Статті в журналах з теми "Тарифи на житлово-комунальні послуги"

У даній статті здійснено розгляд тематики протестних настроїв та протестної активності населення на тлі погіршення ситуації у сфері житлово-комунальних послуг. Не є таємницею, що протягом вже десятиріч житлово-комунальна сфера потерпає від відсутності належного фінансування та фактичного самоусунення держави від її модернізації, внаслідок чого має місце перманентне, а в останні роки й стрімке зростання тарифів для населення як споживача відповідних послуг – при відставанні якості самого обслуговування. Це слід розглядати як суттєвий фактор погіршення як рівня, так і якості життя громадян України, адже житло та супутні послуги відносяться до фундаментальних потреб цивілізованої людини. Не дивно, що на цьому підґрунті виникає невдоволення населення ситуацію, що складається, при тому, що жодних шляхів її виправлення не просліджується. Такий стан речей закономірно стає фактором підвищення рівня соціальної напруженості, та, як кінцевий результат, може стати одним із чинників формування й зміцнення протестних настроїв на тлі й без того складної суспільно-політичної ситуації, що нині переживає Україна. Все це робить відповідний моніторинг важливим науково-практичним завданням.Тому у межах даної статті проаналізовано дані відповідних соціологічних досліджень моніторингового характеру останніх років та підсумовано результати здійсненого за участю її авторів у 2017 році опитування мешканців м. Миколаєва. Відповідні дані демонструють існування протестного потенціалу як по Україні, так і в м. Миколаєві на ґрунті окресленої ситуації. Зокрема, встановлено, що переважна більшість опитаних миколаївців вважає нинішні тарифи на житлово-комунальні послуги надто завищеними; майже половина опитаних погоджується з тим, що ситуація у житлово-комунальній сфері може стати підґрунтям для протестної активності громадян; близько 15 % опитаних самі готові брати участь у протестних заходах (переважно «м’якого характеру»).

Розглянуто основні ознаки збалансованого підходу до задово- лення власних потреб з точки зору “сталого розвитку”. Наголошено, що ор- ганізація надання комунальних послуг є базовою потребою кожного грома- дянина і, за концепцією раціональної бюрократії М. Вебера, має працювати на забезпечення потреб кожного громадянина. Підкреслено, що розвинені європейські країни значну увагу приділяють якості життя населення. Так, місто Відень (Австрія) десятий рік поспіль займає першу позицію у рейтингу якості життя. Стисло розглянуто архетипний вимір формуван- ня якісної складової постачання комунальних послуг у розвинених країнах Європи. Серед них Німеччина, яка до 2006 р. сформувала сучасний ринок надання якісних комунальних послуг на основі вільної конкуренції. Однією з особливостей організації ринку постачання житлово-комунальних послуг у Німеччині виявлено простоту переходу від одного надавача послуги до більш прийнятного. Виокремлено досвід Німеччини в облаштуванні й переоснащенні старих будинків “хрущовського” типу в Східному Берліні на престиж- ні та елітні. Сучасні підходи німецької якості розраховані на те, що з 2020 р. Німеч- чина стане країною без “шкідливої енергії”, тобто перейде на нові технології енергозбереження, що доступні людям середнього класу. Також теоретично досліджено ринок організації надання комунальних послуг в Австрії та Поль- щі. Схарактеризовано архетипний вимір організації надання житлово-кому- нальних послуг в Україні. На основі проведеного теоретичного дослідження та практичного досві- ду доведено, що архетипні підходи щодо організації надання житлово-кому- нальних послуг в Україні кардинально відрізняються від європейських країн. В Україні до 2014 р. законодавчо закріпився порядок формування цін і та- рифів на електроенергію, газопостачання та інші комунальні послуги. Вста- новлення граничних рівнів цін в Україні на електроенергію, природний газ для населення, бюджетних організацій і установ, підприємств комунальної теплоенергетики, тарифів на комунальні послуги здійснює Національна ко- місія з питань регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). НКРЕКП діє на підставі Закону України “Про природні монополії”, де “природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внас- лідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним змен- шенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послу- гами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)”. Доведено, що вертикальний механізм формування ринку житлово-кому- нальних послуг є неконкурентноспроможним. Висока якість надання жит- лово-комунальних послуг може бути досягнута лише за умови вільної кон- куренції.

Статтю присвячено багатофакторному аналізу особливостей розвитку споживчого ринку України як відкритої системи, в якій одночасно задовольняються антагоністичні цілі товаровиробників і тор-гових посередників щодо зростання прибутковості і капіталізації та споживачів щодо мінімізації затрат на задоволення попиту. Споживчий ринок досліджували в якості інструменту забезпечення соціально-економічної стабільності. Здійснено структурно-динамічний аналіз розвитку споживчого ринку у 2014-2020 рр. та виявлено його стабільне зростання попри незначне зниження обсягу реалізації послуг. Проаналізовано зміни товарної структури споживчого ринку. Виявлено, що найбільша частка витрат домогосподарств була сконцентрована на ринку продовольчих товарів, де спостерігалося стрімке зростання споживчих цін. Показано, що в цілому середньомісячні сукупні витрати домогосподарств на споживчому ринку скоротились, особливо на непродо-вольчі товари і послуги, що спричинено соціально-економічною невпевненістю споживачів. Виявлено, що знецінення гривні, скорочення поточних видатків бюджету та стрімке підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги призвели до зменшення рівня доходів населення і підвищення рівня бідності. На подолання проблеми спрямоване приєднання України до програми ООН “Цілі Сталого Розвитку 2016-2030”. Здійснено факторний аналіз впливу розвитку ринків непродовольчих товарів та послуг на зростання ВВП України. Вияв-лено, що стан споживчого ринку продовольчих товарів практично не впливає на динаміку номінального ВВП, тоді як зростання ринків непродовольчих товарів та послуг гарантовано призводить до збільшення ВВП. По-дальші дослідження запропоновано скерувати на розробку інституційного інструментарію концептуальних перетворень внутрішнього споживчого ринку.

Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання. Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту. Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.

У статті розглянуто основні проблеми житлово-комунального господарства регіонів України. Визначено, що реформування житлово-комунального господарства регіонів України повинно ґрунтуватися на захисті прав споживачів на відповідність галузевим стандартам; налагодженні прямих відносин між споживачами житлово-комунальних послуг і виробниками послуг на низовому рівні; антимонопольному регулюванні ринку, передусім у частині встановлення тарифів на послуги ЖКГ. Визначено проблеми галузі та перспективні напрями їх вирішення. Визначено цикл стратегічного планування розвитку ЖКГ регіону та викладено основні напрями стратегії розвитку житлово-комунального господарства регіонів України, серед яких, на нашу думку, найбільш важливими є створення конкурентного середовища і формування прозорого й ефективного ринку житлово-комунальних послуг.

У статті охарактеризовано нормативно-правовий механізм контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні та запропоновано теоретико-практичне його удосконалення. У контексті предмету дослідження розкрито змістовну сутність органів самоорганізації населення; зазначено їх основні завдання та повноваження; за предметною ознакою класифіковано їх функції; окремо охарактеризовано контрольну функцію органів самоорганізації населення. Зазначено розуміння термінів «контроль», «житлово-комунальні послуги», «якість житлово-комунальної послуги». Визначено: види житлово-комунальних послуг; нормативно-правові акти, які регламентують вимоги відносно надання існуючих видів житлово-комунальних послуг; суб’єкти, на які законодавцем покладено повноваження з контролю за якістю житлово-комунальних послуг. Охарактеризовано окремі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ у контексті дослідження нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні. Як елементи комплексного нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні охарактеризовано механізм громадського контролю та механізм захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг – акт-претензію. Охарактеризовано чинні нормативно-правові акти в якості нормативно-правового забезпечення як елементу комплексного нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні.

У статті розглянуто економіко-правові аспекти інноваційного розвитку житлового фонду України в умовах євроінтеграційного розвитку економіки України. Сучасний процес реформування житлового фонду України пов'язаний із створенням об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які є неприбутковими організаціями і діють у рамка, визначених законодавством України. На теперішній час конкретний перелік суб’єктів управління житловим фондом є відсутнім. За проведеним аналізом нормативно-законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері житлового господарства, можна виділити наступні суб’єкти господарювання: власник житлового будинку або житлового комплексу, співвласник багатоквартирного будинку, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-комунальні підприємства, управитель, виконавець комунальної послуги, споживач, виконавець. Серед учасників відносин у сфері надання послуг з управління житлом особливо слід виокремити таких суб’єктів, як споживач, виробник та виконавець житлово–комунальних послуг. Співвласники багатоквартирного будинку можуть здійснювати управління житловим фондом самостійно або безпосередньо ухвалюючи певні рішення на зборах. Процес управління житловим фондом характеризується наявністю ієрархії рівнів управління та багатофункціональністю. Узагальнено у хронологічній послідовності зміни у законодавчих та нормативних актах України щодо управління об’єктами житлового фонду, котре дозволило виявити, що на ефективність управління об’єктами житлового фонду впливає недосконалість нормативно-правової бази України. Сучасне економічне державне регулювання житлово-комунальної сфери здійснюється за рахунок податкової, інвестиційної, бюджетної, цінової політики та цінового регулювання. Процес управління житловим фондом, зокрема ОСББ, потребує аналізу методів управління, що застосовуються в теперішній час, та напрацювання досвіду із застосування інноваційних методів, які забезпечать достатній рівень управлінської безпеки. Виділено фактори забезпечення управлінської безпеки житлової сфери. Вбачається потреба у збільшенні обсягів приватно-державного співфінансування програм реконструкції, реставрації, проведення капітальних ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирних будинках та реалізації енергоефективних заходів у житлових будинках міст та сіл України.

Розглянуто основні підходи до призначення та виплати адрес- ної соціальної допомоги в Україні. Звернено увагу на те, що незважаючи на удосконалення надання адресної соціальної допомоги, ефективність їх виплати залишається проблемою. Розглянуто принцип удосконалення соціальної справедливості при наданні адресної соціальної допомоги з точки зору морально-етичних підходів. Особливої уваги надано принципу практичного впровадження адресно- сті, якими керується українська держава при наданні соціальної допомоги. Визначено з соціологічної точки зору недоліки і переваги впровадження першої адресної соціальної програми в Україні, а саме, впровадження про- грами надання субсидій на житлово-комунальні послуги, яка почала діяти з 1995 р. Окреслено, що в Україні вже існують випадки повернення соціальних ви- плат у бюджет за недобросовісний характер їх отримання. Наведено одностайну думку науковців щодо удосконалення системи со- ціальних виплат і допомог в Україні задля досягнення соціальної ефектив- ності суспільства. Розглянуто позитивні приклади морально-етичних та культурних підхо- дів самовизначення щодо оформлення адресної соціальної допомоги. Обґрунтовано необхідність застосування морально-етичного підходу до громадян, які претендують на отримання адресних соціальних допомог, зо- крема, за запитом до правоохоронних органів. Якщо соціальна поведінка не відповідає загальноприйнятим стандартам поведінки, пропонується заміни- ти адресну соціальну допомогу непривабливими для суспільства роботами з виховною метою, метою дотримання принципу соціальної справедливості і надання засобів до існування.

В статті досліджено дефініції категорії «місцеві бюджети», розглянуто комплексний системний підхід до поняття «місцеві бюджети» з позиції фінансів, юридичної, політичної, економічної теорії, організації та управління. Обґрунтовано, що поняття «місцеві бюджети» являє собою складну багатоаспектну категорію. Окреслено основні завдання соціальної політики. Зазначено, що сучасна бюджетна політика зберігає за собою спрямованість до здійснення значного рівня видатків на соціальну сферу. Разом з тим, в умовах обмеженості фінансових ресурсів актуалізується питання розвитку регіону. Визначено основні проблеми фінансового забезпечення соціальної сфери. Розвиток соціальної сфери потребує вагомого та довготривалого державного фінансування. Зростання соціальних видатків обумовлює скорочення ресурсів спрямованих на економічний розвиток. Проте розвиток саме соціальної інфраструктури (освіта, охорона здоров’я, інформатизація, транспортні та житлово-комунальні послуги, ін.) визначає рівень життя населення та напрямок розвитку регіону. Зазначено, що в даний час головними проблемами в бюджетній сфері залишаються: забезпечення збалансованості бюджетів; вдосконалення засад регулювання бюджетними ресурсами; зміцнення системи фінансового контролю за цільовим, економічним і ефективним використанням бюджетних коштів; розробка методологічних підходів, методів і методик формування та розподілу бюджетних коштів; вироблення підходів до виконання бюджету у повній мірі тощо. Обґрунтовано можливості щодо покращення рівня фінансового забезпечення соціальної сфери місцевими бюджетами.

Громади, чиєю власністю є комунальні підприємства в Україні, потерпають від неякісних послуг та високих тарифів через її неефективне використання. Дана стаття присвячена аналізу динаміки тарифів підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, надаючи послуги з опалення житлових будинків та гарячого водопостачання в Україні, та дослідженню функціонування моделі конкурентного ринку виробників теплової енергії в країнах ЄС і поширенню їх позитивного досвіду в Україні з метою захисту економічних інтересів споживачів, збереження системи теплопостачання, недопущення поділу теплової мережі на групи об’єктів, що опалюються окремими невеликими котельнями, шляхом забезпечення конкурентних тарифів порівняно з індивідуальними та автономними системами опалення. Було отримано, що для умов України може бути прийнятним помірно лібералізований ринок теплової енергії, який передбачає помірний захист основних виробників – комунальних підприємств теплопостачання та створює ринкові умови для незалежних виробників.