Статті в журналах з теми "Управління компетенціями"

Problem statement. The article examines the competence management center as a means of resolving contradictions in public administration. It is determined that the essence of the problem lies in the fact that the introduction of information and communication technologies contributes to the development of a higher level of human thinking and motivation for its actions, and accordingly there are new requirements for the quality standards of public administration, which leads to an aggravation of the contradictions of public administration. The purpose of the study is formation of conceptual bases of creation and functional realization of the center of management of competences for the decision of contradictions of public management which have arisen owing to use of modern information technologies. The object of this research is the contradictions of public administration caused by the use of information technologies and tools and means of their solution. The research uses general scientific and special methods: analysis and synthesis, logical, dialectical, generalization method, complex and systematic approaches. Research methods: in the process of scientific work were used general and special methods of scientific abstraction, induction and deduction, statistical analysis, analogy and quantitative and qualitative comparison. The research hypothesis is the assumption that the contradictions of public administration that are caused by the use of information technologies can be resolved by applying the competence management center. Presentation of the main material. It is found out that the main contradiction of the functioning of the management system is that if there is a significant need to update the public nature of management, the lack of proper mechanisms for attracting the object of management represented by the population of a particular territory to participate in the process of forming alternatives, evaluation criteria, analysis, selection and implementation of management decisions requires a solution. Originality and practical significance of the research. It is proved that the use of modern public management tools (development of e-government technologies; the development of innovative information and communication infrastructure using public-private partnership opportunities; the use of a political marketing tool; the introduction of foresight, crowdsourcing and public audit technologies) does not contribute effectively enough to resolving the above contradictions. Conclusions and prospects for further research. As a promising tool, a competence management center is proposed, which helps to resolve contradictions that are becoming more acute in the context of the introduction of information and communication technologies.

Метою статті є дослідження досвіду інших країн щодо функціонування системи управління талантами в державних органах та підготовка відповідних рекомендацій з цього питання для України. Наукова новизна визначається дослідженням системи управління талантами як складового елементу широкомасштабної реформи державного управління. Висновки. В Україні здійснюється широкомасштабна реформа державного управління, що обумовлює необхідність розробки й упровадження нових інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами (зокрема, управління талантами) в усіх державних органах. У зв’язку з цим особливого значення набуває вивчення зарубіжного досвіду щодо управління талантами не тільки у державному, але й у приватному секторах. У статті всебічно розглянуто відповідні принципи та практики управління талантами, а саме: стратегічне планування талантів; пошук талановитих працівників; управління ефективністю; планування наступності; розвиток лідерства; управління компетенціями; навчання і розвиток; оплата праці та компенсації; кадрові системи і показники. Одночасно наголошено на таких ключових принципах управління талантами: узгодженість зі стратегією організації, внутрішня узгодженість, залученість керівництва, підтримка та розвиток організаційної (корпоративної) культури, баланс глобальних і локальних цілей, бренд організації. Пояснено, що ефективне лідерство сприяє розвитку талантів в усіх організаціях на основі чіткого розуміння цілей цього процесу. Одночасно процес розвитку лідерських навичок потребує дієвого управління компетенціями та розробки стандартів компетентностей і моделей успіху для нових лідерів. Система управління талантами визначена як сукупність інструментів, які дають можливість органу державної влади залучати, ефективно використовувати й розвивати талант співробітників. Незважаючи на різні підходи, які використовуються в окремих країнах, аргументовано, що управління талантами сприяє модернізації діяльності усіх без винятку державних органів та удосконаленню управління людськими ресурсами. Враховуючи викладене, розроблено комплексні рекомендації щодо упровадження системи управління талантами в Україні як складового елементу реалізації широкомасштабної кадрової стратегії в усіх державних органах.

Стратегічне управління забезпечує досягнення стійких конкурентних переваг на всіх етапах розвитку підприємства, розглядаючи та застосовуючи процесуальний, структурний, змістовний, людський, ринковий та ресурсний аспекти. Проаналізовано ринок хліба та хлібобулочних виробів та виявлено основні тенденції його функціонування. Доведено, що підґрунтям підвищення конкурентного потенціалу підприємства є управління стратегічними активами і компетенціями підприємства. Здійснено аналіз конкурентного потенціалу підприємств хлібопекарської галузі Одеської області. Проаналізовано складові елементи конкурентного потенціалу. Аналіз рівня та динаміки потенціалу основних бізнес-процесів виявив групу підприємств, у яких спостерігаються проблеми у виробничій сфері, пов’язані з відсутністю гнучких виробничих процесів, автоматизованих систем управління, із низькою узгодженістю систем постачання і збуту. Розраховано рівень конкурентного потенціалу, який дав змогу визначити конкурентну позицію підприємства та розрахувати індекс фактичного використання конкурентного потенціалу.

Мета: дослідити та проаналізувати стан підготовки магістрів громадського здоров’я до управління якістю життя населення. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження стали освітня програма і навчальний план підготовки здобувачів вищої освіти другого (магістерського) рівня освіти галузі знань 22 «Охорона здоров’я», спеціальності 229 «Громадське здоров’я» (ОП «Громадське здоров’я» Ужгородського національного університету); робоча програма навчальної дисципліни «Управління якістю життя» даної освітньої програми. В ході проведення дослідження використано методи структурно-логічного аналізу та бібліосемантичний. Результати. У статті наведено опис та структуру навчальної дисципліни. Програма навчальної дисципліни «Управління якістю життя» підготовки магістрів громадського здоров’я складає 120 навчальних годин (4 кредити) із яких 61,7 % у студентів денної форми навчання та загального навантаження, а у студентів заочної форми навчання цей показник становить 88,3 % відповідно. Програма включає 10 навчальних тем з основних напрямків забезпечення високої якості життя населення. Програма забезпечує набуття здобувачами вищої освіти низки загальних та фахових компетентностей, які дозволять магістрам громадського здоров’я забезпечувати управління якістю життя населення територіальної громади. Висновки. Програма дозволяє забезпечити оволодіння студентами необхідними для практичної роботи компетенціями.

Незворотні зміни навколишнього природного середовища в результаті господарської діяльності людини вийшли за межі окремих територій і почали набувати глобальних масштабів. Це наочно свідчить про низьку результативність державної екологічної політики, під якою слід розуміти цілеспрямовану діяльність уповноважених органів публічного управління, спрямовану на зниження негативного впливу суб’єктів господарювання на навколишнє природне середовище, а також належне реагування на надзвичайні ситуації техногенного чи природного характеру, зміну клімату тощо задля збереження природного розмаїття та мінімізацію шкоди, що завдається здоров’ю населення. Реалізацією державної екологічної політики опікуються різні інституції (не лише уповноважені органи державного управління, а й органи місцевого самоврядування, представники бізнесу та громадськості), міра та спосіб залучення яких визначаються їхніми компетенціями. Застосовувані ними засоби публічного управління залежать від специфіки наявної проблеми й можливостей їх вирішення. Несвоєчасне реагування на потенційні та фактичні виклики в цій царині призводить до негативного впливу на здоров’я населення, що знаходить свій прояв у виникненні захворювань, які почасти переходять у хронічну форму та/чи призводять до летальних випадків. Подальші наукові розвідки мають бути присвячені розробці теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення державної екологічної політики та публічного управління розвитком сфери охорони здоров’я.

У статті проаналізовано безпосередній вплив соціального оточення на розвиток внутрішніх навичок особистості, які сприяють її формуванню як професійного елемента сучасного ринку праці. Крім того, розглянута природа особистості, що криється в комплексі певних рис іноземного студента, що використовуються при взаємодії з навколишнім середовищем, та наявності навичок міжособистісної діяльності, яка спрямована на виконання комунікативного процесу з оточуючими особистостями. У зв’язку з тим, що іноземний студент при взаємодії з оточенням перебуває під впливом культурного шоку, необхідно застосування певних підходів, які сприятимуть більш ефективній соціалізації та інтеграції до нового академічного та соціокультурного середовища. Одним з основних підходів є компетентнісний, що дозволяє сформувати такі особистісні навички, які б сприяли можливості проведення найбільш якісно вибудуваної міжособистісної та міжкультурної взаємодії. Розглянуто погляди вчених щодо терміна “компетентнісний підхід”, що дозволило прийти до власного визначення поняття як можливості індивіда використовувати набуті компетенції в практичній площині для вирішення тих чи інших проблем та питань адаптаційного характеру. Виявлено, що компетентнісний підхід надає можливість його використання не тільки в рамках освітнього процесу в університеті або коледжі (що стосується розвитку певного набору компетенцій, як в теоретичному, так і в практичному плані, а також виконання діяльності аналітичного характеру з виявлення ймовірних помилок у підготовчих програмах та подальшому їх усуненню), а й по завершенню освітнього процесу, при відборі кандидатів на певні посади. Досліджено відмінності між поняттями “компетенція” та “компетентність”, що дозволило прийти до висновку, що компетенції є елементами, які надають допомогу при проведенні діяльності певного типу, крім того, кількість таких сформованих елементів може відрізнятися від направленості та складності ймовірної діяльності. У свою чергу, компетентність представлена у якості спроможності особистості проводити управління компетенціями у процесі проведення академічної або соціокультурної діяльності. Ключові слова: компетенція, компетентність, особистість, компетентнісний підхід, освітній (академічний) процес, соціокультурна діяльність.

Мета роботи – висвітлити досвід застосування дистанційної форми навчання, яка працює на відкритій і найбільш популярній у світі платформі – Moodle, для підвищення якості підготовки висококваліфікованих фахівців-провізорів у Дніпропетровській медичній академії. Основна частина. У статті розглянуто досвід впровадження новітніх інноваційних технологій навчання, які використовуються викладачами на кафедрі загальної та клінічної фармації при підготовці фахівця-провізора. Показано особливості дистанційної системи навчання, її переваги. Оцінка ефективності використаних інноваційних технологій проводиться протягом усього терміну навчання конкретної дисципліни, шляхом тестування та постійного контролю і перевірки опанування теоретичного матеріалу та практичних навичок перед початком кожного практичного чи лабораторного заняття. Показана ефективність використання дистанційної системи навчання як позааудиторної форми організації самостійної роботи студентів. Висновки. Інноваційні технології навчання сприяють розвитку пізнавальних і когнітивних здібностей студентів, а саме – вміння вирішувати поставлені завдання, займатися збором, аналізом і синтезом даних, витягувати з них інформацію, самостійно мислити, володіти комунікативними навичками. Освітні технології відкривають нові горизонти викладання, навчання й оцінки здобутих знань, дозволяють втілювати інноваційні, ефективні моделі адміністрування та управління. Здійснювати постійний моніторинг оволодіння професійними компетенціями, що дозволяє за короткий строк відкоректувати та індивідуалізувати процес навчання. Дистанційні системи навчання надають можливості безперервного навчання, забезпечуючи великому колу людей можливість отримання як післявузівської, так і додаткової освіти.

У статті досліджується роль іншомовної освіти впродовж життя у світлі сучасної парадигми розвитку безперервної освіти. Доведено, що іншомовна освіта є базовою складовою успішного формування професійної компетентності майбутніх фахівців технічного та гуманітарного спрямувань. Проаналізовано вплив комунікативної компетенції поряд із соціально-політичною, інформаційною та соціокультурною компетенціями на становлення сучасного висококваліфікованого фахівця у системі вищої освіти. Визначено, що іншомовна освіта впродовж життя служить також акумулятором базових компетенцій, без яких майбутній фахівець не може адаптуватися до реалій дорослого життя. Розглянуто перспективи та виклики безперервної освіти у рамках сучасних стратегій розвитку вищої освіти в Україні та виокремлено сім першочергових кроків, що включають модернізацію системи управління освітою із забезпеченням автономії закладів вищої освіти; збалансованість ринку праці фахівців з вищою освітою; забезпечення якості й доступності вищої освіти, включаючи іншомовну; інтеграцію науки, освіти і бізнесу з метою економічного зростання країни; розвиток кадрового потенціалу ЗВО; розвиток системи безперервної освіти та навчання впродовж життя; інтеграцію вищої освіти України в європейський та світовий освітній простір з урахуванням національних інтересів. Акцентовано, що іншомовна освіта впродовж життя є засобом формування соціально-політичної, інформаційної, комунікативної та соціокультурної компетенцій, які вважають визначальними у формуванні профілю сучасного фахівця в усіх сферах вищої освіти.

Актуальність дослідження зумовлена потребою реальної практики підготовки соціальних працівників у формуванні соціального лідерства у майбутніх соціальних працівників як основних ініціаторів соціальних змін та удосконалення соціальної роботи. У статті на основі узагальнення результатів наукових досліджень представлено зміст та відповідні складові, компоненти та показники соціального лідерства майбутніх фахівців у галузі соціальної роботи. Метою статті є узагальнення наукового стану розроблення структури соціального лідерства майбутніх фахівців у галузі соціальної роботи та виявлення основних складових компонентів і показників з урахуванням вимог до сучасних фахівців у галузі соціальної роботи. Для виконання поставленої мети та завдань застосовувалися методи порівняння, узагальнення, синтезу, системного аналізу та експертного оцінювання для уточнення змісту поняття «соціальне лідерство соціальних працівників», його компонентів й показників. Встановлено, що експерти-стейкхолдери, володіючи необхідними знаннями, навичками та компетенціями, при створенні відповідних можливостей, можуть ефективно оцінити показники структурних компонентів соціального лідерства майбутніх соціальних працівників. За результатами експертного оцінювання здійснено уточнення показників соціального лідерства відповідних структурних компонентів: орієнтування на соціальні зміни як цінності соціальної роботи; розширення можливостей щодо управління знаннями та ресурсами соціальної роботи; забезпечення розвитку аналітичного і креативного мислення соціальних працівників; прагнення до ефективної партнерської співпраці та командної взаємодії. Акцентовано на тому, що зазначені структурні компоненти є взаємопов’язаними та взаємозалежними, а врахування їх змісту є важливим для формування соціального лідерства у майбутніх соціальних працівників в процесі професійної підготовки.

Становлення економіки нового типу, базисом якої є знання, зумовлює посилення людського капіталу в забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств. Новий підхід до методів управління, серед яких розвиток компетенцій персоналу розглядається як пріоритетний напрям у вдосконаленні системи управління інтелектуальною власністю людськими ресурсами.У статті розглянуто доцільність використання компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом промислового підприємства; розглянуто теоретичні підходи до трактування поняття компетенція і компетентність і проведено семантичний аналіз цих понять; обґрунтовано роль і місце компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом; визначено складові елементи концепції компетентнісного підходу в управлінні персоналом промислового підприємства; досліджено сучасні тенденції використання компетентнісного підходу в управлінні людськими ресурсами промислового підприємства.

Метою статті є вивчення системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва. В межах визначеної мети дослідження основним завданням вбачається розкриття, на основі структурно-функціонального методу, окремих елементів вказаної системи та аналіз їхньої взаємодії і залежності між ними в рамках єдиного цілого.Наукова новизна статті полягає у використанні структурно-функціонального методу як найбільш прийнятного у дослідженні суб’єктів управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, оскільки за допомогою визначення компетенції вказаних суб’єктів можливо проаналізувати їх регулюючий вплив на об’єкт управління, а саме на установи, задіяні в процесі підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва як структурні елементи системи військової освіти та безпосередньо на самих фахівців цивільно-військового співробітництва.Висновки. У статті визначено, що систему цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України очолює Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, яке є органом військового управління Збройних Сил України та одночасно органом, що координує діяльність військових навчальних закладів щодо підготовки фахівців із цивільно-військового співробітництва. Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України є замовником на підготовку фахівців із цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та одночасно здійснює управлінські (адміністративно-правові повноваження) у сфері такої підготовки.Управлінська компетенція – це сукупність правових засобів, які надаються суб’єкту управління (Управлінню цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України) для виконання відповідних функцій (завдань), повноважень у сфері публічного управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, в тому числі з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників такої підготовки. Компетенція Управління цивільно-військового співробітництва реалізується в актах і діях та включає функції та повноваження, а адміністративні або управлінські повноваження зводяться в основному до вирішення представницьких, організаційних та координаційних питань.Аргументовано, що для побудови ефективної системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва необхідне досягнення таких цілей: 1) створення умов для підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва в рамках програм міжнародного співробітництва, а також запровадження системи підготовки військових фахівців для системи цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 2) створення кадрового резерву з військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, які мають досвід цивільно-військового співробітництва, для їх оперативного використання в інтересах забезпечення діяльності Збройних Сил України; 3) розробка стандартів діяльності груп цивільно-військового співробітництва та протоколів дій у штатних ситуаціях взаємодії; розробка структури та механізму залучення цивільного потенціалу в інтересах діяльності Збройних Сил України.

У статті проаналізовано проблеми використання інноваційних технологій в контексті впровадження сучасних концепцій розвитку педагогічної освіти в Україні. Зауважується, що на сучасному етапі актуалізується необхідність забезпечення якісної професійної підготовки педагогічних працівників, здатних використовувати інноваційні педагогічні технології для забезпечення високого рівня якості навчально-виховного процесу, передусім, приєднанням національної системи вищої освіти до Болонського процесу та реформування всіх ланок української освітньої системи.Важливим напрямком сучасної вищої освіти у статті визначається формування та особистісний розвиток студентів, їх становлення як фахівців, які осягнули професійні знання і є готовими до реалізації на практиці. Пріоритетне значення надається формуванню і розвитку в майбутніх фахівців оцінювально-аналітичних навичок, збагаченню їх педагогічного досвіду, знайомству з інноваційними педагогічними технологіями, вмінню працювати з різними інформаційними джерелами тощо.Акцентується, що інноваційні процеси в освітній системі сучасної України активізувалися завдяки становленню авторських шкіл інноваційного типу М. Гузика, О. Захаренка, А. Сологуба, М. Чумарної та ін., діяльність яких спрямована на формування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних систем. Інновації у вищій школі, передусім, спрямовані на: створення електронної бази інноваційних педагогічних технологій, забезпечення науково-дослідницьких (фундаментальних і прикладних) та навчально-методичних наукових досліджень з проблем професійної освіти; вивчення, узагальнення та поширення кращих досягнень вітчизняного, європейського та світового інноваційного освітнього досвіду; організацію і проведення науково-практичних конференцій, семінарів і тренінгів з інноваційних методик викладання гуманітарних та природничо-математичних дисциплін.Оцінюючи процеси модернізації системи вищої освіти в Україні, зазначаємо той факт, що освітній процес сучасних ЗВО характеризується поєднанням дидактичних вітчизняних традицій та освітніх інновацій, які пов’язані із входженням України в європейський та світовий освітній простір. Організаційно-педагогічне забезпечення освітнього процесу в закладах вищої освіти спрямоване на опанування сучасними інноваційними педагогічними технологіями, що відбувається завдяки орієнтації на європейські та світові освітні стандарти, розвиток багаторівневої освітньої системи, функціонування в ЗВО сучасних інформаційних технологіях, широке включення в систему Internet, розвиток інноваційних технологій навчання, створення університетських комплексів, поширення дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, створення авторських підручників, посібників, навчального забезпечення, розробка освітніх стандартів, нових структур управління тощо.Використання інноваційних педагогічних технологій професійно-педагогічної підготовки забезпечують формування важливими компетенціями особистості, шляхом організації науково-дослідницьких та навчально-методичних проектів; ознайомлення та впровадження кращого вітчизняного та європейського досвіду в галузі освіти; організації та проведенні конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгів з інноваційних методик викладання.

Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення компетенції військово-цивільних адміністрацій. Інститут військово-цивільних адміністрацій є дієвим інструментом забезпечення управління на територіях, що постраждали і страждають від наслідків ведення бойових дій, і потребує постійного вдосконалення своєї діяльності і правового забезпечення. Найвагомішу роль у структурі правового забезпечення діяльності військово-цивільних адміністрацій відіграють акти адміністративного права, що зумовлює необхідність визначитися з розумінням компетенції військово-цивільних адміністрацій. Компетенція розглядається як сукупність прав і обов’язків військово-цивільних адміністрацій, які є складовою частиною категорії «повноваження». Компетенцію військово-цивільних адміністрацій представлено як сукупність таких напрямів діяльності: 1) компетенція у сфері планування і соціально-економічного розвитку; 2) компетенція у сфері бюджету та фінансів; 3) компетенція у сфері управління майном; 4) компетенція у сфері містобудування, житлово-комунального господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку і телекомунікацій; 5) компетенція у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, соціального захисту населення; 6) компетенція у сфері регулювання земельних відносин, охорони довкілля та пам’яток історії або культури; 7) компетенція у сфері оборони, національної безпеки та цивільного захисту; 8) компетенція щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 9) компетенція щодо вирішення організаційно-представницьких питань та у сфері адміністративно-територіального устрою. Автор обґрунтовує, що закріплення вказаної компетенції в актах адміністративного законодавства характеризується певною суперечливістю і прогалинами. Такі прогалини мають бути усунені шляхом доповнення Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» низкою бланкетних норм, які відсилають до норм законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

Стаття присвячена розкриттю питання формування іншомовної комунікативної компетенції у здобувачів другого (магістерського) рівня освіти за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування”. Розглянуто сутність понять “компетенція”, “іншомовна компетенція”, “комунікативний підхід”. Здійснено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з питань якісної підготовки сучасних фахівців з державного управління та адміністрування. Обґрунтовано важливість розвитку комунікативної компетенції та необхідність вивчення магістрами з публічного управління та адміністрування іноземних мов в цьому контексті. Зазначено, що комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови, в основі якого покладено комунікативний підхід, передбачає формування у слухачів іншомовної комунікативної компетенції, яка вважається сформованою, якщо слухачі використовують іноземну мову з метою самостійного отримання і розширення своїх знань і досвіду. Встановлено, що характер навичок та вмінь, пов’язаних з формуванням іншомовної комунікативної компетенції при вивченні іноземної (англійської) мови магістрами з публічного управління та адміністрування носить не лише комунікативно-орієнтований, але й професійно-спрямований характер. У дослідженні показані ефективні форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування, зокрема з використанням проєктних технологій, аудіо- та відеоматеріалів, у тому числі автентичних матеріалів. Проведено опитування у формі анкетування серед слухачів магістратури за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування” та державних службовців, які проходили навчання з підвищення кваліфікації в Інституті державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (м. Київ). За результатами проведеного аналізу з’ясовано, що навчальна дисципліна “Іноземна (англійська) мова за професійним спрямуванням” є актуальною у наш час, слухачі виявляють бажання та розуміють необхідність вивчення мов для здійснення подальшої професійної діяльності або використання в різних життєвих ситуаціях, відмічають значне покращення свої знать за час навчання.

У статті розглянуто інтерференцію понять «інноваційна компетенція», «інноваційна компетентність», «інноваційний потенціал», як умови компетентнісного підходу до управління інноваційним потенціалом туристичних підприємств. На основі карти оцінки інноваційних компетенцій проведено інвентаризацію інноваційних компетентностей туристичних підприємств (експлерентів, віолентів, патієнтів, комутантів), що дозволило запропонувати шляхи розвитку інноваційних компетенцій підприємства, які сприятимуть формуванню інноваційної компетентності підприємства.

У статті аналізуються адміністративно-правові аспекти реалізації компетенції Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки. Встановлено, що компетенція Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки, включає повноваження і предмети відання та просторові межі його діяльності. ЇЇ структурними елементами є повноваження, відповідальність, правові засоби, форми та методи реалізації прав і виконання обов'язків в управлінні сектором безпеки. Звернуто увагу на те, що компетенція Верховної Ради України встановлює обсяг і зміст її діяльності з одночасним розмежуванням її функцій і функцій інших суб'єктів як за вертикаллю, так і за горизонталлю управлінської системи сектору безпеки. Визначено, що Верховна Рада України має повноваження щодо призначення на посади (або надання згоди) чи на звільнення з посад окремих службових осіб сектору безпеки (наприклад, Голови Служби безпеки України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини). Встановлено, що Верховна Рада України має повноваження стосовно прийняття законів, що регламентують діяльність органів сектору безпеки, було прийнято Закони: «Про національну безпеку України»; «Про Раду національної безпеки і оборони України»; «Про Службу безпеки України» та ін. Аргументовано, що Верховна Рада України має повноваження щодо затвердження загальної структури, чисельності, та визначення функцій Служби безпеки України, а також Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, Верховна Рада України надає законом згоду на обов'язковість міжнародних договорів та денонсацію міжнародних договорів України; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС та в НАТО; здійснює контроль за сектором безпеки; затверджує Державний бюджет, в тому числі і виділення коштів на розвиток сектору безпеки. Зроблено висновок, що у деяких випадках повноваження Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки досить докладно визначені в законодавстві, однак окремі з них фрагментарно, що вимагає вдосконалення його адміністративно-правового регулювання.

У статті здійснено історико-правовий аналіз концептів місцевого самоврядування в Російській імперії другої половини ХІХ століття. Зроблені висновки, що в першій половині ХІХ століття самоврядування в містах існувало суто номінально; ані магістрати та ратуші, ані шестигласні думи та міські голови не мали реальної влади, яка цілком зосереджувалась у поліційних установах та бюджетних комітетах, що адміністрували міські кошти. У статті досліджується еволюція ідей та поглядів на реформування системи місцевого управління після скасування кріпосного права і, зокрема, місцевого самоврядування, його система, склад, компетенція. Показана боротьба ліберального та консервативного таборів у ході розробки проекту земської реформи 1864 р.

Стаття присвячена дослідженню правового статусу Міністерства освіти та науки України як уповноваженого суб'єкта у сфері наукової діяльності. Встановлено, що галузь науки впорядковано через діяльність, яка є дотичною до категорій «публічне адміністрування» (обгрунтовано через: а) інституційно-суб'єктний вимір; б) спрямування на забезпечення публічного інтересу); «державне управління та регулювання» (обгрунтовано через:а) відсутність належного забезпечення правового статусу суб'єктів наукової діяльності;б) наявність відриву впроваджених реформ у сфері науки від національних архетипів наукової діяльності). Правовий статус Міністерства освіти та науки України як уповноваженого суб'єкта в галузі науки розглянуто відповідно до його нормативної детермінації як суб'єкта державного регулювання та управління науковою діяльністю. Виокремлено якісно-змістові елементи, що визначають правовий статус органів державної виконавчої влади. Звернено увагу на те, що правовий статус Міністерства освіти та науки України є багатовимірною характеристикою становища, яке займає цей суб'єкт в організації впорядкування суспільних відносин та у системі органів державної влади загалом. Одночасно пріоритетним є врахування ідеї публічного адміністрування як прояву функціонування цього органу державної виконавчої влади. Встановлено, що компетенція Міністерства освіти та науки України в частині її детермінації специфікою галузі науки характеризується такими положеннями: 1) визначає цього суб'єкта як такий, що наділений галузевою компетенцією; 2) його повноваження виражено через сукупність прав та обов'язків, які визначають міру можливої поведінки та встановлюють певні види такої поведінки в межах суспільних відносин, що пов'язані з упорядкуванням інтелектуальної творчої діяльності, яку спрямовано на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування; 3) межі його повноважень у галузі науки визначено на нормативному рівні як такі, що поширюються на всю територію Української держави; 4) компетенція вказаного суб'єкта в галузі науки зовнішньо може бути реалізована у правових та неправових формах.

У статті розглянуто проблему іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації і управління морськими суднами. Обґрунтовано ідею про те, що головна мета навчання іноземної мови полягає в оволодінні нею як засобом комунікації та опануванні іншомовною компетентністю, необхідною для професійної діяльності. Наведено аналіз поглядів дослідників стосовно сутності «компетенція», визначено те, що поняття компетентності значно ширше, оскільки воно розуміється комплексно та складається з різних компонентів: сукупності знань, умінь та навичок, необхідних для здійснення відповідної професійної діяльності, властивостей мотивації, ціннісних орієнтирів, готовності до дії, до оцінювання та рефлексії. Визначено, що іншомовна компетенція передбачає не лише наявність навичок та вмінь, але й адекватне їх використання в конкретній мовленнєвій ситуації. На основі сучасних педагогічних підходів та напрямів визначено структурні блоки іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації і управління морськими суднами: аксіологічно-мотиваційний компонент, когнітивний та регулятивно-діяльнісний. Проаналізовано ключові елементи когнітивного компонента іншомовної компетентності майбутніх фахівців, що функціонують відповідно до особливостей мови та професійної діяльності фахівців. У статті з’ясовано специфіку англійської морської термінології, що зумовлює необхідність її врахування її в процесі навчання здобувачів освіти вищих навчальних закладів із метою формування їхньої іншомовної компетентності. У статті охарактеризовано лінгвістичні та педагогічні аспекти формування іншомовної компетентності. З’ясовано, що в процесі навчання морської англійської мови здобувачі освіти мають набути знання про лінгвістичні особливості англійської мови, що підходять для морського дискурсу/ тексту і комунікації та включають типову або часто використовувану технічну лексику і певні граматичні структури. Основну увагу в роботі акцентовано на лінгвістичних особливостях морської англійської мови, а також методології викладання цього навчального предмета для загальних і спеціальних цілей (з урахуванням специфіки когнітивних процесів у морській сфері) і має бути враховано у процесі формування іншомовної компетенції.

У статті детально розглядаються функції і компетенція законодавчої влади. Аналіз проведено з урахуванням законодавчих новел та сучасних тенденцій розподілу владних повноважень, що спостерігаються у світі.Метою статті є дослідження сучасних тенденцій розвитку компетенції законодавчої влади. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі основних функцій і компетенції законодавчої влади з точки зору переважаючих тенденцій розподілу влади в сучасному світі.Висновки. Парламент обмежений у своїх фінансових правах, у праві контролю над діяльністю уряду. Парламент не визначає й політичної програми уряду. Обговорення урядових заяв зводиться лише до формального вираження побажань кабінету. Важливим засобом впливу на уряд у парламентських республіках та монархіях могло б стати право парламенту на вираження вотуму недовіри. Однак можливість використання такого засобу обмежена тим, що парламент піддається ризику дострокового розпуску, до якого може вдатися уряд. У республіках зі змішаною формою правління прем’єр-міністр та міністри призначаються президентом, але визначається склад уряду зазвичай з урахуванням співвідношення партійних сил у парламенті. Однак ця норма не є обов’язковою і більшою мірою залежить від голови держави, аніж від парламенту. Парламент може висловити недовіру кабінету, але така процедура є досить складною. Крім того, вона, як і в парламентарних державах, може призвести до розпуску самого парламенту. У президентських республіках парламент та президент, який стоїть на чолі уряду, формально незалежні один від одного. Не маючи можливості безпосередньо впливати на діяльність президента та його адміністрації, на формування останньої, парламент може певною мірою використати власні фінансові та контрольні повноваження як засіб впливу на них. Але фактично державні органи діють не ізольовано один від одного, а є єдиним механізмом влади, головним завданням якої є вироблення загальної стратегії для забезпечення інтересів тих соціальних прошарків суспільства, яким ця влада належить. Отже, очевидним є той факт, що законодавча влада практично втратила своє початкове значення, і зараз є рудиментарним, анахронічним елементом системи державного управління, потребуючи суттєвої трансформації.

Реформування системи цивільного захисту держави, яке було проведене останніми роками, життя в умовах ринкових відносин, новітніх інформаційних технологій, закордонний досвід розвинутих держав потребує переосмислення існуючої практики підготовки кадрів для реалізації заходів безпеки населення і територій України з урахуванням європейських стандартів управління ризиками. До основних складових змісту підвищення кваліфікації управлінських кадрів в інститутах підвищення кваліфікації та ЗВО мають відносити змістові модулі: законодавчої, культуротворчої та українознавчої спрямованості; світоглядної (сучасної методологічної), психологічної й фасилітативної підготовки; з філософії, політики, парламентаризму, державного управління, права, інноватики, інформатики тощо. Визначення змісту підвищення кваліфікації керівних кадрів відбувається під впливом політичних і соціально-економічних змін, які відбуваються в суспільстві; виявляє тенденцію орієнтації не лише на вимоги держави, а й на особистісні і професійні запити слухачів; спрямовується на оновлення всієї системи безперервного професійного розвитку управлінських кадрів, а саме: на врахування тенденцій розвитку суспільства, на опанування нового змісту та освітніх технологій, на впровадження інновацій, на розвиток уміння зіставляти локальні проблеми своєї професійної діяльності із загальнодержавними пріоритетами, на вмотивованість власного професійного зростання. Механізмом реалізації безпекової теорії є публічне управління у сфері цивільного захисту, що має мультидисциплінарний характер, поєднуючи методологію та інструментарій суспільно-гуманітарних, природничих і технічних наук, опрацьовуючи новий безпековий світогляд, культуру сталого розвитку. Ефективність професійної діяльності фахівців у сфері цивільного захисту, пов’язана з понаднормованими психоемоційними і фізичними навантаженнями, має бути забезпечена застосуванням високотехнологічних та інноваційних методів навчання з урахуванням специфіки діяльності органів управління і підрозділів служби цивільного захисту. Зважаючи на це, функціональна компетенція, тобто знання і вміння виконувати певні типи діяльності та типові для даної функції завдання діяльності, для публічних управлінців у сфері цивільного захисту стає головним видом компетенції.

Мета статті – проаналізувати пріоритизацію лідерських компетенцій майбутніми офіцерами, через оцінку ними значення поведінкових стандартів для ефективного виконання місії та удосконалення структури військового формування. Респондентами були обрані курсанти, які навчаються у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації за спеціальністю «Військове управління», – майбутні офіцери по роботі з особовим складом. Кількість респондентів, які були обрані для участі в опитуванні, склала 50 осіб, серед них 37 чоловіків й 13 жінок. Основу діагностичного опитувальника склав перелік поведінкових стандартів як показників лідерських компетенцій, визначених у відповідності з Доктриною ADP 6-22 «Army Leadership and the Profession». Отримані результати вказують, що чільне місце у відповідях респондентів займає лідерська компетенція, яка проявляється у вмінні змусити підлеглих вийти за рамки своїх особистих інтересів й працювати на загальне благо. Нами були встановлені певні гендерні відмінності у пріоритетах курсантів-жінок та курсантів-чоловіків. Так, курсанти-жінки вбачають розвиток лідерського потенціалу в пріоритизації компетенції управління людськими ресурсами, а саме – у володінні навичками ефективного спілкування і здатності зміцнювати довіру в колективі. При цьому лідерські компетенції розглядаються ними як результат прагнення до саморозвитку. Для курсантів-чоловіків визначальною є функціональна спрямованість лідерських компетенцій, оскільки вони розглядають лідерські поведінкові стандарти як практичні інструменти постановки і досягнення мети. Вони вважають, що між лідером та іншими членами групи має зберігатися певна дистанція, критерієм його ефективності служать не міжособистісні відносини з підлеглими, а виконання завдання, яке він повинен забезпечити. Курсанти обох статей демонструють інтегральний підхід до розуміння військового лідерства, яке поєднує парадигми командного духу і харизматичності особистості. Квінтесенція інтегрального підходу полягає в об’єднанні індивідуальної та командної природи лідерства, при якому реалізується іманентна потреба особистості в пошуках своєї ідентичності, коли індивідуальність схвалюється, і вміння підпорядковувати свої інтереси інтересам військової організації (місії)

В статті обґрунтовано, що соціальна відповідальність має тісний зв’язок із конкурентоспроможністю підприємства. Питання впровадження соціальної відповідальності бізнесу розглянуто не тільки з точки зору проблем соціальної сфери суспільства та необхідності забезпечення соціальних гарантій працюючого населення, а й з позиції використання соціальної відповідальності бізнесу для створення конкурентних переваг для окремого підприємства, налагодження зв’язків з громадськістю та органами центральної і місцевої влади, підтримання позитивного іміджу компанії. В статті проведений аналіз підходів до визначення поняття «соціальна відповідальність». Підкреслено необхідність збалансування соціальних зобов’язань компанії, оскільки вони можуть бути чинити як позитивний, так і негативний вплив на конкурентоспроможність організації. Встановлено, що поняття «соціальна відповідальність» має різне тлумачення в різних наукових роботах, законодавчих актах і нормативних документах і за своєю суттю охоплює багатогранні аспекти ведення бізнесу. Авторами запропоновано визначення конкурентоспроможності та конкурентним перевагам, деталізовано склад техніко-економічних, комерційних та нормативно-правових факторів, що обумовлюють конкурентоспроможність кожного підприємства. Авторамизапропоновано комплекс мотиваційних факторів впровадження соціальної відповідальності на підприємстві. Дано опис базового інструментарію впровадження концепції соціальної відповідальності бізнесу, використання якого у різних комбінаціях дозволить кожному управлінцю знайти необхідну комбінацію дій та мотивів створення соціально відповідального бізнесу свого підприємства. Обґрунтовано, що зусилля із просування соціально або суспільно відповідальних кроків є рентабельними, вигідними, з одного боку, вони підвищують прибуток, а з іншого – збагачують підприємство новими стратегічними компетенціями.

Сусак М. С. Процесуальний розсуд адміністратив­ного суду першої інстанції у компетенційних спорах. - Стаття. У статті на підставі узагальнення та порівняння чин­ного адміністративно - процесуального законодавства, судової практики адміністративного судочинства досліджено особливості процесуального розсуду адмі­ністративного суду першої інстанції у компетенційних спорах. З’ясовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, і на публічно - правові спори між суб’єктами владних повноважень з приво­ду реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (компетенцій- ний спір), а також з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адмі­ністративних договорів. Автором на основі комплексного аналізу положень статтей КАС України розглянуто та з’ясовано, що яв­ляє собою компетенційний спір, що розуміють під по­няттям «компетенція», визначено та розглянуто по­няття адміністративного договору та встановлено, які основні ознаки притаманні саме адміністративному договору. На підставі проведеного дослідження, авто­ром встановлено, що на сьогоднішній день в Україні на законодавчому рівні в адміністративному праві від­сутній спеціальний закон, який регулює правовідно­сини з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. У зв’язку з чим, нерідко в судовій практи­ці адміністративного судочинства трапляються ви­падки, коли адміністративні договори співвідносять, наприклад, з цивільними, господарськими договора­ми, а цивільні, господарські помилково вважають ад­міністративними договорами, або виникають спори стосовно правомірності укладання адміністративних договорів в тій чи іншій управлінській сфері та ін. Тому, автором, з метою подолання існуючих проблем на законодавчому рівні запропоновано прийняти За­кон України «Про адміністративні договори», в нор­мах якого закріпити поняття, види, ознаки, особливос­ті, передумови та ін. з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними ад­міністративних договорів аби мінімізувати, або навіть унеможливити виникнення спірних правовідносин з даного питання. Також, автором на основі комплек­сного аналізу судової практики адміністративного судочинства проаналізовано судові рішення адміні­стративних судів України ухвалених у компетенцій- них спорах, та встановлено, що нерідко компетенція суб’єктів владних повноважень може пересікатися і як наслідок виникає компетенційний спір. Установлено, що судді адміністративного суду пер­шої інстанції наділені правом на реалізацію процесу­ального розсуду у компетенційних спорах. Процесу­альний розсуд адміністративного суду першої інстанції реалізується суддею відповідно до положень статтей КАС України, а також здійснюється на підставі крите­ріїв процесуального розсуду (норм права, фактичних обставин, судової практики, навантаження) з моменту отримання суддею позовної заяви та завершується ух­валенням остаточного судового рішення по адміністра­тивній справі у компетенційному спорі.

У статті розглянуто складові методики використання мобільних інтернет-пристроїв як засобу формування загальнопрофесійної складової компетентності бакалавра електромеханіки в моделюванні технічних об’єктів: застосування різних способів подання моделей; розв’язання професійних задач засобами ІКТ; компетентності в електричних машинах та критичного мислення. На змісті навчання навчальних дисциплін «Вища математика», «Теорія автоматичного управління», «Моделювання електромеханічних систем», «Електричні машини» розкрито особливості використання Scilab, SageCell, Google Sheets, Xcos on Cloud для формування загальнопрофесійної компетентності бакалавра електромеханіки в моделюванні технічних об’єктів. Зроблено висновок про доцільність використання наступного програмного забезпечення мобільних інтернет-пристроїв: хмаро орієнтованих табличних процесорів як засобів моделювання (включно із нейромережевим); систем візуального моделювання як засобів структурного моделювання технічних об’єктів; мобільних комп’ютерних математичних системи, що використовується на всіх етапах моделювання; мобільних комунікаційних засобів для організації спільної діяльності з моделювання. Виходячи зі змісту компетенції із застосування різних способів подання моделей, її формування та розвиток відбувається протягом усієї професійної підготовки бакалавра електромеханіки, тому виокремлювати провідні для цього процесу навчальні дисципліни недоцільно. Дана компетенція є загальнопрофесійною складовою компетентності бакалавра електромеханіки в моделюванні технічних об’єктів. Важливою складовою компетенції із застосування різних способів подання моделей є формування здатності до добору адекватних способу подання моделі засобів комп’ютерного моделювання. Одним із традиційних для навчання моделювання засобів ІКТ є системи комп’ютерної математики. Ключові слова: мобільні інтернет-пристрої; бакалаври електромеханіки; моделювання технічних об’єктів; компетентності бакалавра електромеханіки; методика використання мобільних інтернет-пристроїв; навчання бакалаврів електромеханіки.

Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад формування управлінської компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Проведений аналіз наукових праць, присвячених формуванню професійної та управлінської компетентностей майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, свідчить про те, що ця проблема як у теоретичному, так і в методологічному аспектах не досить досліджена. Зазначено, що науковці розглядали різні аспекти професійної компетентності та культури майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, проблему формування управлінської компетентності. Досліджуються поняття «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність», «управлінська компетентність фахівців фізичної культури і спорту», а також з’ясовується сучасний стан їх сформованості. Встановлено, що управлінська компетентність майбутнього фахівця фізичної культури і спорту – це сукупність компетенцій, які охоплюють систему знань основ теорії управління. Щоб фахівець не тільки мав управлінську компетентність, але й міг би її застосовувати у своїй професійній діяльності, необхідно забезпечити розширення меж професійної підготовки у сфері фізичної культури і спорту, ґрунтуючись на передових підходах до навчання та нових освітніх стандартах. Доведено, що майбутня діяльність фахівця фізичної культури і спорту, а фактично й управлінська компетентність, передбачає її формування під час професійної підготовки, що дасть змогу більш ефективно використовувати творчий, фізичний та інтелектуальний потенціал в теперішніх економічних умовах праці, здійснюючи професійні функції на фоні високого рівня ділових та особистісних якостей, в керуванні процесами і людьми. Автор наголошує, що розвиток фізкультурно-спортивного руху в ринкових умовах неможливий без фахово підготовлених, компетентних фахівців-управлінців фізичної культури і спорту. Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутнього фахівця фізичної культури і спорту у процесі професійної підготовки має базуватися на загальнолюдських цінностях, комплексному компетентнісному підході та професійній компетенції майбутнього фахівця, необхідних під час роботи у сучасних соціально-економічних умовах.

Стаття присвячена дослідженню характеристик Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації. Встановлено, що до ознак, що характеризують Національну поліцію як суб'єкта публічної адміністрації, можна віднести такі: 1) це певним чином узгоджена і організована система, яку складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції; 2) метою діяльності Національної поліції є забезпечення публічного інтересу - забезпечення належного рівня охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 3) Національна поліція наділена винятковими владними повноваженнями для виконання публічних функцій; 4) компетенція Національної поліції поширюється на все суспільство та територію Української держави; 5) Національна поліція діє на основі комплексу способів впливу: правових, політичних, економічних, соціальних через застосування методів правового регулювання, типу узгодження, переконання, стимулювання, примус тощо. З'ясовано, що основною метою Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації є служіння суспільству, тобто забезпечення охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічного порядку та безпеки лише заради людини, при цьому державні інтереси відходять на другорядний план. Звернуто увагу на функціональну ознаку Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації - обов'язкову взаємодію з інститутами громадянського суспільства, що має вираз у здійсненні громадського контролю за діяльністю Національної поліції та поданням звернень громадян до Національної поліції. Визначено, що розгляд і вирішення звернень громадян є однією з найбільш дієвих та ефективних заходів, який передбачає перевірку представниками громадськості відповідності діяльності Національної поліції встановленим законодавством цілям, завданням їх функціонування та дотримання ними у своїй діяльності конституційних принципів, зокрема забезпечення прав і законних інтересів людини та фундаментальних свобод, і на повагу до них. Встановлено, що громадський контроль за діяльністю органів Національної поліції спрямовано на дотримання під час професійної службової діяльності поліцейськими конституційних прав і свобод громадян та законність здійснення поліцейської діяльності в цілому.

Стаття присвячена аналізу проблематики інструментальної скла- дової в адміністративно-правовому механізмі забезпечення фінансової безпеки держави. Акцентовано, що трансформація у сучасній адміністра- тивно-правовій доктрині категорій “форми діяльності публічної ад- міністрації” та “методи діяльності публічної адміністрації” у категорію “інструменти публічного адміністрування” актуалізують дослідження саме інструментів адміністративно-правового забезпечення правоохо- ронними органами фінансової безпеки держави. Встановлено, що у сучасній правовій доктрині застосовується широкий підхід до визначення категорії “правові інструменти”, згідно з яким інструменти – це весь комплексів засобів правового регулювання/впливу, та запропоновано конкретні ін- струменти діяльності публічної адміністрації розкривати через призму системи її інституціонально-функціональних характеристик. Визначено, що правоохоронними органами в процесі забезпечення фінансової безпеки держави використовуються такі інструменти публічного адміністру- вання як нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні до- говори, плани та фактичні дії. Під нормативним актом як інструментом адміністративно-правового механізму забезпечення фінансової безпеки держави запропоновано розуміти виданий уповноваженим суб’єктом юри- дичний акт, у якому закріплено норми адміністративного права, які ре- гламентують відносини у фінансовій сфері між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами, які мають публічний інтерес у цій сфері. Виділено особливості нормативних актів як інструменту забезпечення: загальні формальні параметри, пов’язані з інституційно-процедурними аспектами (компетенція, порядок, форма і т.п.); спеціальні матеріальні параметри (публічність; адресність; юридична обґрунтованість і значущість; нор- мативність; односторонність; підзаконність; недискримінаційний харак- тер). Зазначено, що адміністративні акти за своїми сутнісними рисами є новою категорією для доктрини адміністративного права, зміст яких розкривається через повноваження публічної адміністрації, і є наслідком імплементації законодавства України до права Європейського Союзу, що обумовило перехід від використання терміна «акт державного управління» до поняття «адміністративний акт». З огляду на відсутність легальної дефініції адміністративного акта в Україні, в якості базового застосовано розуміння сутності адміністративного акта як рішення суб’єкта публіч- ної адміністрації щодо вирішення конкретної адміністративної справи, яке тягне юридичні наслідки для конкретних фізичних і юридичних осіб, що відповідає сутності досліджуваного інструмента діяльності публічної ад- міністрації в частині забезпечення фінансової безпеки держави. Виокремле- но фундаментальні ознаки адміністративного договору у сфері фінансо- вої безпеки держави - наявність публічної адміністрації як однієї зі сторін такої угоди, а також сутнісні характеристики щодо обумовлення повно- важень сторін договору на основі владно-управлінської функції. Іншими факультативними специфічними інструментальними рисами адміністра- тивного договору в фінансовій сфері є орієнтація на задоволення публічного інтересу та суспільних потреб у фінансовій безпеці, законодавчі процедурні рамки діяльності суб’єкта публічної адміністрації, спрямованої на реаліза- цію його адміністративної компетенції.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

У статті досліджено генезис наукових уявлень про роль держави в управлінні соціально-економічним розвитком. Визначено, що система публічного управління виступає як антипод бюрократичної системи управління і сприяє ефективній взаємодії державного сектора, бізнес-структур і представників громадянського суспільства, що впливає на вирішення соціально значущих проблем. Доведено, необхідність інформаційного обміну в процесі посилення публічного характеру управління. Запропоновано напрями вдосконалення технології інформаційного обміну в публічному управлінні за допомогою використання функціонального потенціалу центру управління компетенціями, що надає можливість здійснювати уніфіковану інформаційно-комунікаційну взаємодію між акторами внутрішнього і зовнішнього середовища публічного управління та сприяє вдосконаленню процедури розробки і реалізації управлінських рішень.

У статті розглядається вплив різноманітних факторів на якість управління персоналом. Проаналізовано і систематизовано фактори, які впливають на якість управління розвитком персоналу. Визначено функції управління компетенціями на рівні підприємства. Враховуючи той факт, що одна із функцій мотивації полягає у визначенні потреб персоналу та забезпеченні їх задоволення в організації визначено зв'язок між мотивацією персоналу та розвитком компетенцій. Систематизовано та проаналізовано різні точки зору щодо корпоративної культури на підприємстві і її впливу на якість управління персоналом. Враховуючи результати дослідження зроблено висновки, що на якість управління персоналом досліджені фактори впливають у рівній мірі. Запропоновано перш за все на вітчизняних підприємствах звернути увагу на нематеріальну складову мотивації персоналу та розробити більш комплексний підхід до управління персоналом.

At the present stage of the state-building in Ukraine, professionalisation of the public service and formation of the professional linguistic competence of public servants are top-priority issues. Proper command of the state language and the ability to use it correctly is mandatory for the people working in public administration. In this regard, an urgent need arises to clearly identify the competences of business communication and the areas of competence development of public servants generating strong interest on behalf of scientists. The rationale of the topic researched is determined by both the theoretical and practical importance of the issues related to the improvement of the professional speech of specialists working under conditions of constant communication (contact and distant, direct and indirect, oral and written, dialogic and monologic, interpersonal and mass, private and official, informational and factual, related to the inner world of the speaker). The objective of the research is to determine the ways of improving the linguistic competence of public servants. The achievement of the objective in question provides for implementation of the following tasks: • Generalise the approaches to the definitions of the notions of “communicative competence,” “linguistic competence,” “communicative behaviour,” “culture of business communication,” and “communicative professiogram”• Determine the linguistic competence as a factor required for shaping up the professional image of a public servant• Develop proposals for enhancing the linguistic training of public servants • Propose the measures to deepen the linguistic competence of public servants through the systematised linguistic communicative professiogram. The article presents a set of measures aimed at improving the linguistic competence of public administration employees. The emphasis is made on the communicative professiogram which outlines the components of linguistic competences required and the forms of enhancing the communicative culture of public servants.

У статті розглядається комунікативна компетенція середнього медичного персоналу як ключова в структурі професійності медичної сестри. Показано зв'язок та вплив цієї компетенції на іншими. Описані етапи процесу формування та доказана необхідність постійного удосконалення. Аналізується вплив знань, умінь та навичок професійної комунікації на підвищення якості медичного обслуговування. Автор приходить до висновку о необхідності комунікативній підготовки медичних сестер з урахуванням місця роботи – клінічного профілю відділення лікарні, а також автор доводить про необхідність оцінювання сформованої компетенції при прийомі на роботу молодого спеціаліста без професійного стажу. Окремо автор описує етапи управління процесом формування компетенції та зазначає функції управління на кожному етапі.