Статті в журналах з теми "Сімейні"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Сімейні.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Сімейні".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Слабкий, Г. О. "Роль сімейної медичної сестри у формуванні у населення здорового способу життя". Україна. Здоров’я нації 1, № 1 (14 січня 2022): 92–96. http://dx.doi.org/10.24144/2077-6594.1.1.2022.254646.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження: дослідити роль сімейної медичної сестри у формуванні у населення здорового способу життя.Матеріали та методи. Методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, соціологічний, статистичний. Матеріали: результати соціологічного дослідженням яким охоплено 120 сімейних лікарів та 140 сімейних медичних сестер. Статистичне опрацювання результатів опитування проводилося з використанням загальноприйнятих методів медичної статистики.Результати. За результатами дослідження визначено, що сімейні медичні сестри мають проводити серед населення роботу з формування здорового способу життя з використанням широкого спектру форм та методів.Для проведення ефективної діяльності сімейні медичні сестри повинні володіти певними компетенціями якими мають оволодівати як на до дипломному так і післядипломному рівнях освіти.Висновки. Сімейні медичні сестри мають проводити роботу з формування у населення здорового способу життя. Для здійснення даної діяльності сімейні медичні сестри мають володіти певними компетенціями.Ключові слова: сімейна медична сестра, населення, здоровий спосіб життя, формування.
2
НАДИЧ, Віолетта, та Антоніна ГРИСЬ. "ОСОБЛИВОСТІ УЯВЛЕНЬ ПРО РОЛЬОВІ СТОСУНКИ МІЖ ПОДРУЖЖЯМ ЗАЛЕЖНО ВІД ТИПУ СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТИРІВ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 89–100. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено розгляд актуальної для сімейної психології проблеми – рольові уявлення у сучасному подружжі. Метою статті є висвітлення результатів дослідження впливу типу світогляду на рольові уявлення, сімейні цінності, рольові очікування та домагання, що характерні для подружжя з релігійним та матеріалістичним типами світогляду. Стаття присвячена аналізу психологічних чинників, що визначають задоволеність подружжя шлюбними стосунками. Розкрито сучасні підходи до понять «сім’я» та «шлюб» у вітчизняній та зарубіжній літературі. Представлено аналіз сучасних наукових уявлень про рольові очікування та домагання подружжя, обґрунтування особистісних чинників, що пов’язані із певним типом світогляду. Висвітлено результати вивчення взаємозв’язку рольових очікувань і домагань подружжя залежно від типу світогляду. Обгрунтовано психодіагностичний інструментарій, що дав змогу вивчити рольові очікування і домагання, задоволеність шлюбом партнерів. Виявлено, що для сімей з матеріалістичном світоглядом найбільш важливі сімейні цінності: «Здоров’я» і «Цікава робота», «Саморозвиток», «Матеріально забезпечене життя». Для релігійного подружжя – «Здоров’я», «Любов», «Щасливе сімейне життя», ІІ місце – цінності «Розвиток», «Цікава робота». Виявлено, що для чоловіків найбільш важливі сімейні цінності: батьківсько-виховна, соціальна активність, зовнішня привабливість; для жінок найбільш значущі такі цінності: зовнішня привабливість, емоційно-психотерапевтична, соціальна активність. Виявлено взаємозв’язки між типом свіотгляду і узгодженістю сімейних цінностей, рольовою адекватністю, рольовими очікуваннями і домаганнями подружжя, сімейними ролями. У контексті представлених матеріалів авторами викладено емпіричне узагальнення результатів дослідження психологічних предиктів характеру сімейних стосунків, притаманих сучасним Українським подружнім парам. Відзначається успадкування уявлень про сім’ю та сімейні стосунки, що змушують дотримуватися стереотипів у створенні «традиційної» сім’ї. Наголошується, що сучасна сім’я прагне до варіативності різних способів побудови рольової структури сім’ї. Дослідження відкриває перспективи вивчення проблем, пов’язаних із задоволенням різних факторів, що впливають на взаємини між подружжям та іншими членами сім’ї, а також систематизовано практичні рекомендації психологам щодо ефективності роботи із рольовими уявленнями у подружній парі.
3
Mushkevych, Myroslava. "ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА ТЕХНІКА «СІМЕЙНА СКРИНЯ» В ПСИХОЛОГІЧНОМУ СУПРОВОДІ СІМЕЙ, ЩО МАЮТЬ ПРОБЛЕМНИХ ДІТЕЙ". Psychological Prospects Journal, № 35 (3 серпня 2020): 119–34. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-119-134.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті презентовано результати використання в процесі психологічного супроводу психотерапевтичної техніки «Сімейна скриня». Методи. Описано основні підходи до застосування психотехніки, під час реалізації якої клієнтові пропонують уявити образ сімейної скрині, передбачаючи, що в описі будуть представлені незадоволені сімейні та особистісні потреби, конфлікти або афекти, що утворюють зміст несвідомого. Указано, що образи, повʼязані з несвідомим, досить універсальні й мають статус архетипових образів, що співвідносяться з екзистенційними життєвими ситуаціями. Результати. Констатовано, що в експериментальній групі внаслідок упровадження техніки на етапі контрольного діагностичного зрізу частота вираження позитивної модальності всіх визначених емпіричних показників достовірно вища за частоту вираження такої в контрольній групі. Засвідчено, що серед представників експериментальної вибірки кількість членів сімей проблемних дітей зі сформованою настановою на позитивне сприйняття й прийняття партнера або інших членів ядерної сім’ї, із відрефлексованою позицією та готовністю до генерування конструктивного простору подружніх і сімейних взаємин, культивування «здорових» сімейних цінностей та настанов, реалізації конструктивних рольових патернів сімейного функціонування виявилася більшою, ніж серед представників контрольної вибірки. Відзначено, що рівень формування особистісної настанови на позитивне сприйняття й прийняття партнера або інших членів ядерної сім’ї в членів сімей проблемних дітей у межах упровадження психотерапевтичної техніки в 4,5 раза вищий. Висновки. Доведено, що важливим компонентом психологічного супроводу сімей, що мають проблемних дітей, є психотерапевтичний етап із використанням психотехніки «Сімейна скриня», спрямованої на розвиток позитивних змін щодо сімейних цінностей, сімейних ролей, сімейних установок, особливостей подружніх і сімейних взаємин та ставлення, прийняття партнера чи інших членів ядерної сім’ї, що стали мішенями психологічного супроводу. Зазначено, що перспективними напрямами подальших досліджень є вдосконалення програми психологічного супроводу сімей, що мають проблемних дітей, складання емпірико-діагностичних програм формування змісту психологічного супроводу сімей із використанням ефективних психотерапевтичних технік.
4
Потапчук, Євген, та Дар’я Карпова. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ УЯВЛЕНЬ МОЛОДІ ПРО СІМЕЙНІ РОЛІ". Psychology Travelogs, № 1 (7 червня 2021): 15–29. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню психологічної структури уявлень молоді про сімейні ролі. Результати теоретизації предмету дослідження дозволяють стверджувати, що найважливішою функцією уявлень є те, що вони служать інструментом пізнання. Тобто за допомогою уявлення ми спочатку описуємо, потім класифікуємо і, лише тоді пояснюємо об’єкти уявлень. Уявлення студентської молоді про сімейні ролі є складним психологічним феноменом, що формується на основі їхніх знань про рольовий розподіл у системі сімейно-шлюбних взаємин. Вони сприяють продуктивній поведінці сім’янина, далі орієнтують у моделях поведінки і, нарешті, мають важливе значення для адаптація до сімейного життя. Наявність таких уявлень спонукають молодь формувати звички до гармонійних моделей поведінки у майбутньому сімейному житті. Така манера поведінки стане нормою життя і буде сприяти формуванню відповідального сім’янина. Поняття «уявлення молоді про сімейні ролі шлюбних партнерів» відображає стійкі переконання молодої людини, які забезпечують типове реагування на ситуацію рольового розподілу сімейних обов’язків відповідно до сформованої в неї життєвої позиції. З’ясовано, що психологічна структура уявлень студентської молоді про сімейні ролі відображає три взаємопов’язаних компоненти: когнітивний компонент – система знань про сімейні ролі як моделі поведінки шлюбних партнерів (знання функцій сім’ї; знання сімейних ролей за інтелектуально-світоглядним чинником; знання сімейних ролей за морально-психологічним чинником; знання сімейних ролей за інтимно-сексуальним чинником; знання сімейних ролей за матеріально-фінансовим чинником; знання сімейних ролей за господарським чинником; знання патологізуючих сімейних ролей та причин їх появи); емоційно-оцінний компонент – ставлення до сімейного життя та обов’язків у майбутній сім’ї (сприймання та оцінка моделей поведінки батьків як шлюбних партнерів; емоційна ідентифікація з батьками; сприймання та оцінка моделей поведінки друзів як шлюбних партнерів; сприйняття та оцінка майбутнього шлюбного партнерства; сприйняття та оцінка свого ставлення до дітей; сприйняття та оцінка себе в ролі сім’янина; сприйняття стереотипних думок щодо ролі жінки та чоловіка у сім’ї); поведінковий компонент – ідентифікаційна поведінка в ролі майбутнього шлюбного партнера (вияви моделей поведінки, що відображають важливі сімейні ролі; розвиток свого шлюбного потенціалу; пізнання шлюбного потенціалу можливих майбутніх шлюбних партнерів).
5
Mushkevych, Myroslava. "КАЗКОТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ СІМЕЙ ІЗ ПРОБЛЕМНОЮ ДИТИНОЮ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 205–20. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-205-220.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті увагу акцентовано на системі психологічної допомоги сім’ї з проблемною дитиною. У плані представленого дослідження важливим є аналіз використання казкотерапії як складової частини психологічного супроводу сімей, які мають проблемних дітей дошкільного та раннього шкільного віку. Указано, що така форма роботи, як написання казки із сімʼєю, має діагностичне й психотерапевтичне значення. Зазначено, що казка допомагає виоремити особливості та стереотипи взаємодії й поведінки; сімейні правила та сімейний сценарій; сімейні міфи; життєвий сценарій; сімейні й індивідуальні межі; сімейну та життєву історію. Доведено, що спостерігаємо виражену позитивну динаміку за всіма емпіричними показниками, що змістовно визначають структуру психотипічного профілю батьків проблемних дітей після проведення казкотерапії. Виявлено, що програма супроводу з використанням казки стала важливим фактором якісної трансформації змістовно-структурних виховних елементів. Відбулася конструктивна трансформація стратегії потуральної протекції у сфері виховання дитини, ефективній корекції їхньої неконструктивної особистісної позиції. Констатовано, що, порівняно з традиційною програмою психологічної допомоги, упровадження казкотерапії до програми психологічного супроводу забезпечило більш ефективну корекцію неконструктивних особистісних настанов батьків проблемних дітей, а також достовірно вищий ступінь розвитку тих властивостей їх особистісної структури, які покладено в основу конструктивних патернів особистісного функціонування. Узагальнено дані порівняльного аналізу результативності формувальних заходів стосовно випробуваних експериментальної та контрольної груп за критерієм «рівень розвитку показників сімейного функціонування», які дають змогу констатувати, що зіставлення з традиційною технологією психологічної допомоги упровадження казкотерапії в програму психологічного супроводу забезпечило батьків проблемних дітей більш високим ступенем розвитку ефективних механізмів особистісно-сімейного функціонування, а також більш стійким рівнем сформованості особистісної настанови на конструктивне розвʼязання актуальних проблем.
6
RUMIANTSEVA-LAKHTINA, O. O. "ГЕНЕРАЦІЯ РОМАНУ ЯК ВИД СІМЕЙНОГО РОМАНУ: КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ". Astraea 1, № 2 (2020): 88–101. http://dx.doi.org/10.34142/astraea.2020.1.2.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті порушено проблему формування жанру сімейного роману в теоретичному аспекті в умовах історико-літературного процессу ХІХ століття: розглянуто процес його розвитку в українській і світовій літературі, бо в сучасному літературознавстві немає чіткого визначення як терміна, так і типології сімейного роману. Метою цієї статті є спроба визначити особливості сімейного роману як жанру, що виокремився у світовій та українській літературі доби романтизму й реалізму та намагання розглянути концепцію становлення жанру сімейного роману в українській літературі, спираючись на погляди М. Бахтіна, який основними рисами сімейно гороману визначав як «сімейну ідилію», так і «зруйнування ідилій» на зламі епох у «романі поколінь». Здійснено огляд наявних літературознавчих праць з означеної проблематики, а сааме робіт І. Разумової, З. Кірнозе, Ї-Л. Ру, обґрунтовано застосування термінів “сімейний роман”, “роман поколінь”, “сімейна ідилія”, “сімейна хроніка”, “сімейний наратив”, “занепад роду”. Виявилено спільність жанрово-стильових особливостей, мотивів і проблематики сімейних романів у різних національних літературних контекстах на прикладах творів“Будденброки” Т. Манна та “Люборацькі” А. Свидницького й визначено, що конфлікт поколінь, занепад роду, заперечення традицій – спільні риси обох романів. У представленій літературній розвідці сімейний роман А. Свидницького “Люборацькі” розглянуто у контексті розширення меж жанрів побутового, соціального, історичного романів, що виник як окремий жанр на національному ґрунті. Обумовлено тематико-проблемну й часопросторову специфіку роману й визначено ключові аспекти жанроутворення роману поколінь як різновиду сімейного роману, що став канонічним зразком розвитку цього жанру в українській літературі.
7
БОДНАР, ТЕТЯНА. "Проблеми застосування норм Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів до регулювання сімейних відносин". Право України, № 2019/02 (2019): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-119.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються окремі аспекти застосування норм Цивільного кодексу України (ЦК України) та інших нормативно-правових актів національного законодавства до регулювання сімейних відносин. Метою статті є дослідження проблем застосування норм зазначених актів на прикладі окремих сімейних правочинів. Автор, ґрунтуючись на розумінні сімейного права як самостійної галузі українського права, поділяє думку низки українських учених про те, що норми ЦК України застосовуються до регулювання сімейних відносин субсидіарно, а не безпосередньо. Зазначається, що судова практика не завжди дотримується припису ч. 1 ст. 9 ЦК України, згідно з яким його положення застосовуються до врегулювання сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таке нерозуміння співвідношення норм ЦК України і Сімейного кодексу України (СК України) при застосуванні їхніх положень до регулювання сімейних відносин стосується, зокрема, особливостей визнання недійсними сімейних правочинів із підстави відсутності згоди у відносинах щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя; щодо управління майном, належним малолітній дитині; щодо укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, тощо. Окрему увагу приділено згоді батьків, інших законних представників або дитини, відсутність якої не визнається СК України підставою для визнання недійсними договорів про патронат над дитиною, про влаштування дітей до прийомної сім’ї, про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Особливість цих договорів полягає у тому, що за своєю правовою природою і суттю ці договори не є сімейно-правовими у вузькому розумінні, а тому, на думку автора, можуть визнаватися недійсними з підстав, передбачених ЦК України. Наявність низки нормативно-правових актів сімейного законодавства, значна кількість норм яких, так само, як і частина норм СК України, має публічний характер, підтверджує висновок про те, що сімейне право не може визнаватися підгалуззю цивільного права як права приватного, а є самостійною галуззю українського права, що містить як приватноправові (переважно), так і публічно-правові (які обслу говують, власне, сімейні відносини) норми.
8
КРАСИЦЬКА, ЛАРИСА. "Сімейні особисті немайнові права в національній доктрині приватного права". Право України, № 1/2019 (2019): 120. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-120.
Повний текст джерелаАнотація:
У національній правовій доктрині сформовано підхід, що до окремих (спеціальних) особистих немайнових прав фізичної особи доцільно відносити особисті немайнові права фізичної особи у сфері сімейних відносин, які мають цивільно-правове походження, та запропоновано систему таких прав: а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім’ї та пов’язані з таким створенням; б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім’ї; в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин. Усталеною в доктрині приватного права є точка зору, що сімейні особисті немайнові права повинні регулюватися нормами сімейного права. Мета статті полягає у розгляді основних положень щодо розвитку вчення про сімейні особисті немайнові права в національній доктрині приватного права. З’ясовано, що в національній правовій доктрині сімейні особисті немайнові права стали предметом ретельного розгляду тільки у другій половині ХХ ст., причому переважно досліджувалися права та обов’язки батьків і дітей. До особистих прав та обов’язків батьків відносили: 1) вибирати при народженні дитини ім’я, по батькові та встановлювати прізвище; 2) виховувати, навчати і спілкуватися з дитиною; 3) представляти і захищати інтереси дітей. Аргументовано, що за суб’єктним складом можна виділити сімейні особисті немайнові права подружжя; сімейні особисті немайнові права матері, батька і дитини; сімейні особисті немайнові права усиновлювача або інших осіб, які взяли дитину на виховання в сім’ю, та усиновлених; сімейні особисті немайнові права інших членів сім’ї та родичів. Встановлено, що закріплення деяких особистих немайнових прав та обов’язків подружжя, зокрема права на материнство та права на батьківство, в окремій главі 6 Сімейного кодексу України викликало гостру критику серед правників. Доведено, що право на материнство, право на батьківство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на свободу та особисту недоторканність не є суто сімейними особис тими немайновими правами подружжя. Запропоновано сімейні особисті немайнові права дитини залежно від свого призначення поділяти на: 1) права, пов’язані з індивідуалізацією дитини; 2) права, пов’язані з проживанням дитини в сім’ї та її вихованням; 3) право висловити свою думку і бути вислуханою з питань, що стосуються її особисто, та питань сім’ї; 4) право на захист і представництво прав та інтересів. У національній правовій доктрині визначено особисті немайнові права дитини при усиновленні як суб’єктивні права дитини, які виникають із початкової стадії усиновлення та діють на всіх його етапах, і спрямовані на задоволення інтересів дитини, передусім тих, які пов’язані з перебуванням у здоровому сімейному оточенні; за змістом особисті немайнові права інших членів сім’ї та родичів поділено на: а) особисті немайнові права у процесі здійснення права на виховання; б) особисті немайнові права щодо взаємного спілкування; в) особисті немайнові права щодо захисту.
9
Vus, Viktor. "Терапевтичний потенціал малих груп у збереженні психічного здоров’я учасників бойових дій на сході України". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 95–106. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).28.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження зумовлена гострою потребою у підвищенні ефективності соціально-психологічної реабілітації постраждалих від воєнного конфлікту, особливо в умовах досить високого рівня недовіри суспільства до урядових та громадських ініціатив. Мета статті полягає у визначенні соціально-психологічних (групових, сімейних) ресурсів збереження психічного здоров’я учасників бойових дій та їхніх родин. Організація емпіричного дослідження в методологічному плані здійснювалася за двома напрямами: визначення “терапевтичного потенціалу” та ролі членів малих груп – родин – у процесі реабілітації; визначення аксіологічних “маркерів” підвищення ефективності реабілітаційних програм та програм особистісного розвитку. У результаті аналізу виявлено: проблемна ситуація характеризується актуалізацією родинних труднощів, що зумовлює зміни в сімейній самоідентифікації; погіршення самопочуття зумовлюють такі чинники, як когнітивний дисонанс у системі “Я – Інші”, розбіжність ціннісних орієнтацій особистості та соціуму. Визначено специфіку аксіосфери учасників бойових дій – протиставлення “мирному” суспільству як пошук нових значень, нових форм реалізації соціальної діяльності, як специфічно яскраве емоційне сприйняття життєвої діяльності, життєвих подій. Рекомендованими напрямами психологічного супроводу сімей постраждалих військовослужбовців є групові консультації для дружин з метою формування усвідомленості зав’язків “особистість – ситуація − проблема”; групові сімейні консультації для взаємоактуалізації адаптивних можливостей членів подружжя, переживання нового соціального досвіду. Також рекомендовані напрями розроблення аксіологічних засад реабілітаційних програм для військових – учасників бойових дій: якість сімейних стосунків та батьківські цінності є механізмами абілітації у військових – учасників бойових дій – культури перцепції соціальної взаємодії; гуртування учасників за аксіологічними позиціями дає змогу суттєво підвищити ефективність реабілітаційних впливів.
10
Мірошніченко, В. І., та Т. Ю. Грузевич. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ НА ОСНОВІ СІМЕЙНИХ ТРАДИЦІЙ". Педагогіка та психологія, № 61 (квітень 2019): 113–21. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.
11
БОДЕЛАН, Марина, та Юлія ТОДОРЦЕВА. "ПРОЕКТИВНІ МЕТОДИКИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ СІМЕЙНИХ УСТАНОВОК У ПІДЛІТКІВ З АСОЦІАЛЬНИХ СІМЕЙ". Humanitas, № 1 (5 травня 2022): 9–15. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено досвід використання проективних методик як засобу формування сімейних установок у підлітків з асоціальних сімей. Головною метою дослідження стало вивчення особливостей формування сімейних установок у підлітків з асоціальних сімей за допомогою проективних методик. Складність соціальної роботи з асоціальними сім’ями в тому, що універсальність сімейного способу життя перетворює кожну проблему індивіда, особистості на проблему сім'ї. Проективні методики виступають ефективним психодіагностичним інструментом для визначення особливостей поглядів підлітків на сім’ю та забезпечення їм своєчасної соціально-психологічної допомоги та підтримки. Розкрито відмінності проективних технік від стандартизованих методів, які потрібно враховувати фахівцям соціальної роботи у процесі формування сімейних установок у підлітків з асоціальних сімей. Метою експериментального дослідження стало емпіричне вивчення взаємозв’язку між сімейними відносинами та особливостями емоційного здоров’я дітей. Об’єктом дослідження виступили сімейні стосунки, емоційна поведінка, емоційне прийняття та емоційне ставлення дітей, які перебувають у БФ «Жива Надія» м. Одеси. Основна гіпотеза дослідження полягала в тому, що характеристики емоційного самопочуття дітей пов’язані з типом сімейних стосунків. Для досягнення мети було обрано дві проективні техніки: «Дерево з чоловічками» та «Будинок-дерево-людина». Аналіз результатів показав, що емоційне здоров’я дітей найбільш проявляється в найкращому емоційному контакті з батьками, що й і підтвердило гіпотезу дослідження. Визначені параметри емоційного самопочуття, а саме емоційна поведінка дітей та емоційне прийняття батьками, пов’язані з типом сімейного виховання та емоційних установок. Авторами доведено, що застосування проективних методик допомагає розвивати соціальну роботу щодо формування сімейних установок та закріплення сімейних цінностей у підлітків з асоціальних сімей.
12
ГОЛУБ, Олена, та Анжеліка ЛЕСИК. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ В УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, № 1 (2020): 279–88. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-279-288.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема підготовки майбутніх учителів до формування сімейних цінностей в учнів початкової школи. Розкриваються поняття «сімейні цінності», що стосуються структури, функції, ролі, поглядів та ідеалів сім’ї, які є цінностями-нормами, що виступають орієнтаційною основою й одночасно критерієм оцінювання дійсності та вибору відповідного вчинку і дії людини; «професійна готовність до педагогічної діяльності», «готовність до педагогічного процесу», «формування сімейних цінностей в учнів початкової школи» (цілісне утворення, що становить системну властивість всієї особистості дитини, характеризує її здатність зберігати і оптимально відтворювати, розвиватися, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві проблеми, а й допомагати в цьому всім членам родини), компоненти в структурі поняття «готовність майбутніх учителів початкової школи до формування сімейних цінностей в учнів»: когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінково-діяльнісний компоненти, критерії та показники готовності майбутніх учителів до формування сімейних цінностей в учнів початкової школи, рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до означеної діяльності (високий, середній, низький). Визначені оптимальні педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкової школи до формування сімейних цінностей в учнів молодшого шкільного віку: вивчення освітніх компонентів, проходження педагогічних практик, засвоєння дисциплін за вибором студентів «Формування сімейних цінностей у молодших школярів», що познайомить студентів із психолого-педагогічними проблемами, які виникають у процесі формування сімейних цінностей молодших школярів. Ключові слова: заклад вищої педагогічної освіти, сімейні цінності, формування сімейних цінностей в учнів початкової школи, підготовка майбутніх учителів до формування сімейних цінностей в учнів початкової школи.
13
Крамченкова, В. О., Г. І. Меднікова та О. П. Леонідова. "ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ СІМЕЙ ІЗ ДІТЬМИ, ЩО ЧАСТО ХВОРІЮТЬ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 69–76. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-9.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема розвитку дітей, що часто хворіють, стає все більш актуальною не тільки з медико-соціального й економічного, але й із психологічного погляду. У дослідженнях науковців підкреслюється специфічність характеру психічного розвитку дітей, що часто хворіють, наводяться дані щодо особистісних особливостей, характеру адаптації дітей даної категорії, що відрізняють їх від практично здорових ровесників. Активно досліджуються особливості батьківського ставлення до дітей, що часто хворіють, особливості дитячо-батьківських стосунків у сім’ях дітей даної групи. Водночас практично недослідженим залишається питання особливостей психологічного клімату сімей, у яких виховуються діти, що часто хворіють. В емпіричному дослідженні, мета якого полягала у визначенні характеру психологічного клімату сімей із дітьми, що часто хворіють, брали участь 40 повних нуклеарних сімей, 20 із яких виховують дітей, що часто хворіють, а 20 – практично здорових дітей. Встановлено, що сім’ї дітей, які часто хворіють, переважно характеризуються нестійким сімейним психологічним кліматом, а сім’ї здорових дітей – нестійким і невизначеним психологічним кліматом. Визначено, що актуальне сімейне функціонування сімей дітей, що часто хворіють, відрізняється вищим рівнем сімейної згуртованості й адаптації порівняно із сім’ями практично здорових дітей. Моделі реального функціонування сімей із дітьми, що часто хворіють, переважно представлені об’єднаним і розділеним рівнями сімейної згуртованості, гнучким і хаотичним рівнем сімейної адаптації. Відмінність моделі ідеального функціонування сімей дітей, що часто хворіють, від моделі реального функціонування проявляється меншою представленістю зчепленого рівня сімейної згуртованості, гнучкого і хаотичного рівня сімейної адаптації, але більшою представленістю розділеного й об’єднаного рівнів згуртованості, структурованого і ригідного рівнів адаптації. Визначені відмінності зумовлюють більшу незадоволеність сімейним функціонуванням сімей із дітьми, що часто хворіють, порівняно із сім’ями практично здорових дітей.
14
Стуліка, Олена, Вікторія Харитинюк та Ольга Сєвідова. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ОСОБИСТІСНІ ЧИННИКИ ВИНИКНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРОТИРІЧ В МОЛОДИХ СІМ’ЯХ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 293–301. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-58.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено теоретичне та емпіричне дослідження соціально-психологічних та особистісних чинників виникнення сімейних протиріч. За допомогою теоретичного аналізу визначено, що категорії як рольова адекватність, узгодженість сімейних цінностей, задоволеність шлюбом. Шляхом емпіричного дослідження виявлено основні конфліктогенні сфери життєдіяльності молодого подружжя та найбільш неузгоджені сімейні функції, рівень конфліктності в подружніх парах, рівень рольової адекватності. Проведено аналіз показників рівня задоволеності шлюбом в парах з різним рівнем самооцінки, конфліктності та рольової адекватності до та після корекційної програми. Надана структура корекційної програми, що спрямована на узгодження сімейних функцій подружжя, запобігання виникнення сімейних протиріч та формування ефективних навичок спілкування в конфліктній ситуації, а саме виробітку стратегії співробітництва.
15
Smolynets, I., T. Gachek, M. Dorosh–Kizym, O. Dadak, B. Gutyj та I. Hariv. "СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (8 вересня 2016): 141–50. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6928.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглядаються сутність, функції та форми підприємницької діяльності в сільському господарстві. Сучасний розвиток виробничих об'єднань характеризується використанням таких юридичних форм, які зберігають основні характеристики сімейного фермерського господарства і водночас створюють сприятливі умови для організації виробничих структур, адекватних великим підприємствам, сімейної передачі господарств. Тобто колективні форми фермерської діяльності увіковічують особистий і сімейний характер сільського господарства, попереджують «пролетаризацію» селянства, зберігають його статус господаря сільської території. Саме такі тенденції у формуванні підприємницької діяльності у сільському господарстві з огляду на вітчизняні реалії повинні бути враховані в розробках щодо реструктуризації і трансформації вітчизняного аграрного виробництва. Типовий сільськогосподарський виробник, навіть коли володіє малим сімейним господарством, поєднує інвестора, управлінця і керівника у ньому. У дещо більших структурах, таких як наприклад сімейні ферми, може бути ще й бухгалтером, організатором праці, спеціалістом із догляду за рослинами і тваринами, механізатором тощо. Про успішну підприємницьку діяльність, на наш погляд, можна говорити, якщо:підприємство має дохід для оплати всіх необхідних витрат; підприємство має додатковий дохід необхідний для сплати кредитів, які можуть бути за інвестовані; виробнича спроможність підприємства і його потенціал не зменшуються, а бажано – розвиваються. Дотримання цих умов може стати однією з важливих причин успішного розвитку підприємницької діяльності.
Незважаючи на певні переваги чи недоліки окремих форм підприємницької діяльності, слід розвивати різні організаційно–правові форми в сільському господарстві на ринкових конкурентних умовах. Але при цьому необхідно враховувати, що суспільні зміни впливають на систему організаційно–економічних і правових відносин у сільському господарстві. Суб'єкти підприємницької діяльності, що господарюють сьогодні в сільському господарстві, функціонуючи на основі різних форм власності, не лише мають право на існування, але й, конкуруючи один із одним, створюють умови для розвитку ринкових відносин, прибуткового ведення сільськогосподарського виробництва.
16
Omelyanovich, Vitalii. "Суспільні та сімейні аспекти діагнозу посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців після повернення з зони бойових дій". Psychosomatic Medicine and General Practice 4, № 1 (24 червня 2019): e0401183. http://dx.doi.org/10.26766/pmgp.v4i1.183.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. У зв’язку з викликами сьогодення ПТСР є серйозною проблемою загальної і, особливо, військової психіатрії. Діагноз «ПТСР» є, в першу чергу, етіологічно обумовленим, але також значний вплив, як на розвиток, так і на клінічне оцінювання цього стану, мають такі «немедичні» чинники, як суспільні та сімейно-побутові.
Методи й матеріали. Матеріал дослідження – сучасні публікації, присвячені вивченню соціально-психологічних, сімейних та суспільно-громадських чинників, які відіграють роль у формуванні ПТСР та впливають на використання зазначеного діагнозу при огляді посткомбатантів. Метод дослідження – бібліографічно-аналітичний.
Результати. Згідно з даними північноамериканських авторів, кількість ветеранів, які отримали інвалідність у зв’язку з ПТСР, з 1999 р. по 2004 р. зросла на 79,5%, при тому, що інвалідність з приводу інших захворювань серед них зросла лише на 12,2%. Соціальна політика інвалідності заохочує ветеранів до отримання психіатричних діагнозів, в першу чергу – ПТСР. У суспільстві діагноз «ПТСР» часто використовується для виправдання кримінальної поведінки військовослужбовців та посткомбатантів. Ще одна проблема лежить в тому, що інша частина посткомбатантів, навпаки, приховують симптоми ПТСР, боячись побутової стигматизації «психічно хворого» та зіпсування своєї кар’єри. Крім громадських чинників, які впливають на використання діагнозу «ПТСР», важливими «немедичними» факторами є сімейні аспекти життя посткомбатантів. На розвиток ПТСР та його перехід у проланговану форму негативно впливає відсутність військовослужбовіців вдома більш шести місяців, неможливість дистанційного спілкування з близькими під час участі в бойових діях, відсутність сім’ї, а у одружених, як це не парадоксально, присутність у складі сім’ї дітей.
Висновки. Внаслідок впливу соціально-асоційованих чинників існують певні частини посткомбатантів, одна з яких схильна до симуляції або агравації симптомів ПТСР, а друга, навпаки, схильна до дисимуляції постстресової психопатологічної симптоматики. Серед сімейних чинників, які слід вважати в якості умовно-патогенних, особливу увагу треба приділяти відсутності можливості спілкування з близькими під час ведення бойових дій, відсутність їх вдома протягом більш шести місяців та присутність в родинах військовослужбовців дітей. Для вдосконалення якості діагностичної та реабілітаційної роботи необхідно найскоріше проведення науково- огрунтованої адаптації сучасних закордонних психологічних тестів, спрямованих на діагностику ПТСР та розробка специфічних вітчизняних методик.
17
Хрипко, С. "Сімейні фермерські господарства: проблеми правового регулювання". Підприємництво, господарство і право, № 9 (237) (2015): 36–39.
Знайти повний текст джерела
18
Didyk, Nataliia F. "Вплив сімейних проблем на психологічний стан військовослужбовців під час АТО". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (7 липня 2018): 68–80. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).134.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі огляду наукових джерел та емпіричних досліджень проаналізовано найбільш поширені сімейні проблеми військовослужбовців та їхній вплив на психологічний стан бійців під час виконання ними службових завдань у зоні проведення АТО. Значення “стресорів сімейного життя” порівнюється з іншими стресогенними чинниками для військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях і перебували в зоні проведення АТО понад 6 місяців, та військовослужбовців, які участі в бойових діях не брали, але тривалий час виконували завдання в зоні проведення АТО. З’ясовано, що обидві категорії досліджуваних більш чутливі до сімейних стресорів, ніж до поганих гігієнічних умов, довготривалих навантажень, неочікуваної зміни умов служби, міжособистісних конфліктів та недостатнього задоволення біологічних і соціальних потреб. Виявлено, що серед чинників, які впливають на психологічний стан військовослужбовців, сімейні стресори не витісняються як незначущі з переліку інших. За результатами інтерв’ювання військових психологів та капеланів на тему сімейних проблем у родинах військовослужбовців, учасників АТО, окреслено коло найбільш поширених проблем у родинних стосунках та розкрито їхній вплив на психологічний стан військовослужбовців на різних етапах виконання службово-бойового завдання в зоні АТО (під час перебування в АТО, після повернення додому). Зроблено висновок, що гармонійні стосунки в сім’ї військовослужбовця стають для нього підтримувальним чинником під час служби і ресурсом у період відновлення. Водночас зауважено, що напружені, конфліктні стосунки між подружжям деструктивно впливають на психологічний стан військовослужбовців під час служби (депресивні стани, зловживання спиртними напоями, агресивність, замкненість, порушення статуту, суїцидальні думки тощо) і не сприяють відновленню в періоди між службовими завданнями. Щоб запобігти виникненню перелічених труднощів у родинах військовослужбовців, запропоновано завчасно інформувати їх та членів їхніх родин про можливі зміни в стосунках та надавати психосоціальну підтримку на кожному з етапів для своєчасного виявлення і корекції такого роду проблем.
19
Сікан, О. "Перелюб (адюльтер) як злочин проти сім’ї". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 172–79. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1986.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за перелюб (адюльтер). Приділено увагу історичним аспектам і вивчено наявний міжнародний досвід правового регулювання та охорони відповідних суспільних відносин. Для виявлення історичних закономірностей криміналізації та декриміналізації такого діяння, як перелюб, в кримінальному праві України були визначені такі завдання: встановити, коли вперше у вітчизняному кримінальному праві були передбачені правові санкції за перелюб; виявити хронологічну послідовність динаміки санкцій за зазначений злочин; встановити кореляції виявленого із сучасністю, обґрунтувати вплив подружньої зради на сімейні відносини й запропонувати відповідний механізм їхньої охорони від зазначеного суспільно-небезпечного діяння. Встановлено, що покарання за перелюб уже зустрічається в Старому Заповіті, який відносять до першоджерел найдавніших пам'яток права. Зазначено, що перелюб, як правило, лежить в основі багатьох злочинів, зокрема подружніх вбивств і вбивств, мотивом до яких є ревнощі. Обґрунтовано, що подружня зрада спричиняє руйнівну шкоду сімейним відносинам, які є надважливими для сталого розвитку суспільства й мають належним чином охоронятися з боку держави, а тому відповідні суспільно-небезпечні посягання потребують криміналізації. Наголошено, що кримінально караним перелюб має бути в разі настання суспільно-небезпечних наслідків, таких, як, наприклад, самогубство члена сім'ї (дружини, чоловіка, сина, доньки тощо) або ж у разі втрати вагітності тощо. За ознаками родового об'єкта, що лежить в основі охо-ронюваних суспільних відносин, вбачається, що зазначений злочин слід розмістити в окремому розділі Кримінального кодексу України «Злочини проти сім'ї». Видовим об'єктом подружньої зради виступають нематеріальні сімейні відносини. Суб'єктом перелюбу може бути як загальний, так і спеціальний суб'єкт.
20
Zolotnyik, O. P. "Мікросоціологічне дослідження сімейних відносин: евристичний потенціал теоретичних засад". Grani 18, № 4 (6 березня 2015): 47–53. http://dx.doi.org/10.15421/1715078.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті продемонстрований евристичний потенціал теоретичних засад мікросоціологічного аналізу одного з показників стану сім’ї – сімейних відносин. Теоретичний багаж аналізу інтеракції є доволі великим, але постає питання, чи дає він змогу описати ту специфіку відносин, що складається в сімейній взаємодії. Вивчення сімейних відносин вимагає комплексного підходу до осягнення багатьох супутніх компонентів:системи ціннісних орієнтацій членів подружжя, циклу сімейного життя, соціоекономічних умов проживання пари. Проте, акцентуація саме на діяльнісноповедінковому аспекті дозволяє робити припущення щодо кореляційних зв’язків між: успішністю сімейної взаємодії та мікрокліматом у родині; рівнем задоволеності міжособистісною взаємодією та загальною задоволеністю шлюбом, щільністю сімейної взаємодії та дітородними настроями подружжя тощо. Презентація теоретичних мікросоціологічних надбань буде здійснена на основі соціологічних шкіл, напрямків та їх представників, що є найбільш популярними і згадуваними в межах даного напрямку. Таким чином, у роботі представлені надбання прихильників теорії обміну, представники символічного інтеракціонізму, драматургічного та етнометодологічного підходу і теорія сімейних систем.
21
Rusyn, Halyna. "ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ВИХОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ РОДИННОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.70-74.
Повний текст джерелаАнотація:
Авторка розглядає народну педагогіку як один із основних чинників створення виховної системи в сучасній українській школі та її подальшого розвитку, формування високоосвіченої, духовно багатої і морально стійкої особистості, вихованої на народних цінностях, звичаях, традиціях, рідній культурі, що є найголовнішим для молоді під час її етноідентифікації та входження в український соціум. Автором окреслено, що саме сім’я виступаєсферою формування ідеалів, світогляду, інтересів, первинних ціннісних орієнтацій та розвиває соціальні спрямування дитини. Завдання сучасної освіти – підготовка педагогічної культури батьків, забезпечення їх знаннями, володінням ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки дитини. Найпершим засобом регулювання взаємин є встановлення емоційно-ціннісного спілкування в сім’ї. Міжособистісне спілкування в сім’ї допомагає утверджувати доброзичливі, правдиві і щирі стосунки з дітьми, розвивати і збагачувати сімейні традиції і звичаї, виховувати дітейна позитивних прикладах родини. Водночас сім’я задовольняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них – потреба в довірливому спілкуванні, співпереживанні, співучасті. Саме підвищення педагогічного рівня батьків дасть змогу перетворити сімейне виховання на цілеспрямований, успішний процес, що повноцінно розв’яже завдання розвитку і виховання дитини.
22
Sichkoriz, O. Y. "ГОЛОВНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ В УКРАЇНІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (16 квітня 2019): 38–43. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2018.4.10025.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: аналіз проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі.
Матеріали і методи. Чинні законодавчі акти проаналізовані за принципом структурно-логічного аналізу.
Результати. Основною метою інтернатури за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» є формування професійної компетентності для забезпечення готовності лікарів-інтернів до самостійної роботи як лікаря-спеціаліста. Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти та практичного стажування в базових установах охорони здоров’я. Заочне стажування для лікарів-інтернів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» повинно здійснюватись на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря.
Навчальний план та програма інтернатури розраховані на 2 роки. Протягом першого року – 6 місяців навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 5 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Протягом другого року – 4 місяці – навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 7 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка.
Підготовку сімейного лікаря необхідно починати з додипломної освіти з викладанням основ пропедевтики за синдромологічним підходом та специфічного клінічного мислення з орієнтацією на загальну практику – сімейну медицину.
Висновки. Тривалість навчання в інтернатурі з сімейної медицини повинна відповідати рекомендованим термінам міжнародних професійних організацій: WONCA, EURACT, UEMO тощо і тривати не менше 3 років. Заочне навчання має передбачати обов’язкове стажування тривалістю 1–3 місяці в тому закладі, куди скеровані майбутні спеціалісти відповідно до державного розподілу.
23
Boichuk-Tovsta, Oxana. "Соціальне здоров’я студентів вищих медичних навчальних закладів". Освітній простір України 17 (22 листопада 2019): 45–52. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.45-52.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням соціального здоров’я студентів-медиків. Соціальне здоров’я розглянуто з позиції культури здоров’я студентів, з міждисциплінарного характеру тощо. Розв’язання питань здоров’я вимагає врахування цілого ряду чинників, до яких належать правові, сімейні, освітньо-виховні,, медичні, юридичні, культурологічні, екологічні.
24
Петренко, І. "Шлюбно-сімейні відносини православних мирян у працях Івана Огієнка". Історія релігій в Україні, Кн. 1 (2014): 466–72.
Знайти повний текст джерела
25
Гросевич, Т. В. "Сімейні романи Анатолія Дімарова в оцінці критиків і літературознавців". Філологічні трактати 3, № 2 (2011): 10–15.
Знайти повний текст джерела
26
Sknar, Oksana. "Взаємодія в сім’ї як чинник розвитку громадянської компетентності молоді". Проблеми політичної психології 22 (1 грудня 2019): 74–88. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-35.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі теоретичного аналізу наукових джерел визначено основні поняття дослідження взаємодії в сім᾽ї як чинника розвитку громадянської компетентності сучасної української молоді. До таких понять віднесено компетенції, громадянську компетентність, взаємодію, сім᾽ю як систему, середовище сімейної взаємодії, батьківсько-дитячу взаємодію, умови середовища. З’ясовано, що громадянська компетентність виконує синтезувальну функцію, оскільки базується на опануванні ключових життєвих компетенцій. При цьому зауважено, що завдання створення умов для її становлення не вирішується засобами лише громадянської освіти – значну роль у цьому процесі відіграє сім᾽я, де середовище сімейної взаємодії є майданчиком для засвоєння настановлень, правил і норм, опанування навичок взаємодії, що може сприяти/перешкоджати розвитку громадянської компетентності, та являє собою «навчальний простір» для набуття, опанування різноманітних компетенцій соціальної взаємодії. Розширено уявлення про сім’ю як соціальну систему стійких взаємодій її членів, функціонування якої здатне сприяти розвитку громадянської компетентності дитини. Обґрунтовано припущення про зумовленість розвитку громадянської компетентності дитини особливостями сімейної взаємодії. Наголошено, що сімейне середовище є водночас умовою і джерелом розвитку соціально-психологічних компетенцій дитини: розвивальне сімейне середовище об’єднує умови, якість, тип взаємодії між членами родини, що закладають основу для саморозвитку, набуття та нарощування соціально-психологічних компетенцій, опанування яких сприяє зростанню громадянської компетентності. Проаналізовано батьківсько-дитячу підсистему взаємодії, визначено умови розвитку громадянської компетентності в сімейній взаємодії, до яких віднесено прийняття, довіру, любов, безпеку, здоровий контроль.
27
Лисенкова, Ірина Петрівна, та Віктор Анатолійович Пустовойтенко. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК ЗАСІБ ПІДГОТОВКИ МОЛОДІ ДО ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 90–96. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблематики вибору шлюбного партнера молоддю, визначено такі провідні психологічні чинники цього процесу: фізична і фізіологічна зрілість; сексуальна, соціальна та педагогічна, а також господарська, інструментальна і психологічна готовність. Установлено, що сучасний шлюб усе менше регламентується економічними чи політичними чинниками, не залежить від чіткого розподілу праці або ієрархії авторитету, оскільки нормативний тиск суспільства на стан шлюбності послаблюється. Такий стан речей спонукає до того, що провідними детермінантами, які впливають на прийняття рішення щодо одруження, стають духовна близькість, кохання, єдність цінностей і світосприймання. Представлено результати емпіричного дослідження, які дали змогу виявити провідні ціннісні орієнтації на шляху підготовки молоді до шлюбно-сімейних стосунків. Виявлено, що майбутні шлюбні партнери серед ціннісно-мотиваційних компонентів віддають перевагу коханню, взаєморозумінню і взаємоповазі. Крім того, визначено високі рівні «розуміння» та «емоційного тяжіння», а також середній рівень «поваги» у студентів молодших курсів до потенційних партнерів шлюбно-сімейних стосунків. Випробувано застосування проєктивної методики задля діагностики емоційно-регулятивного компоненту психологічної готовності молоді до вступу у шлюбно-сімейні відносини, а саме асоціативне відношення емпіричної бази досліджуваних до таких категорій, як «сім’я», «шлюб», «Я». З метою оптимізації ставлення учасників тренінгу до самих себе, підвищення ефективності їх взаємодії із потенційним партнером у різних життєвих ситуаціях, усвідомлення та інтеріоризування цінності взаємного кохання і спільності поглядів як основи довготривалих шлюбно-сімейних стосунків представлено тренінгову програму «Формування психологічної готовності молоді до шлюбу» та визначено ефективність її використання. Окреслено перспективу подальшої роботи, яка полягає у з’ясуванні зв’язку між готовністю молодих людей до шлюбно-сімейних відносин та особливостями гендерної ідентичності молоді.
28
Кумар, П. Раві. "Співвідношення олімпійських цінностей поваги, Дружба, досконалість під час локдауну COVID 19". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (20 травня 2021): 73–77. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.73-77.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Основою сучасного олімпійського руху, як вважав П. де Кубертен, є олімпізм, мета якого полягає в тому, щоб поставити спорт на служіння гармонійному розвитку людини з наміром підтримати встановлення мирного суспільства, яке зацікавлене в збереженні людської гідності. 2020 р. вніс істотні корективи в життя світової спільноти, в тому числі й у розвиток олімпійського руху. Мета. Обґрунтування шляхів реалізації олімпійських цінностей – поваги, дружби та досконалості – в період карантинних обмежень, пов’язаних з епідемією COVID 19. Результати. Дослідження свідчать, що основні цінності олімпійського руху – повага, дружба та досконалість переплітаються з нинішньою ситуацією, що склалася у світі внаслідок пандемії COVID 19. Кожен з нас повинен подумати і проаналізувати, які уроки ми винесемо з цієї ситуації. На сьогодні в Індії ключовим моментом є хороші сімейні стосунки, які допомагають дітям почуватися захищеними та улюбленими. Можна побудувати хороші стосунки у своїй родині за допомогою якісного часу, спілкування, роботи в команді. Вони приємні самі по собі: просто приємно бути частиною теплої та люблячої сім’ї.
Ключові слова: Індія, родина, сімейні стосунки, COVID 19.
29
Рукавишникова, Світлана. "Специфіка дитячо-батьківських відносин у молодшому шкільному віці". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 180–87. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-180-187.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду дитячо-батьківських відносин у молодшому шкільному віці. Акцентується увага на їх впливі на успішну адаптацію дитини у початкових класах. У статті зроблено аналіз взаємозалежності характеру взаємодії з дитиною у сім’ї та її успішної інтеграції у новій соціальній ролі – школяра. Визначено характерні особливості ефективних дитячо-батьківських відносин (характер емоційного зв'язку, мотиви виховання і батьківства, ступінь залученості батьків та дитини у взаємовідносини, стиль взаємодії, спосіб вирішення конфліктних ситуацій, підтримка автономії дитини, соціальний контроль). Розглянуто параметри дитячо-батьківських відносин, які впливають на успішність психічного розвитку та процесу соціалізації дитини. Описано інтегративні показники дитячо-батьківських відносин. Перераховано типи сімейних взаємин, що формуються на основі чотирьох різних тактик виховання. Проаналізовано критерії батьківських відносин та їх вплив на дитину. Зазначено ґрунтовні принципи взаємодії батьків з дитиною для успішного її становлення як особистості. Зроблено акцент на основних завданнях батьків, що сприятимуть легкій адаптації дитини у новій ролі школяра. Ключові слова: дитячо-батьківські відносини, становлення особистості, адаптація дитини, молодший шкільний вік, виховання, сімейні взаємини.
30
Atroshchenko, T. O., L. V. Zdanevich та T. M. Tsehelnyk. "ПОТЕНЦІАЛ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ТА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (8 вересня 2021): 27–33. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається вагомість сімейного виховання у процесі формування особистості дитини дошкільного та молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами. Представлено характеристику дефініцій «сім’я», «виховання», «сімейне виховання» та особистісної компетентності дитини дошкільного і молодшого шкільного віку. Зазначено, що формування особистості дитини дошкільного та молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами має свої особливості, які необхідно враховувати не тільки в процесі освітньої діяльності, а і у сімейному вихованні, яке забезпечує пізнання навколишньої соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної та колективної роботи, залучення до людської культури тощо. Народження дитини з особливими освітніми потребами на різних батьків впливає неоднаково, саме тому важливо розуміти, що така сім’я має особливий статус, оскільки сімейне виховання таких дітей має певні труднощі. Акцентовано увагу на тому, що сімейні стосунки для дитини з особливими освітніми потребами – перший специфічний зразок суспільних відносин, а ефективність формування особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами цілковито залежить від розуміння батьками особливостей дитини, а також змісту виховання, його засобів і методів. Зусилля педагогів щодо залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до корекційно-виховної роботи сприятиме навчанню й розвитку дітей, попередить їхню дискримінацію за ознаками, пов’язаними з тією чи іншою індивідуальною характеристикою дитини чи її сім’ї, яка б морально не пригнічувала ні самої дитини, ні її батьків. Автори вказують на необхідність спеціальної консультативної допомоги для батьків дітей з особливими освітніми потребами, яка полягає у допомозі батькам побачити реальну перспективу розвитку своєї дитини, з’ясуванні можливих труднощів соціального розвитку, які виникають у певні вікові періоди, а також у визначенні своєї ролі у процесі виховання і розвитку дитини.
31
Петренко, І. М. "Шлюбно-сімейні відносини православного населення гетьманщини у ІІ половині XVIII ст." Наука. Релігія. Суспільство, № 2 (2008): 65–72.
Знайти повний текст джерела
32
Челахова, А. С. "Сімейні детермінанти психологічної дезадаптації у представників молодіжних субкультур підлітково-юнацького віку". Медична психологія 14, № 2 (54) (2019): 47–55.
Знайти повний текст джерела
33
ПОНОМАРЕНКО, Марина. "ТРИПТИХ М. ПОНОМАРЕНКО «СІМЕЙНІ РЕЛІКВІЇ»: ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗНОГО ТА ХУДОЖНЬО-СТИЛІСТИЧНОГО ЛАДУ". Humanities science current issues 5, № 29 (10 серпня 2020): 161–67. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.5/29.209727.
Повний текст джерела
34
Алєксєєва, Ольга. "СІМЕЙНІ ФЕРМЕРСЬКІ ГОСПОДАРСТВА ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ГРОМАД". ГРААЛЬ НАУКИ, № 6 (1 липня 2021): 49–51. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.25.06.2021.004.
Повний текст джерела
35
Bratsyun, О. P. "Алгоритм надання паліативної допомоги лікарями загальної практики – сімейними лікарями". Health of Society 10, № 3 (16 грудня 2021): 92–97. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.3.2021.246350.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. В Україні, як і у всьому світі, більшість людей, які стикаються з захворюваннями, що загрожують або обмежують життя та потребують паліативної допомоги, перебувають вдома [1]. За оцінками, паліативна допомога необхідна в 40–60 % усіх випадків захворювань, що призводять до смерті [2]. За даними Державної служби статистики України, у 2020 р. смертність становила 616 840 осіб [3], відповідно, надання паліативної допомоги в Україні потребували орієнтовно від 250 до 370 тисяч пацієнтів. Ведення пацієнтів впродовж прогресування/розвитку хвороби та заключної фази життя покладається на лікарів, які найбільш наближені до пацієнта – лікарів загальної практики – сімейних лікарів. Головною метою надання паліативної допомоги є забезпечення найбільш досяжної якості життя пацієнтів. При цьому лікар повинен вчасно визначити, коли обсяг надання паліативної допомоги виключно лікарем загальної практики – сімейним лікарем є недостатнім, та своєчасно залучити спеціалізовані служби паліативної допомоги. Мета роботи: розробити алгоритм надання паліативної допомоги лікарями загальної практики – сімейними лікарями з визначенням пацієнтів, для яких обсяг надання паліативної допомоги виходить за межі первинної медичної допомоги. Матеріали та методи. Чинна нормативно-правова база, яка регламентує надання паліативної допомоги лікарями загальної практики – сімейними лікарями, наукова література, опитувальники соціологічного дослідження пацієнтів (п=25). Використали методи системного аналізу, синтезу, абстрагування, соціологічний та медико-статистичний методи. Результати. Вивчено чинні накази МОЗ України та галузеві стандарти надання медичної допомоги, якими керуються лікарі загальної практики – сімейні лікарі при наданні паліативної допомоги, та виявлено відсутність послідовності виконання норм, визначених різними нормативами. Встановлено, що використання засобів для визначення рівня якості життя (ЯЖ), як основної мети паліативної допомоги, не запропоновано. Обов'язком лікаря загальної практики – сімейного лікаря є своєчасне залучення до надання паліативної допомоги спеціалізованих служб. При цьому, певний показник або критерій, що може свідчити про недостатність обсягу надання паліативної допомоги на рівні надання первинної медичної допомоги, відсутній. Запропоновано опитувальники для визначення ЯЖ пацієнтів (EORTC QLQ-C30) та самооцінки депресії (PHQ-9). Показано, що показники менше 50 балів за функціональними шкалами опитувальника EORTC QLQ-C30 та/або 10 або більше балів за шкалою депресії PHQ-9 є свідченням про необхідність супроводу пацієнта психологом, священнослужителем та соціальним працівником, тобто підставою залучення мультидисциплінарної команди мобільної паліативної допомоги. Розроблено уніфікований алгоритм дій надання паліативної допомоги лікарями загальної практики – сімейними лікарями. Висновки. Для забезпечення виконання норм та правил, визначених для лікарів загальної практики – сімейних лікарів різними нормативними документами, інструкціями та галузевими стандартами, необхідне впровадження Уніфікованого алгоритму (уніфікованої схеми) дій лікаря при наданні паліативної допомоги. Тому лікарям загальної практики – сімейним лікарям необхідно вчасно застосовувати алгоритм визначення пацієнтів, для яких обсяг надання паліативної допомоги виключно лікарями загальної практики – сімейними лікарями є недостатнім та налагоджувати взаємодію з мультидисциплінарними мобільними паліативними службами.
36
Stynska, Vіktoriia. "Релігійний напрям соціально-педагогічної підтримки дитинства й материнства в сучасній Україні". Освітній простір України, № 11 (16 жовтня 2017): 12–19. http://dx.doi.org/10.15330/esu.11.12-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто релігійний напрям соціально-педагогічної підтримки дитинства й материнства в сучасній Україні.З’ясовано, що завдяки масштабній діяльності УГКЦ в Україні звернено увагу на інститут родини – при храмах створюють катехитичні школи, родинні центри, організовують катехитичні реколекції, сімейні форуми та ін., основне завдання яких – катехизація дітей і дорослих, педагогічна підготовка батьків до виховання власних дітей на засадах гуманізму, милосердя, доброчинності, отримання кваліфікованої поради психолога, лікаря та ін.
37
Sazonova, O. V. "Family values and role settings of married couples." Problems of Modern Psychology : Collection of research papers of Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, G. S. Kostiuk Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, no. 39 (January 25, 2018): 272–95. http://dx.doi.org/10.32626/2227-6246.2018-39.272-295.
Повний текст джерела
38
Gumeniuk, Oksana. "Соціальний портрет радянської сім’ї". Eminak, № 2(34) (1 липня 2021): 229–37. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2021.2(34).530.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження охоплює проміжок часу, обумовлений пануванням радянської влади на українських землях і (нерідко) у свідомості українців. Мета статті: визначення особливостей становлення сімейної політики радянської влади та співіснування приватного та загальнодержавного у побутовому просторі радянської сі’ї часів існування СРСР.
Подано порівняльний аналіз існування радянських сімей у різні часи існування радянської системи. Проведено частково паралелі між традиційною українською родиною у дореволюційний період і сімейними нововведеннями радянського періоду. Вказано на особливе значення ролі партії у житті радянської людини, що нерідко стосувалося і сімейно-шлюбного життя.
39
Гуров, С. Ю. "ЕВОЛЮЦІЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ В АНТИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 57–68. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-57-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Антична література близька сучасному читачеві своїм гуманістичним змістом. Поняття про цінність людини, гармонійний розвиток її духовних і фізичних сил, розуміння поєднання свободи людини і порядку в суспільстві, закон, який встановлює норми життя природи, людини і суспільства – всі ці поняття були створені європейською античністю. Антична Греція була колискою європейської цивілізації і культури, де були закладені духовно-моральні цінності, які знайшли свій розвиток у багатьох народів Європи, стала їхнім спільним надбанням і основою всієї європейської культури. Література Стародавнього Риму виникла значно пізніше давньогрецької і також мала свою неповторну своєрідність, вона збагатила якісно новими досягненнями і духовно-моральними цінностями світову літературу. Античні цінності в літературі почали приходити у все більшу суперечність з дійсністю, що призвело до остаточного розколу старої системи цінностей і появи нової, яка визначила нову мету і сенс життя. Пізньоантична література все більше і більше починає виражати сімейні цінності, тематику приватного життя і інтимних почуттів, побутових і сімейних відносин, відображаючи в творах цінності любові і дружби. Хоча християнство багато запозичило зі старої системи цінностей, вибрані ним елементи античного мислення отримали інший сенс, та відрізнялись від античної системи новим світорозумінням.
Ключові слова: художня література, антична література, духовно-моральні цінності.
40
Detsyk, O. Z., та O. P. Bratsyun. "ВИВЧЕННЯ ПОТРЕБ ПАЦІЄНТІВ У ПРОЦЕСІ НАДАННЯ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ НА АМБУЛАТОРНОМУ РІВНІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (25 березня 2020): 42–47. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.1.11203.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: вивчити потреби пацієнтів, яким надають паліативну допомогу на амбулаторному рівні.
Матеріали і методи. Опитано 219 пацієнтів, яким надавали паліативну допомогу вдома, мешканців м. Ужгорода. Використано соціологічний та медико-статистичний методи.
Результати. Встановлено, що тотальна більшість (97,1 %) пацієнтів у термінальній стадії тяжкої хвороби хоче, щоб їм надавали паліативну допомогу за місцем проживання і бути поінформована про свій діагноз та прогноз (98,2 %).
Виявлено, що сімейні лікарі у процесі взаємодії з паліативними пацієнтами допускають такі окремі недоліки, як: не проведення оцінки ступеня болю (12,3 %), відсутність обговорення з пацієнтами форми приймання знеболювальних (15,4 %), неповна корекція болю (22,1 %) та інших супутніх симптомів (26,8 %), недостатнє консультування родичів (41,2 %).
Показано, що паліативні пацієнти мають значну потребу в психологічній (78,4 %), духовній (79,6 %) та соціальній (78,5 %) підтримці. При цьому на тлі загально низького рівня їх матеріального благополуччя (64,3 %) основними доглядальниками (83,1 %) та джерелом психологічної підтримки (71,0 %) є родичі пацієнтів при недостатній участі психологів, соціальних працівників та священнослужителів.
Висновки. Для забезпечення медичних, інформаційних, психологічних, соціальних та духовних потреб паліативних хворих необхідно удосконалювати підготовку сімейних лікарів із питань паліативної допомоги та налагодити координацію їхніх дій з мобільними паліативними та соціальними службами.
41
Горова, О. О. "ОСОБИСТІСНА ГОТОВНІСТЬ ПЕРСОНАЛУ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ ДО КОНСТРУКТИВНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ ЯК ЧИННИК СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 29–36. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати дослідження проблеми особистісної готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів для досягнення ними суб’єктивного благополуччя. Розглянуто сутність дефініцій терміна «конфлікт» з погляду прихильників різних наукових підходів (психодинамічного, мотиваційного, ситуаційного, організаційного, особистісного, аналітичного й інших) – «готовність персоналу освітніх організацій до розв’язання конфліктів», «суб’єктивне благополуччя». Висвітлено зміст готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів, що передбачає вміння діагностувати ймовірність появи конфлікту, прогнозувати особливості його розвитку, запобігати, взаємодіяти в ситуації конфлікту, виходити із проблемних ситуацій тощо. Вибір стратегії розв’язання конфлікту залежить від індивідуальних, сімейних та суспільних переконань, цінностей, досвіду, культури тощо. Здатність персоналу освітніх організацій контролювати із плином часу цілу низку чинників, як конструктивних, так і небажаних (стійкість, самореалізація, соціальна емоційна компетентність, особисті реакції на діяльність в освітній організації (виснаження, втома, стрес тощо)) в умовах конфліктної ситуації, є важливим чинником суб’єктивного благополуччя і передбачає опанування вмінь вибирати конструктивну позицію в освітній діяльності в момент розгортання конфлікту, прагнення дотримуватися настанов і правил діалогічного спілкування, уміння активно діяти на всіх етапах управління конфліктною ситуацією. Обґрунтовано, що суб’єктивно благополучний персонал освітніх організацій здатний не лише конструктивно розв’язувати різні конфлікти, а і сформувати в молоді загальнолюдські, національні, громадянські, сімейні й особистісні цінності.
42
Сушик, Наталія. "Особливості впливу сім’ї на соціалізацію дитини". New pedagogical thought 105, № 1 (17 травня 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-64-70.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано сутність, ознаки, основні функції, класифікацію сім’ї в соціалізації особистості. Визначено особливості сім’ї як ефективного мікрофактора соціалізації: 1) спрямованість на сімейне щастя та благополуччя; 2) спільність сімейних цінностей, ціннісних орієнтацій, переконань, норм, правил, зразків поведінки; 3) демократичний стиль управління та спілкування в сім’ї; 4) соціально-рольова адаптованість; 5) взаємна моральна та матеріальна відповідальність членів сім’ї; 6) високий рівень фізичного, психічного, духовного, соціального здоров’я сім’ї; 7) гідність, толерантність, доброзичливість, чесність, емпатійність, тактовність у сімейних міжособистісних взаєминах; 8) ефективність вирішення різних життєвих ситуацій задля інтересів сім’ї; 9) спільне проведення цікавого, змістовного сімейного дозвілля; 10) розвиток, збереження сімейних традицій. Обґрунтовано компетентнісний підхід у реалізації технології соціального виховання «Батьківство в радість» батьків дітей дошкільного віку на основі партнерства фахівців із соціальної роботи, соціальних педагогів, педагогічних працівників із метою соціальної підтримки сімей, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини або перебувають у цих умовах.
43
Солодовнікова, Х. "Право на інформацію про походження: закордонний досвід". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 262–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1950.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій літературі здебільшого дискутується питання щодо права на інформацію дитини про походження, тоді як сучасний закордонний досвід, зокрема Німеччини, свідчить про те, що повний доступ до цього права має належати людині після 16 років, оскільки німецька доктрина права обґрунтовує, що саме у цьому віці людина більшою мірою психологічно готова до сприйняття такої інформації, а отже, набуває розширених можливостей щодо соціальної, правової тощо його реалізації.
Що ж до інформації про походження дитини, то науковці і практики вважають, що вона є основним елементом дитячої індивідуальності (children's identity). Так, на думку Дж. ван Б'юрен, є, по суті, визнанням факту її існування, включаючи не тільки сімейні зв'язки дитини, її ім'я та громадянство, а й расову, статеву та релігійну належність.
В основі такого підходу до права на знання походження лежать повага до особистості, визнання гідності особи, що ґрунтуються на праві особистої ідентичності та праві на особистий розвиток. Зокрема, за результатами аналітичних розвідок було встановлено той факт, що це право є складовою частиною людської гідності.
Визначення походження дитини від своїх батьків необхідне для встановлення місця і ролі дитини як особистості у суспільстві й як суб'єкта у правовідносинах, особливо в сучасних умовах, коли спостерігається зростання числа розлучень; зміни в структурі традиційних сімейних відносин, що зумовлені різноманітністю форм сімейних стосунків і форм батьківства (включаючи монобатьківські сім'ї, фактичні шлюбні відносини, одностатеві шлюби), а також при народженні дитини поза шлюбом, під час усиновлення дитини, під час виховання дитини вітчимом чи мачухою, використання допоміжних репродуктивних технологій, залучення донора чи сурогатної матері.
44
Петренко, Ірина. "Шлюбно-сімейні відносини населення Гетьманщини (XVIII ст.) на сторінках часопису "Киевская старина"". Історичний журнал, № 1 (2008): 14–20.
Знайти повний текст джерела
45
N.D., Volodarska, and Karabaieva I.I. "INFLUENCE OF EMOTIONAL RELATIONSHIPS ON THE PSYCHOLOGICAL WELL-BEING DEVELOPMENT OF FAMILY." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 3 (October 22, 2021): 29–36. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-3-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose ‒ is to study the influence of emotional ties in family relationships on development of children’s psychological well-being.Methods ‒observations, inquiries of parents and children, playing diagnostic tasks, methods of associative-sensual focus-reconstruction of experiences of life stories of an individual.Results ‒ results are presented of the empirical study of impact of emotional ties in the system of family relations on the psychological well-being development. Family relations are considered in the context of relationship between parents and children, as conditions for the psychological well-being development. The factors are analyzed of destruction of these ties, which create obstacles in the psychological well-being development. Peculiarities and tendencies are revealed of emotional ties of a modern young couple. Influence is found of manifestation of psychological defenses of the spouses on creation of obstacles in the psychological well-being development of a child.Conclusions. Summarizing manifestations of emotional ties of parents and children, importance was determined of communication in the family circle for a preschool child. Factors were identified that become obstacles to the psychological well-being development of a child. Among factors of the psychological well-being destruction of an individual were identified as follows: desire for maximum commitment of the partner in interaction (which destroys relationships with others), which violates personal boundaries of another person; inability to regulate own ambivalence of emotions and desires; fears of losing emotional intimacy in existing relationships (anxiety and guilt), which originates mechanisms of psychological protection of an individual; inability to change strategies for maintaining emotional ties in relationships: displacement, rationalization, projection in situations of own internal conflicts; lack of congruence in the relationship of an individual with other persons; strategy of manipulating power in the relationship between parents; lack of hierarchy in the interaction of family members of parents and children; repetition of old behavioral strategies, inability to renew them.Key words: emotional ties, family values, psychological well-being, family. Мета статті – дослідження впливу емоційних зв’язків у родинних стосунках на розвиток психологічного благополуччя дітей.Методидослідження – спостереження, опитування батьків, дітей, ігрові діагностичні завдання,методика асоціативно-чуттєвої фокус-реконструкції переживань історій життєвого шляху особистості.Представлено результати емпіричного дослідження впливу емоційних зв’язків у системі сімейних стосунків на розвиток психологічного благополуччя особистості. Сімейні стосунки розглянуті у контексті взаємин батьків із дітьми як умови розвитку психологічного благополуччя. Проаналізовано чинники руйнування цих зв’язків, що створюють перепони у розвитку психологічного благополуччя. Виявлено особливості та тенденції емоційних зв’язків сучасного молодого подружжя. Знайдено вплив прояву психологічних захистів подружжя на створення перепон у розвитку психологічного благополуччя дитини.Висновки: визначено, що сімейно-родинні цінності є основою формування психологічного благополуччя дитини. Узагальнюючи прояви емоційних зв’язків у батьків і дітей, окреслено значущість спілкування у родинному колі для дитини дошкільного віку. Було виокремлено чинники, що стають перепонами у становленні психологічного благополуччя дитини. Серед факторів, які впливають на руйнування психологічного благополуччя особистості, було виділено: бажання максимальної відданості партнера по взаємодії (яка руйнує взаємини з іншими), що порушує особистісні границі іншого; нездатність врегульовувати власну амбівалентність емоцій, бажань; страхи втратити емоційну близькість у наявних стосунках (тривогу і вину), які породжують механізми психологічних захистів особистості; неможливість змінити стратегії утримання емоційних зв’язків у стосунках: витіснення, раціоналізацію, проекцію у ситуаціях власних внутрішніх конфліктів; відсутність конгруентності у взаємостосунках особистості з іншими; стратегію маніпулювання владою у стосунках між батьками; відсутність ієрархії у взаємодії членів сім’ї батьків і дітей; повторення старих поведінкових стратегій, нездатність їх поновлення.Ключові слова: емоційні зв’язки, сімейні цінності, психологічне благополуччя, родина.
46
РУМЯНЦЕВА-ЛАХТІНА, О. О. "ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА МОДИФІКАЦІЇ СІМЕЙНОГО РОМАНУ ЯК ОЗНАКИ ГЕНЕЗИСУ Й ЕВОЛЮЦІЇ ЖАНРУ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (15 лютого 2022): 86–91. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблему становлення й розвитку жанру сімейного роману, його трансформації й модифікації з метою окреслення сімейного роману як окремого жанру в літературознавстві. Актуальність проблеми полягає в тому, що в останні десятиліття жанр сімейного роману набуває популярності у світовій і вітчизняній літературі, тому й потребує широкого дискурсивного функціонування. Дослідження спирається на ідеї зарубіжних науковців К. Делл, Ї.-Л. Ру, які пропонують розглядати сімейний роман як окремий жанр у процесі становлення й розвитку літературних жанрів і визначають провідну функцію сімейного роману для суспільства, а також на наукові розвідки вітчизняних учених-літературознавців (Т. Бовсунівської, Н. Копистянської, Т. Кушнірової). У статті зазначено, що роман – це жанр, який постійно розвивається й еволюціонує, тому й набуває жанрових трансформацій і модифікацій залежно від історичної епохи, літературного напряму, концепції автора, соціальності літератури тощо, але незалежно від вищезазначених чинників є зображенням людини як приватної особи в різноманітних вимірах її буття. Спираючись на роботу Т. Бовсунівської, де визначено трансформації / модифікації жанру роману, здійснено спробу розглянути трансформації / модифікації сімейного роману. Сімейний роман трансформується і набуває рис соціально-психологічного роману, історичного роману, роману-кар’єри тощо й утворює жанрово-змістове ядро: розповідь про людину, її становлення в колі родини, формування світогляду на тлі сімейних конфліктів і суспільних колізій тощо. Модифікації сімейного роману запропоновано розглядати за принципом патерну. Патерном може бути сімейний роман, що трансформувався в окремий жанр, тому утворює жанрові модифікації у вигляді субжанрів, якими можуть бути сімейна сага, сімейна хроніка, роман поколінь, роман виховання, ромаріка та інші модифікації, що мають спільне жанрово-змістове ядро – розповідь про особистість і її становлення в колі сім’ї.
47
Бортнюк, Тетяна, та Світлана Бахомент. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ В СІМ’Ї". Інноватика у вихованні 1, № 13 (15 червня 2021): 112–23. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.336.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються теоретичні аспекти формування моральності у сучасної молоді засобами сім’ї. Встановлено, що стансучасного суспільства відображається у цінностях та установках молоді, ародина і моральні цінності є найвищими життєвими орієнтирами у життіпідростаючого покоління. Визначено шляхи подолання проблем у подружньому житті, що сприяє формуванню особистості молодої людини.Обгрунтовано, що навчання і виховання мають вагоме значення для психічного розвитку дитини. Існує і зворотній зв’язок – просування в розвиткові має позитивний вплив на навчання і виховання. Біологічна програма розвитку мозку реалізується завжди в конкретному оточуючому середовищі, яке може сприяти чи заважати його розвитку.В історії завжди було загостреним, проте не завжди усвідомлювалося, питання зв’язку прогресу духовної культури особистості із соціальним розвитком. Історія національної самобутньої української культури віддзеркалює надзвичайну драматичність історичного буття українського народу.Cпираючись на основні положення науковців, ми дійшли висновку, що цінності сімейного життя – це головна складова становленняособистості сучасної молодої людини. Сьогодні, коли цінності сімейного життя, моральні норми сучасної сім’ї мають значний вплив на формування сучасних молодих людей, особливо гостро стоїть питання пропагандиспоконвічних духовно-моральних якостей як противаги насильству та вседозволеності.Результати дослідження дали змогу стверджувати, що сім’я є основоюрозбудови сучасного морально здорового громадянського суспільства. А майбутнє інституту сім’ї значною мірою залежить від системи загальнолюдських та сімейних цінностей. Тому важливо формувати умолодих людей правильне світосприйняття та життєві сімейні установки, орієнтовані на формування моральності.
48
Shchelkunov, Anton. "РЕЛІГІЙНЕ ВІДРОДЖЕННЯ 1941–1943 РОКІВ У СІМЕЙНІЙ ТА КОЛЕКТИВНІЙ ПАМ’ЯТІ ЦЕРКВИ ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (15 грудня 2019): 151–61. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються особливості сімейної і колективної пам’яті п’ятидесятників про відродження їх релігійної організації під час нацистської окупації України.
У 1941–1943 рр. під керівництвом Гаврила Гавриловича Понурка, якого було обрано єпископом, п’ятидесятницька церква на території України була відновлена.
У колективній пам’яті українських та російських п’ятидесятників пам’ять про релігійне відродження в 1941–1943 рр. була повністю маргіналізована.
Сімейна пам’ять про релігійне відродження 1941–1943 рр. також майже стерта. Серед численних сімейних переказів про драматичний життєвий шлях Г. Г. Понурка відсутні спогади про його релігійну та місіонерську діяльність у 1941–1943 рр., коли його було обрано в єпископи. Нащадки Г. Г. Понурка з великою пошаною зберігають пам’ять про нього: те, що їх пращур був одним із перших місіонерів-п’ятидесятників на території України, про те, що він багато років був єпископом церкви християн віри євангельської, однак навіть рік обрання його на цю відповідальну посаду в сімейній пам’яті не закарбувався. Не тільки процес релігійно-церковного відродження, а навіть спогади про утиски п’ятидесятників з боку окупаційної влади були повністю стерті як з колективної, так і з сімейної пам’яті.
Це можна пояснити тим, що релігійні радянські громадяни бажали уникнути переслідувань з боку влади і бути повноправними членами радянського суспільства, тому вони вписували свою особисту і групову пам’ять в офіційний дискурс «Великої Вітчизняної війни». Навіть пам’ять про переслідування з боку німецької окупаційної влади зникла, адже в офіційній радянській міфології війни нацисти не переслідували радянських громадян за їхні релігійні переконання. До того ж подібні спогади неминуче призводили до проведення паралелей між репресивною політикою нацизму і сталінізму.
Після жорстоких репресій з боку сталінського режиму серед релігійних громадян СРСР виробилась жорстка самоцензура, у результаті чого відбулося свідоме переформатування колективної і сімейної пам’яті, як наслідок, спогади, відмінні від офіційної розповіді про Другу світову війну, свідомо забувалися. Тому Г. Г. Понурко та інші учасники релігійно-церковного відродження вирішили «забути» події 1941–1943 рр., щоб не наражати на ризик репресій свої сім’ї, а також своїх однодумців.
З іншого боку, офіційний міф про Велику Вітчизняну війну формував конформістсько-позитивну пам’ять, яка повинна була об’єднати радянське суспільство і надати йому можливість примиритися із травматичним досвідом 1930–1940‑х рр. Пережиті страждання людям потрібно було наповнити якимось сенсом, пояснити самим собі, для чого вони страждали. Це можливо було зробити через усвідомлення того, що всі ці жертви: і особисті, і колективні – були необхідні заради «Великої Перемоги» над світовим злом, яким по суті і був нацизм. Можливо, наратив про Велику Вітчизняну війну надавав можливість п’ятидесятникам, як і іншим релігійним групам у СРСР, вписати свій особистий, як правило, трагічний досвід у загальнорадянську культурну пам’ять, відчути себе частиною радянського суспільства.
Ключові слова: п’ятидесятники, релігійне відродження, окупація, сімейна пам’ять, колективна пам’ять, агоністична форма пам’яті, антагоністична форма пам’яті.
49
Цвєткова, Ю. В. "Шлюбно-сімейні відносини мирського населення Київської Русі (за правовими нормами Єфремівської Кормчої книги)". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 52/55 (2003): 177–79.
Знайти повний текст джерела
50
Нестеренко, Ю. О. "Сімейні фермерські господарства: тенденції розвитку в світі та сучасний напрям господарювання в Україні". Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, вип. 28 (2015): 59–67.
Знайти повний текст джерела