Статті в журналах з теми "Теорія конфлікту"

Анотація. У статті окреслюються структура політичних конфліктів, технології і практика управління ними, пояснюється поняття суб’єкта і об’єкта політичного конфлікту, перераховані функції політичного конфлікту, а також наведено інформацію про розробників т

У статті розглядаються особливості розвитку конфліктологічних ідей в історії філософської думки (від Зигмунда Фройда до наших днів). На рубежі ХІХ – ХХ ст. конфліктна проблематика опрацьовувалась у рамках соціально-політичних і правових концепцій суспільного розвитку людства. На початку ХХ ст. починається поступова систематизація конфліктологічних знань. На становлення конфліктології як науки суттєво вплинули зарубіжні психологічні дослідження конфліктів першої половини XX ст. у рамках кількох напрямків. Спроба формування загальної теорії конфлікту у 1950–1970-тих роках базувалась на вивченні динамічно-структурних і функціональних характеристик конфліктів. На рубежі 1960–1970-х років починає формуватися самостійний напрям з вивчення переговорного процесу як частини конфліктної взаємодії. Найвідомішою є концепція Гарвардської школи конфліктології, що базується на інтерпретації конфлікту як конструктивної сили та концепції «принципових переговорів» Р. Фішера і У. Юрі. Нині конфліктологічні дослідження у країнах Заходу здійснюються за такими напрямками: 1) теоретико-ігровий (який започаткував М. Дойч); 2) теорія організаційних систем (яку започаткували Р. Блейк, Дж. Мутон); 3) теорія і практика переговорного процесу (яку започаткували Д. Прюітт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).

У статті досліджено конституційні конфлікти у контексті теорії та практики сучасного українського конституціоналізму. Наведено фактори, якими обумовлено наявність конфліктних взаємовідносин у системі конституціоналізму. Визначено, що науково-практична парадигма конституційного конфлікту в контексті теорії та практики сучасного конституціоналізму включає загальнотеоретичні основи конституційного конфлікту (поняття, природа, особливості, функції, причини виникнення, структура, наслідки конституційних конфліктів тощо); концепцію управління конституційними конфліктами (попередження (профілактика) конституційних конфліктів, аналіз конституційних конфліктів, вирішення конституційних конфліктів). Доведено, що за своєю сутністю конституційні конфлікти є порушенням взаємозв'язків та загостренням суперечностей на інсти-туціонально-нормативному рівні системи конституціоналізму, тобто між органами публічної влади; між публічно-владними інститутами та іншими суб'єктами конституційних правовідносин; між фактичною та юридичною конституцією. Профілактика та вирішення цих конфліктів потребують удосконалення функціонального рівня сучасного конституціоналізму (зокрема, системи «стримувань та противаг», інституту конституційної відповідальності, конституційного контролю, конституційного законодавства). За змістом конституційний конфлікт виражається у конфронтації суб'єктів конституційних правовідносин щодо конституційних цінностей, принципів та норм або інших об'єктів конституційних правовідносин, що може бути спричинено деформаціями конституційної правосвідомості або неефективністю конституційного законодавства (нормативної основи сучасного конституціоналізму); обумовлено проявом соціальної активності суб'єктів конституційних правовідносин. Проаналізовано класифікацію конституційних конфліктів з акцентуванням уваги на характеристиці конституційної кризи. Особлива увага приділена аналізу попередження (профілактики) конституційних конфліктів у системі сучасного українського конституціоналізму.

This article is an attempt to find a basis for the systematization of the most famous variants of theoretical constructs of the conflict proposed by Western social science. To achieve this goal, the author refers to the analysis of the publications of the leading representatives of conflictological direction of modern social science and known experts in the methodology of science.

У статті досліджуються проблеми теорії та практики залагодження конфлікту цивільних інтересів в умовах пандемії КОВІД-19. Інтереси є однією з базових категорій цивільного права. Проблема їх конфлікту та залагодження, а надто з’ясування можливості солідарності інтересів набуває особливої актуальності в умовах надзвичайних ситуацій, зокрема, епідемій /пандемій. Оскільки публічні засоби впливу у цій сфері виявилися недостатньо ефективними, актуальним є також вивчення ролі громадянського суспільства у стосунках, які при цьому виникають. Для досягнення зазначеної мети у статті аналізується поняття та сутність категорії «інтерес» та її співвідношення з категорією «суб’єктивне право». Розглядається поняття «конфлікт інтересів» та чинники такого конфлікту. Зазначається невиправданість ігнорування концепту «солідарність інтересів» та ідеї солідаризму з погляду використання цієї ідеї для залагодження (ліквідації) конфлікту інтересів. Розглядається значення громадянського (цивільного суспільства), як конструкту солідаризму, для залагодження конфлікту цивільних інтересів в умовах кризи, зумовленої пандемії КОВІД-19. Екстремальні умови буття суспільства, зумовлені пандемією КОВІД-19, створюють підґрунтя загострення конфлікту цивільних інтересів, що створюють загрози як у приватній, так і публічній сферах. Зазначається, що спроби подолати ці загрози за допомогою публічно-правових засобів не є ефективними, про що свідчить і практика їх застосування під час карантину (локдауну). Разом із тим, і суто приватноправовими засобами залагодити ці конфлікти, як стало очевидно, неможливо. На підставі критичного аналізу матеріалу робиться висновок, що найбільш ефективним засобом подолання конфліктів інтересів, які виникають у кризових умовах, є використання ідеї солідаризму (солідарності інтересів), що є можливим за допомогою громадянського (цивільного, громадського) суспільства, яке, власне, є втіленням згаданої ідеї.

У статті на підставі дослідження широкого кола джерел розглянуто історичні причини та політичні наслідки основних військових конфліктів на територіях пострадянських держав, розкрита участь у них Збройних Сил Російської Федерації як інструменту забезпечення геополітичних інтересів Росії. Проаналізовано прогностичні теорії західних науковців щодо імперіалістичних амбіцій РФ на пострадянському просторі. Основна увага приділена дослідженню історичних та геополітичних передумов гібридної агресії Росії проти України та можливих воєнно-політичних наслідків конфлікту. Ключові слова: збройний конфлікт, пострадянський простір, територіальна цілісність, суверенітет, етноконфесійний конфлікт, військова агресія, етнічна самоідентифікація, право націй на самовизначення, геополітичні інтереси.

Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду проблеми вибору особистістю відповідної стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, в тому ж числі й конфліктних. Зроблено аналіз існуючих досліджень, концепцій та теорій із зазначеної проблематики. Дослідження присвячено опису конфліктів та конфліктних ситуацій, в які може бути включена особистість. Наголошується, що задля ефективного вирішення будь якої проблеми особистості необхідно обирати певний стиль поведінки, певну стратегію, враховуючи при цьому стиль інших людей, а також природу самого конфлікту. Особлива увага приділяється опису комунікативних можливостей особистості, контролю за реалізацією комунікативної програми поведінки. Визначено, що вирішення конкретних конфліктів потребує використання різних стилів поведінки, тому важливо володіти технологіями всіх стратегій і залежно від обставин застосовувати найкращі. Відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Доведено, що використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити визначенню проблеми і скоротити час пошуку альтернатив. Ключові слова: поведінка, стратегії поведінки, міжособистісна комунікація, спілкування, взаємодія, суперечності, прогнозування поведінки, життєвий шлях особистості.

Менеджмент українських підприємств стикається зі значними культурними ризиками і комунікативними бар'єрами. У зв'язку із цим управління конфліктами стає темою підвищеної уваги не тільки в теорії менеджменту, а й у практиці управління у цілому. Метою дослідження є узагальнення теоретико-методологічних положень виникнення та вирішення організаційних конфліктів. У статті зазначено, що умовою виходу з економічної кризи для багатьох підприємств є саме конструктивний підхід до управління конфліктною взаємодією, оскільки в конфлікті від самого початку закладений потенціал для будь-якої організації. Здійснено огляд конкретних причин та базових складників організаційних конфліктів у трудовому колективі. Розглянуто методологію управління процесом конфлікту. Запропоновано профілактичні процедури в рамках організаційного середовища з метою зниження рівня конфліктів в організаціях. У результаті дослідження встановлено, що будь-яка організація може піддаватися різним видам конфліктів залежно від рівня якості корпоративної культури, розмірів організації, особистісних характеристик керівників та членів колективу.

Розбудова державного устрою в нашій незалежній Україні відбувається вже майже 30 років. Паралельно з розбудовою суспільних відносин здійснюється і трансформація окремих гілок влади, їх побудова та внутрішня організація. Чи не найбільш радикальні, і з періодичністю змін у політичному керівництві країни, відбуваються і зміни у системі судоустрою. Така періодичність призвела на сьогоднішній день до стану, коли попередній етап розбудови судової влади ще не був завершений, а новий вже починає своє нове будівництво, що призводить до конфліктів у створюваних структурах та визначенні засад і мети їх діяльності. Також це призводить до конфлікту правових норм, що приймаються в забезпечення їх діяльності. Перегляд основних засад суспільного устрою і розбудова суспільних інститутів вимагає наукового обґрунтування та долучення до процесу розбудови суспільства і наукової думки, яка у свою чергу не може за своєю природою миттєво бути представлена у відповідь на кожну зміну у суспільстві, чи на політичні уподобання, чи на принципові зміни засад функціонування гілок та органів влади. Науці потрібен час, науці потрібна дискусія, науці потрібні думки дослідників для формування концепцій та представлення узагальнень та висновків. Все вищенаведене стосується і засад судового провадження, відправлення правосуддя та принципів, за якими кожен окремий суддя судової гілки влади буде приймати рішення в окремій справі. При цьому чи не найважливим у цьому процесі залишається питання сприйняття його суспільством, вироблення у суспільства до ного довіри та підтримки. Ключові слова: істина, об’єктивна істина, формальна істина, теорія доказування, мета судового провадження.

У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права. Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю. З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір). Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.

У статті розглядається проблема когнітивних конфліктів індивідів у контексті сучасних умов їхнього існування. Зазначено, що когнітивні конфлікти базуються нанаявних в особистості ірраціональних ідеях, переконаннях та установках, щоінсталюються у формі вибіркового акценту на вирваному контексті з певної ситуації, генералізації проблем, переоцінці або недооцінці важливості фактів, чорно-білій картині мислення, вірі у теорії змови, що призводять до помилкових інтерпретацій подій та викривленню сприйняття реальних ситуацій. З’ясовано, що індивіди, які заперечують існування коронавірусу SARS-CoV-2 або відмовляються від вакцинації, мають високий рівень тривожності, ригідності та екстравертованості, інсталюють образливість як ворожість, агресію, помсту та поводяться неефективно. Запропоновані шляхи щодо подолання когнітивних конфліктів та їхнього вирішення на конструктивній основі. Ключові слова:екстравертованість,когнітивний конфлікт, образа, ригідність, тривожність.

Громадянське життя не може існувати без конфліктів ідей, життєвих позицій, цілей як окремих людей, так і колективів. Зазвичай конфлікт в соціально-трудовій сфері сприймається як не нормальне явище. В статті розглядається наука, під назвою – конфліктологія

Громадянське життя не може існувати без конфліктів ідей, життєвих позицій, цілей як окремих людей, так і колективів. Зазвичай конфлікт в соціально-трудовій сфері сприймається як не нормальне явище. В статті розглядається наука, під назвою – конфліктологія

У статті здійснюється спроба формалізації нової інтелектуальної теорії вартості шляхом інтерпретації трудової теорії Маркса з позиції розбиття додаткової вартості за джерелами її створення, а саме: трудовим капіталом (працею) та інтелектуальним капіталом. При цьому впроваджено фактори ваги експлуатації цих джерел в процесі створення вартості. Запропоновано діалектичне декомпонування і синтез категорій «вартість», «цінність» та «ціна» на основі методології причинності явищ з точки зору їх сприйняття суб’єктами створення вартості у виробництві та обміні. Визначено, що вартість є об’єктивною цінністю товару, загальним для обох, протиставних з точки зору секторів ринку, систем її сприйняття, об’єктивною основою формування суб’єктивної цінності з позицій покупця і продавця (виробника) (або їх сукупностей), конфлікт яких вирішується на ринку взаємодією репрезентованих відповідно попиту і пропозиції, а результатом вирішення цього конфлікту стає домовленість суб’єктів обміну про уніфіковану (десуб’єктивну) цінність – ринкову ціну товару. Проведене дослідження дозволило гіпотетично формалізувати інтелектуальну теорію вартості. Водночас подальших досліджень потребує розробка методичного інструментарію, що дозволить визначити границі фактору інтелектуального капіталу у новоствореній вартості.

У статті розглядається проблема співвідношення права та кон- фліктології, компромісів та колі- зій у законодавстві для вирішення російсько-українського конфлікту. Сьогодні Україна в черговий раз переживає боротьбу за свою незалежність, а передові знання в цій галузі дуже важливі зараз і в май- бутньому. Автор стверджує, що конфліктологія – це нова і специфічна область наукових знань, яка вивчає теорію та практику запобігання та виникнення конфліктів, що з’явилися наприкінці XX століття. Показано, що ті особи, які працюють у системі відносин «людина-людина», наприклад, керівники, психологи, педагоги, дипломати, адвокати, мають найпотужніші проблеми при недостатньому роз- витку конфліктологічної компетенції, хоча вони є посередниками конфліктів, здійснювати управління конфліктами тощо. Перш за все, це потреба в знаннях конфліктології, бажаних кожній людині, кожному члену суспільства, кожному професіоналу в різних галузях знань і людських відносин, оскільки це сприяє гармонізації людських відносин. Так, автор подав рекомендації щодо необхідності розробки наукової дискусії з питань конфлікту та компромісів у праві з метою обґрунтування шляхів вдосконалення сучасного права та вдосконалення його систематичного, ефективного та дієвого.

Автор досліджує основні підходи науковців до проблеми вирішення військових конфліктів у міжнародних відносин в контексті наукового дискурсу представників ліберально-ідеалістичного та реалістичного напрямів. Відзначається, що у теорії міжнародних відносин періодично відбувається емпірична атака ліберального арсеналу на основні положення реалізму. Аналізується практична основа ліберальної теорії демократичного миру в контексті окреслення причин для демократичних країн уникати військових конфліктів. Робиться висновок, що теорія демократичного миру, як теоретична основа сучасної ліберальної парадигми, має практичне застосування у стратегії зовнішньої політики США та європейських країн.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

Purpose. The article is aimed at developing specific psychological assistance necessary for the constructive experience in coping with offence on the basis of the psychodrama group functioning analysis. It is relevant at various levels, ranging from the training groups functioning to studying social macro-processes in the society. Methods. The peculiarities of psychological assistance are established on the basis of the psychodrama theory analysis.Results. Offence is a common phenomenon in interpersonal interaction which is quite fragmented in scientific research. It has been considered as an emotion of frustration, failure to meet important needs or mismatch between the desired and the real, aggressive reaction, manifestation of basal anxiety, a symptom of pathological fusion, a child’s model of response, etc. Researchers emphasize its connection to negative emotions, feelings and intentions (anger, hatred, guilt, anger, hostility, desire to take revenge) and, at the same time, to experiencing injustice, sacrifice and self-humiliation. It appears early in ontogeny, is connected to parent-child relationships, has ability to persist, be accumulated and become a trait of character or lead to psychosomatic diseases. The feeling of offence is a significant obstacle to understanding one’s internal conflict. Basic psychodrama techniques such as the mirror technique, the exchange of roles, and dubbing were employed to work with offence to raise awareness, express emotions, show symbolic response and forgiveness. The work at desired interpersonal experience with the release of previously restricted emotions leads to strengthening relationships, greater acceptance of the self, expansion of role repertoire, growth of trust, openness and spontaneity. Conclusions. So not only does psychodrama theory explain the mechanisms of offence emergence in the context of parent-child relationships, but it also offers effective means of psychological work with it.Key words: offence, anger, injustice, psychodrama, psychodrama theory, early parent-child relationships. Мета статті полягає у встановленні на основі аналізу функціонування психодраматичної групи особливостей психологічної допомоги, необхідної для конструктивного переживання образи, що виявляється актуальним від функціонування тренінгових груп до вивчення макропроцесів у суспільстві.Методи. На основі аналізу теорії психодрами встановлено особливості психологічної допомоги, важливі для конструктивного переживання образи. Результати. Образу як часте явище в міжособистісній взаємодії фрагментарно висвітлено у наукових дослідженнях. Науковці описують як фрустраційну емоцію, стан, викликаний незадоволенням важливих потреб чи невідповідності бажаного та реального результату, агресивну реакцію, прояв базальної тривожності, симптом патологічного злиття, дитячу модель реагування тощо. Дослідни-ками підкреслюється її зв’язок із негативними емоціями, почуттями та намірами (гнів, ненависть, провина, злість, ворожість, помста), переживанням несправедливості, жертовності та самоприни-ження. Увагу викликає її раннє виникнення в онтогенезі, зв’язок з ранніми батьківсько-дитячими стосунками, здатність зберігатися, акумулюватися, ставати основою образливості як риси харак-теру та перехід у психосоматичні хвороби. Це почуття значно перешкоджає розумінню свого внутрішнього конфлікту. У роботі з образою нами були використані базові техніки психодрами: техніка дзеркала, обмін ролями, дублювання. Важливими прийомами були усвідомлення, вираження емоцій, символічне відреагування, технології пробачення. Глибоке переживання бажаного міжособистісного досвіду, що супроводжується вивільненням раніше обмежених емоцій, сприяє зміцненню міжособистісних стосунків, більшому прийняттю себе, розширенню рольового репертуару, зростанню довіри, відкритості, спонтанності.Висновки. Теорія психодрами не лише пояснює механізми виникнення образ у контексті батьківсько-дитячих стосунків, але й пропонує дієві засоби психологічної роботи з нею. Ключові слова: образа, гнів, несправедливість, теорія психодрами, ранні батьківсько-дитячі стосунки.

Cтаття має на меті представити гнів як негативну емоцію, яка породжує конфлікт, записаний та представлений у біблійному дискурсі. Основна мета цього дослідження – представити когнітивний, функціональний та прагматичний аспекти гніву як емоції, що призводить до конфліктів, війн та руйнувань. Застосована у дослідженні методологія належить до дискурсивної психології, що включає інструменти когнітивної та функціональної лінгвістики, а також теорію актів мовлення для аналізу дослідницького матеріалу із The Holy Bible: New International Version (HBNIV, 1984).

Педагогічне спілкування визначається як обмін доцільною інформацією, необхідне взаємопізнання і взаємоузгодження дій педагога та його учнів, що опосередковує засвоєння знань, навичок, умінь, становлення особистості й формування її компетентностей. У межах комунікативного аспекту педагогічного спілкування та з позицій психолінгвістичного аналізу характеризуються основні психолінгвальні бар’єри педагогічного спілкування, а саме: семантичні, фонетичні, стилістичні та логічні. У межах перцептивного аспекту розглядаються основні ефекти й типи стереотипізації в освітньому процесі, а в межах інтерактивного – типи та прояви педагогічних конфліктів. Також авторка описує основні стилі педагогічного спілкування - демократичний, авторитарний, ліберальний та їхні конкретні варіації. Серед результатів дослідження встановлено адекватні стратегії комунікації, зокрема уникнення вербальних конструкцій, які створюють і підтримують комунікативні бар’єри, формують неконструктивні ефекти стереотипізації чи провокують хронічні конфлікти, а також сприяють надмірному поширенню авторитарно орієнтованих стилів педагогічного спілкування. Література References Баныкина С.В. Педагогическая конфликтология: состояние, проблемы исследования и перспективы развития. В кн.: Современная конфликтология в контексте культуры мира. М., 2001, 373–394. Бодалев А. А. Психология общения: Избранные психологические труды. 2-е изд. М.: Московский психолого-социальный институт, Воронеж: НПО «МОДЭК», 2002. Гурковська Т. Педагогічні стереотипи у взаємодії з дитиною. Вихователь-методист дошкільного закладу. 2012, № 3. C. 4–7. Дьяконов Г. В. Психология педагогического общения: теоретические и прикладные проблемы. Научное издание. Кировоград, 1992. Кан-Калик В. А., Ковалев Г. А. Педагогическое общение как предмет теоретического и прикладного исследования. Вопросы психологии. 1985, № 4. C. 9–16. Ложкін Г. В., Пов’якель Н. І. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: Навчальний посібник. К.: ВД «Професіонал», 2006. Маркова А. К., Никонова А. Я. Психологические особенности индивидуального стиля деятельности учителя. Вопросы психологии. 1987, № 5, 40–48. Реан А. А., Коломинский Я. Л. Социальная педагогическая психология. СПб.: Изд-во «Питер», 2000. Рыбакова М. М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. М.: Просвещение, 1991. Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 2004. References (translated and transliterated) Banykina, S.V. (2001). Pedahohicheskaia konfliktolohiia: sostoianiye, problemy issledovania i perspektivy razvitia [Pedagogical conflictology: state, research problems and development prospects]. In Sovremennaia konfliktolohia v kontekste kultury mira (pp. 373–394). Moscow. Bodalev, A. A. (2002). Psikholohiia obshcheniia: Izbrannyie psikholohicheskie trudy. (2nd ed.) [Psychology of communication: Selected psychological works]. Voronezh: Modek. Hurkovska, T. (2012). Pedahohichni stereotypy u vzaiemodii z dytynoiu [Pedagogical stereotypes in interaction with children]. Vykhovatel-Metodyst Doshkilnoho Zakladu, 3, 4-7. Diakonov, H. V. (1992). Psikholohiia pedahohicheskoho obshcheniia: Teoreticheskie i prikladnyie problemy. [Psychology of pedagogical communication: theoretical and applied problems]. Kirovohrad. Kan-Kalik, V. A., Kovalev, G. A. (1985). Pedahohicheskoe obshchenie kak predmet teoreticheskoho i prikladnoho issledovanyia [Pedagogical communication as an object of theoretical and applied research]. Voprosy Psykhologii, 4, 9-16. Lozhkin, H. V., Poviakel, N. I. (2006). Psykholohiia konfliktu: teoriia i suchasna praktyka: Navchalnyi posibnyk [Psychology of conflict: Theory and practice]. Kyiv: Professional. Markova, A. K., Nikonova, A. Ya. (1987). Psikholohicheskie osobennosti individualnoho stilia deiatelnosti uchitelia [Psychological Peculiarities of the Individual Style of Teacher Activity]. Voprosy Psikhologii, 5, 40–48. Rean, A. A., Kolominskiy, Ya. L. (2000). Sotsialnaia pedagogicheskaia psikhologiia [Social pedagogical psychology]. S.-Petersburg: Piter. Rybakova, M. M. (1991). Konflikt i vzaimodeistvie v pedahohicheskom protsesse [Conflict and interaction in the pedagogical process]. Moscow: Prosvescheniye. Semychenko, V. A. (2004). Psykholohiia pedahohichnoi diialnosti. [Psychology of pedagogical activity]. Kyiv: Vyscha Shkola.

Актуальність дослідження пов’язана з існуванням військового конфлікту між Росією та Україною на Сході, який впливає на реалізацію права дітей на освіту, їх безпеку. Декларація безпеки шкіл вимагає надання конкретних рекомендацій щодо її впровадження і реалізації. Тому необхідною є розробка наукових підходів і конкретних шляхів реалізації Декларації в системі освіти України, враховуючи при цьому існуючі зарубіжні розробки та інтегруючи їх на рівні закладу освіти, громади, регіону, країни. Проведений теоретичний аналіз існуючих досліджень розкриває лише окремі напрями впровадження Декларації безпеки шкіл, дослідження не стосуються прямо військового конфлікту, системи освіти, роботи педагогічних працівників в умовах конфлікту для реалізації права дітей на освіту і забезпечення їх безпеки. Метою статті є визначення наукових підходів і шляхів реалізації Декларації безпеки шкіл в практичній роботі педагогічних працівників закладів освіти. Нами було в якості методології дослідження обрано гносеологічний, прагматичний, проблемно-орієнтований наукові підходи, дитиноцентризм, які скеровували дослідження на з’ясування шляхів впровадження Декларації безпеки шкіл в заклади освіти України. Визначено, що науковими підходами в теорії педагогіки, які можуть стати основою для системної протидії небезпеці в освіті для дітей силами педагогічних працівників є: миробудівництво і педагогіка ненасилля, допомога для самодопомоги як самозахист і навчання безпечній поведінці дітей, ризико-орієнтований підхід, освіта, чуттєва до конфлікту. Кожен з цих підходів має різні функції і шляхи реалізації на практиці: 1) миробудівництво і педагогіка ненасилля: як школи, дружні до дитини; щасливе освітнє середовище, універсальний дизайн; медіація, служби посередництва; технології педагогіки ненасилля; миробудівна позиція педагогів; робота з батьками щодо допомоги в забезпеченні безпеки шкіл; профілактика і протидія буллінгу в школах; 2) допомога для самодопомоги як самозахист і безпечна поведінка; критичне мислення і вміння прийняття рішень; навчання поведінці в конфлікті, протидії маніпуляціям; 3) ризико-орієнтований підхід як паспорт безпеки закладу освіти; навчання визначенню ризиків і небезпек для дітей з урахуванням контексту і динаміки конфлікту; заходи щодо охорони території, попередження небезпек, усунення ризиків для дітей тощо; 4) освіта, чуттєва до конфлікту як стандарти і стратегії її впровадження.

У статті проведено теоретичний аналіз сутності конфліктологічної компетентності. На основі теоретичного аналізу наукових матеріалів виявлено різне розуміння структури конфліктологічної компетентності. Розглядаються позитивні сторони конфліктів, які призводять до саморозвитку, на противагу уникненню та невизнанню. Встановлено, що конфліктологічна компетентність є складним, багатоаспектним феноменом. Конфліктологічну компетентність розглянуто, як інтегративну єдність теоретичного, діяльнісного та особистісного компонентів. Показано, що конфліктологічна компетентність педагога є динамічним утворенням, потребує постійного розвитку й змістовного наповнення новими підходами, теоріями, технологіями педагогіки, психології, конфліктології, антропології тощо. Сформована конфліктологічна компетентність є запорукою протікання освітнього процес на засадах гуманістичного світогляду і ціннісних орієнтацій, що дозволяє розглядати людину як найвищу соціальну цінність. Ключові слова: конфлікт, педагогічний конфлікт, компетентність, конфліктологічна компетентність, освітній процес.

Робиться спроба дослідити групу як цілісний суб’єкт і виявити характеристики її захисної поведінки у випадку колективної травми. Авторська концепція підтверджується висновками інших теорій, зокрема теорії самоорганізованої критичності, про неминучість великих міжгрупових конфліктів. Наголошується, що кожна група незалежно від її чисельності прагне захищати від руйнування систему своїх групових цінностей і свою картину світу. Зрозуміло, що колективна травма створює загрозу цінностям групи, адже вони можуть бути зруйновані. Зазначається, що для зменшення травматичної дії група використовує низку захисних механізмів, проте більшість із них не сприяє зціленню від травми, а лише консервує проблему і стає причиною відновлення травми в наступних поколіннях. Цим пояснюється феномен міжпоколінної передачі травматичного досвіду. Розглядаються головні закономірності перебігу колективної травматизації, реагування на колективну травму та опрацювання її наслідків. Обстоюється думка про взаємодію колективних травм між групами різної величини: травма більшої групи стає травмою для менших груп, що входять до її складу, хоча це не завжди усвідомлюється. Зауважено, що досить часто це відбувається у формі паралельних процесів. Звертається увага на те, що травми меншої групи не завжди передаються більшій – на заваді їх поширенню стають захисні механізми. Робиться висновок, що в міжгрупових конфліктах травми отримують обидві сторони – і жертва, і агресор, тож продуктивне розв’язання цих проблем можливе лише за умови подолання наслідків травматизації з обох боків. Наводяться приклади ефективних соціально-психологічних засобів для опрацювання наслідків колективних травм. Зокрема, серед захисних механізмів, які використовує група в умовах колективної травми, механізм сублімації є найбільш продуктивним засобом групового зцілення. Інші захисні механізми дають змогу зменшити силу травматичних переживань, але в майбутньому можуть бути джерелом нових конфліктів і пов’язаних із ними колективних травм.

У процесі проведення сучасної земельної реформи відбулася зміна харак теру та змісту земельних відносин. Одночасно змінилася і юридична природа земельних спорів: причини виникнення, умови і порядок їх розгляду та вирішення. Причиною земельних спорів (конфліктів) є соціально-економічні, психологічні та інші протиріччя інтересів певних суб’єктів, властиві будь-якому суспільству загалом, певній спільності індивідів, а також окремим особам зокрема. У разі виникнення спору щодо використання земель для містобудівних потреб, в основі такого спору перебуває конфлікт містобудівних інтересів певних суб’єктів щодо використання земель (земельних ділянок) для містобудівних потреб. Проте у доктрині земельного права дотепер системно не розглядалися питання використання висновків судових експертів (експертів), експертів з питань права, наукових і науково-правових висновків під час вирішення земельних спорів щодо використання земельних ділянок для містобудівних потреб. Мета статті полягає у розкритті поняття земельного спору, значення судової експертизи у вирішенні земельних спорів щодо використання земельних ділянок для містобудівних потреб, висвітленні проблемних питань теорії та практики проведення земельної і будівельної судових експертиз. У процесі дослідження проаналізовано поняття земельного спору, співвідношення категорій “спір” і “конфлікт”, сформульовано визначення земельного спору. Обґрунтовується, що для вирішення земельних спорів щодо використання земель для містобудівних потреб частіше за все виникає потреба у проведенні земельної та будівельної судової експертизи (експертних досліджень). На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що залучення висновку судового експерта при розгляді земельних спорів як у судовому, так і у позасудовому порядку сприятиме об’єктивному розгляду такого спору, адже без спеціальних знань судового експерта встановлення відповідних фактів та обставин є у багатьох випадках неможливим.

Розглянуто закономірність вияву внутрішньосистемних кон- фліктів, які супроводжують процес будівництва держави. Використано ар- хетипний підхід, сутність якого полягає у виявленні спільного підсвідомого в традиції такого, що вступає в конфлікт з інноваціями і таким чином обу- мовлює специфіку державотворення у будь-якій країні. З позицій системно- го аналізу архетипи ідентифікуються як інваріанти, що відіграють ключову роль у забезпеченні стійкості держави. Наукові положення, узагальнення та висновки, викладені у статті, ґрунтуються на результатах дослідження вчених з різних галузей науки: соціології, системного аналізу, управління, економіч- ної теорії. Визначено, що конфлікт традиційності та інноваційності в держа- вотворенні суперечать між прагненням забезпечити стабільність соціального життя і впорядкованість у державі шляхом відтворення відомих з минулого поведінкових зразків та внутрішньо притаманною соціальній системі здатні- стю змінювати параметри свого стану завдяки використанню нових поєднань механізмів, ресурсів та технологій управління. Підкреслено, що розвиток держави може бути забезпечений лише на ос- нові певного економічного базису, створеного завдяки інституту власності. Характер використання інституту власності в різних країнах або в одній країні, але в різний час, може бути різним, проте спільним у процесі вико- ристання власності є наявність архетипу психології власника. Відмінності вияву даного архетипу в різних культурних традиціях найбільш виразно ві- дображені у звичаях і ритуалах сільського життя і сільськогосподарського виробництва, що обумовлено історичною первинністю власності на землю. Виявлено наслідки конфлікту між розвитком продуктивних сил (інновацій- ність) та характером виробничих відносин (традиційність) в аграрній сфері щодо розвитку української державності. Запропоновано шляхи врегулюван- ня суспільних відносин на основі поєднання традиції общинності (колекти- візму) та ринкових інновацій (індивідуалізму).

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз основних теорій мотивації та визначено роль мотиваційних чинників в організаційній поведінці. Обґрунтовано сучасні тенденції, зміни, які відбуваються у світі під час вивчення та спрямованості організаційної поведінки. Описано роль головних мотиваційних чинників, які впливають на організаційну поведінку індивіда. Виокремлено такі головні процеси організаційної поведінки, як управління, влада й політика, інформація та комунікації, прийняття рішень, конфлікти й переговори, медіація, зміни, стрес. Здійснено теоретичний аналіз головних теорій мотивації: підкріплення, змістових, процесуальних. Виявлено, що кожна з цих наукових концепцій зосереджена на одному чи декількох мотиваційних чинниках: підкріплення чи нагороди; потреби або пізнання, задоволення, ефективність. Актуалізовано питання про необхідність використання інтегрованого підходу щодо мотивації працівників в організаціях. Висвітлено поняття організаційного середовища та його впливу на розвиток особистості в організаційній структурі. Виокремлено важливий мотиваційний чинник особистості на робочому місці як задоволеність працею, що об’єднує, інтегрує всі наявні теорії мотивації. Описано вплив винагороди як мотиваційного чинника на задоволеність працею робітника. Урахування всіх мотиваційних чинників сприятиме успішному розвитку, конкурентоспроможності організаційних структур, можливості становлення на міжнародному ринку. Перспективною вбачаємо необхідність розроблення та впровадження навчання з особистісного розвитку працівників, викладання аспектів психології мотивації у формі соціально-психологічних тренінгів для організаційних структур.

У статті представлений погляд на природу і самотність Еріха Фромма. Розкриваються основні положення теорії Фромма, особливий акцент робиться на співвідносності дихотомії, екзистенціального конфлікту та структури характеру з феноменом самотності. Характерною рисою сучасного суспільства є криза, а вона негативно впливає на світ людини, як це було за часів Фромма. Тому проблематика статті є актуальною.

У статті подано результати аналізу основних теоретичних підходів психології до дослідження проблеми стресостійкості особистості. Наведено основні поняття стресу та стресостійкості. Стаття присвячена розгляду причин утворення стресу на основі психологічних теорій стресу і конфлікту (як фактора стресоутворення) і адаптації до стресових ситуацій. Також в статті виявлені психологічні фактори і проаналізовані соціальні чинники, що впливають на формування стресостійкості.Виділені і охарактеризовані різні основні підходи до вивчення стресу і стресостійкості. Психологічні чинники стресостійкості розглядаються в ході кожного підходу, наголошуючи на необхідності розвитку особистості для стійкості до стресу. Аналіз фундаментальних досліджень стресостійкості показує, що більшість дослідників розуміють це як властивість психіки, що формується в онтогенезі і відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність в стресових умовах. До вивчення стресостійкості, як цілісної системи, пропонується комплексний підхід до дослідження природи і чинників стресостійкості, що враховує всі взаємодоповнюючі підходи і описує один або кілька компонентів комплексного формування стресостійкості особистості. За результатами теоретичного аналізу літератури виявлена часткова залежність стійкості до стресу від типу нервової системи, особливостей темпераменту та інших нейрофізіологічних показників; показані два типи психологічних механізмів: механізми психологічного захисту (компенсації) і механізми самоволодіння, психологічні механізми подолання стресу, які мають свідомі і несвідомі компоненти когнітивної сфери психіки, активні і пасивні варіанти, які існують паралельно і функціонують комплексно; пояснюються фактори і способи підвищення стійкості до стресу. Ключові слова: стрес, стресостійкість, стресоутворення, конфлікт, адаптація до стресових ситуацій, психологічні фактори, соціальні чинники.

Стаття акцентує увагу на спробі визначення евристичного потенціалу сучасних конспірологічних концепцій щодо соціально-політичних досліджень в нових умовах становлення світового порядку. У контексті аналізу основних, змістовних і структурних характеристик, які фіксуються сучасними зарубіжними і вітчизняними дослідниками у концептуальних побудов цього напрямку, пропонується останні розглядати як один з варіантів теорії конфлікту (прихованого протистояння соціально-політичних суб'єктів).

Мета роботи: метою статті є аналіз та узагальнення наукової думки щодо структуризації поколінь війн у воєнній науці для дослідження історичних способів економічного забезпечення війн протягом визначених поколінь. Дизайн/Метод/Підхід дослідження: для реалізації мети дослідження проведено її декомпозицію та досліджено: визначення поняття “війна”, охарактеризовано феномен сучасної війни через зміщення акцентів у її веденні з військових на невійськові інструменти (феномен гібридної війни); проаналізовано основні підходи до структуризації війн та проведено аналогію згідно з концепціями технологічного та хвильового розвитку суспільства; графічно систематизовано підхід до історичної періодизації поколінь війн згідно концепціями технологічного та хвильового розвитку суспільства. Результати дослідження: у статті проведено аналіз поколінь війн у розрізі концепцій технологічного та хвильового розвитку суспільства. Теоретична цінність дослідження: за результатами дослідження удосконалена існуюча теорія воєнної економіки у контексті актуалізації взаємозв’язку поколінь війн з концепціями технологічного та хвильового розвитку суспільства. Це дає змогу дослідити окремі війни у розрізі кожного покоління на предмет способів їх економічного забезпечення. Практична цінність дослідження: результати дослідження є вихідною точкою для удосконалення і розвитку теорії воєнної економіки з урахуванням сучасного розвитку економічних процесів, науково-технічного прогресу та укладу суспільства. Дослідження започатковує вирішення наукової проблеми розроблення перспективної концепції ресурсного забезпечення потреб оборони та удосконалення теорії воєнної економіки, на основі вивчення історичних способів економічного забезпечення війн. Оригінальність/Цінність дослідження: цінність дослідження полягає в його практичній значущості для подальших досліджень у напрямі розроблення перспективної концепції ресурсного забезпечення потреб оборони та удосконалення окремих положень теорії воєнної економіки. Обмеження дослідження/Майбутні дослідження: обмеження дослідження полягає у використанні джерел, що знаходяться у відкритому доступі. Майбутні дослідження вбачаються у досліджені історичних способів економічного забезпечення війн за війнами виокремленими У. С. Ліндом у межах запропонованої концепції, а також з урахуванням війн (воєнних конфліктів), які відбулися останнім часом (Російсько-українська війна, 24.02.2022). Тип статті: теоретичний.

У статті окреслено сутність розуміння модерною філософією ідеї суспільної угоди як нового принципу регуляції людського буття, що виконує роль засадничої легітимації суспільних відносин. Автор доводить, що модерний контрактуалізм еволюціонував від обґрунтування основних норм державно-правового суспільного ладу через інструментально-стратегічний розум та негативно-конфліктне тлумачення природи людини (Т.Гобс) до акцентування уваги на формальних умовах легітимації та практичному сенсі теорії суспільної угоди (Ж.-Ж. Русо), що постало засадою прагнень поєднання порядку зі свободою та повагою до моральної гідності кожної людини (І.Кант). Ці ідеї набули подальшого розвитку та критичного осмислення в працях сучасних політичних філософів, таких як А.Баруці, О.Гьофе, Дж.Ролз, Р.Дворкін, Е.Макінтайр, К.-О. Апель, Ю.Габермас, Р.Брандт, В.Керстінг. Результатом їх творчості стало послідовне доведення необхідності обмеження індивідом власного егоїзму та свободи заради колективної волі більшості через пошуки такого способу соціальних взаємин, на засадах якого окрема людина підпорядковувалась би як суспільним інституціям, так і собі самій. Модерна теорія суспільної угоди не лише заснувала розуміння сучасної демократичної держави, а й прагнула обґрунтування усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Автор робить висновок про те, що в новітніх версіях контрактуалізму суспільна угода постає як широка домовленість, що є витоком політичних прав та обов’язків громадян, механізмом справедливого захисту їхніх інтересів.

Представлено модель захисту інформації в інформаційній мережі держави з повним перекриттям загроз, на основі якої показано механізм захисту, що визначається як коаліція бар'єрів, які перекривають одну з областей уразливості комплексної системи захисту інформації (КСЗІ). Представлено кінцеву залежність результатів стратегічної гри між коаліцією загроз та сукупністю коаліцій комплексної системи захисту інформації у вигляді математичних матриць. На основі теорії ігор показано, що ефективність роботи КСЗІ залежить від стійкості бар'єрів і від взаємозв'язків – передаточних функцій, які є зв'язувальним елементом гри, від кількості цих зв'язків напряму залежить ефективність і стійкість роботи КСЗІ.

Розглядається нормотворча діяльність органів публічного управління в Україні. Правотворчість є одним з видів безпосередньої ді- яльності уповноважених органів з розроблення, прийняття, зміни або до- повнення нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти дублюються, суперечать один одному, створюється велика кількість документів щодо внесення змін та доповнень до чинних нормативно-право- вих актів, штучно “роздувають” законодавство України, містять неконкрет- ні, розмиті формулювання, що призводить до різночитання, некоректного тлумачення та застосування норм законодавства і відповідно порушення законних прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. До об’єк- тивних причин помилок належать: динамізм правової системи України, інтенсивний розвиток і оновлення законодавства України; різноманітні, і часто суперечливі інтереси різних верств населення тощо. Суб’єктивними причинами є: відсутність законодавчого закріплення, ігнорування чи недо- тримання розроблених наукою і практикою правил і вимог законодавчої техніки; існуючі протиріччя між наукою і практикою законотворчості та їх відірваність одна від одної; недостатній рівень професіоналізму законотвор- ця; неналежний рівень експертизи законопроектів; недостатнє експертне забезпечення законопроектувальних робіт; відсутність належної скоорди- нованості дій суб’єктів законотворчості; відсутність державної концепції розвитку законодавства України. Аналіз нормотворення проводиться скрізь призму колективного несві- домого та конфлікту архетипів із сучасністю. Архетипи відповідно до теорії Юнга — це універсальні вроджені психічні структури, що складають зміст колективного несвідомого. Архетипи змушують людей абсолютно певним чином сприймати, переживати події і реагувати на них. Можлива будь-яка кількість архетипів. Юнг вважав їх регуляторами по- ведінки і психічного життя, які організують і спрямовують психічні про- цеси. Без спеціальної інформації про архетипи людина не усвідомлює, що перебуває під впливом колективно несвідомих архетипних сил. Якщо вплив колективного несвідомого посилюється, ego виявляється “схопленим” архе- типними імпульсами, які поневолюють людину. Знання цього факту досить корисне, оскільки воно допомагає деякою мірою контролювати ситуацію. Оскільки архетипи мають як позитивну, так і негативну сторони, контроль полягає у спробі активізувати першу за рахунок другої.

Мета. У статті розглядається трилогія сучасного американського письменника сінгапурського походження Кевіна Квана, де автор досліджує світ надбагатої китайської діаспори, показуючи як її місце в сучасному глобалізованому суспільстві, так і протиріччя і складності в її взаємостосунках з рештою людства. Дослідницька методика. Теорія мультикультуралізму, з погляду якої зазвичай розглядають твори азіатсько-американських письменників, у випадку з Кваном поступається місцем транс- чи інтеркультуралізму, що пов’язано з особливостями його біографії і місця в сучасній літературі. Результати. Успіх трилогії Квана про «шалених азіатів» виявив складові елементи його художнього світу: опертя на захопливість сюжету, різкі повороти у подієвій канві, особливості хронотопу, пов’язані з життям одного відсотка населення Землі, конфлікт між поколіннями, композиційні ігри, мовну майстерність, іронію, яка часто переходить у сатиру.

У статті досліджуються військово-теоретичні аспекти трактування війни у праці відомого німецького військового теоретика, історика Карла фон Клаузевіца «Про природу війни». В сучасних трансформаційних процесах його доктрина зали­шається актуальною, потребує наукового переосмислення. Військово-інформа­ційне протиборство в умовах ворожої агресії вимагає нових підходів у дослідженні військових конфліктів та війн в умовах глобалізаційних процесів, однак витоки та суть природи війни залишаються незмінними. Ключові слова: військово-теоретичні аспекти, війна, стратегія, оборона, військові дії, політика.

У статті представлено проблему визначення оптимальних стратегій сумісного прийняття рішень пілотом та авіадиспетчером як задачу розв’язання “конфліктуˮ між ними методами теорії ігор. Наведено приклад моделі конфліктної ситуації “пілот – авіадиспетчерˮ в особливому випадку в польоті “Відмова та пожежа двигуна на повітряному судні при наборі висоти після зльотуˮ. Показано, що в аварійній ситуації за відсутності зв’язку авіадиспетчера з екіпажем повітряного судна, наявності безпілотних повітряних суден та високій завантаженості зони управління повітряним рухом оптимальною стратегією пілота є посадка в автоматичному режимі на аеродромі з підготовленою злітно-посадковою смугою, обладнаному радіотехнічними засобами посадки.

Метою статті є визначення логіки й місця вчення ізраїльського філософа Йое- ля Регева під назвою «коінсидентологія» в контексті сучасної матеріалістичної філософії (Бру- но Латур, Квентін Мейясу, Ґрем Гарман, Мануель Деланда, акселераціоністи). Методологічними засадами дослідження стали історико-філософська компаративістика, аналіз і синтез, узагаль- нення. Наукова новизна. Сучасна філософія в особі нових матеріалістів загрузла в антиноміях: об’єктивна реальність існує тут і раз і з необхідністю або ж потенційна, невичерпна й контин- гентна, пізнавана або непізнавана, речі конституйовані відносинами або ж внутрішніми якостя- ми, капіталізм функціонує за допомогою технологічного детермінізму або соціального детермінізму, існує загальна онтологія об’єктивної реальності (усі об’єкти суть «х») або партикулярна онтологія об’єктивної реальності («усі об’єкти» є унікальними, сингулярними). Йоель Регев у вченні під назвою «коінсидентологія» намагається розв’язати ці антиномії, реанімуючи в суто метамодерністському дусі спінозівську теорію субстанції (єдність у відмінності) й діалектико-матеріалістичну філософію (привласнення та відчуження, наближення й віддалення атрибутів субстанції). Висновки. Сучасні матеріалістичні філософи вважають один принцип, одну сторону, один атрибут, одну категорію реальності принципом, згідно з яким інша сторона тощо виключається, виноситься за дужки або розуміється як недосяжні Благо, Істина, Надлишок. Якраз у цьому полягає небезпека, на думку Й. Реге- ва, оскільки такі мислителі атрибутів не мислять субстанційно, пріоритизують один із атрибутів, принцип розділеності, тоді як головний принцип субстанції Й. Регев позначає як утримання-разом- розділеного, а відчуження атрибутів – як Іманентне Неможливе. Сучасні філософи здійснюють битву атрибутів, створюючи різні версії Іманентно Неможливого, або даності неданого, уважа- ють неосновний атрибут недостойним, ідеальним, що дає можливість перебільшення значущості основного атрибута: необхідність виявляється жертвою контингентного, відношення – якості, людина – технології, людське – нелюдського й vice versa. Замість розуміння внутрішнього поділу єдиної субстанції, виходить битва трагічно розділених атрибутів. Суть коінсидентальної філософії полягає якраз у тому, щоб побачити справжній конфлікт за пеленою примарних конфліктів, бороть- бу розсварених атрибутів між собою для фіксації єдності, субстанційності, розкрити механізм, що створює тягу до Іманентно Неможливого.

Актуальність статті полягає в тому, що нові види конфліктів в різ- них регіонах світу жодна країна не може повністю говорити про свою аб- солютну безпеку, при цьому виникають нові виклики, які не можуть бути вирішені країнами самостійно, а вимагають їх спільної взаємодії з держа- вами свого регіону. Колективна робота над зовнішніми загрозами довела свою ефективність, створення Ліги Націй, а потім і Організації Об’єднаних Націй в чому знизило і навіть запобігло рівень загроз, як і поява нових вог- нищ військової активності, але і ці організації не можуть повністю забез- печити державам безпеку і мир. Формою підтримки світової безпеки у світі залишається політика нейтралітету. Нейтралітет є міжнародно-право- вим інститутом, комплексом заходів щодо захисту держави від економіч- них, географічних і політичних наслідків воєн, а також від агресії експан- сіоністської налаштованих держав. За першим поняттям, «нейтралітет», непричетність до боротьби за життя і домінування, був тимчасовим політичним фактором, був неможливим як правовий статус. Держава не могла відмовитись від боротьби за виживання так само, як і людина. Про- те, з плином часу після світових воєн, великої кількості жертв та низки економічних наслідків воєн інститут нейтралітету набував все більшої ваги. Стаття розкриває основні етапи становлення та розвитку політики нейтралітету в європейському регіоні. Автор досліджує головні історичні передумови, які зумовлюють становлення нейтралітету з бажаного зов- нішньополітичного курсу в закріплений міжнародними нормами і догово- рами статус. Стаття висвітлює основні види нейтралітету в Європі, а саме озброєний нейтралітет, або нейтралітет під час війни, і постійний нейтралітет. Автор аналізує основні сучасні тенденції розвитку нейтралі- тету на прикладі Швейцарії. Період позитивізму характеризувався змен- шенням авторитету церкви. Саме в цей період у рамках галузі морського права виникли технічні правила нейтралітету, які знайшли своє найбіль- ше розроблення. У перші дні фіксованої європейської цивілізації на північ від Альп приватні репресії були нормальним способом вирішення суперечливих тверджень про право. Теорія «справедливої війни» за феодальної політичної організації створила природний закон репресій, забравши назад те, що було несправедливо відібрано іншим, доступним для рівних у феодальному мас- штабі майже на всіх рівнях.