Статті в журналах з теми "Трудовий потенціал України"

У статті розглядаються теоретичні аспекти формування системи управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що на виробництві персонал в наш час став ресурсом, який є ключовим у капіталі сучасної організації, від якого залежить успішність і процвітання підприємства. Зазначенно, що трудові ресурси характеризують чисельністю працездатного населення і є важливим елементом економічного потенціалу України. Ефективність функціонування системи управління трудовими ресурсами підприємства розглянуто як частину ефективності діяльності підприємства загалом. Подано мету статті, яка є узагальненням теоретичних підходів до розуміння управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що управління трудовими ресурсами – дії, що спрямовані на формування та ефективне всебічне їх використання в різних галузях економіки з метою поліпшення економічного та соціального становища країни. Управління трудовими ресурсами націлено функціонувати на рівні держави, яка в свою чергу розробляє комплекс нормативних документів з метою покращення розподілу та використання трудових ресурсів. Запропоновано та розглянуто сучасні поняття «трудовий ресурс», «трудовий потенціал» та «персонал», з подальшим переходом у визначення поняття «управління трудовими ресурсами». Подано управління трудовими ресурсами як діяльність, спрямовану на розвиток здібностей працівників з метою їх постійного росту і прогресу. В теорії і практиці сучасного управління показано докорінну зміну уявлень щодо ролі трудового чинника в функціонуванні економічної системи. Запропоновано під управлінням трудових ресурсів розуміти політику суб’єкту господарювання, яка спрямована на розвиток людського потенціалу організації, досягнення стратегічної мети бізнесу та отримання високого економічного результату діяльності організації.

Проаналізовано стан трудового потенціалу країни і регіонів в Україні. Особливу увагу приділено аналізу демографічної і освітньої складових трудового потенціалу. Досліджено сучасні тенденції на ринку праці України. Визначено напрями удосконалення механізмів державного управління формуванням, використанням і розвитком трудового потенціалу країни і регіонів в Україні. Доведено, що зазначена проблематика вимагає реалізації комплексної державної політики, спрямованої на розвиток нових якісних характеристик трудового потенціалу з урахуванням інноваційного шляху розвитку світової економіки.

Мета: обґрунтування єдиного методу оцінки складності побудови рухової діяльності та якості її виконання. Матеріал і методи: у проведених дослідженнях використовувалися емпіричні матеріали дисертаційних робіт і досліджень у сфері спорту і фізичної культури, в яких використовувалися різні методи якісної оцінки виконуваних рухів і визначення категорії її складності. Результати: встановлено загальні положення, що лежать в основі формування рухової діяльності, її опосередкування в подальших періодах фізичного розвитку, встановлено принципи ранжування складності побудови рухової діяльності, встановлено критерії побудови індивідуального алгоритму навчання та формування оптимальної групової сумісності в ігрових видах організації рухової діяльності. Висновки: введення єдиної системи паспортизації та систематизації фізичного розвитку населення України дозволить вести досить повну і змістовну інформацію про трудовий потенціал країни і більш доцільно розподіляти його забезпечення в державних потребах. Ключові слова біомеханічний аналіз, оцінка складності рухової діяльності, ранг навченості, рухова обдарованість.

План дій України з антимікробної резистентності (далі — План дій) розроблено Всеукраїнською асоціацією інфекційного контролю та антимікробної резистентності спільно з Національною медичною академією післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. План дій визначає ціль, принципи, основні напрям- ки вдосконалення національної системи контролю та профілактики інфекцій, пов’язаних з наданням медичної допомоги (ІПМД), та антимікробної резистентності (АМР) патогенів цих інфекцій, механізми забезпечення її функціонування, а також очікуваний соціально-економічний ефект. План дій наголошує на необхідності впровадження ефективного підходу «Єдине здоров’я» (принцип, згідно з яким здоров’я людей, тварин та навколишніх екосистем взаємопов’язане), що передбачає координацію між різними секторами та суб’єктами, зокрема спеціалістами з медицини, ветеринарії, сільського господарства, екології та добре поінформованими споживачами. План дій визнає та вра- ховує різноманітні ресурси, доступні для протидії резистентності до антибактеріальних препаратів. Мета цього Плану дій — забезпечення якомога тривалішої безперервності успішного лікування та профілактики інфекційних захворювань завдяки ефективним та безпечним препаратам, які проходять контроль якості, застосовуються відповідально й доступні для всіх, хто їх потребує. Основні завдання Плану дій України: а) удосконалити нормативне, правове та методичне забезпечен- ня системи профілактики ІПМД, лабораторну діагностику й моніторинг АМР, б) покращити обізнаність і розуміння резистентності до антимікробних препаратів через ефективну комунікацію, просвітницькі заходи та навчання, в) зміцнити знання та доказову базу шляхом епіднагляду та дослідження, г) змен- шити поширеність інфекцій завдяки ефективним санітарно-гігієнічним заходам профілактики інфекцій, д) оптимізувати застосування антимікробних препаратів у медицині та ветеринарії. У результаті реалізації Плану дій очікується зниження кількості інфекцій, спричинених резистентними штамами мікроорганізмів, смертності, інвалідності та ускладнень від ІПМД, унаслідок чого збільшиться трудовий потенціал нації за рахунок зниження тимчасової і постійної втрати працездатності населення в результаті захворювань, підвищиться безпека пацієнтів і персоналу в процесі надання медичної допомоги.

Стаття присвячена дослідженню змісту кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу підприємств вітчизняної машинобудівної галузі, запропоновано інструментарій його удосконалення. Встановлено, що розвиток сучасного підприємства забезпечується соціальною взаємодією її працівників і взаємодією самого підприємства з навколишнім середовищем. Обмін суб'єктивних цінностей працівників дозволяє значною мірою реалізовувати трудовий потенціал підприємства. Сам по собі процес формування інтелектуального капіталу підприємства представляє собою організаційно-управлінські інновації, які визначаються потребами інноваційного розвитку у виробничо-технологічній сфері. Обмін знаннями та навичками індивідуумів у процесі взаємодії є одним з найважливіших чинників розвитку національної інноваційної системи.Необхідною умовою модернізації української економіки є підвищення результативності інноваційної діяльності, яка в значній мірі визначається здібностями економічних суб'єктів до використання та генерації нових знань, отриманими інтелектуальними результатами, отриманими продуктивними відносинами із зовнішнім середовищем, що в трактується, як кадрове забезпечення, яке є необхідною складовою інтелектуального капіталу. Оцінка зазначеної складової інтелектуального капіталу є найважливішим інструментом ефективного управління його якістю в інтересах інноваційного розвитку машинобудівних підприємств і забезпечує зворотний зв'язок у людино-орієнтованому управлінні інноваційною діяльністю. У зв'язку з цим, розробка інструментарію удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу на сьогодні є актуальним завданням, що має вагоме наукове та практичне значення.Конкретизовано зміст поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу”, дано авторське трактування поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу машинобудівних підприємств”. Розкрито питання управління кадровим забезпеченням як складової інтелектуального капіталу вітчизняних підприємств машинобудування. Окреслено ряд проблем, які безпосередньо впливають на зростання інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Подано інструментарій розвитку машинобудівної галузі за рахунок удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу.Визначено модель інтелектуального капіталу, яка може бути інтерпретована за допомогою трьох основних складових: людський капітал (містить таку складову, як кадрове забезпечення); організаційний капітал (корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура); споживчий капітал (капітал відносин, що представляє причинно-наслідкових механізм взаємодії компанії зі споживачами, постачальниками, конкурентами, також соціально-економічний потенціал її брендів, торгових марок, іміджу та репутації). Зазначено, що в узагальненому вигляді структура кадрового забезпечення представляє собою чотири взаємодіючих компонента: моральні цінності (моральний і культурний рівні); творчі здібності (у тому числі, креативність); освіту (знання, отримані у процесі навчання); професіоналізм (досвід роботи з урахуванням виконаних трудових завдань).

Стаття присвячена комплексному дослідженню творчого доробку режисера фестивалів, театралізованих вистав і концертних програм Борису Георгійовичу Шарварку. Мета дослідження – визначити багатоаспектні мистецькі здобутки та способи інтеграції режисерського методу Б. Шарварка в сценічно-постановчу діяльність. Окрім зазначеного, у роботі розкриваються життєві події, що мали безпосередній або опосередкований вплив на становлення режисерського таланту. Схарактеризовано творчий доробок та основні здобутки митця. Особливо детально вивчено період, коли він реалізовував свій трудовий потенціал на благо рідного міста, а потім обіймав посаду головного режисера культурних програм «Укрконцерту». Методологія дослідження охоплює загальноісторичний (окреслені тенденції режисури сценічно-постановчої творчості в мистецькому середовищі ХХ – початку ХХІ ст.), аналітичний (для опрацювання історіографічних джерел – культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системний та інші методи. Наукова новизна полягає в тому, що стаття є однією з перших аналітичних робіт, в яких детально розкриваються здобутки народного артиста УРСР та незалежної України, а також межі його великого таланту не лише як режисера, але й певною мірою художнього керівника, музичного координатора, ентузіаста й творчого перфекціоніста. Висновки. Аналіз мистецького та життєвого шляху безмежно талановитого Бориса Георгійовича Шарварка дає змогу підсумувати, що унікальність його масових дійств полягала в гармонійному поєднанні режисерського стилю з традиційним концертним репертуаром, у використанні обрядовості, умілому поєднанні ліризму, пафосу та гумору, у повній самовіддачі улюбленій справі.

У статті на основі статистичних даних державних органів управління проаналізовано стан трудової міграції в Україні. Визначено, що система професійної освіти є однією з ланок процесу регулювання міграційних потоків. Концепція міграційної політики має знаходитися у площині міжвідомчої взаємодії та враховувати не лише специфіку трудової міграції, а й долучатися до стратегії розвитку ринку праці та ринку освітніх послуг. З’ясовано, що трудова міграція має не лише негативний вплив, а й може приносити користь. Але користь багато в чому залежить від політичної системи у країнах походження та призначення трудової міграції, а також від двостороннього, регіонального та багатостороннього співробітництва між ними. Виокремлено основні позиції щодо програми забезпечення справедливої міграції, намічено шляхи уповільнення процесу трудової міграції та поліпшення ситуації щодо збереження, формування та розвитку кадрового потенціалу України.

Метою роботи є виявлення позитивних моментів розвитку чорної металургії України в сучасних умовах нової промислової революції. Відзначено, що чорна металургія і сьогодні визначає економіку промислово розвинених країн як базова галузь. Україна має всі можливості для розвитку металургії, володіє сировинним, промисловим і трудовим потенціалом, проте в останні роки галузь втрачає свої позиції. Для аналізу стану чорної металургії в роботі використано найважливіші параметри, що характеризують її роботу, зокрема, обсяги та структура виробництва металопродукції, обсяги і структура експорту і імпорту, цінова політика в галузі, використання інвестиційних ресурсів. Наведено основні характеристики доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва. Відзначено, що приватизація підприємств металургійної промисловості свого часу стабілізувала їх роботу, однак y даний час державі слід відродити свій вплив на формування промислової політики в промисловості, і в металургійній галузі зокрема. Наведено аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на розвиток металургійної галузі в довгостроковій перспективі. Відзначено, що промислово розвинені країни знижують свій імпортний потенціал за рахунок розвитку власної металургії, що зменшує можливості для експорту металопродукції з інших країн, у т.ч. і з України. Наведено основні завдання, що стоять перед металургією України в сучасних умовах. Відзначено об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на роботу металургії. Наведено дані, що характеризують інвестиційні процеси в Україні і РФ в різні роки. Відзначено перспективи розвитку металургійних технологій в Україні. Для вирішення перспективних завдань галузі доцільно розробити Стратегію розвитку промисловості і ширше використовувати науково-технічний потенціал вітчизняних науково-дослідних інститутів, в т.ч. НАН України.

Already in most segments of the economy there are new facts of labor shortage for Ukraine. The formation and use of Ukraine’s labor potential is quite polarized. First, it is due to the varying degrees of favorable geographical location of the administrative-territorial units of the country. Secondly, the existence of uneven social development of the regions of Ukraine creates different conditions for the functioning of the labor market and the reproduction of labor resources. Third, the development of labor potential of any region of the country depends mainly on diverse programs and strategies of socio-economic development at different taxonomic levels of government.To spatially delimit the development of labor potential of Kyiv region, the dynamics of the integrated rank of labor potential development for 2010–2016 was analyzed.The main methods of work were the use of index methods, factor and cluster analysis. The task of the study was to test the provisions of the concept of “Core–Periphery” on the materials of the labor potential of the population of Kyiv region.The results of the analysis helped to identify four different types of districts of Kyiv region by the core-peripheral feature of labor potential development during 2010–2016: 1) central-type districts or core-districts/central districts; 2) areas of semi-peripheral type or semi-peripheral areas; 3) peripheral areas or peripheral areas; 4) lacunar-type areas or lacunar areas (areas that are exceptions to the rules of center-peripheral spatial distribution).This structure is a consequence of the territorial concentration of different levels of labor potential development in the studied micro-regions, as a result of this concentration there is an accumulation and generation of various innovations that directly or indirectly affect the labor potential of districts. Core areas or central areas are areas-leaders in the level of labor potential development, which in fact form a single zone of advanced development of labor potential among all studied areas. The semi-periphery of labor potential development in Kyiv region combines all possible palette of districts-neighbors of Kyiv, which is quite strong in the nature and level of labor potential development of each semi-peripheral micro-region. Peripheral microregions are outsider districts in terms of the level of labor potential development. The type of lacunar areas has only one representative, which forms a separate spatial center in the territorial organization of the center-periphery of labor potential development.Key words: core, periphery, Kyiv region, labor potential. Уже зараз у більшості сегментів економіки виникають нові для України факти дефіциту трудових ресурсів. Формування та використання трудового потенціалу України є досить поляризованим. По-перше, це зумовлено різним ступенем сприятливості суспільно-географічного положення адміністративно-територіальних утворень країни. По-друге, що за своєю суттю є досить вираженим наслідком із першого, існування нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів України створює різні умови функціонування ринку праці та відтворення трудових ресурсів. По-третє, розвиток трудового потенціалу будь-якого регіону країни в основному залежить від різносторонніх програм і стратегій соціально-економічного розвитку на різних таксономічних рівнях управління.Для просторової делімітації центр–периферії розвитку трудового потенціалу Київської області було проаналізовано динаміку інтегрального рангу розвитку трудового потенціалу за 2010–2016 рр. у розрізі районів, кластеризацію районів за рівнем розвитку трудового потенціалу, типі-зацію районів за величиною базового приросту інтегрального рангу розвитку трудового потенціалу та порядок сусідства районів стосовно м. Києва. Основними методами роботи стали сполучне застосування індексних методів, факторного та кластерного аналізу. Завданням дослідження стало тестування положень концепції «Центр–Периферія» на матеріалах трудового потенціалу населення Київської області.Результати аналізу допомогли ідентифікувати чотири різні типи районів Київської області за центр-периферійною ознакою розвитку трудового потенціалу протягом 2010–2016 рр.: 1) райони центрального типу, або райони-ядра/центральні райони; 2) райони напівпериферійного типу, або напівпериферійні райони; 3) райони периферійного типу, або периферійні райони; 4) райони лакунарного типу, або лакунарні райони (райони, що є винятками із правил центр-периферій-ного просторового розподілу). Райони-ядра, або центральні райони, – це райони-лідери за рівнем розвитку трудового потенціалу, що фактично формують єдиний пояс випереджаючого розвитку трудового потенціалу серед усіх досліджуваних районів. Напівпериферія розвитку трудового потенціалу у Київській області об’єднує у собі всю можливу палітру районів-сусідів Києва, що досить сильно проявляється на характері та рівні розвитку трудового потенціалу кожного напівп-ериферійного мікрорегіону. Мікрорегіони периферійного типу – райони-аутсайдери за рівнем розвитку трудового потенціалу. Тип лакунарних районів має лише одного представника, який формує окремий просторовий осередок у територіальній організації центр–периферії розвитку трудового потенціалу.Ключові слова: центр, периферія, Київська область, трудовий потенціал.

У статті розглянуті особливості впливу цифрової економіки та епохи цифрового інформаційного суспільства на трудові правовідносини і ринок праці України. Визначено наслідки цифровізації та діджиталізації трудових відносин для зайнятості українського населення. Стаття присвячена впливу цифрової економіки та епохи цифрового інформаційного суспільства на трудові відносини та ринок праці України. Розробки та інновації у сфері інформаційних технологій у поєднанні з автоматизацією, комп’ютеризацією і роботизацією зумовлюють безпрецедентні технічні та соціально-економічні зміни, наслідком яких є трансформація й трудових відносин. Дистанційні відносини між працівниками та роботодавцями, формування гнучкого віртуального ринку, децентралізація трудової діяльності в часі та просторі, нові форми співробітництва – все це може вивести правові відносини за межі правового регулювання в тих країнах, котрі не в змозі вчасно адаптувати своє законодавство для нових бізнес-стратегій, для яких відсутнє поняття територіальних меж і переважно ціняться затребувані таланти для ефективного виконання поставлених завдань. Визначено глибину та наслідки впливу цифрової революції, визначено позитивні та негативні наслідки такого впливу на світовий та український ринки праці. У статті окреслені наслідки розподілу продуктивності праці для зайнятості населення України. Також згадуються сучасні виклики, що стоять перед українським ринком праці, та найбільш перспективні шляхи їх регулювання. Простежується тенденція, що цифрова економіка стає все більшою частиною повсякденного життя і змінює набір постулатів і підходів до організації роботи людей. Зазначено, що цифровізація має як позитивні наслідки для ринку праці, такі як ширші можливості для самореалізації особистості, здатність керувати власним часом і працею, кар’єрним зростанням тощо, так і негативні: збільшення безробіття, зростаюча соціальна нерівність, труднощі фінансового регулювання такої праці. Цифровізація трудових відносин дає більші можливості для самоактуалізації, оскільки працівник самостійно обирає об’єм роботи та частоту прийняття замовлень. Стаття містить рекомендації щодо всебічного розвитку та реалізації національного трудового потенціалу як невіддільної вимоги стратегічної конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації ринків праці, товарів, послуг та капіталів.

У статті представлено можливості використання сучасних персонал-технологій в управлінні трудовим потенціалом підприємств. На основі проведеного аналізу використання сучасних інструментів управління персоналом авторами розpоблено матрицю застосування персонал-технологій на підприємствах України за видами діяльності. Зробено висновки про необхідність використання сучасних персоналтехнологій на підприємствах для підвищення ефективності формування та розвитку трудового потенціалу. Доведено, що «хмарні технології» виступають в якості основи для сучасних персонал-технологій. Також зроблено наголос на те, що хоча використання «хмарних технологій» є досить привабливим для підприємства, але воно несе в собі певні небезпеки.

Статтю присвячено питанню визначення особливостей впливу людського чинника на процеси реалізації державної політики розвитку інноваційної економіки в Україні та світі. Обґрунтовано об’єктивну необхідність вибору інноваційної моделі розвитку економіки України в умовах інтеграції національної економічної системи до систем країн ЄС. Узагальнено нормативно-правове забезпечення формування та реалізації державної політики розвитку інноваційної економіки в Україні. Виявлено ключові зміни в системі соціально-трудових відносин, освітній та науковій сферах, зумовлені особливостями здійснення інноваційної діяльності, що визначають необхідність максимального й ефективного використання творчого потенціалу робочої сили.

Метою статті є дослідження сучасного стану формування та відтворення трудового потенціалу аграрного сектору економіки України та обґрунтування шляхів підвищення ефективності його використання. Наукова новизна. У роботі представлено характеристику зайнятості сільського населення України та здійснено аналіз чинників, що впливають на формування та реалізацію трудового потенціалу аграрного сектору. Висновки. Виявлені особливості відтворення та використання трудового потенціалу аграрного сектору в Україні, пов’язані зі старінням населення, міграційними процесами, підготовкою кадрів, зміною форм власності, специфікою сільського господарства та формуванням механізмів управління ним. Визначено, що економічна ситуація, яка склалася в Україні, та трансформації в аграрному секторі призвели до скорочення зайнятості у сільських поселеннях в умовах базових обмежень для її розвитку, якими, зокрема, є: невідповідність між кількістю вакансій та обсягами трудового потенціалу, вивільненого із формального сектору сільського господарства та, як наслідок, поширення неформальної зайнятості; зростання трудової міграції; поширення дрібнотоварної, низькопродуктивної зайнятості в особистих селянських господарствах із суттєвими недоліками у нормативно-правовому регулюванні їх діяльності. Крім того, організація підготовки кадрів для села за державним замовленням теж суттєво не впливає на забезпечення сільського господарства висококваліфікованими спеціалістами. Установлено, що технічний прогрес і надалі вивільнятиме робочу силу з сільського господарства, про що свідчить зменшення кількості та частки зайнятих в сільському господарстві в інших країнах. Обґрунтовано необхідність відродження сільськогосподарського виробництва, зокрема його трудомістких галузей/видів з метою розширення сфери зайнятості сільського населення. Причому відродження трудового потенціалу має відбуватися на основі нових технологічних рішень й інноваційного розвитку та стимулювання диверсифікації форм зайнятості в позааграрній сфері сільського ринку праці, з якою пов’язаний розвиток села.

В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів. Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні. Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці. Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.

Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.

Розглянуто проблему формування інститутів привласнення інтелектуальної власності, що створена на умовах виконання службових (трудових) обов’язків або на замовлення, яка існує до сьогодні через неузгодженість чинного законодавства України з Конституцією України та з нормами міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Необхідність розв'язання суперечностей норм і правил взаємодії творців із замовниками інтелектуальної продукції назріла давно, але, на жаль, її вирішення було заблоковано як неформальними нормами і правилами поведінки, що були отримані суспільством у спадок від радянського змісту авторських правовідносин в УРСР, так і нормами національного законодавства. У зв‘язку із зазначеними протиріччями в Україні вибудовувались правовідносини, коли нормативні акти, якими регулюються ці правовідносини, отримали статус «рекомендацій», а не обов’язкових для виконання правових норм. Завдяки цій невідповідності економіка держави з кожним роком стрімко втрачає свій науково-творчий потенціал й інтелектуальну складову. Збалансування правовідносин соціальної економіки та теорії власності дозволить реалізувати інституціональні принципи належного розподілу інтелектуальної власності, що є необхідною умовою розвитку всієї української економіки. Метою статті є виявлення європейської економічної конструкції правовідносин творців-працівників та роботодавців через призму норм національних законів, інших нормативних актів та норм міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які є частиною національного законодавства України.

Стаття присвячена обґрунтуванню важливості підготовки фахівців з транспортних технологій з огляду на оцінку поточної ситуації з робочою силою на ринку транспортних та логістичних послуг в Україні. Метою статті є оцінка економічних причин підготовки фахівців транспортних технологій шляхом аналізу статусу цих фахівців на ринку праці України за такими параметрами: середня кількість працівників за напрямами діяльності за квартал, рух кадрів, кількість працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості, середньомісячна заробітна плата штатних працівників 2019 рік. Використовуються методи системно-структурного аналізу, систематизації, порівняння та узагальнення відповідних джерел. Отримані результати полягають у виявленні суперечностей в Україні між фактичними потребами економіки у професіоналах транспортної галузі, економічним потенціалом, яким характеризується транспортний сектор, та фактичною кількістю фахівців, негативними тенденціями руху робочої сили та низьким рівнем компенсації за трудову діяльність у транспортному сектор. Дискусія зосереджена навколо причин такого стану речей – загального рівня економічного розвитку України, відсутності інтересу до галузі чи недостатньої обізнаності щодо її перспектив. Зроблено висновок щодо ряду важливих кроків, які слід вжити для покращення ситуації.

У статті розглянуто безпечні і здорові умови праці як один із ключових складників гідної праці, на підставі чого зазначено, що одним із пріоритетних напрямів реалізації державної політики щодо забезпечення практичної реалізації людського потенціалу нації є створення належних, безпечних і здорових умов праці. Аналіз поглядів науковців із досліджуваної проблематики свідчить, що вони одностайні в тому, що гідна праця для індивіда обов'язково має характеризуватися безпечними і здоровими умовами праці для його життя і здоров'я. Зроблено висновок, що забезпечення права на безпечні та здорові умови праці є основним складником концепції гідної праці, без якого неможливо реалізувати конституційне право людини на працю, забезпечити чіткий і прозорий механізм у справі її охорони тощо. Нині концепція гідної праці стає одним із головних напрямів діяльності у сфері праці й соціальної політики не лише для Міжнародної організації праці та Організації Об'єднаних Націй, а й для окремих країн. Нині Україна створює всі передумови, щоб гідна праця сприяла її економічному зростанню та підвищенню захисту прав працівників. Акцентовано увагу на тому, що найвищим завданням сучасного трудового законодавства має бути забезпечення всім громадянам України, які перебувають у трудових відносинах, захисту права на безпечні і здорові умови праці. Охорона здоров'я має бути пріоритетною в діяльності держави, оскільки вона відповідальна перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я й збереження генофонду народу України. Для створення сучасного й ефективного трудового законодавства й удосконалення права на належні, безпечні і здорові умови праці Україна має взяти до уваги міжнародний досвід, спираючись на міжнародно-правові акти й нормотворчу практику МОП, що є своєрідними стандартами, на які треба рівнятись.

У статті досліджено життєвий та трудовий шлях першого випускника Криворізького національного університету, студента Криворізького вечірнього робітничого технікуму 1922-1926 рр., одного з організаторів гірничорудної промисловості Кривого Рога, учасника повоєнної відбудови Криворізького залізо- рудного басейну, першого в історії Криворізького гірничорудного інституту Героя Соціалістичної Праці. Біографія Андрія Павловича Жмайла (1903-1961) – є яскравим віддзеркаленням радянської епохи в історії України, вмістилищем ключових подій та явищ першої половини ХХ століття, а саме: утворення робітничих факультетів для навчання малоосвіченого пролетаріату і селянства, в одному з яких (Криворізькому вечірньому робітничому технікумі) А.П. Жмайло отримав кваліфікацію гірничого техніка; кампанії коренізації – українізації 1920-х – початку 1930-х рр., що забезпечила можливість кар’єрного зростання представникові української нації і знайшла відображення у навчальних планах тогочасних вищих навчальних закладів України; форсованої індустріалізації міжвоєнного періоду, внаслідок якої було утворено гірничорудну галузь соціалістичного Кривбасу; Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.), під час якої було проведено безприкладну у світовій історії евакуацію виробничих сил в глиб країни та продемонстровано масовий трудовий героїзм; післявоєнної відбудови зруйнованого господарства, коли було проведено реевакуацію виробництв і кадрового потенціалу зі Сходу на Захід і забезпечено функціонування відновленого народного господарства. Андрій Павлович Жмайло уникнув сталінських репресій, однак, жив в умовах тоталітарної дисципліни, яка жорстко карала за помилки, допущені у роботі: у 1935 р. Жмайло був знятий з посади, виключений з партії і отримав судовий вирок. Однак цей прикрий епізод фактично не вплинув на біографію випускника КВРТ і не завадив йому здобути звання Героя Соціалістичної Праці у 1958 р., що, в принципі, було нетипово для радянської практики державних нагород.

Актуальність. Наявність і кваліфікаційний рівень кадрових ресурсів відіграє ключову роль у покращанні здоров'я населення, зокрема, порожнини рота, більшості хвороб якої можна запобігти. Упродовж 1993-2013 років чисельність лікарів-стоматологів в Україні зростала щороку на 1,3%, а у 2014-2018 роках – зменшувалася на 2,9%. Має місце зростання чисельності лікарів-стоматологів у приватному секторі, трудова міграція в інші країни, значна регіональна варіабельність забезпеченості населення, що обумовлює актуальність проблеми. Мета: провести аналіз кадрового забезпечення стоматологічної допомоги (на прикладі Житомирської, Харківської та Чернігівської областей); визначити напрями розвитку кадрових ресурсів стоматологічного профілю. Матеріали та методи. Медико-статистичний аналіз даних Центру медичної статистики МОЗ України, Державної служби статистики України та обласних стоматологічних поліклінік досліджуваних регіонів за 2010-2019 роки (усього 18 од.). Методи: логіко-структурного та порівняльного аналізу, узагальнення, графічний, описового моделювання. Результати. У досліджуваних областях при від’ємній динаміці кадрового забезпечення, працював потужний корпус лікарів стоматологічних спеціальностей високого кваліфікаційного рівня. Коефіцієнт сумісництва у 2010-2019 роках (у Житомирській області 0,99 – 0,88, Чернігівській –1,03 – 0,95, Харківській – 0,84 – 0,87, Україні – 0,89 – 0,87) вказав на надлишок фізичних осіб лікарів щодо штатних посад. У той же час кадровий потенціал використовувався не на повну потужність, що доведено постійно низьким рівнем здоров’я порожнини рота населення та звернень за профілактичною стоматологічною допомогою. Причиною проблем з надання профілактичних заходів, зокрема, є ліквідація в ході реформування галузі закладів стоматологічного профілю на первинному рівні, низька забезпеченість лікарями загальної практики – сімейної медицини, прогалини у підготовці зубних гігієністів. Висновки. Першочергові заходи з розвитку кадрових ресурсів стоматологічного профілю полягають у дослідженні потреб населення у стоматологічній допомозі, приведення у відповідність їм спеціалістів стоматологічного профілю та державного замовлення на їх підготовку закладами вищої освіти. Забезпечення профілактичної стоматологічної допомоги можливо за умов підготовки достатньої кількості лікарів первинної медичної допомоги, зубних гігієністів і включення останніх у команди спеціалістів і фахівців первинної ланки.

Освітня інституція України переживає нелегкі часи. Особливо це стосується закладів професійно-технічної освіти, які в переважній своїй більшості лише стають на шлях оновлення. Реформування професійно-технічної освіти відбувається повільно. Ця освітянська ланка ще не посіла належного місця у загальному процесі перебудови суспільного виробництва і відтворення трудових ресурсів країни, хоча й має такий потенціал. Трансформацію професійно-технічної освіти сучасні фахівці розглядають комплексно, як філософську, соціально-економічну та педагогічну проблему. Традиційна модель професійно-технічної освіти, заснована на радянській спадщині жорсткої централізації та управління, вичерпала себе і потребує оновлення та модернізації. Затребуваність на випускників професійних (професійно-технічних) училищ в Україні щороку зростає. Однак держава не в змозі справитися з проблемою налагодження роботи цих закладів через економічні, фінансові та ряд інших причин, що накопичилися за роки. Зміни сучасного суспільства, в тому числі в освітній сфері, вимагають керівників нового рівня. Актуальності набуває управлінська компетентність керівника щодо формування корпоративної культури організації. Доведено, що робота злагодженої команди є більш ефективною, ніж індивідуалізована праця, навіть високопрофесійна. Великі компанії, які стали світовими лідерами, вже давно відчули взаємозв’язок продуктивності праці від духовного й психологічної комфорту, ступеню єдності та спільності працівників. Корпоративна культура є стратегічним маркетинговим ресурсом, ефективним інструментом управління в руках керівника. Практика роботи багатьох організацій засвідчує, що ділова єдність залежить безпосередньо від духу та атмосфери, яка створюється в організації. Новий компетентнісний підхід, за яким працюють університети Європи з кінця ХХ ст. та активно впроваджується в Україні, вимагає підготовки особистості керівника, котрий в майбутньому володітиме не лише сумою знань, вмінь і навичок, а зможе діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Важлива психологічна готовність керівника, уміння підготувати колектив до роботи в умовах соціальних та освітніх трансформацій.

Дисциплінарна відповідальність працівників поліції розвивається динамічно, але досить безсистемно, що не дозволяє в належній мірі використовувати потенціал даного виду юридичної від- повідальності як важливого засобу підтримки службової дисципліни в апараті державних органів, створення адміністративно-правових засобів попередження та припинення правопорушень як пра- цівників, так і роботодавців, забезпечення прав і законних інтересів працівників Національної поліції тощо. Аналіз чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що існуюча модель дисциплінар- ної відповідальності поліцейських знаходиться під сильним впливом трудового права з притаманною йому диспозитивністю, що суперечить адміністративно-правовій концепції побудови дисциплінар- ного законодавства і передбачає широке застосування методу імперативного регулювання державно- службових відносин. Це, на наш погляд, і зумовлює вкрай низький ефект від застосування до поліцей- ських заходів дисциплінарної відповідальності та не дозволяє забезпечити належний рівень виконання дисципліни в державному апараті. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, де санкція за вчинене правопорушення є невідворотною, вирішення питання про невідворотність покарання за вчинення дисциплінарного про- ступку знаходиться у відомстві посадової особи, наділеної дисциплінарно-юрисдикційними повнова- женнями. При цьому, як показують дані правозастосовної практики, надане йому «право-обов’язок» застосувати дисциплінарне стягнення часто залишається нереалізованим. У статті ставиться завдання розглянути та проаналізувати поняття, зміст та сутність дис- циплінарної відповідальності поліцейського, а також визначити її функції, за допомогою яких здій- снюється правомірний характер виконання заходів покарання за вчинення проступку працівником. Висновки цієї статті дозволять у найбільшій мірі розібратися в понятійному апараті дисциплінарної відповідальності саме такого специфічного суб’єкту трудових правовідносин, як працівники Націо- нальної поліції України.

У статті автором зроблено спробу розглянути концептуальні засади освітньої мобільності в науково-освітньому просторі України та Європи за схемою мобільність – види мобільності – академічна мобільність, професійна мобільність – освітня мобільність. Акцентовано не лише на академічній мобільності вищої школи, але й розкритті її можливостей у системі неперервної освіти, зокрема загальної середньої освіти. Автором проаналізовано сутність освітньої мобільності, сформульовано власне визначення поняття «освітня мобільність», уточнено її складові частини: академічна мобільність, наукова мобільність, професійна мобільність. Освітню професійну мобільність розкрито як внутрішній механізм розвитку людини, як якісне й ефективне перетворення навколишнього професійного й життєвого середовища, а не лише як можливість для суб’єктів освітнього процесу навчатися, працювати за кордоном або як інструмент отримання дипломів. Звернено увагу на розбудову системи національної освітньої мобільності, яка сприятиме якісному професійному розвитку впродовж усього життя, відкриватиме можливості для отримання неперервної освіти, постійного поглиблення компетенцій, формування актуальних знань, гнучкості, критичності мислення, творчої ініціативи, розвитку високого адаптаційного потенціалу. Чільне місце в статті відведено внутрішній освітній мобільності, яка збільшує шанси людини на самореалізацію, підвищує якість трудових ресурсів національної економіки, що, на думку автора, має стати відповіддю освітньої системи України на виклики глобального освітнього простору. Перспективними напрямами подальших розвідок автор вважає дослідження освітньої мобільності системи неперервної освіти України, зокрема віртуальної мобільності, оскільки вона є характерною ознакою суспільства знань, а також сприяє осучасненню освітньої діяльності в умовах глобалізації суспільства.

У статті проведено теоретичне обґрунтування процесів, що викликають необхідність трансформації простору, в якому здобувачі бухгалтерської освіти отримують можливості набувати усі необхідні компетентності для швидкого переходу від навчання до трудової діяльності за обраним фахом. Дано критичну оцінку стану вітчизняної системи підготовки бухгалтерів і аудиторів у закладах формальної освіти, яка не реалізує увесь наявний потенціал що можуть запропонувати професійні бухгалтерські організації через інтеграцію в освітній процес результатів неформальної та інформальної освіти. Встановлено, що потенційні роботодавців, як зі сторони бізнесу так і з боку державного сектору економіки постійно підвищують вимоги до випускників облікової спеціальності, вимагаючи, відразу на вході у професію, широкої бази технічних знань та умінь, а також соціальних навиків успішності. Широке змістове навантаження поняття бухгалтерської освіти дозволяє однаково асоціювати її з випускниками освітніх закладів за рівнями визначеними нормативним законодавством в межах формальної освіти, так і з професійними бухгалтерами, що за окремими освітніми програмами отримують професійні кваліфікації або самостійно здобувають окремі компетентності впродовж життя в процесі професійної діяльності на робочому місці. Проте через нездатність університетської бухгалтерської освіти, яка наповнена дозвільними практиками та бюрократичними регламентами, своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються у професії бухгалтера, частина її здобувачів втрачає професійну орієнтацію, яка була сформована на момент вступу до навчального закладу під впливом соціального середовища. У сучасному освітньому просторі питання дидактики, у частині удосконалення методів та організаційних форми навчання, залишається ключовим завданням, яке прямо впливає на розвиток та популяризацію професії. Узагальнено систему понять і уявлень про організаційно-методичні форми навчання, що є елементом посилення методичного забезпечення бухгалтерської освіти шляхом впровадження в навчальний процес нових конфігурацій взаємодії зі студентами. Запропоновані форми роботи потребують проведення функціонального дискурсу з урахуванням семіотичного підходу до вирішення поставленого переліку проблемних питань.

У статті подано аналіз проблеми управління кар’єрою публічних службовців в умовах реформування системи державного управління в Україні. Представлені результати оцінки реформи державного управління та описано фактори, що сприяють успішній кар’єрі публічних службовців, зокрема професіоналізм, мотивація, мобільність, кваліфікація та ін. На сьогодні кожен державний орган заснований на принципі бюрократії. Для ефективного управління суспільством, державою значущими є кадри, які складають бюрократичний апарат. Державний службовець здатний дієво керувати лише в тому випадку, якщо він займає саме «своє» місце з точки зору професійних і особистісних якостей, володіє необхідними ресурсами для трудової діяльності й отримує задоволення від роботи. Констатовано неефективність системи управління професійною кар’єрою публічних службовців, акцентовано увагу на таких проблемах як: неготовність персоналу до моделювання професійної кар’єри, нерозуміння процесів групової динаміки, зокрема механізмів взаємодії та лідерства в професійних групах тощо. Показано що наявність різноманітних теоретичних підходів щодо поняття «кар’єри» знаходить вираження в її наповненості різними складовими. Кар’єра здійснює комбінування в собі таких напрямів діяльності як: вдосконалення рівня професійного, особистісного, загальнокультурного розвитку, різноманітні та різнопланові заходи щодо само презентації, самореклами, формування, зміцнення, підтримки всіх необхідних взаємозв’язків ,котрі сприяють тому, аби реальне внутрішнє зростання було помітним та поміченим й відповідним чином оцінено у середовищі службовців, та відображено у формі зовнішнього зростання (підвищення по службі, оплата праці тощо). Повноцінний розвиток кар’єри практично є неможливим без сприяння кар’єрного середовища, спрямованого на забезпечення необхідних умов щодо зростання та реалізації зростаючого потенціалу особистості.

У статті проаналізовано особливості виявів ґендерних стереотипів української жінки різних періодів історії нашої країни на сторінках журнального періодичного видання «Радянська жінка» та «Жінка». Мета дослідження – описати мовну особистість української жінки радянських і пострадянських часів, виявити характерні ознаки першої та другої, а також проаналізувати мовний матеріал, що репрезентує ці мовні особистості на сторінках публіцистичних текстів. Предметом розгляду були особливості стереотипів, пов’язаних з українською жінкою радянської та незалежної України. Матеріал періодичних видань дає змогу зіставити «знеособлений» образ радянської жінки із нашою сучасницею в усьому розмаїтті її виявів як вільної представниці українства. Для виявлення специфічних значеннєвих моделей фемінних стереотипів, представлених в аналізованих джерелах, у роботі застосовано контекстуально-інтерпретаційний метод та контент-аналіз, а компонентний аналіз дав змогу висвітлити семантичну оригінальність кожного маркера стереотипізованих моделей мовної особистості української жінки. Результати аналізу особливостей мовної поведінки жінки уможливлюють зробити висновок про те, що провідною моделлю радянської жінки була знеособлена мовна особистість, орієнтована на трудові звершення на благо радянського суспільства; родина і жіноча природа внаслідок пропаганди залишаються на периферії. Сучасні жіночі видання намагаються показати мовну особистість української жінки у всьому розмаїтті її комунікативних, психоментальних, емоційних та інших виявів, і ця презентаційна полісемантичність відбивається і в мовному конструюванні, яке синтезує всі виражальні засоби національної мови та її впливовий потенціал.

У статті розкрито етапи життєвого й творчого шляху Андрія Георгійовича Глущенка (1921-2003), відомого педагога, спеціаліста з питань трудового й морального виховання. Висвітлюючи біографію А. Г. Глущенка, автори стисло описують дитячі та юнацькі роки майбутнього педагога, розкривають участь Андрія Глущенка у бойових діях, у вигнанні німецько-фашистських загарбників із сотень сіл і десятків міст України, Молдавії, Румунії. Проаналізовано роботу А. Г. Глущенка як учителя й керівника шкільного колективу. Приділено певну увагу початку наукової діяльності педагога, захисту підготовленої ним кандидатської дисертації й переходу науковця до закладу вищої освіти. Наведено факти з історії Донбаського державного педагогічного університету (у минулому – Слов’янський державний педагогічний інститут), пов’язані з процесами зміцнення й послідовного поліпшення кадрового потенціалу цього закладу. Охарактеризовано наукові пошуки Андрія Глущенка – автора книг «Позакласна робота в початкових класах» та «Трудове виховання молодших школярів у позакласній роботі». Розкрито сутність феномена відношень, що виникають у процесі виконання школярами різних видів діяльності. Виховні відношення, як показав А. Г. Глущенко, формуються під впливом таких чинників організації діяльності: цільових настанов; обсягу й характеру завдання; розподілу на етапи й операції; розстановки учасників колективної справи та розподілу між ними обов’язків; використання прийомів стимулювання; залучення самих учасників до організації праці; позиції вихователя-організатора у процесі діяльності. Розкрито досягнення А. Г. Глущенка як письменника-мемуариста, автора книг «Живим залишитися було чудо», «Роки дитинства», «Жила на землі Людина».

Актуальність. Ефективне використання трудового потенціалу є важливим у забезпеченні сталого розвитку підприємництва України, підвищення рівня його конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. У ситуації відтоку кадрів з металургійної, машинобудівної та інших галузей економіки, активізація та включення трудового резерву у виробничі процеси є необхідною передумовою розвитку економіки регіонів України. Одним з напрямів реалізації цього підходу є створення інклюзивного виробничого середовища та залучення на робочі місця працівників із інвалідністю. Важливу роль при цьому відіграє розробка та реалізація організаційно-технічних рішень по адаптації робочих місць та трудових процесів під можливості працівників із інвалідністю. Прийняття управлінських рішень стосовно адаптації робочих місць та урахування фізичного й психічного стану працівника мають ґрунтуватися на вивченні особливих потреб осіб із інвалідністю з метою попередження погіршення стану їх здоров’я та створення травмонебезпечної ситуації на робочому місці. Мета. Метою статті є аналіз особливостей функціональних станів людини-оператора із інвалідністю задля підвищення рівня ефективності та безпеки системи «людина – машина – виробниче середовище». Методика дослідження. Методика ґрунтується на аналізі функціональних станів осіб із інвалідністю у контексті ефективності та безпеки трудового процесу із застосуванням теорії ланцюгів Маркова для отримання математичних залежностей, що описують ймовірність знаходження людини-оператора з інвалідністю на певному рівні трудової активності. Наукова новизна. Полягає у розробці наукового підходу для дослідження функціональних станів працівника із інвалідністю задля попередження виникнення нещасного випадку чи створення аварійної ситуації на підприємстві. Практичне значення. Отримані математичні залежності дозволяють визначити ймовірність переходу працівника із інвалідністю у певний функціональний стан за наявності деградаційних процесів у системі «людина – машина – виробниче середовище», які можуть призвести до травматизму на робочому місці, а також процесів, що стабілізують систему та підвищують рівень безпеки. Це дає можливість визначити пріоритетні шляхи щодо вдосконалення стану охорони праці на робочому місці

У статті вивчено зарубіжний досвід та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення системи кадрового забезпечення сфери охорони здоров’я в Україні. Виявлено, що в період коронакризи виявилося багато проблем вітчизняної медицини, зокрема у сфері кадрового забезпечення. Адже часто виникали проблеми щодо недостатньої компетентності та дефіциту вітчизняних фахівців медичної сфери, особливо в критичних ситуаціях та обмеженості ресурсів, що впливало на якість і повноту надання медичних послуг населенню нашої країни. Виявлено, що в зарубіжних країнах часто використовують спільно розроблені інформаційні системи іспитів для створення спільного інформатизованого поля майбутніх кадрів через значну міграції населення та з метою попередити невдалу діагностику та надати якісну допомогу з цінними консультаціями. Серед розглянутих іноземних переваг кадрового забезпечення варто виділити США, де персоналом використовуються найновітніші технології як роботи з кадрами так і лікування, навчання з використанням передових технологій та методів. Хоча така система охорони здоров’я створює проблеми доступності медичних послуг, так як система в переважній мірі приватна та розрахована на отримання прибутку лікарнями та страховими компаніями. При обмеженому фінансуванні постає проблема відсутності джерел для проведення наукових та експериментальних досліджень лікарями, що є поширеним за кордоном. Що призводить до втрати творчого потенціалу кадрів охорони здоров’я в навчальних закладах та закладах практики. Зроблено висновок, що сфера охорони здоров’я в Україні потребує значних змін в системі кадрового забезпечення, до найважливіших з яких можна віднести оновлення матеріально-технічного забезпечення та інших засобів закладів охорони здоров’я, підвищення рівня зарплат лікарів залежно від їх досвіду роботи та фахового рівня, створення системи додаткової мотивації та програм стримування трудової міграції випускників медичних закладів вищої освіти та висококваліфікованих вітчизняних кадрів. Проте, на першому етапі до повноцінного впровадження системи страхової медицини це потребуватиме насамперед суттєвого збільшення витрат на охорону здоров’я, що є великою проблемою в умовах постійної економічної нестабільності на незбалансованості державного бюджету.

Агломерація є територіальним об'єднанням різних населених пунктів, пов’язаних економічними, трудовими, соціальними й іншими зв'язками. Однією із найважливіших сфер, в якій потрібно налагодити тісну співпрацю в межах агломерації, є підвищення енергоефективності. Особливістю регіональної агломерації «Дрогобиччина» є її приналежність до Карпатського економічного району, який характеризується найвищою в Україні лісистістю і де місцеве населення традиційно використовує деревину в енергетичних цілях для обігріву приміщень і приготування їжі. Відповідно тут є достатня кількість ресурсів деревної біомаси, яку можна і потрібно використовувати в енергетичних цілях, а також сприйняття цього виду палива як природного і прийнятного. Карпатський регіон має значний потенціал деревної біомаси, доступної для енергетичного використання шляхом залучення лісової деревини, деревини від проведення ландшафтних робіт, залишків деревини від технічної обробки, деревних відходів. Додатковими джерелами деревного палива можуть бути парки, полезахисні лісосмуги, енергетичні плантації, лісонасадження уздовж автомобільних доріг і залізниць, а також сухостій. Ресурсний потенціал енергетичної деревини на території регіональної агломерації «Дрогобиччина» формують ресурси спеціалізованих підприємств, де головними постачальниками деревної біомаси є ДП «Дрогобицьке лісове господарство», Дрогобицьке ДЛГП «Галсільліс» і потенційно КП «Зелений світ» у м. Борислав. У 2017 р. приріст деревини у лісовому фонді аналізованих підприємств становив: у ДП «Дрогобицьке ЛГ» – 113,4; Дрогобицькому ДЛГП «Галсільліс» – 32,2, КП «Зелений світ» – 0,9 тис. м3. Резервом підвищення ефективності використання деревини є порубкові рештки, об’єм яких на зрубах ДП «Дрогобицьке ЛГ» у 2017 р. становив 7,1 тис. м3, а на Дрогобицькому ДЛГП “Галсільліс” за перше півріччя 2018 р. – 0,5 тис. м3. Додатковим ресурсом деревної біомаси для використання в енергетичних цілях можуть слугувати відходи операційної діяльності лісових господарств. Ще одним способом отримання деревної біомаси є вирощування енергетичних плантацій. Для встановлення міри готовності місцевого населення використовувати деревину для опалення домогосподарств, а також чинників, які впливають на масштаби використання енергетичної деревини, було проведено соціологічне опитування населення м. Борислав. З’ясовано, що більшість жителів користуються індивідуальною системою опалення, використовуючи газ або комбіновані котли для опалення. Встановлено, що 40 % респондентів хотіли б змінити систему опалення. За сприятливих умов, таких як постійна наявність ресурсів, дешеві кредити на заміну системи опалення, субсидії на тверде паливо та активне просування деревної біомаси як джерела енергії, частина громадян висловила готовність перейти на опалювання житла енергетичною деревиною.

Сталий розвиток ймовірний лише при врахуванні людського потенціалу як основної цінності суспільства, створенні умов і забезпеченні можливостей для повноцінного його розвитку. Особи з інвалідністю правомірно становлять важливу складову людського потенціалу – розуміння і усвідомлення чого є ключовою засадою соціальної інклюзії. Повноцінна участь передбачає, що людина з інвалідністю є повноправним суб’єктом суспільно-політичних, соціально-економічних і соціокультурних процесів. З цією метою на державному і локальному рівнях має бути забезпечена доступність: доступ до здобуття освіти – від дошкільної до вищої, доступ до закладів соціальної сфери щодо отримання визначених законодавством соціальних гарантій, до закладів охорони здоров’я – щодо отримання якісних медичних послуг, доступ до закладів культури у контексті реалізації творчих здібностей та задоволення соціокультурних потреб у відвідуванні театрів, музеїв, пам’яток історії та архітектури тощо. З огляду на це актуалізується питання підготовки фахівців з надання послуг фізичного супроводу осіб з інвалідністю в Україні. У цій роботі використано низку методів дослідження. По-перше, ми звернулись до аналізу чинного українського законодавства з питань соціального захисту людей з інвалідністю, в тому числі Наказ Міністерства соціальної політики України № 28 від 12.10.2018, яким затверджено перелік соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати. По-друге, здійснено вивчення професійного стандарту за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю». По-третє, розроблено навчально-методичне забезпечення для підготовки фахівців за цією професією, що включає освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника закладу освіти, програму професійної та професійно-практичної підготовки, навчальний план, робочий навчальний план, навчально-методичне забезпечення дисциплін, робочу навчальну програму з виробничого навчання, робочу програму практики, методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт. По-четверте, проведено опитування волонтерів, які забезпечують фізичний супровід людей з інвалідністю щодо вивчення реального стану та проблем, пов’язаних із фізичним супроводом. У контексті мінімізування природно-середовищних бар’єрів у життєдіяльності людей з інвалідністю заслуговує на увагу затвердження професійного стандарту «Супроводжувач осіб з інвалідністю» (наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 1178 від 20.06.2020 р.). Відповідно до Національного класифікатора ДК 003:2010 «Класифікатор професій» введено нову професію «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю». Здобуття професії передбачає присвоєння професійної та освітньої кваліфікації «Супроводжувач осіб з інвалідністю» і відноситься до третього рівня Національної рамки кваліфікації. У межах науково-дослідної теми «Соціально-психологічна реабілітація дітей та молоді з особливими освітніми потребами засобами інклюзивного туризму» (державний реєстраційний номер: 0119U103978) співробітниками Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини у співпраці з Київським міським центром соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів (від 03.07.2020 р. № 55\20) розроблено навчально-методичне забезпечення підготовки фахівців за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю», що включає: програму професійної та професійно-практичної підготовки; навчальний план; робочий навчальний план; навчально-методичне забезпечення для кожної дисципліни; робочу навчальну програму з виробничого навчання; робочу програму практики; методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт (Супроводжувач осіб з інвалідністю, 2020). На основі аналізу визначення понять у різних галузях життєдіяльності людини визначемо супровід як створення різноманітних умов, так і цілеспрямовану реалізацію спеціальних заходів у межах надання послуг – освітніх, соціальних, медичних тощо, що передбачає сприяння і допомога людині кваліфікованими фахівцями у межах тривалого часу з метою вирішення складної життєвої ситуації. Фізичний супровід для осіб з інвалідністю визначено як соціальну послугу для категорії громадян, які мають порушення опорно-рухового апарату, порушення зору, інших нозологій для усунення обмежень життєдіяльності та включення в громаду, зміст якої полягає у супроводженні від місця проживання до місця призначення, а також в інформуванні, наданні побутової та психологічної допомоги особам під час фізичного супроводу. Висновок. Таким чином, введення в дію стандарту професії «Супроводжувач осіб з інвалідністю» та підготовка фахівців з присвоєнням однойменної кваліфікації є суттєвим кроком на шляху щодо забезпечення доступу до суспільних благ всіх категорій громадян, в тому числі з інвалідністю.

Формулювання проблеми. У ХХІ столітті в Україні набули актуальності проблеми щодо підвищення практичної спрямованості шкільної освіти та оцінювання результативності навчання з позиції компетентності учнів як інтегрованого результату навчання. Суспільство потребує людей свідомих, цілеспрямованих, діяльних у побудові свого життя, соціально активних, здатних до індивідуальної творчої роботи, спрямованої на перетворення дійсності та самих себе. Сучасна молодь повинна бути готовою до використання сучасних технічних надбань цивілізації, вміти безпечно їх використовувати, бути екологічно свідомою, швидко адаптуватись у мінливому світі технологій. Освіта повинна забезпечувати адекватність потенціалу трудових ресурсів техніці, технологіям, методам управління виробництвом, які сьогодні оновлюються дуже швидко. Саме політехнічна освіта є одним із базових компонентів загальної освіти, без якого неможливий всебічний розвиток людини, а відновлення політехнічного навчання продиктоване потребами часу і має загальнодержавне значення. Тому, у статті розглянуто проблему підвищення якості шкільної фізичної освіти через реалізацію політехнічного навчання в процесі вивчення фізики, формування в учнів технічних знань та умінь, які відповідатимуть рівню науково-технічного прогресу. Впровадження «політехнічного навчання» здійснюється як через зміст навчального матеріалу, так і через різноманітні форми й методи навчальної діяльності. Матеріали і методи. У процесі дослідження були застосовані такі методи: теоретичні – аналіз, порівняння, систематизація та узагальнення навчально-методичних, науково-популярних та прикладних джерел з проблеми дослідження. Результати. Розглянуто дидактичні можливості застосування технічних задач у шкільному курсі фізики як засобу реалізації політехнічного навчання, розкрито їхні функції та роль у формуванні політехнічних знань та умінь; виокремлено завдання задач технічного змісту, сформульовано вимоги до них, наведено приклади задач технічного змісту з окремих розділів фізики, які сприяють підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, забезпечують формування як ключових так і предметної компетентності учнів, успішне застосування знань у різних життєвих ситуаціях. Висновки. Процес розв’язування запропонованих завдань технічного змісту забезпечує здійснення дослідницької діяльності; активізацію пізнавального інтересу учнів; інтересу до пізнання навколишнього світу та можливості експериментального вивчення фізичних процесів. Реалізація політехнічного навчання в освітньому процесі створює можливості для особистісного самовизначення та самореалізації учнів, для здійснення професійного вибору учнів відповідно до їх інтересів, здібностей, нахилів.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

Одним із основних напрямів підвищення ефективності підготовки кваліфікованих робітників для поліграфічної галузі на теперішній час розглядається навчання, в основі якого лежить концепція дидактично усвідомленої інтеграції технології „класичного навчання” і технології навчання, що ґрунтується на нових інформаційних технологіях.Відомий теоретик виробничої педагогіки академік С. Батишев, аналізуючи вимоги до підготовки робітників, зауважував то тому, що процес їх формування має дві сторони: кількісну, яка характеризується різноманіттям робіт, та якісну, що визначає складність виконаних робіт. Виконання робітником виробничих функцій залежить від рівня розвитку техніки, від того, чи працює робітник за допомогою машинної чи автоматизованої техніки [1, с. 46].Основоположник вітчизняної кібернетики та інформатики академік В. Глушков вважав, що автоматизація інформаційних технологій у редакційно-видавничій діяльності викликана необхідністю виключення помилок виготовлення верстки та її коригування на всіх етапах технологічного процесу виготовлення поліграфічної продукції, починаючи від операцій безпосереднього введення даних до комп’ютера, комп’ютерного редагування, монтажу сторінок або газетної смуги до перенесення підготовлених на комп’ютері копій до автоматичних набірних машин. Крім того, в сучасних автоматизованих редакціях, на думку вченого, мають бути створені редакційні автоматизовані архіви – інформаційно-пошукові документальні дворівневі системи дескрипторного типу, завдяки чому забезпечується можливість вести статистику опублікованих матеріалів і відповідним чином планувати новий матеріал [3, с. 386].Широке впровадження комп’ютерних технологій у поліграфічному виробництві, інтеграція додрукарських, друкарських і післядрукарських видавничо-поліграфічних процесів, об’єднання всіх стадій технологічного процесу виготовлення друкованої продукції єдиним інформаційним потоком, необхідним для спільної роботи обладнання поліграфічного підприємства спричинили потребу у фахівцях інтегрованих професій. Виробничі завдання організації технологічного процесу, зокрема накопичення, збереження, передача і оброблення інформації, зняття її за допомогою реєструючих пристроїв, підключення до джерел інформації, вивчення інформаційних потоків, підтримування баз даних, відбір і реалізація алгоритмів оброблення інформації, виведення графічної й текстової інформації, перевірка якості готової друкарської продукції складають основу функціональної діяльності оператора з уведення і обробки інформації в комп’ютерній видавничій системі, верстальника, препрес-оператора і оператора друкарського цеху. Водночас, варто зазначити, що роботодавці з кожним роком оновлюють поліграфічне обладнання, впроваджують автоматизовані інформаційні системи управління поліграфічним підприємством, що, в свою чергу, потребує від працівників систематичного самостійного підвищення власного професійного рівня відповідно до виробничих інновацій. Отже, зрослі вимоги до готовності майбутніх поліграфістів до оволодіння ними виробничими технологіями з високим рівнем комп’ютеризації виробничих процесів потребують обґрунтування нового змісту, засобів і методів професійної поліграфічної освіти.Досліджуючи техніко-технологічні аспекти розвитку професійно-технічної освіти, академік НАПН України Н. Ничкало приходить до висновку, що зміст освіти повинен мати випереджувальний характер і постійно оновлюватися з урахуванням динамічних змін у різних галузях економіки, техніки, технологіях, узгодження та взаємозв’язок з метою забезпечення наступності навчання і виховання на всіх рівнях неперервної професійної освіти. Винятково важливим, на думку вченого, є регламентування змісту освіти державними стандартами та їх формування з урахуванням галузевої та регіональної специфіки на кожному ступені навчання [6, с. 91].Реалізація інноваційних компонентів освітньої парадигми, як зазначає Е. Зеєр, вимагає оновлення змісту професійної освіти і державних стандартів, що мають бути зорієнтовані не на вихідні програмні матеріали, а на результат процесу освіти, включаючи компетентність і компетенції [5, с. 27]. У цьому зв’язку здається правомірною точка зору, висловлена С. Батишевим про те, що для майбутніх робітників важливо навчитися ще в стінах училища використовувати знання у виробничій діяльності [1, с. 165]. Тому слід підвищувати ефективність методів вивчення теоретичного матеріалу, інтегрувати його з практикою, забезпечувати наступність теорії з практикою. У кожному профтехучилищі, як зазначав учений, мають бути кабінети і лабораторії з кожної професії – майстерня з новітнім обладнанням, механізмами, устаткуваннями, передбачено обладнання автоваматиувазованих класів, кабінетів інформатики і обчислювальної техніки [1, с. 174]. Очевидно, що практична реалізація моделей навчання як інструмента модернізації сучасної професійно-технічної освіти полягає в проектуванні нових педагогічних методик навчання, основаних на інтеграції традиційних підходів до організації навчально-виробничого процесу, в ході якого здійснюється безпосереднє передавання знань, та інформаційно-освітніх технологій навчання.Академік НАПН України В. Биков розглядає методику навчання як модель навчального процесу, яка інтегрує зміст навчання і навчальну технологію. Методика спрямована на цілі навчання; ґрунтується на змісті навчання, який сформований для досягнення цілей; відбиває психолого-педагогічні методи навчання, які обрані для викладання; визначає діяльність учасників навчального процесу, організацію їх взаємодії, характер і структуру використання ними ресурсів навчального середовища, які застосовуються для забезпечення навчання [2, с. 75].До методів навчання майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю ми будемо відносити методи, що активно використовують потенціал педагогічних, інформаційних і комунікаційних технологій для формування і розвитку в учнів знань, умінь, навичок, способів виконання різних видів інформаційної діяльності, зокрема інтеграцію активних проблемних методів навчання, навчання у співробітництві; створення ситуацій актуальності, успіху в навчанні; формування розуміння власної значущості виконання різних видів професійної діяльності.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій є домінуючими складовими засобів інформаційно-освітніх технологій. Ці засоби визначаються І. Роберт як програмно-апаратні і технічні засоби і пристрої, що функціонують на базі мікропроцесорної, обчислювальної техніки, а також сучасних засобів і систем трансляції інформації, інформаційного обміну [7, с. 96].Розширення сфери впливу інформаційно-комунікаційних технологій до будь-якого предметного середовища ілюструє достатньо універсальну схему додатків інформатики і стає за теперішніх умов домінуючою ідеєю в будь-якій предметній освіті. Під впливом цього процесу знаходяться всі предметні сфери діяльності завдяки тому, що широке впровадження і звичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій стає методологічною основою домінування прикладного компонента освіти в галузі конкретної предметної діяльності. Як зазначає професор Ю. Дорошенко, функціональна спрямованість навчання практичного розв’язання завдань засобами інформаційно-комунікаційних технологій має ґрунтуватися на раціональному поєднанні якомога ширшого кола споріднених видів професійної діяльності людини, забезпечувати формування узагальнених уявлень про сферу прикладання та особливості майбутньої професійної діяльності [4, c. 73]. На нашу думку, конструктивна інтеграції засобів і методів навчання у процесі підготовки майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю дозволить вибудовувати навчання відповідно до вимог роботодавців і забезпечить розвиток професійно значущих компетентностей.Розглядаючи весь технологічний ланцюжок перетворення інформації від етапу введення до комп’ютерної видавничої системи до отримання готового відтиску можна виділити єдиний набір завдань, що містить комплекси функціональних завдань автоматизованих робочих місць операторів поліграфічного виробництва (табл. 1).Таблиця 1Функціональні завдання операторів поліграфічного виробництва № з/пСпеціалізація кваліфікованого робітникаФункціональні завдання1Оператор з уведення данихНалагодження параметрів уведення з урахуванням технологічного процесу;автоматизація введення і оброблення інформації;створення профілів пристроїв;налагодження системи.2Оператор-верстальникПідготовка оригінал-макету видання;проведення екранної кольоропроби;урахування параметрів технологічного процесу;підготовка до виведення.3Препрес-операторПеревірка оригінал-макету видання;проведення цифрової кольоропроби;монтаж спуску смуг;контроль спуску смуг;виведення друкованих форм.4ТехнологСтворення технологічної карти замовлення;редагування технологічної карти замовлення.5Оператор друкарського цехуКонтроль виконання операції друку;формування звітних даних про завантаження обладнання;контроль якості на відтиску. Реалізація оновленої методичної системи має здійснюватися на заняттях зі спецтехнології, в процесі виробничого навчання в майстерні, виробничої практики на поліграфічному підприємстві. Підвищення ефективності проведення теоретичних занять має досягатися завдяки застосуванню засобів мультимедійного обладнання, демонстраційних презентацій, електронних підручників і навчальних ресурсів, розроблених викладачами спецдисциплін; використання інтерактивної дошки. У процесі підготовки і проведення теоретичних занять доцільним є використання активних, проблемних методів навчання, навчання у співробітництві.Застосування засобів і методів інформаційного навчання в процесі проведення лабораторно-практичних робіт сприятиме проведенню цікавих і насичених занять. Використання на заняттях виробничого навчання методів „мозкового штурму”, групової дискусії надасть навчально-виробничій діяльності майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю продуктивного, творчого характеру. З-за обмеженої кількості офсетних машин вивчення технології друкарської справи переважно здійснюється за бригадною формою навчання. Майстер виробничого навчання має вибудувати послідовність оволодіння трудовими операціями і прийомами таким чином, щоб частина учнів відпрацьовувала їх безпосередньо на обладнанні, а частина – самостійно, використовуючи електронні освітні ресурси.Розвиток систем автоматизації в поліграфії, представлений на теперішній час на українському ринку множиною автоматизованих інформаційних систем управління поліграфічним підприємством як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва – PrintEffect, Prinect, Annex, АСУ „Типографія”, зумовлює необхідність обов’язкового стажування майстрів виробничого навчання на сучасних поліграфічних підприємствах. Сучасні технологічні процеси друку ґрунтуються на комп’ютерних технологіях computer-to- …: CtF – computer-to-film (з комп’ютера на фотоплівку), CtP – computer-to-plane (з комп’ютера на друкарську форму), – computer-to-press (з комп’ютера в друкарську машину), – computer-to-print (з комп’ютера в друк). Навчання майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю на заняттях виробничого навчання має здійснюватися за допомогою методичних рекомендацій, педагогічних програмних засобів щодо впровадження інноваційних виробничих технологій, розроблених викладачами спецдисциплін та майстрами виробничого навчання ПТНЗ.Висновок. Отже, використання засобів і методів інформаційних технологій у підготовці майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю, завдяки значним дидактичним можливостям, здійсненню впливу на форми організації теоретичного і професійно спрямованого навчання, на активізацію, інтенсифікацію і ефективність навчально-виробничого процесу, дозволить підвищити рівень мотивації до оволодіння інтегрованими знаннями і вміннями, забезпечить реалізацію методичної системи розвитку професійних компетентностей.

В статті людський капітал розглянуто як узагальнена кількість існуючих характеристик людських ресурсів міських та сільських територій. Ці характеристики ми було оцінено за 5 компонентами: демографічна, соціальна, економічна, культурно-освітня та трудовий потенціал. Вивчаючи демографічну компоненту людського капіталу сільських та міських територій за період незалежності України, потрібно відмітити наступні структурні зміни: 1) Зменшення кількості населення; 2) Збільшення частки населення на міських територіях; 3) Зменшення частки населення віком до 14 років; 4) Збільшення частки населення віком старше 65 років; 5) Перевищення частки жінок. Аналіз соціальної компоненти людського капіталу демонструє, що на сільських територіях кількість осіб пенсійного віку зменшилася, а їх частка поступово збільшується. Економічна компонента людського капіталу демонструє динаміку до поступового зростання. Компонента трудового потенціалу людського капіталу характеризується непропорційним зменшенням робочої сили. В загалом, відповідно до проведеного аналізу всіх компонент, людський капітал як сільських та міських територій знаходиться в задовільному стані.

Trends in demographic processes, such as births and deaths, are analyzed. The structure of the causes of mortality in 2005 and 2019 and shifts in the structure of mortality have been determined. The main indicators of the health care system in 1995-2017 are analyzed. The directions and tasks of the started reform of the health care system are determined. Quantitative parameters of changes in the system of vocational and higher education in Ukraine for 2010-2019, which affect the level of development of labor potential, are analyzed. It is noted that there is an imbalance in the labor market. The number of applicants for one vacancy in the professional context is analyzed. Indicators of employment of the unemployed by both private employment agencies and the State Employment Service are given. The connection between the structure of employment and the processes of deindustrialization, which began in Ukraine in the 1980s, is determined. It is indicated that the processes of deindustrialization taking place in the developed countries of the world and in Ukraine have different colors. Deindustrialization in developed countries is viewed positively as a creative process that is supported by the concepts of development "Industry 4.0". In Ukraine, deindustrialization is defined as a negative phenomenon, which is due to the return to the pre-industrial stage of development and is accompanied by a decline in living standards. One of the reasons for the deindustrialization of Ukraine is the decrease in the knowledge intensity of the production of material goods and, as a consequence, the deformation and isolation of the education system from the real needs of the economy. The priority steps of the state policy directed on formation and development of labor potential of a society are defined. These steps should be aimed both at the development of human resources, especially the adult population, and at the support of domestic producers. It is noted that without state support for the development of young industries it is impossible to increase the productivity of the economy and raise living standards.

Статтю присвячено визначенню напрямів розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду на основі результатів емпіричного дослідження. Особистісно-професійний потенціал визначено як системне утворення, яке формується у людини як суб’єкта трудової діяльності, забезпечуючи його поступальний розвиток. Презентовано структуру особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду, що складається з когнітивного (професійні компетенції, система засвоєних особистістю знань), мотиваційного (індивідуальна система мотивів і смислів професійної діяльності – мотивація досягнення успіху; професійно-важливі якості працівника апарату суду – етична та нормативна відповідальність) та діяльнісного (вибір та реалізація певної лінії поведінки і вчинків у професійних ситуаціях – усвідомлена саморегуляція діяльності) компонентів. Результати вивчення комунікативної компетентності (когнітивний компонент) засвідчили, що в досліджуваних більш розвинутими є гностичний (рівень уявлень, знань) і конативний (уміння, навички) компоненти комунікативної компетентності; емоційно-мотиваційний компонент (емпатія, гуманістична настанова) розвинений в меншому ступені. Результати вивчення нормативної й етичної відповідальності (мотиваційний компонент) дозволили зробити висновок, що відповідальність досліджуваних до виконання будь-якої діяльності є вибірковою, а також заради прагнення підтримати певні встановлені норми і традиції. В процесі дослідження мотиваційного компонента зафіксовано переважання мотивації уникнення невдач. Отримані дані за діяльнісним компонентом засвідчили, що в більшості респондентів компоненти системи саморегуляції розвинені на високому і середньому рівнях. Сприяння розвитку особистісно-професійного потенціалу найбільш ефективно може реалізовуватися у формі психологічного супроводу, який повинен містити комплекс організаційних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на формування і розвиток у працівників професійно значущих особистісних якостей, компетенцій, власного ставлення до професійної діяльності. Визначено основні напрями діяльності практичного психолога з розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників апарату суду. Розвиток особистісно-професійного потенціалу повинен мати багатовекторний характер, враховувати визначені структурні компоненти, а також бути особистісно-зорієнтованим. Література Александров, Д.О. (2015). Альтернативні методи перевірки надійності персоналу на основі автоматизованої формалізованої методики скринінгової психодіагностики. Використання поліграфа в правоохоронній діяльності: проблеми та перспективи: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 7–8 листоп. 2015 р.), (с. 63–66). Київ: Нац. акад. внутр. справ. Аліманова, А.О. (2016). Підвищення рівня професійної компетентності працівників апарату суду. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «ПРАВО», 22, 202–205. Дудченко, О.Ю. (2015). Правовий статус осіб, які займають адміністративні посади в суді. (Монографія). Харків : Право. Зеер, Э.Ф., & Павлова, А.М. (2008). Теоретико-методологические основы оценки профессионально-личностного потенциала предпринимателей по ремесленным видам деятельности : Научн.-метод. разработка. Екатеринбург : ГОУ ВПО «Рос. гос. проф.-пед. ун-т». Кочарян, И.А. (2008). Опросник диагностики личностного симптомокомплекса ответственности (ОДЛСО) и оценка его психометрических характеристик. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 807(40), 179–186. Леонтьев, Д.А. (Ред.). (2011). Личностный потенциал: структура и диагностика. Москва : Смысл. Моляко, В.О. (2004). Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини. Практична психологія та соціальна робота, 8, 1–4. Моросанова, В.И. (2001). Индивидуальный стиль саморегуляции: феномен, структура и функции в произвольной активности человека. Москва : Наука. Овсяннікова, О.О. (2016). Професійна етика суддів та працівників суду як чинник, що впливає на формування громадської думки. Підприємництво, господарство і право, 8, 196–200. Павлова, А.М. (2004). Психологические особенности профессионально-личностного потенциала субъекта трудовой деятельности. (Дис. канд. психол. наук). Казань. Поліщук, І.В. (2018). Механізми забезпечення розвитку професійного потенціалу державних службовців в Україні. (Дис. канд. наук з державного управління). Київ. Помиткін, Е.О. (2015). Духовний потенціал особистості: психологічна діагностика, актуалізація та розвиток. Київ : Внутрішній світ. Пономаренко, В.А. (2019). Психология духовности профессионала. Москва, Саратов: ПЕР СЭ, Ай Пи Эр Медиа. Старинська, Н.В. (2017). Адаптаційний потенціал як чинник професійної самореалізації особистості. Психологія: реальність і перспективи, 8, 259–263. Фетискин, Н.П., Козлов, В.В., & Мануйлов, Г.М. (2002). Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. Москва : Институт Психотерапии. Холодная, М.А. (2019). Психология интеллекта. Парадоксы исследования (3-е изд.). Москва : Юрайт. Черновський, О.К. (2015). Судова психологія: парадигма сучасного розвитку. (Дис. докт. юр. наук). Київ. Черновський, О.К. (2014). Юридико-психологічна характеристика суб’єкта суддівської діяльності. Європейські перспективи, 2, 159–166. Шевченко, Н.Ф., & Рожкова, О.О. (2020). Дослідження особливостей особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду. Проблеми сучасної психології, 1(17), 69–77. Шевченко, Н.Ф., & Шевчук, З.М. (2014). Духовний потенціал сучасної молоді. (Монографія). Запоріжжя : Запорізький національний університет. Шпенова, П.Ю. (2019). Апарат суду в системі організаційного забезпечення судової діяльності. (Дис. канд. юр. наук). Харків. Vernon, D. (2009). Human Potential: Exploring Techniques Used to Enhance Human Performance. London; New York : Routledge. Weiner, Irving B., & Greene, Roger L. (2017). Handbook of Personality Assessment. New Jersey : Wiley.

Стаття присвячена обґрунтуванню методичного забезпечення комплексної оцінки трудових ре-сурсів сфери природокористування України на засадах концепцій сталого розвитку та людиноцентрич-ного підходу. Наголошено, що даний методичний базис є складовою загальних методичних рекоменда-цій до комплексної оцінки домінант інвестиційно-інноваційної політики природокористування національ-ної економіки. Запропоновано систему індикаторів для діагностики стану й використання трудових ресу-рсів крізь призму Цілей і завдань сталого розвитку держави з акцентом на структурно-секторальний ви-мір. На основі авторських методичних положень і рекомендацій проведено кількісно-якісну та експертнуоцінку використання трудових ресурсів сфери природокористування України, що дозволило встановитисучасні тенденції та проблеми використання трудового потенціалу секторів даної сфери. На підставі ре-зультатів комплексної оцінки обґрунтовано головні напрями і шляхи підвищення ефективності викорис-тання трудових ресурсів сфери природокористування, які одночасно сприятимуть реалізації соціально-екологічних пріоритетів інвестиційно-інноваційної політики природокористування в українських реаліях.

Статтю присвячено прогнозуванню процесів адаптації, оцінювання функціональних можливостей і ступеня психофізіологічної готовності організму до навчально-бойової діяльності. Визначено, що вплив адаптогенних чинників є найдинамічнішим на початковому етапі проходження військової служби, у нових умовах, коли військовослужбовець має бути здатним швидко адаптуватися до специфіки військово-професійної діяльності. Проаналізовано науково-теоретичні матеріали з питань професійної адаптації молодших офіцерів Збройних Сил України, в яких охарактеризовано адаптаційні психофізичні можливості організму військовослужбовців. Зроблено висновок, що, незважаючи на стійкий інтерес до проблеми професійної адаптації у військовій сфері, досі виникає багато питань, пов’язаних із феноменологією, структурою та механізмами, що забезпечують досягнення збалансованості в системі «військовослужбовець – військово-професійна діяльність» у постійно змінюваних умовах. Процес ускладнюється й тим, що адаптація та адаптаційні процеси у військовій сфері передбачають вивчення усіх вимірів цього комплексного феномена, який, з одного боку, є процесуальним, бо сприяє формуванню нових психічних якостей військовослужбовця, внутрішнім змінам, зовнішньому активному пристосуванню, самозмінам індивіда в нових умовах існування (А.О. Реан, А.Р. Кудашев, О.А. Баранов та ін..), врахуванню дії комплексу різноманітних чинників, а з іншого – результативним, оскільки дає змогу констатувати рівень і ступінь адаптованості армійця в певний момент часу. В будь-якому разі професійна адаптація військовослужбовця, зокрема офіцера, відбувається у професійних умовах і визначає стратегію його професійного становлення й успішності в ній. Такі питання, як розвиток і мобілізація захисту організму від негативних факторів, компенсація порушень в результаті патологічного процесу зв’язків і регуляції і, нарешті, прогнозування характеристик військової трудової та життєдіяльності не можуть бути вирішені без знання психофізіологічної природи та механізмів адаптаційних процесів. Висунуто гіпотезу, що формування і впровадження у практику моделі професійної адаптації молодших офіцерів сприятиме досягненню стратегічних цілей української армії у мирний та воєнний час. Література Кокун, О.М. (2006). Психофізіологія. (Монографія). Київ : Центр навчальної літератури. Корольчук, М.С. (2003). Психофізіологія діяльності: підручник для студентів вищих навчальних закладів. Київ : Ельга, Ніка-Центр. Клименко, В.В. (1997). Механізми психомоторики людини. (Монографія). Київ. Лазуренко, С.І. (2010). Розвиток психомоторних якостей студентів технічних ВНЗ. (Монографія). Київ : ДП Інформаційно-аналітичне агентство. Лазуренко, С.І. (2011). Психофізіологія установок в регуляції моторики людини. (Монографія). Київ : Університет «Україна». Маклаков, А.Г. (2001). Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал, 22(1), 16–24. Режим доступу: https://studfile.net/preview/4225080/page:3/ Овсяннікова, В.В. (2013). Проблеми психологічної адаптації персоналу організації. Проблеми сучасної психології, 2, 85–91. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pspz_2013_2_18 Осьодло, В.І. (2012). Психологія професійного становлення офіцера. (Монографія). Київ : Золоті Ворота. Осьодло, В.І. (2019). Вплив індивідуально-психологічних властивостей особистості на подолання стресових ситуацій. Психологічний журнал, 3. Режим доступу: http://psyj.udpu.edu.ua/article/view/195941 Охременко, О.Р. (2004). Діяльність у складних, напружених та екстремальних умовах. Київ : Національна академія оборони України. Словник іншомовних слів (1997). О.С. Максименко (Ред.). Київ : ГРУРЕ. Реан, А.А. (2006). Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика. Санкт-Петербург : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК. Маркіна, І.А., &. Шкурко, В.В (2012). Стратегія виробничої адаптації персоналу підприємства в сучасних умовах розвитку економіки. Економіка України: реалії, перспективи розвитку ринкових відносин, 20, 544–553. Київ : НДІ Проблеми людини.

Статтю присвячено аналізу особливостей впровадження стратегічного управління на вітчизняних аграрних підприємствах. Зокрема, досліджено підходи до визначення поняття «стратегія» та запропоновано власне визначення даного поняття. Авторами доведено, що головним завданням стратегії є об’єднання всіх видів діяльності підприємства, а також трудових ресурсів з метою отримання ряду переваг над конкурентами та досягнення високих результатів. В процесі дослідження було сформовано і економічно обґрунтовано думку про те, що розробка стратегії – це певний процес, основою якого є потенціал суб’єкта господарювання, а його основною характеристикою може бути виокремлення цілей та відповідних конкурентних переваг у довгостроковій перспективі, що коригуються завдяки вчасній адаптації до змін у зовнішньому середовищі за допомогою інноваційних технологій та ефективного антикризового управління. Крім цього, в процесі розробки обраного напряму дослідження, визначено особливості стратегічного управління аграрним підприємством та проаналізовано фактори, що перешкоджають прискореному розвитку галузі. Виявлено, що у провідних країнах із найбільш розвиненим агросектором значну роль відіграють транснаціональні компанії, і відповідно, сформовано рейтинг найбільших аграрних компаній світу, досліджено їх основні стратегічні напрямки розвитку. Проаналізовано фінансові результати до оподаткування за видами економічної діяльності за останні десять років і частку експорту за видами сільської продукції. З’ясовано, що найбільший експорт аграрної продукції становлять продукти рослинного походження, а головним імпортером української сільськогосподарської продукції є Китай. Розглянуто чинники, що впливають на вибір стратегії розвитку для аграрного підприємства. Також, автором доведено, що наявність стратегії не завжди означає її успішну реалізацію, що зокрема може бути спричинено наступним: невідповідність організаційної структури та обраної стратегії; непорозуміння серед керівників компанії; відсутність системи колективного прийняття рішень; нерішучість керівництва стосовно нових змін; відсутність достатньої кваліфікації та досвіду керівництва у сфері стратегічного управління; невідповідність рекламних замовлень сезонним коливанням їх реалізації; великий обсяг витрат тощо. Запропоновано імплементацію іноземних стратегій на вітчизняному ринку та принципи стратегічного розвитку аграрного сектору України. Розроблено етапи формування стратегії аграрного підприємства та обґрунтовано доцільність їх реалізації на вітчизняному ринку.