Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Умови господарювання.
Статті в журналах з теми "Умови господарювання"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Умови господарювання".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Білий, О. "Вина суб'єктів господарювання як умова відповідальності за безпеку продукції". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 175–81. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.961.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті приділяється увага вині як умові господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Здійснено науковий пошук змісту концепту «вина» в сфері безпеки продукції. Серед низки наявних у науковому обігу тлумачень поняття «вина» виявлено, що в його основі перебуває удавана воля суб'єк- та господарювання, а не механічно складене волевиявлення працівників, з яких формується трудовий колектив і саме цей фактор є ключовим для виокремлення у товаро-продовольчій сфері. Розглянуто оціночне розуміння поняття «вина» в межах поведінкової та психологічної концепцій а також згруповані в юридичній літературі доктринальні погляди щодо вини суб'єкта господарювання як умови відповідальності. Надана юридична характеристика вини у сфері безпеки продукції шля- хом виявлення структури, змісту, форми, сутності, ступеню та обсягу. Роз’яснено, що структура вини проявляється через дії, мотив та волевиявлення суб'єкта господарювання. Встановлено, що домінуючим моментом змісту вини є вольовий. Формою вини є випадок коли товаровиробник (оператор ринку) має вчиняти протиправне діяння в сфері товаровиробництва свідомо та з власної волі. Загострена увага на психо-емоційному стані працівника під час процесу товаровиробництва як складника сутності вини як умови господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Встановлено, що в сфері безпеки продукції ступінь вини формують належні умови праці суб’єктів господарювання, факт дотримання чи недотримання санітарно-гігієнічних норм, рівень заробітної плати. З’ясовано, що вина супроводжується непрямим умислом, а ціною помилки при виробництві продукції є життя і здоров’я споживача. Розглянуто принцип презумпції вини у сфері безпеки продукції. Наостанок відмічено, що «умови» є частиною більш широкого поняття «підстави» і тому їх не можна ототожнювати.
2
Бабіч І.І., Патарідзе-Вишинська М.В. "ЗАГРОЗИ ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Економічні науки. Облік і фінанси 1, № 16 (61) (18 березня 2020): 5–18. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2707-8701-2019-16/61-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із важливих чинників незалежності держави за умов євроінтеграції є стан фінансової безпеки суб’єктів господарювання, особливо у стратегічному секторі економіки - сільському господарстві. Через нестабільність ринкового середовища постає потреба в комплексній превентивній оцінці зовнішніх та внутрішніх факторів, що прямо чи опосередковано впливають на аграрний бізнес. В статті розглянуто умови, за яких може бути забезпечено пом’якшення впливу факторів ризику та підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств на європейському ринку.
3
Дєнєжніков, Сергій, та Віталій Серга. "УМОВИ ФОМУВАННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 8(102) (27 жовтня 2020): 160–71. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.08/160-171.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичному дослідженню умов формування маркетингової діяльності закладу вищої освіти. Особливий акцент у статті спрямовано на принципи стратегічного розвитку маркетингу в освітній сфері. У статті маркетинг закладу вищої освіти розглядається як система діяльності, що дозволяє суб’єкту господарювання оцінювати стан на ринку освітніх послуг, проаналізувати тенденції розвитку та ухвалити обґрунтовані управлінські рішення в подальшій роботі.
4
Демченко, І. В. "Фінансова безпека суб"єкта господарювання: сутність та умови виникнення". Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції, № 1 (6) (2010): 35–38.
Знайти повний текст джерела
5
Товмасян, Артур. "ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЩОДО СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР". Науковий вісник: Державне управління 4, № 6 (1 грудня 2020): 252–65. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-4(6)-252-265.
Повний текст джерелаАнотація:
Належне виконання судових рішень є виявом довіри до органів державної влади, а також однією з умов взаємовигідної співпраці суб’єктів господарювання. Узагальнення даних офіційної статистики, матеріалів соціологічних досліджень, змісту дисертаційних робіт і публікацій у фахових виданнях за даною проблематикою дозволяє стверджувати про наявність як фрагментарних, так і комплексних досліджень, спрямованих на виявлення причин доволі низької результативності державного управління виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні. Загалом невтішна ситуація обумовлена наявністю декількох проблем, які істотною мірою ускладнюють умови забезпечення економічної безпеки як окремих суб’єктів господарювання, так і територій загалом. Для вирішення чи, принаймні, мінімізації негативного впливу проблем, потрібнечітке розуміння їх специфіки, а тому доречною вбачається вдосконалена класифікація проблем, що унеможливлюють забезпечення належного рівня результативності державного управління виконанням судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні залежно від масштабу, особи позивача, особи відповідача, специфіки позову, економічного становища позивача, етапу примусового виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання, сфери застосування відповідних механізмів державного. Пропонована класифікація не містить вичерпного їх переліку, оскільки на тлі вирішення «старих», цілком ймовірна поява «нових» проблем. Запропонованакласифікація має доповнити методологію державного управління, а її використання дозволить більш системно підходити до розробки конкретних рекомендацій по усуненню наявних проблем у цій царині. Подальші наукові розвідки за даною проблематикою мають бути спрямовані на розробку для підрозділів Державної виконавчої служби та приватних виконавців практичних рекомендацій, що передбачають вдосконалення наявних і запровадження нових механізмів взаємодії у ланцюгу «державний/приватний виконавець – позивач – відповідач» як запоруки підвищенню довіри до ситеми виконання судових рішень, й (що більш важливо) покращенню умов для ведення легального бізнесу.
6
БЕЗУХ, ОЛЕКСАНДР. "Технічне регулювання у сфері господарювання". Право України, № 2018/05 (2018): 30. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-030.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування сучасних ринкових відносин неможливе без створення конкурентного середовища, подолання бар’єрів у торгівлі, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, створення ефективного захисту національного споживчого ринку від небезпечної продукції. Вирішення означених завдань досягається за допомогою системи технічного регулювання, що відповідно до досвіду інших країн та прийнятих в Україні нормативно-правових актів фактично складається із системи стандартизації, з системи оцінки і підтвердження відповідності й метрології. Створена в Україні система технічного регулювання має певну суперечливість у формуванні вимог до товарів і його обігу та неоднозначність застосування правниками термінології, а дослідження змісту технічного регулювання здійснюється переважно фахівцями з технічних і природознавчих наук, які не розглядають технічне регулювання у системі ринкових господарських правовідносин. Причиною такого стану є недооцінка цього правового явища в системі господарських правовідносин та формуванні умов обороту товару на ринку. Метою статті є визначення місця технічного регулювання у системі господарського права. У статті встановлено, що технічне регулювання є підгалуззю господарського права, яке регулює всі відносини стосовно виконання обов’язкових вимог (правових приписів) до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів та методів виробництва, які виникають на кожному ланцюзі обороту товарів на ринку, права та обов’язки суб’єктів господарювання, умови обороту товарів, починаючи з введення товару в обіг та створення в подальшому додаткової вартості з його використанням, аж до його споживання або виведення з ринку, та ринкового нагляду. Приписи щодо виконання обов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних із ними процесів та методів виробництва, передбачені актами технічного регулювання, у разі настання певних юридичних фактів породжують складні правовідносини, що можуть випливати з договорів, фактів нанесення шкоди, порушення публічного господарського правопорядку й економічної конкуренції, захисту прав споживачів тощо. Автором доводиться, що акти технічного регулювання встановлюють певні технічні та інформаційні вимоги щодо суб’єктів господарювання, товару та умов його обороту на ринку. Недотримання вимог актів технічного регулювання спростовує презумпцію відповідності товару вимогам чинного законодавства та є підставою для недопущення відповідної продукції для обороту на ринку, виникнення правовідносин щодо захисту прав споживачів та захисту економічної конкуренції. Встановлено, що розуміння та застосування термінології у сфері технічного регу лювання, зокрема і з боку компетентних органів України, є неоднозначним, що створює враження суперечливості з системою технічного регулювання у Європейському Союзі. В Україні відсутня класифікація та облік нормативних актів, які мають фактичний статус технічних регламентів.
7
Verbovska, L. S., N. M. Hamuliak, O. V. Gladun та Yu S. Muts. "ВПРОВАДЖЕННЯ СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПРОЦЕСНОГО ПІДХОДУ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 14–23. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.14-23.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено основні складові застосування процесного підходу для удосконалення бізнес-процесів суб’єктами господарювання. Обґрунтовано умови гнучкості в контексті впливу зовнішнього середовища. Запропоновано інструменти та методи, що засновані на стосунках всередині самого суб’єкта господарювання, є досить практичною складовою спрямованою на спільну мету з покращення бізнес-процесної діяльності. Розглянуто концепцію керованого управління (Agile Management), яка випливає з інформатики та Модель гнучкого підприємства. Визначено, що провайдери гнучкості - це засоби, за допомогою яких можна досягти необхідних навичок для створення відповідних практик, інструментів та метод і не можуть виступати, як результат обмежень внутрішнього та зовнішнього середовища, є концепцією внутрішньої політики організації та конфігурації ресурсів. Запропоновано процесне управління, яке має базуватися на процесному п’ятиресурсному методі, і полягає у визначенні сфер адаптації суб’єкта господарювання до глобальних змін, стратегій розвитку, людського потенціалу, ІТ-систем. Виокремлено завдання концепції керованого управління (Agile Management) і Моделі гнучкого підприємства та очікування того, що маючи доступ до необхідної інформації, керівник/тор-менеджери суб’єкта господарювання зможуть забезпечити високу додану вартість у підвищенні ефективності бізнес-процесів. Доведено, що впровадження процесного підходу в управлінні є головною складовою підвищення конкурентних переваг суб’єктів господарювання в умовах глобальних змін.
8
Fedicheva, Krystyna, Oleksii Kochetkov, Stanislav Honcharenko, Ruslana Levkina та Maksym Bichevin. "Контролінг, моніторинг і діагностика в ідентифікації ефективної управлінської практики аграрних підприємств". Agricultural and Resource Economics: International Scientific E-Journal 7, № 2 (20 червня 2021): 200–218. http://dx.doi.org/10.51599/are.2021.07.02.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Мета дослідження – зважаючи на функціональне навантаження системи контролінгу, моніторингу та діагностики, визначити методичний підхід до контролю результативності в процесі моніторингу виробничих параметрів функціонування аграрних підприємств і діагностики проблемних аспектів забезпечення фінансово-економічного результату з метою обґрунтування управлінських рішень при плануванні перспективних виробничих програм.
Методологія / методика / підхід. Дослідження проводили на основі використання загальнонаукових методів (при дослідженні теоретичного підґрунтя функцій контролінгу, моніторингу та діагностики управлінської діяльності в забезпеченні ефективності прийняття управлінських рішень при плануванні структури посівних площ), абстрактно-логічного (для узагальнення особливостей впливу ступеня використання інтенсивних культур на результативність зернового напряму аграрних підприємств), економіко-математичного (для ідентифікації оптимальної стратегії дії в умовах інформаційної невизначеності менеджменту аграрних підприємств, пов’язаною із наявністю слабоструктурованих проблем), статистичних методів (теорії статистичних рішень для моделювання механізму взаємовпливу сільськогосподарських культур у заданих умовах забезпечення природними ресурсами) та конструктивного (для визначення способу обґрунтування оптимальних потоків ресурсів і результатів діяльності з метою максимізації прибутковості діяльності за умови сталості ресурсної основи). Методологічним підґрунтям в опрацюванні матеріалу виступив діалектичний метод пізнання суспільно-економічних явищ.
Результати. У ході проведення наукового дослідження проаналізовано умови формування обґрунтованої системи землеробства суб’єктами господарювання та діагностовано передумови вироблення вірогідних управлінських дій у забезпеченні сталої прибутковості підприємств. Установлено, що в умовах Луганської області критичне підвищення частки соняшника в посівах є реактивною поведінкою управлінської практики менеджменту. Обґрунтовано за даними діагностичного аналізу відповідну залежність управлінських рішень щодо планування структури посівних площ від сприйняття сприятливості умов господарювання. Визначено основні параметри статистичного моделювання для реалізації діагностичних функцій з ідентифікації вірогідних управлінських дій у забезпеченні сталої прибутковості підприємств.
Оригінальність / наукова новизна. Наукова новизна представленого дослідження полягає в удосконаленні методичного підходу до реалізації функцій контролінгу, моніторингу та діагностики в процесі обґрунтування перспективної виробничої програми аграрного підприємства в зазначених умовах господарювання, який, на відміну від наявних, ґрунтується на використанні методології теорії ігор і дозволяє виявляти певні закономірності підтримки високої фінансово-економічної результативності в дослідженні інформації (параметрів) про технологічну дисципліну, що не має чіткого математичного (регресійного) зв’язку.
Практична цінність / значущість. У ролі перспективного завдання розвитку системи контролінгу, моніторингу та діагностики визначено формування механізмів програмування розвитку зернового господарства, як головного напряму спеціалізації в степових умовах господарювання Луганської області, на принципах галузевої конкурентоспроможності, що дозволить частково виключити реактивність системи менеджменту аграрних підприємств.
9
Шульга, О. А. "РИНОК ЗЕМЛІ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 7 (29 червня 2021): 7–16. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.7.1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропоновано алгоритм розроблення аграрної політики та визначено її складники. Автором обстоюється теза, що базовими складниками такої політики є відповідні інституційні механізми прямого впливу держави, які за гармонізованої взаємодії з ринковими механізмами саморегулювання створюють сприятливі умови для ефективного розвитку аграрного сектору, поєднуючи приватні та суспільні інтереси. Розроблено концептуальну модель аграрної політики та визначено її ключовий принцип, який може бути сформульований так: оскільки земля є власністю народу, то права власності на неї мають обмежуватися на користь суспільства (тенденція до соціалізації економіки). Обґрунтовується позиція, що запровадження цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення – це потенційна можливість не лише розв’язати суперечності приватної власності на землю, а й виправити допущені помилки у процесі ринкової трансформації аграрного сектору. Автором доводиться, що сьогодні в Україні відсутні інституційні та макроекономічні передумови для запровадження вільного ринку земель сільськогосподарського призначення, тому його запровадження має відбутися за умови формування нових та модернізації діючих інститутів, які дадуть змогу підвищити ефективність діючих форм господарювання. Обґрунтовується доцільність запровадження в Україні ринку земель сільськогосподарського призначення у два етапи (на першому етапі має відбуватися поширення оренди та кооперації, а на другому етапі, за умови формування відповідних інституційних та макроекономічних умов, можливим стане запуск ринку земель сільськогосподарського призначення).
10
Григорчук, М. "Конституційно-правові гарантії захисту прав суб’єктів господарювання". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 1 (29 червня 2021): 102–12. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.1.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведений аналіз стану системи господарського законотворення показує, що дії законодавців практично завжди відставали від потреб економіки, а господарські процеси в Україні врегульовувалися недостатньо дієвим і несвоєчасним точковим втручанням. Аналогічна ситуація зберігається і нині з тими лише відмінностями, що зумовлені виконанням вимог світової та європейської спільноти як умови, за яких відбувається доступ українських товарів на міжнародні ринки, та надаються закордонні кредити.
Обґрунтовуючи теоретичну складову процесу забезпечення конституційних гарантів при захисті прав суб’єктів господарювання, автор дійшов висновку про те, що науковцям і практика вкрай необхідно визначитися щодо однакового і професійного розуміння поняття «справедливість», адже лише шляхом застосування цього поняття в його класичному розумінні з урахуванням логічної категорії обсягу можна забезпечити правильне, об'єктивне, неупереджене ставлення людських і господарських відносин, які відповідають морально-етичним і правовим нормам.
11
Колотуха, С. М., та Н. І. Гвоздєй. "СУЧАСНІ УМОВИ РОЗВИТОКУ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Підприємництво та інновації, № 11-2 (29 травня 2020): 98–104. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.34.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено розвиток земельних відносин, запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення та іпотечного кредитування сільськогосподарських підприємств у контексті сучасних умов. В Україні обґрунтовано побудову систему іпотечного кредитування, що поєднує елементи однорівневої та дворівневої моделей. Доведено, що невід’ємною складовою частиною фінансового обслуговування суб’єктів господарювання в Україні повинна стати розгалужена мережа спеціалізованих державних і недержавних іпотечних структур. Центральною ланкою системи земельно-іпотечного кредитування повинен стати Державний акціонерний земельний (іпотечний) банк. Таким чином, заходи щодо підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення повинні проводитися в комплексі з удосконаленням фінансово-кредитного механізму.
12
Шульський М. Г., д.е.н., професор. "ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЛЬВІВЩИНИ". Економічний форум 1, № 2 (17 травня 2020): 8–17. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-2-2.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проведено дослідження стану розвитку експортно-імпортної діяльності суб’єктів господарювання з детальним представлення матеріалів цього виду діяльності на протязі ряду років. Одночасно відмітимо, що Львівська область має сприятливі умови для налагодження зовнішньоторговельних зв’язків з різними країнами світового простору, особливо з країнами Європейського Союзу. Більше того, вона має потужний виробничий потенціал у різних сферах суспільних відносин, що є основою налагодження зовнішньої торгівлі, основними складовими яких є експорт та імпорт продукції. Саме в цих аспектах відображається актуальність обраної теми наукових досліджень у даній публікації.
У результаті проведених досліджень встановлено, що в умовах сьогодення у недостатній мірі використовуються всі наявні ресурси і можливості для підвищення результативності ведення експортно-імпортної діяльності господарюючими суб’єктами Львівщини. Для підвищення ефективності цього виду діяльності, що є, у свою чергу, основою здійснення зовнішньоекономічної діяльності, необхідно як у сучасних умовах, так і на перспективу проводити всебічні дослідження назрілих проблем у цих сферах міжнародних відносинах, а одержані результати впроваджувати в діяльність суб’єктів господарювання не тільки Львівської області, але і в інших областях України. І це слід проводити постійно і всебічно, щоб у повній мірі врахувати дію різноманітних чинників на розвиток зовнішньоекономічної діяльності, як на регіональному, так і державному рівнях.
13
БУДУРОВА, Г. М. "УМОВИ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА НАБУВАЛЬНОЮ ДАВНІСТЮ: СУЧАСНА ПРАКТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ". Scientific Journal of Public and Private Law 3, № 1 (2019): 9–14. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-1.2.
Повний текст джерела
14
Куреза, Т. "Етапи й умови легітимації суб"єктів господарювання, які мають намір займатися аудиторською діяльністю". Підприємництво, господарство і право, № 4 (184) (2011): 139–42.
Знайти повний текст джерела
15
Куреза, Т. "Етапи й умови легітимації суб"єктів господарювання, які мають намір займатися аудиторською діяльністю". Підприємництво, господарство і право, № 4 (184) (2011): 139–42.
Знайти повний текст джерела
16
Куреза, Т. "Етапи й умови легітимації суб"єктів господарювання, які мають намір займатися аудиторською діяльністю". Підприємництво, господарство і право, № 4 (184) (2011): 139–42.
Знайти повний текст джерела
17
Andriichuk, Yu A., та S. O. Hladun. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (26 квітня 2018): 19–23. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.19-23.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сучасні умови господарювання вітчизняних підприємств. Проаналізовано актуальність оцінювання трудового потенціалу підприємства. Розмежовано поняття оцінка та оцінювання трудового потенціалу підприємства. Визначено основну мету оцінювання трудового потенціалу. Конкретизовано завдання оцінювання трудового потенціалу підприємства.
Сьогодні зростає актуальність оцінювання трудового потенціалу підприємтсва як раціональне підгрунтя управління ним з метою підвищення ефективності менеджменту підприємства. Подальші наукові дослідження потрібно проводити в напрямку вивчення та систематизації показників з метою розроблення єдиної методики оцінювання трудового потенціалу підпиємства.
18
Моргачов, Ілля, Олена Хандій, Юлія Клюс та Ярослав Бурко. "МІНІМАЛЬНО ДОПУСТИМИЙ РІВЕНЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО БІЗНЕСУ: АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ". Financial and credit activity problems of theory and practice 2, № 43 (29 квітня 2022): 126–35. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.2.43.2022.3693.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаючи інвестиційні рішення щодо певного бізнесу в країні (у тому числі й інвестиційної компанії), актуальним питанням бачимо рівень його інвестиційної ефективності з урахуванням альтернативності та рівня знецінення національної валюти або інфляції. Мета роботи – визначення мінімальнодопустимого рівня інвестиційної ефективності українського бізнесу з урахуванням альтернативності та особливостей національної валюти, недосягнення якої робить український бізнес інвестиційнонедоцільним у довгостроковій перспективі. Запропоновано метод визначення такого мінімальнодопустимого рівня інвестиційної ефективності, що передбачає розрахунок суми середньорічного зростання фондового індексу, обраного якнайкраща інвестиційна альтернатива, середньорічного розміру дивідендів за відповідним фондовим індексом та середньорічного знецінення національної валюти порівняно з валютою відповідного фондового індексу. Визначено, що рівень знецінення національної валюти в Україні в порівнянні з доларом США перевищував офіційний темп інфляції, саме тому в наведеному методі до розрахунку брався середньорічний темп знецінення національної валюти. Як найкращу альтернативу фінансових інвестицій визначено фондовий індекс США S&P-500, а отже, й інвестиції в акції корпорацій, що входять до структури цього індексу. З урахуванням специфіки національної валюти та альтернативності інвестицій для України визначено мінімальний рівень інвестиційної ефективності використання капіталу суб’єктами господарювання на рівні 26,68 %. Цей розмір ставки процента (а саме: 26,68 %) слід використовувати для оцінювання доцільності інвестиційних проєктів в Україні шляхом визначення класичних показників: чистий приведений дохід (NPV), внутрішня норма дохідності (IRR), індекс дохідності (PI), приведений термін окупності (DPB). До того ж на українських підприємствах розмір рентабельності активів та рентабельності власного капіталу має бути не нижчим за 26,68 %. Визначено, що середньостатистичне підприємство в Україні не відповідає умовам щодо досягнення мінімальнонеобхідного рівня рентабельності активів та рентабельності власного капіталу в розмірі 26,68 %. Лише окремі суб’єкти господарювання в країні виконують цю умову, а більшість із них – лише за показником рентабельності власного капіталу. Українським інвестиційним компаніям для збереження та примноження капіталу інвесторів доцільніше в більшості випадків інвестувати кошти в акції провідних світових корпорацій, що входять до структури американського фондового індексу S&P-500, ніж у підприємства своєї країни. Високий рівень інфляції в країні визначено як важливий чинник, що негативно впливає на ефективність бізнесу в Україні, особливо на діяльність промислових підприємств із суттєвим виробничим циклом. Крім знецінення активів суб’єктів господарювання, інфляція спричиняє явище сплати податку з умовно нульового рівня ефективності. За умов урахування такого оподаткування в Україні мінімальнодопустимий рівень інвестиційної ефективності бізнесу становить 29,64 %. Умовно нульовий рівень ефективності бізнесу досягається, коли рентабельність активів суб’єкта господарювання дорівнює середньорічному темпові знецінення національної валюти. Чим більший рівень інфляціїв країні, тим більше податків сплачується за умовно нульового рівня ефективностій тим вищим є значення мінімальнодопустимого рівня інвестиційної ефективності бізнесу пропорційнодо ставки податку на прибуток та середньорічного рівня знецінення національної валюти. Наявність українівисокого рівня інфляції та податку на прибуток створює умови витоку інвестиційного капіталу до інших країн.
19
Klimova, А. V. "ФУНКЦІЇ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, № 85 (24 липня 2019): 77. http://dx.doi.org/10.31713/ve120199.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.
20
Головацька, С. І. "СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ: АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ". Підприємництво і торгівля, № 32 (20 грудня 2021): 11–16. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-32-02.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективність публічного управління сьогодні значною мірою залежить від швидкого вирішення завдань створення, відправлення, одержання, оброблення, передавання, зберігання електронних документів. Системи електронного документообігу підвищують ефективність роботи, скорочують тривалість вирішення завдань, пов’язаних із діяльністю суб’єктів господарювання, органів державної влади та місцевого самоврядування. У діяльності міжнародних та вітчизняних компаній електронний документообіг відіграє важливу роль в організації ефективного управління та налагодження автономної і повноцінної діяльності у сучасних реаліях бізнесу. Порядок функціонування електронних систем та їх використання регулюється чинним міжнародним законодавством та законодавством України, яким установлено правила, механізми та умови щодо їх застосування. У статті визначено основні переваги електронного документообігу на підприємствах, виокремлено типи систем електронного документообігу та охарактеризовано напрями їх використання. Обґрунтовано позитивні характеристики таксономії фінансової звітності в Україні для держави, суб’єктів господарювання та інвесторів; сформовано основні організаційні засади адміністрування електронної фінансової та податкової звітності згідно з чинним законодавством України; систематизовано та охарактеризовано основні сервіси електронного документообігу та звітності; визначено роль державних органів у розробленні та адаптації національних стандартів електронної звітності.
21
Kalchenko, Olga, та Yana Odnolko. "БЮДЖЕТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 1(17) (2019): 228–34. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-1(17)-228-234.
Повний текст джерелаАнотація:
Новітні умови господарювання зумовлюють посилення ролі бюджетування та висувають якісно нові вимоги до його практичного застосування на вітчизняних підприємствах, що потребує розвитку теоретичних засад щодо сутнісного розуміння системи бюджетування. З метою систематизації та поглиблення наукових знань за цією проблемою в статті сформульовано зміст поняття «бюджетування», визначено його роль у системі фінансового управління. На основі досліджень та узагальнень праць закордонних та вітчизняних учених сформульовано об’єкт, предмет, цілі та завдання бюджетування, а також його функції з метою формування цілісного уявлення про нього як економічну категорію, обґрунтовано переваги його впровадження для сучасних підприємств.
22
Prystupa, L. А., V. V. Koval та Ye V. Kovalenko-Marchenkova. "УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ НА ОСНОВІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, № 92 (8 квітня 2021): 282. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202026.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сучасне розуміння сутності поняття «фінансова безпека банку» на основі аналітичного дослідження існуючих підходів до трактування змісту фінансова безпека суб’єкта господарювання та трактування категорії фінансової безпеки банку. Зазначено умови розвитку, актуальні явища та фактори, що можуть спричиняти внутрішні загрози національному банківському сектору загалом та його установам. Розкрито інструменти протидії наслідкам загроз у банківському секторі, ефективно застосовані на рівні регулятора, та, на основі аналітичного оцінювання стану й тенденцій ризиків банківського сектору за період 2015–2020 років, запропоновано етапну послідовність процесу ризикменеджменту та виділено пріоритетні складові підвищення рівня фінансової безпеки вітчизняних банківських установ.
23
Добровольська, В., та І. Феофанова. "Контроль за допустимістю надання державної допомоги суб’єктам господарювання". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 94–100. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2085.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено визначення і засто-сування контролю як певної проце-дури стосовно надання державної допомоги суб’єктам господарю-вання з метою визначення її закон-ності, доцільності та критеріїв допустимості, на підставі запро-понованих визначень ученими-фахівцями за різноманітними під-ставами та умовами, а також визначених нормами чинного законодавства.
Запропоновано поняття форми і змісту державного конт-ролю за допустимістю надання державної допомоги суб’єктам господарювання через повнова-ження спеціально уповноваже-ного органу – Антимонопольного комітету України з метою захи-сту конкуренції як умови існу-вання ринкової економіки. Органи фінансового державного контролю також можуть здійснювати кон-тролюючі дії стосовно допусти-мості державної допомоги, напри-клад Рахункова палата України та податкові органи, з метою пере-вірки цільового використання державних (місцевих) коштів та/або майна (ресурсів держави). Змістом державного контролю за допусти-містю надання державної допо-моги суб’єктам господарювання є виявлення, встановлення та аналіз критеріїв допустимості з ураху-ванням її соціального характеру, встановлених кінцевих бенефіціа-рів-споживачів та наявності над-звичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. Формою контролю допустимості держав-ної допомоги є повідомлення, яке надсилається шляхом перевірки та може слугувати підставою для розгляду.
Громадський контроль за допу-стимістю надання державної допомоги суб’єктам господарю-вання здійснюється відповідними особами, яким за законом надані зазначені повноваження.
Моніторинг являє собою постійний нагляд за допустимі-стю надання державної допомоги суб’єктам господарювання шля-хом збору та аналізу інформації з метою швидкого та оперативного виявлення правопорушень та пові-домлення до компетентних органів задля реалізації подальших їх дій контролюючого характеру, а також складання і подання відпо-відної звітності.
24
ПАЦУРІЯ, НІНО, та ОЛЕГ ЗАЯРНИЙ. "Кіберстрахування як засіб забезпечення господарського правопорядку в інформаційній сфері: поняття, механізм та умови реалізації". Право України, № 2021/07 (2021): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-013.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність проведеного дослідження обумовлена сучасним рівнем прояву негативних наслідків кіберзагроз у сфері господарювання, недостатнім функціональним потенціалом традиційних засобів забезпечення господарського правопорядку у подоланні кіберризиків. Останніми роками в Україні аналогічно до більшості держав із розвиненою економікою для вирішення вказаних проблем активно почало застосовуватися кіберстрахування. Відсутність належного правового регулювання в Україні діяльності з кіберстрахування поряд із непоодинокими спробами страховиків запровадити на ринок страхових послуг пропозиції зі страхування кіберризиків у межах інших, часто несумісних видів страхування, також посилюють актуальність обраної проблематики. Метою статті є дослідження поняття, механізму й умов застосування кіберстрахування як засобу забезпечення господарського правопорядку в інформаційній сфері, формулювання окремих пропозицій щодо удосконалення законодавства України з відповідних питань, а також визначення напрямів подальших наукових досліджень цього виду страхування. У межах статті авторами сформульовано визначення поняття “кіберстрахування”, надано детальну характеристику завдань правового засобу, що ним позначається. На цій основі кіберстрахування проаналізовано як засіб правового та економічного захисту учасників відносин у сфері господарювання від кіберризиків та їх наслідків, а також у значенні виду господарської діяльності. Виходячи з таких наукових і правових позицій, автори детально проаналізували елементи механізму кіберстрахування, визначили елементи страхових правовідносин у цій сфері, зокрема страховик, страхувальник, об’єкт і зміст кіберстрахування. Значну увагу приділено кіберзагрозам у значенні страхових випадків, розглянуто основні підходи до їх наукової класифікації, визначено основні види протиправних діянь, що спричиняють виникнення кіберризиків. Поряд із цим автори статті проаналізували зміст і сутність майнових інтересів страхувальників від кіберризиків, охарактеризували основні види збитків, які підлягають відшкодуванню за договорами кіберстрахування. Окрім цього, предметом окремої уваги в межах статті стали договори кіберстрахування, страхові програми як засоби реалізації меха нізму кіберстрахування, визначено їх істотні умови та вимоги до сторін. У висновках за результатами проведеного дослідження визначені напрями подальшого удосконалення законодавства України у сфері кіберстрахування, охарактеризовані юридичні вимоги, яким повинні відповідати страховики за цим видом діяльності. Автори запропонували конкретні рекомендації щодо визначення розмірів страхового відшкодування за договорами кіберстрахування та шляхи посилення юридичного значення кіберстрахування у системі засобів забезпечення господарського правопорядку.
25
Cheshuk, Victor. "ФОРМУВАННЯ СТІЙКОЇ, ЕФЕКТИВНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, № 20 (30 грудня 2019): 61–67. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-04-61-67.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті виділено теоретичний аспект прогностичного формування стійкої, ефективної моделі економічної безпеки на будівельних підприємствах для удосконалення та розвитку системи моніторингу економічної безпеки на підприємствах будування у новій економіці. Проаналізовано та охарактеризовано можливість апробації методичних підходів сформованої моделі при впровадженні моніторингу економічної безпеки будівельних підприємств. В статті визначено умови ефективного функціонування та стійкого розвитку системи економічної безпеки на будівельних підприємствах в умовах нестабільного господарювання з урахуванням специфіки діяльності в Україні. Запропоновані в статті концепції моделі економічної безпеки будівельного підприємства дадуть змогу вийти на якісно новий рівень моніторингу економічної захищеності підприємства будівництва, та сприятимуть ефективному прийнятті управлінських рішень.
26
БУТИРСЬКИЙ, АНДРІЙ. "Концепція удосконалення законодавства про неспроможність". Право України, № 2018/06 (2018): 86. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-086.
Повний текст джерелаАнотація:
Неодмінним супутником економічного життя є проблематика погашення боргів перед кредиторами, оскільки там, де є господарська діяльність, завжди є суб’єкти господарювання, які не можуть виконати свої зобов’язання. Інститут банкрутства, що зазвичай є останньою надією кредиторів на погашення боргу, зазнає багато нарікань як від вітчизняних суб’єктів господарювання, так і від іноземних інвесторів, незважаючи на численні зміни у законодавстві про неспроможність. Статистичні дані красномовно свідчать про низьку ефективність реабілітаційних процедур для боржника у банкрутстві та непривабливість цього інституту для кредиторів. Зазначена проблема має комплексний характер і потребує розробки цілісної концепції удосконалення законодавства про банкрутство. Метою статті є розробка концепції удосконалення законодавства про неспроможність. Досліджуються умови порушення провадження у справі про банкрутство, пропонується спростити порядок відкриття провадження у справі про банкрутство, залишивши як необхідну умову лише наявність судового рішення про стягнення грошових коштів із боржника. Аналізуються проблемні питання реалізації заставного майна у справі про банкрутство. За результатами проведеного дослідження автором зроблено висновок, що практичне застосування чинного законодавства про банкрутство виявило низьку ефективність реабілітаційних процедур для боржника у банкрутстві та непривабливість цього інституту для кредиторів. Концепція удосконалення законодавства про банкрутство має бути спрямована на подолання таких проблем: складний доступ до відкриття провадження у справі про банкрутство, що пов’язано з великим розміром безспірних кредиторських вимог, необхідних для відкриття провадження у справі про банкрутство, та обов’язковість відкриття виконавчого провадження щодо боржника; значний строк ліквідаційної процедури, на що впливає можливість тривалого оскарження проміжних судових рішень у справі про банкрутство, гальмування процесу реалізації майна банкрута з боку забезпечених кредиторів та зарегульований порядок реалізації майна банкрута; неможливість примусової ліквідації боржників із незначним боргом.
27
Чуб, А. В. "СУБ'ЄКТИВНІ ПУБЛІЧНІ ПРАВА ЯК СКЛАДНИК АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ПРИВАТНОЇ ОСОБИ". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 60–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.76.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті здійснено дослідження суб'єктивних публічних прав як складової частини адміністративної правосуб'єктності приватної особи. Метою даного дослідження є визначення сутності суб'єктивних публічних прав приватної особи як складової частини адміністративної правосуб'єктності приватної особи. Говорячи про взаємні відносини між суб'єктами права та адміністративними органами, автор виділяє три типові ситуації, коли ці відносини відбуваються, та засади для їх виникнення: за умови наявності юридичного інтересу - якщо суб'єкт має кваліфікований юридичний інтерес, щодо якого орган адміністрації зобов'язаний виявити його законність і врахувати його, якщо це можливо (а якщо ні, то повинен виправдати відмову); за умови наявності фактичного інтересу - якщо суб'єкт господарювання у нинішній чи майбутній ситуації отримає пряму користь у результаті дій чи бездіяльності органу публічної влади; за умови наявності публічного суб'єктивного права - якщо суб'єкт звертається до адміністративного суду з позовом щодо вимоги від органу публічної влади конкретних дій (або утримання від певних дій), які він юридично зобов'язаний діяти виконувати (утриматися) відповідно до свого призначення. У якості висновку обґрунтовано, що загальнотеоретичний підхід до визначення категорії «суб'єктивних публічних прав» будується на визнанні визначальними їх ознаками певних не правових, а психологічних феноменів: волі, інтересу, потенційної активності. Наголошено, що особливості соціокультурного розвитку вітчизняного адміністративного права зумовили певний занепад наукового інтересу до тематики суб'єктивних публічних прав; наслідком цього є сьогоденна ситуація недостатнього дослідження цієї проблеми.
28
Чуб, А. В. "Суб'єктивні публічні права приватної особи як предмет адміністративного права". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 70–73. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).606.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті здійснено характеристику теорії суб'єктивних публічних прав приватної особи в умовах сучасного розвитку науки адміністративного права. Метою даного дослідження є визначення сутності суб'єктивних публічних прав приватної особи як інституту адміністративного права. Визначено відносини між суб'єктами права й адміністративними органами, автор виділяє три типові ситуації, коли ці відносини відбуваються, та засади для їх виникнення: за умови наявності юридичного інтересу - якщо суб'єкт має кваліфікований юридичний інтерес, щодо якого орган адміністрації зобов'язаний виявити його законність і врахувати його, якщо це можливо (а якщо ні, то повинен виправдати відмову); за умови наявності фактичного інтересу - якщо суб'єкт господарювання в нинішній чи майбутній ситуації отримає пряму користь у результаті дій чи бездіяльності органу публічної влади; за умови наявності публічного суб'єктивного права - якщо суб'єкт звертається до адміністративного суду з позовом щодо вимоги від органу публічної влади конкретних дій (або утримання від певних дій), які він юридично зобов'язаний виконувати (утриматися) відповідно до свого призначення. Як висновок обґрунтовано, що загальнотеоретичний підхід до визначення категорії «суб'єктивні публічні права» будується на визнанні визначальними їхніми ознаками певних не правових, а психологічних феноменів: волі, інтересу, потенційної активності. Наголошено, що особливості соціокультурного розвитку вітчизняного адміністративного права зумовили певний занепад наукового інтересу до тематики суб'єктивних публічних прав; наслідком цього є нинішня ситуація недостатнього дослідження цієї проблеми.
29
Швидка, Т. "ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НЕПРАВОМІРНИМ ВИКОРИСТАННЯМ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇЇ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 62–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2143.
Повний текст джерелаАнотація:
Ділова репутація - це вид нематеріального актива підприємства, що впливає на його вартісний характер. Серед нематеріальних активів вагоме місце в діяльності компанії на ринку займає торгова марка, постійна база клієнтів, кре- ативний підхід до управління бізнесом, довіра клієнтів, патенти, інтелектуальний капітал тощо. Усе це формує ділову репутацію суб'єкта господарювання, що збільшує ринкову вартість активів, підвищує інвестиційну привабливість компанії на ринку. Ділова репутація ототожнюється з іміджем компанії, її місцем та статусом на ринку. Завдяки діловій репутації формується суб'єктивна оцінка діяльності того чи іншого суб'єкта на ринку, підвищується вартість цієї компанії.
Серед розповсюджених проявів недобросовісної конкуренції є порушення умов використання
ділової репутації суб'єкта господарювання, що має такі прояви, як «неправомірне використання позначень», «неправомірне використання товару іншого виробника»; «копіювання зовнішнього вигляду виробу» та «порівняльна реклама».
Копіювання зовнішнього виду товару має ще назву «підробка», «фальсифікація», «контрафакція», проте між цими поняттями існують суттєві відмінності, що знаходить прояв передусім у сфері їх застосування. Так, поняття «фальсифікація» використовується в декількох сферах діяльності, в той час як «контрафакція» - тільки щодо порушень, що скоються у сфері інтелектуальної власності. Контрафакція є одним із видів фальсифікації товарів, тому поняття «фальсифікація (підробка)» та «контрафакція» співвідносяться одне з одним як частина і ціле.
Відповідно до угод, укладених з Європейським Союзом, Україна зобов’язалася привести своє законодавство у відповідність до законодавства ЄС. Необхідним згідно із цими зобов'язаннями є реформування законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності, захисту патентів та створення компетентних органів, до повноважень яких входить вирішення проблем у галузі захисту інтелектуальної власності, адже порушення у сфері захисту від недобросовісної конкуренції та порушення у сфері захисту інтелектуальної власності тісно пов'язані між собою.
Неправомірне використання товару іншого виробника за своєю суттю вважається протилежним неправомірному використанню позначень, оскільки за умови його вчинення позначення суб'єкта господарювання, які мають індивідуалізувати товар такого виробника, змінюються або не використовуються взагалі. Метою таких дій недобросовісного конкурента є привернення підвищеної уваги до свого товару за рахунок добре відомих на ринку зовнішніх характеристик товару добросовісного виробника.
30
Дмитренко, В. І. "УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ". Підприємництво та інновації, № 11-1 (29 травня 2020): 74–79. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено сутність та умови реалізації управління фінансово-економічної безпеки підприємств будівельної галузі у сучасних умовах господарювання. При цьому використано методи упорядкування, порівняння, графічні, системно-структурного аналізу та наукового узагальнення. В ході дослідження встановлено взаємозв’язок підприємств будівельної галузі з різними секторами економіки та видами економічної діяльності. Визначено ключові елементи управління фінансово-економічною безпекою підприємств будівельної галузі. Конкретизовано додаткові методи та заходи забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємств будівельної галузі. Представлено основні завдання управління фінансово-економічною безпекою підприємств будівельної галузі. Проаналізовано принципи управління фінансово-економічною безпекою підприємств будівельної галузі. Подальші дослідження мають бути спрямовані на пошук шляхів забезпечення високого рівня управління фінансово-економічною безпекою підприємств будівельної галузі.
31
Подрєз, Ю. В., та В. О. Оліцький. "ЕКОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ЗМІН У ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ ТА ФОРМАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ (1990 – 2000-і роки)". Історія та географія, № 58 (2020): 43–51. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вирішенню не дослідженому у наукових працях питанню екологічного виміру земельних відносин та господарювання в аграрному секторі України у 1990–2000-і роки. Автором проаналізовано спробу держави розробити та запровадити концепцію розвитку ринкових земельних відносин та спроби наукового середовища і окремих агровиробників втілити передові досягнення галузі. Визначено умови функціонування аграрної галузі в Україні та їх вплив на екологічний вимір діяльності. Наголошується на відсутності базового документа, який би спрямовував нормативну базу даного питання, що призвело до розпорошеності та безсистемності, а відповідно неефективності вітчизняної нормативно-правової бази. Відзначається, що через відсутність відповідного досвіду, наукового обґрунтування та відповідної нормативно-правової бази, в Україні ні орендарі, ні орендодавці не піклувалися про відтворення земельних ресурсів, екологічність агровиробництва.
32
Пухальський, Вадим. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ". Молодий вчений, № 1 (101) (31 січня 2022): 32–36. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автором визначено, що податковий контроль, як складова податкового адміністрування, є необхідною умовою існування ефективної податкової системи, як з практичної, так і з наукової точок зору. Нестійкі умови господарювання, зміни податкового законодавства, запровадження цифрових технологій обумовило необхідність теоретичного дослідження і розкриття змісту дефініції «податковий контроль». Автором розкрито економічний зміст дефініції «податковий контроль» в умовах розширення інформаційних потоків. З метою дослідження змісту податкового контролю в Україні проведено аналіз існуючих підходів до визначення податкового контролю та обґрунтовано його, як спеціальний вид державного фінансового контролю, визначено етапи його становлення, розкрито процес організації його здійснення. На основі теоретичного узагальнення проведено послідовний аналіз концептуальних підходів щодо трактування дефініції «податковий контроль» у нормативних актах та наукових працях.
33
Савченко, С. О., Н. Р. Аблязова та О. М. Сукач. "ІННОВАЦІЙНИЙ МАРКЕТИНГ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ". Підприємництво та інновації, № 17 (30 квітня 2021): 46–49. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/17.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні умови господарювання, які формуються під впливом систематичних економічних криз, вимагають від власників підприємств побудови сучасних підходів до управління. В умовах пандемії значна частина підприємств зазнала збитків та була змушена припинити свою діяльність. Основною причиною такого становища стала неспроможність підприємств швидко адаптуватися до змін та вимог ринку. Отже, актуальним постає питання використання новітніх технологій у виробництві та просуванні товарів на ринку. Проте поряд із зазначеним зміни в суспільстві вимагають не лише розроблення стратегій завоювання ринку та забезпечення конкурентоспроможності, а й пропонування продукції, попит на яку визначає ринок. Актуальним постає питання застосування інновацій у поєднанні з маркетинговими технологіями «інноваційного маркетингу», основною метою якого є досягнення максимальної ефективності управління підприємством в умовах суспільних трансформацій.
34
Марченко, Олеся Володимирівна, та Олег Ігорович Вознюк. "УМОВИ ПРИТЯГНЕННЯ ОСІБ, ВИННИХ У ДОВЕДЕННІ ДО БАНКРУТСТВА, ДО СУБСИДІАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблемних аспектів та особливостей правового регулю- вання та застосування субсидіарної відповідальності, а саме: умов притягнення осіб, винних у доведенні до банкрутства суб’єктів господарювання – юридичних осіб, до субсидіарної від- повідальності відповідно норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс). Крім того, автор торкається питання щодо розуміння субсидіарної відповідальності як окремого господарсько-правового виду відповідальності, який покладається на засновників (учасни- ків, акціонерів) або інших осіб, включно з керівником боржника. У статті також опрацьовано сутність та особливості мети субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства. Також було проаналізовано правове регулювання інституту субсидіарної відповідальності з урахуванням законодавчих змін, а саме заміна Закону України «Про відновлення плато- спроможності боржника або визнання його банкрутом» новим нормативно-правовим актом – Кодексом. З урахуванням позицій науковців та суддів господарських судів, було виділено і наведено основні переваги та недоліки законодавства про банкрутство. Ще одним пунктом нашої мети було питання доведення відсутності своєї вини, законодавцем покладене на особу, яку притягують до субсидіарної відповідальності, у зв’язку з чим саме вона повинна довести відсутність у своїх діях складу делікту. У статті розкрито сутність форми звернення до господарського суду для покладення на особу субсидіарної відповідальності, які в Кодек- сі, на жаль, не визначені. Авторами чітко зазначені умови, ознаки та підстави для засто- сування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства, а також дії ліквідато- ра щодо доведення необхідності застосування додаткової відповідальності до винних осіб. Визначено, що субсидіарні вимоги є частиною ліквідаційної маси і не можуть бути отримані кредиторами іншим чином, ніж у порядку черговості у процедурі банкрутства.
35
КОВАЛЬ, ІРИНА, та ЮЛІЯ ПАВЛЮЧЕНКО. "Охоронна функція господарського права". Право України, № 2019/08 (2019): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-015.
Повний текст джерелаАнотація:
Завдання держави щодо належного упорядкування та ефективного розвитку господарських відносин обумовлює потребу в існуванні сукупності правових норм, здатних врегулювати зазначені відносини, які утворюють галузь господарського права. При цьому процеси інноваційних перетворень у суспільному виробництві призводять до ускладнення і зміни господарських зв’язків, що відображається на меті правового регулювання господарських відносин задля забезпечення більш високого рівня їх розвитку. З урахуванням цього існує потреба у переосмисленні змісту функцій господарського права, зокрема охоронної функції. Мета статті полягає у розкритті змісту й особливостей реалізації охоронної функції господарського права. У процесі дослідження проаналізовано наукові погляди щодо функцій права, їх особливостей, видів функцій права та значення. Крім того, зроблено висновок про взаємообумовленість і взаємозв’язок мети та функцій господарського права у вирішенні завдання щодо утвердження і зміцнення суспільного господарського порядку в економічній системі. Доводиться, що тлумачення охоронної функції господарського права переважно в контексті захисту порушених прав суб’єктів господарської діяльності призводить до звуженого розуміння цього напряму впливу господарсько-правових норм. З урахуванням того, що господарські відносини становлять результат тісного перетинання та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників відносин у сфері господарювання, обстоюється думка, що саме цим визначається зміст охоронної функції господарського права та її призначення максимально забезпечити належне дотримання, виконання, використання, застосування відповідних правових норм. Обґрунтовується, що для ефективної охорони господарських відносин і забезпечення правопорядку в економіці охоронні господарсько-правові норми мають регламентувати: 1) заходи й умови попередження господарських правопорушень; 2) підстави, форми і способи захисту прав учасників відносин у сфері господарювання; 3) підстави, заходи і порядок застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Для розкриття особливостей реалізації охоронної функції господарського права охарактеризовано заходи попередження господарських правопорушень (превентивну (попереджувальну) складову), захист прав та законних інте ресів учасників відносин у сфері господарювання (центральну складову) та засто сування господарсько-правової відповідальності як складові охоронної функції господарського права. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що охоронна функція господарського права становить вплив господарсько-правових норм на відносини у сфері господарювання, який здійснюється через диспозитивні й імперативні засоби правового регулювання, які забезпечують впорядкування господарських відносин на основі поєднання індивідуального підприємницького (майнового) інтересу з загальносуспільними і державними потребами.
36
Ніколаєва А.М. та Демчук В.В. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МАЛИХ ПРИВАТНИХ ФІРМ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА". Економічний форум 1, № 3 (20 липня 2020): 70–78. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-11.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджено економічну сутність дефініції «фінансове забезпечення підприємства». Обґрунтовано, що фінансове забезпечення підприємства розглядається науковцями переважно в контексті складових (методів, функцій) фінансового (фінансово-кредитного) механізму, і пов’язане з мобілізацією та використанням підприємством фінансових ресурсів, які формуються у вигляді грошових фондів чи в не фондовій формі. Авторами узагальнено власне бачення сутності даної дефініції, як діяльності суб’єкта господарювання, пов’язаної з мобілізацією фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел, їх розподілом та ефективним використанням на забезпечення безперебійної поточної роботи підприємства та фінансування його розвитку. Виділено фактори впливу на фінансове забезпечення діяльності та розвитку малих підприємств, з урахуванням специфіки їх діяльності, які згруповано у шість груп: масштаби діяльності; виробничий процес; активи, менеджмент; персонал; стійкість.
Основними формами фінансового забезпечення суб’єктів бізнесу в сучасних умовах господарювання виокремлено самофінансування, банківське кредитування, лізингове фінансування, інвестування, бюджетне фінансування, фінансування з різноманітних грошових фондів.
Встановлено, що основними джерелами фінансування діяльності малих приватних транспортних фірм є власні кошти, зокрема нерозподілений прибуток та поточні зобов’язання і забезпечення. Позиковий капітал таких фірм переважно носить короткостроковий характер і складається з кредиторської заборгованості та інших поточних зобов’язань, які можна віднести до стійких пасивів.
Проаналізовано сучасні умови фінансового забезпечення розвитку малих приватних транспортних підприємств в Україні. Визначено критерії для прийняття фінансових рішень, а також переваги і недоліки застосування різних форм фінансування оновлення основного капіталу приватних транспортних фірм.
37
Вінник, О. М., та О. В. Шаповалова. "ЦИФРОВІЗАЦІЯ В РАКУРСІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЗОРОСТІ ВІДНОСИН У СФЕРІ КОНКУРЕНЦІЇ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (42) (27 січня 2022): 20–30. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-20-30.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам правового захисту економічної конкуренції в умовах цифровізації,зокрема забезпечення прозорості на ринках цифрової економіки. На підставі аналізу низки документівЄС та ОЕСР, праць зарубіжних та українських дослідників зазначених відносин, положень чинногоукраїнського законодавства та фактичного стану сучасних товарних ринків виявляються їх особли-вості, в тому числі функціонування потужних цифрових платформ, що монополізують ринки і істотнозмінюють умови конкуренції; наявність віртуальних підприємств, що не підпадають під визначеннясуб’єкта господарювання відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», так званімережевий ефект і ланцюжок поставок, значне відставання антимонопольно-конкурентного регулю-вання від фактичного стану ринків цифрової економіки; повільна реакція держав на домінування поту-жних цифрових платформ тощо.Виявляються вади нормативно-правового регулювання в українському антимонопольно-конкурентному законодавстві: наявність прогалин (відсутність визначення низки нових понять: «вірту-альне підприємство», «цифрова платформа», «мережевий ефект», «ланцюжок поставок»), за-старілість визначення поняття «суб’єкт господарювання»; відсутність правових механізмів запобіган-ня монополізації товарних ринків цифровими платформами, відсутність прозорості ринків цифровоїекономіки, що негативно позначається на можливостях споживачів, дрібних та середніх суб’єктівбізнесу реалізовувати та захищати свої законні інтереси. З цих позицій аналізуються положення ЗаконуУкраїни «Про електронні комунікації». Виявляються прогалини в антимонопольно-конкурентном зако-нодавстві України із зазначених питань та пропонуються шляхи їх усунення.Ключові слова: економічна конкуренція; цифрова економіка; цифрові можливості; цифрові платформи; антимонопольно-конкурентне регулювання; вдосконалення правового регулювання.
38
Оверко, Г. Я. "ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРАВІ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 71–79. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3264.
Повний текст джерелаАнотація:
Оверко Г. Я. Відшкодування збитків у господарському праві. – Стаття.У цій статті розглянуто поняття збитків, досліджено співвідношення поняття реальних збитків за цивільним та господарським законодавством, окремі питання практики відшкодування збитків, вивчено роз’яснення вищих судів з цієї проблематики, оцінено та досліджено практику відшкодуванняокремих видів збитків. Зауважено, що умовами (підставами) відшкодування збитків у практиці господарських судів є: наявність правопорушення; наявність виду збитку; причинно-наслідковий зв’язок між правопорушенням і збитком; наявність вини правопорушника. Встановлено, що за господарським законодавством до збитків, як однієї з найпоширеніших господарсько-правових санкцій, належать і моральна шкода, заподіяна суб’єкту господарювання, і вартість майна, що могло бути або пошкодженим, або знищеним, і витрати, що додатково понесені, як-то штрафні санкції, сплачені іншим контрагентам, і неодержані прибутки, що називаються втраченою вигодою. Збитки можуть виникнути у разі будь-якого господарського правопорушення, якщо інше прямо не передбачено законом, незалежно від того чи це договірні чи позадоговірні відносини. Наведено перелік випадків заподіяння моральної (немайнової) шкоди суб’єкту господарювання. Зауважено, що до складу збитків, що є додатковимивитратами, відносять штрафні санкції, що сплачені іншим суб’єктам. Такі штрафні санкції підлягають компенсації лише за наявності доказів фактичної їх сплати за умови їх безпосереднього зв’язку з конкретним правопорушенням. На практиці суди приділяють окрему увагу вирішенню спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди. Суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування. Збитки у вигляді недоотриманого прибутку, втраченої вигоди, що були спричинені незаконною перевіркою представників органів державної влади, безпідставно накладеними арештами на майно та рахунки суб’єкта господарювання чи інше, відшкодовуються за загальним правилом, як і шкода, що заподіяна протиправною поведінкою представників органів державної влади. У такому разі збитки відшкодовуються з державного чи місцевого бюджету.
39
Чуб, А. В. "Історико-правова характеристика становлення концепції суб'єктивних публічних прав". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 205–11. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2820.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті визначено особливості становлення та розвитку концепції суб'єктивних публічних прав. Визначено, що хронологічно першими серед дослідників суб'єктивних прав називають представників теорії волі. Встановлено, що одним із перших права приватної особи у відносинах із державою розглянув у другій половині ХІХ століття Карл фон Гербер у роботі «Публічні права».
Метою дослідження є здійснення характеристики теорій суб'єктивних публічних прав приватної особи. Визначено, що у взаємних відносинах між суб'єктами права та адміністративними органами автор виділяє три типові ситуації, коли ці відносини відбуваються, та засади для їх виникнення: за умови наявності юридичного інтересу - якщо суб'єкт має кваліфікований юридичний інтерес, щодо якого орган адміністрації зобов'язаний виявити його законність і врахувати його, якщо це можливо (а якщо ні, то повинен виправдати відмову); за умови наявності фактичного інтересу - якщо суб'єкт господарювання в нинішній чи майбутній ситуації отримає пряму користь у результаті дій чи бездіяльності органу публічної влади; за умови наявності публічного суб'єктивного права - якщо суб'єкт звертається до адміністративного суду з позовом щодо вимоги від органу публічної влади конкретних дій (або утримання від певних дій), які він юридично зобов'язаний діяти виконувати (утриматися) відповідно до свого призначення. Як висновок обґрунтовано, що загальнотеоретичний підхід до визначення категорії «суб'єктивних публічних прав» будується на визнанні визначальними їхніми ознаками певних не правових, а психологічних феноменів: волі, інтересу, потенційної активності. При цьому підкреслено, що винятковий підхід до розуміння категорії суб'єктивних публічних прав визначено в концепції Г. Кельзена, який зосередив увагу на нормативно-правовому складнику суб'єктивних публічних прав.
40
Lipych, Lubov, Oksana Khilukha, Myroslava Kushnir та Iryna Volynets. "МОДЕЛІ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОГРАМ РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ПРАЦІВНИКІВ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, № 22 (30 червня 2020): 90–98. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-02-90-98.
Повний текст джерелаАнотація:
Компетентність персоналу є стратегічним ресурсом підприємства. Тому кадровий менеджмент має забезпечити необхідні умови для їх формування та розвитку. Підприємству, яке функціонує відповідно до принципу ефективного господарювання, слід враховувати витрати та вигоди від реалізації програм розвитку компетентностей. Це означає порівняти рівень компетентності окремих працівників до і після навчання. Результат такого аудиту дозволяє визначити ті навчальні програми, що є корисними для працівників та ефективними для підприємства.
У статті розглядаються переваги та недоліки моделей оцінювання ефективності програм розвитку компетентностей персоналу, що найчастіше використовуються підприємствами, зокрема модель Кіркпатріка та її модифікована версія Дж. Філіпсом, модель CIPP, «метод успішних випадків» Р. Брінкерхоффа.
Для забезпечення сприйняття вітчизняною практикою зарубіжного досвіду, дослідження методології оцінювання ефективності навчання персоналу має рухатися у напрямку системної декомпозиції зарубіжних моделей та врахування особливостей національної економіки.
41
Podzizei, Oleh. "СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, № 24 (31 грудня 2020): 63–70. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-04-63-70.
Повний текст джерелаАнотація:
Конкурентоспроможність об’єднаних територіальних громад (ОТГ) є ключовим елементом формування стратегічного плану їх розвитку. Тому адміністративно-економічна реформа, яка проводиться в Україні, повинна забезпечити необхідні умови для формування та розвитку територіальних громад. Об’єднані територіальні громади повинні функціонувати відповідно до принципів ефективного господарювання, необхідно враховувати усі затрати та вигоди від реалізації програм розвитку власної конкурентоспроможності. Результатом формування такої конкурентоспроможності є підвищення ефективності функціонування територіальних громад.
У статті розглянуто специфіку формування підходів до розуміння сутності конкурентоспроможності ОТГ, зокрема – конкретизовано фактори та чинники, що впливають на їх конкурентоспроможність. Визначено особливості взаємозалежності розвитку ОТГ від специфіки їх регіонального територіального розміщення.
Доведено, що забезпечення ефективного функціонування ОТГ в сучасних умовах потребує налагодження та становлення передумов щодо інклюзивного розвитку територій на основі забезпечення дотримання ключових факторів формування їх конкурентоспроможності.
42
Христина Калашнікова. "КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ". Економічний форум 1, № 3 (25 вересня 2021): 3–8. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Під час формування основних напрямів державного інвестування варто надати перевагу інвестиціям у галузі, які відіграють провідну роль у забезпеченні розвитку економіки. При цьому доцільно надавати переваги інвестиційним проектам, що мають змішану систему фінансування. Відповідно, використання державної частки інвестицій виступає у вигляді гарантії їх цільової спрямованості з можливістю подальшої приватизації.
В статті визначено, що інвестиції є механізмом збагачення держави, який дозволяє не тільки підвищити рівень економічного розвитку, але й сформувати належні умови для розвитку інновацій. Його ефективність зумовлена системним і комплексним підходами до управління відповідними процесами, а також науково обґрунтованим визначенням мети та цілей державного регулювання. Для забезпечення координації інвестицій відповідно до державних стратегічних цілей та пріоритетів розвитку держави слугують відповідні механізми державного регулювання інвестиційної діяльності. Саме вони визначають особливості окремих територіальних одиниць та можливості їхніх суб’єктів господарювання, які за рахунок власних прибутків утворюють інвестиційні ресурси та спрямовують їх на власне виробництво.
Механізми державного регулювання інвестиційної діяльності відіграють роль відповідної системи регуляторних, організаційно-правових, грошово-кредитних, державних та економічних заходів з метою досягнення встановлених економічних, організаційних, соціальних, господарських, фінансових та інших результатів. Форми їх реалізації охоплюють формування сприятливих економічних умов; пряму та непряму участь органів державної влади у капіталовкладеннях; захист прав та інтересів суб’єктів інвестиційної діяльності та проведення експертиз інвестиційних проектів.
43
Мороз, Світлана, та Володимир Мороз. "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ: АНАЛІЗ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК РОБОТОДАВЦІВ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (18 квітня 2022): 128–49. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-128-149.
Повний текст джерелаАнотація:
Підвищення якості вищої освіти та забезпечення її тісного зв’язку з наукою передбачено стратегічним напрямом розвитку держави. Метою статті стало з’ясування думки роботодавців щодо відповідальності суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень і проведення аналізу отриманих експертних оцінок через призму проблематики вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти. Визначення рівня відповідальності окремих з суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень стало одним з фокусів уваги проєкту «Оцінка якості вищої освіти». Використовуючи інструментарій експертного інтерв’ю та анкетування, проведено аналіз результатів опитування роботодавців і встановлено, що роботодавці не зацікавлені у залученні до процедур забезпечення якості вищої освіти та не відчувають своєї відповідальності за її підсумковий рівень. Така позиція роботодавців є цілком природною, адже участь представників реального сектора економіки у процедурах забезпечення якості вищої освіти не забезпечує отримання того економічного ефекту, який може бути здобутий суб’єктом господарювання за умови використання відповідних ресурсів у межах своєї професійної діяльності. «Неприродність процесів» забезпечення якості вищої освіти для суб’єктів господарювання стала причиною того факту, що респонденти з числа роботодавців оцінили рівень своєї відповідальності майже на мінімальному рівні. Найбільший рівень відповідальності за якість вищої освіти роботодавці поклали на заклади вищої освіти та студентів, тим самим знизивши не лише рівень своєї відповідальності, а також і відповідальності органів публічного управління та суспільства загалом. За результатами опитування роботодавців було з’ясовано їх думку щодо розподілу відповідальності за якість вищої освіти між такими її стейкхолдерами як: студенти; заклади вищої освіти; роботодавці; органи публічного управління (органи державної влади та органи місцевого самоврядування); суспільство (громадські об’єднання; моніторингові місії; експертні агентства). Результати аналізу відповідей респондентів дали змогу сформулювати узагальнення та висновки щодо можливих напрямів вдосконалення змісту та практики використання деяких з механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти в частині створення умов для залучення роботодавців до процедур контролю якості результатів діяльності закладів вищої освіти. У статті обґрунтовано необхідність обов’язкового включення представників роботодавців до складу експертних груп з акредитації освітніх програм, а також до складу екзаменаційних комісій з присудження (присвоєння) професійної кваліфікації майбутнім фахівцям.
44
Holiachuk N. та Talakh Т. "ЕКОНОМІЧНА АНАЛІТИКА З ВИКОРИСТАННЯМФУНКЦІЙ ПРОГНОЗУВАННЯ MS EXCEL". Economic forum 1, № 4 (24 листопада 2021): 129–38. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Показники рентабельності – це відносні показники, які застосовують для порівняння підприємств різних галузей, форм власності, розмірів, обсягів реалізації продукції та ін. Розрахунок показників рентабельності, оцінка ефективності господарювання за допомого них та розрахунок їх прогнозних величин з використанням MS Excel є важливим елементом оцінки фінансової діяльності кожного підприємства. В даний час використовуються різні підходи, методики розрахунку фінансових результатів діяльності підприємства, в тому числі з використанням функцій і можливостей MS Excel, а отже, змінюється характеристика даних показників, їх інтерпретація, умови розрахунків тощо. Використання таблиць Excel дає можливість не тільки розрахувати показники рентабельності підприємства, визначити тренд та побудувати графіки, які демонструють динаміку показників, а й розрахувати прогнозні показники рентабельності, що дасть можливість покращити менеджмент підприємства та спрямувати перспективи його розвитку.
В статті дана характеристика наукових підходів до економічної сутності поняття «рентабельність» та системи показників, що характеризують рентабельність підприємства. З’ясовано, що всі вчені економісти одностайні у твердженні, що рентабельність – це показник ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства і відображає відношення результату господарювання до його витрат. Проте немає єдиної думки про систему показників рентабельності. В статті виділено систему показників, за якою характеризується ефективність лісових господарств Волинської області.
Проведено аналіз показників рентабельності за 9 років господарської діяльності п’яти лісових господарств. З’ясовано тренд підприємств і визначено, що розвиток підприємств відбувається за синусоїдою. Це дало можливість розрахувати та запропонувати до практичного застосування прогноз цих показників за допомогою використання функцій прогнозування TREND, FORECAST, GROWTH, LINEST.
Обґрунтовано, що функції TREND, FORECAST, GROWTH, LINEST та Аркуш прогнозу дозволяють зробити «швидкий» прогноз зміни показників на будь-який період.
45
Shcherbakova, A. S. "УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДХОДУ ДО ОЦІНКИ ІНТЕГРОВАННОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК НЕОБХІДНОЇ УМОВИ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 3, № 95 (24 вересня 2021): 157. http://dx.doi.org/10.31713/ve3202114.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано, що впровадження інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання дозволить зменшити перекоси в економіці, підвищити якісні та кількісні показники господарської діяльності підприємств, залучити інвестиції для підвищення ефективності діяльності тощо. Необхідність залучення інвестиційних ресурсів у підприємства зумовлена гострою потребою оновлення матеріальнотехнічної та технологічної бази, реструктуризацією основних засобів, рядом екологічних та економічних питань. У статті розглядаються підходи до визначення «інвестиційного потенціалу підприємства». Оскільки ефективність інвестування підприємств, що працюють в суміжних галузях залежить від комплексного використання фінансовоекономічних чинників та ефективності функціонування суміжної галузі, тому дані галузі виступають як лімітуючий і в той же час об’єктивнонеобхідний фактор розвитку підприємств. Автором запропоновано концепцію «інтегрованого інвестиційного потенціалу» для підприємств суміжних сфер, яка враховує специфіку поєднання таких галузей. У роботі проведено концептуалізацію поняття «інтегрований інвестиційний потенціал». Запропоновано методичний підхід до оцінювання інтегрованого інвестиційного потенціалу підприємств, що працюють в суміжних галузях, який дозволяє інтегрувати різноманітні й часто різнонаправлені за напрямом змінні показники, представити їх у легко оглядовій і прийнятній для інтерпретації формі; розширити можливості для більш якісного і надійного аналізу та прогнозування діяльності підприємств та кількісного виміру їх фінансових перспектив. Встановлені на його основі рівні інвестиційного потенціалу можуть слугувати орієнтиром для визначення суб’єктів господарювання, які найбільше потребують державної підтримки, що стане потужним підґрунтям фінансового забезпечення їх економічного розвитку.
46
КРАВЕЦЬ, ІРИНА. "Поняття та функції організаторів торгівлі за законодавством України". Право України, № 2018/06 (2018): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-071.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність обраної теми дослідження зумовлена важливою роллю організаторів торгівлі в системі суб’єктів господарсько-торговельних відносин, недостатнім нормативно-правовим регулюванням і фрагментарним дослідженням у наукових працях їх правового статусу. Зокрема, мало вивченими залишаються питання, які є загальними для всіх видів організаторів торгівлі: поняття, основне призначення, функції цих суб’єктів господарсько-торговельних відносин. Метою статті є проведення комплексного аналізу нормативно-правового регулювання правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі, з’ясування їхніх основних функцій та призначення, обґрунтування поняття “організація торгівлі”, визначення особливостей правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі. З’ясовано, що формами здійснення організації господарсько-торговельної діяльності є управління та регулювання господарсько-торговельною діяльністю, які здійснюють суб’єкти організаційно-господарських повноважень. Обґрунтовано, що організація торгівлі – це створення належних умов для купівлі/продажу майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу, поставки завдяки зосередженню покупців та продавців (постачальників) у відповідному місці/на відповідному майданчику електронних торгів, що забезпечує можливість здійснення купівлі/продажу у максимально короткі строки з мінімальними витратами за оптимальними цінами. З’ясовано, що організаторами торгівлі можуть бути центральні та місцеві органи виконавчої влади, суб’єкти господарювання, які створюють належні умови та можливості для укладення господарсько-торговельних договорів, швидкого встановлення ділових контактів між продавцями (постачальниками) та (або) покупцями, купівлі/реалізації майна за оптимальними цінами, розвитку торгівлі загалом. Встановлено, що основними функціями організаторів торгівлі є: координаційна, регулятивна, стабілізаційна, акумулятивна, оперативна та інформаційна. У статті здійснено аналіз особливостей правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі (бірж, ринків та ярмарків).
47
Легеза, Ю. О. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВЧИНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 79–83. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).192.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті здійснено аналіз застосування за-ходів адміністративної відповідальності за вчинення екологічних правопорушень. Доцільність розуміння комплексності підходів до застосування заходів адмі-ністративної відповідальності у сфері використання природних ресурсів має ґрунтуватися на позиції забез-печення реалізації концепції сталого розвитку, яка має бути покладена в основу методів, принципів та засобів публічного управління природоресурсним комплексом країни для спрямування їх на забезпечення формування перспективного природоресурсного потенціалу країни. Автором зроблено висновок, що адміністративна відпо-відальність у сфері використання природних ресурсів розглядається як засіб публічного управління, який полягає у застосуванні до особи, винної у порушенні ви-мог природоресурсного законодавства (тобто фізичних та посадових осіб), адміністративних санкцій і реалізу-ється в межах спеціально визначеної процедури відпо-відними органами державної влади. Підкреслено, що застосування цього управлінського засобу для раціона-лізації використання природних ресурсів в Україні має низку проблемних аспектів. Наголошено на доцільності визнання суб’єктами адміністративної відповідально-сті не лише фізичних, а й юридичних осіб, необхідності поєднання застосування заходів адміністративної від-повідальності та відповідних адміністративно-господар-ських санкцій (вилучення прибутку (доходу), накладен-ня адміністративно-господарського штрафу, обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання) до юридичних осіб – суб’єктів господарювання, внаслі-док діяльності яких створюються умови для порушення визначеного режиму природокористування. Також на-голошується на необхідності загального перегляду вста-новлених законодавством санкцій за правопорушення у досліджуваній сфері та їх корекції в частині розмірів штрафу відповідно до вимог сьогодення. Обґрунтовано пропозиції реалізації адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері використання природних ресурсів. Реалізація адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері використання природних ресурсів відбувається шляхом здійснення провадження у справах про них. Вивченню такого провадження буде присвячений окремий підрозділ нашого дослідження.
48
Dyndyn, M., та О. Tokarchuk. "ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ВІВЧАРСТВА І КОЗІВНИЦТВА". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (3 вересня 2016): 53–57. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6909.
Повний текст джерелаАнотація:
Історично вівчарство є традиційною галуззю сільськогосподарського виробництва в Україні. У процесі розвитку вівчарства і козівництва створено галузь з багатим генофондом. Однак з переходом на ринкові відносини нагромаджений потенціал галузі почав руйнуватися. Наразі гострою вбачається необхідність відродження вівчарства і козівництва у сільськогосподарських підприємствах, що вимагає розширення наукових досліджень щодо забезпечення ефективного ведення галузі, формування конкурентоспроможної продукції вівчарства і козівництва. Обґрунтування напрямів успішного вирішення цього завдання можливе лише за умови об’єктивної всебічної оцінки стану розвитку вівчарства і козівництва в сільськогосподарських підприємствах та рівня ефективності виробництва продукції галузі. Розглянуто теоретичні основи ефективності сільськогосподарських підприємств вівчарства і козівництва в ринкових умовах господарювання. Проаналізовано існуючі на сьогодні визначення категорії «ефективність». Висвітлено концепції аналізу ефективності підприємницької діяльності та рівень економічної ефективності сільськогосподарських підприємств вівчарства і козівництва. Визначено показники ефективного виробництва у вівчарстві та козівництві. Відображено фактори формування ефективності сільськогосподарських підприємств вівчарства і козівництва. Розкрито поняття «ефективність» різними економістами–аграрниками у науковій літературі. Проілюстровано систему чинників зростання ефективності виробництва продукції вівчарства і козівництва у сільськогосподарських підприємствах.
49
Бережницька, Уляна Богданівна. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА". REVIEW OF TRANSPORT ECONOMICS AND MANAGEMENT, № 5 (21) (17 червня 2021): 21–29. http://dx.doi.org/10.15802/rtem2021/225804.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Стаття присвячена вивченню сутності, структури та особливостей інституціонального середовища розвитку малого та середнього підприємництва (МСП) в Україні на сучасному етапі господарювання, враховуючи існуючі формальні та неформальні соціально-економічні інститути, чинники внутрішнього та зовнішнього впливу. Методика. Використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу, економіко-логічні методи порівняння, групування, графічний метод, комплексної оцінки та інші. Результати. Головне завдання малого та середнього бізнесу – зайнятість, забезпечення добробутом більшої частини населення, вирішення нагальних проблем суспільства. Для становлення МСП в якості провідного сектору національної економіки потрібне відповідне сприятливе середовище, в першу чергу інституціональне. В роботі піднімаються питання та запропоновано ряд рекомендацій щодо відновлення довіри бізнесу до влади, формування позитивного іміджу підприємництва та партнерського ставлення владних структур до мікро-, малого та середнього бізнесу, тобто зміцнення неформалізованих інститутів розвитку МСП. Відмічено, що не менш важливу роль в інституціональній структурі розвитку малого та середнього бізнесу відіграють формалізовані інститути, наявність та тіснота взаємозв’язків тріади «держава – економіка – суспільство». Інституціональне середовище розглядається через призму взаємодії формалізованих і неформальних інститутів, що визначають рамкові межі поведінкових мотивів та умови функціонування й розвитку малого та середнього бізнесу. Наукова новизна. Уточнено економічний зміст та побудовано модель інституціональної структури функціонування і розвитку МСП – інституціональне середовище розвитку МСП, де узагальнено існуючі визначення та підходи до категоріального апарату нового інституціоналізму у сфері підтримки малого та середнього бізнесу, а також агреговано прикладні проблеми цієї сфери в Україні. Практична значимість. Комплексне відображення інституціонального середовища розвитку МСП дозволяє адекватно оцінити сформовані умови розвитку малого та середнього бізнесу в нашій країні, виокремити напрями розвитку системи підтримки МСП і врахувати окреслені пріоритети у відповідних програмних документах в межах державного управління МСП.
50
BORYSHKEVYCH, IRYNA. "Розробка типової стратегії розвитку сільськогосподарського підприємства (за методом Хосин Канрі)." Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University 6, № 3-4 (20 грудня 2019): 15–21. http://dx.doi.org/10.15330/jpnu.6.3-4.15-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні умови глобалізації бізнесу, значна обмеженість ресурсів, посилення конкуренції та прискорення технологічних нововведень вимагають від сільськогосподарських підприємств здатності швидко пристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. Запорукою їх успішного продуктивного розвитку є забезпечення максимально ефективного використання наявного ресурсного потенціалу. У науці та практиці існує велика кількість різноманітних методичних інструментів, які сприяють покращенню функціонування суб’єктів господарської діяльності. Одним із таких інструментів, що забезпечує досягнення результативного розвитку, формуючи стійкі конкурентні переваги, є стратегія. Йдеться про складну модель, яка охоплює усі процеси на підприємстві. Використання керівниками сільськогосподарських підприємств прогресивних методів розробки стратегії є запорукою успіху її ефективної реалізації та нарощення підприємством конкурентних переваг в ринковому середовищі. У статті проаналізовано існуючі методи стратегічного планування, в основі яких лежить різна методика побудови стратегій. Проведено характеристику наступних методів: ресурсний метод, цільовий метод, метод екстраполяції, інтерполятивний метод, пробно-статистичний метод, критеріальний метод, нормативний метод, балансовий метод, матричний метод і побудова стратегічного плану. На основі опрацьованих джерел досліджено метод Хосин Канрі, що базується на застосуванні циклу Демінга та являє собою концепцію циклічного управління. Розроблено типову стратегію розвитку сільськогосподарського підприємства у вигляді Х-матриці. Дана стратегія розрахована на 3 роки і включає стратегічні і тактичні цілі, процеси і результати, між якими встановлені відповідні кореляційні зв’язки. Серед стратегічних цілей, що є типовими для сільськогосподарських підприємств виокремлено наступні: підвищення ефективності бізнесу, підвищення ефективності збутової діяльності, впровадження інноваційних технологій у виробництво та оптимізація бізнес-процесів. Відповідно керівництво сільськогосподарських підприємств можуть формувати більшу кількість перспективних цілей, виходячи із потреб суб’єктів господарювання. Отримані результати формують підґрунтя для подальших досліджень механізму формування та впровадження стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств.