Статті в журналах з теми "Уніфікація процесу"

В Україні у процесі реалізації політики універсалізації судового процесу відбулася уніфікація принципів (основних засад) господарського, цивільного та адміністративного судочинства. Це, з одного боку, дало змогу усунути значну кількість перешкод у доступі до правосуддя, викликаних штучними розбіжностями, що існували між процесуальними кодексами. З другого боку, в результаті цієї політики спеціальні види судового процесу втратили частину своїх специфічних властивостей, а з ними – можливостей і переваг. Зокрема, був фактично скасований основоположний галузевий принцип господарського процесу – принцип оперативності (простоти, економічності). Стаття присвячена аналізу причин появи в господарському процесі принципу оперативності (простоти, економічності) та наслідків його скасування під час політики універсалізації судового процесу. Метою статті є аналіз причин появи принципу оперативності (простоти, економічності) в господарському процесі, його ролі, наслідків скасування та з’ясування питання про необхідність відновлення. Доводиться, що принцип оперативності є специфічною природною історично обумовленою ознакою процедури вирішення правових спорів у галузі економіки. Встановлено, що основною причиною запровадження принципу оперативності в судовий процес була необхідність вирішення комерційних спорів у максимально стислі строки. Це необхідно з огляду на те, що за сторонами цих спорів стоять передусім публічні інтереси всього суспільства і держави. Обґрунтовується, що спрощення правового регулювання судового процесу є запорукою його оперативності і, як наслідок, ефективності. З’ясовано, що принцип оперативності реалізується не тільки і не стільки за допомогою визначення стислих процесуальних строків, а й за допомогою цілої низки інших процесуальних заходів, котрі в сукупності роблять процес максимально простим, логічним і передбачуваним. Україна успадкувала радянську систему вирішення господарських спорів, що повною мірою відповідала засадам оперативності. Проте під впливом різних об’єктивних і суб’єктивних факторів у процесі перманентного реформування судової системи принцип оперативності поступово вихолощувався із вітчизняного господарського процесу. Останнім кроком стала судова реформа 2017 р., у результаті якої принцип оперативності був фактично повністю вилучений із господарської процесуальної форми. Аналізуються основні реформаторські рішення, що сформували сучасний господарський процес у відриві від засад оперативності. Робиться висновок про те, що тактичний виграш від цих нововведень є значно меншим, ніж загальний стратегічний програш у вигляді ускладнення й уповільнення господарського процесу загалом.

У статті актуалізовано та схарактеризовано сучасні вимоги до майбутнього педагога об’єднаної Європи. Розкрито головні завдання освіти й педагогічної діяльності викладача в контексті європейських інтеграційних процесів. Звернено увагу на процес інтеграції вищої школи у європейський освітній простір як якісно новий етап міжнародних відносин у цій галузі, основними ознаками якого є: інтенсифікація традиційних міжнародних зв’язків; уніфікація освітніх систем різних країн; нові форми освіти, що виникли на основі використання інформаційних технологій; виникнення ринку освітніх послуг і зростання конкуренції на ньому; інтеграційні процеси в освіті; світовий освітній простір. Наголошується на основних положеннях Педагогічної Конституції Європи, в якій представлено перелік нових вимог до особистості педагога об’єднаної Європи ХХІ ст., високий професіоналізм і компетенції якого спрямовуються на формування повноформатного суб’єкта європейського процесу. Представлено низку компетентностей і прикметних особливостей особистості майбутнього європейського педагога, а також типи навичок майбутнього фахівця «hard skills» і «soft skills» та їхні складники. Розглянуто формулу «Чотири К» Програми освітнього альянсу «Партнерство з навчання у ХХІ столітті», що передбачає: креативність, кооперацію, критичне мислення та комунікативні навички. З’ясовано, що процеси євроінтеграції посилюють тенденції щодо зростання професійних вимог до майбутнього викладача, де професіоналізм педагога є своєрідними щаблями, етапами його руху до високих показників педагогічної праці з притаманними йому відповідними рівнями й показниками.

Глобалізація світової економіки та розширення міжнародного співробітництва, розвиток транспортної галузі, системи транспортного забезпечення сприяють формуванню великих транспортних організацій, і найважливішим фактором економічного розвитку стає інтеграція, здійснювана як на галузевому і регіональному, так і на міжгалузевому, міжрегіональному та міжнародному рівнях. Актуальність зумовлена великим значенням перевезень залізничним транспортом, недосконалістю правового регулювання відносин, пов'язаних із перевезеннями вантажів, багажу, пошти та пасажирів залізничним транспортом, і відсутністю сучасних комплексних наукових досліджень із цієї теми. Нині існує необхідність визначення й однозначного розуміння базових понять перевезення транспортом, зокрема залізничним. ЦК України та ГК України внесли низку істотних новел у правове регулювання договірних зобов'язань у транспортній галузі, викликаних потребами сучасних реформ. На практиці виникає чимало труднощів у застосуванні положень ЦК і ГК України. Надзвичайної актуальності набуває проблема узгодження норм ЦК України та ГК України. Нині залізничний і автомобільний транспорт займають особливе місце в системі цивільного та господарського комплексу будь-якої країни і є найважливішими сферами суспільного виробництва. За неузгодженості транспортного законодавства з ЦК та ГК України виникають спори щодо здійснення перевезення транспортом і неправильного застосування норм законодавства про транспорт. Формуючи національне законодавство, необхідно враховувати процеси світової економічної інтеграції. Зближення законодавства проводиться на основі принципів рівності сторін, взаємності, неухильного дотримання суверенітету і національних інтересів. Уніфікація і гармонізація українського законодавства в рамках рекодіфікаціі як складники процесу поступового зближення правових систем повинні мати характер скоординованого, науково обґрунтованого та публічно взаємозбагачуваного, а не механічного запозичення і використання правових норм інших держав. Таким чином, прийняття комплексного законодавчого акта, який би регулював діяльність усіх видів транспорту, зокрема «Транспортного кодексу України», призвело б до уніфікації термінологічних визначень, рекодифікації нормативно-правових актів у сфері транспортної та цивільно-господарської діяльності, покращення цивільної практики застосування законодавства, усунення суперечностей і дублювання правових приписів.

Стаття присвячена проблемам розробки і впровадження інформаційних систем підтримки освітньої діяльності закладів вищої освіти в умовах цифрової трансформації. На основі аналізу вітчизняного і закордонного досвіду визначено технічні та функціональні вимоги до таких систем, обґрунтовано необхідність комплексного використання системного, процесного і проєктного підходів при їх проєктуванні, створенні і впровадженні. Метою дослідження є автоматизація опрацювання інформації, що стосується організації освітнього процесу навчальними підрозділами університету, уніфікація процесів електронного документообігу в університеті, забезпечення його статистичної звітності і підтримка прийняття управлінських рішень на основі аналізу даних про успішність здобувачів вищої освіти за рахунок розробки веб-орієнтованої інформаційно-аналітичної системи в рамках концентричної інформаційної технології. У роботі запропоновано модель наповнення бази даних системи інформацією для формування вихідної документації про освітню діяльність студентів, зокрема додатків до диплому європейського зразка. Також змодельовано і спроєктовано бізнес-процеси, що відбуваються в освітньому середовищі університету. На основі цілеспрямованого і комплексного використання сучасних підходів і технологій проєктування та програмування створено базові модулі веб-орієнтованої інформаційно-аналітичної системи підтримки освітньої діяльності закладу вищої освіти, які впроваджено у діяльність структурних підрозділів Черкаського державного технологічного університету.

Актуальність теми зумовлюється соціальною цінністю цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, зростанням чисельності порушень майнових і немайнових прав людини та невирішеними системними проблемами теоретичного, законодавчого та практичного характеру. Метою статті є вивчення окреслених проблем і визначення шляхів їх вирішення для удосконалення чинного законодавства та практики. Основним методом дослідження є метод міжгалузевого аналізу системних проблем цього інституту. Критично проаналізовано чинне законодавство з питань відповідальності держави за шкоду, спричинену суб’єктами судочинства. Виявлено специфіку структурних елементів цієї відповідальності: підстави, суб’єкти, механізм тощо. Виокремлено позитивні та негативні аспекти реалізації відшкодування цієї шкоди; висловлені авторські позиції щодо них, а також сумніви щодо ефективності регресу. Висновки відображають основні результати дослідження. Так, пропонується визначитися з цілісною концепцією цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, основними компонентами якої є: чітка її диференціація на інститути: 1) відшкодування шкоди, завданої незаконними актами (рішеннями, діями та бездіяльністю) владних суб’єктів кримінального процесу (інших видів провадження); 2) реабілітації; 3) відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення; 4) цивільного позову в кримінальному процесі; законодавче визначення термінології, засад, підстав, суб’єктів та механізму функціонування цих інститутів в окремих главах Кримінального процесуального кодексу України чи окремих законах; реалізація принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, діяльність державних органів та їх посадових осіб на засадах повного та безумовного відшкодування шкоди. Доцільна єдина законодавча галузева “загальна формула” цього конституційного обов’язку з допуском підстав виключення відшкодування; уніфікація процедур про відшкодування шкоди, запровадження виключно її судового порядку. Виключення адміністративного елементу в її процедурах; обов’язок ініціювання відшкодування шкоди покласти на владних суб’єктів судочинства. Постраждалим визначити право звертатися з позовом про відшкодування у кожному випадку виявлення факту спричинення їм шкоди. Також чітко визначити права, обов’язки та відповідальність потерпілих від правопорушень у кримінальному процесі, визнати обов’язковим проведення судової експертизи для вирішення питань про вид, характер і розмір шкоди, участь адвоката визнати обов’язковою.

Акцентовано увагу на потребі уніфікації розмаїття тракту- вань базових детермінант поняття “механізм державного регулювання мультимодальних перевезень вантажів”. Наголошено на її значущості у забезпеченні дієвості інструментарію державного регулювання мультимо- дальних перевезень. Встановлено, що питання державного регулювання мультимодальних перевезень як на рівні держави, так і на міжнародному рівні лишаються практично не вирішеними, оскільки дотепер немає жод- ного міжнародного чи вітчизняного нормативно-правових актів, які б ціл- ком регулювали мультимодальні перевезення, а отже, відсутня і ясність в їх термінологічному визначенні. Здійснено словотвірний аналіз базових детермінант поняття “механізм державного регулювання мультимодаль- них перевезень вантажів”, а саме: етимонологічний, гносеологічний та онтологічний аналіз їх змістовного наповнення. Визначено ознаки муль- тимодальності, які розширюють межі розуміння змістовного наповнення поняття “мультимодальні перевезення”. Розширено перелік пріоритетних критеріїв забезпечення єдності підходів щодо трактування поняття “муль- тимодальні перевезення”, передбачений Проектом Концепції досліджень з уніфікації термінології для перевезень кількома видами транспорту (змішаних, комбінованих, інтермодальних і мультимодальних) (ЕСКАТО ООН) шляхом його доповнення групою інвайронментальних критеріїв, які поєднують у собі підгрупи економічних, соціальних та екологічних критеріїв, що передбачено Цілями сталого розвитку. Завдяки чіткості ви- значених критеріїв єдності підходів до трактування поняття “мультимо- дальні перевезення” розроблено методологію уніфікації цього поняття та визначено послідовність етапів її здійснення. Коротко проаналізовано ко- жен з етапів методології уніфікації поняття “мультимодальні перевезен- ня” та обґрунтовано їх значущість у формуванні змістовного наповнення означеного поняття. Доведено, що забезпечення повноцінності змістовно- го наповнення даного поняття “мультимодальні перевезення” можливе за стейкхолдер-підходом, оскільки він дозволяє врахувати інтереси стейкхолдерів в уніфікації термінології з регулювання мультимодальних пе- ревезень. Запропоновано за стейкхолдер-підходом авторську дефініцію поняття “механізм державного регулювання мультимодальних переве- зень вантажів”, як сукупності інструментарію регулювання послуг з пе- ревезень вантажів, що виконуються двома або більше видами транспорту, організованих одним оператором, який на основі єдиного транспортного документа та єдиної ставки фрахту несе повну відповідальність за органі- зацію та здійснення перевізного процесу, вирішуючи при цьому завдання щодо перевантаження вантажу, оптимізації схем його транспортування, мінімізації транспортних та логістичних витрат, а також максимізації збе- реження навколишнього середовища.

У статті проаналізовано та описано основні властивості поняття «консолідована інформація». Установлено, що ключовими аспектами поняття «консолідація» є об’єднання, захист, спільна мета, злиття, система­тизація, уніфікація, взаємне співробітництво, комплексна інтеграція, зведення, злиття, систематизація, захист через об’єднання та ін. Також визначено дві істотні особливості консолідації інформації, такі як орієнтація на користувача й кооперація між прикладними фахівцями та фахівцями з інформатики. Зазначено, що прикладними завдання консолідації ресурсів є інтеграція інформації й даних, що відбувається під гаслом «інформація – це сервіс»; інтеграція бізнес-процесів, яка полягає в приведенні бізнес-процесів до компонентної структури; інтеграція-консолідація людей передбачає створення консолідованих баз даних про працівників і контрагентів (партнерів), споживачів, забезпечення доступу до інтегрованої інформації кожного окремого учасника бізнес-процесу, за­безпе­чення спільної роботи учасників, віртуальних команд, спільних доку­ментообігу, календаря, електронної пошти, дошки оголошень, віртуальних конференцій; інтеграція програмних засобів є найскладнішим завданням, оскільки саме програмні засоби забезпечують інтеграцію решти складових частин; інтеграція апаратних засобів вирішується в комплексі з інтеграцією всіх ресурсів інформаційної системи (апаратури, програмного забезпечення, даних).

У статті висвітлюються стан дослідження дискусійної проблеми стандартизації процесу навчання і розвитку дітей з аутизмом. Мета статті полягає у висвітлені можливих шляхів впровадження уніфікації як методу стандартизації процесу розвитку і навчання дітей з аутизмом. Під уніфікацією ми розуміємо ефективний метод скорочення зайвого різноманіття спеціальних методів, технік, методик, прийомів, завдань для приведення корекційно-розвиткового процесу на певних його етапах до єдиної системи і однотипності. Однією з визначальних причин звернення до методу уніфікації є превалентність – невпинно зростаючий показник загальної кількості розладів аутизму за певний період часу. Як наслідок, аутологу все складніше здійснювати корекцію розвитку дітей виключно індивідуально чи з малочисельними групами. Ця обставина вимагає знаходження шляхів стандартизації такої допомоги за рахунок впровадження уніфікації із застосуванням методу стратифікації, тобто розшарування симптомів. Перший шлях, який пропонують психологи і нейропсихологи, спрямований на розширення діагностики спектра аутичних порушень у дітей з виділенням трьох його форм. Другий шлях досягнення стратифікації пропонується здійснити на початковому етапі корекційно-розвиткової роботи з урахуванням результатів досліджень в галузі нейронаук про непряме стимулювання функцій кіркових і підкіркових структур мозку дитини. Упровадження уніфікованого підходу створить умови для орієнтації процесу розвитку і навчання дітей з аутизмом на спільність вимог до змісту, який може бути представлений в освітніх стандартах.

У статті досліджено спрощене провадження як процесуальну форму розгляду малозначних справ. Встановлено, що сучасна тенденція диференціації цивільного судочинства, безпосереднім результатом здійснення якої є формування спрощених форм відправлення правосуддя у цивільних справах, сприяє реалізації тих завдань, які були позначені Комітетом міністрів Ради Європи в його Рекомендаціях державам-членам. Гнучкість та індивідуалізм підходів до вирішення поставлених завдань є запорукою перманентного зростання рівня ефективності та оперативності судового захисту. Здійснено уніфікацію доктри-нальних підходів до розуміння змісту і правової природи спрощених форм відправлення правосуддя, а також визначено характер їх співвідношення із суміжними категоріями - «скороченими» та «прискореними» провадженнями. Автором виокремлюються класична, рестрикційна і експансіональна концепції розуміння правової природи спрощених проваджень у контексті сучасної доктрини цивільного процесуального права. Зроблено висновок, що саме в рамках останньої можливе формування органічного симбіозу наукових ідей, поглядів і підходів, який, враховуючи сучасні глобалізаційні тенденції, здатний повністю продемонструвати специфічність, трансцендентність і багатогранність правової природи «спрощення» в цивільному процесі. Обґрунтовується думка, що становлення і подальший розвиток спрощених форм відправлення правосуддя слід пов'язувати із диференціацією цивільної процесуальної форми як базової конструкції цивільного процесу, яка має забезпечити ефективність правосуддя та його основну цінність - право на справедливий судовий розгляд. На думку автора, поява спрощених проваджень є головним фактором модифікації та осучаснен-ня цивільної процесуальної форми, що знаходить своє відображення в диференціації, уніфікації та зміні сутнісних характеристик усталених судових процедур. Наголошується, що питання диференціації та спрощення нерозривно пов'язані з проблемою забезпечення ефективності судової форми захисту, рівень якої залежить від ступеня впровадження нових, організаційно й темпорально оптимізованих форм відправлення правосуддя.

Проаналізовано функції систем автоматизованого проектування за критерієм наявності в одному пакеті можливостей: створювати деталь, проектувати форму для неї, перевіряти її міцнісні характеристики, симулювати заливання та прогнозувати якість кінцевого виливка. На основі аналізу публікацій показано, що з використанням систем автоматизованого проектування легше проводити стандартизацію й уніфікацію елементів технологічного оснащення та систематизацію проектних рішень, які дають змогу скоротити терміни технологічної підготовки виробництва і зменшити собівартість виробів. На основі створеної моделі деталі у середовищі Autodesk Inventor показано процес розроблення прес-форм для литва із врахуванням технологічних особливостей. Проведено симуляцію заливки з подальшим прогнозом якості виливків, що дає змогу спростити та істотно пришвидшити процеси: проектування прес-форми, здійснення аналізу ливарної порожнини та розроблення керівних програм для оброблення деталей на верстатах з ЧПК. Виконано розрахунки усадок, раціональних температурних параметрів процесу лиття та випробування створених деталей прес-форми на міцність та стійкість із задаванням умов закріплення, взаємного розміщення та навантаження, які діють на модель. У кінцевому підсумку отримано модель прес-форми, з яких легко можна зробити кінцеві робочі кресленики всіх деталей.

У статті, на основі положень Конституції України та нової редакції Госпо дарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), розкривається зміст основних засад (принципів) господарського судочинства України як загальних керівних положень, що визначають характер діяльності суду щодо здійснення судочинства в господарських відносинах. Зазначається, що оновлений ГПК України розширив коло основних засад господарського судочинства, зокрема завдяки таким принципам, як верховенство права, диспозитивність, пропорційність, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення; цілком справедливо принципи судоустрою (здійснення правосуддя виключно судом, незалежність суддів, право на справедливий і поважний суд, мова судочинства і діловодства в судах тощо) ні Конституцією України, ні ГПК України не віднесені до принципів господарського судочинства. Водночас розтлумачується алогічність розміщення статей, у яких розкривається зміст зазначених принципів. У статті детально розкривається кожен із новітніх принципів господарського судочинства. Аналізується та висвітлюється досвід Європейського суду з прав людини щодо розуміння змісту зазначених принципів. Автори доходять висновків, що загалом закріплені в ГПК України принципи господарського судочинства відповідають основним конституційним засадам судочинства, хоча норми щодо них і потребують подальшого удосконалення як шляхом узгодження їхнього найменування з найменуваннями, вжитими в Конституції України, так і шляхом більш повного розкриття їхнього змісту. Зокрема, звертається увага на ті проблеми у законодавчому закріпленні основних засад господарського судочинства, які не були вирішені в оновленому ГПК України (зокрема, не розкрито змісту принципу верховенства права, не поширено дію принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом на фізичних осіб — підприємців, не визнано самостійним принципом рівність сторін, звужено зміст принципу обов’язковості судового рішення тощо). Конституційні засади судочинства доповнені в ГПК України міжгалузевими принципами судочинства. Водночас певна уніфікація принципів судочинства привела до того, що оновлений ГПК України не містить галузевих принципів, які були б притаманними лише господарському судочинству і відображали його особливості. Крім того, вважають автори, в законодавстві доцільно більш чітко розмежувати принципи судоустрою і принципи процесуальної діяльності судів.

У статті представлено результати аналізу нормативно-правових і наукових джерел, у яких розкрито особливості підготовки офіцерських кадрів в органах поліції у країнах Європи в кінці XX – на початку XXI століття. З’ясовано, що євроінтеграційні процеси спричинили зміни у системі підготовки персоналу поліції. Узагальнення тенденцій дозволяє констатувати про вплив політичних та соціально-економічних умов на цей процес в окремих країнах та європейському співтоваристві в цілому. З’ясовано, що система підготовки персоналу поліції є також компонентом євроінтеграційних процесів у межах інтеграції правоохоронних та поліцейських систем країн Євросоюзу. Для європейських закладів освіти, де відбувається професійна підготовка персоналу поліції, характерною є практична спрямованість цього процесу, безпосередній зв’язок із практикою, безперервний характер, широкий спектр курсів підвищення кваліфікації, підготовка до взаємодії національних поліцейських служб на різних рівнях, у тому числі через Інтерпол, і безпосередньо між правоохоронними системами. Підготовка поліцейських кадрів є предметом уваги не лише практиків, а й науковців, про що свідчить обговореннята апробація на різного рівня конференціях, симпозіумах, семінарах та під час інших заходів з обміну досвідом. Водночас для освітніх систем підготовки офіцерів поліції характерним є обережне ставлення до процесів уніфікації, передбачених Болонським процесом, а також прихильність до власних освітніх стандартів. У програмах з підготовки співробітників поліції начальницького складу значний обсяг годин відведено формуванню навичок і вмінь роботи з науково-технічними засобами, які надзвичайно широко застосовуються в роботі поліції зарубіжних країн. Теоретична підготовка поліцейських в країнах ЄС спрямована на вивчення нових способів виконання своїх обов’язків. Практична частина навчання сприяє більш ефективному виконанню своїх повсякденних обов’язків. Професійна підготовка поліцейських кадрів в країнах ЄС проводиться поетапно. Спільною тенденцією відомчої поліцейської освіти є те, що випускники поліцейських закладів освіти отримують відомчі дипломи. У відомчих закладах освіти у програмах підготовки робиться наголос на важливість співпраці з громадськістю.

Регулювання відносин, які виникають при розгляді судами цивільних і комерційних спорів з іноземним елементом, має забезпечити справедливе, законне, своєчасне вирішення вказаних спорів та виконання ухвалених судових рішень. Таке регулювання здійснюється як нормами національного законодавства кожної держави, так і нормами міжнародних договорів, які мають відігравати вирішальну роль, перш за все, як інструменти уніфікації. Саме транскордонний характер таких спорів обумовлює необхідність досягнення найбільшої уніфікації в регулюванні та створенні по-справжньому міжнародного цивільного процесу, що досягається єдиними підходами національно-правового регулювання та широким створенням уніфікованих міжнародно-правових норм. Метою статті є аналіз стану регулювання різних складових міжнародного цивільного процесу, витоків, традиції, його становлення та розвитку за роки незалежності нашої держави, перспектив реформування і, що найголовніше, модернізації. Вивчити доцільність або необхідність реформування та модернізації його складових у контексті процесу рекодифікації цивільного та міжнародного приватного права України. Встановлено, що сучасна вітчизняна правова доктрина, наука міжнародного приватного права, теоретичні підходи, які покладені в основу регулювання окремих складових міжнародного цивільного процесу, є загалом сучасними та відповідають “світовим стандартам”. Незважаючи на це, виявлені численні “недоліки”, які потребують реформування та удосконалення і цілі інститути, які відверто застарілі, не відповідають загальносвітовим підходам і відверто шкодять інтересам нашої держави та її громадян. Це, зі свого боку, стосується регулювання судових імунітетів держав та їхньої власності, міжнародної підсудності тощо. Автор дає оцінку сучасному стану регулювання, доходить висновку про необхідність застосування вибіркового підходу до реформування міжнародного цивіль-ного процесу, ставить на порядок денний необхідність здійснення рішучих кроків, особливо в підготовці нормативних актів, які мають усунути прогалини в національному законодавстві та побудувати його на сучасних засадах. Він також вважає вкрай необхідним започаткувати в будь-якому з наведених форматів процес переговорів про укладання міжнародної конвенції з питань міжнародної підсудності та виконання судових рішень, у якій брали б участь Україна та Європейський Союз.

Статтю присвячено висвітленню в теоретико-правовому контексті окремих аспектів організації процесу нормопроєктування, що стане запорукою ефективності правотворчої діяльності як одного із ключових факторів її вдосконалення в Україні. Усвідомлено розуміння такої багатоаспектної категорії, як нормопроєктування, та його проблематику на сучасному етапі правотворчості, де одним із основних завдань постає підвищення якості змісту новостворюваних нормативно-правових актів. З урахуванням наукового доробку наявних напрацювань зарубіжних і вітчизняних учених, обґрунтовано та подано авторське визначення поняття нормопроєктування. Аргументується цілеспрямованість суб'єктів нор-мопроєктування на його результативність, що знаходить своє вираження в текстах нормативно-правових актів. Осмислено ознаки нормопроєктної діяльності. Вказано на зміст правотворчих відносин, кінцевим результатом якого є утворення юридичного акта. Наголошується, що сам процес нормопроєктування являє собою сукупність суспільних відносин зі специфічним характером, який розкривається через різноманітність органів, організацій, установ і посадових осіб, які наділені правотворчими повноваженнями. Підкреслено творчий та інтелектуальний аспекти у роботі нормопроєктувальників. Зауважується, що процес нормопроєктування є цілісним і має відносний характер стадійної структури. Акцентується увага на мовному оформленні правового акта, що є вихідним пунктом матеріалізації закону. Означено процес розроблення проєктів нормативно-правових актів, пов'язаний із юридичною технікою, безпосередньо поєднаною з юридичною культурою, професійне використання якої дасть змогу створити ефективно діюче законодавство. Констатується увага автора на перманентних змінах в українському соціумі загалом і державі зокрема, що відбуваються під об'єктивним впливом всесвітньої глобалізації, на шляху утвердження України у європейський та євроатлантичний простір, які потребують гармонізації, уніфікації, адаптації та породження нових актів законодавства, де одне з ключових місць посідає нормопроєктування, цілеспрямоване на позитивну практику, у процесі якої закладено алгоритм дій, зведений до якісного, ефективного та доцільного підходу щодо утворення юридичних актів для вдосконалення правового регулювання суспільних відносин в умовах політичних і соціально-економічних трансформацій.

У статті розглянуто поняття «підвідомчість», «підсудність», «компетенція» та «юрисдикція» та проаналізо­вано їх співвідношення у гоcподaрcькому процесі, адже досить часто ці поняття вважають рівноправними, що є не зовсім вірно. Доведено актуальність, новизну наукового дослідження та досягнуто його соціальну значу­щість. Узагальнено підходи до квaлiфiкaцiї видів підсудності, які існують у гоcподaрcькому процес. Також було доціджено тa проaнaлiзовaно деякі проблеми визначення підсудності в гоcподaрcькому cудочинcтвi тa їх вплив нa подaльший розгляд cпрaви. Адже під час розуміння та практичного застосування правил юрисдикції слід ще раз підкреслити, що господарські суди - це суди спеціальної компетенції. Господарські суди, як і Конституційний Суд України, має право розглядати тільки ті справи, які прямо віднесені до їх компетенції відповідно до законо­давства. Оскільки юрисдикція в господарському судочинстві відіграє основоположну, базисну роль для всього госпо­дарського процесу, то проблема визначення юрисдикції господарських спорів вимагає уніфікації наукових під­ходів та судової практики (наприклад, види господарських спорів відповідно до Єдиного державного реєстру судо­вих рішень). Вирішення зазначених питань дозволить удосконалити зміст ст. 20 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, яка містить перелік справ, підвідомчих господарським судам, а також привести у відповідність ст. 20 ГПК України та Постанову Пленуму ВГСУ від 24 жовтня 2011 р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» щодо переліку спорів, підвідомчих господарським судам. Окрім того, для поглибленого розуміння юрисдикції її необхідно більш детально розглянути в контексті загальної та спеціальної компетенції господарських судів як елементів судової гілки влади.

Визначено, що питання уніфікації та цифрової трансформації виборчих процесів останнім часом набувають в Україні широкої дискусії. Основною метою, яку ідеологи впровадження електронного голосування ставлять перед собою, є спрощення виборчих процедур, дебюрократиза- ція виборчих процесів, доступність для виборців до системи голосування, пришвидшення процесу підрахунку голосів, мінімізація можливості впли- ву на підрахунок голосів виборців та встановлення результатів голосуван- ня. Досліджено основні види процедур та типи електронного голосування. Також наголошується на важливості дотримання Рекомендацій CM/Rec (2017)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо стандар- тів електронного голосування (прийнято Комітетом Міністрів 14 червня 2017 року). Досліджуючи історію впровадження у світовій практиці електронного голосування та визначаючи причини відмови від такої практики в окремих країнах, проаналізовано та узагальнено позитивні й негативні аспекти впровадження електронного голосування для окремих процедур виборчого процесу. Зауважено, що система “електронних виборів” добре відома у світовій практиці, проте питання її застосування є доволі диску- сійним з огляду на недовіру до самої системи; неможливості забезпечення таємниці голосування за умови ідентифікації виборця під час, наприклад, інтернет-голосування; неможливості незалежного спостереження та вери- фікації даних при підрахунку голосів виборців. Упровадження електрон- ного голосування є питанням окремого ретельного дослідження з огляду на різну історію як успіху, так й історію невдалого застосування у світовій практиці системи електронного голосування.

У статті охарактеризовано основні етапи еволюції засобів і технологій проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті, охарактеризовано сучасний стан проблеми, визначено перспективні напрями досліджень. Формулювання проблеми. Необхідність дослідження обумовлена потребою підвищення рівня ІКТ компетентності вчителів закладів загальної середньої освіти України в аспекті розвитку навичок використання хмарних сервісів відкритої науки, ознайомлення їх з методологічними та методичними засадами використання сервісів даного типу в освітньому процесі. Матеріали і методи. Для досягнення мети роботи були використані загальнонаукові методи: а) теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду; теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення наукових фактів і закономірностей б) емпіричні – анкетування; опитування; бесіди з учасниками освітньо-наукового середовища; педагогічні спостереження за начальною і науковою діяльністю суб’єктів освітнього процесу. Результати. У роботі обґрунтовано, що запровадження хмаро орієнтованих систем відкритої науки у процес навчання і професійного розвитку вчителів є перспективним напрямом розвитку наукової освіти вчителів, що потребує удосконалення методології і методик використання засобів і сервісів відкритої науки, запровадження інноваційних форм і методів у процес навчання і наукових досліджень, розвитку ІКТ-компетентностей вчителів, зокрема, навичок здійснення наукових досліджень у співробітництві, спираючись на застосування хмаро орієнтованих засобів і сервісів підтримування наукових досліджень і опрацювання даних, розширенню частки дослідницького підходу у навчанні, поширенню кращих практик відкритої науки у вітчизняному освітньому просторі. Висновки. Еволюція засобів і сервісів відкритої науки охоплює низку етапів: формування і розвиток науково-освітніх інформаційних мереж і інфраструктур; рух у напрямі їх уніфікації і інтеграції; виникнення Європейської хмари відкритої науки і запровадження найкращих практик її освітнього використання. Існує потреба в обґрунтуванні і запровадженні спеціально розроблених методик проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті вчителів для підвищення активності і вмотивованості до наукових досліджень, поліпшення їх результативності, розвитку ІКТ-компетентності в аспекті використання хмарних технологій.

У статті викладаються окремі положення подальшого розвитку цивільного процесу, спрямовані на покращення судочинства в цивільних справах у цілому, забезпечення відпо­відності встановленого порядку розгляду і вирішення цивільних справ завданням і цілям цивільного судочинства. Визначаються загальні напрями оптимізації цивільного судочин­ства через удосконалення процесуального порядку та використання процесуальної уніфіка­ції. Наводяться нові підходи до шляхів вирішення вказаних питань, що має Ґрунтуватися на глибокому розумінні змісту і функцій процесуальної оптимізації цивілістичного судо­чинства, а також природи процесуальної уніфікації як головного вектора процесуальної оптимізації. The article presents certain provisions ot the further development of civil procedure, directed on the improvement of the civil cases proceedings in general, ensuring compliance with the established procedure for the consideration and resolution of civil cases with objectives and purposes of civil proceedings. Determine the general directions of optimization of civil proceedings by improving the procedural order and application of procedural unification. The Article provides new approaches of solving mentioned issues, which should be based on a deeply understanding of the content and functions ot the procedural optimization in civil justice, and also the character of the procedural unification as the main course of procedural optimization.

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти реформування системи управління Державної прикордонної служби України відповідно до визначеного основного курсу держави на зближення та вступ до Північноатлантичного Альянсу, проаналізовано основні аспекти побудови органів управління Збройних Сил та інших військових формувань України і надано пропозиції щодо уніфікації структури прикордонного відомства. Враховуючи те, що державою визначено основні пріоритети в реформуванні складових сектору безпеки і оборони України за стандартами НАТО, це в повній мірі стосується Державної прикордонної служби України, яка безпосередньо входить до складу сил оборони та сил безпеки й бере участь для вирішення питань захисту національних інтересів держави від воєнних загроз на державному кордоні. Аналіз організаційно-штатної структури Адміністрації Держприкордонслужби України, регіональних управлінь та органів охорони державного кордону вказує на те, що в сучасних умовах структура органів управління вищого органу значно відрізняється від структури нижчестоящого органу управління, що ускладнює процес прийняття рішення та порядок передачі розпоряджень. Це значною мірою було виявлено під час організації оперативно-службової діяльності у зоні проведення Антитерористичної операції та у складі операції Об’єднаних Сил на території окремих районів Луганської та Донецької областей. Процес прийняття рішень та передачі розпоряджень спочатку Антитерористичної операції займав дуже довгий шлях та потребував постійного погодження з Адміністрацією Держприкордонслужби України. Для мінімізації часу й швидкого реагування на зміни в обстановці було прийнято рішення про створення окремого органу управління у складі керівництва операції Об’єднаних сил. Такий підхід значно покращив порядок взаємодії всіх складових операції Об’єднаних сил та спростив процес прийняття рішення й доведення завдань до підпорядкованих підрозділів. Таким чином, уніфікація структур органів управління Державної прикордонної служби України, приведення їх к загальним стандартам військових формувань та органів управління Північноатлантичного блоку, забезпечить швидку взаємодію під час вирішення спільних завдань та буде спроможне увійти в загальну систему управління у разі загрози агресії з боку інших держав.

У статті з’ясовується наявність або “зрілість” певних чинників і передумов для початку процесу рекодифікації Цивільного кодексу України (ЦК України). Термін “рекодифікація” вживається автором у значенні системних суттєвих змістовних і структурних новацій чинного кодексу (або групи кодексів та законів), без створення нового. Проведення рекодифікації ЦК України потребує логіка подальшої трансформації суспільства, а саме формування правдивої й ефективної ринкової економіки як невід’ємної складової громадянського суспільства. Євроінтеграційна спрямованість України також виступає сьогодні найсуттєвішим чинником реформ в усіх сферах суспільства. Можна навіть сказати, що основним напрямом рекодифікації ЦК України є подальша “європеїзація” кодексу. Вагомим чинником сучасної рекодифікації цивільних кодексів багатьох країн, зокрема й України, стала світова (особливо європейська) тенденція до уніфікації та гармонізації приватноправового регулювання. Зусиллями сотень фахівців із країн Європи знайдені найоптимальніші та глобально-придатні правові норми (рішення) для багатьох сфер приватноправових відносин. Такі норми-рішення втілено у численних міжнародних документах з уніфікації приватного права. З огляду на сучасний якісний стан останніх, можна зробити висновок про достатнє “визрівання” міжнародної моделі реформ як чинника рекодифікації. Ще одним вагомим чинником для проведення рекодифікації ЦК України є новітні реформи приватного права в країнах Європейського Союзу, зокрема, розробка і прийняття нових кодексів та законів, модернізація “старих” цивільно-правових кодифікацій з урахуванням європейських й універсальних міжнародних документів. Сьогодні необхідною передумовою створення концепції та нормативного тексту проекту рекодифікації ЦК України стає спроможність вітчизняної доктрини цивільного (приватного) права “очолити” та науково забезпечити реформаторський процес. Відзначаючи невідповідність окремих параметрів вітчизняної науки цивільного права європейським підходам, автор вважає, що їй загалом “під силу” забезпечити процес рекодифікації ЦК України. Що ж стосується обсягів, то, на думку автора, системних суттєвих змін і структурних новацій зазнають не тільки розділи зобов’язального права, а й усі книги кодексу.

Гаманюк В. А. Освітні процеси в умовах полікультурності: мовно-політичний складник. У статті досліджується динаміка змін в освітній політиці Європейського Союзу під впливом мовно-політичних аспектів розвитку сучасного суспільства, аналізуються нові підходи до уніфікації іншомовної освіти з урахуванням сучасних потреб.

У статті проаналізовано законодавство України, яке регулює процедуру оскарження у процесі публічної закупівлі. Зазначені позитивні моменти у реформуванні процедури оскарження. Досліджено проблему щодо неврегульованості питання уніфікації справ, які оскаржують у суді після прийняття рішень Антимонопольного комітету України, особливо щодо підсудності таких справ. Охарактеризовано порядок діяльності Колегії з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та її роль у відповідальності за розгляд скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Встановлено, що справи цієї категорії розглядаються як адміністративними, так і господарськими судами залежно від складу сторін, предмету позову і предмету оскарження. Показано, що практика Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель є дуже нестабільною, а рішення у подібних справах суперечать одне одному. У судовій системі не має єдиної злагодженої позиції та практики щодо більшості питань, які виникають у ході здійснення публічних закупівель. Досі не врегульоване питання уніфікації справ, які оскаржують в суді після прийняття рішень Антимонопольного комітету України, особливо що стосується підсудності таких справ, існує необхідність в розмежуванні юрисдикції. Зазначено, що необхідно звернути увагу на те, що оскарження процедури закупівлі до Антимонопольного комітету України (з подальшою можливістю оскарження рішення в суді) імплементовано в саму систему публічних закупівель не просто як спосіб захисту прав та інтересів сторін закупівельного процесу, а й з метою вироблення єдиної правової позиції, а також прозорості здійснення закупівель. Оскарження повинне бути максимально відкритим та прозорим, що фактично і складає основу реформи у сфері публічних закупівель.

У статті подано аналіз процесу підпорядковування художнього мислення ідеологічному диктатові, «вписування» літературної практики суб’єкта естетичної творчості у формат єдиного радянського методу. Досліджено, що на етапі політичного структурування літературно-мистецького життя, посилення регламентації та уніфікації творчості, письменники у форматі соціалістичного реалізму змушені використовувати нові тактики й методи, відшукувати шляхи адаптації.

Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам. Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади. Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності. Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.

Проблематика інституційного впливу на розвиток системи європейської безпеки надзвичайно важлива, адже сьогодні в рамках ЄС продовжується процес подальшого розвитку архітектури європейської безпеки. Основним принципом у даному контексті виступає принцип колективних скоординованих дій структур та органів Європейського Союзу, який спрямований на адаптацію нормативно­правового середо­вища до сучасних вимог, а також уніфікації ряду функцій, повноважень і обов’язків. Без інституціонального виміру дослідження безпекових аспектів видається складним, тому дана стаття присвячена визначенню характерних інституційних особливостей відповідних органів, за допомогою яких відбувається розвиток системи європейської безпеки. В статті досліджено основні чинники формування інституціонального підходу Європейського Союзу в контексті розвитку системи європейської безпеки. Проаналізовано загальноорганізаційні безпекові функції та функції інституцій ЄС з метою більш детального дослідження підходів європейських структур до питань безпеки. Визначено представлення ЄС на міжнародній арені в рамках ряду інституцій, які в більшій або меншій мірі задіяні в безпековій проблематиці. Обґрунтовано роль Європейської Ради, Ради Міністрів ЄС, Європейської Комісії, Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, Європейського Парламенту, Європейської служби зовнішніх дій в процесі зміцнення загальноєвропейської безпеки.

Актуальність. Актуальність роботи зумовлена індивідуальним підходом до контролю фізичної підготовленості юних спортсменів, які спеціалізуються в боротьбі дзюдо. Основними критеріями індивідуалізації обрано вік, стать та соматичний тип. Завдання роботи – за результатами педагогічних тестувань фізичних якостей здійснити комплексний аналіз загальної й спеціальної фізичної підготовленості дзюдоїстів 11–12 років різних соматотипів, провести кореляційний аналіз і встановити парні взаємозв’язки між показниками загальної та спеціальної фізичної підготовленості в дзюдоїстів в 11–12 років; розробити критерії оцінки загальної й спеціальної фізичної підготовленості борців 11–12 років на основі встановлення їхніх соматотипів. Методи роботи. Установлення соматотипу в юних спортсменів здійснювали за схемою В. Г. Штефка, А. Д. Островського в модифікації С. С. Дарської (1975). Методика передбачає застосування соматоскопії та соматометрії й виділення чотирьох типів тілобудови – астеноїдного, торакального, м’язового й дигестивного. Під час педагогічного тестування проводили стандартні та спеціальні рухові тести, за допомогою яких характеризували розвиток фізичної підготовленості дзюдоїстів. Для встановлення взаємозв’язку між досліджуваними показниками проводили ранговий кореляційний аналіз за Спірменом. Шкалу оцінки результатів рухових тестів розробляли, застосовуючи правило 3-х сигм. Результати. У дослідженні взяли участь дзюдоїсти 11–12 років торакального, м’язового та дигестивного соматотипів (усього 43 особи). Під час дослідження використали 22 рухові тести, які відображають загальну та спеціальну підготовленість дзюдоїста. За результатами застосування 15-ти з них виявлено достовірні відмінності показників у представників різних соматотипів. Достовірно вирізняються своїми показниками дзюдоїсти м’язового соматотипу. Застосування комплексу рухових тестів дало змогу отримати повну інформацію про ефективність тренувального процесу юних дзюдоїстів. Із метою уніфікації педагогічного контролю та визначення найбільш інформативних тестів проведено кореляційний аналіз показників загальної й спеціальної фізичної підготовленості юних дзюдоїстів за результатами 22 рухових тестів. У процесі дослідження виявлено парні кореляційні зв’язки великої сили між параметрами, які характеризують швидкість, швидкісну силу та спеціальну фізичну підготовленість. За результатами педагогічного тестування розроблено оцінну шкалу результатів у балах. Обґрунтовано доцільність його застосовування в процесі педагогічного контролю дзюдоїстів 11–12 років із різними соматотипами. Комплекс тестових завдань має просту технічну характеристику, охоплює всі фізичні здібності й ті форми їх прояву, до яких пред’являються підвищені вимоги в спортивній боротьбі. Висновки. Отримані нами результати дають змогу тренерам легко здійснювати науково обґрунтований добір найбільш інформативних рухових тестів із метою якісного педагогічного контролю розвитку фізичних якостей борців 11–12 років. Розроблену нами п’ятибальну шкалу оцінки результатів тестувань фізичних якостей доцільно застосовувати в процесі педагогічного контролю за навчально-тренувальним процесом дзюдоїстів 11–12 років з урахуванням їхніх соматотипів.

Постмодерне суспільство – це період інтенсивного розвитку інформаційного простору. Однак цей процес носить нерівномірний характер, в цей час коли в сучасному суспільстві стає домінуючим соціальна мережа, Інтернет, які позитивно впливають на людину, збагачуючи її інформацією, але паралельно можна також і побачити негативні їх наслідки – перетворення життя в гру, людина стає «гравцем» життя, де втрачає реальність буття, що пов’язано з віртуальною реальністю. Під соціалізацією особистості мають на увазі процес входження людини в соціальне середовище через засвоєння соціального досвіду. В широкому розумінні – це включення індивіда в суспільні процеси, процес становлення особистості. Метою статті є висвітлення впливу сучасного інформаційного простору на соціалізацію найважливішої когорти нашого суспільства – молоді. Відображено авторський аналіз та основні шляхи дослідження впливу масової культури на сучасну людину. Стверджується, що масова культура, яка стала панівною в суспільстві, не має життєздатної альтернативи. Уніфікація масової культури робить людину збіднілою в культурному плані. Масова культура сучасної епохи йде по суті всупереч її основним настановам відносно пріоритетності індивідуальної самореалізації кожної людини. Вона замінює сприйняття людини як індивідуальності, вона ідентифікується з суспільством, уподібнюється даними стереотипами, які диктує мода, яка дуже мінлива.Автор спробував дослідити ще одну атрибутивну ознаку постмодерну і показати її вплив на людину – віртуальну реальність як соціокультурного феномену і середовища соціалізації молоді. За допомогою неї людина здобула свободу у всьому, але одночасно набула небаченого розмаху загроза для підростаючого покоління стати рабами віртуального простору. Узагальнюючи результати дослідження автор доходить до висновку, що в цілому інформаційний простір дуже впливає на людину, особливо на молодь, яка тільки починає формувати своєю особистість. Соціокультурні зміни в суспільстві, які проходять в нас на очах показують, що ми знаходимся на порозі переходу в якісно нову стадію сучасного розвитку, де імперативами в соціокультурній сфері є самоцінність особи, толерантність, плюралізм тощо.

Виступаючи найважливішою складовою загального процесу глобалізації, що базується на різноманітті ноосфери, правова глобалізація справляє суттєвий вплив на розвиток природничих, суспільних і, звичайно ж, філософських наук, і хоча вона всього лише є проявом однієї з безлічі соціогенних функцій ноосфери, вона, своєю чергою, сама по собі здатна надавати домінантний вплив на динаміку процесу глобалізації в цілому. Отже, якщо глобалізація як системна інтеграція цивілізаційних процесів в ноосфері, за своїм завершенням, неминуче повинна привести все інституційні структури, що функціонують на базі різноманіття ноосфери до уніфікації, то згідно з ученням про ноосферу, правова глобалізація, як одна з форм планетарної – розумової і творчої діяльності людини, – це потужний інформаційно-правовий фактор соціогенної природи. Вона активно впливає на еволюцію ноосфери (планети в цілому) на глобальному, регіональному і локальному рівнях її просторової і речової системної організації. Саме тому не викликає здивування, що в процесі соціогенезу в ноосферу, відповідно до явища зворотного зв’язку в складних системах, правова глобалізація детермінує політичну, економічну, культурну та інші види і форми глобалізації. В цьому проявляється самоорганізація процесів у ноосфері як в природній динамічній системі. В основі механізму самоорганізації знаходиться зворотний зв’язок об’єкта управління з суб’єктом управління (ефект зворотного зв’язку – «feed back»), що, як правило, при негативному зворотному зв’язку забезпечує стійкість системи. Однак явище позитивного зворотного зв’язку в ноосфері може викликати лавиноподібний катастрофічний ефект, наслідком якого буде порушення процесу її сталого розвитку та, навіть, руйнування екосоціального фундаменту ноосфери. Тому важливим видається дослідження ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери, яка: а) виникає в процесі геополітичного аналізу концепції ноосфери як цілісної системи; б) у термінах геометрії і топології (відповідно до теорії подібності) має природну двоконтурну – «оболонково-ядерну» структуру, розділену симплексом еквіпотенціальної поверхні; в) відображає фундаментальні ознаки та глибинні властивості об’єкта, його глобальні й локальні просторові характеристики, особливості взаємодії з навколишнім середовищем у дослідженні процесів правової глобалізації. Метою статті є визначення ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери в дослідженні процесів правової глобалізації. Наукова новизна полягає у дослідженні факторів, що сприяють формуванню, функціонуванню та виокремленню топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації. Висновки. Дослідження процесів формування, функціонування та виокремлення топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації може виявитися перспективним та конструктивним напрямом в умовах загальної глобалізації для використання в моніторингу глибинних процесів правової глобалізації, а саме – еволюції системи міжнародного публічного права, досліджень в області конвергенції правових систем і конституційної політичної економіки суб’єктів міжнародного публічного права, а також міжнародно-правового прогнозування та розроблення правових методів попереджувального управління процесами в ноосфері.

Метою дослідження є розробка методологічного забезпечення формальної структурно-логічної моделі уніфікації форм подання знань в системах штучного інтелекту. В роботі розглядається використання форм подання професійних знань для автоматизації прийняття управлінських рішень. Задачами дослідження є обґрунтування та розробка моделей уніфікації подання знань в системах підтримки рішень з використанням формально-лінгвістичного підходу. Теоретична розробка і практичне впровадження уніфікованої моделі репрезентації професійних знань у системах підтримки рішень є актуальною науковою проблемою. Об’єктом дослідження є процес моделювання і побудови інтелектуальних систем підтримки рішень на основі використання уніфікованих форм подання знань. Предметом дослідження є формальні моделі уніфікації подання знань в інтелектуальних системах підтримки прийняття рішень. Обґрунтовується необхідність розробки уніфікованих програмних систем, заснованих на знаннях, для автоматизації процесів керування прийняттям рішень. При такому підході кожна використовувана форма представлення знань повинна розглядатися окремим випадком (частковою формою) загальної моделі. Результати дослідження полягають у розробці моделі єдиного системно-діалектичного підходу до інкорпорації подання професійних знань. Запропонована структурно-логічна модель подання професійних знань може використовуватися в якості методологічного забезпечення викладання у ЗВО технологій штучного інтелекту на основі уніфікації знань. Розроблена формальна модель подання знань на рівні графів і рівні формальної мови. Створена формальна модель онтології, що регламентує механізм побудови баз знань декларативного характеру.

Сучасні темпи розвитку інформаційних технологій створили передумови для появи широкого спектру інструментів надання освітніх послуг із використанням технологій дистанційного навчання. Це підтверджується активізацією використання систем дистанційного навчання в умовах санітарно-епідеміологічних обмежень та необхідністю гострої економії коштів. Аналіз існуючих систем дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів показав, що їх структура не досконала і потребує уніфікації процесу їх побудови з метою забезпечення ефективності підготовки військового фахівця. Реалізація цього процесу вимагає застосування теоретико-прикладних інструментів побудови структури експертно-навчальної системи військового призначення в системі дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів. Головною причиною наявності зазначеного факту стала нераціональна побудова структури експертно-навчальної системи військового призначення в системі дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів. Виходячи із цього, метою даної роботи є формування типової науково обґрунтованої структури експертно-навчальної системи військового призначення вищого військового навчального закладу для забезпечення надання якісних сучасних освітніх послуг з використанням інформаційних технологій. У роботі використані методи: аналізу – під час дослідження особливостей структури систем дистанційного навчання вищих військових навчальних закладів з урахуванням досвіду провідних країн світу; формалізації – для змістовного опису процесу функціонування системи дистанційного навчання; таксономії – для багатовимірного порівняльного аналізу структур системи дистанційного навчання вищого військового навчального закладу; синтезу – для формування типової структури експертно-навчальної системи військового призначення. Розроблена методика визначення доцільного варіанту побудови структури експертно-навчальної системи військового призначення в системі дистанційного навчання вищого військового навчального закладу, що базується на процедурах багатовимірного порівняльного аналізу показників якості функціонування показників. За результатами застосування методики розроблена типова структура експертно-навчальної системи військового призначення системи дистанційного навчання вищого військового навчального закладу та вироблені рекомендації щодо організації роботи системи дистанційного навчання вищого військового навчального закладу. Використання раціональної структури експертно-навчальної системи військового призначення дає можливість розв’язувати складні та проблемні ситуації у процесі підготовки військових фахівців вищих військових навальних закладів. Цей факт дозволяє усунути обмеження у практиці побудови структури експертно-навчальної системи військового призначення і створює нову можливість охопити ширший спектр факторів, що впливають на якість роботи. Застосування цієї методики дозволяє системі дистанційного навчання вищого військового навчального закладу прогнозувати результати спільного функціонування відповідних підсистем системи дистанційного навчання з урахуванням їх внеску в загальний результат.

У статті розглядаються актуальні питання комунікаційної культури майбутніх лікарів. Автори аналізують різні підходи до визначення категорії дітей з особливими потребами, які потребують уніфікації. Виокремлено коло завдань, пов’язаних із педагогічною підготовкою майбутніх лікарів до надання медичних послуг дітям з особливими потребами: удосконалення методики викладання навчальних дисциплін етичного спрямування, доповнення змісту навчально-виховної роботи в закладах вищої медичної освіти інформаційними матеріалами про специфіку комунікації фахівців сфери охорони здоров’я з дітьми з особливими потребами, формування професійної готовності майбутніх лікарів до просвітницької роботи з батьками «особливих дітей». Визначено базові цінності в контексті культури спілкування майбутніх лікарів з дітьми з особливими потребами, такі, як: пацієнтоцентричність, особистісний підхід, повага людської гідності осіб з особливими потребами, реалізація їх прав та інтере­сів, створення усіх відповідних умов для ефективної діагностики, лікування й консультації дітей з особливими потребами, співпраця з фахівцями інших сфер та громадськістю щодо всебічної підтримки дітей даної категорії і їх родин. Виокремлено психологічні, педагогічні та філологічні аспекти об’єктивної самооцінки майбутніх лікарів як необхідної умови формування їх комунікаційної культури. Підкреслено важливість емпатії, врахування специфіки майбутньої професійної діяльності, особ­ли­вості спілкування з дітьми-сиротами, дітьми з інвалідністю. Доведено ефективність нових методів організації навчального процесу, таких, як: взаємне рецензування, самооцінка, експертна оцінка, підготовка опорних схем (mind map). Визначено перспек­тивні напрями дослідження, що пов’язані з упровадженням інклюзивних цінностей у навчально-виховний процес вищої медичної школи.

Розроблення мети господарського процесуального права має забезпечити наукове підґрунтя збереження і поглиблення спеціалізації господарського процесу на противагу неадекватним відносинам у сфері господарювання та суцільної уніфікації процесуального права України. Запропоновано доктринальний аналіз мети господарського процесуального права в контексті господарського права, досягнення його цілей і реалізації вихідних норм, а також з урахуванням здобутків теорії господарського права. Звертається увага на тісний взаємозв’язок господарського права з процесом, що має відбиватися в особливостях порядку здійснення господарського судочинства. Ускладнення відносин у сфері господарювання та їхнього нормативного регулювання зумовлює складність правничих конфліктів між учасниками відносин у сфері господарювання. Суб’єкти господарювання перебувають між собою у правових зв’язках, і тому порушення одного з них негативно впливає на решту. З огляду на це обґрунтовано, що в умовах ринкової соціально-орієнтованої економіки, ускладнення відносин у сфері господарювання мета господарського процесуального права має полягати не тільки в ефективному захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів окремих фізичних та юридичних осіб, держави, а й у забезпеченні правового господарського порядку як складової суспільного господарського порядку. Основними елементами концепції мети господарського судочинства є: застосування економіко-правового підходу як методології судового пізнання та ухваленнярішення у справі господарської юрисдикції, що дає можливість прогнозувати вплив судового рішення на сферу господарювання; розвиток принципу пропорційності у господарському судочинстві (визначених законом критеріїв суддівського керівництва процесом у взаємозв’язку з диспозитивністю сторін); концентрація справу господарській юрисдикції (зосередження у господарській юрисдикції комплексу всіх взаємопов’язаних правових конфліктів, зокрема й за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування).

Метою дослідження є автоматизація прийняття управлінських рішень у кризових ситуаціях, обґрунтування застосування формально-лінгвістичного підходу до подання професійних знань у системі підтримки рішень диспетчера енергосистеми, а також до опису евристик під час реалізації логічного висновку. Теоретична розробка і практичне впровадження уніфікованої, інтегральної моделі подання знань в системі підтримки прийняття рішень є актуальною науковою проблемою. Задачами дослідження є проведення аналізу форм представлення знань, застосування формальних моделей для різних форм представлення знань, формулювання підходу до методу ієрархічної уніфікації різних форм представлення знань, розробка формальних моделей для кожної форми представлення знань, розробка формальної моделі уніфікації кожної форми подання знань. Об’єктом дослідження є процес автоматизації підтримки прийняття управлінських рішень у кризових ситуаціях на основі використання уніфікованої моделі представлення професійних знань. Предметом дослідження є моделі уніфікації форм представлення знань у системах штучного інтелекту та методи автоматизації процесів управління підтримкою прийняття рішень у кризових ситуаціях. Передбачається розробка інтегральних програмних систем, заснованих на знаннях, для автоматизації процесів керування прийняттям рішень у кризових ситуаціях. При такому підході кожна використана форма представлення знань повинна розглядатися окремим випадком (частковою формою) загальної моделі. Результатом роботи є єдиний підхід до подання та аналізу професійних знань. Запропонована взаємопов’язана ієрархія форм представлення знань, що включає в себе знання різних рівнів про когнітивну діяльність системи підтримки рішень диспетчера. Розроблена формальна модель уніфікації форм представлення знань, формальна система введення обмежень для специфікації форм представлення знань.

Стаття присвячена аналізу правових норм, що регулюють процедури банкрутства суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також виявленню колізійних норм у чинному законодавстві України про банкрутство та приватизацію. Зокрема, Урядом оголошено реалізацію програми приватизації. Близько 960 державних підприємств передано Фонду державного майна України для приватизації. Постановка проблеми, проаналізованої авторами статті, полягає у тому, що переважна більшість цих підприємств має велику заборгованість перед кредиторами. Така ситуація породжує низку конфліктів у застосуванні на практиці різних нормативно-правових актів, які так чи інакше торкаються сфери банкрутства. Мета статті полягає у дослідженні проблеми правового регулювання банкрутства об’єктів державної власності. Основні результати полягають у рекомендації щодо недоцільності встановлення надмірних обмежень і мораторіїв на застосування процедур банкрутства відносно підприємств державного сектору управління. Зазначена практика адміністративноправового регулювання господарсько-правових відносин, як правило, має небажані економічні наслідки. Такі обмеження призведуть до негативного економічного ефекту як для підприємств державного сектору, зокрема, так і для економіки загалом, що позначиться на міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості України. У результаті дослідження можна зробити висновки про необхідність удосконалення механізмів практики застосування законодавчих норм, що регулюють процеду ри банкрутства відносно підприємств із часткою державної власності понад 50 %. Таке вдосконалення можливе через активізацію взаємодії між органами державного управління, судової влади та суб’єктами професійного громадського суспільства, зокрема, з професійними саморегулівними організаціями арбітражних керуючих України з метою уніфікації практики застосування, вирішення колізійних питань та підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства.

В статті досліджено питання сутності поняття «облікова політика» з урахуванням трактувань вітчизняних науковців. Визначено, що облікова політика є важливим засобом досягнення різноманітних цілей підприємства, спрямованих на покращення його діяльності. Вона одночасно виступає і способом уніфікації облікових процедур та зниження їх трудомісткості, і інструментом управління витратами, доходами, фінансовими результатами підприємства, і засобом оптимізації податкового навантаження підприємства. За рахунок застосування облікової політики можна суттєво впливати на результати діяльності, показники фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності, здійснювати ефективне фінансове та податкове планування. Мета облікової політики полягає в наданні повної, об’єктивної та достовірної інформації, яка б всебічно та адекватно характеризувала фінансовий стан підприємства та була корисною для прийняття управлінських рішень. У статті теоретично обґрунтовано значимість виробничих запасів для функціонування суб’єкта господарювання. В бухгалтерському обліку поняття «виробничі запаси» трактується як предмет праці, на що спрямована праця людини і становлять матеріальну основу створеного продукту. Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Розробка облікової політики кожним суб’єктом господарювання є необхідною у зв’язку з впровадженням ряду нормативно-правових актів, що регламентують альтернативні варіанти облікових методик і процедур, щодо яких підприємство має право вибору з урахуванням галузевих особливостей і специфіки діяльності, та стала основою організації і ведення бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Облікова політика підприємства є важливим інструментом, завдяки якому існує можливість оптимального поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства у питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

У статті проаналізовано контекст кризи вищої освіти, спричиненої переходом сучасного суспільства до Другого Модерну. Показано, що в умовах передчуття «смерті університету», або перебування його «в руїнах», сьогодні, з одного боку, переглядається «ідея університету», акцентується увага на зміні його місії, пропонуються нові моделі, гнучкі траєкторії освіти, що стимулює адаптаційні процеси в закладах вищої освіти, їх творче реагування на виклики сьогодення, виникнення позауніверситетських освітніх послуг. Водночас, паралельно відбуваються процеси уніфікації освітньої системи, гонитва за рейтингами, що є проявом попереднього коду індустріального суспільства, коли «невидима» частина навчання мала на меті формування керованої робочої сили. Простежено зв’язок між третинним навчанням, «освітою без навчання» та перетворенням університету на лабораторію суспільно-особистісних нанотехнологій, в якій здобувач, пізнаючи власну унікальність, набуває таку пластичність мислення та функції, яких потребують різні соціальні вузли.

Мета статті – узагальнити міжнародний досвід акредитації судово-експертних установ та конкретизувати можливості його використання в Україні, запропонувати напрями розвитку організаційних засад акредитації судово-експертних установ в Україні, що передбачають, зокрема, розроблення відповідного комплексного нормативного акта. У процесі дослідження закцентовано на уніфікації процесу акредитації судово-експертних установ для спільного визнання результатів досліджень незалежно від того, у якій країні вони зроблені, підвищення їх якості, забезпечення обміну досвідом і вирішення інших питань, зумовлених діяльністю з оцінки відповідності. З’ясовано проблеми, які постають через розбіжності правових систем окремих країн і термінологічну неузгодженість, а також через першочергове розроблення стандартів для регулювання акредитації випробувальних лабораторій, яким не характерні специфічні ознаки судово-експертних установ і особливості проваджуваної такими установами діяльності. Обґрунтовано доцільність започаткування в Україні комплексного акта з питань акредитації судово-експертних установ (їх підрозділів) з огляду на вимоги стандартів ISO/IEC 17025, ISO/IEC 17020 і Настанови ILAGG-19:08/2014 «Модулі в судово-експертній діяльності», сформовано пропозиції щодо його розроблення. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено загальнонауковими і спеціальними методами пізнання, зокрема: порівняльно-правовим досліджено основні підходи до нормативної регламентації розглядуваних процесів; системно-структурним аналізом з’ясовано сутність досліджуваних категорій і правових явищ, їх елементно-компонентний склад; історико-правовим здійснено ретроспективний аналіз окремих проблем розвитку організаційних засад акредитації судово-експертних установ; за допомогою моделювання сформульовано висновки і пропозиції щодо розроблення комплексного акта з питань акредитації судово-експертних установ (їх підрозділів) з огляду на вимоги стандартів ISO/IEC 17025, ISO/IEC 17020 і Настанови ILAGG-19:08/2014 «Модулі в судово-експертній діяльності».Ключові слова: акредитація; судово-експертні установи; судово-експертна діяльність; стандарт; модуль; настанова.

Дослідження термінів ґрунтується передусім на законах загального термінознавства, одним з основних завдань якого є дослідження вузькогалузевих терміносистем, до яких належить і термінологічна система екомаркетингу – молода терміносистема науки, яка виникла на стику екології, економіки та маркетингу. Зусилля екомаркетингу спрямовані на задоволення потреб людей за допомогою виробництва, реалізації та споживання товарів, послуг, обміну інформації тощо, при цьому вони не порушують екологічної рівноваги й не впливають на здоров’я людей. Досліджувані терміни забезпечують накопичення та трансфер фахової інформації та задовольняють комунікативні потреби спеціалістів цієї галузі. Статтю присвячено дослідженню семантичних особливостей термінів екомаркетингу. Матеріалом дослідження слугують англомовні публіцистичні тексти з екомаркетингу за період 2011–2017 років (обсяг вибірки – 52 261 слововживання), які ми вважаємо найважливішими засобами вираження терміносистеми екомаркетингу. Крім того, вважаємо, що сфера функціонування є більш важливою в термінознавстві, адже термін – це мовна одиниця, яка проявляє усі свої властивості й ознаки тільки в разі його вживання в текстах різних жанрів. Дослідження показало, що будь-який публіцистичний текст екомаркетингу містить вузькогалузеві, міжгалузеві, зовнішньогалузеві терміни та загальновживану лексику, причому зауважимо, що газетні статті, порівняно зі статтями спеціальних видань, містять набагато менше термінів усіх груп. Також було встановлено, що в публіцистичних текстах наявна велика кількість термінів-синонімів. Синонімія терміносистеми екомаркетингу проявляє свої особливості, функціонуючи власне в публіцистичних текстах. На основі проведеного аналізу було виділено три типи синонімічних рядів у терміносистемі екомаркетингу, найчастотнішим з яких є ряд синонімів, які частково проявляються в публіцистичних текстах. Для впорядкування терміносистеми екомаркетингу важливим є процес уніфікації синонімів, при цьому потрібно дотримуватися критеріїв вмотивованості та абсолютної частоти. Отримані результати нашого дослідження сприятимуть взаєморозумінню науковців у світі та полегшенню процесу передачі інформації.

У статті досліджено одну з найактуальніших і найскладніших проблем українського мовознавства ХХІ століття – формування економічної термінології на національній основі. Термінологічна лексика є показником рівня розвитку наукової мови в суспільстві, отже, і науки загалом. Термінологічна лексика – це той вид барометра, який визначає рівень професійної освіти, оскільки багата термінологія є одним із важливих показників рівня професійної освіти у країні. Стандартизація економічної термінології, визначення її ролі у формуванні лінгвістичної та професійної компетентності фахівців у будь-якій галузі знань є головною проблемою натепер. У статті проаналізовано типи лексичного запозичення, досліджено загальні риси, що визначають суть будь-якого терміна; зосереджено увагу на термінах-стандартах. Використовуються діалектичний, емпіричний, емпірично-теоретичний та теоретичний методи. З’ясовано загальні та специфічні особливості термінологічної номінації економічних понять, що сприятиме уніфікації, стандартизації та кодифікації цієї термінології; досліджено проблему асиміляції іншомовних елементів. Наголошено на тому, що стандартизація термінологічних систем на національному та міжнародному рівнях є необхідною й актуальною, оскільки вона спрямована на вибір термінологічного стандарту та затвердження його як обов’язкового варіанта. У статті проаналізовано історію української економічної термінології від часів Київської Русі, з’ясовано загальні та специфічні особливості термінологічного номінування економічних понять, досліджено проблему засвоєння та передавання іншомовних елементів, визначено типи лексичної інтерференції, наведено спільні ознаки, які визначають суть будь-якого терміна як лексичної одиниці спеціального, обмеженого функціонування; проаналізовано терміни з повним структурним збігом та терміни із частковою заміною компонентів, оформлені словотвірними засобами мови-реципієнта; визначено позамовні та внутрішньомовні причини запозичень. Наголошено, що важливим аспектом класифікації термінологічних одиниць економічної сфери є їхні словотвірні особливості.

Процесуальні закони, на підставі яких здійснюються усі види судочинства, повинні відповідати низці вимог, однією з яких є відсутність смислових колізій у змісті таких законів. Натомість здійснена законодавцем спроба уніфікації процесуальних засад адміністративного, цивільного та господарського судочинства призвела до виникнення численних колізій у новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Це пов’язано, певною мірою, зі специфікою завдань адміністративного судочинства, особливостями предмета публічно-правових спорів, а також правовим статусом учасників відповідних справ. Метою статті є виявлення смислових колізій у змісті нової редакції КАС України та аналіз їх можливого впливу на процес здійснення правосуддя в адміністративних справах. Виявлено колізії, пов’язані з визначенням завдань адміністративного судочинства, які полягають у тому, що мета адміністративного судочинства в деяких видах адміністративних справ за своїм змістом суперечить таким завданням. Такими, зокрема, можна вважати справи за зверненнями суб’єктів владних повноважень. На прикладі аналізу змісту термінів “судове рішення” та “рішення суду” встановлено колізії термінологічного типу. Колізії, пов’язані з проблемами застосування в адміністративному судочинстві аналогії закону та аналогії права, розглянуто з погляду виникнення ризику подвійного тлумачення відповідних норм КАС України. Описано приховану колізію, яка стосується способів виконання судових рішень органами місцевого самоврядування. Виявлено смислові колізії, що мають місце стосовно представництва у суді окремих видів суб’єктів владних повноважень, зокрема органів місцевого самоврядування, а також можливості вирішення публічно-правових спорів шляхом примирення. На підставі аналізу змісту існуючих смислових колізій поставлено під сумнів необхідність деяких аспектів уніфікації різних за своєю природою видів судочинства. На підставі дослідження виявлених колізій зроблено висновок про те, що частина з них, зокрема ті, які стосуються завдань адміністративного судочинства та застосування аналогії закону й аналогії права, можуть ускладнити процес здійснення адміністративного судочинства, а отже, мають бути подолані шляхом внесення відповідних змін та доповнень до чинного КАС України, що сприятиме підвищенню якості здійснення цього виду правосуддя.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.