Статті в журналах з теми "Українські губернії Російської імперії"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Українські губернії Російської імперії.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Українські губернії Російської імперії".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Арзуманова, Т. В. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ БІКУЛЬТУРАЛІЗМУ УКРАЇНЦІВ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО ЕТНІЧНОГО ПОРУБІЖЖЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ". Історія та географія, № 57 (2020): 5–10. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті проблеми формування бікультуралізму українців Воронезької губернії, які мешкали на етнічному українсько-російському порубіжжі. Проаналізовано відмінні риси в складових етнічної культури росіян та українців регіону (мова, одяг, побут та архітектура, звичаї, ментальність). Виявлено, що в другій половині ХІХ ст. серед українців – мешканців Воронезької губернії спостерігався процес формування бікультуралізму – прилучення до домінуючою російської культури з одночасним збереженням маркерів власної етнічної культури. Опанування українцями російської мови та елементів російської етнічної культури (одяг, традиції та звички в повсякденному житті, світоглядні погляди) носило переважно соціальний характер через панування в суспільстві Російської імперії шовіністичних стереотипів про першість та домінантність російської культури над селянською українською культурою. Бікультуралізм української діаспори на теренах Воронезької губернії виражався в розумінні її представниками власної відмінності від етнічних росіян та і від представників материнського етносу
2
BABENKO, Ludmyla. "УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ “ХЛІБОРОБ”". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 182–93. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2341.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено події в Україні, пов’язані з виникненням україномовної преси на початку ХХ ст. Акцентується увага на газеті “Хлібороб” – першій українській газеті на Лівобережній Україні, яка виходила в м. Лубни Полтавської губернії. Показано політику російського самодержавства, спрямовану на заборону національно-визвольного руху й панування цензури, яка й сформувала “українське питання”. На сторінках періодики відображено невирішені національно-державні, культурно-освітні, соціяльно-економічні проблеми українських земель у складі Російської імперії. Проаналізовано зміст і політичну спрямованість газети “Хлібороб”, роль її видавців братів Володимира та Миколи Шеметів у пропаґанді суспільно-політичних ідеалів національно-визвольного руху.
3
Карліна, Оксана, та Ганна Хлібовська. "ЛИСТОПАДОВЕ (ПОЛЬСЬКЕ) ПОВСТАННЯ 1830–1831 РОКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 151–58. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено огляд української історіографії Листопадового (польського) повстання 1830–1831 років – однієї з важливих подій, яка суттєво вплинула на розгортання соціально-політичних і культурних процесів на українських землях у ХІХ столітті. Повстання охопило Королівство Польське і західні губернії Російської імперії. Зазначено, що українські історики обмежуються вивченням його перебігу та наслідків у південно-західних губерніях, тобто у Правобережній Україні. Ґрунтовні праці з історії з Листопадового повстання з’явилися у шістдесятих і сімдесятих роках ХХ століття на підставі опрацювання матеріалів, збережених в архівах і бібліотеках України. Відповідно до вимог тогочасної офіційної ідеології в них домінувала партійно-класова оцінка подій та явищ. У цих роботах розкривався економічний розвиток правобережних українських земель, аналізувались програмні цілі повстанців, досить докладно описувався перебіг повстання. Підкреслювалося існування соціальних проблем на Правобережжі; шляхту звинувачували в «обмеженості класових інтересів», що було причиною поразки повстання. Дослідники стверджували, що коли би в ході повстання не йшлося про відбудову Речі Посполитої в кордонах 1772 року, а селя- нам було обіцяно звільнення від кріпацтва, то основна маса українського селянства підтримала би повстанців. Подібні висновки містились також в узагальнюючих роботах з історії України ХІХ століття. У 1990-х роках в українській історіографії почали змінюватись методологічні засади дослідження мину- лого. Зросла зацікавленість науковців у вивченні соціальної історії Правобережної України. Появилось кілька праць, в яких представлена еволюція шляхти як окремого стану. Зменшення ареалу шляхетської землі внаслідок конфіскацій, переведення величезної маси дрібної шляхти в нижчі соціальні верстви, зміни в культурному і релігійному житті розглядаються як наслідки Листопадового повстання. Зауважено, що в останні десятиліття актуалізувалося багатоаспектне вивчення Листопадового повстан- ня та його наслідків на життя різних соціальних станів у південно-західних губерніях. Однак у руслі сучас- них методологічних і тематичних практик потребують повнішого дослідження проблеми гендерного чинника в повстанні, ментальних стереотипів, образу «чужого» у сприйнятті українців, поляків, росіян тощо.
4
ГОЛОВКО, ОЛЕКСАНДР. "Місце українського права у правових системах Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій". Право України, № 2020/01 (2020): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-159.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний етап державотворення в Україні, формування правової держави та громадянського суспільства вимагають продовження дослідження історії українського права з нових методологічних позицій. Особливо складними для вивчення є тривалі періоди, коли українська нація не мала власної національної держави. Серед них особливим є час перебування українських земель у складі Австрій ської (Австро-Угорської) та Російської імперій наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Позитивне право, законодавство мали імперський характер, спрямовувалися на остаточну ліквідацію української державності й права. Під загрозою, особливо в Російській імперії, перебувала сама національна ідентичність українців, існування української культури і мови. За таких обставин вкрай важливо досліджувати історію українського права як правової традиції, яка проявлялася у культурно-правовій ідентичності українського народу, його правовій свідомості, правовій пам’яті, звичаєвому праві, реальному регулюванні правових відносин. Метою статті є історія українського права, української правової традиції під владою Австрійської (Австро-Угорської) та Російської імперій. Специфіка дослідження вимагала застосування поруч із загальнопоширеною методологією звернення до феноменологічного підходу щодо дослідження історико-правових явищ і процесів, доробку німецької історичної школи права, культурологічно-цивілізаційного підходу. Після остаточної ліквідації автономії України у складі Російської імперії українське право діяло на її території до 1840-х років. Українська правова традиція проявлялася у чинності норм Статуту Великого князівства Литовського, магдебурзького права, місцевому звичаєвому праві. Про його характер свідчить зміст кодифікаційних пам’яток українського права, які не набули чинності: “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. та “Звід місцевих законів західних губерній” 1837 р. Звичаєве право стосувалося переважно питань власності, зобов’язань, сімейного та спадкового права. Питання злочинів і покарань врегульовувалися лише окремими нормами звичаєвого права. Обидві імперії прагнули встановити повний контроль за публічно-правовою сферою. Важливу роль відіграв і доробок української національно свідомої інтелігенції, яка досліджувала, зберігала і логічно структурувала українське право.
5
Луценко, М. В. "СТАНОВІ ДВОРЯНСЬКІ УСТАНОВИ ТА ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ НА СЛОБОЖАНЩИНІ (НАПРИКІНЦІ XVIIІ – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.)". Історія та географія, № 57 (2020): 116–20. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються діяльність станових дворянських установ Слобожанщини наприкінці XVIIІ – першої половини ХІХ ст. Виявлено, що в результаті проведення губернської реформи, владою Російської імперії була надана можливість дворянству долучитись до системи місцевого управління. Почали діяти губернські та повітові дворянські зібрання, які очолили відповідно губернській або повітовий предводитель дворянства. Вони відігравали провідну роль в становій дворянській корпорації. Предводитель губернського дворянства був безпосереднім учасником загального управління губернією. Входив до складу губернського правління, губернських відділів у земських, міських, військових справах, губернської оцінювальної комісії тощо. Губернські органи влади не мали права наказувати йому або надсилати розпорядження. Перші губернські збори в Слобідсько-Українській губернії були проведені у 1780 р. На дворянських зборах заслуховувалися звіти про виконання прийнятих раніше постанов, обговорювалися доповіді та виступи з різних питань порядку денного. Найважливішою функцією діяльності всіх дворянських зборів вважалися вибори різних посадових осіб: кандидатів у повітові предводителі; депутатів від повіту в губернські дворянські депутатські збори; засідателів в повітову Дворянську опіку. Повітові предводителі дворянства мали свою канцелярію, яка складалась з одного-двох канцеляристів. Губернський предводитель міг розпоряджатися канцелярією дворянського депутатського зібрання. Предводителі дворянства Слобожанщини доклали багато зусиль для мобілізації ресурсів дворянського стану.
6
Тичина, Іван. "ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ПРОСВІТЯНСЬКОГО РУХУ НА ВОЛИНІ ТА ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ «ПРОСВІТ»". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 47–51. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Товариство «Просвіта» було засноване у Львові у 1868 році і швидко завоювало популярність серед мешканців Галичини. На Волинь просвітянський рух поширюється значно пізніше, у роки Великої війни. Відмінний від Гали- чини історичний розвиток Волині, входження останньої до складу Російської імперії не давали змоги поширити- ся просвітницьким ідеям у краї раніше. Лише в роки Першої світової війни, яка принесла із собою руйнацію не лише кордонів, а й імперій, стали можливими утворення на теренах Волині перших «Просвіт» та поширення їх діяльності в усьому регіоні. Перша «Просвіта» на Волині була заснована в містечку Мацеїв Ковельського повіту Волинської губернії. Її заснування пов’язане із перебуванням у Мацеєві українських Січових стрільців та відомого українського військового діяча Дмитра Вітовського. Саме Д. Вітовському вдалося організовувати відкриття на Волині мережі українських приватних шкіл та згуртувати інтелігенцію Мацеєва в просвітянський гурток, який і запо- чаткував просвітянський рух на Волині. За кілька років «Просвіти» рясною сіткою вкрили усю Волинь, їх популярність серед населення із року в рік зростала. «Просвіти» стали центрами культурно-мистецького життя та шкільництва українців. Однак утвердження на теренах Західної Волині Другої Речі Посполитої негативно вплинуло на просвітянський рух. Польська влада вважала волинські «Просвіти» експозитурою галицького національного руху і стала на шлях їх переслідування, аж до закриття «Просвіт» у краї. Відсутність єдиного об’єднавчого центру, відмова польської влади реєструвати статут Товариства призвели до повної ліквідації «Просвіт» на Волині уже на початку 30-х років ХХ століття.
7
Житков, Олександр. "ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ УКРАЇНСЬКОГО КООПЕРАТОРА МИКОЛИ ЛЕВИТСЬКОГО В ПЕРІОД 1890-Х – ПОЧАТКУ 1900-Х РОКІВ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 25–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується проблема формування соціально-економічних та політичних поглядів громадсь- кого діяча, відомого українського кооператора Миколи Васильовича Левитського (1859–1936). Зважаючи на внесок у розвиток теорії кооперації та міжнародний кооперативний рух, практичну діяльність зі створення кооперативів у Херсонській губернії Російської імперії, сучасники називали М. Левитського «кооперативним батьком». Автором акцентується увага на вивченні впливу на свідомість Миколи Левитського окремих викладачів Златопільської прогімназії Чигиринського повіту Київської губернії, які дотримувалися прогресивних суспільних поглядів, висвітлюється його спілкування з видатними представниками українського письменства, такими як Іван Франко, Леся Українка, Іван Карпенко-Карий. На основі аналізу наукової літератури та архівних джерел автором публікації обґрунтовано думку, що суспільно-політичні погляди М. Левитського розвивалися у середовищі української інтелігенції м. Єлисаветграду, яка сповідувала народницькі ідеали. Знання, здобуті в прогімназії, самоосвіта юнака, особливо щоденне спо- стереження за трансформаціями селянського господарства у пореформеному українському селі, дали поштовх до практичного застосування набутих М. Левитським теоретичних знань. Домінантою його діяльності у «єлисаветградський період» було обґрунтування економічної доцільності й необхідності створення місцевими селянами виробничих кооперативів із метою протистояння експлуатації селянського дрібного господарства в умовах формування капіталістичного ринку. Зазначаються здобутки й невдачі «артільного батька» у створенні перших кооперативних об’єднань, розкривається ставлення до цієї справи селян, висвітлюються оцінки внеску М. Левитського у розвиток українського кооперативного руху в Наддніпрянщині на межі ХIХ–ХХ століть.
8
Velychenko, Stephen. "UKRAINIANS AND CITIES 1861-1917. NOT SO RURAL AND NOT SO RUSSIFIED." City History, Culture, Society, no. 2 (October 23, 2017): 49–64. http://dx.doi.org/10.15407/mics2017.02.049.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті стверджується, що загальна чисельність міського населення українських губерній Російської імперії, була більшою, ніж вказано в перепису 1897 р. Масова міграція українських селян на межі століть у міста, передусім, невеликі міста, означає, що ступінь урбанізації українців не слід недооцінювати, так само як і перебільшувати ступінь їхньої політичної русифікації. Автор наполягає, що, по-перше, дані щодо міського населення у Всеросійському перепису 1897 р. мають бути переглянуті, оскільки категорія «міський» на той час не включала до себе всі де-факто міські поселення. І, по-друге, що детальний критичний перегляд усієї доступної довоєнної неофіційної статистики продемонструє більш високий ступінь урбанізації та українізації станом на 1917 р., ніж це відображається в офіційних даних. Масивні демографічні зрушення, про які свідчать ці цифри, також говорять про необхідність широкого аналізу всіх соціальних тенденцій, контекстів та політичних проблем, що були присутні в Україні в зазначений час. Оскільки реальні показники використання української мови та рівень урбанізації за межами чотирьох найбільших міст українських губерній імперії були вищими, ніж офіційно зазначено, історики не повинні недооцінювати підтримку національного руху і перебільшувати російську опозицію йому. Автор вважає, що переглянуті дані могли б підтримали аргумент, що модернізація і урбанізації в Україні за панування російського царизму не були обов'язковою перешкодою націоналізації. Стаття супроводжується таблицями із статистичними даними з проблеми дослідження.
9
Гончар М. В. "ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАГЛЯДОВИХ ОСВІТНІХ ІНСТИТУТІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ПОСТРАДЯНСЬКИХ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 243–53. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.329.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті надано огляд праць науковців, які охоплюють питання функціонування освітніх інститутів в українських губерніях Російської імперії ХІХ – початку ХХ століття, що здійснювали наглядову діяльність за навчальними закладами різних типів та різного підпорядкування. Зокрема, йдеться про діяльність попечителів та окружних інспекторів навчальних округів, директорів та інспекторів народних училищ губерній, губернські та повітові училищні ради, єпархіальні училищні ради та їх повітові відділення, губернських та повітових спостерігачів церковнопарафіяльних шкіл.Установлено, що в історико-педагогічних дослідженнях, які з’явилися впродовж останніх десятиліть, ґрунтовно не розглядався досвід наглядової діяльності освітніх інститутів, що функціонували на території українських губерній Російської імперії протягом ХІХ – початку ХХ ст. У роботах, що так чи інакше торкаються певних аспектів їхньої діяльності, переважно розглядається діяльність інституту інспекторів народних училищ. Спостерігається неоднозначне відображення ролі інспекторів у освітніх процесах досліджуваного періоду. Зокрема, частина дослідників висловлюють думку про те, що директори та інспектори народних училищ виконували виключно поліцейські функції в освіті. Така позиція була притаманна дослідникам історії освіти радянського періоду. В той же час, серед науковців трапляються й ті, хто, хоча й наголошує на виконанні інспекторами охоронних функцій, усе ж звертає увагу на те, що інспектори були переважно досвідченими педагогами й у своїй практичній діяльності турбувалися про розвиток освіти у своєму регіоні та всіляко сприяли роботі учителів.Також у ході дослідження було виявлено чимало робіт, що характеризують організаційно-педагогічну діяльність інституту попечителів навчальних округів. Незважаючи на те, що попечителі мали достатньо повноважень для здійснення наглядової діяльності, науковці у своїх працях жодним чином не звертають увагу на цей аспект.У вітчизняних історико-педагогічних студіях майже відсутні праці, що характеризують досвід наглядової діяльності спостерігачів церковно-парафіяльних шкіл та єпархіальних училищних рад і їх повітових відділень.
10
Стороженко, І. О. "Система органів та установ із попередження і протидії злочинності неповнолітніх осіб (на матеріалах українських губерній у складі Російської імперії)". Law and Safety 79, № 4 (14 грудня 2020): 92–96. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.4.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено функціональні особливості та правовий статус системи органів та установ із попередження і протидії злочинності неповнолітніх осіб на матеріалах українських губерній у складі Російської імперії. Проаналізовано та виокремлено особливості завдань і компетенції окремих органів та установ, діяльність яких була так чи інакше пов’язана із протидією злочинності неповнолітніх. Особливу увагу в зазначеному контексті приділено Міністерству внутрішніх справ, а також функціонуванню благодійних установ та організацій.
11
Petrenko, Iryna. "Важливе дослідження із соціальної історії у вітчизняній історіографії". Eminak, № 2(26) (1 липня 2019): 204–7. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.2(26).207.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено рецензію на монографію Олени Кравченко «Опіка над дітьми в Україні наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.» (Харків: ФОП Панов А.М., 2019. 430 с.), яка присвячена історії організації соціальної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської уваги у Російській імперії, спираючись на матеріали українських губерній.
12
Стеценко, В. І. "ЦЕНЗОРИ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: ОСОБЛИВОСТІ КАР’ЄРНИХ ТРАЄКТОРІЙ". Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Історія. Філософія. Політологія» 17 (2019): 35–39. http://dx.doi.org/10.32841/2707-0018.2019.17.8.
Повний текст джерела
13
Кормілець, Сергій. "Особливості організації фізичної підготовки і позакласної роботи в кадетських корпусах у ХІХ – на початку ХХ століття". Освітній вимір 40 (13 лютого 2014): 284–92. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v40i0.3005.
Повний текст джерелаАнотація:
Кормілець С. В. Особливості організації фізичної підготовки і позакласної роботи в кадетських корпусах у ХІХ – на початку ХХ століття.
Статтю присвячено дослідженню питань, пов’язаних з організацією фізичної підготовки й фізичного розвитку учнів кадетських корпусів Російської імперії на територіях українських губерній у ХІХ – на початку ХХ сторіччя. Показано основні етапи становлення й розвитку системи тілесних вправ, які сприяють удосконаленню фізичного розвитку кадетів, майбутніх офіцерів. Розкрито деякі аспекти проведення позакласної роботи в кадетських корпусах.
14
Биба, Євген. "ІНТЕЛІГЕНЦІЯ МІСТА ТА СЕЛА УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: МАТЕРІАЛЬНО-ПОБУТОВІ АСПЕКТИ ПОВСЯКДЕННЯ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 24–32. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.24-32.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено спробу розглянути та узагальнити питання матеріального забезпечення інтелігенції. У статті подається загальна характеристика матеріально-побутового забезпечення інтелігенції у другій половині ХІХ ст. З’ясовано, що рівень матеріального забезпечення інтелігенції залежав від роду діяльності та фаху. Розглянуто основні та додаткові витрати представників інтелігенції. Встановлено, що разом зі становленням ринкової моделі економіки та її модернізації в умовах доби “Великих реформ” матеріальний добробут представників інтелігенції українських губерній Російської імперії значно поліпшився, що виявлялося у зростанні оплати праці представників розумових професій, у розширенні раціону харчування, більшій доступності якісного та дорогого одягу, взуття.
15
Драч, О. О. "Соціальний портрет вчителя початкової школи в українських губерніях Російської імперії (1861-1917рр.)". Вісник Черкаського університету. Серія "Історичні науки", Вип. 27 (2001): 45–49.
Знайти повний текст джерела
16
Шпортун, Оксана. "КАЗЕННІ ПАЛАТИ В СИСТЕМІ КОНТРОЛЮ ГРОШОВОГО ОБІГУ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1775-1914 РР.)". Society. Document. Communication, № 7 (11 серпня 2019): 232–46. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-232-246.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто повноваження фінансового характеру казенних палат Наддніпрянської України, зокрема організації збору, доставки та зберігання дохідної частини бюджету. Визначено роль, обов’язки, функції, основні засади діяльності у сфері обліку доходів і видатків держави на губернському рівні. Охарактеризовано особливості казенних палат у галузі контролю грошового обігу Наддніпрянської України. Також визначено нефінансові функції казенних палат, зокрема розгляд домобудівних та казенних справ губернії.
Визначено, що казенні палати взаємодіяли з іншими структурними одиницями загальноімперської фінансової системи. Аналіз законодавства та архівних документів свідчить, що казенні палати вели контроль за доходами кожного повіту губернії, звітували про доходи та видатки державному казначею. Також казенні палати видавали конторам Асигнаційного банку статутний капітал, вели облік та обмін асигнацій. Зокрема, на основі дослідження законодавства Російської імперії встановлено, що казенні палати повинні були наглядати за своєчасним надходженням доходів до бюджету та витрачанням коштів у межах асигнувань, передбачених для губернії.
Встановлено, що асигнації першої емісії можна було легко підробити, тому уряд Російської імперії був змушений випустити асигнації із новим зображенням. У статті поданий опис та ілюстрації асигнацій номіналом 100, 50, 25 руб. 1786 року випуску. Аналіз архівних документів свідчить, що казенні палати вели розмін асигнацій старого зразка на нові, складаючи відповідні постанови. Також асигнації виконували роль платіжних засобів так само, як і мідна монета. Асигнація функціонувала як допоміжний платіжний засіб, покриваючи дефіцит бюджету Російської імперії.
Досліджуючи основи механізм збору та розподілу фінансів, виявлено, що непоодинокими випадками були привласнення коштів, зловживання службовим становищем, підробки фінансових засобів, що свідчать про недосконалість системи фінансового управління на губернському та повітових рівнях, які супроводжували діяльність казенних палат протягом всього періоду існування.
17
Zhilenkova, I. M. "Зовнішня торгівля українських губерній російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): сучасна вітчизняна історіографія". Grani 19, № 2 (9 січня 2016): 69–75. http://dx.doi.org/10.15421/1716025.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано стан наукового вивчення питань зовнішньої торгівлі України кінця ХІХ – початку ХХ ст. сучасними вітчизняними історіографами. Основну увагу акцентовано на з’ясуванні їх ставлення до політики Російської імперії у відповідній сфері. Розкрито особливості сучасного бачення зазначеної проблематики в українській історичній науці доби незалежності. Наявну наукову літературу розподілено на тематичні групи; для аналізу виділено найбільш значні статейні, монографічні та дисертаційні дослідження, означено їх ключові змістові лінії та вказано на маловивчені проблеми. Визначено спільні та відмінні риси оцінок специфіки зовнішньої торгівлі вказаного періоду, впливу державної політики на рівень конкурентоздатності сільськогосподарської та промислової продукції на світовому ринку. Констатовано залежність позиції авторів від зміни політичного курсу на початку 1990-х рр., їх намагання ретельно опрацьовувати праці попередників, а також визначатися із контроверсійними питаннями, на основі застосування нової методологічної бази, які потребують відповіді у ході дослідження цієї економічної проблеми. Виявлено, систематизовано та охарактеризовано основні групи історіографічних джерел з історії зовнішньої торгівлі України зазначеної доби. Виділено комплекс недостатньо досліджених та дискусійних аспектів проблеми, що потребують системного вивчення.
18
Жиленкова, І. М. "Зовнішня торгівля українських губерній російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): сучасна вітчизняна історіографія". Грані, № 2 (130), лютий (2016): 69–75.
Знайти повний текст джерела
19
Захарченко, П. П. "Земельна реформа середини XIX ст. та проблема "відрізків" в українських губерніях Російської імперії". Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, № 6 (2008): 167–73.
Знайти повний текст джерела
20
Захарова, Оксана. "Політичні погляди дворян Бессарабської губернії на початку ХХ століття". Старожитності Лукомор'я, № 3 (1 червня 2021): 27–36. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.3.74.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із результатів першої російської революції 1905-1907 рр. стала можливість офіційно відкривати політичні організації. Це сприяло тому, що на території багатьох адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії, котра була багатоетнічною країною, офіційно стали відкриватися політичні організації різної ідеологічної спрямованості: національні, консервативні та ліберальні. Представники вищого стану держави теж були членами деяких політично спрямованих організацій.
У статті проведено дослідження політичних поглядів нобілів Бессарабської губернії на початку ХХ ст., їх зміни під час Першої світової війни. У публікації також розглянуто питання належності місцевих нобілів до політичних організацій, їх діяльність у них на початку ХХ ст. та під час Першої світової війни.
21
Казакевич, О. "Мовна свідомість та самоідентифікація чиновництва українських губерній Російської імперії (друга половина XIX - початок XX століття0". Часопис української історії, Вип. 37 (2018): 15–22.
Знайти повний текст джерела
22
Доценко, В. О. "Політика царської влади щодо єврейського населення українських губерній Російської імперії в період Першої світової війни". Вісник аграрної історії, Вип. 4/5 (2013): 23–29.
Знайти повний текст джерела
23
Стороженко, І. О. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ)". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 519–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.58.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що майже у кожній державі актуальною постає проблема злочинності, причому особливу тривогу викликає той факт, що досить великий відсоток злочинців складають неповнолітні. Характерною особливістю останніх років є також зміна структури злочинності неповнолітніх осіб, зокрема внаслідок переважан- ня корисливих та насильницьких злочинів. Зростає кількість агресивно-на- лаштованих неформальних молодіжних об’єднань, відбуваються й інші негативні модифікації молодіжної свідомості з переважанням корисливої орієнтації. Такий стан справ став підставою для певної активізації дер- жавних органів у сфері профілактики злочинності серед неповнолітніх, од- нак на превеликий жаль, окреслені заходи не дають очікуваних результатів: звільняючись з місць позбавлення волі, значна частина неповнолітніх знову встає на злочинний шлях. Наукова стаття присвячена дослідженню органі- заційно-правових засад попередження злочинності неповнолітніх осіб на матеріалах українських губерній, які знаходились у складі Російської імперії у їх історико-правовому осяганні. За результатами проведеного дослідження доведено, що започатковувана на початку XX століття система дитячих судів, по суті, стала першою повноцінною спробою втілення принципу гу- манізму по відношенню до неповнолітніх злочинців. При цьому не можна ви- пускати з уваги і той факт, що одночасно з реалізацією в кінці XIX - початку XX століття прогресивних заходів, що відповідають духу часу і фактичному стану злочинності неповнолітніх, розкрилися вельми істотні проблеми і протиріччя нового підходу до регулювання правового становища криміналі- зованих дітей і підлітків. Можливість застосування до неповнолітніх зло- чинців особливого – виховного підходу серйозно обмежувалася відсутністю фактично створених установ для утримання дітей і підлітків. В даному випадку успішність реалізації тих чи інших заходів правового регулювання безпосередньо залежала від матеріальної бази, а тому, їх результат та успішність зводились нанівець. Акцентовано увагу на тому, що фактичне встановлення особливого порядку здійснення правосуддя щодо неповнолітніх і створення спеціалізованих судів диктувало необхідність практично повсюдного впровадження особливих закладів для утримання засуджених і тих неповнолітніх осіб, які утримуються під вартою на період досудо- вого слідства і судового процесу. Доведено, що до завдань суду входила не тільки боротьба з підлітковою злочинністю, а й вжиття заходів щодо безпритульних, а також захист інтересів дітей, тобто своєю діяльністю, особливостями проваджень суди забезпечували попередження злочинності неповнолітніх, впливаючи на її причини.
24
Маслак, Володимир, Світлана Федоренко, Лариса Бутко та Дарья Василенко. "ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕРКОВНИХ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ ПОЛТАВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), № 37 (10 жовтня 2021): 18–24. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.435.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано особливості діяльності церковних православних братств, що функціонували в Полтавській єпархії в другій пол. ХІХ – початку ХХ ст. Зазначено, що у межах Полтавської єпархії у досліджуваний період функціонувало два православних братства, умови започаткування та напрями діяльності яких зумовлені існуючою урядовою політикою Російської імперії. Підкреслено, що обидва братства (Полтавське Єпархіальне Свято-Макар’ївське та Лубенське Спасо-Преображенське) охопили мережею своїх відділень усю територію губернії. Наголошено на важливій ролі православних братств у соціокультурному розвитку Полтавської губернії, адже їм вдавалося виконувати не лише духовно-просвітницьку місію на засадах православних морально-етичних цінностей, але й сприяти поширенню освіти серед населення.
25
Михайлюк, О. В. "Взаємини між селянством і владою в українських губерніях Російської імперії на початку XX ст." Український селянин, Вип. 12 (2010): 98–102.
Знайти повний текст джерела
26
Іщенко, Ж. М. "Варшавське герцогство: деякі аспекти ідеологічного впливу на західні губернії Російської Імперії". Вісник Черкаського університету. Серія "Історичні науки", № 35 (368) (2015): 3–7.
Знайти повний текст джерела
27
Альошина, Оксана. "Організаційне оформлення діяльності православних церковних братств Подільської губернії у другій половині ХІХ – початку ХХ ст." Старожитності Лукомор'я, № 5 (3 листопада 2021): 16–23. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.5.107.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у розкритті організаційних засад функціонування православних братств Подільської губернії упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Наукова новизна – вперше на основі маловідомих архівних документів проаналізовано та розкрито специфіку організаційного оформлення та функціонування православних братств Подільської губернії. На прикладі окремих братств показано специфіку й особливості організації православних братств Подільської губернії.
Встановлено, що упродовж другої половини ХІХ ст. обставини заснування та подальшу діяльність православних братств на території Подільської губернії регулювали «Основні правила для заснування православних церковних братств». Цей нормативний документ визначав і контролював завдання, склад, напрями діяльності братств. На початку ХХ ст. у суспільно-політичному житті Російської імперії відбулися певні зміни, що, у свою чергу, вплинули на становище православних братств Правобережної України. Це внесло певні корективи у діяльність православних братств, оскільки церковне управління Подільської єпархії уклало та затвердило нові правила, що регулювали подальшу роботу цих братств.
28
Сустрєтов, Анатолій. "ФАЛЬШИВІ АСИГНАЦІЇ ДОБИ НАПОЛЕОНІВСЬКИХ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 105–27. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-105-127.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується історіографія питання розповсюдження в грошовому обігу фальшивих асигнацій, які привносили наполеонівські війська на українські землі у складі Російської імперії. Метою статті постає аналіз сучасного наукового доробку з окресленої проблематики. Висвітлення поглядів дослідників дозволить встановити наявні уявлення про цілі та завдання, які ставились Наполеоном щодо кампанії виготовлення фальшивих російських асигнацій, місця друку підробок, час та географію їх появи на землях Російської імперії, номінали такого роду асигнацій, методи запобігання розповсюдження підробок, відмінності в порівнянні зі справжніми асигнаціями, загальну суму таких грошових паперових знаків, а також окреслити проблематику, яка потребує подальшого вивчення. У дослідженні висвітлено, що серед сучасних українських досліджень особливо цінними є такі, що вводять до наукового доробку архівні матеріали з історії грошового обігу на території Наддніпрянської України у складі Російської імперії.
Під час роботи над даним дослідженням було використано методи синтезу та аналізу, порівняння, узагальнення, завдяки яким досягнуто низки висновків, встановлено, що існують відмінності в поглядах дослідників щодо мети використання французькою владою під час наполеонівських війн фальшивих асигнацій, оскільки окремі автори вважають міфом завдання підірвати економіку Російської імперії таким чином. Проаналізовано науковий доробок з історії грошового обігу дослідників А. Алехова, О. Баюри, А. Бугрова, А. Бойко-Гагаріна, А. Денісова, В. Коцура, Л. Муравйової, П. Нікольського, В. Орлика, С. Орлик, І. Рязанцевої, О. Хітальського, Р. Шуста, К. Яковлева та Я. Яковлевої. Авторами називаються різні центри виготовлення подібних асигнацій, а також час, коли підробки потрапили до терен Російської імперії. Різняться в сучасному науковому доробку також погляди щодо номіналів, які французи використовували для друку підробок. Загалом, сучасна історіографія потребує подальшого залучення архівних документів з окресленої проблематики, вивчення регіональних особливостей історії обігу фальшивих асигнацій, котрі були виготовлені французами під час наполеонівських війн.
29
Кашарський, В. "Правові основи здійснення наглядової функції прокуратури в українських губерніях Російської імперії (60-90 рр. XIX ст.)". Правничий часопис Донецького університету, № 2 (24) (2010): 137–42.
Знайти повний текст джерела
30
Орлик, Василь Михайлович. "Методологічні аспекти дослідження проблем податкової політики в українських губерніях Російської імперії у першій половині XIX ст." Український історичний журнал, № 5 (2008): 187–95.
Знайти повний текст джерела
31
Levytskyi, V. "The technical status of the light industry of the ukrainian provinces of the Russian Empire in the middle of the XIX - at the beginning of the 20th century." Scholarly Works of the Faculty of History, Zaporizhzhia National University 50 (2018): 341–46. http://dx.doi.org/10.26661/swfh-2018-50-040.
Повний текст джерела
32
Савуляк, Р. "Організація, структура та правовий статус органів прокуратури Російської імперії за судовою реформою 1864 р. в українських губерніях". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 48 (2009): 60–65.
Знайти повний текст джерела
33
Доценко, В. О. "Діяльність Товариства з поширення освіти серед євреїв в українських губерніях Російської імперії (кінець XIX - початок XX ст.)". Наукові студії - XXI (культура, освіта - антропоцентричні парадигми і сучасний світ), Вип. 2, А (2013): 359–68.
Знайти повний текст джерела
34
Верховцева, І. Г. "САМОВРЯДУВАННЯ СІЛЬСЬКИХ ОБИВАТЕЛІВ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.: УРОКИ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 8–15. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Вперше у науковій літературі з метою актуалізації історичних уроків у контексті реалізації в Україні реформи місцевого самоврядування узагальнено досвід функціонування в українських губерніях у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. системи громадського управління селом. Наголошено, що, за задумами реформаторів, які спиралися на відповідний європейський досвід, залучення до управління селом його мешканців мало сприяти становленню в Російській імперії локальної демократії та поступовому запровадженню в ній народовладдя. Авторка наголошує: оскільки, за Конституцією України, місцеве самоврядування покликане бути виявом народовладдя, аналіз вказаного історичного досвіду слугуватиме осмисленню концептуальних засад реформи публічного управління з його складником – місцевим самоврядуванням – та чималої кількості практичних проблем останнього. На думку дослідниці, попри суперечливий та перехідний (транзитивний) характер громадського управління селом, загострює потребу всебічного вивчення його здобутків, прорахунків і негативних явищ той факт, що станово-територіальні громади сільських обивателів відіграли неабияку роль у поваленні на початку 1917 р. імперської влади та розпаді країни. З огляду на це, авторка звертає увагу на проблему відчуження мешканців сучасних територіальних громад від влади, проводить історичні паралелі й порівнює засади функціонування інституту сільських старост півторасотрічної давнини із засадами функціонування інституту старост у територіальних громадах нині, окреслює завдання розбудови інфраструктури місцевого самоврядування, необхідності створення виважених відносин між органами місцевого самоврядування й органами адміністративної вертикалі України. Резюмується щодо необхідності сприяти комунікації центральної влади з мешканцями регіонів через органи місцевого самоврядування.
35
Bilichenko, Lidiia. "Каторжні тюрми України у контексті реформування пенітенціарної системи Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)". Eminak, № 2(34) (1 липня 2021): 95–104. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2021.2(34).518.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено реформування системи каторжних тюрем у Російській імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Встановлено, що виникнення каторжних тюрем на території України пов’язано з пенітенціарною реформою імператора Олександра ІІ 1869 р., у результаті якої в Харківській губернії було створено Новоборисоглібський і Новобєлгородський каторжні централи. Доведено, що основною причиною відкриття каторжних тюрем в Україні стало зростання революційного руху та збільшення кількості засуджених осіб до каторжних робіт за революційну пропаганду. У результаті пенітенціарної реформи 1906-1907 рр. на території України було відкрито Харківську, Херсонську та Миколаївську каторжні тюрми.
36
Прищепа, Т. "Переселення болгар на українські землі Російської імперії після Кримської війни (1853–1856 рр.)". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 4 (117) (2013): 55–58.
Знайти повний текст джерела
37
Милько, В. І. "Участь депутатів від українських губерній та міст у роботі I-IV Державних дум Російської імперії (1906-1917 рр.): історіографічний аналіз". Український історичний журнал, № 1 (502) (2012): 153–70.
Знайти повний текст джерела
38
Милько, В. І. "Участь депутатів від українських губерній та міст у роботі I-IV Державних дум Російської імперії (1906-1917 рр.): історіографічний аналіз". Український історичний журнал, № 1 (502) (2012): 153–70.
Знайти повний текст джерела
39
Сухонос, В. "Історично-правові аспекти становлення в українських губерніях Російської імперії в XIX столітті судової влади та місце прокуратури в ній". Вісник прокуратури, № 6 (120) (2011): 119–25.
Знайти повний текст джерела
40
Лазебник, В. І. "Населення Катеринославської губернії за маатеріалами першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року (Статистичний огляд)". Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія, Вип. 10 (2002): 51–56.
Знайти повний текст джерела
41
Нікітін, Юрій. "РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ОСВІТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ДИСКУСІЇ, ЗАКОНОДАВЧІ ІНІЦІАТИВИ, РЕЗУЛЬТАТИ". Уманська старовина, № 8 (30 грудня 2021): 5–25. http://dx.doi.org/10.31499/2519-2035.8.2021.249912.
Повний текст джерелаАнотація:
Ключові слова: Російська імперія, українські губернії, законодавство, органи місцевого самоврядування, різнопрофільні сільськогосподарські школи, чоловіча та жіноча освіта, виставки, з’їзди.
Анотація
На основі широкого кола історичних джерел з використанням методів історико-архівного аналізу, синтезу та аналізу висвітлено роль уряду, громадськості, органів місцевого самоврядування та меценатів у процесі формування мережі різнопрофільних сільськогосподарських закладів освіти в період модернізації українських губерній у межах Російської імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Аналіз історіографічної спадщини засвідчує, що наявні праці не в повній мірі розкривають основні аспекти обраної для дослідження проблеми. За результатами проведеного дослідження з’ясовано, які основні чинники впливали на темпи формування мережі сільськогосподарських освітніх закладів для чоловіків та жінок, еволюцію законодавчої бази з даного питання, оцінки громадськості щодо якості та значення знань з підвищення продуктивності тогочасного сільськогосподарського виробництва. Показано роль з’їздів та виставок у поширенні досягнень аграрної сфери серед виробників сільськогосподарської продукції. Приділено увагу маловідомим аспектам обраної теми, які потребують подальшої наукової розробки.
Посилання
Beketov, 1898 – Beketov V.A. Nizshie selskohozyaystvennyie shkolyi i potrebnosti krestyanskogo chastnovladelcheskogo hozyaystva [Lower agricultural schools and the needs of a private peasant economy]. Vornezh, 1898. 120 s. [in Russian]
Bessmertnaya, 2015 – Bessmertnaya L.A. Uchebno-vospitatelnaya rabota v nizshih zhenskih selskohozyaystvennyih shkolah Rossii kontsa ХІХ – nachala ХХ veka [Teaching and educational work in the lower women's agricultural schools in Russia at the end of the ХІХ – beginning of the ХХ century] // Uchenyie zapiski. Elektronnyiy nauchnyiy zhurnal Kurskogo gosudarstvennogo universiteta, 2015. № 1 (33). URL: http://scientific-notes.ru/#new-number?id=38 [in Russian]
Volos, 2003 – Volos O.V. Silskohospodarska prosvitnytska diialnist zemstv Khersonshchyny (kinets ХІХ – pochatok ХХ st.) [Silskogospodarska Educational Activity of the Zemstvos of Kherson Oblast (3rd century - ХІХ century - ear of the ХХ century)] // Derzhavna etnonatsionalna polityka: pravovyi ta kulturolohichnyi aspekty v umovakh Pivdnia Ukrainy: zbirnyk naukovykh prats V Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii, Zaporizhzhia, 2 – 3 zhovtnia 2003 r. Simferopol, 2003. S. 155-158. [in Ukrainian]
Voron, 2015 – Voron V.P. Razvitie vneshkolnogo selskohozyaystvennogo prosvescheniya na territorii Ukrainyi vo vtoroy polovine ХІХ – nachale ХХ st. [Development of out-of-school agricultural education on the territory of Ukraine in the second half of the ХІХ - early ХХ century] Izvestiya Gomelskogo gosudarstvennogo universiteta imeni F. Skorinyi, 2015. № 4. URL: https://vesti.gsu.by/2015/vesti_gsu_2015_4.pdf [in Russian]
Geyduk, 1891 – Geyduk F.I. Nashi nizshie selsko-hozyaystvennyie shkolyi [Our lower agricultural schools]. Odessa, 1891. 88 s. [in Russian]
Esikova, 2010 – Esikova M. Selskohozyaystvennoe obrazovanie v Rossii (vtoraya polovina ХІХ v. – 1917 g.) [Agricultural education in Russia (second half of the ХІХ century - 1917)] // Vlast. № 7. S. 150-154. [in Russian]
Zemskiy sbornik, 1902 a – Zemskiy sbornik Chernigovskoy gubernii. Dekabr. № 12 [Zemsky collection of the Chernigov province. December. № 12]. Chernigov: Tip. Gubernskogo zemstva, 1902. 256 s. [in Russian]
Zemskiy sbornik, 1902 b – Zemskiy sbornik Chernigovskoy gubernii. Oktyabr. № 10 [Zemsky collection of the Chernigov province. October. № 10]. Chernigov: Tip. Gubernskogo zemstva, 1902. 256 s. [in Russian]
Kovalenko, 2014 – Kovalenko N.P. Silskohospodarski zꞌizdy ta yikhnia rol u poshyrenni znan pro sivozminy v zemlerobstvi Ukrainy (druha polovyna XIX – pochatok XX stolittia) [Silskogospodarskі zꞌїzdi and їхnya role in the expanded knowledge about the present in the farming of Ukraine (the other half of the ХІХ is the ear of the XX century)]. Zbirnyk naukovykh prats Kyivskoho natsionalnoho universytetu im. T.Shevchenka. Kyiv, 2014. Vyp. 42: Etnichna istoriia narodiv Yevropy. S. 106-112. [in Ukrainian]
Kostiuk, 2005 – Kostiuk M.V. Z istorii stanovlennia nyzhchoi silskohospodarskoi osvity na Cherkashchyni [From the history of the formation of the lower social and cultural education in Cherkasy] // Chasopys ukrainskoi istorii. K., 2005. Vyp. 2. S. 32-35. [in Ukrainian]
Makarets, 2010 – Makarets S.V. Tekhnolohiia vyroshchuvannia zernovykh kultur u kozatsko-selianskykh hospodarstva Poltavshchyny na rubezhi XIX – XX st. [Makarets The technology of grain crops viroshuvannya at the Cossack-rural government of the Poltava region at the turn of the XIX – XX centuries] // Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu natsionalnoho universytetu. 2010. Vyp. 28. S. 98-101. [in Ukrainian]
Moskalskiy, 1881 – Moskalskiy N. Selskohozyaystvennyie uchebnyie zavedeniya vedomstva Ministerstva gosudarstvennyih imuschestv [Agricultural educational institutions of the Ministry of State Property]. // Srednie selskohozyaystvennyie zavedeniya. SPb., 1881. Vyip. II. 88 s. [in Russian]
Moskalskiy, 1893 – Moskalskiy N.P. Selskohozyaystvennoe obrazovanie [Agricultural education] // Selskoe i lesnoe hazyaystvo Rossii. SPb., 1893. S. 363-390 [in Russian]
Nebolskiy, 1884 – Nebolskiy A.G. Istoriko-statisticheskiy ocherk obschego i spetsialnogo obrazovaniya v Rossii [Historical and statistical sketch of general and special education in Russia]. – SPb., 1884. 257 s. [in Russian]
Nyzhnyk, 2019 – Nyzhnyk S. Umanske uchylyshche sadivnytstva i zemlerobstva v istorii vitchyznianoi osvity: do 175-richchia zasnuvannia umanskoho natsionalnoho universytetu sadivnytstva [Umansk school of gardening and farming in the history of modern education: until the 175th day of falling asleep at the Uman national university of gardening] // Umanska starovyna. Uman, 2019. Vyp. 6. URL: http://usj.udpu.edu.ua/article/view/186719 [in Ukrainian]
Normalnoe Polozhenie, 1883 – Normalnoe Polozhenie o nizshih selskohozyaystvennyih shkolah. Vyisochayshe utverzhdennoe 27 dekabrya 1883 g. [Normal Statute for Lower Agricultural Schools. Highest approved on December 27, 1883] // PSZRI. Sobranie trete. T. 3. 1883. SPb., 1886. 1018 s. [in Russian]
O dopuschenii lits, 1913 – O dopuschenii lits zhenskogo pola k sluzhbe po uchebno-vospitatelnoy chasti v selskohozyaystvennyih uchebnyih zavedeniyah. Vyisochayshe utverzhdennyiy odobrennyiy Gosudarstvennyim sovetom i Gosudarstvennoy dumoy zakon 30 iyunya 1913 g. [On the admission of females to the educational service in agricultural educational institutions. The highest approved law approved by the State Council and the State Duma on June 30, 1913] // PSZRI. Sobranie trete. T. 33. Ch.1. SPb., 1913. 1561 s. [in Russian]
Obzor, 1898 – Obzor deyatelnosti Ministerstva Zemledeliya i Gosudarstvennyih Imuschestv za 4-y god ego suschestvovaniya (30 marta 1897g. – 30 marta 1898 g.) [Review of the activities of the Ministry of Agriculture and State Property for the 4th year of its existence (March 30, 1897 - March 30, 1898)]. SPb., 1898. 300 s. [in Russian]
Polozhenie, 1895 – Polozhenie o selskohozyaystvennoy i promyishlennoy vyistavke, ustraivaemoy Kievskim obschestvom selskogo hozyaystva i selskohozyaystvennoy promyishlennosti v Kieve v 1898 [Regulations on the agricultural and industrial exhibition organized by the Kiev Society of Agriculture and Agricultural Industry in Kiev in 1898]. g. Kiev, 1895. 8 s. [in Russian]
Polozhenie, 1900 – Polozhenie o selskohozyaystvennyih remeslennyih uchebnyih masterskih. Vyisochayshe utverzhdennoe 10 marta 1897 g. [Regulation on agricultural craft training workshops. Highest approved on March 10, 1897] // PSZRI. Sobranie trete. T. XVII. 1897. SPb., 1900. 1562 s. [in Russian]
Polozhenie, 1904 – Polozhenie o selskohozyaystvennom obrazovanii. Vyisochayshe utverzhdennoe 26 maya 1904 goda [Regulation on agricultural education. Highest approved on May 26, 1904]. // PSZRI. Sobranie trete. T. XXIV, 1904. SPb., 1907. 1257 s. [in Russian]
Pravila, 1898 – Pravila dlya uchenits i slushatelnits Zozulinskoy zhenskoy prakticheskoy shkolyi [Rules for pupils and students of the Zozulinskaya women's practical school] // Sbornik svedeniy po selskohozyaystvennomu obrazovaniyu. Vyip. 1. Zhenskoe obrazovanie. SPb., 1898. S. 179-188. [in Russian]
Sbornik, 1900 – Sbornik svedeniy po selskohozyaystvennomu obrazovaniyu [Collection of information on agricultural education]. Vyip. IV. Selskohozyaystvennyie uchebnyie zavedeniya po svedeniyam k 1 yanvarya 1898 goda. SPb., 1900. 195 s. [in Russian]
Sbornik, 1910 – Sbornik svedeniy po selskohozyaystvennomu obrazovaniyu [Collection of information on agricultural education]. Selskohozyaystvennyie uchebnyie zavedeniya v 1910 godu. SPb. Vyip. XVI, 1910. 188 s. [in Russian]
Sorokina, 2019 – Sorokina T.A. Stanovlenie seti nizshih selskohozyaystvennyih shkol v Kurskoy gubernii v kontse ХІХ – nachale ХХ veka [Formation of a network of lower agricultural schools in the Kursk province in the late ХІХ - early ХХ centuries] // Uchenyie zapiski. Elektronnyiy nauchnyiy zhurnal Kurskogo gosudarstvennogo universiteta, 2019. № 2 (50). T. 1. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/stanovlenie-seti-nizshihselskohozyaystvennyh-shkol-v-kurskoy-gubernii-v-kontse-xix-nachale-xx-veka/viewer [in Russian]
Terletska, 2013 – Terletska U.I. Poshyrennia silskohospodarskykh znan za dopomohoiu chytan i besid u Chernihivskii hubernii naprykintsi ХІХ – na pochatku ХХ stolittia [Expansion of the Silk-dweller's knowledge for additional reading and conversation in the Chernigiv province for example in the XIX - on the ear of the XX century] // Visnyk Chernihivskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu, 2013. Vyp. 110. Pedahohichni nauky. S. 102-104. [in Ukrainian]
Tretyakov, 2017 – Tretyakov A.V. Obrazovatelnoe selskohozyaystvennoe zakonodatelstvo poreformennoy Rossii – rezultat reform 60 – 70-h godov ХІХ v. [The educational agricultural legislation of post-reform Russia is the result of the reforms of the 60s - 70s of the ХІХ century] // Bereginya. 777. Sova: obschestvo, politika, ekonomika. № 4 (35). S. 18-26. [in Russian]
Trudyi, 1879 – Trudyi komissii po sostavleniyu proekta (Polozheniya o Nizshih selskohozyaystvennyih shkolah) [Proceedings of the Drafting Commission (Provisions on Lower Agricultural Schools]. SPb, 1879. 160 s. [in Russian]
42
Дьякова, О. В. "УКРАЇНОМОВНІ НОМІНАЦІЇ В УРБАНІМІЦІ ХАРКОВА". Історія та географія, № 56 (2019): 55–58. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття висвітлює вплив мовної політики Росії, Радянського Союзу та України на урбаніміку Харкова. У статті авторка вперше виділила україномовні топоніми, що з’явилися у Харкові протягом XVII-XXI століть. Аналізуючи ситуацію з урбаністичними номінаціями вулично-дорожньої мережі, можна зробити висновок, що основна маса місцевих топонімів має двомовний характер, тобто і українською, і російською мовами вони звучать майже однаково. Причому є назви, що з’явились за часів Російської імперії або Радянського Союзу, які мають українське походження і російською мовою звучать так само, як і українською (Панасівка, Джерело, Квітуча) – тобто відбулася калька топоніму. У статті зазначається, що на сучасному етапі українізації у Харкові поки що дотримуються двомовного паритету, проте вже зараз з’являються суто українські хороніми. Таким чином, можна констатувати, що державна мовна політика безпосередньо впливала на номінацію урбанонімів і в Російській імперії, і в Радянському Союзі, і в сучасній Україні. Це особливо видно по періодах появи україномовних номінацій вулично-дорожньої мережі Харкова.
43
Ткачук, Павло Петрович, та Андрій Федорович Лозинський. "УКРАЇНСЬКІ ПОЛКОВОДЦІ НА ЧОЛІ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ЗБРОЙНИХ СИЛ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Військово-науковий вісник, № 28 (20 листопада 2017): 3–20. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.28.2017.3-20.
Повний текст джерела
44
Лелюх, Софія. "ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ВОЛИНІ ЯК ОРГАНІЗАТОР ПОЧАТКОВОЇ ЛАНКИ ШКІЛЬНИЦТВА (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 314–23. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.430.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано загальні основи організації та розробки змісту навчання в системі православного шкільництва Волині у ХІХ – на початку ХХ століття, що склалися під впливом суспільно-релігійних, соціально-політичних, соціокультурних чинників. Окреслена специфіка процесу організації та розробки змісту навчання в приходських/народних училищах Волинської губернії православним духовенством краю під впливом освітніх реформ ХІХ - початку ХХ століття. Визначено основні проблеми в організації діяльності приходських народних училищ в краї – спорадичність, неврегульованість розгортання мережі початкового парафіяльного шкільництва під опікою православного духовенства. Зміст освіти концентрувався виключно навколо вивчення основ православ`я і змісту богослужінь, з невеликим додатком у вигляді арифметики й історії Російської імперії. Реалізація такого змісту навчання цілком відповідала тій само формулі, проголошеній на початку ХІХ століття – «православ`я, самодержавство, народність». Головними чинниками такої неврегульованості визначено складнощі з фінансуванням народних училищ, проблеми із забезпеченням приладдям та елементарними підручниками, а також вчителями – представниками місцевого духовенства, що мали б належний рівень професійної підготовки до викладання у системі парафіяльного шкільництва.
45
Biletskyi, О. А., та O. V. Minaeva. "МІСЦЕ ЦЕРКОВНО-ПАРАФІЯЛЬНИХ ШКІЛ У СИСТЕМІ НАРОДНОЇ ОСВІТИ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 54–62. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-54-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Зважаючи на основні труднощі в сучасній освітній галузі, такі як знецінення загальнолюдських і національних ідеалів, втрати авторитета родини, автори статті роблять спробу звернутися до позитивного історико-педагогічного досвіду і звернути увагу на вирішення цих проблем через православну церковну мораль, що посідала достойне місце в народній освіті дореволюційної України. У статті виявлено і обґрунтовано роль церковних початкових шкіл Катеринославщини протягом пореформеного періоду; проаналізовано зміни у нормативно-законодавчих актах, що відображали політику уряду Російської Імперії, а також Святого Синоду за термін 1808–1900 рр.; за допомогою співставлення і обробки документації земських установ та статистичних списків документів освітніх інституцій пореформеного періоду визначено змістовне наповнення навчальних планів і програм церковно-парафіяльних училищ; визначено позицію авторитетних педагогів-демократів пореформеного періоду (К. Ушинського, М. Пирогова, С. Рачинського), які доводили важливість виховання на основі православної моралі; відображено неоднозначність відносин щодо освітньої справи між Катеринославською єпархією і губернськими земськими установами; через аналіз визначено основний вектор соціально-педагогічного цілепокладання, що проявився в поширенні елементарної безкоштовної освіти, що надавали церковнопарафіяльні училища Катеринославської губернії, та створенні морально-духовного підґрунтя, що забезпечувала Православна Віра.
46
Турчак, Леся Іванівна. "ТВОРЧІСТЬ ІЛЛІ РЄПІНА У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА СВІТОВОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 204–15. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245945.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — виявити внесок художника-реаліста, педагога І. Рєпіна в українське та світове образотворче мистецтво. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. Використано методи наукового дослідження: дослідницько- пошуковий, джерелознавчий, системно-аналітичний та біографічний. Наукова новизна. Досліджено творчість І. Рєпіна як представника української культури, оскільки ідеологія Російської імперії розглядала діяльність митця у контексті російського, а згодом радянського мистецтва. Висновки. Досліджено та проаналізовано творчий шлях І. Рєпіна і доведено, що попри те, що художник жив і працював у Санкт-Петербурзі та Москві, його діяльність тісно пов’язана з Україною. Тематика багатьох творів художника відображає історію, традиції українського народу. Митець ґрунтовно готувався до написання робіт — консультувався з істориками, досліджував життя, побут, українські національні костюми. Герої його картин передають внутрішні переживання людей, силу характеру, адже художник довго працював над створенням картин, детально продумував сюжет і ідею. Твори І. Рєпіна є зразком високої професійної підготовки митця, вирізняються національною тематикою та ідейним змістом. Визначено, що в останні десятиліття життя і творчості І. Рєпіна художні методи та засоби, тематика робіт дещо змінилися, однак це лише підтверджує нові творчі погляди митця. Наголошено, що хоча І. Рєпін був не лише вихідцем з України, а й багато своїх шедеврів присвятив українським мотивам, красі рідної природи, побуту, мові, одягу та пісням, однак Росія його презентує як відомого представника російської школи мистецтв. Сталося це тому, що Російська імперія, а згодом СРСР, сприймала діяльність українських митців як невід’ємну складову російської культури. З’ясовано, що творчість українського художника І. Рєпіна є вагомим внеском у розвиток вітчизняного, російського і світового образотворчого мистецтва.
47
A.V., Skydanova. "THE JEWISH QUESTION IN THE VISION OF THE ELITES IN THE KHARKIV PROVINCE OF THE RUSSIAN EMPIRE IN THE EARLY 80’S OF THE XIX CENTURY." South Archive (Historical Sciences), no. 36 (February 18, 2022): 39–44. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-36-6.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the study is to establish the direction of judgments on the Jewish question among the social elite in the Kharkiv province after the pogroms of the spring and summer of 1881, to determine the factors that influenced the formation of views.Methods. The case method, comparative analysis, study of narrative texts are applied. The possible correlations between the circumstances of the personality formation and their judgments on the Jewish question have been established through prosopographic analysis.Results. In Kharkiv province being the site of an experiment in the Jews selective integration outside the Pale of Settlement for decades and where there were no pogroms, the idea of the gradual emancipation and the benefit of Jews as subjects dominated in the evaluation of the Jewish activities despite the pressure of the official discriminatory discourse. It is noteworthy that the career paths of the supporters of these views did not intersect with the Pale of Settlement. Those whose civil service took place in the Pale were more biased in their judgments. They saw the cancellation or alleviation of restrictions on the living and social activities of Jews as a threat and described it through judgments and images that had been governing in the empire while characterizing the traditional Jewish communities for a long time. Their conservative and protective position also was consistent with the concept of modern anti-Semitism increasing in the Russian Empire at this time. The corporate interests and the normalization of judgments about Jews as a group deprived of subjectivity with the corresponding presupposition of manipulations with their status were the common denominator for the Jewish question assessment in the studied environment.Conclusions. The study confirms that after the first wave of pogroms of 1881, there was no unified position on the Jewish question in the educated social circles of the empire, and the views ranged from liberal to Judaophobic. Thus, the change in the Jewish policy during this period was more the result of increased absolutism, the strengthening of supporters of segregation and displacement of Jews at the highest levels of the empire than the dominance of such views among the heterogeneous elite.Key words: Pale of Settlement, pogroms, imperial elites, provincial commissions on the Jewish question, discourse. Мета дослідження – встановити напрями суджень щодо єврейського питання в середовищі суспільної верхівки в Харківській губернії після погромів весни – літа 1881 р., а також з’ясувати чинники, що впливали на формування цих поглядів.Методи. Застосовано кейс-метод, компаративний аналіз, вивчення наративних текстів. За допомогою просо-пографічного аналізу встановлено можливі кореляції між обставинами формування особистості та трансльованими нею судженнями стосовно єврейського питання.Результати. У Харківській губернії, яка декілька десятиліть була простором реалізації експерименту з вибіркової інтеграції євреїв поза смугою осілості та де не відбулося погромів, в оцінці діяльності євреїв домінували, незважаючи на тиск офіційного дискримінаційного дискурсу, ідеї поступової емансипації та користі євреїв як підданих. Прикметно, що кар’єрні траєкторії прихильників цих поглядів не перетиналися зі смугою осілості. Більш тенденційними у своїх судженнях були особи, чия державна служба проходила на територіях осілості. Скасування чи послаблення обмежень щодо проживання й соціальної активності євреїв вони сприймали як загрозу та описували її за допомогою суджень та образів, якими тривалий час керувалися в імперії під час характеризування традиційних єврейських громад. Їхня консервативно-охоронна позиція також узгоджується з концепцією про зростання в цей час у Російській імперії модерного антисемітизму. Спільним знаменником в оцінці єврейського питання в досліджуваному середовищі були власні корпоративно-станові інтереси та унормованість суджень про євреїв як позбавлену суб’єктності групу з відповідним допущенням маніпуляцій їхнім статусом.Висновки. Дослідження підтверджує, що після першої хвилі погромів 1881 р. в освічених колах імперії не існувало єдиної позиції щодо єврейського питання, погляди коливалися від ліберальних до юдофобських. Отже, зміна в політиці стосовно євреїв, яка припадає на цей період, була наслідком скоріше посилення абсолютизму, ствердження на вищих щаблях імперії прихильників сегрегації та витіснення євреїв, ніж панування цих поглядів у неоднорідному середовищі еліт.Ключові слова: смуга осілості, погроми, імперські еліти, губернські комісії з єврейського питання, дискурс.
48
Пеструєв, Дмитро Миколайович. "ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВЕДЕННЯ СПРАВ ІНШОЇ ОСОБИ БЕЗ ЇЇ ДОРУЧЕННЯ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ". Часопис цивілістики, № 35 (16 лютого 2020): 41–47. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i35.186.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено можливість гармонізації українського цивільного законодавства з європейським у напрямі вдосконалення захисту прав осіб, які вчиняють дії в інтересах іншої особи без її доручення (без спеціальних повноважень діяти так). Розглянуто питання формування інституту ведення справ без доручення в українському та польському цивільному законодавстві, особливо під кутом зору порівняння процесів, які мали місце в зазначеній галузі. Задля проведення порівняльної характеристики правового регулювання відносин, що виникають із ведення справ іншої особи без її доручення за законодавством України та Польщі, проведено дослідження цього інституту з витоків, тобто з Римського права й до сьогодення. З огляду на те що вперше на українських землях відносини, які виникають із ведення чужих справ без доручення, врегульовано на тих територіях, котрі перебували під владою Австрії, у Цивільному кодексі для Східної Галичини увагу зосереджено більш детально на періоді панування Австро-угорської імперії, зауважуючи, що українська концепція регулювання ведення чужих справ без доручення формувалася головним чином на підґрунті адаптованої до місцевих умов концепції регулювання відповідних відносин Загального цивільного кодексу Австрії. Поза увагою не залишено й ті українські землі, що перебували під владою Російської імперії. Стосовно Польщі зазначено, що деякий час також мав місце австрійський вплив. Однак він був менш тривалий у часі, поступившись потім потужному впливу французької правової доктрини й законодавства (зокрема регулювання ведення справ без доручення відбувалося відповідно до концепції Французького цивільного кодексу).
49
Anatoliy, Hlushkovetsky. "Social and political struggle in Podilska province during the elections to the State Duma IV of the Russian Empire." Scientific Papers of the Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University. History 1, no. 30 (January 2, 2020): 286–98. http://dx.doi.org/10.32626/2309-2254.2020-30.286-298.
Повний текст джерела
50
Domoroslyi, Valentyn. "UKRAINIAN DEPUTIES IN THE FIGHT FOR THE SOLVING OF EDUCATIONAL ISSUES IN THE ACTIVITIES OF THE II STATE DUMA OF THE RUSSIAN EMPIRE." Ethnic History of European Nations, no. 59 (2019): 70–72. http://dx.doi.org/10.17721/2518-1270.2019.59.12.
Повний текст джерела