Статті в журналах: "Українська наукова мова"

1

Bilavych, Halyna, Borys Savchuk, Vasyl Ilnytsky та Nadiya Fedchyshyn. "КУЛЬТУРА НАУКОВОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО МАГІСТРА ЯК СКЛАДНИК ЙОГО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 75–80. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.75-80.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі формування культури (екології) наукового мовлення майбутніх магістрів. Спостереження за мовним освітнім середовищем вишу, а також власний досвід редагування наукових текстів дали підстави для висновку, що рівень наукового мовлення (як усного, так і писемного) майбутніх магістрів є здебільшого середній, а то й низький. У статті проаналізовано типові помилки в студентських наукових текстах, зазначено їх причини та окреслено шляхи їх усунення. За результатами дослідження з’ясовано, що найбільше проблем при укладанні науковоготексту в здобувачів виникає в ділянці терміносистеми, доборі потрібних термінів, умінні правильно ними оперувати, коректно перекласти українською той чи інший термін з російської чи англійської мов, урешті, зредагувати науковий текст. Великий відсоток помилок (94%) зумовлений інтерферентними явищами внаслідок інтенсивного впливу російської мови, якого постійно зазнає українська наукова мова. Переконані, що вміння правильно укладати наукові тексти уможливлять магістрантам глибше засвоїти навчальний матеріал, підвищити якість навчального процесу, сприятимуть формуванню власного наукового стилю та загалом формуванню національно-мовної особистості науковця-початківця.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Чорноус, Оксана. "Сучасні підходи до тлумачення мотиву номінації". East European Journal of Psycholinguistics 5, № 1 (30 червня 2018): 25–35. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.1.och.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються сучасні підходи до тлумачення терміну «мотив номінації», який останнім часом активно вживається в українській ономастиці. Автор з’ясовує семантичне наповнення понять «мотив» і «номінація», аналізуючи дефініції, запропоновані лінгвістами та психологами в лексикографічних працях, наукових розвідках. У результаті були виявлені такі істотні ознаки понять «мотив» і «номінація»: 1) ідеться про внутрішню усвідомлювану мовцем причину; 2) ця причина має особисту значущість для номінатора, є сферою його індивідуального зацікавлення; 3) внутрішня причина спонукає номінатора звернутися до ресурсів мови та обрати з-поміж готових лексем, що функціонують у мові, найбільш вдалий варіант або створити власний; 4) створюючи антропонім, мовець керується своїми смаками та вподобаннями, намагаючись досягти максимальної інформативності, милозвучності оніма. Порівнюючи їх із закладеними в дефініцію терміна «мотив номінації», автор робить висновок про деякі розбіжності, зокрема в деяких визначеннях мотив номінації інтерпретують як зовнішню екстралінгвістичну причину. Насамкінець на підставі чинного законодавства автор робить висновок про те, що термін «мотив номінації» може бути застосований до прізвищ як класу онімної лексики, зокрема в тих випадках, де творцем прізвища виступають представники державних органів або сам носій. Література References Бабій Ю. Прізвища сучасної Середньої Наддніпрянщини: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Миколаїв, 2007. Булава Н. Сучасні українські прізвища північної Донеччини: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Одесса, 2005. Володіна Т.С. Полісемія лінгвістичних термінів (на матеріалі сучасної німецької мови). Мовні і концептуальні картини світу, 2014, 47(1), 229-237. Єрмоленко С. Мовний смак, мода і культура мови. Мова і міжкультурна комунікація, 2014, 1, 6-16 Ільченко І. І. Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини в її історичному розвиткові (Надвеликолузький регіон) : дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Запоріжжя, 2003. Кочнева Е. Концептуальные основы подготовки студентов к проектированию будущей профессиональной деятельности. Нижний Новгород: НГПУ им. К. Минина, 2013. Кубрякова Е. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. Телия В. Номинация. Языкознание. Большой энциклопедический словарь В. Ярцева (ред). М.: Большая Рос. энцикл, 2002. C. 336-337. Торчинський М. Структура, типологія і функціонування онімної лексики української мови : дис. на здобуття наук. ступеня доктора філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Київ, 2010. References (translated and transliterated) Babii, Yu. (2007). Prizvyshcha suchasnoi Serednoi Naddniprianshchyny [Surnames of Modern Middle Naddnieprianshchyna]. Ph.D. dissertation. Mykolayiv. Bulava, N. (2005). Suchasni ukrainski prizvyshcha pivnichnoi Donechchyny [Modern Ukrainian surnames of northern Donetsk region]. Ph.D. dissertation. Odessa. Volodina, T.S. (2014). Polisemiia linhvistychnykh terminiv (na materiali suchasnoi nimetskoi movy) [Polysemy of Linguistic Terms (Based on Modern German Language)]. Movni i Kontseptualni Kartyny Svitu, 47(1), 229-237. Yermolenko, S. (2014). Movnyi smak, moda i kultura movy [Language taste, fashion and culture of speech]. Mova i Mizhkulturna Komunikatsiia, 1, 6-16. Ilchenko, I. I. (2003). Antroponimiia Nyzhnoi Naddniprianshchyny v yii istorychnomu rozvytkovi (Nadvelykoluzkyi rehion) [The antroponomy of the Lower Dnieper area in it’s historical development]. Zaporizhzhia. Kochneva, E. (2013). Kontseptual'nye osnovy podgotovki studentov k proektirovaniyu budushchey professional'noy deyatel'nosti [Conception of Students Training for Design of Future Professional Activity]. Nizhniy Novgorod: Nizhniy Novgorod University. Kubryakova, E. (1986). Nominativnyy aspekt rechevoy deyatel'nosti [Nominative Aspect of Speech Activity]. Moscow: Nauka. Teliya, V. (2002). Nominatsiya. Yazykoznanie [Nomination. Linguistics.] In: Bol'shoy entsiklopedicheskiy slovar' [Large encyclopedic dictionary], (pp. 336-337). V. Yartseva, (Ed). M.: Bolshaya Rossiyskaya Entsiklopedia. Torchynskyi, M. (2010). Struktura, typolohiia i funktsionuvannia onimnoi leksyky ukrainskoi movy [Structure, typology and functioning of onymic lexemes in the Ukrainian language]. Doctor of Science dissertation. Kyiv. Джерела БПС – Большой психологический словарь / под. ред. Б. Мещерякова, В. Зинченко. СПб. : Прайм-Еврознак, 2003. Бучко Д. Словник української ономастичної термінології / Д. Бучко, Н. Ткачова. Харків : Ранок-НТ, 2012. Головин С. Словарь практического психолога / С. Головин. Минск: Харвест, 1998. Дыдынский Ф. Латинско-русский словарь к источникам римского права / Ф. Дыдынский. Москва: Спартак, 1997. ОТСП – Оксфордский толковый словарь по психологии [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.xn--80aacc4bir7b.xn--p1ai/словари/оксфордский-толковый-словарь-по-психологии/мотив Подольская Н. Словарь русской ономастической терминологии / Н. Подольская. М.: Наука, 1978. ПЭ – Психологическая энциклопедия / под. ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. СПб: Питер, 2006. СУМ – Словник української мови: в 11 т. / под. ред. І. Білодіда. К.: Наукова думка, 1970 – 1980. Sources BPS –Meshcheryakov, B. & Zinchenko, V. (Eds.). (2003). Bol'shoy psikhologicheskiy slovar' [The Great Dictionary of Psychology]. S.-Petersburg: Praym-Yevroznak. Buchko, D. & Tkachova, N. (2012). Slovnyk Ukrainskoi Onomastychnoi Terminolohii [Dictionary of Onomastic Terminology]. Kharkiv : Ranok-NT. Dydynskiy, F. (1997). Latinsko-russkiy Slovar' k Istochnikam Rimskogo Prava [Latin-Russian Dictionary of the Sources of Roman Law]. Moskva: Spartak. OTSP – Oksfordskiy tolkovyy slovar' po psikhologii [Oxford Explanatory Dictionary of Psychology]. Retrieved from: www.xn--80aacc4bir7b.xn--p1ai/словари/оксфордский-толковый-словарь-по-психологии/мотив PE – Korsini, R. & Auerbakh, A. (Eds.). (2006). Psikhologicheskaya Entsiklopediya [Psychological Encyclopedia]. S.-Petersburg: Piter. Podol'skaya, N. (1978). Slovar' Russkoy Onomasticheskoy Terminologii [Dictionary of Russian Onomastics Terminology]. M.: Nauka. Polovin, S. (1998). Slovar' Prakticheskogo Psikhologa [Dictionary of Practical Psychologist]. Minsk: Kharvest. SUM – Bilodid, I. (Ed.). (1970-1980). Slovnyk Ukrainskoyi Movy: v 11 t. [Dictionary of the Ukrainian Language]. In 11 vol. Kyiv: Naukova Dumka.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Bilavych, Galyna. "Формування культури наукового мовлення майбутніх фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи у процесі професійної підготовки". Освітній простір України, № 13 (28 вересня 2018): 36–42. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.36-42.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена практичному аспекту проблеми культури наукової мови, під якою розуміємо досконалий рівень мовнокомунікативної підготовки майбутніх фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи, що передбачає дотримання нормативності української літературної мови, володіння науковим стилем тощо. З’ясовано зміст поняття “культура наукового мовлення”, визначено особливості реалізації норм сучасної української літературної мови в науковому стилі, звернено увагу на найбільш типові для студентських наукових текстів помилки. Більшість помилок у писемному мовленні студентів зумовлена інтерференційними явищами внаслідок інтенсивного впливу російської мови на українську наукову мову.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication 12, № 12 (13 вересня 2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині. Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики. Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо). Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці. Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису. В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці. У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова. Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників. Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого. Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов. Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

НОВАКОВИЧ, Мирослава, Ольга КАТРИЧ та Ярослав ХАЦІНСЬКИЙ. "РОЛЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ У ГАЛИЧИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОК XX ст.)". Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233835.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою пропонованого дослідження є визначення ролі і місця музичної складової у процесах українського культурного націєтворення у Галичині в умовах панування монархії Габсбурґів. Методологія дослідження побудована на комплексному застосуванні історичного, ретроспективного та культурологічного методів. Історичного – у висвітленні історичних реалій соціо-політичного буття галицьких українців в умовах імперії Габсбургів. Ретроспективного – в аналітичній реконструкції культурних форм публічної реалізації національного самоусвідомлення українців Галичини на межі XIХ–XX ст. Культурологічного – при естетичній оцінці мистецьких явищ та форм, що народжувалися в культурному просторі підавстрійської Галичини досліджуваного періоду і сприяли українському націєтворенню на цих теренах. Наукова новизна здійсненої розвідки полягає у виокремленні культурно-мистецької сфери як аналітичної оптики, що дає змогу більш повно осмислити й оцінити історично вагомі процеси формування української ідентичності галичан у мультикультурному соціумі імперії Габсбургів. Висновки. У розбудові української національної культури у Галичині другої половини XIХ – початку XX ст. вагоме місце відігравала діяльність численних музичних товариств, а також творчість галицьких композиторів, пов’язана з поетичним словом Т. Шевченка. Ці фактори стали вагомим чинником подолання германізації і полонізації галицького населення, що перебувало в умовах, де українська мова була усунута з публічного життя і деколи навіть з домашнього вжитку. Частково цю проблему вдалося подолати завдяки творчій діяльності О. Нижанківського, Д. Січинського, Ф. Колесси, Г. Топольницького, Я. Лопатинського. Згадані композитори зверталися до текстів відомих письменників, які репрезентували українську літературу в підросійській Україні (О. Кониський, Б. Грінченко, Леся Українка, А. Кримський) і в підавстрійській Галичині (І. Франко, У. Кравченко, В. Пачовський, Б. Лепкий, О. Луцький). У такий спосіб вони утверджували та пропагували не лише українську музику, але й українське слово, пробуджуючи своєю творчістю “виразний дух нації”.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Белей, Любомир. "СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ СЛІД В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ІНШИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ МОВАХ". Годишњак Филозофског факултета у Новом Саду 42, № 1 (9 січня 2018): 23–33. http://dx.doi.org/10.19090/gff.2017.1.23-33.

Повний текст джерела

Анотація:

Перша літературна мова слов’ян – старослов’янська мова мала особливий вплив на літературні мови всіх слов’янських народів, однак її вплив на кожну з нових літературних мов слов’янських народів був суто індивідуальним, що знаходило свій вияв у часі, тривалості, причинах та формах такого впливу. В історії української мови тривалий час, особливо в період СССР, вивчення ролі старослов’янізмів перебувало на маргінесі наукових інтересів мовознавців. Натомість наше дослідження виявляє глибинний характер впливу старослов’янської мови, тісно пов’язаної з християнських віровченням. Приховані старослов’янські сліди в сучасній українській мові можна відшукати не лише у сфері церковно-обрядової лексики: побут, наука, навіть астрологія, з якою християнство споконвіку веде безкомпромісну боротьбу, мають чимало прихованих старослов’янізмів, більшість із яких фіксують уже перші старослов’янські пам’ятки української редакції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Korzun, Olena. "СПІВРОБІТНИЦТВО НІМЕЦЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ЗА МЕМУАРАМИ НІМЕЦЬКОГО БОТАНІКА, ПРОФЕСОРА ГЕНРІХА ВАЛЬТЕРА (1898–1989)". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (15 грудня 2019): 129–50. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.05.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті за мемуарами всесвітньо відомого біолога, вченого в галузі фітогеографії Генріха Вальтера (1898–1989) «Сповідь еколога» аналізується сприйняття німецьким вченим наукового життя на окупованих українських землях часів Другої світової війни, відносини з українськими науковцями. Доля Г. Вальтера тісно пов’язана з українськими землями – він тут народився, провів перші двадцять років свого життя, а згодом повернувся під час Другої світової війни. Мемуари німецького вченого вітчизняні та зарубіжні науковці використовують як джерело для вивчення історії науки, однак поза увагою залишається дослідження його оцінки подій суспільного, наукового життя часів Другої світової війни, взаємовідносин з українськими фахівцями, які залишились на окупованих землях. Після початку німецької воєнної експансії відбулись зміни в завданнях сільськогосподарських досліджень німецької аграрної науки. Війна надала можливість підпорядкувати всі cільськогосподарські наукові установи та насіннєві станції на східних окупованих територіях та привласнити результати їхньої наукової роботи. Одночасно вивчення та включення генетичних ресурсів та наукового потенціалу окупованих території в сільськогосподарську дослідну справу Німеччини мало слугувати «свободі харчування» для німців. У 1942–1943 рр. українські землі стали своєрідним дослідним майданчиком для багатьох німецьких науковців. Воєнний період «за Вальтером» сприймається як низка можливостей для наукового зростання німецького науковця – освоєння нових територій, знайомство з іншими науковими школами, вченими, внесок у наукове забезпечення ефективного використання cільськогосподарського потенціалу окупованих земель. Але з іншого боку – це можливість продемонструвати своє служіння державі через практичне використання набутих наукових знань як фахівця, знавця місцевих природничих умов окупованих земель, російської мови тощо. Незважаючи на більш як сорокарічний період, що розділяє описані події з датою публікації мемуарів, автор продовжує симпатизувати нацистській політиці в багатьох питаннях. Зображені мемуаристом картини життя українського наукового співтовариства демонструють, що українські науковці використовували різні стратегії виживання в умовах окупації. Робота в створених окупаційною владою науково-дослідних інституціях давала можливість не тільки покращити матеріально-побутові умови життя, а й продовжити науково-дослідну діяльність, давала шанс зберегти наукові колекції у воєнному лихолітті. Умови війни стимулювали також постійно змінювати критерії у сприйнятті людей за принципом «свій-чужий», незважаючи на пропаганду та нав’язані стереотипи. Однак колоніальний характер окупаційної політики створював імітацію свободи наукової думки, інтеграції українського наукового соціуму в німецький науковий простір. Науковий потенціал українських земель використовувався німецькою окупаційною владою лише для максимального освоєння в усіх вимірах захопленої території. Ключові слова: Друга світова війна, Україна, аграрна наука, сільськогосподарська дослідна справа, окупація, картографічна експедиція, Крайовий інститут сільськогосподарської ботаніки, Г. Вальтер, Г. Махов, Ю. Клеопов.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Багрій, Mарія Антонівна, та Галина Білавич. "НАУКОВА, ОСВІТНЯ, ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ – ЧЛЕНІВ НТШ У ЛЬВОВІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". Інноватика у вихованні 1, № 11 (30 травня 2020): 25–35. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.268.

Повний текст джерела

Анотація:

Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

КАРИЧКОВСЬКА, С. П., та І. І. ЧУЧМІЙ. "ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІНОЗЕМНИХ МОВ В АГРАРНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 91–99. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття розкриває актуальність проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців для аграрного сектору України в закладах вищої освіти. Дослідження акцентує на спілкуванні як необхідному засобі формування однієї з професійних компетентностей. Викладається специфіка навчального процесу, яка неможлива без повного опанування мовних компетентностей, адже професійна комунікація – складний багатогранний процес, зумовлений багатьма факторами, що має складну структуру. У роботі розглянуто освітньо-професійні й освітньо-наукові програми підготовки майбутніх фахівців освітніх рівнів «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» і «доктор філософії» в розрізі 6 факультетів і 19 спеціальностей в Уманському національному університеті садівництва. Було проаналізовано навчальне навантаження на вивчення дисциплін «Українська мова», «Ділова українська мова», «Іноземна мова», «Ділова іноземна мова», «Ділова українська й іноземна мова», «Основи наукових комунікацій іноземними мовами» й визначено питому вагу обсягу кожної з досліджених дисциплін до загального обсягу відповідних освітніх програм, розраховано співвідношення навантажень на вивчення української та іноземних мов, з’ясовано види підсумкових контролів зазначених освітніх компонентів. Установлено, що проаналізовані освітньо-професійні й освітньо-наукові програми зорієнтовані на здобуття студентами професійних знань, умінь, навичок та інших компетентностей для успішного здійснення ними майбутньої професійної діяльності. Розглянуто, що вивченню мови приділяється значна увага, про що свідчить її висока питома частка у структурі загального навантаження. Крім того, за деякими освітньо-професійними програмами вивчення мови диверсифікується за різними навчальними дисциплінами. Зазначені освітні компоненти дають можливість значною мірою розширити перелік як програмних результатів навчання, так і загальні й професійні компетенції майбутніх фахівців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Шинкар, Тетяна. "АКТУАЛІЗАЦІЯ АНГЛІЦИЗМІВ У СУЧАСНОМУ МЕДІАТЕКСТІ". Society. Document. Communication, № 7 (19 листопада 2019): 109–22. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-109-122.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається функціонування в сучасному медіатексті англіцизмів, які на початку ХХІ століття значно активізувалися, чому сприяють українсько-англійські мовні контакти в різних сферах діяльності: в економіці, у суспільно-політичній сфері, у засобах зв'язку, у побуті, культурі, політиці тощо. З’ясовано, що серед мовних причин входження іншомовної лексики в українську мову є поповнення словникового складу української мови, розширення засобів номінації, усунення багатозначності питомого слова, вищий ступінь термінологічної визначеності запозичуваної лексеми; потреба в нових одиницях номінації, необхідність розмежування понять певної терміносфери, тенденції до номінації цілісного поняття одним словом та соціально-психологічні причини. Визначено, що поповненню української мови запозиченнями сприяє і процес універсалізації та інтернаціоналізації словникового складу. Ці мовні тенденції виявлені через використання коротких та економних з погляду мовленнєвих зусиль форм. Досліджено, що англійські слова та словосполучення привертають увагу читача, а їхнє функціонування в тексті виконує конкретні цілі. Основна функція англіцизмів – номінативна, коли запозичена лексика називає слова, які не мають відповідників в українській мові. Рідше англіцизми називають вже існуючі поняття. Функціонування в мові англіцизмів виявляє активні динамічні процеси в сучасному українському лексиконі. При запозиченні англійських слів автори часто демонструють варіативність написання інновацій. Тоу нинім існує невпорядкованість особливостей графічної, фонетичної, граматичної чи семантичної адаптації запозичених слів. Доволі часто те саме друковане видання демонструє написання запозичення в різних варіантах. У розвідці проаналізовано, що одним із найбільш універсальних способів словотворення в українській та англійській мовах є словоскладання, особливо продуктивним воно є при творенні іменників. Творення цих слів представлене такими структурними типами: 1) іменник + іменник; 2) прикметник + іменник; 3) «іменник+дієслово». Зроблено висновки, що в мові друкованих ЗМІ лексико-семантична система продовжує розвиватися в руслі тенденції інтернаціоналізації, або глобалізації, засвідчена активним запозиченням іншомовної лексики, зокрема англіцизмів, що позначають сучасні реалії, пов’язані з наукою й технікою, суспільно‑політичними процесами та ін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

МАКСИМЕНКО, Надія. "МІСЦЕ ГРАМАТИКИ У ВИВЧЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 106–11. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблема оволодіння засобами комунікації за допомогою граматичних навичок у процесі навчання іноземних громадян на початковому етапі в навчально-науковому центрі. Метою статті є обґрунтування практичного застосування граматичних основ української мови для систематичного оволодіння мовою іноземними здобувачами. Досліджуються методичні засоби і форми презентації, закріплення та активізації національно-культурної семантики на мовних заняттях, з метою пізнання іноземними слухачами українських культурних цінностей у контексті лінгвокраїнознавства. Звертається увага на свідомо-практичний метод навчання, який полягає у планомірному формуванні у слухачів системи сприйняття, розуміння й оволодіння мови, яка повинна відповідати правильній архітектоніці української мови. Доводиться необхідність помірного використання теоретичного матеріалу, зокрема, на активізацію комунікативного принципу навчання та взаємозв’язок усіх компонентів навчання з граматичним матеріалом, розумне використання опори на рідну мову, помірковану систему вправ для відпрацювання граматичних навичок, адже системне бачення мови дає поштовх до формування мовної особистості. У статті вміщено оцінки мовознавців різних наукових шкіл щодо формування граматичних навичок, аналіз яких дозволяє знайти баланс між надмірною граматикалізацією навчального процесу. Демонструються приклади формування граматичних навичок як найголовнішої частини комунікативної компетенції, зокрема використання індуктивного методу (від поодинокого до загального). Розроблено системи вправ, спрямовані на розвиток фонетико-граматичних навичок, володіння усною формою мовлення в межах комунікативних потреб іноземних студентів, що значно покращує рівень володіння українською мовою здобувачів освіти, навіть тих, які далі будуть навчатись англійською мовою в Україні й українська мова їм буде потрібна тільки на рівні комунікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин. Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів. Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет. Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування. Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Пустовіт, Григорій. "Володимир Вернадський і сучасність". New pedagogical thought 108, № 4 (28 грудня 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-3-10.

Повний текст джерела

Анотація:

У змісті статті частково розкрито життєвий шлях і творчу спадщину В. І. Вернадського насамперед у період 1917–1921 років. Схарактеризовано його науковий внесок у розвиток української науки, освіти, культури, мови, а головне – у створення вчення про біосферу і ноосферу. На основі аналізу наукових праць і сторінок щоденника В. І. Вернадського здійснено спробу розкрити його реальне ставлення до багатьох як суто наукових проблем і напрямів, так і внутрішньополітичних питань, зокрема щодо усамостійнення України в різні періоди життя дослідника. Водночас актуалізовано думку про те, що будучи президентом Української академії наук у свідомості Володимира Вернадського переважала думка не лише про українське походження, а й українське самовизнання, а це – перший щабель на шляху до українства. Окреслено ставлення вченого до науки, яка в його розумінні є не стільки ментальною системою переконань суб’єкта, його вірувань, сподівань, скільки безпосередньою життєвою силою, укоріненою у свідомості й самосвідомості та суспільних діях. У зв’язку з цим стаття є певним науковим досвідом особистих відкриттів її автора, що відповідно вважаємо суб’єктивним розумінням досліджуваної проблеми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Drahomyretska, Nataliia Mykhailivna, Yevhen Oleksandrovych Romanenko, Svitlana Anatoliivna Chukut та Tetiana Pavlivna Sazykina. "ПРОБЛЕМИ ТЛУМАЧЕННЯ «СТАЛОГО РОЗВИТКУ» В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, ПЕРЕКЛАД, КОМУНІКАЦІЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 23–35. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.4.

Повний текст джерела

Анотація:

У цій роботі узагальнено аргументи та контраргументи в рамках наукової дискусії щодо тлумачення поняття «сталий розвиток» в українських політичних документах, що ґрунтується на розумінні цього поняття в політичних колах, його перекладі з англійської мови українською, наданні йому власного значення, яке не завжди відображає результати наукових досліджень. Основною метою дослідження є розгляд поняття «сталий розвиток», розуміння його значення в діяльності урядів, досвід яких запроваджується в Україні, та порівняння з українською науковою думкою та практикою. Різниця в трактуванні цього поняття призводить до розбіжностей у практичній реалізації сталого розвитку, зокрема в залученні населення, побудові партнерських стосунків та комунікацій та використанні сучасних можливостей електронного урядування. Актуальність вирішення наукової проблеми полягає в тому, що вузьке розуміння сталого розвитку в українській науці та практиці призводить до неможливості повного впровадження досвіду зарубіжних країн, відсутності державних стратегічних документів зі сталого розвитку та інформаційного розриву між Україною та іншими країнами. Період дослідження – 2017–2020 роки. Об’єктом дослідження є добровільні національні огляди країн, досвід яких впроваджується в Україні. Дослідження емпірично підтверджує та теоретично доводить, що в українській науці, зокрема в державному управлінні та політиці, необхідно переоцінити науково-прикладні підходи до сталого розвитку та розробити нові напрями досліджень, які можна застосувати в практиці державного управління. Наявна багатозначність поняття «сталий розвиток» викликає когнітивний дисонанс, що веде до відсутності чіткої стратегії та цілей сталого розвитку, постійної зміни його векторів сталого розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Піддубна, Наталія. "Національна українська традиція розвою теолінгвістики: дорадянський і радянський періоди (критичний огляд)". Acta Polono-Ruthenica 4, № XXV (30 грудня 2020): 131–46. http://dx.doi.org/10.31648/apr.5946.

Повний текст джерела

Анотація:

На теренах славістики чи не найбільш активними в обстоюванні теолінгвістики як окремої наукової дисципліни виявилися польські вчені, в Україні донедавна глобальна проблема «Мова і релігія» перебувала на маргінесі. Однак українська теолінгвістикамає тривалу й складну історію, оскільки бере початок з ХІХ ст. Дослідження питань теолінгвістики здійснювалося насамперед представ-никами потебнянської школи та вченими діаспори, які зосередили увагу на аналізі давньої релігійної лексики. У радянські часи в Україні теолінгвістика розвива-лася завдяки працям з історії мови й загального мовознавства. На тлі українських радянських дослідників вивищується постать Булаховського, який наголошував на взаємозв’язку мови і релігії, аналізував вплив релігійних чинників на розвиток літературних мов, а також зворотний вплив мови на релігію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Станіслав, Ольга, та Дмитро Бритвін. "РОЗВИТОК ОРФОГРАФІКИ, ГРАФОСТИЛІСТИКИ І ФРАНКОФОНІЇ В УКРАЇНІ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 147–51. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-24.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йдеться про справжнього інтелектуала, відомого українського вченого-романіста, талановитого викладача, завідувача кафедри романської філології інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Крючкова Георгія Георгійовича. Понад пів століття Крючков Г. Г. удало поєднує викладацьку, наукову, просвітницьку та громадську діяльність. Професор благородно служить філології на ниві освіти, науки й культури, популяризує французьку мову та франкофонні цінності в Україні. Під керівництвом професора Крючкова Г. Г. захищена не одна кандидатська й докторська дисертації. Його знають і поважають у наукових колах України та за кордоном. Публікації професора часто цитуються, а його думки й ідеї надихають учених на нові наукові звершення та здобутки. Результати досліджень автора привернули увагу французьких, швейцарських, німецьких, нідерландських дослідників, які запропонували розпочати співпрацю з іноземними університетами. У своїй викладацькій діяльності Георгій Георгійович завжди приділяв багато уваги методиці викладання іноземних мов. Він був прихильником побудови підручників на комунікативній основі із застосуванням нових методів навчання іноземних мов і розробив власний системно-комунікативний підхід із подальшою іншомовною діяльністю. Крючков Георгій Георгійович постійно перебуває в науковому пошуку, бере участь у наукових конференціях, симпозіумах, круглих столах, колоквіумах, які проводяться в Україні та на теренах інших держав. Він започатковує все нові й нові науково-практичні й творчі проєкти, ініціює проведення франкофонних заходів різних рівнів. Георгій Георгійович – утілення образу справжнього науковця, викладача з великої літери, людини з активною суспільною позицією. Усі, кому поталанило з ним працювати, навчатися, спілкуватися тощо, поважають і цінують його за такі особистісні якості, як порядність та чесність, доброзичливість і тактовність, щирість та доброта. Наукова, педагогічна й громадська діяльність Крючкова Г. Г. відзначені нашою державою й Францією численними нагородами та подяками. На сьогодні Георгій Георгійович Крючков є одним із провідних українських романістів, який виховав декілька поколінь філологів і зробив значний внесок у вітчизняну гуманітаристику

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Гапон, Леся. "ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ ЯРОСЛАВА-БОГДАНА РУДНИЦЬКОГО В КАНАДІ ЯК ФЕНОМЕН ДОБИ ІДЕОЛОГІЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 52–58. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-9.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано праці Я. Рудницького канадського періоду (1949–1995 рр.) – доби ідеологічного протистояння радянської та західної систем – з метою виявлення впливу наукової позиції вченого діаспори на розвиток окремих галузей сучасної української лінгвістики. Стисло схарактеризовано наукову діяльність Я. Рудницького в Канаді, висвітлено погляди мовознавця на роль славістів діаспори в період тоталітарного тиску на україністику в СРСР. Продемонстровано вагому роль ученого в боротьбі за збереження правописних норм харківського правопису як у середовищі емігрантів, так і в материковій Україні. Наведено факти особистої участі Я. Рудницького в наукових дискусіях та громадсько-політичних акціях стосовно необхідності повернення в українську абетку літери “ґ”, відновлення окремих відмінкових форм та транслітерації іншомовних запозичень. Доведено стійку позицію Я. Рудницького щодо підтримки української наукової термінолексики, утвореної на базі питомих слів за українськими дериваційними моделями. Значну увагу приділено соціолінгвістичному напряму канадських мовознавчих студій автора стосовно умов розвитку української мови в УРСР. Окреслено ключові аспекти концепції “лінґвіциду”(мововбивства), автором якої є Я. Рудницький, висвітлено основні “лінґвіцидні” фактори, наголошено на важливості використання вченим можливостей демократичної системи Заходу в процесі виборювання права української мови на самостійний розвиток і державний захист. У дослідженні використано біографічний метод, метод аналізу лінгвістичної літератури, зіставний та актуалізаційний методи. Погляди автора подані в порівнянні із висновками сучасних українських дослідників. Опис лінгвістичних процесів стосовно особливостей становлення і розвитку української соціолінгвістики, наукової термінології та правописних норм відтворено з урахуванням впливу на них історичних та соціокультурних чинників доби ідеологічного протистояння радянської та західної систем із проєкцією на сьогодення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

СТЕФОНЕНКО, Денис, та Наталія БОНДАРЧУК. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДІЄСЛІВ, ПРИКМЕТНИКІВ ТА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОГОДИ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 193–98. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.26.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є висвітлення особливостей уживання в англійській мові дієслів, прикметників та фразеологізмів на позначення погоди. Знання таких особливостей – важливий складник міжкультурної комунікації, адже допомагає уникнути комунікативних невдач, уживання конструкцій у неправильному контексті чи випадкового використання слів, які мають цілком інше емоційне забарвлення. У процесі дослідження використано методи аналізу та синтезу, дедуктивного та порівняльний методу, також прийоми лексикографічного аналізу. Наукова новизна й актуальність статті полягає в доланні кордонів міжкультурної комунікації, зокрема на тему погоди. Дієслово є основною частиною мови. У контексті погоди воно має одне з основних семантичних значень: вказує на стан погоди та зміну цього стану. Розуміння конотації дієслова, доцільності його вживання, особливостей поєднання з тією чи тією частиною мови стирають міжкультурні бар’єри. Англійська мова потребує підмета, коли йдеться про погоду, натомість в українській мові підмет можна опускати, хоч це і не є обов’язковою умовою. Дедуктивним методом можна встановити, що загалом мови слов’янської групи можуть користуватись двома варіантами: дієсловом із використанням підмета або ж дієсловом без використання підмета. У статті розглянуто іменники та прикметники на позначення погоди, а також фразеологізми, які стосуються погоди та розмов про неї. У результаті встановлено основні особливості вживання дієслова на позначення погоди в англійській та українській мовах, здійснено зіставний аналіз цих особливостей для встановлення схожих та відмінних ознак в мовах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Вергун, Лариса. "ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НОВОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ЦИФРОВОЇ ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 45–50. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання тенденцій перекладу нової термінології цифрової освіти з англійської українською. Актуальність дослідження зумовлена активним використанням цієї термінології під час пандемії COVID-19, а отже, постає нагальне питання стандартизовації й уніфікованої термінології цифрової освіти. Мета дослідження – аналіз особливостей перекладу англійських термінів-неологізмів, об’єднаних семою «цифрова освіта» українською мовою. Джерелами фактичного матеріалу для цього дослідження слугували освітні веб-сайти, документи Європейської комісії з цифрової освіти, наукові та методичні статті, а також «Інновації в словниковому запасі англійської мови на початку XXI століття: Англо-український словник», укладений Ю. Зацним та А. Янковим. Результати цього дослідження грунтуються на аналізі способів перекладу 80 лексем. Перекладознавчий аналіз термінології цифрової освіти вказує на тенденцію до перекладу такої лексики з англійської українською за допомогою використання транскодування й калькування. Близько 49 % аналізованих термінів перекладено за допомогою транскодування, калькування використовується для утворення 39 % українських еквівалентів, описовий переклад застосовується для відтворення 10 % термінів, застосування аналогів становить близько 2 % українських еквівалентів. Ще одна тенденція, виявлена в результаті дослідження, полягає у перенесенні скорочених форм англійських термінів цифрової освіти в українські тексти без жодних графічних змін. Окрім того, у результаті перекладознавчого аналізу виявлено проблему уніфікації та стандартизації перекладних еквівалентів, оскільки не всі англійські термін цифрової освіти мають уніфіковані українські відповідники. Спостерігаємо тенденцію до використання кількох українських відповідників одному англійському терміну. Це дослідження може бути використане для опису теоретичних засад сучасних тенденцій перекладу нової термінології цифрової освіти з англійської мови українською. На нашу думку, розв’язання проблеми характеру адекватності українських перекладних відповідників англійської термінології цифрової освіти може сприяти розвиткові перекладної лексикографії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Пестушко, А. В., та В. Б. Гончарова. "ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПОЛОГІЇ МОРФЕМ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 205–9. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-33.

Повний текст джерела

Анотація:

Пропонована стаття присвячена дослідженню типології морфем в англійській та українській мовах. У статті проаналізовано продуктивність англійських словотвірних суфіксів та префіксів та охарактеризовано способи словотвору в сучасній англійській та українській мовах. У процесі роботи висвітлено основні етапи наукової думки в галузях лінгвістики та морфології, розглянуто такі поняття, як «морфема», «словотвір» «префікс», «суфікс», а також проаналізовано зразки прикладу морфем англійської мови та здійснено їх типологічний аналіз українською мовою. Проведено системний аналіз будови виразників цієї категорії, з’ясовано їхні функціональні диференційні ознаки. Визначено площини спільного та відмінного у структуротвірному вимірі. Виділено й описано функціональні моделі та морфонологічні перетворення, які супроводжують процес виникнення демінутивів. Зʼясовано, що англійська лексика характеризується продуктивністю афіксального способу словотворення, який є підвидом морфологічного способу. Встановлено, що одними з найпродуктивніших способів іменникового словотвору є суфіксальний та префіксальний спосіб. Суфікс та префікс володіють семантичною функцією і можуть відображати належність деривата до певної семантичної групи. У статті виявлено та проаналізовано семантичні груп відповідно до значення, якого набувають похідні іменники, приєднуючи суфікси й префікси до похідної основи. Проаналізовано продуктивність дієслівних, іменникових і прикметникових основ у процесі утворення похідних іменників в українській мові. Виділено й проаналізовано словотвірні типи морфем, з’ясовано продуктивність словотвірних моделей в англійській та українській мовах. Встановлена відповідність різних видів словотвірних моделей у процесі утворення похідних лексичних одиниць різних сфер вживання у досліджуваних мовах. Крім того, у статті розглянуто порівняльний аспект вивчення морфологічного словотвору в англійській та українських мовах на прикладі префіксів та суфіксів та охарактеризовані спільні та відмінні риси морфем в англійській та українській мовах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Tsaryk, Olga. "КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 20 (30 вересня 2019): 28–33. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.28-33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті вивчено підходи, методи, прийоми, форми навчання української мови як іноземної, використання яких допомагає викладачам-мовникам підвищувати рівень мотивації в іноземних студентів у процесі вивчення мови. Актуальність обраної теми спричинена недостатньою кількістю проведених досліджень з методики викладання української мови як іноземної, потребою систематизувати наукові й методичні розробки, необхідністю впровадження нових підходів до вивчення української мови як іноземної. Метою статті є вивчення основних підходів, методів та принципів викладання української мови як іноземної, зокрема комунікативного підходу, дослідження впливу методів навчання на мотивацію студентів у процесі вивчення української мови як іноземної. У процесі дослідження застосовано методи спостереження, анкетування, аналіз результатів опитування, оцінювання рівня володіння українською мовою як іноземною. Дослідження виконане на базі Тернопільського національного економічного університету, де проведено опитування слухачів підготовчого відділення для іноземних громадян, студентів-іноземців 1-4 курсів нефілологічних спеціальностей. Результати дослідження підтвердили, що основою мотивації для студентів, які вивчають українську мову як іноземну, є бажання вільно спілкуватися з носіями мови. Серед видів мовленнєвої діяльності, які студенти хотіли б покращити, найбільший відсоток займає мовлення. З’ясовано, що найскладнішим завданням для студентів є конструювання речень, репродукування мовлення. У статті обґрунтовано основні принципи процесу навчання, досліджено вплив методів навчання на мотивацію студентів до вивчення української мови як іноземної, що підтверджує ефективність використання комунікативного підходу в процесі навчання української мови як іноземної.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

КАРІКОВА, Наталія. "НАУКОВІ СУПЕРЕЧКИ МОВОЗНАВЦІВ 20-Х РОКІВ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ ЩОДО СПОСОБІВ ПОПОВНЕННЯ ЛЕКСИЧНОГО ФОНДУ ТОГОЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (10 березня 2022): 53–60. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.7.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йдеться про складний період розвитку української літературної мови, який припав на період так званої дерусифікації (20-ті – поч. 30-х рр. минулого століття). Наукові суперечки, що точилися тоді навколо питань унормування літературної мови, заторкнули й болюче питання про способи поповнення української лексики. Такі науковці, як Ю. Шевельов і П. Векслер виокремили в українському мовознавстві дві течії, або дві групи пуристів («крайні» та «помірковані»), які демонстрували різні підходи до багатьох дражливих нормативних питань, одним із яких було питання про шляхи збагачення української терміносистеми. Так, крайні пуристи заперечували потребу запозичувати іншомовні слова, пропонуючи замість них уживати свої, українські, а якщо таких відповідників не було, то створювати або, як тоді писали, «кувати» нові слова на позначення абстрактних понять та явищ. Натомість помірковані пуристи були протилежної думки й пропонували не обмежувати використання чужомовних слів, адже це сприятиме поповненню української термінологічної системи. Показово, що сьогодні ми намагаємося повернути в науковий обіг українські слова, вилучені в період лінгвоциду (від поч. 1930-х років) з тогочасних термінологічних словників, й надаємо перевагу питомим лексемам, як-от: первень замість елемент, підсоння замість клімат, світлина замість фотокартка, бігун замість полюс, мапа замість карта, рівновартник замість еквівалент та багато інших. Аналіз тогочасних лексикографічних джерел допоміг унаочнити ці мовознавчі дискусії й довести, що поміж нормалізаторами 20-х років не було згоди й щодо вживання таких лексем, які можна використовувати не тільки в мові науки й техніки (за приклад ми взяли декілька мовних одиниць, кодифікованих у двомовних перекладних словниках, видаваних під ту пору у великій кількості).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Хмельницька, Людмила. "НАЦІОТВОРЧІ ОРІЄНТИРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 65–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-65-83.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено життєвий і творчий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, зокрема, розглянуто та проаналізовано основні напрямки його літературної, педагогічної, громадсько-просвітницької діяльності, а також науково-педагогічні напрацювання в галузі народного шкільництва із застосуванням принципів народної педагогіки та національних ідеалів, визначено внесок у становлення і розвиток української національної школи. Зазначено, що Б. Грінченко одним із перших, в умовах тотальної заборони поширення української мови, порушив питання застосування рідної мови у навчальному процесі, зокрема недільних шкіл. Таким закладом стала приватна школа для дівчат Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де Борис Дмитрович шість років вчителювання (1887-1893 рр.) втілював свої ідеали побудови національної школи, таємно ознайомлюючи учнів з українською мовою. Згідно принципів народної педагогіки Б. Грінченко популяризував нові інноваційні форми та методи організації навчально-виховного процесу, не визнаючи фізичних покарань, виступаючи за зближення комунікації між вчителем та учнями. Навчання рідною мовою стало основним кредом Грінченка-вчителя. При цьому Борис Дмитрович був прихильником використання найкращих надбань прогресивних педагогів, застосовуючи діалектичну єдність мислення та мови, вважаючи останню виразником національних ознак: етнографічних, ментальних та світоглядних. Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання, якій він присвятив спеціальну статтю «Популярні книжки». Педагогічні погляди Б. Грінченка відображені і у його численних працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та численних художніх творах про учнів та вчителів. Невідꞌємну частину громадсько-просвітницької діяльності Бориса Грінченка займає видавнича діяльність, яка особливого масштабу набула у Чернігові, де він організовує єдине в той час в Україні народне видавництво на україномовні книжки. Робота на цій ниві виявилась плідною, адже за період з 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав близько 50 книжок для народу загальним накладом близько 170 тисяч примірників, серед них твори видатних класиків. Видатною заслугою Б. Грінченка є видання чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909) на 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, що охопили період від І. Котляревського до початку ХХ століття. Попри критику видання, значною заслугою Б. Грінченка є той факт, що в Словнику представлено мовне багатство тогочасної України – від сходу до заходу, що утверджувало споконвічну ідею єднання українського народу, а отже Словник можна вважати обличчям української нації, що підняв статус української мови та утвердив право народу на самовизначення. Головним сенсом життя та діяльності Б. Грінченка була боротьба за українську національну справу. Так, у своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 рр., Борис Дмитрович подає критичний огляд тогочасного суспільства, звертаючись до аналізу причин занепаду національних змагань, та висуває думку щодо активізації процесів відродження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Тарануха, Т. В., та М. М. Верезубенко. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ БАГАТОКРАТНОГО ВИЯВУ ДІЇ В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ ТА ПРОБЛЕМАТИКА ПЕРЕКЛАДУ ЦЬОГО ЗНАЧЕННЯ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 272–78. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-44.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено опису особливостей реалізації багатократного вияву дії в українській та німецькій мовах. Автори аналізують попередні роботи, присвячені цій темі. У запропонованій розвідці розглянуто явище повторюваності дії на прикладі двох різноструктурних мов – німецької та української. У цьому контексті науковці виокремлюють екстравербальну та інтравербальну дискретність. Особливістю цих типів повторюваності є здатність указувати на множинний вияв дії. Інтравербальна повторюваність реалізується семантикою дієслова, тобто саме дієслово вказує на те, що дія відбувається з певною частотністю більше ніж один раз. Для екстравербальної дискретності обов’язковими є додаткові учасники синтаксичного утворення, які є виразниками множинного вияву дії. Ними є адвербіальні темпоральні синтаксеми. У статті автори роблять спробу проаналізувати ітеративний спосіб повторюваності дії, виявити основні види цього явища в обох досліджуваних мовах. Дослідження показало, що ітеративність реалізується як у німецькій, так і в українській мовах дисконтинуативом, фреквентативом та узитативом. Одне з головних завдань запропонованої розвідки – установити спільні та відмінні риси цього явища у німецькій та українській мовах. Значну увагу приділено також перекладознавчому аспекту та визначено основні види трансформацій під час перекладу складних синтаксичних конструкцій із семантикою ітеративності. Незважаючи на різноструктурний лад німецької та української мов, найпоширенішими прийомами перекладу є такі граматичні трансформації: заміна частин мови, додавання слів, вилучення слів, заміна структури речення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Козіцька, Оксана, та Наталія Поліщук. "Види вправ на заняттях з української мови (за професійним спрямуванням) для студентів психологічних спеціальностей". New pedagogical thought 107, № 3 (7 грудня 2021): 101–6. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-101-106.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто основні положення щодо вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» у закладі вищої освіти, проаналізовано зміст навчального предмета «Українська мова (за професійним спрямуванням» і принципи його реалізації у процесі підготовки фахівців психологічних спеціальностей, з’ясовано професійні аспекти та результати навчання студентів-психологів. Виокремлено мету курсу, завдання та методи навчання, основні аспекти викладання ділової української мови у гуманітарних закладах вищої освіти, окреслено перспективи. Проаналізовано види вправ на заняттях з української мови (за професійним спрямуванням), що формують професійну компетентність магістра психології, сприяють ефективному розвитку та активному застосуванню базових мовленнєвих умінь здобувачів освіти. Обґрунтовано методику вивчення нових термінів і понять у процесі засвоєння студентами фахової термінології, визначено основні аспекти у формуванні та вдосконаленні термінологічної компетентності під час вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)», проілюстровано методи успішного засвоєння та активного використання професійної лексики, зокрема ефективне поєднання різних вправ. Представлено основні типи завдань, які сприяють кращому засвоєнню фахової лексики. Здійснено аналіз сучасного стану викладання професійної лексики, редагування, коригування, перекладу наукових текстів та основ професійного ділового мовлення. Окреслено проблему використання словників, передусім галузевих, під час опрацювання фахових текстів, що супроводжується виконанням вправ на закріплення фахової термінолексики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

АБАКУМОВА, Вікторія. "ОНОВЛЕННЯ РЕПЕРТУАРУ УКРАЇНСЬКИХ КІНОСТУДІЙ В УМОВАХ ПРОЦЕСУ ПЕРЕБУДОВИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 199–209. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226504.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Мета дослідження. Показано, що діяльність українських кіностудій у період процесу Перебудови 1985 – 1991 рр. є важливою сторінкою історії культурного життя та суспільно-політичного процесу України. Аналізується процес оновлення репертуару українських кіностудій в умовах Перебудови. Важливим в цьому контексті стало дослідження чинників, що сприяли тематичному оновленню кінострічок. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності та наукової спроможності. У статті проаналізовано стан наукової розробленості проблеми у вітчизняній історіографії. Визначено основні концептуальні підходи до вивчення проблеми. Наукова новизна полягає у розкритті тематичних особливостей репертуару українських кінострічок в період системних змін 1985 – 1991 рр. за архівними матеріалами. Представлена наукова робота має наукову новизну в контексті української історіографії. Висновки. З’ясовано чинники оновлення репертуарного портфелю: по-перше, нова тематики була визначена новими тематичними планами т. зв. державного замовлення, які зазнали корінних змін в результаті реформаторського курсу влади. По-друге, вивільнення від цензури зумовлювало еволюцію суспільного погляду стосовно минулого; підштовхувало митців до перетворення власних творів на інструмент політичного протистояння народної опозиції владі. Заради підтримки курсу влади з’явилися кінотвори антиалкогольної тематики. Тематичними планами державного замовлення передбачалося створення фільмів на тему, що націлювала митців на актуалізацію українських національних мотивів. Ця робота йшла паралельна зі заохоченням митців до запровадження української мови до творів вербальних видів мистецтва. Завдяки цьому підвищився інтерес митців державних кіностудій ігрового кіно до української літератури й драматургічної класики. Це розмаїтило вітчизняний доробок кінематографічних творів історичного жанру. Тема історичного минулого українського народу посіла провідне місце в репертуарі українських кіностудій. Після чорнобильської аварії екологічна тема однією з перших отримала незаангажоване художнє висвітлення. До тем, що не могли повноцінно втілитися в доперебудовний час, належали фільми з релігійної тематики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Міца, Олександр Володимирович, Галина Василівна Шумицька, Василь Васильович Шаркань, Наталія Федорівна Венжинович та Георгій Іванович Дулішкович. "ІНТЕРАКТИВНА КАРТА ДІАЛЕКТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ". Information Technologies and Learning Tools 88, № 2 (29 квітня 2022): 126–38. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v88i2.4787.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті репрезентовано інноваційну технологічну розробку науковців Ужгородського національного університету (інтерактивна карта діалектів), упровадження якої в навчальний процес для філологічних спеціальностей дає можливість оптимізувати навчальну й наукову роботу студентів, особливо в умовах дистанційного та змішаного навчання. Створений зусиллями фахівців у сфері інформаційних технологій програмний продукт, контент якого наповнюють лінгвісти, дає можливість користувачам вводити діалектний матеріал (дані друкованих діалектологічних атласів, словників, а також самостійно зібраний у польових умовах) до бази даних, представляючи його в потрібних для вивчення української мови аспектах. Такий інноваційний спосіб фіксації мовних даних оптимізує процеси дослідження особливостей українських діалектів та спрощує рутинні процедури зі збирання, накопичення й аналізу емпіричного матеріалу, що становить значний інтерес для мовознавства, історії, археології, етнографії та етнології, культурології, а також для інших науково-навчальних галузей, пов’язаних з дослідженням і вивченням історії та сучасного стану матеріальної й духовної культури етносів, українського зокрема. Крім міждисциплінарного використання як у навчальному процесі вищої школи, так і в дослідницькому аспекті, перевага розробленого програмного продукту - у можливості його різновекторного масштабування: оскільки потенційно проєкт розрахований не тільки на Україну й українську мову, а й на інші держави й мови, то під час додавання слова доступний вибір країни (на час написання цієї статті доступні Україна та Угорщина). Унікальність розробки полягає в тому, що вона слугує передусім навчально-науковим інструментом, який добре інтегрує дослідницький потенціал студентів-айтівців (виступають розробниками програмного продукту) та студентів-філологів (його перші тестувальники й наповнювачі контенту). Така синергійна діяльність під час підготовки на перший погляд різновекторних фахівців дає результат, який може бути цікавим для студентів й інших напрямків підготовки (майбутніх істориків, культурологів, туризмознавців тощо).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Кузьменко, Е. "ФІЛОСОФСЬКИ ГЛИБОКА І НАПРУЖЕНА ЖИТТЄВА ПРАВДА Л.Г. ФРІЗМАНА". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, № 94 (2019): 96–107. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Книги відомого українського, харківського літературознавця Л.Г. Фрізмана належать світовій культурі та літературі, затребувані в багатьох країнах світу, на багатьох мовах. Мета роботи – показати становлення і розвиток Л.Г. Фрізмана як відомого вченого, дослідника, педагога, літературознавця, який належить не тільки російській, українській, а й світовій культурі. Енциклопедичні знання, найширша ерудиція, велике наукове спілкування сприяли появі блискучих критичних праць Л.Г. Фрізмана. У дослідженнях з історії літератури і літературного побуту минулих епох, що вивчаються в їх нерозривній єдності й неподільності, поступово вимальовувався своєрідна постать Л.Г. Фрізмана – глибокого дослідника і мудрої людини. Головними напрямками наукових інтересів Л.Г. Фрізмана стали історія російської літератури і громадської думки XIX– XX століть, пушкінознавство, що закріпило за ним місце «першого пушкініста України», романтизм, поетика літературних жанрів. Набагато пізніше проявився інтерес Л.Г. Фрізмана до літературознавства в книзі «У колах літературознавців: Мемуарні нариси». Книга Л.Г. Фрізмана «Така доля. Єврейська тема в російській літературі» являє собою еволюцію єврейського питання. Історико-філософський роздум Л.Г. Фрізмана про Н. Коржавіна відображено в останній роботі «Незакінчене означає недомовлене». У роботі ми прийшли висновку, що Л.Г. Фрізман блискуче вникав як в найскладніші наукові тексти, так і в науково-популярні книги. Своєрідність наукової манери Л.Г. Фрізмана і його літературознавчий талант, живе людське тепло одушевляють вимогливу читацьку аудиторію. Його високий професіоналізм літературознавця, його інтелект і самовіддану працю, всупереч перешкодам і бар’єрам життєвих труднощів, збагачують як національну, так і світову наукову скарбницю життєвої правди.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

ПАСІЧНИК, Л. В., та Т. О. ДОРОНІНА. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНОГО ВИСВІТЛЕННЯ ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 85–90. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті констатовано, що напередодні відзначення 30-річчя незалежності України зміцнення європейського вектору її політико-економічного та соціально-культурного розвитку визначило напрями реформування вітчиз- няної системи освіти за зразками країн – освітніх лідерів. Утім, як наголошують автори, визначального значення має набути вивчення накопиченого вітчизняного освітнього досвіду, звернення до якого дозволяє виявити як тен- денції, що суголосні європейським традиціям, так і тенденції, що становлять національну своєрідність та непо- вторність власного історичного поступу, зокрема у сфері підготовки вчителів, які викладають українську мову та літературу. Автори доводять, що узагальнене системне дослідження означеної проблеми потребує конкрети- зації його теоретико-методологічної основи шляхом визначення сукупності наукових принципів, методологічних підходів та методів. На підставі вивчення масштабного науково-педагогічного матеріалу та з опорою на наявні історико-педагогічні дослідження, суголосні темі статті, автори визначають методологію дослідження підготовки вчителів української мови і літератури в системі вищої педагогічної освіти як систему принципів (науковості, об’єктивності, історичного детермінізму, відтворюваності, руху від опису, через пояснення до прогнозування), методологічних підходів (системний, структурний, хронологічний, історіографічний, історичний, цілісний, аспек- тний, соціокультурний, культурно-історичний, аксіологічний, парадигмально-педагогічний) та конкретно-науко- вих методів (пошуково-бібліографічний, термінологічного аналізу, історико-структурний, проблемно-хронологіч- ний, історико-генетичний, періодизації). Зроблено висновок, що послідовне дотримання вказаних принципів / методів / методів сприятиме цілісності дослідження, утім сама методологія як система може та має варіюватися відповідно до проблеми дослідження та завдань, які ставить перед собою науковець. Теоретико-методологічні засади у своїй сукупності створюють наукове підґрунтя дослідження, яке не є остаточно закріпленим та являє собою комплекс гнучких наукових інструментів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Демченко, Володимир Миколайович. "СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ МЕТОД ЯК ІНСТРУМЕНТ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО МОНІТОРИНГУ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (14 вересня 2020): 70–86. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-70-86.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті презентовано застосування методу соціолінгвістичного анкетування як інструменту територіального моніторингу, що було проведене наприкінці ХХ сторіччя в окремих населених пунктах Херсонської області. Завдання дослідження виконані у двох вимірах – синхронічному та діахронічному. Синхронічний вимір виявив особливості національно-мовної сфери окремих сіл і міст Херсонщини, зокрема їх спільні риси історичного заснування (більшою мірою у XVIII сторіччі, переважно українськими селянами й козаками); риси домінування української культури й мови (від незначної переваги в окремих пунктах до повного домінування в більшості); функціонування української мови у більшості сімей анкетованих, а також у батьківських і дідівських сім’ях; виявлення високого показника позитивного ставлення до української мови незважаючи на частку російськомовних осіб, зокрема у виборі мови навчання дітей та у ставленні до української мови як державної, у висловленні погляду щодо її майбутнього. У діахронічному вимірі проведено паралелі з сучасною ситуацією. Так, було виявлено, що думка респондентів про подальшу рівноправність двох мов виявилася не правильною, адже українська мова сьогодні досягла високого функціонального рівня. Також відповідно до стратегій адміністративно-територіальної реформи й формування національної ідентичності в сучасній Україні доведено ефективність застосування соціолінгвістичного методу в дослідженні / моніторингу мовно-національної ситуації в регіонах країни. Зроблено висновок, що описані вище результати анкетування, добуті за допомогою соціолінгвістичного методу, потрібно використовувати в наукових розвідках, які стосуються сучасного стану національно-мовної сфери в Україні, зокрема в кожному її регіоні, що допоможе виробити правильну державну стратегію розвитку цієї сфери.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Скакун, Аліна. "ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛІЙСЬКИХ ТЕРМІНІВ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ (НА ОСНОВІ СТАТТІ «COGNITIVE APPROACHES» ФАБІО АЛЬВЕСА ТА АМПАРО УРТАДО АЛЬБІРА)". Молодий вчений, № 10 (98) (31 жовтня 2021): 88–92. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-22.

Повний текст джерела

Анотація:

У цій статті описано основну проблему при перекладі науково-технічної літератури, а саме переклад термінів. Метою статті є визначення поняття «термін», дослідження будови термінів та класифікації, а також опис основних способів перекладу термінів з англійської на українську мову. Робота має наукову цінність, оскільки у зв’язку з розвитком науки та техніки збільшується кількість термінологічної лексики. У статті подані визначення ключових понять: «науково-технічна література», «науково-технічний переклад» та їхні особливості. Відповідно до сучасних наукових принципів було проведено всебічний аналіз термінологічної лексики. Аби сформулювати вичерпне визначення поняттю «термін» було проаналізовано підходи лінгвістів до визначення цього поняття в сучасному мовознавстві і, зрештою, запропоновано варіант власний варіант. Досліджено та описано основні способи перекладу термінів з англійської на українську мову, а також на практичному матеріалі визначено основний спосіб перекладу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Гуменяк, В. О. "ПОНЯТТЯ «СТИЛЬ» І «ДИСКУРС» В ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ ПАРАДИГМАХ СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ДУМКИ". Лінгвістичні дослідження, № 52 (2020): 148–59. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.52.15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано погляди українських і зарубіжних мовознавців на поняття «стиль» та «дискурс». Акцентовано напрями наукової концептуалізації поняття «стиль» в українській, російській, французькій, німецькій лінгвістичній думці. Проаналізовано особливості розуміння поняття стилю у зв’язку з дискурсом. Окреслено критерії класифікації функційних стилів. Розглянуто співвідношення «стилю» й «дискурсу» в сучасному мовознавстві (взаємодоповнення, взаємовиняток, взаємозаміна чи індиферентність та нерозрізнення). Ключові слова: мова, стиль, функції мови, функційний стиль, функційно-стилістична диференціація, дискурс.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Чередниченко, Олександр. "РОКСОЛАНА ЗОРІВЧАК – ПОДВИЖНИЦЯ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 7–15. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3165.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито життєвий шлях та науково-педагогічну діяльність професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Автори висвіт¬люють віхи життя, науковий доробок, педагогічну й громадську діяльність Дослідниці, подають характеристику основних її праць та аналізують її внесок у розвиток українського перекладознавства і контрастивної лінгвістики. Р. П. Зорівчак була автором 1213 публікацій, серед яких чимало статей енциклопедичного характеру та рецензій, що показує наскільки глибокоерудованою й працелюбною була Авторка. Найбільший внесок Р. П. Зорівчак зробила до історії та теорії пере- кладу, але однаково вагомими є роздуми про сучасний український мововжиток, сповнені глибинних спостережень та цікавих фактів. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, теорія перекладу, історія перекладу, контрастивна лінгвістика, персонологія, українська мова, англійська мова.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Піддубна, Н. В. "ПОСІБНИК, НАПИСАНИЙ НА ЯТЬ". Лінгвістичні дослідження 2, № 54 (2021): 235–42. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.54.2.21.

Повний текст джерела

Анотація:

За останні десятиліття в Україні, на щастя, вийшло чимало нової навчальної літератури для студентів-філологів, що, безумовно, позитивно, адже в новітніх виданнях висвітлюють проблемні питання сучасної лінгвістики, подають дискусійні погляди на тут чи ту наукову проблему. Однак сказане стосується переважно підручників із сучасної української мови, літератури ж, яка б стала в пригоді студенту в процесі вивчення історико-лінгвістичного циклу, значно менше. Це, зокрема, навчальні посібники «Історична граматика української мови» Л. П. Павленко (2010), «Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика» О. І. Крижанівської (2010), «Історична граматика української мови» З. О. Купчинської і В. І. Пілецького (2014), практичний довідник з історичної граматики Ж. В. Колоїз (2014), «Історія української мови: практикум з фонетики й фонології» та «Історія української мови: практикум із морфології» Г. М. Наєнко й О. О. Суховій (2017) та деякі інші. Незначною є й кількість видань навчально-методичної літератури зі старослов’янської мови. Це передовсім «Курс старослов’янської мови. Ч. І.» Л. О. Белея (Київ, 2015), «Старослов’янська мова. Збірник вправ та завдань» Ю. Г. Громика (2010), «Старослов’янська мова: курс лекцій, завдання для практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи» Л. А. Лисиченко, І. В. Тимченко, В. Б. Яковлєвої (2011), «Старослов’янська мова Практикум» Л. П. Гнатюк (2015). Безперечно, кожен з названих посібників має свої переваги, однак у них є й недоліки: в одних міститься значна кількість практичних завдань, однак бракує теоретичного матеріалу, інші ж, хоч і мають теоретичний і практичний блоки, є незначними за обсягом, теоретичні питання в них викладені надто стисло. Тому вихід у світ нових видань, у яких би було комплексно й посучасному репрезентовано низку важливих лінгвістичних питань,що стосуються найдавнішої писемної літературної мови слов’ян, її лінгвобіографії, безперечно, варто вітати. Указуючи на важливість вивчення старослов’янської мови студентами-філологами українських вишів, її роль у циклі історико-лінгвістичних дисциплін, Любомир Белей слушно назвав її наріжним каменем, на якому «вже понад тисячоліття міцно стоїть велична споруда культури слов’янських народів», без чого немислимі фундаментальні духовні цінності (Белей, 2015: 7) і, що завжди було беззаперечним, системна вишівська підготовка філолога.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Korotkij, Wiktor. "Polemika naukowa chłopomana Wołodymyra Antonowycza – narzędzia do obrony praw języka i literatury ukraińskiej." Bibliotekarz Podlaski. Ogólnopolskie Naukowe Pismo Bibliotekoznawcze i Bibliologiczne 42, no. 1 (March 30, 2019): 9–23. http://dx.doi.org/10.36770/bp.35.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується один із напрямків різнопланової і мало вивченої діяльності видатного українського вченого та громадського діяча, професора Володимира Антоновича. Етнічний поляк, присвятивши своє життя служінню народу України, став на захист української мови і літератури та відстоював їх права в науковій полеміці. Наукова дискусія у тогочасних умовах була для київського професора єдиним офіційним інструментарієм, який дозволяв публічно обговорювати важливі для українства питання та висловлювати свій підхід до їх вирішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Оvdiichuk, Lilia. "ІНТЕГРАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ B ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.111-115.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті акцентовано на важливому аспекті літературознавчої підготовки студентів спеціальності українська мова та літератури – вивченні курсу «Історія української літератури». Мета дослідження – визначити теоретико-методичні засади інтеграційного вивчення історії української літератури та репрезентувати формування на цій основі інтеграційно-літературознавчої компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. У процесі роботи було використано теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження. Аналітико-синтетичний та порівняльний методи застосовувалися в процесі вивчення наукових джерел. Емпіричний метод було використано під час вивчення питання в реальних умовах навчання. У науковому дослідженні репрезентовано зміст та методичне забезпечення інтеграційного вивчення історії української літератури. Розкрито різні види інтеграції: зовнішньопредметну, внутрішньопредметну, міжмистецьку, які реалізуються на змістовому рівні. Висвітлено взаємозв’язок із суміжними гуманітарними науками. Внутрішньопредметну інтеграцію між розділами літературознавчої науки про художню літературу, біографістику, компаративістику та між літературознавчими дисциплінами проілюстровано на прикладі опрацювання біографії та творчості письменників.Можливості міжмистецької інтеграції розкрито в процесі сприймання і розуміння художньої літератури з іншими видами мистецтв. У статті окреслено інтеграцію на діяльнісному рівні, яка відбувається шляхом упровадження в традиційний навчальний процес інновацій: технології критичного мислення, інформаційно-комунікаційних технологій; поєднання різних форм навчання: аудиторної та позааудиторної; навчальної та науково-дослідницької діяльності. У дослідженні представлено засоби (мультимедійні презентації лекцій, аудіо та відеозаписи), методи (проблемний, евристичний, ілюстрування), які застосовуються під час інтеграційного вивчення курсу «Історія української літератури». Доведено, що в процесі такого навчання формується інтеграційно-літературознавча компетентність, що виявляється через мотиваційно-ціннісний, когнітивно-рефлексивний, креативно-діяльнісний складники.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Яремчук, С. М. "ВИВЧЕННЯ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ІЗ ПІДРЯДНИМ УМОВИ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (7 вересня 2021): 110–15. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-17.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто специфіку функціонування складнопідрядних речень із підрядним умови. Подано всі сполучні засоби у реченнях такого плану. Показано місце підрядної частини у реченні. Наведено приклади умовних речень із класичної української художньої літератури. Навчити іноземця володіти синтаксисом української мови – непросте завдання для викладача технічного закладу вищої освіти, адже студенти немовних закладів не мають великої потреби послуговуватися мовою під час навчання (багато креслять, конструюють, ремонтують, розв’язують задачі). Тому зацікавити такого студента складати складні синтаксичні конструкції вдається лише питаннями про загальнолюдські проблеми, глобальні катастрофи, сфери інтересів самого студента, планування майбутнього, розмовами про наболіле, читанням та обговоренням художньої літератури. Подана у статті система вправ та завдань допоможе виробити в іноземних студентів уміння розрізняти та правильно використовувати складнопідрядні речення з підрядним умови, систематизувати та поглибити знання з граматики української мови, активізувати та розвинути навички професійного спілкування на актуальні і суспільно важливі теми. Складнопідрядним реченням із підрядним умови називають складне речення, підрядна частина якого вказує на реальну чи нереальну (тобто бажану або можливу) умову, за якої відбувається чи могло б відбуватися те, про що говориться у головному реченні. Синтаксичний матеріал є невід’ємним компонентом заняття з української мови як іноземної. Він сприяє формуванню у студентів-іноземців чіткого, логічного, правильно структурованого висловлювання. Використання як ілюстративного матеріалу поезії та прози українських майстрів слова є важливим складником у досягненні успіху в цьому процесі. Запропоновані вправи сприятимуть підвищенню рівня володіння українською мовою іноземних студентів. Завдання такого плану підходять більше для студентів, які вивчають мову на вищому рівні, а також для магістрантів та аспірантів, які вдосконалюють свої знання з метою написання наукових досліджень українською мовою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Турчак, Леся Іванівна. "ТВОРЧІСТЬ ІЛЛІ РЄПІНА У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА СВІТОВОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 204–15. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245945.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — виявити внесок художника-реаліста, педагога І. Рєпіна в українське та світове образотворче мистецтво. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. Використано методи наукового дослідження: дослідницько- пошуковий, джерелознавчий, системно-аналітичний та біографічний. Наукова новизна. Досліджено творчість І. Рєпіна як представника української культури, оскільки ідеологія Російської імперії розглядала діяльність митця у контексті російського, а згодом радянського мистецтва. Висновки. Досліджено та проаналізовано творчий шлях І. Рєпіна і доведено, що попри те, що художник жив і працював у Санкт-Петербурзі та Москві, його діяльність тісно пов’язана з Україною. Тематика багатьох творів художника відображає історію, традиції українського народу. Митець ґрунтовно готувався до написання робіт — консультувався з істориками, досліджував життя, побут, українські національні костюми. Герої його картин передають внутрішні переживання людей, силу характеру, адже художник довго працював над створенням картин, детально продумував сюжет і ідею. Твори І. Рєпіна є зразком високої професійної підготовки митця, вирізняються національною тематикою та ідейним змістом. Визначено, що в останні десятиліття життя і творчості І. Рєпіна художні методи та засоби, тематика робіт дещо змінилися, однак це лише підтверджує нові творчі погляди митця. Наголошено, що хоча І. Рєпін був не лише вихідцем з України, а й багато своїх шедеврів присвятив українським мотивам, красі рідної природи, побуту, мові, одягу та пісням, однак Росія його презентує як відомого представника російської школи мистецтв. Сталося це тому, що Російська імперія, а згодом СРСР, сприймала діяльність українських митців як невід’ємну складову російської культури. З’ясовано, що творчість українського художника І. Рєпіна є вагомим внеском у розвиток вітчизняного, російського і світового образотворчого мистецтва.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Кучерук, Оксана Анатоліївна, та Тетяна Павлівна Магдич. "ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ОСВІТНІХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЮ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ". Information Technologies and Learning Tools 75, № 1 (24 лютого 2020): 56–75. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v75i1.3515.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті поставлено проблему використання електронних освітніх ресурсів у формуванні громадянської компетентності українськомовної особистості ліцеїста. Розглянуто громадянську компетентність як одну з ключових і таку, що корелює з предметом «Українська мова» в закладах середньої освіти третього ступеня. На основі аналізу теоретичних положень і синтезу різних наукових ідей уточнено сутність понять «ключові компетентності», «громадянська компетентність», «електронні освітні ресурси». За даними анкетування та індивідуального опитування вчителів-словесників з’ясовано реальний стан використання електронних освітніх ресурсів у процесі компетентнісно орієнтованого навчання української мови учнів ліцеїв. Визначено навчально-виховний потенціал окремих електронних ресурсів, здійснено їх огляд з погляду доцільності використання для формування громадянської компетентності в учнів 10-11-х класів під час навчання української мови. Представлено розробку кейсу інтерактивних вправ, розміщених на сайті learningApps.org, з теми «Лексикологія. Моє слово – моя відповідальність», що через змістове наповнення сприяє формуванню громадянської компетентності в юних носіїв української мови. Акцентовано на тому, що кейс відповідних вправ уможливлює розвиток в учнів громадянських знань, мовної свідомості, критичного мислення, культивує в юних носіїв української мови прийнятиі у державі цінності, формує гідне ставлення до прав і обов’язків громадянина України. Узагальнено результати використання описаного в статті кейсу інтерактивних вправ у процесі навчання української мови з метою формування громадянської компетентності в учнів ліцеїв. Визначено перспективи дослідження проблеми використання електронних ресурсів під час навчання української мови для формування мовної особистості, яка володіє кількома компетентностями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ПОСТАТЬ ІВАНА ФРАНКА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 240–60. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-240-260.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено внесок І. Франка в історію становлення і розвитку українського мовознавства, здійснено аналіз мовознавчої спадщини великого вченого-енциклопедиста, митця художнього слова Івана Франка на тлі історичного процесу усталення мовних норм. Закцентовано увагу на його боротьбі за становлення, розвиток та нормалізацію української мови, зокрема її лексики, фразеологічного складу та за усталення фонетичного принципу українського правопису. Аналізуються праці вченого, присвячені розгляду мови як національної самобутності, як елементу художньої творчості, а також окремих компонентів її структури. Наголошується на вивченні дослідником діалектів та лексичних норм української мови, дитячого мовлення, питань загального мовознавства тощо. Визначається персональний внесок І. Франка в історію української лінгвістичної науки. У сучасному світі Іван Франко заслужено постає перед людством передусім як майстер українського слова, митець у сфері вітчизняного художнього поетичного і прозового письменства. Водночас власне цим не обмежувалася інтелектуальна праця великого Каменяра. Людина енциклопедичних знань і неординарних здібностей, Іван Франко створив вагоме підґрунтя для розвитку й функціонування української мови не лише власною мистецькою, а й науковою діяльністю: його перу належать мовознавчі праці, присвячені українському правопису, відстоюванню багатства української мови на народній основі, дослідженню територіальної специфіки української мови; значну увагу приділяв дослідник дитячому мовленню та питанням філософії мови. З огляду на потребу нормалізації сучасного українського правопису та огранення норм народнорозмовного мовлення з особливою актуальністю постає питання аналізу кращих традицій, що історично склалися в лінгвістичній спадщині світочів нації, до яких перш за все слід віднести Івана Франка. Попри значний часовий проміжок, що відділяє нас від періоду, коли жив і творив Іван Франко, його напрацювання та ідеї залишаються на часі, з огляду на що варто окреслити внесок науковця в історію становлення та розвитку мовознавчої науки в Україні. Наукове й духовне коріння національної величі славного сина українського народу І. Франка є безсумнівним. Будучи воістину велетом духу, безсмертний Каменяр залишив по собі неоціненний мистецький скарб для майбутніх дослідників слова. Виходець із народних глибин, він, будучи великим майстром слова, плекав любов до рідної мови, намагався долучитися до її першовитоків, усіляко звеличував, творив і відстоював українське слово, пророчачи йому велике майбутнє. Саме він створив наукове підґрунтя для витворення мовних норм на живій народній основі з урахуванням регіональної розмаїтості, для утвердження у правописі фонетичного принципу. Нині цей принцип є домінантним у сучасній українській орфографії. Послідовники І. Франка вдосконалювали його лексикографічні набутки, лексико-фразеологічні й діалектні вчення. Упродовж тривалого часу в мовознавчих колах велася дискусія з приводу можливості / неможливості розвитку в усталених словосполученнях переносних значень, одначе сучасна лінгвістика на великій кількості прикладів довела правильність Франкових висновків і в цій царині. В аспекті зіставлення ознак фразеологізму і слова сучасні вчені одностайно стверджують, що усталені мовні звороти, як і окремі слова, мають здатність до семантичної трансформації, і ілюструють це великою кількістю прикладів. Перспективи подальших розвідок вбачаються авторами в опрацюванні та аналізі сучасного мовного матеріалу з опорою на започатковані І. Франком ідеї в різних мовознавчих сферах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Bashmakova, N. V., та O. M. Pasichnyj. "СПЕЦИФІКА МОВИ ТА ФОРМОУТВОРЕННЯ ПАРТИТИ «MACKTOUB» А. НИЖНИКА". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 14 (18 січня 2019): 14–25. http://dx.doi.org/10.15421/221818.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження полягає в аналізі партити «Macktoub» А. Нижника з позицій відповідності тенденціям розвитку жанру, виявлення специфіки формоутворення та стильових орієнтирів музичної мови автора та місця партитного жанру у творчості відомого українського композитора. Методологія дослідження формується від магістральної ролі застосування музикознавчого аналізу, який використовується для виявлення специфіки трактування жанру в партиті «Macktoub» А. Нижника. Наукова новизна. Загальні риси еволюції жанру партити в українській баянній музиці другої половини XX століття окреслені в наукових розвідках М. Булди, В. Єргієва, Я. Олексіва, А. Сташевського. Серед композиторів, які звертались до означеного жанру, автори згадують імена Володимира Зубицького, Анатолія Білошицького, Валерія Подвали, Юрія Шамо, Анатолія Гайденка та Артема Нижника. Його партита «Macktoub» є популярним твором концертно-конкурсного репертуару українських та зарубіжних баяністів-виконавців, але у науковому ракурсі цей твір досі не виступав у якості матеріалу дослідження. Отже, актуальність та наукова новизна статті зумовлена як творчими орієнтирами сучасної виконавської практики, так і необхідністю теоретичного осмислення творів, що нині репрезентують концертно-конкурсний репертуар баянного мистецтва України. Висновки. Партита «Macktoub» А. Нижника створена у відповідності до актуальних тенденцій сучасної баянної музики, що втілюється зокрема у використанні прийомів полістилістики, яка характерна для творчості композиторів епохи постмодерну. Специфіка музичної мови першої частини вказує на барокову стилізацію (на мотивному та тонально-гармонічному рівнях), а мова інших частин перекликається із творчістю відомого французького композитора-баяніста Ф. Анжеліса (що проявляється у використанні синкопованих та пунктирних ритмів у поєднанні зі змінними розмірами та частими тональними зіставленнями тематичного матеріалу).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Походенко, Катерина Романівна. "СТАЛА МОДА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 249–56. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247403.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — аналіз сталої моди як предмета наукових досліджень у вітчизняній науковій літературі. Принципи сталості потребують наукового обґрунтування їхнього зв’язку з виробництвом та експлуатацією одягу. Методологія та підходи. На першому етапі дослідження проаналізовано вітчизняні джерела на тему сталості в моді за останні 10 років, на другому — синтезовано джерела за групами відповідно до галузей у контексті сталої моди. Наукова новизна. Вперше проаналізовано й систематизовано українські наукові джерела у контексті сталої моди за різними галузями, такими як дизайн, мистецтвознавство, екологія, технології й переробка, економіка, культурологія і право, виявлено основні напрями опублікованих досліджень. Висновки. Сталість у моді — міждисциплінарне питання, тому варто вивчати цю проблему в суміжних галузях, які безпосередньо впливають на моду та, відповідно, на процес проєктування, виробництва, естетику модних виробів, а також поведінку споживачів у контексті експлуатації та утилізації модних виробів. Сучасний стан виробництва та споживання модних товарів має негативні екологічні, економічні, правові, соціопсихологічні та етичні наслідки. Введення принципів сталості у виробництво та споживання модних товарів є одним із способів розв’язання проблем, зумовлених вище перерахованими наслідками. Означено невисвітлені питання як поле для подальших досліджень: інтеграція принципів сталості в дизайн, мистецтвознавство та естетику моди. Введення принципів сталості у моду актуалізує нове бачення проєктування одягу, а результати дослідження сприятимуть розробленню нових сталих інтегративних технологій дизайну.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Мізін, Костянтин. "ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ НОМІНАЦІЙ ЕМОЦІЇ «СТРАХ» У РОМАНІ П. ЗЮСКІНДА «DAS PARFÜM»". Society. Document. Communication, № 7 (19 листопада 2019): 33–49. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-33-49.

Повний текст джерела

Анотація:

Пропонована стаття присвячена виявленню особливостей відтворення українською мовою номінацій емоції «страх» у романі П. Зюскінда «Das Parfüm: Die Geschichte eines Mörders», який не втрачає своєї актуальності для українського читача протягом тривалого часу. Попри те, що страх є базовою емоцією людини, переклад мовних одиниць, які позначають цю емоцію, ускладняється тим, що в німецькій мові, на відміну від української, окремо існує поняття «екзистенційний страх». Установлено, що найпоширенішими граматичними трансформаціями, які застосовано для передачі поняття «страх» у цьому романі, є вилучення (44,3 %), додавання (19,7 %) та перестановки (21,4 %). Виявлено, що за допомогою прийому додавання здійснюється інтенсифікація сприйняття емоції страху, а прийомів перестановки та вилучення – зміна сили прагматичного впливу на реципієнта на основі перенесення центрів образності. З’ясовано, що найпоширенішими серед лексичних трансформацій є синонімічна заміна (27,6 %), смисловий розвиток поняття (26,8 %) та компенсація (16,1 %). Ці трансформації залучалися головним чином для досягнення адекватності при передачі експресивної інформації, оскільки в німецькій мові простежується більш чітка градація емоції страху, яка здебільшого втрачається при перекладі. Науково вірогідним є висновок, що широке застосування граматичних і лексичних трансформацій при перекладі номінацій емоції страху з німецької мови на українську дає змогу підсилити доказову базу на користь положення, що на мовне вираження навіть універсальних понять, зокрема емоцій, завжди впливають етноспецифічні чинники.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

ГЕРАСИМЕНКО, О. Ю., та С. О. ЗАХАРЧЕНКО. "ДО ПИТАННЯ ПРО СУЧАСНИЙ СТАН ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (16 лютого 2022): 186–91. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.27.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлена стаття присвячена актуальній проблемі сучасного стану латинської мови та визначенню особливостей її вживання у різних сферах та галузях на сучасному етапі. У статті акцентовано увагу на тому, що в останні десятиліття простежується посилення інтересу до латинської мови. Автори статті здійснили ретроспективний аналіз становлення та розвитку латинської мови. На основі вивчення наукових джерел виокремлено 3 гіпотези походження латини, а саме: італо-грецьку, італо-кельтську, теорію Модестова. Описано та схарактеризовано періоди існування латинської мови. Окреслено специфіку функціонування латинської мови в епоху Середньовіччя, XVIII та ХХ ст. Обґрунтовано питання стосовно стану латини як «мертвої мови». Виявлено, що це питання є досить дискусійним у сучасній філологічній науці та було об’єктом вивчення та дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Наявність великої кількості неологізмів у латинській мові на сучасному етапі розвитку суспільства розглядається у статті як доказ затребуваності, життєдіяльності та актуальності латинської мови. Серед актуальних неологізмів виокремлено такі: twitterphilia, tik-tokphobia, blogosphere, twitterology. Автори наводять латинізми, абревіатури та скорочення латинського походження, які є поширеними та загальновживаними в українській та англійській мовах. Доведено статус латини як засобу міжнародного спілкування. Встановлено певні протиріччя та заперечення проти вживання латинської мови у ХХ ст. Автори статті виявили, що сьогодні латинська мова, попри статус «мертвої», є обов’язковим предметом вивчення у ліцеях, гімназіях та закладах вищої освіти. Простежено та зазначено ЗВО Кривого Рогу та спеціальності, у рамках яких вивчається латина. Встановлено особливості літературної латинської мови та значення латини у повсякденному житті. Розкрито релігійний аспект функціонування латини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

ПЕТРЕНКО, Анастасія, та Галина ЧУЛАНОВА. "ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ НЕОЛОГІЗМІВ ПАНДЕМІЇ COVID-19 В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (11 березня 2022): 130–35. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.17.

Повний текст джерела

Анотація:

У пропонованій статті зосереджено увагу на оновленні та збагаченні лексичного складу англійської мови періоду пандемії коронавірусу Covid-19, розглянуто процес з’яви нових складних одиниць, динаміку розвитку їхньої семантики та набуття ними нових значень; зафіксовано постання нових складних слів, пов’язаних із поширенням коронавірусного захворювання та його впливом на лінгвістичну ситуацію в сучасному газетному дискурсі; визначено тенденції їх активізації. Виокремлено лексико-семантичні групи неологізмів, спричинених виникненням і поширенням короновірусної інфекції, а саме: «Освіта», «Подорожі», «Соціальне життя», «Здоров’я», «Культура», «Робота». Повсюдне поширення захворювання знайшло свій відбиток не лише в медицині, а й усіх соціальних сферах та в лексичному складі багатьох мов, зокрема й англійської. Установлено, що найбільш частотною серед інновацій у дискурсі означеного періоду є лексема COVID-19 та її український відповідник коронавірус, що послугували джерелом постання нових складних слів. Хронологічно стаття охоплює період від початку 2020 року до першого півріччя 2021 року. Закріплені в мовленнєвій практиці українців слова на позначення актуальної для світу хвороби вже адаптовано до фонетичних, правописних і граматичних норм сучасної української мови, тож уживання їх є регулярним, нормативним і змістотвірним. Констатуємо, що в мові рівнозначно поширені англійськомовна абревіатура-термін COVID-19, лексичний відповідник коронавірус та адаптоване й закріплене в мовленнєвій практиці слово ковід, що є транслітерованим еквівалентом англомовної одиниці. У науковій праці проаналізовано стан вивчення проблеми в українській та англійській мовознавчих спільнотах. Загальнонаукові методи (опис, індукція, дедукція, інтроспекція) використані для відбору й аналізу мовного матеріалу та викладу основних положень роботи. Матеріалом дослідження послугувалиь неологізми коронавірусної тематики, дібрані зі статей, корпусів лексики, словників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

СТЕПАНЮК, Галина Миколаївна, та Лариса Борисівна ДУМАНСЬКА. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОРФЕМІКИ ТА СЛОВОТВОРУ ІНОЗЕМНИМ СТУДЕНТАМ ТЕХНІЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Мова, № 35 (29 липня 2021): 229–34. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237859.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є спроба розглянути прикладний аспект методики викладання української морфеміки та словотвору іноземним студентам технічних закладів вищої освіти під час опанування ними наукового стилю мовлення. Вибір теми дослідження зумовлено практичними потребами вищої школи, що перебуває в стані пошуку ефективних методик викладання української мови як іноземної. Незважаючи на певну кількість наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів викладання українського словотвору як перспективного способу засвоєння мови й розширення лексичного запасу іноземних студентів, треба констатувати, що поза увагою в науковій літературі залишився аспект, пов’язаний з викладанням словотвору різним цільовим аудиторіям. Об’єктом дослідження стала навчально-методична література з вивчення української мови як іноземної, застосовувана в закладах вищої освіти технічного спрямування. Предметом дослідження є навчальні завдання з української морфеміки та словотвору. Аналіз досліджуваного матеріалу здійснено переважно описовим методом, який реалізовано способами класифікації, лінгвістичного спостереження над застосуванням засобів та способів українського словотвору. У статті проаналізовані методичні принципи, покладені в основу розгляду цього аспекту, та запропонована послідовність застосування різноманітних вправ, що дозволяють розширити лексичний запас іноземних студентів і полегшити розуміння ними семантико-дериваційних процесів, притаманних науково-технічному різновиду наукового стилю української мови. Таким чином, дослідження дозволило сформулювати висновки про те, що вивчення словотвору на заняттях з мови в іноземній аудиторії, що отримує освіту за технічним спрямуванням, має дещо відрізнятися від роботи гуманітаріїв над цим аспектом. Зібраний та опрацьований матеріал сприятиме вдосконаленню навчального процесу з вивчення української мови іноземними громадянами, що навчаються в технічних закладах вищої освіти. Результатом цього дослідження в майбутньому може бути узагальнення базових засобів словотворення, притаманних науково-технічному різновиду наукового стилю української мови.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

БАЛІЦКА, Мар’яна. "ЮРІЙ НОВОСІЛЬСЬКИЙ ТА НОВА ПАРАДИГМА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ІКОНОМАЛЮВАННЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 31–42. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.2.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Метою статті є дослідження впливу творчості Юрія Новосільського, як своєрідної основи, поштовху для багатьох українських мистців у спробі інтерпретування, інтегрування та формування засобів і пошуку мови сучасної української ікони. Окрім творчого доробку художника приділяємо належну увагу концептуальній базі для особистісної творчості в царині іконотворення. Розглянуто формування творчої індивідуальної думки Юрія Новосільського крізь призму впливів релігій світу та релігійних явищ, філософських поглядів і сучасних мистецьких течій. Методологічним засадами дослідження стали загально системно логічні методи аналізу та синтезу, філософські – представлені аналогією та компаративістикою. У дослідженні використана спеціальна наукова методологія релігієзнавства – каузальний метод. Застосовано синергетичний, культурологічний метод і мистецтвознавчий аналіз. Наукова новизна даного дослідження полягає у пошуках основи та розгляд проблематики творення сучасної української ікони крізь призму мультидисциплінарного підходу та через аналіз творчої та інтелектуальної праці окремої особистості. Висновки. Творчий доробок Юрія Новосільського, який творив на досить гострих концептуальних кутах, наштовхує українських іконописців на спроби пошуку нових засобів творення сакральної релігійної дійсності у царині іконотворення. Чимало сучасних українських мистців захоплюються творчістю художника, його філософськими поглядами та роздумами на тему богослов’я ікони. Ставиться наголос на екуменічності сучасної ікони, адже сакральне мистецтво робить більше ніж різноманітні міжконфесійні симпозіуми та конференції. Акцентується на тому, що творчий та інтелектуальний доробок однієї особистості є ланкою у символічному причиново наслідковому ланцюгу творення нових явищ у візуальній духовній культурі, міжкультурному та міжконфесійному діалогові. Варто підкреслити, що у багатогранній добі постмодернізму, українська сучасна ікона приймає досвід минулих поколінь та гідно продовжує свій розвиток у різноманітних стилях та в присутності богословської основи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

ВІКТОРІНА, Олена. "НАЗВИ ПЕРШИХ СТРАВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКІВ ХVIII–ХІХ СТ.)". Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, № 46 (29 листопада 2021): 24–31. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.3.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано останні дослідження й публікації з проблеми номі- нації українських страв. Зокрема, визначено, що лексико-семантичну групу «назви страв» доволі докладно схарактеризовано на матеріалі українських говірок та українських пам’яток XIV–XVII ст. Наукову новизну дослідження визначає те, що назви страв, ужиті у творах українських письменників, ще не були об’єктом спеціального розгляду. Мета роботи – дослідити назви перших страв в українській мові на матеріалі художніх творів письменників ХVIII–ХІХ ст. До аналізу залучено тексти таких авторів: І. Котлярев- ського, С. Гулака-Артемовського, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Л. Глібова, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Коцюбин- ського, М. Кропивницького, О. Кобилянської. Матеріал класифікуємо таким чином: лекси- ко-тематична група «назви страв», лексико-семантична підгрупа «назви перших страв». Із творів виокремлено такі компоненти цієї підгрупи: борщ, галушки, юшка, куліш, щерба, ква- сок, просілне. У статті здійснено аналіз їхньої частотності. Установлено, що до найчастіше вживаних належать такі лексеми: борщ (виявлено у творах 11 авторів), юшка (8 авторів), галушки (7 авторів). Менш уживаними є такі назви: куліш (виявлено у творах 6 письменни- ків) і щерба (2), квасок, просілне зафіксовано по 1 разу. Три останні назви не є активними в мовленні сучасних українців. Отже, їх можна вважати архаїзмами. Проведено паралелі між лексичними значеннями назв страв у сучасній українській мові та тими, які зафіксовані в лек- сикографічних джерелах ХІХ ст. У тексті статті збережено їхній оригінальний правопис. Зазначено демінутивні форми лексем, тоді як аугментативних не виявлено ні в аналізованих текстах, ні в словниках. Також проаналізовано віднайдені в текстах рецепти приготування страв. Виявлено, що письменники аналізованого періоду жодного разу не використали такі назви перших страв: бульйон, суп, уха, харчо, шурпа, щі. Це дає підстави припустити, що ці лексеми були запозичені українською мовою з інших мов у ХХ ст.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Drobovych, Anton. "Категорія «свобода» у творчості Альберта Ейнштейна". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (30 листопада 2018): 76–84. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Матеріал являє собою короткий філософський коментар до першого перекладу на українську мову статті Альберта Ейнштейна «Свобода та наука». Актуальність публікації пов’язана з тим, що категорія «свобода», яку аналізує Ейнштейн, розглядається у світлі тих соціально-філософських проблем, які сьогодні стоять і перед українським суспільством – громадянська відповідальність в умовах війни, здатність плекати свободу і протистояти пропаганді, використання науки для підвищення якості життя людей та утвердження їх гідності. Мета полягає у ширшому залучені інтелектуальної спадщини Альберта Ейнштейна в український соціально-філософський та етичний дискурс.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Бондаренко, Г. П. "ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ЧИННИК УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 46–56. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-46-56.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено сутність дослідницької компетентності вчителя, розкрито етапи організації дослідницької роботи майбутніх учителів української мови та літератури. Представлено комплекс педагогічних умов для ефективного формування дослідницьких умінь та навичок, який полягає в інтеграції науково-дослідної роботи у процес фахової підготовки майбутніх учителів української мови та літератури під час вивчення фахових дисциплін (написання курсових робіт), проходження практик (передусім педагогічних) та позааудиторної наукової діяльності (підготовка тез, статей, конкурсних студентських досліджень). Визначено показники сформованості науково-дослідної діяльності: вміння формулювати мету й гіпотезу дослідження; вміння опрацьовувати різноманітні джерела з метою збирання необхідних даних; вміння вибирати основні й допоміжні методи проведення дослідження, вміння визначати практичну спрямованість дослідження. Встановлено, що ефективне формування дослідницьких умінь і навичок має відбуватися лише під чітким і постійним керівництвом викладача, мета якого забезпечення постійного контролю й корекції рівнів сформованості дослідницьких умінь, що слугуватиме мотивувальним чинником для удосконалення дослідницьких навичок. Доведено, що сформована дослідницька компетентність майбутнього вчителя української мови та літератури сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності, творчого мислення, дослідницьких навичок фахівця, розвиває наукову інтуїцію, творчий підхід до сприйняття знань і практичного їх застосування під час вирішення поставленої освітньої проблеми, дає змогу викладачеві-філологу стати більш гнучким у парадигмі власних професійних обов’язків, конкурентоспроможним, допомагає бути більш успішним у подальшому житті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Українська наукова мова"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями