Статті в журналах з теми "Сімейна соціалізація"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Сімейна соціалізація.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-23 статей у журналах для дослідження на тему "Сімейна соціалізація".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Сушик, Наталія. "Особливості впливу сім’ї на соціалізацію дитини". New pedagogical thought 105, № 1 (17 травня 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-64-70.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано сутність, ознаки, основні функції, класифікацію сім’ї в соціалізації особистості. Визначено особливості сім’ї як ефективного мікрофактора соціалізації: 1) спрямованість на сімейне щастя та благополуччя; 2) спільність сімейних цінностей, ціннісних орієнтацій, переконань, норм, правил, зразків поведінки; 3) демократичний стиль управління та спілкування в сім’ї; 4) соціально-рольова адаптованість; 5) взаємна моральна та матеріальна відповідальність членів сім’ї; 6) високий рівень фізичного, психічного, духовного, соціального здоров’я сім’ї; 7) гідність, толерантність, доброзичливість, чесність, емпатійність, тактовність у сімейних міжособистісних взаєминах; 8) ефективність вирішення різних життєвих ситуацій задля інтересів сім’ї; 9) спільне проведення цікавого, змістовного сімейного дозвілля; 10) розвиток, збереження сімейних традицій. Обґрунтовано компетентнісний підхід у реалізації технології соціального виховання «Батьківство в радість» батьків дітей дошкільного віку на основі партнерства фахівців із соціальної роботи, соціальних педагогів, педагогічних працівників із метою соціальної підтримки сімей, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини або перебувають у цих умовах.
2
Баратинська, Анастасія, та Лоліта Пось. "СТУПІНЬ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ШЛЮБОМ У ОСІБ З РІЗНИМ РІВНЕМ АДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ". Молодий вчений, № 3 (103) (31 березня 2022): 37–42. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-3-103-8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрита тема сімейно-рольової взаємодії як чинника формування адаптивної поведінки особи. Звертається увага на вплив зовнішніх факторів, емоційної атмосфери, що панує в родині, ставлення до дітей, стилю виховання і вплив структури сім’ї на процес соціалізації дитини. Констатовано вплив сімейних цінностей і норм, що в майбутньому впливатиме на вибір і дії суб’єкта. Розкрито різницю між поняттями «сім’я» і «подружжя», які часто ототожнюються між собою. Проаналізовано специфіку подружніх відносин, мотивацію укладання шлюбу та потреби молодих людей у цьому союзі. Автори демонструють емпіричне дослідження взаємозв’язку ступеня задоволеності шлюбом з рівнем адаптивної поведінки особи. В даній праці було виявлено статистично значущі зв’язки між показниками: самоприйняття, емоційним комфортом, інтернальністю, адаптивністю особистості та ступенем задоволеності подружніми стосунками.
3
ДЕМУЗ, Інна, та Дмитро ОСТРОВИК. "ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ВОЇНІВ-»АФГАНЦІВ» В УКРАЇНІ У ВИСВІТЛЕННІ ОРГАНУ ЦК ЛКСМ УКРАЇНИ – ГАЗЕТИ «КОМСОМОЛЬСКОЕ ЗНАМЯ»". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 187–98. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226537.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження полягає у спробі диференціювати хронологічно та за тематичними складовими проблеми соціалізації воїнів-“афганців” в Україні впродовж 1980-х рр. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії проаналізовано матеріали офіційного видання на предмет висвітлення у ньому проблем воїнів-“афганців” в Україні вказаного періоду. Висновки. Окремі аспекти проблеми соціалізації воїнів-“афганців” виданням почали підійматись у 1986 – 1987 рр. на фоні “відкриття” війни тогочасному суспільству із посилом до “відкриття” самих воїнів, організації “афганських” осередків (клубів, секцій “воїнів-інтернаціоналістів”) та залучення їх до виховання підростаючого покоління, необхідності увінчання пам’яті загиблих побратимів. Висвітлення проблем соціалізації воїнів-»афганців» на республіканському рівні відбулося у другій половині 1987 р. Незважаючи на розроблені Секретаріатом заходи щодо держпідтримки “афганців”, котрі були опубліковані виданням КЗ,наявними лишалися проблеми шефства комсомольських організацій над молодими ветеранами та сім’ями загиблих військовослужбовців,мали місце проблеми ветеранських осередків, зокрема щодо матеріально-технічного забезпечення, що висвітлювалось даним друкованим органом. Важливою є роль видання в опублікуванні листів учасників бойових дій в Афганістані з проблем реалізації державної підтримки воїнів-“афганців” та сімей загиблих військових.
Подібні офіційні видання потребують подальшого виявлення різнобічної інформації стосовно “афганського” руху в УРСР, проблем ре соціалізації ветеранів, реалізації державної політики щодо них на місцях, рефлексій «афганців» на державну політику щодо цих питань, активізують пошуки джерельної бази для комплексного дослідження проблем соціалізації воїнів-»афганців» в УРСР 1980 – 1991 рр.
Ключові слова: воїни-“афганці”, ЦК ЛКСМ України, “Комсомольское знамя”, соціалізація, адаптація, державна підтримка.
4
Завацький, Вадим, Наталія Завацька, Олена Федорова, Олена Смирнова та Андрій Mарченко. "Субʼєктивне благополуччя та життєстійкість подружжя у шлюбі у сучасному соціумі: структурно-рівневий аналіз психологічних чинників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)Т1 (2020): 98–114. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-98-114.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються технології забезпечення професійної допомоги в підвищенні субʼєктивного благополуччя подружжя, соціально-психологічні особливості суб'єктивного благополуччя особистості, проаналізовано його основні показники, структуру, механізми та функціональні складові. Виокремлено соціально-психологічні чинники субʼєктивного благополуччя особистості в шлюбі: соціально-психологічна адаптованість та толерантність; ціннісно-орієнтаційна єдність із партнером в сумісності та благополуччі шлюбних стосунків; задоволеність шлюбом; узгодженість ступеня значущості сімейних цінностей в емоційній, інтимно-сексуальній, господарсько-побутовій, батьківсько-виховній сферах, сферах особистісної ідентифікації та соціальної активності; можливість саморозвитку, самовдосконалення та особистих досягнень в поєднанні з домінуванням сімейних цінностей; визначеність і несуперечливість рольових очікувань та рольових домагань, збіг уявлень про рольову поведінку; низький рівень конфліктності в сімейній взаємодії (подружня підтримка, емоційний комфорт, культура спілкування).Показано, що у становленні суб'єктивного благополуччя значну роль відіграють зовнішні відносно особистості інстанції, серед яких найбільш значущими є ті інститути, які забезпечують соціалізацію особистості на різних рівнях і обставинах життя. Вони створюють не тільки настановні комплекси щодо норм, а й особистісні конструкти, які можна кваліфікувати зокрема як комплекс самоефективності, успішності.
5
Рукавишникова, Світлана. "Специфіка дитячо-батьківських відносин у молодшому шкільному віці". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 180–87. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-180-187.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду дитячо-батьківських відносин у молодшому шкільному віці. Акцентується увага на їх впливі на успішну адаптацію дитини у початкових класах. У статті зроблено аналіз взаємозалежності характеру взаємодії з дитиною у сім’ї та її успішної інтеграції у новій соціальній ролі – школяра. Визначено характерні особливості ефективних дитячо-батьківських відносин (характер емоційного зв'язку, мотиви виховання і батьківства, ступінь залученості батьків та дитини у взаємовідносини, стиль взаємодії, спосіб вирішення конфліктних ситуацій, підтримка автономії дитини, соціальний контроль). Розглянуто параметри дитячо-батьківських відносин, які впливають на успішність психічного розвитку та процесу соціалізації дитини. Описано інтегративні показники дитячо-батьківських відносин. Перераховано типи сімейних взаємин, що формуються на основі чотирьох різних тактик виховання. Проаналізовано критерії батьківських відносин та їх вплив на дитину. Зазначено ґрунтовні принципи взаємодії батьків з дитиною для успішного її становлення як особистості. Зроблено акцент на основних завданнях батьків, що сприятимуть легкій адаптації дитини у новій ролі школяра. Ключові слова: дитячо-батьківські відносини, становлення особистості, адаптація дитини, молодший шкільний вік, виховання, сімейні взаємини.
6
Skliaruk, Anastasiia. "СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ В ПРОБЛЕМНІЙ СІМ’Ї: ЕМПІРИЧНИЙ ВИМІР". Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, № 22 (18 вересня 2019): 18–25. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.18-25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано особливості соціалізації в проблемній сім’ї. Досліджується специфіка компонентів структурно-функціональної моделі соціалізації дитини в проблемній сім’ї за результатами емпіричного соціально-психологічного дослідження. Обґрунтовується запропонована модель соціалізації дитини в проблемній сім’ї, що відображає широкий спектр чинників (від загальносуспільного значення до рівня конкретних актів взаємодії в родині), що визначають успішність та ефективність соціалізації в проблемній сім’ї. Доводиться, що найбільш вагомими аспектами соціалізації в проблемній сім’ї є переважання типу репродукції сімейного досвіду та засвоєння типу конфігурації сімейних стосунків, що визначають позитивний чи негативний перебіг соціалізації дитини в проблемній сім’ї.
7
Melnychuk, Tatyana. "СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 7, № 3 (25 травня 2017): 92–101. http://dx.doi.org/10.31108/1.2017.3.7.9.
Повний текст джерела
8
ОНИПЧЕНКО, Оксана. "СТАБІЛЬНІСТЬ ІНСТИТУТУ СІМ’Ї ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ СТАТЕВОРОЛЬОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, № 2 (12 вересня 2020): 165–83. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.427.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено один із напрямів статеворольової соціалізації дітей та підлітків, їх підготовки до сімейного життя – стабільність інституту сім’ї. Висвітлено основні діаметрально протилежні наукові підходи до тлумачення інституту сім’ї: консервативно-кризовий та ліберально-прогресивний; наведено аргументи на підтвердження можливості обох підходів. Ураховуючи зміни, що відбуваються з інститутом сім’ї (падіння народжуваності; дестабілізацію шлюбно-сімейних відносин, нестабільність сім’ї, конфлікти; виникнення альтернативних форм сімейних структур; зникнення патріархальної субординації; переважання емоційності у стосунках; зміну системи цінностей та ін.), більшість дослідників уважає, що цей процес є прогресивним, неминучим та вимагає відповідного пристосування, підготовки дітей ті підлітків до майбутнього подружнього життя шляхом проведення процесу статеворольової соціалізації. У статті окреслено види сучасного шлюбу, основні тенденції щодо трансформації чоловічих та жіночих ролей, розподілу домашніх обов’язків; питання співвіднесення соціальної та біологічної рівності між статями; питання маскулінізації жінок та фемінізації чоловіків, виконання ними соціальних функцій; особливості формування в дітей та підлітків статевотипізованої поведінки. Докладно розглянута проблема сімейних конфліктів та способи їх можливої профілактики. Виявлено деструктивні стилі спілкування; визначено фактори, що сприятимуть гармонії подружнього життя: сфери адаптації – духовна, психологічна, культурна, інформаційна, побутова, родинна, сексуальна; співвідношення домінантності в партнерів: найкраще являється домінування в різних сферах; фактори подружньої сумісності: рівень освіти, егалітарність у побуті, спільне дозвілля, уміння конструктивно вирішувати питання та конфліктні ситуації; виділення сфер застосування лідерських якостей: економічна, ділова, господарська, культурна, емоційна, педагогічна, комунікативна та ін.
9
Ivachevska, O. V. "СОЦІАЛЬНІ КОНФЛІКТИ В СІМ’Ї:". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 139–46. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).68.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано доцільність розгляду сімейних конфліктів як власне соціальних, що дало змогу дослідити їх невідривно від суспільного контексту. Запропоновано теоретичну модель соціальних конфліктів у сім’ї з урахуванням передумов їх виникнення, зокрема соціокультурних особливостей суспільства в цілому, політико-економічної ситуації в державі, соціально-психологічних і біологічних чинників, які, переломлюючись крізь призму особистісних та індивідуально-психологічних особливостей членів сім’ї, проникають у простір сімейних відносин і впливають на формування його унікального рисунку. Виділено основні рівні розгортання соціальних сімейних конфліктів: 1) суспільний (тригери: соціальні суперечності, події в країні, трансформація цінностей тощо); 2) соціально-інституціональний (тригери: складнощі у взаємодії з іншими державними інститутами, порушення прав та обов’язків і т. ін.); 3) соціально-груповий (тригери: внутрішні та зовнішні групові інтеракції тощо); 4) міжособистісний (тригери: соціально-психологічні особливості, статус, ролі подружжя, норми, засвоєні в процесі соціалізації, і т. ін.). Виявлено найбільш актуальні теми конфліктів у сім’ї: матеріальний добробут; світоглядні суперечності; правове забезпечення; релігія; політика; житлові умови; вплив родичів (залежна, співзалежна поведінка); соціально-психологічні особливості, зокрема статус, соціальні ролі, норми (інтроекти), засвоєні в процесі соціалізації, індивідуальні способи поведінки в конфлікті, ступінь злагодженості, психологічної, матеріальної участі й допомоги тощо. Описано основні умови організації комунікативного простору для конструктивного розв’язання проблем: 1) чітке усвідомлення кожною стороною конфліктної взаємодії власних позицій щодо ключових питань і 2) готовність донести їх до опонентів у максимально доступній, обґрунтованій, діалогічній формі.
10
Anipchenko, S. M. "Трансформація сімейно-рольових відносин у сім’ях трудових мігрантів України". Grani 18, № 4 (23 березня 2015): 41–46. http://dx.doi.org/10.15421/1715077.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються проблеми трудової міграції українського населення, зокрема сімей трудових мігрантів; окреслюються ключові зміни сімейнорольових відносин, до яких може призвести довгострокова міграція. Особлива увага акцентується на негативних наслідках таких змін для соціального інституту сім’ї. Автором надаються та аналізуються статистичні дані щодо кількості трудових мігрантів в Україні, показники міграційного руху за останнє десятиріччя, результати емпіричних досліджень, що були проведені науковцями різних галузей соціального знання стосовно цієї проблематики. Визначаються основні напрямки більш детального дослідження трансформації сімейнорольових відносин у сім’ях трудових мігрантів України. Особлива увага приділяється аналізу сімейнорольових відносин між подружжям, між прабатьками (бабусями і/або дідусями) і батьками та між прабатьками (бабусями і/або дідусями) і онуками. Відмічається, що за умов довготривалої відсутності батьків, які залучені до трудової міграції, їхню роль у сім’ї починають відігравати інші члени, зазвичай прабатьки (бабусі і/або дідусі). Автор розглядає значущість ролі прабатьків як одних з головних суб’єктів соціалізації онуків у період відсутності їхніх батьків. Підкреслюються особливості трансформації сімейнорольових відносин, до яких можуть призвести довгострокова міграція та проблеми, пов’язані із збереженням цілісності сімей.
11
БЄЛКІНА-КОВАЛЬЧУК, Олена. "СІМЕЙНЕ НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ: СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Humanitas, № 3 (28 жовтня 2021): 17–24. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Сім’я – соціальний інститут первинної соціалізації та виховання людини, становлення її як особистості. Останнім часом усе більше сучасних сімей у процесі свого функціонування стикаються з багатьма проблема- ми: нестабільністю шлюбних відносин, малозабезпеченістю, безробіттям, збільшенням випадків насильства, зниженням рівня батьківської відповідальності та ін. Саме тому такі сім'ї потребують підтримки соціального педагога в питаннях виховання дитини та виконання покладених на них функцій. Статтю присвячено проблемам сімейного неблагополуччя та його наслідків для розвитку дитини. Диференціювати роботу соціального педагога із сім'єю можна, поділивши їх на дві великі групи: так звані гармонійні родини, тобто благополучні в психолого-педагогічному плані, та проблемні, неблагополучні. Автором представлено різні класифікації неблагополучних родин. Звернено увагу на те, що в практиці соціально-педаго- гічної та соціальної роботи фахівці ґрунтовніше працюють з явно неблагополучними родинами. Однак для ефек- тивної соціально-педагогічної роботи із сучасними сім'ями необхідно знати та враховувати особливості функ- ціонування інших, на перший погляд благополучних, родин. Відмінною рисою таких сімей є те, що взаємини їхніх членів на зовнішньому, соціальному рівні справляють позитивне враження, а наслідки неправильного виховання на перший погляд є непомітними. У статті наведено характерні особливості таких родин: «недовірливої», «лег- коважної», «хитрої», «зовні спокійної сім'ї», «вулканічної», «сім'ї-санаторію», «сім'ї-фортеці», «сім'ї-театру», «третій зайвий», «сім'ї з кумиром», «сім'ї-маскараду». Розглянуто типові наслідки сімейного неблагополуччя на виховання та розвиток дитини. Акцентовано увагу на наслідках впливу психологічного клімату сім'ї, її способу життя, сімейного виховання, поведінки подружжя на формування особливостей характеру дитини. Охарактеризовано найбільш загальні типи дитячих характерів: лицемірний, честолюбний, добродушний, м’яко-затурканий, злісно-затурканий, пригноблений. Зроблено висновок, що у кожної неблагополучної сім’ї існує причина або комплекс причин, які спричиняють певні зовнішні прояви неблагополуччя та формують несприятливе середовище для розвитку і виховання дітей. Саме тому такі сім'ї особливо потребують підтримки соціального педагога. Знання фахівцем головних харак- теристик різних типів сімей дасть йому змогу ефективно здійснювати професійну діяльність, допомагаючи неблагополучній сім'ї набути позитивного соціального досвіду, засвоїти соціальні цінності й організувати свою життєдіяльність на такій основі.
12
Зозуль, Т. В. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ І ЗАСОБІВ ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЕРОТИЧНОГО КОДУ ОСОБИСТОСТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (7 квітня 2022): 22–26. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.4.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено теоретичному аналізу феномену індивідуального еротичного коду особистості, визначенню його сутнісних ознак і взаємозв’язків із представленими у наукових доробках пошуками дослідників. Представлено вектори осмислення проблематики індивідуального еротичного коду особистості та надано його визначення. Визначено спільні та відмінні ознаки понять індивідуального еротичного коду особистості та понять культурного й еротичного коду людини, сексуальних сценаріїв і ставлення до власної тілесності. На основі узагальнення теоретичних джерел виявлено систему джерел формування індивідуального еротичного коду особистості, до яких ми відносимо культурні коди; вплив різних сфер соціалізації особистості; індивідуальний досвід людини; засвоєні зразки сімейної взаємодії; системи індивідуального трансформування кодів. Представлено систему засобів формування індивідуального еротичного коду особистості, до якої ми відносимо культурні ритуали; вплив мас-медіа; живе спілкування із представниками культурних традицій і норм; становлення канонів тілесності; символічні образи творчості. Узагальнено, що система засобів формування індивідуального еротичного коду людини відображає типові способи засвоєння культурологічної інформації, процес інкультурації особистості, засвоєння нею культурного досвіду та формування індивідуального еротичного коду на цій основі як результату. Система виявлених джерел і засобів формування індивідуального еротичного коду демонструє єдність культурних кодів особистості із її засвоєнням культурних ритуалів і символічних образів творчості, що також засвоюються засобами мас-медіа та спілкування з носіями культури. Вплив сфер соціалізації на формування індивідуального еротичного коду позначено як пов’язаний із впливом мас-медіа як транслятором цінностей культури певного часу, проте, істотно, що дане джерело пов’язане і з спілкуванням з носіями культури, і з ритуалами, і з образами творчості.
13
Bezena, I. M. "Проблема самоактуалізації особистості школяра щодо отримання якісної освіти в умовах глобалізації та інформатизації суспільства: філософсько-освітній аспект". Grani 18, № 5 (25 березня 2015): 116–21. http://dx.doi.org/10.15421/1715109.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблеми самоактуалізації особистості школяра в процесі отримання середньої освіти. Гранично можлива повнота і процес позитивної реалізації особистісних аспектів самореалізації, виходячи з її фізичних та духовних потенційних можливостей. Процес самоактуалізації є системою, включеною до соціокультурноосвітньої детермінації та визначається орієнтирами, цілями й установками особистості в процесі шкільного навчання. Особливістю процесу самоактуалізації особистості школяра, які визначають ефективність шкільного навчання є розвиненість таких властивостей особистості, як здатність до спілкування, спрямованість, типи акцентуацій характеру, наявний тип темпераменту; важливим є здатність до самоактуалізації учнів на академічну успішність навчання за шкільними дисциплінами та певний взаємозв’язок між ними. Концепція самоактуалізації моделює умови для корекції педагогічних методів виховання та актуалізації загальноосвітньої підготовки в школі. Теорія самоактуалізації є ключовим системотворчим елементом гуманістичного напрямку розвитку особистості у процесі отримання якісної освіти. Мотиваційні принципи до навчання та самоактуалізація особистості починає закладатись у ранньому дитині, через сімейне ставлення та актуалізацію дитини до навчання, закладення основ для наступної соціалізації у суспільне життя. Акт самоактуалізації – це деяке кінцеве число дій, виконаних суб’єктом на підставі свідомо поставлених перед собою цілей й виробленої стратегії їх досягнення.
14
Kodatska, N. O. "Путь профессиональной самоидентификации: гендерные особенности". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 1(141) (23 березня 2017): 21. http://dx.doi.org/10.15421/17173.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті автором розкривається механізм формування професійної самоідентифікації на рівні становлення особистості, а також впродовж подальшого розвитку індивіда. Виявлено основні гендерні відмінності процесу професійного самовизначення, який не закінчується тільки на виборі професії, а продовжується на етапі професійного становлення. Досліджуються поняття соціалізації як процесу формування особистості в сучасних соціальних умовах та кар’єри, що являє собою поліфункціональний соціально-психологічний феномен. Констатується, що проблема професійної самоідентифікації має велике практичне значення, оскільки вона є одним з вирішальних соціально-психологічних і виховних процесів у діяльності людини в період побудови кар’єри. Досліджуються культурно-історичні, політико-правові, індивідуально-психологічні та соціально-демографічні бар’єри в професійній реалізації жінок. Зроблено висновки, що визначальне значення для забезпечення гендерного паритету у суспільстві має можливість збалансованого поєднання професійної діяльності та сімейних обов’язків як жінок, так і чоловіків. Підкреслюється, що забезпечення рівних прав і можливостей представників обох статей потребує спеціального державного механізму.
15
Костенко, Т. М. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД СІМЕЙ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ ПО ЗОРУ". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 92–102. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.10.
Повний текст джерелаАнотація:
На становлення особистості з інвалідністю в суспільстві, соціалізацію та інтеграцію головним чином впливають такі чинники, як сім'я, соціальні інститути, в межах яких та чи інша людина виконує свої ролі й функції. Найбільш значимим з них для людей з інвалідністю по зору є сім'я. Сприятливі умови для інтеграції людини з інвалідністю по зору в суспільство, підвищення соціального статусу створює саме сім'я. Мета статті полягає у висвітленні проблеми психологічного супроводу сімей з інвалідністю по зору та обґрунтуванні необхідності побудови психологічної підтримки таких сімей в Україні. В статті використовувались наступні методи: аналіз, порівняння та систематизація науково-методичних, вітчизняних та зарубіжних досліджень із спеціальної психології. В роботі виокремлено основні проблеми сімей осіб з інвалідністю по зору – проблеми одного з подружжя, в якого є порушення зору та спільні проблеми сім'ї. Виділені основні труднощі в парах, які включають партнера з інвалідністю по зору, визначені основні завдання на їх подолання на трьох рівнях: когнітивному – підвищення рівня обізнаності про самого себе і партнера; емоційному – зміна емоційного стану партнерів і формування у них емоційної близькості; поведінковому – формування умінь і навичок, що підвищать ефективність взаємодії партнерів один з одним. Обґрунтовано основні принципи психологічного супроводу сім'ї з інвалідністю по зору та описана орієнтовна програма психологічного супроводу, яка включає: психологічне консультування; психологічну діагностику; психологічну корекцію; психотерапевтичну допомогу; соціально-психологічний тренінг; психологічну профілактику; психологічний патронаж. Проблема психологічного супроводу сімей осіб з інвалідністю по зору в Україні потребує подальших науковопрактичних розвідок. Людина з інвалідністю по зору часто від непоінформованості про можливість отримати необхідну психологічну допомогу та підтримку залишається на одинці зі своїм проблемами. Розроблена програма супроводу таких сімей має бути включена в комплексну систему реабілітації, зокрема, – психологічної реабілітації.
16
Бохонкова, Юлія, Юрій Сербін, Олена Пелешенко та Марина Кобиляцька. "Психологічні особливості дітей з адаптаційними розладами та їх корекція". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 28–39. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-28-39.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено опис психологічних особливостей дітей, що мають адаптаційні розлади. Розглядаються також методи, методики їх корекції. Стаття присвячена опису різновиду теоретичних розвідок з означеної проблематики. Проаналізовано емоційні порушення у дошкільників, що входять до структури неврозів, неврозоподібних розладів, і є корелятом передхворобливих станів. Визначено основні принципи і етапи психологічної корекції дітей з адаптаційними розладами, які є квінтесенцією психокорекції дітей у цілому, оскільки вони ґрунтуютьсяна закономірностях динаміки їхньої афективно-емоційної сфери.Висвітлюється практика роботи психоаналітичних груп дітей з адаптаційними розладами.Акцентується увага на поведінковій терапії, яка знаменна для корекції дітей з адаптаційними розладами та концентрацією уваги на редукцію окремих симптомів (тривоги, фобій, зниженого настрою), і де є активне залучення батьків у процес терапії.В статті робиться акцент на впливі саме сімейної психотерапії. Вказується, що сім'я є важливою структурою для дитини та головним інститутом соціалізації, і будь-які зміни у ній обумовлюються і супроводжуються динамікою всіх її рівнів та функцій. Визначено, що ефективність психотерапії дітей з адаптаційними розладами є складною проблемою сьогодення із за неспецифічних труднощів та специфіки динаміки цього процесу.
17
Мельник, Людмила, Олена Данилюк та Наталія Гевчук. "ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ НЕПОВНИХ СІМЕЙ НА ОСОБИСТІСТЬ ПІДЛІТКІВ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". Social Work and Education 8, № 2 (6 липня 2021): 215–28. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.2.7.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті досліджено вплив неповної сім’ї на особистість підлітків та обґрунтовано основні напрями роботи фахівця соціальної сфери з неповними сім’ями. Проведено теоретичний аналіз дефініції «неповна сім’я»; виокремлено основні проблеми неповної сім’ї: проблеми родинного дискомфорту дитини, розвиток комплексів різного характеру, відсутність внутрішньої гармонії, що врешті-решт призводять до психологічних зрушень, та їх вплив на формування особистості підлітка, який проживає у неповній родині.
Емпіричне дослідження, проведене на базі закладів середньої освіти м. Кам’янця-Подільського Хмельницької області з використанням таких методик як опитувальник особистісної адаптованості школярів А. Фурмана, «Шкала явної тривожності CMAS, дослідження самооцінки за методикою Дембо–Рубінштейн, дозволило з’ясувати основні труднощі, які гальмують процес соціалізації дітей підліткового віку, що проживають у неповних сім’ях. В результаті застосування методики-опитувальника, складеної на основі методики А. Прихожан, визначено рівень тривожності дітей, які виховуються у неповних сім’ях, порівняно з дітьми, які виховуються у повних сім’ях. За результатами дослідження самооцінки за методикою Дембо – Рубінштейна з’ясовано рівень самооцінки підлітків, які виховуються у неповних сім’ях.
Резюмуючи результати дослідження, визначено основні проблеми неповних сімей, зокрема, адаптація до нового статусу в соціумі, проблема виховання дітей за відсутності когось із батьків, матеріальні умови життя неповних сімей, можливість розвитку в батьків і дітей девіантностей типу: «нерозвиненість батьківських почуттів», «емоційне відторгнення», комплексу неповноцінності в дітей чи батьків та їх впливу на особистість підлітків. Встановлено, що напрямами соціальної роботи з неповними сім’ями мають бути: формування позитивного мислення, профілактика помилок у родинному вихованні, просвітницька діяльність з прав сім'ї та дітей, корекція стосунків сім'ї та її членів з мікросередовищем, допомога в навчанні та працевлаштуванні дітей і батьків з неповної сім'ї.
18
Шевчук, В. В. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ РОЗВИТКУ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (7 квітня 2022): 139–44. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.27.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрита загальна характеристика психологічної компетентності батьків дітей з комплексними порушеннями розвитку. Успішна соціалізація таких дітей значною мірою залежить від сімейних стосунків, зокрема від дитячо-батьківських взаємин, на оптимальність яких впливає рівень психологічної компетентності батьків. Ця проблема розглядається через призму наукових підходів до розмежування компетентності й компетенції через питання професійної, психологічної та батьківської компетентності. Складниками психологічної компетентності є психолого-педагогічна технологія (засіб реалізації практичної діяльності, що є алгоритмом застосуванням оптимальних методів, прийомів, засобів і дій, які спрямовані на отримання бажаного результату); інтерактивна когнітивна діяльність (форма психічної активності особистості, спрямована на пізнання себе, свого партнера та дитини на основі рефлексії в процесі діалогічного спілкування, у результаті чого формується власна виховна позиція подружжя, навички ефективної міжособистісної взаємодії, соціальноперцептивні та комунікативні вміння); рівень освіти батьків (система створення позитивного образу батьківства, що являє собою спеціально організоване навчання на засадах андрагогіки та створює можливості для засвоєння спеціальних знань, умінь і навичок, які є важливими в батьківстві); мотивація батьків (усвідомлення ними змісту та значення їхньої компетентності шляхом надання психологічного супроводу). Психологічна компетентність батьків характеризується системою аутопсихологічних знань про себе як особистість, матір чи батька, певним ставленням до дитини й шлюбного партнера, адекватним виховним стилем, високорозвиненими комунікативними та перцептивними вміннями, високим рівнем відповідальності, толерантності, стресостійкості, сукупністю психологічних знань із психології сім’ї, соціальної, вікової, спеціальної, патопсихології, системою ефективної та конструктивної діяльності на основі психологічної освіченості.
19
МАТРОС, Ольга. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В СОЦІАЛЬНОМУ АНАЛІЗІ РОЗЛУЧЕННЯ". Humanitas, № 1 (6 травня 2022): 74–79. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією з умов гармонійного людського буття є сім’я, як особлива суспільність людей, заснована на природних і соціокультурних правах і цінностях; ця суспільність постійно порушується, але завжди знаходить в собі сили для задоволення своїх потреб. Найбільш помітним явищем, що характеризує порушення єдності сім’ї є розлучення. Воно сприяє усвідомленню людиною як недосконалості сім’ї, так і її соціальної значущості, одночасно це сильний стрес і цінні знання, пов’зані з природою індивіда. У статті з’ясовано, що соціальна робота з неповнолітніми матерями має відповідати ідеям поетапної роботи з цією категорією громадян. Необхідна злагоджена робота державних установ соціального захисту, сфери освіти та охорони здоров’я. Визначено, що для раннього виявлення гострих соціальних проблем у сім’ї неповнолітньої матері та для роботи з профілактики девіантного материнства, важлива міжвідомча взаємодія щодо їх виявлення, реєстрації неповнолітніх матерів. Мета дослідження полягає у висвітленні та аналізі основних аспектів соціалізації дітей у сім’ях розлучених батьків та вивчені особливостей вдосконалення соціальної роботи з даною категорією дітей; визначені сучасних тенденцій в соціальному аналізі розлучення як суспільного явища. Методологія. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів та документів, встановлено, що аналіз розлучення в сучасному соціальному середовищі класифікується в залежності від категоричності заборони в законодавстві та за ступенем офіційності при вирішенні питання про розірвання шлюбу. Результати і практичне значення. З’ясовано, що сформується державно-суспільна система допомоги, сприяючи розвитку розлучених сімей з дітьми, реалізації їх потенціалу; зміст і форми роботи будуть на ранньому етапі попереджати негативні явища в розвитку сім’ї як малої групи і соціального інституту, в моральному, духовному і фізичному становленні особистості дитини; сучасна практика та професійна освіта за напрямом соціальна робота в Україні сприятимуть депроблематизації та деконструюванню неповнолітнього материнства. Наступним етапом наукового аналізу має бути вивчення складу сімей неповнолітніх матерів.
20
Синякова, В. Б. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 77–83. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є вкрай важливою та потребує ефективних заходів для її вирішення. Особливо актуальною вона стає під час переміщення дитини в прийомну сім’ю. У статті наведено результати психологічних обстежень, які доводять, що найбільша кількість проблем та відхилень від нормального становлення особистості у вихованців дитячого будинку спостерігається в емоційно-вольовій сфері. Це пов’язано з порушенням компетентності соціальної взаємодії, невпевненістю у собі та своїх силах, зниженням самоорганізованості та цілеспрямованості, що в результаті призводить до значного зниження здатності до соціалізації. Також автором зазначено, що у дітей, позбавлених батьківського піклування, відзначаються особливості внутрішньої позиції: слабка орієнтованість на майбутнє, збідненість емоційних проявів, спрощений зміст образу самого себе, знижене ставлення до себе, упередженість щодо дорослих, однолітків та предметного світу, імпульсивність поведінки, ситуативність мислення й поведінки. Ці особливості особистості дитини, виникаючи у ранньому віці, не зникають, а набувають нових якостей та посилюються надалі. Таким чином, отримані результати дозволили виявити особливості психологічного розвитку підлітків, які мають різний досвід життя в сім’ї, та зробити висновок щодо їхнього взаємозв’язку з різними сферами особистості: а) мотиваційною – небажання мати іншу сім’ю, страх за своїх батьків, яких вони знайдуть, коли вийдуть з дитячого будинку; б) емоційною – висока тривожність, фрустрація, почуття провини, страх бути знедоленим, низьке прагнення до прийняття, негативне самоставлення, високий рівень агресивності, дратівливості та підозрілості; в) вольовою – залежність, схильність до підпорядкування, наслідування, пасивності, слабкості та безпорадності, низький ступінь пізнавальної активності та прагнення до спілкування, високий рівень конфліктності, низький ступінь соціальної адекватності поведінки, невпевненість у собі; г) сферою ставлення до сім’ї – дисгармонійне уявлення про дитячо-батьківські відносини, схильність до ідеалізації образу батьків, образу матері, потреба у прихильності до дорослого, в індивідуальній увазі, неадекватність уявлень про сімейні ролі та функції.
21
Костенко, Л. Д. "РОЗВИТОК ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз розвитку теоретичних основ і практики позашкільної освіти, який дав можливість автору зробити узагальнення, що вона має свою історію, зумовлену багатогранністю змісту і форм здійснення. Автор констатує, що роком народження позашкільної освіти в Україні як унікальної освітньої ланки вважається 1918 р. В уряді молодої української держави саме цього року громадський діяч, видатний педагог С. Русова очолила два відділи – шкільного виховання та позашкільної роботи. До 1917 р. простежувалися лише певні елементи цієї роботи. Термін «позашкільна освіта» в сучасному значенні увійшов у понятійний апарат у кінці ХІХ ст. У дослідженні наголошується, що початок ХХ ст. характеризується бурхливими політичними і соціальними змінами. Розвиток демократії, зростання національного руху в країні сприяли активізації роботи з дітьми та підлітками, що стало об’єктивною необхідністю виховання нової особистості і зумовило розширення мережі освітніх закладів у сфері дозвілля: функціонували недільні школи, різноманітні гуртки й курси, Народні будинки, які здійснювали культурно-освітню роботу, організовували лекції, вистави, екскурсії, створювали драматичні й хорові колективи, бібліотеки-читальні тощо. Було створено перші клуби для дітей і підлітків із бідних сімей з метою організації їхнього дозвілля, урахування інтересів до театру, музики, науки, образотворчого мистецтва тощо. У статті виокремлюються особливості позашкільної освіти на початку ХХ ст.: розширення її змісту та урізноманітнення форм організації в позашкільних та інших навчальних закладах. Йшов пошук шляхів розвитку освіти дітей поза школою. Велася аналітична робота, приходило усвідомлення необхідності створення умов для позашкілля. Цей час розглядається як підготовчий у створенні системи позашкільної освіти. Характерним для 20–30-х рр. ХХ ст. автор називає зв’язок виховання з виробництвом, який давав дітям можливість, ознайомившись із декількома професіями, обрати ту чи іншу з них відповідно до власних здібностей і бажань, що сприяло їхній соціалізації в суспільстві. У публікації обґрунтовано, що в 1930–1940 рр. система позашкільної освіти набувала подальшого розвитку. Мережа позашкільних закладів, зміст позашкільного виховання орієнтувалися на зв’язок із життям, вирішення завдання всебічного розвитку особистості, підготовку до праці та продовження навчання.
22
Ребенок, Вікторія, та Олена Наумкіна. "ПРОБЛЕМА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ". ГРААЛЬ НАУКИ, 1 листопада 2021, 243–45. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.22.10.2021.42.
Повний текст джерела
23
Трубавіна, І. М. "ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МИРУ І ТОЛЕРАНТНОСТІ У ДІТЕЙ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ". Spiritual-intellectual upbringing and teaching of youth in the 21st century, 2019, 352–55. http://dx.doi.org/10.34142//2708-4809.siuty.2019.27.
Повний текст джерелаАнотація:
В українських школах сьогодні існує буллінг серед дітей, порушення їх прав іншими дітьми внаслідок буллінгу та всіх його форм. Відзначимо, що проблема існування буллінгу в школах є актуальною для багатьох країн, про що свідчить доклад ЮНЕСКО [20], це характерно у т.ч. для України. Таким чином, більшість дітей шкільного віку потерпає від жорстокості, насильства, буллінгу, порушень своїх прав внаслідок цього, діти в шкільному середовищі стикаються в повсякденному житті з тією чи іншою дискримінацією, бачить перемогу культури війни і сили. Враховуючи наявність військового конфлікту на Сході країни, більше, ніж 1600000 внутрішньо переміщених осіб внаслідок цього, серед яких нестачі ресурсів у приймаючих громадах, ризик формування культури війни зростає. «Діти, які були свідками військового конфлікту, що вирішується за допомогою сили і зброї, бачать, що виживає той, хто сильніше і має зброю. Це продукує насильство і ненависть, досвіду яких діти набувають в своєму середовищі і в подальшому переносять на дорослий світ. Виникає ланцюг насильства і вирішення проблем силою, що не є ознакою цивілізованого суспільства, яке прагне до мирного життя і співіснування» [11, с. 4]. Вважаємо, що причинами існування культури війни в світовому середовищі є: проблеми соціалізації дітей, матеріальні проблеми їх сімей, різні ідеологічні погляди, невміння вирішувати конфлікти мирними способами. При цьому проблеми поведінки дітей в школі внаслідок військового конфлікту притаманні лише країнам, де він проходить. Відзначимо, що проблеми протидії буллінгу певною мірою досліджені в науковому товаристві [1; 8 та інші]. Ці дослідження розкривають види, сутність, масштаб буллінгу в дитячому середовищі, шляхи протидії йому. Формування толерантності у дітей певною мірою розкривалося в наукових дослідженнях і методичних посібниках, тренінгах для дітей — в аспекті міжетнічних проблем, поваги до прав дитини. Але ці дослідження були не в умовах військового конфлікту. Існують методичні рекомендації з проблеми [11]. Тому формування культури миру і толерантності у дітей слід починати з визначення теперішніх їх проблем і визначення шляхів їх вирішення.