Добірка наукової літератури з теми "Фонди музеїв"

Актуальність теми дослідження визначається загальними проблемами комплектування фондів музеїв та наукового дослідження музейних предметів, які надходять та зберігаються в музейних фондах. Це обумовлено низкою таких факторів, як підвищення ролі музеїв у вихованні здобувачів вищої освіти; підвищення суспільного інтересу до пам’яток історії; удосконалення форм і методів роботи задля прискорення темпів розвитку і підвищення рівня музейної справи, зростання популярності музеїв. Класифікація і систематизація музейних предметів має на меті встановити їх взаємозв’язки. Класифікація полягає у розподілі на групи за ознаками спорідненості й відмінності всього обсягу потрібних музею матеріалів. Така класифікація здійснюється за розробленими самим музеєм класифікаційними схемами й охоплює і наявні в музеї предмети, і ті, у придбанні яких зацікавлена установа. Таким чином класифікація виявляє певні прогалини в музейних зібраннях. У фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею зберігається низка документів, які дають змогу уточнити та конкретизувати біографію визначного вченого краєзнавця та громадського діяча С. І. Шевченка, а також поглибити уявлення про його творчу спадщину. У даному дослідженні проаналізовано основні віхи громадської та наукової діяльності відомого історика; проведено історіографічний аналіз проблеми комплектування музейних фондів; визначено основні класифікаційні ознаки документів архівного фонду в музеях; здійснено науково-фондове описування, класифікацію та систематизацію документів персонального архіву відомого історика, краєзнавця Сергія Шевченка, які автор у 2015 році передав до фондів Кіровоградського обласного краєзнавчого музею. Досліджені документи погруповано на три фонди: основний, науково-допоміжний, обмінний. До кожного фонду застосована класифікація і групування за тематикою, хронологією і станом збереження.

Актуальність теми дослідження визначається загальними проблемами комплектування фондів музеїв та наукового дослідження музейних предметів, які надходять та зберігаються в музейних фондах. Це обумовлено низкою таких факторів, як підвищення ролі музеїв у вихованні здобувачів вищої освіти; підвищення суспільного інтересу до пам’яток історії; удосконалення форм і методів роботи задля прискорення темпів розвитку і підвищення рівня музейної справи, зростання популярності музеїв. Класифікація і систематизація музейних предметів має на меті встановити їх взаємозв’язки. Класифікація полягає у розподілі на групи за ознаками спорідненості й відмінності всього обсягу потрібних музею матеріалів. Така класифікація здійснюється за розробленими самим музеєм класифікаційними схемами й охоплює і наявні в музеї предмети, і ті, у придбанні яких зацікавлена установа. Таким чином класифікація виявляє певні прогалини в музейних зібраннях. У фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею зберігається низка документів, які дають змогу уточнити та конкретизувати біографію визначного вченого краєзнавця та громадського діяча С. І. Шевченка, а також поглибити уявлення про його творчу спадщину. У даному дослідженні проаналізовано основні віхи громадської та наукової діяльності відомого історика; проведено історіографічний аналіз проблеми комплектування музейних фондів; визначено основні класифікаційні ознаки документів архівного фонду в музеях; здійснено науково-фондове описування, класифікацію та систематизацію документів персонального архіву відомого історика, краєзнавця Сергія Шевченка, які автор у 2015 році передав до фондів Кіровоградського обласного краєзнавчого музею. Досліджені документи погруповано на три фонди: основний, науково-допоміжний, обмінний. До кожного фонду застосована класифікація і групування за тематикою, хронологією і станом збереження.

Музейна політика Норвегії ХХІ ст. має чіткі тенденції, які окреслюють вимоги суспільства та адекватно на них рефлектують. За останні двадцять років помітними є тенденції організації нових музеїв, активне будівництво музейних площ, рефункціонування старих приміщень, створення музейних об’єднань. На прикладі чотирьох музеїв, а саме: музейне об’єднання «МUST» у Ставангері, Національний музей фотографії у Хортені, музей Західного Телемарку та музей фаянсу в Егерсунді зроблено спробу охарактеризувати основні тенденції музейної політики Норвегії ХХІ ст. Музеї щільніше стають вписаними та включеними у культурний ландшафт країни. Означено вектор розвитку музеїв як таких, що пропагують національну культуру в широкому світовому контексті. Завдання музеїв, де головними є збирання, збереження, дослідження та презентація, не втрачають своєї актуальності. Проте акценти ХХІ ст. у цій справі змінено по відношенню до ХІХ та ХХ ст. На перший план виходить дослідницька і просвітницька справи, їх популяризація у медійному просторі, організація виставок-досліджень, відкритість музеїв до культурного та соціального діалогів. Формулювання на державному рівні ідеї – музей для всіх, вимагає від музейної справи знаходити інструменти залучення широкого глядача. Музеї як активна форма дозвілля пропанують високу естетичну якість. Презентації пам’яток приділяється надзвичайно велика увага, інтерактивна форма спілкування з глядачем є нормою. Музей із зібрання предметів поступово трансформується в напрямку презентації ідей. Дизайн експозиційного простору творить захоплюючі історії входження та спілкування з предметами культури. Досягнення техніко-технологічного розвитку впроваджуються у музейну справу головним чином для забезпечення збереження експонатів та для того, щоб фонди музеїв стали відкритими для всіх охочих у діджітальному форматі. Рівень оснащеності місцевих і регіональних музеїв підвищує їх роль як об’єктів концентрації історії про культурний ландшафт кожної конкретної території.

У статті на основі різноманітних джерел досліджуються політика та дії партійно-адмі­ністративних владних структур стосовно музейних установ Прикарпаття у повоєнну добу. Висвітлено зміст діяльності музеїв, їх матеріально-фінансове становище та кадрове забезпечення в руслі процесів радянізації західного регіону України. Автор також розглянув динаміку розвитку музейної мережі на теренах Станіславської (пізніше Івано-Франківської) області. Ключові слова: музей, радянізація, ідеологія, музейні фонди, кадрова політика, Прикарпаття.

Сегодня кажется совершенно обыденным делать фотографии исторических памятников, городских скульптур, художественных картин в музеях. Все перечисленные произведения относятся к объектам изобразительного искусства. Вместе с тем мало кто задумывается, насколько правомерно впоследствии использовать снятые фотографии: можно ли их размещать в социальных сетях на своих персональных страницах? Допустимо ли печатать такие фотографии в средствах массовой информации? Можно ли производить на основе этих снимков товары широкого потребления (футболки, брелоки, значки, открытки и т. п.) и т. д.? Как выясняется, с точки зрения действующего законодательства все не так просто. В последнее время отмечается возросшее количество судебных дел по данной проблематике. Этот вопрос стал предметом обсуждения на одном из заседаний Научно-консультационного совета Суда по интеллектуальным правам [1, c. 11]. Некоторым странам известен такой режим свободного использования произведений ИЗО, как panorama exception, или freedom of panorama, который предполагает бездоговорное использование произведений ИЗО, т.е. без разрешения авторов (правообладателей), которые постоянно находятся в общественных местах. Гражданский кодекс РФ также предусматривает свободное использование произведений ИЗО, которые открыто расположены в общественных местах: парки, улицы, музеи и т. д. Вместе с тем свободное использование путем воспроизведения и распространения, в том числе на фотографии, возможно лишь при соблюдении определенных условий. В противном случае пользователю необходимо обращаться за разрешением к правообладателю. Кроме того, в случаях если объект, в котором выражено произведение ИЗО (картина, скульптура, гравюра и т.п.), принадлежит на праве собственности музею, включен в состав Музейного фонда Российской Федерации и находится в музеях Российской Федерации, также необходимо запрашивать разрешение у музея. Несоблюдение этих требований приводит к нарушению прав как правообладателей, так и музеев. В статье проанализированы особенности воспроизведения и распространения произведений ИЗО в СМИ, социальных сетях и иных источниках распространения информации в соответствии с законодательством Российской Федерации. Рассмотрены подходы к свободному использованию произведений в некоторых иностранных юрисдикциях.

Анотація. Мета дослідження – за матеріалами тижневика «Wołyń» (1933–1939) простежити процес розширення фондових колекцій Волинського музею; з՚ясувати рівень зацікавленості громадськості музеєм та збереженням культурної спадщини у міжвоєнний період. Методологія дослідження базується на принципах історизму та об՚єктивності. Оскільки джерельну базу дослідження склали публікації періодичної преси, то застосовано методи критичного аналізу і типологізації. Наукова новизна: вперше проаналізовано матеріали тижневика «Wołyń» для вивчення процесів формування фондів Волинського музею у Луцьку міжвоєнного періоду. Це дало змогу значною мірою поглибити знання про період становлення установи, шляхи і способи поповнення музейного зібрання у 1933–1939 рр. Висновки і перспективи подальших досліджень. Аналіз матеріалів, опублікованих у тижневику «Wołyń» за 1933–1939 рр., показав, що Волинський музей за цей період значно розширив та урізноманітнив свою збірку. Багато у чому це стало можливим завдяки свідомій та активній громадянській позиції мешканців Польщі. За короткий період меценати, пересічні громадяни, державні і громадські діячі допомогли музею набути значні колекції предметів археології, етнографії та пам՚яток природи. Також у досліджуваний період до фондів музею надійшла низка цінних монетних скарбів, що зробило нумізматичну колекцію закладу однією з найбільших у Польщі. Зважаючи на те, що частина облікової документації та речового фонду музею були втрачені у ході Другої світової війни, поглиблений аналіз інформації з періодичної преси може стати основою для майбутніх досліджень щодо масштабів втрат предметного фонду музею. Це, зі свого боку, визначає перспективи подальших досліджень.

В данной статье описывается проект дигитализации предметов фонда открытого хранения «Сокровищница знаков почтовой оплаты России» и альбомов Государственной коллекции знаков почтовой оплаты России, формирующейся в Центральном музее связи имени А.С. Попова, с целью последующего размещения электронных копий в Государственном каталоге Музейного фонда Российской федерации для обеспечения возможности расширения доступа к цифровому культурному наследию в области почты и филателии. Первая очередь проекта выполнена с непосредственным участием Президентской библиотеки имени Б.Н. Ельцина и представляет собой пример эффективного межмузейного взаимодействия. В статье рассказывается о процессе сканирования редкостей и уникумов государственной коллекции знаков почтовой оплаты музея, затрагиваются вопросы развития тимбрологии и проблемы сохранения исторического наследия. Как один из важнейших моментов проекта в статье описывается процесс привлечения студентов, обучающихся по направлению «Музеология и охрана объектов культурного и природного наследия» учебного плана «Визуальные технологии в музее» в Санкт-Петербургском государственном университете. Это даёт возможность будущим музейщикам получить дополнительные знания и опыт работы со специфическими музейными предметами, приспособлениями и освоить специальную терминологию.

The article is devoted to the last decade of exposition and exhibition activity of the Primorye State Art Gallery. The focus is on art projects that have become the result of increasingly strong inter-Museum contacts: “guest”, exchange and joint exhibitions. They are born as a result of searches for interested partners and sponsors, agreements with the heads of various institutions at forums and seminars. The patronage of Central museums is of great importance: the State Hermitage Museum, the state Tretyakov Gallery, the State Russian Museum, and others. The Primorye State Art Gallery organizes international exhibitions in order to promote Far Eastern fine art in the countries of the Asia-Pacific region, to open new names for these territories in the artistic sphere of the region and the district. The experience of the the Primorye State Art Gallery can be useful for museum workers in the Far Eastern and Siberian regions, and the information obtained can become an incentive for establishing new inter-museum contacts. The Primorye State Art Gallery is a relatively young museum formed in 1966 on the basis of the art collection of the Primorsky Regional Museum of Local Lore (now the Museum of the History of the Far East named after V. K. Arsenyev). Over five and a half decades, the gallery's funds have grown immeasurably, and it has become a methodological center for art museums in the Far East: the State Hermitage Museum has held six master classes on restoration and conservation of works of art in the gallery, and specialists from the State Russian Museum have been conducting scientific and practical seminars for the Far Eastern Federal district in recent years here. Статья посвящена последнему десятилетию экспозиционно-выставочной деятельности Приморской государственной картинной галереи. В центре внимания — арт-проекты, ставшие результатом все более крепнущих межмузейных контактов: «гостевые», обменные и совместные выставки. Рождаются они как итог поисков заинтересованных партнеров и спонсоров, договоренностей с руководителями различных институций на форумах и семинарах. Большое значение имеет шефское внимание центральных музеев: Государственного Эрмитажа, Государственной Третьяковской галереи, Государственного Русского музея и других. Международные выставки Приморская картинная галерея организует с целью продвижения дальневосточного изобразительного искусства в страны Азиатско-Тихоокеанского региона, открытия для этих территорий новых имен в художественной сфере края и округа. Опыт Приморской государственной картинной галереи может быть полезным для музейных работников Дальневосточного и Сибирского регионов, а полученная информация — стать побудительным импульсом для установления новых межмузейных контактов. Приморская государственная картинная галерея — сравнительно молодой музей, образовавшийся в 1966 году на основе художественной коллекции Приморского краевого краеведческого музея им. В.К. Арсеньева (ныне Музей истории Дальнего Востока им. В.К. Арсеньева). За пять с половиной десятилетий неизмеримо выросли фонды галереи, она превратилась в методический центр для художественных музеев Дальнего Востока: Государственный Эрмитаж провел в стенах картинной галереи Владивостока шесть мастер-классов по реставрации и консервации произведений искусства, специалисты Государственного Русского музея в последние годы выезжают с научно-практическими семинарами для зоны Дальневосточного федерального округа.

Кн. 1.: Центральний державний архів громадських об"єднань України, Центральний державний історичний архів України, м. Київ, Центральний державний історичний архів України, м. Львів, Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г.С. Пшеничного. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України

Научное наследие В.Н. Чернецова, выдающегося исследователя Сибири, хорошо известно не только у нас в стране, но и далеко за ее пределами. Архив ученого и его супруги В.И. Мошинской хранится в Томском государственном университете, в собрании Музея археологии и этнографии Сибири им. В.М. Флоринского (МАЭС ТГУ). Обстоятельства его передачи в музей неоднократно освещались в публикациях, а значительная часть полевых записей исследователя издана в 1987 г. (Рындина, Лукина, 1987). Материалы зарегистрированы в архивном фонде № 869 МАЭС ТГУ, в состав которого включены 157 индивидуально пронумерованных единиц хранения (дел). Их формирует огромный массив разнотипных источников, характеризующих исследовательскую деятельность Валерия Николаевича: дневники; отчеты, фотографии, рисунки, негативы на пленках и стеклянных пластинках. Особого внимания заслуживают записи исследователя на мансийском языке, сформированные в 16 дел. Практически каждое дело содержит листы-вкладыши. Тексты записаны В.Н. Чернецовым в период 1933-1938 гг. на территории проживания манси в бассейнах рек Обь, Сосьва, Ляпин, Тап, Конда. Важную часть архива составляют полевые записи ученого. Они формируют 26 тетрадей и блокнотов разного формата - около 1,5 тысячи рукописных листов. В состав собрания входят уникальные киноматериалы, снятые Валерием Николаевичем и его супругой Вандой Иосифовной Мошинской в ходе полевого сезона 1948 г. В процессе изучение архивного контекста и обстоятельств формирования фонда В.Н. Чернецова в архиве музея удалось вычленить комплекс неизвестных ранее документов. Выявленные источники формируют несколько групп: полевая документация; личная и деловая корреспонденция; фотографии местностей и фототеки предметов из различных музеев России; листы с мансийскими текстами, словари, тетради с лингвистическими упражнения по мансийскому языку; рабочие документы, связанные с научной деятельностью; документы административного характера, а также ранее неизвестные рукописи публикаций (В.И. Мошинская) и отчетные материалы (В.Н. Чернецов) по исследованию писаниц Урала (например, зафиксированы дневниковые записи 1927 г., имеющие отношение к исследованиям на р. Тагил). Не вызывает сомнений научная значимость этих материалов, позволяющих восполнить пробелы в характеристике исследовательского пути В.Н. Чернецова, а также их ценность для изучения истории исследования древних памятников (народов, языков) Урала и Сибири.

В течение двух полевых сезонов А.Ф. Палашенков - научный сотрудник, а впоследствии директор Омского краеведческого музея, совершал поездки в северные районы Омской области. Ныне эти территории входят в Ханты-Мансийский автономный округ - Югра и в Ямало-Ненецкий автономный округ. Цель поездок - сбор сведений по истории, культуре, этнографии, археологии, социалистическому строительству и т.д. После смерти исследователя в 1971 году его материалы были переданы в Исторический архив Омской области (бывший Государственный архив Омской области), образовав фонд 2200, который оцифрован. Дубликаты перешли на хранение в Омский государственный историко-краеведческий музей (бывший Омский краеведческий музей). Некоторые материалы были опубликованы самим исследователем в изданиях краеведческого толка, а также вошли в посвященную А.Ф. Палашенкову книгу [Антология омского краеведения…]. В делах 19, 20, 164, 167, 174 сгруппированы материалы о поездке на р. Ляпин (левый приток р. Северная Сосьва, левый приток Оби) в поселок Саранпауль и его окрестности. Изучая их, можно предположить, что в указанном месте мог быть изучен этнографо-археологический комплекс (ЭАК) зырян, поселившихся в середине XIX века примерно на середине дороги из Березова на верховья Печоры. В ЭАК входили сам Саранпауль, разделенный исследователем на раннюю и позднюю части, зырянское кладбище, культовое место, идолы с которого были увезены в Омск, мощеная деревом Сибиряковская дорога, места ведения хозяйственной деятельности. Напротив Саранпауля располагалась Ляпинская крепость, развалины которой служили площадкой для игр детей. На разном удалении от поселка находились несколько культовых мест манси, о которых собраны краткие сведения. Сняты планы нескольких археологических памятников, датируемых временем от неолита, описаны случайные находки археологических предметов и этнографические коллекции. В делах 28, 164, 374, 375 собрана информация о стойбище ненцев в устье р. Ныда, состоящем из трех чумов. Все они описаны, составлены их планы. Имеются фотографии не только чумов, но и проживавших в них тундровиков. Сведения о природно-географической ситуации и занятиях ненцев дополняют фотоснимки. Большинство материалов не опубликованы, и при соответствующем анализе они могут служить источником по этноархеологии зырян, северных манси и ненцев. Кроме упомянутых материалов в архиве исследователя есть сведения о Березове, Ляпинской крепости, Юильском остроге, Мангазее, Сургуте, древностях и этнографии на Надыме, Казыме, Ларьяке, Конде, Полуе, Салехарде и т.д., которые пока не изучены.

До книги увійшли авторські розвідки, присвячені жертвам сталінських репресій на Криворіжжі. Мова йде про науковців, співробітників та студентів перших вищих навчальних закладів у Кривому Розі – Криворізького гірничорудного та Криворізького педагогічного інститутів. У монографії застосовано матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ), Державного архіву Дніпропетровської області (ДАДО), архівні фонди Музеїв історії Криворізького національного університету та Криворізького державного педагогічного університету. Книга розрахована на фахівців та любителів історичного краєзнавства, може застосовуватися в організації навчально-виховного процесу у середній та вищій ланках вітчизняної освіти.