією Служби безпеки України, яка забезпечує ефективне розслідування кримінальних проваджень. Реформування правоохоронних органів, яке відбувається в останній час в Україні, стосується, також, і органів досудового розслідування та вимагає вирішення питання щодо шляхів їх подальшого розвитку. В Україні існує значна кількість правоохоронних органів до функцій яких входить досудове розслідування, в тому числі новостворених. Але, на сьогодні, єдиної концепції щодо діяльності та розвитку органів досудового розслідування державою не вироблено, що негативно впливає на ефективність роботи останніх. Не виключенням є і органи досудового розслідування Служби безпеки України. Метою статті є аналіз поточної діяльності органів досудового розслідування Служби безпеки України, а також розгляд пропозицій щодо удосконалення діяльності в контексті проведення реформи Служби безпеки України. Наукова новизна. У статті визначені проблемні аспекти функціонування підрозділів досудового розслідування Служби безпеки України, правовий статус слідчих та сформульовані практичні пропозиції щодо місця і ролі слідчих в системі Служби безпеки України та перспективи реформування. У висновках статті наголошується, що правовий статус слідчого Служби безпеки України має свої особливості та поділяється на декілька складових: слідчий, як посадова особа СБ України; слідчий, як процесуальна особа, з повноваженнями передбаченими КПК України; слідчий, як військовослужбовець з розподілом обов’язків відповідно до дисциплінарних статутів ЗС України. Досудове розслідування, яке проводять слідчі підрозділи Служби безпеки України характеризується вузькою спрямованістю, специфікою, якою володіють тільки слідчі спецслужби, тому вважаємо недоцільним, в подальшому, під час проведення реформування, ліквідацію слідства в системі СБ України, яка призведе до втрати свого кадрового потенціалу, а також може спричинити негативні наслідки в роботі щодо забезпечення національної безпеки України.
13
Нестерович, В. Ф. "Французька модель функціонування консультативно-дорадчих органів". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, № 2 (78) (2017): 36–44.
Знайти повний текст джерела
14
Майко, Т. С. "Функціонування органів самоорганізації населення в містах". Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Політологія, № 2 (33) (2017): 217–25.
Знайти повний текст джерела
15
Шевченко, А. Ю. "Зарубіжний досвід функціонування органів банківського нагляду". Адміністративне право і процес, № 4 (10) (2014): 107–14.
Знайти повний текст джерела
16
Шевченко, А. Ю. "Зарубіжний досвід функціонування органів банківського нагляду". Адміністративне право і процес, № 4 (10) (2014): 107–14.
Знайти повний текст джерела
17
Шевченко, А. Ю. "Зарубіжний досвід функціонування органів банківського нагляду". Адміністративне право і процес, № 4 (10) (2014): 107–14.
Знайти повний текст джерела
18
Зелинська, Наталя. "СТАТУС ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ОКРЕМИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ". Науковий вісник: Державне управління, № 4(10) (2 грудня 2021): 50–70. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-50-70.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено використання комплексного механізму військово-цивільної адміністрації, відносини між рівнями управління на окремих територіях України. Розглянуто, як цей приклад покращує або змінює розуміння статусу органів місцевого самоврядування в особливих умовах. На цій основі проведена оцінка того, чи дійсно військово-цивільні адміністрації забезпечують закріплене право територіальних громад на місцеве самоврядування. Проаналізовано проблематику поточної взаємодії при здійсненні повноважень всіх державних органів на територіях з особовим статусом. Надано науково обґрунтовану інформацію про характер проблем у процесі управління обласними радами на територіях, на яких функціонують військово-цивільні адміністрації Донецької та Луганської областей, пропозиції щодо пріоритетних напрямів їх розв’язання та шляхи оптимізації системи управління в області функціонування військово-цивільних адміністрацій. Якісне функціонування військово-цивільних адміністрацій як резервного механізму державного управління та забезпечення виконання законів України має вирішити загострену проблематику законодавчого врегулювання діяльності органів місцевого самоврядування у Донецькій та Луганській областях. Правовому урегулюванню підлягають відносини у сфері праці, оплати трудової функції, підпорядкуванні працівників правилам трудового розпорядку, передбачених трудовим законодавством та іншими нормативно–правовими актами з трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором тощо. Недосконалість положень Закону України «Про військово-цивільні адміністрації», пов’язується з необхідністю врегулювання питання діяльності органів місцевого самоврядування, неспроможних виконувати свої функції там, де виникла потреба створення нових механізмів управління, таких як військово-цивільна адміністрація. Водночас в Донецькій і Луганській областях, окрім функцій та повноважень встановлених законодавством, в процесі децентралізації вони більше набувають ознак органу місцевого самоврядування та стають механізмом децентралізації на цих територіях. На військово-цивільні адміністрації покладається додаткова функція формування громад, формування нової територіальної основи для функціонування органів місцевого самоврядування. Зазначене актуалізує потребу в дослідженні, метою якого є ідентифікація викликів для органів місцевого самоврядування в межах виконання повноважень військово-цивільними адміністраціями. Визначення реального стану та актуальних проблем у процесі управління обласними радами на територіях утворення цих деожавних органів, проведення аналізу причин їх виникнення, відпрацювання основних напрямів, шляхів та способів оптимізації системи управління та функціонування військово-цивільних адміністрації можуть бути підставою для постановки та проведення інших наукових робіт щодо практичного розв’язання визначених у цій роботи проблем.
19
Крайній, П. І. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ РАД В УКРАЇНІ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 123–29. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Еволюція взаємодії громадянського суспільства та держави спрямована на пошук максимально ефективного механізму гарантування та реалізації Основним Законом прав і свобод людини і громадянина. Однією з таких форм взаємодії, яка зовні оформилась у вигляді окремих суб’єктів адміністративного права – громадських рад, які є новими для адміністративної науки й практики. Будучи різновидом консультативно-дорадчих органів їх створення ініціюється відповідним запитом суспільства, окремих суспільних груп, окремих громадян з тих чи інших суспільно-важливих питань, що входять до сфери компетенції того чи іншого органу публічної влади. Наша держава в порівнянні із іншими зарубіжними країнами не має значного досвіду якісного правового та організаційного забезпечення діяльності подібних колективних суб’єктів. Впродовж всього часу функціонування громадських рад їх правова основа роботи та організаційні засади діяльності неодноразово змінювались. Останні диктувались державою та спрямовувались на покращення діяльності таких консультативно-дорадчих органів. Однак, доволі часто вони не покращували загального правового регулювання діяльності громадських рад. Однією з причин такого результату стало поверхневе правове регулюванням діяльності громадських рад яке обумовлено відсутністю ґрунтовних та комплексних теоретичних, практичних дослідження особливостей їх діяльності, яка визначається адміністративним законодавством України. Водночас, складність вивчення таких колективних суб’єктів, створення яких ініціюється безпосередньо суспільством обумовлюється особливістю їх правової природи, яка має власні, притаманні лише їй особливості. Саме вивчення останніх є одним з ключових завдань, яке необхідно виконати науці та практиці адміністративного права виконати. В даній статті ми спробуємо дослідити організаційно-правові основи забезпечення функціонування інституту громадських рад як одного з різновидів консультативно-дорадчих органів за допомогою яких громадянське суспільство, зацікавлені особи мають змогу на всіх рівнях діяльності органів публічної влади долучитись до процесу вивчення тих інших питань суспільного життя вирішення яких належить таким органам влади. Ми зробили спробу аналізу вітчизняного чинного законодавства, яким визначаються конкретні правові засади діяльності громадських рад та встановлюються підвалини для організації їх діяльності. Це дало змогу зробити висновки стосовно наявності окремих проблемних аспектів діяльності громадських рад при органах виконавчої влади, які стосуються порядку їх формування та особливостей реалізації конкретних рішень громадських рад.
20
Кива, Ілля. "ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМІВ ВПЛИВУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПIЛЬСТВА НА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВООХОРОННОЇ ДIЯЛЬНОСТI У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ". Public management 25, № 5 (29 грудня 2020): 84–94. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-84-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено досвід реалізації механізмів впливу громадянського суспiльства на державне регулювання правоохоронної дiяльностi у сучасній Україні. Зазначено, що взаємодія ланцюга громадянське суспільство — державні органи — правоохоронні органи має трирівневу структуру, адже здійснюється на суспільному (громада, населення, суспільна ініціативність), державно-управлінському (роль державних органів як суб’єктів законодавчої ініціативи — створення законів та підзаконних актів) та власне законодавчому рівні (функціонування законів України “Про національну безпеку України” та “Про оперативно-розшукову діяльність”). Проаналізовано, що ефективне використання принципу розподілу влади в Україні забезпечує громадянську захищеність, право на свободу в усіх її виявах, економіко-соціальний та політичний баланс суспільного розвитку в Україні. Діяльність правоохоронних органів, відповідно до цього принципу, в сучасній Україні базується на принципах детального розподілу основ їх діяльності та функціонування, а також на гарантованій професійності їх діяльності та дотриманні принципу відповідальності за власну діяльність, котрий прямо кореспондує засадничим положенням, що закладені Конституцією України. Отже, можна говорити про наявність на теренах України державно-управлінського та політико-законодавчого апаратів, що дають можливість побічно, у непрямий спосіб (пасивно) реалізовувати процес впливу громадянського суспільства на діяльність правоохоронних органів шляхом нормотворчості та законодавчого регулювання. Обґрунтовано, що верховенство закону та законність як принципи, закладені Конституцією, також знаходять своє пряме відображення у діяльно- сті правоохоронних органів та впливі громадянського суспільства (у якості не лише групи людей, а й державного устрою сучасної України) на державне регулювання правоохоронної діяльності.
21
Адаменко, М. В., та О. А. Заболотний. "Математична модель функціонування органів радіолокаційної розвідки РВіА". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, № 1-62 (17 травня 2018): 107–12. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2018-1-62/107-112.
Повний текст джерела
22
Монаєнко, А. О. "Оцінка функціонування органів фінансово-бюджетного контролю України". Держава та регіони. Державне управління, № 3 (2006): 119–25.
Знайти повний текст джерела
23
Калатур, М. В. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМІВ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПОЗИТИВНОГО ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ЩОДО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СЛІДЧИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ". Знання європейського права, № 2 (23 жовтня 2020): 36–40. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.71.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що одним із пріоритетних напрямів сучасної державної політики в будь-якій сфері правовідносин є міжнародне співробітництво та обмін досвідом із тих чи інших питань. Зазначене вище, зі свого боку, зумовлює необхідність не лише всебічного теоретичного вивчення зарубіжного досвіду, але, що особливо важливо, пошуку можливостей його використання в разі обґрунтованої доцільності його впровадження у країні. Цей аспект є актуальним і своєчасним у сфері адміністративно-правового забезпечення організації та функціонування слідчих органів в Україні, адже й сьогодні триває процес їх реформування. У статті на основі аналізу наукових думок вітчизняних та зарубіжних учених узагальнено найбільш позитивний зарубіжний досвід щодо адміністративно-правового забезпечення організації та функціонування слідчих органів, а також опрацьовано можливості його використання в Україні. Наголошено на необхідності перейняти досвід організації роботи слідчих оглядових груп у США, використання можливостей кримінального аналізу у країнах ЄС та США та інших сучасних наукових, інформаційних і техніко-технологічних інструментів. Зроблено висновок, що для України найбільш цікавим може бути такий позитивний досвід щодо адміністративно-правового забезпечення організації та функціонування слідчих органів: по-перше, доцільно перейняти досвід створення єдиного слідчого органу (слідчого комітету, агентства, бюро тощо) для усунення дублюючих функцій у межах різних міністерств та відомств задля підвищення об'єктивності, ефективності й незалежності розслідування, якості взаємодії слідчих та інших правоохоронних органів та зниження витрат ресурсів на його організацію та функціонування; а по-друге, важливо розвивати інститут кримінальних проступків, фактично спростити порядок і процедури досу-дового слідства в Україні, розвантажити слідчих й унормувати рівномірність розподілу справ між ними, передати право здійснювати розслідування нетяжких справ у повному обсязі дізнавачу та підвищити контроль; по-третє, необхідно перейняти досвід організації роботи слідчих оглядових груп у США, використання можливостей кримінального аналізу у країнах ЄС та США та інших сучасних наукових, інформаційних і техніко-технологічних інструментів.
24
Кучеренко, Ю. Ф., А. М. Носик, С. І. Сімонов та Є. В. Шубін. "Методика оцінки ефективності надійності функціонування автоматизованої системи військового призначення, як складної організаційно-технічної системи". Системи озброєння і військова техніка, № 3(63), (30 вересня 2020): 24–30. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2020.63.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті показано зростання ваги застосування автоматизованих систем військового призначення при веденні сучасних воєнних конфліктів збройними силами, що направлене на отримання інформаційної переваги над противником за рахунок використання можливостей єдиного командно-інформаційного простору всіма його користувачами. При застосуванні автоматизованих систем військового призначення як у повсякденній діяльності військ, так і при виконанні ними бойових завдань дуже часто у органів управління є потреба здійснювати поточну оцінку ефективності їх функціонування за основними властивостями, в тому числі і за надійністю функціонування, з метою прийняття ними обґрунтованих рішень щодо необхідності виконання певних заходів для відновлення їх функціонування або порівняння їх між собою для визначення можливостей з автоматизованого управління підпорядкованими об’єктами управління. Представлена методика оцінки ефективності надійності функціонування автоматизованої системи військового призначення, дає можливість органам управління у стислі терміни, застосовуючи простий математичний апарат, здійснювати поточну оцінку надійності її функціонування. Головна відмінність даної методики оцінки ефективності надійності функціонування автоматизованої системи військового призначення від інших полягає в тому, що вона дозволяє відповідним органам управління визначити її ефективність синхронізовано з термінами циклів управління військами та засобами з врахуванням обраного в неї способу управління об’єктами управління. Даний матеріал доцільно використовувати органам управління при здійсненні поточної оцінки надійності функціонування автоматизованих систем військового призначення для вибору шляхів з виконання необхідних заходів щодо поліпшення її надійності функціонування при плануванні застосування відповідних сил та засобів в операції або для здійснення порівняння різних систем між собою за основними їх властивостями.
25
Романенко, Євген. "РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ З МЕТОЮ ПОВЕРНЕННЯ ДОВІРИ СУСПІЛЬСТВА". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 223–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-223-235.
Повний текст джерелаАнотація:
Після здобуття Україною незалежності й обрання європей- ського шляху розвитку, виникла необхідність у реформуванні органів про- куратури в контексті імплементації міжнародних стандартів як захисту прав і свобод громадян, так і організації та діяльності прокуратури. З ухваленням нової редакції Закону України “Про прокуратуру” у 2014 р. розпочався чер- говий етап реформування прокуратури. Водночас після ухвалення зазначе- ного Закону в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відпові- дають вимогам доброчесності і професійності.
Продовжувалось втілення негативної практики корпоративної закри- тості професії прокурора та розвиток корупції. Наслідком високого рівня корупції в українському суспільстві стала зневіра людей у справедливості системи державного управління та місцевого самоврядування, у чесності та порядності правоохоронних органів і суддів.
Тому сьогоднішня модель функціонування органів прокуратури є неза- довільною ані з точки зору рівня підтримки її суспільством, ані з точки зору належного рівня виконання прокурорами своїх повноважень. З прийняттям Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” розпочався процес першочергових і багато в чому тимчасових заходів, пов’язаних пе- редусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атес- тації чинних прокурорів. Також надається можливість усім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах обійняти посаду прокурора в будь-якому органі про- куратури.
Так, Закон передбачає створення Офіса генерального прокурора, окруж- них прокуратур, запровадження атестації для всіх діючих прокурорів. Крім того, на базі Національної академії прокуратури України буде створено Тре- нінговий центр прокурорів.
26
Proshchaiev, V. V. "Законодавство Росії та України у сфері розвідувальної діяльності: порівняльно-правовий аспект". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 74–81. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження є розкриття особливостей законодавчого регулювання правових засад організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України на основі порівняльного аналізу із законодавчим забезпеченням функціонування розвідувальних органів Російської Федерації.
Наукова новизна полягає у тому, що вперше на основі юридичної компаративістики проаналізовано правове регулювання організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України та РФ. Досліджено чинники, що спонукали законодавців зазначених країн прийняти законодавчі акти у сфері розвідувальної діяльності. Показано відмінності у правових приписах стосовно діяльності розвідок двох держав за цілями, завданнями, сферами застосування методів, сил і засобів. Визначено, які положення законодавства РФ про зовнішню розвідку можна врахувати для удосконалення вітчизняного законодавства.
Висновки. За результатами дослідження виділено основні позитивні моменти у національному законодавстві, а саме:
наявність двох фундаментальних законодавчих актів, що регулюють діяльність розвідувальних органів. Це Закони України «Про розвідувальні органи України» та «Про Службу зовнішньої розвідки України». Російський законодавець обмежився прийняттям лише одного Закону «Про зовнішню розвідку», фактично залишивши без правового регулювання за багатьма аспектами діяльність окремого незалежного розвідувального органу, яким є СЗР РФ;
визначення правовими приписами основних категорій розвідувальної діяльності (розвідувальна діяльність, розвідувальна інформація, розвідувальні органи, спеціальна розвідка), чого немає у російському законодавстві;
визначення для розвідувальних органів широкого кола завдань, у тому числі з правоохоронною спрямованістю. Натомість у Законі РФ «Про зовнішню розвідку» немає завдань щодо участі розвідки у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, незаконним обігом зброї та технології її виробництва, нелегальною міграцією тощо;
надання права на використання методів і засобів оперативно-розшукової діяльності для отримання розвідувальної інформації. Відповідно до російського законодавства оперативно-розшукові заходи здійснюються виключно для забезпечення власної безпеки.
До основних позитивних моментів російського законодавства можна віднести:
надання зовнішній розвідці при власному ліцензуванні і сертифікації права на придбання, розроблення (за виключенням криптографічних засобів захисту), створення, експлуатацію інформаційних систем, систем зв’язку та систем передачі даних, а також засобів захисту інформації від витоку по технічних каналах;
визначення правовим приписом положення про те, що співробітники розвідки не можуть мати подвійного громадянства (підданства) і підлягають обов’язковій державній дактилоскопічній реєстрації;
наявність правового положення про те, що особа, яка надає конфіденційну допомогу органу зовнішньої розвідки РФ і не є громадянином РФ, може бути прийнята, за її бажанням та клопотанням, до громадянства РФ у порядку, який визначений федеральними законами.
У законодавстві обох держав, окрім позитивних моментів, також є й спірні законодавчі положення, виявлення і дослідження яких, а також удосконалення у подальшій законотворчій діяльності значно покращить функціонування всієї розвідувальної спільноти в Україні.
27
Марченко, Людмила Юріївна. "ОПТИМІЗАЦІЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІВ КАЗНАЧЕЙСТВА: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 134–42. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-134-142.
Повний текст джерелаАнотація:
Відзначено, що теорія архетипів розроблена Карлом Юнгом в рамках вчення про колективне несвідоме. Зазначено, що в сучасних умовах реформування суспільства, органів державного управління, переходу на но- вітні інформаційні технології вкрай важливо безперебійне функціонування системи органів Казначейства та управління всіма наявними ресурсами: ма- теріальними, трудовими, фінансовими тощо. Саме тому проблема належно- го ресурсного забезпечення в органах Казначейства стоїть надзвичайно го- стро. З метою ефективного виконання реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів органи Казначейства по- винні на достатньому рівні забезпечуватися ресурсами. Здійснена оцінка су- часного стану ресурсного забезпечення органів Казначейства в розрізі трьох важливих складових, а саме: придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю; оплата послуг (крім комунальних); придбання обладнання і пред- метів довгострокового користування. Розглянуто проблемні питання щодо матеріально-технічного забезпечення органів Казначейства. Висвітлено ко- ло здобутків в частині покращення матеріально-технічного забезпечення ор- ганів Казначейства. Обґрунтовано засади подальшої оптимізації ресурсного забезпечення ор- ганів Казначейства, а саме: надання обґрунтованих пропозицій Міністерству фінансів України щодо затвердження бюджетних призначень для здійснен- ня закупівлі сучасного комп’ютерного обладнання, оргтехніки, програмного забезпечення; здійснення пошуків альтернативних фінансових ресурсів для проведення доопрацювання, модернізації та осучаснення існуючого програм- ного забезпечення (розробка та затвердження на регіональному рівні програм модернізації матеріального забезпечення органів Казначейства та отриман- ня субвенції з місцевого бюджету до державного бюджету для проведення видатків); створення належних санітарно-побутових умов для ефективного виконання функціональних обов’язків працівників (поступове облаштуван- ня робочих місць вентиляторами, системами кондиціювання та зволоження повітря).
28
Нестеренко, Катерина Олександрівна, та Павло Дмитрович Камінський. "КОНТРОЛЬ ЯК ОСНОВНА ФУНКЦІЯ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 120–25. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.17.
Повний текст джерелаАнотація:
За сучасних умов розвитку та функціонування державності особливої уваги потребує питання модернізації публічного адміністрування, активізації ролі органів публічної адміністрації. Це зумовлює доцільність підвищення ефективності системи контролю за діяльністю зазначених органів, розроблення заходів щодо вдосконалення нормативно-правового поля здійснення державного й публічного контролю за публічним адмініструванням. Проаналізовано змістове наповнення поняття «контрольна функція органів публічної адміністрації», яка є різновидом функції соціального контролю, що являє собою систему перевірки уповноваженими суб’єктами (державні органи, громадськість) діяльності органів і посадових осіб органів публічного адміністрування, ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів задля ідентифікації порушень законодавчих норм і виявлення невідповідностей результатів поставленим завданням. Визначено основні заходи оцінювання забезпечення ефективності контрольних заходів, що здійснюється за такими етапами: визначення кількісних і якісних параметрів оцінювання ефективності контролю; оцінка компетентності контрольних органів або оцінка результативності внутрішнього й зовнішнього контролю; розроблення заходів підвищення ефективності управлінських рішень при реалізації внутрішнього контролю в організації, установі тощо (характерним є для стадії попереднього контролю). Для оцінки ефективності контрольної функції органів публічної адміністрації запропоновано такі критерії: якість і повнота, достовірність інформації, що надходить до контролюючих органів; своєчасність контролю, регулярність контролю, об’єктивність контролю, необтяжливість заходів контрольного характеру, оперативність і публічність результатів контролю.
29
Fesenko, V. "СУЧАСНІ СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В ОРГАНАХ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 2(56) (29 жовтня 2019): 183–91. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.23.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто сучасні тенденції розвитку системи управління персоналом, як однієї з основних складових функціонування органів публічної влади в Україні. Здійснено характеристику та аналіз поняття “система управління персоналом”. Проведено огляд структурних елементів системи управління персоналом органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У контексті реформування публічної служби охарактеризовано ключові проблеми, що належать до сфери повноважень служб управління персоналом органів публічної влади.
30
Kalynovskyi, B. V. "Функціонування місцевої публічної влади в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (8 травня 2017): 25–31. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.04.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються сучасні проблеми функціонування місцевої публічної влади в Україні, визначаються законодавчі прогалини у взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Наводяться аргументи щодо реформування місцевої публічної влади на основі використання міжнародного та зарубіжного досвіду, пропонуються зміни до законодавства, спрямовані на оптимізацію взаємодії органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні.
31
Ющенко, Т. В. "Перспективи використання польського досвіду адміністративної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування в Україні". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 2, № 86 (3 липня 2019): 204–16. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.86.204-216.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу польського досвіду адміністративної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування. Аналізується стан нормативно-правового забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування як суб’єктів адміністративного судочинства. Охарактеризовано адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування як суб’єктів адміністративного судочинства. Визначені конкретні напрями реформування вітчизняного адміністративного судочинства як дієвого правозахисного інструменту в Україні.
32
Глух, М. В., та О. П. Мельник. "ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 3-4 (27 листопада 2018): 95–101. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.95-101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зосереджено увагу на необхідності належного правового врегулювання діяльності органів фінансового контролю. Проаналізовано основні правові гарантії та їхній вплив на функціонування законності в державі. Надана характеристика базових гарантій діяльності органів фінансового контролю.
33
Гончаренко, В. "Функціонування органів самоорганізації населення у системі місцевого самоврядування". Підприємництво, господарство і право, № 11 (2007): 11–14.
Знайти повний текст джерела
34
Капраль, М. М. "Функціонування органів влади Львова у ХІІІ-ХVII ст." Український історичний журнал, № 5 (2006): 111–30.
Знайти повний текст джерела
35
Шопіна, І. М. "Щодо правової регламентації функціонування центральних органів виконавчої влади". Публічне право, № 3 (2011): 65–71.
Знайти повний текст джерела
36
Сердюк, В. В. "Європейський досвід організації та функціонування спеціалізованих судових органів". Вісник господарського судочинства, № 3 (2012): 105–12.
Знайти повний текст джерела
37
Сердюк, В. В. "Європейський досвід організації та функціонування спеціалізованих судових органів". Вісник господарського судочинства, № 3 (2012): 105–12.
Знайти повний текст джерела
38
Сердюк, В. В. "Європейський досвід організації та функціонування спеціалізованих судових органів". Вісник господарського судочинства, № 3 (2012): 105–12.
Знайти повний текст джерела
39
Diachenko , O. P., та O. V. Nikoliuk . "Конституційний контроль у механізмі державного управління". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 113–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання використання засобів конституційного контролю в процесі функціонування механізмів державного управління в сучасних умовах трансформації взаємовідносин між органами державної влади в Україні. Особливу увагу приділено виявленню місця та ролі конституційного контролю в системі взаємодій між органами державної влади і функціонування політичної системи держави в цілому. Визначено, що Конституційний Суд України володіє особливими повноваженнями, які дають змогу врегульовувати процес взаємовідносин між різними гілками влади та врівноважувати політичну систему держави. У результаті його діяльності забезпечується дотримання основних принципів функціонування механізмів державного управління та створюються умови для забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечується принцип поділу влади, усуваються правозастосовні суперечності між органами державної влади. Проаналізовано значення та можливість застосування в Україні обов’язкового попереднього конституційного контролю як важливого запобіжного заходу в умовах реальної можливості зловживання окремими вищими органами державної влади в сучасних умовах.
Метою статті є дослідження конституційного контролю як основного напряму діяльності Конституційного Суду України в механізмах державного управління.
Наукова новизна полягає у дослідженні та визначенні функції конституційного контролю Конституційного Суду України як стримуючого чинника в механізмі державного управління, широке застосування якого дозволяє унеможливити або запобігти зловживанням та перевищенню повноважень при здійсненні функцій державної влади.
Висновки. Поступальний розвиток держави й ефективність механізму державного управління вимірюються в першу чергу злагодженістю та єдиною спрямованістю діяльності органів державної влади. Досягнення високого рівня ефективності функціонування механізмів державного управління є можливим за умови відсутності конкуренції, взаємодії та здатності трансформуватися під вимоги часу державних інституцій, що відіграють провідну роль у забезпеченні діяльності механізмів державного управління. Розбудова механізмів державного управління має відбуватися із використанням інструментів конституційного контролю як засобу, що дає можливість усувати допущені помилки, запобігати можливим та згладжувати процес функціонального протистояння, що завдає шкоди та сповільнює в цілому темпи державного розвитку. Застосування попереднього та наступного конституційного контролю дозволяє вирішувати конфліктні ситуації та запобігати можливому зловживанню, що безумовно відобразиться на якості реалізації механізмів державного управління. Рішення та висновки, що приймаються органом конституційної юрисдикції, мають однозначне розуміння й мають виключну актуальність для органів державної влади та громадян, оскільки володіють якостями та ознаками актів, що дають можливість ефективно реалізовувати свої функції органам державної влади. Застосування засобів конституційного контролю дає можливість об’єктивно вирішувати питання однозначного застосування та розуміння органами державної влади основ, закладених у Конституції України. Водночас дослідження конституційного контролю механізмів державного управління дає підстави стверджувати про те, що можливості органу конституційної юрисдикції в Україні, виходячи з його повноважень, використовуються недостатньо. Розбудова та ефективне функціонування механізмів державного управління потребують подальшого розвитку, зокрема в частині застосування засобів конституційного контролю. Така теза виходить із дослідження зарубіжної практики застосування різних видів конституційного контролю органами конституційної юрисдикції. Особливої актуальності зазначена теза набуває, коли органи державної влади демонструють низьку якість реалізації управлінських функцій та спірність прийнятих рішень, які в окремих випадках несуть суто політичний характер. Функціонування механізмів державного управління в умовах виконання політичної доцільності несе загрозу державності та створює передумови колапсу управлінської системи через відсутність конституційної узгодженості. Аналіз конституційного контролю дає змогу зробити висновок, що цей інструмент може бути більш ефективним за умови обов’язкового застосування до рішень, що приймаються вищими органами державної влади. У зв’язку з цим широке застосування заходів конституційного контролю буде сприяти зміцненню конституційності та посилювати державно-управлінський механізм в інтересах розвитку держави й забезпечення прав громадян.
40
Соф’їн, М. І. "НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (27 січня 2020): 152–56. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).207.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу норм чинного законо-давства України визначено та охарактеризовано ключові напрями вдосконалення діяльності держав-них органів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Метою статті є визначення ключових на-прямів вдосконалення діяльності державних орга-нів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Визначено, що кроки, спрямовані на реорганізацію Державної фіскальної служби України шляхом її поділу на наведені вище центральні органи виконав-чої влади, в цілому слід розцінювати як позитивні, оскільки одне відомство не може в ефективний спосіб виконувати таку значну кількість завдань і функ-цій у сфері реалізації фіскальної політики в Украї-ні. Проте, на нашу думку, правові засади діяльності Державної податкової служби України та Державної митної служби України повинні бути закріпленими не на підзаконному нормативно-правовому рівні, а на рівні окремих законів України, як це здійснено щодо цілого ряду центральних органів виконавчої влади. З’ясовано, що правовий статус центрального органу виконавчої влади, відповідального за забезпечення формування та реалізацію діяльності в сфері здійс-нення фінансового контролю, на нормативно-право-вому рівні врегульовано із значними недоліками. Такі недоліки знаходять свій прояв як у значній кількості нормативно-правових актів, на рівні яких закріплено правовий статус даного органу державної влади, так і в назві самого органу, що не відповідає ані його функ-ціональному призначенню, ані змісту його діяльності. Зроблено висновок, що першорядними проблемами функціонування органів державної влади в сфері реа-лізації фіскальної політики в Україні, які потребують свого негайного вирішення, є необхідність врегулю-вання правого статусу таких органів. Сьогодні сво-го перегляду потребують нормативно-правові акти, на рівні яких закріплено правовий статус основних центральних органів виконавчої влади, які реалізу-ють фіскальну політику за відповідними напрямами. Йдеться, зокрема, про Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі Украї-ни, Державну аудиторську службу України, Держав-ну податкову службу України та Державну митну службу України. Свого реформування потребує й сек-тор правоохоронного забезпечення реалізації фіскаль-ної політики в Україні.
41
Кіфряк, Олександр. "ДО ПИТАННЯ ПРО КОНЦЕПЦІЮ ПРОЗОРОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 97–109. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-97-109.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито наукові підходи до реалізації концепції прозорості у сфері державної політики, коли у глобалізаційному просторі відбуваються процеси посилення ролі та значення інформації як для суспільства загалом, так і в житті кожного громадянина. Зроблено етимологічний аналіз термі- нів “концепція” та “прозорість”. Окреслено понятiйно-категорiйнi питання визначення “концепцiї прозоростi”, основнi механiзми та iнструменти впро- вадження зазначених iдеологiчних орiєнтирiв у дiяльнiсть системи органiв публiчної влади загалом та в окремих сферах життєдiяльностi суспiльства. Досліджено наукові підходи до визначення понять “концепція” та “прозо- рість”, на основі чого надано власне визначення поняття “концепція прозоро- сті”. Здійснено розгляд концептуальних особливостей принципу прозорості державної політики. Виділено основні складові елементи принципу прозо- рості, зокрема, визначено його зміст як взаємодію органів управління з його об’єктами, забезпечення належного зворотного зв’язку у процесі здійснення повноважень з реалізації управлінських функцій. Окреслено роль громад- ськості у забезпеченні прозорості функціонування публічної влади. Зробле- но висновок, що доступ до інформації є передумовою публічного контролю і головним елементом розвитку громадянського суспільства. Досліджено пи- тання зростання уваги центрів громадських ініціатив до питання концепції прозорості державної політики. Наголошено на тому, що розв’язання проблем прозорості усієї системи державного управлiння є одним із ключових напря- мів у процесі подальшого утвердження в Україні демократичних принципів в умовах конституційного реформування, укорінення цивілізованих норм функціонування держави на благо та захист прав людини та громадянина.
42
Боняк, В. О. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ УКРАЇНИ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 15 (3 червня 2019): 227–35. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v15i0.379.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена визначенню методологічних засад дослідження організації й функціонування органів охорони правопорядку України. Надається характеристика методологічних підходів, принципів і методів як основних структурних елементів методології дослідження органів охорони правопорядку України.
The article deals with definition of methodological principles of research of organization and functioning of law enforcement agencies of Ukraine. The author has described methodological approaches, principles and methods as main structural elements of the research of methodology of law enforcement agencies of Ukraine.
43
Пашко, П. В., та А. О. Костенко. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ МИТНОГО КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Митна безпека, № 3 (25 січня 2021): 66–74. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.3.2019.66-74.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано взаємозв’язок економічної, митної та інших безпек держави, обгрунтовано роль митного контролю як складової системи економічної безпеки держави. Сформульовано та структуровано митні інтереси, що є актуальними на сучасному етапі функціонування митних органів. Обгрунтовано важливість впровадження організаційних, функціональних змін та сучасних підходів до управління та розвитку персоналу, комунікацій в митних органах у забезпеченні економічної безпеки держави. Окрему увагу приділено перспективам розвитку митного контролю після випуску товарів.
44
Кулава, Марія. "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ВЗАЄМОДІЄЮ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ ТА ПРИВАТНИХ ВИКОНАВЦІВ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 112–22. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-112-122.
Повний текст джерелаАнотація:
Ґрунтуючись на існуючих доробках науковців у галузі права та державного управління визначено, що процес державного управління являє собою взаємодію органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. Представлено класифікацію системи примусового виконання рішень залежно від кількості інституцій, які здійснюють функції примусо- вого виконання. Проаналізовано особливості функціонування та державного управління примусовим виконанням в окремих державах. Визначено особ- ливості та позитивні аспекти функціонування централізованої (державної), децентралізованої, змішаної (комбінованої) систем примусового виконання рішень.
Особливу увагу приділено країнам, в яких функціонує змішана (комбі- нована) система примусового виконання (Франція, Грузія, США) та яку за- проваджено в Україні. Визначено ті позитивні аспекти, які доцільно було б запровадити у національну модель примусового виконання рішень.
Висловлено думку про доцільність спрямування державного управління примусовим виконанням саме на стимулювання учасників провадження до добровільного виконання або застосування інституту медіації, запроваджен- ня квотового принципу залучення виконавців; вільного доступу виконавців до всіх електронних реєстрів України, можливості ведення діловодства у сфері примусового виконання в електронній формі; приєднання до системи органів примусового виконання рішень таких інституції, як: фіскальні орга- ни, правоохоронні органи, банки.
Зауважується, що єдиною метою всіх запропонованих перетворень має бути захист і відновлення порушених прав фізичних і юридичних осіб. До- ведено, що впровадження змішаної системи примусового виконання має по- кращити ситуацію з виконанням рішень суду та рішень інших органів (поса- дових осіб).
45
Bilyk, Aleksandr, та Grigory Tikhonov. "Аналіз умов і факторів, що впливають на якість підбору і розстановки кадрів в органах військового управління". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 2 (21 квітня 2021): 100–106. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.2.10.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі будівництва й розвитку Збройних Сил України однієї з найважливіших є проблема створення ефективної системи управління військами. Рівень професійної придатності посадових осіб органів військового управління значно впливає на ефективність функціонування всієї системи, що обумовлює важливість і необхідність підвищення якості підбору і розстановки кадрів. Відповідно метою статті є розглянути сукупність умов і факторів, які необхідно враховувати при підборі і розстановці кадрів в органах військового управління. Автором проаналізовано умови і фактори, що впливають на якість підбору і розстановки кадрів в органах військового управління.
46
V. Sandul, Ye Naidon,. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 48–55. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що за роки державної незалежності в Україні сформовано основні інституційні складові сучасного демократичного суспільства. До останніх відноситься державний фінансовий контроль – система, яка за формальними ознаками перейшла у спадок від адміністративно-командної економіки, однак набула якісно нових характеристик і за нових умов має виконувати відповідні функції. Державний фінансовий контроль є невід’ємною складовою частиною системи управління державними фінансами. Масовість фінансових порушень в Україні спричинена не відсутністю інституціональної структури державного фінансового контролю, а слабкістю його теоретичної та методичної бази, недоліками в організації контрольного процесу. Метою статті є дослідження окремих аспектів діяльності органів державного фінансового контролю. У статті автором розкрито структуру системи органів державного фінансового контролю в Україні. На основі діючого законодавства визначено основні їх функції та завдання. Охарактеризовано специфіку діяльності органів державного фінансового контролю. Сформульовано висновки, щодо необхідності чіткого розмежування функцій органів державного фінансового контролю. Визначено, що основними завданнями стратегії реформування системи управління державними фінансами на 2017-2021 рр. є впровадження стратегічного планування і середньострокового бюджетного планування та дієвої системи планування і оцінювання виконання державного бюджету за результатами. Також, це підвищення ефективності державних видатків – перехід від утримання установ до надання якісних державних послуг, якість та ефективність адміністрування податків і зборів та рівня дотримання податкового законодавства. Крім того, підтримати процес бюджетної децентралізації шляхом забезпечення чіткого розподілу відповідних повноважень і ресурсів, а також забезпечення підзвітності місцевих бюджетів. Зроблено висновок, що важливою вимогою якісного проведення державного фінансового контролю є функціонування єдиної системи органів, які повинні здійснювати контроль на основі чіткої взаємодії і координації всіх зусиль для вирішення поставлених на них завдань. Динамічність, стійкість, безперервність функціонування системи в цілому і кожного окремого її органу обумовлюється єдністю й оптимальним рівнем централізації і організаційної структури.
47
Кравцов, Максим Олександрович. "СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН ЯК КОНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ". Public management 28, № 3 (12 квітня 2022): 38–44. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. У статті розглянуто основні проблеми становлення інституту звернень громадян до органів державної влади в Україні як конституційного механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина.Методологія. Застосовано інструментарій порівняльно-функціонального аналізу стану наукової бази та визначено зв’язок між розглядом звернень громадян органами державної влади і розвитком громадянського суспільства.Наукова новизна. Обґрунтовано, що для ефективного функціонування інституту звернень громадян необхідний певний рівень політичної і правової культури як власне громадян, так і чиновників. Охарактеризовано зарубіжний досвід у функціонуванні та безперервному розвитку громадянського суспільства, його відносин із владними структурами, їхнього демократичного контролю, а також нарощування суспільної інституційної спроможності.Визначено проблеми діяльності України щодо функціонування інституту звернень громадян до органів державної влади та обґрунтовано, що актуальність цього напряму досліджень у галузі публічного управління та адміністрування зумовлена потребою ефективного регулювання соціальних процесів, аби їх розвиток не набув некерованого характеру та своєю чергою не призвів до небажаних соціальних деформацій. Розглянуто понятійно-категоріальний апарат інституту звернень та наведено основні тлумачення терміна «звернення», доступні в науковій та методичній літературі.Надано власне визначення поняття «звернення» як способу, за допомогою якого громадяни в усній або письмовій формі ініціюють спілкування з державними органами або посадовими особами для того, аби задовольнити власні інтереси шляхом вирішення владою питань суспільного характеру завдяки реагуванню цих органів або посадових осіб на звернення.Висновки. Зроблено висновок, що розвиток інституту звернення громадян відбувається в рамках міжнародно-правового регулювання захисту прав людини і основних свобод та є конституційним механізмом захисту таких прав і свобод, а також механізмом зворотного зв’язку владно-суспільної взаємодії в процесах публічного врядування.
48
Shaulska, H. M. "Реформування сучасної системи місцевого самоврядування в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 154–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується питання реформування діючої моделі місцевого самоврядування в Україні. Автор звертає увагу на те, що вона й досі містить велику кількість залишків радянської системи, а це гальмує, серед іншого, і розвиток громадянського суспільства. Адже місцеве самоврядування, за умови функціонування ефективної моделі, сприяє його розвитку.
Метою дослідження, окрім аналізу реформування діючої моделі місцевого самоврядування, є надання деяких пропозицій щодо формування нової моделі. Аналіз також допомагає з’ясувати механізми публічного адміністрування, удосконалення яких сприятиме модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає у вивченні результативності реформ на предмет правової, організаційної та фінансової автономій органів місцевого самоврядування. Зроблено спробу проаналізувати правову автономію, яка зводиться до функціонування повноважень, визначених Конституцією та іншими законами. Такі повноваження повинні бути повними і винятковими, в їх межах органи місцевого самоврядування мають отримувати свободу дій з метою здійснення власних ініціатив з питань, які відносяться до їх компетенції. Надана оцінка організаційної автономії, яка надає можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати свою внутрішню структуру (відповідно до місцевих особливостей) з метою забезпечення ефективного управління. Наголошено, що організовуючи в межах законодавства свою діяльність, органи місцевого самоврядування не повинні підпорядковуватися іншим органам, а адміністративний контроль за їхньою діяльністю може відбуватися лише з метою дотримання конституційності та законності. Зроблено короткий аналіз фінансової автономії органів місцевого самоврядування щодо права в межах державної політики володіти та вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень.
Висновок. Для майбутньої моделі публічного управління України місцеве самоврядування має одне з першочергових значень. Завдяки йому кожен громадянин має можливість відчути, що реалізація демократії можлива за особистої участі кожного. І конституційне право на свободу, серед іншого, якраз і здійснюється через право на місцеве самоврядування. Але для цього потрібно, щоб місцеве самоврядування перетворилося на дієве й ефективне, його сучасна модель позбулася залишків радянської системи, а його органи повноцінно відновили правову, організаційну і фінансову автономії. За таких умов можна створювати багаторівневу модель публічного управління, вибудовуючи її від людини (а не територіальної громади) як головної одиниці цієї моделі.
49
Мішина, Н. В. "ПРИНЦИП СУБСИДІАРНОСТІ ТА ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 18 (4 листопада 2019): 137–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v18i0.468.
Повний текст джерела
50
Петрішак, І. В. "СУДОВІ ОРГАНИ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОГО ЗАХИСТУ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 139–43. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).706.
Повний текст джерелаАнотація:
Петрішак І. В. Судові органи як суб’єкти державного захисту. - Стаття.
Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних зі встановленням сутнісних характеристик державного захисту працівників суду шляхом визначення адміністративно-правового механізму державного захисту. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, якими врегульовано правовий статус судових органів як суб’єктів державного захисту. Визначено, що адміністративно-правовим механізмом державного захисту працівників правоохоронних органів та суду є спосіб погодженого впливу суб’єктів управління на суспільні відносини, пов’язані зі створенням надійних умов для функціонування суддів і правоохоронних органів та гарантування їх охорони від небезпеки.
Встановлено, що в законодавстві немає єдиного підходу до визначення суб’єктів, які підлягають державному захисту. Виокремлено чотири групи суб’єктів, які мають право на забезпечення державного захисту. До першої групи суб’єктів, які мають право на забезпечення державного захисту, належать судді Конституційного Суду України, судді та працівники апаратів судів. До другої групи суб’єктів, які мають право на забезпечення державного захисту, запропоновано віднести працівників правоохоронних органів. Суб’єктів, які мають право на забезпечення державного захисту, віднесено до третьої групи. До четвертої групи належать суб’єкти, які мають право на забезпечення державного захисту щодо близьких родичів та осіб, які відповідають ознакам суб’єктів, яких віднесено до 1-3 групи.
Визначено, що способами забезпечення незалежності судді є: 1) особливий порядок призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; 2) недоторканність та імунітетом судді; 3) незмінюваність судді; 4) порядок здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємниця ухвалення судового рішення; 5) заборона втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальність за неповагу до суду чи судді; 7) окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належне матеріальне та соціальне забезпечення судді; 9) функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; 10) визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також інші засоби їх правового захисту; 11) право судді на відставку.