Добірка наукової літератури з теми "Трудовий статус судді"

Мета статті полягає в характеристиці трудо-правового аспекту вимог щодо несумісності посади судді з іншими видами діяльності. Автор зазначає, що суддя є працівником з особливим правовим статусом, специфіка якого визначається саме своєрідною трудовою функцією, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, реалізацією судової влади в межах відповідних судових процедур. Ця специфіка визначається через спеціальні юридичні гарантії реалізації права на працю суддею. Автор статті дійшов висновку, що відповідними гарантіями якісного та ефективного здійснення суддею своїх професійних обов’язків, а отже, й здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, слід вважати встановлення вимог щодо несумісності посади судді із іншими видами діяльності. Адже саме ці вимоги є заходами забезпечення належного виконання правосуддя як специфічної трудової функції судді і, як наслідок, утворюють підґрунтя для гарантування прав фізичних та юридичних осіб. Надаються пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.

У статті аналізуються проблеми реформування судоустрою в поглядах представників російських лівих полі-тичних сил на початку ХХ століття.Проаналізовано передумови формування негативного ставлення лівих сил до старої моделі судоустрою та їхзагального критичного сприйняття суду як державної інституції. Робиться висновок, що основними недолікаминаявної на початку ХХ ст. судової системи з точки зору марксистів та їх послідовників була залежність суду відадміністративної влади та відсутність у суді широкого народного представництва.Критичне ставлення до державної машини, зокрема до судових органів, упевненість у зникненні держави таїї інститутів у постреволюційну добу не сприяло формуванню ґрунтовних теоретичних розробок концепції ново-го судоустрою. Більшість представників лівих політичних сил висловлювалися за можливість збереження судуна перехідному етапі до бездержавного суспільства та визначили основні завдання з його реформування.За основу нової моделі судоустрою взято модель «народного суду» часів Паризької Комуни. Основними прин-ципами нової моделі судоустрою, запропонованої марксистами, ставали: виборність суддів, надання права обира-ти та бути обраним на посаду судді представникам «трудових верств» населення, соціальна та юридична відпові-дальність суддів перед своїми виборцями.Зроблено висновок, що в політичних програмах та партійних документах російських лівих політичних партійпочатку ХХ ст. був відсутній чіткий план реформування судової системи та остаточно сформована модель участінароду в здійсненні правосуддя. Висловлювалися лише загальні гасла щодо необхідності руйнації старої судовоїсистеми, яка не зовсім спроможна захищати та реалізовувати інтереси пролетаріату, та заміни її на нову, що будеґрунтуватися на принципі виборності суддів та широкого залучення «трудових» верств населення до відправлен-ня судочинства.

У статті проаналізовано специфіку медіації як способу вирішення трудових спорів. Деталізовано значення і роль даної правової категорії. Визначено перелік ознак медіації як способу вирішення трудових спорів. Розкрито зміст кожної із означених ознак. Зазначено, що вчений А.О. Дутко працюючи над темою медіації визначає такі її особливості: «альтернативність медіації відносно судового розгляду; добровільність вибору процедури медіації конфліктуючими сторонами». Також, він вказує та такі риси медіації, як наявність спеціального суб’єкта, який здійснює посередництво у вирішенні спорів, — медіатора, який покликаний всіляко сприяти запобіганню або послабленню конфлікту та визначення мети медіації. Г.С. Гончарова звертає увагу на те, що медіація має цілий ряд переваг у порівнянні із розглядом справи у суді, серед яких: «по-перше, вона забезпечує швидкість; по-друге, відсутність чітких процедурних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності сторін конфлікту до співпраці; по-третє, прийняття рішення, яке досягнуто шляхом консенсусу, в подальшому, як правило, виконується, і, насамкінець, медіація сприяє комунікації між сторонами, а саме, згуртованості в суспільстві взагалі». На думку З.В. Красіловської, до ознак медіації слід включити такі, як: «наявність правового спору між сторонами; вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторонами; наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті; 4) відсутність жорсткої правової регламентації процедури; наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її виконання без звернення до компетентних органів». На основі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що медіація, як спосіб вирішення трудових спорів володіє наступними загальними ознаками: конфіденційність; консенсусність; оптимальність. Також, спираючись на досвід інших науковців, можливо дійти висновку про наступні спеціальні ознаки медіації, як способу вирішення трудових спорів: спеціалізованість; гнучкість процедури; економіко-правові наслідки. Ключові слова: медіація, трудові спори, трудовий конфлікт, трудове законодавство, спосіб вирішення спору.

Стаття присвячена узагальнен-ню актуальної наукової думки про особливості притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні. Автором встановлюється сутність дисциплінарної відпові-дальності суддів в Україні та з’я-совуються особливості правового регулювання кадрової процедури притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Особлива увага приділяється дискусійності нормативних і фактичних підстав притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Наголошується на тому, що відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питан-ня стає предметом надто широ-кого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. З’ясовано, що скасування або зміна судового рішення не мають наслідком дисциплінарну відпові-дальність судді, який брав участь в його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного пору-шення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. Зроблено висновок, що нині в Україні вдало сформовано право-вий режим притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Попри це відповідний правовий режим не позбавлений низки недо-ліків, які шкодять праву працівни-ка не бути безпідставно притягну-тим до юридичної відповідальності. Це питання актуалізується тим, що натепер має місце певна дис-кусійність нормативних і фактич-них підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питання стає предметом надто широкого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. Саме тому у процесі поточної судово-правової реформи законо-давцю доцільно уточнити норма-тивну підставу, на основі якої суд-дя притягується до дисциплінарної відповідальності, а також окрес-лити нормативні застереження щодо: 1) меж тлумачення дисци-плінованої та недисциплінованої поведінки суддів в Україні; 2) рів-ня ненормативності, констатація якого дозволяє дійти думки про факт дисциплінарного проступку.

У статті розглянуто сутність принципу свободи укладення трудового договору, який виражає суть значної кількості норм, що регулюють прийом громадян на роботу. Його зміст полягає в тому, що доля трудових правовідносин працівника з роботодавцем визначається трудовим договором, який становить собою фундамент їх виникнення. Зазначено, що свобода укладення трудового договору виявляється в тому, що особа (а) вправі розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності або взагалі відмовитися від неї, (б) може запропонувати себе як найманий працівник будь-якому роботодавцеві, (в) має право вільно обговорювати умови трудового договору, погодитися з ними або відмовитися від них. З метою забезпечення належного балансу прав і законних інтересів роботодавців та осіб, які бажають працевлаштуватися, у новий Трудовий кодекс України необхідно включити статтю, присвячену свободі укладення трудового договору, й викласти її в такій редакції: «Сторони під час укладення трудового договору є вільними й користуються рівними правами. Примус до укладення трудового договору на допускається, за винятком випадків, коли обов’язок укладати трудовий договір передбачений цим Кодексом, іншими законами або зобов’язаннями, взятими на себе роботодавцем добровільно. Забороняється необґрунтована відмова в укладенні трудового договору. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства (установи, організації) за погодженням між керівником підприємства (установи, організації), не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. На вимогу особи, яка шукає роботу, або спеціально уповноваженого державного органу роботодавець зобов’язаний повідомити їх про мотив відмови в письмовій формі не пізніше трьох днів після звернення. Відмова в укладенні трудового договору може бути оскаржена в суді».

Актуальність статті полягає в тому, що правова держава створюється та існує за допомогою функціонування судової влади, через яку реалізовується принцип законності, верховенства права в державі, здійснюється захист прав та свобод громадян. Належна реалізація суддями своїх прав та обов’язків в рамках здійснення правосуддя є особливим показником, який дозволяє відносити державу до правової, цивілізованої, розвиненої. Разом із тим, в умовах, коли суддя піддається як прямому тиску, так і опосередкованому, неможливо говорити про соціальну безпеку суддів, а так само неможливо розраховувати на задоволення євроінтеграційних прагнень українського народу. В статті сформульовано актуальну наукову думку щодо впливу забезпечення соціальних прав суддів на рівень їх соціальної безпеки. Підкреслено, що соціальні права суддів окреслюють рівень цивілізованості суспільства; забезпечуються за рахунок Державного бюджету; рівень їх забезпечення відображає рівень гарантування самостійності суддів та їх незалежність; вони не можуть бути скасовані чи звужені без відповідної компенсації; регламентуються наддержавними організаціями на універсальному та регіональному міжнародному рівні та державою на національному рівні. У разі, якщо соціальні права недостатньо захищені та забезпечені в державі, робиться висновок, що така держава неспроможна: забезпечити та захистити гідний рівень соціальної безпеки суддів та інших громадян; задовольнити власні євроінтеграційні прагнення та паралельно збільшити рівень національної безпеки, який також є важливою обставиною забезпечення належної міри соціальної безпеки суддів та усіх інших громадян. Зроблено висновок, що забезпечення належного рівня незалежності суду та самостійності діяльності суддів у будь-якій державі є результатом низки соціально-правових, економічних, політичних і культурних чинників, особливе місце серед яких займає забезпечення державою високого рівня соціальної безпеки суддів. У свою чергу соціальна безпека також є результатом низки чинників, однак, вирішальне значення у формуванні належного рівня соціальної безпеки працівника має ефективне функціонування правового механізму забезпечення соціальних і трудових прав суддів. Ця позиція підтверджується концептуальною сутністю та юридичною природою цих прав, що вказують на те, що суддя не може характеризуватись в якості працівника, що існує в межах належного рівня соціальної безпеки, коли його трудові і соціальні права не будуть: 1) якісно регламентовані у чинному законодавстві; 2) забезпечені та захищені на міжнародному та національному рівні.

У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року. Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження. Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.

Захист трудових прав працівників являє собою сукупність юрисдикційних та неюрисдикційних форм, а також процесуальних, процедурних та організаційних, матеріально-правових заходів щодо поновлення порушених прав, припинення порушень законодавства про працю. Юрисдикційна форма захисту передбачає діяльність спеціально уповноважених органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Найбільш поширеною формою серед національних юрисдикційних форм є судових захист. Право на судовий захист – це одна із найважливіших гарантій охорони трудових прав працівників. Спори, що виникають із трудових правовідносин, розглядаються судами за загальними правилами позовного провадження, але мають деякі процесуальні особливості, що стосуються строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, підсудності трудових спорів, судових витрат, доказування в суді у трудових справах тощо. Метою даної статті є дослідження особливостей розгляду судами трудових спорів на сучасному етапі реформування цивільного процесуального та трудового законодавства. Ключові слова: процесуальні особливості, трудові спори, суд, цивільне процесуальне законодавство, захист трудових прав, інтереси працівника, позовне провадження.

Стаття присвячена аналізу стану обмеження прав моряків в умовах пандемії викликаної вірусом COVID-19. Пандемія COVID-19 унеможливлює дотримання деяких зобов'язань, викладених у Конвенції про працю в морському судноплавстві 2006 р. і є форс-мажорною обставиною. Аналізуються проблеми з яки- ми зіткнулися моряки під час пандемії: безпека та здоров’я, неможливість отримання медичної допомоги у разі хвороби, порушення права на репатріацію, тривалий термін перебування на судні, перевтома моряків, яка впливає на навігаційну безпеку та управління судном, невиплата лікарняних. Визначаються найбільш поширені обмеження з якими стикаються моряки та заходи, які мають проводити держави, які ратифікува- ли Конвенцію про працю в морському судноплавстві 2006 р., а саме: забезпечити доступ на/з судна з метою виконання трудових обов’язків або для репатріації; забезпечити доступ на берег під час перебування судна в порту; надання медичної допомоги в екстрених випадках; сприяння зменшенню терміну понаднормового перебування на судні для виконання трудових обов’язків; пролонгація документів та сертифікатів моряка.

Соціальний захист є невід’ємною складовою прав людини, що вимагає приділяти особливу увагу формуванню соціальних стандартів на націо- нальному та міжнародному морському ринку праці. На сьогодні радикаль- ні економічні перетворення в Україні, гостро виділили проблему зайня- тості працівників морського торгівельного флоту. Істотне скорочення національного флоту, фінансова ситуація, що склалася, в галузі постави- ли перед моряками України проблему пошуку роботи на світовому ринку. Працевлаштовуючись до іноземного судновласника-роботодавця, моряк «випадає» з правового поля нашої держави і стає абсолютно беззахисним, як з боку нашої держави так і з боку судновласника. Однозначних статис- тичних даних по кількісному складу морської трудової міграції немає, кіль- кість українських моряків, що працюють за кордоном, оцінюється майже в 60-100 тисяч чоловік. Відсутність можливостей для застосування своїх професійних навиків в Україні є не єдиною насущною проблемою для моря- ка. Істотним є питання про соціальний захист моряків, що працюють за кордоном, як з боку судновласника-працедавця, так і держави прапора, дер- жави юрисдикції і держави громадянства. З’ясовано, що судновласники при працевлаштуванні моряків поза межами їхньої держави повинні сприяти у збереженні їх грошових заощаджень та допомагати перераховувати заро- бітну плату їхнім сім’ям, організувавши просту, швидку і надійну систему, яка діяла б за сприяння з боку консулів або інших компетентних органів, капітанів суден, представників судновласників або надійних фінансових установ і давала б змогу морякам, зокрема тим із них, котрі перебувають у іншій країні або служать на судні, зареєстрованому в іншій країні, депо- нувати чи переказувати свою заробітну плату повністю або частково. Ви- значено, що на сьогодні національне законодавство України є застарілим. Це полягає насамперед у медичному законодавстві, яке знаходиться у по- страдянській системі з недіючими механізмами безкоштовного медичного обслуговування та відсутністю законодавства у сфері обов’язкового ме- дичного страхування. Медичне законодавство України не передбачає спе- ціальних процедур медичного обслуговування моряків, а наявні механізми є неефективними.

Дисертацію присвячено визначенню та вирішенню проблемних аспектів правового регулювання праці суддів у межах поглибленої євроінтеграції України. Надано комплексну соціально-правову характеристику праці суддів, а саме розкрито соціальне значення праці суддів, визначено критерії та ознаки якісної роботи суддів, що засвідчують її належний соціальний вплив. Встановлено актуальні перешкоди ефективній роботі суддів в Україні, а також стан виконання державою євроінтеграційних завдань відносно поліпшення функціонування судів та суддів. Окреслено комплекс теоретичних і практичних проблем, які перешкоджають забезпеченню трудових прав суддів в Україні, впровадженню в систему правосуддя стандартів гідної праці на всіх етапах існування трудових правовідносин із цією категорією працівників: під час виникнення трудових відносин із кандидатами на посаду судді, у процесі перебігу та припинення трудових відносин із суддями. На підставі аналізу судової практики щодо захисту трудових прав суддів в Україні на кожному з означених етапів встановлено реальні проблеми, з якими стикаються судді на практиці під час реалізації свого права на працю, а також визначено роль судового захисту прав суддів у нашій державі. Виявлено особливості правового регулювання виникнення, перебігу та припинення трудових правовідносин за участю суддів в окремих державахчленах ЄС. Враховуючи проаналізований зарубіжний досвід, сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у досліджуваній сфері. The dissertation is devoted to the search and solution of problematic aspects of legal regulation of judges' work within the framework of deep European integration of Ukraine. The study provides complex socio-legal characteristics of the work of judges. It defines the social significance of the work of judges, determinates the criteria and signs of quality work of judges, which confirm its proper social impact. A complex of theoretical and practical problems that hinder the provision of labor rights of judges in Ukraine and interfere the implementation of decent work standards in the justice system is described. The analysis of problems is made at all stages of the existence of labor legal relations with this category of workers: in the beginning of labor relations with candidates for the position of a judge, in the process and termination of employment with judges. Based on the analysis of judicial practice on the protection of labor rights of judges in Ukraine at each of these stages identified real problems faced by judges in practice during the realization of their right to work. The role of judicial protection of the rights of judges in state is also defined. Peculiarities of legal regulation of the emergence, course, and termination of employmentwith judges in some EU member states areinvestigated. Considering the analyzed foreign experience, specific proposals for improving national legislation in the study area are formulated.