Добірка наукової літератури з теми "Управ ління закладом охорони здоров’я"

З метою визначення психологічних складових особистісного потенціалу успішності керівника охорони здоров’я на сучасному етапі мо- дернізації галузі та формування нових архетипів управління проведено пси- ходіагностичне обстеження 65 керівників закладів охорони здоров’я Дніпро- петровської області. Використовувалися методики: В. Смекала і М. Кучера для вивчення домінуючої орієнтації особистості; Г. Шмішека — для діагнос- тики типу акцентуації особистості; Т. Лірі — для оцінювання відношення до навколишніх; М. Вудкока і Д. Френсіса “Аналіз обмежень” — для досліджен- ня психологічних обмежень керівників; Мак-шкала для вимірювання рівня макіавеллізму особистості. Виявлено наявність необхідних архетипів управ- ління та істотних можливостей до успішного менеджменту, про що свідчить невелика кількість управлінських обмежень (від 0 до 3) у більшості (70,8 %) досліджених. Встановлено, що у 67,7 % керівників домінує спрямованість на виконання завдання. Найбільш вираженими типами акцентуацій є спо- лучення гіпертимної, емотивної та демонстративної акцентуацій рис особи- стості (так звана тріада успішного управління — необхідний архетип управ- ління). Домінуючі типи міжособистісних відносин дають змогу управлінцям успішно реалізовувати свої владні повноваження: 69,2 % (95 % ДІ 58,0– 80,5 %) обстежених притаманний владно-лідируючий тип; 27,7 % (95 % ДІ 16,8–38,6 %) — відповідально-великодушний тип; у 84,6 % — виявлено ви- сокий рівень архетипу макіавеллізму (від 50 балів і вище). Загалом діючі керівники закладів охорони здоров’я характеризуються досить високим особистісним потенціалом успішності управління, наявністю необхідних архетипів управління, однак їм властиві також певні психологічні риси, що формуються під тиском невизначеності довгострокової політики стосовно розвитку охорони здоров’я, які можуть перешкоджати здійсненню масштаб- них перетворень у галузі — неврівноважена акцентуація у керівників 2-го рівня і компенсуючий невпевненість у своїх силах високий рівень макіавел- лізму більш як у 80 % обстежених. Визначено, що можливо і необхідно впли- вати на формування сучасної архетипічної стратегії управління в охороні здоров’я, оскільки це є запорукою успішної трансформації галузі.

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з управлінням конкурентоспроможніс-тю підприємств некомерційної сфери – протитуберкульозних санаторіїв. Цілями статті є визначення основ-них напрямів управління конкурентоспроможністю протитуберкульозних санаторіїв, аргументування доціль-ності оцінювання конкурентоспроможності як передумови забезпечення її відповідного рівня. Підтверджен-ням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встано-влено, що медична сфера за останні роки характеризується рядом змін: перепрофілювання медичних закладів, надання їм автономії, функціонування в особливому режимі через COVID-19. Виявлено, що важливою переду-мовою забезпечення конкурентоспроможності є формування системи критеріїв оцінювання конкурентоспро-можності протитуберкульозних санаторіїв. З’ясовано, що сильними сторонами протитуберкульозних сана-торіїв є кваліфікований персонал, висока якість послуг, застосування ефективних методів діагностики, ліку-вання та реабілітації, надання кваліфікованої спеціалізованої санаторно-реабілітичної допомоги хворим на активну та неактивну форму туберкульозу. Серед слабких сторін протитуберкульозних санаторіїв: взаємодія з іншими лікувально-профілактичними установами з питань охорони здоров’я, платне проведення окремих діагностичних досліджень; недостатнє оздоровлення медичних працівників протитуберкульозного санаторію; потреба у постійному навчанні діагностики та лікування хворих на туберкульоз лікарів-фтизіатрів через ін-тернатуру, ординатуру на базі вищих навчальних закладів; незавершена реструктуризація ліжкового фонду; низькі посадові оклади персоналу. Зроблено висновок, що для забезпечення конкурентоспроможності санаторі-їв слід концентруватися в першу чергу на якості медичних послуг. Запропоновано основні етапи процесу управ-ління конкурентоспроможністю протитуберкульозних санаторіїв. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму управління розвитком протитуберкульозних санаторіїв в Україні.

Розглянуто архетипні джерела і нормативно-правові основи розвитку та функціонування державної системи медичного забезпечення і захисту населення України у надзвичайних ситуаціях, визначено сучасні проблеми та запропоновано нові підходи до організації публічного адміні- стрування медичним забезпеченням населення України у надзвичайних си- туаціях та реалізації потреби населення в медичному захисті при виникнен- ні надзвичайних ситуацій у мирний і військовий час. Схарактеризовано основні форми організації системи охорони здоров’я у надзвичайних ситуаціях, проведено оцінку ключових проблем з організації медичного захисту (як системи заходів організаційно-управлінського харак- теру та їх реалізації), наголошено на доцільності об’єднання та спільного використання цивільно-військових органів та систем оперативного управ- ління при подоланні наслідків надзвичайних ситуацій з використанням між- народного досвіду в організації інтегрованої системи медичного забезпечен- ня, що за певних умов дасть змогу досягнути сумісності з питань медичного забезпечення у спільних операціях з підтримання миру. Визначено поняття “медичне забезпечення” та “медичний захист”, теоретично обґрунтувано не- обхідність структурно-організаційних трансформацій системи охорони здо- ров’я. Наголошено на подальшому розвитку загальної системи медичного забезпечення зі збереженням безпекової складової на засадах єдиного ме- дичного простору та її інтеграції в загальнодержавну систему охорони здо- ров’я. Проаналізовано існуючі моделі міжвідомчої кооперації з питань медич- ного забезпечення населення, розглянуто існуючі ограни управління медич- ним захистом населення та проектні форми міжвідомчої взаємодії у надзви- чайних ситуаціях воєнного і мирного характеру, підтверджено доцільність удосконалення механізмів міжвідомчої взаємодії з організації медичної до- помоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях. Визначено основні передумови побудови солідарного медичного про- стору відомчих медичних служб та цивільної системи охорони здоров’я, що зумовлює необхідність централізації механізмів управління медичним захи- стом населення, визначення та впровадження єдиних принципів організа- ції медичної допомоги, розроблення і реалізації нових стратегій та програм міжсекторальної та міжвідомчої взаємодії.

Викладено питання побудови державно-громадянського парт- нерства у сфері донорства крові як складової публічного управління. Зроблено особливий акцент на одному з важливих суб’єктів публічного управ- ління — громадських об’єднаннях, які відіграють вагому роль у розвитку безоплатного добровільного донорства крові. Висвітлена у статті проблема- тика розглядається з кількох позицій, а саме: розуміння ролі громадськос- ті та громадських об’єднань у розвитку донорства крові в науці та практиці публічного управління України та в зарубіжних державах; досвіду роботи громадських об’єднань у межах державно-громадського партнерства і дер- жавно-приватного партнерства; виокремлення найбільш доцільного для України зарубіжного досвіду участі громадських об’єднань у розвитку до- норства крові як суб’єкта публічного управління та адміністрування. Порів- няння досвіду зарубіжних держав і української практики продемонструвало ті потенційні можливості громадських об’єднань, які не використовуються в Україні. Показано, що розвиток громадянської відповідальності та громадян- ської активності в донорстві крові тісно пов’язані з публічною політикою у даній сфері. Остання, своєю чергою, сприяє формуванню певної моделі дер- жавно-громадянського партнерства у сфері донорства крові, яке розвинене в зарубіжних державах. Наведено приклади результативного поєднання дер- жавно-громадянського та державно-приватного партнерства в зарубіжних державах задля розвитку донорства крові. Акцентовано увагу на сучасних тенденціях у світовій практиці щодо формування соціального капіталу дер- жави, де донори крові є цінністю держави. Форми побудови державно-гро- мадянського партнерства залежать від традицій публічного управління та системи охорони здоров’я різних держав. В українському законодавстві констатується відповідальність органів публічного управління за розвиток донорства крові та визначаються можливості участі громадськості в органі- зації та пропаганді донорства крові та її компонентів серед населення. Втім не розроблена методологія побудови державно-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Продемонстровано, що в українській науці публіч- ного управління відсутні наукові фундаментальні дослідження означеної проблематики.

Досліджено теоретико-методичні засади управління стратегічними змінами в закладі охорони здоров’я. Розглянуто особливості стратегічного управління в сфері охорони здоров’я України. Проаналізовано зарубіжний досвід управління стратегічними змінами в закладі охорони здоров’я. Проаналізовано фінансово-господарський напрямок роботи КНП«Старосинявська ЦРЛ». Здійснено SWOT-аналіз підприємства. Визначено опір персоналу в умовах реалізації стратегічних змін закладу охорони здоров’я. Визначено шляхи подолання опору персоналу при впровадженні стратегічних змін на КНП «Старосинявська ЦРЛ». Здійснено оцінювання ефективності запропонованих заходів щодо подолання опору персоналу при впровадженні стратегічних змін на КНП «Старосинявська ЦРЛ».