Статті в журналах з теми "Управлінські операції"

Метою статті є дослідження особливостей поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування. Доведення необхідності виділення в управлінні із загальної маси фахівців галузі знань «Управління та адміністрування» саме фахівців з фінансів, обліку і оподаткування як певної відмітної «економічної особистості». Проведено критичний аналіз економічної поведінки вищої ланки управління. Досліджено поведінковий підхід в управлінні з точки зору оцінки кваліфікаційних якостей фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів, яка наближена до ідей історичної школи політичної економії. Охарактеризовано моделі економічної поведінки типові для фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів. Встановлено, що управлінські рішення фахівців з фінансів, обліку і оподаткування насправді відрізняються від управлінських рішень менеджерів. Визначено особливості поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування, які є основним показником необхідності та доцільності розмежування підходу до управління класичного менеджера та зазначених фахівців. Представлено послідовність прийняття управлінського рішення у бізнесі фахівцем з фінансів, обліку і оподаткування. Доведено, що різність підходів до управління фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів виникає з відмінностей функціональних, професійних, кваліфікаційних можливостей та обов’язків. Менеджер виконує схожі економічні функції, але центр ваги його дій знаходиться в області контролю і управління господарською діяльністю, тоді як на фахівця з фінансів, обліку і оподаткування лягає фіксація первинної документації кожної господарської операції, чітке відображення її в обліку, арифметичний та логічний контроль проміжних та підсумкових звітів, підготовка стандартних форм звітності, відстеження змін податкового законодавства, положень та нормативних документів з грошового обігу, зовнішньоекономічної діяльності, поточний та перспективний економічний та фінансовий аналіз результатів господарської діяльності підприємства, розрахунок показників ліквідності, платоспроможності, рентабельності, ділової активності, фінансової стійкості тощо на основі наявної управлінської та фінансової звітності. Фахівець з фінансів, обліку і оподаткування має достатній рівень кваліфікації задля здійснення управління господарською діяльністю завдяки здатності приймати «миттєві» управлінські рішення, що є доцільним, необхідним та обов’язковим з причини організації господарської діяльності в умах постійної зміни законодавчого поля, що в свою чергу впливає на стан і якість звітності, яка є основою прийняття усіх управлінських рішень.

Будь-яка цілеспрямована діяльність людини завжди пов’язана з прийняттям рішень, а процес цей є структурним елементом, найважливішим атрибутом діяльності. У всіх сферах суспільства, на всіх рівнях управління управлінське рішення являє собою основний вид діяльності керівника. Процес вироблення, прийняття, організації виконання та реалізації такого рішення відображає зміст і сутність управління і розглядається в науці як спеціалізована діяльність, покликана впорядкувати відносини між людьми і суб’єктами соціально-економічних відносин. Це механізм наділення суб'єктів управління повноваженнями направляти процес спільної діяльності людей на рішення загальних соціально-економічних проблем. В статті проаналізовані загальні підходи та методи розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Розробка та прийняття управлінських рішень це певна послідовність дій (операцій), завдяки яким забезпечується прийняття рішень. Розробка та прийняття рішень – це цілий ряд різноманітних, але досить типових процедур, що представляють собою окремі етапи в процесі управлінської діяльності, що дозволяє побудувати загальну схему процесу прийняття управлінських рішень. Проведене дослідження підходів та методів розробки та реалізації управлінських рішень дозволило визначити, що розробка та прийняття управлінських рішень це певна послідовність дій (операцій), завдяки яким забезпечується прийняття рішень. Розробка та прийняття рішень – це цілий ряд різноманітних, але досить типових процедур, що представляють собою окремі етапи в процесі управлінської діяльності, що дозволяє побудувати загальну схему процесу прийняття управлінських рішень. До вироблення управлінських рішень існує два основних підходи: централізований і децентралізований. При розробці та прийнятті управлінських рішень слід би застосовувати традиційні, економіко-математичні, систематизовані та системно-цільові методи.

У статті обґрунтовано необхідність використання в практиці вітчизняних підприємств системи контролінгу. Визначено її характерні складові та запропоновано методичний інструментарій, який дозволить вчасно коригувати розвиток підприємства в процесі його виробничо-господарської діяльності. Формування та розвиток систем та інструментів контролінгу, що включає постійний збір та обробку інформації, яка використовується для прийняття як оперативних, так і стратегічних управлінських рішень, представлено одним із напрямів удосконалення управлінської діяльності на промислових підприємствах. Уточнено поняття «контролінгу» як основи концепції ефективного управління промисловим підприємством. Представлено авторське визначення контролінгу як функціонально відокремленої сфери економічної роботи на підприємстві, пов’язаної з реалізацією фінансово-економічної коментуючої функції в управлінні для прийняття оперативних і стратегічних рішень. Визначено головну мету впровадження контролінгу на підприємствах, яка полягає у побудові ефективної системи для прийняття, впровадження, контролю та аналізу управлінських рішень на підприємстві. Сформульовано основні постулати сучасної філософії контролінгу через взаємозв’язок напрямів зростання ефективності діяльності підприємства в цілому та його підрозділів. Обґрунтовано характерні особливості концепції контролінгу, серед яких найголовнішою визначено орієнтацію на майбутнє, тобто зауважено, що контролінг, використовуючи управлінську інформацію, прагне зменшити невизначеність майбутнього та адаптувати дії підприємства до постійно мінливих умов. За результатами проведеного дослідження ідентифіковано низку завдань, які необхідно вирішити, впроваджуючи контролінг на підприємстві, основними з яких встановлено: оптимізацію управління організаційною структурою підприємства; організацію ефективної системи обліку операцій та результатів; впровадження систем планування, контролю та аналізу діяльності; забезпечення мотивації персоналу у підвищенні ефективності роботи підприємства; автоматизацію систем бухгалтерського обліку та управління підприємством. Визначено результативні аспекти функціонування системи контролінгу та обґрунтовано новітні концепції контролінгу, які можна успішно використовувати на вітчизняних промислових підприємствах.

У статті розглянуто основні тенденції, що визначають розвиток ринку лізингових послуг. Охарактеризовано види лізингових послуг. Виявлено основні проблеми, що стримують розвиток і ефективне використання лізингу для фінансування потреб та які управлінські рішення приймаються авіакомп

У статті розглянуто питання розробки та впровадження банківський інновацій, зокрема у банках України. Банківськими інноваціями можна вважати як окремі впровадження так і цілі системи організаційних, економічних, управлінських, інституціональних нововведень в будь-якій сфері діяльності банку. Впровадження банківських інновацій у роботу банку супроводжується як економічним так і соціальним ефектами. Розробкою банківських інновацій займаються як самі банки так і сім професійних світових банківських лабораторій більшість з яких розташована у США. Банківська інновація перестає бути інновацією при масовому її використанні і переходить до стану банківської операції. Термін життя банківської операції значно довший, ніж банківської інновації. До основних банківських інновацій сучасності відносяться наступні: продуктові: платежі в реальному часі, мобільні, безкарткові, безконтактні платежі; дистанційне кредитування, платіжний мінітермінал, онлайн-продукти); процесні (технологічні): хмарні сховища даних, хмарні обчислення - обробка Віg Data, відкритий банкінг - API, інтелектуальний аналіз даних, BaaS - банкінг як послуга, технологія блокчейн; ринкові: everyday banking, цифрове банківське обслуговування у форматі 24/7, безпека банківської діяльності, маркетингові інновації. Багато експертів стверджують, що попри технологічні інновації, домінантну роль у майбутньому все ж будуть відігравати інновації соціальні. І українським банкам доведеться також вчитися ставити своїх клієнтів на перше місце в пріоритетності своїх цілей і налагоджувати тісніші взаємозв'язки. Основними напрямами українських банківських інновацій в останні роки стали: Інтернет та мобільний банкінг та значне розширення банківських операцій, які доступні через ці системи; безкарткові розрахунки через мобільний телефон; режим роботи «24/7»; доступність терміналів самообслуговування; перерахування електронної решти на поповнення мобільного телефону клієнта; активізація присутності в соціальних мережах; індивідуалізація потреб клієнтів (застосовується переважно для VIP-клієнтів банку). Значна питома вага банківських інновацій впроваджується у сегменті комерційних банків.

У статті розглядаються пріоритетні напрямки та основні завдання розвитку і застосування методів і технологій штучного інтелекту (далі – ШІ) в оборонній сфері. До об'єктивних обставин, що зумовлюють необхідність звертатися до цих методів і технологій, відносяться фактори невизначеності і ризику, які в значній мірі стали обмежувати можливості традиційних методів до планування і ведення сучасних операцій (бойових дій) в оперативно-тактичній обстановці, що динамічно змінюється, та яка не дозволяє приймати адекватні їй управлінські рішення з використанням тільки тих методів, які піддаються формалізації і алгоритмізації в досить повній мірі за обмеженої участі в контурі управління людини. У статті показується, що в складних слабоформалізованих або тих, що не піддаються формалізації управлінських ситуаціях, неінтерпретованих в рамках строгих схем, використання ШІ стає необхідним для підтримки процесів ефективного управління діяльністю в оборонній сфері, в тому числі і Збройними Силами України (далі – ЗС України). Відповідно до концепції розвитку ШІ пропонуються на доступну для огляду перспективу пріоритетні напрямки діяльності, які включаються в стратегічну програму заходів в області розвитку і реалізації технологій ШІ стосовно використання в ЗС України. Вказується на необхідність враховувати наявність в потенціалі ШІ не тільки його позитивні можливості, але і ризики з негативними наслідками для військової сфери.

Метою написання статті є висвітлення історії зміни балансу, як форми фінансової звітності; визначення сутності, призначення і змісту балансу у різні періоди розвитку облікової науки. У стародавні часи баланс був основним звітним документом, призначеним задовольняти інформаційні потреби різних користувачів звітності. Баланс виконував інформаційну та контрольну функції. Більш зрозуміле для бухгалтера поняття балансу сформувалося у другій половині ХV століття з появою праці Луки Пачолі «Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і відношення», а саме XI трактату цієї книги, що має назву «Про рахунки та записи» (1494 р.). Як свідчать переклади праць науковців періоду XV-XVІII ст., баланс представляв собою інвентаризаційний опис майна в активі, який був тотожнім до загальної величини капіталу. Протягом XVIІI-XІX ст. відбувалися промислові революції, які вплинули на методику обліку всіх господарських операцій та методику складання балансу. У науковому середовищі тривала полеміка між прихильниками статичного та динамічного балансу. Щодо змісту і призначення балансу в Україні у ХХ-ХХІ ст., то тут варто виділити період соціалістичної України у складі Радянського Союзу і період незалежної України. Баланс був, є і буде основною формою фінансової звітності. Це важливий звіт про фінансове становище підприємства, зафіксоване станом на певний часовий момент, визначений діючим законодавством або потребами власників бізнесу. Баланс, складений на певну дату є статичним, але він виступає результатом динамічних процесів, що відбуваються у господарському житті підприємства. Найдрібніша господарська операція змінює стан статей балансу. Динамічні зміни статей балансу дають можливість аналізувати тенденції розвитку підприємства і передбачати економічний ріст чи можливий економічний крах бізнесу та приймати необхідні управлінські рішення. Саме ці моменти у подальшому зумовлюватимуть необхідність змін у структурі балансу та методиці його складання.

У статті досліджено питання організації та проведення внутрішнього аудиту підприємства. Доведено, що практика організації та проведення внутрішнього аудиту повинна передбачати відповідальність керівника та управлінську підзвітність. Визначено актуальність створення спеціальної служби внутрішнього аудиту для ефективного проведення певної перевірки з виокремленням повноважень. З’ясування концептуальних основ організації та проведення внутрішнього аудиту промислових підприємств систематизовано у вигляді схеми, що містить низку елементів. Визначено особливості організації внутрішнього аудиту на підприємствах. Доведено, що від можливостей правильного організування роботи внутрішнього аудиту залежать умови розвитку всіх найважливіших господарських операцій на підприємстві.

Контролінг може сприяти забезпеченню гарантованого зростання якості системи управління, удосконаленню етапів процесу управління і може бути орієнтованим на перспективний розвиток підприєм-ства, основною метою якого є забезпечення рентабельності підприємства та ефективного використання ресурсів. Упровадження контролінгу дозволить підприємствам виконати наступні завдання: координацію управлінської діяльності з метою досягнення цілей підприємства; інформаційну і консультаційну підтримку прийняття управлінських рішень; створення і забезпечення функціонування загальної інформаційної системи управління підприємством; забезпечення раціональності управлінського процесу; забезпечення мотивації пер-соналу щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. У сучасних умовах раціональним підхо-дом є запровадження міжнародних положень з контролю та ефективних моделей управління. У статті уза-гальнено характерні риси сучасних концепцій внутрішнього контролю, визначено організаційно-методичні етапи внутрішнього контролю витрат діяльності підприємства, систематизовано їх зміст, побудовано логіко-структурну схему внутрішнього контролю витрат та розроблено матрицю елементів системи внутрішнього контролю витрат підприємств. Рівень складності контролю у системі управління витратами залежить від: галузево-технологічних особливостей діяльності підприємств, їх організаційної структури; обсягів діяльності; рівня організації управлінського обліку. Обгрунтовано, що за результатами внутрішнього контролю витрат здійснюється коригування діяльності підприємства, модифікація його стратегії, цілей діяльності, перегляд планів, перерозподіл завдань і контрольних повноважень, удосконалення технології вироб-ництва й управління. Зроблено висновок, що раціональна організація внутрішнього контролю повинна забезпечу-вати: чітку структуру контрольного процесу і його технологій; логічну послідовність контрольних операцій; взаєм-не узгодження дій працівників, які виконують контрольні функції у межах повноважень; чіткий вибір та оп-тимізацію виконання контрольних процедур; розробку об’єктів контролю для кожного етапу контрольного про-цесу, а також побудову форм відображення і носіїв контрольної інформації; застосування ефективних методів контролю.

У статті розглянуто організацію і методологію обліку та аудиту товарних запасів на підприємствах. Пропозиції щодо удосконалення обліку дають можливість підняти на якісно вищий рівень обробку та представлення економічної інформації для обґрунтування і прийняття управлінських рішень. Зазначено проблеми теорії та практики аудиту запасів. Окреслено основні напрямки вдосконалення при проведенні аудиту запасів. Аудитор має змогу сформувати думку про стан господарських операцій з обліку товарів, встановити недоліки в його організації та можливі напрямки ліквідації порушень і зловживань. Програма аудиторської перевірки обліку операцій із запасами суб’єкта господарювання повинна включати дослідження стану збереження матеріальних цінностей, нормування витрат та оприбуткування, правильність оцінювання покупних матеріальних цінностей, використання запасів на виробництві. При здійсненні аудиту товарів доцільно застосовувати такі прийоми і способи перевірки, як інвентаризація, контрольне порівняння, зіставлення документальних даних, зустрічна перевірка, арифметична перевірка тощо.

У статті розглянуто питання щодо підвищення ефективності функцій контролю та аналізу транспортного процесу перевезень вантажів та технологічних процесів роботи морських транспортних суден, шляхом структуризації за складом та послідовністю виконання визначених операцій на відповідних рівнях прийняття управлінських рішень в залежності від часових горизонтів планування, з метою виявлення «вузьких» місць в загальній структурі управління. Наведена інформація щодо змісту кожного рівня планування і прийняття управлінського рішення, результати оброки вхідної інформації функцій контролю та аналізу перевезень і роботи флоту.

Автор розглядає актуальність процесів модернізації та інноваційного оновлення аграрної сфери в контексті реноваційного розвитку підприємств тваринництва. В статті визначені стратегічні підходи щодо оперативного управління підприємствами тваринництва в контексті реновації галузі та ї ролі в національній економіці України. Доведено, що формалізація господарських рішень у типових ситуаціях і способів прийняття управлінських рішень вимагає чіткого визначення понять «незапланована виробнича ситуація» й «типова ситуація» стосовно технологічних операцій і процесів у аграрному виробництві. Визначено критерії оцінки якості оперативних рішень на підприємствах тваринництва

Під час дослідження багатьох проблем у воєнній сфері використовуються сценарії розвитку ситуацій, від якості розроблення яких залежить успішність управлінських рішень. Сценарії дають змогу визначати взаємозв’язок між факторами (зовнішніми і внутрішніми), що впливають на розвиток ситуації, а також оцінювати можливі наслідки, що можуть виникнути під час розв’язання проблеми, що досліджується. У статті розглядаються загальний і часткові методичні підходи до розроблення сценаріїв розвитку ситуацій. Перший підхід є загальним для розроблення сценаріїв у процесі дослідженні будь-якої проблеми і є підставою для застосування другого (часткового) підходу під час дослідження конкретної проблеми. Застосування наведених методичних підходів показане на прикладі розроблення сценарію бойових дій угруповань військ сторін під час вироблення органом військового управління замислу оборонної операції.

У задачах планування оперативної роботи сортувальної станції (СС), в умовах проведення технологічних операцій, що містять вагони з небезпечними вантажами (НВ), потрібно вирішувати питання з удосконалення роботи СС, які забезпечать як скорочення експлуатаційних витрат, так і зменшення можливих ризиків. Результатом вирішення таких управлінських задач може стати формалізація роботи СС з метою подальшої автоматизації процесу прийняття рішень на основі інтелектуального управління. Для вирішення такого типу завдань було проаналізовано технологію роботи станції Харків–Сортувальний (Х-С), проведено статистичні дослідження щодо кількості вагонів з НВ та часу їх перебування на станції і сформовано підходи до розроблення моделі оцінювання ризику оперативного планування.

У статті розглядаються системно-концептуальні засади, ключові принципи і базисні аспекти побудови перспективної єдиної автоматизованої системи управління збройними силами (ЄАСУ ЗС), здатної швидко адаптувати структурно-функціональну структуру до динаміки зміни управлінської ситуації в районі проведення операцій (бойових дій), зі збереженням стійкості, оперативності, прихованості та гнучкості управління силами і засобами, з підтримкою динаміки інноваційного розвитку засобів управління ними протягом усього життєвого циклу, орієнтованої на використання технологій і методів штучного інтелекту, технологій інтелектуального добування і аналізу даних про обстановку, виявлення знань в наявному неструктурованому масиві вихідних даних, а також орієнтованої на управління в інтегрованому інформаційно-телекомунікаційному фізичному та програмно-апаратному середовищі мережеієрархічної структури. Представлені основні вимоги, що потрібні для її створення.

Предметом вивчення в статті є геопросторові структури в системах обробки геопросторової інформації. Метою є формалізація технології використання геопросторових структур в системах обробки геопросторової інформації. Завдання: аналіз основних завдань при прийнятті управлінських рішень, формалізація технології використання геопросторових структур в системах обробки геопросторової інформації, конкретизація основних об’єктів та морфізмів, що використовуються в системах обробки геопросторової інформації, представлення формальної моделі геопросторових інформаційних структур, формалізація операцій, що проводяться над геопросторовими інформаційними структурами. Використовуваними методами є: методи теорії категорій, теорії ймовірності, математичної статистики, системного аналізу, математичний апарат теорії матриць. Отримані такі результати. Формалізована технологія використання геопросторових структур в системах обробки геопросторової інформації. Представлені основні об’єкти та морфізми, що використовуються в системах обробки геопросторової інформації. Формалізована модель геопросторових інформаційних структур. Формалізовані операцій, що проводяться над геопросторовими інформаційними структурами. Висновки. Проведена формалізація технології використання геопросторових структур в системах обробки геопросторової інформації. Наведені основні об’єкти та морфізми, що використовуються в системах обробки геопросторової інформації. Представлена формальна модель геопросторових інформаційних структур. Проведена формалізація операцій, що проводяться над геопросторовими інформаційними структурами. Напрямками подальших досліджень є: розробка теоретичних основ використання геопросторових структур в системах обробки геопросторової інформації у вигляді сукупності моделей, методів та інформаційних технологій побудови і використання геопросторових структур

У статті розкрито результати дослідження особливостей організації, змісту, форм і методів професійної підготовки персоналу Федеральної поліції Німеччини всіх категорій. В ході дослідження з’ясовано, що професійну підготовку поліцейських службовців нижчої ланки забезпечують сім регіональних навчальних центрів ФП; професійну підготовку поліцейських службовців середньої ланки забезпечує Федеральна вища школа державного управління (м. Брюль), по завершенню навчання випускники отримують диплом бакалавра з державного управління; підготовку поліцейських службовців вищої ланки здійснює Вища школа поліції Німеччини (м. Мюнстер), випускники отримують диплом магістра з державного управління. Встановлено, що навчання на кожному рівні організоване за модульною системою. Автор зосереджує увагу на змістовому наповненні навчальних планів та програм і констатує, що зміст професійної підготовки персоналу ФП нижчої ланки повністю відповідає виконуваним ним у майбутньому функціям, розвитку необхідних умінь та навичок; вагому частину програм підготовки займають юридичні дисципліни; крім правничих дисциплін у навчальних планах підготовки поліцейських нижчої ланки передбачено вивчення також теорії управління, психології, особливостей застосування спеціальних технічних засобів, основ медицини та надання першої медичної допомоги, професійної етики; програма підготовки поліцейських середньої ланки, як майбутніх управлінців, передбачає, зокрема, опанування особливостей управління підрозділами та організації взаємодії з іншими структурами в умовах виконання завдань в міжнародних місіях; майбутні керівники вищого рівня (поліцейські вищої ланки) вивчають також особливості планування та проведення поліцейських операцій, організації комунікації в управлінській діяльності, управління поліцейськими підрозділами у великомасштабних операціях (під час проведення демонстрацій та мирних акцій, а також під час масових акцій, що супроводжуються насильницькими діями), особливості роботи із громадськістю та засобами масової інформації, правові норми взаємодії між органами поліції й юстиції в ЄС та правові питання міжнародної взаємодії. Велика увага приділяється розвитку фізичних умінь та навичок майбутніх поліцейських, їх стрілецькій підготовці, розвитку умінь та навичок застосування засобів примусу; 50% всього навчального часу відводиться на проходження слухачами стажування в органах та підрозділах ФП. Виявлено, що в системі професійної підготовки персоналу ФП основними формами організації навчання є лекції, лекції з елементами практичних вправ, семінари з елементами практичних вправ, семінари з елементами тренінгу, практичні вправи, тренінги (тренування), проектне навчання; основними методами підсумкового та поточного оцінювання є контрольна робота, усне опитування, тестування, розв’язання комплексних ситуативних завдань, екзамен.

У статті виділено важливість розроблення та реалізації маркетингової політики при вирішенні завдань стосовно забезпечення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Наголошено про високу залежність успіху зовнішньоекономічних операцій підприємства від врахування чинників маркетингу та підготовки і реалізації відповідних заходів для досягнення очікуваних результатів. Розкрито концептуальні положення наукових досліджень маркетингової політики та зовнішньоекономічної діяльності підприємств і наголошено про певну відсутність ґрунтовних теоретико-методичних та прикладних напрацювань стосовно висвітлення їх взаємозв’язків та залежностей. Обґрунтовано сутність та значення маркетингової політики із сторони запровадження управлінських технологій в умовах посилення ресурсних вимог та невизначеності ринкового середовища зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Запропоновано розглядати стратегічні орієнтири маркетингової політики підприємства в контексті налагодження імпортозамінного виробництва та посилення виробничих і логістичних відносин із іноземними партнерами у його підготовці та розвитку. Визначено стратегічну роль маркетингової політики у забезпеченні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства, зокрема виділено окремі групи чинників маркетингу, передмови розроблення і реалізації відповідної політики та змодельовано їх при вирішенні означених завдань. Ідентифіковано високу прогресивну роль низки маркетингових заходів у забезпеченні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Сучасні трансформації змісту економічних відносин та форм їх організації на логістичних засадах визначають необхідність трансформації й діяльності органів влади з метою забезпечення адекватності здійснюваних регулювальних заходів. Це особливо актуально з точки зору збалансування цілей функціонування регіону в умовах сталого розвитку та логістичних структур, що функціонують у регіональному просторі. Імплементація методології логістики в управлінні регіональним розвитком реалізується через формування, абстрактне моделювання, аналіз функціонування регіональної логістичної системи. Дана стаття ставить за мету визначити сутність, елементний склад та структуру, цілі та функції різних учасників регіонального простору при формуванні та управлінні регіональною логістичною системою (РЛС) в умовах сталого розвитку. У процесі дослідження уточнено зміст взаємозв’язку елементів РЛС, що має двоїстий характер: вони взаємопов’язані у процесі використання регіональних ресурсів та їх перетворення та трансформації у потоці вартості, що здійснюється з метою підвищення рівня добробуту населення. Характер розвитку такої системи та її підпорядкування цілям системи вищого порядку – регіональної соціо-еколого-економічної системи – відбувається у відповідності до умов розвитку останньої. Функціональна роль органів влади щодо управління РЛС полягає саме у визначенні та регулюванні умов для бажаного розвитку РЛС через інформаційні зв’язки з економічними агентами. Через розкриття природи потоків регіонального простору виділені рівні регіональної логістичної системи як управлінського механізму, цілі та завдання, що перед нею ставляться: просторово-часова та вартісна оптимізація ресурсопотоку (операцій щодо нього); матеріалопотоку (операцій щодо нього); потоку вартості. Останнє формує предмет логістичного аналізу органів влади та повинно здійснюватися з точки зору соціального благополуччя (належний рівень життя за збереження якісних параметрів навколишнього природного середовища), формуючи тим самим базис для прийняття управлінських рішень та формування політики відповідно до принципів сталого розвитку.

У статті проаналізовано фінансово-правовий статус Пенсійного фонду України напередодні його перетворення у некомерційну самоврядну організацію. Зазначено, що Пенсійний фонд України одночасно є одним із найважливіших публічних фондів та юридичною особою публічного права, яка у фінансово-правових відносинах виступає суб’єктом публічної (державної) фінансової діяльності реалізуючи покладені на неї владні повноваження з управління солідарною системою загальнообов’язкового пенсійного страхування. З’ясовано, що Пенсійний фонд України на сьогодні, напередодні його перетворення, характеризується як: 1) орган соціального страхування; 2) організація, що функціонує як центральний орган виконавчої влади; 3) організація, що відповідно до закону наділенавладними повноваженнями з управління коштами власне Пенсійного фонду України як цільового позабюджетного фонду. Стверджується, що досі є потреба належного врегулювання саме на рівні Закону обсягу владних повноважень Пенсійного фонду України з управління коштами солідарної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування та з адміністрування в перспективі Накопичувального пенсійного фонду. Зазначено про необхідність закріплення на рівні Закону передусім положень: 1) щодо здійснення бюджетного прогнозування функціонування Пенсійного фонду України та Накопичувального пенсійного фонду на середньостроковий період; 2) щодо проходження стадій процесу складання, розгляду та затвердження бюджетів вказаних фондів, реєстрації зобов’язань Пенсійного фонду (Накопичувального пенсійного фонду) в Державній казначейській службі України, їх виконання; 3) встановлення граничного обсягу коштів, що спрямовуватимуться на адміністративно-управлінські витрати; 4) граничні межі фіскального ризику операцій. Відсутність таких правових меж призведе до виникнення правових прогалин, що формує певні ризики щодо реалізації державною ролі гаранта соціального захисту, належного виконання соціальної функції держави.

В статті розглянуто основні етапи виконання фінансового аналізу, а саме: відбір та підготовка інформації, необхідної для фінансового аналізу. загальна оцінка фінансового стану підприємства, інтерпретація отриманих результатів. Виділено основні функції програмного забезпечення фінансового аналізу: консолідація та порівняння фінансових операцій та бухгалтерських записів, ефективна фінансова комунікація із зацікавленими сторонами, оцінка фінансового стану, приймання рішення щодо інвестування та фінансування, розвиток фінансових цілей, прогнозування. До основних користувачів програмного забезпечення фінансового аналізу підприємства відносяться: бухгалтерські відділи, менеджери, команди з фінансового планування та аналізу. Зроблено висновок про те, що застосування програмного забезпечення на підприємствах дозволяє: проаналізувати вплив на досліджуваний об'єкт широкого круга внутрішніх і зовнішніх чинників; підвищити достовірність і надійність отриманих результатів фінансового аналізу; створити можливості для проведення комплексних досліджень для аналізу фінансової діяльності підприємства, що полегшує роботу із проведення фінансового аналізу підприємства та оцінки фінансової стійкості; підвищити системності фінансового аналізу, що обумовлене необхідністю чіткого визначення і формалізації аналітичних завдань при їх розв’язанні в автоматичному режимі Також зроблено висновок про те, що важливість автоматизації аналізу та прогнозування фінансових результатів бізнесу відображається у швидкій трансформації бізнесу, яка передбачає використання інформаційних технологій для оптимізації бізнес-процесів та підвищення ефективності, з якою підприємства приймають обґрунтовані управлінські рішення. Можна зробити висновок, що впровадження та використання сучасних інструментів фінансового аналізу на вітчизняних підприємствах є дуже важливим завданням у стрімкому розвитку світової економіки та ринку технологій, тому слід приділяти увагу підвищенню кваліфікації фінансових кадрів.

The paper presents an algorithm for studying the external environment of host countries for the managerial decision-making process. It can be used by small and medium enterprises deciding to enter foreign markets. It is shown that the decisions made on the introduction of commodity export operations are preceded by the analytical work on the company’s internal potential, the choice of entry strategy, and the country for export. A modified PES-TEL analysis was performed to analyze the external environment of the host countries. It was the basis for conclusions on the state of the elements of the external environment of two countries: the Netherlands and Turkey. The external business environment of Turkey is characterized by: 1) the number of problems related to the rule of law, political instability, low efficiency of the government, assessment of the quality of legislation, corruption; 2) deterio-ration of the economic environment since 2016 due to political instability: unemployment and inflation rate have increased, the negative international trade balance has increased, the country's global competitiveness has declined; 3) the improvement of the social component: growth of the Human Development Index, life expectancy, and population; 4) despite the improvement of the legal environment for starting and running a business, there are problems in the legal field. Ukraine does not have a free trade agreement with Turkey. The external business environment of the Netherlands is characterized by: 1) favorable political climate for doing business: the high rule of law, political stability, the absence of corruption; 2) favorable economic situation and development: GDP (PPP) per capita, export, and import have increased, the unemployment rate has declined, the country has a high position in international rankings. Economic problems include rising inflation, excessive tax burdens, and excessive government spending; 3) the improvement of the social component: growth of the Human Development Index, life expectancy, popula-tion, and average wage; 4) high appreciation of the rule of law. Ukraine and the EU have a free trade agreement. The investigation of the external environment of the Netherlands and Turkey to assess its impact on future foreign economic operations has shown that the Netherlands has a more favorable external environment than Turkey. The Netherlands is a more attractive market due to the free trade agreement and therefore zero duty rate and fewer documents that need to be processed in the export process, long experience of cooperation between countries, higher prices for Ukrainian corn in the Dutch market.Keywords: external environment, international rankings, foreign economic activity, foreign markets, export. У статті викладено алгоритм дослідження зовнішнього середовища приймаючих країн для прийняття рішення під час виходу українського бізнесу на зовнішні ринки, який може бути використано діючими компаніями, у т. ч. малими і середніми. Показано, що прийняттю рішення про запровадження товарних експортних операцій компаніями передує аналітична робота щодо оцінки власного потенціалу, вибору стратегій виходу та країни експорту. Для аналізу зовнішнього середовища приймаючих країн виконано модифікований PESTEL-аналіз. На його основі зроблено висновки щодо стану елементів зовнішнього середовища Нідерландів та Туреччини та встановлено, що у цілому Нідерланди мають більш сприятливе зовнішнє середовище, ніж Туреччина. Нідерланди є більш привабливим ринком через наявність угоди про вільну торгівлю і нульову ставку мита, меншу кількість документів, які потрібно оформлювати в процесі експорту, тривалий досвід співпраці між країнами, вищу ціну на українську кукурудзу на ринку Нідерландів.Ключові слова: зовнішнє середовище, міжнародні рейтинги, зовнішньоекономічна діяльність, закордонні ринки, експорт.

В статті авторами надано рекомендації щодо упорядкування роботи з топографічними, електронними, цифровими, спеціальними картами в регіональних управліннях, прикордонних загонах, загонах морської охорони, окремих авіаційних ескадрильях, Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, навчальних центрах та інших органах та підрозділах Державної прикордонної служби України, надано рекомендації щодо роз’яснення та визначення порядку процесів забезпечення, обліку, зберігання та списання топографічних, спеціальних, цифрових, електронних карт у органах та підрозділах Державної прикордонної служби України. В різноманітних умовах застосування сил і засобів органів та підрозділів Держприкордонслужби при організації та здійснені заходів з охорони державного кордону, веденні сучасних операцій (в тому числі і бойових) з широким застосуванням усіх видів озброєння, топографічні карти мають багатоцільове оперативно-тактичне призначення. Для забезпечення виконання різноманітних завдань виготовляються топографічні карти різних масштабів. Організація зберігання топографічних карт полягає у створенні умов, які забезпечують проведення їх швидкого набору та видачі, а також які виключають можливості їхнього псування, втрат, крадіжок, знищення вогнем, вологою тощо. В органах Держприкордонслужби ведеться бухгалтерський та управлінський облік топографічних карт у відповідності до вимог чинного законодавства України, національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При опрацюванні різних видів графічних документів (робоча карта, план, схема, карта обстановки тощо) на основі топографічної карти (топографічної основи) використовуються уніфіковані умовні знаки, скорочення, позначення та інші графічні елементи у відповідності до керівних документів за напрямком діяльності підрозділу, який відпрацьовує документ.

У статті розглядаються проблемні системно-концептуальні аспекти планування і ведення об'єднаних (міжвидових) операцій угрупованнями збройних сил і оперативного управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення в умовах динамічної зміни оперативно-стратегічної і оперативно-тактичної обстановки на театрі військових дій (в районі бойових дій). Виділяються основні елементи, проблеми і напрямки діяльності інноваційного характеру, що охоплюються проблематикою теорії і практики управління складними багатоструктурними системами військового призначення. Аналізуються фактори, що обумовлюють необхідність розвитку теорії і практики управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення. Серед проблем, що пов'язані з цим управлінням, виділяються такі актуальні проблеми, як: забезпечення ефективного управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення в умовах динамічної зміни обстановки на полі бою в умовах активного антагоністичного протистояння противника; автоматизації та інформатизації оперативного управління операціями (що виконуються угрупованнями збройних сил в умовах динамічної зміни оперативно-стратегічної (оперативно-тактичної) обстановки на театрі воєнних дій (в районі бойових дій); інші проблеми, від якості результатів і повноти вирішення яких, зазвичай, буде залежити практична реалізація ефективного управління операціями (бойовими діями) об'єднаних (міжвидових) угруповань збройних сил у динаміці ведення збройної боротьби з угрупованнями військ противника. Значна увага приділяється науково-методичним питанням дослідження процесів управління структурною динамікою складних багатоструктурних систем військового призначення і створення інтегрованої системи підтримки прийняття управлінських рішень, а також адаптивної трансформації організаційної структури даних систем до умов динамічної зміни обстановки в районі ведення бойових дій.

У статті проаналізовано досвід організації військової медицини та підготовки управлінських кадрів у Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Республіці Узбекистан, Республіці Молдова. Проведено науково-теоретичне дослідження формування та реалізації стандартів НАТО у підготовці керівних кадрів для збройних сил країн СНД, визначено шляхи створення та розвиток системи підготовки військово-медичних кадрів у цих державах. Протягом останніх десятиліть країни СНД ведуть ґрунтовну дискусію щодо того, як надати людині належні знання та вміння для забезпечення гармонійної взаємодії із глобальним суспільством, яке швидко розвивається. Відбувається нарощування процесів переоснащення медичної служби медичним майном, підвищення ролі медичного забезпечення військових і гуманітарних операцій у різних регіонах ближнього та далекого зарубіжжя, що впливає на рівень вимог до медичних кадрів, до якості їхньої підготовки. Встановлено, що кожна з перерахованих вище держав прагне створити свою систему підготовки високопрофесійних військових лікарів для потреб власних збройних сил, переосмислити той багаж знань, вмінь та оснащення, яке перейшло у спадок від колишнього СРСР. Кінцевою метою таких перетворень є формування добре підготовлених і оснащених армій, здатних ефективно та вчасно надавати медичну допомогу пораненим, вміло організовувати та надійно керувати медичним забезпеченням, захищаючи національні інтереси країни. Проблема підготовки керівних кадрів відомчої медицини нині знаходяться на етапі масштабних перетворень, викликаних порушенням чинної системи стратегічної стабільності у світі, зміною воєнних загроз для України, новими засобами та способами збройної боротьби. У статті наголошено на тому, що питання підготовки військово-медичних фахівців для власних збройних сил кожної держави особливо стає актуальним у період її реформування. Аналогічні структурні перетворення відбуваються й у медичній службі. Накопичений світовий досвід організації медичного забезпечення будь-якого збройного конфлікту показує, що результат лікування поранених насамперед залежить від підготовленості кадрів, часу надання своєчасної та повноцінної медичної допомоги, результатів наукових досліджень, а це вимагає якнайшвидшого впровадження у практику отриманих результатів.

Окреслено категорію «кадрові технології в публічній службі» як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. На основі структурно-функціонального підходу кадрові технології в публічній службі розділено на три групи (технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу, функціональна роль яких полягає у здійсненні професійного, інтелектуального, психологічного та медичного відбору; технології, що забезпечують можливості персоналу (підбір, ротація, управління кар’єрою персоналу, професійно-кваліфікаційний розвиток). Здійснено аналіз основних проблем у використанні кадрових технологій. Для усунення негативних тенденцій в сфері управління персоналом розроблено модель технологізації управління кадрами, що є науково обґрунтованою послідовністю прийняття кадрових рішень з метою досягнення стратегічних цілей органів державної влади. Доведено, що цей процес повинен включати шість взаємопов’язаних етапів: попередній, діагностичний, прогностичний, методичний, організаційний та оціночний. Запропоновано запровадити у практику інноваційну внутрішньоорганізаційну технологію розробки програми професійного розвитку та навчання публічних службовців, керівників підприємств, установ та осіб, котрі перебувають у кадровому управлінському резерві. Результатом виконання програми має стати реалізація стратегії розвитку управлінських кадрів, формування нового типу публічного службовця з широким кругозором, креативним мисленням, компетентного, здатного не тільки діяти за зразком, а й пропонувати нові інноваційні моделі дії в умовах реформування органів державної влади, світової фінансової кризи. Визначено, що одним із основних напрямів удосконалення практики застосування кадрових технологій у системі публічної служби є подальша розробка механізму організації та проведення конкурсного відбору на державні посади, яка тісно пов’язана з проблемою організаційного забезпечення публічної служби – формуванням та підготовкою реального та ефективного кадрового резерву. Мета роботи. Мета полягає у розкритті концептуальних проблем розвитку кадрових технологій в системі публічної служби та окресленні шляхів підвищення їх ефективності та дієвості. Методологія. Теоретичною базою дослідження були праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження щодо розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби, законодавчі та нормативно-правові акти. Використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція; системно-структурний аналіз. Загально-методологічні проблеми формування кадрової політики, державного управління знайшли своє вирішення в працях Н. Гибало, А. Дементьєвої, Б. Єрьоміна, В. Зотова, В. Куликова, К. Хартанович та ряду інших вчених і фахівців. У той же час питання розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби вивчено недостатньо. Наукова новизна. Уточнено понятійно-категорійний апарат науки публічного управління, а саме: категорію «кадрові технології в публічній службі» запропоновано розуміти як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. Удосконалено класифікацію кадрових технологій в публічній службі на основі структурно-функціонального підходу за групами: технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу; технології, що забезпечують можливості персоналу. Висновки. Представлені пріоритетні напрями вдосконалення практики застосування кадрових технологій дозволить послідовно вирішувати основну проблему публічної служби – формування високопрофесійного, компетентного та високоморального кадрового складу публічної служби.

Статтю присвячено теоретичному дослідженню процесів охорони державного кордону на шляхах міжнародного та міждержавного сполучення, розробці науково-обґрунтованих напрямків удосконалення та розвитку прикордонного контролю в пунктах пропуску.У cтатті проаналізовано пасажиро-транспортний потік на шляхах міжнародного та міждержавного сполучення та виявлені основні загрози і ризики в системі прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон; досліджено можливість наявного науково-методичного апарату щодо обґрунтування параметрів системи прикордонного контролю, обґрунтовано напрями його удосконалення та розвитку. Описуються перспективи удосконалення методу комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю а також розроблення методики вибору варіанта побудови раціональної системи прикордонного контролю з урахуванням витрат ресурсів. Сформовано рекомендації щодо реалізації методу аналізу ризиків при виборі варіанту системи прикордонного контролю та розроблення комплексної методики оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю за множиною показників, сформовано дихотомічний граф показників комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю. Сутність комплексної оцінки та вибору оптимального варіанту побудови СПК за удосконаленим методом зводиться до наступного: 1) формується множина показників оцінки ефективності функціонування системи; 2) будується дихотомічний граф оцінок; 3) розробляються шкали і матриці дихотомічних оцінок за окремими показниками; 4) визначається множина критичних варіантів забезпечення необхідного рівня функціонування системи; 5) визначається оптимальний варіант, який забезпечує заданий рівень функціонування системи в пункті пропуску. Застосування комплексної методики надає можливість визначення управлінських параметрів, вибору технологій контролю та заходів забезпечення, реалізація яких забезпечить ефективність функціонування системи прикордонного контролю на заданому рівні. Метод комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю забезпечує вибір з безлічі критичних варіантів рішень оптимального, при якому досягається заданий рівень функціонування системи прикордонного контролю при найменших витратах ресурсів. На основі отриманих результатів запропоновано практичні рекомендації посадовим особам органів і підрозділів охорони державного кордону щодо організації оперативно-службової діяльності. Вони розкривають послідовність і зміст роботи по розробці дихотомічного графа показників комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю, розробці алгоритмів виконання типових операцій прикордонного контролю, забезпечення пропускної спроможності пункту пропуску, обґрунтуванню параметрів системи прикордонного контролю в пунктах пропуску та підвищенню їх значень.

Актуальність. У статті обґрунтовано проблемні питання превентивної (профілактичної) медицини у системі медичного забезпечення Збройних сил України (ЗСУ); розкрито сутність заходів здоров’язбережувальної реабілітації військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях. Запропоновано дискусійний характер розв’язання зазначеної проблеми, визначено шляхи налагодження співпраці медичної служби ЗСУ та системи охорони здоров’я цивільного населення в рамках єдиного здоров’язбережувального простору. Проведено аналіз досліджень і наукових публікацій з визначенням прогалин змістової сутності державних механізмів формування готовності державних службовців освіти до здоров’язбережувальної діяльності на міждисциплінарному рівні, здібностей до управління інноваційним розвитком медичної системи. Це дозволило зорієнтуватися в цілепокладанні стратегічного планування реабілітаційних процесів (орієнтація на цінності вітчизняної культури здоров’я й облік змін розвитку здоров’язбережувального простору) і тактичних цілей (оновлення змісту медичного забезпечення ЗСУ, реалізації особистісно орієнтованого, аксіологічного та культурологічного підходів і ін.).Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності вдосконалення механізмів державного управління з відпрацюванням певної системи міжвідомчої комунікації для побудови дієздатного та системного підходу до організації проведення реабілітаційних заходів та заходів превентивної медицини у системі медичного забезпечення військ Збройних сил України в рамках єдиного медичного простору охорони здоров’я цивільного населення України під час дії особливого періоду.Для досягнення зазначеної мети виникла необхідність визначення шляхів розв’язання наявної проблеми, що своєю чергою передбачає проведення досліджень з вирішенням таких завдань:– проаналізувати еволюцію заходів щодо організації медичного забезпечення ЗСУ під час особливого періоду в контексті реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я, виходячи з комплексного аналізу чинної нормативно-правової бази та наявних літературних джерел;– розкрити сутність і зміст концептуальних засад формування та реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я щодо забезпечення умов ефективної роботи комплексної системи збереження здоров’я військовослужбовців сил оборони Збройних сил України та членів їхніх сімей за рахунок створення ефективної системи реабілітації та проведення заходів превентивної медицини в рамках єдиного медичного простору охорони здоров’я цивільного населення та медичного забезпечення ЗСУ під час особливого періоду;– розробити концепт здоров’язбережувальної моделі провідних напрямів управлінського впливу на ефективну роботу механізмів медичного забезпечення військ щодо збереження здоров’я військовослужбовців та організації дієвої системи реабілітації військовослужбовців сил оборони Збройних сил України та членів їхніх сімей;– розкрити сутність та зміст заходів політики на найвищому урядовому рівні в напрямі профілактики та збереження здоров’я з урахуванням соціальних детермінант;– охарактеризувати роль підготовки військових фахівців з питань проведення профілактичних та реабілітаційних заходів як складника цілісної загальнодержавної системи охорони здоров’я;– окреслити рівень діючої системи медичного забезпечення військ щодо проведення заходів превентивної медицини та реабілітації військовослужбовців сил оборони Збройних сил України в контексті впровадження провідної методології НАТО.Методологія. Методологічною основою дослідження стали: законодавча та нормативна база, публікації та дослідження щодо системного підходу, який використовувався для розв’язання більшості завдань механізмів управління вдосконаленням системи охорони здоров’я України у контексті медичного забезпечення Збройних сил України в рамках єдиного здоров’язбережувального простору.Методи. Для вивчення законодавчих актів і нормативних документів застосовувалися системно-аналітичний метод та метод контент-аналізу. Використані у статті методи становлять поєднання наукових принципів, загальнофілософських, загальнонаукових, спеціальних методів і методологічних підходів до обґрунтування управлінських процесів щодо впровадження прогресивних перетворень медичного обслуговування військовослужбовців ЗСУ. У статті дотримані принципи об’єктивності, науковості, плюралізму, системності, послідовності, цілісності, комплексності та конкретності.Наукова новизна. Уточнено механізми впливу державного управління здоров’язбережувальним контентом комплексної реабілітації як організаційною умовою медичного забезпечення збройних сил України (ЗСУ); розкрито сутність заходів превентивної медицини та комплексної реабілітації військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях. Запропоновано дискусійний характер розв’язання зазначеної проблеми на державному рівні, визначено шляхи створення системи міжвідомчої комунікації в рамках єдиного здоров’язбережувального простору України для побудови дієздатного та системного підходу до організації ефективної системи комплексної реабілітації військовослужбовців, залучених до участі в Операції Об’єднаних Сил, та членів їхніх сімей.Об’єкт дослідження – здоров’язбережувальний складник медичного забезпечення військ та система комплексної реабілітації військовослужбовців ЗСУ, які залучені до проведення бойових операцій, і членів їхніх сімей. Предмет дослідження – теоретичні засади механізмів управління медичним забезпеченням ЗСУ щодо створення дієздатної системи комплексної реабілітації та системи збереження здоров’я військовослужбовців.Висновки. Відповідно до Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я» (ВВР), 2021, № 8) визначено багатогранність (медичні, правові, організаційні та економічні засади проведення реабілітації особи з обмеженнями повсякденного функціонування у сфері охорони здоров’я з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування у її середовищі існування. Законодавство України про реабілітацію базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Анотація. Метою дослідження є вивчення сутності, основних тенденцій і проблемних аспектів реалізації експортного потенціалу сільськогосподарського виробництва в умовах загострення продовольчої кризи. Використовуються теоретичні та емпіричні методи пізнання в їхньому діалектичному поєднанні. Основними методами, що використовуються в цьому дослідженні, є статистичний аналіз, індексні, графічні та аналітичні методи, методи оцінки структурних динамічних зрушень, порівняння і монографічний метод. Дослідження також включало загальні методи економічних досліджень, зокрема: у розкритті змісту експортного потенціалу сільськогосподарського виробництва, формулюванні висновків використовувалися теоретичні узагальнення та порівняння, індукція та дедукція; за допомогою синтезу та економічного аналізу проводиться оцінка сучасного стану та тенденцій розвитку експорту сільськогосподарської продукції; для аналізу експорту сільськогосподарської продукції використовувалися графічні, економічні, статистичні та міждержавні порівняння; для оцінки внутрішнього і зовнішнього експортного потенціалу сільськогосподарської продукції в регіональному контексті були впроваджені статистичні методи (групування). Вплив зовнішнього і внутрішнього експортного потенціалу на експорт пшениці вивчався шляхом регресійного аналізу. Необхідність забезпечення продовольчої безпеки країнами в усьому світі наголошує на важливості аграрного сектору як каталізатора економічного розвитку, джерел валютних надходжень, напрямів інвестицій тощо. Вивчення спеціалізації сільського господарства привело до висновку, що пшениця і цукор — товари з найбільшим експортним потенціалом. Обґрунтовано, що країни Південної Америки, ОЕСР, Північної Америки та Європи мають найвищий рівень реалізації експортного потенціалу сільськогосподарського виробництва, а африканські країни залежать від імпорту. Крім того, низька експортна орієнтація Африки та Азії через особливості їх природних і кліматичних умов установлюється на основі оцінки експортно-імпортних операцій у регіональному контексті. Проаналізовано внутрішній і зовнішній експортний потенціал кожного з регіонів. Було застосовано економіко-математичне моделювання оцінки впливу найважливіших факторів на обсяги експорту пшениці, що дозволило передбачити обсяги експорту пшениці й ухвалити обґрунтовані управлінські рішення щодо реалізації експортного потенціалу агрокомпаній. Обернена пропорційність обсягу експорту споживанню пшениці на душу населення і пряма пропорційність ефективності та площі земель, що використовуються для вирощування пшениці, була встановлена шляхом кореляційного і регресійного аналізу. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше проводиться цілісний аналіз потенційних можливостей і можливостей експорту наявної та збільшення експорту сільськогосподарської продукції у світі та за групами продуктів. Визначено сутність та особливості економічного представлення експортного потенціалу сільськогосподарської продукції на міжнародному і національному рівнях. Окреслено основні чинники, що впливають на розвиток експортного потенціалу сільськогосподарської продукції в регіональному контексті та досліджують їхній вплив шляхом проведення відповідного аналізу агресії. Додатковий розвиток отримало дослідження внутрішнього і зовнішнього експортного потенціалу за регіонами світу. Проведено аудит внутрішнього і зовнішнього експортного потенціалу сільськогосподарського виробництва у регіональному контексті, у результаті якого були визначені основні рекомендації щодо підвищення їхнього рівня з метою активізації розвитку агропромислового сектору економіки. Ключові слова: експортний потенціал, сільськогосподарське виробництво, експорт, інтеграція, продовольча безпека. Формул: 1; рис.: 7; табл.: 5; бібл.: 26.

Актуальність даної теми безпосередньо пов'язана з необхідністю підвищення рівня конкурентоспроможності українських підприємств, який у порівнянні з іноземними все ще залишається низьким. Мета статті - проаналізувати сучасні наукові розробки в області систем підтримки прийняття управлінських рішень на основі аналізу їх еволюційного розвитку. Встановлено, що розвиток ІТ - систем, які підтримують менеджмент, розпочався у 1950-1960-х роках. Найдавніші ІТ - системи називалися трансакційними або системами для обробки даних. Перші системи були простими: використовували лічильні та аналітичні машин. Вони базувалися на масових операціях, які супроводжувалися значними витратами та не високою надійністю. Ці системи використовувалися для розрахунків заробітної плати, управління матеріалами, виставлення рахунків, обліку, контролю за дебіторською та кредиторською заборгованістю, обліку робочого часу та його ефективності, а також обліку витрат виробництва. Злам 20-го та 21-го століть - це період динамічних змін у розвитку ІТ - систем, що підтримують управління, головним чином завдяки мережевим системам, корпоративним інтрамережам та системам управління знаннями. Обґрунтовано, що системи Business In-Intelligence (BI) є кульмінацією еволюції змін у сфері систем підтримки прийняття рішень та системної експертизи. Вони формують рішення що ґрунтуються на: статистиці та економетрії, операційних дослідженнях та штучному інтелекті. Генезис ІТ-систем дозволив визначити етапи розвитку інтегрованих систем управління, що розвивалися паралельно вищезгаданим поколінням систем та направлені на підтримку реалізації функцій управління. Спочатку це були системи планування вимог до матеріалів (ang. Material Requirements Planning, MRP I), створені в 1960 -х роках на основі моделі управління складськими запасами. (для виробничих підприємств), потім модель закритого циклу MRP (ang. Closed-Loop MRP) та системи планування виробничих ресурсів (ang. Manufacturing Resources Planning, MRP II). Іншою версією цих систем є системи планування ресурсів підприємства (ang. Enterprise Resources Planning, ERP), створені в 1990-х роках. Змінені функціональні наповнення цих систем призвели до появи таких версій, як ERP II, EERP (Extended ERP), @ERP, EAS (Enterprise Application Suite), eERP, IERP (Intelligent ERP ERP), ERP +, ERP III і характеризуються як нове покоління інтегрованих систем - ERP IV. Доведено, що поява нових версій систем є результатом зміни умов ведення бізнесу та можливостей, створених розвитком ІКТ.

Анотація. Проаналізовано історичний процес і фактори, які сприяли становленню та розвиткові принципу превалювання сутності над формою у світовій і вітчизняній практиці ведення бухгалтерського обліку, його впливу на ведення бізнесу як в окремих країнах, так і в міжнародному бізнесі. Організація і ведення бухгалтерського обліку базується на сукупності принципів бухгалтерського обліку, які повинні забезпечити якісний облік фактів господарської діяльності і як наслідок перетворення цієї інформації у фінансову звітність, яка служить джерелом інформації для ухвалення управлінських рішень різними категоріями користувачів фінансової та економічної інформації, у тому числі суб’єктами міжнародного бізнесу. Одним із таких принципів виступає принцип превалювання сутності над формою. Досліджено філософську основу формулювання і застосування принципу превалювання сутності над формою. Доведено, що у формулюванні принципу превалювання сутності над формою здійснено поєднання несумісних в діалектичному плані понять. А саме сукупність внутрішніх, стійких і визначальних зв’язків, що відображають основні риси й тенденції розвитку об’єктів і процесів, у цьому разі бухгалтерського обліку і фінансової звітності в господарських операціях превалює над способом існування та вираження змісту, організації та структури бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Таке поєднання діалектично несумісних категорій може призводити до різних інтерпретацій сутності бухгалтерських записів і як наслідок змісту фінансової звітності. Розглянуто випадки застосування і використання принципу превалювання сутності над формою як у нормативних документах, так і у практиці бухгалтерського обліку. Проаналізовано основні переваги і недоліки застосування принципу превалювання сутності над формою в теорії і практиці бухгалтерського обліку під час ведення фінансово-господарської діяльності та міжнародного бізнесу. Дослідження показали, що застосування принципу превалювання сутності над формою підвищує суб’єктивізм в обліку і багато в чому визначається кваліфікацією бухгалтера, який приймає професійне судження і його морально-етичними якостями. Виявлено основні причини виникнення конфліктних ситуацій у разі застосування принципу превалювання сутності над формою та запропоновано шляхи подолання наявних протиріч, які виникають у процесі відображення фактів господарської діяльності в бухгалтерському обліку між їхніми юридичним (документальним) оформленням та економічним змістом. Ключові слова: методологія, принцип, сутність, зміст, форма, бухгалтерський облік, міжнародний бізнес, міжнародні відносини. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 1; бібл.: 25.

Непередбачуваність та швидка змінюваність сучасних загроз, їх глобальний характер роблять безпеку однією з найважливіших проблем сучасного та майбутнього світу. Запровадження європейських стандартів, інтеграції України в ЄС потребують перетворень всіх сфер українського суспільства. Такими перетвореннями в системі управління Єдиною державною системою цивільного захисту, враховуючи необхідність реалізації Концепції управління ризиками, є необхідність розроблення механізмів державного регулювання у сфері управління ризиками. Однак впровадження на території України сучасних принципів антикризового менеджменту здійснюється повільними темпами. Науковцями, здійснюється спроба опрацювання новітніх організаційно-управлінських підходів до вирішення проблем управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Однак поза увагою залишився досвід організації кризового менеджменту в Республіці Польща (далі – РП), де основи його досить ґрунтовно визначені на законодавчому рівні, а практика впровадження його принципів сягає понад 13 років. Огляд Закону Республіки Польща «Про антикризовий менеджмент» та практики його застосування на територіальному рівні в частині розробки планів антикризового менеджменту є науковим завданням нашого дослідження і висвітлений в даній статті. Основним методом дослідження є контент-аналіз основного Закону РП «Про антикризове управління» та аналіз змісту планів антикризового управління. Також застосовувався літературний пошук публікацій польських вчених з антикризового менеджменту. В основному змісті статті: наголошується,що Концепція антикризового управління, яка закладена в Законі РП, зосереджена на принципі першості територіальної системи державного устрою; аналізується поняттєво-термінологічний апарат, визначений у ньому; аналізуються плани антикризового менеджменту на воєводському рівні. У статті визначаються принципи побудови системи антикризового менеджменту, особливості системи кризового менеджменту на різних рівнях державного управління; робиться висновок про інтегрованість її в систему національної безпеки, яка структурно має підсистеми управління, виконавчу підсистему і підсистему забезпечення; стверджується, що велика увага в системі антикризового менеджменту приділяється питанням організації співпраці, кризових комунікацій між всіма рівнями управління. Для цього створюється мережа безпеки, що є актуальним для удосконалення системи в Україні. Функціонування системи, в першу чергу спрямована на запобігання виникнення кризових ситуацій, а в разі їх виникнення, – взяття під контроль їх розвитку, на основі запланованих заходів, мінімізація і ліквідація наслідків та відновлення функціонування суспільства докризового стану. Ключовим елементом, що законодавчо визначено і структурно прописано в Законі є фаза підготовки системи антикризового менеджменту РП. Аналіз планів антикризового управління показує, що в них деталізовано прописуються всі загрози, операції щодо їх моніторингу, мінімізації, сили і засоби, порядок співпраці. Зміст планів національного, воєводського, повітського рівнів, рівня гміни і комунальний інтегрований в частині організації координації діяльності, надання допомоги і підтримки нижньому рівню управління. В інтересах кризового менеджменту можуть застосовуватися збройні сили РП, створюватися спеціальні групи із складу поліції, державної пожежної служби тощо. Враховуючи основний метод управління у системі кризового менеджменту – метод управління проектів, в планах розробляються модулі дій з запобігання і реагування за кожною загрозою. У висновках, зазначається, що домінантною складовою системи антикризового менеджменту є її територіальний рівень управління, на якому відбувається ретельне планування, моніторинг загроз та підготовка сил і засобів. Напрямом подальшого дослідження є компаративний аналіз систем антикризового менеджменту різних країн, вивчення кращих практик організації антикризового управління РП.

Безсумнівно, що якість підготовки майбутнього вчителя фізики – феномен панорамний. Однак, дидактика фізики, як теорія навчання з предмету, може з достатньою мірою передбачуваності та дієвості орієнтувати на визначальні пріоритети та ефективні технології становлення фахівця. Якщо дидактику фізики трактувати як науку про оптимізацію та закономірності організації контролю в навчанні, управління цим процесом (управління навчально-пізнавальною діяльністю, предмет котрої співвідноситься з процесами задавання корисних установок, прогнозованої міри обізнаності, власної системи цінностей, професійного компетентнісного та світоглядного досвіду), то одразу спливає на перший план доречність впровадження менеджменту якості підготовки майбутнього вчителя фізики.Категорія якості навчання тісно пов’язана з методологічним та світоглядним аспектами категорії знання і несе у собі ознаки особистісної забарвленості: тільки власна навчально-пізнавальна діяльність виступає одночасно і джерелом, і засобом формування особистісних набутків (різної якості знань, компетентностей, світогляду) людини [1–4]: ЗЗ – заучування знань; НС – наслідування; РГ – розуміння головного; ПВЗ – повне володіння знаннями; УЗЗ – уміння застосовувати знання; Н – навичка; П – переконання; Зв – звичка.У світовій та вітчизняній практиці спостерігаються тенденції поступового переходу від інформаційно-виконавських до пошуково-креативних схем навчання. За цих обставин проблема управління пізнавальною діяльністю у навчанні набуває особливої ваги: далекі до своєї досконалості матриці управління у традиційному навчанні, стають все менш придатними для використання в умовах інноваційних схем навчання, сучасні ж матриці управління – уже потрібно створювати, орієнтуючись на Національну рамку кваліфікацій України [7].Як відомо, концепція TQM (категорія всеохопного управління якістю (Total Quality Management – TQM) орієнтує на впровадження менеджменту якості (стандарт ISO 8402-94) на основі системного підходу [9]). З іншого ж боку, у традиційному навчанні, проблема управління особистісними набутками учнів здебільшого ставилась і розвивалась опосередковано, шляхом своєрідної її трансформації у проблему контролю пізнавальної діяльності, а внаслідок такої «мутації» проблем, цілеспрямоване регулювання та коригування у конкретному пізнавальному акті значною мірою унеможливлювалося з причин наявного суб’єктивізму в оцінюванні якості знань, «монополії» викладача на це оцінювання та зорієнтованості процедури контролю переважно на кінцевий результат навчальної діяльності, а не процес її протікання.Становлення майбутнього вчителя проходить через поєднання у собі двох взаємопов’язаних процесів: організацію діяльності студента та контроль цієї діяльності. Об’єктом управління тут виступає студент (як керована і самокерована система); об’єктом контролю – педагогічна діяльність цієї особистості; предметом управління є процес досягнення майбутнім фахівцем проектованого результату навчання [1]; предметом контролю – протікання процесу оволодіння запланованими професійними набутками. Успіх у навчанні є наслідком вдалих управлінських дій [1–4], коли гарантовано формуються предметні та професійні компетентності.Коригувати, регулювати, управляти професійними якостями майбутнього фахівця можливо лише в умовах узгодження і одночасної стандартизації як змісту, так і освітнього середовища стосовно конкретної освітньої галузі [2]. Вказаній проблемі було присвячено проект, мета якого полягала (проект виконується в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка в рамках діяльності наукової школи впродовж 1993–2011 років (науковий керівник – Атаманчук П. С.)) в теоретичному обґрунтуванні, апробації та практичному впровадженні методології управління фаховою підготовкою майбутніх учителів фізики в умовах особистісно орієнтованого навчання [1–4]. При цьому надто важливо, щоб започатковуваний нині перехід на принципи організації Національної системи кваліфікацій [7] стимулював вітчизняну освіту до забезпечення якісної професійної підготовки фахівців та збагачення наявних пріоритетів (рис. 1).За таких умов головним результатом досліджень було теоретичне обґрунтування та технологічна інтерпретація концепції цілеспрямованого управління якістю підготовки майбутніх фахівців [9] з акцентом на особистісно орієнтоване навчання та ступеневу освіту [2–4]. Узагальнені результати наших досліджень частково відображено в поданих нижче публікаціях (рис. 2).При цьому отримані нами результати дослідження пройшли широку апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міжвузівських науково-методичних конференціях та ході впровадження в навчальний процес середніх та вищих навчальних закладів. Однак, сьогодні ще мало уваги використанню впливу ультранових наукових досягнень і технологічних винаходів на плин світових соціальних процесів, освіту й науку, на основи побудови антропосфери та щоденне буття людини: значних напрацювань аналогічного характеру ні в Україні, ні на світовому рівні поки-що не видно.Основою формування професійних якостей майбутнього фахівця є його залучення (давня мудрість гласить: «Скажи мені – і я забуду; покажи мені – і я запам’ятаю; залучи мене – і я навчусь») до активної навчально-пізнавальної діяльності, причому такої, щоб «теоретик» більше практикував, а «емпірик» більше теоретизував [1; 2]; дієвий рівень обізнаності, професійних компетентностей та світогляду фахівця формується тільки через належне навіювання відношень до об’єкта пізнання; принцип динамічного балансу раціонально-логічного і почуттєво-емоційного (рис. 3), покладений в основу навчання, сприяє формуванню у студентів власного авторського кредо [2].На даний час нами обґрунтовано, доведено та репрезентовано [1–4] наступні технологічні та методичні можливості:– побудови освітнього прогнозу та розробки структурно-логічної схеми змісту моделі освіти;– створення схеми-матриці цільової навчальної програми та використання її як засобу цілеорієнтацій відповідної освітньої моделі навчання (рис. 4);– результативності системи управління навчально-пізнавальною діяльністю, що обслуговується різними галузями знань (психологія, педагогіка, нейрофізіологія, кібернетика, філософія тощо), яка виявляється у поступовому переведенні цього процесу в режим саморегульованого протікання (рис. 5);– значущості освітнього (навчального) середовища у навчанні за дидактичною схемою, що орієнтує на фіксований результат-еталон, яка зумовлюється адресною інформаційно-технологічною та матеріально-технічною підтримкою навчально-пізнавальної діяльності тощо.В цілому нами встановлено, що за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Еталон контролю можна розглядати і як ступінь досягнення мети, і як стимул діяльності, і як критерій оцінки, і як ціннісні здобутки особистості. Також він характеризує контрольно-стимулюючий компонент процесу навчально-пізнавальної діяльності, що реалізується на етапах об’єктивізації контролю та проектування наступної діяльності (табл. 1). Таблиця 1.Ціннісні здобутки особистості РівеньЕталонПозначенняЦіннісні новоутворення(якість знань)НижчийЗавчені знання33Студент механічно відтворює зміст пізнавальної задачі в обсязі та структурі її засвоєнняНаслідуванняНСТой, хто навчається копіює головні моторні чи розумові дії, пов’язані із засвоєнням пізнавальної задачі, під впливом внутрішніх чи зовнішніх мотивівРозуміння головногоРГСтудент свідомо відтворює головну суть у постановці і розв’язуванні пізнавальної задачіОптимальнийПовне володіння знаннямиПВЗМайбутній спеціаліст не тільки розуміє головну суть пізнавальної задачі, а й здатний відтворити весь її зміст у будь-якій структурі викладуВищийНавичкаНТой, хто навчається здатний використовувати зміст конкретної пізнавальної задачі на підсвідомому рівні, як автоматично виконувану операцію (ця якість знань регламентується в часі)Уміння застосовувати знанняУЗЗЗдатність свідомо застосовувати набуті знання у нестандартних навчальних ситуаціях (творче перенесення)ПереконанняПЦе знання, незаперечні для особистості, які вона свідомо долучає у свою життєдіяльність, в істинності яких вона упевнена і готова їх обстоювати, захищати В умовах реформування освіти, прогнозовані рівні навчальних досягнень набувають одразу ж ознак самочинності, якщо вступає в дію механізм цілеспрямованого впливу на функціонування як раціонально-логічного, так і емоційно-ціннісного мислительних начал того, хто навчається. Дія механізму формування прогнозованих навчальних досягнень [4–8] в особистісно орієнтованому навчанні (на рис. 6 – штриховий контур) полягає в поступовому підвищенні рівня обізнаності. Задані у наведеній схемі орієнтири дають підстави для виділення п’яти можливих рівнів навчально-пізнавальних досягнень: буденного знання, нижчого, оптимального, вищого, об’єктивно нового наукового знання.Репродуктивна активність студентів у вивченні природничо-технологічних дисциплін ще якось здатна себе виявляти на раціонально-логічному рівні пізнавальної діяльності, однак пошукова та креативна активність немислима без поєднання обох сторін пізнавального акту – раціонально-логічного та емоційно-ціннісного (духовного). Тільки внаслідок такого поєднання впливів на активність студента у навчанні маємо шанс формувати його обізнаність від рівня буденних знань до відповідних вищих рівнів компетентності та світогляду.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності [5; 6], то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Тільки об’єктивний контроль результатів навчання та управління якістю цього процесу й процесом формування компетентностей (предметних та професійних) здатні забезпечити прогнозованість у фаховому становленні майбутнього вчителя фізики. Трактуючи якість як системну методологічну категорію, що відображає ступінь відповідності результату поставленій меті, легко окреслити траєкторію розв’язання вказаної проблеми. Відомо, що в процесі формування професійних якостей фахівця підручник є надійним засобом трансляції змісту та ідеології конкретного освітнього стандарту. Автори проекту підручників (рис. 7, 8) вперше у вітчизняній і світовій практиці обґрунтували та впровадили технологію бінарних цілеорієнтацій (фізика, методика викладання фізики), що є надійною передумовою дієвості навчання (формування компетентнісно-світоглядних якостей майбутнього фахівця) та основою формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивовування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету – фізики) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя фізики, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Дослідження варто продовжити в аспекті вироблення управлінських технологій та менеджменту формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.

У сучасному світі спостерігається тенденція до значного зростання кількості гібриднихконфліктів, які стають все більш витонченими й непередбачуваними. Стаття присвячена те-оретичним і практичним аспектам таких з’явищ, як гібридна війна, гібридний конфлікт абоагресія, що впливають на безпеку міжнародного середовища, а також діям органів держав-ної влади щодо протидії таким загрозам, зокрема, у країнах ЄС. Під час аналізу зазначеногопитання було здійснено спробу надати відповідь на такі запитання: “У чому виражаєтьсясуть гібридних дій? Як відбувається їх еволюція? Який є характер сьогоднішньої гібридноїагресії?” Аргументи, викладені у статті, підтверджують необхідність подальшого проведен-ня досліджень гібридних дій, які порушили цілісність державних кордонів багатьох країн,у тому числі й України, та продовжують становити реальну загрозу безпеці в Європі та світі.Сучасна практика гібридних операцій з боку агресора демонструє кардинальну зміну такти-ки та засобів, які використовує держава-гравець світового рівня проти супротивника, який єслабким і нездатним захищати цілісність власної території.

Стаття присвячена у вивченні і систематизації основних методичних принципів і організаційних основ удосконалення обліку в умовах чинного законодавства. Також розкриття економічної сутності і змісту розрахунків з покупцями і замовниками, методики оформлення операцій з покупцями і замовниками та облік розрахунків з контрагентами в умовах функціонування інформаційних систем. Облік розрахунків з покупцями і замовниками є найважливішою ділянкою бухгалтерської роботи, оскільки на цьому етапі формується основна частина доходів та грошових надходжень підприємств. За допомогою розрахунків можна, з одного боку спрямувати та забезпечити підприємства сировиною, матеріалами, паливом, тарою, а з іншого здійснити реалізацію готової продукції. Отже, тільки ефективно організований бухгалтерський облік операцій за розрахунками з покупцями та замовниками може забезпечити формування достовірної інформації щодо розрахунково-платіжних операцій підприємства, регулювання порядку їх здійснення з найменшими втратами та прийняття своєчасних управлінських рішень.

Мета. Метою статті є визначення методики оперативного аналізу та контролю виробничого процесу гірничо-збагачувального підприємства в умовах використання SАР R/3 з розробкою пропозицій щодо удосконалення. Методи. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових методів: аналіз і синтез, індукція та дедукція, теоретичне узагальнення, групування та класифікації, логічного узагальнення, й порівняльного зіставлення. Методи логічного узагальнення використано при дослідженні методики оперативного аналізу та контролю виробничого процесу гірничо-збагачувального підприємства. Для наочного представлення порядку функціонування системи SAP R/3 використано графічний метод. Пропозиції за результатом дослідження організації оперативного аналізу і контролю виробничого процесу на гірничо-збагачувальних комбінатах розроблено із застосуванням методів конкретизації та систематизації. Результати. За результатом дослідження економічних джерел інформації здійснено узагальнення поглядів науковців щодо визначення завдань оперативного аналізу. Запропоновано доповнити перелік завдань оперативного аналізу розробкою оперативних управлінських рішень, спрямованих на ліквідацію наслідків виявлених негативних явищ та запобігання їх виникнення у майбутньому. Систематизовано основні етапи проведення оперативного економічного аналізу та доповнено їх перелік. Визначено значення системи SAP R/3 та модульну її побудову, що використовується у діяльності гірничо-збагачувальних підприємств. Конкретизовано об’єкти контролю операцій з виробничими запасами з метою підвищення ефективності контрольно-аналітичного процесу. За- пропоновано форми документів для систематизації результатів перевірки операцій з виробничими запасами. Практичне використання результатів проведеного дослідження дозволить підвищити ефективність системи оперативного аналізу та контролю виробничого процесу на гірничо-збага-чувальних підприємствах. Ключові слова: виробництво, гірничо-збагачувальний комбінат, запаси, оперативний аналіз, оперативний контроль, SAP R/3, модулі SAP R/3.