Статті в журналах з теми "Теорія комунікації"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Теорія комунікації.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Теорія комунікації".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Morar, N. V. "Партійний лідер у системі політичних комунікацій: теорія і практика". Grani 19, № 2 (28 січня 2016): 6–11. http://dx.doi.org/10.15421/1716039.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується місце та роль політичної комунікації в іміджмейкерстві партійного лідера. Розкриті особливості партійної комунікації як важливого різновиду політичної комунікації. Проаналізовані види партійної комунікації й дано характеристику змінам у контексті загальної інформатизації суспільства. Результати дослідження свідчать про суттєву роль та значущість партійного лідера в системі політичних комунікацій. Одним із найважливіших напрямів політичної діяльності партійних лідерів є партійна комунікація. Вона є складовою більш широкого поняття - політичної комунікації. Політична комунікація натомість є специфічним видом політичних відносин і розглядається як невід’ємний елемент політичної сфери суспільства. Головним призначенням партійної комунікації є створення передумов для публічної політики та публічної влади через інформаційний вплив політичних акторів один на одного та навколишнє соціальне середовище. Особливість партійної комунікації полягає в тому, що вона передбачає різного роду повідомлення та інформацію, яка циркулює всередині партії між її структурними елементами та членами, або ж з ініціативи партії передається особі, громадянину, групі, іншій партії, політичному актору чи політичному інституту. Розуміння теоретичних засад партійної комунікації, їхнє творче застосу- вання у розвитку партійних кіл є запорукою успіху діяльності партійних лідерів і зростання авторитету серед мас.
2
Pavchuk, Mariіa-Kateryna. "Нова хвиля прагматизму в комунікаційних дослідженнях". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (18 грудня 2020): 187–98. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі.
3
Головченко, Гліб. "РОЗВИТОК МЕДІАОСВІТИ У США ТА КАНАДІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, № 16 (28 листопада 2019): 145–55. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.145-155.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор наголошує на важливості вивчення філософсько-педагогічних підходів до медіаосвіти в США і Канаді. Виокремлено низку теорій (теорія масової комунікації, конструктивізм) і підходів (критичний, протекціоністський, художній, практичний, культурологічний, інокуляційний, еклектичний), які вплинули на розвиток медіаосвіти в досліджуваних країнах. Філософські теорії медіаосвіти ґрунтуються на таких принципах, як: навчання – це процес пошуку, конструювання та реорганізації знань самою особистістю; навчання має бути пов‘язаним із життям, а не з окремими фактами; гуманізація процесу навчання відбувається за рахунок ознайомлення учнів з моделями ментальної поведінки. Зазначені принципи конструктивістської теорії разом із основними положеннями теорії комунікації та теорій масової комунікації складають концептуальну основу медіаосвіти.
Проаналізовано переваги та недоліки цих теорій і підходів. Обґрунтовано, що основний фокус в розумінні медіаосвіти зміщувався від її аналізу та розуміння, як медіа формує суспільне знання, до вивчення медіаосвіти як засобу вираження та естетики. Досліджено як інтеграція філософсько-педагогічних підходів сприяє ефективному впровадженню медіаосвіти у життя сучасного суспільства та формує особливі завдання для педагогів різних ланок освіти (розвиток «медіаскептицизму» учнів, запобігання шкідливому впливу медіа, оцінювання естетики медіаформ, розвиток медіакомпетентності молоді).
Обгрунтовано, що розуміння сутності філософсько-педагогічних підходів сприяє усвідомленню закономірностей їх впливу на аудиторію, що може стати ефективним засобом прогнозування очікуваних результатів медіаосвіти. Автор наголошує, що в кожна теорія, концепція медіаосвіти фокусується на особистості, її потребах, інтересах, досвіді. Всі підходи до медіаосвіти спрямовані на розвиток в особистості навичок аналізу, оцінки і створення медіапродукту.
Ключові слова: медіаосвіта; філософсько-педагогічні підходи; концепції; вплив; аудиторія; критичне мислення.
4
Маркова, Вікторія. "Теорія комунікації Маршалла Маклюена". Вісник Книжкової палати, № 11 (148) (2008): 31–33.
Знайти повний текст джерела
5
Шуневич, Б. І. "Дистанційна освіта: теорія інтерактивності й комунікації". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, вип. 17/18 (2003): 136–39.
Знайти повний текст джерела
6
Гаврілова, Людмила, Олена Бескорса та Олена Ішутіна. "ЦИФРОВІ ФОРМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ОСВІТІ: ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ ЕРАЗМУС+ЖАН МОНЕ МОДУЛЬ". Physical and Mathematical Education 29, № 3 (23 червня 2021): 44–50. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-029-3-007.
Повний текст джерелаАнотація:
Формулювання проблеми. У статті представлено деякі аспекти впровадження навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії», розробленого за проектом Erasmus + Jean Monnet Module «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»/«Ukraine – EU: Intercultural Communication in Education» для здобувачів магістерського рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет». Доведено, що включення до названого курсу окремої теми «Цифрова комунікація в освіті», поданої у формі дистанційного курсу, є актуальним в умовах стрімкої інформатизації та глобалізаційних процесів у суспільстві та освіті, а також майже тотального дистанційного навчання, спричиненого світовою пандемією COVID-19. Тому основною метою статті є висвітлення структури і змісту дистанційного курсу, огляд основних форм цифрової комунікації, реалізованої в умовах дистанційного навчального середовища. Матеріали і методи. Метод, на основі якого відбувалось проєктування дистанційного курсу, це так звана теорія п’яти етапів В. Кухаренка, В.Бикова та ін., що вміщує аналіз, проєктування, розвиток, виконання та оцінку. На сьогодні описаний у статті курс після проходження всіх етапів, перебуває у стані вдосконалення та оновлення матеріалів, зокрема онлайн сервісів для реалізації цифрової комунікації. Результати. Серед результатів дослідження: визначення місця дистанційного курсу «Цифрова комунікація в освіті» в структурі навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії» в проєкті програми Еразмус+ напряму Жан Моне «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»; висвітлення структури та тематики курсу, основних компетентностей та результатів навчання, що мають бути сформованими за результатами вивчення курсу; опис змісту теоретичної частини, практичних занять, форм самостійної роботи здобувачів освіти. Виокремлено основні форми цифрової комунікації, серед яких: універсальні форми, форми наукової комунікації, навчальної цифрової та комунікації з використанням засобів мультимедіа. Висновки. У висновках відзначено оцінку результатів навчання, надану студентами та сформульовано перспективи подальшого дослідження.
7
Khmil-Chupryna, V. "Жанрова палітра публіцистичних матеріалів на літературну тематику". Communications and Communicative Technologies, № 20 (20 лютого 2020): 94–99. http://dx.doi.org/10.15421/292014.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено і проаналізовано форми опосередкованої реклами та промоції художньої літератури у ЗМК, до яких віднесено публіцистичні матеріали на літературну тематику. Розглянуто та охарактеризовано жанри репортажу, звіту, біографічного або портретного нарису, есе та блогу, зокрема відео- і фотоблогу. Визначено їх потенціал у популяризації читання та промоції літератури. Простежено жанрові трансформації публіцистичних матеріалів на літературну тематику, досліджено виникнення нових жанрів опосередкованої реклами, зокрема букстаграму. Метою статті є дослідження жанрової палітри публіцистичних матеріалів на літературну тематику та визначення їх ролі у промоції книжкової продукції та популяризації читання. На основі аналізу сучасної вітчизняної та зарубіжної наукової літератури з проблем читання доведено, що популяризація читання на сучасному етапі передбачає широке використання новітніх інформаційних технологій і впровадження нових форм і методів промоції книги. Також актуалізовано продуктивність засобів опосередкованого впливу на аудиторію, спрямованих на підвищення статусу читання як соціально-культурного інституту, формування позитивного іміджу людини, яка читає. Доведено потенціал ЗМК у популяризації читання і налагодженні ефективної комунікації між різноманітними соціальними інститутами, що беруть участь у цьому процесі. Наукова новизна розвідки полягає у комплексному дослідженні журналістських жанрів, що використовуються для висвітлення літературної тематики. Матеріалом дослідження стали сучасні публіцистичні матеріали літературної тематики українських інтернет-ЗМК. Результати дослідження можуть доповнити навчальні курси «Масова комунікація та інформація», «Журналістика», «Теорія соціальних комунікацій», «Теорія і практика видавничої справи», «Книжкові видання», а також бути задіяні для оптимізації роботи мережевих видань.
8
Odarchenko, K. Y. "Специфіка горизонтальних та вертикальних зв’язків у політичній комунікації в Україні на тлі процесу партійного будівництва: політологічна теорія та вимоги до українського політичного контексту". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (15 жовтня 2016): 39. http://dx.doi.org/10.15421/1716119.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються специфіка горизонтальних та вертикальних зв’язків у політичній комунікації в Україні на тлі процесу партійного будівництва. Охарактеризовано політико-модернізаційну здатність українських політичних партій, яка полягала в тому, що лідери опозиційного політичного табору, замість реальних політичних змін політичної системи, пристосовувались до старої, кланово-олігархічної, а громадський сектор не зміг ні виділити зі свого середовища нових політичних лідерів, ні створити масовий рух, на основі його постала б нова організована політична сила. Встановлено, що у демократичному суспільстві комунікація є ефективною, якщо вона не тільки є технічно сучасною, інтерактивною, двосторонньою, але й відповідає іншим демократичним вимогам - таким, як правовий і моральний контроль суспільства над діяльністю ЗМІ, забезпечення справжнього плюралізму думок, прямий контакт між відправниками й одержувачами інформації, децентралізація інформаційних каналів, повага до свободи слова й конфіденційності приватного життя. Резюмовано, що політична комунікація в Україні має відійти від директивного мислення та забюрократизованої політичної свідомості. Інакше симуляція ефективної та результативної для країни і регіонів політичної комунікації може перетворитися на щоденний політичний, комунікаційний фарс у публічному просторі.
9
Харченко, І. І. "КРИТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНІВ СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ЕКОНОМІКИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 193–200. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано засоби, якими можна схарактеризувати рівні сформованості компонентів культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки. Педагогічна теорія та практика накопичили значний досвід вирішення проблем, пов’язаних з мовою та підготовкою майбутніх економістів, тоді як бракує комплексних досліджень щодо формування культури професійної комунікації майбутніх економістів в умовах інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти. У статті під культурою професійної комунікації майбутнього фахівця з економіки розуміється складова його професійної культури, яка необхідна фахівцю для ефективного здійснення комунікативної діяльності, та проявляється в позитивному особистісному ставленні до комунікативної взаємодії, досконалому володінні комплексом загальних і спеціальних знань, нормами мови й мовлення та вміннях їх коректного застосування у процесі передачі думки в усіх видах фахового спілкування. Культура професійної комунікації майбутніх економістів має нетривіальну структуру і розглядається як єдність аксіологічного (цінності та мотиви професійного спілкування), теоретичного (уявлення майбутніх економістів про систему мови та знання мови та мовлення) компонентів, а також це – професійна термінологія (вміння користуватися економічною термінологією), економічна мова для професійних цілей та розуміння мовлення інших), процесуальний (здатність використовувати мову як засіб спілкування в різних професійних ситуаціях), особистий (здатність розмірковувати про професійне спілкування) складники. Розроблено відповідно п’ять критеріїв: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, словесно-операційний, поведінково-комунікативний та рефлексивний. Їх показниками є: загальнокультурна обізнаність, граматична обізнаність, лексична обізнаність, інформаційна обізнаність, здатність оперувати термінами, перцептивні та мовленнєві здібності, навички електронного спілкування, професійні та творчі навички, вольові якості, здатність до самооцінки. Рівнями сформованості культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки визначено досконалий, високий, середній, базовий.
10
Дубровіна, Ірина, Наталія Максименко-Гладишко та Ольга Зінченко. "Формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі: теорія та практика". New pedagogical thought 108, № 4 (29 грудня 2021): 55–62. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-55-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються шляхи та методи формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі. Комунікативна взаємодія схарактеризована як інтегративне, динамічне, структурно-рівневе утворення, представлене сукупністю комунікативних знань, умінь і навичок, а також комунікативно-значущих якостей особистості, що забезпечують у своїй взаємодії продуктивну професійну комунікативну діяльність. Доведено, що удосконалення комунікативної взаємодії у педагогічному колективі повинно здійснюватися за активної допомоги фахівця дорадчо-методичної сфери. Визначено необхідність цілеспрямованого формування ефективної комунікативної взаємодії у рамках роботи педагогічної студії «Антиконфлікт». Поняття взаємодії розглядається як спосіб взаємозв’язку, взаємовпливу та умова розвитку всіх соціальних систем. Оскільки індивідуальна дія в людському соціумі виконується в умовах прямих або непрямих відносин з іншими людьми, взаємодія передбачає водночас із фізичним і комунікативний аспект.
Процес освітньо-професійного удосконалення фахівців щодо оновлення змісту освітньо-кваліфікаційних програм, фахової практики, змісту практичних та семінарських робіт, творчих завдань, проведення тренінгів із комунікації та організації проблемних педагогічних студій потребує ґрунтовного дослідження.
11
Бура, К. О. "ПРОБЛЕМА УЗГОДЖЕННЯ КАТЕГОРІЙНОГО АПАРАТУ СУЧАСНОЇ ТЕОРІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 18–22. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1062.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні теорія аргументації зазнає значних змін, які спонукають вчених, що працюють у цій царині, до подальших наукових досягнень. З’являються нові течії та напрямки, предметне поле розширюється, а саме уявлення про аргументацію модифікується, залучаючи нові аспекти та інструментарій. Незважаючи на це, у межах теорії аргументації прослідковуються значні термінологічні проблеми, від вирішення яких залежить майбутній розвиток царини. Дослідники вживають одні і ті самі поняття на позначення різних феноменів, враховуючи особливості власних теорій, але не узгоджуючи їх з наявними наробками інших вчених. Слід зазначити, що такі ключові для напряму терміни як ‘аргументація’, ‘аргумент’, ‘аргументативний процес’, ‘аргументативна реальність’ та інші змінюють своє значення залежно від контексту та дослідницьких інтересів конкретного науковця. Сьогодні терміни ‘argument’ та ‘argumentation’ повинні розумітися як ті, що покривають значно більшу семантичну територію, аніж традиційне розуміння засобів переконання. Наразі такі шляхи комунікації як переконання, доведення та обговорення розглядаються як невід'ємні елементи аргументації. З цієї причини, семантичне поле, що покривається термінами ‘argument’ та ‘argumentation’, має бути переглянуте та переосмислене. Актуальність таких проблем посилюється поширенням інтересу до теорії аргументації, який сьогодні виявляють не лише вихідці з англомовного світу, але й носії інших мов. Термінологія, притаманна цій царині, активно перекладається з англійської мови та впроваджується у національні наукові лексикони. Це породжує низку перекладацьких проблем і створює необхідність розвивати локальні категорійні апарати, зокрема україномовний. Переклад породжує нові сенси, не проявлені раніше. Це одна з причин, чому шляхи розвитку царин знання відрізняються, залежно від наукового середовища. Неоднозначність використовуваних термінів призводить до смислових труднощів, які мають бути вирішені за допомогою створення усталеного категорійного апарату. Переклад цитат та головної термінології з англійської мови здійснений автором цієї статті.
12
Matvienko, Iryna. "Теорія аргументації: формальна contra неформальна логіка". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 98–107. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено дослідження теорії аргументації через дві бінарні позиції, а саме – формальну та неформальну логіку. Формальний підхід до теорії аргументації дає чітку структуру, формальні умови та систему аргументації, але, як засвідчує життєва практика, для того, щоб переконати, недостатньо мати істинні судження та формулювати правильні умовиводи відповідно до основних законів логіки. Для переконливості у своїй аргументації слід використовувати і неформальні методи, адже комунікація між людьми має відносний, не сталий характер. Теорію аргументації на сьогодні досліджують у різних сферах життєдіяльності людини, і хоча її витоки сягають часів Аристотеля, на сьогодні цим питанням, крім філософії та логіки, займаються ще й такі дисципліни, як психологія, юриспруденція, політологія, філологія та багато інших. Саме це визначає той факт, що до теорії аргументації вибудовуються все нові і нові підходи до її дослідження та вивчення. Традиційна теорія аргументації є формальною, і вона принципово відрізняється від сучасної, для якої теоретичних відповідей вже недостатньо, а потрібні чіткі практичні настанови. Цей розрив між теорією та практикою в науці ХІХ–ХХ ст. дав можливість сформулювати неформальний підхід до теорії аргументації.
13
АНДРУШЕНКО, Олена. "ТЕОРІЯ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ДИСКУРСУ – НОВІТНІЙ НАПРЯМ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ РЕЧЕННЯ В КОРПУСАХ ТЕКСТІВ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 11–18. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено сучасні концепції вивчення інформаційної структури (ІС) речення та можливість їх застосування під час дослідження електронних синхронійних і діахронійних корпусів текстів. Висвітлено методи й методики для розробки автоматичного алгоритму аналізу ієрархії типів інформації в дискурсі – даної й нової – з урахуванням декількох типів контекстів, а також аналізу речень з урахуванням альтернатив та істинності суджень. Доведено, що розмежування даної та нової інформації пов’язано з учасниками ситуації: адресантом та адресатом, а формування висловлень залежить від спільних знань учасників процесу комунікації та їхніх ставлень. Увагу приділено теорії репрезентації дискурсу, у якій представлені механізми, призначені для інтерпретації тексту та збереження його змісту. Розроблений інструмент пошуку інформації має містити окремий файл, у якому зберігаються записи про всіх індивідів, події тощо (дискурс-референтів), згаданих попередньо в тексті, а також запис того, що говориться про кожного з індивідів. Основною метою за аналізу даності є відстеження всіх дискурс-референтів (ДР). Так будується репрезентаційна структура (РС), яку ментально представляє адресант. Виявлено, що такий підхід вимагає врахування двох аспектів: сфери референтів і низки критеріїв побудови структури репрезентації, що сприяє декодуванню інформації. На підставі положень теорії репрезентації дискурсу відстежено такі основні типи контекстів: контекст дискурсу (той, у якому наявні попередньо згадані ДР), енциклопедичний (може містити слова ‘the king’, ‘God’ тощо), ситуативний контекст і контекст-сценарій (який випливає з узагальнень, як-от “All planes have pilots”). Ураховуючи окреслені типи контекстів, усю текстову інформацію можна визначати як дану (неспецифіковану), дану-активовану, дану-неактивовану, доступну, ситуативно доступну, передбачувану, загальну, нову (неконкретизовану). Описаний підхід, використаний для аналізу пам’яток, допомагає алгоритмізувати інформацію про елементи речення в різних корпусах текстів.
14
Сінна, Л. Ю. "ВІДТВОРЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ВПЛИВУ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ ТЕКСТІВ МАСМЕДІЙНОГО ДИСКУРСУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 306–14. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-306-314.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена особливостям реалізації відтворення комунікативного впливу під час перекладу масмедійних текстів. Тексти мас-медіа є невід’ємною частиною сьогодення, а мовний вплив на читача є головною метою таких видань. Зацікавленість лінгвістів у дослідженні вищезазначених текстів зумовлена тим, що лінгвістична теорія вийшла на рівень дискурсивності, а медіатекст є підкреслено дискурсивним. Сучасний підхід до поняття «масмедійний дискурс» визначає, що він являє собою основне джерело знань людей про світ і події, а глобальні зміни у масовій комунікації безпосередньо відбуваються за допомогою комунікативного впливу такого дискурсу, що впливає на умови життя, спосіб мислення і систему сприйняття інформації сучасного суспільства. У статті досліджено базові поняття мовного впливу, окреслено його функціональну спрямованість та розкрито питання про прагматичні чинники аналізу мовного впливу. Було виявлено, що об’єктом і одночасно учасником такої комунікації виступає читач або слухач, а успішна реалізація мети масмедійного дискурсу можлива лише у разі застосування певного ряду мовних засобів. У статті подано інформацію про способи досягнення перлокутивного ефекту на аудиторію під час відтворення прагматичного потенціалу тексту у мові перекладу, а також на прикладі конкретних ситуацій висвітлено алгоритм прагматичного аналізу (урахування певних лінгвокультурологічних особливостей аудиторії, на яку спрямований цей текст) та окреслено деякі комунікативні стратегії і тактики масмедійного дискурсу, виявлення яких сприяє створенню більш ефективного розуміння інтенцій автора. З огляду на те, що аналіз відтворення комунікативного впливу зазначеного дискурсу під час перекладу є дуже широким, у статті було запропоновано лише окремі шляхи реалізації цього питання, які відображають власний досвід автора та його власну думкую.
15
Skoryk, Adriana. "Дискурс мас-медіа в системі сучасних досліджень культурологічного характеру". Музичне мистецтво і культура, № 19 (10 жовтня 2014): 71–82. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2014-19-71-82.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню певного типу дискурсу, у який входить свій стиль, мовний потік, певні чуттєві аспекти, представлені конкретним видом мистецтва. Дискурс характеризуються комунікацією у межах окремих каналів, тобто – дискурс візуальний, слуховий, тактильний; визначений правилами спілкування, способом викладу та втілення прагматичної мети оратора – дискурс дидактичний, лайливий, етикетний тощо. Ключові слова: дискурс, комунікація, практика, межа, культурна комунікація, інформація, інтерпретація, теорія.
16
Tereshchenia, O. "Стратегічні комунікації у науково-теоретичному дискурсі". Communications and Communicative Technologies, № 20 (20 лютого 2020): 116–21. http://dx.doi.org/10.15421/292017.
Повний текст джерелаАнотація:
Поняття «стратегічні комунікації» відносно недавно стало популярним у сфері соціальних комунікацій. На початку 2000-х рр. цим терміном послуговувалися переважно у військових, політичних та наукових колах США та деяких європейських країн. Наразі налічується велика кількість досліджень стратегічних комунікацій, це поняття активно починають використовувати в наукових працях та офіційних нормативних документах як у світі, так і в Україні, однак загальноприйнятого визначення того, що являють собою стратегічні комунікації, як цей системний комплекс має студіюватися у спеціальних роботах та що є їх кінцевою метою, допоки не існує. Це породжує певні непорозуміння та дискусії навколо навіть базових складових цього теоретико-практичного феномену. У статті розглянуто існуючі концепції стратегічних комунікацій, основні функції і компоненти поняття, здійснено аналіз окремих міркувань дослідників, запропоновано узагальнене тлумачення терміна. Систематизовано основні підходи до визначення стратегічних комунікацій, виокремлено їхні характеристики. Підкреслено окремі завдання, що необхідно розв’язати під час підготовки ефективної програми стратегічних комунікацій. Визначено, що елементи стратегічних комунікацій складаються з об’єктів стратегії, теорії комунікації та методу. Доведено, що ефективна система стратегічних комунікацій є релевантним показником успішної діяльності організації та реалізації політичної програми, сприяє розвитку інститутів і гарантує підтримку суспільства в кризові моменти. Наголошено на тому, що однією з головних засад стратегічних комунікацій є сприяння реалізації інтересів держави, організації чи компанії, натомість відсутність систематичного підходу, неефективна діяльність головних учасників процесу і нестабільна реалізація організаційних чи політичних стратегічних рішень зменшують вплив механізму організації чи державного управління загалом.
17
Бєліков, Олександр. "МОДЕЛІ НАУКОВИХ КОМУНІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ (ПОЧАТОК ХХІ СТ.)". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245400.
Повний текст джерелаАнотація:
Доведено, що ефективність включення українських наукових колективів в міжнародні комунікації визначається значною мірою поширеністю та інтенсивністю як формальних, так і неформальних наукових комунікацій. Внутрішні українські комунікації більш стабільні й продовжують зв'язки, які беруть початок з радянських часів; пострадянський простір характеризується «обірваними і поновленими зв'язками»; динамічно розвиваються комунікації зі світовим науковим співтовариством. Важливим джерелом у системі наукової комунікації, її найбільш успішним та вдалим засобом, як відомо, є науковий журнал – першоджерело для опублікування наукових ідей, теорій, результатів досліджень, місце для критичного розгляду нових ідей тощо. Нову еру у науковій комунікації кінця XX – початку XXI ст. відкрили електронні журнали (як і електронні видання в цілому), забезпечуючи таку оперативність і повноту задоволення інформаційних потреб у знаннях, якої не могло бути в еру друкованих журналів. Нові технології спричинили та запропонували альтернативні моделі (2 моделі: відритий архів чи інституційний репозитарій та «журнали відкритого доступу»).
18
ЗАХАРОВА, Ганна, та Ярослава ЛЮТВІЄВА. "ВАЖЛИВІСТЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ВІДОБРАЖЕННІ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 40–45. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз досліджень різних науковців із теми розповсюдження педагогічного досвіду; наведено основні визначення термінів «комунікація», «засоби масової комунікації»; встановлено характерні риси для всіх груп засобів масової комунікації, рівні, на яких реалізується стан масової комунікації. Визначено, що функції засобів масової комунікації зводяться до п'яти «елементарних», зроблено аналіз кожної з них. У статті визначено, що ЗМК притаманні такі риси, як соціальна природа, форми та технології впливу на свідомість людей. Зміст діяльності цього інституту становить інформування широких верств населення про моральні норми та правила поведінки, науково-педагогічні здобутки; розвиток духовної, естетичної, фізичної, трудової, правової культури аудиторії; поширення передового педагогічного досвіду тощо. Доведено, що засоби масової комунікації стали важливим чинником формування особистості, її світогляду та моделі поведінки, вони мають значні можливості здійснювати культурний, виховний, ідеологічний, політичний вплив на людей, формувати свідомість і навіть змінювати спосіб мислення громадян. Масова комунікація як соціально зумовлене явище через систему наявних каналів зв’язку здійснює вплив на аудиторію, доводить різноманітну інформацію до широкої громадськості та суспільства. До засобів масової комунікації як спеціальних каналів, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової аудиторії, належать періодичні видання, кіно, театр, радіо і телебачення, технічні засоби комунікації, інтернет-сайти тощо. Серед численних функцій ЗМК, таких як інформаційна, аналітична, морально-виховна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативна, соціальна, гедоністична, чільне місце займає пізнавально-просвітницька. Передаючи різноманітну культуру, історичну, наукову, освітню інформацію, мас-медіа сприяють поповненню фонду знань своїх читачів, слухачів і глядачів. Розповсюдження передового педагогічного досвіду засобами масової комунікації реалізується в інформаційному, комунікаційному, навчальному та експертному напрямі. У статті на основі аналізу значного масиву літератури з’ясовано роль і значення засобів масової комунікації у відображенні теорії педагогічного досвіду і практики його вивчення, узагальнення і розповсюдження.
19
Кузьмінська, Олена, Марія Мазорчук, Максим Мокрієв та Ольга Барна. "ПРИЙНЯТТЯ СИНХРОННОЇ Й АСИНХРОННОЇ ОСВІТНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ ДО І ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОГО НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Physical and Mathematical Education 30, № 4 (13 вересня 2021): 68–75. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-030-4-010.
Повний текст джерелаАнотація:
Формулювання проблеми. Реалізація електронного навчання вимагає вивчення питання співвідношення синхронних та асинхронних онлайн комунікацій між учасниками освітнього процесу, що узгоджується з навчальними цілями, інституційною готовністю до дистанційного навчання та рівнем цифрової компетентності викладачів, характером та стилем навчання студентів. Матеріали і методи. В дослідженні проаналізовано результати статистичного опитування близько 130 респондентів із 10 закладів вищої освіти України на предмет ставлення викладачів та студентів до застосування синхронних та асинхронних освітніх комунікацій як в умовах очного (змішаного) електронного навчання, так і дистанційного (спричинено карантинними обмеженнями COVID-19). Для опрацювання результатів анкети використано методи описової статистики та теорії статистичних висновків, зокрема перевірка гіпотез здійснювалася з використанням методу однофакторного дисперсійного аналізу та таблиць взаємної спряженості за допомогою програмного інструментарію для обробки статистичних досліджень SPSS. Результати. Викладачі та студенти однаково визначають важливість синхронної та (чи) асинхронної освітньої комунікації. Ставлення до типу комунікації не залежить від форми навчання. Тобто, при переході на дистанційну форму навчання, зумовлену карантинними обмеженнями, вибір типу освітньої комунікації не змінюється. Вибір типу комунікації не залежить від рівня цифрової компетентності суб’єктів освітнього процесу та галузі знань, яку вони опановують. Стать та вік респондентів частково впливають на надання переваг певному виду освітньої комунікації, цей фактор потребує детальнішого вивчення. Висновки. Встановлено, що не існує суттєвої різниці у проведенні асинхронних заходів в умовах дистанційного навчання в період COVID-19 у порівнянні з очним навчанням, синхронні ж комунікації, які превалюють у навчальних аудиторіях і яких так потребують студенти, не слід масштабувати, наприклад, у дистанційні лекції тривалістю 1,2 години чи вебінари замість очних семінарських занять. Потрібно вивчити цілі та зміст конкретної дисципліни, очікувані результати навчання, мотивацію, потреби й можливості студентів, перш ніж приймати рішення про використання того чи іншого типу освітньої комунікації.
20
Стаценко, О. М. "БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК РУШІЙНА СИЛА МОВНОГО ГЛОТОГЕНЕЗУ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 259–66. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-42.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто актуальні дослідження в галузі нейрофізіології, антропології, психології; наводяться аргументи, які спростовують положення про те, що соціалізація виявилась рушійною силою для когнітивного розвитку людини. Згідно з новітніми відомостями антропоцентричних наук фундаментом для ментального вдосконалення, зокрема такої структури, як комунікація, послугували суто фізіологічні процеси і біологічні потреби. Так, проаналізовано теорію історика і антрополога Б.Ф. Поршнєва, що базується на постулатах фізіологів І.П. Павлова й О.О. Ухтомського, у якій учений виявляє та обґрунтовує нову структуру у взаємодії гальмівної домінанти й імітації – інтердикцію, що стала фізіологічною основою не лише невербальної комунікації тварин, а й людської мови. З’ясовано, що явище імітації, яке є особливо спостережуваним серед представників фауни та у еволюційних процесах первісних людей та дотепер з успіхом використовується для навчання й адаптації немовлят на ранніх періодах розвитку, спільно з гальмівною домінантою активують інтердикцію і зумовлюють появу та розвиток мовленнєвих процесів. Активну роль у когнітивному вдосконаленні людини відіграють фізіологічні потреби у їжі, теплі, безпеці впродовж онтогенезу людства. Б.Ф. Поршнєвим виокремлено три значущих для розвитку первісної цивілізації періоди, які відзначились виживанням протолюдей, що змогли адаптуватись до нових умов життя, видів харчування, і чим перейти на новий прогресивний щабель фізіологічного і ментального розвитку. Підтвердженням теорії походження мови Б.Ф. Поршнєва є відкриття нейрофізіологом Дж. Ріцолатті і філософом К. Сінігалья «дзеркальних нейронів» у мозку деяких тварин і людини, що відповідають за імітативні процеси в організмі і сприяють набуттю мовних навичок. Вивчено вплив орофаціальної, ороларінгальної і брахіомунальної жестової комунікації на становлення і еволюцію людського вербального спілкування. У результаті проведеного аналізу праць дослідників суміжних із лінгвістикою наук виявлено переконливі факти, що підтверджують фізіологічну основу когнітивного розвитку людства, зокрема мовного аспекта.
21
Тоrychnyi , Vadym. "ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 2(56) (29 жовтня 2019): 39–46. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто питання інформаційного забезпечення державної політики в контексті використання комп’ютерних технологій. Проаналізовано вплив мережевих комунікацій на систему управління взагалі та державне управління зокрема. Охарактеризовано специфіку інформаційного забезпечення у формуванні державної інформаційної політики, визначено його основні функції, що впливають на безпеку держави. Обґрунтовано положення про те, що в умовах економічного спаду, політичної нестабільності й загострення протиріч між інтересами різних груп населення без розуміння ролі, значення та функцій сучасних засобів комунікації неможливе ефективне управління державою, а також соціально-політичними процесами. Підкреслено,що від розумності й виваженості державної політики в галузі розвитку мережевих комунікацій, а також виробництва інформації та її поширення у глобальному інформаційному просторі значною мірою залежить благополуччя країни та її місце у світовій цивілізації. Доказано, що у цілому перспективи інформаційної безпеки у сфері використання мережевих комунікацій та Інтернет значною мірою залежать від продуманої державної політики у сфері масових комунікацій. Реалізація принципів ліберальної теорії на практиці означає віддання електронних мереж зв’язку на відкуп комерційним структурам, що, на наш погляд, не відповідає повною мірою наявним соціально-політичним потребам сучасного українського суспільства. Тому державна концепція розвитку мережевих комунікацій та Інтернету повинна рівною мірою враховувати як наявний світовий досвід, так і національні особливості розвитку та використання українських комунікаційних систем.
22
Капінус, Л. В. "КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ АКТИВНОСТІ МАРКЕТИНГОВОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДПРИЄМСТВ НА ОНЛАЙН-РИНКУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 4 (63) (29 грудня 2021): 48–53. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/63-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню оцінювання активності маркетингової поведінки підприємств на онлайн-ринку. Обґрунтовано причини реакційної маркетингової діяльності підприємств на поточні впливи маркетингового онлайн-середовища. У рамках розвитку маркетингової поведінкової теорії підприємств на онлайн-ринку запропоновано показники, на основі яких вивчаються маркетингові поведінкові дії підприємств на онлайн-ринку: «комплекс маркетингових онлайн-інструментів комунікації» та «сила залучення споживачів». Кожен із показників має набір із 16 критеріїв та власну шкалу оцінювання. Описано сутність та характерні особливості кожного з критеріїв, оцінювання яких передбачає загальну оцінку по двох основних показниках: використання маркетингових онлайн-інструментів комунікацій та сила залучення споживачів. Визначено ключові маркетингові складники активної поведінки підприємств в онлайн-середовищі.
23
Арістова, А. В. "Феномен релігійної комунікації в оптиці загальної теорії комунікації". Економіка та управління на транспорті, Вип. 3 (2016): 97–106.
Знайти повний текст джерела
24
Арістова, А. В. "Феномен релігійної комунікації в оптиці загальної теорії комунікації". Економіка та управління на транспорті, Вип. 3 (2016): 97–106.
Знайти повний текст джерела
25
ВАЩУК, ОЛЕСЯ. "Невербальна інформація в криміналістиці: доктринальні засади". Право України, № 2021/08 (2021): 104. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-104.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розроблення доктринальних засад використання невербальної інформації в криміналістиці. Актуальність такого дослідження полягає в тому, що вже розроблені положення щодо використання невербальної інформації в криміналістиці є достатніми для подальшого розроблення їх доктринальних засад, теоретично обґрунтовуючи таку інтегративну можливість, підвищуючи їхню роль та значення на практиці. Наголошено, що розроблення доктринальних засад використання невербальної інформації має такі теоретичні напрями, як то визначення і характеристика засад невербальної інформації в криміналістиці (теорія) та формування наукових положень щодо сприйняття і використання невербальної інформації у кримінальному провадженні. Здійснено узагальнення сучасного криміналістичного знання про положення невербальної інформації в кримінальному провадженні. Виділено етапи формування наукових підходів до розробленості проблеми, пов’язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці із трьох напрямів: психологічного, кримінального процесуального та криміналістичного. Підкреслено, що розробленими та вживаними є такі два види невербальної інформації в криміналістиці: невербальна інформація, що наявна в речах матеріальної обстановки (навколишнього середовища, енвайроментджерельна); антроподжерельна невербальна інформація, що надходить із зовнішності учасника кримінально-релевантної події (у статиці) й антроподжерельні функціональні прояви почуттів, думок у вигляді міміки, жестів, рухів тіла, особливостей мовлення, погляду, що виражаються і сприймаються у процесі комунікативного процесу (в динаміці). Визначено принципи використання невербальної інформації в криміналістиці: ретроспективний підхід до вивчення невербальних проявів; єдність діяльності і свідомості особи; урахування взаємозв’язку фізичних і психічних проявів при дешифруванні невербальної комунікації; врахування двоаспектності проявів вербальної та невербальної поведінки. Сформовано доктринальні засади використання невербальної інформації в кримінальному провадженні. Розкрито значення доктринального напрацювання використання невербальної інформації в криміналістиці на теоретичному та практичному рівнях. Визначено, що метою такого доктринального підходу є інтенси-фікація використання положень невербальної інформації в криміналістиці, що сприяє вдосконаленню практики боротьби зі злочинністю. Зроблено висновок, що предметом наукового пізнання цих засад є енвайроментджерельна невербальна інформація та прояви антроподжерельної невербальної інформації осіб, причетних до кримінально-релевантної події на рівні злочинної діяльності і діяльності у сфері кримінального провадження. Запроновано впровадження у доктринальний обіг нових наукових категорій (“антроподжерельна невербальна інформація”, “енвайроментджерельна невербальна інформація”, “верифікація”, “валідація”, “вербалізація”).
26
Бучковська, О. Ю. "Розвиток теорії комунікації: історіографічний підхід". Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія, № 4 (2007): 44–48.
Знайти повний текст джерела
27
Voznyak, H. V. "СМАРТ-СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ У ПОСТУЛАТАХ ЕКОНОМІЧНИХ ШКІЛ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (30 листопада 2021): 153–62. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.153-162.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проведено огляд сучасних теорій економічного розвитку територій, доцільність врахування яких дасть змогу скоротити розрив між практичною спрямованістю смарт-спеціалізації та її теоретично обґрунтованою концепцією. Метою статті є дослідження еволюції теорій у постулатах економічних шкіл, які формують теоретичний базис смарт-спеціалізації регіонів. Застосування методів логічного узагальнення, аналізу та історичного підходу дало змогу стверджувати, що теоретичне підґрунтя смарт-спеціалізації формують ідеї теорії ендогенного зростання, теоретичні постулати нерівномірного розвитку, окремі позиції теорії креативного класу, інформаційного суспільства, низка положень теорії колективних дій тощо. З’ясовано, що формування теоретичного концепту смарт-спеціалізації регіонів на сучасному етапі пов’язано із актуалізацією теорії ендогенного зростання, ключова ідея якої базується на орієнтації на внутрішні чинники та механізми технологічного прогресу, які в сукупності здатні забезпечити саморозвиток і самовідтворення цілісних соціально-економічних систем. Збалансоване поєднання державного втручання, протекціонізму та стратегічних інвестицій - визначальні детермінанти економічного поступу прихильників теорії «економічного націоналізму», яка переконливо доводить, що тільки завдяки індустріалізації можна досягнути добробуту. Аргументовано, що з кожним роком традиційні чинники економічного зростання втрачають свою вагу, натомість більшого значення набуває креативний клас, а відкритість і спільне використання стають новітніми принципами розвитку соціально-економічних систем. Спільним вираженням аналізованих концепцій є розбудова взаємозв’язків між стейкхолдерами, розбудова і посилення багатостороннього партнерства, комунікації із зовнішніми мережами, формування і просування унікальності регіону. Саме такі домінанти, синергія яких гарантуватиме підприємницьке відкриття та конкурентну перевагу регіону набувають особливої актуальності в існуючих умовах. Проведене дослідження вказує на необхідність застосування ключових положень даних теоретичних концепцій при обґрунтуванні теоретико-методологічного ядра смарт-спеціалізації.
28
Пилипенко, Р. Є. "Наукова метафора в теорії фахової комунікації". Проблеми семантики слова, речення та тексту, Вип. 34 (2015): 53–64.
Знайти повний текст джерела
29
Kovtunov, Yu, H. Makogon, O. Isakov, Yu Babkin, I. Kalinin та R. Lazuta. "ВИКОРИСТАННЯ МАТЕМАТИЧНОГО АПАРАТУ НЕЧІТКОЇ ЛОГІКИ ДЛЯ ФАЗЗІФІКАЦІЇ ТА АЛГОРИТМІЗАЦІЇ РОБОТИ СИСТЕМИ ІНТЕРАКТИВНОГО МОНІТОРИНГУ ТРАНСПОРТНИХ КОМУНІКАЦІЙ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 3, № 61 (11 вересня 2020): 64–68. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2020.3.064.
Повний текст джерелаАнотація:
Предметом вивчення в статті є моніторинг транспортних комунікацій при застосуванні сучасних технологій інтелектуалізації транспортних засобів. Метою статті є розроблення математичного апарату для створення інтелектуального програмного забезпечення мобільного інтерактивного моніторингу транспортних комунікацій. Завдання дослідження: приведення опису системи інтерактивного моніторингу транспортних комунікацій до нечіткого виду шляхом визначення лінгвістичних змінних; проведення аналогії між кількісними оцінками підсистем і ланок системи і їх нечітким описом; на основі фаззіфікації проведення алгоритмізації задач моніторингу транспортних комунікацій; проведення динамічного аналізу процесу моніторингу транспортним засобом, обладнаним інформаційно-обчислювальним комплексом. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: теорія систем, нечітких множин, основні положення інформаційної теорії керування та розрізнення. Отримані такі результати: процес моніторингу транспортних комунікацій поданий як результат нормалізації даних, їх структурної й прагматичної обробки; визначений оператор фаззіфікації спостережуваного динамічного процесу моніторингу транспортних комунікацій; надане математичне підґрунтя алгоритмізації процедури керування процесом моніторингу; проведений динамічний аналіз процесу моніторингу транспортним засобом, обладнаним інформаційно-обчислювальним комплексом. Висновки. Системи інтерактивного моніторингу транспортних комунікацій нечіткого виду може бути формально описана шляхом визначення лінгвістичних змінних та їх значень – термів. Фаззіфікація спостережуваного динамічного процесу моніторингу транспортних комунікацій може бути подана у вигляді подвійного перетворення динамічної функції. Алгоритмізації цієї процедури можлива шляхом визначення відповідності характеристик спостережуваних динамічних процесів процедурам оцінки термів за допомогою функції приналежності лінгвістичної змінної, що характеризує цей процес
30
Гринь, Вікторія Петрівна. "Теоретичні засади обліку стратегічних активів". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 33–38. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-33-38.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано систему стратегічного фінансового обліку шляхом розробки теоретичних засад обліку стратегічних активів. Розглянуто розвиток системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій через призму поглиблення та додаткової класифікації вже наявних об’єктів фінансового обліку, зокрема активів підприємства, за ранжуванням стратегічно значущих активів. Обґрунтовано доцільність використання ресурсної теорії стратегічного менеджменту для ідентифікації стратегічних активів. Визначено пріоритетність стратегічних активів серед об’єктів стратегічного управління з огляду на положення ресурсної теорії. Запропоновано необхідність перегляду системи інформаційного забезпечення прийняття стратегічних управлінських рішень у контексті застосування концепції ключових компетенцій. Використано теорію стратегічного управління, яка дозволила ідентифікувати та описати об’єкти, яким має приділятися особлива увага суб’єктами стратегічного менеджменту. Розвинуто ресурсну теорію з подальшим формуванням основного джерела стійких конкурентних переваг підприємства – стратегічних активів, які формують доходи підприємства або сприяють мінімізації його витрат. Сформовано актуальність проблеми щодо необхідності облікової ідентифікації, пошуку релевантних моделей оцінювання та забезпечення достовірного надання інформації про наявність чи зміни на підприємстві стратегічних активів. Запропоновано розглядати стратегічні активи як сукупність ресурсів підприємства, що забезпечують формування його конкурентного потенціалу. Виокремлено поняття стратегічних активів у системі обліку в широкому та вузькому розумінні залежно від видів забезпечуваних ними конкурентних переваг, що гарантують формування конкурентних переваг підприємства.
31
Печеранський, Ігор Петрович. "ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА В РАМКАХ СУЧАСНИХДИСКУСІЙ СТОСОВНО МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 62–75. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249014.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – розгляд найвпливовіших і репрезентативних філософсько-культурологічних теорій і дискусій в якості методологічного інструментарію в рамках сучасної теорії міжнародних відносин. Завданнями статті є діагностика системи міжнародних відносин, яка перебуває у перехідному та нестабільному стані на поч. ХХІ ст.; доведення обмеженості критеріїв «об’єктивності» /сцієнтизму на практиці міжнародних відносин та необхідності звернення до філософсько-культурологічного дискурсу; огляд ідей та підходів в якості методологічної платформи вирішення проблем теорії і практики міжнародних відносин. Дослідницька методологія спирається на методи наукового аналізу та синтезу, узагальнення та контекстуальний аналіз, а також на потенціал «культурологічного повороту» в сучасній теорії міжнародних відносин. Наукова новизна статті полягає у виокремленні та аналізі низки ґрунтовних філософсько-культурологічних підходів і напрацювань, в якості методологічної платформи під час вивчення системи міжнародних відносин на сучасному етапі. У підсумку проведеного дослідження було доведено продуктивність застосування теорії мовленнєвих актів і концепту «перформативу» (Дж. Остін, Дж. Сьорл, П. Стросон), сучасної «психологічної антропології» та етнопсихології (Г. Морган, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Стросс, К. Гірц, С. Лур’є та ін.), феноменології (Е. Гуссерль), дослідницького проєкту «Cross-CulturalSurvey» Дж. Мердока, (Г. Райл, Р. Сьорл, В. Куайн, Д. Деннет та ін.), гештальтпсихології, сучасної когнітивістики, концепції лінгвокультурної грамотності Е. Гірша та «організаційної антропології» Г. Гофстеде. Це допоможе фахівцям-міжнародникам глибше осмислити проблеми міжкультурної комунікації та поліпшити розгляд нових граней моделювання взаємодій у системі міжнародних відносин.
32
ПОЛЄЖАЄВ, Юрій. "КУЛЬТУРНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ: НАУКОВА ДИСКУСІЯ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 98–107. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-98-107.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті висвітлено наукову дискусію щодо культурної грамотності як педагогічної категорії, наведено погляди вчених на дефініцію цього феномена з позицій філософії, педагогіки, культурології, лінгвістики, психології. Розкрито сутність понять «культура» та «культурна грамотність». Зазначено, що культура є багатоаспектним поняттям, чим пояснюється різноплановість його тлумачень, але в основі культури – завжди система цінностей. Підкреслюється, що професійна культура майбутнього фахівця визначається якістю підготовки у вищій школі, а рівень культури особистості впливає на її кар’єру та життя. Акцентується на тому, що проблема культурної грамотності стає сьогодні однією з найважливіших проблем, які забезпечують успішність комунікації, в тому числі – міжмовної. Вказується на те, що культурна грамотність є системою базових знань (у всіх сферах людської діяльності), необхідною людині для того, щоб орієнтуватися в сучасному світі. Систематизовано й узагальнено історичні аспекти філософського розуміння культури та культурної грамотності; проаналізовано окремі теорії та концепції культурної грамотності: для успішного володіння мовою необхідне глибоке знання відповідної національної культури партнерів по комунікації (Е. Hirsh); грамотність не набувається природно – їй необхідно навчатися (C. Kramsch). Здійснено порівняльний аналіз дефініцій поняття «культурна грамотність» у сучасних педагогічних дослідженнях, на основі якого сформульовано авторське визначення педагогічної категорії «культурна грамотність»: це – комплексна система знань, цінностей і регулятивів людської діяльності, що забезпечує адекватне сприйняття й розуміння отриманої інформації; виступає засобом ефективної міжкультурної взаємодії та міжмовної комунікації; дає змогу орієнтуватися в сучасному світі безперервних динамічних трансформацій і перебувати в гармонії з ним; впливає на життя й кар’єру особистості в умовах глобалізації. Обґрунтовано необхідність подальшого наукового пошуку в контексті вивчення процесу формування культурної грамотності в майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки. Ключові слова: глобалізація, знання, комунікація, культура, культурна грамотність, мова, цінності.
33
Лебедєва, Людмила. "НАВЧАННЯ ПОДОЛАННЮ ТРУДНОЩІВ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ НА ЗАНЯТТІ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 199–209. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.80.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті теоретичні основи щодо відмінностей між культурами, які призводять до певних труднощів у спілкуванні. Ці труднощі можуть носити як суб'єктивний, так і об’єктивний характер, тобто вони не можуть бути пов'язані ні з особистістю комуніканта, ні з його психологічним станом. Вони також не мають нічого спільного з наявністю або відсутністю досвіду міжкультурної комунікації співрозмовника, але вони можуть бути викликані певними об'єктивними факторами.
Відповідно до вимог сучасних освітніх стандартів, випускник вищої школи повинен знати іноземні мови як засоби міжособистісного та професійного спілкування та соціального та культурного розвитку особистості. Випускник вищої школи повинен добре усвідомлювати формування ціннісного розуміння за допомогою діалогів культур рідної та іноземної мов.Слід враховувати, що іноземна мова, як правило, відображає культурні та національні ментальні та розумові особливості носіїв мови (стереотипи, когнітивні схеми тощо), що сформувалися в культурі мови, яка опановується. Усі вищезазначені особливості безпосередньо впливають на способи мислення та способи передачі мови в процесі перекладу. Вони також впливають на тлумачення мовних знаків у категоріях культурного коду.Для здобуття культурної обізнаності з іноземною мовою студенти мають опанувати такі питання:1. Наукові ідеї предметів і засобів спілкування, типів комунікацій, а також комунікативних структур актів та інших концепцій загальної теорії спілкування;2. Ідеї основних аспектів взаємних умов та взаємного проникнення в культуру та спілкування та культуру та мову. Студенти повинні розвивати навички культурного аналізу матеріалу та вміння розрізняти схожість та відмінності у вітчизняній та зарубіжній культурах.3. Ідеї доступних словників та довідкових посібників, що містять мовну, культурну та країнознавчу інформацію.4. Компетентність у національних та культурних відмінностях рідної та іноземної мов.
Проаналізувавши вищезгаданий матеріал, можна зробити висновок про існування певних особливостей, які створюють мовні бар’єри та перешкоджають процесу спілкування. Вивчені шляхи покращення комунікації. Проведено аналіз створення викладачем спеціальних умов, що мотивують навчання. Запропоновані практичні рекомендації щодо створення ефективної міжкультурної комунікації, формування умінь сприймати і розуміти партнера по іншомовному спілкуванні.
34
Цвібель, А. О. "Еволюція соціальної комунікації: від спілкування до соціальної теорії". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 2 (121) (2016): 42–45.
Знайти повний текст джерела
35
Шестакова, Е. Г. "Публічна сфера як поняття сучасної теорії соціальної комунікації". Наукові записки Інституту журналістики 30, січень - березень (2008): 11–17.
Знайти повний текст джерела
36
Задорожна, О. С. "Основні теорії масової комунікації і журналістики. Покажчик змісту". Інформаційне суспільство, Вип. 13, січень - червень (2011): 58.
Знайти повний текст джерела
37
Зражевська, Н. І. "Ідеологічні та ціннісні контексти медіа в теоріях комунікації". Актуальні питання масової комунікації, Вип. 9 (2008): 5–8.
Знайти повний текст джерела
38
Головач, У. В. "Прагматичний аспект перекладу у світлі теорії мовної комунікації". Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики, Вип. 24 (2013): 93–109.
Знайти повний текст джерела
39
Заболотна, Т. В. "Поняття дискурсу в теорії комунікації та лінгвістиці тексту". Актуальні проблеми іноземної філології: лінгвістика та літературознавство, Вип. 2 (2008): 122–29.
Знайти повний текст джерела
40
Косюк, О. М. "Проблема змісту теорії масової комунікації як навчальної дисципліни". Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія "Культура і соціальні комунікації", вип. 2 (2010): 201–9.
Знайти повний текст джерела
41
Kykhtuik, Oksana. "РОЛЬ МОТИВАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ В ОРГАНІЗАЦІЙНІЙ ПОВЕДІНЦІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 152–62. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-152-162.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз основних теорій мотивації та визначено роль мотиваційних чинників в організаційній поведінці. Обґрунтовано сучасні тенденції, зміни, які відбуваються у світі під час вивчення та спрямованості організаційної поведінки. Описано роль головних мотиваційних чинників, які впливають на організаційну поведінку індивіда. Виокремлено такі головні процеси організаційної поведінки, як управління, влада й політика, інформація та комунікації, прийняття рішень, конфлікти й переговори, медіація, зміни, стрес. Здійснено теоретичний аналіз головних теорій мотивації: підкріплення, змістових, процесуальних. Виявлено, що кожна з цих наукових концепцій зосереджена на одному чи декількох мотиваційних чинниках: підкріплення чи нагороди; потреби або пізнання, задоволення, ефективність. Актуалізовано питання про необхідність використання інтегрованого підходу щодо мотивації працівників в організаціях. Висвітлено поняття організаційного середовища та його впливу на розвиток особистості в організаційній структурі. Виокремлено важливий мотиваційний чинник особистості на робочому місці як задоволеність працею, що об’єднує, інтегрує всі наявні теорії мотивації. Описано вплив винагороди як мотиваційного чинника на задоволеність працею робітника. Урахування всіх мотиваційних чинників сприятиме успішному розвитку, конкурентоспроможності організаційних структур, можливості становлення на міжнародному ринку. Перспективною вбачаємо необхідність розроблення та впровадження навчання з особистісного розвитку працівників, викладання аспектів психології мотивації у формі соціально-психологічних тренінгів для організаційних структур.
42
Яшенкова, О. В. "Традиції та напрями розвитку теорії комунікації в інформаційному суспільстві". Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики, Вип. 5 (2004): 111–21.
Знайти повний текст джерела
43
Джалілова, О. М. "Поняття символічної генералізації в теорії комунікації за Н. Луманом". Гілея, Вип. 111 (№ 8) (2016): 245–49.
Знайти повний текст джерела
44
Семенова, О. В. "Доподійний проблемний франкомовний репортаж у світлі теорії мовної комунікації". Мовні і концептуальні картини світу, [Вип. 4] (2001): 419–23.
Знайти повний текст джерела
45
Камінська, М. О. "ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 105–11. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено аналіз функціональної теорії перекладу. Хоча функціональні погляди на переклад можна зустрінути на різних етапах історії, теоретичне їх оформлення й обґрунтування відбулося в 1970–1980-х роках ХХ ст. у колі німецьких професійних перекладачів і дослідників. Стаття надає огляд розвитку ідей функціоналізму в перекладі від класифікації текстів для перекладу К. Райс, яка підготувала підґрунтя для функціонального підходу в праці щодо критики перекладу. Представлено класифікацію текстів К. Райс відповідно до їх функцій і відповідні методи перекладу. У статті розглянуто теорію перекладацької дії, запропонованої Ю. Хольц- Мянттярі, уперше орієнтовану на професійний переклад. Особливістю цього підходу є широке тлумачення перекладу як дії, що охоплює всіх учасників взаємодії та міжкультурний контекст. Визначальними факторами такої перекладацької дії є потреби вихідного тексту й адресата. Інтегрований функціональний підхід М. С.-Хорнбі базується на теорії К. Райс і являє собою всеосяжний «комплексний» підхід до перекладу на основі типів тексту з різних сфер, є спробою подолати розрив між комерційними та літературними перекладами. Також проаналізовано функціональний підхід до перекладу, що ґрунтується на «скопос-теорії», засновниками якого вважають Г. Фермеєра й К. Райс. Критерієм успішної діяльності перекладача в «скопос-теорії» є досягнення ним мети комунікації, яку ставить автор перекладу. Принцип «функціональності плюс лояльність» ліг в основу моделі аналізу тексту в перекладі, який запропонувала К. Норд. Лояльність авторка трактує як двосторонню відповідальність перекладача перед партнерами в суспільній взаємодії між людьми. У статті представлено модель аналізу тексту, що синтезує три аспекти функціоналістських підходів, які, на думку вченої, є особливо важливими в підготовці перекладачів. Визначено, що на сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства застосування наявних напрацювань функціонального підходу до перекладу відповідає вимогам професійної практики й може бути успішно застосовано при підготовці перекладача.
46
Швецова-Водка, Г. М. "Документальна комунікація як об"єкт загальної теорії документології". Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія, № 2 (2010): 49–54.
Знайти повний текст джерела
47
Пащенко, Б. Г. "Обгрунтування теорії японських медіа у дискурсі соціальних комунікацій". Communications and communicative technologies, Вип. 18 (2018): 68–72.
Знайти повний текст джерела
48
Симоненко, О. В. "Використання ігрових педагогічних технологій у педагогічній теорії та практиці". Educational Dimension 32 (20 жовтня 2021): 94–100. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4484.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття "ігрова педагогічна діяльність", "дидактична гра", "ігрова педагогічна психологія", структуру та мету дидактичної гри; проаналізовано функції ігрової діяльності: соціалізації, міжнаціональної комунікації, самореалізації, комунікативну, діагностичну, ігротерапевтичну, коректуючу, розважальну, гуманістичну; розкрито цілі дидактичних ігор: навчальні, виховні, розвивальні, соціальні.
49
Pipchenko, Nataliia. "Поняттєво-категоріальні характеристики міжнародної Інтернет-комунікації як інструментарію зовнішньополітичної діяльності". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 104–15. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-104-115.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано поняттєво-категоріальні характеристики міжнародної інтернет-комунікації як інструменту зовнішньополітичної діяльності. Зазначено, що наукові дослідження у сфері комунікації, характеризуються такими етапами розвитку як здійснення емпіричних спостережень у сфері комунікації, розробка теорії масової комунікації, аналіз ролі масової комунікації в політичних процесах та формулювання теоретичних термінів, розробка методології та методів дослідження у сфері комунікації та розширення можливостей мас-медіа засобами «електронної революції», використання інноваційних комунікативних підходів до взаємодії у межах світового співтовариства. З’ясовано етапи формування підходів до трактування міжнародної інтернет-комунікації у контексті зовнішньої політики. Встановлено, що використання сучасного інструментарію міжнародної інтернет-комунікації привело до зміни усталених уявлень про роль і можливості участі міжнародних акторів у зовнішньополітичному процесі, зокрема щодо дій окремих нетрадиційних акторів міжнародних відносин у межах існуючих правових норм, спрямованих на процеси прийняття зовнішньополітичних рішень. Обґрунтовано наявність асиметричності міжнародної інтернет-комунікації та доведено її диференційований (позитивний/негативний) вплив на систему міжнародних відносин. Подано авторське визначення поняття «міжнародна інтернеткомунікація», яке використовується у сучасній науковій практиці як тотожне поняттям «соціальні медіаплатформи», «соціальні мережі», «нові медіа» та «комп’ютерно-опосередковані комунікації», і вживається для позначення взаємозв’язків, які складаються між міжнародно-політичними або суспільними акторами внаслідок використання сучасних мережевих технологій. Зазначено основні функції міжнародної інтернет-комунікації та зовнішньополітичної діяльності, такі як пояснювальна, прогностична, синтезуюча, методологічна, практична, а також проаналізовано вплив та структуру кожної функції зокрема. Встановлено, неоднозначність впливу соціальних медіаплатформ на зовнішню політику. Зазначено проблеми для міжнародної комунікації, такі як сприяння розвитку екстремістських рухів, недотримання безпеки збереження персональних даних, порушення авторських прав, поширення недостовірної та неправдивої інформації, що може впливати на політичні процеси в державі, зовнішньо-політична пропаганда.
50
Балагур, Л. О., Д. Л. Карасьов, В. В. Грінченко та Д. О. Олешко. "КОМУНІКАТИВНІ НАВИЧКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 31–40. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-31-40.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена загальній проблемі ефективного функціонування прикордонного відомства України. З цієї проблеми для детального аналізу виокремлено аспект професійної взаємодії офіцерів-прикордонників, зокрема питання сформованості їх комунікативних навичок.
Авторський колектив проаналізував широкий спектр наукових праць: від вчених, котрі вивчали зміст теорії комунікації до вчених із прикордонної служби, які створили наукові праці, дотичні до діяльності та навчання офіцерів-прикордонників. Здійснено дослідження результатів наукових робіт зарубіжних вчених США, Франції та Німеччини.
Метою статті є аналіз проблеми формування комунікативних навичок майбутніх офіцерів-прикордонників.
Авторами зазначено, що вимоги щодо здійснення взаємодії у прикордонній службі сформульовані у низці важливих нормативно-правових документів: законах, постановах та наказах різного рівня.
Проаналізовано зміст понять «взаємодія» та «комунікація». Визначено рівні прояву професійної взаємодії офіцерами-прикордонниками: макро-, мезо- та мікрорівень. Розкрито зміст та можливості реалізації взаємодії на кожному її рівні.
Здійснено аналіз навчальних планів та навчальних програм тих дисциплін, що створюють можливості для формування комунікативних навичок майбутніх офіцерів прикордонного відомства за усіма спеціальностями, що є в академії прикордонної служби.
Запропоновано низку педагогічних технологій, методів та прийомів, що впливають на формування комунікативних навичок курсантів-прикордонників: технології колаборативного навчання, кейс-метод, рольові та імітаційні ігри тощо.
У пропозиціях щодо перспективних напрямків подальших наукових досліджень запропоновано розробку методики формування комунікативних навичок майбутніх офіцерів-прикордонників.