Статті в журналах з теми "Форма ланцюгова"

Мета. Метою цього дослідження є розвиток теоретичних засад, обґрунтування науково-методичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення стратегічного управління сталістю ланцюгів постачань промислових підприємств. Результати. У статті поглиблено теоретико-методичні засади організації стратегічного управління сталістю ланцюгів постачань промислових підприємств. З позицій інституціональної теорії розглянуто еволюцію концепції управління ланцюгами постачань, визначено вплив різних чинників на її розвиток та інтеграцію з концепцією сталого розвитку. Розвинуто понятійно-категоріальний апарат дослідження управління сталістю ланцюгів постачань у рамках теорії мереж і теорії стейкхолдерів. На прикладі металургійного підприємства запропоновано систему індикаторів та визначено стратегічні орієнтири за трьома сценаріями сталого розвитку. Розроблено організаційно-економічний механізм управління сталістю ланцюгів постачань у гібридній формі, що передбачає поєднання децентралізованого розроблення стратегій сталого розвитку на окремих підприємствах і в організаціях, які входять до ланцюга постачання, та централізовану координацію і моніторинг реалізації стратегій з боку фокальної компанії на базі цифрової платформи. Розглянуто напрями, за якими можуть застосовуватися різні цифрові технології в управлінні сталістю ланцюгів постачань. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розвитку теоретико-методологічних і науково-практичних положень щодо вдосконалення стратегічного управління сталістю ланцюгів постачань промислових підприємств шляхом упровадження організаційно-економічного механізму управління, який базується на мережевому підході та залученні широкого кола зацікавлених сторін до взаємного узгодження стратегічних рішень, розроблення відповідних стандартів щодо сталого розвитку, з організацією подальшого моніторингу досягнення цих стандартів, періодичного оцінювання рівня сталості розвитку підприємств та організацій, які входять до єдиного ланцюга постачання, і використанням можливостей, що надають сучасні цифрові технології. Практична цінність. Теоретичні та методичні положення цього дослідження доведено до практичних рекомендацій щодо вдосконалення стратегічного управління сталістю ланцюгів постачань. Результати дослідження використано Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України, Торгово-промисловою палатою України. Одержані практичні результати можуть бути використані на підприємствах різних галузей промисловості для формування системи стратегічного управління сталим розвитком їх ланцюгів постачань.

Метою статті є розробка методу оцінки методичних похибок калібрування електровимірювальних приладів змінного струму сигналами прямокутної форми. Результати. Проведена оцінка методичних похибок калібрування ЕВПЗС сигналами прямокутної форми типу «меандр» для двох типових видів вимірювальних ланцюгів приладів Розглядаються прикладні аспекти оцінки методичних похибок при калібруванні електровимірювальних приладів змінного струму сигналами прямокутної форми типу «меандр» для двох типових видів вимірювальних ланцюгів приладів, без компенсації і з компенсацією. За результатами аналізу отримані аналітичні вирази для відносних значень методичних похибок у вимірювальних ланцюгів приладу без компенсації і з компенсацією. Підтверджено за результатами аналізу можливість застосування сигналів прямокутної форми типу «меандр» для калібрування електромагнітних приладів

М. М. Клейнер довів, що ч. в. (частково порядкована) множина S має скінченний зображувальний тип тоді і лише тоді, коли вона не містить ч. в. підмножин вигляду (1,1,1,1), (2,2,2), (1,3,3), (1,2,5), (N,4). Ці ч. в. множини називаються ч. в. множинами Клейнера і є (з точністю до ізоморфізму) всіма критичними ч. в. множинами щодо скінченності типу (в тому сенсі, що це мінімальні ч. в. множини нескінченного зображувального типу). Пізніше Ю. А. Дрозд довів, що ч. в. множина S має скінченний зображувальний тип тоді і лише тоді, коли квадратична форма $$ q_S(z)=:z_0^2+\sum_{i\in S} z_i^2+\sum_{i<j, i,j\in S}z_i z_j-z_0\sum_{i\in S}z_i,$$ яка називається квадратичною формою Тітса множини S, є слабко додатною (тобто додатною на множині невід'ємних векторів). Отже, ч. в. множини Клейнера є критичними щодо слабкої додатності квадратичної форми Тітса. У 2005 році автори довели що ч. в. множина є критичною щодо додатності квадратичної форми Тітса тоді і лише тоді, коли вона мінімаксно ізоморфна деякій ч. в. множині Клейнера. Подібну ситуацію маємо для ч. в. множин ручного зображувального типу. Л. А. Назарова довела, що ч. в. множина S є ручною тоді і лише тоді, коли вона не містить ч. в. підмножин вигляду (1,1,1,1,1), (1,1,1,2), (2,2,3), (1,3,4),(1,2,6), (N,5). і ч. в. множини є критичними щодо слабкої невід'ємності квадратичної форми Тітса і називаються суперкритичними. У 2009 році автори довели, що ч. в. множина є критичною щодо невід'ємності квадратичної форми Тітса тоді і лише тоді, коли вона мінімаксно ізоморфна деякій суперкритичній ч. в. множині. Перший автор запропонував ввести так звані надсуперкритичні (або 1-надсуперкритичні) ч. в. множини, які відрізняються від суперкритичних ч. в. множин в тій самій мірі, що і останні відрізняються від критичних. Серед цих ч. в. множин є єдина не примітивна, тобто яка не є прямою сумою ланцюгів. У цій статті ми описуємо всі ч. в. множини, які мінімаксно ізоморфні їй, і вивчаємо деякі їхні комбінаторні властивості. Важливість вивчення мінімаксно ізоморфних ч. в. множин визначається тим, що їх квадратичні форми Тітса Z-еквівалентні, а сам мінімаксний ізоморфізм є досить загальною конструктивно визначеною Z-еквівалентністю для квадратичних форм Тітса ч. в. множин.

Логіко-ймовірнісні методи булевої алгебри дають можливість здійснити не лише кількісну оцінку надійності складних транспортних систем, але і визначити роль окремих елементів структурної схеми надійності та їх комбінацій у забезпеченні надійності автомобільних транспортних систем. У випадку відсутності інформації про надійність елементів їх вплив на надійність усієї системи оцінюють за допомогою поняття ваги елементів в структурній схемі надійності транспортної системи. Вага елемента характеризує відносну кількість таких критичних працездатних станів транспортних систем, в яких відмова елемента приводить до відмови системи і навпаки, відновлення елемента приводить до відновлення працездатності транспортної системи серед усіх її станів. Показано як елементи булевої алгебри можна використати при оцінці надійності ланцюгів елементів транспортних систем в цілому та як за допомогою понять булевої алгебри логічні функції можна привести до ортогональної диз’юнктивної нормальної форми. Дано еквівалентну форму логічної функції через елементарні кон’юнкції різноманітних рангів. Наведено можливість використання перетворення логічної функції в розрахунку ймовірностей безвідмовної роботи транспортної системи. Логічні функції подаються через елементарні кон’юнкції, а також у матричній формі. Перетворення логічної функції розглянуті на прикладі транспортної системи, що складається з восьми елементів. Отримано формулу для розрахунку ймовірності безвідмовної роботи такої транспортної системи. З’ясовані такі поняття як значущість, оцінка ваги та внеску конкретних елементів структурної схеми надійності в надійність автомобільної транспортної системи або її ланцюгу. Отримані загальні формули ймовірності безвідмовної роботи (n-елементів) для транспортної системи і розглянуто їх реалізацію на прикладі структурної схеми з п’яти елементів. Розглянуто зміст ймовірності монотонної логістичної функції та її похідної. Отримані формули для розрахунку зазначених характеристик для елементу системи. Виділено п’ять важливих наслідків їх співвідношень з урахуванням працездатного і непрацездатного елемента в структурній схемі надійності транспортних систем. Ключові слова: оцінка, працездатність, надійність, автомобільна транспортна система, елементи, структурна схема, математичні методи.

У статті досліджено теоретичну сутність інтегрованих виробничо-технологічних ланцюгів, їх форми виробництва в українському машинобудуванні. Розглянуто показники обсягів випуску та види світового та українського автомобілебудування, місце України у міжнародних рейтингах автомобільної промисловості. Досліджено ресурсну спроможність у виробничо-технологічних ланцюгах автомобілебудування та покриття імпорту національною продукцією у проміжному споживанні.

Вивчення процесів виготовлення монет є невід’ємною складовою нумізматичних студій, що дозволяє не лише встановити відношення монети до карбування того чи іншого монетного двору та визначити її різновид, а і встановити відмінності між автентичними монетами державного карбування та антикварними підробками, так само як і фальшивими монетами, виготовленими з метою нанесення збитку грошовому обігу та отримання несанкціонованого прибутку. В статті використано комплекс загальнонаукових методів, цитування архівних матеріалів виконано транскрибуванням. В якості джерел вивчення використано раніше неопубліковані матеріали державних історичних архівів та зразки тогочасних підробок монет із зібрань державних музеїв. Повний ланцюг виготовлення фальшивих монет поетапно складався із вибору металу, виготовлення ливарної форми чи штемпеля, виготовлення заготовки для майбутньої фальшивки (металевого кружечка), нанесення зображень на заготовку, за необхідності – нанесення поверхневого покриття та доопрацювання отриманої підробки іншими інструментами для уникнення видимих дефектів фальсифікату. Отримати готові підробки монети з нанесеним шаром поверхневого покриття за допомогою амальгами можна було двома шляхами: покриття заготовки із вже нанесеним штемпелями рельєфом, або карбування штемпелем по вже покритій шаром золота чи срібла основі. Щодо застосування технології лиття підроблених грошей, найчастіше в тогочасних джерелах згадуються гіпсові форми, хоча нами введено в науковий обіг лише металеві (частіше мідні). Елементний вміст поверхні інструментів практично ідентичний у струмках робочої частини та зворотної гладкої сторони, що дає підстави стверджувати про те, що ці інструменти не були у використанні. Ми припускаємо, що потенційні фальшивомонетники позбулись цих ливарних форм як невдалих та непридатних для використання. Продуктом ливарних форм, пресів чи інших виробничих устаткувань фальшивомонетників були заготовки фальшивих монет. Через недосконале лиття отримані заготовки часто вимагали доопрацювання та коригування за допомогою інших оброблювальних інструментів. Застосовуваний фальшивомонетниками технічний процес суттєво відрізнявся від того ланцюга процесів, які практикувались на державному монетному дворі. Причиною цьому ми бачимо недоступність для фальшивомонетників складних технічних засобів та користування ними з незаконною метою таким чином, що цей процес був непомітний для оточуючих для приховування злочинної діяльності. Перспективою подальших досліджень ми бачимо розширення використаної джерельної бази та проведення вивчення збережених зразків підробок монет та інструментів для їх виготовлення за допомогою новітніх вимірювальних пристроїв та технологій.

Останніми роками значно підвищився рівень захворюваності на гостру EBV-інфекцію, що, швидше за все, пов’язане не стільки з епідеміологічним підйомом, скільки з покращенням методів діагностики. Поліморфність клінічної картини, легкі та стерті форми, труднощі, що доволі часто виникають у діагностиці захворювання, дають підстави вважати, що офіційно зареєстрована захворюваність в Україні не відображає істинної поширеності інфекції. Реакції Пауля — Буннелля та Хоффа — Бауера, засновані на виявленні поліклональних гетерофільних антитіл, останнім часом розглядаються скоріше в історичному аспекті. У практичній медицині використовують специфічні методи діагностики: поліклональну ланцюгову реакцію та імуноферментний аналіз. Як експрес-тест для діагностики гнійно-деструктивних ускладнень рекомендовано визначення С-реактивного білка в сироватці крові. Активність імунопатологічного процесу визначається за допомогою вмісту β2-макроглобуліну.

У статті проаналізовано логічну послідовність впровадження цифрових технологій у бізнес-процеси компаній та виявлено вплив еволюційного ланцюга «діджитизація – діджиталізація – діджитал-трансформація» на появу нових викликів у сфері корпоративної освіти. Обґрунтовано принципи формування сучасної моделі корпоративної освіти та критерії вибору інноваційних форм навчання персоналу відповідно до вимог цифрового середовища з урахуванням стрімкого розвитку ринку освітніх послуг під час глобальної пандемії COVID-19.

На силові та енергетичні параметри процесу пиляння ланцюговими моторизованими пилками впливає низка факторів, які необхідно враховувати під час розрахунку режимів пиляння. Розроблено та реалізовано методику розрахунку зусилля, роботи, потужності різання при пилянні деревини різних порід ланцюговими пилками за змінних діаметрів пиловника та подачі на зубець. В основу методики покладено використання експериментальних даних, що одержані у спеціалізованих лабораторіях та опубліковані у фахових виданнях. Математична модель методики ґрунтується на застосуванні визначень, теорем та формул елементарної алгебри, тригонометрії, а також аналітичної геометрії на площині. Використано основні положення теорії різання та механічного оброблення деревини ланцюговими пилками. Представлено та проаналізовано результати числових експериментів, які подаються у табличній та графічній формах. Встановлено, що на силу та потужність різання протягом пиляння ланцюговими пилками суттєво впливає порода деревини, величина подачі на зубець, а також ширина пропилу. Найменша сила та потужність різання зафіксована для деревини м’яких порід за мінімальної ширини пропилу, а найбільша – для деревини твердих порід за максимальної ширини пропилу. На сумарну довжину траєкторій зубців суттєво впливає величина подачі на зубець та, відповідно, діаметр пиловника. Найменша величина довжини траєкторій зафіксована для пиловника найменшого діаметра за максимальної подачі на зубець, а найбільша – для пиловника найбільшого діаметра за мінімальної подачі на зубець. Подано також рекомендації щодо використання пропонованої методики в освітньому процесі спеціальностей лісової галузі.

Мета. Мета статті полягає у висвітленні результатів дослідження з визначення характеристик, факторів і форм реалізації економічних інтересів суб’єктів (учасників) ринку продукції тваринництва з одночасним розширенням інструментарію вимірювання рівня узгодженості цих інтересів. Методологія / методика / підхід. Теоретико-методичною основою дослідження стали діалектичний метод пізнання економічних процесів, фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо дослідження сутності й змісту економічних інтересів учасників агропродовольчого ринку. Для досягнення поставленої мети використано системний підхід, методи інституціональної політичної економії, узагальнення, індукції, дедукції, аналізу, синтезу та порівняння. Результати. Досліджено характерні ознаки сучасних економічних інтересів; визначено основні фактори, які призводять до розбалансованості інтересів учасників агропродовольчого ринку; з’ясовано оптимальні форми реалізації суперечливих інтересів представників ринку продукції тваринництва; доведено доцільність розширення інструментів вимірювання рівня задоволеності (узгодженості) економічних інтересів; обґрунтовано важливість формування механізмів взаємодії (співіснування) інтересів і способів оптимального (злагодженого, гармонійного) їх поєднання; запропоновано блок-схему агропродовольчого ланцюга поставок тваринницької продукції; розраховано розмір отриманої доданої вартості, понесених витрат на персонал та отриманого прибутку (збитку) з розрахунку на одного зайнятого в розрізі видів економічної діяльності таких суб’єктів ринку продукції тваринництва в Україні: виробники сільськогосподарської продукції тваринництва, представники оптової торгівлі сільськогосподарською сировиною та живими тваринами, підприємства переробної харчової промисловості (м’ясного та молочного напрямів), учасники оптової та роздрібної торгівлі продуктами харчування. Оригінальність / наукова новизна. Уперше запропоновано як інструмент кількісного визначення рівня узгодженості економічних інтересів між учасниками ринку продукції тваринництва розраховувати розміри отриманої доданої вартості, понесених витрат на персонал та отриманого прибутку (збитку) на одного зайнятого в розрізі видів економічної діяльності. Практична цінність / значущість. Розширення інструментарію визначення рівня узгодженості (задоволеності) економічних інтересів учасників ринку продукції тваринництва може слугувати прийомом кількісного вираження рівня узгодженості економічних інтересів пов’язаних організаційно-технологічним процесом суб’єктів будь-якого ринку.

Вступ. Інновації у вищій медичній освіті спрямовані на оптимізацію навчального процесу та забезпечення його відповідності вимогам сьогодення. Гармонійне поєднання прогресивних дидактичних технологій із класичними традиційними методами навчання є результатом творчого пошуку педагогів. У статті розглянуто застосування інноваційних технологій навчання на кафедрі біологічної хімії Харківського національного медичного університету. Залучення студентів до розв’язання ситуаційних завдань, шляхом розуміння процесів на молекулярному рівні, сприяє успішному вивченню біохімії. Проведення практичних занять у формі змагань та побудова логіко-смислових ланцюгів розвивають самостійність мислення у студентів, здатність до вирішення питань, а також до об’єктивного оцінювання знань своїх колег. На кафедрі біологічної хімії активно працює студентський науково-дослідницький гурток, де реалізовано індивідуальний підхід до талановитих і працьовитих студентів, створено сприятливі умови для вибору студентами спеціалізації в рамках навчальної спеціальності згідно з їх здібностями. Уже на ранньому етапі навчання активна участь у роботі студентського науково-дослідницького гуртка розвиває творчу самостійність у студентів-медиків, дозволяє їм інтегрувати знання, отримані при вивченні різних предметів, та зміцнює їх інтерес до наукових досліджень. Ефективне виконання науково-дослідницьких робіт допомагає студентам інтегрувати наукові й теоретичні знання з клінічною практикою і сприяє розвитку аналітичних навичок та критичного мислення в юних дослідників. Науково-практичні студентські конференції, круглі столи, олімпіади, науково-практичні семінари підкреслюють медичну спрямованість біологічної хімії, сприяють розширенню знань студентів в обраній сфері професійної діяльності. Курс біологічної хімії формує компетенції, що необхідні лікарям для надання ефективних медичних послуг. Мета дослідження – висвітлити механізми забезпечення якості вищої медичної освіти шляхом упровадження інноваційних технологій організації навчання на кафедрі біологічної хімії Харківського національного медичного університету. Висновки. На кафедрі біологічної хімії Харківського національного медичного університету відбуваються постійне вдосконалення традиційних методів і розробка нових активних форм навчання. Професійні вміння у студентів можуть успішно формуватися на заняттях, якщо навчання організовано в контрольованих умовах, забезпечено зворотний зв’язок та покроковий аналіз дій.

У дослідженні проаналізовано сучасний стан розвитку державно-приватного партнерства, місце аграрного сектору економіки України у формуванні валового внутрішнього продукту та досліджено ключові напрями співробітництва держави та приватного власника на основі реалізації проектів у аграрному секторі. Метою статті – є аналіз реалізації проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі економіки та розробка підходів щодо активізації стратегічних напрямів розвитку партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. В основі сучасних підходів до розвитку аграрного сектору мають знаходитися пріоритети, спрямовані на пошук додаткових ресурсів, які можливо залучити у процесі реалізації проєктів державно-приватного партнерства. У дослідженні визначено основні напрями розвитку державно-приватного партнерства в аграрному секторі, що передбачає обмін знаннями, розроблення комплексних стратегій, концесійні угоди, створення особливих економічних зон, технопарків і технополісів, формування інтегрованих структур, кластерів та інвестиційних фондів, розвиток ланцюгів створення вартості. Виокремлено, на основі існуючого практичного досвіду, основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства. Запропоновано напрями реалізації проєктів державно-приватного партнерства у окремих галузях аграрного сектору на основі створення та модернізації об’єктів інфраструктури та технологій просування продукції на ринку. Розроблено модель реалізації стратегічного планування розвитку сфер діяльності, пов’язаних з аграрним сектором, на основі можливого використання проєктів державно-приватного партнерства. В якості основних інструментів у розвитку проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі запропоновано формування Стратегії розвитку сільського господарства, реалізацію сільськогосподарських кластерних проєктів та ланцюгів доданої вартості, податкове стимулювання інноваційної діяльності в аграрному секторі, поліпшення інвестиційного клімату, створення технологічних парків та бізнес-інкубаторів, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток та ін.

Методичні рекомендації складені з урахуванням сучасних відомостей про клінічні прояви харчового, ранового, ятрогенного, інгаляційного ботулізму та хвороби у немовлят. Клінічна картина харчового, ранового, ятрогенного, інгаляційного та «дитячого» ботулізму подібна й зводиться до білатерального паралічу черепних нервів; диспепсичних проявів; респіраторної дисфункції; відсутності гарячки, сплутаності свідо­мості, загальмованості, порушення чутливості. Наведено об’єктивні прояви при фізикальному обстеженні, методи лабораторної діагностики. Виділено фактори ризику захворювання. Стандартна лабораторна діагностика ботулізму ґрунтується на виявленні токсину у сироватці, шлунковому секреті, калі та зразках продуктів харчування шляхом постановки біологічної проби на мишах, зрідка – бактеріологічного та електрофізіологічного дослідження, імуноферментного аналізу, полімеразно-ланцюгової реакції. Детально проаналізовано лікування хворих на різні клінічні форми ботулізму. Враховуючи відсутність вітчизняних імунобіологічних препаратів, зібрано відомості про протиботулінічні препарати різних виробників, що дозволяє використати доступні у конкретних умовах зарубіжні препарати. Розглянуто різні способи уникнення тяжких ускладнень після антитоксичної терапії. Обговорено перспективу використання ефективних і безпечних вакцин від ботулізму.

Актуальність теми дослідження. Тліючий розряд середніх тисків знайшов значне поширення в різних технологічних процесах хіміко-термічної обробки, нанесення покриттів, зварювання і паяння тощо. Постановка проблеми. Однак поряд зі сприятливими передумовами виявили й різні види нестабільності газорозрядної плазми, що призводять до відхилення ходу технологічного процесу від заданих параметрів, зумовлених переходом тліючого розряду в електричну дугу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Так, перші дослідники відзначали часткову або повну втрату стійкості тліючого середніх тисків і переходу його в більш стабільну форму – електричну дугу. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Перехід тліючого розряду в дуговий супроводжується стисненням позитивного стовпа розряду і різким скороченням площі катодної плями на виробі, що призводить до значного збільшення щільності енергії в цій плямі. Контракція (стиснення) позитивного стовпа тліючого розряду призводить до зниження або повного зриву генерації потужності лазерного випромінювання, підвищення щільності енергії в плямі нагріву (катодній плямі) сприяє перегріву і неприпустимому оплавленню окремих ділянок оброблюваних деталей під час зварювання в твердому стані, пайці й хіміко-термічній обробці. Мета роботи. Аналіз гіпотез, що існують на сьогодні в літературі, за допомогою яких їхні автори пояснюють основні причини втрати стійкості потужнострумового тліючого розряду і переходу його в електричну дугу. Виклад основного матеріалу. Нестабільності потужнострумового тліючого розряду вивчалися з погляду процесів, що протікають на катоді та прикатодній області, контракції позитивного стовпа під впливом високих струмів і тисків та впливу зовнішнього ланцюга. Вивчалася контракція позитивного стовпа розряду в аргоні при тисках в інтервалі від одиниць мм рт. ст. до сотень мм рт. ст. у циліндричних трубках діаметром 2,6 і 3,7 см. У результаті було виявлено, що при тисках нижче деякого критичного значення струм практично не контрагував. Висновки відповідно до статті. Встановлено, що основними причинами нестабільності тліючого розряду є рельєф поверхні катода; хімічний склад катода й газового середовища в міжелектродному проміжку; конструктивні особливості катода; параметри режиму горіння розряду, насамперед значення струму розряду і тиску газу; опір зовнішнього ланцюга, що живить розряд; провідність міжелектродного проміжку.

Мета роботи – встановити передумови і частоту природного зараження B. burgdorferi sensu lato від кліщів, відібраних після укусу дітей у Тернопільській області в різні місяці року, а також визначити методи контролю за укусами кліщів у дітей. Матеріали і методи. Було обстежено 291 дитину, яка зазнала нападу кліщів. Батьки усіх обстежених відповіли на запитання уніфікованої міжнародної анкети. В лабораторії медичного університету протягом липня-жовтня 2017 р. було досліджено 169 кліщів, взятих із шкіри дітей. Використовували метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) в режимі реального часу, проводили двоступеневу серологічну експертизу: скринінговий тест ELISA на наявність антитіл IgM/IgG, Western blot. Результати. Хвороба Лайма проявляється у багатьох клінічних формах. Чим молодша дитина, тим складніше діагностувати хворобу Лайма. Висновки. Відзначено високу частоту реєстрації випадків захворювання на Лайм-бореліоз серед міських жителів. У 38,3 % досліджених від моменту укусу кліща до його видалення минуло більше 24 год. Випадки захворювання на Лайм-бореліоз реєструвалися протягом усього року, з піками в липні й жовтні. 29,0 % кліщів виявилися інфікованими. Наявності в анамнезі контакту з кліщем, ураженим B. burgdorferi, та виникнення у пацієнта мігруючої еритеми (МЕ) достатньо для того, щоб діагностувати хворобу Лайма та розпочати лікування. За допомогою двоступеневої серологічної діагностики вдалося виявити антитіла до Borrelia burgdorferi sensu lato у 52,0 % обстежених дітей.

У статті проаналізовано сучасний стан аграрного сектору економіки України, його місце у формуванні валового внутрішнього продукту, тренд зміни продуктивності сільського господарства, його роль у зменшенні негативного впливу економічної кризи в 2020 р. та головні тенденції розвитку аграрного сектору. Метою дослідження є аналіз існуючих підходів до формування напрямів розвитку державно-приватного партнерства у аграрному секторі економіки та розробка практичних заходів щодо активізації розвитку стратегічного партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. Існуючі підходи, спрямовані на розвиток аграрного сектору, мають використовувати можливості додаткового залучення ресурсів, що можливо досягнути за рахунок моделей державно-приватного партнерства. Проаналізовано особливості державно-приватного партнерства в аграрному секторі, яке спрямовується на реалізацію пріоритетних проєктів інфраструктури з метою розвитку виробництва, зберігання та збуту сільськогосподарської продукції; реалізації продовольчої безпеки; розвитку ланцюгів створення вартості. Визначено основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства, які використовується у світовій практиці. Акцентовано увагу на необхідності використання державно-приватного партнерства в аграрному секторі на основі стратегічного управління в межах загальноекономічної політики держави. Обґрунтовано переваги використання інструментарію державно-приватного партнерства в аграрному секторі та визначено напрями його розвитку. Визначено основні підходи до формування державної політики розвитку сфери агропромислового комплексу шляхом державно-приватного партнерства, які передбачають підвищення рентабельності виробництва, реалізації експортного потенціалу країни, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення конкурентоспроможності сільського господарства, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток.

Мета. Визначити роль генетичного дослідження мутацій гена гормону росту в діагностиці синдрому біологічно неактивного гормону росту (СБНГР) для уточнення його форми та призначення патогенетичного лікування. Матеріали та методи. Обстежено 153 дитини (61 дівчинка та 92 хлопчики) віком від 3 до 10 років із відставанням у рості понад мінус 2 SD від фізіологічних показників. Соматотропну функцію досліджували за допомогою фармакологічних проб. Для підтвердження СБНГР проводили чотириденну пробу на чутливість до ГР. У 50 дітей із підтвердженим СБНГР визначали наявність мутації D112G у гені ГР методом полімеразної ланцюгової реакції. Результати. У пацієнтів із СБНГР виявлено характерні гормональні порушення — низький рівень інсуліноподібного чинника росту 1 (ІЧР‑1) на тлі нормального рівня ГР та індексу маси тіла (ІМТ) не нижче від 50-ї перцентилі для даного віку та статі. За результатами дослідження наявності заміни в гені ГР (С475→Т, Asp138→Gly) у цілому по групі обстежених із СБНГР не виявлено: генотип усіх пацієнтів — С/С (Asp/Asp). Висновки. У дітей України, хворих на СБНГР, генетичне дослідження не виявило мутації D112G у гені ГР. Основними критеріями діагностики СБНГР є нормальний або підвищений рівень ГР і знижений — ІЧР‑1, як правило, позитивна реакція на чутливість до ГР, ІМТ понад 50-у перцентиль, відсутність соматичної патології. Для остаточного генетичного підтвердження СБНГР інформативним буде секвенування гена ГР для виявлення порушень його структури в усіх сайтах.

Метою даної роботи є дослідження принципів динамічного з’єднання фотоелементів в сонячних панелях. У роботі показано переваги використання таких з’єднань, оскільки розвиток техніки потребує живлення пристроїв з різними напругами та струмами. Відмічено, що динамічні з’єднання можуть формувати довільну топологію ланцюгів генерування електричної енергії шляхом зміни з’єднань з послідовних на паралельні і навпаки. Також відмічено, що є можливість динамічної зміни параметрів безпосередньо при експлуатації системи. Відзначено, що для динамічної коммутації паралельних і послідовних з’єднань потрібно три елементи електричного кола, показно елементарне коло динамічних з’єднань, та коло для динамічної зміни полярності вихідної напруги сонячної панелі. Побудована базова схема динамічної комутації фотоелементів в сонячній панелі з використанням польових транзисторів. Запропоновано шляхи вирішення проблем, які пов’язані з паралельним з’єднанням та паразитними елементами. Розглянуто використання двох, з‘єднаних на зустріч, MOSFET-транзисторів для динамічної комутації. Відмічено, що для керування таким колом доцільно використовувати програмовані логічні контролери, які можуть керувати коммутацією з використанням зазделегідь завантаженої мікропрограми та є гнучкими в оперативному керуванні і мають додаткові функції моніторингу та зв’язку з віддаленими пристроями. На прикладі чотирьох фотоелементів показана конструкція сонячної панелі з динамічними з’єднаннями фотоелементів і використанням SMD-транзисторів та керуванням за допомогою контролера. Відмічено, що в такій конструкції всі елементи можуть бути максимально інтегрованими. Наголошено, що застосування динамічної комутації також є кроком до формування змінного струму різної форми. Відмічено певні обмеження запропонованої системи, зокрема кратність кількості фотоелементів в панелях, та намічено її подальший розвиток. Бібл. 14, рис. 5.

Мета роботи – узагальнити дані про етіологію, епідеміологічні особливості, клінічні прояви та лабораторну діагностику жовтої гарячки (ЖГ), подати основні рекомендації ВООЗ і CDC стосовно її профілактики та лікування. Наведено найновіші дані про ЖГ, особливості її розповсюдження. Вірус ЖГ (ВЖГ) належить до родини флавівірусів. Основним резервуаром збудника у природних осередках є мавпи, додатковим – можливо їжаки, сумчасті, гризуни, у яких інфекція перебігає латентно. ВЖГ потрапляє до людини при укусі інфікованого комара. Хвороба реєструється в Африці, Центральній та Південній Америці. Природний осере­док ЖГ на обох континентах підтримується завдяки циркуляції вірусу серед лісових комарів і диких приматів. Передача збудника людині відбувається в лісовому (джунглевому, сільському), проміжному та міському осередках. Найнебезпечніший в епідеміологічному плані є останній, який реалізується серед неімунних людей, внаслідок переміщення заражених осіб або шляхом випадкового перевезення інфікованих комарів. Тяжкий клінічний перебіг та ускладнення свідчать про особливу небезпеку цієї хвороби для людства. Інкубаційний період зазвичай становить 3-6 діб, рідко може досягати 10 діб. У типових випадках спостерігається три періоди хвороби: початковий гарячковий, період ремісії зі зниженням температури тіла і період венозного стазу. Летальність складає 5-10 %, в період епідемії – до 60 % і вище. Для ЖГ можливі також легкі, стерті, абортивні форми без жовтяниці й геморагічного синдрому. Для верифікації діагнозу впродовж 5 днів з моменту появи симптомів використовують полімеразну ланцюгову реакцію зі зворотною транскрипцією та серологічну діагностику (ELISA). Ефективного етіотропного методу лікування ще не розроблено, використовуються лише патогенетичні засоби. Натепер єдиним методом боротьби з цією інфекцією, згідно з рекомендаціями ВООЗ і CDC, є вакцинація. Щеплення необхідно зробити принаймні за 10 днів до подорожі в ендемічну місцевість. Обов’язково вакцинують працівників профільних лабораторій з групи ризику зараження. З 11 липня 2016 року ВООЗ прийняла рішення про виключення повторної вакцинації, оскільки одноразова доза забезпечує пожиттєвий імунітет.

У статті розглядається проблема визначення структури агробізнесу, який розуміється як окреме еко-номіко-правове явище, яке не можна ототожнювати з АПК. Відмінними ознаками, притаманними агробізнесу, є такі: 1) це різновид бізнесу/ підприємницької діяльності; 2) він має самостійний предмет правового регулювання; 3) здійснюється спеціальними суб'єктами; 4) між суб'єктами агробізнесу виникають стійкі правовідносини, які зумовлені дією ланцюга агробізнесу; 5) основна мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку; 6) існує специфічне організаційне та матеріально-технічне забезпечення агробізнесу. Встановлено, що структура агробізнесу - це така організація його внутрішньої системи, за якої цілісність та ефективність функціонування агробізнесу забезпечуються оптимально поєднаними за певними принципами елементами, логічно взаємопов'язаними та взаємозалежними. З'ясування особливостей багаторівневої внутрішньої структури об'єкта, що вказує на його складну природу, дає змогу глибше його осмислити й надати цілісну, всебічну характеристику. Агробізнес будь-якої держави має власну структуру, яка визначається станом економіки, соціальними чинниками, кліматичними та географічними умовами, рівнем розвитку сільськогосподарської галузі. Зважаючи на особливості, характерні для вітчизняного агробізнесу, вбачається за доцільне виокремлювати структуру аграрного бізнесу залежно від: 1) виду підприємницької діяльності в аграрній сфері (інноваційна діяльність у сфері селекції та технології виробництва, контролю сільськогосподарської продукції, новітніх моделей управління сільськогосподарським підприємством; діяльність із виробництва, збереження та переробки сільськогосподарської продукції; логістика агробізнесу; забезпечення матеріально-технічним обладнанням (постачання сільськогосподарської техніки, агросервісне обслуговування тощо); реалізація (маркетинг) сільськогосподарської продукції; діяльність щодо поводження з відходами сільськогосподарського виробництва); 2) галузі сільськогосподарського виробництва (аграрні інновації; виробництво сільськогосподарської продукції; логіс-тична галузь агробізнесу; галузь реалізації сільськогосподарської продукції); 3) території здійснення агробізнесу; 4) організаційно-правової форми діяльності сільськогосподарських товаровиробників; 5) сільськогосподарських кластерів.

Мета роботи – визначити роль інтерлейкіну-10 у крові залежно від поліморфізму його гена (rs1800896) при оперізувальному герпесі у дорослих. Матеріали і методи. Обстежено 50 дорослих хворих на оперізувальний герпес. Молекулярно-генетичне визначення гена ІЛ-10 (rs1800896) проводили методом полімеразної ланцюгової реакції у режимі реального часу. Вміст ІЛ-10 у сироватці крові визначали імуноферментним методом. Результати досліджень та їх обговорення. У разі генотипу ТТ гена ІЛ-10 частіше реєструвався тяжкий перебіг оперізувального герпесу (0,933 проти 0,6, χ2=5,56, OR=9,33, 95 % CI=1.10-79.21), що характеризувався вищим (Р<0,05) вмістом ІЛ-10 у сироватці крові. Поліморфізм гена, що кодує ІЛ-10 (rs1800896), впливав на рівень підвищення цього цитокіна у сироватці крові як на етапі госпіталізації (τ=0,33, P=0,0036), так і при виписуванні зі стаціонару (τ=0,34, Р=0,0034). Генотип ТТ асоціювався з високими шансами розвитку ускладненого перебігу захворювання (0,784 проти 0,462, χ2=4,76, OR=4,23, 95 % CI=1.10-16.19), проте не впливав на спектр ускладнень (Р>0,05). За наявності ускладнень вміст ІЛ-10 у сироватці крові хворих у розпал захворювання був вищим (в 4,5 разу, Р<0,05), ніж у пацієнтів з неускладненим оперізувальним герпесом. При розвитку локалізованої форми оперізувального герпесу ураження трійчастого нерва частіше реєст­рувалося у хворих з ТТ генотипом (84,8 % проти 15,2 %, χ2=6,36, Р=0,02), проте динаміка змін вмісту ІЛ-10 у сироватці крові цих пацієнтів не залежала від локалізації уражень. Встановлено, що генотип СС гена ІЛ-10 (rs1800896) частіше виявлявся у хворих на оперізувальний герпес з рецидивним перебігом (0,75 проти 0,261, χ2=4,19, OR=8,5, 95 % CI=0,81-89,75). Вміст ІЛ-10 у сироватці крові хворих з рецидивним перебігом захворювання, на відміну від пацієнтів з первинною маніфестацією, характеризувався менш значущим його підвищенням (Р<0,05). Висновки. Генотип ТТ гена ІЛ-10 асоціюється з високими шансами розвитку тяжкого ускладненого оперізувального герпесу у дорослих та вищим (Р<0,05) вмістом цитокіна в динаміці захворювання. Доведено вплив генетичного поліморфізму ІЛ-10 (rs1800896) на підвищення концентрації цього цитокіна на всіх етапах захворювання (Р<0,005). Генотип СС гена ІЛ-10 у дорослих хворих на оперізувальний герпес асоційований з високими шансами розвитку рецидивного перебігу захворювання (Р<0,05). Концентрація цитокіна у хворих з рецидивним перебігом оперізувального герпесу характеризується помірним його підвищенням (Р<0,05). Розвиток локалізованої форми захворювання з ураженням трійчастого нерва асоціюється з генотипом ТТ (Р<0,05). Концентрація ІЛ-10 у сироватці крові хворих з локалізованими формами оперізувального герпесу не залежить від локалізації уражень.

Умови перших років дестабілізації ситуації на сході України, розгорнення повномасштабних військових дій засвідчили недосконалу здатність українських збройних сил, оборонного комплексу та українського уряду загалом здійснювати військові операції, а також якісно забезпечувати потреби фронту. Українська влада виявилась неспроможною спорядити сили ООС (операції об’єднаних сил) найнеобхіднішим, зокрема амуніцією, провіантом, зброєю, технікою. Відсутність зрозумілої схеми поставок матеріального забезпечення військовим вимагала формування військової логістики, першочерговими завданнями якої є налагодження вчасного та якісного забезпечення технікою, зв’язком, матеріально-технічними засобами та створення чинної інфраструктури, що забезпечуватиме успіх і тактичних, і стратегічних операцій. Нині напрям досліджень військової логістики є різновекторним: від моделей інтегрованої військової логістики ланцюга поставок, що об’єднує всю систему військової підтримки (систему тилового забезпечення, інформаційну та систему обслуговування військ), до взаємозв’язку між військовою і комерційною логістикою з точки зору їх цілей в управлінні ланцюгами поставок, яка об’єднує управління закупівлями, запасами, складуванням, транспортування, необхідні мережі, потік інформації, технології та управління безпекою. Збройні сили багатьох країн світу мають свої дослідні інститути, які працюють над винаходами логістики на користь армії, реагують на зміни ринку, користуються «цивільними» рішеннями, адаптуючи їх до своїх потреб. Однак не в Україні. Сьогодні, на порозі вступу до НАТО, Україна потребує глибокого вивчення та визначення напрямів покращення логістики збройних сил, особливо це стосується таких її складових частин, як речове забезпечення та процес закупівлі майна, тому існує нагальна потреба вивчення сучасного стану та обґрунтування пріоритетного розвитку логістики ЗС України. У сучасних умовах ведуться пошуки нових способів і форм матеріального забезпечення військ та змінюється законодавство щодо проведення закупівель речового та іншого майна у військових установах.

Стаття присвячена пошуку шляхів ефективного управління інтелектуальними продуктами починаючи від етапу винаходження, реєстрації та виходу на ринок. Для досягнення поставлених завдань використано методи: аналізу та синтезу; системний аналіз; логічний; абстрактний. Авторами статті запропоновано визначення суті поняття «інтелектуальний продукт», який слід розуміти як новостворені духовні і матеріальні цінності, які виступають результатом інтелектуальної діяльності особистості чи групи в результаті роботи. В статті висвітлено найпоширеніші типи прав інтелектуальної власності, до яких відносяться патенти, торгові марки, авторське право, зареєстровані знаки, права на компоновку ланцюгів, права селекціонерів. Доведено, що знання та розуміння правил ефективного використання інтелектуальних продуктів дає змогу суб’єктам господарювання краще розуміти інструменти управління ними, та отримувати вигоди чи користь, які вони можу приносити бізнесові, адже це додатковий прибуток. Обґрунтовано, розуміння керівниками компаній цінність різних засобів захисту та отримання вигоди від інтелектуальних продуктів, адже вона на пряму залежить від стратегії фірми, конкурентного середовища та швидко змінюваних контурів права інтелектуальної власності, та незалежно від форми власності повинні мати стратегію щодо формування портфеля інтелектуальної власності. Розглянуто вплив зовнішнього середовища на розвиток суб’єкта господарювання, адже з’являються нові правила, і вони досить потужно впливають на розвиток внутрішніх інтелектуальних продуктів, і сильно залежить від внутрішнього потенціалу суб’єкта господарювання. Зокрема, у статті проаналізовано, що розвиток процесів провокує стрімкий розвиток Індустрії 4.0 (Industry 4.0), а це повністю автоматизація виробництва, де управління всіма процесами здійснюється в режимі реального часу, та з врахуванням факторів мінливого зовнішнього середовища. Запропоновано застосовувати патентні стратегії або ж «охоронних стратегій» для більшого захисту запатентованих технологій, які надають продуктам та послугам перевагу над продуктами та послугами конкурентів. Патенти або ж так звані «охоронні стратегії» мають слугувати суб’єктам господарювання захистом для створених продуктів, які будуть лідирувати в категоріях, та посилювати зусилля щодо брендування даних продуктів. Управління інтелектуальними продуктами відіграє важливу роль в управлінні суб’єктами господарювання, адже розпочинається процес входження в технологічні життєві цикли продуктів, що зумовлені змінним турбулентним середовищем. Стаття є актуальною як в науковому, так і прикладному аспектах.

Актуальність. Біль у ділянці обличчя є однією з най- складніших проблем в сучасній медицині. Обумовлено це перш за все складністю структурно-функціональної організації ділянки обличчя, особливостями її іннерва- ції. Генетичні чинники грають важливу роль в інтен- сивності сприйняття болю. Мутації та однонуклео- тидний поліморфізм (SNP) в дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) можуть частково пояснити багато розходжень у чутливості до болю. Доведено зв’язок між болем і поліморфізмом генів, відповідальних за синтез нейромедіаторів, їх транспортерів і рецепто- рів (норадренергичних, серотонінових, дофамінових, опіоїдних), ферментів, метаболізуючих нейромедіа- тори. Вивчення патогенетичних механізмів розвитку больового синдрому обличчя і вдосконалення методів їх патогенетичної терапії, сьогодні є одним з карди- нальних напрямків у нейростоматологіі. Мета дослідження: вивчення поліморфізму генів COMT (Val158Met), DRD2 (С32806Т), NR3C1 (646C> G), OPRM1 (А118G) при міофасціальному больовому син- дромі обличчя. Матеріали та методи. Для молекулярно-генетич- ного аналізу використовували зразки ДНК генома 10 пацієнтів з діагнозом: міофасціальний больовий синдром обличчя. Виділення ДНК з клітин букального епітелію про- водили за модифікованою методикою з Chelex. Для виявлення однонуклеотидних замін локусів генів OPRM1, DRD2, NR3C1 використовували метод ПЛР- ПДРФ-аналізу, застосовуючи відповідні ендонуклеази рестрикції. Aлельні варіанти гена COMT (Val158Met) оцінювали методом алель специфічної полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Ампліфікацію проводили на термоціклері «Labcycler» (SensQuest, Німеччина). Результати ампліфікації оцінювали шляхом прове- дення горизонтального електрофорезу в 2%-ному ага- розному гелі. Висновки. Результати генотипування пацієнтів з міо- фасціальним больовим синдромом обличчя показали, що 60% пацієнтів у досліджуваній групі, мають алель А в гомо- або гетерозиготній формі поліморфізму Val158Met, G472А гена COMT схильні до підвищеної чутливості до болю і сильнішою запальної реакції. Пацієнтам, які мають знижену щільність дофаміно- вих рецепторів D2 (наявність алелі А1) для зменшення хронічного болю і підвищення больового порогу необ- хідні препарати, що підвищують рівень дофаміну. Наявність мінорного G-алеля у 15% пацієнтів зумов- лює зниження ефективності наркотичних анальгети- ків за терапії больового синдрому. 25% пацієнтів, що несуть мінорний аллель G гена глюкокортикоїдного рецептора (NR3C1), потенційно можуть мати низь- кий рівень кортизолу, що необхідно враховувати при лікуванні опадами. Таким чином, дослідження генетичного поліморфізму пацієнтів з міофасціальним больовим синдромом обличчя показало можливості застосування геноти- пування для зниження факторів ризику формування хронічного міофасциального болю і своєчасної корек- тної терапії.

В умовах євроінтеграційних процесів та необхідності оптимізації здійснення митної справи в Україні важливим завданням є імплементація в механізм правового регулювання різноманітних форм партнерських взаємовідносин між митними органами та підприємствами – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, провідне місце серед яких займає інститут авторизованого економічного оператора (АЕО). Окрім того, цей інститут є окремим, відносно самостійним структурним елементом забезпечення митної безпеки як інструмента поліпшення процедури здійснення митної справи та захисту реалізації економічних інтересів підприємств. Мета статті полягає у визначенні місця та ролі АЕО через призму інструментів забезпечення митної безпеки держави. Встановлено, що в системі інструментів забезпечення митної безпеки АЕО – це відносно самостійний елемент, який одночасно є і інструментом сприяння торгівлі та покращення ефективності роботи митних органів, і формою захисту економічних інтересів підприємств. Роль АЕО в механізмі державного забезпечення митної безпеки запропоновано розглядати дуалістично: з боку реалізації політики сприяння міжнародної торгівлі та підвищення конкурентноспроможносні підприємств із високим ступенем довіри, що одночасно забезпечує безпеку ланцюга постачання товарів; та з боку безпосередньої оптимізації процедур здійснення митної справи. Встановлено, що запровадження спеціальних спрощень і переваг, які передбачають суттєві полегшення митних формальностей для підприємств із високим ступенем довіри щодо товарів, що переміщуються такими підприємствами, та, відповідно, зменшення обсягів контролю до АЕО з боку митних органів потенційно хоча і створюють вірогідність загроз митної безпеки, однак подібна мінімізація обсягів контрольно-наглядових дій за суб’єктами, що отримали у встановленому законом порядку авторизацію АЕО та набули статус АЕО, компенсується через проведення центральним органом виконавчої влади, який реалі зує державну митну політику із залученням посадових осіб відповідних митниць відносно таких суб’єктів оцінки відповідності підприємства критеріям АЕО, яка за своєю правовою суттю є перевіркою, а також подальшого проведення митними органами моніторингу відповідностіпідприємства критеріям АЕО та повторної оцінки відповідності у визначених законом випадках. Окрім цього, забезпечення належного рівня митної безпеки досягається перенесенням контролю на більш ранню стадію (на період оцінки відповідності підприємства встановленим критеріям набуття статусу АЕО), що дає змогу вивільнити кадрові, організаційні та інші ресурси митних органів для виконання інших завдань при здійсненні митної справи.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або в межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними з супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547, або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ із використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягти у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або у межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. ­Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними із супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547 або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ з використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягнути у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

У статті обґрунтовано теоретичні положення імплементації маркетингової складової у форму-вання механізмів логістичної взаємодії в системі товарних ринків. Уточнено зміст концепції «7R» в на-прямі диференціації логістичних сервісів на активні та пасивні, з наступною адаптацією в теорію логісти-чного маркетингу. Обґрунтовано по відношенню до інструментів контрактації пріоритетні форми між лан-кових зв’язків, зокрема централізовано-договірні форми в сполученні з використанням інструментів аут-сорсингу. В контексті корпоративної логістики визначено області використання механізмів міжланковоївзаємодії, що дає можливість розширити вплив маркетингової складової на загальний корпоративнийрозвиток. Обґрунтовано доцільність використання методу типології в процесі логістичного регулюванняпроцесів злиття та поглинань суб’єктів ринкових ланцюгів. Запропоновано нові області впровадженнямеханізмів логістичної взаємодії, які доповнюють характеристики етапів життєвого циклу товару.

<p> З метою вивчення структури й частоти мультигенних<br />форм тромбофілії у вагітних із прееклампсією було обстежено 133 вагітних з прееклампсією різного ступеня тяжкості<br />та 44 здорових вагітних. Методом полімеразної ланцюгової реакції визначали наявність патологічних поліморфізмів у<br />генах тромбофілії (фактор V Leiden 1691 G→A, протромбін 20210 G→A, інгібітор активатора плазміногена 1 типу 5G/4G,<br />фібриногену β 455 G→A), «ендотеліальної дисфункції» (параоксоназа-1 192 Q→R, метилентетрагідрофолатредуктаза 677<br />C→T) та регулятора артеріального тиску (ангіотензиноген ІІ 235 M→T). Було встановлено, що у розвитку прееклампсії відіграють роль генетично успадковані форми тромбофілії й патологічні генні поліморфізми, які переважно спостерігаються у жінок із прееклампсією, а в структурі превалюють мультигенні форми у 71,88 % з прееклампсією легкого ступеня та 79,7 % з прееклампсією середнього та тяжкого ступенів. Відзначено, що для прееклампсії легкого ступеня притаманне існування двох патологічних поліморфізмів одночасно, що підвищує ризик її розвитку в 3,4 раза (95 % CI 1,47–7,88). При прееклампсії середнього та тяжкого ступенів здебільшого наявні три і більше патологічні поліморфізми одночасно (OR=10,51; 95 % CI 2,97–37,26). Відсутність поєднаних патологічних поліморфізмів знижує ризик розвитку прееклампсії середнього та тяжкого<br />ступеня тяжкості (OR=0,11; 95 % CI 0,04-0,26) й легкого ступеня (OR=0,16; 95 % CI 0,07-0,38).<br /><br /></p>

У статті шляхом декомпозиції та аналізу компонентів категорії «ринкова глокалізація» визначеноїї природу, форми та концептуальну сутність, обґрунтовано доцільність використання даної дефініції всучасних ринкових дослідженнях для оцінки динамічних процесів синтезу локалізації й глобалізації това-рних ринків. Показано взаємозв’язок глокалізації з процесами ринкової інтеграції та дезінтеграції, в ос-нову яких покладено принцип об’єднання (декомпозиції) товарно-фінансово-інформаційних потоківсуб’єктів за ланками логістичного ланцюга. Виділено дві форми ринкової глокалізації, досліджено її су-часні тенденції на прикладі ринків зернових і хлібних продуктів. Акцентовано увагу на необхідності зба-лансування внутрішнього й зовнішнього векторів інтеграційної політики держави з цільовою орієнтацієюна нарощування обсягів експорту продуктів зернопереробки з високою доданою вартістю, підвищення їхякості, зменшення рівня «тінізації» хлібного ринку шляхом інституційних трансформацій.

На сьогодні питання етіології, патогенезу, діагностики та хірургічного лікування такої поєднаної патології як вузловий зоб і автоімунний тиреоїдит (АІТ) зберігають свою актуальність. Автоімунний тиреоїдит, як фонове захворювання вузлового зоба, при якому практично завжди розвивається гіпотиреоз, на даний час ще вивчено недостатньо. Очевидна роль генетичних факторів у їх розвитку. Своєчасна і точна діагностика вузлових утворень щитоподібної залози (ЩЗ) на фоні АІТ має важливе значення у виборі методу лікування вузлової тиреоїдної патології, показань, обсягу і характеру операційного лікування. Наявність сімейних форм захворювання і дані генеалогічних досліджень є доказом важливої ролі генетичного фактора в патогенезі АІТ. Підтверджують їх думку відомості про те, що в результаті повного генетичного сканування були виявлені деякі локуси, асоційовані з АІТ, при цьому ключову роль у схильності відіграють гени HLA (human leukocyte antigen) системи і протеїн-4, асоційований із цитотоксичними Т-лімфоцитами (Cytotoxic T lymphocyte-associated-protein 4, CTLA4). Але вплив цих генів на загальну генетичну схильність до АІТ становить лише близько 5 %.Мета дослідження – провести аналіз частоти поліморфних варіантів генів BCL-2 (rs17759659), CTLA-4 (rs231775), APO-1/Fas (rs2234767) у хворих з патологією ЩЗ із урахуванням її виду (вузловий колоїдний зоб на фоні автоімунного тиреоїдиту (ВКЗАІТ), аденоми щитоподібної залози (АЩЗ)), змін функціональної активності ЩЗ (еутиреоз, субклінічний та клінічний гіпотиреоз) та ступеня збільшення ЩЗ (ІБ, ІІ і ІІІ ст.).Матеріали і методи. Проведено аналіз частоти поліморфних варіантів генів BCL-2 (rs17759659), CTLA-4 (rs231775), APO-1/ Fas (rs2234767) у 125 хворих, оперованих з приводу вузлової патології ЩЗ із урахуванням її виду – ВКЗАІТ, АЩЗ, змін функціональної активності ЩЗ (еутиреоз, субклінічний та клінічний гіпотиреоз) та ступеня збільшення ЩЗ (ІБ, ІІ і ІІІ ст.). Також обстежено 25 практично здорових донорів. Дослідження поліморфізму генів проводили методом полімеразної ланцюгової реакції у режимі реального часу.Результати досліджень та їх обговорення. Гіперплазія ЩЗ у хворих загалом, а також у таких із ВКЗАІТ асоціює з диким А-алелем гена CTLA-4 (АА- і AG-генотипи): ІБ та ІІІ ступені гіперплазії вірогідно частіше були у носіїв АА-генотипу на 30,13 і 26,35 % (χ2=9,26; р=0,01), а ІІ ступінь збільшення ЩЗ – у хворих із AG-генотипом на 33,52 і 34,04 % (χ2=12,34; р=0,002) відповідно. Патологія ЩЗ загалом має невірогідні шанси на успадкування залежно від поліморфізму генів BCL-2 (rs17759659), CTLA-4 (rs231775) та APO-1/Fas (rs2234767).Висновки. Наявність у геномі хворого AG поліморфного варіанта гена CTLA-4 підвищує ризик гіперплазії ЩЗ ІІ ступеня удвічі (OR=4,69; 95 % СІ OR: 1,60–13,69; p=0,004), тоді як носійство основного алеля у гомозиготному стані (АА-генотип) навпаки є протективним і робить шанси на гіперплазію ЩЗ ІІ ступеня найнижчими в обстеженій популяції (OR=0,46; 95 % СІ OR:0,09– 0,73; p=0,009). Решта поліморфізмів аналізованих генів не асоціюють із ризиком ні АЩЗ, ВКЗАІТ, ні функції ЩЗ, чи ступеня її збільшення.