Статті в журналах з теми "Транзитне суспільство"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Транзитне суспільство.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-18 статей у журналах для дослідження на тему "Транзитне суспільство".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Дем’яненко, Борис, та Віра Дем’яненко. "КРИЗА ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДОКТРИНИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СОЦІУМУ: ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ". Society. Document. Communication, № 9 (1 вересня 2020): 64–98. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-64-98.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі опублікованих джерел і літератури синтезовано внутрішньосистемні й позасистемні фактори демократичного транзиту сучасного світу, які викликають антидемократичні й антиліберальні трансформації розвинутих ліберальних демократій. Серед внутрішньосистемних факторів виокремлено: 1) державно-правовий аспект, пов’язаний із наростанням невідповідності між темпами ускладнення соціальної структури суспільства й здатністю людини до їх усвідомлення, надзвичайним ускладненням систем управління суспільством, розростанням правової системи, втратою легітимності існуючих форм організації влади і державності; 2) соціально-економічний аспект, пов’язаний із посиленням соціальної поляризації в середовищі національних суспільств, монополізацією ринків великими корпораціями; 3) політико-культурний аспект, пов’язаний із втратою частиною суспільства віри у демократію як найкращий проєкт суспільного розвитку, через неспроможність політичних еліт вирішувати нагальні проблеми – від соціальних до екологічних, прогресуванням на поведінковому рівні маніпулятивних практик, проявів маргінальності тощо.
Позасистемні фактори пов’язані з: 1) глобалістським аспектом, який знаходить практичний прояв у наростанні сировинної, енергетичної й екологічної криз, глобальній зміні клімату, епідеміологічних (пандемічних) спалахах соціальних захворювань, техногенних катастрофах, природних катаклізмах; 2) геополітичними аспектами, які проявляються в посиленні демографічного дисбалансу між західною й незахідною цивілізаціями, звуженням меж суверенітету національних держав, поширенням у світі антиамериканських / євроскептичних настроїв і розширенням соціальної бази авторитарних режимів, перманентним наростанням терористичних практик як методу досягнення політичних цілей; 3) геоекономічним аспектом, який проявляється в послабленні традиційних політичних інститутів як наслідок економізації міжнародних відносин, підвищенні ймовірності фінансово-економічних криз, дестабілізації національних економік периферійних країн, посиленні соціальної поляризації між багатими і бідними країнами, зростанням міграційних потоків у розвинені країни. Зроблено висновок, що проблеми нинішнього етапу демократичного транзиту не можуть ставити під сумнів основоположні принципи ліберально-демократичної доктрини як моделі суспільно-політичної самоорганізації та історичного шляху реалізації суспільно-політичної спільноти загалом й людини як особистості зокрема.
2
Гурик, М. І. "Зростання та стабілізація політичної зрілості культури громадянськості українців в умовах демократичного транзиту". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 26 (2 березня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.907.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті осмислюється проблема становлення культури громадянськості як умови успішного здійснення демократизації політичної системи Україні. Автор проводить системний аналіз змісту поняття, специфічних ознак та чинників культури громадянськості. Доведено, що формування культури громадянськості, як учасницької культури відбувається в процесі реалізації особою і суспільством різних форм політичної участі. Показано, що культура громадянськості розвивається в Україні паралельно із формуванням громадянського суспільства, її продукують соціальні суб’єкти – громадяни, їх групи, об’єднання та організації. Доведено, що громадянськість людини реалізується, через її активну участь у діяльності громади, яка спонукає до активізації громадської самосвідомості, у рамках якої формується діалогова форма політичної участі та активістська політична культура. Наголошено на тому, що електоральна участь громадян, як одна з найважливіших складових культури громадянськості, проявляється циклічно в Україні, як у вигляді неконвенційних активно-протестних форм, так і громадських ініціатив, волонтерських організацій та благодійних фондів, які виникли під час Революції гідності і продовжують активно функціонувати. Зазначено, що протестна форма політичної участі громадян переважає над дискурсною впродовж усього періоду незалежності України. Автор наголошує на тому, що становлення горизонтальних зв’язків між громадянами, у процесі творення інституційних форм громадянського суспільства. сприяє поступовому переходу від піддансько-учасницького до учасницького типу політичної культури. Показано, що розвиток активістської політичної культури залежить від продовження реалізації реформи децентралізації, подолання патерналістських форм суспільної свідомості шляхом підвищення рівня політичної освіченості та активності громадян, становлення ефективних інститутів громадянського суспільства.
3
Shulika, A. A. "Політика соціального партнерства як фактор модернізації соціальних інститутів у процесі демократизації політичного режиму". Grani 18, № 10 (22 вересня 2015): 16–19. http://dx.doi.org/10.15421/1715190.
Повний текст джерелаАнотація:
Демократизація політичного режиму завжди супроводжується глибокими кризовими явищами, які проявляються майже в усіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, трудовій. Демократизація не може відбуватись в одній складовій суспільного життя. Так, наприклад, зміна лише основ формування керівних органів влади або легалізації політичних партій не може призвести до становлення демократичного політичного режиму без створення ринкової економіки, громадянського суспільства, забезпечення участі соціальних груп у прийнятті державних рішень. Перш за все це пов’язано з тим, що демократичний транзит, демократизація, яка проходить лише в одній сфері, стає неефективною та приводить або до створення нового недемократичного режиму, або до формування псевдодемократичного режиму, або до розпаду держави. Тобто процес переходу від авторитарного політичного режиму не завжди має визначений результат та призводить до формування демократичного політичного режиму. Успіх демократизації політичного режиму залежить, перш за все, від здатності модернізувати політичні та соціальні інститути. Соціальне партнерство забезпечує участь основних соціальних груп у соціальнополітичній модернізації держави. Взаємодія роботодавців та найманих працівників забезпечує інституціоналізацію соціальнотрудового життя, створення інституту співпраці соціальних груп з державними органами влади. Створення такого соціального інституту впливає на успішність розвитку демократичних механізмів взаємодії держави та суспільства, створення громадянського суспільства. Модернізація соціальнотрудових відносин за допомогою соціального партнерства забезпечує подолання основних криз демократизації політичного режиму. Це досягається за допомогою формування соціальної та політичної стабільності, що мінімізує можливі негативні наслідки демократичного транзиту політичного режиму.
4
Семенець-Орлова, Інна. "ЦІННІСНИЙ КОНЦЕПТ МИРОБУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 389–401. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-389-401.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано інтегративний потенціал моделі громадян- ського патріотизму для успішного завершення демократичного транзиту в сучасній Україні.
Зазначено, що громадянський патріотизм вимагає критичної кілько- сті патріотів, які мають освітню підготовку до конструктивної взаємодії у складному суспільстві та орієнтовані на забезпечення суспільних інтересів. Наголошено, що рівень громадянської компетентності дітей та молоді на сьогодні в Україні недостатньо високий. Проте, якщо тенденція актуаліза- ції питання громадянської освіти в публічному дискурсі зберігається, то за кілька років модель громадянського патріотизму може стати ефективною для більшості українців. Ця модель виявлятиме особливу дієвість у неста- більному контексті.
Порівняно зміст дефініцій “націоналізм” та “патріотизм”, зіставлено ха- рактеристики сентиментального та конструктивного видів патріотизму. Наголошено, що громадянськість, як і патріотизм, передбачає турботу про суспільний інтерес. Основною складовою громадянства є активна участь особистості в житті суспільства для суспільного блага.
Основою культури громадянськості є орієнтація на громадянську відпо- відальність. Доведено, що громадянський патріотизм — ідеальна модель для складного суспільства, відбивається у прихильності особи до інтересу кра- їни (суспільного, публічного інтересу), активній позиції щодо його захисту та виконання громадянських обов’язків поряд з обґрунтованою (і афектив- ною, і раціональною) позитивною оцінкою загальнокраїнових реалій гнуч- кого формату. Проаналізовано поняття громадянськості з точки зору підходу стратегемності. Дістало подальшого розвитку дослідження “педагогіки ми- ру”. Приділено увагу особливому інструментальному потенціалу освіти для розвитку культури громадянськості в українському суспільстві.
5
Жеребятнікова, І. В. "Управління політичними конфліктами у транзитних суспільствах". Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Політологія, № 2 (33) (2017): 327–31.
Знайти повний текст джерела
6
Жеребятнікова, І. В. "Управління політичними конфліктами у транзитних суспільствах". Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Політологія, № 2 (33) (2017): 327–31.
Знайти повний текст джерела
7
Безрук, О. О. "МОБІЛЬНІСТЬ І ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ ТА СУСПІЛЬСТВА: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 1-18 (2019): 16–27. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.18.2.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто актуальні проблеми дослідження мобільності й трансформацій політичної системи та суспільства на теоретичному рівні. Проаналізовано базові варіанти станів політичної системи як неконсервативної, дисипативної системи. Інтерпретовано основні стани політичної системи, встановлено зв’язки між цими станами. Досліджено типологію аттракторів системи, як детермінант її розвитку та чиннику кризового стану. Приділено увагу проблемі демократичного транзиту як окремого варіанту трансформаційних процесів, наведено механізми його реалізації. Артикульовано проблему впливу еліт на трансформаційні процеси. Розглянуто проблему перспектив демократизації на глобальному рівні. Досліджено аспект мобільності як специфічного набору процесів, що дозволяють проявлятися різним формам економічного, соціального та політичного життя.
8
Trebin, M. P. "On the way to an open society: post-soviet transit." Ukrainian Society 29, no. 2 (July 10, 2009): 141–53. http://dx.doi.org/10.15407/socium2009.02.141.
Повний текст джерелаАнотація:
The author analyzes the post-Soviet transit in the frame of the conception of open and closed societies, proposes his vision of this transit due to a change in paradigms of a closed militarized society, closed criminalized society, and closed police society, and presents peculiarities of these paradigms.
9
Гришко, У. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ ДОГОВІРНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Юридичний вісник, № 5 (21 грудня 2021): 17–26. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2241.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано аналіз теоре-тичних та методологічних аспек-тів підстав договірного правовогорегулювання в сучасному глоба-лізованому та транзитивномусуспільстві.Проведений контент-аналізчинного законодавства різногалу-зевого законодавства дає можли-вість мотивувати затребуваністьдоговірних конструкцій, котрізалучені до регулювання відносин.Загалом, сучасна практика свід-чить про відсутність погодженоїконцепції договірного регулювання,що вказує на можливі прогалини врегулюванні та породжує проблемипраксіологічного характеру.Вказано, що важливою підста-вою впровадження договірного пра-вового регулювання є узгодженняйого меж з державно-дозвільнимирежимами. Аспекти співвідно-шення можуть бути різними: пара-лельне та одноосібне функціону-вання одного з видів регулювання.Доведено, що не можна допускатиколізійності регулювання.Виокремлено теоретичні під-стави договірного правового регу-лювання в сучасних умовах роз-витку суспільства, а саме: потребадвостороннього/багатосторон-нього волевиявлення суб’єктівправовідносин; має містити унор-мований консенсус договірних сто-рін; імплементування в договірнихвідносинах особистої волі сторін;націлення досягає корисного соці-ального результату; можливістьурегулювання відносин за допомо-гою індивідуальної норми.Авторами вмотивовано, щоосновою сучасного методологію-вання в репрезентованій сфері ана-лізу має стати: поєднання підхо-дів узгодженості приватного тапублічного регулювання, що перед-бачає поєднання індивідуального(договірного) та публічно-пра-вового критерію у формуваннісуспільних відносин, відображаєнеобхідність розумного пропорцій-ного вибору у визначенні закономір-них засобів і механізмів юридичнорегламентованої та дозволеноїповедінки; синергетичний підхід,що є корисним під час дослідженняоновленого розуміння всіх правовихявищ у глобальному суспільстві тасприяє виокремленню транзитив-них підстав договірного регулю-вання; розширювальний підхід, щовідображає експансію договірногорегулювання шляхом проникненнядоговірного права в публічно-пра-вові сфери і трансформацію всієїправової політики в бік гуманізаціїправа, лібералізації правових відно-син, демократизму та ціннісноговиміру прав людини.
10
Вонсович, Сергій. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ТРАКТУВАННЯ ТРАНЗИТИВНИХ ПРОЦЕСІВ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 196–200. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зроблена спроба ретроспективного аналізу концептуальних підходів теорії політичного транзи- ту кінця 1990-х – початку 2000-х років як складових частин політичної транзитології. Обґрунтовано причини необхідності переосмислення та затребуваності окремих теоретичних положень і підходів до транзитивних процесів. Визначено, що науковий потенціал політичної транзитології не вичерпано і, як важливий аналітичний інструмент, теорія транзиту не має бути відкинута. Доведено, що змістом новітнього періоду розвитку транзитології став аналіз переходів не від традиційного суспільства або правого авторитарного режиму, а від «соціалістичного» типу суспільства. Зазначено, що багатовекторність форм переходів є досить різноманітною, їх не можна заздалегідь передбачити. Зауважено різноманітність підходів щодо аналізу політичного тран- зиту. Зокрема: транзитивні переходи в посткомуністичних країнах як складник єдиного глобального процесу демократизації; транзитивні переходи в посткомуністичних/пострадянських країнах як специфічне явище за стартовими умовами, акторами політичного процесу і завданнями стабільності та стійкості демократич- ного розвитку в посткомуністичних країнах. Доведено, що у вивченні політичного транзиту можна визначи- ти три найбільш вагомі напрями дослідження перехідних періодів – елітистський, інституціональний і аналіз проміжних й альтернативних форм постперехідних режимів. Проаналізовано три ідеальні типи пострадянсь- ких авторитарних режимів: автократію, олігархію, ексклюзивну республіку. Визначено, що представники теорії інституціоналізму, які орієнтувалися насамперед на інституціональні макроструктури, намагалися через еволюцію політичних інститутів, їхніх регулювальних правил і норм розкрити глибинні механізми політичної динаміки. Доведено, що інституціоналізм у поєднанні з теорією раціонального вибору,набув статусу однієї з найважливіших методологічних засад досліджень переходів.
11
Kozminykh, Alena. "ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОГО ТРАнЗИТУ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 123–32. http://dx.doi.org/10.15421/352014.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто феномен політичної стабільності у перехідних політичних системах. Визначено, що під політичною стабільністю варто розуміти стійкість політичної системи, що виражає корінні інтереси основних соціальних груп та забезпечує соціально-політичну стабільність суспільства і відсутність у ньому гострих соціальних і політичних конфліктів. Відзначено, що фундаментальною умовою забезпечення політичної стабільності в Україні є припинення збройного конфлікту, повернення захоплених територій та досягнення миру та соціальної стабільності в державі.
12
Лахижа, Микола Іванович, та Світлана Борисівна Єгоричева. "ОСМИСЛЕННЯ ТВОРЧОСТІ ТА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ЖІЛЬБЕРА ДЮРАНА У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ УЧЕНИХ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 85–101. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-85-101.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано осмислення творчості Ж. Дюрана у наукових дослідженнях вчених посткомуністичних країн, насамперед, з точки зору її креативності для усвідомлення процесів посткомуністичної трансформації. Зокрема, акцентується увага на онтологічному статусі “антропологічного траєкта” Ж. Дюрана, що має на увазі позиціонування між суб’єктом і об’єк- том, центральним і периферійним, раціональним та емоційним, внутрішнім і зовнішнім тощо. Саме це надає можливості науковцям посткомуністичних країн використовувати концепт “траєкта” для характеристики перехідного періоду між двома станами розвитку суспільства. Суттєвими зазначено й психологічні особливості свідомості, які застосовуються і для характеристи- ки трансформаційних станів суспільств. Виявлення, систематизація та аналіз праць науковців посткомуністичних країн, в яких характеризується творчість Ж. Дюрана чи використовуються його ідеї і наукова методологія, дозволили дійти висновку про різницю у підходах та акцентуванні уваги на певних частинах творчості Дюрана. Це зумовлюється політичними, соціальними та культурними особливостями окремих країн і необхідністю враховувати й характеризувати проблеми сьо- годення. Виділено напрацювання учасників Української школи архетипіки, М. Карвовської та С. Ясиновича (Польща), О. Дугіна (Росія) та відзначено помітну роль учня Дюрана М. Маффесолі (Франція). Втім, у переважній більшості посткомуністичних країн творчість Ж. Дюрана досі залишається маловідомою, а його ідеї використовуються, насамперед, психологами та мі- фознавцями. Спільним у посткомуністичних країнах є прагнення осмисли- ти ідеї Ж. Дюрана та використати їх для пояснення мінливого сьогодення, що й призводить до зацікавлення творчістю Дюрана соціологів, політологів та представників науки державного управління. Зазначено також і спро- би використати методологію Ж. Дюрана для усвідомлення цивілізаційних процесів, зокрема, обґрунтування особливостей російської цивілізації для її протиставлення західній, чи критики таких підходів. Проведений аналіз переконливо свідчить про доцільність ширшого засто- сування методологічних підходів Дюрана для осмислення управлінських, соціальних та інших проблем транзиту, а також для розвитку психології, мі- фознавства та літературної критики, що обумовлює активізацію перекладу та видання творів Ж. Дюрана.
13
Калакура, Ярослав. "ЛЮДИНОЗНАВЧЕ ОСМИСЛЕННЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 198–204. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.198-204.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі аналізу української історіографії 1991–2018 рр. висвітлюється методологія і сут- ність антропологічного підходу в дослідженні Соборності України, обґрунтовується переміщення уваги з конкретних подій і документів на їх учасників і творців, на людей, задіяних у процесах. Виділено три етапи історіографії Соборності: перший – 1991–2004 рр.; другий – між Помаранчевою революцією і Революцією Гідності і третій – сучасний. Відстежено домінуючі тенденції дослідження проблеми, зокрема: перехід від висвітлення Соборності як Акту Злуки до трактування її як тривалого і транзит- ного процесу; Соборність стала об’єктом міждисциплінарних досліджень; застосування цивілізацій- ного та антропологічного підходу до осмислення Соборності і перехід від студіювання історії подій до історії людей. Виокремлено три сегменти об’єкту людинознавчого погляду на проблему: ідейні натхнен- ники, організатори і учасники соборницького процесу; носії соборницької ідеї; дослідники Соборності. Висловлені пропозиції та рекомендації щодо подальшого дослідження Соборності, утвердження державної та духовної єдності українського суспільства.
14
Omelchenko, Stanislav Valentinovich. "ІНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ: БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 88–94. http://dx.doi.org/10.15421/342126.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості взаємодії політичних інститутів у контексті забезпечення стабільного функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Мета дослідження – встановлення політико-інституційних засад політичної стабільності в контексті безпекового виміру сучасних демократичних політичних відносин. Охарактеризовано важливі риси територіального розподілу компетентних інституцій в сфері безпеки. Підкреслено, що спроможність конкретної особи або групи осіб ухвалювати рішення в безпековій сфері свідчить про високий рівень розвитку демократичної політичної системи. Проаналізовано причини та механізми, за якими політична конкуренція в умовах демократії належить до постійно діючих умов взаємодій в рамках встановлення стану політичної безпеки. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває «безпековий контур» політичної системи. З’ясовано, що вертикальний вектор підпорядкування політико-інституційної структури політичної стабільності властивий не лише авторитарним, але й демократичним країнам. Розкрито процеси формування швидких відповідей на кризові загрози, коли прийняття рішень має здійснюватися за скороченою процедурою та у короткі терміни. Доведено, що умови демократичного транзиту значно ускладнюють формування конфігурації інституцій політичної безпеки. З’ясовано, що тимчасові або непрофільні політичні інститути, які здійснюють демократичні трансформації, мають враховувати завдання підтримання необхідного рівня політичної стабільності з метою запобігання викликам політичної безпеки. Припущено, що вихід за рамки повноважень та спроби набути більш високого статусу в системі влади, спонукають до потужних конфліктів, здатних зруйнувати систему зсередини. Встановлено, що однорідність еліти в професійному, освітньому та культурному вимірах до певної міри гарантує спільні ціннісні підходи до питань безпеки. Зроблено висновок, що до інституційної структури запобіганням загрозам дестабілізації належать уряди, парламенти, неурядові організації, партії та рухи, незалежні експертні спільноти, академічне наукове середовище, а також вільні та відповідальні медіа.
15
Bula, Svitlana. "Співвідношення локальної демократії та вертикалі влади". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 15–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-15-33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено моделі взаємодії місцевого самоврядування та центральних органів влади: модель партнерства та модель агента. Локальна демократія передбачає відносини партнерства з органами центральної влади, ба більше, питання, що стосуються інтересів територіальної громади, мають належати лише компетенції органів місцевого самоврядування. Виділено три основні системи здійснення публічної влади на місцях: англосаксонська, романо-германська, іберійська. Розглядаються різні підходи до законодавчого закріплення та регулювання компетенцій місцевих органів влади. Встановлено принципи співвідношення локальної демократії та вертикалі влади: законність (розподіл компетенцій має бути законодавчо закріплений); пріоритетність інтересу громади; автономія (зокрема фінансова) органів локальної демократії, що дозволяє здійснювати належне врядування, формувати органи самоорганізації населення; представництво, участь громадян; контроль (і з боку громадян, і з боку центральних органів влади). Наголошено, що головним інструментом локальної демократії, а також принципом співвідношення з органами державної влади є самоорганізація. Зазначено, що в розвинених демократіях інститути локальної демократії перебувають у відносинах партнерства з органами центральної влади. У перехідних суспільствах на початкових етапах транзиту органам локальної демократії не приділяють належної уваги, органи місцевого самоврядування намагаються перетворитись на агентів державної влади. Як засвідчує історія європейських країн, кожна з них проходила свій власний шлях побудови дієвого місцевого та регіонального врядування, і не обійшлося без помилок, тому виокремлено деякі аспекти цього досвіду, які доцільно впровадити в діяльність районних рад в Україні.В нашій державі досі зберігається модель агента, органи місцевого самоврядування не володіють належною автономією, не здатні самостійно реалізувати інтереси територіальних громад.
16
Мамонтова, Е. В., та О. О. Ковальова. "Клієнтелізм як політико-психологічний феномен". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 65–72. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.709.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто явище клієнтелізму у розрізі процесів моделювання систем представництва інтересів в політиці. Окреслено історичні етапи його становлення та функціонування. Виокремлено його специфіку як політико-психологічного феномену.
Доведено, що, зростаюча спеціалізація та інституалізація політичної діяльності у демократичних суспільствах не припинила клієнтелістичних практик, не зважаючи на їх архаїчність та невідповідність етичним принципам демократичного ідеалу. Актуальність клієнтелізму пояснюється його глибинною психологічною природою. Клієнтелізм завжди грунтується на персоналізованих обмінах та інструментах впливу, а клієнтела представляє собою спільноту, яка базується на психологічній сумісності матеріально та емоційно залежних від лідера членів, і функціонує на основі їх безумовного підпорядкування.
Обгрунтовано, що на сучасному етапі клієнтелізм здебівльшого знаходить благодатний грунт на локальному рівні політики. Дана характеристика локального політичного режиму. Показано, що локальні політичні клієнтели будуються за принципом вертикальної мережи, в якій в ролі привілейованих «патронів» виступають формальні інститути влади, а залежні від них «клієнти» (різноманітні групи інтересів) намагаються впливати на прийняття рішень через опосередковані механізми нерівноцінного обміну в умовах монополії на доступ до ресурсів. У такій ситуації головним інструментом забезпечення панівних позицій місцевої влади стає адміністративний ресурс. Найбільш наочно специфіка локального клієтелізму проявляється у перехідних суспільствах. Зокрема багатий фактологічний матеріал для аналізу клієнтелізму як соціального, економічного, політичного явища та психологічного феномену надає нам пострадянській простір. Показано, що в період системних трансформацій, клієн-тела може бути прийнятною як «перехідна» модель представництва інтересів в політиці, адже за умов її тимчасовості сприятиме консолідації місцевої влади, місцевих еліт та громади. Втім якщо на зміну клієнтелі не прийде більш інституціалізована система політичних ролей, це може значно загальмувати демократичний транзит.
На основі політико-психологічного аналізу відносин клієнтелістичного типу відзначено, що вони не є антагоністичними демократії та не перебувають у повному протиріччі з бюрократичною логікою її політико-адміністративних інституцій. І хоча офіційні уявлення про легітимні форми представництва інтересів в політиці призводять до дискредитації клієнтелізму і, через це, телепортують його в сфери неофіційних коридорів влади, дане явище залишається структурованою частиною представницьких демократій у силу його психологічної природи.
17
Petrov, Pavlo H. "ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ЕНДОГЕННИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ ТРАНЗИТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 2 (25 грудня 2019). http://dx.doi.org/10.15421/351923.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується інститут громадянського суспільства як один з ендогенних чинників формування зовнішньополітичного іміджу транзитивної демократії. Здійснюється ґрунтовний аналіз наукової дефініції «громадянське суспільство». Досліджуються особливості його функціонального становлення в рамках демократичного транзиту, складові елементи громадянського суспільства. Виокремлюються інструменти збільшення ефективності реалізацій функцій громадянського суспільства в транзитивних демократіях, тим самим виступаючи ендогенним чинником іміджеформування.
18
Балакірєва, Ольга, та Роман Левін. "НАВЧАННЯ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЙНИХ ЗМІН ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ". InterConf, 17 серпня 2021, 146–57. http://dx.doi.org/10.51582/interconf.19-20.08.2021.014.
Повний текст джерелаАнотація:
Доведене, що в середовищі українських учасників процесу навчання впродовж життя (НВЖ) діє, на відміну від решти населення, закономірність міжпоколінських відмінностей ціннісних акцентуацій, установлена модернізаційною теорією Інглхарта-Вельцеля для розвинутих країн попри те, що Україна до таких не належить. Це обґрунтовує гіпотезу, що збільшення чисельності учасників НВЖ сприятиме модернізаційним змінам цінностей в українському суспільстві, чим прискорюватиме транзит до постіндустріальної, демократичної, заможної країни.