Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Українська свідомість.
Статті в журналах з теми "Українська свідомість"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Українська свідомість".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Кісіль, І. ""Переяславський міф" та українська національна свідомість". Пам"ятки 7 (2007): 402–6.
Знайти повний текст джерела
2
PIRKO, Mariya, та Alla SEREDIAK. "ВИДАВНИЧИЙ ДІЯЛОГ З УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ В УМОВАХ ПОЛЬСЬКОЇ ВЛАДИ (НА ПРИКЛАДІ ВИДАНЬ І. ТИКТОРА ТА ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА”)". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 404–23. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2356.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі друкованої продукції товариства “Просвіта” та концерну І. Тиктора “Українська Преса” у статті проаналізовано тематику видань двох потужних видавничих центрів Галичини міжвоєнного періоду. Висвітлено напрями їхньої співпраці, шляхи книгорозповсюдження, орієнтованість тематики видань на читацькі інтереси. Зроблено спробу з’ясувати вплив видавничого масиву організацій, щоб залучати українське населення споживати друковане слово рідною мовою, налагоджувати діялог “видавець-читач”, формувати свідомість українців, що після поразки Визвольних змагань опинилися у складі Польської держави.
3
Чух Г. П. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ЗМІСТІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ: УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ КОРЕЛЯЦІЇ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (22 січня 2022): 148–53. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.317.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблему формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти у змісті післядипломної освіти вчителів-філологів. Закцентовано на українсько-польських культурно-історичних зв’язках під час вивчення мовно-літературних навчальних дисциплін. Відзначено, що освіта є відчутним фактором впливу на колективну свідомість нації, тому під час підвищення кваліфікації вчителів-філологів важливо включити означену тематику в зміст різних видів цієї діяльності. Доведено, що формування культури міждержавного добросусідства, міжетнічної толерантності доцільно розглядати в межах більш широкої проблеми, а саме: запровадження наскрізної змістової лінії «Громадянська відповідальність» у закладах загальної середньої освіти під час викладання української мови, української та зарубіжної літератури. Відзначено важливість формування громадянської компетентності здобувачів освіти, що передбачає як набуття національного самоусвідомлення, виховання патріотизму, так і поваги та толерантності до етносів, що населяють Україну, та народів інших країн загалом і сусідніх європейських держав зокрема. Такий підхід сприятиме виробленню навичок установлення доброзичливих стосунків із носіями різних мов, представниками різних культур, релігій.Відстежено відображення українсько-польських культурно-історичних зв’язків у змісті деяких підручників «Українська література» для закладів загальної середньої освіти. Розгляд проблеми формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти загалом і відстеження українсько-польських культурно-історичних зв’язків зокрема під час різних форм підвищення кваліфікації вчителів-філологів сприятиме вдосконаленню процесу соціалізації здобувачів освіти, сприйняття ними української культури як складника загальноєвропейської і світової спадщини. Це сприятиме розвиткові в молодого покоління прагнення будувати спільне європейське майбутнє на засадах добросусідства.
4
Козловець, М. "МЕНТАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ПРОЦЕСИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(84) (22 листопада 2018): 48–53. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(84).2018.48-53.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті крізь призму ментальності українців розглядаються процеси державного будівництва в сучасній Україна; звернуто увагу на особливості територіального, культурно-господарчого розвитку і самобутності етнічної еволюції українців як народу, без врахування яких неможливо зрозуміти сутність новітнього націє- й державотворення. Як специфічний спосіб сприйняття і розуміння етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин ментальність разом із матеріальними чинниками інтегрує народ, націю в єдине ціле, відкриває шлях до побудови ефективної держави. Обґрунтовано, що успішне творення державно-політичного організму на новому витку національної історії залежатиме від того, наскільки українська державницька ідея увійде у свідомість громадян України, адекватно відповідає сутності ментальності та собливостям менталітету українського народу.
5
Yaminska, Hanna. "Українська картина світу в романі Ігоря Станойоського «Перший університетський день моєї доньки»". Acta Polono-Ruthenica 2, № XXV (24 вересня 2020): 61–76. http://dx.doi.org/10.31648/apr.5618.
Повний текст джерелаАнотація:
Ігор Станойоський – сучасний македонський письменник, який у своїх романах поєднує різні літературні жанри. Незважаючи на своє македонське походження, майже у всіх його творах присутні персонажі українці, за допомогою яких автор показує читачеві образ світу українців. У романі Перший університет-ський день моєї доньки Станойоський через призму образів головних героїв та міста Львова проектує образ самої України. Текст роману написаний македонською мовою і призначений для македонського читача, що дозволяє поглянути на такі поняття як національна самобутність одного народу (українців) під кутом зору світосприйняття іншого народу (македонців). Ключову роль у тексті відведено Чорнобилю – як не лише історичній, але й психологічній події, яка змінила хід історії та свідомість українців. Проектуючи образ України через чорнобильську трагедію на головну героїню як уособлення матері, можемо спостерігати пряму алюзію до образу цілої країни, її становлення на шляху до незалежності. Важливу роль у мовній картині світу українців, представленій у романі Станойоського, відіграють лексично-гра-матичні конструкції. Ці конструкції подані македонською мовою, але інколи мають у свої структурі українську семантику, внаслідок чого отримуємо своєрідний симбіоз мов, який створюється спеціально автором для глибшого сприйняття македонським реципієнтом мовної ідентичності українців. Українська картина світу подана під кутом македонського сприйняття, яке ментально і граматично відрізняється між собою. За рахунок такого аналізу ніби споріднених, але, все ж таки, різних мов, ми можемо виокремити особливу специфіку в сприйнятті національної самобутності одного народу за допомогою мовного сприйняття іншого народу, що ніби створює окрему категорію у розумінні картини світу та відкиває нові можливості для глиб-шого аналізу культурного та історичного образу нації вцілому.
6
Русин, Г. А. "ВОЛИНЬ В ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА (1900-1939 рр.): НАУКОВІ РОЗВІДКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-185-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість.
Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності.
З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак.
Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.
7
Шарманова, Наталя Миколаївна. "Мовні кліше в мас-медійній комунікації: особливості маніпулятивного впливу". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 12 (5 травня 2015): 210–26. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v12i0.339.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано питання маніпуляції масовою свідомістю за допомогою стандартизованих стереотипних одиниць з мови новітніх українських медіа. Масовий мовний вплив на реципієнта осмислюється з погляду лінгвопрагматики. Використання мовних кліше визначає маніпулятивні впливи на колективну свідомість.
8
Kendus, O. Z. "Ukrainian national consciousness in the creative heritage of the clergy's representatives in Greek - Catholic Church – Andrey Sheptytsky and Joseph Slipyj." Herald of Lviv University of Trade and Economics. Humanitarian sciences, no. 16 (2019): 83–89. http://dx.doi.org/10.36477/2616-8510-2019-16-10.
Повний текст джерела
9
Граматик, Н. "ЕКОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ ПРИРОДНИЧИХ НАУК ЯК ПЕРЕДУМОВА ПОЗИТИВНОЇ ДИНАМІКИ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 44–56. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-44-56.
Повний текст джерелаАнотація:
Гармонія взаємодії людини з природою є загальносвітовим законом. Недарма сучасна наука наполегливо доводить необхідність коеволюції людини і природи, що, зокрема, передбачає внутрішню гармонію особистості як провідну умову гармонії зовнішнього світу, у тому числі і природи. Оскільки екологічні негаразди зумовлені перш за все кризою цінностей, не аби якого значення набуває проблема формування екологічної компетентності в учнівської молоді, ключова роль у вирішенні якої належить саме вчителю природничої освітньої галузі.
Передумовою становлення відповідальності громадян України у спілкуванні з природою є екологічна грамотність, яка в умовах складного перехідного періоду має важливе значення у вирішенні не лише важливих соціально-економічних проблем в рамках сталого розвитку, а й покликана допомогти усунути суперечливості між засвоєними теоретичними відомостями та їх використанням для розв’язання конкретних життєвих задач.
Відтак, осягнення нерозривного зв'язку з природою передбачає наявність екологічної компетентності як однієї з ключових Нової української школи. Посилення екологічної складової сучасної природничої освіти, обумовлено перш за все необхідністю формування культури здорового і безпечного способу життя, що є одним з основних напрямків розробленої в Україні концепції духовно-морального розвитку і виховання школярів.
Зазначене й визначає своєрідність педагогічної діяльності майбутніх бакалаврів природничих наук. Нове розуміння ролі сучасного вчителя природничих наук зумовлює відповідні високі вимоги як до особистості, так і до рівня його екологічної компетентності, як важливого складника професіоналізму майбутнього викладача.
Еколого-педагогічна компетентність в системі багатоаспектної професійної діяльності майбутніх бакалаврів природничих наук виступає першоосновою формування екологічних норм відношення до світу природи, проектування значущих ціннісних орієнтацій у свідомість вихованців.
Ключові слова: екологічна освіта і виховання, ціннісне ставлення до природи, компетентність, еколого-педагогічна компетентність, Нова українська школа, професіоналізм учителя.
10
Чумак, Тетяна. "ГУМАНІСТИЧНИЙ ДИСКУРС ДУХОВНИХ ВИМІРІВ ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО". ГРААЛЬ НАУКИ, № 4 (15 травня 2021): 331–36. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.061.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається творчість Максима Рильського як представника української культури ХХ століття з погляду духовних орієнтирів. Обґрунтовано, що світоглядні переконання М. Рильського пов’язані з рядом переломних періодів у житті народу, з долею якого якнайміцніше було пов’язано його життєве призначення. Доведено, що поет і філософ Максим Рильський був, є і буде одним із найбільших українських поетів ХХ століття, діячем культури франківського формату, що при трагічному творчому скаліченні все ж таки зумів двигнути вперед українську духовність, розвинути нашу мову, наше розуміння природи і людської душі.Окреме місце займають погляди Максима Рильського, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Його свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини.Проблема гуманістичного дискурсу духовних вимірів поезії Максима Рильського набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в його творчості посідає проблема духовної сутності людини.
11
Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (9 квітня 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.
Повний текст джерелаАнотація:
Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.
12
Ткачук, О. М. "Волинський регіональний музей: досвід військово-патріотичного виховання молоді (2018–2020 рр.)". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2 грудня 2020): 179–95. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-179-195.
Повний текст джерелаАнотація:
З давніх-давен український народ плекає священну традицію — вкарбовувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про подвиги його найкращих синів і дочок, які сповна виконали свій почесний військовий обов’язок. Всяка війна жахлива, бо приносить смерть, ламає людські долі, несе розруху і розпач, особливо, коли тривожить свідомість, що ворог — це той близький сусіда, слов’янин і брат по вірі, з котрим століттями жили пліч-о-пліч. Український народ вкотре довів спроможність захищати свою державу. Зараз на Сході України обороняють рідну землю справжні патріоти. Для них є справою честі й гідності виконати поставлені завдання. Нашими військовослуж- бовцями пишається вся країна, на їхньому прикладі неодмінно виховуватимуть нові покоління українських воїнів та молодих людей, здатних побудувати нову Україну.
13
ВОЛОШЕНКО, Вікторія. "“ПУБЛІЧНІ ОБРАЗИ ВІДЧУВАННЯ” ДЛЯ СЕЛЯН: ОБРАЗОТВОРЧІ ЛУБКИ У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ДОСВІДУ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 54–63. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253725.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження. Розглянути українські образотворчі лубки зламу ХІХ – ХХ ст. як складову популярної культури і комунікативний канал реактуалізації українського культурного досвіду серед селянства. Методологія дослідження полягає у застосуванні міждисциплінарного підходу на перетині селянознавства, мистецтвознавства, етнології та студій популярної культури. Аналіз феномену лубків здійснений у межах концепту лубкової культури як помежів’я міжкультурних комунікацій. Наукова новизна. Вперше привернуто увагу до українських образотворчих лубків як “публічних образів відчування” (К. Гірц), за “наївним” візуальним рядом яких приховані пласти синтетичного простору української популярної культури ХVІ – ХХ ст. Вказано на співіснування у ХІХ ст. решток ранньомодерного і новочасного популярного візуального мистецтва як чинника впливу на культурну свідомість селянства. Висновки. Витоки масового візуального мистецтва зламу ХІХ – ХХ ст., частиною якого були українські образотворчі лубки, сягають часів зародження у ХVІ – ХVІІ ст. народного ікономалярства, граверства і споріднених з ними художніх практик. Модифікації “публічних образів відчування” відбивають зміни соціокультурної ситуації. Традиція репродукування візуального ряду зазнає трансформації на зламі ХVІІІ – ХІХ ст. Редукування системи образів, позиціонованих як українські, наголос на їх етнографічній і рустикальній складовій, сприяють обмеженню розуміння “українськості” як домодерного, ієрархічно підпорядкованого явища. Водночас популярні мистецькі образи уможливлюють зберегти публічне поле для актуалізації і чуттєво-емоційної апропріації україноцентричного наративу; можливості самоототожнення селян зі спільнотою, для якої відтворювані культурні коди були знайомими і спільними, відкривали вікно діалогу з минулим, сприяючи його вживлянню до тканинитодішньої культури.
Ключові слова: українські образотворчі лубки, культурний досвід, популярна візуальна культура, емоційно-образна освіта селян, ідентичність.
14
Нагорна, Л. "Історична свідомість у регіональному вимірі: українські реалії". Регіональна історія України, Вип. 5 (2011): 61–74.
Знайти повний текст джерела
15
МАЛЯРЧУК, Олег, та Оксана КОГУТ. "СПІВПРАЦЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У 1988 – 2021 рр. (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ)". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 198–207. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246915.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.
16
МАГДИЧ, Тетяна. "ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЮ ЯК ГРОМАДЯН З РОЗВИНЕНОЮ НАЦІОНАЛЬНОМОВНОЮ СВІДОМІСТЮ ЯК ЛІНГВОДИДАКТИЧНА ПРОБЛЕМА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 164–75. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-164-175.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано суть поняття "мовна особистість", "національномовна особистість", "мовна свідомість", "національна мовна свідомість", виокремлено її структурні елементи, визначено роль у розвитку та становленні україномовного демократичного суспільства. Проаналізовано джерельну базу, уточнено ключові поняття, викладено основні результати досліджень з питання мовної особистості, мовної свідомості, зокрема вітчизняних, зарубіжних психологів, психолінгвістів, лінгводидактів; визначено взаємоз’вязок національномовної свідомості з громадянською компетентністю; з’ясовано стратегічне значення національномовної свідомості як основного чинника формування громадянознавчих знань, громадянської позиції, відповідального ставлення та дотримання рідномовних обов’язків. На основі тлумачень та визначення структурних елементів мовної свідомості виокремлено основні принципи та психолого-педагогічні передумови формування громадянської компетентності учнів ліцею в процесі навчання української мови. Підбито підсумки й спрогнозовано перспективи подальшого дослідження проблеми. Ключові слова: громадянська компетентність, мовна особистість, національномовна особистість, мовна свідомість, національна свідомість.
17
Khrystan, Nazarii. "Данило Романович у радянській історичній уяві: князь чи король". Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Історія 1, № 45 (15 червня 2017): 6–13. http://dx.doi.org/10.31861/hj2017.45.6-13.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена радянській формі пригадування образу Данила Романовича як одного із “місць” української культурної пам’яті. Автор зосереджує свою увагу на середньовічній практиці сприйняття титулу Данила як “RexRuthenorum”. Простежує ідеологічну трансформацію використання образу короля та його заперечення у радянській історичній політиці. Особливий акцент зосереджено на усвідомленні стійкого штампу про “князя Данила Галицького” та його впровадження у суспільну свідомість певною системою образів.
Ключові слова: король, дефініція, образ, історична уява, суспільна свідомість
18
Strelkova, Anastasiya. "Проблема перекладу буддійської філософської терміно-логії з узагальненим значенням «свідомість»". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (28 жовтня 2020): 156–70. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено пошуку підходів до перекладу українською мовою термінів буддійської філософської традиції, пов’язаних з поняттям свідомості. Оскільки точного відповідника західному поняттю свідомості в буддизмі не існує, автор розглядає найбільш наближену до нього групу буддійських термінів, які може бути перекладено як «свідомість/розум/мислення/думка»: «мислення-чітта» (кит. сінь), «свідомість-віджняна» (кит. ши), «розум-манас» (кит. і). Аналіз вживання цих трьох термінів у текстах буддійського канону свідчить про те, що значення кожного з них залежить від контексту і може бути як позитивним, так і негативним. При перекладі у більшості випадків словом «свідомість» набільш доречно перекладати терміни віджняна та чітта, словом «розум» – терміни манас та чітта, і словами «свідомість», «розум» або «мислення» – термін чітта. При цьому останній варіант («мислення») є найбільш адекватним у смисловому відношенні, адже вказує на мислення у найбільш широкому розумінні, що відповідає буддійському вжитку цього терміна.
19
Filipchuk, Heorhii. "СУСПІЛЬНИЙ ПРІОРИТЕТ ОСВІЧЕНОСТІ". UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", № 1 (12 травня 2020): 37–44. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.1(1).2020.37-44.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам української державності, вихованню нації, ефек-тивному використанню наукового людського капіталу та якості освіти України. Зазначено, що ідеали волі, незалежності, соборності, єдності, закладені в свідомість народу, розділеного чужинсь-ким гнітом, практично творили нову українську душу, впливаючи на всі верстви населення, особли-во на тонкий прошарок переднього ряду української інтелігенції. Розкрита потреба у безперервному вихованні нації – найбільш значущій місії, якою мають перейматися держава і громадянське суспі-льство, оскільки прогрес відбувається лише тоді, коли він охоплений просвітництвом, яке зрощує потенціал інтелекту, етики, мотивуючи прагнення народу до наук, освіти, мистецтва, знань. Ак-центується увага на тому, що освіта прямо впливає і змінює життя людини, суспільства, держа-ви. Виявлено, що допоки в країні не сформується система щодо нарощування і ефективного викори-стання наукового людського капіталу, збереження вмотивованих і високоосвічених фахівців, до то-го часу ситуація нагадуватиме про усвідомлену тенденцію нищення національного інтелектуаль-ного потенціалу. Доведено, що в основі модернізації освіти покладено якість викладання, інструме-нтарію та навчально-методичного забезпечення, а також соціокультурне середовище. Суспільно-державною нормою і головним принципом має стати підхід, що фінансувати науку, освіту, культу-ру не можна, опираючись лише на світобачення бюрократії, оскільки вона тимчасово перебуває на «апостольських ристалищах». Встановлено, що суспільно-державні норми поведінки необхідно ви-будовувати згідно національних ідеалів, загальнолюдськості, незайманості прав і людських свобод, упроваджуючи високі міжнародні науково-освітні стандарти, які мають стати надійними скріпа-ми для зміцнення поступу українського народу і держави.
20
Кузьменко, Ганна Олександрівна. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ МІФ: МІФОТВОРЕННЯ ТА МІФОТВОРЧІСТЬ У ПРИЗМІ СУЧАСНИХ КОМУНІКАТИВНИХ ПРАКТИК". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 71–84. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-71-84.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано міф на основі міждисциплінарного підходу. Це питання не містить точних вказівок стосовно розв’язання актуальних за- вдань переосмислення ролей міфу у транзитному суспільстві, виокремлення можливостей використання мобілізаційного потенціалу міфу для здійснен- ня позитивних суспільних змін. Тому необхідність окреслення нового ро- зуміння феноменології сучасного міфу, концептуалізації проблемного поля політичного міфу як чинника формування нових якостей політичної свідо- мості українського суспільства, внесення ясності у питання змістовності, ефективності, моральності, інструментальності міфотворчості у трансфор- маційному суспільстві обумовлює актуальність теми дослідження. Динаміка соціокультурних змін на сучасному етапі породжує нові проб- леми, пов’язані з кризовими явищами в політичній сфері, посиленні вір- туалізацією частини суспільних відносин. Обґрунтовано, що соціальна мі- фотворчість є невід’ємною складовою суспільного життя, а найяскравішим її прикладом стають виборчі кампанії. Свідомість трансформаційного етапу розвитку українського суспільства є сприятливою основою для змін, але вона особливо схильна до маніпуля- цій. Міфологія в соціумі може бути виправданням, відмовкою для утвер- дження власної бездіяльності. У кризовому суспільстві за умови низької ле- гітимності влади повною мірою розкривається технологічна роль штучних політичних міфів в аспекті маніпуляції суспільною свідомістю. Отже, образна мова політичної комунікації конструює сакральну політич- ну реальність способом моделювання уявлення про неї, конституйованого у вигляді значущих фактів-конструктів, релевантного українській політичній культурі “міфотексту”, який читає колективна особистість. Комунікація за допомогою міфу — це модель односторонньої політичної комунікації. Узагальнено, що соціально-політичний міф дієво структурує бачення нинішнього й майбутнього, але ускладнює усвідомлений політичний вибір.
21
Громик, Л. І. ""Буття на чужині": Іван Огієнко про національну свідомість української еміграції". Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія філологічна, вип. 15 (2018): 170–74.
Знайти повний текст джерела
22
Gorban, Richard А. "СТАТУС І РОЛЬ ДРУЖИНИ (ЖІНКИ) В ОСОБОВОМУ БУТТІ УКРАЇНСЬКОГО ПОДРУЖЖЯ (ФІЛОСОФСЬКИЙ, ЕТНОРЕЛІГІЙНИЙ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ)". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 2 (25 грудня 2019): 3–14. http://dx.doi.org/10.15421/351912.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлюються головні, обумовлені національно-культурною свідомістю, засади українського подружжя як союзу чоловіка і жінки, в якому в процесі життєдіяльності здійснюється самовираження та самореалізація двох рівноправних осіб. З’ясовано, що інститут подружжя в українській традиції складався на персоналістичних підставах гідності, любові, дружби, свободи.
23
Кавацюк, Дмитро. "ПЕРШИЙ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ДОСВІД РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИ- НИ В АВСТРІЙСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ (1848–1849 рр.).." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 33–40. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.33-40.
Повний текст джерелаАнотація:
“Весна народів” сприяла активізації українського національного руху в Галичині. Скликання парламенту та система проведення виборів формували політичну свідомість не тільки в середовищі інтелігенції, але й мало- освіченого селянства. Протягом другої половини ХІХ ст. цілий ряд українських діячів набиралися досвіду держав- ного будівництва, акумулювали знання і використали їх після проголошення ЗУНР. Стаття присвячена діяльності українських послів в австрійському парламенті 1848–1849 рр. Автор охарактеризував проведення виборів до рейхстагу в Галичині в умовах революційних подій в Австрійській імперії, особливу увагу приділив аналізу позиції русинів-українців у парламенті щодо умов скасування панщини. Зроблено спробу визначити кількісний і персо- нальний склад українського парламентського представництва та його соціальну структуру. Також проаналізовано боротьбу за поділ Галичини на дві провінції та співпрацю українських послів з іншими депутатами рейхстагу.
24
Мацюк, Г. П. "Про лінгвістичну свідомість кодифікаторів української мови в першій половині XIX ст." Вісник Черкаського університету. Серія "Філологічні науки", Вип. 24 (2001): 23–26.
Знайти повний текст джерела
25
Вєдєнєєв, Д. В. "Культурно-інформаційний вплив сучасного світу та історична свідомість української політичної нації". Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, № 3 (2015): 3–10.
Знайти повний текст джерела
26
Вєдєнєєв, Д. В. "Культурно-інформаційний вплив сучасного світу та історична свідомість української політичної нації". Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, № 3 (2015): 3–10.
Знайти повний текст джерела
27
Shynkaruk, Oleh. "ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ НА ЗРАЗКАХ ПРИКОРДОННОЇ ІСТОРІЇ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 261–77. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-261-277.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор аналізує психологічні аспекти патріотичного виховання курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на зразках прикордонної історії.
Це питання на сучасному етапі розвитку української державності, а особливо загрози її втрати, є досить актуальним, тому важливого значення набуло питання пошуку більш досконалих методів і засобів, зокрема й використання психологічних чинників, роботи з цивільною та військовою молоддю, які б забезпечили високий рівень їхнього патріотизму.
Дослідження поняття патріотизму дозволяє зробити висновок, що це явище, як один з базових компонентів індивідуальної та суспільної свідомості, має комплексну структуру. Він – обʼєкт вивчення історії, етнології, соціології, політології, а також етнічної психології та психології міжгрупових відносин. Вони акумулювали значний масив даних, що дозволяють сьогодні виділити проблему патріотизму в якості самостійного обʼєкта дослідження, використовувати для опису цього явища відповідний концептуально-термінологічний інструментарій і позначити його соціально-психологічну специфіку.
Зважаючи на те, що серед принципів формування патріотизму є й такий як: “відповідності національним інтересам України, пріоритетності духовних, національно-історичних і військових цінностей та традицій українського народу, Збройних сил України”, автор зазначає, що цей принцип є актуальним і для українських прикордонників, адже національно-історичні цінності, глибокі традиції є і у них, про що свідчать численні наукові дослідження останніх років.
Наявні зразки прикордонної історії командири, відповідні посадові особи, науково-педагогічні працівники, весь персонал Національної академії Державної прикордонної служби України використовують у своїй діяльності все активніше, здійснюючи своєрідний вплив на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості майбутнього офіцера-прикордонника і на психологічний стан військового колективу в процесі їхньої життєдіяльності з метою формування у них високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в умовах будь-якої складності конституційного обов’язку щодо захисту української держави.
28
Bohomolets, Olʹha. "Семантика народної ікони в контексті методологічних засад структуралізму". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 153–64. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються методологічні засади дослідження народної ікони. З цією метою розглядається правомірність вивчення народної ікони крізь призму методологічних принципів формалізму та підкреслюється її підпорядкований характер. Головна увага приділяється світоглядним основам художнього антианатомізму народної ікони, який постає як результат глибоко вкорінених у колективну свідомість міфологічних уявлень українського народу. Підкреслюється, що, незважаючи на позірну різноманітність народних ікон, їх споріднює іманентно присутня у кожній з них міфологічна структура, яка визначає своєрідність не тільки народної ікони, а й української культури в цілому.
29
Timenyk, Z. I. "Українські мислителі про філософсько-релігійні ідеї одкровення, преображення: методологічні засади". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (12 жовтня 2016): 93. http://dx.doi.org/10.15421/1716127.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлено взаємозв’язок між ідеєю одкровення та преображення. Підставою для цього є реальний вплив «релігійної логіки». Встановлено, що для повновартісного вияву таких філософсько-релігійних ідей вирішальне значення має «темпоритміка». Вона наскрізно здатна єднати названі ідеї з (між)релігійними комунікаціями і міждисциплінарним простором. Унаслідок комплексу зв’язків утворюється «каскад» процесів. Це є свідченням взаємної обумовленості аналізу, елементів синтезу, гармонії, симфонії. З’ясовано недостатню кількість наявних термінів для розкриття обміркованих ідей. У дослідницький процес запропоновано ввести такі поняття, як «міжрелігійна свідомість», «одкровено-знавство» і заново – «релігійну логіку». Виявлено дотичні, сегментні зв’язки з однойменними ідеями у християнськім богослов’ї. Оцінено вплив спадщини українських мислителів (40-х років ХІХ ст. – 60-х рр. ХХ ст.) на розвиток методологічних засад філософсько-релігійних ідей. Охарактеризовано також єдність неоднозначних, різновимірних процесів у методологічному утвердженні обміркованих ідей.
30
Космеда, Т. А. "ВЕРБАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ФЕНОМЕНА МЕДІАОБРАЗІВ У ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКО- Й РОСІЙСЬКОМОВНОЇ ГАЗЕТИ: АКТУАЛІЗАЦІЯ АСОЦІАТИВНИХ ЗВ'ЯЗКІВ". Лінгвістичні дослідження 1, № 54 (2021): 89–102. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.54.1.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У наш час газетний дискурс найбільш послідовно відображає рівень духовності нації, її спосіб мислення. Актуалізація вторинних засобів номінації – постійна мовна тенденція, що демонструє прагнення до виразності, конденсації інформації та привабливості медіатексту. Комбінаторність лексем зумовлена набором певних семантичних і прагматичних стереотипів, які демонструють, що повсякденна свідомість мовця базується на асоціаціях, а не на енциклопедичних знаннях. Під час моделювання медіаобразів політиків, а також вербалізації процесів та явищ, що проявляються в сукупності фрагментів медіа-дискурсу, виникають концептуалізовані метафори, які розглядаємо як соціально-психологічний феномен
31
Vassylets, Kateryna. "Особливості моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 134–47. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-70.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Надзвичайні ситуації мають значний вплив на психологічний стан населення. Останні роки спостерігається збільшення надзвичайних ситуацій, що спонукає науковців різних галузей до удосконалення способів формування психологічної готовності населення та представників спеціалізованих служб. Моральна сторона сприйняття надзвичайних ситуацій є малодослідженою, хоча поза сумнівом має вагомий вплив на оцінку ситуації та процес її опанування. Моральна свідомість формується під впливом життєвого досвіду та формує у кожної людини власну систему цінностей та переконань. Незважаючи на те, що більшість моральних норм та принципів є загальними для усього суспільства, кожна людина інтерпретує їх зручним та зрозумілим для себе способом. Це пояснює той факт, що моральна свідомість кожної людини як регулятор поведінки проявляється по-різному. З цього погляду вивчення моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій виступає актуальним науковим завданням.
Метою статті є презентація висновків теоретичного аналізу наукового доробку з проблеми дослідження моральної свідомості та психологічної готовності особистості як взаємопов’язаних компонентів, що впливають на поведінку особистості в умовах надзвичайних ситуацій.
У результаті огляду наукових джерел встановлено, що моральна свідомість має вплив на формування психологічної готовності та вибір стратегії поведінки в умовах надзвичайних ситуацій. Моральна свідомість як регулятор поведінки розглядається в рамках Теорії моральних основ, що є новим напрямом досліджень в українській науці. Вибір напряму дослідження зазначеного феномену обґрунтовується тим, що Теорія моральних основ розкриває природу моральної регуляції з нової точки зору.
Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з представленням та розкриттям нового підходу до розуміння моральної свідомості та її компонентів. Ця проблематика потребує емпіричного дослідження відповідно до виокремлених компонентів моральної свідомості. Отримані результати можуть бути використанні під час розробки методичних рекомендацій та програм щодо розвитку психологічної готовності громадян та працівників спеціалізованих служб, а також в рамках подальших досліджень у психології опанування.
32
Шевченко, Л. І. "Активні процеси в розмовному стилі української мови: культурний простір і мовна свідомість соціуму". Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, Вип. 16 (2008): 9–15.
Знайти повний текст джерела
33
Луцький, І. "Вплив християнства на правову свідомість українців у досвіді першої української держави (Київська Русь)". Право України, № 10 (2009): 254–60.
Знайти повний текст джерела
34
Шевченко, Л. І. "Активні процеси в розмовному стилі української мови: культурний простір і мовна свідомість соціуму". Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, Вип. 16 (2008): 9–15.
Знайти повний текст джерела
35
Matviienkiv, Svitlana. "ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 126–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-126-136.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної свідомості; розкрито її сутність як процесу віддзеркалення політичної реальності; проаналізовано взаємовплив національної свідомості громадян і сучасної політичної ситуації в Україні; здійснено спробу витлумачити національно-політичну свідомість як інтегруючу силу в процесі державотворення; доведено, що стан політичної свідомості істотно впливає на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку громадян. Національна свідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. В Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань та активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах. Пріоритетними у формуванні національної свідомості громадян сучасної України є визначення системи базових цінностей, вироблення гуманітарної політики держави (історична пам’ять українського народу, мовна єдність суспільства, єдиний інформаційно-культурний простір, культурна політика), державна етнонаціональна політика України й патріотичне виховання громадян.
36
СИРНИК, Ярослав. "УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ У ПІСЛЯВОЄННІЙ ПОЛЬЩІ ЯК ОСОБЛИВИЙ ІНДИКАТОР РОЗУМІННЯ СКЛАДНИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ СУЧАСНОСТІ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 153–63. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253740.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – показати, що комплекс питань, які підсумовуються терміном “українське питання у Польщі”, може бути знаряддям для розуміння універсальних проблем сьогодення. Від ХІХ ст. історія стала у модерних державах основою національної легітимації управління. Попри зміни, які впродовж останніх двох століть відбулися у світі, матриця мислення польського суспільства і надалі базується на національній ідеї. Сказане вище стосується і польського історичного мислення. Цей фактор відіграє ключову роль для українців, громадян Польщі, які в основному є нащадками переселенців з акції “Вісла”. І хоч у їхньому середовищі існує думка про відмінність від польської більшості, у підходах до минулого, українці у Польщі подібні до більшості. Стаття спирається на герменевтичну методологію. Наукова новизна полягає у спробі універсалізації досвіду діаспори. Стаття завершується низкою практичних висновків. Висновки. На заміну безперспективній акцентуації може прийти універсалізація досвіду українців у повоєнній Польщі, тобто вписання його у загальнозрозумілий код. Щоб це сталося, потрібне зрозуміння емоцій іншої людини, емпатія для неї. Потрібна праця, щоб мірила, якими оцінюємо світ, були однаковими. Потрібна при цьому і дозріла свідомість можливих маніпуляцій, яким можуть нас піддавати.
Універсальні у досвіді українців повоєнної Польщі втрата, терпіння, страх, ностальгія, випадковість, як і впертість, жертовність, чи, з іншого боку, заінтересованість, нікчемність, наївність. Універсальні долі українських партизан, підпільників, в’язнів, селян і міщан, жінок, діячів, священників, поетів, інженерів. Універсальна розповідь про дорогу: з місця до місця, з часу до часу. Універсальна розповідь про зміну. Є чим заступити 1947 р., перестати з острахом думати, що може й справді ми “останні українці у Польщі”.
Ключові слова: історичне мислення, поляки, українці, світогляд, національна ідея.
37
Остапенко, О. "Принципи політичного й ідеологічного плюралізму". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 72–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.972.
Повний текст джерелаАнотація:
Демократизація України, забезпечення політичної стабільності з метою недопущення дестабілізації суспільства зумовлена належною реалізацією таких засад конституційного ладу як політичний та ідеологічний плюралізм і вимагає належного впровадження пов’язаних між собою принципів політич-ного й ідеологічного плюралізму, закріплених на рівні міжнародного стандарту у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., та у національному законодавстві, зокрема у ст.ст. 15, 37 Конституції України, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про політичні партії в Україні». Сучасне українське суспільство потребує забезпечення стабільності держави, гідного рівня матеріального і духовного життя людей, що здатна забезпечити лише демократична система цінностей, яка ґрунтується на політичному плюралізмі, на вільній ринковій економіці, рівності громадян перед законом. Функціонування даної системи цінностей у високорозвинених країнах Європи та світу підтримується відповідною інфраструктурою політичної соціалізації, як засобу відтворення зрілої демократичної політичної культури. Складність політичної та економічної ситуації в країні, соціальне розшарування суспільства вимагають пошуку суспільного діалогу, компромісу і консенсусу між владою і народом. Захист національних інтересів в умовах формування української державності, пошук національної ідеї для формування громадянського суспільства вимагає вирішення гострих політичних проблем щодо визначення сутності і змісту патріотизму (з метою уникнення руйнівного псевдопатріотизму), визначення статусу мов у поліетнічній Україні, формування інформаційного простору, вільного від пропаганди, маніпуляцій свідомістю, незалежності й об’єктивності мас-медіа і найголовніше – підвищення рівня політичної і правової культури громадян, а також рівня захисту прав людини.
38
Оліфер, Олена Євгеніївна. "Розділ 6 Про думку пана Локка щодо нашої особистісної ідентичності". Актуальні проблеми духовності, № 22 (21 листопада 2021): 156–59. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i22.4460.
Повний текст джерелаАнотація:
Ця стаття є українським перекладом Розділу 6 «Про думку пана Локка щодо нашої особистісної ідентичності» з праці Т. Ріда «Есе щодо розумових здібностей людини». У цьому розділі Т. Рід дає потрактування основним поняттям: «ідентичності особистості» та «особистості», і висуває низку критичних зауважень щодо локкіанської концепції ідентичності особистості. Т. Рід витлумачує ідентичність як протяжне у часі існування розумної істоти. Ідентичність розглядається як невід’ємна риса особистості: не існує такої особистості, яка б не мала ідентичності у часі. Критичні зауваження стосуються змісту концепції Дж. Локка і також носять методологічний характер. Т. Рід виступає проти спроби Дж. Локка розвинути концепцію ідентичності особистості, яка ґрунтувалася на свідомості як критерію ідентичності. На думку Т. Ріда, протяжність Я особистості у часі не може бути пояснена через існування свідомості, оскільки свідомість, або усвідомлення людиною себе, не має такого ж фундаментального онтологічного статусу як субстанція. Тотожність між двома етапами існування особистості у часі легко порушується, оскільки втрачається транзитивність між ними етапами внаслідок забування. Т. Рід обґрунтовує, що свідомість у Локка підмінюється пам’яттю. Свідомість за своєю природою мінлива та швидкоплинна. Вона змінюється щомиті, тому не може виступати як засада ідентичності. Т. Рід наголошує, що «особистість» позначає індивіда, у той час як у Локка це поняття починає виступати як видове поняття. Сам факт наявності свідомості не пояснює, яким чином особистість зберігає тотожність самій собі у часі, оскільки у такому випадку усі люди були ідентичними один одному. Методологічні зауваження щодо локкіанської концепції стосуються неузгодженості використання понять, які призводять до суперечностей між основними тезами та спроба Локка назвати критерієм ідентичності те, що насправді є її наслідком існування ідентичності: щоб бути свідомою, особистість повинна залишатися ідентичною самій собі протягом певного часу, а не навпаки. У зазначеному розділі Т. Рід розглядає також уявний експеримент про хлопця, офіцера та генерала, який став класикою серед уявних експериментів, що стосуються проблеми ідентичності особистості. У цьому експерименті філософ доводить, що свідомість є ненадійним критерієм ідентичності, оскільки її легко порушити. Як наслідок одна і так ж людина перестає бути тотожною самій собі на різних етапах свого життя, а значить перестає бути однією і тією ж особистістю.
39
Казакевич, О. "Мовна свідомість та самоідентифікація чиновництва українських губерній Російської імперії (друга половина XIX - початок XX століття0". Часопис української історії, Вип. 37 (2018): 15–22.
Знайти повний текст джерела
40
Бєльська, Тетяна, та Марія Лашкіна. "АРХЕТИПИ СУЧАСНОСТІ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 59–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-59-74.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті стверджується, що “популізм” як явище стає архетипом сучасного світу. Вказано, що популізм базується на емоційній та нераціональ- ній природі страху та інстинкті самозбереження. Визначено, що в колективно- му несвідомому закарбувалися всі психологічні травми попередніх поколінь, ґрунтується сучасне соціальне життя, вирощуються та наповнюються нові архетипи, які стають фактором впливу на діяння цілого покоління людей.
Обґрунтовано, що інструментальною основою популізму є інформацій- но-комунікативний світ, який стрімко розвивається. Стверджується, що модернізація країн по всьому світу, спрощений доступ до світових інформа- ційних мереж і широке використання смартфонів дають людям можливість користуватися Інтернетом. Соціальні мережі є одним з найпопулярніших он- лайн-видів діяльності.
Вказано, що засоби масової комунікації в житті сучасного суспільства ві- діграють важливу та водночас небезпечну роль, замінюючи функцію інфор- мування населення на формування певних поглядів, ідей і думок. Автори впевнені, що сучасні інформаційні ресурси спрямовані, насамперед, на мані- пулювання суспільною свідомістю, яка контролюється урядами різних кра- їн, власниками телевізійних каналів і використовується як пропагандистська зброя. Спрогнозовано, що за таких умов архетип популізму під час демокра- тичних виборчих перегонів нарощуватиме свій підсвідомий вплив.
Доведено, що ґрунт для розвитку та процвітання архетипу “популізму” в Україні є дуже плідним, оскільки наше суспільство має травму і в третьому і в другому поколінні та переживає посттравматичний психологічний синдром голодомору, репресій, втрати державності, російської агресії на сході Украї- ни, тому використання “популізму” в суспільстві буде тільки посилюватися та сприятиме прийняттю нераціональних рішень.
Водночас існує запит суспільства на зміни та потребу самоактуалізованої інтровертної активної людини.
41
Бобровський, Олексій. "КОНСТРУЮВАННЯ АРХЕТИПІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ “УНІВЕРСАЛЬНОГО ЕПОХАЛЬНОГО ЦИКЛУ” І КОМП’ЮТЕРНИХ ІГОР". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 88–100. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-88-100.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто сутність основних понять і шляхів становлення та розвитку нового міждисциплінарного напряму наукових досліджень — соці- альної архетипіки (архетипів колективного несвідомого) як психологічного підґрунтя становлення та розвитку суспільства, його національно-культур- ної ідентичності.
Розроблено візію стосовно архетипного взаємозв’язку між свідомістю ок- ремих особистостей і суспільною свідомістю загалом, впливу архетипів ко- лективного несвідомого на здатність людини до самовираження, самоствер- дження і набуття нового демократичного світогляду, на який здійснюють свій вплив як генетична спадщина людини, так і архетипи колективного не- свідомого, що позначають себе від дитячого віку.
Розглянуто можливості теоретико-методичного конструювання “архети- пу української молоді”, починаючи з першооснов її життя. За основу такої реалізації взято вітчизняну аналітико-синтетичну модель “Універсального епохального циклу”. Згідно з цією моделлю життєвий шлях людини розгля- дається за періодами, сукупність яких, власне, й становить міні-модель “жит- тєвого циклу людини”. Означений підхід доповнюється особливостями та загальним змістом “архетипних складників”, що виявляють себе на кожному етапі життєвого шляху людини.
У контексті підходу обґрунтовано доцільність створення каскадного про- цесу розробки і запровадження комп’ютерних ігор як інструменту моделю- вання розумових здібностей і психологічних якостей особистості на кожному етапі життєвого шляху людини. Метою ігор пропонується вибрати розвиток духовності, соціальності, патріотизму та інших важливих суспільних ціннос- тей особистості. Конструювання соціальних процесів пропонується здійс- нювати з урахуванням принципів спадкоємності, взаємозв’язку, конкретних умов життя і особливостей етапів соціалізації людини та їх спрямування на досягнення цілей розвитку суспільства і послідовного зростання складності завдань з використанням інноваційних методів їх вирішення у контексті ста- лого розвитку країни.
Для розроблення такого “інтелектуального алгоритму” інноваційних тех- нологій, створення підґрунтя розвитку “архетипу української молоді” про- понується залучити фахівців різних галузей знань, які найбільш чутливі до розуміння глибинної (психосоціальної або архетипної) сутності молодіжної вікової когорти.
42
Виговський, Микола. "Більшовицька термінологія ідеологічного впливу на українських освітян у роки репресій (1927-1937 рр.)". Старожитності Лукомор'я, № 4 (23 серпня 2021): 153–60. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.100.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено ідеологічну термінологію, яку більшовики використовували проти освітян України у роки масових репресій. Основний перелік понять складено за матеріалами періодичної преси та опублікованими архівними документами. Висвітлено найбільш використані терміни у 1927-1933 та 1934-1937 рр., зазначено їх персоніфіковане та політичне походження. Ідеологічні ярлики («український фашизм», «буржуазний націоналізм», «український шовінізм» та інші) не відповідали реальним подіям та явищам в Україні. Їх застосовували для маніпуляції суспільною свідомістю, а також для ідеологічної профілактики в інститутах і загальноосвітній школі. Кожен термін означав вибір жертви політичних репресій: персональної, національної, соціальної або професійної групи. Політичні ярлики «хвильовизм», «шумськизм», «волобуєвщина», «троцькісти» й інші виконували функцію ідеологічної профілактики освітніх установ. Використання спеціальної термінології державними органами та її поширення у пресі створювало образ внутрішнього ворога, підвищувало так звану «політичну пильність» у суспільстві. Партійні організації та підрозділи ДПУ здійснювали «кадрові чистки» в інститутах, університетах і школах, шукали серед педагогів та учених «буржуазних націоналістів», «петлюрівців», «махновців» і різних «шкідників». Поширенням агресивної термінології займалися центральні, обласні, районні й інститутські газети.
43
Nikolaienko, Nataliia, Yuliia Vasylevych та Oleksandr Komarchuk. "Інформаційні виклики для України в умовах російсько-української гібридної війни". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (6) (31 жовтня 2019): 49–58. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-49-58.
Повний текст джерелаАнотація:
Акцентовано на необхідності комплексного аналізу інформаційно-комунікаційної складової частини російсько-українського конфлікту. Досліджено питання інформаційних викликів для України як результату деструктивних пропагандистськоманіпулятивних актів російських владних структур та засобів масової інформації, поширення інформаційної експансії й агресії Російської Федерації. Визначено, що інформаційні виклики мають як короткостроковий, так і довгостроковий виміри. Інформаційний вплив із боку РФ зумовлюється історичною традицією, спільністю розвитку, соціокультурною спадщиною. Окрім того, в основу інформаційної агресії щодо України покладено концепцію «руського миру», що активно популяризується російськими медіа, науковцями та політиками, і становить потенційну загрозу суверенітету нашої держави, збереженню цілісності її території.У процесі формування інформаційних викликів для України визначено три етапи: 1991– 1999 рр. – початковий етап; кінець 2013 – початок 2014 р. – розгортання активних пропагандистсько-маніпулятивних акцій із боку російських спецслужб, політикуму та ЗМІ з метою зміни поглядів, свідомості й вчинків представників українського суспільства, а також створення негативного іміджу України у світі. Третій етап, починаючи з 2014 і до сьогодні, яскраво демонструє масштаби вторгнення РФ в інформаційно-комунікаційний простір України та свідомість українців. Визначено, що збереження інформаційного суверенітету, формування ефективної системи безпеки в інформаційній сфері є актуальною проблемою для України, яка сьогодні є об’єктом зовнішньої інформаційної експансії, маніпулятивних технологій та руйнівного інформаційного вторгнення.
44
Шабельник, Г. П. "Вплив українських національних чинників на світогляд та політичну свідомість революційних народників (60-70-ті роки XIX ст.)". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки, № 641 (2004): 29–34.
Знайти повний текст джерела
45
РУСКУЛІС, Лілія. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИЧНОЇ СУБКОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ЗАНЯТТЯХ ІЗ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (вересень 2020): 331–38. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-331-338.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано поняття фонетична субкомпетентність як оволодіння фонетичною системою української мови, свідоме практичне застосування отриманих теоретичних знань у власному мовленні; визначено її мовний компонент; в аспекті мовного компонента з’ясовано поділ звукових одиниць на сегментні та суперсегментні; обґрунтовано, що вивчення звуків ґрунтується на фізичному, фізіологічному й лінгвістичному аспектах, а звук є явищем фізичним, маючи висоту, силу (інтенсивність), тон, тембр, тривалість у часі, утворюється апаратом мовлення людини й сприймається її слуховим апаратом та має суспільний характер; досліджено, що майбутні вчителі української мови вперше засвоюють поняття «фонема», що виконує конститутивну, ідентифікаційну й дистинктивну функції, й, осмислюючись через морфему чи слово, вичленовується людською свідомістю, ознайомлюються з її ознаками та усвідомлюють різницю між звуком і фонемою; встановлено, що в курсі «Сучасної української літературної мови» студенти вивчають поняття «фонетичний склад» як елемент звукового ланцюжка, його фонетичні характеристики, специфічну ознаку – поєднання несегментних фонетичних одиниць, а також досліджують його у фонетичному (форма організації звуків), фонологічному (форма організації фонем) й історичному аспектах (успадкований від праслов’янської мови); висвітлено проблему ознайомлення з надсегментними явищами фонетичної системи української мови, до яких уналежнено склад й інтонацію; умотивовано урахування специфічних принципів навчання: спиратися на усне мовлення й виробляти увагу до мовлення, що відповідає літературним нормам; удосконалювати вміння артикулювати звуки української мови; поєднувати імітаційний шлях засвоєння орфоепічних навичок із свідомим засвоєнням норм літературного мовлення; спиратися на мовний слух, удосконалювати слухову пам’ять; постійно тренувати в зіставленні звукової оболонки слів; навчання фонетики з іншими розділами науки про мову; урахування особливостей місцевої говірки; фізичного розвитку органів мовлення та вибір часткових методів і прийомів: фонетичний (фонематичний, орфоепічний) розбір; вправи, спостереження й аналіз звукового складу мови; диференціювання звуків мови; спостереження й аналіз за артикуляцією звуків; виявлення структури складу, ритміки слова; спостереження над інтонаційним оформленням тексту. Ключові слова: лінгвістична компетентність, фонетична субкомпетентність, звук, фонема, склад, інтонація.
46
Trohaniak, O. S. "Стан, тенденції та наукові засади соціально-екологічних проблем суспільства". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 5 (14 червня 2018): 48–53. http://dx.doi.org/10.15421/171867.
Повний текст джерелаАнотація:
В даній статті зроблено огляд соціальних проблем людства, пов’язаних з екологічними проблемами. Проведено короткий аналіз впливу екологічного забруднення на природу і суспільство, звернувши увагу на свідомість суспільства з метою збереження стану здоров’я та життєдіяльності людей, флори і фауни. Суспільство змінює все, що його оточує для власної мобільності. Глобальну екологічну проблему викликали різні фактори, та головні з них – це демографічна і промислово-енергетична. Демографічна – це надшвидке зростання населення, яке природа не встигає забезпечити. А промислово-енергетична – це транспорт, який дає надмірну кількість вихлопних газів; це підприємства, особливого забруднення з яких надають: гірничопромисловий, хіміко-металургійний, машинобудівний, паливно-енергетичний, будівельний, агропромисловий комплекси. Найтоксичнішими серед них є відходи, що містять важкі метали, нафтопродукти, отрутохімікати (пестициди) тощо. В сільськогосподарській діяльності людини є збідніння і виснаження родючих українських чорноземів, промислове забруднення ґрунтів та інтенсивне освоєння цілинних земель, широке розповсюдження монокультур, застосування азотних і нітратних мінеральних добрив. Великого забруднення в останні роки зазнало повітря і вода. В статті ґрунтовно розглянуто соціально-екологічний аспект проблеми і мотиваційний підхід до виправлення даної ситуації.
47
Багрій, Mарія Антонівна. "Доробок письменників-учителів Західної України у контексті розвитку української педагогічної думки кінця ХIX – 30-тих років ХХст". Інноватика у вихованні, № 9 (10 червня 2019): 83–89. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.142.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Доробок письменників-учителів кінця ХIX – 30-тих років ХХст, які працювали у школах Західної України, є достовірним джерелом інформації про розвиток шкільництва та становище вчителя в зазначений історичний період. Будівництво освітньо-виховної справи досліджуваного періоду вимагало ініціативних, відданих своїй справі людей, які б узяли керівництво цим процесом у свої руки, і засобів, що б забезпечили виконання поставлених завдань. Зображено організаторів просвітницького руху на західноукраїнських землях, суперечності між традиційною, офіційною концепцією щодо навчання та виховання та підходами, що брали за зразок західну педагогіку і досвід європейської школи.
Аналіз життя і діяльності, літературних творів письменників-педагогів надає нам можливість зробити висновок, що просвітництво, громадянська свідомість, патріотизм, відданість інтересам народу властиві, в першу чергу, самим митцям. Аналізуючи літературні твори громадську та просвітницьку діяльність, ми бачимо, що вони насичені різноманітними виховними ситуаціями, характерами, поглядами, вчинками людей, які жили в першій половині ХХ століття на територіях сучасної Західної України.
За результатами дослідження встановлено, що важливу роль у реалізації освітньо-виховних завдань і формуванні педагогічно-просвітницьких орієнтирів мала діяльність громадських культурно-освітніх та педагогічних, заснованих й очолюваних визначними представниками західноукраїнської інтелігенції: педагогами, письменниками та освітніми діячами Західної України.
Ключові слова: освіта, письменники-учителі, Західна Україна, доробок, шкільництво.
48
КУЦИК, Руслан. "ПАТРІОТИ I КРИТИКИ: ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК ЗМІНЮВАЛОСЯ СУСПІЛЬНЕ СПРИЙНЯТТЯ ПОДІЙ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 64–81. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253732.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті: висвітлити основні особливості реакції суспільства на початок Першої світової війни та подальші трансформаційні зміни настроїв різних груп населення у ході воєнних подій. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності і науковості із використанням загальнонаукових (аналіз, синтез) та спеціально-історичних (історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний) методів. Наукова новизна: вперше комплексно охарактеризовано особливості настроїв різних груп населення українських земель Російської імперії у 1914 – 1917 рр., з урахуванням не тільки соціального становища людини, але й вікових особливостей та особистих мотивів; чітко окреслено головні етапи зміни сприйняття та розуміння суспільством подій Першої світової війни. Висновки. Отже, початковий етап війни відзначився широким патріотизмом, який, незважаючи на “масовість”, протягом 1914 – 1917 рр. мав диференційований, амбівалентний та перманентний характер. Переважно “ярими” патріотами були або заможні верстви населення, які завдяки привілейованому та фінансовому становищу могли уникнути військового обов’язку і практично не брати участі у військових діях, або представники ультрамонархічних кіл. Для одних війна виступала способом демонстрації власної лояльності до влади, а для інших – можливістю нажитися та збагатитися. Інші групи населення, якщо і пройнялися почуттям патріотизму та визвольної боротьби, то основною причиною цього була не любов до “великої царської Вітчизни”, а розуміння необхідності захисту власної “малої батьківщини”. Подібне бачення та сприйняття війни було характерним і для солдатського середовища, оскільки його основу становили вихідці із села. У перші роки війни поведінка солдат визначалася покірним, терпеливим і самовідважним виконанням військового обов’язку. Затягування термінів війни, поразки на фронті, збільшення кількості жертв, наростання економічної кризи запустили процес дестабілізації всередині країні. У суспільстві поширювалися недовіра та незадоволення. Серед населення розповсюджувалися чутки про зраду у вищих ешелонах влади, про шпигунів та німецьке засилля. Негативні тенденції проявлялися в армії, зокрема, спостерігалися спад патріотизму, зниження морального духу та релігійності. У підсумку, наприкінці 1916 – початку 1917 рр. заходи російської імперської влади щодо контролю за суспільно-політичною ситуацією вже не могли приховувати справжній стан справ і водночас стримувати серйозні трансформації у масовій суспільній свідомості. Помітним явищем стало значне зростання національної свідомості та політичної активності українців, що було однією із важливих передумов до революційних подій та розбудови власної державності у 1917 – 1920-х рр.
Ключові слова: Перша світова війна, Російська імперія, український народ, суспільна свідомість, суспільні настрої, патріотизм, критика.
49
Купчишина, Валентина. "МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПСИХОЛОГІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 145–58. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.222.
Повний текст джерелаАнотація:
Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.
50
Чухліб, Т. ""Усі жителі української породи...": мовна та свідомісна еволюція поняття "народ" у Війську Запорозькому (друга половина XVII ст.)". Чорноморська Минувшина, Вип. 12 (2017): 17–40.
Знайти повний текст джерела