Добірка наукової літератури з теми "Типи раціональності"

Наука постнекласичного періоду характеризується значним урізноманітненням методів пізнання як у природознавстві, так і в царині гуманітарних знань. Це пов’язано зі стрімким ускладненням сучасного світу як системи, що включає чисельні підсистеми. Усі об’єкти світу і сам світ розглядаються як такі, що постають і розвиваються. Розглянуто кожний етап еволюції науки, які тісно взаємопов’язані між собою та мають суттєві сфери перекриття, характеризується особливим станом наукової діяльності, спрямованої на постійне зростання об’єктивно­істинного знання. Також важливо мати на увазі, що кожний етап еволюції знань характеризується певним типом раціональності. В статті пропонується розрізняти не лише типи наукових революцій та типи наукової раціональності, а й типи культурної свідомості, які аналізуються В.С.Лукянцем із посиланням на Ч.П.Сноу. Розглянуто перший тип культурної свідомості – це свідомість літературно освіченої гуманітарної інтелігенції, яка знайшла найадекватніше втілення в науках про дух, культуру, мову, а також у літературі, музиці, філософії. Цей тип культурної свідомості причетний до духовної творчості та забезпечення емоційної повноти життя. Відповідно, носіїв такої культурної свідомості вирізняє відданість традиційним культурним цінностям та морально­етичним настановам, благоговіння перед життям, підозріле ставлення до науково­технічного прогресу та спроб вторгнення в сферу людської суб’єктивності. Проаналізовано другий тип культурної свідомості, який формується в середовищі дослідників космосу, природи тощо. Цій когорті притаманна причетність до ідеології революціонізму та вірність ідеалам Просвітництва, віра і майбутнє й довіра до науки та її безмежних можливостей перетворювати природу людини. Носії другого типу культурної свідомості також конче негативно ставляться до будь­яких спроб гуманітаріїв встановити заборони щодо втручання в людську природу.

Дослідження містить аналіз проблеми визначення дологічного мислення, як воно представлене у концепції французького філософа Л. Леві-Брюля. Стверджується, що логіко-психологічні механізми дологічного мислення вкрай відрізняються від звичного мислення, підкореного традиційним законам логіки. Розкриваються основні принципи дологічного мислення, такі як принцип партиципації, містичності, а також принципи біолокації, інтуїції та причинності. Стверджується, що логічне і дологічне мислення – це не стадії розвитку мислення, а різні типи мислення, що можуть цілком гармонійно співіснувати в одному й тому ж самому суспільстві. Це обґрунтовується тим, що елементи пралогічного мислення цілком гармонійно вплетені у механізми сучасного типу мислення, яке, на відміну від дологічного мислення, ми називаємо логічним. Перед нами постає цілісна концепція мислення, яка може ігнорувати деякі закони формальної логіки, а замість них орієнтується на зовсім інші, іноді навіть протилежні закони. В межах сучасної філософії та логіки аналіз характерних рис дологічного мислення набуває особливої актуальності. Це пов’язано з деякими тенденціями у сучасній філософії, зокрема з появою постмодернізму та його відмовою від побудови будь-якої універсальної раціональності і нехтуванням традиційною логікою. Типологізація мислення та виокремлення різних схем раціональності є характерними операціями сучасної філософії. На основі таких диференціацій з’явилися напрями, які повністю ігнорують логіку та заперечують можливість побудови універсальної парадигми раціональності. Неприйняття основної філософської установки логічного позитивізму призвело до практично повної відмови від будь-якої логіки. Особливо яскраво така негативна установка проявляється у постмодерністській філософії. Аналіз принципів дологічного мислення є цікавим і з позиції сучасних тенденцій розвитку логіки та появою «працюючої логіки» або нової риторики, де постає необхідність у побудові моделей «раціональності реальних індивідів». Сучасна логіка, як значне розширення традиційної, залишає незмінним свій внутрішній стрижень, незважаючи на констатування нових законів у межах нових систем логік. Разом із тим має місце тенденція у сучасній логіці, яка реалізувалась у розведенні понять формальної та неформальної логіки, де неформальна логіка (відповідно до одного зі своїх численних визначень) постає як «працююча логіка» (Ст. Тулмін) або «нова риторика» (Х. Перельман). Аналіз принципів дологічного мислення, його значимість, результативність та відношення до логічного мислення вказує на цікаві перспективи у дослідженні питання пріоритету логічного і дологічного мислення; раціонального і дораціонального та позараціонального пізнання. Питання, яке у межах сучасної філософії та логіки набуває особливої актуальності.

У статті на основі аналізу ролі загальнологічних методів та аналізу принципів причинності, інваріантності, збереження, симетрії та спостережуваності розкривається методологічний зміст об’єктивності. З’ясування філософського, зокрема онтологічного, змісту цих принципів стає основою їх регуляторної ролі в науковому пізнанні. Обґрунтовано релевантність принципу об’єктивності типу наукової раціональності. Показано релевантність принципу об’єктивності сучасному стану методологічної свідомості певної науки. Досліджено еволюційний вимір релевантності об’єктивності знання науковій раціональності. Показано значення суб’єктного виміру у функціонуванні методологічних трендів у сучасній науці. Суб’єктний вимір розкрито як когнітивний вимір виробництва знання. З’ясовано його значення для становлення науки як когнітивної системи.

У статті розглядається нова ситуація в сфері освіти, яка задається особливостями сучасного етапу розвитку системи освіти і визначається необхідністю переосмислення ціннісних принципів освіти в ХХІ ст. через призму пріоритетів сталого розвитку. Автор аналізує комунікативні підстави зміни парадигми правової освіти - від педагогічної «машини» як засобу педагогічного впливу до розуміння освіти як сфери стратегічного розвитку. Автор активно використовує ідеї соціологічної феноменології, з точки зору прихильників якої соціальну реальність утворюють не речі або події матеріального світу, а зміст, вкладений в ці предмети і події. З філософської позиції розкриваються онтологічні і гносеологічні чинники появи нового історичного типу суспільства, в нашому випадку - інформаційного. Особливістю сучасного соціального пізнання, яка задає нову парадигму, є те, що воно здійснюється через аналіз того, якими уявленнями опосередковано саме пізнавальне ставлення до соціальних феноменів, що супроводжується глибоким переосмисленниям комунікативної природи соціальної реальності, змін в соціально-комунікативній сфері.

В статті досліджується «методологічний анархізм» П.Фейєрабенда, який виступив проти ідеї «жорсткого методу» або «жорсткого типу раціональності» та сформулював новий підхід щодо логіки розвитку науки. На відміну від попередньої методологічної установки науковець запропонував принцип «все дозволено» або «підходить все», який означає, що теорій може бути багато і вони можуть ґрунтуватися на різних типах раціональності. Виходячи з цього, Фейєрабенд постулює принцип проліферації (розмноження), який є вимогою конструювання максимально можливої кількості теорій, що здатні «розмножуватися». Він виступає за методологічний плюралізм і проти методологічного монізму. Необхідність застосування принципу «проліферації» аргументується тим, що факти теоретично відносні, і разом з тим передбачення теорії ніколи з абсолютною точністю не відповідають експериментальним даним. У підсумку взаємна критика конфронтуючих позицій і забезпечує розвиток науки.

У статті розглянуті результати дослідження особливостей когнітивної регуляції вибору особистості, яка приймає рішення. Представлені результати теоретичного аналізу проблеми «раціональності» і «рефлексивності», у тому числі в психології прийняття рішень. Показана роль раціональності прийняття рішень особистістю в системі «людина – професія – суспільство», висвітлюються погляди вчених на роль рефлексивності в прийнятті рішень професіоналом. Установлено, що раціональність, рефлексивність і показники прийняття рішення є взаємозалежними. Показано, що раціональність і рефлексивність прискорюють активацію особистісних ресурсів в ситуації невизначеності й ризику. Вказується, що домінування раціональності в ситуації вибору (у взаємодії з рефлексією) забезпечує можливість не тільки прогнозувати наслідки реалізації ухваленого рішення, але й оцінювати їхню корисність для особистості. Сконструйований психодіагностичний комплекс, який містить: методику «Особистісні чинники прийняття рішень» (Т. В. Корнілова); методику «Визначення рівня розвитку рефлексивності» (А. В. Карпов); «Індикатор типу особистості» (І. Майєрс, К. Бриггс); процедуру «Мультидимензіональні шкали рішимості» (О. І. Санніков). Проведена статистична обробка даних з використанням комп'ютерної програми SPSS 13.0 for Windows. Використовувалися як кількісний (кореляційний), так і якісний (метод «асів» і метод «профілів») аналізи даних. Виявлені статистично значимі взаємозв'язки між показниками раціональності, рефлексивності й рішимості особистості. Представлений опис психологічних характеристик рішимості осіб з високим рівнем раціональності й рефлексивності. Проведено порівняння особливостей рішимості в осіб з різним рівнем «раціональності» і «рефлексивності»: обачність в аналізі ситуації, відсутність стрімкості в змінах тактики пошуку ефективного варіанту, далекоглядність в оцінці його наслідків, а також асертивність у виборі шляху досягнення кінцевої мети значною мірою властива особам, які схильні до раціональних рішень. Показано, що для осіб з домінуванням «рефлексивності», характерні більш високі значення показників рішимості (гнучкості, ризикованості, авантюрності й незалежності прийняття рішень). Доведено, що раціональність і рефлексивність є ресурсами рішимості й визначають її специфіку. Акцентується увага на тому, що вони виконують крім ресурсної функції, функцію когнітивної регуляції вибору особистістю. Ключові слова: раціональність,рефлексивність, рішимість особистості, прийняття рішень, когнітивна регуляція вибору.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.10 – філософія освіти – Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. – Харків, 2010. Дисертація присвячена дослідженню трансформацій раціональності в полі освіти. Розроблено концепцію динамічної нелінійної трансформації раціональності в освіті як теоретико-конститутивного базису філософії освіти, на основі якого необхідно розглядати хід розвитку освітянських стратегій. Аналіз матеріалу, що представлений не тільки парадигмами освіти та визначними педагогічними практиками, але й різними культурними техніками, які знаходяться під впливом педагогічної раціональності, показав, що необхідно розмірковувати про багаторівневі трансформації раціональності. Виділені та проаналізовані типи раціональності в полі освіти. Порівняльний аналіз показав, що прояви раціональності в освіті можуть мати як конструктивний, так і деструктивний характер.
Thesis for the Doctoral Degree in Philosophy, speciality 09.00.10 – Philosophy of Education. – Kharkov National Pedagogical University named after Scovoroda. – Kharkov, 2010. The Dissertation is devoted to research of transformations rationality in the field of the education. The doctrine of dynamical unsteady transformation of rationality in education was made on the basis of key positions of doctrine of transformation of rationality in education. It must become a theoretical-designing base in philosophy of education, that ought to be the boring of education process. Analysis of material, represented not only by the paradigms of education and certain pedagogical practices but also the different cultural techniques which are under constraint to rationality in the process of education, showed that it is necessary to speak about multilevel transformations of rationality. The types of rationality in the field of education were selected and analyzed. Comparative analysis showed that manifestations of rationality in education could have the constructive and destructive character.