Статті в журналах з теми "Форми шлюбу"

Стаття присвячена історико-юридичному аналізу діяльнісної форми фіксації українського правового звичаю. Виконано спробу теоретичного обґрунтування діяльнісної форми правового звичаю на базі емпіричного матеріалу. Правовий звичай постає у суспільній реальності внаслідок дій чи бездіяльності учасників правовідносин, а згодом фіксується у певній формі. Діяльнісна (поведінкова) є першою серед цих форм і притаманна усім звичаям без винятку навіть тоді, коли паралельно з нею вони набувають інших форм (усних і письмових). Досліджено символізм діяльнісної форми українського звичаєвого права, який посилював його чинність у суспільстві внаслідок покращення застосування та реалізації відповідних норм. Діяльнісна форма правового звичаю мала властивість ускладнюватися та набувати набувати яскравого, символічного чи обрядового вираження задля кращого закріплення у пам’яті суспільства. Проаналізовано фіксацію правових звичаїв у ритуалах, обрядах та інших символічних діях. Завдяки яскравій символічній формі норма чи навіть інститут звичаєвого права передавався наступним поколінням, не потребуючи при цьому письмових записів. Висвітлено діяльнісні форми фіксації правових звичаїв у копному та козацькому праві. З’ясовано символічні форми здійснення пропозиції укладення шлюбу, виконання процесуальних дій, укладення договорів тощо. Досліджено звичаї закладу, могорича, побратимства, ініціації, обрання кошового отамана, сватання, звільнення злочинця дівчиною та ін. Однак не кожен правовий звичай набував саме символічної форми, як і не кожна символічна дія містила у собі звичаєво-правову норму. Ритуали, обряди й інші символи були не тільки формою фіксації, але й часто засобом реалізації відповідних норм українського звичаєвого права. У підсумку зазначено, що діяльнісна форма фіксації правового звичаю була найбільш поширеною та дозволяла виявити його чинність в суспільстві навіть за відсутності фіксації в інших формах. Існує не тільки можливість, але і необхідність діяльнісної форми фіксації правового звичаю, адже діяльнісна форма утворювалася та розвивалася в унісон із самим правовим звичаєм. Усні та письмові форми фіксації українського звичаєвого права виникали згодом і паралельно з діяльнісною формою, доповнюючи її.

У науковій статті досліджується концепція, основи та наслідки фіктивного шлюбу за законодавством України, аналізується історична ретроспектива цього питання та досвід інших країн. У сучасних умовах, коли суспільство стикається з кризою сімейних цінностей, коли інсти- тут шлюбу в останні роки знецінюється, держава повинна вжити дієвих заходів для подолання цих проблем. Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він є фіктивним. Після укладення фіктивного шлю- бу сторони здійснюють юридичні дії без наміру настання правових наслід- ків, передбачених законом. Підкреслюється, що саме відсутність наміру створити сім’ю є ознакою фіктивного шлюбу, і мотиви його укладення не мають юридичного значення. Зазначається, що фіктивний шлюб не є під- ставою для прав та обов’язків подружжя між особами, між якими він був зареєстрований. Якщо під час фіктивного шлюбу особи придбали майно, то воно вважається належним їм не на основі спільної власності, а на праві спільної власності відповідно до норм цивільного законодавства, а не сімей- ного права. При цьому розмір часток кожного з них визначається відповідно до їх участі у придбанні цього майна. Крім того, якщо особа при укладанні такого шлюбу змінила своє прізвище, вважатиметься, що воно називаєть- ся цим прізвищем без достатньої правової підстави. Крім того, передшлюб- ний договір, укладений між такими особами, визнається недійсним. У той же час, якщо фіктивна сімейно-правова ситуація в майбутньому породжує не уявні, а справжні правовідносини, закон не надає фіктивного юридичного значення. Підкреслюється, що фіктивний шлюб у деяких країнах є основою притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зазначається, що за- конодавство інших країн передбачає більш конкретні засоби доказування, які можуть бути використані у таких випадках. Зроблено висновок, що фік- тивний шлюб слід розглядати не лише як фіктивну операцію, а як форму шахрайства. У цьому випадку для боротьби з фіктивними шлюбами слід по- силити відповідальність, особливо у випадках фіктивних шлюбів з метою нелегальної міграції. Ймовірно, у законодавстві України може бути перед- бачений широкий спектр повноважень, що дасть змогу довести фіктивний характер шлюбу у випадках, коли позов про визнання шлюбу недійсним по- дає одна з осіб, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією такого шлюбу.

Статтю присвячено проблемі використання сексуальної поведінки жінками в маніпулятивних цілях щодо чоловіків. У результаті проведеного автором аналізу зроблено висновок про те, що форми гендерного насильства, які застосовуються жінками щодо чоловіків, залежать від наявного у чоловіків і жінок капіталу, що визначає їх місце в ієрархії демопопуляції. Констатовано, що за умови обмеженості у чоловіка фінансово-майнового та політичного капіталу і наявності достатньо високого рівня розвитку некапіталізованого інтелекту жінки можуть використовувати сценарій матріархальної альфонсіади (за наявності вікового розриву). Статтю присвячено проблемі використання сексуальної поведінки жінками в маніпулятивних цілях щодо чоловіків. У результаті проведеного автором аналізу зроблено висновок про те, що форми гендерного насильства, які застосовуються жінками щодо чоловіків, залежать від наявного у чоловіків і жінок капіталу, що визначає їх місце в ієрархії демопопуляції. Констатовано, що за умови обмеженості у чоловіка фінансово-майнового та політичного капіталу і наявності достатньо високого рівня розвитку некапіталізованого інтелекту жінки можуть використовувати сценарій матріархальної альфонсіади (за наявності вікового розриву). Виявлено, що при переході у вищі статусні групи чоловіків за рівнем доходу та адмінресурсу зростає імовірність використання сценарію прихованої депривації і пасифікації із використанням формату домашньої проституції або прихованої депривації і пасифікації із застосуванням практик «умовно-випадкового» обмеження сексуальної активності чоловіка та їх заміщення іншими формами структурування часу. З’ясовано, що низькостатусні чоловічі особини піддаються неприхованій гендерній дресурі та прямому насильству із відкритою депривацією та пасифікацією. В цьому випадку метою жінки стає надексплуатація чоловіка за допомогою матріархальної держави та інституційно-правових механізмів узалежнення, переважно через дітей та пов’язані із дітьми норми майнового рейдерства в межах офіційного шлюбу. У всіх сценаріях гендерної дресури ключовим мотивом є десексуалізація сексу та всіляке депотенціювання чоловіків із використанням відкритого або прихованого гендерного насильства

Однією з умов гармонійного людського буття є сім’я, як особлива суспільність людей, заснована на природних і соціокультурних правах і цінностях; ця суспільність постійно порушується, але завжди знаходить в собі сили для задоволення своїх потреб. Найбільш помітним явищем, що характеризує порушення єдності сім’ї є розлучення. Воно сприяє усвідомленню людиною як недосконалості сім’ї, так і її соціальної значущості, одночасно це сильний стрес і цінні знання, пов’зані з природою індивіда. У статті з’ясовано, що соціальна робота з неповнолітніми матерями має відповідати ідеям поетапної роботи з цією категорією громадян. Необхідна злагоджена робота державних установ соціального захисту, сфери освіти та охорони здоров’я. Визначено, що для раннього виявлення гострих соціальних проблем у сім’ї неповнолітньої матері та для роботи з профілактики девіантного материнства, важлива міжвідомча взаємодія щодо їх виявлення, реєстрації неповнолітніх матерів. Мета дослідження полягає у висвітленні та аналізі основних аспектів соціалізації дітей у сім’ях розлучених батьків та вивчені особливостей вдосконалення соціальної роботи з даною категорією дітей; визначені сучасних тенденцій в соціальному аналізі розлучення як суспільного явища. Методологія. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів та документів, встановлено, що аналіз розлучення в сучасному соціальному середовищі класифікується в залежності від категоричності заборони в законодавстві та за ступенем офіційності при вирішенні питання про розірвання шлюбу. Результати і практичне значення. З’ясовано, що сформується державно-суспільна система допомоги, сприяючи розвитку розлучених сімей з дітьми, реалізації їх потенціалу; зміст і форми роботи будуть на ранньому етапі попереджати негативні явища в розвитку сім’ї як малої групи і соціального інституту, в моральному, духовному і фізичному становленні особистості дитини; сучасна практика та професійна освіта за напрямом соціальна робота в Україні сприятимуть депроблематизації та деконструюванню неповнолітнього материнства. Наступним етапом наукового аналізу має бути вивчення складу сімей неповнолітніх матерів.

Стаття присвячена дослідженню полігамії в Індії, яка розглядається у контексті питань Тендерної рівності та Тендерної дискримінації у шлюбі. Ґендерно-правовий аналіз, покладений в основу дослідження, дає змогу подивитися на проблему полігамії з позиції прав жінок. Наводиться позиція, згідно з якою інститут багатоженства ототожнюється з обмеженням прав і свобод жінок. Констатується, що досі багато західних дослідників і представників міжнародних правозахисних і неурядових організацій ототожнюють полігамію із соціальною несправедливістю і порушенням прав жінок. На увагу заслуговує Індія, яка провела правові реформи з метою встановлення Тендерної рівності у шлюбі. Сучасна Індія вибрала правовий курс на перехід від полігамії до моногамії, а це сприятиме насамперед захисту прав індійських жінок у шлюбі. Полігамія -санкціонована суспільством можливість чоловіка або жінки мати декілька шлюбних партнерів одночасно. Інакше кажучи, полігамія - багатошлюбність. Може виступати у формі полігінії (коли чоловік має кілька жінок) чи поліандрії (коли жінка має кілька чоловіків). До недавнього часу у шлюбно-сімейному праві Індії поряд із моногамією допускалися обидва варіанти полігамії: полігінія та поліандрія. В Індії полігамія законодавством була дозволена. Число дружин було визначено Законами Ману для кожної варни. Інститут багатоженства був поширений серед більшості громад на території країни й особливо в індійських князівствах. Звичай полігамії належав до вищих верств суспільства. Бідні люди дуже рідко мали декілька дружин - тільки якщо у першої не було дітей або вона була хвора, одружувалися вдруге. В Індії полігінія зберігалася протягом багатьох століть. Проте з часом інститут багатоженства почав поступово витіснятися моногамним шлюбом. Перші кампанії щодо скасування полігінії розгорнулися у ХІХ ст. У статті аналізується розвиток законодавства Індії щодо ліквідації полігамії. Окрему увагу приділено питанню поліандрії в Індії, яка практикується у деяких народів. Зазначається, що це явище характерне для бідних верств суспільства. Робиться висновок, що де-юре в ХХІ ст. для всіх громадян Індії встановлене загальне сімейне право, а це означає моногамію у шлюбі. Проте де-факто зберігаються полігамні шлюби, попри закріплення принципу Тендерної рівності на конституційному рівні.

У науковій статті досліджено еволюцію правового регулювання цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб. Обґрунтовано, що інститут цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб у своїй еволюції пройшов декілька етапів, які співпадають із відповідними етапами кодифікації законодавства України, серед яких доцільно виокремити: 1) етап зародження правового регулювання інституту надання права на шлюб, під час якого відповідні суспільні відносини регулювалися нормами звичаєвого права (ХVІІ ст. – початок ХХ ст.); 2) етап правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного законодавства УРСР, який характеризувався віднесенням компетенції щодо «зниження шлюбного віку» до юрисдикції органів місцевого самоврядування (початок ХХ ст. – 2002 р.); 3) етап комплексного правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного та цивільного процесуального законодавства України, особливістю якого є перехід цивільної юрисдикції щодо розгляду справ про надання права на шлюб до суду, а також визначення цивільної процесуальної форми розгляду даної категорії сімейних справ (2002 р. – до сьогоднішнього часу).

Сергієнко Наталія АртурівнаМІЖГАЛУЗЕВІ ЗВ’ЯЗКИ ВИКОНАВЧОГО ПРАВА УКРАЇНИ ТА СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИУ науковій статті розглянуті міжгалузеві зв’язки виконавчого права України та сімейного права України крізьпризму їх міжгалузевої взаємодії, міжгалузевого взаємного впливу, міжгалузевого правового регулювання таміжгалузевого колізійного регулювання. За основу вказаної структури міжгалузевих зв’язків взято вченняМ.Ю. Челишева про міжгалузеві зв’язки цивільного права, оскільки пропонована цим ученим-юристом структураміжгалузевих зв’язків видається відносно простою та зрозумілою, проте водночас ґрунтовною. Щодо міжгалу-зевої взаємодії виконавчого права України та сімейного права України, то в науковій статті запропоновано,щоб для цілей виконавчого права до кола членів сім’ї відносили фізичних осіб, які відповідають хоча б одномуз наведених критеріїв: 1) перебування в шлюбі (фізична особа належить до членів сім’ї тієї фізичної особи, з якоювона перебуває в шлюбі); 2) кровне споріднення (фізична особа належить до членів сім’ї тієї фізичної особи,з якою вона перебуває в кровному спорідненні); 3) усиновлення, інші форми влаштування дітей-сиріт і дітей, поз-бавлених батьківського піклування (усиновлений уважається членом сім’ї усиновителя, усиновитель уважаєтьсячленом сім’ї усиновлюваного тощо); 4) спільне проживання, а також пов’язаність спільним побутом, наявністьвзаємних прав та обов’язків (наприклад, жінка/чоловік, які спільно проживають, мають спільний побут, взаємніправа й обов’язки, але не перебувають у шлюбі між собою, уважаються членами однією сім’ї – їхньої сім’ї). Щодоміжгалузевої взаємодії виконавчого права України та сімейного права України, то розглянуто прояви взаємноговпливу утворень виконавчого права та сімейного права, зокрема його норм та інститутів. Зокрема, звернутаувага на кореспондування приписів ч. 4 ст. 190 СК України і ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження».Щодо міжгалузевого правового й колізійного регулювання в контексті виконавчого права України та сімейногоправа України розглянуті прямі/опосередковані відсилки в нормах законодавства про виконавче провадженнядо норм сімейного законодавства й навпаки.

Безплідний шлюб залишається актуальною медико-соціальною проблемою в сучасному акушерстві, гінекології та репродуктології. На сьогодні все більша кількість подружніх пар використовує допоміжні репродуктивні технології як один із найефективніших методів лікування різних форм безпліддя. Одне із провідних місць у структурі захворювань, що впливають на фертильність жінок, займають запальні процеси органів малого таза. Хронічний едометрит являє собою хронічний запальний процес ендометрія, який негативно впливає на репродуктивну функцію жінок (знижує рецептивність ендометрія, сприяє виникненню репродуктивних невдач). У статті представлено основні аспекти етіології, патогенезу, діагностики та лікування хронічного ендометриту, тактику ведення жінок із даною патологією в програмах допоміжних репродуктивних технологій.

У статті досліджено один із напрямів статеворольової соціалізації дітей та підлітків, їх підготовки до сімейного життя – стабільність інституту сім’ї. Висвітлено основні діаметрально протилежні наукові підходи до тлумачення інституту сім’ї: консервативно-кризовий та ліберально-прогресивний; наведено аргументи на підтвердження можливості обох підходів. Ураховуючи зміни, що відбуваються з інститутом сім’ї (падіння народжуваності; дестабілізацію шлюбно-сімейних відносин, нестабільність сім’ї, конфлікти; виникнення альтернативних форм сімейних структур; зникнення патріархальної субординації; переважання емоційності у стосунках; зміну системи цінностей та ін.), більшість дослідників уважає, що цей процес є прогресивним, неминучим та вимагає відповідного пристосування, підготовки дітей ті підлітків до майбутнього подружнього життя шляхом проведення процесу статеворольової соціалізації. У статті окреслено види сучасного шлюбу, основні тенденції щодо трансформації чоловічих та жіночих ролей, розподілу домашніх обов’язків; питання співвіднесення соціальної та біологічної рівності між статями; питання маскулінізації жінок та фемінізації чоловіків, виконання ними соціальних функцій; особливості формування в дітей та підлітків статевотипізованої поведінки. Докладно розглянута проблема сімейних конфліктів та способи їх можливої профілактики. Виявлено деструктивні стилі спілкування; визначено фактори, що сприятимуть гармонії подружнього життя: сфери адаптації – духовна, психологічна, культурна, інформаційна, побутова, родинна, сексуальна; співвідношення домінантності в партнерів: найкраще являється домінування в різних сферах; фактори подружньої сумісності: рівень освіти, егалітарність у побуті, спільне дозвілля, уміння конструктивно вирішувати питання та конфліктні ситуації; виділення сфер застосування лідерських якостей: економічна, ділова, господарська, культурна, емоційна, педагогічна, комунікативна та ін.

У науковій літературі здебільшого дискутується питання щодо права на інформацію дитини про походження, тоді як сучасний закордонний досвід, зокрема Німеччини, свідчить про те, що повний доступ до цього права має належати людині після 16 років, оскільки німецька доктрина права обґрунтовує, що саме у цьому віці людина більшою мірою психологічно готова до сприйняття такої інформації, а отже, набуває розширених можливостей щодо соціальної, правової тощо його реалізації. Що ж до інформації про походження дитини, то науковці і практики вважають, що вона є основним елементом дитячої індивідуальності (children's identity). Так, на думку Дж. ван Б'юрен, є, по суті, визнанням факту її існування, включаючи не тільки сімейні зв'язки дитини, її ім'я та громадянство, а й расову, статеву та релігійну належність. В основі такого підходу до права на знання походження лежать повага до особистості, визнання гідності особи, що ґрунтуються на праві особистої ідентичності та праві на особистий розвиток. Зокрема, за результатами аналітичних розвідок було встановлено той факт, що це право є складовою частиною людської гідності. Визначення походження дитини від своїх батьків необхідне для встановлення місця і ролі дитини як особистості у суспільстві й як суб'єкта у правовідносинах, особливо в сучасних умовах, коли спостерігається зростання числа розлучень; зміни в структурі традиційних сімейних відносин, що зумовлені різноманітністю форм сімейних стосунків і форм батьківства (включаючи монобатьківські сім'ї, фактичні шлюбні відносини, одностатеві шлюби), а також при народженні дитини поза шлюбом, під час усиновлення дитини, під час виховання дитини вітчимом чи мачухою, використання допоміжних репродуктивних технологій, залучення донора чи сурогатної матері.

Постановка проблеми. Тривала відсутність народжень у населенні певної місцевості ставить під загрозу його існування. Для своєчасного виявлення тенденцій, не- гативних для демографічного розвитку суспільства, в нагоді стають обстеження різних груп населення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У формуванні генеративності сучасних молодих людей утворилися деформації, зокрема посилення чайлдфрі- тенденцій, що збільшують ризики для відтворення населення. Формулювання мети статті. Мета – до- слідити репродукивні (дітородні) орієнтації студентів м. Києва, встановити домінуючі се- ред них погляди на шлюб і його форми, виявити мотиви «за» та «проти» народження дітей. Виклад основного матеріалу. Рандомізована вибірка дослідження склала 316 осіб студент- ської молоді обох статей. Результати показали, що третина опитаних впевнено визнала, що відмова репродуктивно здорових пар від народження дітей є «повністю виправданою», ще третина «скоріше погоджувалась» із цим. На повну неприйнятність такої поведінки вка- зали лишее 8,6% опитаних. Студенти з кращим матеріальним становищем родини більшою мірою були схильні осуджувати добровільну бездітність. Лідером серед чинників небажан- ня мати дітей став «пріоритет розвитку в професійній сфері», на другому місці опинилася «нелюбов до дітей», третє місце посіли психологічні чинники, а для чайлдфрі-групи «скрутне матеріальне становище», в порівнянні з іншими чинниками, мало менше значення, ніж «ба- жання більше часу займатися хобі». Студенти, які вказали, що вони є чайлдфрі, як правило, повідомляли, що для них «не існує жодного мотиву для народження дитини». Однак в цілому обстеження підтвердило цінність дітей у сім’ї, адже 55% дівчат і майже 40% юнаків вказа- ли, що саме завдяки народженню дитини вони матимуть повноцінну сім’ю. Негативно і ско- ріше негативно сприймали аборти 44% опитаних студентів, позитивне і скоріше позитивне ставлення було в 33% респондентів, причому такі відповіді частіше обирали хлопці. Кожний п’ятий респондент не міг чітко визначитися щодо ставлення до абортів. Факт зачаття як початок нового життя розглядали лише біля 31% опитаних, що засвідчує недостатню біоетичну обізнаність населення. Висновки та перспективи подальших досліджень. В Україні неможливо навести точні статистичні дані щодо кількості чайлдфрі-адептів, по- перше, через те, що й досі не було проведено жодного масштабного цілеспрямованого опиту- вання з цієї проблеми, яке охоплювало б різні верстви і групи населення, по-друге, внаслідок того, що більшість українців, які свідомо відмовляються від народження дитини, поки що не ідентифікують себе повністю з чайлдфрі та не заявляють про це публічно. Втім, у другому десятиріччі ХХІ століття в нашій країні інтерес до цієї субкультури невпинно зростає, поси- люються наміри з’ясувати чинники такої поведінки, що відбувається на тлі формування в суспільстві толерантного ставлення до будь- якої моделі дітородної поведінки. Проведення спеціальних цілеспрямованих досліджень сприятиме розробці ефективної молодіжної полі- тики, спрямованої на подолання психологічних, соціальних та інших проблем, із якими сти- кається молодь, насамперед щодо планування сім’ї та реалізації репродуктивної функції, що має значення не лише в контексті покращення демографічної ситуації в країні загалом, але й, що вбачається не менш важливим, у відношенні самореалізації та самоактуалізації особи- стості, становлення її повноцінної зрілості.