Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Східні культури.
Статті в журналах з теми "Східні культури"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Східні культури".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Шеховцова-Бурянова, В. А. "Особливості регіональної ідентичності українців". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 54–58. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.960.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються особливості української регіональної ідентичності. Регіональна ідентичність має коріння в процесах взаємодії, взаємовпливу та часом конфлікту регіональних ідентичностей, котрі утворилися на історичному етапі розвитку, під дією деяких як соціальних, так і економічних, політичних ситуацій, а також були передумовами незвичних геополітичних особливостей України, що і мало вплив на різницю в національному розумінні себе жителями Сходу, Півдня, Центру і Заходу України. Дане розділення сталося через те, що територія України є границею західноєвропейського, східноєвропейського та середземноморського просторів. Регіональний вимір національної ідентичності тісно пов’язаний з особливостями формування регіонального національного складу населення. Однією з регіональних ідентичностей між Заходом та Сходом виступає мова. Вагомим історичним впливом на регіональні відмінності між Західною та Східною Україною характеризується період СРСР, що вплинув на русифікацію та зміну релігійної ідентичності.
Відмінністю Західної від Східної Україна виступає вплив східної і західної культури на формування регіонального менталітету. Регіональні відмінності між західними і східними українцями сформувалися на різній основі, а саме йдеться про індивідуалістичний та колективістській світогляд. Сьогодні для західних українців ідентичність характеризується орієнтацією на державу та служіння її інтересам. У свою чергу, східні українці характеризується критичним ставленням до влади, що нерідко межує з анархізмом, орієнтацією на самоорганізацію в рамках громади.
Однією з відмінностей у регіональній ідентичності Заходу та Сходу є різні релігійні конфесії. На релігійний світогляд вплинули історичні фактори, для Західної України більше притаманний католицизм, у свою чергу, Східна Україна – більш православна.
Відмінністю регіональною ідентичністю між Заходом та Сходом виступає мова. На Західній Україні переважає українська мова. Але на Східній Україні переважно прослідковується російська мова, яка є виявленням таких історичних чинників: русифікації українців, імперської політики царської Росії та політики влади радянського періоду.
2
ПОПА, КРИСТІАН ІОАН. "СОКИРОПОДІБНИЙ СКІПЕТР БРОНЗОВОГО ВІКУ З ПАЛАТКИ (ТРАНСИЛЬВАНІЯ) ТА ЙОГО СХІДНІ ЗВʼЯЗКИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 8–17. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246900.
Повний текст джерелаАнотація:
У громаді Палатка (округ Клуж) у Трансильванії випадково виявили доісторичну (ймовірно, лосину) рогову сокиру, яка пізніше потрапила у володіння колекціонера. Цей предмет є надзвичайно рідкісним, тому ми піддали його аналізу в цій статті. Сокира має дугоподібне, але дуже тупе лезо і кругле лезо. Стовбур виконано через овальну перфорацію, всередині якої є численні сліди знаряддя. Зовнішня поверхня сокири відшліфована, зокрема кругла кромка, з краями у вигляді бордюра, прикрашеного короткими правильними поглибленнями. Видно, що предмет використовувався інтенсивно, на етапі, коли використовувався як інструмент. При детальнішому розгляді також було виявлено дві групи розміток: одна над лезом, виконана з двох “стремен”, а інша – між отвором і кромкою, що складається з косих стремен, хреста та кількох проколів.
Форма нагадує декілька відомих попередників доби неоліту та енеоліту в східній частині Європи у виробах як з пантів, так і з металу чи каменю. Проте найкращі аналоги знайдено серед предметів доби бронзи з сучасного простору України та Росії. В Інгульсько-катакомбній культурі зустрічалися кам’яні вироби з подібними краями, в тому числі з виїмчастим оздобленням. Однак, на нашу думку, найближчою аналогією є відомий скіпетр-сокира, знайдений у Дударкові, який особливо примітний завдяки численним врізаним на його поверхню зооморфним, фітоформним і геометричним мотивам, віднесеним до Многоваликової культури. У цьому ж східному ареалі Європи найкращі аналоги дають кам’яні сокири з Бородинського скарбу, або суворовського типу, що датуються першою половиною І тис. до н.е. З огляду на ці відповідники наша оцінка полягає у тому, що сокиру з Палатки можна інтерпретувати як скіпетр, подібний до інших предметів з пантів, які вже були виявлені в епоху середньої та пізньої бронзи у Трансильванії або сусідніх регіонах.
З приводу датування та контексту предмета зазначимо: цілком імовірно, що він походить із обстеженого в Палатці місця – “Тогуллуй-Мандрушка”, де було виявлено поселення, що датується початком епохи пізньої бронзи, і з якого походять інші предмети східного типу, зокрема бронзова голка з чотирма виступами та кераміка культури Ноуа.
3
Пахолок, Інна. "Походження троїцького звичаю «завивання берізки» в Україні (культурно-історична проблема)". Старожитності Лукомор'я, № 3 (1 червня 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.3.72.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій розвідці наголошуємо, що свято під назвою «Семик» і звичай «завивання берізки» у минулому однозначно мали відношення до Зелених свят і були невід’ємними складовими троїцької обрядовості українців. Звертаємо увагу на поодинокість історико-етнографічних даних про відповідні явища духовної культури та порівняно незначну територію їх поширення (переважно окремі східні терени України). Враховуючи ці факти та значну популярність звичаю завивати берізку серед росіян і меншою мірою серед білорусів, підтверджуємо варіант його немісцевого походження.
На основі аналізу фактичних матеріалів наголошуємо, що обряди, які виконували довкола ритуального деревця, мали чітку практично ідентичну послідовність у всіх східних слов’ян. Відмінним було лише те, що обрядові дії з берізкою у росіян і білорусів зазвичай не обмежувалися її завиванням. Дерево зрубували, прикрашали стрічками, хустками та ходили з ним по селі або у гості до учасниць обряду. На завершення його «роздягали» або розривали та кидали у воду. Своєю чергою, цей факт наштовхує на припущення про подібність українського купальського деревця і російської троїцької берізки та ймовірність їх спільного генетичного походження.
4
Dębiec, Maciej, and Thomas Saile. "Zu den östlichsten Siedlungen der frühen Bandkeramik." Praehistorische Zeitschrift 90, no. 1-2 (January 1, 2015): 1–19. http://dx.doi.org/10.1515/pz-2015-0008.
Повний текст джерелаАнотація:
Als östlichste bekannte Siedlung der frühen Bandkeramik galt bislang eine Fundstelle am südlichen Stadtrand von Rìvne in der westlichen Ukraine. Inzwischen treten zwei weitere Plätze aus der Anfangsphase der bandkeramischen Kultur in Wolhynien hinzu (Mežirìč, Josipìvka). Damit verschiebt sich die Grenze der frühbandkeramischen Ökumene weiter nach Osten. Für die spätere Bandkeramik ist in besser beobachteten Gebieten Wolhyniens ein dichtes, an kleineren Wasserläufen orientiertes Siedlungsnetz nachgewiesen. Gleichzeitig erfolgt jetzt eine erhebliche Ausdehnung des bandkeramischen Kulturraumes nach Osten bis zum Dnjepr und nach Südosten entlang des DnjestrLa diffusion des plus anciens sites du Rubané à l’est. Jusqu’à présent, l’établissement du Premier-Rubané situé le plus dans l’est et qui était connu était celui qui se trouve dans les espaces avoisinants au sud de Rìvne, dans l’ouest de l’Ukraine. Récemment, ont été découverts deux autres sites (à Mežirìč et à Josipìvka) qui prouvent, que, très tôt, le Rubané avait aussi été présent dans la Volhynie. Il faut donc constater qu’effectivement, les sites les plus anciens du Rubané se montrent encore plus diffusés dans la direction d’est. En ce qui concerne le Rubané des époques postérieures, c’est dans les régions mieux étudiées de la Volhynie que l’on a pu déceler un réseau d’habitats dense et qui s’oriente au fil de petits fleuves. Dans ces époques, la culture du Rubané continue de se diffuser nettement dans les régions de l’est jusqu’à la Dniepr et dans les régions du sud-est tout au long du fleuve Dniestr.The easternmost Early-Bandkeramik settlements. Up to now the most easterly known Early-Bandkeramik settlement was a site on the southern edge of the city of Rìvne in western Ukraine. Recently, two further sites belonging to the beginning of the Bandkeramik culture have been discovered in Volhynia (Mežirìč, Josipìvka). This moves the limit of the known distribution of the Early Bandkeramik still further eastwards. The later Bandkeramik has now been documented in the etter known parts of Volhynia as a dense network of settlements following the minor valleys. Similarly, there is a considerable extension of the area of the Bandkeramik towards the East as far as the DnNajbardziej na wschód wysunięte stanowiska związane z wczesną fazą kultury ceramiki wstęgowej rytej. Dotychczas najbardziej wysuniętą na wschód osadą z wczesnej fazy kultury ceramiki wstęgowej rytej było stanowisko położone na południowych przedmieściach miasta Rìvne na zachodniej Ukrainie. W ostatnim czasie zostały odkryte na terytorium Wołynia dwa nowe stanowiska związane z fazą wczesną (Mežirìč, Josipìvka). Przesuwają one zasięg rozprzestrzenienia wczesnej fazy kultury ceramiki wstęgowej rytej jeszcze dalej w kierunku wschodnim. Późniejsze fazy kultury ceramiki wstęgowej rytej zostały zarejestrowane w niektórych, lepiej zbadanych częściach Wołynia, jako zwarta sieć osadnicza związana z niewielkimi dolinami. Widoczne jest znaczące rozszerzenie osadnictwa w kierunku wschodnim aż po rzekę Dniepr, a w kierunku południowo-wschodnim wzdłuż rzeki Dniestr.Про крайні східні поселення ранньої фази культури лінійно-стрічкової кераміки. Відомим крайнім східним поселенням ранньої культури лінійно-стрічкової кераміки рахувалось до цього часу місцезнаходження на південній окраїні міста Рівне, що на Західній Україні. Проте виявляється, що на Волині існує два інших місцезнаходження ранньої культури лінійно-стрічкової кераміки (Межиріч, Йосипівка). Таким чином межа ареалу ранньої лінійно-стрічкової кераміки зміщується далі на Схід. Що стосується пізньої культури лінійно-стрічкової кераміки, то в краще досліджених районах Волині існує густа мережа місцезнаходжень навколо малих річок. Одночасно окреслюється суттєве поширення ареалу культури лінійно-стрічкової кераміки на схід до Дніпра та на південний схід вздовж Дністра.
5
аль-Шаллал, Ельхам. "Літературний стиль Тауфіка аль-Хакіма". Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво 5, № 1 (21 квітня 2022): 6–19. http://dx.doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255229.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити характерні стилістичні особливості в драматургічній спадщині письменника Тауфіка аль-Хакіма та проаналізувати причини, що їх викликали. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано такі загальнонаукові методи: аналітичний (щоб зрозуміти процес розвитку та формування концептуального фокуса письменника); типологічно-структурні (для вивчення складових письменницьких засобів і художніх прийомів); феноменологічний (для визначення особливостей стилю авторського твору). Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей творчого літературного стилю Тауфіка аль-Хакіма як драматурга. Він формувався під впливом як західної, так і східної цивілізацій: соціально-політичних трансформацій, досягнень культури та мистецтва, релігійного світогляду, що не могло не позначитися на його самобутності. Висновки. Незважаючи на плідні результати Тауфіка аль-Хакіма в галузі літератури та драматургії, європейські письменники й критики не приділяли йому достатньої уваги. Хоча є багато поціновувачів літератури, філософських принципів і поглядів Тауфіка аль-Хакіма, його творчий доробок недостатньо досліджений з огляду на кількість, різноманітність джерел і вчень. Однією з причин цього може бути велика кількість його творів (понад вісімдесят), які він писав протягом шістдесяти років. Більшість його робіт представляє різні етапи освітнього, політичного та соціального розвитку в Єгипті, що ускладнює їх аналіз. На Тауфіка аль-Хакіма впливали як західні, так і східні релігійні, політичні, соціальні й навіть психологічні чинники. Вони становлять деякі з причин, через які Тауфіка аль-Хакіма важко вивчати, якщо критик або дослідник не вибере для аналізу конкретну рису письменника. Тауфік аль-Хакім заклав основу для всіх видів сучасної арабської літератури; його твори виявилися відмінними від літератури, що передувала йому, бо вона йшла по сходах європейської літератури. Отже, він здобув репутацію автора та драматурга, який використовував низку міфічних, історичних і соціальних джерел, різні світові й релігійно-філософські підходи, різноманітні стилі.
6
Shuliak, Antonina. "НАЛАГОДЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ МОСТІВ БРИТАНСЬКОЮ РАДОЮ З УКРАЇНОЮ В РАМКАХ ПОЛІТИКИ ЄС «СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО»". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 245–58. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-245-258.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена налагодженню співпраці країн Східної Європи в рамка програми Східного партнерства у питаннях культури, освіти, мистецтва. Програма Східного партнерства ЄС налагоджує культурні мости між 28 державами-членами ЄС та 6 східноєвропейськими сусідами ЄС – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну – через програми та ініціативи. Підкреслено, що програми ЄС чітко скеровані на використання інтеракцій як інструменту культурної дипломатії, побудови іміджу та бренду держав. А оскільки культурна дипломатія як інструмент «м’якої сили» визнається все актуальнішим напрямком державної політики у зв’язку з необхідністю оперативно вирішувати питання національної безпеки, позитивного міжнародного іміджу, налагодження глобальних комунікацій, то значення програм для підтримки ініціатив в інших державах є вкрай актуальною. Наголошено на значній ролі Британської ради як структури, що є одночасно позавідомчим державним органом, благодійною організацією, державною корпорацією, що значно розширює можливості цієї інституції. Серед найбільш ефективних програм, що куруються Британською радою в Україні є: Креативна Європа (2014-2020), Erasmus+ (2014-2020), Культура і креативність (2015-2018), Culture Bridges (2017-2020), House of Europe (2019-2022). Охарактеризовано особливості та фінансування цих програм. Окреслена тема є автуальною та перспективною для подальших досліджень, оскільки співпраця в межах впровадження Угоди про асоціацію між Україною та ЄС задля сприяння розвитку культури та творчих індустрій, підтримки толерантності та внутрішньої єдності в Україні, а також для промоуції спільних цінностей активно продовжуватиметься у нових проектах та програмах, зокрема у продовжених на 2021-2027 рр. «Креативна Європа», де основним фокусом стануть кроссекторальні проекти – поєднання культури, аудіовізуального сектору, інновацій та сучасних технологій, та Erasmus+, для якої ключові документи програми вже підписані і основною ідеєю буде вивільнення творчого потенціалу особистості, мобільність буде ключовим компонентом.
7
Даниленко, О. М., В. С. Ющик, М. Г. Румянцев та А. А. Мостепанюк. "Особливості росту та стану соснових культур, створених різним садивним матеріалом, у Південно-східному лісостепу України". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 1 (4 лютого 2021): 26–29. http://dx.doi.org/10.36930/40310104.
Повний текст джерелаАнотація:
Встановлено, що для умов Лівобережного Лісостепу України вкрай мало даних щодо особливостей росту лісових культур за участі сосни звичайної (Pinus sylvestris L.), створених різним садивним матеріалом, зокрема сіянцями із відкритою та закритою кореневими системами. Проте це питання на сьогодні є актуальним, оскільки вибір конкретного виду садивного матеріалу під час створення лісових культур має відповідний вплив на продуктивність майбутніх насаджень. Проведено порівняння показників росту лісових культур за участі сосни звичайної, створених сіянцями із відкритою та закритою кореневими системами, за п'ятирічний період їх вирощування в південно-східній частині Лівобережного Лісостепу України. Садіння дослідних культур проведено восени 2015 р. однорічними сіянцями сосни звичайної із закритою кореневою системою, вирощених в умовах відкритого ґрунту та навесні 2016 р. – однорічними сіянцями сосни звичайної із відкритою кореневою системою, вирощених в умовах закритого ґрунту. Схема розміщення садивних місць: для сіянців із відкритою кореневою системою – 2,5×0,7 м; для сіянців із закритою кореневою системою – 2,5×1,0 м. Під час досліджень використано загальноприйняті методики з лісівництва, лісознавства та лісових культур. Доведено, що біометричні показники саджанців (середні висота, діаметр і приріст за висотою) є достовірно більшими в соснових культурах, створених сіянцями із закритою кореневою системою, ніж відповідні їх значення у культурах, створених сіянцями із відкритою кореневою системою. У віці 5 років соснові культури, створені сіянцями із відкритою кореневою системою, характеризувалися такими показниками за ростом: висота – 166 см, діаметр на висоті 1,3 м – 33 мм, приріст за висотою – 44 см, а сіянцями із закритою кореневою системою – 177, 38 і 46 см відповідно. Різниця у відносних значеннях становить 7 % – за висотою, 15 % – за діаметром на висоті 1,3 м, 4 % – за приростом по висоті. Санітарний стан культур, створених сіянцями із закритою кореневою системою, є дещо кращим, ніж культур, створених сіянцями із відкритою кореневою системою – І,2 проти І,3 відповідно. Окрім цього, лісові культури, створені сіянцями із закритою кореневою системою, у трирічному віці відзначалися розвиненішою кореневою системою (мали потужніші стрижневий і бічні корені) порівняно із культурами, створеними сіянцями із відкритою кореневою системою. Ці особливості загалом сприяли кращій приживлюваності й успішнішому подальшому росту створених лісових культур. Результати проведених досліджень доцільно враховувати під час розроблення нових або вдосконалення чинних нормативних актів із ведення лісового господарства в соснових лісах.
8
Антонюк, Галина. "Роль трансферних процесів у становленні української освітньої моделі в період раннього модерну". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 188–98. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Українська школа, початок якої сягає ранніх періодів історії (ХІ–ХІІ ст.), у всі часи свого становлення була відкритою до надбань інших культур. Активне засвоєння елементів іншої культури в українській освіті відбувалося в період XVI–XVIІІ ст., коли більшість етнічних українських земель опинились у чужому державному утворенні – Речі Посполитій. Підпадання під силове поле іноземної культури зумовило зрушення в тогочасній суспільній свідомості, що, в першу чергу, відобразилось у культурно-освітніх рухах. На прикладі навчальних закладів, які діяли на території України в період раннього модерну (Острозький культурно-освітній центр, братські школи, Києво-Могилянська академія), у статті проаналізовано трансфер західноєвропейських освітніх форм у вітчизняний освітній простір. Становлення власної школи відбувалося у непростих умовах конфронтації двох культурно-освітніх традицій: греко-слов’янської (візантійської) із західноєвропейською з посиленням останньої внаслідок потрапляння етнічних українських територій до складу Речі Посполитої. Трансфер західноєвропейських освітніх зразків уможливив розвиток української школи через синтез східних і західних культурно-освітніх традицій, які найвиразніше прослідковувалися в діяльності Києво-Могилянської академії. Успішний досвід Києво-Могилянської академії був використаний українською освітою та педагогікою у наступну часову епоху.
9
Шмігер, Тарас. "Рецензія на книгу". East European Journal of Psycholinguistics 5, № 1 (30 червня 2018): 134–36. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.1.shm.
Повний текст джерелаАнотація:
Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5
У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття.
Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій.
Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно.
Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах).
У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної.
Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности.
Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування.
Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201).
Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).
10
Bilodid, Volodymyr. "Платонізм та арістотелізм як джерело відмінностей внутріш-ньої форми християнських традицій Західної Європи та Візантії доби Середньовіччя". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (5 жовтня 2021): 111–39. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.07.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджуються особливості відношення в Західній Європі та Візантії до грецької філософії в контексті історичного розгортання полярності ментальностей і культур античної Греції та античного Риму, з одного боку, філософських вчень Платона/Плотіна та Арістотеля – з другого. Показано, що ці полярності в перетворених формах проявилися в розділенні середньовічної Європи на християнський Схід (грекомовну та «грекодумаючу» Візантію), як прямого спадкоємця грецької культури, і на християнський Захід, як прямого спадкоємця латинської культури. Засвоєння тут і там християнства через «фільтри» різних ментальностей і культур, у взаємодії з іншими історичними чинниками, призвело до розділення християнства на православ’я («грецьку» Церкву) і на католицизм («латинську» Церкву). Стверджується думка про те, що латинська патристика органічно переросла на Заході в домінацію схоластики, чого не було на християнському Сході, де її повноцінне формування було заблоковано, і де вона залишилася в «пелюшках», в стані протосхоластики. Обстоюється правдивість тези про те, що римо-католицький Захід доби схоластики (IX-XIV ст.), спираючись і на платонізм, і на арістотелізм, успадковує як парадигмальний для своєї теології та філософії епістемно-арістотелівський тип філософування, а православний Схід, за всіх своїх коливань, продовжує як парадигмальну для своєї духовної культури, панівну в античності, платонівську лінію філософування. Через Арістотеля, як «батька» схоластики, її Першофілософа, відбувається інтенсивне «вростання» християнського арістотелізму в культуру західноєвропейців і їх ментальність, перетворення арістотелізму на «внутрішню форму західної цивілізації» (С. Аверинцев).
11
Blyzniak, O. A. "Польська концепція «східного виміру» політики Європейського Союзу". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (14 серпня 2016): 131. http://dx.doi.org/10.15421/171689.
Повний текст джерелаАнотація:
Охарактеризовано передумови вступу Польщі до Європейського Союзу. Оцінено вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на динаміку інтеграційних процесів у Польщі. Проаналізовано підстави значного зацікавлення Варшави у розширенні східного кордону ЄС. Досліджено витоки та еволюцію польської концепції «східного виміру» політики ЄС. З’ясовано цілі ЄС у Східній Європі. Представлено головні аспекти та напрямки реалізації Європейської політики сусідства. Визначено особливу роль Польщі у формуванні та реалізації цієї міжнародної ініціативи. Оцінено вплив самітів ЄС на ключові рішення в рамках міжнародної співпраці в сфері економіки, культури, освіти тощо. Проаналізовано підсумкові декларації самітів. Наголошено на актуальності заходів з підтримки стабільності та безпеки у Центрально-Східній Європі. Доведено, що у вирішенні спільних для ЄС напрямків роботи активну позицію посідає Польща. Проаналізовано польсько-шведський проект програми Східного партнерства. Простежено внесок Польщі в імплементацію східної політики ЄС. Охарактеризовано особливості польської дипломатії у напрямку розширення ЄС на Схід. Визначено роль Варшави як найбільш дієвого промоутера політики східного виміру.
12
Сушко, А. І., та О. О. Каретна. "Формування політичної культури в період модернізму". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 91–96. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.311.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття політичної культури як визначального чинника в соціокультурному житті українського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ століття, запропоновано визначити єдність цінностей та інтересів українського етносу як запоруки для формування політичної нації і власної держави. Ці глибокі соціокультурні зміни помітно впливали на характер мислення більшості людей, по суті традиційний позитивістський світогляд Нового часу змінюється на цінності й ідеали періоду модернізму. Варто розуміти, що рівень політичної культури суспільства, як і окремих груп, індивідів, визначається мірою перетворення ідейно-ціннісних настанов на конкретну політичну дію, а показником рівня політичної культури стає ступінь її інстатущонатзацїї. Це нормативно організоване політичне відношення, що включає всю багатоманітність суспільно-політичних організацій, які формують соціальний інтерес. Поттизащя українського соціуму на базі національної ідеї розпочинається із другої половини ХІХ століття в Австро-Угорській та Російській імперіях. Це період для Європи визначальний, коли на перший план в індустріальному, соціально-культурному розвитку виступають головні суб'єкти Нового часу - політичні нації та їх політичні об'єднання. Усі ці процеси впливали і на становлення політичної культури українського народу. Особливо масштабно вони проявилися під час Першої світової війни, коли визначились всі ознаки і структурні елементи політичної культури нашого народу в даний період, сильні і слабкі сторони його менталітету. Війна супроводжувалася помітним прискоренням процесу трансформації українського етносу східних і західних землях у модерну націю, політична культура якої набуває все більш сучасного вигляду. Загалом, соціокультурні та політичні зміни в Європі, отже, і в Україні, у подальшому суттєво змінили культурно-духовне життя всіх частин України і політичну діяльність партій та груп. Так, український національний рух усе більше в даний період набуває загальнонаціонального характеру й еволюціонує з культурно-просвітницького до національно-визвольного з політичним спрямуванням.
13
Мельник, В. "ПОЛІТИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 7–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2139.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вперше у вітчизняному історико-правовому дискурсі розкривається історіографічний та політико-правовий зміст української політичної традиції фронтиру. Позаяк політична антропологія вивчає насамперед політичні традиції, то фронтирність (політична, етнічна, культурна, юридична) визначена як предмет політико-ан- тропологічного дослідження. При цьому автор звертає увагу на те, що політична антропологія має вагоме теоретико-методологічне значення і для політичної науки, і для юридичної теорії держави та права (зокрема, з точки зору еліто- логії). Отже, із позицій політологічного аналізу політична традиція фронтиру характеризується легітимацією неформальних зв'язків
між компліментарними соціоетніч- ними групами (східні слов’яни-тюр- ки-візантійці) та імперативним психологічним несприйняттям
некомпліментарних соціоетнічних груп (східні слов'яни-тюрки contra германці). З позицій історико-прав- ничого аналізу політична традиція фронтиру сягає корінням надання Римською/Візантійською імперією статусу «федератів» різноетніч- ним племенам Північного Причорномор'я. Автор розглядає феномен етнокультурної компліментар
ності, що з давніх часів забезпечував цивілізаційну близькість східних слов'ян та тюркських кочівницьких племен. Стверджується, що тюркські засади «елю», як общини «вільних людей», вплинули на конституювання українських політичних традицій, заклали підвалини притаманного українській етнічній психології антиінституціоналізму, передували козаччині. Підкреслюється, що політичний розвиток Київської Русі уможливився виключно завдяки творчій кооперації Східної Римської імперії (Візантії) із тюркськими племенами федератів. Прослідко- вується історія взаємин між Римською / Візантійською імперією та тюркськими федератами Південної України. Розкриваються ґенеза та ідеологічні конотації «київсько-руського міфу», «козацького міфу», «річпосполитського нара- тиву», «російської імперської історіографії». Історіографічні екскурси чергуються з авторськими оцінками геополітичного і правничого змісту політичних процесів на українських теренах за часів т. зв. «Київської Русі» та «Козаччини». Артикулю- ється положення про рефлективний характер формування української національної ідентичності протягом XVIII-XIX ст, що цілковито співпав із постнаполеонівським творенням російської ідентичності, розвиваючись на противагу польським візіям «Східних Кресів».
Засадничий висновояк статті - заклик до осмислення візантиніс- тичних і тюркських передумов формування української державності як специфічно фронтирного політи- ко-юридичного феномена.
14
Юрій, Майхрович. "КОНСТРУЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОСТОРУ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ: КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРАКТИКА". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 156–63. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.378.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто процес творення регіональної самобутності в локальному просторі Східної Галичини. Зокрема, на прикладі культури Покуття, Гуцульщини та Бойківщини висвітлено їхню внутрішню диференціацію в межах одного регіону та особливості ідентичності кожного з місцевих ареалів. Особлива увага приділяється проникненню фольклору, обрядів, та побутового життя Східної Галичини в традиційні види мистецтва та сучасну популярну вітчизняну культуру.
Наведено приклади літературних творів, вистав, кінофільмів, анімацій, музичних творів, які тією чи іншою мірою репрезентують вербальні особливості, жанрові ознаки та традиційні елементи народної західноукраїнської ідентичності.
15
Mladenova, Tetiana. "Діалогічні пролегомени культурного ландшафту Криму (український контекст)". Музичне мистецтво і культура, № 26 (25 квітня 2018): 86–98. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-86-98.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – висвітити в культурному ландшафті Криму приклади діалогічної взаємодії між представниками різних культур та акцентувати уяву на українській складовій цього діалогу. Методологія дослідження. У статті використовуються спеціальні культурологічні методи дослідження: історично-ретроспективний (як метод культурної реконструкції), діахронічний, а також формально-логічні методи: аналіз і синтез, індукція й дедукція, абстрагування та ідеалізація. Наукова новизна полягає в розгляданні культурних, зокрема, музичних, процесів, які відбуваються на півострові Крим, з позиції вияву міжкультурних зв’язків. Висновки. Культура Криму презентована як багатоелементна, її синкретичність зосереджена в фольклорі кримських татар як автохтонного етносу. Своїм східним вектором вона була особливо приваблива для митців-пілігримів. Кінець XIX – початок XX століття розглянуто як окремий період в історико-культурній хронології півострова. Особлива увага приділяється вивченню життєвих шляхів і творчості композитора О. Спендіарова та художника І. Айвазовського, чия біографія безпосередньо пов’язана як з Україною, так і з Кримом, і чий саме кримський період життєтворчості яскраво презентує компліментарність та плідність міжкультурного діалогу. У статті підкреслено вплив українського фольклору на композиторську діяльність О. Спендіарова.
16
Литвинов, О. М. "Право як феномен культури: спроба концептуальної самокритики. Стаття перша. Про доцільність постановки проблеми і деякі питання методології та термінології. Частина 4. Про термінологію: новели дослідження (закінчення)". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, № 84 (28 грудня 2018): 24–38. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.84.24-38.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано критичний огляд тлумачення термінопонять, запропонованих уперше в попередніх працях автора в процесі дослідження права як феномена культури. На основі виокремлення імітаційних культур (передусім у правовому сенсі) як «вторинних» доведено необхідність введення нових термінопонять, що більш адекватно передають особливості соціальних (і правових зокрема) процесів у сучасному світі, які розглядаються як етап чи то період, означений в культурно-історичному сенсі як «другий осьовий час». В останній частині статті розглянуто термінопоняття «штучна бідність» (як створена переважно східною–азійською чи то візантійською – за своїми інтенціями владою), «негативна селекція» (як прояв водночас архаїзму та «візантійщини»), «територія нещастя» (як результат постійного панування кримінальної свідомості), «біоп’ютер» (як характеристика типу людини, яка формується в сучасних технологічних умовах, але без досвіду свободи), «нові форми рабства» (як результат криміналізації соціуму), а також сформульовано висновки як підсумки самокритики у вигляді постановки проблем, необхідність осмислення яких є результатом розробленого автором підходу, котрий означено як культурологічний. Одним з основних висновків є той, що стосується конкретизації поняття «люди минулого» в понятті «радянська людина» як тип людини, створений за часів панування тоталітарного режиму.
17
Коцур, Леся. "ЕТНОПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ 1980-Х У 1990-Х РР.: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ". Society. Document. Communication, № 9/2 (28 лютого 2021): 88–125. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-88-125.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено негативним тенденціям, які мали місце в українській етнополітиці наприкінці 1980-х у 1990-х роках. У запропонованій публікації в хронологічному порядку зображено як формувалися осередки етнополітичної нестабільності в різних регіонах України (Крим, Закарпаття, Буковина, Бессарабія, південно-східні області). Висвітлено специфіку тих чи інших проявів міжнаціональної напруги. Особливу увагу приділено зовнішньополітичним чинникам, які мали безпосередній плив на формування небезпечних для України етнополітичних тенденцій. Зокрема, наведено приклади зовнішньополітичного тиску на Україну з боку Російської Федерації через осіб, які належать до числа російської національної меншини, російські національно-культурні товариства та російськомовних українців. Відзначено, що подібні практики простежувались і в зовнішньополітичних діях Угорщини та Румунії, які через національно-культурні товариства угорців та румун активно поширювали в частині регіонів України (Закарпаття, Буковина, Одещина) ідеї автономізації України з елементами сепаратизму. Також стаття дозволяє простежити історію політизації мовного питання та використання цього чинника для розпалювання міжнаціональної ворожнечі, особливо у Криму та південно-східних областях України. Дає можливість скласти уявлення про автономістські прагнення так званих русинських національно-культурних товариств Закарпаття, метою яких була політична дестабілізація України підтримувана ззовні; простежити хорологію громадсько-політичної активності кримських татар та представників інших національностей, передусім йдеться про національно-культурні товариства греків, поляків, євреїв, німців, молдован тощо. Водночас, обмежений обсяг статті не дозволяє висвітлити усю повноту етнополітичного менеджменту 1990-х рр. щодо негативних проявів в етнополітичній сфері. Зазначимо лише, що відновлення міжнаціональної стабільності в регіонах України час від часу вимагало прийняття жорстких рішень з боку центральної влади. Проте такі рішення приймались вкрай рідко, адже у більшості випадків в місцях міжнаціональної напруги проводилась профілактичні роз’яснювальні бесіди, спрямовані на побудову конструктивних відносин між національними меншинами й органами влади.
18
Olenkovskyi, Mykola. "Епіграветт Східного Прикарпаття та епіграветт і східний епіграветт в історичному розвитку". Eminak, № 1(29) (7 квітня 2020): 33–44. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.1(29).377.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наводяться узагальнені висновки щодо розвитку культурно-історичних процесів в епіграветті Східної Європи. Аргументується соціально-історична база походження класичного епіграветту Східної Європи у Східному Прикарпатті (на території України та Молдови) та його поширення у межах Правобережної України. Наводяться дані щодо походження й історичного розвитку східного епіграветту. Надається аналіз східного епіграветту Лівобережної України за окремими археологічними культурами. Висловлюється погляд щодо впливу як класичного, так і східного епіграветту на формування фінального палеоліту та початку мезоліту Східної Європи.
19
Єлова, Тетяна. "Концепції зовнішньої політики Польщі щодо України на шпальтах паризької «Культури»". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 189–95. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.189-195.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються зовнішньополітичні концепції польської політичної еміграції після Другої світової війни, що публікувалися на шпальтах літературно-політичного часопису «Культура», головним редактором якого був Єжи Ґедройць. Найвідомішою зовнішньополітичною концепцією стала ідея про визнання повоєнних східних кордонів Польщі, та примирення поля-ків із своїми сусідами: українцями, білорусами та литовцями. Дана концепція не сприймалася у 1950-1970-х роках ХХ століття ні польською політичною еміграцією, ані політикумом Польської народної республіки. Однак, після перемоги на виборах у Польщі 1989 році «Солідарності» та формуванням нового посткомуністичного уряду, незалежна Республіка Польща взяла ідеї Є. Ґедройця та Ю. Мирошевського за основу своєї зовнішньої політики щодо України. Саме програма розроблена видавцями часопису «Культура» лягла в основу польської східної політки, що успішно розпочала реалізовуватися з початку 90-х років ХХ століття.
20
Admink, Admink, та Людмила Белінська. "ЗМІНА ПОКОЛІНЬ ТА ТРАДИЦІЙ В ІНТЕЛІГЕНТСЬКИХ КОЛАХ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ (Григор Лужницький)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), № 33 (3 травня 2020): 26–31. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi33.284.
Повний текст джерелаАнотація:
У культурному просторі Львова першої пол. ХХ ст. відомим був катехит о. Леонід Лужницький. Належність до духовного стану, шляхетне походження, високі студії, культурні зацікавлення, добірне товариство колег-однодумців утворило специфічну когорту української шляхетної греко-католицької еліти. Свої знання, культуру, досвід Лужницькі передали наступним поколінням. У різких соціальних змінах зуміли зберегти засади доброго виховання, толерантності, розуміння власних дітей, що допомогло зберегти родинний генофонд сповненим людської гідності, впевненості, високої культури. Яскравим прикладом цього є постать Григора Лужницького, який обрав світський шлях, досліджував історію Греко-католицької церкви, мав неабиякий літературний талант, присвятив життя театру та науковій діяльності.
In the educational and cultural space of Lviv in the first half of the twentieth century. the catechite of pr. Leonid Luzhnitsky Spiritual affiliation, noble backgrounds, high-level studios, cultural interests, an associate group of like-minded colleagues formed a specific cohort of the Ukrainian noble Greek Catholic elite. Luzhnytsky passed on their knowledge, culture and experience to the next generations. In sharp social changes they managed to keep the principles of good education, tolerance, understanding of their own children, which helped to keep the family gene pool full of human dignity, confidence and high culture. A striking example of this is the figure of Gregor Luzhnytsky, who deeply chose the secular path, researched the history of the Greek Catholic Church, had remarkable literary talent, devoted his life to theater and scientific activity.
21
Останіна, Г. Г. "Соцреалізм і орієнталізм у «Романі міжгір’я» Івана Ле". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 1 (12 квітня 2013): 33–45. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v1i0.2254.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено східні образи в «Романі міжгір’я» Івана Ле. Помі-чено, що саме східні образи Івана Ле перегукуються з образами «людей на каме-ні» Михайла Коцюбинського. У статті відзначено, що власне орієнталізм Івана Ле репрезентував складність та різноманітність як зовнішніх, так і внутрішніх стосунків між «імперією» та культурою.
22
S.A., Kotenko, and Malysheva A.A. "FEATURES OF STRATEGIES FOR OVERCOMING STRESS SITUATIONS IN ATHLETES ENGAGED IN ORIENTAL MARTIAL ARTS." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 4 (December 1, 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-4-3.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. Identification and analysis of strategies for overcoming stressful situations and decision-making tendencies among athletes involved in martial arts. Methods. The methodological basis of the study is the model of physiological stress by V. P. Dohrenwend and the conservation of resources theory by S. Hobfoll. Twenty students of the Kharkiv State Academy of Physical Culture of the second year of the specialty 017 “Physical culture and sports”, who are engaged in martial arts for 4-13 years, took part in the research. Research methods: “Strategic Approach to Coping Scale” (SACS) by S. Hobfoll in the adaptation by N.Vodopyanova and E. Starchenkova. To clarify the data obtained, we chose the methodology “Decision Making Tendency Inventory” (DMTI) G. Misuraka in the adaptation of A. Yu. Razvalyaeva. For mathematical and statistical data processing, the r-Pearson correlation coefficient in the STATISTICA 12 package was used. Results. The study is devoted to the investigation of the features of strategies for overcoming stressful situations in athletes involved in martial arts. It has been established that the most typical for athletes engaged in martial arts are strategies of assertive, aggressive and impulsive actions, and the tendency to satisficing in decision-making, the least typical – avoidance and antisocial actions. Positive relations between the duration of sports occupation and the tendency to choose avoidance and manipulative actions to overcome stressful situations, the tendency of satisficing in decision-making, negative relations between the duration of sports occupation and the tendency of minimization were revealed.Conclusions. According to the results, athletes involved in martial arts are more characterized by active, constructive strategies to overcome stressful situations, however, there is a tendency to an increase in the tendency to choose passive and indirect strategies as the duration of sports occupation increases. The obtained data can be used in the activities of the Department of psychological support of the educational process of the Kharkov State Academy of Physical Culture.Key words: stress, sports, martial arts, athlete’s personality, coping strategies. Мета – виявлення та аналіз стратегій подолання стресових ситуацій і тенденцій прийняття рішень у спортсменів, що займаються східними одноборствами.Методи. Методологічно дослідження базується на моделі фізіологічного стресу В.P. Dohrenwend та теорії збереження ресурсів С. Хобфола. У дослідженні взяли участь 20 здобувачів освіти Харківської державної академії фізичної культури другого курсу спеціальності 017 «Фізична культура і спорт», що займаються східними одноборствами від 4 до 13 років. Серед них – 9 дівчат і 11 юнаків. Метод дослідження – «Стратегії подолання стресових ситуацій» (SACS) С. Хобфола в адаптації Н.Є. Водоп’яно-вої та Є. С. Старченкової. Для уточнення даних ми обрали методику «Тенденції в прийнятті рішень» (DMTI) Р.Місурака в адаптації А.Ю. Разваляєвої. Математико-статистична обробка даних здійснювалась за допомогою коефіцієнта кореляції r-Пірсона в пакеті STATISTICА 12.Результати. Дослідження присвячене вивченню особливостей стратегій подолання стресових ситуацій спортсменів, що займаються східними одноборствами. З’ясовано, що найбільш характерними для спортсменів, що займаються східними одноборствами, є стратегії асертивних, агресивних та імпульсивних дій, тенденція сатисфізації у прийнятті рішень, найменш характерними – уникання та асоціальних дій. Виявлено позитивні зв’язки тривалості занять спортом зі схильністю обирати уникання та маніпулятивні дії для подолання стресових ситуацій, тенденцією сатисфізації у прийнятті рішень, негативний – з тенденцією мінімізації.Висновки. Згідно з отриманими результатами для спортсменів, що займаються східними одноборствами, більшою мірою характерні активні, конструктивні стратегії подолання стресових ситуацій, проте існує тенденція до зростання схильності обирати пасивні та непрямі стратегії протягом збільшення тривалості занять спортом. Отримані дані можуть використовуватись в діяльності Відділу психологічного супроводу освітнього процесу Харківської державної академії фізичної культури.Ключові слова: стрес, спорт, східні одноборства, особистість спортсмена, копінг-стратегії.
23
Krotova, Oleksandra. "Історія дослідження верхньопалеолітичних пам’яток Півдня України". Eminak, № 1(29) (7 квітня 2020): 9–32. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.1(29).376.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено столітню історію досліджень верхньопалеолітичних пам’яток материкової, степової частини півдня України, результатом яких є створення сучасної повноцінної бази для культурно-історичних і соціально-економічних досліджень доби верхнього палеоліту Східної Європи. Представлено дані про датування та культурну атрибуцію основних пам’яток. Акцентується увага на деяких маловідомих або раніше не досить повно висвітлених фактах, пов’язаних із вкладом тих чи інших офіційних і неофіційних наукових установ і конкретних дослідників у відкриття, дослідження й інтерпретацію пам’яток.
24
Los, S. A., V. P. Samoday, L. I. Tereshchenko та D. Ye Birchenko. "Сучасний стан бука в дослідних культурах і дендропарках північного сходу України та перспективи його використання". Forestry and Forest Melioration, № 136 (25 червня 2020): 46–58. http://dx.doi.org/10.33220/1026-3365.136.2020.46.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено узагальнені результати обстеження насаджень бука лісового (Fagus sylvatica L.), бука східного (Fagus orientalis Lypsky.) та бука кримського (Fagus taurica Popl.) у дослідних культурах і дендрологічних парках північного сходу України. Метою досліджень було визначення придатності видів для створення насаджень різного цільового призначення в регіоні. Оцінено 11 насаджень бука за комплексом показників, зокрема за особливостями росту, якістю стовбурів, станом і репродукційним розвитком. За результатами комплексного оцінювання буки лісовий і кримський визнано перспективними для створення плантаційних культур. Буки лісовий, східний і кримський доцільно використовувати також для озеленення в Харківській і Сумській областях.
25
Nikolova, Nataliya. "Біфуркація Схід–Захід як проекція світоглядної колізії «осьового часу»". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2019): 215–37. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі визначення сутності культурних парадигм Заходу та Сходу. Зроблено смисловий акцент на питанні про причини розмежування західної та східної культурних традицій. Наголошується, що біфуркацію Схід–Захід неодмінно слід пов’язувати з періодом «осьового часу» (VIII–II ст. до н.е.), визначеного К. Ясперсом як центральний момент, вихідна точка світової історії, осягнення смислу якої здатне наблизити до розуміння всесвітньої історії в цілому. З огляду на питання про причини біфуркації Схід–Захід доводиться важливість і продуктивність дослідження Е. С. Кульпіна, який з позицій соціоприродної історії запропонував пояснення феномена поляризації матриць соціальних цінностей Сходу й Заходу й обгрунтував, що ця поляризація була зумовлена першою чергою наявністю двох негативних тенденцій у кліматі Землі періоду «осьового часу» – аридизації та похолодання раннього залізного віку.
Особливу увагу у статті приділено проблемі визначення сутності й з’ясуванню причин поляризації світоглядних цінностей Заходу та Сходу. Доводиться необхідність врахування того, що К. Ясперсу вдалося лише зафіксувати феномен «осьового часу», проте не вдалося його пояснити, тобто показати його значення в контексті «до-осьових» і власне «осьових» культур, що, врешті решт, і призвело до наявності своєрідних «білих плям» – порушених, але так і не розв’язаних питань в його концепції. У зв’язку з цим було показано, що ліквідувати, «закрити» ці «білі плями» дає можливість здійснення компаративного аналізу концепцій двох авторів – К. Ясперса та М. О. Чмихова. Головним здобутком проведення такого роду компаративного аналізу стала ідея про те, що поляризація світоглядних матриць Заходу та Сходу зумовлена реальною загрозою трансформації перевіреної не одним тисячоліттям світоглядної «формули» П>С (домінування у світогляді природних сил над соціальними) на свою протилежність (С>П) саме в «осьовий» період. Більше того – в такий спосіб вдалося пов’язати докорінно відмінний зміст систем соціальних цінностей Заходу та Сходу зі змістом їхніх діаметрально протилежних світоглядних парадигм.
26
Любчук, О. К., та Ю. В. Ярченко. "ДО ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ ТУРИСТСЬКИХ КАДРІВ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 64–70. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентовано увагу на проблемі удосконалення управління підготовкою освітньо-фахового потенціалу туристських кадрів відповідно до світових тенденцій. Конкретизовано теоретичні засади для розв’язання цієї проблеми. До теоретичних засад віднесено авторський підхід до сучасної сутності туризму. Туризм розглядається як сучасна детермінанта суб’єктивної задоволеності життям. Звернено увагу на зміну освітньої парадигми у XXI ст. Зміна освітньої парадигми зумовлена запитами працедавців, трансформацією економіки та суспільства на основі інформатизації та цифровізації. Показано необхідність створення інноваційного комплексу системи вищої освіти на основі університетських освітньо-наукових комплексів у регіоні. Виділено структурні складові частини інноваційного механізму управління підготовкою освітньо-фахового потенціалу туристських кадрів для регіону в умовах пандемії та цифровізації економіки. Виокремлено два складники інноваційного механізму управління підготовкою освітньо-фахового туристського потенціалу. До першої складової частини цього механізму віднесено управління зміною освітньої парадигми до підготовки туристських кадрів на рівні регіону. Другою складовою частиною цього механізму визначено способи активізації інноваційної діяльності з підготовки туристських кадрів для регіону. Констатовано підготовку туристських кадрів у ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» на основі цифрової лабораторії. Відзначено створення цієї лабораторії завдяки проєкту «Демократичне врядування у Східній Україні» (DG East) у співпраці з проєктом USAID «Економічна підтримка Східної України» (ERA). Зазначено діяльність цифрової лабораторії для сприяння розвитку східноукраїнського сектору культури та туризму в Україні за допомогою методів та інструментів віртуального туризму. Надано перелік основних цілей-результатів функціонування цифрової лабораторії для Донецького регіону та Східної України.
27
Поспєлов, С. В., Л. М. Левченко, Т. О. Чайка, А. А. Перепелиця, В. О. Шандиба та К. М. Попова. "ПРОДУКТИВНІСТЬ КУЛЬТУР У КОРОТКОРОТАЦІЙНИХ СІВОЗМІНАХ ЗАЛЕЖНО ВІД ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ Й УДОБРЕННЯ В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (25 грудня 2020): 69–79. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.04.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Уперше для умов Лівобережного Лісостепу України у тривалому стаціонарному досліді на чорноземітиповому слабкосолонцюватому встановлено вплив способів обробітку ґрунту на продуктивність цук-рових буряків, урожайність озимої пшениці, ячменю й еспарцету залежно від фонів їхнього удобрення вкороткоротаційних сівозмінах. Подальшого розвитку набуло питання впливу способів основного обробі-тку ґрунту на водні й агрохімічні його показники, науково обґрунтовано проведення плоскорізної оранки,комбінованого обробітку ґрунту на фоні застосування органічної та мінеральної системи удобрення.Виявлено особливості процесів формування фітоценозів цукрових буряків, озимої пшениці і ячменю, по-ширення в них хвороб залежно від обробітку ґрунту і доз удобрення. Значна роль у підвищенні продукти-вності цукрових буряків, озимої пшениці, ячменю й інших культур сівозміни належить ефективному об-робітку ґрунту й удобренню, що впливає на забезпечення рослин вологою і поживними речовинами упро-довж їхньої вегетації, на формування фіто-санітарного стану посівів. Вивченню цих проблем були прис-вячені дослідження В. Ф. Зубенка, М. К. Шикули, О. Г. Тараріко, А. Д. Балаєва, А. М. Малієнка,С. П. Танчика, Ю. П. Манька, В. М. Якименка, Л. А. Барштейна, І. С. Шкаредного, І. Д. Примака,Я. П. Цвея та інших. Наразі для різних зон бурякосіяння України застосовуються різні системи обробіт-ку ґрунту й удобрення цукрових буряків і інших культур зерно-бурякової сівозміни, які змінюються і удо-сконалюються, зважаючи на ефективність обробітку ґрунту та правильний розподіл добрив між окре-мими культурами в полях сівозміни, а також природно-кліматичні умови конкретного району. Водночасу короткоротаційних сівозмінах система обробітку ґрунту залежно від системи удобрення як під цукро-ві буряки, так і під озиму пшеницю, ячмінь, розроблена й вивчена ще недостатньо. Залишається не-розв’язаним питання ефективності плоскорізного обробітку ґрунту, оранки, комбінованого його обробі-тку відповідно до чергування культур у короткоротаційних сівозмінах. На розв’язання цих актуальнихпитань і були направлені наші дослідження. Польові дослідження проводили у стаціонарному досліді Ве-селоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків На-ціональної академії аграрних наук України упродовж 2013–2016 рр. у короткоротаційних зерно-бурякових сівозмінах із різними способами основного обробітку ґрунту під цукрові буряки, озиму пшени-цю, ячмінь і еспарцет залежно від фонів їхнього удобрення. Основним методом досліджень був польовийстаціонарний дослід, який доповнювався аналізами за загальноприйнятими в агрохімії, рослинництві таземлеробстві методиками. Станція територіально розміщена в Семенівському районі Полтавської об-ласті в Південно-східній частині Лівобережного Лісостепу України. У короткоротаційній плодозміннійсівозміні проведення оранки на глибину 30–32 см під цукрові буряки і плоскорізного розпушення на20–22 см під зернові культури на фоні унесення під буряки N140P90K90 + солома забезпечило найвищу про-дуктивність цукрових буряків: урожайність коренеплодів та збір цукру становили 39,9 т/га та 6,83 т/гавідповідно.
28
Foturnyi, Serhiy. "ВПЛИВ ЗАНЯТЬ ОЗДОРОВЧО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ НА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ЖІНОК ПОХИЛОГО ВІКУ В ОЗДОРОВЧИХ ГРУПАХ". Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, № 34 (5 лютого 2020): 26–32. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.34.26-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Систематизувати дані про впливи рекреаційно-оздоровчої рухової активності на функціональний стан жінок похилого віку, які займаються в оздоровчих групах. Методи. У процесі дослідження нами були використані такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної літератури; педагогічні спостереження, опитування, тестування; фізіологічні методи –фізіометрія, пульсометрія, тономометрія, функціональні проби; методи математичної статистики для обробки кількісних даних. В соціологічному опитуванні, які проводилось на базі Будинку офіцерів міста Чернівці, протестовано 69 жінок віком від 63 до 71 року. Жінки похилого віку відвідували оздоровчі групи з заняттями рекреаційно-оздоровчою направленості. Результати. Під час дослідження у респондентів двох груп визначили провідні мотиви до рекреаційних занять, основні причини відмови від занять. У результаті організованого впливу рухової активності на організм жінок похилого віку, спостерігалася позитивна динаміка: на стан здоров’я випробовуваних, яке характеризується достовірним поліпшенням більшості показників функціонального стану; розроблений зміст програми має суттєвийвплив на психо-емоційний стан і психічні процеси випробовуваних, істотно впливає на рівень рухових здібностей. Висновок. Таким чином, все перераховане вище обумовлює необхідність розробки спеціального змісту рекреаційно-оздоровчих занять для жінок похилого віку в групах здоров’я, що поєднує традиційні засоби фізичної культури з елементами східних оздоровчих систем. Це дозволило визначити ,комплексний підхід до розробки змісту занять в групах здоров’я, що враховує мотиваційні запити і психофізичні можливості жінок похилого віку, дозволить підібрати адекватні засоби фізичної культури та рухової активності і їх раціональне поєднання, підвищити ефективність рекреаційно-оздоровчих занять і забезпечити оптимізацію рівня психофізичного стану жінок похилого віку.Ключові слова: рухова активність, жінки похилого віку, східна гімнастика.
29
Бережник, С. І. "Вплив фестивалю "Sziget" на розвиток культури в Східній Європі". Міжнародний вісник. Культурологія. Філологія. Музикознавство, Вип. 1 (10) (2018): 275–80.
Знайти повний текст джерела
30
Kuchurivskyi, Yurii. "Реквієм К. Дженкінса: минуле і сьогодення жанрової традиції". Музичне мистецтво і культура, № 26 (25 квітня 2018): 122–34. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-122-134.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити особливості творчої інтерпретації жанрової традиції в Реквіємі К. Дженкінса в їх співвіднесеності з провідними стильовими принципами сучасного музичного мистецтва. Методологія. У дослідженні використовується музично-культурологічний підхід до вивчення музичного мистецтва, що дозволяє розглядати реквієм в контексті еволюції його жанрової традиції та її композиторських трактувань в умовах сучасної музичної культури. Музикознавчий метод жанрово-стильового аналізу спрямований на визначення специфічних рис індивідуального композиторського заломлення традицій жанру реквієму в творчості К. Дженкінса, зв'язків реквієму з жанровою традицією католицької заупокійної меси і провідними стильовими показниками сучасного музичного мистецтва. Наукова новизна даної статті полягає у визначенні стильової специфіки Реквієму К. Дженкінса в аспекті індивідуального композиторського трактування реквієму в умовах універсалізації жанрової традиції латинської заупокійної меси в сучасній музичній практиці. Спеціально виділяється мінімалістський комплекс даного твору, який розглядається в якості ведучого стильового фактора, відповідного до художніх принципів музичного мистецтва останньої третини ХХ – початку ХХІ ст. Висновки. У своєму творі К. Дженкінс зберігає жанрову ідею реквієму, але в значній мірі розширює її стилістичні горизонти в дусі постмодерністських художніх пошуків музичного універсалізму. Це виражається в поєднанні традиційних латинських текстів заупокійної меси і поетичних японських джерел XVII – XVIII ст., яке породжує контрастне зіставлення двох типів музичної виразності – динамічної «європейської» і статичної, споглядальної «східної». Поєднуючи в такий спосіб далекі культурні традиції під знаком актуальної для будь-якої культури теми смерті, валлійський композитор йде по шляху універсалізації жанрової ідеї реквієму в умовах сучасних світоглядних установок щодо сприйняття смерті і безсмертя.
31
Рудь, В. С. "Картографування пам"яток трипільської культури регіону Південно-Східної Вінниччини". Археологія і давня історія України, Вип. 4 (17) (2015): 134–39.
Знайти повний текст джерела
32
Миронова, Г. М. "Мова як вияв духовної та матеріальної культури східних слов"ян". Вісник Київського університету. Історико-філологічні науки, вип. 6 (1992): 88–92.
Знайти повний текст джерела
33
Samoilenko, Oleksandra. "Рецензія на наукову монографію Муравської Ольги Вікторівни «Східно-християнська парадигма європейської культури і музики xviii–xx століть»". Музичне мистецтво і культура 23 (30 листопада 2016): 512–14. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-512-514.
Повний текст джерелаАнотація:
монографія О. В. Муравської, в якій у діалогічній співвіднесеності постають «два світи – два типи духовності» (знову згадаємо С. Аверінцева), східний і західний, два часи світової культури – середньовічно-ренесансний і новий та «новітній», дві релігійно-світоглядні системи всередині однієї теїстичної форми, християнства, які взаємодіють різними історико-етнологічними шляхами, переплітаються в різних національних уявленнях про духовне влаштування людини і суспільства.
34
Rusnak, Yuliya. "Передумови зародження одеської піаністичної школи." Музичне мистецтво і культура, № 24 (3 липня 2017): 52–63. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-52-63.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – виявити історичні, об'єктивні і суб'єктивні чинники формування професійної одеської піаністичної школи. Одеська піаністична школа як комплексне явище культури України охоплює історичний період з моменту формування професійної музичної освіти і по теперішній час, включає у себе діяльність видатних художників педагогів, піаністів, випускників і продовжувачів традицій піаністичного мистецтва. У світову виконавську та педагогічну музичну культуру вписані імена носіїв традицій одеської піаністичної школи, серед яких Еміль Гілельс, Яків Зак, Марія Грінберг, Марія Старкова, Марія Рибіцька, Берта Рейнгбальд, Людмила Гінзбург та інші. Методологія. Були використані методи історіографічного дискурсу, мистецтвознавчої аксіології, параметри комплементарного підходу. Наукова новизна. У статті виявлені основні передумови становлення Одеської піаністичної школи: високий загальний рівень культурного життя міста; прагнення місцевих жителів до музичної освіти і домашнього музикування; персональний внесок видатних особистостей у музичне життя міста (М. Воронцов, А. Рубінштейн, Д. Клімов, В. Малишевський); формування професійної освіти, база якої була закладена європейськими музикантами (чехами, італійцями, німцями) - засновниками власних приватних музичних класів з консерваторським рівнем підготовки фахівців; гастрольні концерти і поїздки впливових музикантів-піаністів і композиторів Росії, Східної та Західної Європи. Висновки. Вивчення традицій виконавського мистецтва допомагає зрозуміти художні завдання, які ставлять перед виконавцем композитори через нотний текст. Збереження традицій, творчих досягнень і виразових засобів кращих представників музичного мистецтва, зосередженого в межах навчального закладу, дозволяють виявити автентичну якість саме одеської піаністичної школи, відкривати ту її сутність, що передається наступним поколінням.Ключові слова. Піаністична школа, виконавські традиції, фортепіанне мистецтво
35
Usyk, Alla. "Культура Китаю в дискурсі свободи: Конфуцієвий ритуал". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (18 травня 2018): 51–64. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2017.3-4.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Тема свободи є наскрізною для західної філософської традиції. Питання її тлумачення бентежило філософський дискурс Заходу з часів античності, находило свої варіанти у Середньовіччі, трансформувалося в Нові часи. У сучасному вигляді, але в мультиверсному розумінні, представлено постмодерністською філософською традицією. Автор статті порушує питання розуміння поняття «свобода» східною філософською традицією на прикладі раннього конфуціанства. Відзначається, що розуміння теми свободи у філософії у Давньому Китаю докорінно відрізняється від західного. Пояснюється, що терміна «свобода» в давній китайській традиції власне не існувало. Це поняття розумілося філософськими течіями Китаю як само собою зрозуміле, а щодо конфуціанської традиції воно розчинялось у головних для неї питаннях – про природу людину та способи гідної соціальної взаємодії.
36
Литвин, Ірина. "ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ЕКОСИСТЕМ СТАРТАПІВ У КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ". Молодий вчений, № 10 (98) (31 жовтня 2021): 151–59. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-34.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано міжнародний досвід формування та розвитку національних екосистем стартапів у країнах Східної Європи. Встановлено, що більшість країн регіону з огляду на історичні та об’єктивні економічні причини належать до помірних та скромних інноваторів у Європі. Визначено, що до глобального рейтингу за індексом привабливості країни для венчурного та приватного капіталу потрапила двадцять одна держава Східної Європи. Серед спільних гальмівних чинників для розбудови підприємницьких екосистем у країнах регіону виокремлено: низькі темпи економічного розвитку, недостатні обсяги місцевих ринків капіталу та недостатній рівень культури підприємництва. Виявлено, що неоднорідність розвитку підприємницьких екосистем у країнах-членах ЄС зумовлена різними рівнями розвитку людського капіталу, офіційних та неформальних інститутів підтримки стартапів у передових країнах Європи і тих, які наздоганяють розвинуті країни ЄС. Розвинене інституційне середовище у передових країнах – членах ЄС дає істотну конкурентну перевагу екосистемам таких держав. У статті структуровано сильні та слабкі сторони національних екосистем стартапів, проаналізовано напрями державної інноваційної політики та інструменти її реалізації для формування і розвитку ефективних екосистем стартапів у країнах Східної Європи. На основі огляду наукової літератури, вивчення думок експертів-практиків, міжнародного досвіду успішної розбудови національних екосистем стартапів у країнах Східної Європи проаналізовано можливості його застосування у нашій країні.
37
Чебанюк, О. "Фольклорна семантика фаз місяця в часовому коді традиційної культури східних слов"ян". Слов"янський світ, Вип. 15 (2016): 76–99.
Знайти повний текст джерела
38
Yankova, Mariya. "Мотив хвороби в історії літератури і культури посттоталітарних країн Центрально-Східної Європи". Studia Ucrainica Varsoviensia, № 9 (17 грудня 2021): 219–22. http://dx.doi.org/10.31338/2299-7237suv.9.19.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is dedicated to the issues considered during the international conference “The motive of the disease in the history of literature and culture of post-totalitarian states of Central and Eastern Europe”, which took place on November 6, 2020. The main topics of the speakers were focused on the disease as a weakness in the literature, the trauma of loss, the theme of illness and healing in world literature from its beginning to the present, including the periods of Kyiv Rus, Renaissance, Baroque and Modernism and the traumatic experience in the narratives of the Holodomor, Ukrainian women’s prose and the ability of Ukrainian sacred and decorative, as well as modern women’s art to visualize the disease and help artists overcome their injuries.
39
Мельник, В. М. "ПРИНЦИП КОМПЛІМЕНТАРНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ІСТОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ (СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКИЙ АСПЕКТ)". Знання європейського права, № 3 (6 вересня 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.218.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття висвітлює важливе питання юридичної історії та філософії права - теоретико-методологічні засади вивчення імперських форм державного устрою з позицій принципу компліментарності. По суті, автор розуміє принцип компліментарності як самостійний дослідницький підхід, сприятливий насамперед для широкої сфери імперіологічних студій. Вивчення імперій передбачає насамперед характеристику співжиття та взаємодії народів і територій. Найбільш важливими імперськими об’єднаннями, культурний спадок яких досі справляє вплив на політичну мапу західної частини Євразії, визнаються Візантійська та Перська імперії доби раннього середньовіччя. Принцип компліментарності як методологічний підхід, що відображає кореляцію тези й антитези Г.-В.-Ф. Гегеля, дає змогу встановити межі розповсюдження візантійських (східноримських) політичних традицій у межі Середньої Азії та, навпаки, грані сприйняття середземноморськими народами базових цінностей правової культури Сасанідського Ірану. Політико-правова компліментарність розуміється автором як колективна система переконань. Така система потребує об’єкта компліментарності так, неначе гегеліанська антитеза потребує своєї тези. При цьому принцип компліментарності стверджує: якщо певна спільнота знаходиться в культурній орбіті іншої спільноти (навіть якщо ця певна спільнота веде бойові дії проти умовної «іншої» спільноти), то вона залежить від її ментально-культурного поля. Врешті-решт, саме історичні сусіди-вороги найчастіше перетворюються в друзів-адептів поборюваних спільнот. Взаємно компліментарні спільноти об’єднуються між собою в цивілізаційні надспільноти, котрі юридично набувають імперських форм. Здебільшого нещадно розкритиковане позитивістською історіографією ототожнення цивілізацій та імперій є справедливим. Взаємна фронтирна компліментарність Сасанідської Персії і Східної Римської імперії (Візантії) - найкращий цьому доказ.
40
Тупиця, Михайло. "УТВОРЕННЯ І ПОЧАТКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЯНОЦЬОГО ГРОДСЬКОГО УРЯДУ ТА ІНТЕГРАЦІЯ СЯНОЦЬКОЇ ЗЕМЛІ ДО СКЛАДУ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА В XIV-XV ст." Аннали юридичної історії (The Annals of Legal History) 3, № 1-2 (2019): 105–15. http://dx.doi.org/10.38129/ann.yur.ist.2019.3.1.2.105.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розповідає про впровадження традиційного польського права на території Галицької Русі. Розглядається історіографія проблеми і джерела, які вже були опубліковані, але не залучалися до такого роду досліджень. Автор стверджує, що правові традиції Середньовіччя в Центрально-Східній Європі змогли об’єднати правові культури двох цивілізацій – католицької західної і православної східної. Злиття руської та польської правових культур розглядається на прикладі історії юридичої установи – ґродського уряду. Ґродський уряд обраний автором для того, щоб подивитися, яким чином протікав процес впровадження польських правових інститутів на території Сяноцької землі Руського воєводства. Щоб відслідкувати процес інтеграції правової системи Сяноцької землі проаналізовані джерела та знайдені перші згадки про посади, які до того часу не були властиві тутешнім юридичним практикам. Причини, хід та наслідки інтеграції Сяноцької землі представлені роздумами про роль місцевої та прийшлої аристократії (шляхти). Ключові слова: Сяноцька земля, Сяноцький замок, Сяноцьке самоврядуваня Галичина, Польське королівство. The article tells about the acquisition of traditional Polish law in the territory of Galicia. The historiography of the problem and sources that have already been published, but not involved in this kind of research, are considered. The legal traditions of the Middle Ages in Central-Eastern Europe thus were able in some way to unite the rights of the two civilizations – the Catholic West and the Eastern Orthodox. The merging of the Rus and Polish legal cultures are examined on the example of the history of institutions, and in this case, the main attention was drawn to the castle court. The castle court was chosen to see how the process of introducing Polish legal institutions to the territory of the Sanok Land of the Rus province was proceeding. In order to track down the process of integrating the legal system of the Sanok Land, we analyze the sources and look for the first mentions of those or other offices that were not inherent in the local law before. The reasons for the course and consequences of the integration of the Sanok Land are represented by thinking about the role of the local and alien aristocracy. Understanding the integration process is facilitated by the proposed periodization of historical sources of research. For its establishment, the principle of the availability of the sources and the specificity of their separation after the administrative reform of 1434 is taken. At the same time, the general picture of the composition of the Sanok castle court is presented before and after the reform. The territory of jurisdiction and the scope of authority of this institution are also presented in this article. At the same time, it must be said that often in medieval practices there was a significant personal factor that was associated with the economic and political influence of a particular official. Key-words: Sanok Land, Sanok Castle, Sanok Government, Galicia, Polish Kingdom.
41
Admink, Admink, та Вікторія Фрейдліна. "ФЕНОМЕН ЦІЛІСНОСТІ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), № 33 (3 травня 2020): 48–54. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi33.288.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано проблему співвідношення особливостей сприйняття феномену цілісності з розвитком соціокультурної взаємодії у суспільстві. Розглянуто трансформування погляду на категорію цілісності у різні історичні періоди формування наукового мислення. Виявлено розбіжності у східній та західній моделях сприйняття феномену цілісності. Окремо висвітлено трансформацію розуміння цілісной картини Всесвіту на основі теорій взаємоузгодженості, взаємопроникнення всіх явищ і речей, набування стійкості як природних, так і культурних систем завдяки коеволюції, пристосуванню один до одного. Простежено глобальну тенденцію перетворення людства у полісуб’єктивну цілісну культурну єдність в процесі соціокультурної діяльності.
The article analyzes the problem of the correlation between the perception of the phenomenon of integrity and the development of sociocultural interaction in society. The process of transforming the view on the category of integrity of the inner world of a person in different historical periods of the formation of scientific thought is studied. Discrepancies in the eastern and western models of understanding this phenomenon are revealed. In addition, the article analyzes the trends in the understanding of the holistic picture of the world based on theories of interconnectedness, the interpenetration of all phenomena and objects, as well as the tendency to acquire stability of both natural and cultural systems due to co-evolution, adaptation to each other. The global trend of the transformation of mankind into a multisubjective integral cultural unity in the process of sociocultural activity is tracked.
42
Башуцька, У. Б. "Потенціал вирощування робінії звичайної (Robinia pseudoacacia L.) на порушених землях Східної Німеччини". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 4 (17 вересня 2020): 99–103. http://dx.doi.org/10.36930/40300417.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано результати модельних проектів із розведення швидкозростаючих порід дерев для виробництва відновлюваної сировини в короткому циклі у лісових насадженнях та на рекультивованих після добування бурого вугілля землях Східної Німеччини. Особливу увагу звернено на робінію звичайну, оскільки її рекомендують вирощувати на малопродуктивних і порушених землях, а не за рахунок площі корінних листяних насаджень. На дев'яти дослідних територіях Бранденбурга (Східна Німеччина) проводять випробування нових концепцій культивування робінії звичайної для енергетичного використання деревини. Розробляють шляхи мобілізації раніше невикористаних, але стабільно доступних запасів деревини робінії відповідно до "Національного плану дій щодо біомаси для Німеччини" (2009). Перевагу надають економічно обґрунтованому поводженню з наявними лісовими культурами робінії на малопродуктивних і рекультивованих землях. Встановлено придатність робінії звичайної для вирощування з метою енергетичного використання на малопродуктивних землях із невеликою кількістю опадів. Оцінено потенціал біомаси робінії звичайної у Бранденбурзі, який можна мобілізувати вирощуванням робінії в короткому плантаційному циклі. Інтенсивність росту робінії звичайної була високою вже в перший рік вирощування. Дослідження підтверджують важливість властивостей ґрунту, зокрема води, доступної рослинам, аерації ґрунту та глибини кореневмісного шару для продуктивного росту й розвитку саджанців робінії звичайної. Висока інтенсивність коренепаросткового відтворення робінії є сприятливою для її вирощування з енергетичною метою. Застосування відповідної технології лісозаготівлі для невеликих площ та невеликий річний приріст за діаметром основи робінієвого пагона (на висоті зрізання приблизно 5 см) ускладнюють технологічний процес. Для його оптимізації потрібні короткі транспортні маршрути до споживача та можливості сушіння деревини. Висока щільність деревини робінії зумовлює високу теплоту згоряння її тріски. Робінія звичайна на малопродуктивних землях в умовах низької кількості опадів має високий приріст біомаси у перші п'ять років.
43
Чума, Б. "Міжнародний науковий семінар іспаністів "Іспанія - Східна Європа: географічна віддаленість і культурна близькість"". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія історична, Вип. 46 (2011): 499–502.
Знайти повний текст джерела
44
Куц, Г. М. "Захід та схід: міжконфесійний діалог в українській культурі". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Теорія культури і філософія науки, № 625-2 (2004): 125–29.
Знайти повний текст джерела
45
Куц, Г. М. "Захід та схід: міжконфесійний діалог в українській культурі". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Теорія культури і філософія науки, № 625-2 (2004): 125–29.
Знайти повний текст джерела
46
Куц, Г. М. "Захід та схід: міжконфесійний діалог в українській культурі". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Теорія культури і філософія науки, № 625-2 (2004): 125–29.
Знайти повний текст джерела
47
Лазурко, Лідія. "СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЧАСОПИСУ «PRZEWODNIK NAUKOWY I LITERACKI» У ЛЬВОВІ (70-ті рр. XIX ст.)". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 41–56. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240959.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – показати на підставі історіографічних джерел (історичних досліджень та матеріалів часопису) як відбувалося становлення редакційної політики часопису «Przewodnik Naukowy i Literacki», що видавався у Львові практично протягом усієї доби автономії. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових і спеціально-історичних методів. Дотримано принципи історизму, об՚єктивності та ціннісного підходу до досліджуваних явищ. Коректність вивчення джерельної бази забезпечена застосуванням евристичного методу. Використання історико-генетичного, історико-типологічного та історико-системного методів дало змогу достовірно відтворити і прослідкувати за розвитком феномену наукового часописання в Галичині і отримати коректні висновки. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії досліджуються передісторія та історія становлення та організації львівського журналу «Przewodnik Naukowy i Literacki», значну частину змісту якого займали історичні дослідження. Висновки. Часопис «Przewodnik Naukowy i Literacki», додаток до урядової «Gazety Lwowskiej», що видавався в Східній Галичині рекордно тривалий час – з 1873 до 1919 р. – мав також і тривалу передісторію. Починаючись ще у 50-х рр. XIX ст. як статистично-краєзнавчий додаток, видання трансформовувалося і через два десятиліття стало помітним явищем польської науки та культури. Часопис під керівництвом Владислава Лозінського швидко переріс свої межі і став чинником розвитку польської культури в східногалицькому краї, залишаючись впродовж 70 – початку 80-х рр. XIX ст. важливим джерелом поширення інформації про інтелектуальні здобутки в середовищі зростаючого числа місцевої інтелігенції. Характеризуючи початковий період існування часопису, зазначимо також, що у цей час зміст видання віддзеркалював стан тодішньої польської історіографії.
48
Honcharenko, Vitalii, Iryna Kuzmishina та Larysa Kotsun. "Родина Rosaceae Juss. у природній флорі та культурі Шацького поозер’". Lesya Ukrainka Eastern European National University Scientific Bulletin. Series: Biological Sciences, № 13(362) (9 липня 2018): 75–80. http://dx.doi.org/10.29038/2617-4723-2017-362-13-75-80.
Повний текст джерелаАнотація:
Узагальнено відомості про видовий склад родини Rosaceae Juss. Шацького поозер’я. Серед наведених 59 видів судинних рослин (14,8 % від видів України в цілому) природна флора представлена 40 видами з 16 родів. У різних типах культурфітоценозів Шацького поозер’я трапляються як декоративні, плодові, фітонцидні, фітомеліоративні 19 видів родини Rosaceae, із яких 15 – інтродуценти. Серед екзотів найбільше вихідців із Північної Америки (Aronia melanocarpa (Michx.) Elliot., Amelanchier spicata (Lam.) K. Koch., Padus serotina (Ehrh.) Ag., Physocarpus opulifolius (L.) Maxim.), Східної Азії (Cerasus tomentosa(Thunb.) Wall., Chaenomeles japonica (Thunb.) Lindl., Spiraea japonica L.), Середньої Азії та Кавказу (Armeniaca vulgaris Lam., Malus niedzwetzkyana Dieck ex Koehne., Prunus divaricata Ledeb.). Здатні входити в природні й напівприродні фітоценози Amelanchier spicata, Prunus divaricata, Physocarpus opulifolius, Padus serotina, Rosa rugosa Thunb., Spiraea salicifolia L. Високу фітоценотичну активність проявляє Padus serotina.
49
Ніронович, Ірина. "Просвітницька місія реклами західноукраїнських газетно-журнальних видань (1919–1939 рр.)". Український інформаційний простір, № 2(8) (15 листопада 2021): 234–44. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245889.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто стратегічні і тактичні функції реклами, проаналізовано особливості рекламування у західноукраїнських газетно-журнальних виданнях, які виходили в умовах жорстокого поневолення українців шовіністичною владою Польщі (1919–1939 рр.). Держави Антанти 15 березня 1923 р. визнали право Польщі на Східну Галичину – Львівське, Станіславське і Тернопільське воєводства, які сформувалися ще у підавстрійський період, мали свою регіональну специфіку. Вона виражалася в активному українському національному русі, діяльності національних партій і товариств, розвитку національних пресових органів.
У міжвоєнний період у Галичині виходило майже 700 різних газет і журналів. У багатьох із них, зокрема, у «Ділі», «Центрореклямі», «Громадському Вістнику», «Свободі», «Громадському Голосі», «Ниві», «Вперед» та інших виданнях друкували рекламні повідомлення, які відображали суспільно-політичне, соціально-економічне, культурно-мистецьке життя західноукраїнського краю. Рекламодавці та працівники газет і журналів поглиблювати просвітницько-національну, концептуально-тематичну сутність реклами.
Наголошено, що рекламні повідомлення відповідали на три важливі запитання: що рекламуємо, для кого рекламуємо і як рекламуємо? Потужна просвітницько-національна реклама кооперативного руху під гаслом «Свій до свого по своє!» викликала протидію і негативну реакцію як польських, так і єврейських промисловців. Адже економічне зростання української кооперації сприяло підвищенню ролі українців у політичному житті Польщі, формуванню національної свідомості, незалежницьких державницьких переконань.
На основі аналізу різного виду газетних і рекламних повідомлень зроблено висновок, що реклама – активний політико-ідеологічний, соціально-економічний, мовно-культурний комунікатор. В сучасних умовах російсько-української війни, антиукраїнської інформаційно-психологічної агресії потрібно цілеспрямовано вивчати досвід рекламної комунікації західноукраїнських газетно-журнальних видань. Спираючись на цей досвід, поглиблювати емоційну та раціональну сутність рекламування, щоби формувати в українців національну гідність та соборну ідентичність, сприяти розвитку економіки, соціальних послуг, утвердженню морально-духовних цінностей.
50
Мельник, В. М. "П’ЯТИЙ КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР (553 РІК): ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ПОГЛЯД НА ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЮ СУБ’ЄКТНОСТІ ПАТРІАРХАТІВ СХІДНОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 7–15. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається історико-правовий аспект проведення П’ятого Вселен- ського Церковного Собору в Константинополі (553 р.). Звертається увага на культурні та полі- тико-правові умови проведення цього заходу. Підкреслюється, що Анафеми та Рішення Собору слід вважати юридичними першоджерелами, розуміння сутності яких украй важливе для осмислення візантійської системи церковного та канонічного права. Крім того, важливим міжнародно-право- вим наслідком Константинопольського Собору стало практичне закріплення теоретичної системи пентархії, вперше легалізованої на рівні цілого Християнського Світу спеціальною новелою імпера- тора Юстиніана від 531 року. У рамках П’ятого Вселенського Собору окремі патріархати змогли провести взаємні переговори як із рівні одне перед одним та перед імператором політико-правові інституції. Таким чином, теорія пентархії як система розподілу територіальної юрисдикції все- редині Християнської Церкви між п’ятьма патріархатами призвела до інституціоналізації Рим- ського, Константинопольського, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів. Усі вони керувались канонами Четвертого Вселенського Церковного Собору в Халкедоні (451 рік) та базувались на засадах тринітаризму. Де-юре, Юстиніан Великий перетворив «канонічні» патріар- хати у гвинтики бюрократичної системи Східної Римської імперії. Знаково, що проведення П’ятого Вселенського Церковного Собору в Константинополі припало саме на 553 рік, коли східноримські (візантійські) війська взяли під контроль Італію й частину Іспанії. У той момент юридична теорія пентархії сполучилась із політичною доктриною реконкісти, відповідно до якої Східна Римська імпе- рія прагнула відновити територіальні межі часів першого християнського імператора Констан- тина. Західна Європа стала об’єктом особливої ідеологічної уваги Константинополя. Зрештою, встановити ефективний політичний нагляд над внутрішнім життям колишніх західних римських провінцій було би зовсім неможливо без прямої підтримки Папства. Анафема сирійському несторі- анству та єгипетському монофізитству покликана була продемонструвати папству тотальну без- компромісність імператорського врядування в насадженні єдиного ортодоксального християнства. Правовим фундаментом для цієї дипломатичної гри Юстиніана Великого виступили: новела 531 р., Едикт 536 р., Послання про форму 553 р., Соборні Рішення 553 р. Всі означені документи вступали в дію після особистого підпису східноримського (візантійського) імператора.