Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Українська історія.
Статті в журналах з теми "Українська історія"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Українська історія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
ГОЛОВКО, ОЛЕКСАНДР. "Місце українського права у правових системах Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій". Право України, № 2020/01 (2020): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-159.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний етап державотворення в Україні, формування правової держави та громадянського суспільства вимагають продовження дослідження історії українського права з нових методологічних позицій. Особливо складними для вивчення є тривалі періоди, коли українська нація не мала власної національної держави. Серед них особливим є час перебування українських земель у складі Австрій ської (Австро-Угорської) та Російської імперій наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Позитивне право, законодавство мали імперський характер, спрямовувалися на остаточну ліквідацію української державності й права. Під загрозою, особливо в Російській імперії, перебувала сама національна ідентичність українців, існування української культури і мови. За таких обставин вкрай важливо досліджувати історію українського права як правової традиції, яка проявлялася у культурно-правовій ідентичності українського народу, його правовій свідомості, правовій пам’яті, звичаєвому праві, реальному регулюванні правових відносин. Метою статті є історія українського права, української правової традиції під владою Австрійської (Австро-Угорської) та Російської імперій. Специфіка дослідження вимагала застосування поруч із загальнопоширеною методологією звернення до феноменологічного підходу щодо дослідження історико-правових явищ і процесів, доробку німецької історичної школи права, культурологічно-цивілізаційного підходу. Після остаточної ліквідації автономії України у складі Російської імперії українське право діяло на її території до 1840-х років. Українська правова традиція проявлялася у чинності норм Статуту Великого князівства Литовського, магдебурзького права, місцевому звичаєвому праві. Про його характер свідчить зміст кодифікаційних пам’яток українського права, які не набули чинності: “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. та “Звід місцевих законів західних губерній” 1837 р. Звичаєве право стосувалося переважно питань власності, зобов’язань, сімейного та спадкового права. Питання злочинів і покарань врегульовувалися лише окремими нормами звичаєвого права. Обидві імперії прагнули встановити повний контроль за публічно-правовою сферою. Важливу роль відіграв і доробок української національно свідомої інтелігенції, яка досліджувала, зберігала і логічно структурувала українське право.
2
Микола, Бровко. "КОГНІТИВНО-КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ І МАЙБУТНЄ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 84–89. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.366.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу української культури в контексті таких сутнісних її параметрів як когнітивність та креативність. Виявляються змістовні характеристики вказаних понять з позицій визначення структурних імперативів явищ інноваційного порядку в еволюційному вимірі української культури, що є актуальним для сьогодення. Акцентується увага на феномені української мови як культуротворчої сили, здатної активно впливати на всю українську культуру, виконувати формотворчу, націєтворчу функцію. Аргументовано, що мистецтву, сфері художньої діяльності найбільшою мірою притаманна властивість активно сприяти універсальному розвитку творчого потенціалу людини, її творчих здібностей, що є фундаментом для найрізноманітніших предметно-практичних видів діяльності людини. В цьому аспекті українське мистецтво як одна з форм української культури, а якщо висловлюватись більш конкретно і точно, українська література і публіцистика ставили такі «позаестетичні» цілі й завдання і прагнули до такого їх практичного втілення, котрі виходили на проблеми національної самосвідомості, національної ідеї, де загальнолюдські ціннісно-значимі питання сенсу буття української нації, її культури набували кардинального значення. Креативність української культури сьогодні органічно поєднується з етнокультурним розвитком, накопиченням культурно-історичного досвіду, подальшим розгортанням форм соціального буття. Досвід відіграє особливо важливу роль, оскільки у його структурі зосереджуються певні знання, навички, вміння, що переходять як певна традиція від одного покоління людей до іншого, відбувається збагачення феноменів культури в найрізноманітніших її виявах – науці, мистецтві, моралі, релігії тощо.
3
ГОЛЯРДИК, Наталія, Наталія МАКОГОНЧУК та Світлана ШУМОВЕЦЬКА. "ВИКОРИСТАННЯ ДІАЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ» Й «УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ»". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 110–24. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.610.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості використання діалогічних методів під час викладання навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням». Визначено значення зазначених навчальних дисциплін для формування особистісного потенціалу майбутніх захисників кордону, патріотизму та відданості Батьківщині. Детально розкрито необхідність опанування майбутніми офіцерами-прикордонниками комунікативними уміннями і навичками, формування у них відповідного типу мовної та комунікативної поведінки.
З’ясовано, що під час вивчення навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням» важливе значення має використання діалогових методів навчання, зокрема евристичних бесід, презентацій, «мозкового штурму», «круглих столів», «ділових ігор», практичних групових й індивідуальних вправ, обговорень відеозаписів тощо. Запропоновано під час вивчення «Історії України та української культури» методом «мозкового штурму» та під час «круглих столів» обговорювати низку проблем щодо походження української держави, творення русько-української нації, ґенези українського козацтва, особливостей формування масової свідомості сучасної України, різних моделей української ідентичності. Це дозволить розширити розуміння курсантами актуальних проблем української історії, удосконалити їхні вміння аргументувати свою думку та слухати інших.
Щодо навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» авторки вважають, що використання діалогічних методів дозволяє підготувати майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікації з громадянами у пунктах пропуску через державний кордон. Запропоновано для розвитку навичок професійної взаємодії та комунікації майбутніх офіцерів-прикордонників навчати їх вести діалог, узгоджувати зусилля, підтримувати зворотній зв’язок, досягати взаєморозуміння. Детально розкрито значення «ділових ігор», які є важливим елементом спільної діяльності щодо вирішення професійно важливих завдань. Загалом доведено, що використання діалогічних методів дозволяє розширити простір співробітництва на рівнях «викладач – курсант», «курсант – курсант», вчити курсантів комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у різних сферах і жанрах мовлення, спільно вирішувати проблеми.
4
Дупляк, Микола. "РОКСОЛАНА ПЕТРІВНА ЗОРІВЧАК (НА ОСНОВІ ОСОБИСТОГО ЛИСТУВАННЯ)". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 28–34. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3168.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор розкриває історію свого спілкування із Роксоланою Зорівчак, яке розпочалося у 1950-х рр. і протривало до останніх днів її життя. У листах відображено життя українського науковця, яка віддала максимум своїх зусиль на розвиток української науки. Її радощі та труднощі можна перенести на долю кожного національно свідомого науковця. Автор, насильно виселений українець з етнічних українських земель у рамках операції “Вісла”, а згодом емігрант в Америці, є взірцем того, як українці закордоном намагалися працювати для своєї Батьківщини й розвивати її культуру та науку. Охоплений часовий період показує разючу відмінність між умовами, в яких були українці під час радянського режиму та в час відновленої Української Незалежности. Листи задокументували чимало подій із життя Р. Зорівчак, які стають уже забутими й нерозказаними для майбутніх поколінь. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, історія перекладознавства, українська культура, персонологія.
5
Одрехівська, Ірина. "АНАЛІТИЧНА МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЦЕПЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ІНОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ: УРОКИ УЧИТЕЛЯ ПРОФЕСОРКИ РОКСОЛАНИ ПЕТРІВНИ ЗОРІВЧАК". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 173–83. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3181.
Повний текст джерелаАнотація:
Ця стаття – це спроба розвинути і запропонувати системне та ґрунтовне переосмислення праць Р. П. Зорівчак на одну з головних тем її наукових пошуків – українсько-англійських літературних взаємин крізь призму художнього перекладу. Враховуючи концептуальні й історіографічні орієнтири розвідок дослідниці, а також “силові точки” в рецептивних студіях професорки – історія сприйнят- тя Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки і входження їхнього творчого досвіду завдяки англомовним інтерпретаціям у культурний простір Великобританії та США, Канади та Австралії, авторка представляє модель аналізу рецепції української літератури в цільовому культурному полі. Подана модель актуалізує п’ять аналітичних вимірів у вивченні рецепції перекладної літератури: аналіз інституційних структур, які диктують політику перекладу для культури-реципієнта; осмис- лення цільової історії культури, що полягає у розумінні естетичного горизонту читачів і впливу минулих практик на сучасні; аналіз вектору діалогічності цільової культури у певному часопросторі (диференціація чи солідаризація зі світовими літературними тенденціями загалом та вихідною літературою зокрема); вивчення персонологічного чинника в перекладі, а саме габітусу й світоглядної позиції перекладача; аналіз системи вибору, контекстуалізації та стратегій перекладу українських творів для культури реципієнта. Ключові слова: рецепція, переклад, українська література, культурний трансфер, перекладна література, перекладознавство, політика перекладу.
6
Тарасюк, Марина. "ВОЛИНСЬКЕ ПОВСЯКДЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія повсякденності є нині популярним напрямом наукових розвідок в українській історіографії. З’ясовано, що предметом історії повсякдення є все, що оточує людину щодня: гігієна, одяг, житло, харчуван- ня, дозвілля, виробнича практика та будь-які взаємодії з іншими членами суспільства. Студії охоплюють два рівні дослідження: матеріальне життя та нематеріальне (соціальне). Основне завдання напряму – це розгляд пересічних людей, які могли не впливати на глобальну історію, але, без сумніву, відчували на собі її тиск. Зокрема, напрям використовується під час вивчення середньовічного суспільства. У зв’язку з цим у статті зроблено спро- бу з’ясувати ступінь дослідження (у цьому разі волинського) повсякдення литовської доби та окреслити основні компоненти буденності, які висвітлені в новітній історіографії. Таке узагальнення дасть змогу визначити сфери щоденного, які вдається реконструювати, та такі, що залишаються науковою перспективою. З’ясовано, що з моменту становлення людинознавчої історії сучасна українська історіографія збагатилася дослідженнями таких компонентів повсякденного життя, як гардероб, житло, виробнича практика волинян (матеріальний вимір) та з історії взаємостосунків у громадському та приватному життях, контактів між миря- нами та церквою (нематеріальний вимір або, інакше кажучи, соціальний). Встановлено, що історія волинського повсякдення литовської доби та окремі його складники аналізуються, зокрема, в розвідках краєзнавчих археологів та соціальних істориків. Через незначну представленість у науковій літературі потребують більшої уваги вче- них дозвілля волинян, їхня система харчування, житлові умови. Після аналізу усіх компонентів буденності надалі вдасться сформувати цілісне уявлення науковців про цей відрізок часу, а це, зі свого боку, сприятиме розумінню середньовічного світу ізсередини.
7
Ільєнко, Андрій, Євгеній Шупік та Євгеній Шатілов. "ЕКСПОЗИЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ УКРАЇНИ ЯК ВТІЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ". Воєнно-історичний вісник 42, № 4 (25 травня 2022): 49–61. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-42-4-49-61.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті автори аналізують структуру і наповнення експозиції Національного військово-історичного музею України (НВІМУ) у контексті відповідності актуальній державницькій концепції української військової історії та її практичного значення у сфері національно-патріотичного виховання військовослужбовців та молоді. Дослідники розглянули роль і значення музейних установ сучасної України в цілому, акцентуючи увагу на особливій ролі військових музеїв у сфері національно–патріотичного виховання. Визначено, що в експозиції музею втілено національні і державницькі підходи до військової історії України, висвітлено ключові етапи військового будівництва крізь призму українського державотворення.
Ключові слова: музей, НВІМУ, воєнна історія, експозиція, Українська революція, АТО, ООС, збройний конфлікт на Сході України.
8
Shlemkevych, S. L. "Спадщина українських учених-культурологів у контексті викладання навчальної дисципліни "Історія Української культури" у закладах вищої освіти". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 1 (28 лютого 2019): 136–38. http://dx.doi.org/10.15421/40290128.
Повний текст джерелаАнотація:
Останні десятиліття позначилися значними досягненнями в дослідженні особливостей української культури. Українські культурологи опираються на традиції, закладені творчістю видатних вчених, концепції культури яких характеризуються вірою у майбутнє українського народу. Вітчизняні філософи, етнографи, історики минулих століть традиційно зверталися до проблем, пов'язаних із розумінням духовно-творчої сутності людини у взаємопов'язаності з Богом, Космосом, культурою як світом людини. Початок ХХ ст. став переломним етапом для формування історичної культурології в українській науці. Багато відомих науковців, серед яких були зокрема Михайло Грушевський, Володимир Охрімович, Федір Вовк, Степан Рудницький, Іван Огієнко, Микола Хвильовий, створили в Україні фундамент науки про культуру. Наприкінці ХХ ст. інтерес вчених до культурологічної проблематики набув значного прискорення. Певним чином це було зумовлено введенням у зміст підготовки фахівців із вищою технічною освітою в Україні таких нових дисциплін, як: "Українська та зарубіжна культура", "Культурологія". На жаль, протягом останніх років у закладах вищої освіти України значно скоротилася кількість годин, відведених на вивчення цих дисциплін, у деяких закладах вони повністю зникли з навчальних планів. В умовах реформування вищої школи України необхідно зберегти інтерес юнацтва до вивчення історії української культури. Певним чином цьому буде сприяти повернення до навчальних планів підготовки фахівців у закладах вищої освіти дисциплін "Історія української культури", "Культурологія". Необхідно докласти певних зусиль, щоб зберегти набутий досвід викладання гуманітарних дисциплін, зокрема культурологічного спрямування, осучаснити їх зміст та модернізувати методи навчання, утвердити таку систему засобів, форм і методів організації навчального процесу, яка б гарантувала необхідний рівень якості підготовки конкурентоспроможного спеціаліста.
9
Скороходова, А. "Українська історія в книзі". Пам"ять століть. Планета, № 1/2 (83/84) (2010): 7–14.
Знайти повний текст джерела
10
Скороходова, А. "Українська історія в книзі". Пам"ять століть. Планета, № 1/2 (83/84) (2010): 7–14.
Знайти повний текст джерела
11
Оvdiichuk, Lilia. "ІНТЕГРАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ B ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.111-115.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентовано на важливому аспекті літературознавчої підготовки студентів спеціальності українська мова та літератури – вивченні курсу «Історія української літератури». Мета дослідження – визначити теоретико-методичні засади інтеграційного вивчення історії української літератури та репрезентувати формування на цій основі інтеграційно-літературознавчої компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. У процесі роботи було використано теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження. Аналітико-синтетичний та порівняльний методи застосовувалися в процесі вивчення наукових джерел. Емпіричний метод було використано під час вивчення питання в реальних умовах навчання. У науковому дослідженні репрезентовано зміст та методичне забезпечення інтеграційного вивчення історії української літератури. Розкрито різні види інтеграції: зовнішньопредметну, внутрішньопредметну, міжмистецьку, які реалізуються на змістовому рівні. Висвітлено взаємозв’язок із суміжними гуманітарними науками. Внутрішньопредметну інтеграцію між розділами літературознавчої науки про художню літературу, біографістику, компаративістику та між літературознавчими дисциплінами проілюстровано на прикладі опрацювання біографії та творчості письменників.Можливості міжмистецької інтеграції розкрито в процесі сприймання і розуміння художньої літератури з іншими видами мистецтв. У статті окреслено інтеграцію на діяльнісному рівні, яка відбувається шляхом упровадження в традиційний навчальний процес інновацій: технології критичного мислення, інформаційно-комунікаційних технологій; поєднання різних форм навчання: аудиторної та позааудиторної; навчальної та науково-дослідницької діяльності. У дослідженні представлено засоби (мультимедійні презентації лекцій, аудіо та відеозаписи), методи (проблемний, евристичний, ілюстрування), які застосовуються під час інтеграційного вивчення курсу «Історія української літератури». Доведено, що в процесі такого навчання формується інтеграційно-літературознавча компетентність, що виявляється через мотиваційно-ціннісний, когнітивно-рефлексивний, креативно-діяльнісний складники.
12
Гуцол, О. І. "Українська меншина в українсько-російських міждержавних відносинах: історія і сучасність". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 24, ч. 2 (2000): 22–31.
Знайти повний текст джерела
13
Гуцол, О. І. "Українська меншина в українсько-російських міждержавних відносинах: історія і сучасність". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 24, ч. 2 (2000): 22–31.
Знайти повний текст джерела
14
Чередниченко, Олександр. "РОКСОЛАНА ЗОРІВЧАК – ПОДВИЖНИЦЯ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 7–15. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито життєвий шлях та науково-педагогічну діяльність професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Автори висвіт¬люють віхи життя, науковий доробок, педагогічну й громадську діяльність Дослідниці, подають характеристику основних її праць та аналізують її внесок у розвиток українського перекладознавства і контрастивної лінгвістики. Р. П. Зорівчак була автором 1213 публікацій, серед яких чимало статей енциклопедичного характеру та рецензій, що показує наскільки глибокоерудованою й працелюбною була Авторка. Найбільший внесок Р. П. Зорівчак зробила до історії та теорії пере- кладу, але однаково вагомими є роздуми про сучасний український мововжиток, сповнені глибинних спостережень та цікавих фактів. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, теорія перекладу, історія перекладу, контрастивна лінгвістика, персонологія, українська мова, англійська мова.
15
СВЯТОЦЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР, та ІГОР БОЙКО. "Витоки, етапи становлення та розвиток української державності". Право України, № 2020/01 (2020): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-017.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню витоків, етапів становлення і розвитку української державності. Зазначено, що державність є результатом матеріального і духовного розвитку цілої нації. З’ясовано, що зміст державності є значно ширшим порівняно з поняттям “держава”. Державність має своїм результатом створення держави як підсумок розвитку української нації. Державність є своєрідним фундаментом, корінням держави, а остання, зі свого боку, є однією зі складових – своєрідним вінцем державності. Ознаки державності: 1) реалізація права нації на політичне само визначення, державну незалежність, що є першим кроком на шляху до створення власної держави; 2) наявність органів публічної влади, яка виступає у двох формах: а) державна влада, до якої належать: глава держави; органи законодавчої, виконавчої та судової влади; правоохоронні органи (поліція, органи держбезпеки, прокуратури, збройні сили тощо); б) муніципальна влада, до якої належать представницькі та виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування; 3) державний суверенітет, який передбачає верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах; 4) система правових норм (закони та підзаконні акти), які регулюють відповідні суспільні відносини; 5) міжнародне визнання держави та, як наслідок, її міжнародна правова ідентифікація; 6) державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави. Для української нації становлення національної державності відбувалося досить складно й упродовж тривалого часу. Творцем української державності була українська нація як конкретно-історична форма соціальності українців, яка об’єднана єдиною мовою, територією, історією, культурою, релігією, правом, глибинними економічними зв’язками, певними рисами культури та характеру. Українська нація упродовж багатьох віків проживає на території сучасної України, понад 1 000 років тому почала створювати свою державність у надзвичайно складних умовах, зокрема тому, що не мала захищених природою кордонів, зате мала агресивних ближчих і дальших сусідів. Історія української державності – це фактично історія національно-визвольної боротьби українського народу за свою державу. Ця боротьба була спрямована на визволення українського народу з-під іноземного панування та здобуття національної державної незалежності.
16
Кузенко, Т. В. "Українська історія в поезії Тараса Шевченка". Вивчаємо українську мову та літературу, № 5 (189) (2009): 7–10.
Знайти повний текст джерела
17
Салига, Т. "Українська історія в поезії Миколи Вінграновського". Українське літературознавство, Вип. 71 (2010): 48–74.
Знайти повний текст джерела
18
Харчук, Р. "Українська історія в Кирило-Мефодіївському братстві". Дивослово, № 12 (705) (2015): 32–40.
Знайти повний текст джерела
19
Черкашина, Т. "Українська мемуарно-автобіографічна проза: історія розвитку". Дивослово, № 11 (752), листопад (2019): 43–48.
Знайти повний текст джерела
20
Харчук, Р. "Українська історія в Кирило-Мефодіївському братстві". Дивослово, № 12 (705) (2015): 32–40.
Знайти повний текст джерела
21
Салига, Т. "Українська історія в поезії Миколи Вінграновського". Українське літературознавство, Вип. 71 (2010): 48–74.
Знайти повний текст джерела
22
Кузенко, Т. В. "Українська історія в поезії Тараса Шевченка". Вивчаємо українську мову та літературу, № 5 (189) (2009): 7–10.
Знайти повний текст джерела
23
Черкашина, Т. "Українська мемуарно-автобіографічна проза: історія розвитку". Дивослово, № 11 (752), листопад (2019): 43–48.
Знайти повний текст джерела
24
Філіпчук, Георгій Георгійович, Мирослава Петрівна Вовк, Кирил Васильович Котун та Ольга Миколаївна Ходацька. "ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНОЗНАВЧИХ ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ: ДОСВІД УКРАЇНИ І КАНАДИ". Information Technologies and Learning Tools 78, № 4 (11 вересня 2020): 14–31. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v78i4.3612.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті схарактеризовано потенціал електронних українознавчих ресурсів у контексті модернізаційних змін у сфері педагогічної освіти. Уточнено сутність поняття «українознавчі ресурси» як сукупності джерелознавчих праць, наукових розвідок, збірників та ін., що представлено у вимірах суміжних наук (етнопедагогіки, етнології, культурології, лінгвістики, фольклористики, краєзнавства, народознавства, етнографії, історії, джерелознавства тощо) та власне українознавчих дисциплін (українська мова, українська література, українська культура, історія України тощо) у реальному (бібліографічному, архівному) та віртуальному контекстах. Схарактеризовано досвід систематизації українознавчих електронних ресурсів в Канаді, що уможливило виокремлення таких прогресивних досягнень: створення загальнодержавного інтернет-порталу українознавства, заснування віртуальних бібліотек, центрів і лабораторій при університетах тощо.
Студіювання сучасних електронних українознавчих ресурсів в українському і канадському віртуальному просторі уможливило виокремлення таких їх категорій: електронні навчальні бібліотеки й архіви, віртуальні лабораторії при університетах, українознавча періодика з їх представленням на вебсторінках чи сайтах університетських і академічних осередків, реферативні бази.
Спроєктовано можливості використання електронних українознавчих ресурсів з урахуванням сучасних модернізаційних змін у педагогічній освіті на двох рівнях – на університетському (створення і розвиток ресурсних центрів, вебсайтів, порталів, електронних бібліотек; упровадження тематичних модулів, які розкривають віртуальний простір теорії і практики українознавчих студій; розміщення в електронних архівах матеріалів за результатами фольклористичної практики) і на шкільному (створення ресурсних баз на основі наявних українських і канадських українознавчих електронних джерел; активізація дослідницької роботи учнів – членів Малої академії наук України, заснування під егідою Міністерства освіти і науки України інтернет-порталу українознавства з урахуванням потреб сучасного вчителя і учня).
25
Содомора, Андрій. "З ЛЮБОВʼЮ ДО НАУКИ І ЖИТТЯ: ПАМ’ЯТІ РОКСОЛАНИ ПЕТРІВНИ ЗОРІВЧАК". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 24–27. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3167.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор розкриває риси життєвого шляху та науково-педагогічної діяльності професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Звертаючись до світових – давніших і новіших – класиків, автор проводить паралелі зі сприйняття та генерації пам’яті у світовій літературі. У фрагментах споминів читач бачить середовище, в якому жила і творила Роксолана Зорівчак: тут протягнено духовні ниточки поєднання з родиною та вчителями. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, історія української культури, персонологія, українська мова.
26
Мотрук, С. "Українська громада в Чехії: історія та сьогодення". Історичний журнал, № 5 (2006): 38–48.
Знайти повний текст джерела
27
Мотрук, С. "Українська громада в Чехії: історія та сьогодення". Історичний журнал, № 5 (2006): 38–48.
Знайти повний текст джерела
28
Malichyn, О. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 24–33. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що парламентаризм як явище від часу його зародження у далекому минулому пройшов нелегкий шлях, починаючи з подій реального життя і завершуючи спробами вироблення спільного погляду на минуле з метою кращого розуміння реалій сьогодення й перспектив парламентаризму в Україні. Якщо вести мову про парламентаризм в Україні, то ми маємо звернути перш за все увагу на проблеми національної та всесвітньої історико-правової науки. Метою статті є визначення особливостей наукової думки що становлення і розвитку інституту парламентаризму в Україні та його ролі в процесі вітчизняного державотворення. В статті розкриваються теоретико-методологічні засади аналізу еволюції парламентаризму Україні. Висвітлено особливості визначення поняття і змісту парламентаризму в концепціях та наукових дослідженнях видатних українських вчених та політичних діячів певних історичних періодів українського державотворення. Визначено, що діаспорна література стала сполучною ланкою для фахових розвідок різних часів. Ця її роль особливо помітна на тлі кризи радянської історіографії парламентаризму. Загалом у схему радянської історії України не висувалося саме поняття парламентаризму як історично зумовленої форми самоврядування, демократії українців, а також відмова від участі у формуванні наукової картини світу на користь класових інтересів. Навіть серйозне академічне видання – « Історія Української РСР» - послуговувалося пропагандистськими штампами в оцінці такого явища, як парламентаризм. Однак українська радянська історіографія також накопичувала історичні знання, в тому числі й про парламентаризм, котрі з допомогою сучасних інноваційних методів необхідно де ідеологізувати. На нашу думку, це потребує, окремого, методологічно вмотивованого вивчення. Інерція української радянської історіографії, зокрема в царині методології, особливо в перші роки відродження незалежної Української держави. З прийняттям Конституції України 1996 р. ситуація змінилася, зокрема загострився інтерес до проблем виборів, структури парламенту, його функцій.
29
Задорожний, М. П. "Українська діаспора Європи: історія формування, культура, наука, світа". Географія та економіка в рідній школі, № 7/8 (173/174) (2016): 62–64.
Знайти повний текст джерела
30
Задорожний, М. П. "Українська діаспора Європи: історія формування, культура, наука, освіта". Географія та економіка в рідній школі, № 6 (172) (2016): 36–47.
Знайти повний текст джерела
31
Задорожний, М. П. "Українська діаспора Європи: історія, формування, культура, наука, освіта". Географія та економіка в рідній школі, № 5 (171) (2016): 44–47.
Знайти повний текст джерела
32
Задорожний, М. П. "Українська діаспора Європи: історія, формування, культура, наука, освіта". Географія та економіка в рідній школі, № 5 (171) (2016): 44–47.
Знайти повний текст джерела
33
Задорожний, М. П. "Українська діаспора Європи: історія формування, культура, наука, світа". Географія та економіка в рідній школі, № 7/8 (173/174) (2016): 62–64.
Знайти повний текст джерела
34
Задорожний, М. П. "Українська діаспора Європи: історія формування, культура, наука, освіта". Географія та економіка в рідній школі, № 6 (172) (2016): 36–47.
Знайти повний текст джерела
35
Пиріг, Л. "Прадавня і давня українська воєнна історія мовою філателії". Військово-історичний альманах, Число 1 (20) (2010): 88–104.
Знайти повний текст джерела
36
Грабовська, І. "Історія і сучасність. Українська ментальність та проблема виживання". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 4 (2000): 15–21.
Знайти повний текст джерела
37
Шкіра, Микола, та Людмила Шкіра. "ІСТОРІЯ РОДУ ІВАЩЕНКІВ ІЗ СЕЛА ЛЕЦЬКИ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Society. Document. Communication, № 6 (28 червня 2019): 268–86. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2018-6-268-286.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується історія роду Іващенків уХVII-ХХІ ст. із с. Лецьки Переяслав-Хмельницького районуКиївської області.Здавна наша земля надзвичайно багата не лише начорноземи, головний скарб – людський ресурс. У ХVIIІ-ХХІ ст.українці пережили чимало злетів та падінь. Українська націяздолала тяжкий шлях, змінюючи себе та організаціюдержавної влади. Цей шлях був довгим та важким, та завдякипотенціалу народу, видатним особистостям, родинам, любовідо рідної землі, українська політична нація долає всі перешкодина своєму шляху та перетворюється у правову, демократичну,духовну, заможну країну європейського світу. Великий внесоку цей важливий і тернистий історичний та етнокультурнийрозвиток здійснила наддніпрянська родина Іващенків ізс. Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області.Правіковічне минуле роду Іващенків відображає одну ізтипових життєвих стратегій української селянської родиникозацького походження із Центральної України. Засновникироду утвердили своє рицарське становище, пронісши у кількохпоколіннях службу в лавах Війська Запорозького. Їхні нащадкиу ХVIIІ-ХІХ ст. зуміли зберегти персональну свободу та йнадалі продовжували гордо іменувати себе козаками. Рідуспішно існував та розвивався завдяки невтомній праці на земліта багатодітним сім’ям, що ставали основною запорукоюпродовження роду. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що наданий момент не проводився детальний аналіз історіїкозацького роду Іващенків із с. Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області, дані матеріали не булипредметом самостійного вивчення, тому аналіз цієї проблемидопоможе розглянути внесок родини у тернистийетнокультурний розвиток української нації.Іващенки – родина козацького походження із давньоюісторією. Найдавніші звістки про існування роду сягають часівХмельниччини, коли в ході Національно-визвольної війни1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького посталанезалежна козацька держава. Прізвище «Іващенко» можназустріти в реєстрі Війська Запорозького 1649 р. серед козаківПереяславського полку. Очевидно ще відтоді представникицього славного козацького роду із покоління в поколінняпроживали в с. Лецьки. Це був козацький край і навіть легендипро заснування села, пов’язані з особою козацького старшиниЛецика, який, одержавши наділ землі біля р. Броварки ізаснував хутір. Появу села відносять до кінця ХVI – початкуХVII ст.
38
Голярдик, Наталія, Олександр Луцький, Наталія Макогончук та Світлана Шумовецька. "ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ПРЕЗЕНТАЦІЙ ЯК ЗАСОБУ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЗНАНЬ КУРСАНТІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН “ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ”, “УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ” І “СУЧАСНА КОМУНІКАЦІЯ”". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (26 квітня 2021): 79–96. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.631.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито особливості використання мультимедійних презентацій як засобу підвищення якості знань курсантів під час вивчення навчальних дисциплін “Історія України та української культури”, “Українська мова за професійним спрямуванням” і “Сучасна комунікація”. З’ясовано, що сучасний етап розвитку освіти характеризується широким впровадженням у навчальний процес комп’ютерних технологій, що дозволяють вийти на новий рівень навчання, відкривають раніше недоступні можливості як для викладача, так і для курсантів. Зазначені засоби допомагають збільшити кількість наочної зорової інформації, що дозволяє підвищити ефективність одержання знань курсантами.Автори трактують мультимедійну презентацію як програму, що може містити текстові матеріали, фотографії, малюнки, слайд-шоу, звукове оформлення, дикторський супровід, відеофрагменти, анімацію і тривимірну графіку. Мультимедійна презентація дає унікальні можливості для інтенсифікації процесу навчання різних дисциплін, а також створення методик, орієнтованих на розвиток особистості курсанта. Насамперед йдеться про швидкий зворотний зв’язок між викладачем та курсантами; комп’ютерну візуалізацію навчальної інформації про об’єкти чи закономірності історичних процесів, явищ культурного життя; передачу великих обсягів інформації, поданої у різних формах тощо.Детально розкрито вимоги щодо інтерактивного програмно-методичного забезпечення викладання зазначених навчальних дисциплін, специфіку використання мультимедійних засобів для розроблення комплексів навчально-методичних матеріалів, співвідношення мультимедійних ефектів та звичайного тексту, межі застосовності мультимедійних вставок. На основі практики використання текстових слайдів на заняттях з навчальних дисциплін “Історія України та української культури”, “Українська мова за професійним спрямуванням” і “Сучасна комунікація” визначено вимоги до структури та змісту навчального матеріалу, поданого на слайдах.Розкрито особливості визначення змісту та оформлення текстових й ілюстративних слайдів, а також колірного і мультимедійного оформлення як важливого засобу організації сприйняття інформаційного матеріалу. Окреслено поради психологів, дизайнерів про сприйняття кольорів, вплив кольору на пізнавальну діяльність слухачів, про поєднання кольорів, оптимальну кількість кольорів на екрані тощо.
39
Вербовий, Микола. "Епізод з історії польсько-українських мовних контактів (іменник “гембель” ‘клопіт’)". TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych 6 (13 грудня 2021): 197–214. http://dx.doi.org/10.31743/teka.13357.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовані особливості входження іменника гебель ‘рубанок’ до складу української мови. Німецька назва до української потрапила через польську мову. Засвоєння чужого слова українською мовою відбувалося неоднаково у східних та західних український говірках: безпосередній неперервний контакт з польською мовою для західних говірок обмежував кількість можливих змін в іменнику, а для східних українських говірок уже опосередкований польський вплив уможливив зміни як у формі (поява секундарного сонорного), так і в семантиці слова. У результаті польсько-українських мовних контактів постав власне український іменник гембель ‘клопіт’.
40
Chernov, Borys. "РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 – КВІТЕНЬ 1918 РР.)". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 63–75. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-63-75.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання розвитку освіти в період Української націонал-демократичної революції (1917–1918 рр.) не знайшло достатнього висвітлення у працях вітчизняних дослідників. З початком Української національно-демократичної революції 7 березня 1917 р. була створена Українська Центральна Рада (УЦР), а 6-8 квітня відбувся Український національний конгрес, який переобрав УЦР як національний орган і затвердив створення «Товариства шкільної освіти на чолі з професором І. Стешенком, яка виробила принципово нові зміст, методи і форми організації навчання, українізувала освітні заклади і розпочала перепідготовку і підготовку нових кадрів. 18 березня 1917 р. УЦР відкрила у Києві першу українську гімназію, у всіх школах Київської округи увела навчання українською мовою, у вищих школах засновано кафедри української мови, літератури та історії. У квітні провела Всеукраїнський педагогічний з’їзд, який прийняв рішення; «школи повинні українізуватися поступово, згідно вимогам педагогічного такту». З’їзд створив Головну українську шкільну раду і Всеукраїнську вчительську спілку. Чітко розроблений план єдиної трудової школи в Україні з опорою на досвід Європи та Америки був затверджений другим Всеукраїнським педагогічний з’їздом. До початку вересня 1917 р. Генеральний Секретаріат відкрив 42 середні школи, 8 з яких – єврейські, 33 гімназії, 2 реальних училища, 321 вищу початкову школу. В маленьких містах, селах і селищах, навіть на хуторах, відкривалися українські школи. Відкриті Київський і Кам’янець-Подільський державні університети. 7 листопада 1917 р. УЦР проголосила III Універсал, яким було проголошено самостійну Українську Народну Республіку. А далі події почали розвиватися надто швидко. 6 грудня Росія оголосила війну УНР. Не дивлячись на зрозумілий крах молодої республіки наприкінці грудня 1917 р., УЦР 11 січня 1918 р. зважується на відчайдушний крок – видає IV Універсал, яким проголошує повну державну незалежність УНР. А 22 січня Міністерство народної освіти приймає постанову про всенародне навчання. 23 квітня 1918 р. УНР підписала господарчий договір з Німеччиною і Австро-Угорщиною, а з ним підписала, як зазначає В. Верстюк, одночасно й собі вирок – 29 квітня стало останнім днем діяльності УЦР
41
Мазуренко, Олена. "Деніс Макклер: українська історія життя і творчості ірландського генія". Екологічний вісник, № 5 (111), вересень - жовтень (2018): 15–19.
Знайти повний текст джерела
42
Yekelchyk, Serhiy. "Spatial History: A Ukrainian Perspective." Folk art and ethnology, no. 5 (October 30, 2018): 59–65. http://dx.doi.org/10.15407/nte2018.05.059.
Повний текст джерела
43
Багрій, Mарія Антонівна, та Галина Білавич. "НАУКОВА, ОСВІТНЯ, ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ – ЧЛЕНІВ НТШ У ЛЬВОВІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". Інноватика у вихованні 1, № 11 (30 травня 2020): 25–35. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.268.
Повний текст джерелаАнотація:
Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.
44
БОЙКО, ІГОР. "Західноукраїнська Народна Республіка та її місце в історії національного державотворення (до 100-річчя проголошення)". Право України, № 10/2018 (2018): 164. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-164.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано передумови утворення, процеси становлення і розвитку Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), а також визначено її місце в історії національного державотворення. Метою статті є аналіз становлення та розвитку ЗУНР, визначення її місця в історії національного державотворення. Зазначено, що проголошення ЗУНР було знаковою подією у тисячолітній історії національного державотворення. Ця подія свідчила про реалізацію українським народом свого права на політичне самовизначення і відповідала тогочасним європейським та світовим стандартам і традиціям, які визнавали право народу на самовизначення. Проголошення ЗУНР мало епохальний вплив на формування українського народу і його боротьбу за національну гідність та державну незалежність у ХХ ст. Наголошено, що однією з вагомих причин падіння ЗУНР була військова агресія Польщі та Румунії. Крім цього, до краху призвели надзвичайно складні міжнародні обставини, підтримка післявоєнною Європою експансіоністських, загарбницьких дій щодо ЗУНР Польщі та Румунії. Власне, зовнішньополітичні фактори й були основ ною причиною загибелі обох українських держав: щодо Української Народної Республіки – це наступ російських більшовицьких військ, підтриманих місцевими більшовиками, що зайняли значну частину українських земель; щодо ЗУНР – це захоплення її території Польщею й Румунією. З внутрішніми негараздами та проблемами обидві українські держави напевне могли б впоратися, а ось із зовнішньою агресією з боку значно сильніших сусідів не змогли. Зазначено, що ЗУНР мала важливе історичне значення. Це була чергова спроба українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, влади, яка різними способами нав’язувала своє панування, право, ідеологію, історію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР формувалась як національна держава на демократичній основі: визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національним меншинам та ін. Українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу. Значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу. Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам’ять і став надбанням наступних поколінь борців за Українську державу, зокрема й ХХ ст. Історичне значення ЗУНР також полягає у тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес українського державотворення.
45
Каруник, К. Д. "УКРАЇНСЬКА МОВА В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ ПІДРУМУНСЬКОЇ БЕСАРАБІЇ НА ПОЧАТКУ 1920‑х РОКІВ". Лінгвістичні дослідження, № 52 (2020): 124–36. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.52.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвідка насвітлює деякі дотепер маловідомі сторінки румунської національної й освітньої політики на етнічно українських теренах у міжвоєнний період. Центральною є проблема дотримання мовних прав національних меншин у територіально розширеному по Першій світовій війні Румунському Королівстві, зокрема – мовних прав українців і використання української мови в освіті підрумунської Бесарабії. Дослідження здійснюється на засадах історичної соціолінгвістики й на матеріалі румунських і українських періодичних видань 1920–30-х рр. Історію питання доповнює й увиразнює текстологічний та лінгвістичний аналіз раритетного «Букваря», зладженого в Хотині 1921 р. для українських школярів. Ключові слова: історична соціолінгвістика, мовні права національних меншин, українська мова в освіті, українські букварі й читанки, румунська політика міжвоєнної доби.
46
Тимошик, М. "Українська видавнича справа і журналістика в Канаді: історія і сучасність". Журналістика, Вип. 3 (28) (2004): 133–50.
Знайти повний текст джерела
47
Тимошик, М. "Українська видавнича справа і журналістика в Канаді: історія і сучасність". Журналістика, Вип. 3 (28) (2004): 133–50.
Знайти повний текст джерела
48
Москаленко, Віталій. "«Украинско Слово» та «Украинско-български Преглед» через сто років". Український інформаційний простір, № 2(8) (15 листопада 2021): 246–48. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245891.
Повний текст джерелаАнотація:
У столиці Болгарії Софії побачило світ унікальне видання – фоторепринтне видання усіх чисел часописів першого посольства Української Народної Республіки в Царстві Болгарія (1918–1920) і «Украинско-български Преглед» – здійснено в рамках відзначення 100-річчя Української дипломатичної служби (1917–1921 рр.).
Деякий час українські та болгарські історики вважали часописи справою українських емігрантів в Болгарії міжвоєнного періоду. Втім, опубліковані в зарубіжних виданнях спогади перших українських дипломатів, як і фінансові звіти дипломатичної місії УНР в Софії, переконливо доводять – ці вісники створювалися з ініціативи дипломатів і за рахунок МЗС УНР. Їхньою основною метою було розповісти болгарській авдиторії якомога більше інформації про Україну, український народ, його культуру, історію, звичаї та літературу.
49
СТЕЧИШИН, АЛЛА, та БОРИС КІНДЮК. "Основні напрями правотворчої діяльності Костя Левицького". Право України, № 2019/06 (2019): 157. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-157.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні напрями правотворчої діяльності відомого українського політичного діяча, вченого, доктора права, голови Союзу Українських Адвокатів Польщі, першого Прем’єр-міністра Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Костя Левицького (1859–1941 рр.). Метою статті є дослідження основних напрямів правотворчої діяльності К. Левицького. Розгляд наукових праць, монографій, книг, статей, брошур дає змогу систематизувати наявні матеріали та виокремити такі напрями: історія держави і права; австрійське цивільно-процесуальне законодавство; правове забезпечення економічної діяльності; підготовка німецько-українського правничого словника; захист прав української мови в Австро-Угорщині та Польщі; історія політичних і правових учень; правовий статус адвокатури у довоєнній Польщі. Дослідження К. Леви цького з історії держави і права присвячені вивченню збірника давньоруського права – “Руської Правди”. Вчений розглядає історію введення до наукового обігу цієї пам’ятки права, знайденої у 1738 р. В. Татіщевим у Літописі Новгородському та виданої у 1767 р. професором А. Шлецером. Австрійське цивільно-процесуальне законодавство потрапило у коло інтересів К. Левицького з низки причин. По-перше, Кодекс мав складну структуру, частини документа приймалися у різні часи, при цьому цивільні правовідносини та пов’язані з ними спори займали провідне місце у судовій практиці, що обумовлено розвитком капіталізму на українських землях. По-друге, Австрійський цивільно-процесуальний кодекс був виданий німецькою мовою і його перекладів українською у той історичний період не існувало. Правове забезпечення економічної діяльності населення Галичини розглядалося у багатьох працях К. Левицького, написаних протягом 30-ти років. Їхньою темою були питання введення нових грошей, шпихлірів та крамниць, господарських спілок, кредитових товариств, порядку отримання ренти, страхових компаній. Учений проводив дослідження цього питання протягом двох історичних етапів: 1) в умовах правової системи Австро-Угорської імперії; 2) польського періоду, коли перебував у Львові в еміграції та займався банківською й адвокатською діяльністю. Питання правничої термінології мали виняткове значення для українського населення через необхідність звернення до вищих органів державної влади Австро-Угорщини, регіональних структур з управління Галичиною та австрійських судів. Цьому питанню К. Левицький присвятив низку статей, виданих у різні історичні періоди, першою з яких стала праця “В справі нашої правничої термінології” 1889 р., де було надано тлумачення найбільш вживаних німецьких юридичних термінів. Захистом української мови К. Левицький займався постійно на всіх етапах свого творчого життя, це був один із пріоритетних напрямів його наукових досліджень. Так, праця “Про права рускої мови” 1896 р. містила, крім текстів, ще й витяги з нормативно-правових актів, які роз’яснювали галицьким українцям їхні права щодо вживання української мови у державних органах, установах, судах. Історія політичних і правових учень була об’єктом наукових розробок ученого, у яких він досліджував процес виникнення та розвитку української держави та права на різних етапах становлення України. Розгляд наукових праць К. Левицького показав наявність широкого спектру досліджень у сфері юриспруденції, до якого, зокрема, входили питання історії держави і права, правове регулювання економічної діяльності, захист української мови, статус адвокатури, підготовка німецько-українського словника та історії політичних і правових учень. Як важливий засіб захисту прав українців К. Левицький використовував адвокатську діяльність шляхом створення адвокатського об’єднання – Союзу Українських Адвокатів, підготовки рекомендацій дій захисту у проведенні політичних процесів, а також порадників для молодих українських юристів.
50
Антонюк, Галина. "Роль трансферних процесів у становленні української освітньої моделі в період раннього модерну". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 188–98. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Українська школа, початок якої сягає ранніх періодів історії (ХІ–ХІІ ст.), у всі часи свого становлення була відкритою до надбань інших культур. Активне засвоєння елементів іншої культури в українській освіті відбувалося в період XVI–XVIІІ ст., коли більшість етнічних українських земель опинились у чужому державному утворенні – Речі Посполитій. Підпадання під силове поле іноземної культури зумовило зрушення в тогочасній суспільній свідомості, що, в першу чергу, відобразилось у культурно-освітніх рухах. На прикладі навчальних закладів, які діяли на території України в період раннього модерну (Острозький культурно-освітній центр, братські школи, Києво-Могилянська академія), у статті проаналізовано трансфер західноєвропейських освітніх форм у вітчизняний освітній простір. Становлення власної школи відбувалося у непростих умовах конфронтації двох культурно-освітніх традицій: греко-слов’янської (візантійської) із західноєвропейською з посиленням останньої внаслідок потрапляння етнічних українських територій до складу Речі Посполитої. Трансфер західноєвропейських освітніх зразків уможливив розвиток української школи через синтез східних і західних культурно-освітніх традицій, які найвиразніше прослідковувалися в діяльності Києво-Могилянської академії. Успішний досвід Києво-Могилянської академії був використаний українською освітою та педагогікою у наступну часову епоху.