Зміст
Добірка наукової літератури з теми "Українські націоналісти"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Українські націоналісти".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Українські націоналісти"
1
Тимошенко, Юрій. "Особливості сокільської діяльності українських організацій у Чехословаччині у міжвоєнні роки". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 3 (20 квітня 2021): 101–7. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.3.101-107.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті poзглянуто діяльність українських cокільських організацій міжвоєнного чaсу у Чехословаччині. З об’єктивних причин ці джepeла все ще залишаються поза увагою дослідників. Мета. Ознайомити читача з новими архівними матеріалами. Методи. Історичний аналіз архівних джерел. Результати. Було встановлено, що українські товариства «Сокіл» за межами своєї батьківщини формуються з 1922 р. в новопосталій Чехословацькій Pеспубліці і наступні кілька poків проводять в opганізаційних турботах у різних містах цієї кpаїни, де українці ще не становили організаційної єдності. Роз’єднаність і автономність українських «Соколів» припиняється у 1926 р., кoли у Празі проводиться VIII Сокільський Здвиг. У березні 1927 р. представники всіх українських сокільських організацій провели установчий з’їзд, який пpoголосив створення громадського об’єднання «Союз українських сокільських оргaнізацій у Чехословаччині». Фінансова проблема, повернення значної частини українців на батьківщину призвели до того, що в найближчі кілька років діяльність товариства припинилася. Багато українських соколів пepeїхали до Аргентини, що сприяло появі там українських фізкультурних організацій. Taким чином, у 1928 р. закінчується перший період організаційного існування українських сокільських організацій у ЧСР. Після ліквідації Союзу вся активна діяльнiсть зосepeджується у м. Подебради, що на певний час стає таким собі неофіційним центром українського сокільського життя. Biйськовe знищення мирних громадян України в Польщі (так звані «пацифікації») змусило українську еміграцію в Чехословаччині висловити свою позицію щодо цього злочину. 3 грудня 1930 р. «Український Сокіл» у Подебрадах схвалив протест проти польського терору, під яким підписалися українські соколи з Брно, Ржевниці, Пшибраму та Праги. Протест було надіслано до Президії Чехословацької Сокільської громади. Поява українських сокільських організацій за межами ЧСР поставила на порядок денний потребу створення Союзу Українського Сокільства за кордоном (СУСЗАК), який з’явився в 1931 р. Президентом було обрано В. Прохода. До середини 1930-х років українська еміграція була дуже політизованою. У попередні роки цього не спостерігалося. Трагізм такої ситуації полягає в тому, що протистояння йде не так по лінії комуністи-націоналісти, скільки в середовищі національно свідомого українства. Після нацистського загарбання Чехословаччини українські сокільські товариства відмовилися від підтримки окупаційної влади і саморозпустилися.
Ключові слова: сокільство, руханка, здвиг, українська еміграція.
2
Begej, I. I. "Профспілкова політика української лівиці Галичини у міжвоєнний період". Grani 18, № 4 (11 березня 2015): 74–79. http://dx.doi.org/10.15421/1715082.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропонована стаття є логічним доповненням дослідження автора «Профспілкова політика Української соціалдемократичної партії на етапі її становлення» (Грані, 2015, №2). У ній продовжено аналіз профспілкової політики УСДП в умовах міжвоєнної окупації Польщею Західної України, подальшого соціальнонаціонального гноблення на її теренах українців, представників національних меншин владними і суспільними інститутами. Якщо до Першої світової УСДП була по суті єдиною українською лівою силою, яка протистояла боротьбі за профспілки польській лівиці, то у міжвоєнний період цього протиборства вона одержала не лише підтримку, але й конкурентів в особі Української соціалыстичнорадикальної партії (УСРП), Комуністичної партії західної України(КПЗУ), Селянськоробітничого соціалістичного об’єднання («Сельроб») Української партії праці (УПП). Тоді ж на профспілковому полі з’явився ще один гравець – українські націоналісти, які критикували українських лівих за недостатню роботу по українізації профспілкового руху. Порівняльний аналіз розвитку профспілкового руху в Галичині після Першої світової війни свідчить, що він став значно масовішим явищем, ніж до неї, в ньому брала участь більшість українських робітників, а також значна частина державних та приватних службовців, інтелігенції, студентів. Польські ліві намагалися перенести централістський (інтернаціоналістський) принцип австрійських соціалдемократів на організаційну структуру профспілок у Другій Речі Посполитій для полонізації неполяків, зокрема українців. Інтернаціоналістський підхід також сповідували КПЗУ, прокомуністична до 1924р. УСДП, створена ними Професійна лівиця. Попри те, переважна частина українських робітників увійшла не до всепольських профспілок, а до українських фахових організацій. Але, на жаль, їх не приймали до міжнародних профспілкових об’єднань. Пояснювалось це недержавним статусом українців.
3
FEDYK, Ivan. "ВПЛИВ ПАЦИФІКАЦІЇ НА ІДЕОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОГО ОБ’ЄДНАННЯ". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 21 (3 листопада 2020): 41–48. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2020.21.3102.
Повний текст джерелаАнотація:
Пацифікація - це сукупність політичних дій та силових акцій, здійснених урядом міжвоєнної Польщі на території Галичини та Західної Волині та представлених як відповідь на так звану диверсійну кампанію, що проводилася на західноукраїнських територіях у літні місяці 1930 р. Українські політичні партії, а також Організація українських націоналістів заявили, що ця диверсійна кампанія була реакцією західноукраїнського суспільства на нові урядові законопроекти про колонізацію та осадництво на західноукраїнських землях. Наприкінці 1929 р. Відносини між українською меншиною та політичним середовищем з одного боку та польською владою з іншого знову погіршились через те, що економічний і політичний тиск уряду на населення Західної України посилився. Це викликало відповідну реакцію української сторони. Українське національно-демократичне об’єднання, як найбільша із легальних українських партій опинилося під серйозним політичним та поліційним викликом, що призвів до певних змін ідеологічного та організаційного характеру у його діяльності. Водночас політика Пацифікації спричинилася до переформатування відносин УНДО не лише із владою, а й з іншими політичними середовищами на західноукраїнських землях.
4
Yu., Shchur. "THE NATIONALIST TEACHER: YULIAN WOJTOWYCH IN KHERSON (1941–1942)." South Archive (Historical Sciences), no. 33 (September 15, 2021): 36–40. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-33-7.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the work. The article is about the personality of a OUN(r) March Groups member Yulian Wojtowych and his work in the field of education in Kherson during the German occupation in particular. The attention is focused on the history of foundingan agricultural school where Yulian Wojtowych taught history and geography. The historiography of the issue embraces works which cover the topic of OUN activities at the South of Ukraine, particularly that of Lev Shankovsky and Yevgen Gorburov, and Mykola Shytiuk. OUN March Groups members’ memoirs and Soviet State Security agencies’investigatoryfiles, as well as operative ones, about OUN activities in Kherson became sources for this research.Results and scientific novelty of the research. It was found out, that educational line was one of the primary ones in the OUN activity in Kherson during the German occupation. Ukrainian nationalists paid special attention to teaching the history of Ukraine in the learning process because this very subject together with geography formed the students’ outlook. As OUN members believed, it was the school which shaped future architects of the Ukrainian State. Yulian Wojtowych who had had complete theological education was actually a teacher of history and geography, participated in composing the history of Ukraine curricula for Kherson schools. In thecrisis situation in education sphere caused by the policy of the Nazi occupational authorities, special (professional) educational institutions, namely agricultural school, were for OUN members of particular interest.The occupational authorities had their own interest in opening such schools which would train mid-level professionals (“help staff”). OUN members considered them as opportunities for Ukrainian youth to obtain education and for themselves to recruit new staff for the struggle for independence of Ukraine. Due to his nationalist underground activities and realization of the organisation leaders’ instructions on the Ukrainian education development, Yulian Wojtowych suffered repressions from the Nazi secret services and had to undergothe “Vodokachka” camp, Buchenwald, Dora and Bergen-Belsen.Key words: Nazi repressions, Organisation of Ukrainian Nationalists, OUN March Groups, Agricultural School, Kherson. Мета роботи. Стаття присвячена постаті учасника Похідних груп ОУН-р Юліана Войтовича, а саме його діяльності на освітній ниві у Херсоні під час німецької окупації. В центрі уваги історія створення херсонської сільськогосподарської школи, де Юліан Войтович викладав історію та географію. Історіографія проблеми охоплює роботи, в яких висвітлюється питання діяльності ОУН на Півдні України, зокрема Лева Шанковського та Євгена Горбурова й Миколи Шитюка. Джерелами дослі-дження стали мемуари учасників похідних груп ОУН та слідчі й оперативні справи радянських органів державної безпеки щодо діяльності ОУН у Херсоні. Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовано, що освітянський напрямок був одним з провідних в діяльності ОУН у Херсоні під час німецької окупації. Важливе місце в освітньому процесі українські націоналісти відводили викла-данню історії України, оскільки саме цей предмет, разом з географією, формував світогляд учнів. На переконання членів ОУН саме школа формувала майбутніх будівничих Української Держави. Юліан Войтович, який мав закінчену вищу богословську освіту, якраз був викладачем історії та географії, брав участь у складенні програм з курсу історії України для шкіл Херсона. В умовах кризи освітянської галузі, спричиненої політикою нацистської окупаційної влади, значний інтерес для членів ОУН представляли спеціальні (професійні) освітні заклади, зокрема – сільськогосподарська школа. Окупаційна влада мала свій інтерес у відкритті подібних шкіл, які мали готувати фахівців середньої ланки («обслуговуючого персоналу»). Члени ОУН вбачали у подібних школах можливості для української молоді отримати освіту, а також залучення нових кадрів для боротьби за незалежність України. Через свою діяльність у націоналістичному підпіллі, реалізації настанов організаційних провідників щодо розвитку української освіти, Юліан Войтович зазнав репресій нацистських спецслужб, пройшовши шлях від табору «Водокачка» до Бухенвальду, Дори й Берген-Бельзен. Ключові слова: нацистські репресії, Організація українських націоналістів, Похідні групи ОУН, Сільськогосподарська школа, Херсон
5
Козловскі, Пьйотр. "ПОЛЬСЬКІ ВОЛОНТЕРИ В РЯДАХ КАРПАТСЬКОЇ СІЧІ 1938–1939 рр. (польською мовою)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 162–75. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.162-175.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті міститься інформація щодо набору та переселення українських волонтерів з Польщі. У статті представлений один із багатьох епізодів з історії України – історії української держави, яка була створена у березні 1939 р. Держава проіснувала лише декілька днів, адже проти неї було проведено спецоперацію угорськими військами Мівольса Хортога. Українська держава була скасована 18 березня 1939 р. За часів існування Карпатської Русі тодішній уряд сформував національну збройну силу (Карпатську Січ), яка мала на меті захищати державу.
Публікація визначається довідковими матеріалами українських архівів у Львові, а також суміжною літературою. У статті висвітлено також ставлення польських властей до своїх громадян українського походження, які вирішили приєднатися до Карпатської Січі з надією створити незалежну Україну. У результаті вони були позбавлені громадянства та залишилися як особи без громадянства.
Обговорюючи предмет дослідження, автор подає його в контексті міжнародних обставин, що розвивалися в той час у країнах Близького Сходу. Автор подає фрагменти протоколів інтерв’ю затриманих польською прикордонною службою під час спроби незаконного перетину кордону. Наведені фрагменти документів арешту зображають, з одного боку, організацію набору добровольців до Карпатської Січі на територію Польщі, і, з іншого боку, демонструють рішучу підтримку ідеї створення незалежної української держави.
Доповненням до статті є вкладення зі статистичними даними людей, яким вдалося пройти на територію Карпатської України. Друга частина, що доповнює статтю, представляє собою реєстрацію 106 поляків, які мешкали на території м. Лесько, Перемишля та Дрогобича. Вони через службу в Карпатській Січі були позбавлені громадянства Польщі згідно статті 11 закону 2 від 20 січня 1920 р. стосовно польського громадянства. Автор подає перелік осіб з громадянством України з міст Лесько, Перемишль та Дрогобича в такому порядку: ім’я та прізвище, дата народження, місце народження та місце проживання. Особисті дані учасників формування, які боролися проти угорських військ у 1938 р., чітко вказують на те, що організація Карпатської Січі включала майже все українське чоловіче населення, що мешкає на прикордонній території.
Ключові слова: Карпатська Україна, Карпатська Січ, Організація Українських Націоналістів, агітація, метод набору на формування, українські волонтери, кур’єри, читальня “Просвіта”, система захисту кордону, нелегальний перехід кордону, прикордонна служба, корпус прикордонної служби, затримання осіб, розслідування осіб, втрата польського громадянства, країна-губернатор, офіційна газета Республіки Польща.
6
Щур, Юрій. "ПИТАННЯ ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОУН НА ЗАПОРІЖЖІ (1940–1943 РР.)". Воєнно-історичний вісник 39, № 1 (10 липня 2021): 156–65. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-39-1-156-165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблему підготовки членів Організації українських націоналістів, які діяли на території Запорізької області, до загальноукраїнського повстання. Висвітлено діяльність націоналіс- тичних організацій, зокрема й у військових частинах Червоної армії. З’ясовано, що серед пріоритетів націоналістичного підпілля на території Запорізької області були збір й накопичення зброї, а також створення в перспективі партизанських загонів. Хронологічно рамки дослідження прив’язані до появи перших осередків ОУН у регіоні (нижня межа) та до піку в діяльності організованого націоналістичного підпілля в області (верхня межа).
Ключові слова: Запорізька область, Мелітополь, НКВС, НКДБ, Організація українських націоналістів.
7
ГАЙ-НИЖНИК, Павло. "ОУН(Р-Б) У 1970 – 1980-ті рр.: БАЧЕННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 178–93. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253727.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження є аналіз і висвітлення програмових та ідеологічних засад українського націоналізму Організацією Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) у 1970 – 1980-х рр., її бачення суспільно-політичного і соціально-економічного ладу в майбутній Українській Державі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, критичного аналітизму, системності. Під час дослідницької роботи використовувалися як загальнонаукові (аналізу і синтезу, систематизації та узагальнення), так і спеціально-наукові методи: проблемно-тематичний, хронологічний, а також системно-структурний. Наукова новизна статті полягає у розкритті маловідомих сторінок історії Організації Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) загалом й місця і ролі у її керівництві в 70 – 80-х рр. ХХ ст. Ярослава Стецька, Василя Олеськіва та Слави (Ярослави) Стецько. Безпосередньо йдеться про зміни й уточнення програмових та ідейно-політичних засад Організації в її концепції побудови Української Самостійної Соборної Держави, основ її соціально-економічного ладу тощо, проєкту відродження ролі у національно-визвольному русі Українського Державного Правління та наростання і загострення кризових явищ в ідейно-політичному житті ОУН, зумовлених відходом з життя старшого покоління, стагнацією політичної програми Організації, її відірваності в умовах діаспори від тодішньої дійсності в Україні тощо. Висновки. Було встановлено, що тривале перебування в умовах емігрантсько-діаспорного політичного життя в умовах “залізної” завіси та Холодної війни зумовили застійні явища в ідеологічно-політичній еволюції світоглядних бачень та концепції державного устрою майбутньої України в керівних органах ОУН(р-б) наприкінці ХХ ст., а також призвело до її поступового організаційного занепаду, що спричинило кризові явища в цій політичній силі та її неготовності потужно й впливово влитися у політичні й державотворчі процеси в Україні зі здобуттям нею державної незалежності.
Ключові слова: ОУН, Стецько, національно-визвольна боротьба, Українське державне Правління.
8
Maksymets, B. V. "Українська повстанська армія у призмі інституційної та політико-ідеологічної трансформації українського націоналізму". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 11 (6 листопада 2017): 122–28. http://dx.doi.org/10.15421/1717156.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто Українську повстанську армію (УПА) у призмі інституційної та політико-ідеологічної трансформації українського націоналізму, яка відбувалася у період Другої світової війни та в повоєнний час у взаємозв’язку з Організацією українських націоналістів (бандерівців) – ОУН (б). З’ясовано, що ОУН (б) в цю добу перейшла на демократичні позиції і стала політично толерантною. Встановлено, що інституційна та політико-ідеологічна трансформація українського націоналізму яскраво випливає з рішень Третього Надзвичайного великого збору ОУН, який відбувся у серпні 1943 р. Охарактеризовано організаційні, програмові та політичні постанови Великого збору, в основу яких було покладено ключове гасло «Воля народам! Воля людині!». Визначено, що рішення Третього Надзвичайного великого збору ОУН фактично призвели до оформлення нових політико-ідеологічних засад українського націоналістичного руху, які були відмінними від ідеологічних засад ОУН 1930-х рр.: заперечення монопартійної системи; антиімперіалізм; незв’язування членів ОУН жодними філософськими теоріями (ідеалістичними чи матеріалістичними) і релігіями; забезпечення широких громадянських прав і свобод; дотримання прав національних меншин у майбутній українській державі, побудова в ній безкласового суспільства з народною власністю на засоби виробництва; визнання демократії як основи внутрішньополітичного ладу в українській державі. Встановлено, що рішення Великого збору лягли в основу платформи УПА, яка почала розглядатись як загальнонаціональна, надпартійна військова формація.
9
Лісіна, Світлана. "ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ ОУН: ОФІЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 170–84. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240961.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – показати цінність правової документальної бази ОУН для створення національних збройних сил, за відновлення української державності. Методологія дослідження опирається на принцип історизму та порівняльний аналіз основних правових документів Організації Українських Націоналістів. Наукова новизна полягає у здійсненні однієї із перших спроб порівняльного аналізу конкретних правових документів ОУН (програма організації, заява, відозва, комунікат, меморандум, рішення, інструкції та інші). Висновки. На основі фондів: Державного архіву Львівської області (ДАЛО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), Центрального державного архіву громадських об՚єднань України (ЦДАГОУ), Центрального державного історичного архіву України, м. Львів (ЦДІАЛУ), націоналістичних газет та праць істориків О. Кентія, І. Гавриліва, Ю. Киричука, П. Мірчука, М. Посівнича щодо діяльності ОУН в 1929–1939 рр., висвітлено особливості і значення правових документів у формуванні Організації та її боротьбі. Програма ОУН як правовий документ висвітлює силове розв՚язання українського питання в умовах окупації. Означення устрою Великого Збору ОУН твердять, що Український націоналізм є духовним і політичним рухом. Маніфестом можемо вважати звернення Конгресу Українських Націоналістів 1929 р. до українців про утворення ОУН. Через «Заяву УВО до всього культурного світу» організація охарактеризувала політику Польщі щодо українців. Інструкції у сфері організаційної діяльності ОУН стосувалися передовсім розвідки та служб ОУН і друкувалися в газеті «Сурма». Рішення Празької конференції мали забезпечити підготовку кадрів для майбутнього військового конфлікту. Як видно із правових офіційних документів, Організація створювалася як організація військовиків з метою боротьби за визволення свого народу. Жанри документів також підтверджують глобальність ОУН і її можливість роботи на державному рівні.
10
Дрогобицький, Ігор, та Роман Романів. "ГЕРОЇКА НАЦІОНАЛЬНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ 1918–1919 рр. У ФОРМУВАННІ ІДЕЙНОГО ПІДҐРУНТЯ ЗБРОЙНОГО ЧИНУ ОУН (б) У ГАЛИЧИНІ (друга половина 1943 р. – початок 1944 р.)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 186–92. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.186-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У матеріалах статті йдеться про тяглість традиції національної державотворчої боротьби у 20–40-х рр. ХХ ст. Представлено окремі аспекти використання етосу визвольних змагань українських збройних формацій 1917–1921 р. Організацією українських націоналістів (бандерівців) у Галичині в період Другої світової війни. Окреслено особливості вжитку керівництвом націоналістичного крила вітчизняного національно-визвольного руху Опору героїки військового чину національних мілітарних формацій періоду Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки для створення ідеологічного підґрунтя процесу розгортання власних збройних сил – Української Народної Самооборони та Української Повстанської Армії.
Простежено паралелі у означенні кінцевої мети збройної боротьби нації. Вказано також на відмінності у концепції та тактичних засобах осягнення національного суверенітету. Відзначено, що дослідження представленої теми уможливлюють глибше сприйняття загалом вітчизняного соціуму процесу відстоювання національних прав, а, зокрема, державної незалежності.
У ході висвітлення теми зроблено акцент на використанні матеріалів підпілля та джерел мемуаристичного характеру.
Дисертації з теми "Українські націоналісти"
1
Ухач, Васиь Зіновійович. "Культурно-освітня діяльність організації українських націоналістів (1929-1944 рр.)". Дис. канд. іст. наук, Нац. пед. ун-тет ім. М.П.Драгоманова, 1998.
Знайти повний текст джерела
2
Огороднік, В. Ю. "Підготовка кадрів служби безпеки організації українських націоналістів (бандерівців) (1941-1951 рр.)". Дис. канд. іст. наук, КНУТШ, 2009.
Знайти повний текст джерела
3
Мусієнко, Ірина Володимирівна. "Депортації членів сімей учасників і пособників ОУН з території Чернівецької області в 1944-1950 рр". Thesis, Книги XXI, 2006. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/20623.
Повний текст джерела
4
Yurchuk, Yuliya. "Reordering of Meaningful Worlds : Memory of the Organization of Ukrainian Nationalists and the Ukrainian Insurgent Army in Post-Soviet Ukraine." Doctoral thesis, Stockholms universitet, Historiska institutionen, 2014. http://urn.kb.se/resolve?urn=urn:nbn:se:su:diva-110388.
Повний текст джерелаАнотація:
After the collapse of the Soviet Union, Ukrainian society faced a new reality. The new reality involved consolidation and transformation of collective identities. The reinvigoration of national identity led to a change in the emphasis on how the past was dealt with – many things which were regarded as negative by the Soviet regime became presented as positive in independent Ukraine. The war-time nationalist movement, represented by the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) and the Ukrainian Insurgent Army (UPA), became one of the re-configured themes of history. While most of the studies of memory of the OUN and UPA concentrated on the use of this history by nationalist parties, this study goes beyond the analysis and scrutinizes the meaning of this history in nation- and state-building in relation to memory work realized on the small-scale regional and local levels. Moreover, this book focuses not only on the “producers” of memory, but also on the “consumers” of memory, the area which is largely understudied in the field of memory studies. Drawing on studies about post-colonial subjectivities and theories of remediation developed in memory studies, this book explores the changes in memory culture of contemporary Ukraine and examines the role of memory in producing new meanings under the rapidly changing conditions after the collapse of the Soviet Union up to 2014. The book contributes to the studies of memory culture in post-Communist countries as well as to the studies of society in contemporary Ukraine.
5
Зайцев, Олександр, та Oleksandr Zaitsev. "Український інтегральний націоналізм (1920-1930-ті роки): генеза, еволюція, порівняльний аналіз : дисертація ... доктора історичних наук". Thesis, 2014. https://er.ucu.edu.ua/handle/1/2685.
Повний текст джерелаАнотація:
У дисертації розглянуто генезу і розвиток радикальної течії українського націоналізму міжвоєнної доби, проведено порівняльний аналіз трьох напрямів цієї течії між собою та з європейськими авторитарно-націоналістичними рухами. У центрі уваги дослідження – співвідношення загальноєвропейських тенденцій і унікальних рис у феномені, який прийнято називати українським інтегральним націоналізмом. Цей концепт, що його ще наприкінці 1920-х рр. впровадив у академічний обіг Карлтон Гейз, добре описує зміст ідеології і, певною мірою, практики ідейно-політичної течії, що сформувалася в Західній Україні та колах української політичної еміграції у 1920-х рр. і була представлена Дмитром Донцовим та його послідовниками («чинний націоналізм»), Організацією українських націоналістів («організований націоналізм»), Фронтом національної єдності Дмитра Палієва («творчий націоналізм»). У результаті дослідження розвинуто й аргументовано інтерпретацію радикальної течії українського націоналізму міжвоєнної доби як інтегрального націоналізму недержавної нації; показано, що він виявляв тенденцію до творення політичної релігії, яка, однак, не отримала логічного завершення; виділено характерні риси трьох головних напрямів українського інтегрального націоналізму; піддано критиці його інтерпретацію як різновиду фашизму; впроваджено концепт усташизму – революційної форми інтегрального націоналізму недержавних націй, що дає змогу ввести ідеологію та практику ОУН у ширший порівняльний контекст.Zaitsev O. Yu. Ukrainian Integral Nationalism of the 1920s and 1930s: Genesis, Evolution, Comparative Analysis. – Manuscript. A dissertation for the degree of Doctor of Science in History, speciality 07.00.01 – History of Ukraine. – Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies, National Academy of Sciences of Ukraine. – Lviv, 2014. The dissertation examines the genesis and development of the radical current of Ukrainian nationalism in European context during the interwar period. The concept of integral nationalism, coined by Carlton J. H. Hayes, properly describes the ideological content and practice of the political movement that emerged in Western Ukraine and in various Ukrainian political exile circles in the 1920s and comprised three main trends: the ‘active nationalism’ of Dmytro Dontsov and his followers, ‘organized nationalism’ (the Organization of Ukrainian Nationalists), and ‘creative nationalism’ (the Front of National Unity led by Dmytro Paliïv). Two contradictory and almost mutually exclusive positions still compete in the historiography of the interwar Ukrainian nationalist movement: one emphasizes the liberation character of its struggle for an independent state, rejecting or ignoring integralist and totalitarian elements in their ideology and practice; the other exposes the extremist, totalitarian, and ‘fascist’ nature of Ukrainian integral nationalism, denying it any liberation and democratic elements altogether. The author of this study tries to move beyond the confrontation of ‘accusatory’ and ‘apologetic’ historiographies. In particular, he argues that: Ukrainian integral nationalism was radical ideology of national liberation; its main objectives were to overcome the conditions, perceived as national oppression, and to establish an independent and powerful nation-state; the core myth of Ukrainian integral nationalism was a myth of national regeneration (palingenesis) in a post-liberal new order based on the domination of strong nations and races; like other integral nationalist movements in Europe (including the fascist ones), Ukrainian Nationalists had a tendency to sacralise politics and create a kind of secular religion; Ukrainian integral nationalism, however, never completed that process; although considering Ukrainian integral nationalism as a variety of fascism is not without foundation (especially within the framework of the history of ideas), the fascist model has a limited heuristic value for the Ukrainian case; the proper designation for the ideology and practice of the OUN and similar movements is not fascism, but rather ustashism (from the Croatian Ustaša), which can be defined as revolutionary integral nationalism developing under conditions of perceived foreign oppression and using violence for the purpose of national liberation and for creating an independent authoritarian state. Although integral nationalism was not the faith of the majority of western Ukrainians on the eve of World War II, it showed the largest dynamic and captured the majority of the politically active youth. This led to the crucial role, which it played in the struggle for the independence of Ukraine during the War. Key words: integral nationalism, Western Ukraine, interwar period, Dmytro Dontsov, Organization of Ukrainian Nationalists, Front of National Unity.
Книги з теми "Українські націоналісти"
1
Кальба, М. Дружини Українських Націоналістів. Детройт: [б. в.], 1992.
Знайти повний текст джерела
2
Кентій, А. В. Збройний чин українських націоналістів, 1920-1956. Т. 2, Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів, 1942-1956. Київ: Державний комітет архівів України ; Центральний державний архів громадських об"єднань України, 2008.
Знайти повний текст джерела
3
Кентій, А. В. Збройний чин українських націоналістів, 1920-1956. Т. 2, Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів, 1942-1956. Київ: Державний комітет архівів України ; Центральний державний архів громадських об"єднань України, 2008.
Знайти повний текст джерела
4
Кентій, А. В. Збройний чин українських націоналістів, 1920-1956. Т. 2, Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів, 1942-1956. Київ: Державний комітет архівів України ; Центральний державний архів громадських об"єднань України, 2008.
Знайти повний текст джерела
5
nat͡sionalistiv, Kongres ukraïnsʹkykh, Конґрес українських націоналістів, Lʹvivsʹka naukova biblioteka im. V. Stefanyka, Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, T͡Sentr doslidz͡henʹ vyzvolʹnoho rukhu та Центр досліджень визвольного руху, ред. Kongres ukraïnsʹkykh nat͡sionalistiv 1929 r.: Dokumenty i materialy. Lʹviv: NAN Ukraïny, Lʹvivsʹka naukova biblioteka im. V. Stefanyka, 2006.
Знайти повний текст джерела
6
Фігурний, Ю. С. Етнічні, національні та державотворчі процеси на Закарпатській Україні й участь у них інтегральних українських націоналістів (1938-1939 рр.). Київ: НДІУ, 2008.
Знайти повний текст джерела
7
Фігурний, Ю. С. Етнічні, національні та державотворчі процеси на Закарпатській Україні й участь у них інтегральних українських націоналістів (1938-1939 рр.). Київ: НДІУ, 2008.
Знайти повний текст джерела
8
Фігурний, Ю. С. Етнічні, національні та державотворчі процеси на Закарпатській Україні й участь у них інтегральних українських націоналістів (1938-1939 рр.). Київ: НДІУ, 2008.
Знайти повний текст джерела
9
Українські буржуазні націоналісти - прислужники імперіалістичних розвідок. К., 1986.
Знайти повний текст джерела
10
Українські буржуазні націоналісти - прислужники імперіалістичних розвідок. К., 1986.
Знайти повний текст джерела