Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Феномен мистецтва.
Статті в журналах з теми "Феномен мистецтва"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Феномен мистецтва".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Ірина, Климчук. "ФЕНОМЕН НАЦІОНАЛЬНОГО В РАДЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 266–70. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.397.
Повний текст джерелаАнотація:
На прикладі хореографічного мистецтва розглянуто феномен національного в радянській культурі. Стверджується, що поступовий відхід від сталінської формули «національна форма» культури та впровадження формулювання «національна своєрідність» в СРСР розширило розуміння тошо, що національне проявляється не лише у формі, а й у змісті. Зазначено, що поняття «національне» в сценічному хореографічному мистецтві радянського періоду можна розглядати в оптиці народно-сценічної хореографії, національної балетної вистави та бального танцювання, але ці феномени різною мірою та в різний спосіб засвоїли національні ознаки.
2
BITKINE, Yefrem. "ЕКСЦЕНТРИЧНА АКРОБАТИЧНА ПАРА ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОГО ЦИРКОВОГО МИСТЕЦТВА (НА ПРИКЛАДІ ДУЕТУ «DUO FLASH»)". ART-platFORM 3, № 1 (27 травня 2021): 141–65. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.141-165.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасне циркове мистецтво України історично пов’язане з діяльністю і акробатів-скоморохів, і перших професійних артистів циркових труп. Особливе місце посідають акробатичні пари. Окремо виділимо саме ексцентриків, коміків. Неоціненним досвідом для молодого покоління циркових артистів в акробатичному жанрі є досягнення братів Олександра та Василя Ялових, подружжя Пастухових, братів Маренкових, братів Дякових та ін. Вони стояли біля витоків циркового акробатичного мистецтва ще радянської України. Спорт і мистецтво цирку завжди доповнювали один одний у розвитку акробатики як у манежі, так і на спортивних майданчиках. Тісний зв’язок спостерігається і в творчій діяльності сучасних циркових артистів-акробатів, а саме, серед стрибунів у групових номерах, чоловічих та змішаних парах, жіночих трійках або в чоловічих четвірках, в інших видах акробатичного жанру. На сьогодні є багато прикладів саме акробатичних шоу або вистав у світовому цирковому мистецтві.
Акробатична вистава в цирку є актуальною та сучасною формою видовища. Головною дієвою особою вистави є артист-акробат, який володіє різними видами цього жанру. Вистава за своєю формою може бути дивертисментом, шоу, ревю, виставою з драматургічним сюжетом.
До найзначніших феноменів сучасного українського циркового мистецтва сьогодні можна віднести акробатично-ексцентричну пару «Duo Flash», яка має понад 20 років історії. Дует є не тільки самостійним явищем циркового простору України, але і має особливе значення для позиціонування сучасного українського цирку за межами країни, тобто виконує важливу функцію покращення іміджу України у світовому культурному полі, є інструментом побудови міжкультурного діалогу. Учасниками дуету є Єфрем Біткіне та Євген Дашківський, представники циркових династій, випускники Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв. Дана розвідка присвячена основним періодам їх творчої біографії (київському, німецькому іспанському), становленню як акробатичної пари, взаємозбагаченню традицій різних циркових шкіл на їх прикладі.
3
Пєлєвін, Євген. "IІНТЕРАКТИВНІСТЬ АРХЕТИПНИХ ОБРАЗІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ДИГІТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 234–49. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-234-249.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано феномен дигітального медіамистецтва як за- собу масової комунікації. Визначено взаємозалежність засобів художнього вираження дигітального мистецтва і сучасних технологій передачі і збері- гання інформації. Це дає змогу розглядати феномен дигітального медіамис- тецтва як інтегровану частину системи засобів масової комунікації, що знач- но посилює потенціал наративного впливу. Розглядаються форми взаємодії мистецтва і політики на прикладі переосмислення архетипів за допомогою засобів художнього вираження. Підкреслюється ключова роль організації процесу самоідентифікації для встановлення політичного контролю і місце засобів масової комунікації в цьому процесі. На прикладі комп’ютерних ігор вивчається процес трансформації засобів масової комунікації в самодостат- ній об’єкт мистецтва. Проведено класифікацію комп’ютерних ігор залежно від інструментів наративного впливу. За допомогою принципів теорії коду- вання визначається, що віртуальний простір комп’ютерної гри за допомогою інтерактивності ігрового процесу перетворює будь-які повідомлення корис- тувача, створені в рамках зворотного зв’язку, в симулякри, тобто робить їх беззмістовними. Це дає змогу розглядати комп’ютерну гру як ізольований канал комунікації. Наявність ізольованого інформаційного каналу з одно- стороннім віртуальним моделюванням соціальної реальності, прообразом якого є сучасні комп’ютерні ігри, дають змогу відродити давні практики маніпуляції архетипами, але з можливостями техніки ХХI ст. Зазначаєть- ся, що спроби використання потенціалу феномену медіамистецтва як засобу масової комунікації в політичних цілях носять ситуативний характер і пояс- нюються швидше рекурсивним характером взаємозумовленості мистецтва і політики. Політичні інститути наразі не розглядають віртуальну реаль- ність комп’ютерної гри як ефективний засіб політичного контролю, а саму комп’ютерну гру як окремий засіб масової комунікації.
4
Тиха, О. "Музична фреска як феномен сучасного мистецтва". Сучасні проблеми художньої освіти в Україні, Вип. 5 (2009): 77–82.
Знайти повний текст джерела
5
Stulova, Iryna. "Фестиваль циркового мистецтва «Золотий каштан» як інструмент міжкультурного діалогу". ART-platFORM 2, № 2 (18 листопада 2020): 89. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.89-116.
Повний текст джерелаАнотація:
Зростання кількості та соціальної значущості дитячих та молодіжних циркових фестивалів-конкурсів у сучасній Україні відкриває широке поле для ретельного аналізу та дослідження цього культурного феномену. У статті розглядається Київський міжнародний молодіжний фестиваль циркового мистецтва «Золотий Каштан» у контексті сучасного українського культурного простору. Аналізуються історичні аспекти створення та розвитку фестивалю, принципи його організації, мета та завдання фестивалю, вікові категорії учасників фестивалю та критерії оцінювання їх виступів, завдання оргкомітету фестивалю, суддівський склад міжнародного журі, головні нагороди, роботи окремих переможців фестивалю. Акцентується значення міжнародного молодіжного фестивалю циркового мистецтва «Золотий Каштан» як унікального заходу в культурно-виховному просторі України, що поєднує у собі мистецькі, освітні, навчальні та оздоровчі заходи. Захопленість дітей та юнаків цирковим мистецтвом та участь у фестивалі «Золотий Каштан» має велике значення у фізичному та естетичному вихованні підростаючого покоління та розвитку особистості. Міжнародний фестиваль «Золотий Каштан» сприяє розширенню творчих зв’язкiв між дитячими та молодіжними гуртками циркового мистецтва, поглибленню взаєморозуміння між молодим поколінням різних країн і народів, а також інтеграції України до світового культурного простору. Підкреслюється, що фестиваль «Золотий Каштан» є унікальним зразком різнорівневого спілкування, яке відкриває можливості для ефективної міжкультурної взаємодії, у результаті якої досягається розуміння і будуються довірливі стосунки між представниками різних культур. Виходячи з такого досвіду, доводиться, що міжнародний фестиваль «Золотий Каштан» як культурний феномен є ефективним інструментом міжкультурного діалогу, який покращує міжнародний імідж України.
6
Олена, Гончарова. "ФЕНОМЕН ЖІНОЧОГО МИСТЕЦТВА АРТЕМІЗІЇ ДЖЕНТІЛЕСКІ У РАННЬОМОДЕРНИЙ ПЕРІОД ІТАЛІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (4 лютого 2021): 11–19. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.355.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій А. Джентілескі у творах живопису представлено художню творчість як феномен ранньомодерного періоду італійської культури як самооб’єктивації мисткині, що, породжуючи нову культурну реальність, виступають водночас засобами пізнання сутності людини. При написанні статті використано принципи і методи філософсько-антропологічного дослідження у поєднанні з хронологічним, іконографічним і образно-стилістичним методами. З поміж філософсько-антропологічних використовувався принцип антропологічної редукції, керуючись яким аналізувалась творчість А. Джентілескі як її само об`єктивація, принцип екстраполяції окремого факту життя художниці та антропологічної інтерпретації еволюції творчості, коли крізь низку хронологічно послідовних творів як образних об’єктивацій, здійснюється спроба пізнання їхнього творця. Іконографічні та образно-стилістичні методи (прийоми композиції, сюжети, колористичні характеристики) – при аналізі художнього відеоряду: автопортретів, алегорій і сюжетних картин. Аналітична робота здійснювалась поетапно як перехід від іконографічної інтерпретації картини з поступовою елімінацією художньо-стильових характеристик як позаантропологічних культурних констант із подальшою антропологічною редукцією культурного образу. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів візуального (образотворчого) мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також у розгляді художньої творчості А. Джентілескі як її самооб’єктивацій, що породжуючи нову культурну реальність, виступають, водночас, засобами пізнання сутності людини. Творчість А. Джентілескі в діахронічному розгортанні можна розглядати як феномен ранньомодерного періоду італійської культури, як самооб’єктивацію художниці, в якій простежується еволюція самовиявлення від особистості з традиційним самосприйняттям за соціальними гендерними стереотипами (1610 р.) до феномену особистого життя, який визначатиме подальшу еволюцію її самоідентифікування (зґвалтування 1611 р.) та викорінення почуття сорому через віртуальну помсту (самовиявлення в циклі Юдиф), каяття (цикл Марії Магдалини), провини (цикл Лукреції) та формування складової ідентичності художниці як звільнення від соціальних гендерних забобонів і стереотипів щодо соціально приписаних жінці ролей і стандартів поведінки (цикл Сусанни).
7
Ярославцева, М. І., та О. В. Кучай. "ПІСОЧНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ МОРАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 249–61. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-249-261.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто процес морально-естетичного виховання дітей дошкільного віку, в ході якого відбувається безпосереднє розширення світоглядних орієнтирів, формування морально-естетичних якостей, ідеалів і переконань, сприймання світу та прагнення до його зміни за законами краси. Виходячи із розуміння поняття морально-естетичного виховання дітей дошкільного віку, визначено його завдання: засвоєння моральних норм та правил, відповідно до віку дітей; формування моральних почуттів, якостей, переконань; розширення естетичного сприймання та поглядів; виховання уміння отримувати насолоду від сприймання прекрасного в навколишній дійсності та мистецтві; формування потреби і здатності створювати прекрасне на основі моральних норм та правил, опанування знань і практичних умінь у мистецтві. Пісочне мистецтво визначено як феномен, що містить позитивні передумови морально-естетичного виховання дітей дошкільного віку. Видами пісочного мистецтва визначена пісочна анімація та ігри з піском. Пісочна анімація представлена як процес, який стимулює моральну активність, моральну поведінку, а також свідоме і відповідальне ставлення дитини до своїх дій. Розглянуто історичні відомості виникнення пісочної анімації, її організаційні аспекти, особливості підбору матеріалів та обладнання. Ігри дітей з піском, які впливають на морально-естетичне виховання, систематизовано за типами: ігри на встановлення психологічного комфорту, ігри із зануренням рук у пісок, будівельні ігри та ігри з піском із застосовуванням води. Наведено тематику ігор до кожного типу.
8
Іваник, Наталія. "Феномен регентства в системі координат української православної співацької традиції". New pedagogical thought 103, № 3 (17 грудня 2020): 181–86. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-181-186.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано ключові аспекти хорового співу Української православної церкви. Розглянуто питання специфіки сакрального мистецтва, осмислено особливості музично-естетичного наповнення богослужіння в системі координат алгоритму його структурної організації. Акцентовано на важливості дотримання богослужбових вказівок у контексті музичної літургіки та значущій ролі регента в культовій практиці. Подано характерні ознаки феномену хорового православного виконавства в контексті тлумачення стилістичних особливостей найширшого кола українських духовних піснеспівів. Досліджено фундаментальні основи мистецтвознавчого аспекту прояву українського сакрального мистецтва, що відіграє надважливу роль як динамізуючий фактор храмової обрядовості, підносячи його на рівень прекрасного в поступі створення художньої біблійної образності, яка проявляється через синкретизм музичної мови та молитовних текстів.
9
Kolomiets, Oleksandr. "Екзистенціально-трансцендентальне розгортання людського духу як необхідна умова існування особистості: метаантро- пологічний аналіз". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 182–96. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Ключовим питанням, на яке намагається дати відповідь філософська антропологія, є питання про те, чим людина по своїй сутності відрізняється від інших живих істот. Класики цього напряму філософії одним з таких факторів називають рух людського духу, який, виходячи за власні межі, пізнає навколишній світ і, пізнаючи, починає його змінювати, перетворюючи на світ культури. Одними з двигунів цього процесу є діалектика феноменів страху та віри, крізь призму якої ми й проаналізуємо феномен руху людського духу. У статті використовуються екзистенціальні підходи М. Гайдеґґера і К. Ясперса та метаантропологічний підхід пізнього М.Шелера та його розвиток у сучасній українській філософській антропології. Автор розглядає феномен екзистенціально-трансцендентального роз-гортання людського духу як феномен, який виокремлює людину з поміж
інших форм життя. Тільки людина має здатність не лише пристосовувати певні елементи навколишнього світу до власних потреб, що ми можемо спостерігати й у поведінці вищих приматів, а й створювати те, чого в світі природи ніколи не було, тобто не лише змінювати форми певних елементів світу природи, а й створювати нові за сутністю артефакти світу культури. Силами, що примушують людину діяти, окрім інших, виступають також феномени страху і віри. Саме дослідженню розгортання людського духу під впливом діалектики названих феноменів, які постають в даному випадку екзистенціалами, й присвячена дана стаття.
Страх, як правило, підштовхує людину до дії, а віра задає напрямок руху. Дію ми розуміємо як цілеспрямований рух, але навіть націленість руху не розкриває сутності цього процесу. Найбільш вдалим визначенням, на нашу думку, є термін Г.В.Ф. Гегеля «розгортання» [2, 241]. Ми приймаємо його остільки, оскільки він відображує не лише кількісні зміни притаманні руху, навіть цілеспрямованому, а й, що для нас більш важливо, якісні. Тож можемо стверджувати, що результатом діалектики феноменів страху і віри буде розгортання людського духу. А оскільки цей рух відбувається з позиції крайнього свого емоційного напруження у напряму виходу за власні межі, тобто створенню того, чого не було у світі раніше, то ми можемо назвати цей феномен екзистенціально-трансцендентальним розгортанням людського духу, або ж власного Я.
У цьому діалектичному єднанні рисою, яка виокремлює людину серед інших форм життя, виступає феномен віри. Тому для кращого розуміння умов екзистенціально-трансцендентального розгортання окреслимо принципові відмінності феноменів віри й надії. Надалі ми розглянемо цей рух, використовуючи метаантропологічний метод в буденному, граничному та метаграничному вимірах буття людини. Результатом розгортання людського духу, спричиненого дією різних модусів феноменів страху та віри, у буденному бутті будуть: феномени марновірства, довіри, Невпевненості у майбутньому та турботи про близьких; в граничному – заданості, обмеженості, самотності, некомфортності, віри в себе й впевненості в собі; в метаграничному – свободи, любові, співтворчості, віри в Іншого і впевненості в Ньому. Феномен свободи виникає в результаті вибору людиною не просто діяльності чи бездіяльності, а буття чи небуття і в основі цього вибору лежать не інстинкти й інтереси роду, а необмежена воля. Феномен свободи є найважливішим результатом діалектики екзистенціалів страху та віри. У цьому випадку страх і віра будуть не лише формувати феномен свободи, а й виконувати функцію її стримування в певних межах, не даючи свободі можливості перетворитися на феномен волі з її анархічною вседозволеністю. Таким чином, екзистенціально-трансцендентальне розгортання людського духу є не лише тією умовою, що виділяє людину з поміж інших живих істот, а й являється тим фактором, який перетворює людину на особистість, що не лише виробляє артефакти культури, а й створює витвори мистецтва, які несуть відбиток індивідуально-особистісних рис свого творця. Тож екзистенціально-трансцендентальне розгортання духу є не лише необхідною, а й достатньою умовою перетворення людини природної на людину культуротворчу, а отже, на особистість.
10
Цугорка, Олександр Петрович, та Богдан Миколайович Мазур. "СУЧАСНА СКУЛЬПТУРА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ СУСПІЛЬНОГО ПРОСТОРУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 221–26. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235436.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – з’ясувати суть культурно-мистецького феномену сучасної скульптури та її вплив на суспільний простір України. Методологія дослідження визначається мистецтвознавчими методами (формальним, стилістичним, семіотичним), а також іконографічним та загальнонауковими теоретичними методами аналізу, синтезу й абстрагування, що дало змогу виявити візуально-естетичні якості сучасної скульптури та впливи соціального й політичного розвитку України на організацію сучасного мистецтва в суспільному просторі. Наукова новизна статті полягає у виявленні особливостей трансформації сучасної української скульптури, з’ясуванні її впливу на сучасне довкілля та суспільний розвиток України. Висновки. Встановлено, що українська скульптура є молодим мистецтвом, що зазнало зміну поколінь та естетичних поглядів, оскільки після розпаду СРСР та здобуттям Україною державної незалежності монументальна пропаганда значною мірою була зосереджена на потребі утвердження національної ідентичності. Сучасна скульптура як складний мистецький феномен має значний дослідницький потенціал, що привертає увагу дослідників різних галузей знань (культурологія, історія, релігія й ін.) і потребує фахового наукового опрацювання. Стрімкі урбанізаційні процеси і загальна демократизація українського суспільства вплинула на розвиток образотворчого мистецтва в цілому і на скульптуру зокрема. Для активного діалогу із соціумом сучасні скульптурні твори встановлюються у відкритому архітектурному просторі, що дає змогу суспільству переосмислювати традиційні форми та формувати нові концепції сприйняття. Сучасна скульптура, створюючи нові й модифікуючи наявні культурно-символічні образи населених пунктів, відіграє надзвичайно важливу роль у створенні ефекту автентичності урбаністичного простору, підсилює його культурний, мистецький та історичний сенс, є своєрідним ефективним засобом актуалізації культурної пам’яті.
11
Wenli, He. "Інтерпретативно-стильові підходи до фортепіанного мистецтва Ф. Шопена." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 350–60. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-350-360.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета даної роботи – обгрунтувати шляхи вивчення фортепіанної музики Ф. Шопена як «мистецтва гри», що має широкі стильові витоки, тому передбачає особливі способи інтерпретації, синтез інтерпретативних оцінок та виконавських прийомів. Методологія статті зумовлена культурологічним національно-стильовим та композиційно-стилістичним підходами, передбачає залучення епістемологічної позиції, дозволяє виокремлювати стильове мислення Шопена як унікальний образно-когнітивний феномен. Наукова новизна статті полягає у визначенні піаністичного стилю Шопена як авторського на засадах епістемологічної класифікації, вилучені його провідних показників у єдності з динамікою звукотворчого хроноартикуляційного процесу. Висновки вказують на особливе місце фортепіанної творчості Ф. Шопена в розвитку романтичного методу та наданні даному методу значущості історичної домінанти фортепіанно-виконавської культури, що тісним чином пов’язана з музично-виразовою системою, тобто висловлює себе, насамперед, музичною мовою.Ключові слова: фортепіанне мистецтво, стиль Ф. Шопена, інтерпретація, когнітивний стиль, романтичний метод, музично-стильова домінанта.
12
Сітнікова, Інна Петрівна. "ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В ГАЛУЗІ ЕСТРАДНОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 156–66. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247387.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — висвітлити теоретико-методологічні аспекти формування та механізми самоорганізації творчої особистості в галузі естрадного музичного мистецтва. Охарактеризувати феномен творчої особистості як об’єкт наукових досліджень у соціологічному, психологічному, навчально-педагогічному, філософському аспектах, а також у контексті мистецтвознавчої науки. Методологія дослідження поєднала типологічний підхід до цілісної особистості фахівця у професійній діяльності та емпіричні дослідження індивідуально-психологічних особливостей творчої особистості. Базовими засадами дослідження є принципи історизму, об’єктивності, детермінізму та системності, всебічності, наступності світоглядності, єдності свідомості та діяльності. Враховуючи поділ цих методів на тріаду (методи теоретичного дослідження, емпіричного дослідження, методи аналізу та інтерпретації отриманих емпіричних даних), було застосовано: метод огляду та аналізу наукової літератури; типологічний метод. Новизна дослідження орієнтована на розмежування понять масової культури, естрадної культури і популярної культури на засадах аксіологічного та акмеологічного аспектів мистецтвознавчої науки, окреслено функційні детермінанти сучасних форм естрадного мистецтва. Підкреслено відмінність категорій «особистість» («індивідуальність») і «творча особистість» («творча індивідуальність»), що є пріоритетним у галузі естрадного музичного мистецтва. Вперше окреслено об’єктивний метод-підхід щодо інтегративності, інтерактивності та відмінності наукових понять «масова культура», «естрадна музична культура», «популярна музика». Висновки. Дослідження естрадного мистецтва як явища масової музичної культури виявило особливості його розвитку в системі духовної культури з урахуванням тих змін, які відбулися в естетичних запитах суспільства, у мистецькому житті. За такого підходу набуває актуальності мистецтвознавчий аналіз естрадного мистецтва, за основу якого взято критерій популярності, духовний та виховний потенціал музичної культури. Обґрунтовуючи закономірності й особливості розвитку різних форм масової музичної культури, доведено, що естетичні ознаки сучасної пісенної естради мають аналогії у класичному мистецтві. Теоретичною основою для такого дослідження стала традиційна для академічного мистецтва методологія аналізу творчості музикантів- виконавців і композиторів, а також дослідження питань психології особистості, специфічних стилістичних і жанрових характеристик, розкриття суспільного контексту й обставин особистого життя й творчості митця.
13
Karpenko, O. O. "Філософське осмислення музики у творчості О. Лосєва". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 49–54. http://dx.doi.org/10.15421/1716059.
Повний текст джерелаАнотація:
Філософські погляди О. Лосєва на музику складаються в цілісну систему, яка являє собою виразну філософську концепцію музики. Виходячи за межі музикознавчої площини, що насичена термінами, біографічними фактами й сповнена догматизму, О. Лосєв здійснює спробу осягнути багатовимірність музично-звукового простору, розглядаючи різноманітні аспекти буття музики від символічного вираження самої себе до вчення про гармонії сфер. В основі музики як мистецтва часу лежить становлення – постійне виникнення і зникнення водночас, тож музика є суцільною плинністю, з одного боку, та напругою і вибуховістю з іншого. Буття у музиці являє собою єдність і синтез свідомого й несвідомого, пізнавального і предметного. Музика є своєрідний феномен, ідеальна субстанція, вона є час, в якому існує число, яке пронизує Всесвіт і буття людини. Здійснене дослідження дозволяє констатувати синкретичний характер осмислення феномена музики у творчості О. Лосєва, що визначається темпоральною онтологією музичного мистецтва. Музика чинить супротив спрямованій до неї думці, оскільки сама прагне заповнити цю інтенціональність свідомості. О. Лосєв прагнув віднайти форму справжньої діалектики, де осмислення музики досягало б рівня музики самого мислення.
14
Гончарова, Олена. "ФЕНОМЕН ЖІНОЧОГО МИСТЕЦТВА СКУЛЬПТОРКИ ПРОПЕРЦІЇ ДЕ РОССІ У КУЛЬТУРІ ЧИНКВЕЧЕНТО БОЛОНЬЇ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (31 січня 2022): 3–15. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.489.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій Проперції де Россі у творах скульптури, які виступають й засобами пізнання сутності людини, представлено художню творчість як феномен культури чинквеченто Болоньї. Проведене дослідження не лише надає інформацію про «авторську особистість» скульпторки, але й дають вихід на стереотипи соціуму певної історичної доби.
Використано низку методів історичного дослідження: біографічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний. До них додано іконографічний та іконологічний методи. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів образотворчого мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також розгляді генези та іконографії художньої творчості Проперції де Россі у стилістиці М. Раймонді, Рафаеля, Мікеланджело, що породжує нову культурну реальність.
Заперечено стереотип щодо другорядності мистецтва, створеного жінками. Встановлено, що соціалізація жінки скульпторки в культурі чинквеченто Болоньї відбувалася складніше, ніж чоловіка. Значний вплив на культурний розвиток Болоньї і жінок-мисткинь здійснював Болонський університет (1088 р.), у якому дозволялося вчитися жінкам. З’ясовано, що більш успішною у професії мисткині могла стати черниця у монастирі, або донька художника у майстерні батька. Вдома жінці дозволяли брати уроки рисування і живопису, займатися різьбленням, але коли це ставало її професією, вона потребувала маркетингу, комерціалізації свого мистецтва, шукала замовників та меценатів серед нобілітету, долаючи їхній скептицизм та отримуючи меншу грошову оплату, ніж художники-чоловіки. Твори цієї скульпторки уособлювали філософію її жіночого мистецтва, пов’язаного з релігійною тематикою. Її соціальне становище підвищувалося і наближалося до соціального статусу гуманістичної інтелігенції, ніж до статусу ремісниці культури чинквеченто в Болоньї.
15
Grinie, Tamara. "Напрямки драматургії у цирковому мистецтві 1990-х-2000-х рр. Проблеми видової релевантності". ART-platFORM 2, № 2 (18 листопада 2020): 11. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.11-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню генезису «Nouveau Cirque» або «нового цирку» як художнього явища. При цьому основна увага приділяється періоду з початку 1990-х рр. до наших днів, важливою характеристикою якого стала актуалізація питань релевантності циркового мистецтва з урахуванням його взаємозв’язків із театром, що помітно зміцніли в цей час. На основі аналізу сучасного контенту, а також тверджень вітчизняних і зарубіжних дослідників, ставиться проблема теоретичної відповідності театралізованих циркових шоу-програм класичним видовим канонам. Ключовим аспектом статті стало проведення чіткої демаркаційної лінії між театрально-цирковими виставами і театральним мистецтвом, феномен «Nouveau Cirque» був визначений автором як повноцінний етап у розвитку цирку.
16
Marchenko, Mariіa. "Осмислення звукового образу партесного твору через зв’язок музичного та риторичного мистецтв у XVII столітті". Kyiv Musicology, № 58 (7 жовтня 2019): 149–61. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2019.58.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено виконавському аспекту української барокової музики, а саме: осмиленню звукового образу партесного твору через зв’язок музичного та риторичного мистецтва в зазначений час. Даний феномен національної культури є предметом професійного інтересу науковців, починаючи з другої третини XX століття в теоретичному, історичному, текстологічному, джерелознавчому та інших аспектах. Однак, під час практичної роботи з твором даної епохи стає очевидною наявність суттєвої кількості «чорних плям» відносно інтерпретації та художнього осмислення твору. Отже, мета дослідження – осмислити характер звукового образу партесного твору через специфіку синтезу музичного та риторичного мистецтв в українській бароковій музиці. У дослідженні проаналізовано елементи синтаксису риторичного й музичного мистецтв в художньому тексті української барокової музики, прослідковано форми їхнього синтезу та впливу на характер звукового образу. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів аналізу та синтезу, порівняльного методу та підходів семіотики й герменевтики. Наукова новизна дослідження полягає в поглибленні наукових знань щодо особливостей інтерпретації партесного твору, відкритті нових орієнтирів для досягнення достовірності звучання твору українського бароко. Висновки. Українській бароковій музиці притаманні специфічні форми взаємодії риторичного та музичного мистецтва як на рівні окремих епізодів, так і на рівні архітектоніки цілого твору, що виявляються в «апріорній», визначальній ролі слова, декламаційності, емоційності вислову, ораторській інтонації, прагненні взаємодії зі слухачем, просторовості, «відкритості», символічності, діалогічності (принцип «питання-відповідь»), ідентифікація та реалізація яких наближає виконавця до втілення історично-достовірного звукового образу.
17
Єргієв, І. "Український "Модерн-баян" - творчий артистично-театральний феномен сучасного виконавського мистецтва". Львівсько-Ряшівські наукові зошити, № 1 (2013): 182–89.
Знайти повний текст джерела
18
Турган, О. "Феномен мистецтва і творчості в системі естетичних поглядів Євгена Маланюка". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія філологічна, Вип. 44, ч. 1 (2008): 211–18.
Знайти повний текст джерела
19
Єргієв, І. "Український "Модерн-баян" - творчий артистично-театральний феномен сучасного виконавського мистецтва". Львівсько-Ряшівські наукові зошити, № 1 (2013): 182–89.
Знайти повний текст джерела
20
Турган, О. "Феномен мистецтва і творчості в системі естетичних поглядів Євгена Маланюка". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія філологічна, Вип. 44, ч. 1 (2008): 211–18.
Знайти повний текст джерела
21
Broyako, Nadezhda, та Veronika Dorofeeva. "Феномен Інструментального театру у творах українських композиторів другої половини ХХ ст." Музичне мистецтво і культура, № 26 (25 квітня 2018): 111–22. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-111-122.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розкриття етапів становлення та виявлення художніх властивостей феномена інструментального театру у творчості українських композиторів другої половини ХХ століття. Методологічна основа статті базується на комплексному жанровому підході, який дозволяє виявити специфічні жанрові ознаки феномену інструментального театру в широкому історико-культурному контексті. Комбінація музикознавчого аналітичного, компаративного та історично-еволюційного методів сприяє більш повному розумінню феномена інструментального театру. Науковою новизною даної статті є виявлення функцій інструментального театру як самостійної жанрової форми у сучасній вітчизняній культурі. Висновки. Інструментальний театр є унікальним явищем сучасного музичного мистецтва, у якому здійснюється зближення між учасниками творчого акту – композитором, виконавцем та слухачем, які іноді можуть мінятися ролями та розширювати поле своєї впливовості. У цілому, характеризуючи жанрові та драматургічні параметри інструментального театру слід зазначити, що твори, які належать до даного напряму можна порозділяти відносно наступних параметрів: відповідно до кількості задіяних виконавців – на моноспектаклі, камерні й масові спектаклі; відповідно до структурно-композиційних настанов – на одночастинні (одноактні) та багаточастинні (багатоактні) опуси;відповідно загальної сюжетної драматургії – на лінійні й монтажні, а також на конфліктні й безконфліктні. Більшість творів інструментального театру демонструє увагу та нагальну потребу у глибокому проникненні виконавцями у сутність образної концепції твору, та не бачать своє самоціллю залучення елементів театралізації для епатування публіки.
22
Зимогляд, Наталія Юріївна. "ТЕНДЕНЦІЇ МОДИФІКАЦІЇ ЖАНРУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ: ВІД МЕТА- ДО АНТИЖАНРУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235312.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – виявити детермінанти та специфіку тенденцій модифікації жанрових моделей у сучасній українській фортепіанній музиці та пов’язані з ними трансформації статусу виконавця і художньої комунікації. Методологію статті становлять культурологічний, мистецтвознавчий і компаративний підходи, які уможливили осмислення шляхів трансформації жанру в парадигмальних вимірах культури сучасності, а також принципи музикологічного, зокрема жанрового аналізу, які забезпечили усвідомлення специфіки трансформації жанрових парадигм, що є важливими завданнями сучасної музикології. Наукова новизна статті полягає у виявленні світоглядних детермінант, концептуальної та композиційно-структурної специфіки трансформації жанрових моделей у фортепіанних творах сучасних українських композиторів, зокрема на основі аналізу творчості О. Яковчука, С. Зажитька, О. Гугеля, В. Рунчака, які не набули вичерпного висвітлення в науковому дискурсі. Обґрунтовано, що жанр як феномен музичного мистецтва в сучасній українській фортепіанній музиці постає в суб’єктивізованих трактуваннях, різноманіття яких резонує з ризомністю парадигмальних настанов культури постмодернізму та зумовлює зміну функцій виконавця та ревізію принципів художньої комунікації. Висновки. Сучасна фортепіанна музика українських композиторів демонструє ризомну трансформацію жанру, проявами якої є «імпліцитний» синтез жанрів під час декларації автором жанрової визначеності; декларативний синтез жанрів у стильовій модуляції жанрових моделей, орієнтації на метажанровість як відбиття сучасного полілогу культур, конкретизації заявленої моделі жанру програмністю і додатковими знаками жанрів; синтез музичного, вербального та візуального начал; експериментальний синтез знаків історико-культурних епох, видів мистецтва, жанрів, зокрема тенденція театралізації фортепіанної музики; інтерпретація жанру як метакультурного феномену; «симулякризація» – постмодерністське пародійне перетворення на «антижанр».
23
IVAHNO, Olexander. "СИСТЕМНІ ЗМІНИ В ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ «РЕЖИСУРА» ТА ЇХ НАСЛІДКИ". ART-platFORM 3, № 1 (27 травня 2021): 26–45. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.26-45.
Повний текст джерелаАнотація:
В Україні вже понад десять років запроваджується освітня реформа. Метою будь-якої реформи є докорінна зміна всіх усталених боків суспільного життя, в даному випадку – навчального процесу в системі підготовки студентів-режисерів. Шлях, який відкриває студентам освітня реформа, – наполеглива самостійна робота. Найцінніше, що отримували студент раніше, – це методологічні засади роботи з цехами. Режисер був ключовою фігурою, саме він ніс відповідальність за цей напрям роботи. Реальність «психологічного театру» була основою учбового процесу як для акторів, так і для режисерів. Світ змінився, і виховна функція сценічного мистецтва набула нової ваги. Без підготовчої роботи не дозволялось ні акторам, ні режисерам працювати з обраними текстами, драматургічним матеріалом. Студентів готували до того, що сценічне мистецтво пов’язане з виробництвом, адже в театрі існують художня частина і виробнича. Перші чотири семестри навчання були цілком присвячені вивченню художніх особливостей сценічного мистецтва. На період навчання в театральній школі реальність «психологічного театру» ставала основою учбового процесу. Керівник режисерського курсу передавав учням свій досвід. Режисер – це індивідуальний феномен: неможливо прогнозувати, як швидко той чи інший студент засвоїть методологічні засади фаху і зможе працювати самостійно. У сучасні ВИШі приходять талановиті молоді люди, але без життєвого досвіду, необхідного для професії режисера. Тільки в Києві чотири заклади випускають режисерів. На жаль, лише невелика частка випускників буде спроможна стати режисерами. Основною метою статті є акцентувати увагу на проблемах сучасної освітньої реформи в галузі творчих спеціальностей, передусім – у підготовці режисерів. Проаналізовані головні актуальні проблеми сучасної системи підготовки режисерів, зроблений компаративний аналіз минулої та сучасної систем освіти.
24
Існюк, І. "ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕСТЕТОСФЕРИ Й ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ СУЧАСНОГО СОЦІУМУ: ФОРМОТВОРЧІ НОВАЦІЇ ТА ЇХ КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(84) (22 листопада 2018): 32–36. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(84).2018.32-36.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано тенденції розвитку естетосфери та художнього простору сучасного соціуму та глибинні чинники, які характеризують їх взаємодію, зокрема тенденцію до самовираження митця через новітні форми творчості. Розглянуто феномен художнього простору, що містить в собі певні естетичні елементи та фактори сучасності, а також його роль в соціокультурному житті. Також завдяки проведеному аналізу специфіки сучасного мистецтва указано вплив таких новацій на естетосферу та культурне життя суспільства. Завдяки цьому поглиблено розуміння естетичних смаків і цінностей, поглядів та естетичних ідеалів в нашу епоху.
25
Маленко, О. О. "СЕКРЕТИ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ Й ПОЕТИЧНОЇ МОВИ В НАУКОВИХ РЕФЛЕКСІЯХ ПРОФЕСОРА АНАТОЛІЯ МОЙСІЄНКА". Лінгвістичні дослідження, № 53 (2020): 269–75. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.53.25.
Повний текст джерелаАнотація:
Мойсієнко А. Текст як мистецька даність. Проблеми поетичної мови. Харків: Видавництво Іванченка І. С., 2018. 206 с. «Поезія — це завжди неповторність», — так Ліна Костенко озвучила феномен поетичного твору як виду словесного мистецтва, як процесу й результату індивідуальної лінгвокреативної діяльності, що у своїх кращих зразках дорівнює інсайту — стану метафізичному, науково не пояснюваному й почасти незбагненному раціональною людською свідомістю. Вочевидь, цим поезія і приваблює вчених-філологів, які попри все прагнуть науково осмислити цей процес, зрозуміти сутність поетичного тексту й поетичної мови, виявити в них певні універсалії на рівні формально-семантичних ознак, дослідити мовні засоби сенсотворення, шляхи досягнення митцем художнього ефекту й тих емоційних відчуттів, що є зворотною реакцією читача на вірш. Це складне завдання, але тим і привабливіше для науковців від давніх часів до сьогодення: ідеї Аристотеля, висловлені в праці «Поетика», зазнали інтерпретацій у давніх поетиках, трудах О. Потебні, І. Франка, представників європейських лінгвістичних шкіл початку ХХ ст., у сучасних студіях з питань лінгвопоетики.
26
Щербіна, Інна. "МИСТЕЦТВО BELL CANTO ЕПОХИ БАРОКО В МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ XXI СТОЛІТТЯ (НА ПРИКЛАДІ HIP-ІНТЕРПРЕТАЦІЇ «ALTO GIOVE» Н. ПАРПОРА)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), № 36 (9 травня 2021): 121–28. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi36.421.
Повний текст джерелаАнотація:
Вокальний твір «Alto Giove» з опери «Поліфемо» Н. Порпора досліджено як феномен мистецтва Bell Canto вконтексті тенденцій розвитку HIP-інтерпретації барокових творів у світовій культурі XXI ст. Обґрунтовуєтьсянеобхідність музикологічного вивчення творчої спадщини Н. Порпора в галузях виконавського музикознавства ітеорії музичної інтерпретації. На основі музикознавчого аналізу тексту партії Ачі «Alto Giove» і драматургії лібретоопери: визначено афект, структуру і семантику нині відомих версій редакції сольного номеру; виявлено особливостістилю композиторського письма; розглянуто варіанти вокально-виконавської репрезентації художнього твору;сформульовано основні принципи колоратурної інтерпретації арії в стилі барокового бельканто XVIII століття.
27
SHEVCHENKO, LYUDMYLA. "ДО ПИТАННЯ ПРО ТВОРЧУ ДИНАСТІЮ ШЕВЧЕНКІВ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ЦИРКУ". ART-platFORM 4, № 2 (21 листопада 2021): 189–204. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.189-204.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття має на меті актуалізувати питання значення творчих династій в історії українського циркового мистецтва, від етапу його існування у складі радянського цирку, найсильнішого у світі, до сьогоднішнього дня, коли пишеться літопис сучасного вітчизняного цирку. Підкреслюється слабка ступінь дослідженості цього феномену в українському науковому просторі, наводяться провідні джерела інформації, які допомагають висвітлити питання. Дано стислий екскурс в історію становлення українського цирку, головні вектори його роботи, причини надзвичайної популярності та великого попиту в радянський період, загально проаналізовано його «золоту добу», пов’язану з активною гастрольною діяльністю. Виокремлено феномен циркової родини як один з фундаментальних при формуванні характеру, специфіки циркового мистецтва, особливо в жанрі дресури при роботі з хижаками, де на першому місці стоять взаємодовіра та надійність партнерів, які мають роботу, пов’язану з постійним ризиком для життя. Акцентуються основні риси, що є стилеутворюючими при народженні нових атракціонів, унікальних трюків. Підкреслено місце творчості циркового подружжя Шевченків в історії радянського та українського цирку, висвітлюються головні програми, унікальні трюки, що увійшли в історію світового цирку, зроблено акцент на ролі конкретних персоналій у творчих біографіях артистів подружжя Шевченків (Б. Едер). Описано історію виникнення окремих складних трюків центрального атракціону тандему дресирувальників («Дресировані левиці»), шлях від початку роботи з хижаками до всесвітньо відомого номеру, аналогів якому до цього часу немає в жодній країні світу. Окремо акцентовано різні вектори творчого шляху кожного з дресирувальників: акробатику у Л.Ш., роботу В.Ш. у кінематографі (його амплуа як актора режисера, каскадера), співробітництво з легендарними режисерами. Стаття має характер нарису з елементами мемуаристики, побудована на матеріалах спогадів, інтерв’ю, рецензій на відомі циркові атракціони, програми за участі творчого тандему В. та Л. Шевченків
28
Ма, Сіньюань. "Активізація творчої діяльності піаністів з Китаю в контексті світової виконавської культури". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 161–67. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.26.
Повний текст джерелаАнотація:
Cтаття розкриває культуротворчу сутність фортепіано, яке залишається одним із найдоступніших і найпотужніших носіїв музики. У культурах багатьох країн, включаючи й азіатські, музична культура та її розвиток за допомогою фортепіанного виконавства тісно пов’язані. Сучасна культура фортепіанного виконавства в Китаї пройшла довгий шлях бурхливого розвитку, масової популяризації та комерціалізації музичного мистецтва протягом багатьох років, тому можна стверджувати, що сьогодні не існує дефіциту китайських піаністів та їх виконавської творчості у світовій музичній культурі. На світовому ринку музичних послуг з’явився феномен китайської піаністичної культури. Доказами цього є велика кількість переможців Міжнародних конкурсів, а також наявність багатьох випускників престижних музичних закладів освіти, які походять з Азії.
29
Алішер, Анна. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОГЛЯДИ НА ФЕНОМЕН СЦЕНІЧНОГО ПРОСТОРУ У ТВОРЧІЙ ШКОЛІ Д. ЛІДЕРА". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (22 грудня 2020): 227–33. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.347.
Повний текст джерелаАнотація:
Видатний театральний художник Данило Лідер став одним із провідних творців нової художньо-естетичної школи у сценографії, яка отримала назву «дієвої сценографії» і передбачала звернення до багатозначних, алегоричних й незавершених образів. Властивий їй «великий стиль» із розкриття засобами мистецтва значущих проблеми людського буття робив акцент на семантичній стороні декорацій, практикував еклектику стилів і жанрів, заперечення лінійного оповідання, віддавав перевагу наочному аспекту. Сам театральний простір поставав у його розумінні «кодовою системою». Д. Лідер вважав, що художник театру не чекаючи загальної концепції вистави від режисера, повинен самостійно опрацювати матеріал й запропонувати декорації, що створюють, а й можливо продиктують художньо-естетичний напрям майбутньої театральної вистави. Ставлячи себе в епіцентр пошуку образу постановочної частини вистави, де й зароджувалась вся містерія майстерності й неповторності сценографії, синтезуючи різні художньо-сценографічні стилі спираючись на історію національного колориту української ментальності. Світосприйняття перебігу часу міжнаціональних культур відображали художницькі погляди майстра на сценічний простір театру.
30
Вашак, Оксана, та Людмила Мартиросян. "ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО РЕГІОНАЛЬНОГО ПИСАНКАРСТВА ЯК ЗАСІБ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ". Інноватика у вихованні 1, № 13 (15 червня 2021): 124–35. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.350.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості українського регіонального писанкарства як засіб полікультурного виховання студентської молоді; порушено проблеми педагогічного й виховного значення українських народних, національно-культурних традицій у формуванні загальнолюдських цінностей особистості; акцентовано на прадавніх звичаях українського народу, серед яких – розписування писанок. Зосереджено увагу на аналізі наукових праць, у яких переконливо доведена важливість залучення майбутніх фахівців до народної культури, історії, мистецтва на принципах регіонального підходу; на проблемі розпису українських писанок у різні часи; наголошено на особливостях українського писанкарства як декоративного мистецтва. Тому актуальність досліджуваної проблеми є очевидною і полягає вона в тому, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства відкриваються широкі можливості для оновлення змістового контенту освіти і, тим самим, на основі національного, народознавчого, регіонального принципів реалізуються головні завдання полікультурного виховання студентів у закладах вищої освіти. Однак проблема ознайомлення майбутніх фахівців із регіональними особливостями українського писанкарства як засобом полікультурного виховання залишається недостатньо вивченою. Цікавим є ретроспективний аналіз наукових джерел як свідчення ретельної роботи щодо збирання й вивчення українських писанок ученими, етнографами, мистецтвознавцями на теренах України в цілому, й на Слобожанщині та Наддніпрянщині зокрема. У сучасному культурно-освітньому просторі феномен писанки досліджується й популяризується, залучаючи до національних скарбниць не тільки вітчизняних студентів, а й студентів-іноземців, з їхньою особливою ментальністю та захопливим пізнанням України, її цінностей і традицій великого народу.
31
Коряга, П. І. "КИЇВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНОГО ЛАНДШАФТУ ВЕЛИКОГО УКРАЇНСЬКОГО МІСТА В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 58–62. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1026.
Повний текст джерелаАнотація:
Коряга П. І. Київський метрополітен як чинникформування культурного ландшафту великогоукраїнського міста в радянський період. – Стаття.У статті проаналізовано поняття культурного ланд-шафту, який відображає матеріальну єдність природ-них і культурних об’єктів та має визначальний впливна формування людського світогляду. Визначено особ-ливості формування культурного ландшафту в радянський період, його вплив на становлення радянськоїлюдини. Окреслено поняття урбанізації як характерної риси розвитку людської цивілізації; простежено історич-ний розвиток урбаністичних аспектів генези людства,установлено прямий зв’язок урбанізації та міста з по-няттям культурного ландшафту. Вивчено феномен містаяк репрезентанта культурного ландшафту, з огляду нате, що тут зосереджуються більшість надбань діяльно-сті людини. До культурного ландшафту міст фактичноналежить усе, що розташоване і відбувається в ньому,зокрема: архітектура, образотворче мистецтво, музика,кінематограф, побутова культура та все інше, що створене людиною. З цього погляду розглянуто історичний роз-виток громадського транспорту, починаючи з розглядуперших його видів у ХІХ столітті – кінних автобусів татрамваїв, запуску першої лінії метрополітену в Лондонідо появи ліній метрополітену в Радянському Союзі. Осо-бливий акцент у дослідженні зроблено на історичномуаналізі будівництва станцій Київського метрополітену.Виявлено характерні риси архітектурного, мистецькогооформлення станцій, з’ясовано, які ідеологічні меседжіпропаганди були закладені в їхньому оздобленні, який цемало вплив на культурний ландшафт міста. Досліджено особливості мистецтва в Радянському Союзі, його безпосередній зв’язок із радянською ідеологією, зокрема і засоби, які пропаганда застосовувала за допомогою мисте-цтва. З’ясовано сутнісні відмінності між архітектурнимистилями (конструктивізм, артдеко, авангардизм, ста-лінський неокласицизм) крізь призму ідеологічної скла-дової частини Комуністичної партії Радянського Союзу.
32
Гринчук, Ірина, та Анатолій Баньковський. "Інструментальна музика українських композиторів: стильовий та репертуарний аспекти". New pedagogical thought 106, № 2 (8 липня 2021): 148–52. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-148-152.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено основні теоретичні підходи до категорій «національний музичний стиль» та «феномен української музичної мови» (за О. Козаренком). Окреслено проблеми репертуарного забезпечення виконавських інструментальних індивідуальних та ансамблевих класів, інформативного музикознавчого і методичного супроводу навчально-методичних посібників. Особливу увагу зосереджено на фортепіанному репертуарі українських композиторів, окреслено стильовий, жанровий та інтерпретаційний зрізи у проблематиці підручникотворення. Представлено змістовне наповнення серії авторських навчально-методичних посібників фортепіанними творами українських композиторів, укомплектованими за стильовим і жанровим підходами, монографічним принципом (І. Гринчук). Хронологічні рамки представленого репертуару включають твори композиторів різних регіонів України – від долисенківського періоду до сучасності. Репрезентовано посібники, адресовані інструментальним колективам (А. Баньковський, Д. Губ’як), зокрема авторські обробки та аранжування, відповідно до специфіки ансамблевого складу. Зроблено висновки щодо актуальності та перспективності означеного виду навчально-методичної продукції з метою забезпечення якісної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва, організаторів просвітницької та соціокультурної діяльності.
33
Ralo, Ganna Oleksiivna, та Oleksiу Mykolayovych Ralo. "ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСТВА ТА НАВЧАННЯ ГРИ НА УДАРНИХ ІНСТРУМЕНТАХ У СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ В «ЕПОХУ СКОМОРОХІВ»". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (20 травня 2021): 208–27. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – визначити значення ударних інструментів і музич- ної освіти в «епоху скоморохів» з IX–XVII століття у народів східних слов’ян. Методологія дослідження. У процесі написання роботи вико- ристовувалися такі методи дослідження: дедукції, індукції, метод по- рівняльного аналізу, проблемно-хронологічного аналізу. Наукова новиз- на. У статті вперше розглядається музичне мистецтво скоморохів у східних слов’ян із позиції становлення та формування виконавства та навчання на ударних інструментах у цей період. Висновки. З появою рукописних джерел, а також пам’яток образотворчого мистецтва, які частково відображали різні сторони життя східних слов’ян, ми можемо стверджувати про існування на території Київської Русі різ- номаніття музичних інструментів, серед яких важливе місце займали ударні. Різні ударні інструменти мали в основному одну загальну назву, характерну саме для цієї категорії інструментів. Разом із тим вже в цей час можна умовно поділити ударні на кілька груп інструментів, кожна з яких більшою чи меншою мірою виконувала певну роль і засто- совувалася в різноманітних видах діяльності людини. Скоморошество, починаючи з IX століття, являє собою окремий вид професійної діяль- ності цілого прошарку населення суспільства. Про існування системної освіти в «епоху скоморохів» ми не можемо стверджувати, бо вона була тільки на початкових етапах свого становлення. Навчання як складова частина освіти проходило в руслі неписьменної традиції, передавалося від майстра до учня з покоління в покоління. Одним з основних способів для отримання музичних знань і досвіду було переймання стилю гри, ви- конавських прийомів майстра. На цьому етапі склалися дві форми осві- ти: самоосвіта й індивідуально-вибіркова освіта. Скоморошество як феномен культури займало важливе місце в суспільному житті людей. Разом із тим самі потішники стали об’єктом «неприязні», заборони з боку держави та церкви, про що свідчать нормативні акти, церков- но-правові документи та інші джерела. Мистецтво скоморохів – без- сумнівно, яскраве явище на Русі, яке, незважаючи на згасання в середи- ні XVII століття, отримує новий виток розвитку, трансформуючись в інші форми.
34
Bondarchuk, Viktor. "У пошуках смислової організації ролі: постать Д.Гнатюка в практиці вітчизняного оперного виконавства 1958 – 1959 років". Музичне мистецтво і культура 23 (2 липня 2018): 433–44. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-433-444.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Тема, обрана для дослідження, проектує мистецькі апробації Дмитра Михайловича Гнатюка в контексті театральних тенденцій українського оперного виконавства кінця 50-х років. Методологія дослідження передбачає обов’язкове закріплення проблеми в координатах історичного, мистецтвознавчого та культурологічного дискурсу з використанням аналогічних методів дослідження, що дає можливість розкрити сутнісні основи творчої особистості Д.М.Гнатюка в проекції на мистецькі поступи театральних реалій часу. Наукова новизна. На прикладі діяльності видатного і титулованого актора, прослідковується потужні трансформації в практиці вітчизняного оперного мистецтва. Увагу дослідження сконцентровано на важливих етапах анастазису української оперної традиції на прикладі творчості Р.Вагнера, В.Шебаліна, М.Лисенка. Висновки. Сутність Д.М.Гнатюка сформована реаліями повоєнних десятиліть акумулювала енергетичний досвід українців, сформувала власне відчуття дійсності і вкарбувала естетичні пріоритети у площину суспільних інтересів та поглядів. Феномен особистості кристалізується у його мистецькому універсалізмі, що синтезує, узагальнює і стимулює до розвитку велику кількість жанрових моделей, стильових концепцій та виконавських механізмів.Ключові слова: літературний жанр, національно-виконавські традиції, школа вітчизняного оперного виконавства, міжнаціональна комунікація.
35
Martyniuk, Anatolii. "THE PHENOMENON OF CONDUCTING ART AND PEDAGOGY IN THE SCIENTIFIC DISCOURSE OF THE ACADEMICIAN V. I. ROZHOK." Research Notes, no. 1 (June 28, 2020): 153–58. http://dx.doi.org/10.31654/2663-4902-2020-pp-1-153-158.
Повний текст джерела
36
Наумова, Лариса Миколаївна. "Теорія екранної режисури Володимира Горпенка в контексті діяльності української школи теорії режисури екранних мистецтв". Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, № 27-28 (25 травня 2021): 112–21. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238807.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню феномену школи теорії режисури екранних мистецтв, яка виникла і плідно працювала в Київському університеті театрального, кіно і телевізійного мистецтва ім. І. Карпенка-Карого впродовж 1980–1990 років. Вона стала ґрунтовною базою для підготовки режисерів-практиків, педагогів і теоретиків екранних мистецтв. Особливе місце у цій школі належало теоретику екранної режисури, педагогу Володимирові Горпенку. Його праці з теорії режисури екранних мистецтв презентують окремі напрями діяльності школи.
37
Микола, Бровко. "КОГНІТИВНО-КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ І МАЙБУТНЄ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 84–89. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.366.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу української культури в контексті таких сутнісних її параметрів як когнітивність та креативність. Виявляються змістовні характеристики вказаних понять з позицій визначення структурних імперативів явищ інноваційного порядку в еволюційному вимірі української культури, що є актуальним для сьогодення. Акцентується увага на феномені української мови як культуротворчої сили, здатної активно впливати на всю українську культуру, виконувати формотворчу, націєтворчу функцію. Аргументовано, що мистецтву, сфері художньої діяльності найбільшою мірою притаманна властивість активно сприяти універсальному розвитку творчого потенціалу людини, її творчих здібностей, що є фундаментом для найрізноманітніших предметно-практичних видів діяльності людини. В цьому аспекті українське мистецтво як одна з форм української культури, а якщо висловлюватись більш конкретно і точно, українська література і публіцистика ставили такі «позаестетичні» цілі й завдання і прагнули до такого їх практичного втілення, котрі виходили на проблеми національної самосвідомості, національної ідеї, де загальнолюдські ціннісно-значимі питання сенсу буття української нації, її культури набували кардинального значення. Креативність української культури сьогодні органічно поєднується з етнокультурним розвитком, накопиченням культурно-історичного досвіду, подальшим розгортанням форм соціального буття. Досвід відіграє особливо важливу роль, оскільки у його структурі зосереджуються певні знання, навички, вміння, що переходять як певна традиція від одного покоління людей до іншого, відбувається збагачення феноменів культури в найрізноманітніших її виявах – науці, мистецтві, моралі, релігії тощо.
38
Romanenko, A. R. "Music Competition as Socio-Cultural Phenomenon in Formation of Future Music Teacher’s Professional Competence." Musical art in the educological discourse, no. 1 (2016): 126–29. http://dx.doi.org/10.28925/2518-766x201611269.
Повний текст джерела
39
Бордюк, Володимир, та Тетяна Ковбасюк. "Формування духовності зростаючої особистості в умовах соціалізуючих викликів сучасності". New pedagogical thought 107, № 3 (7 грудня 2021): 116–21. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-116-121.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено підходи щодо формування духовності особистості. На основі аналізу наукових праць схарактеризовано феномен духовності як свідчення єднання людини з Високим, духовним, Божественним та абсолютним. Окреслено основні напрями вивчення духовності особистості: філософсько-релігійний як пробудження внутрішньої дійсності людини, її душі, прагнення об’єднатися з вищою дійсністю і перетворитися у нову особистість; культурологічний як процес олюднення, окультурення людини; психолого-педагогічний, в основі якого освітня діяльність розглядається як процес складання духовного світу особистості; соціально-психологічний як вищий прояв внутрішнього світу особистості, що виявляється в людяності, сердечності, доброті, щирості, чесності, відкритості для інших людей, широті поглядів, ерудиції, культурі, загальному розвитку особистості, інтелігентності та що утворює її духовний потенціал; психологічний, завдяки якому духовність представлена як людська якість, що спрямовує особистість до самопізнання, самовдосконалення, творчого розвитку, гуманістичної поведінки.
Визначено сутність духовності як мети й досягнень людини, результату її цілеспрямованих зусиль. Основну увагу закцентовано на тому, що людина має як фізичну складову, так і духовну, зокрема в контексті розкриття проблеми змодельовано структуру людської душі у вигляді трьох складових: душі розумної (голова), душі емоцій і почуттів (серце), душі потягів та пристрастей (сідалище). Обґрунтовано вплив духовності на розвиток сучасного мистецтва. Доведено, що саме в духовності особистості закладена основа самореалізації в усіх її виявах (пізнавальна, моральна, естетична, самоосвітня, самопізнавальна, самовиховна, комунікативна), а головною умовою розвитку духовності особистості є її любов до інших людей.
40
KUZMENKO, Halyna, та Svitlana STRELTSOVA. "КОРЕЛЯЦІЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТЦІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ СИНЕСТЕЗІЇ". ART-platFORM 4, № 2 (21 листопада 2021): 13–44. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.13-44.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні взаємопов’язуючі компоненти створення художнього образу, в основу яких покладено такі поняття як «ритм», «колорит», «композиція», «художня форма». Розкрито сутність, психологічну природу та різні підходи до трактування феномену синестезії як джерела оригінальних рішень у мистецтві, специфіку міжмистецької взаємодії образотворчого мистецтва й музики. Зазначається, що синопсія (кольоровий слух) заснована на емоційно-смисловому оцінюванні тональностей, акордів чи тембрів різних музичних інструментів і навпаки, – звукових відчуттів від споглядання барв чи кольорів. Акцентується, що схильність до синестезійного сприйняття світу, зокрема синопсії, впливає на здатність сприймати й писати музику, у якій кольоровому світлу надається роль повноцінного музично-творчого компоненту. Увага зосереджується на наявності існування прихованого спектру внутрішніх механізмів мозкової діяльності, спрямованої на формування невербального чуттєво-смислового поля, яке виступає передумовою творчого процесу та творення художнього образу в цілому. Автори зупиняються на проблематиці обдарованості, зокрема, художньої обдарованості як її окремого, самостійного виду, що виявляється у високих досягненнях особистості в галузі художньої творчості та майстерності у певному виді мистецтва. Здійснюється систематизація фрагментарних даних щодо маловідомих граней творчості та деяких фактів біографії окремих митців, які працювали чи працюють у різних царинах мистецтва, створюючи цілісний образ твору: композиторів, професійна музична діяльність яких межувала з захопленням образотворчим мистецтвом, і художників, чиє життя було безпосередньо пов’язане з музикою, а музичні образи та музична тематика в цілому посіли вагоме місце у їхньому творчому спадку. У фокусі дослідження опиняється зв’язок мистецтва з актуальними процесами сьогодення (виникнення нових креативних індустрій, професій, які знаходяться на стику науки та мистецтва, поширення мас-медіа-технологій, які поєднують різні види мистецької та технічної діяльності та інше), що виявляється у тенденції до інтеграції Arts з наукою, математикою і технологіями, а також у впровадженні в навчально-виховний процес закладів загальної середньої освіти інноваційних підходів, спрямованих на формування творчої, активної особистості майбутніх фахівців усіх галузей діяльності.
41
Fanuan, Li. "Мем «Данте» у творчості Сергія Рахманінова." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 123–34. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-123-134.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. «Божественна комедія» Данте стала джерелом натхнення для величезної кількості художніх творів: живописних, скульптурних, прозових та віршованих, музичних творінь різних діячів мистецтва усіх століть. Дослідження пов'язане з вивченням феномена мема «Данте» в мистецтві; його прояв в музиці розглядається на прикладі опери С. Рахманінова «Франческа да Ріміні». Методологія дослідження є комплексною. Застосування історико-логічного та структурного підходів дозволяє проаналізувати оперу С. Рахманінова «Франческа да Ріміні» з точки зору втілення в його творчості мема «Данте». Наукова новизна полягає в зверненні до нової сучасної науки – меметики, що займається вивченням причини появи і поширення мемів. У «Божественнії комедії» дивним чином поєднуються система загробного світу, розроблена церковної ортодоксією Середньовіччя, антична міфологія і реальна болісна любов Данте до Беатріче. Мем «Данте» являє собою квінтесенцію духовного начала та втілює перемогу почуття любові над моральною рефлексією і вірою поета. Висновки. Сучасним середовищем поширення мемів є телебачення та інтернет, раніше цю функцію виконувало мистецтво. Серед яскраво виражених мемів в мистецтві виділяється мем «Данте», який визначив основні риси і властивості естетики Відродження, та не втратив свого впливу до нинішнього часу. Всеохоплюючий твір Данте не залишив байдужим і Сергія Рахманінова. Свої враження від поетичного змісту «Божественної Комедії» композитор втілив у лірично проникливій опері «Франческа да Ріміні», основу сюжету якої складає знаменита п'ята пісня «Пекла». Особливістю твору Рахманінова стає відмова від розгорнутої драматургії, що складає зовнішній фон дії. Увагу сконцентровано на найвищих драматичних точках, в яких проявляються справжні почуття головних героїв. Мем «Данте» втілюється у фразі, яка звучить в епілозі та пролозі, та стає буквально крилатим висловом: «Немає більшої скорботи, як згадувати про час щасливий у нещасті».Ключові слова: Данте, «Божественна комедія», мем, Паоло, Франческа, чоловік, пекло, любов.
42
Chebotar, Maryna. "ВОКАЛЬНА ЕСТРАДА УКРАЇНИ В КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ ХХІ СТОЛІТТЯ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 336. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.336-350.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розвитку та ролі естради у формуванні культурного фону сучасної епохи і встановленню діалогу між мистецтвом, суспільством і державою. Виявлено основні тенденції розвитку та функціональні преференції естради в сучасному інформаційно-комунікативному просторі, простежено її структурні та жанрові модифікації.
Починаючи з 1991 р., українська естрада починає інституалізуватися. Якщо до цього часу вона відігравала роль компенсації пригніченого комплексу етнічної недооціненості, то від часів здобуття незалежності вона стає самостійним культурним феноменом. Диференціація відбувається відразу на кількох рівнях. Найголовнішим є жанровий і стильовий. Українська естрада розподіляється на популярний, фольклорний та рок- рівні.
Важливим фактором у функціонуванні української естрадної музики є поява такого явища, як індустрія естрадного мистецтва. Насиченість напрямків сучасної музики корелює з кількістю вкладених коштів. Відповідно, музичне мистецтво стає залежним від загальних тенденцій в економіці країни.
У зв’язку з початком російсько-української війни у 2014 р. змінилася конфігурація презентації української естрадної музики в ефірах теле- та радіоканалів. Крім цього, на законодавчому рівні було обмежено частку російськомовного продукту. Деякі джерела трансляції естрадної продукції припинили існування. Почав відчуватися процес поширення та конкурентної спроможності україномовного естрадного продукту у зв’язку з уведенням квот на російськомовну музичну продукцію. Але не всі питання є врегульованими остаточно. Це пов’язано з недосконалістю законодавчої бази, з недостатнім рівнем культури споживання музичної продукції в українського споживача та порівняно невеликими (за світовими параметрами), бюджетами представлення української естрадної продукції.
Ключові слова: масова культура, естрадне мистецтво, естрада, шоу-бізнес, популярна пісня, артист, поп-культура, музична культура, цільова аудиторія,інформаційно-комунікативна галузь.
43
Даренський, В. "Мистецтво як феномен людинотворення". Філософська думка, № 6 (2009): 61–78.
Знайти повний текст джерела
44
Чемерис, І. М. "Мистецтво як соціально-психологічний феномен". Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. Соціологія. Психологія, [за 1993 рік] (1993): 146–54.
Знайти повний текст джерела
45
МАЛИЦЬКА, Олена. "CИНТЕЗ МИСТЕЦТВ ЯК ІННОВАЦІЯ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 329–34. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-329-334.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.
46
Шабаліна, Олена Миколаївна. "Маска та емоційно-тілесний інтелект в мистецтві танцю ХХ – початку ХХІ століття". Танцювальні студії 4, № 1 (2 липня 2021): 51–63. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236223.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – виявити роль феноменів «неомаска» та «антимаска» в мистецтві танцю ХХ – початку ХХІ ст. та у формуванні емоційно-тілесного інтелекту сучасного хореографа. Методологія. Застосування історичного, компаративного, мистецтвознавчого методів сприяло проведенню науково об’єктивного дослідження. Наукова новизна. Уведено поняття «неомаска» та «антимаска» у сферу хореографічного мистецтва, проаналізовано процеси трансформації ролі маски та формування передумов становлення поняття «емоційно-тілесний інтелект» у виставах хореографів модерного й постмодерного напрямів. Висновки. Поняття «неомаска» в сучасній хореографії можна застосувати для означення візуального образу, що має відкрите обличчя, але закрите тканиною тіло, або використання тканини для покриття обличчя й тіла разом. Під «антимаскою» розуміємо «оголення» психоемоційних проблем людини, повну свободу емоційних і тілесних проявів у танці з мінімальним використанням костюму, гриму, реквізиту. Зазначено, що адаптація людини до зміни парадигми сприйняття світу зі споглядальної на особистісну призвела до актуалізації емоційно-тілесного інтелекту як складника постановочної творчості хореографів та виконавської діяльності артистів-танцівників. Констатовано необхідність відкриття дискурсу стосовно питань про тривимірний світ людини (дух, душа, тіло), що сьогодні розуміють як «тілесність». Нині в сценічній культурі поширюється філософія сприйняття не «танцюючого тіла», а «тілесності образу». Завданням сучасного хореографічного мистецтва є відкриття людині (і учасникам танцювальних перфоменсів, і глядачам) можливостей усвідомленого проживання свого життя, зняття поверхневої маски, надання усвідомлення особистої відповідальності за життя через створення й демонстрацію сучасних образів. Предмет і концепт «маска» в хореографічному мистецтві пройшли шлях трансформації від використання маски для захисту та заміни образу тіла до свідомого співвідношення «я і тіло» в розвитку емоційного інтелекту хореографа та глядача.
47
Палиенко, Сергей Владимирович. "ДОЛГИЙ ПУТЬ ОДНОЙ ОБОБЩАЮЩЕЙ РАБОТЫ (О ПОДГОТОВКЕ «ОЧЕРКОВ ДРЕВНЕЙ ИСТОРИИ УКРАИНЫ» В ИНСТИТУТЕ АРХЕОЛОГИИ АН УССР)". Археология Евразийских степей, № 5 (29 жовтня 2021): 68–74. http://dx.doi.org/10.24852/2587-6112.2021.5.68.74.
Повний текст джерелаАнотація:
Статья посвящена истории написания «Очерков древней истории Украинской ССР» – первой обобщающей работы, подготовленной сотрудниками киевского Института археологии АН УССР. Начатая в 1948 году и запланированная на два года, она затянулась на восемь лет, сама же книга была издана только в 1957. Тексты несколько раз переделывались, иногда писались заново уже другими авторами. Поэтому можно выделить несколько этапов создания книги: 1948–1950 – первоначальная подготовка текстов; 1951–1952 – первое исправление, связанное с выходом статьи И.В. Сталина; 1953–1955 – полная переделка работы, обусловленная сменой концепции в сторону большей историчности. Это также повлекло изменения и в структуре издания. Помимо влияния политики ещё одной причиной задержки стали просчёты руководства ИА АН УССР в организации работы.
Библиографические ссылки
Абашина Н.С., Колесникова В.А. Нариси історії Інституту археології // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. / Отв. ред. П.П. Толочко. Київ: АДЕФ–Україна, 2015. C. 11–98.
Бузько О.В. Початок роботи М. І. Вязьмітіної над працею «Искусство Скифии». Листи з Ленінграда // Музейні читання. Матеріали наукової конференції «Ювелірне мистецтво – погляд крізь віки» (9–11 листопада 2015 р., м. Київ). Київ: Музей історичних коштовностей, 2018. С. 7–14.
Бузько О.В., Саєнко В.М. До історії написання М. І. Вязьмітіною праці «Искусство Скифии» // Археологія і давня історія України. Вип. 2 (19). Київ: ІА НАН України. 2016. С. 280–283.
Бузько О.В., Саєнко В.М. Марія Вязьмітіна – дослідниця мистецтва Скіфії // Переяславіка. Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Вип. 13 (15). / Гол. Ред. О.М. Лукашевич. Переяслав-Хмельницький, 2018. С. 19–22.
Клейн Л.С. Феномен советской археологии. СПб.: Фарн, 1993. 128 c
Нариси стародавньої історії Української РСР. / Отв. ред. В.Л. Зуц. Київ: АН УРСР, 1957. 632 с.
Отчёт Института археологии АН УССР за 1948 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62, оп. 1-доп., д. 1948/2.
Отчёт ИА АН УССР за 1949 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1949/2.
Отчёт ИА АН УССР за 1950 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1950/3.
Отчёт ИА АН УССР за 1951 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1951/1.
Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1952 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1952/2.
Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1953 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп. 1-доп., д. 1953/4.
Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1954 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1954/3.
Отчёт о научно-исследовательской деятельности ИА АН УССР за 1955 г. / НА ИА НАНУ. Ф. 62. Оп 1-доп., д. 1955/2.
Свешникова О.С. Советские археологи в поисках первобытной истории. Историческая интерпретация археологических источников в советской археологии 1930-1950-х гг. Омск: Наука, 2009. 204 с.
48
Ільницький, Віталій Андрійович. "Феномен комічного в сучасному естрадному мистецтві". Культура і мистецтво у сучасному світі, № 20 (30 травня 2019): 249–57. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1915.20.2019.172466.
Повний текст джерела
49
Чень, Веньфен. "Фортепіанна надійність студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів у психолого-педагогічному аспекті". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 131–35. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто сутність фортепіанної надійності студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів. Визначено актуальність проблеми у контексті чітко окресленої освітньої тенденції щодо перманентної оптимізації фахового навчання майбутніх педагогів-музикантів, активізації новаційних технологій у галузі педагогіки мистецтва, методичного оновлення педагогічної науки. Встановлено, що нездатність майбутніх фахівців-музикантів до якісного фортепіанного виконавства може призвести до невиправданих вад і недоліків у процесі подальшої фахової діяльності. Надійність музичного виконавства окреслено як невід’ємну складову виконавської майстерності музиканта-інструменталіста. Наведено й проаналізовано визначення й зміст виконавської надійності майбутнього педагога-музиканта провідними сучасними дослідниками. Досліджено вплив стресових ситуацій на якість фортепіанного гри у процесі прилюдної виконавської діяльності. Доведено, що надійність виконання студентом фортепіанних творів залежить від його психолого-емоційної сфери, яка відповідає за сценічну поведінку особистості, адаптуючи її до емоціогенних умов оприлюднення результатів попередньої роботи. Розкрито зміст двох основних різновидів емоційного стресу – евстресу й дистресу. Подано основні кроки формування фортепіанної надійності у площині цілеспрямованої організації особистісно-орієнтованого фортепіанного навчання студентів. Створено авторське визначення досліджуваного феномену як набутої в процесі фортепіанного навчання інтегральної якості студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів, яка забезпечує в емоційно-стресових умовах прилюдної фортепіанної гри повноцінне й ефективне виконання завдань, поставлених під час попередньої фортепіанної підготовки з метою результативного розкриття художньо-образного змісту музичного твору.
50
ROMANENKOVA, Julia. "ФЕНОМЕН МАНЬЄРИЗМУ У МИСТЕЦТВІ ЄВРОПИ XVI – ПОЧАТКУ XVII СТ.: ДО ПИТАННЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СТИЛЮ". ART-platFORM 3, № 1 (27 травня 2021): 259–93. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.259-293.
Повний текст джерелаАнотація:
Дефініція «маньєризм» трактується в мистецтвознавстві по-різному, має різні тлумачення, відмінні за смисловим наповненням, від вузькоспроямваних до розширювальних. Систематизованих спроб експлікації до сьогодні у вітчизняному мистецтвознавстві, на жаль, дуже мало. Бібліографія з художньої культури Європи к. XV – І пол. XVIІ ст. доволі багата, бо це матеріал, дуже плідний як для мистецтвознавчих, так і для культурологічних, філософських досліджень. Не дивлячись на те, що французьке, італійське та іспанське мистецтво цієї доби багаторазово ставало предметом уваги науковців, у переважній більшості випадків аналізувався корпус матеріалу доби Відродження. Але проблема маньєризму в художній культурі означеної доби ставилася в дослідженнях вкрай рідко, і більшою мірою це лише окремі статті. Доба, що йшла за Ренесансом і передувала бароко, – хронологічний відрізок, який є дуже значним для розуміння природи, характеру стильової тканини в мистецькому процесі наступних епох, принципу процесу стильоутворення взагалі, що без осягнення маньєризму неможливо. Цей мистецький феномен пережив своє друге народження в українській науці зовсім недавно, коли йому судилося бути відкритим глядачеві знову, оскільки з’явилися дослідники, які почали вивчати творчість маньєристів, забутих впродовж кількох століть. Але категорія «маньєризм» у працях вітчизняних науковців до сьогодні не була висвітлена в усіх можливих і необхідних аспектах, що і пояснює необхідність її поглибленого аналізу. Дефініція «маньєризм» пропонується дослідниками переважно як означення стилю або течії у художній культурі XVI ст. Але навіть хронологічні межі даного стильового феномену окреслити чітко неможливо, бо їх визначення перебуває в залежності від географічних меж аналізованого феномену. І далі трактування терміну «маньєризм» зазвичай не поширювалося, тоді як насправді він може бути застосований і до інших мистецьких явищ різних художньо-історичних епох, до кризових етапів майже кожної з них.