Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Сутність соціального капіталу.
Статті в журналах з теми "Сутність соціального капіталу"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-22 статей у журналах для дослідження на тему "Сутність соціального капіталу".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Руда, Т. В. "Соціальний капітал як економічна категорія: сутність та основні характеристики". Митна безпека, № 4 (9 березня 2021): 106–13. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.4.2020.106-113.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню соціального капіталу як економічної категорії. Зокрема, актуалізовано увагу на феноменальності соціального капіталу, що полягає у симбіозі його філософської та економічної природи, яка здатна забезпечувати синергічний ефект під час взаємодії з іншими економічними ресурсами. Наведено аргументи щодо віднесення цієї категорії до сфери економічної науки. Окреслено особливості соціального капіталу як економічної категорії та його роль у процесі функціонування організацій. Наведено характеристику та специфіку формування соціального капіталу на мікро-, мезо- та макрорівнях. Розкрито значення соціального капіталу в контексті забезпечення здійснення ефективного менеджменту як на рівні організації, так і держави в цілому.
Визначено та актуалізовано доцільність розвитку складових соціального капіталу, зокрема, таких як довіра та міжособистісна взаємодія, що безпосередньо впливають на ефективність діяльності організації. Розкрито роль соціального капіталу під час формування репутаційного капіталу організації. Окреслено основні аспекти розвитку соціального капіталу як економічної категорії.
2
Дунська, А. Р., та Г. П. Жалдак. "ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО: СУТНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ". Підприємництво та інновації, № 7 (30 грудня 2019): 56–64. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено концептуальні засади транскордонного співробітництва як напряму євроінтеграційних процесів в Україні та вагомого чинника підвищення рівня регіональної конкурентоспроможності. Дослідження ґрунтується на концепціях конкурентоспроможності, макроекономічної стабільності, теоріях розвитку соціального капіталу та державно-приватного партнерства. Розглянуто сутність транскордонного співробітництва. Здійснено огляд основних механізмів, які дають змогу розвивати зовнішньоекономічні зв’язки у прикордонних регіонах України. Визначено, що забезпечення якісного оновлення економічної складової частини механізму регулювання співробітництва можна здійснювати шляхом підвищення ефективності реалізації функцій, які покладені на нього, а саме покращення фінансового забезпечення розвитку транскордонного співробітництва, заохочення суб’єктів господарської системи регіону до участі в його організаційних та економічних формах через розвиток зовнішньоекономічних зв’язків у прикордонних територіях України. Запропоновано механізм розвитку транскордонної взаємодії, який дасть змогу розвивати зовнішньоекономічні зв’язки у прикордонних регіонах України, підсилить синергетичний ефект від співпраці та допоможе у створенні нових форм транскордонної взаємодії. Поєднання державно-приватного партнерства з унікальними властивостями соціального капіталу дасть змогу отримати такі результати, як створення умов для залучення коштів з міжнародних фондів та донорських організацій у розвиток регіону; формування нової організаційно-інформаційної структури взаємодії органів влади, агентств регіонального/місцевого розвитку, неприбуткових організацій з приватним сектором; сприяння формування позитивного іміджу для залучення коштів міжнародних приватних інвесторів задля активізації транскордонного співробітництва.
3
Vyazova, Rita, and Oksana Ubeyvolk. "Essence, role and functions of social capital as a social phenomen." CulturologicalBulletin: ScienceandTheoreticalYearbookofNyzhniaNaddniprianshchyna (the Lower Dnieper Ukraine) 1, no. 39 (2019): 32–36. http://dx.doi.org/10.26661/2413-2284-2019-1-39-04.
Повний текст джерела
4
Юрченко, Г. М., та Й. С. Ситник. "РЕТРОСПЕКТИВНЕ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТЕОРІЙ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ПОСТЕПІДЕМІЧНИЙ ПЕРІОД". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 4 (63) (29 грудня 2021): 75–80. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/63-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто історичний аспект розвитку наукової думки про місце людини в економіці підприємства та держави. Досліджено питання, що пов’язані з визначенням категорії «людський капітал» у сучасній економіці через ретроспективний аналіз розвитку концепції людського капіталу та порівняно з умовами розвитку вітчизняної економіки сьогодення. Людський капітал проаналізовано як один із найбільш важливих ресурсів постіндустріального соціально-економічного розвитку. Удосконалено визначення та розширено сутність поняття «людський капітал» з урахуванням умов сьогодення. Виокремлено сутність, зміст та особливості людського капіталу та його вплив на розвиток країни, підприємств, а також його значущість у сучасному світі. Проаналізовано сучасні тенденції управління персоналом як людським капіталом підприємства з урахуванням постепідемічних викликів.
5
Syla, T. I. "ДОВІРА В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У ГРОМАДІ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 24–33. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).57.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкривається роль довіри в конструюванні форм і змісту сучасної соціальної роботи в громаді, яка б відповідала актуальному соціальному замовленню. Показано, що соціальна робота в громаді завдяки своїм повсякденним практикам наділена ресурсом трансформації міжособистісної довіри в інституційні форми соціальної довіри і, таким чином, спрямована на розв’язання комплексних соціальних проблем, зумовлених невизначеністю майбутнього в постмодерному суспільстві, що трансформується і переживає багаторівневу кризу. У міждисциплінарному науковому дискурсі феномен довіри “вплітається“ в тематику соціального капіталу та соціального благополуччя як їхня складова, умова і наслідок. Обстоюється думка, що об’єднавчий (від англ. bridging – “той, що будує мости”) соціальний капітал дає змогу мобілізувати додаткові ресурси людських відносин на основі довіри і зв’язків, тобто нарощування соціального капіталу спільноти зміцнює її, забезпечуючи згуртованість людей у громаді. Наголошується на тому, що чим більший радіус довіри (коло осіб чи соціальних груп, що становлять єдину систему довірчих стосунків), тим потужніший соціальний капітал громади. Представлено результати аналізу змісту групових дискусій і поділених рефлексій навколо феноменологічних смислів довіри та чинників, що впливають на становлення довіри і взаєморозуміння в місцевих громадах (дослідження здійснювалося на партисипативній основі під час фасилітації програми “Активні громадяни” Британської ради). На основі використання методології феноменологічного і конструктивістського підходів, методик партисипативного дослідження зроблено висновок про те, що взаємовідносини довіри є сутністю соціальної роботи в громаді і водночас її метою, засобом, принципом і ресурсом, а в контексті професійної діяльності – ще й важливою компетенцією.
6
Nahorniak, H. S. "ТРУДОВІ ЧИННИКИ ЯК СКЛАДОВІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ВІТЧИЗНЯНИХ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РЕГІОНАЛЬНОМУ РОЗРІЗІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (4 листопада 2019): 253–61. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.253-261.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження ролі трудових чинників як важливих складових забезпечення інтелектуального капіталу вітчизняних машинобудівних підприємств у регіональному розрізі, визначено проблеми та шляхи вирішення даної проблеми. В умовах сучасної інформаційної економіки однією з наймогутніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людини. Від обсягу накопичених суспільством знань та ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації залежать ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес.
Загальна тенденція розвитку інноваційних економік, що знаходяться під впливом інформаційної революції, характеризується новим співвідношенням між людським і фізичним капіталом, за яким людський капітал стає пріоритетом в економічному розвитку. Такий елемент інтелектуального капіталу, як людський капітал, може стати конкурентною перевагою країни у цілому, відповідно впливаючи і на окремі підприємства. Особливу роль відіграє людський капітал, впливаючи на розвиток інновацій (поряд з технологіями та капіталом). Розвиток людського капіталу відбувається через адекватне навчання, тренінги, мотивацію у школах, університетах, компаніях, суспільстві, державі. Отже, розвиток інтелектуального капіталу на машинобудівних підприємствах спроможний підвищити їх конкурентоспроможність, дозволяючи знаходити нові можливості для завоювання ринку. Посилення ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку конкурентоспроможності підприємств машинобудування в економіці знань привело до того, що змінилися умови та способи створення доданої вартості: знання, навички людських ресурсів (людський капітал), організаційні та управлінські здібності підприємства, його компетенції (структурний капітал) перетворилися в основні фактори створення нової вартості та фактично синтезували появу інтелектуального капіталу, який можна трактувати як ключовий елемент конкурентоспроможності підприємства, тобто елемент, що формує потенційну конкурентоспроможність.
Розкрито сутність поняття “інтелектуальний капітал”, дано авторське трактування поняття “інтелектуальний капітал машинобудівних підприємств”. Також розглянуто питання впливу трудових чинників на інтелектуальний капітал у машинобудівній галузі України. Визначено основні проблеми, які гальмують формування та розвиток інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Представлено рекомендації щодо ефективного розвитку машинобудівної галузі на засадах формування та розвитку інтелектуального капіталу.
Рекомендовано галузеве партнерство, яке в інтелектуальній діяльності виражається у вертикальній або горизонтальній кооперації, при яких машинобудівні підприємства об’єднують свої зусилля для створення певного продукту для конкретної галузі досліджуваної промисловості.
7
H., Partyn, and Zahorodniy A. "INTELLECTUAL CAPITAL OF THE BUSINESS ENTITY: ESSENCE, COMPONENTS, EVALUATION METHODS." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 45 (March 30, 2022): 30–41. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2022-45-4.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is devoted to the problem of managing one of the most important and at the same time the least studied types of business capital – intellectual capital, which combines intangible resources, intellectual property, opportunities and knowledge and can generate innovation, supporting the continuous process of transforming new knowledge into new goods and services. Despite the importance of intellectual capital in the operation of modern companies, today there is no consensus on its essence, due to the diversity of views of scholars who have studied this issue but are experts in various fields of economic activity, such as management, accounting, finance, marketing, human resource management, etc. The article reveals the essence, components, methods of assessing intel-lectual capital, groups of quantitative and qualitative indicators of its individual components, the system of indicators for assessing human, structural and socio-reputational capital. The vast majority of scholars are of the opinion that intellectual capital comprises three main components, namely human, structural and client capital. However, The International Integrated Reporting Framework, in addition to intellectual capital, provides for separate disclosure in reporting of information on the company's human and social-relationship capital. The framework does not deny that entities may divide capital into other categories, in particular, to include human, structural and reputational capitals in the intellectual capital. According to research, the following methods are most often used among intellectual capital valuation methods: Value Explorer method, which belongs to the group of direct valuation methods; the Market-to-Book method, according to which intellectual capital is determined by the ratio of market and book value of the company's equity; the method of determining the value added value of intellectual capital (VAIC), which belongs to the group of methods of return on assets (capital); Skandia's Navigator method – based on the scoring of a group of indicators. In order to properly disclose information about intellectual capital in the integrated reporting of the enterprise, it must be systematized using quantitative and qualitative indicators of human, structural and socio-reputational (client) capital.Keywords: intellectual capital, essence and components of intellectual capital, evaluation of intellectual capital, human capital, structural capital, social and reputational capital. Статтю присвячено проблемі управління одним із найважливіших і водночас найменш досліджуваних видів капіталу суб’єктів господарювання – інтелектуальним капіталом, який об’єднує його нематеріальні ресурси, об’єкти інтелектуальної власності, можливості та знання і може генерувати інновації, підтримуючи не-перервний процес трансформації нових знань у нові товари і послуги. Розкрито сутність, складники, методи оцінювання інтелектуального капіталу, групи кількісних та якісних показників його окремих складників, систему показників оцінювання людського, структурного та соціально-репутаційного капіталу.Ключові слова: інтелектуальний капітал, сутність та складники інтелектуального капіталу, оцінювання інтелектуального капіталу, людський капітал, структурний капітал, соціально-репутаційний капітал.
8
Bondarchuk, N. V. "ТЕОРЕТИЧНИЙ ЗМІСТ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (26 квітня 2018): 10–18. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.10-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню теоретичного змісту людського капталу та визначення його основних складових. Метою дослідження є визначення теоретичного змісту поняття «людський капітал» як об’єкта обліку та його складових. Встановлено, що центральне місце в процесі переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, яка повинна мати високий творчий потенціал, бути висококваліфікованим професіоналом. Від професіоналізму працівника залежать результати інтелектуальної, інноваційної діяльності та успіхи в інноваційній економіці.
Наведено основні визначення поняття “людський капітал” у працях економістів. Констатовано, що людина та її продуктивні здібності займають центральне місце в психолого-педагогічних та соціально-економічних науках. Відмінності у трактуванні даної дефініції залежать: по-перше, у виокремленні складових людського капіталу (капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність); – по-друге, у сфері використання людського капіталу (економічна, соціальна, психологічна, педагогічна, управлінська, облікова категорія).
Для формування повного уявлення про сутність, особливості людського капіталу та його значимість у різних сферах діяльності суб’єктів господарювання змістовно розкрито елементи досліджуваної категорії. Визначено основні складові людського капіталу серед яких: капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність). В процесі дослідження уточнено функції кожної із складової людського капіталу.
Основними напрямами подальших досліджень є конкретизація облікових принципів і процедур людського капталу, формування єдиних методичних підходів у способах оцінювання людського капіталу.
9
Бабайлов, Василь, та Ярослава Левченко. "УТОЧНЕННЯ СУТНОСТІ КАПІТАЛУ". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 27 (14 листопада 2021): 15. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.15.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 330.14; JEL Classification: D24
Анотація. Капітал – найважливіше поняття економіки. Однак досі існують різні його трактування. Це значно знижує ефективність економічної діяльності. Вся історія економіки і економічної думки свідчить про те, що економіка спрямована на вирішення різних проблем господарської діяльності. При цьому можно виділити п’ять основних груп проблем: осмислення у Доантичну епоху досвіду усієї господарської діяльності (управління як єдності економіки, інженерії, адміністрації і виробництва); відокремлення, визначення в Античну і Середньовічну епохи основних понять суто економічної діяльності; визначення меркантилістами і фізіократами основного джерела створення багатства (вартості), – торгівлі або сільського господарства; визначення різними школами економіки ролі держави у господарській діяльності; визначення важливих аспектів соціальної економіки. Однак серед них існує одна актуальна проблема, яка й досі притаманна навіть декільком групам економічних проблем – це проблема визначення істиного сенсу капіталу. Вона існує ще з часів Аристотеля. Тому у даному контексті представляє інтерес аналіз останніх досліджень і публікацій щодо вирішення поставленної проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що досі нема однозначної думки про істинний сенс капіталу. Головна причина цього в тому, що сенс капіталу шукають тільки у частинах, тільки у окремих елементах формули простого (тобто, натурального), або товарного господарства. Тому й досі відсутнє визначення його важливіших аспектів, якими є сутність і зміст, саме які надають 70% поняття. Метою є встановлення сутності і змісту капіталу. Було вирішено такі задачі: встановлено джерела, причини і особливості появи терміну і поняття «Капітал»; оцінено визначення капіталу як вартості; визначено головне джерело капіталу. Методики дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі були використані такі загальнонаукові та спеціальні методи і прийоми дослідження: порівняльний аналіз наукової літератури та інформаційних джерел на основі методів порівняння, систематизації та узагальнення; узагальнення результатів аналізу і логічна генерація висновків. Результати. Встановлені джерела, причини і особливості появи терміну і поняття «Капітал». Зроблена оцінка визначення капіталу як вартості різними поколіннями економістів; встановлено головне джерело визначення сутності і змісту капіталу – формули простого (тобто, натурального) або товарного господарства; визначена сутність капіталу як грошова і товарна вартості тільки в круговороті; визначений зміст капіталу, який включає три елементи в їх тісному зв’язку в перетворенні: грошової вартості у товарну; товарної в нову товарну; нової товарної вартості у нову грошову. Наукова новизна: вперше встановлені сутність і зміст капіталу. Практична значимість: Визначення сутності і змісту капіталу буде сприяти підвищенню розуміння поняття, сенсу капіталу і ефективності практики господарської діяльності.
10
Pakharenko, Olha, та Fedir Shvets. "ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВИ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, № 20 (30 грудня 2019): 25–33. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-04-25-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтелектуальні ресурси є тим важливим невичерпним джерелом, що здатне продукувати нові рішення назрілих політичних, економічних, соціальних, екологічних проблем. Використання всіх можливостей державної політики, взаємодії державних органів із структурами громадянського суспільства, міжнародними організаціями, застосування міжнародного виходу з аналогічних кризових ситуації надає можливість досягнути безпечного рівня за даним напрямком та створити передумови стійкового соціально-економічного розвитку.
У статті уточнено та поглиблено сутність, функції і структуру інтелектуального капіталу, досліджено та удосконалено теоретико-методологічні підходи до його оцінки. Проведено аналіз основних показників, що мають вплив на рівень науково-технологічної безпеки в Україні.
11
Partyn, H., A. Zahorodniy, and N. Zaiats. "H. Partyn, A. Zahorodniy, N. Zaiats. Socio-reputation capital of an enterprise: essence, components, estimation." UKRAINIAN BLACK SEA REGION AGRARIAN SCIENCE 101, no. 1 (2019): 10–17. http://dx.doi.org/10.31521/2313-092x/2019-1(101)-2.
Повний текст джерела
12
Богашко, О. Л. "Соціально-економічна сутність інтелектуального капіталу та його роль в забезпеченні інноваційного розвитку національгої економіки". Економіка та держава, № 9, вересень (2014): 20–22.
Знайти повний текст джерела
13
Герасименко, Аліна. "БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ: ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ I ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ". Вісник Університету банківської справи, № 2(41) (2 вересня 2021): 40–48. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x2(41)2021249968.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Реалії сьогодення, у яких провадять свою діяльність промислові підприємства і банки, відображаютьнаслідки тривалої соціально-економічної та політичної нестабільності і характеризуютьсятенденціями до формування реальної економічної загрози для країни. У більшості розвинених країнахсвіту промисловий сектор економіки належить до стратегічно важливих пріоритетів державного роз-витку. Ключовими проблемами значної кількості промислових підприємств країн, що розвиваються,і країн, які належать до пострадянського простору, усе ще залишаються застаріла матеріально-технічнабаза, брак доступу до прогресивних технологій, високий рівень енергоспоживання, слабка екологічнапозиція або ж її відсутність тощо. Усе це значно зменшує шанси на повноцінне розкриття виробничо-го та економічного потенціалу підприємств промисловості. Розвиток, підтримка та модернізація про-мислових підприємств на засадах взаємовигідної співпраці банківського та промислового капіталів,у тому числі за допомогою спектра фінансово-кредитних інструментів, є одним з ефективних шляхівполіпшення загальної соціально-економічної ситуації у країні. Однак розробленню таких заходів маютьпередувати розгляд економічної сутності та формулювання принципів банківського кредитування про-мислових підприємств. З’ясовано ступінь висвітлення зазначеної проблематики в науковій літературі,виділено ключові особливості промислового підприємства і специфічні принципи банківського кре-дитування промислових підприємств. Досліджено сутність змістоутворювальних понять банківсько-го кредитування промислових підприємств (зокрема, поняття «промисловість», «промислове підприємство», «кредит», «банківське кредитування» тощо) і запропоновано вдосконалене визначення понят-тя банківського кредитування промислових підприємств, із зазначенням його специфічних принципів.Ключові слова: промисловість, промислове підприємство, кредит, кредитування підприємств, креди-тування промислових підприємств, банківське кредитування промислових підприємств.Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 21.
14
Орлів, Мар’яна. "ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 339–49. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-339-349.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуалізовано проблему низького рівня функціональної ком- петентності державних службовців через декларативний характер вико- ристання стратегічного, компетентнісного та індивідуально-центричного підходів у їх професійному й особистісному розвитку. Досліджено аспекти організації підвищення кваліфікації державних службовців з урахуванням соціально-культурних та психологічно-ментальних характеристик на основі результатів реалізації багатофазної програми “Глобальне лідерство і ефек- тивність організаційної поведінки” та розвідок представників Української школи архетипіки. Обґрунтовано, що основні атрибути лідерства в сучасних суспільствах (харизматичність, партисипативність та орієнтація на команду) зумовлюють необхідність поєднання індивідуально-центричного та систем- но-орієнтованого підходів у підвищенні кваліфікації шляхом запровадження організаційного та діяльнісного навчання в органах державної влади, вико- ристання інноваційних демократичних технологій розвитку персоналу, зо- крема коучингу, для забезпечення ефективності їх функціонування.
Розглянуто питання оцінювання особистісних якостей державних служ- бовців та формування на основі його результатів індивідуальних стратегій професійного розвитку та індивідуальних програм підвищення рівня профе- сійної компетентності. Аргументовано, що сучасна система підвищення ква- ліфікації державних службовців має забезпечувати формування конкуренто- спроможного людського капіталу, як інтенсивного фактора сталого розвитку держави, на засадах поєднання принципів людиноцентризму і прагматизму. Визначено сутність людського капіталу на індивідуальному, організаційно- му й національному рівнях як нагромаджену в результаті інвестування (за раціональним підходом) цінність, здатну до самозростання. Перспективою подальших наукових розвідок визначено дослідження проблем забезпечення ефективності реалізації професійних програм підвищення кваліфікації дер- жавних службовців на замовлення органів влади з урахуванням розглянутих у статті аспектів.
15
Ніколаєва А.М. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВОГО РИНКУ". Економічний форум 1, № 3 (25 вересня 2021): 125–33. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено теоретичні підходи до дефініції «ефективність фінансового ринку» та визначено методологію її оцінки з позиції виконання фінансовим ринком його макроекономічної функції. Проаналізовано та узагальнено основоположні концепції ефективності фінансового ринку, розроблені американськими вченими. Визначено сутність ефективного ринку та виділено форми його ефективності за гіпотезою ефективного ринку Ю. Фами, теорії інвестиційного цінного паперу В. Шарпа, альтернативної гіпотези ефективного ринку Т. Коупленда і Дж. Вестона, концепції витрат фінансового посередництва К. Ерроу, Р. Лукаса та П. Ромера. Обґрунтовано, що не всі висунуті науковцями умови ефективності фінансового ринку дотримуються на реальному ринку. Вказано на суперечність рівняння ефективності фінансового ринку, що визначається як величина, обернена різниці відсоткових ставок по кредитах і депозитах в банківській системі.
Автором обґрунтовано, що макроекономічну ефективність фінансового ринку та її роль у забезпеченні стабільного розвитку соціально-економічних систем, в першу чергу, визначає розподільна (перерозподільна) функція фінансового ринку. Зазначено, що ефективний фінансовий ринок має бути рушійною силою, що стимулює стабільний розвиток і позитивні зрушення в економіці, забезпечуючи підприємства інвестиційно-кредитними ресурсами.
За макроекономічною роллю в ринковій економіці, ефективність фінансового ринку автором визначається як його здатність забезпечувати ефективний перерозподіл ресурсів, спрямовуючи їх в реальний сектор економіки, що призводить до стабільного розвитку соціально-економічних систем. При цьому ефективність фінансового ринку за його розподільною функцією пропонується оцінювати за показником співвідношення суми реально залученого капіталу нефінансовими корпораціями та сукупної ресурсної бази фінансового ринку.
Здійснено порівняльний аналіз впливу стану розвитку основних сегментів фінансового ринку (фондового та кредитного ринків) на економічний розвиток різних країн за ключовими показниками, що надаються Всесвітньою федерацією бірж та Міжнародним Валютним Фондом.
16
Левандівський, О. Т., та Т. В. Циріль. "ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 188–99. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.188-199.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті уточнено сутність і зміст інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств регіону. З точки зору теорії позикових коштів, при аналізі ринку капіталу застосовується неокласична методологія, яка досліджує фактори, що визначають попит, пропозицію і рівновагу на ринку.
Відзначено, що інвестиційна привабливість ‒ найважливіший фактор активізації інвестиційної діяльності в сільському господарстві регіону. Інвестиційна привабливість розглядається як комплексна соціально-економічна характеристика об'єкта з об'єктивних і суб'єктивних факторів, що дозволяє інвесторові прийняти рішення про доцільність інвестування.
Виявлено, що оцінку інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств регіону слід проводити з урахуванням особливостей виробництва, економічного становища, в якому перебуває сільське господарство в даний момент, а також рівня та ефективності державної підтримки. Інвестиційна привабливість містить в собі дві складові: інвестиційний потенціал і інвестиційний ризик, які втілюють в собі цілу низку приватних показників.
Неодмінна умова оптимізації розмірів інвестицій і програмування інвестиційного ефекту відноситься до вдосконалення форм і змісту інвестицій в їх тісному взаємозв'язку.
На основі проведеного дослідження робиться висновок про те, що під дією одних і тих же умов регіону може змінюватися як інвестиційний потенціал, так і інвестиційний ризик. Такий висновок робить поняття «інвестиційна привабливість» основним і представляється нам більш обґрунтованим. Райони, у яких низький потенціал і високий ризик в інвестиційному плані, непривабливі. Але навіть до таких регіонів можуть проявити інтерес інвестори, орієнтовані на інвестиції в вузьку сферу або прийшли на високо ризиковану територію заради того, щоб отримати надприбутки. Так, регіони, у яких найменший ризик, мають найбільший потенціал і навпаки.
17
Toniuk, M., T. Karpova, T. Pishenina та O. Yakovleva. "ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ". Herald of Kiev Institute of Business and Technology 43, № 1 (5 березня 2020): 34–41. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.43.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено сутність, основні особливості інвестицій в аграрний сектор, що зумовлюються специфікою правового стану України, специфікою аграрного виробництва в Україні та специфікою нового світового порядку планування, виробництва, розподілу. Визначено теоретичні та методологічні проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор України. Виділено основні складові сільськогосподарської галузі економіки, в які в Україні, в основному, залучено іноземні інвестиції. Проаналізовано види та деякі характеристики інвестицій, основні проблеми гальмування інвестицій в діяльність сільськогосподарських підприємств. Запропоновано шляхи вирішення існуючих проблем інвестицій в діяльність сільськогосподарських підприємств. Охарактеризовано ризики вкладання інвестицій в діяльність сільськогосподарських підприємств. Проаналізовано динаміку прямих іноземних інвестицій у сільське господарство за період з 2010 по 2017 рр. та їх вплив на основні показники розвитку сільського господарства України. Зроблено висновок, що іноземних інвесторів цікавлять підприємства, які можуть забезпечити за короткий час повернення вкладеного капіталу з отриманням найбільшого прибутку. З огляду на це, більш перспективними в українській економіці для них є не виробництво сільськогосподарської продукції, а її переробка. Сьогодні увага акцентується на необхідності диверсифікації джерел інвестиційного забезпечення аграрної сфери. Виявлено на які види за видами вирощуваних культур розподілилися посівні площі. Визначено ТОП-10 найбільших агрохолдингів за обсягом земельного банку. Виділено основні індикатори інвестиційного розвитку сільського господарства України. Обґрунтовано стратегічну спрямованість залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор економіки України. Зроблено висновок, що недостатня ступінь довіри іноземних інвесторів до України і високий рівень інвестиційного ризику зумовлюють низький рівень надходжень інвестицій, а інвестиційний клімат в свою чергу безпосередньо впливає на основні показники соціально-економічного розвитку держави. Проаналізовано стратегічні цілі, індикатори інвестиційного розвитку сільського господарства України та основні макроекономічні проблеми.
18
Подоляк, С. "Проблеми правового регулювання договору аутсорсингу в Україні". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 138–44. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2039.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проводиться дослідження правової сутності договору аутсорсингу, його місця в законодавстві України. Здійснюється аналіз правової природи договору аутсорсингу на базі авторського підходу до універсальності конструкції господарського договору. Доведено, що правова сутність господарського договору аутсорсингу повністю збігається із запропонованим нами визначенням господарського договору як соціально-правової господарської системи, сформульовано його визначення як правової категорії - господарський договір надання послуг аутсорсингу.
Проведений аналіз наявних, у тому числі в міжнародній практиці, підходів до застосування аутсорсингу дав змогу визначити основні переваги, недоліки, ризики. До основних переваг належать економія часу, зменшення витрат, концентрація керівництва на ключових питаннях, задачах та видах діяльності, підвищення якості робіт, які виконуються, більша пристосованість організації до змін на ринку. Серед головних недоліків визначаються можливість виникнення проблем у координації та контактуванні, питання контролю, ймовірність виникнення конфліктів, забезпечення безпеки даних, залежність від аутсорсера, а також вартість його послуг. Особливістю застосування аутсорсингу є також можливість виникнення ризиків застосування аутсорсингу: недотримання аутсорсером строків, можливість послаблення або втрати контролю над процесом або аутсорсером, фінансовий стан аутсорсера.
Договори аутсорсингу можна класифікувати залежно від різних критеріїв та ознак, що має практичне значення для правового регулювання: за видами аутсорсингу, за формою аутсорсингу; за галузевою належністю діяльності організації; залежно від галузі аутсорсингу; залежно від участі в уставному капіталі; залежно від часу виконання послуг аутсорсингу. Надано рекомендації щодо обрання відповідного рівня процесу аутсорсингу для оцінки ефективності та доцільності його застосування.
Проведений аналіз чинного законодавства у сфері надання послуг довів доцільність виокремлення господарського договору надання послуг аутсорсингу як правової категорії в Господарському кодексі України та його законодавчого закріплення.
19
Yaniv, L. M., та O. A. Zinchenko. "Проблеми дефіциту державного бюджету України і шляхи їх розв’язання". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 144. http://dx.doi.org/10.15421/191615.
Повний текст джерелаАнотація:
У період кризового стану економіки та соціально-економічної нестабільності в Україні дуже гостро постало питання дефіциту бюджету. Протягом останніх років державний бюджет України стикається з такою великою проблемою як дефіцит, що виникає внаслідок перевищення витрат державного бюджету над доходами.Метою написання статті є дослідження наявних проблем дефіцитності державного бюджету України, обґрунтування причино-наслідкових зв’язківки у системі дефіцитного фінансування державної діяльності та розробка шляхів її оптимізації. Під час дослідження опрацьовано наукові праці українських учених та практиків, які вивчають проблеми дефіциту державного бюджету, законодавчі та урядові матеріали. Використано такі загальнонаукові методи: метод пізнання, метод системного аналізу, метод аналізу та синтезу, а також метод порівняння.Розглянуто сутність дефіциту бюджетної системи та причини його виникнення в Україні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні стали спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, не виважена соціально-економічна політика, що і зумовили спад обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу. Це природно спричинило зменшення обсягів фінансових ресурсів у державі і відобразилось на показниках бюджету у вигляді довгострокового дефіциту.Визначено залежність дефіциту бюджету від державного боргу. Встановлено, що існує тісний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, у свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.Установлено зв’язки дефіциту бюджету для економіки країни. Виявлено наслідки підвищення відсоткової ставки, що, з одного боку, знижує інвестиційну привабливість на внутрішньому ринку країни, з іншого – підвищує іноземну валютну привабливість фінансових інвестицій країни. Значні інвалютні потоки призводять до зростання боргової залежності країни і, як наслідок, – зростання курсу валют, скорочення чистого експорту товарів та зниження показників інвестиційної діяльності. Таке скорочення є причина зниження рівня продуктивності праці й реального доходу в усіх його формах, що провокує зниження довіри інвесторів, а отже, скорочення іноземних інвестиційних програм і виведення капіталу за кордон.Обґрунтовано шляхи подолання бюджетного дефіциту, що полягають у вдосконаленні податкової системи, залученні до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення, забезпеченні фінансової підтримки малого та середнього бізнесу, посиленні відповідальності суб’єктів господарювання, зміцненні контролю за виплатою державних коштів, реформуванні видаткової системи, удосконаленні нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу.Наукова новизна дослідження полягає в установленні причино-наслідкових зв’язків бюджетних дефіцитів для наукового обґрунтування бюджетного менеджменту в період структурних перетворень економіки.Практичним результатом є визначення шляхів реформування бюджетної системи України та її переходу до інвестиційної моделі.Перспективним напрямом подальших досліджень у цій сфері є розробка на основі причино-наслідкових зв’язків моделі бюджетного процесу, здатної виявити ризики дефіциту та мінімізувати їх вплив.
20
Кузнецова, Наталія. "БЕЗПЕКОВА СКЛАДОВА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ". Економіка та суспільство, № 37 (29 березня 2022). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2022-37-22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено концептуальні основи безпекової складової людини, особливості її становлення та розвитку у міжнародному масштабі. Визначено складові “безпеки людини” та основні чинники, що стримують і гальмують заходи з посилення безпекової складової людини у різних суспільствах. Обґрунтовано залежність розвитку та функціонування людського капіталу від рівня безпеки людини з позиції існуючих загроз та джерел їх виникнення. Охарактеризована сутність і значення політичної, соціально-економічної та інформаційної безпеки людини, визначено їх вплив на формування системи безпеки і захисту людського капіталу. Запропоновано включити безпекову компоненту до всіх стадій функціонування людського капіталу, що сприятиме посиленню системи захисту і збереження людського капіталу на стадіях його формування, відтворення, розвитку і використання.
21
Семененко, Олена. "ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК СОЦІАЛЬНА ПІДСИСТЕМА КУЛЬТУРИ ПІДПРИЄМСТВА". Economy and Society, № 22 (15 грудня 2020). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2020-22-41.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюється одна з проблем культури підприємства - її соціальна підсистема, організаційна культура. На основі теоретичного дослідження проаналізовано сутність понять «культура організації» і «організаційна культура», встановлено змістовне співвідношення між ними і зроблено їх розмежування. Посилено доказ, що культура організації являє собою матеріальний і духовний потенціал підприємства, а основою її розвитку є весь сукупний капітал підприємства. Особлива увага приділена організаційній культурі, як невід’ємному елементу культури організації, що відбиває духовно світоглядний стан, майстерність і мистецтво управління персоналом. Стверджується, що організаційна культура не лише унікальне управлінське, соціально-психологічне явище, а й дієвий інструмент для впровадження тактичних і стратегічних рішень, який здатний забезпечити конкурентостійкість та конкурентоздатність підприємства.
22
"Хаврова К.С. ПОБУДОВА МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ТОРГОВЕЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ". TRADE AND MARKET OF UKRAINE, № 47 (1) 2020 (2 липня 2020): 17–25. http://dx.doi.org/10.33274/2079-4762-2020-47-1-17-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета — визначити сутність управління торговельним підприємством в умовах інтелектуалізації діяльності та побудувати модель «розвиток підприємства через інтелектуалізацію діяльності», яка містить послідовні етапи. Методи. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових методів: узагальнення, порівняння, побудови та структурно-функціонального аналізу. Результати. Під час дослідження для побудови моделі управління торговельним підприємством в умовах інтелектуалізації діяльності було розкрито сутність поняття «торговельне підприємство» та визначено роль торгівлі в соціально-економічному розвитку. У процесі дослідження виокремлено такі риси торговельного підприємства, як властивість, ознака та походження. З наведених визначень обґрунтовано, що торговельним підприємствам притаманні окремі природні риси підприємства будь-якої галузі, що розвивається, відповідно до моделі «розвиток через інтелектуалізацію діяльності», а саме: відповідність головному принципу (сталість динамічного розвитку) — безперервності; відповідність мети (прибуток і створення позитивної вартості); відповідність суті — системна взаємодія для задоволення потреб споживачів; відповідність змісту — провідна роль персоналу (через інтелектуалізацію діяльності) для досягнення мети розвитку. Визначено, що торговельним підприємствам притаманні всі природні риси розвитку будь-якого підприємства. При цьому з урахуванням певних особливостей розвитку галузі та її ролі для розвитку виробничих підприємств, економіки загалом і зокрема соціальної сфери, керованість розвитком торгових підприємств також є природною фазою, яка передбачає виконання сукупності послідовних дій, спрямованих на досягнення результату — отримання прибутку шляхом задоволення потреб споживачів у товарах і послугах. Сутність управління торговельним підприємством в умовах інтелектуалізації діяльності представлено через управління інтелектуальним потенціалом персоналу та управління інтелектуальним капіталом підприємства. Побудовано модель управління розвитком торговельного підприємства в умовах інтелектуалізації діяльності, яка спрямована на аналіз матеріальних, фінансових та інформаційних потоків. Обґрунтовано, що будь-яка інтелектуалізація діяльності підприємства без участі людини втрачає сенс моделі управління розвитком підприємства. Тому як рушійну силу для розвитку підприємства розглянуто персонал. Запропонована модель дає можливість використовувати комплексний підхід не тільки в запровадженні локальних змін окремих аспектів діяльності підприємства, а й у розробленні цілісного механізму її реформування — від визначення концепції до отримання ефективного результату Ключові слова: торговельні підприємства, торгівля, інтелектуалізація діяльності, персонал, розвиток, система управління, модель.