Добірка наукової літератури з теми "Суспільна еволюція"

У статті здійснено незаангажований ідеологічною упередженістю аналіз процесу еволюції традиційних форм харчування українського народу від найдавніших часів до сьогодення з урахуванням всіх історичних, локальних та соціокультурних чинників впливу, в тому числі й інших культур. Досліджено базові автентичні риси системи харчування стародавніх слов’ян та подальші трансформаційні зміни смакових уподобаньукраїнського народу з проекцією на соціально-економічні реалії того чи іншого історичного періоду у вітчизняній культурі. У глобалізованому світі національні традиції харчування є не лише чинником самобутньої ідентичності, а й унікальним явищем міжнаціональної комунікації. Це повною мірою стосується і української традиційної кухні, процес формування якої має багатовікову історію та сягає своїм корінням у прадавні часи. У ході проведеного дослідження встановлено, що першоосновою культури харчування українців була господарська складова, яка класифікується як традиційне рільництво, що являло собою низку атрибутивних елементів. Доведено, що на еволюцію традиційної системи харчування українців вплинули особливості як економічного, так і суспільно-політичного характеру. Традиційна українська кухня має свої характерні риси, які істотно відрізняють її від інших кухонь. Для неї характерним є значне вживання борошняних виробів та часте використання пшона. Основними способами приготування страв є варіння і тушкування над смаженням, соління – над коптінням. Хлібна, борошняна їжа урізноманітнювалася переважно рибою, грибами, лісовими ягодами, овочами, молоком і значно рідше – м’ясом. Особливимибезалкогольними і алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. З’ясовано, що горілка з’явилася у XV ст. Традиційним для української кухні є нарізне вживання овочів, а не їх подрібнених сумішей. Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів. Притаманне щоденне вживання рідких гарячих перших страв та свинини, сала і яєць. Для всіх регіонів України характерне широке використання столових буряків та страв з них. У статті використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний, типології, класифікації, проблемно-хронологічний, об’єктивності, багатофакторності, які дозволяють вивчати складні суспільні явища, конкретні події й факти в їх динаміці.

Мета статті — виявити актуальні концепції авторів, що досліджують сучасну аудіовізуальну культуру, аби усвідомити загальні засади її функціонування, розкрити особливості компонентів та зумовленість станом сучасного суспільства. Методологія дослідження. Під час розгляду предмета дослідження були використані загальнонаукові методи: порівняльний — зіставлялися та порівнювалися погляди різних науковців щодо суспільних процесів сьогодення та місця аудіовізуальної культури в них для більш об’ємного та об’єктивного висвітлення досліджуваного явища; методи аналізу і синтезу — предмет розкладався на компоненти та здійснювалося їхнє вивчення окремо задля того, аби наприкінці розвідки сучасна аудіовізуальна культура розглядалася як багатомірне суспільне явище; історичний — для простеження концепцій авторів щодо еволюції екранної культури та її засад. Наукова новизна статті пояснюється вивченням з нового погляду сучасної аудіовізуальної галузі як невіддільного елементу культури, засновуючись на думці українських та закордонних науковців. Висновки. У статті проаналізовано підходи авторів до вивчення культурних та екранних процесів задля висвітлення особливостей існування аудіовізуальної культури в сучасному суспільстві. Розглянуто концепції щодо телебачення та його ролі в соціумі, еволюції різних видів екранного дійства та їхні зв’язки з розвитком людини, а також запропоновано зв’язок сучасного звукового супроводу з такими поглядами на сутність кіно. Окрім цього, розкрито наукову думку щодо специфіки використання звукового елементу аудіовізуальних творів у сучасному контексті та зв’язок екранної культури з технологіями з культурних та мистецьких позицій. Також були досліджені наукові підходи до сучасних суспільних процесів як до контексту функціонування аудіовізуальної сфери.

У науковій статті досліджено еволюцію правового регулювання цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб. Обґрунтовано, що інститут цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб у своїй еволюції пройшов декілька етапів, які співпадають із відповідними етапами кодифікації законодавства України, серед яких доцільно виокремити: 1) етап зародження правового регулювання інституту надання права на шлюб, під час якого відповідні суспільні відносини регулювалися нормами звичаєвого права (ХVІІ ст. – початок ХХ ст.); 2) етап правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного законодавства УРСР, який характеризувався віднесенням компетенції щодо «зниження шлюбного віку» до юрисдикції органів місцевого самоврядування (початок ХХ ст. – 2002 р.); 3) етап комплексного правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного та цивільного процесуального законодавства України, особливістю якого є перехід цивільної юрисдикції щодо розгляду справ про надання права на шлюб до суду, а також визначення цивільної процесуальної форми розгляду даної категорії сімейних справ (2002 р. – до сьогоднішнього часу).

Устатті розглядається вплив просвітницьких, ліберальних, позитивістських ідей на світогляд та наукову творчістьвидатного історика. Зокрема шляхом аналізу наукової спадщини В. П. Бузескула показано наявність усіх елементів позитивістської моделі історіописання в його працях: віра у суспільний прогрес, визнання історичного процесу закономірним, багатофакторним, розробка теорії суспільної еволюції. У цьому відношенні його варіант не відрізнявся від загальноєвропейського прототипу. Історик закликав інших дослідників дотримуватися принципу об’єктивності та активно використовувати принцип системності та метод аналогії, що набули культового значення у позитивістській дослідницькій методиці. Ліберальні переконання В. П. Бузескула найяскравіше проявилися під час революційних подій 1905–1907 та 1917–1920 рр. публічним засудженням вченим смертної кари та інших видів репресій. Його просвітницькі уподобання сконцентровані у словах вченого про надзвичайну важливість науки, освіти і культури для розвитку суспільства.

Стаття присвячена розгляду сутності основних засобів саморегулювання майнових цивільних відносин і їх інструментальних особливостей в аспекті процесу еволюції. Встановлюється, що першим нор- мативним соціальним регулятором суспільних відносин в доправову епоху виступило табу як заборона певної поведінки. При цьому в юридичній літературі висловлюється думка, що однією з перших сформувалась заборона перешкоджати доступу членів групи до мисливської здобичі. Автор формує висновок, що джерелом табу виступав страх перед невідомим. Відповідні заборони формувались індиві- дуумами самостійно як реакція на зовнішні небезпеки в чому знаходили прояв їх самоорганізація і нормативність відповідного регулятора. Визначається, що табу стало передумовою формування звичаю як усталеного правила поведінки. При цьому еволюція звичаю демонструє те, що засоби саморегулювання майнових відносин випередили виникнення засобів їх централізованого регулювання. До виникнення права звичай мав соціальний характер і вже виступав інструментом упорядкування суспільних зв’язків майнового характеру. У свою чергу формування права як феномену надало певним звичаям правового характеру, оскільки на ранніх стадіях розвитку держав саме звичай отримав офіційне визнання. Лише згодом державні утворення почали активно використовувати нормативно-правові акти для регулювання майнових відносин. Виникнення договору пов'язують з виникненням приватної власності. Встановлюється, що цей засіб саморегулювання майнових цивільних відносин став найбільш прогресивним. Його перевагами є те, що він здатен індивідуально регулювати практично будь-які відносини. Автор доходить висновку, що формування односторонніх актів як засобів саморегулювання майнових цивільних відносин супроводжувалось розвитком конструкції юридичних осіб. Однак, в подальшому виникли нові інструменти правового регулювання одностороннього характеру, які врегульовували відносини, що в силу специфіки не могли упорядкову- ватись договором.

У статті, на основі аналізу архівних документів, статистичних даних і спогадів, із застосу­ванням біографічного методу, здійснено реконструкцію біографії неординарного греко-католицького священика Лева-Миколи Бурнадза в умовах різних державно-політичних систем першої половини ХХ ст. Простежено формування світогляду у священичій родині та під час навчання в Коломийській гімназії, підкреслено кристалізацію національної самосвідомості, що спонукала до військової служби в армії Авст­ро-Угорщини й Українській Галицькій армії. Вказано на еволюцію світогляду у післявоєнний час як один із факторів вибору стану священика-целебса. Проаналізовано душпастирську та суспільну діяль­ність о. Л.-М. Бурнадзав селах Пациків і Сілець, містах Городенка і Станиславів. Припускається, що су­спільно-політичні погляди священика були синтезом центристської національно-демократичної та консервативної християнської суспільної течій. Встановлено, що під час насильної ліквідації УГКЦ він відмовився перейти до РПЦ, за що був репресований і загинув на засланні. Уточнення наступними до­слідниками окремих деталей біографії о. Л.-М. Бурнадза сприятиме підготовці документів для беати­фікаційного процесу. Ключові слова: чотар австрійської армії, поручник УГА, священик-целебс, сотрудник, адмі­ністратор парохії, ісповідник віри