Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Українська козацька держава.
Статті в журналах з теми "Українська козацька держава"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-35 статей у журналах для дослідження на тему "Українська козацька держава".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
ШЕВЧУК, ЛІЛІАНА, та ТАРАС ШЕВЧУК. "Основоположні засади та чинники формування національної правової системи Української козацької держави – Гетьманщини". Право України, № 2020/01 (2020): 140. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-140.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із етапів розвитку української державності була доба козацтва, ознаменована утворенням і діяльністю Української козацької держави – Гетьманщини в період 1649–1764 рр. Метою статті є спроба підійти до питання аналізу формування національної правової системи в один із важливих періодів її еволюції, а саме в Українській козацькій державі – Гетьманщині не лише з позицій позитивізму, а й “jus naturalе”, тобто права природного. Становлення і розвиток національної правової системи Гетьманщини відбувалися на засадах характерних для національних правових систем тогочасних європейських держав, основоположними серед яких є передусім історичність і наступність (спадковість) права. Значний вплив на характер і розвиток національної правової системи Гетьманщини справила європейська правова традиція, зокре ма обумовивши відповідний рівень правової культури Гетьманщини з притаманним їй правовим менталітетом. Її головні елементи, відтворюючи своєрідність і самобутність успадкованої правової культури, були стримуючим чинником на шляху поширення ментально чужої та відсталої за своєю сутністю і змістом російської правової системи. Система домінуючих правових цінностей Української козацької держави формувалася у доволі складних умовах становлення і розвитку української державності. З середини XVII ст. у національній свідомості українців особливої ваги набувають такі політико-правові цінності-категорії, як свобода особистості, демократія, рівноправність, національна самоідентифікація тощо. Впродовж першої половини 1649 р. українському керівництву вперше в історії української суспільно-політичної думки вдалося сформувати національну державну ідею створення незалежної держави в етнічних межах України як провідну у визвольних змаганнях народу всіх наступних століть. На початку XVIII ст. вперше в історії українського права було створено правові основи представницького правління та парламентаризму передусім завдяки появі Конституції П. Орлика 1710 р. Позитивно вплинула на розвиток національної правової системи Гетьманщини і досить активна її міжнародно-правова діяльність. Українська козацька держава – Гетьманщина стала однією із важливих віх розвитку української державності, а її національно-правова система відобразила сутність і зміст намагань та прагнень українського народу до незалежності й самостійності.
2
Chaban, A. "The Ukrainian Cossaks State in the works of Ukrainian’s Diaspora Historians." Cherkasy University Bulletin: Historical Sciences, no. 1 (2019): 32–37. http://dx.doi.org/10.31651/2076-5908-2019-1-32-37.
Повний текст джерела
3
Шкіра, Микола, та Людмила Шкіра. "ІСТОРІЯ РОДУ ІВАЩЕНКІВ ІЗ СЕЛА ЛЕЦЬКИ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Society. Document. Communication, № 6 (28 червня 2019): 268–86. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2018-6-268-286.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується історія роду Іващенків уХVII-ХХІ ст. із с. Лецьки Переяслав-Хмельницького районуКиївської області.Здавна наша земля надзвичайно багата не лише начорноземи, головний скарб – людський ресурс. У ХVIIІ-ХХІ ст.українці пережили чимало злетів та падінь. Українська націяздолала тяжкий шлях, змінюючи себе та організаціюдержавної влади. Цей шлях був довгим та важким, та завдякипотенціалу народу, видатним особистостям, родинам, любовідо рідної землі, українська політична нація долає всі перешкодина своєму шляху та перетворюється у правову, демократичну,духовну, заможну країну європейського світу. Великий внесоку цей важливий і тернистий історичний та етнокультурнийрозвиток здійснила наддніпрянська родина Іващенків ізс. Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області.Правіковічне минуле роду Іващенків відображає одну ізтипових життєвих стратегій української селянської родиникозацького походження із Центральної України. Засновникироду утвердили своє рицарське становище, пронісши у кількохпоколіннях службу в лавах Війська Запорозького. Їхні нащадкиу ХVIIІ-ХІХ ст. зуміли зберегти персональну свободу та йнадалі продовжували гордо іменувати себе козаками. Рідуспішно існував та розвивався завдяки невтомній праці на земліта багатодітним сім’ям, що ставали основною запорукоюпродовження роду. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що наданий момент не проводився детальний аналіз історіїкозацького роду Іващенків із с. Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області, дані матеріали не булипредметом самостійного вивчення, тому аналіз цієї проблемидопоможе розглянути внесок родини у тернистийетнокультурний розвиток української нації.Іващенки – родина козацького походження із давньоюісторією. Найдавніші звістки про існування роду сягають часівХмельниччини, коли в ході Національно-визвольної війни1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького посталанезалежна козацька держава. Прізвище «Іващенко» можназустріти в реєстрі Війська Запорозького 1649 р. серед козаківПереяславського полку. Очевидно ще відтоді представникицього славного козацького роду із покоління в поколінняпроживали в с. Лецьки. Це був козацький край і навіть легендипро заснування села, пов’язані з особою козацького старшиниЛецика, який, одержавши наділ землі біля р. Броварки ізаснував хутір. Появу села відносять до кінця ХVI – початкуХVII ст.
4
Тараненко, М. Г., та М. М. Тараненко. "КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 РОКУ ЯК ПЕРШОДЖЕРЕЛО РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 23–30. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.867.
Повний текст джерелаАнотація:
Тараненко М. Г., Тараненко М. М. Конституція Пилипа Орлика 1710 року як першоджерело розвитку конституціоналізму в Україні. - Стаття.
У статті проаналізовано основні причини розробки першого вітчизняного конституційного акта - Конституції Пилипа Орлика 1710 року (Договори і Поста- новлення прав і вольностей Війська Запорозького), показано сутність цього видатного політико-правового документа, його значення в боротьбі українського народу за власну національну державність. Заслуговує на увагу детальне висвітлення реальних умов, у яких опинилася українська козацька еміграція після поразки короля Карла ХІІ в Полтавській битві 1709 року.
Після смерті гетьмана І. Мазепи козацьку старшину турбувало вирішення значного кола наболілих питань, що й стало основною причиною розроблення суспільного договору між нею та новобраним гетьманом. У проведеному дослідженні доведено, що Конституція 1710 року не була персональним витвором гетьмана в екзилі П. Орлика, а колективною думкою представників першої української політичної еміграції: козацької старшини, запорожців і представників рядового козацтва, які виступали проти антидемократичної самодержавної форми правління в Україні гетьмана І. Мазепи. Особлива увага приділялася усуненню економічних та корупційних зловживань гетьмана та козацької еліти як одній із найбільш гострих проблем, що потребувала негайного вирішення. У статті детально аналізуються преамбула й усі 16 статей Конституції, які за своїм змістом можна об’єднати в 4 окремі розділи: загальноукраїнські завдання, проблеми запорозького козацтва, організація державного правління Гетьманщини та заходи проти соціально-економічних зловживань у Гетьманщині. У дослідженні дається оцінка, підкреслюється значення Конституції 1710 року в розвитку політико-правової думки України XVIII століття і подальшому будівництві Української козацької республіки. Важливо, що основні положення першого українського конституційного акта, на відміну від інших тогочасних європейських держав, де панував абсолютизм, заклали міцні основи представницького вряду- вання та парламентаризму, створювали широкі можливості для запровадження в Україні республіканської форми правління.
5
Коннова, Майя. "ФОРМИ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ЧАСІВ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 163–72. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-163-172.
Повний текст джерелаАнотація:
Схарактеризовано механізми формування принципів та форм функціонування державної влади козацько-гетьманської України; вста- новлено особливості формування інституційних засад українського дер- жавотворення як складного та суперечливого процесу козацької доби; об- ґрунтовано, що упродовж усього періоду існування запорозької спільноти є природна система державного управління, яка сформувала форми підґрунтя політичного устрою та мотивувала його життєзабезпечення і сформувала основні принципи козацтва як тогочасної політичної еліти. Її принципами були: подільність (Січ поділялася на курені, максимально їх було 38), тери- торіальність — на паланки (п’ять–вісім), виборність (козаки куреня підля- гали владі виборного курінного отамана). Дослідження та аналіз наукових й історичних джерел засвідчило, що більшість науковців вважають, що в часи козацької держави можна дослідити вже структуру публічної влади, елементи якої ідентичні, якою мірою, до сучасних форм публічної влади; формою вищого органу самoуправління, яка розв’язувала найважливіші питання, була військова рада, яка ґрунтувалася на засадах щирого братерства, взає- модопомоги. Адже вся система органів державотворення забезпечувалась шляхом формування військово-адміністративної влади через виконання принципів внутрішніх і зовнішніх функцій, властивих державі. Основною формою публічної влади була зaгальна рада, окрім іншого, вона формува- ла різного рівня виконавчу, судову та військову владу Війська Запорозько- го, зокрема, обирали гетьмана, влада якого поширювалася на усіх козаків Війська Запорозького, в тому числі на тих, які мешкали на волості, тобто на заселених територіях України, насамперед у межах Київського та Брацлавського воєводств.
Встановлено, що форми та принципи організації козацького самоврядувaння Запорозької Січі забезпечували виконання функцій, властивих державі. Це дає підстави стверджувати, що тут відроджувалася українська державність.
6
Babkova, N. V. "Ґенеза та становлення атрибуту військової влади українського козацтва XVI – XVIII ст." Grani 19, № 2 (28 лютого 2016): 105–10. http://dx.doi.org/10.15421/1716031.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто проблему становлення та розвитку бунчуків, як складової частини клейнодів кошових отаманів та гетьманів українського козацтва. Тюркомовна за походженням лексема «бунчук» з плином часу трансформувалася у сучасне значення, що є загальноприйнятим в українській культурі. Традиційно вважається, що перший зафіксований випадок використання військовими бунчуків пов’язаний із ім’ям арабського халіфа Абу-Бакра та його військовими баталіями на території сучасної Сирії в 7 ст. В ході активних міжкультурних контактів, на початку 13 ст. бунчуки стали відомими спочатку у монголів, а пізніше і у турків. Ранні Османи використовували їх не лише як військовий знак, але й як маркер рангу придворного чиновника, статусний подарунок, що підвищував соціальне положення певної людини. Від турків бунчуки перейняли представники Речі Посполитої та надали їм значення спочатку сим- волу військової влади гетьманів кварцяного війська, а пізніше, з середини XVII ст. і польського короля. Історична традиція пов’язала використання бунчуків українським козацтвом з військовими реформами польського монарха Стефана Баторія. Але сучасні вчені, вивчаючи військову історію козацтва першої чверті XVII ст. й користуючись матеріалами польських архівів заперечили цю тезу, та акцентували увагу на турецького-татарському векторі. Для запорожців бунчуки були одними з атрибутів легітимності влади або законності певного дійства. В зовнішньому оформленні переважали червоно-чорні кольорові гами. Державна символіка ранньомодерної Української держави середини 17 – 18 ст., в основу якої лягли атрибути влади запорожців, зафіксувала бунчуки особистими штандартами гетьманів. Для розрізнення із запорожцями, гетьмани почали використовувати білі бунчуки. Історичні джерела зберегли відомості саме про такі знаки в арсеналі гетьмана Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та Кирила Розумовського. До бунчуків наказних гетьманів додавалися дві срібні китиці. Саме під цим знаком керівники козацької держави приймали військові паради, зустрічали іноземних послів, вели зовнішньо-політичні переговори. Під час виборів нового гетьмана, бунчуки на рівні з булавою виступали атрибутом правомірності обрання тієї чи іншої особи на роль голови Української держави. В разі смерті гетьмана, згідно з Московськими статтями 1665 р., бунчуки, запаковані у спеціальні ящики, відправлялися російському воєводі у Київ, який передавав їх до Збройної Палати Московського Кремля.
7
КОЛЬБЕНКО, АНДРІЙ. "Звичаєве право Запорозької січі як важливий етап української державності". Право України, № 2020/01 (2020): 129. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-129.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток сучасної української держави обумовлений пошуком оптимальної моделі керівництва суспільством і регулювання різноманітних суспільних відносин. Тому, поряд із орієнтуванням на європейські правові традиції та цінності, важливим є врахування досвіду українського державотворення у різні історичні періоди. Особливо цікавими і важливими у цьому сенсі є правові звичаї та традиції, які існували в Запорозькій Січі, де великою мірою формувався менталітет і характер української нації. Мета статті – з’ясувати вплив звичаєвого козацького права на правосвідомість українців у державотворчих процесах, а також визначити місце та роль Запорозької Січі в українському державотворенні у XVI–XVIII ст. З’ясовано, що звичаєве право у запорозьких козаків відігравало важливу роль у регулюванні різноманітних суспільних відносин. Воно мало переважно усний характер і передавалося з покоління в покоління. Визнання та дотримання його норм було однією з умов перебування та про живання у козацькому середовищі. Звичаєве право сприяло виробленню особливої козацької правосвідомості, яка ґрунтувалася на гострому відчутті справедливості, рівності, чесності. Військовий стан, у якому майже постійно перебували козаки, вимагав безумовного та чіткого правопорядку і виконання обов’язків кожним із них. До військового стану був підпорядкований і соціально-економічний уклад, який давав змогу забезпечувати козаків усім необхідним. Через це норми звичаєвого права використовувалися у різноманітних сферах регулювання правовідносин: у способах і формах управління козаками та створення управлінських органів, у відносинах козаків між собою та сусідніми народами, а також у громадському житті та побуті. Козаць ке звичаєве право стало важливим етапом українського державотворення і правотворення. Значним позитивом було те, що українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу; значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу; українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам’ять і став надбанням наступних поколінь борців за Українську державу. Закарбувавшись у людській пам’яті, запорозьке козацтво нагадувало наступним поколінням про славні сторінки наших предків і закликало до подальшої боротьби за національну українську незалежну державу.
8
КОБИЛЕЦЬКИЙ, МИКОЛА. "Вплив магдебурзького права на розвиток місцевого самоврядування в Україні (ХІV–ХІХ століття)". Право України, № 2020/01 (2020): 212. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-212.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано вплив магдебурзького права на розвиток місцевого самоврядування в Україні (ХІV–ХІХ ст.). Акцентовано увагу на тому, що магдебурзьке право є однією з найвідоміших систем середньовічного міського права, яка регулювала різноманітні політичні, соціально-економічні та правові відносини того часу. Територіально воно поширювалося у Центрально-Східній Європі, а отже, і на українських землях у Галицько-Волинській державі, а після припинення її існування – на українських землях, що увійшли до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії. Визначальною особливістю застосування магдебурзького права в Україні стало його широке використання органами самоврядування міст Гетьманщини та міста Києва, а також у кодифікації українського права у XVIII – на початку XIX ст. Магдебурзьке право, незважаючи на його широке застосування в Україні, є однією з найменш досліджених тем в українській історико-правовій науці. Визначено риси міського права, зокрема й магдебурзького, відкритість і гнучкість сприяли його поширенню як просторово, так і ментально. Тому магдебурзьке право є невід’ємною складовою європейської правової цивілізації, європейської правової культури. Акцентовано увагу на високій адаптованості магдебурзького права до конкретноісторичних умов, соціальних потреб окремих громад. Конкретно-історичний розвиток принципів магдебурзького права, їхня правова деталізація спричинила до його трансформації, перетворення в українське міське право. Зазначено, що використовуючи і розвиваючи магдебурзьке право, український народ перебував у єдиному культурно-правовому просторі з іншими європейськими народами, які сьогодні становлять основу європейської спільноти. Магдебурзьке право в Гетьманщині було загальнодержавним правом, оскільки застосовувалося в адміністративній діяльності міст та міських і козацьких судах, а також під час кодифікації українського права. Магдебурзьке право разом із хелмінським правом, Саксонським Зерцалом, українським звичаєвим правом та нормативно-правовими актами органів влади Гетьманщини стало основними джерелами кодифікації українського права у XVIIІ – першій половині ХІХ ст. Це, зокрема, “Процес краткий приказний” 1734 p., “Економіка краткая” 1734 p., “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., “Права малоросійські з книг Статуту, Саксону і Порядку виписаних” 1744–1757 рр., “Суд і розправа в правах малоросійських” 1750 р., “Книга статут и прочне права малоросийские” 1764 р., “Екстракт малоросійських прав” 1767 р., “Екстракт із указів, інструкцій і установлень” 1786 р., “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. тощо. Магдебурзьке право сприяло формуванню в Україні громадянського суспільства, демократизму та регламентувало суспільне життя на підставі правових норм, створювало правову основу для належного функціонування міст. Майже всі українські міста, що перебували у складі Галицько-Волинської держави, Польського королівства, Великого князівства Литовського та Гетьманщини володіли магдебурзьким правом. У середині XVIII ст. міст, що володіли магдебурзьким правом, налічувало близько 1 000. Магдебурзьке право мало значний вплив на розвиток місцевого самоврядування в Україні у ХІV–ХІХ ст.
9
БОЙКО, ІГОР. "Витоки, становлення та розвиток інституту народовладдя в Україні". Право України, № 2019/11 (2019): 165. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-165.
Повний текст джерелаАнотація:
Національні традиції народовладдя в Україні мають багатовікову історію. Унікальність історії становлення та розвитку інституту народовладдя в Україні полягає не лише в тому, що воно має власні глибинні корені та давні традиції. Втрачаючи та знову виборюючи власну державність, український народ навіть у часи, коли був роз’єднаний сусідами-державами, підтримував ідею народовладдя з надією, що воно стане у майбутньому основою відро дження Української державності. Народовладний контекст українського національного менталітету включає волелюбність і розвинутий індивідуалізм та є тією силою, яку майже неможливо знищити. Тяглість до народовладдя і справедливості була характерною рисою українців у тисячолітній історії національної державності. Для українського народу в процесі становлення та розвитку української державності особливим було і є прагнення до упорядкованості у суспільстві, демократії, народовладдя, що концентрується у праві, справедливості, правді, котрим протистоять неправда, кривда. Прагнення до порядку і народовладдя належить до тих визначальних рис, які формувалися українським народом упродовж усього періоду його існування. На становлення інституту народовладдя в Україні значно впливав високий духовний рівень українського народу (цінування справедливості, добра, щирості, доброзичливості, миролюбства, працьовитості, гідності, чесності, толерантності тощо). Метою статті є визначення інституту народовладдя як невід’ємної складової української державно-правової традиції; аналіз традиції народовладдя в Україні як закономірності розвитку демократичних процесів та визначення особливостей національного державотворення. Становлення інституту народовладдя тісно пов’язано із зародженням і розвитком українського державотворення. Найдавнішою формою прямого народовладдя в Україні було віче – народні збори громади чи міста, де кожен мав право висловлювати свою думку. Віче було важливим інститутом українського звичаєвого права і відоме вже в добу племінного ладу. На зборах роду, племені обиралися старійшини, пізніше – і воєначальники. Віче характеризувалось як вияв волі народу, народ- ної влади або народовладдя. Під впливом традицій шляхетських сеймиків та елементів староруського віча, у Запорізькій Січі сформувалася традиція проведення козацьких рад. Козацька рада була основоположним інститутом народовладдя Запорізької республіки. Подальший розвиток інституту народовладдя в Україні пов’язаний зі становленням і розвитком Українського конституціоналізму, який має власні особливості, серед яких провідне місце посідають демократизм, повага до суспільних та індивідуальних прав. Ці засади формувалися упродовж століть відповідно до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин. Активізація розвитку інституту народовладдя в Україні відбулася у період Української Народної Республіки/Західноукраїнської Народної Республіки, котрий представлений низкою конституційних актів та проєктів, які продемонстрували правову й політичну зрілість українців під час спроби відновити національну державність у 1917–1923-х роках. Події останніх років в Україні показали, що віче, яке нині більш відоме як мітинг, відіграло важливу роль у політичному житті нашої держави, особливо під час Помаранчевої революції та Революції Гідності. Проте українці відстояли національну гідність, продемонстрували всьому світові прагнення до волі й свободи, яке в українців є сильнішим навіть за смерть. Героїзм і жертовність борців за волю України сьогодні також допомагають нам в обороні державної самостійності та демократії.
10
Міщук, Михайло. "Динаміка нормативно-правового забезпечення діяльності реєстрового козацтва в Україні". New pedagogical thought 105, № 1 (17 травня 2021): 97–101. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-97-101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено мету та завдання нормативно-правового забезпечення діяльності реєстрового козацтва в Україні. Окреслено місце реєстрового козацтва як суспільної верстви в умовах станового суспільства Речі Посполитої, його динаміку та історико-правовий зміст. Проаналізовано нормативні акти і документи, а саме нормативно-правові акти Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, українських гетьманів, договори Війська Запорозького з іноземними державами, думки учених-правників, що регулюють питання діяльності реєстрового козацтва в Україні. Простежено питання зародження інституту найму на військову службу та динаміку трансформації прав і обов’язків реєстрового козацтва. Виявлено фактори, що сприяли появі реєстрового козацтва в Україні, та особливості правового регулювання його діяльності в умовах найму, здійсненого правителями інших країн та у власній державі. Схарактеризовано особливості становлення та функціонування реєстрового козацтва у правовій реальності досліджуваної доби. Обґрунтовано основні риси, що визначають правовий статус реєстрового козацтва не лише як лицарської корпорації, а й реєстрового козака як фізичної особи, продемонстровано відмінності між ними. Встановлено межі міжнародної правосуб’єктності реєстрового козацтва.
11
O.R., Mykytyuk. "VERBALIZATION OF THE ESSENCE OF UKRAINIAN IDENTITY (BASED ON THE MAGAZINE «AB IMPERIO»)." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 164–69. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The purpose of the research is to find out the essence of verbalization of Ukrainian identity based on articles of the international journal «Ab imperio». The aim is to consider the following tasks: to find out the inconsistency of certain publications of the weekly with historical facts, to declare the appearance of Ukrainian printed monuments as a phenomenon of national identity and to show the need to publicize knowledge about the Ukrainian heritage of the Hetman and Cossack era.Methods. The article uses: a) the method of contextual analysis, which reproduces the information on the Ukrainian issue on the basis of the analyzed journal; b) a contrasting method, as there are two mutually incompatible views, one of which reproduces the Ukrainian vision of the problem, the other – the Russian, which is covered by the journal's publications; c) interdisciplinary method, as the analysis of linguistic aspects includes data from history, ethnology, literature, which allows a comprehensive consideration of the research material.Results. The study makes it possible to understand that the Russian-centric position on the national Ukrainian identity distorts the essence of the Ukrainian mentality. It is proved that: 1) external factors, in particular, Ukrainian clothes, patriot's house, predominance of national dishes, characteristic mustaches and stories about people's life were only an additional element for the formation of national identity, not the main factor determining the formation of the Ukrainian nation; 2) It is logically reasoned that the designed communicative code of Ukrainians (Russian position) does not exist. It is proved that the Ukrainian language was not constructed lately. Numerous written memoirs in particular the chronicle «The Tale of Bygone Years» testify that it had existed since ancient times; 3) It is explained that the literary and written tradition of Rus’is not a Russian tradition, but a Rus' one (ie, Ukrainian); 4) The change of Ukrainian identity is not related to evangelical sects; 5) There is no need to call the Polish minority (in Lviv) a «subculture»; 6) The term «correct Ukraine» is inappropriate because it threatens the integrity of the Ukrainian state. The article refutes the thesis that Ukraine received its own identity only after the tragic events of 2014.Conclusions. Therefore, if such statements from «Ab Imperio» still shape public opinion, and Ukrainian scholars do not respond to such posts, it will lead to the understanding of the modern Ukraine on a global scale again as a subcolonial territory that cannot cope without Russia. There is need to introduce into the linguistic and mental space facts about Ukrainian traditions, national symbols, indomitable spirit and heroic heritage of the Cossack and Hetman state.Key words: language, linguistic and mental features, Rus'-Ukraine, Russia, national revival, construction of national mythology. Мета: з’ясувати суть вербалізації української ідентичності за статтями міжнародного журналу «Ab іmperio». Поставлена мета передбачає розгляд таких завдань: з’ясувати невідповідність певних публікацій тижневика історичним фактам, задекларувати вихід українських друкованих пам’яток як явища національної ідентичності та показати необхідність омовлення в різних засобах масової інформації знань про українську спадщину гетьманської та козацької доби.Методи. У статті використано: а) метод контекстуального аналізу, за допомогою якого відтворено інформацію щодо українського питання на основі аналізованого журналу; б) контрастивний метод, оскільки є два навзаєм несумісні погляди, один з яких відтворює українське бачення проблеми, інший – російське, яке висвітлюють публікації журналу; в) міждисциплінарний метод, бо до аналізу мовознавчих аспектів долучено дані історії, етнології, літератури, що дає змогу комплексно розглянути матеріал дослідження.Результати. Проведений аналіз дає змогу зрозуміти, що російськоцентрична позиція щодо національної української ідентичності спотворює сутність української ментальності. Доведено: 1) зовнішні чинники, зокрема, одяг українців, хата патріота, переважання національних страв, характерні вуса та розповіді про народне життя були лише додатковим елементом для тво-рення національної ідентичності, а не основним чинником, який визначив формування української нації; 2) про сконструйо-ваний комунікативний код українців (російська позиція) немає ніякої підстави говорити, оскільки українська мова існувала з прадавніх часів, що засвідчують численні писемні пам’ятки, наприклад, найвідоміша – літопис «Повість временних літ»; 3) літературно-писемна традиція Руси – це не російська традиція, а руська (тобто українська); 4) зміна української ідентичності не пов’язана з євангельськими сектами; 5) немає потреби польську меншину (у Львові) називати «субкультурою»; 6) термін «правильна Україна» є недоречним, бо ставить під загрозу цілісність Української держави. У статті спростовано тезу, що Україна отримала власну ідентичність після трагічних подій 2014 року.Висновки. Вербалізація суті української ідентичності крізь призму матеріалів «Ab іmperio» часто спричиняє розуміння сучасної України у світовому вимірі як підколоніальної території, яка не дає собі ради без Росії. Потрібно впроваджувати в мовно-ментальний простір факти про українські традиції, національну символіку, незламний дух та героїчну спадщину козацької та гетьманської держави.Ключові слова: мова, мовно-ментальні риси, Русь-Україна, Росія, національне відродження, конструювання національної мітологі.
12
Медвідь, Наталія Сергіївна. "Урядово-канцелярська мова Гетьманщини". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, № 1 (16 жовтня 2013): 279–84. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i1.542.
Повний текст джерела
13
ГОЛЯРДИК, Наталія, Наталія МАКОГОНЧУК та Світлана ШУМОВЕЦЬКА. "ВИКОРИСТАННЯ ДІАЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ» Й «УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ»". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 110–24. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.610.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості використання діалогічних методів під час викладання навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням». Визначено значення зазначених навчальних дисциплін для формування особистісного потенціалу майбутніх захисників кордону, патріотизму та відданості Батьківщині. Детально розкрито необхідність опанування майбутніми офіцерами-прикордонниками комунікативними уміннями і навичками, формування у них відповідного типу мовної та комунікативної поведінки.
З’ясовано, що під час вивчення навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням» важливе значення має використання діалогових методів навчання, зокрема евристичних бесід, презентацій, «мозкового штурму», «круглих столів», «ділових ігор», практичних групових й індивідуальних вправ, обговорень відеозаписів тощо. Запропоновано під час вивчення «Історії України та української культури» методом «мозкового штурму» та під час «круглих столів» обговорювати низку проблем щодо походження української держави, творення русько-української нації, ґенези українського козацтва, особливостей формування масової свідомості сучасної України, різних моделей української ідентичності. Це дозволить розширити розуміння курсантами актуальних проблем української історії, удосконалити їхні вміння аргументувати свою думку та слухати інших.
Щодо навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» авторки вважають, що використання діалогічних методів дозволяє підготувати майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікації з громадянами у пунктах пропуску через державний кордон. Запропоновано для розвитку навичок професійної взаємодії та комунікації майбутніх офіцерів-прикордонників навчати їх вести діалог, узгоджувати зусилля, підтримувати зворотній зв’язок, досягати взаєморозуміння. Детально розкрито значення «ділових ігор», які є важливим елементом спільної діяльності щодо вирішення професійно важливих завдань. Загалом доведено, що використання діалогічних методів дозволяє розширити простір співробітництва на рівнях «викладач – курсант», «курсант – курсант», вчити курсантів комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у різних сферах і жанрах мовлення, спільно вирішувати проблеми.
14
Бундак, О. А. "Проблеми зародження і розвитку Української козацької держави на сторінках видання "Український селянин"". Вісник Черкаського університету. Серія "Історичні науки", № 22 (355) (2015): 46–52.
Знайти повний текст джерела
15
Гонюкова, Л. В., та В. В. Пержун. "Управлінська культура періоду пошуку української державності". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1 (6 червня 2021): 44–58. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2021.44-58.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропонована стаття присвячена аналізу ролі і значення управлінської культури у процесі утвердження української державності від доби козацтва до початку ХХ ст. Важливе місце у творенні української державності посіла національно-визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького. В управлінській культурі з’являються нові вартості, що виокремлюють такі ознаки, як: розуміння й усвідомлення необхідності української держави; формування й становлення українців як соціальної спільноти куди входили різні верстви населення; законодавче оформлення основ державотворчих пошуків, що декларуються у таких історичних писемних джерелах – Конституція Пилипа Орлика, літопис Самійла Величка, «Дійствія презільної брані» Григорія Граб’янки.Історичний період кінця ХІХ - 20-х років ХХ століття – це епоха визвольних змагань, коли свою наукову й громадсько-політичну діяльність розпочали видатні українські діячі: М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Міхновський, М. Грушевський, В. Липинський, Д. Донцов та ін. Погляди цих науковців і громадських діячів, а також основні управлінські ідеї періоду визвольних змагань залишаються актуальними і сьогодні, а теоретико-практичні напрацювання у галузі управлінської культури малодослідженими і потребують уваги й аналізу.
16
Тригуб, В. "Скарб Білого золота Української Козацької держави". Музеї України, № 3 (41) (2011): 24–25.
Знайти повний текст джерела
17
Головатенко, В. "Гетьман як глава української козацької держави". Підприємництво, господарство і право, № 2 (2003): 115–19.
Знайти повний текст джерела
18
Макарчук, В. В. "Надання земель козацькій старшині в Українській гетьманській державі". Економіка. Фінанси. Право, № 5 (2019): 19–22.
Знайти повний текст джерела
19
Лободаєв, В. Н. "Актуалізація ідеї відродження козацтва в Українській державі П. Скоропадського". Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 44 (1999): 13–15.
Знайти повний текст джерела
20
Лободаєв, В. Н. "Актуалізація ідеї відродження козацтва в Українській державі П. Скоропадського". Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 44 (1999): 13–15.
Знайти повний текст джерела
21
Агасiєв, Ікрам Керім оглу, та Сеідмамед Ілхамі оглу Мамедзаде. "ДИПЛОМАТИЧНІ ВІДНОСИНИ КУБАНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ З АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ (1918–1920 РР.)". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 74–78. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Кубанська Народна Республіка була проголошена незалежною 16 лютого 1918 р. Її територію становили Кубанська область і землі Кубанських козацьких військ колишньої Російської імперії. У зовнішній політиці головним завданням Кубанської Народної Республіки був розвиток відносин із новими державами регіону задля спільної боротьби проти більшовиків і денікінців. Хоча Кубанська Народна Республіка мала більш тісні зв'язки з Українською Народною Республікою, вона також мала інтенсивні дипломатичні відносини з Азербайджанською Демократичною Республікою. Для Азербайджанської Демократичної Республіки встановлення близьких відносин із молодими державами, які утворилися на теренах колишньої Російської імперії, мало особливе значення. Перед лицем неминучої загрози з боку Денікіна, Колчака і більшовиків Азербайджанська Демократична Республіка була зацікавлена у співпраці з новими державами, які не проводили антиазербайджанської політики і не схвалювали ідеологію більшовизму. У березні 1919 р. у столиці Кубанської Народної Республіки – Катеринодарі було відкрито дипломатичне представництво Азербайджанської Демократичної Республіки. Уряд Азербайджанської Демократичної Республіки вважав, що зміцнення самостійності Кубанської Народної Республіки та інших республік Північного Кавказу служить справі запобігання небезпеки, яка виходить із Півночі, від більшовицького режиму. Азербайджанська Демократична Республіка, яка існувала в 1918–1920 рр., зробила певні кроки у встановленні дипломатичних відносин із Кубанським урядом, навіть спробувала захищати його інтереси на Паризькій мирній конференції. Внутріполітична обстановка на Кубані була складною і не всі політичні сили схвалювали добрі відносини з Азербайджаном. Незважаючи на всі ці політичні перипетії, налагодження відносин з Кубанською Народною Республікою й іншими нещодавно утвореними молодими державами на Північному Кавказі служило зміцненню державної безпеки Азербайджанської Демократичної Республіки, оскільки ці держави створювали смугу безпеки між Радянською Росією й Азербайджаном.
22
Сізарєв, Kостянтин. "УЧАСТЬ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА, КАРЛА XII ТА ПИЛИПА ОРЛИКА В АНТИМОСКОВСЬКІЙ КОАЛІЦІЇ 1710–1714 рр." Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 26–40. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.242271.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження полягає у вивченні антимосковської коаліції впродовж 1710–1714 рр. за участі Кримського ханату, Карла XII й українських козаків на чолі з Пилипом Орликом. Адже саме в створенні антимосковської коаліції гетьманське оточення Пилипа Орлика вбачало головне завдання в боротьбі за визволення України. Зокрема зроблено спробу з’ясування обставин формування коаліції українських козаків-емігрантів під керівництвом Пилипа Орлика спільно з Кримським ханатом, Швецією на чолі з Карлом XII та за підтримки Оттоманської держави. Наголошено, що Пилип Орлик прагнув реалізувати свої проукраїнські державотворчі плани за підтримки Швеції, Кримського ханства, Османської імперії та деяких інших країн. Прослідковано, що Пилип Орлик тривалий час вів активні переговори з кримським ханом Девлет II Ґераєм щодо умов спільної боротьби з Росією. Методологія дослідження. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах діалектики. Своєрідність досліджуваної теми потребує використання комплексу методів, котрі взаємодоповнюють один одного. Також методологія спирається на загальнонаукові принципи історизму, об’єктивізму, системності та опори на історичні джерела. У статті застосовувались як загальнонаукові (аналізу, синтезу, індукції та дедукції, порівняння), так й спеціально-історичні методи (історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-системний тощо). Особлива роль належить компаративістському аналізу участі Кримського ханату, Карла XII, Пилипа Орлика та деяких інших суб’єктів в антимосковській коаліції 1710–1714 рр. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що завдяки досить значному комплексу історіографічних джерел уперше охарактеризовано процес існування антимосковської коаліції Пилипа Орлика, Карла XII та Кримського ханства впродовж 1710–1714 рр. Висновки. Участь Кримського ханату, Карла XII та Пилипа Орлика в антимосковській коаліції 1710–1714 рр. призвела до цілої низки наслідків у геополітичному розкладі Європи. Кримський хан Девлет II Ґерай, з яким упродовж 1710 р. Пилип Орлик вів активні переговори щодо умов спільної боротьби з Росією, мав стати чи не найбільш реальним союзником у справі відновлення козацько-гетьманської держави. Підсумки переговорів між ними було узагальнено в підписаній у Бахчисараї в січні 1711 р. українсько-кримській угоді. Пилип Орлик прагнув реалізувати свої проукраїнські державотворчі плани за підтримки Швеції, Кримського ханства, Османської імперії та деяких інших країн. Головним завданням у боротьбі за визволення України гетьманське оточення Пилипа Орлика вбачало створення антимосковської коаліції.
23
Рябчинська, О. П. "Покарання в Український козацький державі (середина XVI ст. - перша половина XVIII ст.)". Держава та регіони. Серія: Право, № 3 (49) (2015): 3–7.
Знайти повний текст джерела
24
Страхов, М. "Основні риси зовнішньої політики Української козацької держави Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.)". Вісник Академії правових наук України, № 3 (2006): 60–65.
Знайти повний текст джерела
25
Туранли, Ф. Г. "Стосунки української козацької держави з Кримським ханством і Портою за османо-турецькими літописами". Східний світ, № 2 (2014): 82–90.
Знайти повний текст джерела
26
Стеньгач, Н. О. "Роль права в суспільно-політичному житті Української козацької держави (друга половина XVII-XVIII ст.ст.)". Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права, № 3 (71) (2019): 21–32.
Знайти повний текст джерела
27
Бурдін, М. Ю. "Правові засади регулювання земельних відносин в українській козацькій державі (II пол. XXII - XVIII ст.)". Право і безпека, № 4 (67), 2017 р. (2018): 24–29.
Знайти повний текст джерела
28
Turanly, F. "The relations of Ukrainian Cossack state with the Crimean khanate and Porta (based on Turkic Ottoman chronicles)." World of the Orient 2014, no. 2 (June 30, 2014): 82–90. http://dx.doi.org/10.15407/orientw2014.02.082.
Повний текст джерела
29
Кудінов, Ю. М. "Всеукраїнська науково-теоретична конференція "Пакти і конституції" Української козацької держави 1710 р.:витоки, інтерпретація, епоха". Український історичний журнал, № 6 (495) (2010): 207–9.
Знайти повний текст джерела
30
Нечитайло, Валерій. "ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ НА ТЕРИТОРІЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ- ГЕТЬМАНЩИНИ У 1648-1764 РОКАХ". Society. Document. Communication, № 6 (27 червня 2019): 153–81. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2018-6-153-181.
Повний текст джерелаАнотація:
Основними джерелами, що можуть бути використані увивченні теми історії грошового обігу Гетьманщини у періодз 1648 по 1764 роки, є: матеріали архівів, літописи, актовіматеріали, етнографічні джерела, скарби, матеріалимузейних колекції, газетні матеріали, Інтернет-ресурси таприватні зібрання. Кожне з зазначених джерел має різнуступінь наукової корисності та достовірності. Значнакількість тогочасних актових матеріалів, літописів таетнографічних джерел вже досліджено українськиминауковцями. Значним науковим потенціалом володіютьдержавні історичні архіви. Зокрема, досліджуючи фондиЦентрального державного історичного архіву в місті Києвінам вдалось встановити нові факти та надати подальшогорозвитку вивченню аспекту фальшивомонетництва в Україніу XVIII століття. Інтернет-ресурси дозволяють виявитимонети раніше неописаних штемпельних різновидів, а такожрозширити наше уявлення про вже складені топографіїзнахідок монет. Актуальним в сучасній нумізматиці є введенняв науковий обіг нових знайдених скарбів та їх склад, а такождослідження музейних зібрань. Нерідко колекції музеївформуються за рахунок дарунків місцевих жителів з монет, що були виявлені в тій самій історичній місцевості, щовизначає колекції історичних та краєзнавчих музеїв як високоінформативні у вивченні грошового обігу. Особливо це музейнізаклади, розміщені в географічних межах Гетьманщини, атакож ті монети та скарби, що були знайдені та передані доінших музеїв. Незафіксовані більшістю попередніх дослідниківє скарби, щодо яких повідомлялось на сторінках періодичноїпреси. Так нам вдалось виявити повідомлення про скарбимонет досліджуваного періоду на сторінках українських газетдорадянського періоду та сучасності. Щодо приватнихколекції, варто із певною обережністю вводити їх в науковийобіг, зважуючи на те, що, на жаль, далеко не всі колекціонери,збираючи колекції, фіксують важливу для науковцівінформацію.
31
Парахіна, М. Б. "Інститут російських воєвод у структурі Української козацької держави: політико–правові функції та практична діяльність (1654–1657 рр.)". Гілея, Вип. 113 (№ 10) (2016): 7–11.
Знайти повний текст джерела
32
РОЗМАН, Ірина. "ПЕРЕДУМОВИ ТА ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ БІОГРАФІСТИКИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 85–94. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-85-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Зародження і становлення педагогічної біографістики як окремого, складного феномену детермінувалося комплексом взаємопов’язаних суспільних, соціокультурних, освітньо-наукових факторів. Існують передумови та чинники формування педагогічної біографістики. До передумов належать європейські традиції історико-біографічного жанру (доба Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, Новітнього часу); українська біографічна традиція («літописна житійна» кінця Х-ХVI ст., козацько-літописна кінця ХVI- ХVIІІ ст., «емпірично-наукова» ХІХ с.; імперська (російська і австро-угорська) та західноукраїнська та радянська 20-30 рр. ХХ ст. та саме біографічний підхід в історії філософії та психології, літературознавства. Чинники виокремлено на суспільно-політичні та державно-політичні, що визначило ідеологічні доктрини розвитку освіти і науки; науково-методологічні напрями; моделі; рефлексії пізнання і дослідження суспільного розвитку (персоналізм, фрейдизм); тенденції розвитку та інституційна структура історико-педагогічної науки та етапи розвитку педагогічної думки. Концентровано-ретроспективний погляд на розвиток європейської біографічної традиції дозволяє зробити низку проміжних висновків. Розвиток біографії завжди обумовлювався існуючими суспільно-політичними і соціокультурними умовами і відразу реагував на чергові зміни у суспільних настроях, ідейних парадигмах, світоглядних очікуваннях. Ця обставина та загальний поступ гуманітарних наук стимулювали й узалежнювали модифікацію типів, видів, родів біографічних творів і їхніх методологічних засад, які в загальному вимірі еволюціонували між художнім і науковим жанрами. Традиція українського біографічного жанру, її розвиток та історико-педагогічні умови, опираючись на тісний взаємозв’язок, заклали основу для виникнення, розвитку та становленню педагогічної біографістики в останній третині ХХ – на початку ХХІ століття. Ключові слова: феномен, біографістика, науково-методичний підхід, розвиток біографії.
33
Камінська, В. В. "СИСТЕМОУТВОРЮЮЧІ ЧИННИКИ І ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 47–53. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості становлення і розвитку державної політики у сфері фізичної культури і спорту в часи Київської Русі. Результатом досліджень стало виокремлення її системоутворюючих чинників у конкретно взятому історичному періоді з урахуванням українських національних особливостей. У статті використовувався міждисциплінарний методологічний інструментарій, який виходить поза межі науки публічного управління та адміністрування і охоплює методи таких близьких за об’єктом досліджень дисциплін, як історичні та юридичні науки. Означена методологія зумовлена історико-правовим контекстом дослідження сфери публічного управління та адміністрування фізичної культури і спорту у найбільш віддалений і водночас найбільш показовий для українського державотворення період. У процесі дослідження використано наукові розробки вчених, які вивчали державної політики у сфері фізичної культури і спорту в часи Київської Русі. За результатами дослідження встановлено, що досліджуваний період характеризувався особливим контекстом розвитку державної політики, яка передбачала укріплення обороноздатності держави у постійних воєнних кампаніях і це позначилося на сфері фізичної культури і спорту. Політика держави була зумовлена двома системоутворюючими чинниками: необхідністю системного відкриття військо-спортивних шкіл і розвитком фізичної культури на перманентному рівні громад. Зазначений підхід був реалізований двома векторами публічного адміністрування: централізованими підходами щодо відкриття шкіл військово-спортивної підготовки і первинним рівнем наставництва та розвитку спортивних заходів на рівні громад. Обидва рівні такої державної політики забезпечувалися шляхом регулювання даних суспільних відносин нормами звичаєвого права, що стало результатом культивування національних спортивних традицій, найбільш тісним чином пов’язаних із воєнною підготовкою з самих ранніх років і до періоду повноліття. У статті зроблено висновок про те, що дана система підготовки на рівні її публічного управління та адміністрування знайшла своє практичне втілення через багаторічний період у часи Козацької України.
34
Oleksandr, Chernysh. "Аналіз та пропозиції щодо розвитку Української Держави та Нації шляхом втілення Козацької Ідеї". FOREIGN AFFAIRS, 2021, 26–32. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675.31(6).2021.26-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження обумовлена необхідністю проведення аналізу розвитку Української Держави й Нації шляхом втілення Козацької Ідеї та внесення відповідних пропозицій. У зв'язку з цим метою наукової статті є виявлення чинників розвитку Української Держави, опис їхніх аспектів, які мають негативний вплив на процес формування Української Держави, проведення аналізу та висування пропозицій для подолання цих негативних аспектів, а також зменшення їхнього впливу на розвиток Української Держави. Вивчення питання розвитку Української Держави та Нації шляхом втілення Козацької Ідеї відбувалося з урахуванням історичних, політичних та ідеологічних аспектів. У роботі за допомогою методів синтезу, дедукції та індукції проаналізовано принципи розвитку Української Держави та Нації шляхом втілення Козацької Ідеї. На основі методів порівняння та класифікації реалізовано пропозиції для розвитку Української Держави та Нації. Водночас у статті представлено результати проведеного дослідження, зокрема було виявлено чинники, що впливають на розвиток Української Держави, а саме чинники культури, науки, економіки підприємств. Описано ключові характеристики національної політики, які на сьогодні негативно впливають на становлення Української Держави. Запропоновано варіанти видозмінення зазначених негативних характеристик і мінімізації їхнього впливу на формування Української Держави шляхом їхнього нівелювання за допомогою культурного та економічного розвитку, що базується наКозацькій Ідеї. Матеріали статті становлять практичну цінність для викладачів і студентів історичних, політологічних та економічних факультетів, активістів Козацького руху та зацікавлених у ньому осіб
35
Іляшко, Олександр, та Максим Федоренко. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОЗАЦТВА, КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ОСНОВ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У КІНЦІ XV СТ. – XVI СТ." Наукові інновації та передові технології, № 2 (2) (9 жовтня 2021). http://dx.doi.org/10.52058/2786-5274-2021-2(2)-86-100.
Повний текст джерела