Статті в журналах з теми "Технології переробки культур"

У статті доведено перспективність вирощування гречки як еколого орієнтованої культури, яка завдяки своїм біологічним особливостям і господарським характеристикам, здатна забезпечити прибутковість виробництва та покращити його екологічне середовище. Завдяки своїм унікальним особливостям вона є цінною: сільськогосподарською культурою – як попередник і покращувач ґрунту, вирощується за безпестицидною технологією; медоносною сільськогосподарською культурою; сировинною культурою – як зерна, що є джерелом біологічно активних речовин, вітамінів і мінералів тощо, продуктів її переробки для створення функціональних продуктів з лікувальними та корисними властивостями; через безвідходність її технології виробництва та різностороннє використання. Визначено, що гречка є парозаймаючою культурою та гарним попередником для озимих культур, має позитивний вплив на ґрунт: поле залишається вільним від бур’янів та пухким, здатна несимбіотичним шляхом фіксувати азот бактеріями Azospirillum bacter у ризосфері коріння тощо. Проаналізовано культуру гречки як сидерат, який сприяє удобренню ґрунту цілим комплексом незамінних макро- і мікроелементів. Відзначено стійкість гречки до шкідників і захворювань, що додатково з безпестицидною технологією вирощування мінімізує застосування хімічних засобів захисту. Визначено місце культури гречки у розвитку бджільництва в Україні, як однієї з найкращих медоносів. Обґрунтовано перспективність створення функціональних продуктів які, крім основного завдання – харчування, мають лікувальні та корисні властивості для людини. Відзначено, що пріоритетність вирощування гречки ще обумовлена безвідходністю її технології виробництва і різностороннім використанням у фармацевтичній промисловості та народній медицині, тваринництві, птахівництві, грибництві тощо.

У статті запропонована концептуальна модель комплексних технологій переробки стебел льону залежно від класифікаційних ознак стеблостою. Ситуація у вітчизняному льонарстві на сьогодні неоднозначна. Спостерігається значне зменшення виробництва льону на волокно і зростання виробництва льону на насіння. Також, на основі існуючих досліджень, можна стверджувати, що в Україні зростає інтерес до комплексної переробки луб’яних культур. Основними виробниками льону олійного в Україні є південні та східні області. Західна Україна традиційно вважається виробником льону-довгунця. Проте, за останні чотири роки на цих територіях з’явилось й стрімко зростає виробництво льону олійного. Дослідження показали значні відмінності між льоном олійним, який вирощений у різних природно-кліматичних умовах. Особливістю сортів льону олійного, вирощеного у вологих та прохолодних умовах, є значне збільшення довжини стебла. Висока урожайність стеблової частини ускладнює застосування традиційної технології збирання льону олійного, яка передбачає використання зернозбиральних комбайнів. Після видалення насіння на полі лишаються валки стебло-волокнистої маси, яка потребує подальшої переробки. Однак, агровиробники не мають відповідних технологій і засобів. У результаті проведених досліджень розроблена концептуальна модель ресурсозберігаючих технологій збирання стебел льону з одночасною переробкою стебло-волокнистої маси в продукцію різного функціонального призначення: малогабаритні паливні рулони, паливні брикети та волокно, залежно від класифікаційних ознак стебел льону. На її основі подані пропозиції щодо технологій збирання льону з одночасною обробкою стебел й переробкою стебло-волокнистої маси для агровиробників.

У статті розглянуто новий етап розвитку молочної промисловості України – формування на ринку сегменту сучасних сироробних підприємств, які переробляють молоко в малих об’ємах, розміщені поблизу від джерел сировини і споживачів. Такий принцип переробки сировини має переваги, але виробництво сиру на малих підприємствах зробило ухил на розвиток асортименту м’яких сирів. Тому є необхідність запропонувати виробникам малих сироварень технологію дрібного твердого сиру з метою розширення асортименту та зробити його доступним за ціновою політикою для вживання певному колу споживачів. Особливістю розробленої технології є використання молока власного навчально-дослідного господарства «Віварій», проведені досліди на визначення сиропридатності молока для виробництва твердого сиру; використання визначених пропіоновокислих культур, формування сиру у малих формах, що дає можливість отримати головки невеликої ваги. Наведені температурні режими процесу дозрівання дрібного твердого сиру без покриття та у покритті з латексного матеріалу та з натуральним воском. Проведені дослідження стосовно визначення кількості пропіоновокислих мікроорганізмів на різних термінах дозрівання та динаміки білкового розпаду в процесі дозрівання у головках сиру із різними видами покриття, встановлено термін дозрівання дрібного твердого сиру. Визначено хімічний склад та зроблена органолептична оцінка якості зрілого сиру, згідно з якою відзначено, що смакові властивості дрібного твердого сиру подібні до великого твердого сиру. Удосконалена технологія виробництва сиру дрібного твердого може бути запропонована малим сироробним підприємствам для розширення асортименту.

У статті проведені дослідження економічної ефективностіта інвестиційної привабливості переробки органічних відходів за допомогою вермикультивування на біогумус та іншу супутню продукцію. Відповідно до одержаних результатів аналітично-розрахункових досліджень встановлено, що розвиток вермикультури в Україні належить до перспективних напрямів агробізнесу, який не набув широкого поширення та в багатьох регіонах сприймається як інновація. Від вермикультивування органічних відходів одержують три важливі види цінної для сільського господарства продукції: біогумус, біомаса черв’яка та рідкий субстрат біогумусу (вермичай). Використання якісного біогумусу для удобрення зернових культур, овочів, ягідних та фруктових насаджень сприяє підвищенню їх урожайності на 15–35%. У світі поширені різноманітні інтенсивні та екстенсивні технології вермикультури, однак в Україні найбільш часто зустрічається організація канальної системи вермикультивування, яка є відносно трудомісткою. У статті досліджується ефективність виробництва продукції вермикультури на основі технології застосування бортів вертикального типу, яка ґрунтується на інтенсивному вирощуванні каліфорнійських черв’яків у штучно створених умовах із дотриманням мікрокліматичних стандартів в багатоярусних бортах, де засипається спеціально підготовлений субстрат для переробки його на біогумус в приміщеннях закритого типу. Використання інтенсивних способів вермикультивування з вертикальними бортами забезпечує зниження трудомісткості на 50 і більше відсотків порівняно з канальною системою вермибортів. У кожної з доступних для виробника технологій вермикультивування є свої переваги та недоліки. Зокрема використання вертикальних бортів забезпечує високі показники виходу продукції на одиницю площі, однак характеризується вищою капіталомісткістю одержаної продукції. За результатами дослідження визначено, що для створення нового високоефективного підприємства з виробничою потужністю 1200 т біогумусу за рік на основі інтенсивних технологій та без залучення орендованих основних фондів необхідно понад 8 млн грн. стартового капіталу, у тому числі 6,42 млн грн. основного і 1,75 млн грн. оборотного. Інвестовані кошти окупляться за 3,1 роки та забезпечать підприємство чистим прибутком від реалізації продукції за перший рік на суму понад 2 млн грн. Прогнозована дохідність інвестицій становитиме 161% за 5 років, а чиста приведена вартість проекту досягне 2,77 млн грн. при ставці дисконту 13,5%. Рівень рентабельності продажу продукції перевищить 40%.

Стаття присвячена вирішенню проблем розвитку ресурсозберігаючих технологій комплексної переробки лубоволокнистих рослин. У роботі розглянуто фактори погіршення стану переробної галузі легкої промисловості, якості луб’яної сировини, пов’язані зі змінами вимог споживчого ринку, недотриманням технічних і технологічних вимог підготовки, заготівлі та переробки стеблового матеріалу та інші фактори. Метою роботи є пошук шляхів покращення виробничих умов переробки луб’яних культур та розв’язання питань поліпшення властивостей лляного та конопляного волокон. У статті також проаналізовано тенденції розвитку переробної галузі легкої промисловості, досліджено технологічні особливості процесу обробки лубоволокнистих рослин та надано оцінку напрямкам використання натуральної волокнистої продукції. Hj,jnf містить теоретичні та експериментальні дослідження в галузі переробки лляної і конопляної сировини. Результати експериментально-теоретичних досліджень виробничих процесів одержання продуктів переробки показують, що досліджувані механічні способи переробки луб’яної сировини ґрунтуються на використанні різних підходів до виробництва волокнистих виробів. Умови технічних і технологічних потужностей переробних підприємств легкої промисловості не дають можливості отримати волокнисту продукцію високої якості, тому виникає потреба у виробничих змінах процесів переробки сировини. Підвищення якісних і кількісних характеристик лляних і конопляних волокон можуть забезпечити зміни технологічних особливостей обробки стеблового матеріалу та застосування конструкційних розробок пристроїв і обладнання з обробки лубоволокнистої сировини. На основі проведеного комплексу досліджень розроблено наукову концепцію створення інноваційних технологій механічної обробки лубоволокнистої сировини, що ґрунтується на застосуванні нових конструкцій пристроїв і робочих вузлів устаткування на різних етапах первинної переробки сировини для підвищення конкурентоспроможності продукції в умовах ринкових відносин. Результати експериментальних і теоретичних досліджень доводять доцільність використання розроблених технологій одержання однотипного волокна з вітчизняних лубоволокнистих культур.

Мета. Визначення прибутку та рентабельності від реалізації товарів зі стебелтехнічних конопель після технологій вирощування та переробки зеленцевого збирання тазбирання після повної стиглості на насіння.Методика. При дослідженнях використовували методику, яка ґрунтується навикористанні науково обґрунтованих норм продуктивності з урахуванням природних,економічних і технологічних особливостей культури за якими розраховується економічнаефективність.Результати. Встановлено, що основні показники витрат при зеленцевій технологіївирощування технічних конопель становлять 17217,65 грн. та перевищують витратитехнології збирання в стадії повної стиглості на насіння – 15792,52 грн. Це пов’язано зтим, що зеленцева технологія дає можливість отримання цінного довгого волокнотекстильного спрямування, що потребує додаткових витрат на вирощування. Але,виходячи з розрахунків прибутку та рентабельності від реалізації товарів з технічнихконопель за цими технологіями, товари після технології зеленцевого збиранняконкурентоспроможніші – 48723,55 грн/га і 188,65 % ніж товари після технологіївирощування до повної стиглості – 14321,22 грн/га і 60,45 %. Більш цінне волокнотехнічних конопель після зеленцевої технології на вітчизняному та світовому ринку черезсвої споживні характеристики: низький показник лінійної щільності – 0,67-0,82 текс,високій показник міцності – 20,3-26,5 даН, воно може використовуватися для одержаннякотоніну, целюлози, цінних паперів, тонкої пряжі і трикотажних виробів. Наукова новизна. Вперше визначена економічна ефективність, яка уможливлюєодержання волокна зі стебел технічних конопель зеленцевої технології високої якості,придатного для отримання товарів широкого спектра застосування. Доказананедостатня економічна ефективність товарів зі стебел технічних конопель післятехнології на одержання насіння, за якою отримується волокно низької якості.Практична значимість. Проведені розрахунки економічної ефективності товарів зістебел технічних конопель двох технологій дадуть можливість українським переробникамв повному обсязі оцінити ресурсні витрати на отримання цих товарів та визначитиприбутки від їх реалізації.

Мета. Встановити можливість використання стеблової частини врожаю льонуолійного, вирощеного в природно-кліматичних умовах Західного Полісся для підвищенняефективності і екологічної безпечності її утилізації.Методика. Для досліджень використовували аналітичні та розрахункові методи.Значення показників отримані експериментально з допомогою сучасних вимірювальнихзасобів відповідно до діючих нормативно-технічних документів.Результати. В статті представлені основні результати теоретикоекспериментальних досліджень процесів збирання та переробки стеблової частиниврожаю льону олійного. Запропоновано алгоритм, що описує технологічний процесзбирання льону олійного з врахуванням фази його стиглості та погодних умов, яківпливають на вибір способу збирання та подальшого використання стеблової частиниврожаю.При науковому підході льон олійний вважається культурою безвідходноговиробництва, але для території Західного Полісся перешкодою в широкому поширеннільону олійного став високий стеблестій, який може досягати одного метра у довжині.Технології виробництва льону олійного в умовах Західного Полісся недосконалі, такожпотребують модернізації операції збирання з метою використання всього потенціалурослини. Основна проблема, яка на сьогоднішній день не вирішена, - спалювання стебловоїчастини врожаю. Для збереження вирощеного врожаю, запропонована технологіязбирання льону з урахуванням фази зрілості і переробки стебел для подальшоговилежування в тресту або виготовлення паливних матеріалів з використаннямзернозбирального комбайна вдосконаленої конструкції.Оцінка споживчих властивостей волокна льону олійного вказує на значний йогопотенціал, як сировини для текстильної промисловості. Однак, складності, що виникаютьпри вилежуванні стебел в тресту, вимагають пошуку нових напрямків використанняволокнистої маси, яка формується в процесі збору льону олійного зернозбиральнимкомбайном. Відповідно до погодних умов збору і первинної переробки в поточному сезоні і в умовах Західного Полісся зі стебел льону олійного можна отримувати якісне короткенеорієнтоване волокно або паливні матеріали циліндричної форми. Для обох випадківобов'язкова операція руйнування стебел.Наукова новизна. Запропоновано адаптовану до природно-кліматичних умовЗахідного Полісся технологію комплексної переробки біологічного потенціалу льонуолійного та льону-довгунцю для отримання товарів різного функціонального призначення.Практична значимість. Запропонована технологія дозволить підвищитиефективність використання льону олійного в умовах Західного Полісся і задовільнитьекологічні вимоги

У роботі набули подальшого розвитку підходи щодо обгрунтування напрямів формування стратегії роз- витку ягідного бізнесу. Розглянуто світові тенденції виробництва плодово-ягідної продукції. Виявлено, що збільшення обсягів виробництва фруктів і ягід середньоконтинентального клімату насамперед пов’язане із інтенсифікацією галузі і як наслідок підвищенням рівня урожайності. Обгрунтовано, що Україна має зна- чний потенціал щодо розвитку ягідництва. Запропоновано три основні складові стратегічного розвитку галузі: економічний (поступовий перехід від дрібного виробництва до більш масштабного, відведення біль- ших площ під садівництво ягідних культур у великих інтегрованих підприємства; розвиток сільськогоспо- дарської кооперації та експортного потенціалу; диверсифікація виробництва; автоматизація виробничих процесів); маркетинговий (вирощування нішевих ягідних культур у промисловому масштабі; пропаганда здорового харчування та споживання ягід цілий рік, а не тільки в сезон; використання різних каналів мар- кетингових комунікацій; розвиток системи продажів через маркетплейси; збільшення терміну реалізації продукції); екологічний (удосконалення технологій виробництва та переробки ягід; розвиток органічного напряму в ягідництві; сертифікація продукції).

У виробника будь-якої продукції, зокрема і сільськогосподарської, та безпосередньо конопляної, головною метою є одержання стабільної врожайності культури, доробка і переробка продукції, яка б забезпечувала достатню рентабельність, давала змогу вести розширене відтворення галузі та конкурувати з іншими культурами, а також, не втрачаючи жодного з економічних показників, за-безпечувала екологічність продукції і відновлювала біологічну активність та родючість ґрунту. Зважаючи на досвід країн з розвинутою ринковою економікою, а також власний досвід останніх ро-ків щодо переходу від класичної, чи інтенсивної системи землеробства, до органічних технологій ве-дення сільськогосподарського виробництва, можна констатувати, що для реального розвитку галузі в майбутньому є перспективи, які зумовлені тим, що Україна має певні потенційні можливості та резерви для стабілізації стану й прискореного розвитку коноплярства. Порівняно із класичною тех-нологією вирощування конопель органічна система, з одного боку, знімає стресові ситуації (вплив мінеральних добрив та засобів захисту рослин), а з іншого, призводить до збільшення кількості ку-льтивацій покращує повітряний баланс ґрунту, що сприяє розмноженню та розвитку ґрунтової біо-ти. Дослідження, що проводяться у підприємствах групи компаній «Арніка» м. Глобине Полтавської області започатковані 2015 року. Отримані експериментальні дані дали змогу внести зміни в елеме-нти технології органічного вирощування конопель посівних і таким чином стабілізувати біологічну активність ґрунту, його структуру та відновлювальну здатність. Водночас відбулися суттєві зміни в затратній частині, зокрема економія коштів на придбання засобів захисту рослин та мінеральних добрив, їх внесення та техніки для виконання цих робіт, а також затрати на закупку борін та ку-льтиваторів для органічних технологій, що позитивно впливає на продуктивність конопель посівних при переході технологій вирощування від класичної до органічної системи землеробства. Дослідження показали, що є свої особливості, які ми маємо ще виявити під час подальшої роботи.

Сучасні технології, особливо процеси сушіння, є енергозатратними. То ж, основними завданнями при розробці теплотехнології в харчовій промисловості є зменшення витрат енергоносіїв на процес зневоднення. Такі наукові розробки дадуть можливість підвищити рівень енергетичної безпеки держави та конкурентоспроможності національної економіки, зменшити залежність України від імпортованих енергоносіїв в цілому. В зв’язку із поширенням таких хвороб як серцево-судинні захворювання, рак, зміна серцевого м'язу, неправильне перетравлення їжі, послаблення репродуктивної функції основним завданням працівників харчової промисловості є максимально замінити в готових продуктах харчування синтетичні ароматизатори, барвники на натуральні. На сьогоднішній день в Україні недостатньо виробництва рослинної сировини в порошки, що дозволяють зберегти якість вихідної сировини. Сучасні способи отримання порошку зі столового буряка дають можливість зберегти бетанін на рівні 50-70 % у кінцевому продукті. Тому розробка нових методів та удосконалення існуючих технологій сушіння столового буряка з метою отримання натурального барвника є важливою та значущою. Основною сировиною, яка має високий вміст бетаніну з антиоксидантними властивостями є червоний столовий буряк. Ця культура традиційна в харчуванні населення України. Важливим акцентом при переробці методом сушіння антиоксидантної сировини є зниження енергозатрат на процес зневоднення, максимальне збереження біологічно активних речовин та зниження собівартості кінцевого продукту. Користь природних антиоксидантів полягає в тому, що вони здатні вступати в реакції з вільними радикалами, нейтралізуючи їх згубну дію на організм людини. Столовий буряк один із небагатьох культур, до складу якого входить бетанін – продукт ферментативного розпаду холіну, що відіграє важливу роль при обміні речовин в організмі людини. В даній статті висвітлено безвідходну енероефективну теплотехнологію отримання антиоксидантного буряково-томатного барвнику та насіння томатів. Завдяки використанню м’якоті та шкірки томатів, як натурального стабілізатора бетаніну та двостадійному конвективному сушінню одержуємо якісний насіннєвий матеріал та порошкоподібний натуральний продукт, який завдяки високому вмісту каротиноїдів, пектинів, клітковини, бетаніну, мікро- та мікроелементів може використовуватись в лікувально-профілактичному збалансованому харчуванні. Буряково-томатний антиоксидантний барвник покращує структуру та консистенцію виробів, додає забарвлення продуктам, збільшує їх біологічну та харчову цінність і може знайти широке застосування у виробництві лікувально-профілактичного призначення.

Мета статті полягає у вивченні стану виробництва моркви в Україні та його наукове забезпечення, обґрунтуванні сучасних проблем та шляхів ефективного розвитку цього сегменту ринку овочів на перспективу. Результати. Розглянуто сучасний стан виробництва м’ясистої в України. Встановлено частку цієї культури у загальних посівних площах і валовому виробництві овочів, наведено дані щодо розміщення виробництва моркви м’ясистої за природно-кліматичними зонами України та окремими категоріями господарств. Викладено загальну стратегію і пріоритетні напрямки наукового забезпечення виробництва моркви м’ясистої на перспективу. Визначено причини, що стримують ефективний розвиток цього сегменту овочевого ринку, до яких належать: застосування застарілих технологій та практична відсутність інновацій; недостатня кількість необхідних потужностей для доробки, фасування, заморозки, зберігання; відсутність професійного брендингу та ефективної інфраструктури, низький розвиток агрологістики, невідповідність вітчизняної овочевої продукції європейським стандартам. Висновки. Подальший розвиток виробництва моркви м’ясистої в Україні необхідно направити по шляху організації високо інтенсивного їх виробництва на основі впровадження сучасних технологій виробництва та нових високопродуктивних, технологічних сортів і гібридів, що володіють високими харчовими показниками, що відповідають вимогам переробки. Підвищення ефективності виробництва моркви м’ясистої дасть можливість отримати овочеву продукцію в кількості і асортименті, визначених науково-обґрунтованими нормами споживання на базі соціально-економічного та інноваційно-інвестиційного розвитку з урахуванням передових досягнень науки і техніки та передових досягнень науки і техніки, нарощування великотоварного виробництва якісної овочевої продукції, її переробки, зберігання та реалізації. При цьому в перспективі необхідно технічне переоснащення галузі овочівництва, розвиток систем інформаційного забезпечення, створення служб маркетингу і подальший розвиток інфраструктури ринку.

Мета статті полягає у вивченні стану виробництва моркви в Україні та його наукове забезпечення, обґрунтуванні сучасних проблем та шляхів ефективного розвитку цього сегменту ринку овочів на перспективу. Результати. Розглянуто сучасний стан виробництва м’ясистої в України. Встановлено частку цієї культури у загальних посівних площах і валовому виробництві овочів, наведено дані щодо розміщення виробництва моркви м’ясистої за природно-кліматичними зонами України та окремими категоріями господарств. Викладено загальну стратегію і пріоритетні напрямки наукового забезпечення виробництва моркви м’ясистої на перспективу. Визначено причини, що стримують ефективний розвиток цього сегменту овочевого ринку, до яких належать: застосування застарілих технологій та практична відсутність інновацій; недостатня кількість необхідних потужностей для доробки, фасування, заморозки, зберігання; відсутність професійного брендингу та ефективної інфраструктури, низький розвиток агрологістики, невідповідність вітчизняної овочевої продукції європейським стандартам. Висновки. Подальший розвиток виробництва моркви м’ясистої в Україні необхідно направити по шляху організації високо інтенсивного їх виробництва на основі впровадження сучасних технологій виробництва та нових високопродуктивних, технологічних сортів і гібридів, що володіють високими харчовими показниками, що відповідають вимогам переробки. Підвищення ефективності виробництва моркви м’ясистої дасть можливість отримати овочеву продукцію в кількості і асортименті, визначених науково-обґрунтованими нормами споживання на базі соціально-економічного та інноваційно-інвестиційного розвитку з урахуванням передових досягнень науки і техніки та передових досягнень науки і техніки, нарощування великотоварного виробництва якісної овочевої продукції, її переробки, зберігання та реалізації. При цьому в перспективі необхідно технічне переоснащення галузі овочівництва, розвиток систем інформаційного забезпечення, створення служб маркетингу і подальший розвиток інфраструктури ринку.

The article considers the place of ecological culture in the system of values еof sustainable development of society, in particular, in the training of teachers of labor education and technology, which, in turn, are able to implement environmental education of young students. It is noted that only the correlation of scientific achievements and practical skills contributes to the formation of healthy environmental thinking and consciousness, as well as leads to changes in individual behavior and the formation of environmentally responsible communities.The factors that determine the ecological orientation of the educational process are determined. Among them: rapid production growth, excessive consumption, large amounts of waste, etc. create a significant burden on the planet's ecosystem. Responsible consumption and minimizing the negative impact on the environment is a conceptual way out of the crisis in which humanity is heading. Among the local but significant steps in overcoming it is ecodesign, which is based on the formation of products from eco-materials and the use of eco-technologies that take into account all stages of the product life cycle – from creation to disposal. The main purpose of ecodesign is to preserve natural resources.When mastering the profession, future teachers of labor training and technology in the process of project activities (including ecodesign) are offered the introduction of “upcycling” technology. The history of the phenomenon, stages of its appearance and realization in everyday life are considered. Modern world and domestic brands of the fashion industry, which profess the philosophy of reuse, are presented.The demonstration of the algorithm of realization of the educational and creative project of processing of textile products gives weight to results of research. Stages of search of technologies, design and actual and technological with use of various techniques which to all improve skills of students on designing and technology of tailoring are offered are offered. Thus, the main goal of ecologically oriented learning is achieved – the synthesis of theoretical principles and practical skills that enable the formation of ecological thinking of the future teacher.Key words: ecotechnologies, ecodesign, ecological culture, project activity, textile materials. У статті розглядається місце екологічної культури в системі цінностей сталого розвитку суспільства, зокрема, в процесі підготовки вчителів трудового навчання та технологій, які своєю чергою здатні реа-лізовувати екологічну освіту учнівської молоді. Зазначається, що лише кореляція наукових здобутків та практичних навичок сприяє формуванню здорового екологічного мислення та свідомості, а також призводить до змін у поведінці окремої особистості та формуванні екологічно відповідальних спільнот.Визначаються фактори, які зумовлюють екологічну спрямованість освітнього процесу. Серед них – швидкий ріст виробництва, надмірне споживання, велика кількість відходів тощо, що створюють зна-чне навантаження на екосистему планети. Відповідальне споживання та мінімізація негативного впли-ву на екологію є концептуальним виходом з екологічної кризи, в яку прямує людство. Серед локальних, але значимих кроків її подолання, є екодизайн, в основі якого лежить формотворення виробів з еко-матеріалів та із застосуванням екотехнологій, що враховують усі етапи життєвого циклу виробу – від створення до утилізації. При цьому головною метою екодизайну є збереження природних ресурсів.У процесі опанування професії майбутнім учителям трудового навчання та технологій під час реалізації проєктної діяльності (в тому числі з екодизайну) запропоновано впровадження технології «Апсай-клінг» («upcycling»). Розглянуто історію явища, етапи його появи й реалізації в побуті. Представлені сучасні світові й вітчизняні бренди індустрії моди, які сповідують філософію повторного використання.Вагомості результатам дослідження надає демонстрація алгоритму реалізації навчально-творчого проєкту переробки текстильних виробів. Пропонуються етапи пошуку технологій, проєктно-конструкторський та власне технологічний із використанням різних технік, які до всього удосконалюють навички студентів із конструювання та технології пошиття одягу. Таким чином досягається головна мета еколого спрямованого навчання – синтез теоретичних засад і практичних навичок, які уможливлюють формування екологічного мислення майбутнього вчителя.Ключові слова: екотехнології, екодизайн, екологічна культура, проєктна діяльність, текстильні матеріали.

Сучасні тенденції формування здорового раціону харчування диктують необхідність створення нових продуктів із підвищеною біологічною та фізіологічною цінністю. Важливу роль в цьому відіграє можливість використання традиційної сільськогосподарської сировини, яка вирощується у безпосередній близькості від місць її переробки, що дозволяє помітно скоротити витрати на транспортування і зберігання сировини, розширити асортимент продуктів харчування. Поліпшення харчування населення можливе завдяки використанню в рецептурі харчових продуктів натуральної рослинної сировини, традиційно вирощеної, зібраної, підготовленої в Україні, що має високу біологічну цінність. Необхідність відстеження розвитку сучасних технологій потребує постійного удосконалення та впровадження інновацій у харчовій промисловості насамперед завдяки використанню продуктів харчування з високим вмістом біологічних сполук. Аналіз літературних джерел із використання мікрозелені у продуктах харчування дозволяє зробити висновок, що наразі ця сировина є перспективною та належить до інноваційних продуктів харчування. Використання мікрозелені в раціоні харчування дозволяє наповнити організм людини поживними органічними речовинами, такими як білки, вітаміни С, В, К, Е, каротиноїди, мінерали та інші корисні елементи (калій, кальцій, фосфор, магній, залізо, йод, сірка), а також ефірні олії. В роботі наведено результати досліджень біологічної цінності мікрозелені різних сільськогосподарських культур та її вплив на організм людини. Використання переваг застосування мікрозелені в раціоні харчування пов’язане з лікувальним ефектом, зокрема, з наявністю в її складі вітамінів, амінокислот, що мають широкий спектр біологічної активності з антибактеріальним, антивірусним ефектом.

Мета. Здійснити порівняльний аналіз паперу, отриманого на основі волокна льону олійного та ненаркотичних конопель. Методика. Дослідження в роботі проводили за допомогою сучасних теоретичних та експериментальних методів: експериментальні дослідження властивостей паперу, одержаного з волокон льону та конопель виконували з використанням стандартних методик і засобів вимірювання, а саме: масу 1 м2 паперу визначали інструментальним методом за ДСТУ 2297-93 (ГОСТ 13199-94) «Напівфабрикати волокнисті, папір та картон. Метод визначення маси продукції площею 1 м2»; визначення повітропроникності згідно з ДСТУ 2906-94 (ГОСТ 30114-95) (ISO 5636-1:1984) «Папір та картон. Визначення повітропроникності (середній діапазон). Загальні вимоги до методів»; визначення білості згідно з ДСТУ 2570-94 (ГОСТ 30113-94) «Папір та картон. Метод визначення білості»; визначення абсолютного опору продавлюванню згідно з ДСТУ ISO 2758:2007 «Папір. Визначення опору продавлюванню (ISO 2758:2001, IDT)»; результати експериментальних досліджень обробляли із застосуванням методів математичної статистики за допомогою прикладних програм «MathCAD-2000», «Мaple 6,5», «Microsoft Office Excel 2016» та «Microsoft Office Word 2016». Результати. Проаналізовано показники якості паперу, отриманого із класичних композицій (відповідно з бавовняної та деревної целюлози) та з композицій на основі рослинної сировини (целюлоза з волокна льону олійного + деревна целюлоза; целюлоза з конопляного лубу + хвойна целюлоза); підтверджено можливість отримання високоякісної целюлози з ненаркотичних сортів конопель та льону олійного; проведено порівняльний аналіз отриманих видів паперу; надано рекомендації щодо вдосконалення технологій переробки соломи льону олійного та ненаркотичних сортів конопель в целюлозу, які дозволять раціонально використовувати власні ресурси. Наукова новизна. Визначено вплив різних видів целюлоз, одержаних з волокон льону олійного та ненаркотичних конопель на фізико-механічні властивості одержаних сортів паперу. Здійснено порівняльний аналіз їх якості. Практична значимість. На основі одержаних споживних характеристик паперу різних сортів можливо встановлювати їх функціональне призначення та застосування в різних галузях виробництва. Встановлені в роботі споживні характеристики паперу з луб’яних культур підтверджують доцільність заміни імпортованої сировини бавовни та дефіцитної деревної сировини для одержання різних видів паперу.

Розроблено методику дослідження експлуатаційно-економічних показників та показників якості роботи для існую-чих та проектованих машинних агрегатів при виконанні механізованих технологічних операцій в реальних природно-клі-матичних умовах. Сучасні дослідження показують, що на сьогодні фактично вичерпаний потенціал землі і сортів сільськогосподарсь-ких культур (крім генномодифакованих, а вони заборонені на сьогодні у Європі) у зростанні врожаю і сьогодні людство повинно боротись за збільшення врожайності за рахунок забезпечення потреб рослин – якості виконання технологічних операцій. Якість виконання технологічної операції – це до 30% формування врожаю. Якість кожної технологічної операції формує загальну якість технологічного процесу та впливає на кінцевий результат – на якість, кількість і собівартість продукції. Неякісно виконану технологічну операцію неможливо ні переробити, ні компенсувати, надолужити високою які-стю послідуючих технологічних операцій. Сучасні методи інформаційних технологій дозволяють значно спростити та здешевити результати оцінки ро-боти машинних агрегатів. Визначальним в цій ситуації є інструмент, завдяки якому отримуються данні для обробки, аналізу та прийняття рішення. Мова йде про методику, яка використовується для отримання інформації. Результат розрахунку, отриманий у лабораторних умовах, повинен відповідати результату хронометражних спостережень у виробничих умовах. Саме такою є розроблена нами математична модель і комп’ютерна програма «Машинний агрегат», алгоритм якої реалізований в середовищі Microsoft Office Excel. Дана програму проходить польові випробування спільно з ЛКМЗ та Елворти. Основною умовою для проведення розрахунків повинна бути достовірна база даних. Розроблена методика дозволяє виконати глибокий аналіз експлуатаційно-економічних та якісних показників вико-ристання машинного агрегату в будь-яких природно-кліматичних умовах як для існуючих так і проектованих агрегатів.

Сьогодні під природокористуванням розуміють різноманітні форми використання потенціалу природних ресурсів та заходів щодо їх охорони. До них належать: експлуатація та переробка природних ресурсів та їх відновлення, використання та охорона природних умов життя, збереження та відновлення, раціональні зміни екологічного балансу природних систем. Кожна країна визначає власні природні стандарти на своїй території. Проте останніми роками через посилення транскордонного переміщення різноманітних забруднювачів та національну діяльність, що загрожує всій планеті (вирубка лісів, випробування ядерної зброї, ядерна експансія тощо), все більше уваги приділяється підписанню міжнародних конвенцій про методи і норми природокористування. У нашій державі на тлі економічних проблем, певних проблем продовольчого й житлового забезпечення, дефіциту товарів проблема комплексного й кардинального екологічного оздоровлення постійно відкладається, не вирішується проблема раціонального природокористування, а кількість аварійних ситуацій збільшується. Досвід розвинених країн світу показав, що могутність держави визначається перш за все високим рівнем культури і технологій, в тому числі - культури природокористування. Цей же досвід, а також досвід вітчизняного господарювання переконують, що рухатися далі шляхом старого економічного розвитку неможливо, потрібна нова концепція природокористування. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності може мати катастрофічні наслідки для життя всієї планети. Тому основним завданням економіки природокористування є вивчення найкращих варіантів адаптації глобальної соціально-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на природне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів. Ця наука має розробити основні принципи дії цих стимулів. Метою цієї статті є дослідження раціонального використання економічних важелів, формулювання основних засад екологічної безпеки та економічного розвитку країни, удосконалення механізму сплати екологічного податку. Під час написання статті використовувалися емпіричні, теоретичні методи дослідження, метод моделювання та синтезу. Результатом дослідження є висвітлення проблемних екологічних питань щодо справляння екологічного податку й формулювання пропозицій щодо удосконалення оподаткування для досягнення гармонійних відносин між суспільством і природою, збереження навколишнього природного середовища. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній аналізується вплив зниження факторів забруднення навколишнього середовища на здоров’я населення, що досягається шляхом удосконалення національної системи природокористування Практична значущість полягає в пропозиції удосконалення оподаткування для досягнення гармонійних відносин між суспільством і природою та збереженням навколишнього природного середовища.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

Аналіз існуючих в Україні традиційних технологій переробки зернових і бобових культур в крупи і круп’яні продукти показує, що на сьогоднішній день переважна більшість діючих технологій була розроблена 20-30 років тому і передбачає використання значної кількості систем і операцій, особливо лущення та шліфування при реалізації яких передбачається застосування машин типу ЗШН, що у сукупності передбачає значну енергоємність процесу. При цьому асортимент круп’яної продукції, що виробляється більшою мірою залишається стабільним і включає крупи подрібнені та неподрібнені, пластівці та борошно. У більшості сучасно орієнтованих країн протягом останніх років відбувається перехід до нових скорочених і більш енергоефективних технологій переробки зернових культур в крупи та круп’яні продукти при цьому відбувається також впровадження нових високопродуктивних сортів зернових культур. Особливе місце при цьому займають голозерні форми традиційних культур – вівса та ячменю. На основі цієї сировини відбувається розширення асортименту, збільшення виходу готової продукції, підвищення її харчової цінності. В нашій країні вітчизняними селекціонерами також отримані високопродуктивні сорти традиційних круп’яних культур, однак необхідно звернути увагу на те, що, наприклад, нові сорти пшениці переважною мірою за анатомічною і морфологічною будовою є аналогічними і їх переробка не потребує суттєвої перебудови технологічного процесу, але такі культури як голозерний овес чи голозерний ячмінь переробляти відповідно до існуючих режимів і структури складно, це призводить до неповного використання потенціалу переробляємої сировини та нівелює усі її переваги над традиційною. Враховуючи це актуальною проблемою для вітчизняного круп’яного виробництва є розробка нових енергоефективних технологій, розширення існуючого асортименту продуктів та підвищення її харчової цінності. В одеській національній академії харчових технологій на кафедрі технології переробки зерна проводяться дослідження метою яких є розробка науково обґрунтованих технологій переробки нових видів зернової сировини і її впровадження у вітчизняне круп’яне виробництво. У даній статті наведено структуру та основні етапи переробки голозерного вівса в круп’яні продукти. Наведено основні відмінності застосування голозерного вівса як сировини для виробництва круп’яних продуктів в порівнянні із плівковими формами круп’яного вівса. Проаналізовано можливості використання голозерного вівса для розширення асортименту вівсяних продуктів за рахунок виробництва круп пропарених, не пропарених, круп плющених, пластівців та борошна. При цьому процес виробництва розглянутої продукції характеризується скороченою структурою технологічного процесу, продукти в порівнянні із класичними мають підвищений вихід та якість.

Виробники зернопереробної галузі все частіше стали звертати увагу на дрібнонасіннєві культури такі як сорго, амарант, ріпак, гірчиця, льон, мак та ін. Оскільки виробництво дрібнонасіннєвих культур зростає, то для визначення ефективних режимів їх післязбиральної обробки та зберігання необхідне проведення широкомасштабних досліджень. В статті наведено результати теоретичних та експериментальних досліджень тепломасообмінних процесів. Отримані значення теплофізичних характеристик в залежності від вологості зерна та запропоновані формули для їх розрахунку, які можуть бути використані при виборі раціональних режимів сушіння, активного вентилювання та зберігання зернових і олійних дрібнонасіннєвих культур. Визначено питомі витрати повітря для активного вентилювання дрібнонасіннєвих культур. Важливою стадією процесу післязбиральної обробки насіння є сушіння складна і енергозатратна операція. Своєчасне і правильно проведене сушіння не тільки підвищує його стійкість під час зберігання, а й поліпшує якість насіння, тому проведено дослідження кінетики конвективного сушіння дрібнонасіннєвих культур в залежності від параметрів зерна і режимів сушіння. Нами був обґрунтований і рекомендований для використання на підприємствах двостадійний спосіб сушіння зерна. При запропонованому способі сушіння на 20…30 % підвищується продуктивність зерносушарок, на 15…25 % знижуються витрати палива, істотно поліпшується якість зерна (за рахунок зниження на 3…5 % кількості битих і розтріснутих зерен). У зв’язку з тим, що дрібнонасіннєві культури через їх розміри мають більший аеродинамічний опір в порівнянні з іншими культурами, товщину шару насіння при активному вентилюванні необхідно зменшувати. Дрібнонасіннєві культури, особливо олійні, можна вентилювати підігрітим повітрям (до 55 °С). Підвищення температури повітря прискорює процес сушіння, проте супроводжується зростанням нерівномірності знімання вологи по товщині шару з пересушуванням нижніх шарів і зволоженням верхніх шарів. Для надійного зберігання культур потрібно забезпечити ряд умов: на сито-повітряних або аеродинамічних сепараторах довести вміст домішок до рівня не більше 2 %, шляхом сушіння або активного вентилювання знизити вологість насіння до 6...8 %, засобами активного вентилювання знизити температуру насіння до 5...10 °С. Ці умови забезпечать довгострокове збереження якості дрібнонасіннєвих культур до їх відвантаження або переробки. Крім того, досліджено інтенсивність дихання зерна в залежності від його вологості і температури. Показано, що при збільшенні вологості з 7 до 11 % інтенсивність дихання дрібнонасіннєвих культур підвищується в 4,9...16,5 рази, а при збільшенні температури від 5 до 25 °С в 1,1…1,6 рази. Наслідком такого зростання інтенсивності дихання є підвищене тепловиділення, яке може приводити до самозігрівання насіння і їх псування. При інтенсивному диханні збільшуються також природні втрати насіння при зберіганні через витрачання на дихання власних сухих речовин. Для тривалого зберігання дрібнонасіннєві культури необхідно розміщувати в складах підлогового типу, які забезпечують хороший доступ повітря при порівняно невеликій висоті насипу дрібнонасіннєвих культур. Для короткочасного зберігання можна використовувати склади силосного типу. На підставі результатів проведених досліджень була удосконалена схема технологічного процесу зернозаготівельного підприємства, яка дозволяє підвищити ефективність використання основного обладнання підприємства, розширити їх функції і дозволяє формувати партії зерна різного цільового призначення.

У раціоні людей різних вікових груп молочні продукти традиційно займають суттєву частку. Особливо користуються попитом кисломолочні продукти. Технології виробництва резервуарним способом передбачають механічне оброблення кисломолочного згустку, а термізованих продуктів - термомеханічне, в результаті чого може порушуватися структура продукту, відбутися відділення сироватки та розшарування готового продукту. Для запобігання появі недоліків консистенції широко використовують стабілізатори структури. Переважна більшість стабілізаторів, що виконують функції загущувачів та гелеутворювачів, за своєю природою – гідрофільні речовини, які завдяки зв’язуванню вільної вологи та підвищенню в’язкості сумішей, забезпечують утворення необхідної структури. Для продуктів переробки зернових культур такі властивості обумовлені, в першу чергу, наявністю вуглеводів, в меншій мірі – білками та баластними речовинами. Сучасні технології переробки зернових дозволяють одержувати інгредієнти і продукти, які можуть використовуватися в якості структуроутворювачів під час виробництва молочних продуктів з комбінованим складом сировини. Проведено аналіз структуроутворювачів, зокрема, желатину, агару, альгінату натрію, модифікованого крохмалю, рисового борошна, пшеничного та кукурудзяного зернопродуктів для виробництва кисломолочних продуктів. Основними критеріями відбору структуроутворювачів були діапазон температур, за яких стабілізатори виявляли свої гелеутворювальні властивості, вологоутримувальна здатність, в’язкість, здатність до утворення однорідної суміші під час зберігання кисломолочних продуктів. Опрацьовано способи застосування рисового борошна за температури пастеризації сумішей (82±2)0С для кисломолочних напоїв, пшеничного та кукурудзяного зернопродуктів за температури термізації сумішей (74±2)0С для термізованих сиркових виробів. Обґрунтовано використання продуктів переробки зернових, які покращують органолептичні та реологічні показники готового продукту. Розроблено технологічну схему та визначено режими технологічних операцій під час виробництва молочних продуктів з комбінованим складом сировини.

В даний час зростають потреби населення в нових продуктах харчування, які характеризуються екологічною чистотою і здоровим напрямком. Одним з таких продуктів є гречана крупа, отримана із зерна гречки. При вирощуванні гречки не застосовуються хімічні добрива, що робить її екологічно чистою. Україна знаходиться в трійці світових лідерів виробників гречки. Ця культура переважно споживається в країнах, де її виробляють, також в останні роки новий поштовх світового споживання гречки дають розвинені азіатські країни. На сьогодні існуючі технології виробництва гречаної крупи, є дуже складними і енергоємними, вимагають великої кількості обладнання. При цьому якість і вихід готової продукції не реалізують потенційні можливості, закладені в зерні. В статті наведено удосконалену технологію виробництва гречаної крупи, яка включає наступні етапи: очищення зерна від домішок, попереднє розділення зерна гречки на потоки, роздільне пропарювання різних за крупністю потоків, розділення потоків на фракції, диференціацію режимів лущення і обробки та контроль. Особливістю розробленої технології є можливість пропарювання кожної фракції зерна гречки окремо: для крупніших фракцій передбачені більш жорсткіші режими – тиск пари 0,30-0,35 МПа, тривалість пропарювання 5-7 хв.; для дрібніших фракцій менш жорсткіші режими – тиск пари 0,25-0,30 МПа, тривалість пропарювання 4-6 хв. Такий диференціальний підхід дозволяє максимально зберегти термолабільні біологічно активні речовини та підвищити вихід і якість готової продукції. За даною технологією передбачено отримання трьох сортів гречаної крупи, вирівняною за кольором та крупністю: ядриця відібрана вищого ґатунку, ядриця першого ґатунку та дрібна ядриця. Вихід при переробці зерна гречки вирощеного в Україні складає: для ядриці відібраної вищого ґатунку – 35-40%; для ядриця першого ґатунку – 25-30%; для дрібної ядриці – 4-8%. Кожен вид отриманої крупи за запропонованою технологією має свого споживача та свою ціну. Така технологія дозволить істотно підвищити приваблювання переробки зерна гречки і поширити попит населення на гречані продукти