Добірка наукової літератури з теми "Торгівля нелегальна"

У статті наведено аргументи на підтримку позиції, згідно з якою державний кордон є першоосновою та цінністю правопорядку будь-якої держави, а відсутність державних кордонів утворює передумови для руйнування правопорядку як ззовні – шляхом безперешкодного поширення на територію держави тих негативних процесів, що безпосередньо впливають на упорядковані внутрішньодержавні відносини (нелегальна міграція, контрабанда наркотичних засобів тощо), так і зсередини – через безперешкодне незаконне переміщення людських ресурсів, культурних, матеріальних та інших позитивних надбань суспільства поза межі держави (контрабанда культурних цінностей, торгівля людьми тощо). Визначено, що відсутність належного правопорядку негативно позначається на ефективності системи охорони державного кордону, призводить до нехтування правовими основами прикордонної безпеки держави, постійних незаконних перетинань державного кордону чи руйнування інших упорядкованих внутрішньодержавних відносин у прикордонній сфері. Територіальне верховенство означає повну та виключну владу держави в межах власної території. Така влада здійснюється цілою системою державних органів. Саме ці органи мають зменшити вразливість (хаос і безладдя) неконтрольованого кордону, щоб поліпшити якість життя мешканців і законних підприємств і зменшити ризик для економічної життєздатності країни. Шлях для досягнення цього полягає в тому, що єдиний спосіб увійти до України – це через законні канали, а ті, хто порушує законодавство про державний кордон, обов’язково були би за це покарані. Державний кордон покликаний бути певним бар’єром для будь-яких загроз жителям відповідної держави, відтак нерозривно пов’язаний із поняттям національної безпеки, що мають забезпечувати ефективні органи правопорядку відповідного державного апарату.

Стаття присвячена розгляду проблем забезпечення безпеки закордонних дипломатичних установ (ЗДУ) України в умовах виникнення терористичних загроз у країні акредитації. Зокрема, автором проаналізовані вирішення завдань забезпечення безпеки ЗДУ під час терористичних акцій в їх оточенні, при блокуванні представництв терористами та захопленні приміщень установ і їх співробітників як заручників. Метою статті став пошук ефективних шляхів забезпечення безпеки закордонних дипломатичних установ України та їх персоналу під час терористичних акцій в країнах акредитації. Наукова новизна статті полягає у дослідженні можливостей розробки сучасної системи організації в ЗДУ, адекватної протидії наявним викликам і загрозам терористичного характеру, а також відповідної актуалізації відповідних правових норм та інструкцій. У статті відпрацьовані конкретні рекомендації щодо дій в екстремальних ситуаціях під час терористичних акцій в оточенні ЗДУ, зокрема, при блокуванні представництв терористами чи захопленні їх приміщень злочинцями, а також утримуванні дипломатичних співробітників як заручників. Висновки. Негативні тенденції сучасного світового розвитку такі як: прояви міжнародного тероризму, організованої злочинності, контрабанда наркотиків і зброї, нелегальна міграція і торгівля людьми; зростання екологічних і природних катастроф, загроз епідемій та пандемії; збереження ескалації заморожених конфліктів і поява нових джерел напруженості, виникнення кризових ситуацій, зокрема, активізація щодо України внаслідок подій на сході терористичної та розвідувально-підривної діяльності спецслужб РФ, покладають на СЗР України та інші спеціальні державні органи завдання належним чином забезпечувати національну безпеку держави, її закордонних дипломатичних установ, їх співробітників і членів сімей, а також відряджених за кордон українських громадян, обізнаних з відомостями, що становлять державну таємницю. Напрацьована світова практика та удосконалення нормативного регулювання у сфері зазначених питань сприятимуть вирішенню завдань забезпечення безпеки ЗДУ під час терористичних акцій в їх оточенні, при блокуванні представництв терористами та захопленні приміщень установ і їх співробітників як заручників.

Відомо що охорона державного кордону є невід’ємною складовою частиною забезпечення національної безпеки держави. Необхідність захисту інтересів держави на її кордонах зумовлює і динаміка розвитку обстановки, а саме: активна діяльність міжнародних злочинних угрупувань щодо транзитного переправлення нелегальних мігрантів через територію України в країни ЄС та подальше удосконалення їх тактики; збільшення масштабів контрабандної діяльності, орієнтація злочинних угрупувань на незаконний ввіз в Україну товарів та вантажів через пункти пропуску , так і поза ними, з залучення озброєної охорони; спроби переміщення через кордон зброї і боєприпасів, наркотичних та психотропних речовин; готовність злочинних угрупувань до здійснення озброєного опору прикордонним нарядам під час затримання великих груп нелегальних мігрантів та контрабандних товарів; активне залучення до протиправної діяльності посібників з числа жителів суміжних держав; Невідповідність чинного законодавства України завданням Державної прикордонної служби щодо протидії нелегальній міграції та контрабандній діяльності на державному кордоні. Проаналізувавши обстановку, яка склалась на державному кордоні, а саме активізація незаконної міграції, міжнародного тероризму, контрабандної діяльності, наркобізнесу зумовлює необхідність продовження роботи щодо подальшого розвитку Державної прикордонної служби – основного суб’єкта системи забезпечення національної безпеки України на державному кордоні[2]. В цих умовах керівництво країни, Адміністрація Державної прикордонної служби України гостро ставлять питання щодо вирішення завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони кордону з активним залученням мобільних підрозділів[8-9]. Наявність і дієвість мобільних підрозділів, як пріоритетний напрямок діяльності Державної прикордонної служби України. В умовах оптимізації організаційно-штатних структур підрозділів ДПС, переходу до більш гнучкої моделі охорони кордону Наявна нормативно-правова база орієнтує на те що основу прикордонної служби повинні складати патрулювання місцевості в межах прикордоння, службова діяльність дільничних інспекторів прикордонної служби, служба прикордонних та спільних з правоохоронними органами і громадськими формуваннями з охорони державного кордону нарядів, робота з населенням прикордоння.[7] Підвищувати об’єктивність і ефективність застосування мобільних підрозділів у таких специфічних умовах рекомендується із застосуванням відповідних методів для прийняття рішень, які засно­вані на збиранні даних з урахування досвіду з минулого. Ця необхідність дає нам змогу вирішувати наукові завдання, що полягають у розробці певних засобів, а саме – моделей тактики дій, методів та методик забезпечення підготовки та здійснення оперативно-службової діяльності ДПСУ.

У статті досліджено поняття загрози в контексті організації пасажирських авіаційних перевезень. З’ясовано, що механізм оцінки та зниження рівня загроз передбачає аналіз, усунення або зниження ризику до допустимого рівня. Основними загрозами, що є похідними від роботи авіаційного транспорту, є проблеми міжнародного тероризму, нелегальної міграції та транснаціональної злочинності. Формами прояву є диверсії, вибухи, захоплення та угони літаків, кримінальна міграція, торгівля людьми, корупція, наркотрафік, контрабанда, порушення митних правил, які справляють суттєвий вплив на політичну, економічну, соціальну, безпекову ситуацію в державі, а тому вимагають уваги як з боку органів державної влади, так і представників громадянського суспільства.

У статті розглянуто окремі аспекти еволюції органі-зованої злочинності в Україні з 1960-х до 2000-х років. Відзначено поширення правового нігілізму серед широ-ких верств населення як формуючу ознаку історичних передумов та соціальної бази організованої злочинності в часи СРСР. Акцентовано увагу на формуванні єдиного конгломерату «криміналітет – економіка – політика», що досі виступає домінуючою формою організованої злочин-ності на пострадянському просторі. Приватний бізнес, сформований в умовах протистояння державній владі, легалізувався і визначив правила, за якими розвивається економіка. У цю сферу інтегрувалися політичні та госпо-дарські еліти СРСР, що капіталізували своє становище. Найбільш поширеними явищами організованої злочин-ності в Україні в 1990-х рр. визначено рекет, наркобізнес, викрадення автомобілів, торгівлю зброєю, викрадення людей для отримання викупу, незаконні фінансові опера-ції, економічну контрабанду тощо. Наголошено на широ-кому територіальному контролі та контролі над галузями економіки, які встановлювалися киміналітетом. Автор зазначає, що для структур організованої злочинності того періоду характерною була чітка ієрархічна побудова (від простих ієрархій типу «ватажок – виконавці» до склад-них структур мафіозного типу, які згодом інтегрувалися у легальні інститути – органи влади, промислово-фінан-сові групи тощо). Автор вказує на те, що у другій поло-вині 1990-х років органи державної влади, зокрема пра-воохоронні, значною мірою витіснили з кримінального середовища традиційний рекет, зайнявши його місце. Ос-новними сферами діяльності тоді були наркобізнес, бан-ківське шахрайство, торгівля зброєю, нелегальний екс-порт нафти та кольорових металів, контрабанда ядерних матеріалів та відходів. Автор доходить висновку, що роз-пад соціалістичної економіки, дезінтеграція СРСР, інсти-туційна неспроможність та криміналізація політикуму призвели до широкої криміналізації суспільного життя на початку 1990-х років. Вуличні банди консолідувалися у потужні кримінальні об’єднання, що почали усвідом-лювати свої не лише економічні, а й політичні інтереси. Їх представники зайняли місця в органах влади на місце-вому та на центральному рівнях, а отримані злочинним шляхом капітали трансформувалися у легальний бізнес.

The approaches to the consideration of the human traffic problem are analyzed. Factors and new tendencies in existence of human traffic are defined. Data of proper sociological research confirm the degree of actuality of problem of human traffic and the state of knowledge concerning this problem of Lvov youth.

Швидкий розвиток технологічних інновацій супроводжується змінами в перенесенні розрахунків у електронний формат, що зумовлює появу нових платіжних інструментів. Із розвитком інформаційних технологій виникає багато нових і різноманітних форм грошей, зокрема електронні гроші та криптовалюти. Розглянуто зарубіжний досвід регулювання обігу криптовалют, зокрема окреслено основні позиції фінансових інституцій. Висвітлено позицію НБУ стосовно обігу криптовалют в Україні та запропоновано зміни законодавчо-нормативного регулювання обігу криптовалют, що передбачені у проектах законів. Проаналізовано проблеми оподаткування майнінгу, пов'язані з використанням віртуальних криптовалют для нелегальних трансакцій, торгівлі наркотиками, зброєю та іншими забороненими товарами, втрати державної монополії на емісію грошей, зниження сеньйоражу центральних банків, зменшення попиту на національну валюту, що зумовлює її знецінення, зміну швидкості обігу, що ускладнює процес визначення швидкості грошей і проведення грошово-кредитного регулювання, неможливість проведення ефективної грошово-кредитної політики, зменшення рівня впливу та усунення фінансових посередників та ін. Окреслено основні напрями вдосконалення регулювання обігу криптовалют на основі порівняння чинного в Україні законодавства з економічно розвиненими країнами Європейського Союзу та світу.