Статті в журналах з теми "Управлінські функції"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Управлінські функції.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Управлінські функції".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Олексієнко, О. Г., та А. Г. Розсказов. "РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 125–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-125-137.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано важливість формування та розвитку управлінської компетентності у здобувачів вищої освіти, яка надає можливостей майбутньому фахівцю приймати адекватні рішення у відповідних ситуаціях, беручи на себе відповідальність за певну діяльність, застосовуючи ці знання, здійснювати адміністративно-управлінські функції, змінювати свої статусно-рольові характеристики у виконанні покладених функціональних обов’язків. Управлінська компетентність є важливою складовою та умовою формування загальної та педагогічної культури здобувачів вищої освіти як фахівців вищого кваліфікаційного рівня.
Авторами розкрито теоретичні основи управлінської компетентності здобувачів вищої освіти. У статті розглянуто семантику поняття «управлінська компетентність». Запропоновано розглядати управлінську компетентність здобувачів вищої освіти як здатність і готовність майбутнього фахівця ефективно впливати на хід (виробничого, педагогічного, освітнього та ін.) процесу, виконувати завдання організаційного характеру, планувати та прогнозувати прийняття майбутніх власних управлінських рішень, а також здатність до рефлексії, як особистісної, так і професійної. Досліджено управлінську компетентність як складову частину професійної компетентності майбутнього фахівця, яка являє собою систему внутрішніх ресурсів, необхідних для організації ефективного досягнення поставлених особистих цілей та цілей організації відповідно до мети професійної діяльності. Виокремлено основні напрямки реалізації управлінської компетентності як складової професіоналізму майбутніх фахівців. Проаналізовано компоненти управлінської компетентності. На основі функціонально-аналітичного підходу виокремлено складові структури управлінської компетентності здобувача вищої освіти, такі як: соціально-комунікативна, методологічна, психолого-педагогічна, інформаційна, організаційна, загальнокультурна.
2
Гладуняк, І. "Політико-управлінські функції парламенту". Віче, № 23/24 (2007): 16–17.
Знайти повний текст джерела
3
Жовнірчик, Я. Ф. "Управлінські функції державного регулювання регіонального розвитку". Економіка та держава, № 10 (2009): 45–47.
Знайти повний текст джерела
4
Жовнірчик, Я. Ф. "Управлінські функції державного регулювання регіонального розвитку". Економіка та держава, № 10 (2009): 45–47.
Знайти повний текст джерела
5
Орєхова, А. І. "УПРАВЛІНСЬКА ЗВІТНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЮ". Підприємництво і торгівля, № 27 (17 листопада 2020): 58–61. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Дана стаття висвітлює питання ролі управлінської звітності як інструменту корпоративного управління та контролю та визначає основні підходи до формування та впровадження управлінської звітності на підприємстві, оскільки сьогодні все більшого практичного значення в діяльності організацій набувають питання постановки та ведення управлінського обліку, підсумком чого є формування управлінської звітності, яка є ідеальною інформаційною базою для прийняття належних управлінських рішень. Основний акцент автор робить на питаннях значимості управлінської звітності на підприємстві, що дає змогу проводити огляд усієї діяльності, автоматизацію управлінського обліку, регулювання взаємодії між інформаційною системою і користувачами, що значно підвищує результативність та якість прийнятих керівництвом рішень і має прямий вплив на ефективну й стійку діяльність організації, особливо в умовах цифровізації економіки. Також зазначено, що інформаційне наповнення управлінської звітності з погляду найбільш важливих аспектів діяльності організації все більше розширюється, оскільки зростають потреби користувачів в інформації, а також спостерігається прагнення до відповідності управлінської звітності форматам найкращих світових практик. Доведено, що звітність, сформована в системі управлінського обліку, у тому числі й стратегічного, створює інформаційну базу, ґрунтуючись на якій менеджери приймають належні управлінські рішення, орієнтовані на розвиток економічного суб'єкта. Управлінська звітність поряд із бухгалтерською та податковою формує повноцінне обліково-аналітичне забезпечення управління економічним розвитком організації. Визначено, що використання управлінської звітності на підприємстві дасть змогу менеджерам організації виконувати такі функції: підводити проміжні підсумки по всіх ділянках діяльності підприємства; аналізувати ефективність роботи підприємства в поточних умовах; постійно контролювати розвиток підприємства. Дані такого виду обліку є важливою інформаційною базою для прийняття стратегічних рішень. Використання управлінської звітності допомагає оперативно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і сприяє швидкій адаптації підприємства в умовах економічних змін.
6
Віролайнен, Оксана. "Особливості управлінської діяльності в умовах упровадження технологій змішаного навчання в закладі загальної середньої освіти". New pedagogical thought 107, № 3 (25 листопада 2021): 20–25. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-20-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Із метою організації високоефективного освітнього процесу в умовах упровадження змішаного навчання в закладі загальної середньої освіти необхідно вивчати та враховувати особливості управлінської діяльності. Низка вчених України та світових дослідників вивчали організаційно-педагогічні основи управління закладом освіти, проте під впливом глобальних освітніх змін суспільство вимагає нового погляду на означену проблему. Завдяки сучасним технологіям, котрі використовуються в закладі освіти, управлінський аспект набуває новітніх та інноваційних відтінків системи організації освітньої діяльності. Процес навчання може відбуватися будь-де та у будь-який час, єдина умова – підключення до мережі «Інтернет». Така форма навчання надає змогу впровадженню інтерактивних технологій викладання освітнього матеріалу. У статті виокремлено й проаналізовано управлінські функції та задачі, необхідні для організації інноваційного освітнього процесу, скерованого вимогами часу. Завдяки вивченню цього матеріалу визначено завдання і зміст управлінської діяльності успішного керівника закладу освіти щодо розвитку професійної компетентності вчителя. Зроблено висновок, який визначає рівень системності в закладі загальної середньої освіти, а також вказує на створення ефективної функціонуючої системи, що відповідає міжнародним стандартам.
7
Хоміч, Юрій Григорович. "ПРАВООХОРОННА ФУНКЦІЯ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (1 лютого 2022): 103–7. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню сутності правоохоронної функції демократичної держави. Охарактеризовано правоохоронну функцію держави. Розмежовано поняття «правоохоронна функція держави», «функції правоохоронної діяльності», «функції правоохоронних органів». Встановлено зміст правоохоронної функції серед функцій демократичної держави. Проаналізовано дослідницькі підходи щодо основних функцій держави в контексті сучасних державноуправлінських реформ. Визначені головні особливості механізмів реалізації правоохоронної функції в контексті інституціонального змісту державної влади. Наведена авторська класифікація змісту правоохоронної функції з позицій суб’єктності управління, особливостей регулювання, а також предметного поля реалізації такої функції. Запропонована авторська наукова позиція щодо змісту правоохорони, правореалізації та правозабезпечення. Конкретизовано зміст механізмів регулювання діяльності правоохоронних органів та органів, що включені у процес реалізації правоохоронної функції. Систематизовано наукові підходи щодо законодавчого закріплення поняття «правоохоронна функція» у контексті понять «функція держави» та «функція державного управління». Доведено, що сучасний правовий механізм реалізації здійснення правоохоронної функції може бути сформований на основі принципів публічного управління у сфері державної безпеки й охорони громадського порядку, базується на виключній ролі засад існування сучасної європейської держави. Результатом концептуалізації поняття «правоохоронна функція» виступатиме формування методологічного розуміння такої функції як поєднання забезпечення державою демократичного алгоритму забезпечення прав і свобод громадян шляхом раціонального нормотворення та діяльності держави щодо забезпечення правопорядку, конституційного режиму захисту прав та законних інтересів людини шляхом точного та повного дотримання законодавства всіма громадянами, організаціями та державними органами.
8
Правдивцев, Павло, Тетяна Колган та Олена Колган. "МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ З ВИКОРИСТАННЯМ ЦИФРОВИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, № 15 (21 жовтня 2021): 150–62. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.15.2021.243000.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості цифровізації як суспільного явища. Визначено вплив цифровізації на освітні та управлінські процеси, що відбуваються у закладах загальної середньої освіти. Опрацьовано сутність системи управління організацією, її елементів та принципів. Проаналізовано зв’язок поняття «система управління закладом загальної середньої освіти» з теорією організації як наукою. Запропоновано модель системи управління закладом загальної середньої освіти із застосуванням сучасних цифрових освітніх інструментів. Розглянуто функції управління та приклади використання цифрових технологій під час їх виконання. Визначено ключовий перелік онлайн-сервісів забезпечення ефективної комунікації між керуючою та керованою підсистемами закладу загальної середньої освіти. Досліджено особливості цифровізації окремих етапів прийняття управлінських рішень у закладах загальної середньої освіти.
9
Іщук, Андрій. "Публічно-управлінські функції у системі пенсійного забезпечення: поняття та види". Expert: Paradigm of Law and Public Administration 17, № 5 (2021): 152–60. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2021-5(17)-152-160.
Повний текст джерела
10
Матвєєв, Вячеслав, Ольга Матвєєва та Тетяна Щепіна. "ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКОВОГО ПІДХОДУ ДО ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ФАХІВЦЯМИ З ФІНАНСІВ, ОБЛІКУ І ОПОДАТКУВАН НЯ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 111–14. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-24.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження особливостей поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування. Доведення необхідності виділення в управлінні із загальної маси фахівців галузі знань «Управління та адміністрування» саме фахівців з фінансів, обліку і оподаткування як певної відмітної «економічної особистості». Проведено критичний аналіз економічної поведінки вищої ланки управління. Досліджено поведінковий підхід в управлінні з точки зору оцінки кваліфікаційних якостей фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів, яка наближена до ідей історичної школи політичної економії. Охарактеризовано моделі економічної поведінки типові для фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів. Встановлено, що управлінські рішення фахівців з фінансів, обліку і оподаткування насправді відрізняються від управлінських рішень менеджерів. Визначено особливості поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування, які є основним показником необхідності та доцільності розмежування підходу до управління класичного менеджера та зазначених фахівців. Представлено послідовність прийняття управлінського рішення у бізнесі фахівцем з фінансів, обліку і оподаткування. Доведено, що різність підходів до управління фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів виникає з відмінностей функціональних, професійних, кваліфікаційних можливостей та обов’язків. Менеджер виконує схожі економічні функції, але центр ваги його дій знаходиться в області контролю і управління господарською діяльністю, тоді як на фахівця з фінансів, обліку і оподаткування лягає фіксація первинної документації кожної господарської операції, чітке відображення її в обліку, арифметичний та логічний контроль проміжних та підсумкових звітів, підготовка стандартних форм звітності, відстеження змін податкового законодавства, положень та нормативних документів з грошового обігу, зовнішньоекономічної діяльності, поточний та перспективний економічний та фінансовий аналіз результатів господарської діяльності підприємства, розрахунок показників ліквідності, платоспроможності, рентабельності, ділової активності, фінансової стійкості тощо на основі наявної управлінської та фінансової звітності. Фахівець з фінансів, обліку і оподаткування має достатній рівень кваліфікації задля здійснення управління господарською діяльністю завдяки здатності приймати «миттєві» управлінські рішення, що є доцільним, необхідним та обов’язковим з причини організації господарської діяльності в умах постійної зміни законодавчого поля, що в свою чергу впливає на стан і якість звітності, яка є основою прийняття усіх управлінських рішень.
11
Bukanov, G. N. "Соціальні стереотипи в структурі управлінської діяльності соціальних служб: регіональний аспект". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 4 (2 травня 2018): 56–64. http://dx.doi.org/10.15421/171857.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості соціальних стереотипів в структурі управлінської діяльності соціальних служб. В структурі управлінської діяльності соціальних служб виокремлено соціальні стереотипи, які можуть бути пов’язані з: 1) особливостями соціального сприйняття (перцептивні стереотипи); 2) раціональною інтерпретацією управлінських фактів (когнітивні стереотипи); 3) соціальними установками стосовно значимих об’єктів управління (диспозиційні стереотипи); 4) ціннісним ставленням до значимих об’єктів управлінського контексту (аксіологічні стереотипи); 5) особливостями соціального оцінювання (оцінні стереотипи); 6) особливостями інформаційної взаємодії (інформаційні стереотипи); 7) особливостями організаційної діяльності (організаційні стереотипи); 8) особливостями технології здійснення управлінських функцій (технологічні стереотипи). Визначено, що особливе значення в управлінській діяльності мають соціальні стереотипи, що пов’язані зі службово-статусними відносинами, мотивацією якісної та ефективної роботи, ставленням до конфліктів в організації і способів їх розв’язання. Представлено результати емпіричного дослідження серед керівників та співробітників соціальних служб на регіональному рівні, на основі яких визначено такі управлінські стереотипи: сприйняття керівника соціальної служби («технократ» чи «гуманітарій»), мотиваційні стереотипи уникнення і досягнення, позиційні стереотипи активно-конструктивного ставлення до конфліктів і їх врегулювання.
12
Бабюк, Алла Миколаївна. "НОВІТНІ ОРІЄНТИРИ ДЕРЖАВНОЇ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 88–93. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено новітні підходи до державної митної політики України. Зокрема, проаналізовано пропозицію запровадження публічно-сервісних відносин у сфері митної справи. Також детально вивчено концепцію створення «сервісної митниці» та проаналізовано наукові дослідження з цього питання. Визначено, що на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття сервісних функцій митних органів. Метою наукової публікації є дослідження та співставлення понять «сервісні послуги» та «митні послуги». Також у статті здійснено аналіз функцій митних органів на предмет можливості віднесення їх до категорії сервісних. Проаналізовано праці науковців щодо визначення поняття «митна послуга». Встановлено, що здебільшого під митними послугами розуміється певний вид послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Іноді сюди відносять і деякі дії (функції), що здійснюють митні органи, і діяльність митних представників (посередників). З урахуванням того факту, що законодавство України не містить визначення митних послуг, у статті запропоновано власне бачення цього поняття. Протягом останніх років система митних органів України зазнала низки змін та реформ. В основу вказаних реформ митної системи було покладено в тому числі і спрямування до запровадження сервісних послуг митниці. Нині триває робота зі зміни підходів до роботи митних органів. Під час проведення дослідження відзначено необхідність максимальної автоматизації роботи митних органів, де це можливо, та мінімізації засобів людського впливу. У статті досліджено питання реформування митних органів та перетворення їх на сервісні органи. З цією метою проаналізовано функції митних органів у країнах Європейського Союзу. Вказаний аналіз свідчить про потребу запровадження на законодавчому рівні нових стандартів і підходів у роботі митних органів. Для цього необхідно чітко класифікувати функції, що здійснюють митні органи. Зокрема, їх можна класифікувати на управлінські та адміністративні митні послуги. У статті проведений аналіз функцій митних органів з урахуванням такого поділу. Наголошено, що послуги, що надаються митними органами, мають бути відповідним чином класифіковані із відповідним подальшим законодавчим визначенням та закріпленням. У статті запропоновано ідею, що у разі мінімізації контрольно-наглядового складника у митних правовідносинах слід звернути увагу на необхідність підвищення рівня правосвідомості споживачів відповідних публічно-сервісних послуг.
13
Shaporenko, Olga, та Lyudmila Parshchenko. "ІННОВАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТНЬОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, № 2 (8 листопада 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0202.
Повний текст джерелаАнотація:
Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, так званого «суспільства знань», провокує формування нового типу економіки, заснованої на знаннях, де процеси створення та розподілення знань стають ключовими. В наш час знання вже є капіталом і головним ресурсом держави. Зміна соціальних орієнтацій провокує спрямування акценту на кожну окрему особистість, як основну соціальну цінність. Вибір інноваційного типу розвитку, створення та впровадження наукових технологій, постійно зростаюча роль інформації та знань у соціально-економічному розвитку держави призводять до підвищення попиту на висококваліфікованих фахівців. Крім того, формування інноваційної моделі розвитку суспільства розширює коло функціональних особливостей системи вищої освіти в напрямку поєднання функції передачі накопиченого суспільного досвіду, знань та навичок зі сприянням у розробці нових наукових ідей, технічних рішень і технологічних процесів та підготовкою фахівців нового рівня, які відзначаються розвинутими аналітичними та професійними здібностями. Вища школа покликана стати центром формування інноваційного середовища, що забезпечить спрямованість професійної підготовки на формування готовності майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Враховуючи вище зазначене, у статті проаналізовано правове поле, у якому функціонує система освіти нашої держави, виокремлено класично-управлінські моделі, що можуть бути реалізовані у процесі вирішення нагальних управлінських проблем сьогодення, а також міжнародний досвід, пов’язаний із питанням дослідження інноваційної складової менеджменту освітою. Підкреслено важливість застосування принципу інноваційності для вдосконалення професійної компетентності керівника ВНЗ. У статті розглянуто проблему формування й удосконалення професійної компетентності управлінських кадрів завдяки моделюванню їхньої діяльності. Запропоновано діяльність вищого навчального закладу розглядати як єдину цільову програму. Визначено основні напрямки інноваційного управління, цілі внутрішніх підсистем діяльності вищих навчальних закладів, розкрито їх структурні складові та функції управління освітньою діяльністю.
14
Смолінська, Софія, та Тетяна Овчиннікова. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 106–10. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-24.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті визначено суть та особливості фінансового забезпечення регіонального розвитку на сучасному етапі розвитку України. Розглянуто основні владні органи, наділені державою повноваженнями у сфері управління фінансовим забезпеченням регіонів як інституційні елементи досліджуваного механізму. Розглянуто питання децентралізації та бюджетної децентралізації у напрямі покращення управління фінансовим забезпеченням на регіональному рівні. Підсумовано, що прогресивний розвиток територій залежить від злагодженої взаємодії елементів механізму управління фінансовим забезпеченням на регіональному рівні, які органічно пов’язані між собою і в сукупності становлять систему, на основі якої реалізуються управлінські функції держави.
15
Кудріна, О. Ю., та Н. В. Руденко. "Проблема удосконалення засобів публічного управління розвитком економіки". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6(262) (23 грудня 2020): 63–70. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-262-6-63-70.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено ретроспективний аналіз еволюції теорії публічного управління. Досліджено базові принципи в ієрархії публічного управління інноваційним розвитком. Розглянуто необхідність формування і розвиток регіональних кластерів як ефективний механізм публічного управління.Досліджено європейські моделі публічного управління, які враховують історичні управлінські традиції (принципи, функції та структуру системи управління) і особливості соціально-економічного розвитку (ресурсний потенціал, економіко-політичну стабільність, фінансову забезпеченість, рівень життя і сформованість демократичного суспільства, характер конкурентних переваг). Проаналізовано суб’єкти управління у сфері економіки, проведено діагностику сучасного стану публічного управління у сфері економіки.
16
Шоробура І. М. "МОДЕЛІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 168–76. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.320.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито моделі прийняття управлінських рішень у контексті зарубіжного досвіду. Висвітлено сутність управлінського рішення, яке спрямовано на досягнення цілей, керівництво колективом, розподіл ресурсів, переробку інформації тощо. Визначено функції управлінського рішення: забезпечувальна, скеровуюча, координуюча, мобілізуюча та ін. Показано вимоги до управлінських рішень в Україні та за рубежем: наукова обгрунтованість, цілеспрямованість, оптимальність, своєчасність, комплексність та ін. Зосереджено увагу на європейських технологіях та видах управлінських рішень, як-от: програмованість та непрограмованість.Акцентовано на моделях прийняття управлінських рішень у вітчизняній та зарубіжний науці. Це класична модель, яка спрямована на визначеність умов щодо рішень; поведінкова модель, де рішення приймається на основі поведінки об’єкта та ірраціональна модель, де рішення приймається без дослідження альтернатив.Також показано визначення сутності моделі з точки зору зарубіжних науковців, як відображення в схемі, формулі характерних ознак об’єкта, що досліджується, а також в реальних подіях та управлінських ситуаціях. Звернено увагу на різні моделі прийняття управлінських рішень в Італії, Франції, Великобританії, Швеції, показано особливості середовища прийняття таких рішень, особисті якості менеджера, стилі управління, стандарти.Проаналізовано ціннісні чинники, пов’язані з соціокультурним середовищем міжнародного менеджменту, який спрямований на потребу адаптації в певному оточенні та її внутрішню інтеграцію.Підкреслено, що кожна Європейська модель менеджменту має свої особливості, оскільки враховує певні національні цінності, своєрідність національної психології, менталітету. Розглянуто моделі прийняття рішень у Франції, які спрямовано на стилі управління, що є відображенням управлінських цінностей, які частково формуються під впливом освіти.Визначено, що англійська модель менеджменту має великий вплив на розвиток інших європейських моделей, а також, що британські управлінські рішення спрямовані на навички спілкування і прагматизм. Відзначено неординарність шведської політики у прийнятті управлінських рішень у сфері перекваліфікації працівників, що дозволяє скоротити міграцію населення, пов’язану з пошуком роботи; доцільно використати економічний цикл тощо. Також показано своєрідність прийняття управлінських рішень в Італії.
17
Гаруст, Ю. В., та В. С. Степановський. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 123–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).24.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей адміністративно-правового статусу Служби безпеки України як суб’єкта забезпечення фінансово-економічної безпеки держави. З’ясовано сутність фінансово-економічної безпеки держави. Встановлено, що пріоритетним натепер є постійне відстеження та усунення факторів, які викликають загрози фінансово-економічній безпеці України, є напрямом діяльності держави та завданням правоохоронних органів. На підставі аналізу нормативно-правової бази визначено, що органи безпеки законодавець відносить до правоохоронних органів, а Служба безпеки України є правоохоронним органом спеціального призначення, який здійснює не лише правоохоронні, але й управлінські функції. Розглянуто підходи до розуміння змісту адміністративно-правового статусу Служби безпеки України. Наголошено на відсутності єдності науковців у визначенні структури адміністративно-правового статусу Служби безпеки України. Запропоновано до елементів адміністративно-правового статусу Служби безпеки України відносити мету, завдання, функції, організаційну структуру, компетенцію і юридичну відповідальність. Розкрито специфіку кожного із вищезазначених елементів. Встановлено, що законодавець не визначає функцій спецслужби у Законі Україні «Про Службу безпеки України». Зазначено, що в структурі Служби безпеки України діє Головне управління контррозвідувального захисту економічних інтересів держави, а здійснення контррозвідки є одним із пріоритетних повноважень Служби безпеки України. Виділено повноваження спецслужби зі здійснення інформаційно-аналітичної роботи, оперативно-розшукових заходів, досудового слідства, збереження державної таємниці, взаємодії з іншими суб’єктами, у тому числі правоохоронними органами. Акцентовано увагу на тому, що Служба безпеки України за рахунок державного бюджету відшкодовує шкоду, завдану незаконними діями, рішеннями та бездіяльністю її співробітників, та може бути суб’єктом адміністративної відповідальності у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності її співробітників у порядку адміністративного судочинства.
18
Ivanusa, A. I., R. S. Yakovchuk, S. O. Yemelyanenko та Z. Z. Ivanusa. "Управлінські та інформаційні особливості проекту безпечної експлуатації спортивно-видовищних споруд". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 8 (31 жовтня 2019): 134–41. http://dx.doi.org/10.36930/40290825.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено інформаційний аналіз предметної галузі безпеки життєдіяльності на об'єктах масового перебування людей, який засвідчив, що основним способом їх убезпечення на спортивно-видовищних спорудах є створення умов для проведення своєчасної та безперешкодної евакуації людей у безпечну зону. Аналіз сучасного стану реалізації проектів безпечної експлуатації спортивно-видовищних споруд (БЕ СВС) у процесі вживання спортивних та культурно-масових заходів засвідчив, що: існує невідповідність вимогам чинного українського законодавства світовим у плані убезпечення людей, а також немає нормативно-правової бази та "Правил поведінки", які б визначали порядок реалізації проектів у сфері убезпечення людей на спорудах масового їх перебування під час вживання масового заходу. Розроблено теоретичні засади, які базуються на основі топологічного аналізу та синтезу систем управління потоками людей, що є зацікавленими сторонами проектів БЕ СВС. В основу інструментальних засобів щодо реалізації таких проектів покладено формалізацію методів і моделей, які інформують про стан їх поточної реалізації. Розроблено концептуальну модель управління проектами БЕ СВС, кінцевим результатом якої є збережене життя та здоров'я зацікавлених сторін проектів. Встановлено, що для проведення розрахунку часу евакуації зацікавлених сторін проектів БЕ СВС із секторів на променаду найбільш оптимальним є використання аналітичної моделі, що враховує топологію руху людського потоку, а з променади в безпечну зону – моделі індивідуально-потокового руху людини в складі потоку, яка показана у вигляді модифікованої функції Ерланга.
19
Кравченко, Юлія Петрівна. "ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ – АТРИБУТ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНОЮ УСТАНОВОЮ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 101–9. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-101-109.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із завдань сталого розвитку суспільства є децентралізація управління в державному секторі, тобто делегування повноважень щодо прийняття управлінських рішень центральними органами виконавчої влади на місця. Реалізація децентралізованого управління можлива завдяки належним чином організованому внутрішньому контролі. Адже, зазначений контроль надає впевненість головним розпорядникам бюджетних коштів, що всі прийняті управлінські рішення на місцях є обґрунтованими та виваженими. Крім того, в сучасних умовах функціонування бюджетних установ з обмеженими ресурсами постає важливе завдання з пошуку можливих шляхів заощадження таких ресурсів та ефективного їх використання.
У статті відзначено, що організація системи внутрішнього контролю в бюджетній установі сприятиме прийняттю економічно обґрунтованих, результативних, ефективних управлінських рішень з дотриманням вимог чинного законодавства щодо використання матеріальних, фінансових чи інших ресурсів бюджетної установи, які є обмеженими. Автором досліджено походження терміну «внутрішній контроль» та наявні у міжнародній практиці моделі внутрішнього контролю. Порівняння моделей COSO та COSO ERМ зображено графічно. Стаття відображає коротку історію запровадження системи внутрішнього контролю у нормативно-правових актах України. Також даний науковий доробок містить розкриті питання організації внутрішнього контрою безпосередньо в бюджетній установі з особливим місцем ідентифікації та оцінки ризиків в даному процесі. Зазначено важливість організації та забезпечення належного рівня функціонування внутрішнього контролю бюджетними установами системи Державної служби України з надзвичайних ситуацій, адже на них покладено функції з питань цивільного захисту. Вплив внутрішнього контролю на ефективність управління бюджетною установою проілюстровано в статті графічно.
20
Білюга, А. Д. "Кіберзброя: сучасні загрози національній безпеці та шляхи протидії". Наука і оборона, № 2 (18 серпня 2021): 42–49. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-15-2-42-49.
Повний текст джерелаАнотація:
Функціонування сучасного суспільства визначається низкою факторів, які, зокрема, пов’язані з розвитком комп’ютерних технологій. З поглибленням комп’ютеризації суспільства з’явилась якісно нова сфера обміну інформацією – кіберпростір. Світовий досвід показує, що захист кіберпростору (кібербезпека), поряд із боротьбою з таким негативним феноменом, як тероризм, став чи не найголовнішою проблемою людства.
Потужним засобом проведення незаконних дій та боротьби в кіберпросторі стала кіберзброя. Провідні країни світу розглядають кіберзброю як фактор, потенційно здатний впливати на перебіг воєнних дій і завдавати збитки економіці, порушувати управлінські функції конкретних держав тощо. Ураховуючи різноманітність дефініцій кіберзброї, автором запропоноване власне визначення цього виду зброї, проведений історіографічний опис кіберзброї, розглянутий досвід застосування кіберзброї в різних сферах людської діяльності. Надані пропозиції щодо подальшого поглиблення відносин України з НАТО в боротьбі з кіберзброєю.
21
Lipych, Lubov, Oksana Khilukha, Myroslava Kushnir та Iryna Volynets. "КОМПЕТЕНТНОСТІ МЕНЕДЖЕРА З ЛОГІСТИКИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 1, № 25 (28 березня 2021): 119–28. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2021-01-119-128.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що ринок праці в Україні потребує від менеджерів з логістики високого рівня теоретичних знань і практичних навичок в управлінні логістичними операціями, процесами та логістичними системами.
Встановлено, що логістика стає все ближчою до управління. Про це свідчать функції управління, що визначають концепцію логістики, а також її інтеграція з сучасними концепціями та методами управління бізнесом. Тому зміни в логістиці повинні супроводжуватися змінами у вимогах до персоналу, який здійснює логістичну діяльність. Тобто менеджеру з логістики потрібен новий набір компетентностей. Обґрунтовано, що компетентності менеджерів з логістики можна описати з допомогою «Моделі T9» , що поєднує загальні управлінські компетентності, компетентності для вирішення проблем, міжособистісні, а також функціональні логістичні компетентності.
Отже, наступна хвиля вдосконалень та інвестицій повинна бути зосереджена на персоналі, який управляє логістичними послугами.
22
Гребеник, Т., та О. Сосненко. "ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК СКЛАДОВА ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ". Physical and Mathematical Education 27, № 1 (26 квітня 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-027-1-001.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблему формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної підготовки, а також наукові джерела, які стосуються управлінської компетентності керівників закладів освіти
Формулювання проблеми. В наш час якісна освіта є основним індикатором соціально-економічного розвитку суспільства. В умовах прогресивних змін, реформування освіти та збільшення реальної автономії закладів, докорінно змінюється значущість керівних функцій управлінців, розширюється уявлення про зміст та роль управлінської діяльності керівників закладів освіти. Також актуальності набуває проблема формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці, специфіка якої обумовлена новими нормативними вимогами до особистості керівника закладу фахової передвищої освіти та його управлінської діяльності.
Матеріали і методи. У процесі написання статті застосовувались матеріали дисертаційних досліджень, психолого-педагогічної літератури та наукової періодики. Основними методами, які використовувались для дослідження окресленої проблеми, стали теоретичні й емпіричні методи.
Результати. Систематизовані наукові погляди на проблему формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти, що зумовлено становленням ступеневої освіти та змінами в управлінні освітніми закладами. Проаналізовано організаційно-педагогічні умови та фактори формування управлінської компетентності освітніх менеджерів нового покоління в процесі професійної підготовки, що є елементами освітнього середовища закладів, на які покладено зазначені функції.
Висновки. Узагальнення теоретичних джерел дозволили скласти уявлення про управлінську компетентність майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної компетентності. Управлінська компетентність керівника закладу освіти – це органічний комплекс загальних і спеціальних знань, умінь, навичок, здібностей, які забезпечують ефективність управління закладом освіти в сучасних умовах. Вона складається з низки компонентів, що формуються в процесі професійної підготовки. Подальшого дослідження потребують питання щодо розробки моделі формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці та її організаційно-методичного забезпечення.
23
Колесник, Володимир. "СУБ’ЄКТ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ЯК СТОРОНА ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 105–18. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-105-118.
Повний текст джерелаАнотація:
Порушена проблематика застосування публічно-правових спо- рів як можливого механізму встановлення, формування та реалізацій по- вноважень органів публічної влади. Зокрема, йдеться про поняття “суб’єкт владних повноважень” з позиції аналізу його інституційних та статусних змістових характеристик як однієї зі сторін публічно-правового спору з ме- тою можливого подальшого застосування у сфері встановлення, розмежу- вання та реалізації компетенцій, а у вузькому значенні повноважень органів публічної влади.
У статті здійснено узагальнену характеристику суб’єктного складу пу- блічно-правових спорів. Зокрема, йдеться про статус суб’єктів владних по- вноважень, який є однією з основних ознак для питань визначення, аналізу та вивчення способів вирішення публічно-правових спорів. Публічно-право- ві спори виникають між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та органами публічної влади, з іншого. У статті піднято проблематику визна- чення суб’єктної складової публічно-правових спорів як органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб та інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції на основі зако- нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За функціо- нальною ознакою виявлено інституції, які наділені представницькими функ- ціями, у той час як інші суб’єкти володіють управлінськими функціями, що вказує на наявність владних повноважень для їх реалізації.
Акцентовано увагу на такій позиції, за якою захист інтересів держави ма- ють здійснювати відповідні суб'єкти владних повноважень та розглянуто випадки неможливості здійснення такого захисту. Узагальнення норматив- но-правової основи діяльності суб’єкта владних повноважень як однієї зі сто- рін у розгляді публічно-правових спорів дозволило виявити особливості та недоліки інституційного та статусного характеру у формуванні суб’єктного складу правовідносин у публічно-правових спорах.
24
В., ТУЧА. "ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ДЕРЖАВНОУПРАВЛІНСЬКОЇ ЕЛІТИ У ПРОЦЕСАХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПОСТМОДЕРНОЇ ДЕРЖАВИ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 86, № 1 (11 грудня 2020): 209–25. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.86-1-15.
Повний текст джерелаАнотація:
В межах даної статті здійснено аналіз основних функцій політичноїта державно-управлінської еліти у процесах забезпечення стратегічногорозвитку постмодерної держави, охарактеризовано їх взаємодію тавплив на процеси стратегічного розвитку держави, класифікованоосновні функції взаємодії еліт у сфері прийняття стратегічнихполітичних та управлінських рішень, забезпечення контрою за їхреалізацією та дотриманням; показано як зміна структурнофункціональної характеристики еліти приводить до зміни груповихінтересів різних прошарків суспільства й навпаки як різні групи інтересіву суспільстві продукують нові стратагеми діяльності еліт в добупостмодерну.
25
Andrieienkov, O. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ КЕРІВНИКА ПІДПРИЄМСТВА УСТАНОВИ ЧИ ОРГАНІЗАЦІЇ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 196–201. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячено висвітленню особливостям правосуб’єктності керівника підприємства установи чи організації як суб’єкта організаційно-управлінських відносин. Звертається увага на трудову правосуб’єктність керівника під якою розуміється міра свободи та вибору, межу, в рамках яких стає можливим здійснювати даною особою свої права та обов’язки. Наголошується на тому, що набуття правового статусу працівника виникає у особи тільки з моменту укладання нею трудового договору з роботодавцем, тобто, фактично, з моменту вступу в трудові правовідносини. Наголошено, що органом юридичної особи виступає призначена (обрана) особа (одноособовий орган) або група осіб (колегіальний орган), які є представниками її інтересів із іншими суб’єктами права у відповідних правовідносинах. Саме через ці органи відбувається набуття юридичною особою трудових прав та обов’язків. Такі уповноважені органи є частинами юридичною особи, які вона формує та які виражають її волю у подальших правовідносинах. Проте, необхідно звернути увагу на те, що не будь-яка особа органу роботодавця може реалізувати трудову правосуб’єктність. Для цього вона повинна бути наділена роботодавцем правом прийому та звільнення, правом розпорядження коштами (наприклад, для виплати зарплати, заохочувальних платежів тощо), правом накладання дисциплінарних стягнень. Зроблено висновок, що розкриття питання правосуб’єктності керівника як суб’єкта організаційно-управлінських відносин неможливе без виокремлення двох видів відносин: тих, в яких керівник бере участь, виконуючи свої функції щодо формування й виявлення волі власника підприємства; тих, в рамках яких ним здійснюються організаційні та внутрішньо-управлінські дії, що охоплені його посадовими обов’язками. Так, все вищезазначене ще раз підтверджує необхідність чіткого визначення в доктрині трудового права правового статусу керівника підприємства, установи, організації, однією із складових якого є правосуб’єктність як суб’єкта організаційно-управлінських відносин. У перспективі це позитивно позначиться на нормативній визначеності їх власних дій в рамках трудових та пов’язаних із трудовими відносинах, що в цілому сприятиме ефективній реалізації керівниками трудових прав, які їм належать на основі трудового договору та законодавства як суб’єктам трудових правовідносин.
26
Конох, А. П., Н. В. Маковецька та О. Є. Конох. "ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 4 (18 квітня 2022): 25–31. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-4-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад формування управлінської компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Проведений аналіз наукових праць, присвячених формуванню професійної та управлінської компетентностей майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, свідчить про те, що ця проблема як у теоретичному, так і в методологічному аспектах не досить досліджена. Зазначено, що науковці розглядали різні аспекти професійної компетентності та культури майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, проблему формування управлінської компетентності. Досліджуються поняття «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність», «управлінська компетентність фахівців фізичної культури і спорту», а також з’ясовується сучасний стан їх сформованості. Встановлено, що управлінська компетентність майбутнього фахівця фізичної культури і спорту – це сукупність компетенцій, які охоплюють систему знань основ теорії управління. Щоб фахівець не тільки мав управлінську компетентність, але й міг би її застосовувати у своїй професійній діяльності, необхідно забезпечити розширення меж професійної підготовки у сфері фізичної культури і спорту, ґрунтуючись на передових підходах до навчання та нових освітніх стандартах. Доведено, що майбутня діяльність фахівця фізичної культури і спорту, а фактично й управлінська компетентність, передбачає її формування під час професійної підготовки, що дасть змогу більш ефективно використовувати творчий, фізичний та інтелектуальний потенціал в теперішніх економічних умовах праці, здійснюючи професійні функції на фоні високого рівня ділових та особистісних якостей, в керуванні процесами і людьми. Автор наголошує, що розвиток фізкультурно-спортивного руху в ринкових умовах неможливий без фахово підготовлених, компетентних фахівців-управлінців фізичної культури і спорту. Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутнього фахівця фізичної культури і спорту у процесі професійної підготовки має базуватися на загальнолюдських цінностях, комплексному компетентнісному підході та професійній компетенції майбутнього фахівця, необхідних під час роботи у сучасних соціально-економічних умовах.
27
Співак, М. В. "ЄДИНИЙ МЕДИЧНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ЗАСІБ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 136–42. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Стаття присвячена функціонуванню електронної системи охорони здоров’я як ефективному засобу прийняття управлінських рішень в галузі охорони здоров’я. Наголошуєься на тому, що на сучасному етапі реформування, успішна діяльність галузі охорони здоров’я безпосередньо залежить від ефективного використання інформаційних технологій, які виконують особливу роль у вдосконаленні внутрішніх процесів управління. e-Health розглядається автором як технічний елемент системи управління охорони здоров’я, під яким слід розуміти збалансований комплекс окремих видів технічного обладнання спеціальних засобів, або їх поєднання і може в окремих випадках включати людей, що його експлуатують, обслуговують та ремонтують. Кожна частина технічного елементу має певну функцію, що забезпечує реалізацію відповідний споживчої потреби. Наголошується на тому, що у системі треба враховувати вплив на людей які приймають управлінські рішення, як на одну з складових частин технічного елементу. Вказано, що для того щоб управлінське рішення було ефективним і забезпечувало досягнення цілей, воно повинно задовольняти сукупності певних вимог і пройти певні стадії. У статті наводяться етапи провадження е-Health визначені законодавством та розглянуті приклади існуючих систем які підключені до е-Health. Зроблений висновок, що більшість розглянутих систем побудовано на основі клієнт-серверної архітектури, яка забезпечує обмежену кількість функцій – переважно підготовку статистичних звітів і стандартних форм. Не здійснюються заходи щодо впровадження стандартів кібербезпеки на основі стратегічних напрямів розвитку кібербезпеки е-Health. Відсутня інтеграція між системами і вивантаження даних з систем. Розробка управлінського рішення може являти собою як окрему функцію управління, так і входити до складу інших процесів управлінського циклу, тому оптимізацію управління у закладі охорони здоров’я та її ефективний розвиток слід, передусім, пов’язувати з удосконаленням процесів прийняття управлінських рішень.
28
Хоміч, Юрій Григорович. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 13–17. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню функціональних особливостей діяльності правоохоронних органів у системі публічного управління. Уточнено визначення правоохоронної функції держави як відносно самостійного, унормованого законами України і відокремленого напряму діяльності спеціально уповноважених державою органів та посадових осіб державної влади, інститутів громадянського суспільства та окремих громадян у сфері правоохорони та забезпечення правопорядку у суспільстві. Показано сучасний функціональний зміст правоохорони у контексті державно-управлінських реформ і подано сутність правоохорони як інтегрованого комплексу специфічних заходів держави із підтримання правопорядку в ній. Уточнено зміст поняття «функціональне забезпечення право охорони» через установлення особливостей реформування системи правоохорони на рівні держави. Розглянуто проблеми систематизації загальних функцій держави, визначення місця правоохоронної функції у системі державних функцій, встановлено її внутрішній зміст у контексті із правоохоронними органами. Систематизовано сучасні підходи до розуміння інституційної дихотомії понять «правоохоронна функція держави» і «правоохоронні органи держави» із позицій нормативного трактування. Проаналізовано наявні дослідницькі підходи до системної реформи органів влади, що забезпечують реалізацію правоохоронної функції. У статті з позицій публічно-управлінського концепту розкрито раціональну модель правоохоронної функції держави, критерії віднесення державних органів до правоохоронних, удосконалення механізму управління правоохоронною системою. Обґрунтовано новий підхід до змісту правоохоронної функції держави як суб’єкта публічної сфери та на цій основі детерміновано сутність правоохоронного змісту публічної діяльності, що реалізується тільки державою. Доведено, що з позицій функціональності правоохоронна функція виступає об’єктивно необхідним напрямом діяльності всього державного механізму, адже як держава, так і соціальна структура будь-якої спільноти не можуть виконувати свої функції без інструментів правозабезпечення.
29
Неугодніков, Андрій Олександрович. "КОНТРОЛЬ ЯК ФУНКЦІЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 58–69. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу контрольної функції суб’єктів публічної адміністрації. Досліджено теоретико-правові засади реалізації функції контролю. Визначено сучасний стан та перспективи переоцінки основоположних принципів контрольної діяльності публічної адміністрації.
Дієва участь широкого кола представників різних соціальних сфер – політиків, владних інституцій, науково-експертного середовища, громадянських об’єднань у здійсненні публічного адміністрування перетворює його у складний процес пошуку спільних рішень, досягнення консенсусу тощо. Сьогодні головними постають проблеми співвідношення адміністрування і політики, політичного контролю та державного управління, відповідальності і підзвітності держави своїм громадянам. Метою статті є дослідження сутнісних детермінант контролю як функції публічного адміністрування та принципів його реалізації.
Встановлено, що метою контролю є виявлення помилок у процесі управління, їх своєчасне виправлення і недопущення повторення, а також забезпечення відповідності між поставленими цілями та фактичними діями учасників адміністративного права. Контроль як функція публічного адміністрування полягає у своєчасному виявлені та усуненні факторів, які заважають ефективному здійсненню публічного адміністрування та унеможливлюють забезпечення належного рівня правозастосовної діяльності.
Практичного значення має поділ функцій публічного адміністрування в залежності від сфери їх застосування на загальні, спеціальні, допоміжні (обслуговуючі). Загальні функції властиві публічному адмініструванню незалежно від рівня управлінських структур. До загальних функцій публічного адміністрування належить функція контролю. В умовах необхідного розширення демократії, децентралізації влади державне управління реформується в публічне адміністрування, з характерними для нього властивостями широкого залучення громадськості, сервісного призначення й транспарентності.
30
Beryslavska, O. М. "Структурно-функціональна характеристика системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 111–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є вивчення системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва. В межах визначеної мети дослідження основним завданням вбачається розкриття, на основі структурно-функціонального методу, окремих елементів вказаної системи та аналіз їхньої взаємодії і залежності між ними в рамках єдиного цілого.Наукова новизна статті полягає у використанні структурно-функціонального методу як найбільш прийнятного у дослідженні суб’єктів управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, оскільки за допомогою визначення компетенції вказаних суб’єктів можливо проаналізувати їх регулюючий вплив на об’єкт управління, а саме на установи, задіяні в процесі підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва як структурні елементи системи військової освіти та безпосередньо на самих фахівців цивільно-військового співробітництва.Висновки. У статті визначено, що систему цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України очолює Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, яке є органом військового управління Збройних Сил України та одночасно органом, що координує діяльність військових навчальних закладів щодо підготовки фахівців із цивільно-військового співробітництва. Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України є замовником на підготовку фахівців із цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та одночасно здійснює управлінські (адміністративно-правові повноваження) у сфері такої підготовки.Управлінська компетенція – це сукупність правових засобів, які надаються суб’єкту управління (Управлінню цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України) для виконання відповідних функцій (завдань), повноважень у сфері публічного управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, в тому числі з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників такої підготовки. Компетенція Управління цивільно-військового співробітництва реалізується в актах і діях та включає функції та повноваження, а адміністративні або управлінські повноваження зводяться в основному до вирішення представницьких, організаційних та координаційних питань.Аргументовано, що для побудови ефективної системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва необхідне досягнення таких цілей: 1) створення умов для підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва в рамках програм міжнародного співробітництва, а також запровадження системи підготовки військових фахівців для системи цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 2) створення кадрового резерву з військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, які мають досвід цивільно-військового співробітництва, для їх оперативного використання в інтересах забезпечення діяльності Збройних Сил України; 3) розробка стандартів діяльності груп цивільно-військового співробітництва та протоколів дій у штатних ситуаціях взаємодії; розробка структури та механізму залучення цивільного потенціалу в інтересах діяльності Збройних Сил України.
31
Валентинович, Войчишин Олексій. "ДО ПИТАННЯ ПРО ПРАВОВУ ПРИРОДУ КОРПОРАТИВНОГО ДОГОВОРУ". Часопис цивілістики, № 43 (25 грудня 2021): 27–35. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.441.
Повний текст джерелаАнотація:
Оскільки корпоративний договір лише нещодавно був закріплений у законодавстві України, у статті зробленаспроба розкриття правової природи цього договору. Визначено стан дослідження проблематики, проаналізовано останні праці та дослідження науковців із даного питання.Для розкриття правової природи договору необхідно надати його вичерпну характеристику, розкрити його специфічні риси, з’ясувати місце в системі договорів. З’ясування правової природи договору має велике практичне значення, оскільки дозволяє встановити галузеву приналежність договору, розкрити його загальні та специфічні ознаки і функції, здійснити класифікацію договору. Розкриття правової природи договору здатне спростити його застосування на практиці та сприяти послідовній правозастосовній практиці.Спираючись на попередні дослідження науковців та враховуючи новели законодавчого регулювання, установлено ознаки корпоративного договору. Обґрунтовано, що поряд із загальними ознаками, що притаманні корпоративному договору як договірній конструкцій, він має і специфічні, як-от особливий предмет договору і акцесорність його зобов’язань щодо статутних документів товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю й акціонерних товариств. Саме наявність спеціальних ознак є ключовим критерієм для відмежування корпоративного договору від суміжних за своєю природою договорів, наприклад його розмежування із засновницьким договором. Окрім цього, запропоновано похідні специфічні ознаки.У статті також досліджено функції корпоративного договору. До загальних функцій цього договору можна віднести гарантійну, регулятивну й охоронну функції. Запропоновано й обґрунтовано специфічні функції корпоративного договору (напрями його впливу на суспільні відносини), а саме: майнову функцію, управлінську функцію, прогностичну функцію та функцію контролю.Також здійснена спроба класифікувати корпоративний договір за дихотомічними критеріями. Установлено, щокорпоративний договір є вільним, поіменованим, здебільшого взаємопогодженим та двостороннім, консенсуальним, безоплатним, організаційним договором, що вчиняється в обов’язковій письмовій формі.Окрім того, у статті аргументується, чому за своєю правовою природою корпоративний договір більше тяжієдо групи цивільно-правових договорів, ніж до господарсько-правових договорів.
32
Lukyanova, G. "МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КООРДИНАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ: ЗМІСТОВНЕ НАПОВНЕННЯ ПОНЯТТЯ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 31–39. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що тотальне поширення корупційної діяльності в Україні, що проявляє себе у всіх аспектах життя людини, саме по собі створює атмосферу приреченості, формує в людях уявлення про одвічність цієї біди, її природне походження, всюдисущість і нездоланність. Ймовірно, саме тому протидія корупції, на сьогодні, є особливо складним процесом. Перешкодами у його реалізації стають і недостатність економічних ресурсів, і відвертий супротив з боку окремих категорій населення, і відсутність достатньої державної підтримки громадських ініціатив. У таких умовах координація діяльності суб’єктів протидії корупції має бути спрямована, передовсім, на підвищення ефективності їх спільної діяльності, попередження негативного впливу. Дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення координації діяльності суб’єктів протидії корупції має створити можливості для більш глибокого дослідження шляхів оптимізації такої координації, що й обумовлює його актуальність. Статтю присвячено узагальненню підходів до розуміння сутності механізму адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції. Констатовано, що у правових джерелах категорія «механізм» може розглядатися у низці значень: і як механізм виконавчої влади, і як механізм державного управління, і як механізм правового впливу, і як механізм правового регулювання. Авторкою проаналізовано наявні у вітчизняній філософії права, теорії держави і права, науці державного управління підходи до трактування адміністративно-правового механізму координаційної функції держави. Наголошено на різноманітності змістовного наповнення і структурного складу такого адміністративно-правового механізму з точки зору вітчизняних дослідників. Здійснено спробу виокремити структурні одиниці й функціональні складові адміністративно-правового механізму. Запропоновано адміністративно-правовий механізм координаційної функції держави трактувати як сукупність адміністративно-правових засобів, спрямованих на забезпечення виконання комплексу дій для об’єднання зусиль відносно (чи повністю) рівних суб’єктів координаційної діяльності та створення умов, за яких вони діяли б узгоджено, що дозволить підвищити ефективність їх діяльності, упорядкувати суспільні й державно-управлінські відносини, спрямувати їх на досягнення спільних цілей або інтересів.
33
Рябець, Катерина. "СИСТЕМА ТА СУТНІСТЬ ЗАГАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (18 квітня 2022): 207–21. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-207-221.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні системи та сутності загальних функцій державного управління у сучасний період. Практична реалізація функцій державного управління здійснюється системою органів державного управління, рівень ефективності функціонування яких залежить від правильно визначеного у конкретних ситуаціях кола управлінських функцій та від розуміння їх сутності. З огляду на останнє твердження науково-теоретичне обґрунтування функцій державного управління має надзвичайну актуальність. Для досягнення мети було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Зокрема, за допомогою: аналізу було з’ясовано зміст об’єкта та предмета дослідження; узагальнення – об’єднано науково-теоретичні положення щодо загальних функцій державного управління; абстрактно-логічного методу – проведено теоретичні узагальнення та уточнення розуміння сутності загальних функцій державного управління тощо. Досліджено теоретичні засади функцій державного управління та узагальнено їх визначення. Сформульовано авторське визначення поняття «функції державного управління» як напрями державно-управлінської діяльності, що спрямовані на досягнення цілей та виконання завдань держави. Виявлено та узагальнено погляди вітчизняних вчених на зміст системи загальних функцій державного управління. Викладено авторський підхід до складу системи загальних функцій державного управління, до якої включено: планування, організацію, аналіз, прогнозування, регулювання, координацію та контроль. Проаналізовано сутність зазначених функцій державного управління та окреслено авторське розуміння їх визначення. Зроблено висновок, що державне управління може бути успішним лише за умови реалізації сукупності загальних функцій. Одним із напрямів подальших досліджень визначено здійснення порівняльного аналізу співвідношення загальних і спеціальних функцій державного управління.
34
Марченко, Людмила. "ДЕРЖАВНА КАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ В СУЧАСНОМУ — ПОСТМОДЕРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 192–202. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-192-202.
Повний текст джерелаАнотація:
Схарактеризовано ознаки постмодернового суспільства: змен- шення ролі матеріального виробництва; стрімкий розвиток сектору послуг та інформації; зміна характеру людської діяльності та типів ресурсів, що залучаються до виробництва; суттєва модифікація традиційної соціальної структури, і наголошено на важливості ролі архетипів. Архетипіка як наука та архетипи розглядаються як рушій прогресу в сучасному процесі держа- вотворення. Визначено завдання та повноваження Державної казначейської служби України відповідно до існуючих законодавчих актів. Узагальнено теоретичні підходи до виконання функцій Державної казначейської служби України. Обґрунтовано включення обслуговуючої функції. Запропонова- но закріпити на законодавчому рівні такі функції Державної казначейської служби України: нормотворча; обслуговуюча; облікова; контрольна; профі- лактична (превентивна); інформаційна; управлінська. Зазначено, що в пост- модерному суспільстві ефективність функціонування Державної казначей- ської служби України залежить від професійного, якісного складу персоналу. Зазначено, що людина — працівник Казначейства, який виконує завдання і функції, покладені на Казначейство, відіграє досить важливу роль в порядку взаємодії з урядом, органами державної влади та органами місцевого само- врядування, бюджетними установами, організаціями, підприємствами, фі- зичними особами — підприємцями та громадянами з метою прийняття сво- єчасних та ефективних управлінських рішень. Обґрунтовано необхідність професійного навчання державних службовців на основі компетентнісного підходу. Визначено сучасні форми навчання та освітні програми, за якими відбувається підвищення кваліфікації державних службовців. Проаналізо- вано процедуру прийняття на роботу до органів Казначейства на конкурс- них засадах, яка засвідчує проблему в частині тестових завдань, які мають не предметний, а загальний характер. Рекомендовано наблизити зміст завдань в тестах до виконуваних функцій в органах Казначейства.
35
Хмелюк, Віта Степанівна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МІНІСТЕРСТВІ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ". Public management 28, № 3 (12 квітня 2022): 90–95. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-13.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Публічно-управлінський прогрес суспільства потребує змін, пов’язаних із формуванням нової якості структури та функцій суспільних відносин. Модернізація включає у себе глобальні процеси, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства, які визначають його рівень готовності та здатності до еволюції. Метою дослідження є роз- криття механізмів модернізації моделі публічного управління Міністерства освіти і науки України. Методологія. Щоб досягнути мети дослідження, в роботі послідовно застосовуються три основні методологічні прийоми: неоінституціональний підхід, структурно-функціональний аналіз і системний підхід. Використання неоінституціонального підходу дозволяє дійти висновку, що в українському суспільстві наявні інституційні передумови для модернізації моделі публічного управління на основі теорії суспільного вибору. Модернізаційний розвиток інститутів при цьому представлено як свідомий вибір акторів змін в управлінській сфері. Завдяки структурно-функціональному аналізу стає можливим виокремлення складників публічного управління та їх функціональної спрямованості. Модернізація моделі публічного управління центрального органу виконавчої влади стосується не стільки існування деяких можливостей перетворення, скільки якості отримуваних освітніх послуг, тобто характеру функціонування певних інститутів, органів і структур. Використання системного підходу дозволяє розглянути два комплекси модернізаційних змін: у МОН як цілісну сукупність публічно-управлінських процесів, і в КМУ, який спрямовує та координує діяльність МОН. Наукова новизна. Дослідження характеризується двома основними положеннями науково-дослідницької новизни: з’ясовано інституційні передумови модернізації моделі публічного управління центральних органів виконавчої влади, а також окреслено публічно-управлінську модель ефективного функціонування МОН України. Висновки. Модернізація моделі публічного управління МОН уможливлюється у разі врахування опти- мізації інституційного та функціонального складників, а також завдяки вдосконаленню характеру функціонування Міністерства.
36
Кулаковський, Олександр. "Компетентнісна модель скника педагогічного закладу вищої освіти у сфері інтелектуальної власності". New pedagogical thought 103, № 3 (14 грудня 2020): 21–29. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-21-29.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності, що посідає ключове місце як у процесі розробки,так і впровадження у закладі освіти технології формування певних компетентностей, зокрема й щодо охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Здійснено класифікацію професійної діяльності випускників педагогічних закладів вищої освіти на педагогічну та управлінську діяльність. Залежно від різних критеріїв (виду діяльності, спеціальності педагога, напряму діяльності) проведено класифікацію основних видів діяльності. Розглянуто особливості професійної діяльності випускника педагогічного закладу вищої освіти, законодавчо обґрунтовано його функціональні обов’язки у процесі здійснення педагогічної та управлінської діяльності. Розглянуто правовідносини, учасниками яких є педагогічні працівники, їхні функції, компетенції, повноваження. На підставі цього та на основі блочного принципу побудови компетентнісної моделі розроблено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти. Запропонована компетентнісна модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності охоплює здійснення ним педагогічної діяльності в закладах освіти, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (професійно-діяльнісний (педагогічний) блок, інноваційно-економічний блок), а також управлінську діяльність, яка здійснюється на керівних посадах в закладах освіти, наукових установах, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (інноваційно-управлінський блок).
37
Кожура, Л. О. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРУВАННЯ ПРАВА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 101–4. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).699.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено загальну характеристику повноважень та компетенції суб’єктів адміністрування права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я.
Визначено, що під поняттям «публічна адміністрація» потрібно розуміти систему різнорівневих органів, які наділені публічно-владною компетенцією, яким делеговані публічні повноваження або які здійснюють публічно-управлінські функції з метою задоволення публічного інтересу.
Публічна адміністрація є елементом системи управління, яка забезпечує функціонування кожної сфери суспільного життя.
Суб’єктами публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я є Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади (Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство соціальної політики України; Міністерство у справах ветеранів України; Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; Міністерство фінансів України; Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України; Державний комітет телебачення і радіомовлення України; Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками; Національна служба здоров’я України; Державна архітектурно-будівельна інспекція України; Пенсійний фонд України; Державна служба статистики України; Фонд соціального захисту інвалідів; місцеві органи публічної адміністрації. Розкриємо повноваження окремих суб’єктів.
Ґрунтовний аналіз повноважень та компетенції публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я та безпосередньо забезпечення права на охорону здоров’я осіб з інвалідністю дасть можливість узагальнити та структурувати наявну систему органів публічного управління в цій сфері, виявити ті, повноваження, які дублюються, та внести пропозиції щодо вдосконалення їх адміністрування.
38
Давидюк, А. М. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИЯВЛЕННЯ, РОЗШУКУ ТА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ, ОДЕРЖАНИМИ ВІД КОРУПЦІЙНИХ ТА ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 42–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).355.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано засади правового забезпечення впровадження та функціонування сучасних інформаційних процесів в інституційній та управлінській діяльності АРМА.
Механізм виявлення, розшуку та управління активами – це публічні функції, реалізація яких є неможливою без таких процесів інформаційної діяльності, як: створення, обмін та поширення інформації; захист відомостей та даних, що охороняються законом; адміністрування даних, оцифровування відомостей; аналіз та статистика тощо.
Діяльність АРМА є одним із ключових елементів антикорупційного механізму як з метою протидії корупції, так і ліквідації її негативних наслідків. Процедури виявлення, розшуку та управління активами здійснюються в межах невід’ємної інформаційної діяльності, яка водночас супроводжує внутрівідомчі управлінські процеси.
Одним із ключових принципів реалізації державної політики менеджменту корупційних активів у діяльності АРМА є широкі повноваження щодо: отримання, обробки та розголошення інформації про активи; доступу до інформаційних ресурсів, у тому числі тих, які містяться у розпорядженні суб’єктів іноземної юрисдикції; забезпечення відповідними обов’язками органів влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб надавати інформацію, а також механізмами примусу у разі ненадання інформації; широкого поінформування громадськості про факти та процедури арешту активів у кримінальних провадженнях; обробки інших відомостей у сфері кримінального процесу, які потребують захищеності та безпеки; узагальнення та оперативного обміну інформацією щодо активів, одержаних злочинним шляхом.
Інформаційна діяльність АРМА є різнотиповою та включає: накопичення, структурування інформації; здійснення відборів необхідних даних у розрізі конкретно заданого критерію пошуку; проведення моніторингу внесення, коригування та видання даних; контроль та порівняння показників роботи відділу, виконавців; автоматизацію формування довідок, звітів; ведення статистики та обліку кореспонденції; забезпечення цілісності та достовірності інформації тощо.
Адміністрування Єдиного реєстру арештованих активів – це спеціальний вид складної інформаційної роботи, що потребує спеціального нормативного забезпечення у формі окремого Положення про Єдиний реєстр арештованих активів.
Досягнення високих показників під час виявлення, розшуку та управління активами, а також їх повернення з іноземних юрисдикцій у взаємодії з органами досудового розслідування, слідства та суду, іноземними партнерами, а також бізнес-спільнотою, громадянами вимагає від АРМА впровадження не тільки сучасних інформаційних технологій, їх обслуговування, а й якісного інформаційно-правового забезпечення зазначених процесів.
39
Воронко, Р. М., В. І. Бачинський, Р. В. Бойко та О. С. Воронко. "СУТНІСТЬ АУТСОРСИНГУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ, СФЕРА ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 65 (28 січня 2022): 23–32. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто сутність аутсорсингу як засобу оптимізації важливих для підприємства управлінських функцій або виробничих процесів. Встановлено причини популяризації аутсорсингових послуг у сфері бухгалтерського обліку в даний час. Аутсорсинг визначено як використання зовнішнього джерела чи ресурсу для виконання певного виду робіт. Розглянуто трактування категорії “аутсорсинг” у працях вітчизняних і зарубіжних науковців із систематизацією різних підходів до його визначення за такими напрямами: управлінський, функціональний, процесний, функціонально-процесний та інструментальний. Зроблено акцент на функціо-нальному підході до трактування аутсорсингу бухгалтерського обліку і сформульовано його визначення як передання підприємством повністю або частково функції ведення бухгалтерського обліку на договірних засадах сторонньому суб’єкту, який спеціалізується у даній галузі з умовою надання цієї послуги протягом певного періоду часу, належної якості і за ціною згідно з домовленістю сторін. Досліджено місце аутсорсингових послуг у сфері бухгалтерського обліку в рейтингу загального обсягу аутсорсингових замовлень в Україні. Визначено складові предметної сфери аутсорсингу бухгалтерського обліку як важливої умови розроблення методики його реалізації. Розкрито переваги та недоліки аутсорсингу бухгалтерського обліку з виокремленням основних позитивних сторін від його впровадження – економія витрат за рахунок зростання економічної ефективності використання трудових ресурсів і забезпечення високої якості ведення обліку шляхом залучення висококваліфікованих фахівців. Акцентовано на потребі постійної комунікації аутсорсера з персоналом підприємства-замовника та періодичного надання йому результатів роботи. Визначено напрями подальших наукових досліджень, спрямованих на розроблення методики оцінювання ризиків використання аутсорсингу у сфері бухгалтерського обліку і встановлення порядку регламентації процесу взаємодії учасників цього процесу.
40
Боровик, Людмила. "АНАЛІЗ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗМІСТУ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАВДАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОФІЦЕРА-ПРИКОРДОННИКА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 63–80. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.70.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор статті наголошує на тому, що психологічні, соціально-психологічні та психолого-педагогічні аспекти пронизують усі види і функції управлінської діяльності офіцера-керівника прикордонного підрозділу. Офіцер-командир здійснює загальне планування та проводить повсякденний аналіз змісту завдань діяльності прикордонного підрозділу, проводить систематичний моніторинг соціально-психологічного клімату та оцінку ситуації і умов оперативно-службової діяльності прикордонного підрозділу, обґрунтовує та приймає рішення щодо виконання професійних завдань персоналом прикордонного підрозділу, намічає шляхів їх реалізації та здійснює підбір виконавців, забезпечує взаємодію персоналу, стимулює, координує і контролює їх діяльність, здійснює аналіз якості виконання визначених завдань, формує відповідні висновки, планує та організовує навчання і виховання підлеглих прикордонників. У статті здійснено аналіз психолого-педагогічного змісту управлінських функцій офіцера-прикордонника та акцентовано увагу на необхідності забезпечення якісної психолого-педагогічної підготовки офіцерів. Крім того автор зазначає, що для офіцера-керівника важливими є вимоги до особистісних якостей офіцера-керівника прикордонного підрозділу, які обов’язково слід враховувати при призначенні на посаду. Такими вимогами, що забезпечать якісне вирішення управлінських та професійних завдань є: високий інтелектуальний розвиток, сформованість організаторських здібностей і умінь та вольової сфери особистості офіцера, емоційну стійкість та стабільність, сформованість уміння будувати конструктивні взаємовідносини та спілкування з підлеглими, рефлексивність, уміння реалізовувати індивідуальний диференційований підхід до підлеглого персоналу, вміння управляти собою та своєю діяльністю вміння, внутрішній «локус-контроль», психолого-педагогічна підготовленість, сформованість мотиваційної готовності офіцера до виконання управлінських функцій, висока особистісна психологічно зрілість, самоповага, духовність особистості офіцера, наявність особистісних якостей: морально-ціннісних, комунікативних, організаторських, лідерських, самоактуалізаційних тощо.
41
Хоміч, Юрій Григорович. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 4 (9 грудня 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню формування та реалізації публічно-управлінської діяльності в системі правоохоронних органів. Встановлено залежність стану забезпечення суспільної безпеки і правопорядку від раціонального перебігу реформи правоохоронних органів. Доведено, що реформа правоохоронних органів набула особливої актуальності в умовах децентралізації та цифровізації, оскільки були утворені нові правоохоронні органи в системі виконавчої влади, діяльність яких мала забезпечити ефективність правоохорони в Україні. Наголошено, що в системі правоохоронних органів важливим виcтупає завдання реформування функцій, структури та повноважень таких органів з метою підвищення ефективності та сталості їх функціонування. Встановлено, що у сучасних умовах реформи децентралізації особливого значення набуває здатність системи публічного управління зберігати рівновагу в умовах суттєвої зміни норм і процедур управлінської діяльності. Обгрунтовано, що реалізація функції сучасного правоохоронного органу у сфері публічного управління повинна бути забезпечена дієвими механізмами та раціональними моделями організації управлінської діяльності на основі удосконалення системи публічно-службових відносин, через впровадження принципу інтероперабельності. У статті проаналізовано інституціональну основу сучасних правоохоронних органів, розвиток публічно-управлінських механізмів в системі спеціалізованих правоохоронних органів. Встановлено, що нагальною проблемою виступає несистемність забезпечення реформування правоохоронних органів, подовження у часі структурних реформ, суб’єктна невизначеність реформування. У статті вказані нагальні завдання діяльності правоохоронних органів, зокрема, оптимізація територіальних підрозділів правоохоронних органів в умовах децентралізації; формування засад взаємодії правоохоронних органів та органів виконавчої влади з метою раціоналізації надання публічних послуг; удосконалення нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронних органів.
42
Середа, Борис, Дар'я Муковська та Дмитро Середа. "ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПАРАМЕТРІВ І ФАКТОРІВ У МОДЕЛІ ТРАНСПОРТНО-ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ ПЕРЕРОБКИ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ВІДХОДІВ МЕТАЛУРГІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА". Математичне моделювання, № 1(44) (1 липня 2021): 96–102. http://dx.doi.org/10.31319/2519-8106.1(44)2021.236021.
Повний текст джерелаАнотація:
Транспортно-виробнича система переробки технологічних відходів є частиною виробничої системи металургійного підприємства й виконує окремі конкретні поставлені цілі та завдання у виробничих процесах переробки технологічних відходів основного виробництва.
У системі рециклінгу технологічних відходів сталеплавильного виробництва задіяно п’ять виробничих підрозділів металургійного підприємства, а саме: мартенівський цех, цех шлакопереробки, управління автомобільного транспорту, управління залізничного транспорту, копровий цех. Під час процесу технологічного процесу кожен з вищезазначених структурних підрозділів виконує покладені на нього функції, якісне та своєчасне виконання яких, забезпечує переробку технологічних відходів з мінімальними витратами ресурсів.
Безпосередньо транспортно-технологічний процес переробки технологічних відходів виконує дільниця переробки мартенівського шлаку, що підпорядкована цеху шлакопереробки. ДПМШ включає в себе транспортні вантажопотоки, комунікації, технічні засоби, які забезпечують процес переробки технологічних відходів та направлені на виконання плану у відповідності з технологією й потребами виробництва з мінімальними витратами.
Стан функціонування системи було описано певною множиною учасників, які задіяні у виробничому процесі на певний момент часу, до яких можна віднести: парк рухомого складу (автомобілів самоскидів), парк вантажних засобів (екскаватори, автонавантажувачі), вантажні фронти (залізничні тупики вивантаження шлаку), відвали зберігання шлаку, дробильно-сортувальний комплекс, склади продуктів переробки шлаку.
Транспортно-виробничу систему переробки технологічних відходів металургійного підприємства у формалізованому вигляді можна представити узагальненою моделлю, яка відображає взаємозв’язки з навколишнім середовищем та характеризується типовими входами та виходами. До типових входів (виходів) відносяться інформаційні, матеріальні, ресурсні потоки й управлінські рішення, які забезпечують виконання виробничо-технологічних процесів мети функціонування системи.
43
Якимчук, Н. Я. "ФІНАНСОВО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ ЙОГО ПЕРЕТВОРЕННЯ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 88–94. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.327.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано фінансово-правовий статус Пенсійного фонду України напередодні його перетворення у некомерційну самоврядну організацію. Зазначено, що Пенсійний фонд України одночасно є одним із найважливіших публічних фондів та юридичною особою публічного права, яка у фінансово-правових відносинах виступає суб’єктом публічної (державної) фінансової діяльності реалізуючи покладені на неї владні повноваження з управління солідарною системою загальнообов’язкового пенсійного страхування. З’ясовано, що Пенсійний фонд України на сьогодні, напередодні його перетворення, характеризується як: 1) орган соціального страхування; 2) організація, що функціонує як центральний орган виконавчої влади; 3) організація, що відповідно до закону наділенавладними повноваженнями з управління коштами власне Пенсійного фонду України як цільового позабюджетного фонду. Стверджується, що досі є потреба належного врегулювання саме на рівні Закону обсягу владних повноважень Пенсійного фонду України з управління коштами солідарної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування та з адміністрування в перспективі Накопичувального пенсійного фонду. Зазначено про необхідність закріплення на рівні Закону передусім положень: 1) щодо здійснення бюджетного прогнозування функціонування Пенсійного фонду України та Накопичувального пенсійного фонду на середньостроковий період; 2) щодо проходження стадій процесу складання, розгляду та затвердження бюджетів вказаних фондів, реєстрації зобов’язань Пенсійного фонду (Накопичувального пенсійного фонду) в Державній казначейській службі України, їх виконання; 3) встановлення граничного обсягу коштів, що спрямовуватимуться на адміністративно-управлінські витрати; 4) граничні межі фіскального ризику операцій. Відсутність таких правових меж призведе до виникнення правових прогалин, що формує певні ризики щодо реалізації державною ролі гаранта соціального захисту, належного виконання соціальної функції держави.
44
Іванченкова, Лариса, Галина Ткачук, Лариса Шкляр та Тетяна Маркова. "ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АНАЛІТИКИ БІЗНЕСУ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (28 квітня 2022): 64–70. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2022-3-8.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто основні етапи виконання фінансового аналізу, а саме: відбір та підготовка інформації, необхідної для фінансового аналізу. загальна оцінка фінансового стану підприємства, інтерпретація отриманих результатів. Виділено основні функції програмного забезпечення фінансового аналізу: консолідація та порівняння фінансових операцій та бухгалтерських записів, ефективна фінансова комунікація із зацікавленими сторонами, оцінка фінансового стану, приймання рішення щодо інвестування та фінансування, розвиток фінансових цілей, прогнозування. До основних користувачів програмного забезпечення фінансового аналізу підприємства відносяться: бухгалтерські відділи, менеджери, команди з фінансового планування та аналізу. Зроблено висновок про те, що застосування програмного забезпечення на підприємствах дозволяє: проаналізувати вплив на досліджуваний об'єкт широкого круга внутрішніх і зовнішніх чинників; підвищити достовірність і надійність отриманих результатів фінансового аналізу; створити можливості для проведення комплексних досліджень для аналізу фінансової діяльності підприємства, що полегшує роботу із проведення фінансового аналізу підприємства та оцінки фінансової стійкості; підвищити системності фінансового аналізу, що обумовлене необхідністю чіткого визначення і формалізації аналітичних завдань при їх розв’язанні в автоматичному режимі
Також зроблено висновок про те, що важливість автоматизації аналізу та прогнозування фінансових результатів бізнесу відображається у швидкій трансформації бізнесу, яка передбачає використання інформаційних технологій для оптимізації бізнес-процесів та підвищення ефективності, з якою підприємства приймають обґрунтовані управлінські рішення. Можна зробити висновок, що впровадження та використання сучасних інструментів фінансового аналізу на вітчизняних підприємствах є дуже важливим завданням у стрімкому розвитку світової економіки та ринку технологій, тому слід приділяти увагу підвищенню кваліфікації фінансових кадрів.
45
Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Зубчика О. А. «Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно- управлінські аспекти)»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя.
У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших.
Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень.
Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств.
У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави.
У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави.
Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну.
Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції.
У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України.
У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей.
Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу.
Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами.
Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні.
Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави.
Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.
46
Pavlov, S. S. "Цивільний захист як об’єкт системи публічного управління: питання теорії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 137–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні питання цивільного захисту як об’єкту системи публічного управління в Україні. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема досліджено теоретичні надбання та погляди науковців на стан і цілі системи управління в сфері цивільного захисту в Україні.Мета статті. З’ясувати трактування категорій «цивільний захист (ЦЗ)» і «публічне управління в сфері ЦЗ» в якості окремих управлінських категорій, визначення яких пов’язане з використанням сучасних механізмів і методів (інструментів) державного управління в країні. Дослідити новітні теоретичні дослідження та позиції українських авторів щодо формування ефективних суспільних відносин у сфері ЦЗ за умов реформування всієї національної управлінської системи, зокрема в сфері цивільного захисту.Наукова новизна. У роботі комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, новітніх досягнень науки державного управління досліджено теоретичні питання управлінського процесу в сфері цивільного захисту як об’єкту публічного управління. Обґрунтовано теоретичне розуміння змісту категорій «керований цивільний захист», «децентралізація ЦЗ» як механізму публічного управління та адміністрування, що припускає передачу управлінських функцій в сфері ЦЗ на регіональний і місцевий рівень та контролю за діяльністю на цих рівнях.У статті здійснено дослідження напрямів модернізації інституту ЦЗ в Україні та теоретично доведено, що сучасною метою процесу вдосконалення дієвості ЦЗ є реформування та посилення інституційної спроможності керівних органів, формування раціональної та збалансованої місцевої влади в управлінських сферах і необхідність існування децентралізованої управлінської моделі ЦЗ в Україні.Висновки. У роботі обґрунтовані наукові положення щодо удосконалення використання в управлінській практиці в сфері ЦЗ механізмів публічного управління, які знаходиться ще на початковому етапі. В теоретичному контексті наука державного управління потребує розкриття та конкретизації категорій та суспільних відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема за умов військових дій на території держави, тому існує нагальна необхідність подальших досліджень у цій сфері.Крім цього при дослідженні сучасних публікацій та з’ясуванні теоретичної сутності понять «публічне управління», «територіальне управління» і «управління ЦЗ» доведено, що суспільні відносини в сфері цивільного захисту та у конкретних інститутах, наприклад, місцевих державних адміністраціях, не є стійкими, адже змінюються разом з їх розвитком, а також за умов формування сучасних реальних управлінських і фінансових повноважень, зокрема в сфері ЦЗ.
47
Максіменцева, Н. "Міжнародні та європейські стандарти під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із застосуванням катувань та іншого жорстокого поводження з людьми, вчинених працівниками правоохоронних органів". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 249–55. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2053.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено питання застосування міжнародних та європейських стандартів під час досу-дового розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних із застосуванням катувань та іншого жорстокого поводження з людьми, вчинених працівниками правоохоронних органів.
Основна увага приділена дослідженню таких міжнародно-правових нормативних актів, як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводжень чи покарань, Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню та протоколи до неї.
Встановлено недостатню уре-гульованість суб'єктного складу державних посадових осіб чи інших осіб, які виступають як офіційні, порівняно з міжнародними нормами. Отже, запропоновано переглянути зміст ст. 127 Кримінального кодексу України щодо кваліфікації злочину катування щодо уточнення та розширення суб'єктного складу щодо представника влади, особи, що перебуває на державній службі в Україні, посадовою особою іноземної держави або особою, яка незаконно здійснює владні чи управлінські функції на тимчасово окупованій території України, з використанням влади чи службового становища.
Крім того, досліджено Рекомендації Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню та зроблено висновок про необхідність забезпечення належного виявлення та фіксації ознак катувань, а також своєчасного реагування на такі випадки. Серед таких напрямів визначено створення досьє кожного затриманого (т.з. custody records), проведення медичного обстеження та інші.
Звернено увагу на особливості здійснення досудового розслідування вказаної категорії на тимчасово окупованій території.
Також доведено необхідність подальшої гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права та використання міжнародних та європейських стандартів під час досудового розслідування вказаної категорії кримінальних правопорушень.
48
Матюха, М. М. "ПОСТАНОВКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В УМОВАХ АУТСОРСИНГУ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 11 (28 січня 2022): 102–7. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2022.11.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено питання формування системи управлінського обліку в умовах застосування зовнішнього аутсорсингу. Встановлено, що хронологічна послідовність досліджень управлінського обліку свідчить про наявні відхилення теоретико-методологічного змісту, який орієнтований на міжнародну практику, від вітчизняної методики ведення оперативного та виробничого обліку. Новітні дослідження методики становлення та ведення управлінського обліку в умовах аутсорсингу показали, що найбільш актуальні проблеми пов’язані з визнанням на практиці необхідності ефективної організації управлінського обліку та, як наслідок, достовірним визначенням його предмета та об’єктів. Такий стан речей ускладнює теоретичне та практичне тлумачення мети та завдань ведення управлінського обліку в умовах аутсорсингу. Розширення предметної площини управлінського обліку в умовах аутсорсингу відбувається за рахунок включення інформації, що формується в рамках комплексних показників для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації прийняття управлінських рішень, доведено наявність прямого зв’язку управлінського обліку з податковим щодо інформації про розмір податків структурних підрозділів, що формуються аутсорсинговою компанією, що підлягає обробленню у системі управлінського обліку. При цьому через функції управління управлінський облік на рівні структурних підрозділів підприємства забезпечує одноманітний підхід до визначення складу витрат, що належать до тих чи інших виробничих процесів під час планування та обліку, контролю. Істотний вплив на постановку управлінського обліку, як було зазначено, справляє функція управління, реалізована через створення в умовах аутсорсингу раціональної економічно-організаційної структури, що впливає на формування інформаційних потоків для ефективного управління економічними суб’єктами.
49
Гріщенко, І. В., Н. В. Білецька, В. А. Циганчук та О. В. Мазур. "МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 60 (3 липня 2020): 30–34. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-05.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розкрита актуальність дослідження сучасного стану економіки, на якому форму-ються конкурентні переваги окремих галузей, суб’єктів господарської діяльності, а також самої держави. Відмічено, що в економічній літературі відсутній єдиний підхід серед науковців до визначення методів забезпе-чення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів у сучасних умовах господарювання. Методичний ін-струментарій забезпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів в сучасних умовах економічного розвитку нашої держави визначає принципи реалізації, завдання управління, повноваження і зобов’язання учас-ників та комплекс управлінських рішень, спрямованих на забезпечення ефективності реалізації. Узагальнені основні користувачі методичного інструментарію процесу забезпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів. Розкрита роль суб’єкта управління проектами. Досліджено рівень соціального ефекту в процесі реалізації інвестиційно-інноваційного проекту. Розкрита роль суб’єкта державного управління, який визначає поведінку учасників галузевого кластера в процесі досягнення цілей за рахунок розробки відповідного нормативного і методичного забезпечення їх діяльності, а також прямої адміністративної дії. Досліджено складові забезпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів: організаційну, управлінську, економі-чну. Наведено етапи організаційної, управлінської, економічної складової забезпечення ефективності проектів. Виділені завдання підприємств – учасників проектів. Запропоновано шляхи єдиної державної політики у сфері підтримки соціально-економічних ініціатив органами державної влади. Рекомендовано систему інформаційно-го забезпечення інвестиційно-інноваційних проектів. На думку авторів, запропонований комплекс методів за-безпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів, що містить організаційну, управлінську й еко-номічну складові, дозволить забезпечити ефективну реалізацію функцій управління на кожному з етапів реалі-зації проектів, а також забезпечити і ефективність самих проектів.
50
Бужимська, Катерина Олександрівна, та Ірина Михайлівна Царук. "Формування та розвиток системи контролінгу на промислових підприємствах". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-3-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано необхідність використання в практиці вітчизняних підприємств системи контролінгу. Визначено її характерні складові та запропоновано методичний інструментарій, який дозволить вчасно коригувати розвиток підприємства в процесі його виробничо-господарської діяльності. Формування та розвиток систем та інструментів контролінгу, що включає постійний збір та обробку інформації, яка використовується для прийняття як оперативних, так і стратегічних управлінських рішень, представлено одним із напрямів удосконалення управлінської діяльності на промислових підприємствах.
Уточнено поняття «контролінгу» як основи концепції ефективного управління промисловим підприємством. Представлено авторське визначення контролінгу як функціонально відокремленої сфери економічної роботи на підприємстві, пов’язаної з реалізацією фінансово-економічної коментуючої функції в управлінні для прийняття оперативних і стратегічних рішень. Визначено головну мету впровадження контролінгу на підприємствах, яка полягає у побудові ефективної системи для прийняття, впровадження, контролю та аналізу управлінських рішень на підприємстві. Сформульовано основні постулати сучасної філософії контролінгу через взаємозв’язок напрямів зростання ефективності діяльності підприємства в цілому та його підрозділів. Обґрунтовано характерні особливості концепції контролінгу, серед яких найголовнішою визначено орієнтацію на майбутнє, тобто зауважено, що контролінг, використовуючи управлінську інформацію, прагне зменшити невизначеність майбутнього та адаптувати дії підприємства до постійно мінливих умов.
За результатами проведеного дослідження ідентифіковано низку завдань, які необхідно вирішити, впроваджуючи контролінг на підприємстві, основними з яких встановлено: оптимізацію управління організаційною структурою підприємства; організацію ефективної системи обліку операцій та результатів; впровадження систем планування, контролю та аналізу діяльності; забезпечення мотивації персоналу у підвищенні ефективності роботи підприємства; автоматизацію систем бухгалтерського обліку та управління підприємством. Визначено результативні аспекти функціонування системи контролінгу та обґрунтовано новітні концепції контролінгу, які можна успішно використовувати на вітчизняних промислових підприємствах.