Статті в журналах з теми "Сіткові методи"

Вступ. Турбулентність в атмосфері є одним із основних факторів ризику для авіації. Великі вихори, які виникають при обтіканні складного рельєфу берегової місцевості та стаціонарних берегових споруд, а також як й атмосферний супутній слід за авіанесучим судном, є серйозною загрозою для літальних апаратів, що здійснюють зліт або посадку. Актуальність. Залежно від обставин літальний апарат, який потрапляє у вихоровий слід за судном, може відчувати сильні збурення підйомної сили, моментів крену, рискання й тангажуючого моменту. Саме обмеження у вихровій безпеці в основному визначають мінімальні дистанції між кораблем і літальним апаратом при посадці. Зліт і посадка на палубу авіаносного корабля є найскладнішими режимами пілотування. Метою дослідження є моделювання обтікання надводної частини судна повітряним потоком і формування когерентних структур від його корпусу й надбудов (рубок, щогл, спеціальних пристроїв) під час руху судна, його швартування або стоянки на якорі, урахування впливу хитавиці судна на формування й еволюцію когерентних структур атмосферного супутнього сліду, оцінка параметрів впливу збуреного потоку від судна на літального апарату. Методи та технології. Під час дослідження застосовано сіткові методи розв’язання початково-крайових задач прикладної аеродинаміки (RANS: Reynolds-averaged Navier-Stokes) [2] і технології штучних нейронних мереж [3]. Отриманий результат не враховує в’язкої структури вихорів та «оцінки зверху» ступеня небезпечності вихорового сліду для літального апарату в супутньому сліді корабля. З іншого боку, вихоровий слід, який отримано сітковим методом, у силу високої схемової в’язкості, ураховуючи рихлу структуру вихорів, дає змогу дати «оцінку знизу». Зокрема, на рис. 6 спостерігається сплиття вихорового кластера (вихорів протилежного знаку) на значну висоту відносно поверхні моря. Висновки. 1. Створено комп’ютеру модель обтікання надводного корпусу та рубки судна повітряним потоком. 2. Отримано графічні залежності впливу хитавиці судна на формування супутнього аеродинамічного сліду за судном. 3. Виконано оцінку параметрів впливу збуреного потоку на літальні апарати в супутньому сліді в атмосфері за судном.

Мета роботи: покращити результати хірургічного лікування параколостомічних гриж у хворих похилого та старечого віку за рахунок впровадження лапароскопічних способів лікування. Матеріали і методи. Хірургічне лікування виконували за 3 способами: герніопластика із залишенням колостоми на колишньому місці – 20 (29,0 %) хворих; герніопластика з переміщенням колостоми на нове місце – 36 (52,2 %); у 25 (36,2%) – малоінвазивні методи. 3-м (4,3 %) пацієнтам були застосовані аутопластичні; 66 (95,7 %) – алопластичні методи, де в 4-х (5,8 %) – за методом onlay, 40 (58,0 %) – за методом sublay, 17 (24,6 %) – лапароскопічна герніопластика за удосконаленим методом та 8 (11,6 %) – лапароскопічно-асистованим способом. Результати досліджень та їх обговорення. Серед 69 хворих ми спостерігали прямопропорційну залежність інтенсивності розвитку злукового процесу не від тривалості грижоносіння, а від розмірів грижових воріт. 24 хворим було виконано профілактичне використання протезної сітки при формуванні стоми. Місцеві гнійно-запальні ускладнення мали місце в 6 (8,7 %) випадках, де в 1-го (1,4 %) пацієнта з аутопластичним методом герніопластика та у 5 (7,2 %) – при застосуванні алопластичного методу. Рецидивів захворювання не спостерігали. Хворим похилого та старечого віку при виведенні колостоми рекомендовано превентивне алопротезування. Найкращі результати були отримали при алогерніопластиці з реконструкцією колостоми на інше місце т? ??? а при лапароскопічній грижопластиці. 7 (10,1 %) хворим адгезіолізис, виділення дистального та низведення проксимального відділів стомованої кишки вдалось виконати лапароскопічно. 8 (11,6 %) хворим із дефектом W3 виконали лапароскопічну алогерніопластику композитною сіткою за внутрішньоочеревинною методикою IPOM.

Вступ. Щорічне зростання обсягу мультимодальних перевезень зумовлює привабливість такого сегменту ринку транспортних послуг, тому значна кількість компаній готова нині надати послуги мультимодального перевезення, що зумовлює, з одного боку, високий рівень конкуренції у цьому секторі ринку, з іншого – високі вимоги вантажовласників. Тому для забезпечення конкурентоспроможності мультимодальних операторів потрібні значні зусилля та високий рівень сервісу. Метою дослідження є формування множини показників оцінки ймовірнісних характеристик мультимодальних доставок для забезпечення всебічної оцінки варіантів доставки у процесах оптимізації та/або відбору. Результати. В рамках цього дослідження запропоновано показники оцінки ймовірнісних характеристик мультимодальної доставки – надійності та можливого збільшення часу. Для оцінки характеристик мультимодальної доставки пропонується використовувати сітковий графік, який надає сукупність та логічну послідовність операцій, які пов’язані з мультимодальною доставкою, як основних, так і додаткових. Кожна операція транспортно-технологічного процесу, у тому числі й операції критичного шляху в рамках сіткової моделі, характеризується імовірнісною природою їхньої тривалості. Проведено статистичні дослідження поведінки окремих операцій транспортно-технологічного процесу в рамках мультимодальної доставки, обґрунтовано нормальний закон розподілу, що підтверджує результати інших досліджень з цього напряму. Методи оцінки враховують різні підходи до визначення планового часу виконання операцій (середнє значення або значення, гарантоване з певною ймовірністю), а також можливість оцінки заданого рівня ймовірності розгляду значень часу виконання операцій. Висновки. У сукупності з основними характеристиками доставки – вартості та часу – запропоновані характеристики формують базу оцінки альтернативних варіантів доставки. Зміна хоча б одного елемента в мультимодальній доставці призводить до зміни характеристик усієї доставки. Це використовується для коригування варіантів у процесі пошуку того, який би відповідав вимогам, що висуваються до доставки.

Вступ. Високий рівень конкуренції між транспортними компаніями у секто- рі контейнерних перевезень зумовлює необхідність пошуку шляхів підвищення ефективності організації бізнес-процесів, одним з яких є застосування інно- ваційних технологій управління, що полягає в застосуванні проєктної мето- дології, тобто переорієнтації бізнес-процесів під вимоги проєктного підходу. Основною діяльністю транспортної компанії є організація доставки ванта- жів, зокрема вантажів у контейнерах. Нині доставка вантажів – це склад- ний багатоетапний і багатоопераційний процес із залученням значної кількос- ті учасників. Одним із напрямів планування й управління комплексом операцій із доставки вантажів є використання методу сіткового планування. Мета статті полягає у формуванні типового процесу організації доставки вантажу, використання якого на практиці дасть змогу підвищити ефективність проце- су доставки вантажів у контейнерах. Результати. У роботі виділено основні бізнес-процеси транспортної компанії, при цьому під терміном «транспорт- на компанія» мається на увазі компанія – організатор доставки, яким може виступати як лінійний агент, так і експедиторська компанія або логістичний оператор. Розроблено типову схему організації доставки вантажів у контей- нерах (на прикладі їх транспортування за системою «від дверей до дверей»). Систематизовано бізнес-процеси транспортної компанії в логічній послідов- ності, додатково виділено чотири умовні групи: продажі, операції, фінанси й обслуговуючі. Побудовано сітковий графік організації доставки вантажів, як інструментарій використовувалося програмне забезпечення Microsoft Project. Висновки. Моделювання процесу організації перевезення зовнішньоторговель- них вантажів у контейнерах на основі інформаційних технологій дасть змогу підвищити ефективність усього процесу доставки за рахунок кращої коорди- нації процесу.

Метою дослідження є визначення впливу функціональних зв’язків між коефіцієнтами системи лінійних алгебраїчних рівнянь (СЛАР) на коректність розв’язків оберненої лінійної задачі магнітометрії (ОЛЗМ). Задачами дослідження є аналіз існуючих підходів до формування методів розв’язування СЛАР, визначення областей існування стійких розв’язків ОЛЗМ та напрямків розробки методів розв’язування СЛАР. Об’єктом дослідження є обернені задачі магнітометрії, які зводяться до розв’язків СЛАР із функціональними коефіцієнтами. Предметом дослідження є особливості розв’язування СЛАР із функціональними коефіцієнтами при використанні різних структур сітково-блокових моделей геологічних масивів та відповідних алгоритмів програмного забезпечення. В роботі проведені аналіз, узагальнення та систематизація досліджень з проблеми використання різних моделей та алгоритмів для розробки відповідного їм програмного забезпечення. Виділено необхідність переходу до розробки ітераційних методів розв’язування СЛАР, а прямі методи рекомендовано використовувати тільки для одношарових моделей геологічного середовища. Для оцінки ефективності створених методів використовується середньоквадратична нев’язка поля. Результати дослідження планується використати для геологічної інтерпретації карт магнітного поля на ділянках детальних зйомок у Кривому Розі та в деяких інших районах України.

The formal parallelizing transformation of a nest of calculation loop for SIMD architecture devices, particularly for graphics processing units applying CUDA technology and heterogeneous clusters is developed. Procedure of transition from sequential to parallel algorithm is described and illustrated. Serialization of data is applied to optimize processing of large volumes of data. The advantage of the suggested method is its applicability for transformation of data which volumes exceed the memory of operating device. The experiment is conducted to demonstrate feasibility of the proposed approach. Technique presented in the provides the basis for further practical implementation of the automated system for parallelizing of nested loops.

У роботі розглянуто процес розробки асетів для комп’ютерних ігор за професійним пайплайном, етапи моделювання та текстурування, акцентовано увагу на технологіях OpenGL та PBR. В роботі пропонується оптимальне поєднання технологій та програмних засобів для створення якісного проекту для подальшого використання як унікальних ігрових об’єктів. Особливу увагу приділено питанню оптимізації моделей на етапі роботи з сіткою, розлянуто ряд автоматичних засобів і виконано порівняння в ефективності з ручними методами. З метою прискорення роботи та економії цифрових ресурсів виконується ряд технічних задач : виконання ретопології, розгортки моделей, запечення карт нормалей. Продемонстровано технології високоякісного рендерингу в реальному часі для створення фінальної демонстрації готових асетів.

В літературі відсутні відомості про нейродегенеративні процеси в сітківці і зоровому нерві при передніх і середніх увеїтах. Мета – провести порівняльне ультраструктурне дослідження зорових нервів, сітчастої і судинної оболонок ока при неінфекційному передньому і середньому увеїтах в експерименті. Матеріал і методи. Експеримент проведений на 4 кролях: 1 група – 2 кролі (без лікування), 2 група – 2 кролі (використовувався нейропротектор). Вивчали ультраструктуру хоріокапілярів (ХК), сітківки і зорових нервів (ЗН) кролів через 10 діб. Результати. В 1 групі в ЗН виявили глибокі деструктивні процеси в нервових волокнах, мієліновій оболонці, в гліальних клітинах із руйнуванням їх плазмолем, а також вогнищевий міжклітинний набряк. У судинній і сітчастій оболонках виявили гідропічну дегенерацію ендотеліальних клітин ХК і клітин сітківки, особливо ПЕС, а також міжклітинний набряк в ділянці ФК. У 2 групі в ЗН деформація мієлінових облонок, набряк в аксоплазмі трапляються в меншій мірі і в меншій кількості НВ. В аксоплазмі більшості НВ мітохондрії та інші органели мали нормальну ультраструктуру. Найбільш збереженими виявилися НВ дрібного калібру. В шарі ХК переважали ЄК з ознаками компенсаційно-відновних процесів. Поряд з цим частина ЄК ХК залишалися в стані набряку. Висновки. Передній і середній неінфекційний увеїт, який моделювали за допомогою кінської сироватки, викликає нейродегенеративні зміни в сітчастій оболонці і ЗН, а при використанні нейропротектора (протягом 10 днів) явища нейродегенерації були виражені в меншій мірі.

Наявність гнійно-некротичного запалення під швами в міжкишковому анастомозі визначає загоєння грубим рубцем, що заміщує тканинну структуру, на тлі інкапсуляції та відторгнення шовного матеріалу. Мета дослідження – вивчити особливості відновлення тканинних структур у ділянці міжкишкового анастомозу, створеного із застосуванням технології електрозварювання живих тканин у період репарації і формування рубця. Матеріали і методи. Досліджували зміни в міжкишковому анастомозі через 4; 7; 21; 45 та 90 діб після його створення з погляду відновлення структури тканин та стінки кишки. Циркулярний електрозварний тонко-тонкокишковий анастомоз наклали 18 свиням у хронічному експерименті. Використовували електрозварювальні апарати ЕК-300М1 і Патонмед ЕКВЗ-300 та прототипи циркулярних електрозварювальних інструментів. Базове забарвлення препаратів анастомозу здійснювали за гематоксиліном та еозином або за Ван-Гізон. Результати досліджень та їх обговорення. Через 7 діб міцність електрозварного анастомозу на розрив перевищила 220 мм рт. ст. З’явилися ознаки відновлення тканинних структур: симетричне зближення меж візуально незмінених ділянок кишки, порівняно з 4-ю добою, на тлі орієнтації та формування жмутків різноспрямованих колагенових волокон. Сформовано молоду сполучну тканину з сіткою артеріол. Через 21 добу ознак запалення не було. Волокниста сполучна тканина мереживно охоплює тканинні структури і проникає на 5 мм вглибину симетрично з’єднаних країв кишки. Функціонують судини різного типу. Через 45 діб наявна колагенізація уздовж усіх мембран і оболонок. Судини з’єднаних ділянок забарвлюються крізь лінію анастомозу. Через 90 діб тенденції до злиття у суцільний рубець немає, складки слизової відновлені, а лінія з’єднання ледь виразна за зміною орієнтації волокон. Висновки. Каркасна безперервність оболонок кишечника, що відновлюється на місці створення електрозварного анастомозу, є передумовою багатого наскрізного кровопостачання та симетричного відновлення тканинної структури стінки кишки вже через 7 діб. Відсутність сторонніх тіл і мікроорганізмів у структурі електрозварного анастомозу зумовлює зникнення запалення через 21 добу, що також є складовою формування мережевної ніжної, а не заміщувальної структури з’єднання сполучної тканини в ньому.

Резюме. Незважаючи на велику кількість наукових доказів щодо підтримки безпеки застосування натрію глутамату і карагінану, деякі дослідники стверджують про упередженість даних про безпеку їх застосування, що створює передумови для глибшого вивчення їх комбінованого впливу в умовах експерименту. Мета дослідження – проаналізувати показники гемопоезу в тварин за умови експериментального застосування розчину карагінану, натрію глутамату та їх комбінованого впливу. Матеріали і методи. Дослідження проведено на 48 білих нелінійних самцях-щурах, яких поділили на 4 групи: перша – контрольна (інтактні тварини), друга – тварини, яким внутрішньошлунково вводили карагінан у дозі 40 мг/кг протягом 1 місяця; третя група – щури, яким внутрішньошлунково вводили натрію глутамат в дозі 50 мг/кг протягом 1 місяця; четверта група – тварини, яким внутрішньошлунково вводили карагінан і натрію глутамат у вищевказаних дозах. Підрахунок кількості еритроцитів здійснювали за допомогою мікроскопа в лічильних камерах із сіткою Горяєва, визначення гемоглобіну крові – геміглобінцианідним методом. Для підрахунку ретикулоцитів в 0,3 мл крові додавали 100 мкл 1% барвника діамантового крезилового блакитного, підрахунок проводили за допомогою мікроскопа. Концентрацію еритропоетину (ЕПО) визначали імуноферментним методом. Результати. При дослідженні показників червоної крові та концентрації ЕПО у тварин першої і другої дослідних груп патологічних змін не відмічалось. Встановлено, що рівень гемоглобіну крові усіх дослідних груп вірогідно різнився при проведенні аналізу рангових варіацій Крускала – Уолісса. При цьому в тварин, яким застосовували комбіноване введення карагінану і натрію глутамату, були вірогідно нижчі показники кількості еритроцитів та гемоглобіну щодо першої і другої дослідних груп, так і контрольної. Концентрація ЕПО в третій дослідній групі перевищувала значення даного показника як в контрольній (на 32,05 %), так і в першій (на 34,64 %) та другій (на 32,61 %) дослідних групах. Висновки. Комбіноване застосування розчину κ-карагінану та натрію глутамату має негативний вплив на гемопоез, що проявляється статистично значимим зниженням показників еритроцитів і гемоглобіну та підвищенням концентрації еритропоетину.

Мета роботи: оцінити ефективність різних способів хірургічного лікування діастазу прямих м’язів живота (ПМЖ) із позицій досягнення мети оперативного втручання та прийнятності для пацієнта. Матеріали і методи. Хірургічне втручання виконано 92 пацієнтам, з яких 49 – чоловіки та 43 – жінки віком від 40 до 72 років. Індекс маси тіла пацієнтів становив від 27,2 до 48,6 кг/см2. У 47 пацієнтів на тлі діастазу ПМЖ була післяопераційна грижа живота, у 45 – первинна. Грижа M1 – у 1 пацієнта, M2 – у 11, M3 – у 42, М4 – у 8, M2+M3+M4 – у 30, W1 – у 3, W2 – у 48, W3 – у 41. Результати досліджень та їх обговорення. У 5 пацієнтів усунення грижі і діастазу ПМЖ та закриття грижових воріт виконали за способом Ramirez O. M. et al., 1990, доповненим розташуванням поліпропіленової сітки позаду ПМЖ. Хоча мету операції було досягнуто у всіх спостереженнях, однак у післяопераційному періоді ПМЖ повністю, а бокові м’язи черевної стінки майже повністю втратили здатність до скорочення, що суттєво обмежило рухи тулуба пацієнтів. У 76 пацієнтів зміцнювали передній листок апоневрозу за допомогою розміщення сітки on lay і за її допомогою зближували ПМЖ. Мобілізацію здійснювали за допомогою технології електрозварювання живих тканин із використанням апаратів ЕК 300-М1 і Патонмед ЕКВЗ 300. В усіх спостереженнях ширина діастазу в епігастрії відображала відстань між точками фіксації внутрішніх країв ПМЖ до реберної дуги. При ширині грижових воріт більше 10 см було неможливе зведення внутрішніх країв ПМЖ. У 3 пацієнтів виникла серома, що зумовило висічення сітки. В 11 пацієнтів успішно виконано фіксацію сітки до відсепарованих задніх листків апоневрозу ПМЖ із подальшим їх зшиванням. Виникнення діастазу ПМЖ є наслідком широкого розходження місць фіксації ПМЖ до реберної дуги, яке ми спостерігали у всіх пацієнтів, ймовірність їх змикання відсутня через розходження при кожному скороченні м’язів. В разі виникнення грижі на тлі діастазу краї грижових воріт не мають схильності до зближення. Мобілізація заднього листка апоневрозу ПМЖ і його зміцнення сіткою дозволяє закрити грижовий дефект шириною до 12 см і є високоефективним при лікуванні грижі на тлі діастазу ПМЖ. Застосування комбінації ендотрахеального наркозу та епідуральної анестезії з продовженням епідуральної анестезії впродовж 4 – 7 днів після операції забезпечує безбольовий перебіг післяопераційного періоду.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

Розроблено, алгоритмізовано та програмно реалізовано сіткові регуляризуючі схеми для розв’язання коефіцієнтної оберненої задачі для еліптичного рівняння другого порядку з мішаними крайовими умовами. Вивчено властивості еквівалентної задачі оптимального керування за наявності диференціальних обмежень еліптичного типу зі змінними коефіцієнтами та обмежень на керуючий вплив. Досліджено практичну збіжність та ефективність обчислювальних алгоритмів, заснованих на методі сіток і ітераційних методах градієнтного типу, проведено порівняльний аналіз результатів роботи зазначених алгоритмів на прикладі розв’язання конкретних задач.

Розглянуто механізм дисипації енергії блискавки при прямому влученні у вуглецьпластикову конструкцію, що захищена сіткою-блискавковідводом. Запропонована геометрична модель струмовідводної структури в’язано-паяної сітки з електричними структурними ланцюгами, що визначають електропровідність сітчастого полотна, розроблена методика розрахунку питомого поверхневого електроопору. Розроблено методичний підхід для дослідження кутів змочування міді безсвинцевими припоями, вивчені їх питомі електричні опори. Як припій сітчастого блискавковідводу рекомендовано застосовувати безсвинцевий сплав типу SAC (Sn-3,8%Ag-0,7%Cu).

РЕЗЮМЕ. Актуальною задачею сучасної фармакології є розробка препаратів на основі біологічно активних речовин, які можуть стати платформою для створення препаратів із нейроцитопротективною активністю для терапії ішемічних уражень зорового аналізатора.Мета дослідження – вивчити вплив блокатора NMDA-рецепторів адемолу на метаболічні процеси в сітківці у гострий постреперфузійний період як можливий внутрішньоклітинний механізм нейроцитопротективної дії препарату та оцінити його ефективність у поєднанні з мексидолом при їх нарізному застосуванні в комплексній терапії цього стану.Матеріали та методи. Терапевтичне застосування ампульного 1,0 % розчину адемолу здійснювали умовно- ефективною дозою 2 мг/кг внутрішньоочеревинно упродовж першої доби гострого постреперфузійного періоду (накладання та подальше затягування ретробульбарних лігатур до зникнення кровотоку в судинах сітківки тривалістю 1 год) через кожні 12 год. Паралельно проводили комбіноване нарізне послідовне з інтервалом 10 хв уведення адемолу (2 мг/кг) та мексидолу (100 мг/кг) за аналогічною схемою. Останню ін’єкцію виконували за 1 год до завершення експерименту та евтаназії тварин.Результати. Адемол дозою 2 мг/кг має комплексну корегувальну дію на порушені внутрішньоклітинні метаболічні процеси в сітківці щурів, що проявляється ліквідацією енергодефіциту (збереження пулу аденозинтрифосфорної кислоти, порівняно із контрольною патологією, в середньому на рівні 18,2 %), антиоксидативним ефектом (зменшення маркерів перекисного окиснення ліпідів та окисної модифікації білків: рівнів малонового діальдегіду та карбонільних груп протеїнів, у середньому відповідно на 33,1 та 26,9 % при паралельному наростанні активності глутатіонпероксидази на 36,0 %, р<0,05) та модулювальним впливом на обмін монооксиду азоту за рахунок зменшення рівня стабільних метаболітів нітроген монооксиду в середньому на 58,0 %. На тлі нарізного послідовного застосування адемолу (2 мг/кг) і мексидолу (100 мг/кг) у складі комплексної терапії ішемії-реперфузії ока щурів відмічається вірогідне потенціювання та сумація позитивних метаболітотропних явищ.Висновки. Зазначені біохімічні зміни характеризують провідні метаболітотропні внутрішньоклітинні (нерецепторні) механізми нейроретинопротективної дії препарату. Отримані дані обґрунтовують доцільність подальшої доклінічної оцінки ефективності поєднання цих лікарських засобів у складі комплексної терапії даної патології та роблять перспективною можливість створення фіксованої комбінованої фармацевтичної композиції на їх спільній основі.

Мета дослідження: розпрацювати тактичні передумови та покращити результати хірургічного лікування хворих на післяопераційну вентральну грижу і попередити розвиток рецидиву на основі визначення клінічних ознак недиференційованої дисплазії сполучної тканини з подальшим вибором патогенетично обґрунтованого способу операційного втручання і вибору алотрансплантанта.Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 106 пацієнтів, оперованих з приводу післяопераційної вентральної грижі з імплантацією легких та тяжких поліпропіленових сіток за умов наявної дисплазії сполучної тканини. Вивчали фенотипічні ознаки дисплазії сполучної тканини за міжнародна шкалою M. J. Glesby (1994). Для оцінки стану метаболізму вивчали вміст у сироватці крові оксипроліну. Нормативні величини біохімічних показників отримані при обстеженні 20 практично здорових осіб (контроль), які зіставлені за віком і статтю з обстеженими 106 хворими на післяопераційну вентральну грижу. Вміст кріоглобулінів сироватки крові визначали за методикою Н. А. Константинової та А. Ю. Кірсанова (1989). Для морфологічного дослідження на предмет визначення неспецифічної дисплазії сполучної тканини під час операційного втручання здійснювали забір фрагментів апоневрозу білої лінії живота поряд з грижею. У 5 хворих, яких повторно оперували з іншою патологією органів черевної порожнини, за їхньої згоди, керуючись нормами медичної біоетики, забирали фрагменти передньої черевної стінки з імплантованою тяжкою і легкою сіткою для подальшого морфологічного вивчення.Результати досліджень та їх обговорення. Динаміка зростання колагенолітичної активності рівня глікозаміногліканів та вільного оксипроліну мали прямий кореляційний зв'язок із ступенем тяжкості неспецифічної дисплазії сполучної тканини. Так, при легкому ступені рівень сироваткового оксипроліну становив (54,3 ± 1,1) мкмоль/л, середньому ступені (69,7 ± 1,8) мкмоль/л та важкому ступені (92,5 ± 1,4) мкмоль/л, що практично в 8 разів перевищувало показники норми. Відповідна динаміка до зростання залежно від ступеня вираженості неспецифічної дисплазії сполучної тканини спостерігалась і при визначенні показників глікозамінглікану та кріоглобуліну. Так, у пацієнтів конторольної групи і у пацієнтів з ізольованою грижею показники глікозамінглікану практично не відрізнялись і становили (39,25 ± 0,9) мкмоль/л в сечі і відповідно (41,3 ± 1,1) мкмоль/л в сечі, проте в групі пацієнтів з середньою та важкою формами дисплазії сполучної тканини вони збільшувались у 2–2,5 раза (101,9 ± 1,3) мкмоль/л у сечі. Аналогічне зростання показників кріоглобуліну спостерігали в групах порівняння із зростанням тяжкості дисплазії сполучної тканини. Так, у нормі показники кріоглобуліну становили (40,3 ± 1,2) ум. од., при середньому ступені тяжкості НДСТ (234,8 ± 2,5) ум. од., а при тяжкому (312,3 ± 2,4) ум. од., що практично в шість разів перевищує норму. Морфологічні дослідження довели пріорититети при використанні легкої крупнопористої поліпропіленової сітки Омега-2, що проявлялось у відсутності периваскулярного набряку, формуванні пухкої грануляційної тканини навколо волокон, помірною кількість фібробластів, значною кількістю колагенових волокон, інфільтрованих лімфо- та гістіоцитами.