Статті в журналах з теми "Тиск на тканину"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Тиск на тканину.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-45 статей у журналах для дослідження на тему "Тиск на тканину".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Podpriatov, S. S., S. Ye Podpryatov, S. G. Gichka, V. G. Hetman, A. V. Makarov, G. S. Marinsky, V. A. Tkachenko та ін. "ПОРІВНЯЛЬНЕ ВИПРОБУВАННЯ ОРГАННОЇ МОДЕЛІ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОЗВАРНОГО МІЖКИШКОВОГО АНАСТОМОЗУ В ЛАБОРАТОРНОМУ ЕКСПЕРИМЕНТІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (23 липня 2018): 117–24. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9256.
Повний текст джерелаАнотація:
При заміщенні живої свині органною моделлю кишки людини зі свинячого органокомплексу для потреб експерименту незрозумілою є повноцінність збереження діелектричних властивостей стінки кишки та можливості утворення в ній субстрату електрозварного з’єднання.
Мета – визначити відповідність обраної органної моделі потребам лабораторного етапу відпрацювання умов створення міжкишкового анастомозу з застосуванням методу електрозварювання, замість проведення гострого експерименту на тварині.
Матеріал і методи. Дослідили особливості зміни товщини, імпедансу та утворення субстрату електрозварного з’єднання в тканинах тонкої кишки діаметром 24–27 мм та товстої кишки діаметром 27–31 мм. Органною моделлю слугував органокомплекс свині. Його охолоджували до 4 ºС та протягом 6–10 годин доставляли до лабораторії. Там біоімітатор занурювали у теплий (26–32 ºС) розчин 0,9 % NaCl на 10–20 хв. Отримані показники порівняли з отриманими в гострому експерименті на свині масою 45 кг, за згодою комітету з біоетики. Створили 8 електрозварних анастомозів на тваринній моделі та 52 на органокомплексі. Ззовні на електроди прикладали тиск 2,1 Н/мм2 або 3,0 Н/мм2. Подавали імпульсну високочастотну напругу, що рівномірно зростала від 80 В до 120 В впродовж 0,2 секунди. Ділянку з’єднання кишки видаляли для гістологічного дослідження.
Результати. Під зовнішнім стисненням ми відзначили подібність еластичності та щільності, на межі еластичності. У живої тварини була вища об’ємна резистентність м’язового шару, але динаміка стоншання – тотожною, що свідчить про подібність структурної міцності шарів тканини. У первинному імпульсі імпеданс плавно знижувався, після чого плавно зростав. У наступному імпульсі імпеданс миттєво падав, а потім майже лінійно зростав впродовж всього імпульсу. Подібна форма реактивності імпедансу стабілізувалася з другого імпульсу в 92,3 % проб на органокомплексі та 96,2 % – на тварині. В усіх дослідженнях утворювалось щільне з’єднання внаслідок коагуляційних змін пучків гладеньком’язових волокон та колагенових волокон неоднорідної глибини, але з утворенням суцільної безперервної структури.
Висновки. Динаміка стиснення, перебіг електрозварного імпульсу крізь тканину та структура електрозварного анастомозу при використанні органокомплексу були такими ж, як і під час гострого експерименту на тварині.
З огляду на синергійність впливу на тканини кишки при створенні електрозварного анастомозу, розробка технології його створення потребує проведення численних експериментальних досліджень. Враховуючи відтворення у дослідженій органній моделі базових механічних та електричних характеристик живої тканини та очікуваних морфологічних електрозварних перетворень можна зробити висновок, що існує можливість повноцінного заміщення тваринної моделі на цій стадії розробки та проведення тривалого лабораторного експерименту.
2
Орел, Ю. М., А. М. Продан, П. І. Шевяк, Н. Г. Рудковська та Ю. В. Запорожець. "Морфо-структурні зміни діафрагми на тлі змодельованого підвищеного інтраабдомінального тиску різної тривалості". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (30 квітня 2021): 31–37. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.1.12018.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: оцінка ступеня морфо-структурних змін м’язово-апоневротичних елементів діафрагми за дії експериментально змодельованого підвищеного інтраабдомінального тиску різної тривалості.
Матеріали і методи. Робота виконана на 12 нелінійних статевозрілих білих щурах обох статей масою 180–200 г. Експериментальні тварини були розділені на 4 групи залежно від тривалості напруженого інтраабдомінального тиску: 1 група (3 тварини) – до 1 години, 2 група (3 тварини) – до 3 годин, 3 група (3 тварини) – до 5 годин та 4 група (3 тварини) – більше 5 годин. Експериментальний підвищений тиск моделювали за допомогою манжетки та тонометра. З метою оцінки структурних змін у піддослідних білих щурів після виведення їх з експерименту діафрагму відпрепаровували та здійснювали її макроскопічний огляд. Наступним етапом був забір тканини з різних анатомічних відділів (купол, ніжки, сухожильний центр) з їх подальшим гістологічним дослідженням.
Результати досліджень та їх обговорення. Результати гістологічного дослідження свідчать, що загальне знеболення із підвищеним інтраабдомінальним тиском впливає на стан органів і тканин білих щурів і, зокрема, на стан діафрагми. Морфологічно ці зміни характеризуються розвитком гемодинамічних порушень, явищами дезорганізації волокнистих структур сполучної тканини, дистрофічними змінами мʼязової тканини, виникненням запальної реакції. Оцінюючи інтенсивність зазначених змін у експериментальних групах із різною тривалістю загального знеболення, можна простежити пряму залежність між вираженістю структурних змін та тривалістю дії досліджуваного фактора на організм піддослідних тварин.
3
Podpriatov, S. S., S. E. Podpryatov, S. G. Gichka, A. V. Makarov, G. S. Marinsky, V. A. Tkachenko, O. V. Chernets, D. V. Tarnavsky та K. G. Lopatkina. "ДОСЛІДЖЕННЯ ВИМОГ ДО ІНСТРУМЕНТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЕЛЕКТРОЗВАРНОГО З’ЄДНАННЯ СТІНОК КИШЕЧНИКА В ЕКСПЕРИМЕНТІ". Вісник наукових досліджень, № 3 (12 жовтня 2018): 106–9. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9243.
Повний текст джерелаАнотація:
Створення електрозварного міжкишкового анастомозу є очікуваною новою технологією. Упровадження результатів досліджень у спеціалізованому інструменті вимагає попереднього вивчення змін у місці електрозварювання.
Мета досліджень – на основі стендових досліджень із прототипом спеціалізованого інструмента установити вимоги до інструментів для створення електрозварного з’єднання в міжкишковому анастомозі для клінічних випробувань.
Матеріали і методи. В умовах гострого експерименту на свині та лабораторних досліджень на органокомплексах виконали 98 серій досліджень із лінійними та циркулярними електродами. Джерелом електрозварювальних імпульсів були адаптовані клінічні апарати ЕК-300М1 та ЕКВЗ-300 “Патонмед”. Тиск втрати герметичності порівнювали з тиском, який визначали ми раніше, для скобкового анастомозу – (24,2±3,2) мм рт. ст.
Результати досліджень та їх обговорення. Моделювали розташування кишки в циркулярному анастомозі та стискали електродами в діапазоні від 2,0 до 3,0 Н/мм2. Застосовували напругу до 140 В, струм – до 5 А. У 32,4 % спостережень виявлено ділянки від 1/3 до 1/4 довжини кола, із менш щільним з’єднанням, або розрізали струмом. Середня міцність анастомозу в дослідженні склала (36,2±12,3) мм рт. ст., діапазон міцності нещільних ділянок – 12–34 мм рт. ст. При тиску 3,0 Н/мм2 розподіл ефектів електрозварного струму в тканинах був рівномірним.
Висновки. Розміри електродів, величина та межі стиснення тканини, функціональний стан стінки кишки, відведення пари та фіксація від розмикання є чинниками стабільної щільності тканини між електродами, перебігу електрозварного струму та досягнення характеристик електрозварного міжкишкового з’єднання, прийнятних для клінічного впровадження.
4
Zuiev, K. O. "Особливості артеріальної гіпертензії залежно від кількості та розподілу жирової тканини у хворих на цукровий діабет 2-го типу". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 8.64 (22 січня 2015): 29–34. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.8.64.2014.77859.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовані особливості перебігу артеріальної гіпертензії в пацієнтів з ожирінням і цукровим діабетом 2-го типу. Із цією метою обстежені 53 пацієнти (із них 25 чоловіків) віком 55,90 ± 2,15 року з цукровим діабетом 2-го типу й гіпертонічною хворобою І–ІІ стадії та 2-го ступеня. Усім хворим проводилося визначення індексу маси тіла, вимірювання офісного артеріального тиску, добовий моніторинг артеріального тиску,а також визначалася структура тіла методом двофотонної рентгенівської абсорбціометрії.Було виявлено, що в даної категорії хворих середньодобовий і мінімальний рівень систолічного й діастолічного артеріального тиску підвищується при збільшенні загальної маси жирової тканини, а також при збільшенні кількості жирової тканини в абдомінальній ділянці. Крім того, незалежно від статі в обстежених нами пацієнтів мінімальний рівень систолічного й діастолічного артеріального тиску позитивно асоціювався з індексом співвідношення маси жирової тканини в абдомінальній та глютеофеморальній ділянках. Також було виявлено, що в обстежених пацієнтів загальна кількість гіпертензивних епізодів протягом доби збільшується, а тривалість гіпотензивних епізодів зменшується зі збільшенням загальної маси жирової тканини.
5
Скареднов, Д. Ю. "Хімічний склад і фізико-хімічні властивості м’язової та жирової тканини свиней за умов використання білкових соєвих кормів". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 3 (27 вересня 2013): 175–79. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2013.03.38.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведені результати дослідження хімічного скла-ду та фізико-хімічних властивостей м’язової й жирової тканини свиней, відгодованих на раціонах із використанням білкових соєвих кормів різних технологій виробництва: експандування під тис-ком (концентрат сухий білковий соєвий кормовий – КСБСК), віджим під пресом (макуха соєва), екст-рузія (екструдат соєвий). За контроль використа-на макуха соняшникова. Встановлено, що за хіміч-ним складом і фізико-хімічними властивостями м’язова та жирова тканини всіх піддослідних груп свиней знаходяться на рівні нормативних показни-ків, що свідчить про достатньо високу якість сви-нини. У процесі порівняння якісних показників між дослідними групами аналогів вірогідної різниці не встановлено. Проте у м’язовій тканині тварин, відгодованих на КСБСК, простежувалася тенден-ція певного збільшення показників сухої та органі-чної речовини, протеїну й енерґетичної цінності.
The results of the chemical composition and physico-chemical properties of the muscle and adipose tissues of pigs fed on the diets with soya protein feed of different technologies are given: expansion as the pressure (soy protein concentrate, dry fodder – KSBSK), extraction under pressure (soybean cake), extrusion (soy extrudate). Sunflower cake is used as a control. It was found that the chemical composition and physico-chemical properties of muscle and adipose tissue of all experimental groups of pigs are at the level of normative parameters, indicating high quality pork. In the process of comparing quality indicators between the groups of analogues significant difference has not been established. However, in the muscle tissue of animals that are fed on KSBSK, the tendency of increase in the dry and organic matter, protein and energy content was observed.
6
Fylenko, Y. M. "АДИПОКІНИ ТА ГІПЕРТОНІЧНА ХВОРОБА: КЛІНІЧНЕ ТА ТЕРАПЕВТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (14 серпня 2020): 35–40. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i2.11301.
Повний текст джерелаАнотація:
В огляді представлені сучасні дані літератури про фізіологічну та патофізіологічну роль гормонів жирової тканини (лептину, резистину, оментину, вісфатину).
Мета – провести аналіз публікацій, що відображають уже відомі аспекти біологічної дії і регуляції адипокінів, та продемонструвати результати останніх досліджень, а також показати тенденції та перспективи розвитку у дослідженні клініко-патогенетичного значення гормонів жирової тканини.
Результати. Основним механізмом негативного впливу жирової тканини на серцево-судинну систему є її гормональна активність. Існує позитивна кореляційна залежність між цифрами артеріального тиску та рівнем адипокінів у плазмі крові. У статті детально розглянута роль адипокінів в розвитку артеріальної гіпертензії, адже вони беруть безпосередню участь у механізмах підвищення артеріального тиску, атерогенезі, регуляції оксидативного стресу, згортанні крові та розвитку неінфекційного запалення В огляді наведені результати зарубіжних досліджень про взаємозв’язок артеріальної гіпертензії, ліпідного обміну та адипокінового дисбалансу.
Висновки. Порушення секреції та функціонування адипокінів можуть бути провідним фактором у розвитку артеріальної гіпертензії та серцево-судинних захворювань. Дані пептиди мають різноспрямований вплив на організм і при порушенні взаємодії сприяють розвитку соціально значущих захворювань, таких як інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, інсульт, атеросклероз, метаболічний синдром.
7
Bentsa, T. M. "ДИСПЛАЗІЯ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ ТА АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ: СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (11 серпня 2020): 7–12. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i2.11293.
Повний текст джерелаАнотація:
Артеріальна гіпертензія (АГ) займає провідне місце в структурі смертності, збільшує ризик розвитку атеросклеротичних і серцево-судинних ускладнень. Характерною особливістю АГ є висока частота коморбідності. Пацієнти з АГ, як правило, мають одну або декілька супутніх патологій. Коморбідність призводить до взаємного впливу на перебіг захворювань, характер і тяжкість ускладнень, нерідко утруднює діагностику, визначає цільові значення артеріального тиску і особливості вибору антигіпертензивних препаратів.
Основна частина. Одним із факторів ризику, який відіграє важливу роль у патогенезі, але є недостатньо вивченим з погляду розвитку та прогресування АГ, є наявність дисплазії сполучної тканини (ДСТ). Пацієнти з ДСТ частіше мають артеріальну гіпотензію або нейроциркуляторну дистонію, але згодом у цих молодих людей часто формується синдром АГ. Основа формування АГ, поєднаної з ДСТ – дисфункція судинного ендотелію артеріального кровообігу, вираження якої залежить від тривалості, ступеня тяжкості АГ, наявності атерогенних дисліпідемій, ефективності антигіпертензивної терапії та її ангіопротекторної активності.
Висновок. Наявність у пацієнта коморбідності, зокрема, поєднання ДСТ та АГ, потребує індивідуального підходу, комплексної діагностики (клінічних, генеалогічних і лабораторно-інструментальних досліджень) та лікування з урахуванням обох наявних патологій.
8
Коваленко, М. О., П. Г. Герасимчук, Л. О. Зайцев, В. В. Алексеенко, Д. О. Міончинський, О. І. Харченко та М. І. Житній. "ОСОБЛИВОСТІ ОТРИМАННЯ ВІДБИТКІВ ПРОТЕЗНОГО ЛОЖА ПІД ЧАС ВИГОТОВЛЕННЯ ПОВНИХ ЗНІМНИХ ПРОТЕЗІВ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ СУПУТНІМИ СОМАТИЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТА АЛЕРГІЧНИМИ РЕАКЦІЯМИ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 117, № 4 (29 грудня 2021): 53–57. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-42-4.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – удосконалити технологію отримання відбитків для виготовлення повних знімних протезів, налагодити схему взаємодії стоматолога-ортопеда з лікарями інших спеціальностей, подовжити час експлуатації повних знімних протезів за рахунок індивідуального підбору матеріалу для протезування пацієнтам. Методи дослідження. Нами проконсультовано 47 пацієнтів зі скаргами на незадовільну фіксацію і стабілізацію повних знімних протезів. У 17 пацієнтів (36%) були тільки серцево-судинні, ендокринні та нефрологічні захворювання, у інших 27 (58%) – поєднані (з переважанням одного з них), у 3 осіб із групи (6%) перебіг соматичних захворювань утруднювався наявністю алергічних реакцій в анамнезі. Ми використовували розроблений опитувальник, у якому пацієнт протягом 7–10 днів погодинно відзначав суб’єктивні відчуття за ступенем фіксації та стабілізації протеза, наявністю тиску на м’які тканини і часом незадовільної фіксації або стабілізації. Після обробки отриманих результатів та оцінки змін стану м’яких тканин протезного ложа ми визначили часовий інтервал, коли були відсутні симптоми здавлювання під протезом, і те, як він утримувався погодинно. При цьому визначили час, із якого протез починав спадати або погіршувалася його фіксація чи стабілізація. Наукова новизна. Оптимізували технологію отримання відбитків протезного ложа в пацієнтів із супутніми соматичними захворюваннями. Висновки. Виготовлення повних знімних протезів пацієнтам із супутніми захворюваннями та обтяженим алер‑ гологічним статусом слід проводити в стані ремісії супутнього захворювання. Зняття анатомічних і функціональних відбитків необхідно проводити в оптимальний час доби. Для визначення оптимального часу доби необхідно враховувати результати опитувальників, анкет та додаткову оцінку стану м’яких тканин протезного ложа. Індивідуальний підхід у підборі матеріалу для протезування дозволяє уникнути алергічних реакцій у порожнині рота і, як наслідок, покращує фіксацію знімних протезів. Комунікація стоматологів-ортопедів із лікарями інших спеціальностей та детальне вивчення історії хвороби кожного пацієнта збільшують відсоток вдалого протезування. Контроль фіксації та стабілізації протезів у пацієнтів протягом 12 місяців дає змогу стоматологу-ортопеду вчасно відреагувати на ймовірні зміни протезного ложа та скорегувати подальшу тактику лікування пацієнтів із супутніми захворюваннями.
9
Morar, I. K. "Морфологічні особливості грануляційної тканини лапаротомної рани при внутрішньочеревній гіпертензії в експерименті". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (15 лютого 2021): 29–35. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.4.11780.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: в експерименті на дрібних лабораторних тваринах дослідити вплив внутрішньочеревної гіпертензії на морфологічні особливості грануляційної тканини лапаротомної рани.
Матеріали і методи. Експеримент виконано на 102 лабораторних щурах, яким виконано серединну лапаротомію та зведено краї рани простими вузловими швами. Основну групу склали 72 тварини, яким створювали внутрішньочеревну гіпертензію. Групу порівняння склали 48 тварини без внутрішньочеревної гіпертензії. Забір біологічного матеріалу проводили на 1-у, 3-ю та 5-у доби після створення внутрішньочеревної гіпертензії.
Результати досліджень та їх обговорення. Створена внутрішньочеревна гіпертензія призводить до нерівномірного повнокров’я як м’язово-апоневротичного шару, так і грануляційної тканини, збільшення об’єму останньої, а також до переважання відсотка лімфоїдних клітин над фібробластами, що свідчить про затримку репаративних процесів у ділянці рубця. Особливістю венозного повнокров’я за створеної внутрішньочеревної гіпертензії є сладж еритроцитів у венулах та “порожні” артеріоли. Ступінь вираження патогістологічних змін, спричинених внутрішньочеревною гіпертензією, залежить від рівня внутрішньочеревного тиску та тривалості його дії.
10
Khromov, О. S., та N. V. Dobrelya. "Експериментальне обґрунтування застосування фосфатидилхолінових ліпосом як нового гіпотензивного засобу". Biosystems Diversity 16, № 1 (17 березня 2007): 197–203. http://dx.doi.org/10.15421/010833.
Повний текст джерелаАнотація:
В експериментах на спонтанно гіпертензивних щурах показано, що фосфатидилхолінові ліпосоми (ФХЛ) як при одноразовому, так і при курсовому введенні щурам із генетично детермінованою артеріальною гіпертензією викликають достовірне зниження рівня артеріального тиску. Введення ФХЛ викликає нормалізацію дилататорної відповіді судин експериментальних тварин на стимуляцію вироблення ендогенного оксиду азоту. Крім того, ФХЛ усувають властиву артеріальній гіпертензії тканинну гіпоксію. Виявлена залежність гіпотензивної дії фосфатидилхолінових ліпосом від дози. Зроблено висновок про можливість застосування ФХЛ у комплексному лікуванні артеріальної гіпертонії.
11
Gorobeiko, M. B. "Оцінка стану кровопостачання нижніх кінцівок у хворих на діабетичну периферичну поліневропатію без уражень магістральних артерій". EMERGENCY MEDICINE, № 5.60 (3 липня 2014): 58–60. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.5.60.2014.83511.
Повний текст джерелаАнотація:
Обстежено 178 хворих на цукровий діабет 2-го типу з явищами вираженої периферичної поліневропатії. Черезшкірний парціальний тиск кисню (PtcO2) в тканинах стоп був знижений порівняно з нормою у 139 (78 %) пацієнтів. Отримана пряма статистично вірогідна залежність ступеня тканинної ішемії нижніх кінцівок від тривалості цукрового діабету, із найгіршими показниками PtcO2 у хворих із діабетичним стажем понад 12 років. Рівень тканинної ішемії не залежав від статі пацієнтів, статусу тютюнопаління та ступеня компенсації цукрового діабету за показниками глікованого гемоглобіну. У зв’язку з інструментально підтвердженою відсутністю оклюзій артерій гомілок великого та середнього калібру зроблено висновок, що причинами прихованої ішемії стоп є мікроангіопатія та поліневропатія.
12
Podpriatov, S. S., S. E. Podpryatov, S. G. Gichka, A. V. Makarov, G. S. Marinsky, V. A. Tkachenko, S. V. Tkachenko, O. V. Chernets та D. V. Tarnavsky. "Клініко-морфологічні особливості багатоточкового та лінійного товстокишкового електрозварного анастомозу". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 3 (16 жовтня 2018): 50–56. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.3.9229.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: вплив на клінічні властивості герметичної міцності електрозварного товсто-товстокишкового анастомозу особливостей морфологічних перетворень в стінках кишки при застосуванні лінійного та точкового методів з’єднання та різних величин тиску в інструменті.
Матеріал і методи. На ділянках товстої кишки діаметром 31 см в умовах комплексного гострого експерименту на свинях наклали 2 дворядних скобкових анастомози степлером та по 48 електрозварювальних: точковим зварюванням (зубчастий пінцет з тиском на вістрі 1,8 Н/мм2) та лінійним циркулярним (у варіантах тиску на тканину 2,1 Н/мм2 та 3,0 Н/мм2), кінець-в-кінець. Використовували програму електрозварювального апарату «Патонмед» ЕКВЗ-300 (440 кГц). Випробовували анастомози повільним, до 15 мм рт. ст./хв введенням рідини. Сліпим методом обирали варіант дослідження на кожен з 3 типів електрозварного з’єднання: до настання розриву – або до рівня втрати герметичності скобкового анастомозу: 23,5 мм рт. ст. Після цього настомози спрямували на гістологічне дослідження.
Результати досліджень та їх обговорення. Всі електрозварні анастомози залишалися герметичними при тиску розпирання 23,5 мм рт. ст. і надалі втратили герметичність: точковий за тиску 37,2±5,2 мм рт. ст. лінійний (створений під тиском 2,1 Н/мм2 ) – (53,6±9,8) мм рт. ст. лінійний (створений під тиском 3,0 Н/мм2 ) – (62,8±6,2) мм рт. ст. З’єднання в лінійному анастомозі змінювалася в товщині від 0,1 до 0,3 мм, і відрізнялася за морфологічними характеристиками на сегменті 1/3 довжини кола по брижовому краю, де виявили більшу частку щілин та числа проміжків між коагульовано з’єднаними м’язовими оболонками, хоча загалом суцільність коагуляційних змін по колу зберігається. Розрив відбувався в цьому сегменті. Створений під тиском 3,0 Н/мм2 мав значно меншу кількість щілин та краще з’єднання шарів стінки в конгломераті. Товщина точкового анастомозу хвилеподібно змінювалася від 1,8 до 5 мм. В місцях зближення зубоподібних електродів формуються: з’єднання між м’язовими оболонками, просторова орієнтація клітинних фрагментів і волокон, електрозварний конгломерат. Перифокально м’язові шари не зливаються, але перебувають в складі коагуляційного конгломерату, яких охоплює переважно м’язовий та підслизовий шари. Серозні оболонки також з’єднані.
13
Піотрович, С. М., О. В. Васильчук та В. С. Андрієць. "Базові принципи хірургічного лікування рецидиву післяопераційної грижі живота після алопластики". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (30 квітня 2021): 72–76. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.1.11959.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: вивчення причин виникнення рецидиву післяопераційної грижі живота (ПГЖ) після алопластики і розробка практичних рекомендацій для поліпшення результатів хірургічного лікування пацієнтів із даною патологією. Матеріали і методи. За період з 2004 до 2019 рр. у Київському міському центрі хірургії гриж живота з приводу рецидивної ПГЖ після алогерніопластики прооперовано 133 пацієнти: чоловіків – 23 (17,3 %), жінок – 110 (82,7 %). Середній вік пацієнтів становив (59,4±0,8) року. Пацієнти з ПГЖ за класифікацією SWR [8] розподілилися таким чином: хворих із М2-3W1R1 було 80 (60,15 %), М3-5W2R1 – 40 (30,1 %), М3-5W3R2 – 3 (2,25 %), L3W2R1 – 6 (4,5 %), L4W2R2 – 4 (3 %). У 41 (30,8 %) пацієнта рецидив грижі виник упродовж року після операції, у 62 (46,6 %) – на 2-й рік і у 30 (22,6 %) – через 3 і більше років. У 91 (68,4 %) пацієнта була наявна супутня патологія. Результати досліджень та їх обговорення. Причинами рецидиву гриж були: діастаз прямих м᾽язів живота, який не ліквідували при виконанні попередньої операції, малий розмір імплантанту відносно грижового дефекту, технічні похибки при його фіксації, “прорізання” фіксуючих швів з утворенням дефектів в опорних тканинах передньої черевної стінки (ПЧС), відрив сітки від дистрофічно змінених опорних тканин ПЧС, тяжкий перебіг раннього післяопераційного періоду з тривалим підвищенням внутрішньочеревного тиску та запальні ускладнення в післяопераційному періоді з секвестрацією сітки, утворенням лігатурних нориць, відривом та “скручуванням” сітки. При виборі способу повторної реконструкції ПЧС ми враховували морфо-функціональні зміни тканин передньої черевної стінки, наявність діастазу прямих м᾽язів живота, розміри і правильність розміщення раніше вшитого імплантату, розмір грижового дефекту та об’єм грижового випину. У післяопераційному періоді у 3 (2,25 %) пацієнтів спостерігались клінічні ознаки серцево-легеневої недостатності, які виникли на 2–3 добу після операції і були ліквідовані стандартними консервативними заходами. Ускладнення запального характеру мали місце у 6 (4,5 %). Віддалені результати лікування рецидивних ПГЖ вивчені шляхом повторних оглядів у 102 пацієнтів у строки від 1 до 10 років, рецидиву грижі не виявлено.
14
Zaremba, E. H., V. M. Karplyak, N. O. Rak, O. V. Zaremba-Fedchyshyn та O. V. Zaremba. "ОПТИМАЛЬНИЙ МЕТОД ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ, ПОЄДНАНОЇ З ДИСПЛАЗІЄЮ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 жовтня 2018): 61–68. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9276.
Повний текст джерелаАнотація:
Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним із найагресивніших факторів ризику формування та прогресування патології серцево-судинної системи (ССС) з ураженням органів-мішеней та розвитком асоційованих захворювань: ішемічної хвороби серця, гострої та хронічної церебральної патології, системного атеросклерозу, ураження клубочкового апарату нирок з розвитком нефропатії та ниркової недостатності.
Мета дослідження – покращити ефективність лікування хворих на АГ, поєднану з ДСТ, на основі вивчення клінічного перебігу, вираженості зовнішніх і внутрішніх фенотипових ознак ДСТ, активності запалення, системи згортання крові, з застосуванням комбінації ІАПФ та БКК та використанням метаболічної терапії в комплексному лікуванні.
Матеріал і методи. Обстежено 57 хворих (24 жінки та 33 чоловіки) на АГ ІІ – ІІІ стадії з проявами ДСТ. Хворі були поділені на 3 групи: І група (основна) – 35 хворих, які, крім базисної терапії, отримували 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинат (мексикор); ІІ група (порівняння) – 22 хворих, які отримували базисну терапію згідно з клінічним протоколом; ІІІ група – 20 практично здорових осіб. До базисної терапії в якості гіпотензивних засобів входила комбінація раміприл/амлодипін (хартил АМ) з титруванням дози залежно від вихідних рівнів АТ, добового моніторингу артеріального тиску (ДМАТ). Обстеження хворих проводили згідно з розробленим нами протоколом: об’єктивний огляд, лабораторні дослідження (коагулограма: протромбіновий час (ПЧ), протромбіновий індекс (ПІ) та загальний фібриноген (ЗФ); визначення С-реактивного протеїну (СРП)), інструментальні методи обстеження (ЕКГ, ехоКГ, ДМАТ, УЗД внутрішніх органів та судин нижніх кінцівок, УЗ дуплексне обстеження сонних і хребтових артерій, рентгенологічне дослідження кістково-суглобової системи), консультації офтальмолога, невропатолога, травматолога, стоматолога.
Результати. У результаті проведеного дослідження в хворих на АГ ІІ–ІІІ стадій діагностовано ДСТ різного ступеня вираженості. У І групі хворих ДСТ середнього ступеня тяжкості виявлено в 30 (85,7 %), у ІІ групі – в 20 (90,9 %), тяжкого ступеня – в 5 (14,3 %) та 2 (9,1 %) пацієнтів відповідно.
Результати дослідження показали, що до 10 діб лікування в основній групі середньодобові САТ і ДАТ знижувалися на 15,6 % і 17,5 % відповідно, а до 30 діб – на 25,2 % і 26,4 %. Після застосування раміприлу/амлодипіну та 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинату в комплексному лікуванні хворих на АГ, поєднану з ДСТ, рівень СРП знизився на 42,8 % на 10 день лікування (p<0,01) та удвічі після 30 днів спостереження. Достовірно змінився рівень ПІ на 10 день – 85,52±4,93 (р<0,05), через 30 днів стаціонарного лікування – 82,39±5,13 (р<0,05).
Висновки. Застосування раміприлу/амлодипіну та 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинату в комплексному лікуванні хворих на АГ, поєднану з ДСТ, покращує клінічний перебіг захворювання, зменшує частоту рецидивів гіпертонічних кризів, знижує кількість ускладнень, призводить до зменшення термінів стабілізації АТ, сприяє нормалізації СРП та показників системи згортання крові.
15
Moyseyenko, Valentyna. "ДЕБЮТ НЕФРОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ: УВАГА ДО ПРОВІДНОГО КЛІНІЧНОГО СИНДРОМУ В УМОВАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ". Actual Problems of Nephrology, № 26-27 (22 грудня 2020): 11–14. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2020.26-27-02.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Зміни в суспільстві характеризується переходом від індустріальної епохи й аналогових технологій до епохи знань і творчості, що базується на цифрових технологіях та інноваціях. Все більших обертів набирають дистанційна робота і навчання. Пацієнти все частіше звертаються по допомогу до соціальних мереж, а лікарі можуть працювати з дому так само ефективно, як із ординаторської лікарні – за наявності потрібних технологій, правильного підходу до управління і культури спілкування.Мета. Вивчення особливостей дистанційного опитування, побудова діагностичних висновків на основі дистанційної оцінки симптомів і синдромів,встановлення нозологічної форми захворювання і спрямування пацієнта до відповідного спеціаліста (нефролога). Матеріали і методи. Огляд сучасних та зарубіжних джерел, аналіз та обговорення конкретного клінічного випадку; методики – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. Наведено і проаналізовано конкретний клінічний випадок синдрому артеріальної гіпертензії у пацієнтки з полікістозом нирок. У нашої пацієнтки – кілька років підвищений артеріальний тиск, але УЗД нирок зроблено лише через 4 (!) роки після першого гіпертензивногокризу, крім того, вперше УЗД нирок зроблено у віці 58 (!) років. Відомо, що першою ознакою розвитку ниркової недостатності є артеріальна гіпертензія.Саме тут важливо зауважити, що пацієнти за наявності поганого самопочуття звертаються до соціальних мереж за порадами. Але діагноз полікістозунирок може бути встановлений лише сучасними інструментальними методами і поради із соціальних мереж щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів з ураженнями нирок є некоректними. Наша пацієнтка звернулася на сторінку КНП КМЦ нефрології та діалізу, була запрошена до Центру і оглянута лікарем-спеціалістом, де їй була надана високоспеціалізована допомога.Допомога хворим полягає у проведенні симптоматичної та ренопротекторної терапії, завданням якої є стабілізація АТ (зниження принаймні до показника 130/90 мм рт. ст.) і купірування запалення ниркової тканини. При термінальній стадії ниркової недостатності зберегти пацієнту життя можуть тільки перитонеальний діаліз, гемодіаліз і трансплантація донорського органу.Висновки. Таким чином, синдромний підхід є етапом нозологічної діагностики, тобто виявлення сутності певної хвороби. Дистанційне оцінювання провідного клінічного синдрому (у даному випадку, симптоматичної артеріальної гіпертензії) лікарем-спеціалістом може встановити дебют нефрологічного захворювання і попередження прогресування хвороб нирок, зокрема, полікістозу нирок.
16
Davybida, N. O., D. V. Popovich, N. M. Bezpalova, O. M. Dovgan, V. B. Koval, O. V. Vayda та Yu M. Chernyi. "МАСАЖ ТА ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЗАСОБИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ РІЗНОВИДАХ СКОЛІОЗУ В ДОРОСЛИХ ТА ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (22 серпня 2019): 119–24. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i2.10380.
Повний текст джерелаАнотація:
Сколіоз призводить до розвитку анатомічних порушень. Труднощі полягають у тому, що сколіоз на ранніх стадіях розвитку захворювання може бути малопомітний, а збільшення тривалості захворювання призводить до зменшення шансів на успіх у лікуванні. Організм, намагаючись відновити вертикальний баланс хребта, утворює додаткові викривлення.
Мета – опис методик роботи з дітьми вікової групи від 9 до 16 років з набутим сколіозом 2-го ступеня та їх вплив на кінцевий результат, а саме, на різницю в ступенях деформації в градусах (на рентгенівському знімку) та візуальні зміни (за антропометричними даними).
Матеріал і методи. Використані методи діагностики та фізичної реабілітації для корекції сколіозу різного ступеня при лікуванні дітей віком 6 –12 років зі вказаною патологією
Результати. При розвитку сколіозу міжхребцеві диски зазнають високого тиску з одного боку і низького – з іншого, внаслідок чого зміщуються у бік низького тиску, чим тільки підсилюють наявну асиметрію. Міжхребцеві диски викликають подразнення навколишніх нервових закінчень, в тому числі і вегетативних, які регулюють обмінні процеси в різних органах і тканинах організму, що призводить до розвитку кардіалгій, порушень функцій жовчного міхура тощо.
17
Oros, M. M., та M. M. Oros Jr. "Венозна дисциркуляція та когнітивні порушення". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 17, № 6 (10 січня 2022): 43–50. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.17.6.2021.242235.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті розглянутий вплив старіння на функціональну та структурну цілісність венозного кровообігу мозку з точки зору потенційних механізмів, що беруть участь у патогенезі нейродегенерації та когнітивного спаду. Повідомлялося про збільшення венозного колагенозу в мозку з явним лейкоареозом, що свідчить про те, що патологічна перебудова венозної стінки може сприяти ураженню білої речовини як при нормальному старінні, так і при хворобі Альцгеймера. Імовірно, що через вікове зниження розтяжності внутрішня яремна вена втрачає компенсаторну здатність збільшувати трансмуральний тиск і тим самим спричинює у венозній системі мозку венозну гіпертензію. Діосмін підвищує тонус венозних і лімфатичних судин, зменшує венозний і лімфатичний застій, зміцнює стінки капілярів і знижує їх проникність, виявляє протизапальний, протинабряковий і анальгезивний ефекти, покращує мікроциркуляцію і трофіку тканин, перешкоджає тромбоутворенню. Гесперидин сприяє зміцненню стінок дрібних судин, завдяки чому знижується їх проникність, що зумовлює зменшення набряків.
18
Gorobeiko, M. B. "Антикоагулянтна терапія беміпарином у комплексному лікуванні хворих на діабетичну периферичну невропатію з прихованою ішемією тканин нижніх кінцівок". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 5.61 (25 вересня 2014): 18–21. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.5.61.2014.76845.
Повний текст джерелаАнотація:
Відомо, що діабетична периферична невропатія разом з мікроангіопатією підвищує ризик розвитку синдрому діабетичної стопи навіть при збереженій прохідності магістральних артерій нижніх кінцівок. У роботі вивчалась ефективність антикоагулянтної терапії низькомолекулярним гепарином другого покоління — беміпарином у комплексному лікуванні хворих із діабетичною периферичною невропатією та прихованою ішемією стоп. У дослідження включено 48 хворих на цукровий діабет 2-го типу з інструментально підтвердженою діабетичною периферичною невропатією без порушень прохідності магістральних артерій нижніх кінцівок. З них 34 становили основну групу, 14 — контрольну групу. Учасники основної групи перебували на стаціонарному лікуванні та отримували додатково до цукрознижувальної терапії ін’єкції беміпарину в дозі 2500 МО/добу протягом 18–24 днів. Пацієнти контрольної групи з компенсованим цукровим діабетом, які знаходилися на амбулаторному лікуванні, отримували тільки цукрознижувальну терапію. Усім хворим тричі проводилося черезшкірне визначення парціального тиску кисню на тильній поверхні стопи (PtcO2): до лікування, наприкінці курсу введення беміпарину (18-й день) та наприкінці 5-го тижня лікування. За результатами дослідження, середнє значення PtcO2 у контрольній групі до початку лікування становило 34,64 ± 3,38 мм рт.ст., через 18 днів — 34,29 ± 4,25 мм рт.ст., а наприкінці 5-го тижня лікування — 34,30 ± 3,74 мм рт.ст. В основній групі цей показник становив у середньому 31,32 ± 4,56 мм рт.ст., 39,88 ± 5,89 мм рт.ст. та 37,45 ± 4,51 мм рт.ст. відповідно. Відзначалася статистично вірогідна позитивна динаміка приросту PtcO2 у пацієнтів основної групи на 18-й день та на 5-й тиждень відносно початкового рівня (р < 0,01). Відмінності у прирості PtcO2 на користь основної групи порівняно з контрольною наприкінці курсу терапії беміпарином також були статистично значущими (р < 0,01), хоча через 5–6 тижнів різниця між групами втратила вірогідність (р = 0,058). Отже, за результатами дослідження застосування беміпарину вірогідно покращує трофіку тканин нижніх кінцівок у хворих на діабетичну периферичну невропатію, що, у свою чергу, сприяє загоєнню діабетичних виразок.
19
Khalmuradov, B., та M. Bahrii. "ЗАСАДИ РОЗРОБЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ І КОНСТРУКЦІЙ ВИГОТОВЛЕННЯ ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІД ВПЛИВУ ЕЛЕКТРИЧНИХ ПОЛІВ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 2, № 60 (28 травня 2020): 131–34. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2020.2.131.
Повний текст джерелаАнотація:
Предметом дослідження є визначення загальних конструктивно-технологічних рішень виготовлення та випробування одягу для захисту працюючих від впливу електромагнітних полів. Обґрунтовано використання льняної тканини для виготовлення спецодягу, а саме пористість структури волокна, що дає можливість насичення її екрануючими металевими частинками (магнітною рідиною з вмістом феромагнітних наночастинок). Розглянуто два способи підвищення функціональності спеціального захисного одягу шляхом підвищення захисних властивостей одного шару металополімерного матеріалу.. Перший – використання у якості екрануючої субстанції не залізорудного пилу, а залізорудного концентрату, який є кінцевим продуктом збагачення залізної руди.Другий спосіб полягає у збільшенні товщини металополімеру за рахунок зниження тиску під час його нанесення на текстильну основу (прокачування крізь вальці), що дозволить збільшити товщину екрануючих вставок до 1,0 – 1,5 мм та суттєво не вплине на ергономічні характеристики одягу. Отримані результати показують доцільність для підвищення ефективності захисту працюючих, дозволяють розробляти комбіновані засоби захисту з використанням як металополімерних, так і металотекстильних матеріалів
20
Подпрятов, С. Є., А. А. Штаєр, С. Є. Бондар, В. В. Лісовець, О. В. Левицька, С. С. Подпрятов, І. В. Сацюк та С. М. Корбут. "Застосування NPWT у лікуванні гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (27 серпня 2021): 76–80. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.2.12302.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: уточнити показання та ефективність використання NPWT у лікуванні гострого гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет.
Матеріали і методи. NPWT була використана в лікуванні 15 хворих на цукровий діабет, ускладнений гнійно-некротичним ураженням стопи.
Всі хворі страждали на цукровий діабет 2 типу впродовж 8–23 років, медіана 12 років. Контроль глікемії шляхом приймання таблетованих препаратів здійснювали 6 пацієнтів, шляхом ін’єкцій інсуліну – 9.
Для створення вакуум-аспірації використовували апарати фірми Acelity (USA). Аспірацію здійснювали інтервальним методом із використанням тиску розрідження 100–120 мм рт. ст. впродовж 8–10 хвилин та тиску 60–70 мм рт. ст. впродовж 2–3 хвилин.
Результати досліджень та їх обговорення. Ми не мали підстав до застосування різних режимів проведення NPWT. Можливо, така потреба виникне з накопиченням більшої кількості спостережень з різними характеристиками стану тканин нижньої кінцівки та загального стану пацієнта.
Тяжкі ускладнення при застосуванні NPWT в інших клініках спостерігали в 6 % спостережень. Ми не діагностували ускладнень внаслідок такого лікування.
При узагальненому розгляді іншими дослідниками лікування гнійно-некротичного ураження діабетичної стопи з застосуванням NPWT не мало переваг у результатах порівняно з накладанням вологих пов’язок і загальна частота загоєння ран була низькою для обох технологій. Однак наш досвід виокремлює групи хворих, у яких застосування NPWT дало можливість зберегти опороздатну стопу, тоді як використання вологих пов’язок не ефективне або пов’язане з високим ризиком високої ампутації. Накопичення більшої кількості таких спостережень сприятиме точнішому визначенню місця NPWT в лікуванні діабетичної стопи.
21
Berezovs'kyĭ, VIa, TM Zamors'ka, and RV Ianko. "The effects of oxygen partial pressure changes on the osteometric markers of the bone tissue in rats." Fiziolohichnyĭ zhurnal 59, no. 2 (May 15, 2013): 47–51. http://dx.doi.org/10.15407/fz59.02.047.
Повний текст джерела
22
Biskupska, N. B., I. P. Savchenko та R. Y. Vybyrana. "ОСОБЛИВОСТІ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ЖІНОК З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ У ПОСТМЕНОПАУЗАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 2 (5 березня 2020): 25–31. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2019.2.10925.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – вивчення добового профілю артеріального тиску (АТ) та виявлення його взаємозвʼязків із компонентами метаболічного синдрому (МС) у пацієнток в постменопаузальному періоді.
Матеріали та методи. Обстежено 60 жінок у період постменопаузи. Всіх обстежуваних цієї когорти розподілено на дві групи – з наявністю МС та без нього. У дослідження включено також 30 пацієнток фертильного віку без ознак менопаузи. Проводили визначення антропометричних даних, добове моніторування АТ (ДМАТ) за допомогою кардіомонітора «Кардіотехніка-4000 АД», біохімічного аналізу крові з вивченням ліпідограми та рівня глюкози.
Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз отриманих даних показав, що у пацієнток у постменопаузальному періоді існує взаємозв’язок показників ДМАТ з андроїдним типом перерозподілу жирової тканини, гіпертригліцеридемією та гіперглікемією, що спричиняє негативний вплив на показники АТ і прогноз артеріальної гіпертензії в контексті розвитку ймовірних ускладнень та приєднання ішемічної хвороби серця.
Висновок. У пацієнток у постменопаузальному періоді з МС при ДМАТ реєструються вищі денні, нічні та середньодобові показники як САТ, так і ДАТ, порівняно з хворими без МС; у них виявлено вищі показники навантаження тиском для САТ і ДАТ. У фертильному віці для жінок характерний сприятливіший перебіг артеріальної гіпертензії (АГ).
23
Серединська, Н. М., В. С. Хоменко, О. М. Марченко, К. С. Марченко-Толста та Л. М. Киричок. "Моделювання артеріальної гіпертензії шляхом тривалого сольового навантаження. Моніторинг функціонування серцево-судинної системи та динаміки інтегральних показників життєдіяльності в щурів (частина II)". Pharmacology and Drug Toxicology 13, № 3 (22 жовтня 2019): 203–13. http://dx.doi.org/10.33250/10.33250/vol13iss3pp203-213.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропоновано нову модель артеріальної гіпертензії (АГ), індуковану тривалим сольовим навантаженням. Розробка такої моделі базується на ролі натрію хлориду у функціонуванні життєво важливих органів і систем, у генезі АГ та її судинних порушень. Недостатня вивченість механізмів розвитку сольової АГ, фазності та тривалості патологічного стану за умов продовження сольового навантаження на тривалий час (до декількох місяців), особливостей дії різних лікарських засобів на тлі підвищеного споживання солі, стану серцево-судинної системи та інтегральних показників життєдіяльності зумовили мету дослідження. Мета дослідження – вивчити стан серцево-судинної системи та динаміку інтегральних показників життєдіяльності в білих щурів за формування АГ шляхом тривалого сольового навантаження. Формування нової моделі АГ забезпечувалося сольовим навантаженням щурів упродовж 81 доби за умов заміни води на 1 % розчин натрію хлориду з вільним доступом тварин до пиття. За проведення динамічних досліджень встановлено, що модель АГ характеризується суттєвим підвищенням артеріального тиску на 10–18 % у самиць і на 14–36 % у самців, про що свідчать зміни зазначеного показника в різні терміни від початку до 81 доби сольового навантаження. Значне зростання артеріального тиску спостерігалося в 54,5–66,6 % тварин упродовж 60 діб від початку сольового навантаження, водночас кількість тварин з підвищеним артеріальним тиском знижувалася до 23,6 % через 81 добу від початку сольового навантаження. Продовження сольового навантаження понад 21 добу характеризувалося розвитком брадикардії. Збільшення терміну сольового навантаження в щурів не призводило до суттєвої зміни інтегральних показників життєдіяльності різних органів і систем, патологічної зміни маси тіла тварин і коефіцієнтів маси внутрішніх органів, у тому числі тимуса. За формування АГ на 18–30 % знижувалася больова чутливість у щурів і спостерігався набряк кінцівок (суглобів і м’яких тканин стоп), що зростав з тривалістю сольового навантаження й перевищував значення в інтактних тварин понад 21 % через 81 добу від початку формування моделі АГ. Запропонована модель АГ відрізняється простотою формування, економічністю, досягненням відповідного ефекту в значної кількості щурів різної статі, можливістю відбору тварин з підвищеним артеріальним тиском на будь-якому етапі формування патологічного процесу, можливістю їхнього утримання за звичайних лабораторних умов, відсутністю загибелі тварин. Формування моделі АГ шляхом тривалого сольового навантаження не потребує спеціальної підготовки фахівців. Модель АГ за тривалого сольового навантаження пропонується для дослідження специфічної фармакологічної ефективності (гіпотензивної дії) і безпечності новосинтезованих сполук і відомих ліків за умов їхнього тривалого застосування.
24
Серединська, Н. М., В. С. Хоменко, О. М. Марченко, К. С. Марченко-Толста та Л. М. Киричок. "Моделювання артеріальної гіпертензії шляхом тривалого сольового навантаження. Моніторинг функціонування серцево-судинної системи та динаміки інтегральних показників життєдіяльності в щурів (частина II)". Фармакологія та лікарська токсикологія 13, № 3 (22 жовтня 2019): 203–13. http://dx.doi.org/10.33250/13.03.203.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропоновано нову модель артеріальної гіпертензії (АГ), індуковану тривалим сольовим навантаженням. Розробка такої моделі базується на ролі натрію хлориду у функціонуванні життєво важливих органів і систем, у генезі АГ та її судинних порушень. Недостатня вивченість механізмів розвитку сольової АГ, фазності та тривалості патологічного стану за умов продовження сольового навантаження на тривалий час (до декількох місяців), особливостей дії різних лікарських засобів на тлі підвищеного споживання солі, стану серцево-судинної системи та інтегральних показників життєдіяльності зумовили мету дослідження. Мета дослідження – вивчити стан серцево-судинної системи та динаміку інтегральних показників життєдіяльності в білих щурів за формування АГ шляхом тривалого сольового навантаження. Формування нової моделі АГ забезпечувалося сольовим навантаженням щурів упродовж 81 доби за умов заміни води на 1 % розчин натрію хлориду з вільним доступом тварин до пиття. За проведення динамічних досліджень встановлено, що модель АГ характеризується суттєвим підвищенням артеріального тиску на 10–18 % у самиць і на 14–36 % у самців, про що свідчать зміни зазначеного показника в різні терміни від початку до 81 доби сольового навантаження. Значне зростання артеріального тиску спостерігалося в 54,5–66,6 % тварин упродовж 60 діб від початку сольового навантаження, водночас кількість тварин з підвищеним артеріальним тиском знижувалася до 23,6 % через 81 добу від початку сольового навантаження. Продовження сольового навантаження понад 21 добу характеризувалося розвитком брадикардії. Збільшення терміну сольового навантаження в щурів не призводило до суттєвої зміни інтегральних показників життєдіяльності різних органів і систем, патологічної зміни маси тіла тварин і коефіцієнтів маси внутрішніх органів, у тому числі тимуса. За формування АГ на 18–30 % знижувалася больова чутливість у щурів і спостерігався набряк кінцівок (суглобів і м’яких тканин стоп), що зростав з тривалістю сольового навантаження й перевищував значення в інтактних тварин понад 21 % через 81 добу від початку формування моделі АГ. Запропонована модель АГ відрізняється простотою формування, економічністю, досягненням відповідного ефекту в значної кількості щурів різної статі, можливістю відбору тварин з підвищеним артеріальним тиском на будь-якому етапі формування патологічного процесу, можливістю їхнього утримання за звичайних лабораторних умов, відсутністю загибелі тварин. Формування моделі АГ шляхом тривалого сольового навантаження не потребує спеціальної підготовки фахівців. Модель АГ за тривалого сольового навантаження пропонується для дослідження специфічної фармакологічної ефективності (гіпотензивної дії) і безпечності новосинтезованих сполук і відомих ліків за умов їхнього тривалого застосування.
25
Ilchyschyn, O. Ya, та Ya M. Pidhirnyі. "Порушення натрієвого балансу у хворих з ураженням гіпоталамо-гіпофізарної ділянки при черепно-мозковій травмі". EMERGENCY MEDICINE 17, № 8 (27 січня 2022): 61–65. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.17.8.2021.245577.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Черепно-мозкова травма (ЧМТ) до цього часу залишається провідною причиною смерті людей працездатного віку. В Україні частота ЧМТ щорічно становить у різних регіонах від 2,3 до 6 випадків (у середньому 4–4,2) на 1000 населення. Пацієнти з первинним ураженням головного мозку і гіпоталамо-гіпофізарної системи становлять групу ризику з розвитку набряку головного мозку через виникнення у них порушення водно-електролітної рівноваги та відповідно порушення рівноваги осмолярності між клітинним та позаклітинним простором. Порушення водно-електролітного балансу як наслідок ураження гіпоталамо-гіпофізарної системи при ЧМТ в літературі висвітлено недостатньо. Мало вивчені особливості функціонування центральних та периферичних ланцюжків ендокринної системи залежно від локалізації, характеру і тяжкості травми. Недостатньо вивчене питання про діагностичні та прогностичні цінності різних показників волемічного статусу у хворих із ЧМТ. Мета: вивчити види дизнатріємії у хворих з ізольованою ЧМТ і ураженням гіпоталамо-гіпофізарної ділянки головного мозку; вияснити вплив виду порушення натрієвого балансу на летальність у хворих із ЧМТ та ураженням гіпоталамо-гіпофізарної ділянки головного мозку. Матеріали та методи. Нами було обстежено 74 пацієнтів (чоловіків/жінок = 60/14) із вогнищевим забоєм головного мозку й ураженням гіпоталамічної ділянки. Серед 74 хворих з ізольованою ЧМТ і ураженням гіпоталамо-гіпофізарної ділянки головного мозку в 47 хворих було діагностовано гіповолемію, що поєднувалась з гіпонатріємією. У 15 хворих було виявлено гіпернатріємію з гіперволемією. Моніторинг внутрішньочерепного тиску здійснювали за допомогою поліфункціонального монітора (Monitor Model BSM-3562 (Nihon Konden Corporation, Японія, 2018)) із лінією для інвазивного вимірювання тиску. Постійне неінвазивне вимірювання оксигенації тканин органів (rSO2) проводили на моніторі Somanetics Invos Oximeter Cerebral/Somatik (Covidien, Mansfield, MA, США, 2020). В усіх хворих визначали рівень електролітів плазми крові. Висновки. У хворих із ЧМТ і ураженням гіпоталамо-гіпофізарної системи виникають різнонаправлені зміни водно-натрієвого балансу, що вимагають диференційованого підходу до їх лікування. Зважаючи на невелику кількість спостережень, ми не наважуємося пов’язувати вид дизнатріємії у хворих із ЧМТ і ураженням гіпоталамо-гіпофізарної ділянки головного мозку з летальністю. Вважаємо за доцільне продовжувати дослідження в цьому напрямку.
26
Beygelzimer, Y. Yu, R. Yu Kulagin, D. G. Savvakin, O. A. Davydenko, V. Yu Dmytrenko та D. V. Oryshych. "Вплив інтенсивної пластичної деформації на характеристики сплаву системи Ti-Zr-Nb". Обробка матеріалів тиском, № 1(48) (1 листопада 2019): 88–93. http://dx.doi.org/10.37142/2076-2151/2019-88(48).
Повний текст джерелаАнотація:
Бейгельзімер Я. Ю., Кулагін Р. Ю., Саввакін Д. Г., Давиденко О. А., Дмитренко В. Ю., Оришич Д. В. Вплив інтенсивної пластичної деформації на характеристики сплаву системи Ti-Zr-Nb // Обработка материалов давлением. – 2019. – № 1 (48). – С. 88–93.
Сплави системи Ti-Zr-Nb є перспективними матеріалами для виготовлення конструкційних деталей, що працюють в хімічно-агресивних середовищах. Завдяки ніобію модуль Юнга цих сплавів знижується з 95–110 ГПа, що характерно для сплавів цирконію і титану, до 50–60 ГПа і нижче. Це дозволяє наблизити його значення до відповідної характеристики кісткової тканини, що необхідно для механічної сумісності матеріалів медичних імплантатів, а також може бути використано в техніці для виготовлення пружних елементів різного призначення. Раніше було показано, що сплави системи Ti-Zr-Nb можна отримувати методом холодного пресування і вакуумного спікання порошкових сумішей гідриду титану, гідриду цирконію і ніобію. При використанні порошків гідридів, водень грає роль тимчасового легуючого елемента і видаляється з металів в процесі вакуумного нагріву, одночасно активуючи дифузійно-контрольовані процеси спікання і хімічної гомогенізації порошкової системи, а також очищуючи поверхню титанових частинок від домішок (кисень, хлор, вуглець). Незважаючи на позитивний вплив водню, в процесі спікання при відсутності деформаційних процесів (без тиску) не вдається знизити об'ємну частку пор нижче 5–8 % в залежності від складу сплавів, що негативно відбивається, в першу чергу, на втомній міцності, а також характеристиках пластичності і міцності. У статті досліджується вплив крутіння під високим тиском на характеристики сплаву 51Zr-31Ti-18Nb (ат.%), отриманого шляхом холодного пресування і вакуумного спікання порошкових сумішей гідриду титану, гідриду цирконію і ніобію. Показано, що інтенсивна пластична деформація призводить до наступних ефектів: забезпечує значне зниження як загальної пористості, так і розмірів окремих пор; усуває хімічну неоднорідність сплаву, що зберігається після спікання; формує в сплаві субмікрокристалічну структуру; збільшує твердість сплаву. Отримані результати вказують на великий потенціал методу крутіння під високим тиском при створенні корозійно та біологічно сумісного сплаву з високим комплексом механічних характеристик
27
Krut, A. G. "Здоров’я порожнини рота підлітків як потенціал зміцнення загального здоров’я". Health of Society 10, № 5 (7 березня 2022): 141–45. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.5.2021.274.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. У підлітковому віці вперше відбуваються або підсилюються негативні для здоров’я поведінкові патерни з наслідками в наступних вікових періодах. Погіршення здоров’я призводить до втрати або зменшення в популяції інтелектуального, економічного, соціального, культурного, духовного потенціалу, що негативно впливає на національну безпеку держави. Мета: провести теоретичний аналіз стану здоров’я порожнини рота підлітків України та чинників, що обумовлюють його розлади; запропонувати підходи до його покращання. Матеріали та методи. Дані державної й галузевої статистики, міжнародних баз даних здоров’я населення; наукова інформація; методи: бібліосемантичний; контент- та статистичного аналізу; графічний; узагальнення. Результати. Поширеність хвороб порожнини рота українських підлітків висока – 33,9 на 100 тис. населення відповідного віку, при меншій чисельності контингенту, ніж осіб 10-14 та 20-24 років. Регіональні відмінності ураження карієсом виглядають наступним чином: у Волинській області – 96,67%; Луганській – 75,0%; Дніпропетровській – 78,33%; Київській – 95,0%; Полтавській – 63,33%; Одеській – 76,0%; м. Львів – 80,0%. Високі рівні виявлені у містах Біла Церква Київської області, Тернопіль, Харків, Полтава, Чорноморськ Одеської області. Поширеність запалення тканин пародонту становила по регіонам 53,2%, симптому кровоточивості ясен – 37,9%. Показано, що для підлітків характерні низька фізична активність, порушення режиму й складу раціону харчування, вживання алкоголю, тютюнопаління, низький рівень гігієнічних навичок; це сприяє розладам загального здоров’я, зокрема, порожнини рота. Висновки. Існує нагальна потреба у: підвищенні ефективності профілактики захворювань порожнини рота шляхом впливу на чинники ризиків через тісну взаємодію сім’ї й суспільних інституцій; комплексному лікуванні патологій дітей і підлітків; покращанні доступності стоматологічної допомоги.
28
Лаврик, Андрій, Вікторія Пилипенко, Сергій Галич, Андрій Згонник, Олена Дмитренко, Олексій Дабіжа та Анастасія Панків. "СИНДРОМ ПРАДЕРА-ВІЛЛІ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ В ЛІКУВАННІ ПІДЛІТКІВ І ДОРОСЛИХ". Problems of Endocrine Pathology 79, № 1 (15 березня 2022): 43–50. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2022.1.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Синдром Прадера–Віллі (СПВ) — це генетичне захворювання, яке характеризується розвитком тяжких форм ожиріння в комплексі з рядом коморбідних станів. Відомі терапевтичні методи лікування ожиріння при СПВ дають помірний позитивний ефект, а хірургічні методи корекції ваги мають високий ризик розвитку післяопераційних ускладнень. Мета дослідження: проаналізувати результати проведеного бариатричного хірургічного втручання методом лапароскопічного дистального шунтування шлунка з одним анастомозом та з подальшою пластичною корекцією шкірно-жирових клаптів і надлишкових тканин у пацієнта з синдромом Прадера–Віллі, ускладненим морбідним суперожирінням (ІМТ = 73 кг/м2). Клінічний випадок: Одному хворому із генетичним захворюванням — синдромом Прадера– Віллі, що поступив у клініку з морбідним суперожирінням (ІМТ=73 кг/м2) та його ускладненнями, виконано лапароскопічне дистальне шунтування шлунка з одним анастомозом та подальшою пластичною корекцією. Після операції вага пацієнта зменшилася на 80 кг, нормалізувалися показники рівня глюкози та артеріального тиску, уночі пацієнт спить без використання CPAP-апарата, рухається вільно без задишки. Обговорення. Показами до проведення бариатричної операції у пацієнтів із СПВ вважається наявність індексу маси тіла (ІМТ) ≥ 35 кг/м2 у поєднанні з тяжкими супутніми коморбідними станами (синдром обструктивного апное, синдром Піквіка, ЦД 2 типу, неалкогольний стеатогепатоз тяжкої форми, захворювання опорно-рухового апарату), або ІМТ ≥ 40 кг/м2 у поєднанні з більш легкими супутніми патологіями. Пошук оптимальної методики лікування ожиріння у хворих на СПВ продовжується. Висновки. Важливий мультидисциплінарний підхід до лікування хворих з СПВ з обов’язковим залученням ендокринологів, генетиків, терапевтів і бариатричних хірургів. Проведення сучасних бариатричних операцій у комплексі з медикаментозним лікуванням дозволяє досягти стійкого зниження маси тіла та позитивної медико-соціальної реабілітації у хворих на морбідне ожиріння.
29
Pankiv, V. I., та S. M. Yurchak. "Продукти функціонального призначення в комплексному лікуванні пацієнтів із метаболічним синдромом". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 3.51 (10 березня 2013): 53–57. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.3.51.2013.84330.
Повний текст джерелаАнотація:
Продукти функціонального харчування призначені для систематичного щоденного споживання й чинять регулюючий вплив на фізіологічні функції, біохімічні реакції та психосоціальну поведінку людини за рахунок нормалізації її мікроекологічного статусу.Мета дослідження – підвищення ефективності комплексного лікування пацієнтів із метаболічним синдромом шляхом використання дієтичної добавки БіоСЕСС.Матеріали і методи. Обстежено 26 пацієнтів із метаболічним синдромом (ожиріння I ст., артеріальна гіпертензія, порушення ліпідного спектра крові, порушення толерантності до глюкози). БіоСЕСС призначали по 4 капсули двічі на день упродовж 10 днів, через 20 днів після закінчення першого курсу призначали другий за аналогічною схемою. До групи порівняння увійшли 14 пацієнтів із метаболічним синдромом, які не отримували в комплексному лікуванні БіоСЕСС. Результати дослідження. Встановлено виражене й статистично значуще зменшення інсулінорезистентності в периферичних тканинах. Вірогідно зменшився індекс НОМА-IR — із 6,58 ± 0,92 до 3,44 ± 0,86. Отримано вірогідне зниження вмісту загального холестерину на 13,1 % — із 6,18 ± ± 0,24 ммоль/л до 5,46 ± 0,22 ммоль/л (р < 0,05), ліпопротеїнів дуже низької щільності — на 36,2 % — із 0,79 ± 0,07 ммоль/л до 0,58 ± 0,06 ммоль/л (р < 0,05), ), ліпопротеїнів низької щільності — на 5,9 % — з 3,98 ± 0,16 ммоль/л до 3,56 ± 0,18 ммоль/л (р < 0,05), тригліцеридів — на 37,2 % — з 1,77 ± 0,19 до 1,29 ммоль/л ± 0,14 ммоль/л (р < 0,05) від початкових даних. Комбінована терапія сприяла більш вираженому зниженню рівня С-реактивного білка (СРБ) (з 6,91 ± 0,66 мг/дл до 4,83 ± 0,58 мг/дл) порівняно з контрольною групою (на 31,2 і 23,1 % відповідно; p < 0,05). Висновки. Застосування препарату БіоСЕСС у комплексній терапії пацієнтів із метаболічним синдромом вірогідно поліпшує показники ліпідного обміну, знижує гіперінсулінемію й супутню інсулінорезистентність. Використання препарату БіоСЕСС у комплексній терапії пацієнтів із метаболічним синдромом сприяє зниженню рівня артеріального тиску в денний час, поліпшенню діастолічної функції міокарда. Препарат БіоСЕСС справляє в пацієнтів із метаболічним синдромом корисні плейотропні ефекти, що проявляються у вірогідному зниженні концентрації СРБ у крові на 31,2 % (p < 0,05).
30
Mikheitseva, I., S. Kolmiichuk, T. Siroshtanenko, M. Trofimov, and L. Zagrodska. "The effect of high intraocular pressure on enzymatic antioxidant system of uveal tissues in rabbits with experimental allergic uveitis." Oftalmologicheskii Zhurnal 81, no. 4 (August 13, 2019): 57–63. http://dx.doi.org/10.31288/oftalmolzh201945763.
Повний текст джерела
31
Бухтіарова, Т. А., Л. С. Бобкова, В. Д. Лук'янчук, І. Й. Сейфулліна та О. Е. Марцинко. "Фармако-математичний аналіз залежності «структура – активність» координаційних сполук германію за синдрому тривалого розчавлювання". Pharmacology and Drug Toxicology 13, № 3 (22 жовтня 2019): 175–86. http://dx.doi.org/10.33250/10.33250/vol13iss3pp175-186.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – провести комплексний порівняльний фармако-математичний аналіз ефективності координаційних сполук германію з біолігандами у посткомпресійному періоді на підставі результатів скринінгу потенційних засобів фармакотерапії наслідків синдрому тривалого розчавлювання (СТР). Експериментальною моделлю ендотоксикозу посттравматичного генезу був патологічний процес, який розвивався у тварин у результаті розчавлювання м’яких тканин задніх кінцівок протягом 5 год у спеціальному приладі з манометричним контролем тиску. Кількісними критеріями фармакотерапевтичної ефективності досліджуваних сполук в умовах ендотоксикозу на тлі СТР були концентрація кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), що реагують з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти) у гомогенаті печінки щурів і рівень молекул середньої маси (МСМ) у сироватці крові щурів. Кореляційні залежності «структура – активність» проводили за методом найменших квадратів. За результатами скринінгової серії досліджень потенційних засобів фармакотерапії наслідків СТР проведений комплексний фармако-математичний аналіз активності координаційних сполук германію з біолігандами. Показано, що ефективна детоксикація організму за умов СТР притаманна сполукам германію з комплексним органічним аніоном – (Мігу-4-6,8,9). Максимальну здатність зменшувати вміст універсальних маркерів ендогенної інтоксикації проявила сполука (Мігу-6), у разі введення якої рівень МСМ знижується в 2 рази, а концентрація ТБК-реактантів знижується в 4,4 разу порівняно з контрольною групою. Показано, що між концентрацією ТБК-реактантів у гомогенаті печінки щурів і вмістом МСМ у сироватці крові щурів існує залежність, коефіцієнти кореляції (детермінації) якої змінюються в незначному ступені за порівняння різних груп без тіотриазоліну та таких, що містять і тіотриазолін, зокрема, коефіцієнт лінійної кореляції для групи А та групи А1 становить 0,986 і 0,908 відповідно. Отримані дані вказують на правильність вибору тіотриазоліну як препарату порівняння за умов екстремального стану, що вивчається, та можуть бути фармако-математичним обґрунтуванням доцільності його використання на етапі клінічних досліджень. Залежність показників МСМ і ТБК-реактантів від кількості акцепторів та донорів водневого зв'язку, дипольного моменту, енергій ван-дер-ваальсових та електростатичних взаємодій характеризується показниками – коефіцієнтами кореляції та детермінації (rxy, R2) різного рівня. Для показника МСМ найхарактернішим є зв'язок з акцепторами водневого зв'язку (rxy = 0,931, група С), тоді як для показника ТБК-реактантів зв'язок з акцепторами водневого зв'язку характеризується значенням rxy на рівні 0,481 (група С).
32
Бухтіарова, Т. А., Л. С. Бобкова, В. Д. Лук'янчук, І. Й. Сейфулліна та О. Е. Марцинко. "Фармако-математичний аналіз залежності «структура – активність» координаційних сполук германію за синдрому тривалого розчавлювання". Фармакологія та лікарська токсикологія 13, № 3 (22 жовтня 2019): 175–86. http://dx.doi.org/10.33250/13.03.175.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – провести комплексний порівняльний фармако-математичний аналіз ефективності координаційних сполук германію з біолігандами у посткомпресійному періоді на підставі результатів скринінгу потенційних засобів фармакотерапії наслідків синдрому тривалого розчавлювання (СТР). Експериментальною моделлю ендотоксикозу посттравматичного генезу був патологічний процес, який розвивався у тварин у результаті розчавлювання м’яких тканин задніх кінцівок протягом 5 год у спеціальному приладі з манометричним контролем тиску. Кількісними критеріями фармакотерапевтичної ефективності досліджуваних сполук в умовах ендотоксикозу на тлі СТР були концентрація кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), що реагують з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти) у гомогенаті печінки щурів і рівень молекул середньої маси (МСМ) у сироватці крові щурів. Кореляційні залежності «структура – активність» проводили за методом найменших квадратів. За результатами скринінгової серії досліджень потенційних засобів фармакотерапії наслідків СТР проведений комплексний фармако-математичний аналіз активності координаційних сполук германію з біолігандами. Показано, що ефективна детоксикація організму за умов СТР притаманна сполукам германію з комплексним органічним аніоном – (Мігу-4-6,8,9). Максимальну здатність зменшувати вміст універсальних маркерів ендогенної інтоксикації проявила сполука (Мігу-6), у разі введення якої рівень МСМ знижується в 2 рази, а концентрація ТБК-реактантів знижується в 4,4 разу порівняно з контрольною групою. Показано, що між концентрацією ТБК-реактантів у гомогенаті печінки щурів і вмістом МСМ у сироватці крові щурів існує залежність, коефіцієнти кореляції (детермінації) якої змінюються в незначному ступені за порівняння різних груп без тіотриазоліну та таких, що містять і тіотриазолін, зокрема, коефіцієнт лінійної кореляції для групи А та групи А1 становить 0,986 і 0,908 відповідно. Отримані дані вказують на правильність вибору тіотриазоліну як препарату порівняння за умов екстремального стану, що вивчається, та можуть бути фармако-математичним обґрунтуванням доцільності його використання на етапі клінічних досліджень. Залежність показників МСМ і ТБК-реактантів від кількості акцепторів та донорів водневого зв'язку, дипольного моменту, енергій ван-дер-ваальсових та електростатичних взаємодій характеризується показниками – коефіцієнтами кореляції та детермінації (rxy, R2) різного рівня. Для показника МСМ найхарактернішим є зв'язок з акцепторами водневого зв'язку (rxy = 0,931, група С), тоді як для показника ТБК-реактантів зв'язок з акцепторами водневого зв'язку характеризується значенням rxy на рівні 0,481 (група С).
33
Burzhynska, Inna. "СИНДРОМ ГІПЕРГІДРАТАЦІЇ У ПАЦІЄНТІВ З НИРКОВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ". Actual Problems of Nephrology, № 26-27 (22 грудня 2020): 42–47. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2020.26-27-06.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Синдром накопичення рідини (гіпергідратація) виникає при порушеннях водно-сольового обміну. При нирковій недостатності гіпергідратація пов’язана з порушенням складу і об’єму позаклітинної рідини. Це впливає і на внутрішньоклітинний об’єм, змінюючи тканинний метаболізм втсторону катаболічних процесів з розпадом білків, жирів і вуглеводів. Такий стан супроводжується симптомами: падіння температури тіла, починається слиновиділення, нудота, блювота, порушення координації рухів, з’являються судоми, м’язова слабкість, головний біль.Мета. Описати клінічні прояви гіпергідратації та проаналізувати динаміку лабораторно-інструментальних показників у пацієнта з хронічною нирковою недостатністю та синдромом накопичення рідини в органах і тканинах.Матеріал і методи. Загальноприйняті лабораторні та інструментальні методи дослідження (УЗД, ехокардіографія, ЕКГ, ЕГДС).Результати. Наведено клінічний випадок: Вторинна нефрогенна артеріальна гіпертензія, ІІ ст., 2 ст., ризик високий (3). Гіпертензивне серце, помірна відносна недостатність мітрального клапану, невелика відносна трикуспідальна недостатність, мінімальна недостатність аортального клапану СНПА зі збереженою функцією викиду лівого шлуночка (52%), двобічний гідроторакс, невеликий гідроперикард, легенева гіпертензія ІІ ст. ФКП. ХХН 5Д ст. гломерулонефрит. Лікування гемодіалізом з 01.11.2017 р. Анемія. Вторинний гіперпаратиреоз. Проаналізовані різні типи гіпергідратації. Наведено механізм розвитку синдрому накопичення рідини та виникнення ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з хронічною хворобою нирок.Висновок. При хронічній нирковій недостатності основним механізмом розвитку гіпергідратації є первинна затримка натрію і води, яка з часом призводить до систолічної та діастолічної дисфункції серця, внаслідок чого зростає кінцево-діастолічний тиск у порожнинах серця та судинах. Поглиблення змін одночасно з боку нирок і серця (синдром накопичення рідини в органах і тканинах – дифузно-набрякові зміни паренхіми нирок, гідроторакс, плеврит, перикардит, асцит) сприяють прогресуванню ниркової недостатності.
34
Sirenko, Yu M., G. D. Radchenko, I. O. Zhivilo та Yu A. Botsyuk. "Алгоритми діагностики та лікування ідіопатичної легеневої артеріальної гіпертензії". HYPERTENSION 14, № 5 (24 січня 2022): 5–28. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.14.5.2021.245239.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначення. Легенева гіпертензія (ЛГ) — це гемодинамічний та патофізіологічний стан, що характеризується підвищенням середнього тиску в легеневій артерії > 20 мм рт.ст. та оцінюється за даними катетеризації правих відділів серця (КПС). У більшості випадків ЛГ не самостійне захворювання, а є проявом інших хвороб. Ідіопатична легенева артеріальна гіпертензія (ІЛАГ) — діагноз, який встановлюється методом виключення усіх інших причин ЛГ (ураження лівих відділів серця, захворювання сполучної тканини, ВІЛ-інфекція, захворювання легень, портальна гіпертензія, вроджені вади серця, легенева тромбоемболія в анамнезі та ін.). При ІЛАГ етіологія захворювання невідома. Патогенез та симптоми ЛГ. Вазоконстрикція, мікротромбоз та ремоделювання судин — три основні патофізіологічні елементи при ЛГ. Симптоми ЛГ неспецифічні: задишка, швидка втомлюваність, біль у грудях при фізичному навантаженні, іноді спостерігаються синкопальні стани. У декомпенсованих пацієнтів наявні ознаки правосторонньої серцевої недостатності (нябряки, асцит, здуття живота, пульсація яремних вен). Діагностика. Діагностичний алгорим при ЛГ складається з двох етапів. Перший — поза межами експертного центру, другий — безпосередньо в експертному центрі ЛГ. При підозрі на це захворювання та за наявності типових симптомів та ознак усім хворим проводиться ехокардіографічне обстеження (ЕхоКГ). Далі, за певних умов (наприклад, відсутність основної причини ЛГ), хворий направляється до експертного центру ЛГ, де можливе проведення КПС. Оцінка прогнозу. Оцінка хворих з ІЛАГ необхідна для покращення контролю захворювання та переходу з більш високого ризику до більш низького. Оцінка прогнозу є комплексною та визначається на основі: клінічного статусу, прогресування симптомів, наявності синкопе, результатів тесту 6-хвилинної ходьби та NT-proBNP, результатів методів обстеження (кардіопульмональний тест із фізичним навантаженням, ЕхоКГ або МРТ серця, оцінка гемодинаміки). Лікування. Основними завданнями лікування ІЛАГ є зменшення вираженості симптомів, уповільнення прогресування захворювання, поліпшення якості та збільшення тривалості життя хворих. У першу чергу це загальні заходи (фізична активність, запобігання та ведення вагітності), запобігання інфекційним захворюванням, соціально-психологічна допомога, контроль дотримання режиму, рекомендації щодо подорожей/поїздок, підтримуюча терапія (пероральні антикоагулянти, діуретики, дигоксин, оксигенотерапія). Хворим із позитивним вазореактивним тестом призначаються блокатори кальцієвих каналів. У всіх інших хворих специфічна терапія ЛГ може включати простагландини (інгаляційна, внутрішньовенна та підшкірна форма), антагоністи простациклінових рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази-5, стимулятори розчинної гуанілатциклази. Хірургічне лікування. Одним із варіантів хірургічного лікування ІЛАГ є передсердна септостомія — створення перфорації в міжпередсердній перегородці. Це призводить до декомпресії правих камер серця і збільшує перед-навантаження на лівий шлуночок, що веде до збільшення серцевого викиду. У разі неефективності всіх вищеописаних методів лікування та значного прогресування захворювання пацієнтам показана трансплантація легень або комплексу серце — легені.
35
Zuiev, K. O., D. G. Kogut, T. Yu Yuzvenko, and K. Singh. "PARTICULARITIES OF ARTERIAL HYPERTENSION DEPENDING ON THE AMOUNT AND DISTRIBUTION OF ADIPOSE TISSUE IN PATIENTS WITH TYPE 2 DIABETES." PROBLEMS OF ENDOCRINE PATHOLOGY, no. 2 (2015): 42–50. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2015.2.06.
Повний текст джерела
36
Ковпак, В. В., та О. С. Ковпак. "Порівняння різних методів виділення стовбурових клітин з підшлункової залози щура". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (27 червня 2018): 132–35. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2018.02.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено результати порівняння різних методів дезагрегації підшлункової залози щура задля отримання первинної культури. Нами порівняно 4 методи дезагрегації: обробка первинної тканини колагеназою, тепла та холодна трипсинізації, а також модифікований метод експланту. Для аналізу результатів здійснювали підрахунок кількості клітин після утворення моношару в одній із чашок. Аналізуючи результати дослідження, можна стверджувати, що оптимальним методом отримання культури стовбурових клітин підшлункової залози щура є модифікований метод експланту, оскільки кількість клітин на 14-ту добу культивування становила 627,3±9,7 тис., що достовірно більше порівняно з іншими досліджуваними методами.
In the treatment of diabetes mellitus is particularly relevant to study the culture of cells derived from pancreatic tissue. However, the question of selected cells which could to adhesive and david, from this gland, is not studies enough. This, in turn, necessitates the development and comparison of various methods for the selection of stem cells from the pancreas in order to identify the optimal. That is why the purpose of our study was to compare different methods of disaggregation of the pancreas of the rat to obtain primary culture.
To determine the optimal method for obtaining the culture of stem cells of the pancreas of the rat, we compared four methods treatment of tissue: collagenase treatment, warm trypsinization method, cold trypsinization method, modified explant method. The analysis of the results, was counting the number of cells, which carried out after formation a monolayer in one of the cups. On the third day of cultivation in Petri dishes revealed the appearance of single adhesive cells at use of the first three methods of disaggregation.
For using the fourth method of disaggregation pancreatic tissue, was noted the appearance of adherent cells on the fourth–fifth day after sowing. However, it should be noted that the proliferation of cells was the highest in the use of the explant method. The least effective of the investigated methods was the treatment of pancreatic tissue 2 mg/cm3 collagenase. The number of cells in the 14th day of cultivation was 2.9 times lower compared to control (without the use of enzymes) and amounted to 216.3±12.4 thousand. With the use of the warm trypsinization method, the number of cells per 14th days of cultivation was 1.6 times smaller than that of the control and amounted to 385.0±16.2 thousand. The best effect of using the enzymatic processing of the pancreas was obtained using the cold trypsinization method. The number of cells per 14th days of cultivation when using this method was 475.0±27.9 thousand and was in 1.3 times lower compared to control.
Analyzing the results of the study, it can be argued that the optimal method for obtaining the culture of stem cells of the pancreas of the rat is the modified method of explant. The number of cells per 14th days of cultivation was 627.3±9.7 thousand. This is significantly more compared with other investigated methods.
37
Podpriatov, S. S., G. S. Marinsky, V. A. Tkachenko, O. V. Chernets, K. G. Lopatkina, V. A. Vasylchenko та N. A. Chvertko. "ОПТИМІЗАЦІЯ СТИСНЕННЯ ТКАНИНИ ЯК УМОВА КОНТРОЛЬОВАНОЇ ЗМІНИ ІМПЕДАНСУ ПРИ СТВОРЕННІ ЕЛЕКТРОЗВАРНОГО МІЖКИШКОВОГО АНАСТОМОЗУ". Medical Informatics and Engineering, № 3 (23 жовтня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2018.3.9471.
Повний текст джерелаАнотація:
Неоднорідність стінок кишок спричинює нерівномірність структури електрозварного з'єднання та, відповідно, потребу у посиленому стисненні задля гомогенізації щільності та електропровідності. Але при цьому величина стиснення є близькою до руйнівної для стінки кишки, оскільки менші величини є неефективними.
Мета: створити оптимальний засіб врівноваження та розподілу зусилля щодо стиснення тканини в моделі електрозварного міжкишкового анастомозу задля досягнення цим способом стабільності відпрацьовування алгоритму високочастотного зварювання стінок кишки.
Матеріал та методи. Здійснили 348 досліджень програмованого подавання на тканину органокомплексу свині радіочастотної електричної напруги до 200 В з контрольованою зміною імпедансу після прикладення на електроди тиску від 2,0 Н/мм2 до 3,9 Н/мм2. Тканину складали вдвічі в прототипі інструменту, моделюючи міжкишковий анастомоз. Змінювали типи електродів: пласкі площею 247 мм2 (група 1); рельєфні 280 мм2 (група 2); пласкі 254 мм2 з обмежувачами їх зближення (група 3).
Результати. В групі 1 ми спробували, з кроком 0,1 Н/мм2, підібрати величину тиску між електродами як точку рівноваги механічних та електричних властивостей. У 7,5% досліджень спостерігали недосягнення базових параметрів, у 42,5% — значне відхиленням швидкості зростання, у 7,5% — критичне зниження імпедансу.
В групі 2 досліджували запобігання можливого зміщення електродів шляхом застосування різних конфігурацій рельєфу електродів. У цій серії досліджень зросла частота досягнення базових параметрів зниження імпедансу до 82,5%, але в наступній фазі раптове падіння спостерігали у 30% досліджень. Також у 32,5% проб відбувалися значні коливання імпедансу. В групі 3 досліджували обмеження зближення електродів на відстані від 0,03 мм до 0,3 мм. Застосування обмежувачів виявилося найефективнішим при співвідношенні висоти обмежувача до товщини тканин між електродами в моделі анастомозу як 1:40. Критичне падіння імпедансу спостерігали лише в 2,5% досліджень.
Висновки. Зменшення тиску електродів на тканину посилює відхилення величини імпедансу від цільової. Застосування їхньої рельєфної форми підвищує електропровідність і покращує стартову частину електрозварного впливу, але посилює нерівномірність в його кінцевій частині через флуктуацію імпедансу. Застосування обмежувачів зближення електродів забезпечує повнотривале відпрацювання алгоритму електрозварного впливу за всіх досліджених величин оптимального та субкритичного стиснення.
Обговорення та перспективи подальших досліджень. Отримані дані покликані слугувати основою технологічних рішень у створенні відповідних елементів робочої частини спеціалізованого інструменту для формування електрозварних анастомозів. Їх технологічне впровадження надасть можливість додатково наростити встановлені переваги електрозварного міжкишкового з'єднання над шовним. Цей технологічний засіб може також бути ефективним для підвищення ефективності зварювання інших біологічних тканин.
38
Pavlyshyn, A. V. "ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ВАКУУМНОЇ ТЕРАПІЇ НА ДИНАМІКУ КЛІНІЧНОЇ КАРТИНИ РАНОВИХ ДЕФЕКТІВ У ХВОРИХ НА СИНДРОМ СТОПИ ДІАБЕТИКА". Здобутки клінічної і експериментальної медицини 1, № 3 (2 листопада 2017). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2017.v1.i3.8174.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою роботи було вивчити динаміку клінічної картини ранових дефектів у хворих на синдром стопи діабетика.Матеріали і методи. На основі обстеження та лікування 131 хворого на цукровий діабет, ускладнений синдромом діабетичної стопи, серед яких було 58 хворих з невропатично-інфікованою формою, 43 хворих з ішемічно-гангренозною формою, та 30 хворих контрольної групи (по 15 з кожною формою) вивчено вплив застосування вакуум-терапії на динаміку клінічної картини ранових дефектів. З метою контролю за клінічним перебігом гострого ранового процесу вивчали динаміку больового синдрому, місцевих ознак запального процесу, терміни розвитку грануляційної тканини та об’єм рани, показники мікроциркуляції, швидкість епітелізації та загоєння ран. Вираженість больового синдрому визначали за допомогою Цифрової Рейтингової Шкали (Numerical Rating Scale, NRS). Вакуум-терапію застосовували за допомогою вакуум-апарату «АГАТ-ДНІПРО», з використанням від’ємного тиску в діапазоні 80–125 мм рт. ст. Хворим проводили загальне клініко-лабораторне та інструментальне обстеження. Результати. Починаючи з 5 доби на тлі вакуумної терапії больовий синдром мав виражену тенденцію до зниження і склав у досліджуваній групі (3,13±0,21) бала (р<0,001), на 8 добу – (1,12±0,08) бала (р<0,001) і на 12 – (0,81±0,02) бала (р<0,001). Набряк м’яких тканин достовірно зменшувався в середньому на (2,46±0,84) день (р<0,01), гіперемія тканин на (2,16±0,48) день (р<0,01), інфільтрація тканин довкола рани на (3,25±0,82) день (р<0,01). У хворих основної групи активна крайова епітелізація розпочиналася на (4,64±1,12) день. Вакуум-терапія ранових дефектів пришвидшує появу грануляційної тканини, у хворих з основної групи НІФ грануляції відмічали на (4,61±0,96) день проти (7,84±1,14) контрольної групи. У пацієнтів з основної групи ІГФ грануляції відмічали на (6,53±1,14) день проти (10,78±1,31) день контрольної групи. Використання вакуумної терапії ранових дефектів у хворих на CCД стимулює ріст грануляційної тканини, зменшує набряк тканин, покращує загальний стан пацієнтів, зменшує больовий синдром та нормалізує температуру тіла.
39
Khudetskyy, I. Yu, Yu V. Antonova-Rafi, N. M. Khudetska та I. V. Pushchyna. "АПАРАТ ОЦІНКИ КУКСИ ДЛЯ ПРОТЕЗУВАННЯ КІНЦІВОК". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (26 січня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2017.v0.i4.8236.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Розроблено та віпробувано необхідні зонди, Які поєднують в Собі здатність візначаті форму та стан тканини Кукса. Зонди ма ють шкалу регулювання відносно "нульового" рівня Кукса та об'єднані з датчиками руху. На Основі Отримання Даних програмне забезпечення формує форму протеза. Це дает можлівість Здійснювати автоматичні вимірювання, Забезпечує метрологічні вимоги во время Калібрування пристрою. Для визначення механічніх властівостей тканин зонди оснащені датчиками тиску та прибудований для создания конкретного механічного НАВАНТАЖЕННЯ на зонди, что відповідає реальному, дБА на куксу в цілому. Є кілька режімів для вимірювання механічніх властівостей тканини Кукса.Мет ою дослідження Було Розробити прилад для визначення 3-D форми та механічніх характеристик тканин Кукса, что взаємодіють з гільзою протеза.Матеріали и методи. У процесі дослідження були проаналізовані матеріали про основні найбільш пошірені технології протезування кінцівок. Медичні, реабілітаційні та ерготерапевтічні проблеми пацієнтів в процесі протезування и ЕКСПЛУАТАЦІЇ протезів. Для проектування були вікорістані пакети MatCad, SolidWorks та технології метрологічної ОЦІНКИ датчіків.Визначили такоже вимоги до автоматизації Втрата Даних та сумісності з технологіямі CAD-CAM. У конструкції пристрою враховуються економічні та технологічні возможности его реализации. Технологія может буті частина технології CAD / CAM для виробництва протезів кінцівок.Висновки. Розроблення Пристрій дозволяє розробляті форму та стан залішкової кінцівкі тканини. Автоматизована система дозволяє зніматі та збіраті дані з вимірювальних зондів и передаваті ЦІ дані на комп'ютер для Подальшого АНАЛІЗУ. Це дозволяє використовуват розроблення Пристрій як CAD-CAM технологічний елемент при формуванні оптімальної-протезної системи "протезування кінцівок".
40
Лупальцов, В. І., та А. І. Ягнюк. "ФАКТОР ІНТРАБДОМІНАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПРИ ГЕРНІОПЛАСТИЦІ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖ". Art of Medicine, 6 жовтня 2020, 123–27. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.3.15.123.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтування. Сучасні методики реконструкції черевної стінки, що ґрунтуються на розрізах апоневрозів прямих і косих м'язів живота в поєднанні з використанням поліпропіленових ендопротезів дозволяють значно збільшувати залишковий обсяг черевної порожнини, але повністю не знімають питання необхідності контролю рівня внутрішньочеревного тиску.
Матеріали. Проведено аналіз результатів лікування 35 хворих з післяопераційними вентральними грижами (ПВГ). Жінок було 22(62,9%), чоловіків -13(37,1%), середній вік становив 57,8±6,4 роки. Розміри грижових воріт за класифікацією European Hernia Society (2009) відповідали W2 8(22,9%), W3 -у 17(48,6%), W4- у 10(28,5%) пацієнтів.
Результати. Всім виконана комбінована герніопластика з використанням місцевих тканин і сітчастих поліпропіленових ендопротезів з фіксацію onlay. Перед зшиванням країв грижового дефекту з метою профілактики абдомінального компартмент-синдрому визначався внутрішньочеревний тиск (ВТ) за Kron I.L. et al.,1984. Зшивання вважали допустимим при значенні ВТ не більше 150 мм вод. ст., що було можливим у 12 хворих (W2-W3). У 15 пацієнтів (W3-W4) при ВТ вище зазначеного рівня проводилося додаткове розсічення переднього листка піхви прямих м'язів живота. Рівень ВТ після операції не залежав від його вихідного рівня і виду операції і коливався в межах 132,5-129,5±5,1-6,2 мм вод.ст. З метою контролю ранового процесу проведено УЗД післяопераційної рани. Відмічалася гіпоехогенна смужка між зшитими апоневротичними листками, яка при не ускладненому перебігу набувала гіперехогенності, що свідчило про активний процес утворення рубцевої тканини і зменшення інфільтративних процесів в рані.
Висновки. Дослідження показало, що інтраопераційний контроль ВТ при герніопластиці ПВГ знижає ризик розвитку абдомінального компартмент-синдрому.
41
Shvets, N. V. "Взаємозв’язок добового ритму артеріального тиску з надлишковою масою тіла у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та остеоартрозом". Здобутки клінічної і експериментальної медицини 23, № 2-3 (16 листопада 2015). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2015.v23.i2-3.5274.
Повний текст джерелаАнотація:
<p><strong>Резюме.</strong> Важливим фактором у поєднанні остеоартрозу та артеріальної гіпертензії є те, що лікування першого захворювання у багатьох випадках призводить до прогресування іншого. А за наявності ще й надлишкової маси тіла гормони та цитокіни, які утворює жирова тканина, взаємодіють на рівні нейрональних систем, спричиняючи гіперактивацію симпатичної активності, зростання рівня артеріального тиску. Добове моніторування артеріального тиску – єдиний неінвазивний метод артеріального тиску впродовж доби.<strong> </strong>Отже, у пацієнтів з поєднаним перебігом артеріальної гіпертензії та остеоартрозу відмічається більш істотне збільшення середньодобових значень артеріального тиску, що може бути пов’язане з цілим рядом причин. На підставі аналізу змін показників добового моніторування артеріального тиску виявлено, що при коморбідному перебігу артеріальної гіпертензії та остеоартрозу реєструються достовірно вищі середньодобові значення систолічного артеріального тиску та діастолічного артеріального тиску, збільшується його варіабельність, причому всі наведені зміни прогресують зі збільшенням індексу маси тіла.<strong></strong></p><strong>Ключові слова:</strong> артеріальна гіпертензія, ожиріння, остеоартроз, добове моніторування артеріального тиску, індекс маси тіла.
42
Podpriatov, S. S., S. E. Podpryatov, A. V. Makarov, G. S. Marinsky, V. A. Tkachenko, O. V. Chernets, D. V. Tarnavsky та K. G. Lopatkina. "Встановлення первинних вимог до експериментальних засобів дослідження та умов створення електрозварного з’єднання стінок кишечнику". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 2 (20 липня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.2.9230.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: розробити первинні вимоги для передклінічних досліджень зі створення електрозварного з’єднання в міжкишковому анастомозі.Матеріали і методи. На основі ознак якості та міцності, що були впроваджені для заварювання артерій, сформулювали первинні вимоги до параметрів експериментального випробувального стенда. Джерелом електрозварювальних імпульсів був адаптований клінічний апарат ЕК-300М1. Використовували електрозварювальний пінцет у варіантах пласких електродів та із зубоподібними елементами, затискачі без кремальєри – та з кремальєрою, з підвищеними можливостями стискання. В умовах гострого експерименту на ділянках кишки свині наклали 3 скобкові анастомози діаметром 29 мм, який містив 2 ряди скобок, та по 8 електрозварних кожним з інструментів. Всі анастомози відразу видаляли та досліджували міцність з’єднання та візуальні якості перетворень тканини.Результати досліджень та їх обговорення. Тиск витоку рідини для скобкового з’єднання склав (24,0±1,0) мм рт. ст. унаслідок прорізування скоб, а для затискача з можливістю стискання електродами тканини до 2 Н/мм2 склав (18,4±5,8) мм рт. ст., в діапазоні від 9,2 до 26,8 мм рт. ст., для решти інструментів – (10,6±7,2) мм рт. ст. Температура його електродів перебувала в діапазоні 53–86 оС. Задовільним визнали проходження електрозварного струму від 1 до 5 А у 65 % спроб.
43
Руденко, А. В., Є. А. Настенко, О. А. Береговий, Р. Б. Демченко, М. В. Марченко та Ю. В. Шардукова. "Особливості зміни гемодинаміки при використанні внутрішньоаортальної балонної контрпульсації у кардіохірургічних хворих з гострою серцевою недостатністю". Ukrainian journal of cardiovascular surgery, 4 грудня 2017, 35–41. http://dx.doi.org/10.30702/ujcvs/17.29/07(035-041).
Повний текст джерелаАнотація:
Внутрішньоаортальна балонна контр пульсація (ВАБК) є одним з найпростіших допоміжних методів механічної підтримки роботи серця, які застосовуються при гострій серцевій недостатності (ГСН) у кардіохірургічних пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді після шунтування коронарних артерій та протезування клапанів серця. В умовах роботи з ВАБК основна проблема полягає у своєчасному її застосуванні, стабілізації гемодинаміки без ішемічних уражень органів і тканин та своєчасному припиненні механічної підтримки серця без рецидиву ГСН.
Мета роботи – розробити критерії та підходи для мінімізації ризику рецидиву ГСН та кардіогенного шоку після закінчення ВАБК на основі досліджень взаємодії центрального та периферичного кровообігу.
Матеріали та методи. База даних включає 719 дорослих пацієнтів реанімаційного відділення, обстежених через 1–2 дні після ШКА або протезування клапанів серця (КС). ВАБК виконано у 96 пацієнтів до або після ШКА.
Результати та обговорення. Проведений аналіз кривих артеріального тиску та показників гемодинаміки під час роботи ВАБК виявив, що в момент інфляції балона відбувається збільшення коронарного кровотоку, підвищення ДАТ, збільшення системної перфузії. При дефляції балона скорочується фаза вигнання, зменшується постнавантаження, збільшується ударний об‘єм лівого шлуночка, підвищується серцевий викид.
При застосуванні ВАБК істотним є зниження кінцево-діастолічного тиску в аорті. Також було встановлено, що на регуляцію системної гемодинаміки при ГСН головним чином впливають два чинники: рефлекс Бейнбріджа та тісний кореляційний зв’язок між об’ємом циркулюючої крові та системним судинним тонусом.
Дослідження показало достовірну різницю в динаміці лактату та NT-proBNP в крові при ВАБК у пацієнтів двох груп після кардіогенного шоку.
Висновки. Всі розглянуті підходи є додатковими до тих, що використовуються стандартного і дозволяють оцінити можливості фізіологічної компенсації низького серцевого викиду. Крім відомих клінічних показань, це дослідження дозволило сформулювати критерії для безпечного завершення ВАБК: стійкий серцевий ритм (стабільний синусовий або фібриляція передсердь); нормальне співвідношення діапазону діастолічного артеріального тиску і частоти серцевих скорочень – ці показники повинні бути близькими до передопераційних; співвідношення ДАТ/САТ>0,6, що вказує на нормалізацію умов функціонування мікроциркуляторної системи. Розроблені діаграми зручні для оцінки стану гемодинаміки на етапах застосування ВАБК.
44
Дейкало, І. М., В. В. Буката та А. В. Чорномидз. "ЗМІНИ АМПЛІТУДНО-ЧАСТОТНОГО СПЕКТРУ КОЛИВАНЬ КРОВОТОКУ ПІД ЧАС ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАНЬ З ПРИВОДУ СПАЙКОВОЇ КИШКОВОЇ НЕПРОХІДНОСТІ". Art of Medicine, 5 січня 2020, 65–72. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2019.4.12.65.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Мета роботи: дослідити зміни амплітудно-частотного спектру коливань кровотоку протягом інтраопераційного періоду у пацієнтів із спайковою кишковою непрохідністю.
Матеріали та методи дослідження. Нами обстежено 57 хворих на гостру спайкову кишкову непрохідність. Серед них 31 хворий прооперований відкритим способом та 26 хворих, яким проведено малоінвазивні втручання. Усім хворим проведено лазерну допплерівську флоуметрію. Обстеження проводили у безперервному режимі протягом усього оперативного втручання. Аналіз амплітудно-частотного спектру коливань кровотоку проводили за допомогою вейвлет-аналізу.
Результати дослідження. Встановлено, що протягом оперативного втручання стан мікроциркуляції зазнає змін залежно від періоду оперативного втручання. В усіх хворих на початку операції відмічається зростання усіх амплітуд коливань кровотоку. В подальшому при лапаротомних оперативних втручаннях виявлені зміни, що вказують на зниження кровопостачання тканин, підвищення резистентності артеріол та порушення відтоку крові з капілярного русла. При лапароскопічних втручаннях виявлено ознаки зниження функціональної активності ендотелію, зростання тиску у капілярах, виникнення застою в капілярному руслі.
Висновки. В обстежених хворих інтраопераційно виявлено значні зміни на рівні системи мікроциркуляції, що можуть призвести до гіпоксії органів та систем, розвитку дисфункції паренхіматозних органів, зростання ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень та ін. Отже, як відкриті, так і лапароскопічні оперативні втручання мають, відносно досліджуваних показників, свої переваги та недоліки, на які необхідно звертати увагу під час хірургічного лікування спайкової кишкової непрохідності.
45
Goshchynsky, V. B., R. S. Kohan, B. O. Migenko та Y. M. Herasimets. "МІСЦЕ ВАКУУМНОЇ ТЕРАПІЇ У ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ВАРИКОЗНОЇ ХВОРОБИ НИЖНІХ КІНЦІВОК В СТАДІЇ ДЕКОМПЕНСАЦІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (22 травня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i1.8613.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. 25 % хворих на варикозну хворобу мають ускладнення у вигляді трофічних виразок. Наявність трофічної виразки вимагає від хірурга проведення відповідної доопераційної підготовки, що безпосередньо збільшує матеріальні затрати та термін перебування хворого у стаціонарі.Мета. Дати обґрунтування до застосування вакуум-терапії в комплексі з хірургічним лікуванням варикозної хвороби, ускладненої трофічною виразкою, на доопераційному етапі.Матеріали та методи. Для передопераційної підготовки у 77 хворих з хронічною венозною недостатністю III ст., (СЕАР С6) була використана вакуум терапія трофічних виразок. Для обгрунтування застосування вакуум-терапії були проведено вивчення її впливу на загоєння трофічної виразки, стан її бактеріального забруднення, інтенсивність больвого синдрому, термін перебування у стаціонарі. Після очищення рани застосовували поліуретанову губку розміром пор в залежності від фази її загоєння. Так, під час фази запалення використовували поліуретанову губку з максимальним розміром пор 1500-2000 мкм і в режимі апарату (-300) мм рт. ст. Під час фази проліферації, використовували губку з розміром пор 500-1500 мкм і з режимом негативного тиску (-150) мм рт. ст. Під час фази загоєння, коли відбувається дозрівання рубцевої тканини і епітелізація рани, використовували губку з розміром пор до 500 мкм в режимі (-100) мм рт. ст.Результати досліджень. Аналіз ефективності застосування вакуум-терапії показав її переваги в плані термінів очищення або загоєння над традиційними методами лікування та значне скорочення до операційних днів.Після загоєння трофічних виразок або значного зменшення їх розмірів всім хворим була виконана ендовенозна лазерна абляція варикозно - трансформованих вен нижніх кінцівок. У 19 хворих була застосована методика надфасціальной лазерної коагуляції перфорантних вен під контролем ультразвукової діагностики, а у 23 пацієнтів була виконана субфасціальна ендоскопічна десекція перфорантних вен. У 19 хворих одночасно була використана аутодермопластика трофічної виразки.Висновки. 1. Застосування вакуум-терапії в комплексі хірургічного лікування хворих на варикозну хворобу нижніх кінцівок, ускладнену трофічною виразкою є сучасним і безальтернативним методом лікування, завдяки якому, як показують наші дослідження, знижується больовий синдром, а також кількість мікробних тіл і ранова ексудація, значно прискорюється розро-стання грануляційної тканини і стимулюється епітелізація.2. Застосування вакуум-терапії в якості передопераційної підготовки, скорочує тривалість перебування пацієнтів венозною недостатністю, ускладненою трофічної виразкою у стаціонарі.