Статті в журналах з теми "Сумарні характеристики"

Застосована розроблена авторами раніше оптимізаційна модель визначення необхідної кількості автомобілів у складі збирального-транспортного комплексу при збиранні врожаю зернових для умов зернового господарства Карлівського району Полтавської області. Для визначення розрахункових параметрів, залежних від умов господарства, які входять у вираз для цільової функції побудованої оптимізаційної моделі, а саме середньої кількості заявок на обслуговування в одиницю часу і середнього часу очікування кожної заявки, розроблена розрахункова методика. Вихідні дані для визначення цих розрахункових параметрів об’єднані в три групи параметрів, які характеризують умови збирання врожаю зернових у даному господарстві, визначають характеристики зернозбирального комбайну, і характеристики транспортного засобу (автомобіля).З використанням методів теорії масового обслуговування знайдено таке співвідношення кількості збиральної і транспортної техніки у складі збирального-транспортного комплексу, яке забезпечує мінімальні сумарні витрати (відповідають цільовій функції моделі, що раніше запропонована), що обумовлені простоєм комбайнів і витратами на утримання автомобілів.Визначено, що отримана за критерієм сумарних витрат оптимальна кількість автомобілів у складі збирально-транспортного комплексу відповідає збільшеній їх кількості у порівнянні з прийнятою кількістю автомобілів за розрахунковою методикою. Встановлено, що зі збільшенням кількості автомобілів сумарні витрати від простоїв комбайнів і автомобілів спочатку знижуються, а потім зростають.

Основними заходами, прийнятими на автомобільному транспорті в останні роки і спрямованими на підвищення ефективності виробництва, підвищення продуктивності праці, були: організаційні заходи для збільшення використання транспортних засобів, більш повне використання їх вантажопідйомності та місткості, скорочення порожніх пробігів, розробка оптимальних схем перевезення вантажів, вдосконалення технології організації перевезень, підтримання ритмічності вантажно-розвантажувальних робіт за добу. Подальший розвиток та вдосконалення автомобільного транспорту вимагає підготовки кваліфікованих інженерно-технічних працівників, які мають сучасні передові засоби організації, планування, впровадження, аналізу транспортного процесу. Важливим завданням організації перевезень є вибір ефективних транспортних засобів, які найкраще відповідають конкретним умовам. Технічні та експлуатаційні характеристики автомобіля визначаються організацією перевезення та сукупністю його експлуатаційних властивостей: вантажопідйомність, використання ваги, швидкісні характеристики, економія палива тощо. Метою роботи є вирішення взаємопов’язаних задач щодо визначення спеціалізації та вибору пропускної здатності рухомого складу, що забезпечує низькі транспортні витрати та високу продуктивність автомобіля. Виходячи з конкретних умов, можна встановити взаємозв'язок між відстанню перевезення вантажу, величиною його щоденного споживання, вартістю вантажу та оптимальною вантажопідйомністю рухомого складу, при якій сумарні витрати, що складаються з витрат на перевезення вантажу, вартості матеріальних засобів в обігу та капіталовкладень в рухомий склад й складське господарство, досягають мінімуму.

Проблема водневої енергетики – найактуальніша в паливно-енергетичній галузі й геології зокрема. Сумарні запаси паливних ресурсів досить великі, до того ж щороку стають відомими нові поклади викопного палива. Перспективним напрямом у розвитку енергетики є використання водню як палива. Водень – висококалорійний газ, який може знайти застосування в багатьох сферах промисловості. Великою перевагою водню є те, що в разі його спалювання утворюється лише пара води. Отже, водень також є екологічно чистим паливом. Сучасні технології відкривають доступ до використання нетрадиційних джерел енергетики, що засвідчує: абсолютного дефіциту енергетичних ресурсів на планеті поки що немає. До важливих стратегічних напрямів геологічної науки належать прогнозно­пошукові системні технології комплексних досліджень, де складовою частиною комплексу методичних рішень уперше в пошуковій практиці використовується водень.Перехід до водневої енергетики перспективний ще й тому, що водень – універсальна енергетична сировина. Потреба в такому паливі дуже актуальна, якщо врахувати, що основне джерело забруднення повітря в містах – продукти неповного згоряння вуглевмісного природного палива. Важливе завдання науки – прогнозування, пошуки та розроблення економічно вигідних способів добування і використання водню. В Україні є водневі дегазаційні структури з великим потенціалом у відкладах протерозою та фанерозою. Комплексний аналіз геологоструктурних, гідролого­гідрогеологічних матеріалів, що виконується впродовж майже 30 років у межах наукових фундаментальних і прикладних досліджень на пошукових об’єктах з метою обґрунтування картування перспективних місць для закладення параметричних і промислових свердловин на питні й термальні води, вуглеводні (ВВ), дегазаційних свердловин у зонах розвитку газодинамічних явищ у шахтних виробках, дав змогу встановити просторово-кількісні характеристики вуглеводневих родовищ та їхніх еманаційних газових індикаторів: Rn, Tn, He, CO₂ та H. І як показала практика, такий підхід уже на попередньому етапі досліджень дає змогу не тільки аргументовано визначити ступінь зосередження перспективних площ нафтогазоносних областей, відбракувати майже непродуктивні ділянки, а й виявити аномальні площі концентрацій одного з головних енергетичних компонентів – водню як відновлюваного енергетичного джерела кругообігу речовини в природі і як детонатора геодинамічних явищ у шахтних виробках, що призводять до катастроф і людських жертв.

Метою даного дослідження було вивчення клініко-нозологічних характеристик постраждалих з політравмою, яким надається медична допомога в умовах притрасової районної лікарні.Розглянуто 188 випадків надання медичної допомоги постраждалим із політравмою внаслідок ДТП в умовах притрасової районної лікарні м. Ізюма протягом 2007–2013 рр. У загальному масиві дослідження переважали ті, які вижили, — 58,51 %. Усіх постраждалих було поділено на групи за кількістю пошкоджених анатомо-функціональних ділянок, а також за ознакою пошкоджених анатомо-функціональних ділянок.Виявлено, що найбільша кількість постраждалих в обох масивах мали пошкодження двох анатомо-функціональних ділянок. Сумарна кількість та питома вага постраждалих у масивах з пошкодженнями двох і трьох анатомо-функціональних ділянок дуже близька й визначає клініко-нозологічну характеристику масиву за даною ознакою. Питома вага померлих у кожній групі за ознакою пошкоджених анатомо-функціональних ділянок значно зростає зі збільшенням показника кількості пошкоджених анатомо-функціональних ділянок. Переважають неостеогенні пошкодження.

Мета – встановлення особливостей епідемічного процесу COVID-19 в Україні в період другої хвилі підйому її захворюваності. Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз епідемічного процесу COVID-19 в Україні на початку 2021 р. та під час нового підйому захворюваності (другої хвилі) за матеріалами офіційної звітності. Результати досліджень та їх обговорення. Перша хвиля епідемічного процесу COVID-19 в Україні тривала до кінця перших 2 тижнів 2021 р. Починаючи з 7-го тижня року, можна констатувати підйом захворюваності 2-ї хвилі з максимумом на 13-14-у тижні (тижневі показники захворюваності становили 271,7-276,3 на 100 тис. населення); із 15-го тижня (через 1 тиждень після введення з 5 квітня 2021 р. локдауну в більшості регіонів України) почалося її зниження; із 21-го тижня 2021 р. можна говорити про припинення другої хвилі підйому захворюваності. Захворюваність на COVID-19 достовірно корелювала у часі із загальною захворюваністю на ГРВІ (r=0,88±0,05), і можна опосередковано говорити про гіподіагностику COVID-19. Мінімальні щотижневі показники смертності від COVID-19 спостерігалися на 6-7-му та 22-му тижнях року (2,0 на 100 тис. населення), максимальні – на 14-15-му тижнях (7,1 на 100 тис. населення). Сумарна летальність протягом 01.01-06.06.2021 р. зросла з 1,8 до 2,3 %, а щотижнева летальність протягом 17-22-го тижнів стабільно перевищувала 4,0 % та мала тенденцію до зростання. Серед пацієнтів вікових груп 60-69 років та 70 років і старше наприкінці другої хвилі сумарна летальність перевищувала значення середнього показника серед загальної кількості пацієнтів (2,33 %) відповідно в 1,6 та 4,8 разу. Частка пацієнтів, в яких методом ПЛР підтверджено діагноз COVID-19, коливалася від 4,8 до 33,4 % з найменшими рівнями, починаючи з 18-го тижня, на тлі значного зниження захворюваності другої хвилі. Висновки. Можна говорити про прискорення передачі SARS-CoV-2 під час другого підйому захворюваності на COVID-19 в Україні порівняно з першою хвилею. За результатами епідеміологічного аналізу офіційних статистичних даних, за період нової епідемічної хвилі (7-20-й тижні) не відбулося значних змін особливостей епідемічного процесу цієї інфекції, за винятком його різкої інтенсифікації, що призвело до перевантаження системи охорони здоров’я, зростання летальності (головним чином за рахунок пацієнтів віком від 60 років, на яких припадало 81,72 % летальних випадків при їх частці серед захворілих 29,15 %). Показники сумарної летальності підвищувалися через 2-3 тиж після зростання співвідношення кількості захворілих до кількості госпіталізованих до рівня 2,7 та вище. Дані офіційної статистики щодо захворюваності на COVID-19 занижені. За епідеміологічними ознаками підтвердження збільшення вірулентності SARS-CoV-2 не виявлено.

На основі використання авторської методики проведено історико-краєзнавчу та туристично-рекреаційну характеристику локалізації, історико-архітектурного стану й атрактивного потенціалу збереженого Пнівського замку, що розташований у Надвірнянському районі Івано-Франківської області. Здійснено аналіз за допомогою комплексно-системного алгоритму, що поєднує чотири групи описових складових, у межах кожної з яких додатково виділяється ще по п’ять елементів: природно-географічна (орографічна специфіка побудови пам’ятки, гідрологічна характеристика призамкової території, наявність об’єктів природно-заповідного фонду, витвори садово-паркової архітектури й сумарний тип ландшафту); історико-культурна (історична значимість, фізична збереженість, культурна цінність, архітектурний стиль та використаний тип оборонної системи пам’ятки); інфраструктурна (транспортна доступність, наявність закладів готельно-ресторанного профілю, ступінь музеєфікації й сувеніризації об’єкта); рекламно-інформаційна (інтегрованість у тематичні й загальнотуристичні маршрути, показники проведення туристичних фестивально-подієвих заходів, рівень рекламного забезпечення та поширеності матеріалів, науково-дослідницька вивченість, насиченість інформацією мережі Інтернет).

Авторами на основі теоретичного узагальнення і робіт, пов'язаних з компонуванням типових елементів, розглянуті задачі покриття і типізації комутаційних схем. Серед методів компонування виділяють два характерних класи. До першого класу відносяться такі, в яких здійснюється розбиття комутаційної схеми на блоки з урахуванням таких обмежень, як число елементів в блоках, число зовнішніх вихідних роз'ємів блоків, сумарна площа. Другий клас утворює методи, в яких крім конструктивних характеристик утворюються і їх функціональні характеристики. Вони виникають на етапі переходу від функціональних і логічних схем до комутаційних схем орієнтованих на задану систему елементів, складаються в призначенні елементів логічної схеми в типові модулі із заданого набору. Даний клас називають методом покриття або задачами компонування типових блоків. У статті розглянута задача покриття, приведені набори класів осередків і розглянутий варіант різнотипних елементів, які пов'язані між собою. У задачі типізації розглянуто розбиття комутаційної схеми на частини за критерієм оптимальності – мінімуму номенклатури частин розбиття і за критерієм оптимальності – максимуму однотипності використовуваних осередків. В якості математичної моделі використовували теорію графів, зіставивши конструктивні елементи комутаційної схеми вершинам графа, а електричні з'єднання ребрам графа.

Актуальність теми дослідження. Проблема погіршення екологічної ситуації стає все більш актуальною. Тому пріоритетним напрямком є використання екологічно чистих продуктів. Постановка проблеми. На сьогодні недостатньо наукової інформації про компонентний склад різних рослин, тому необхідно знайти нові джерела для виділення природних активних сполук та отримання різних продуктів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації у відкритому доступі, включаючи літературу про поліфенольний склад абрикосових побічних продуктів, отриманих шляхом екстракції водою. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Інформація про компонентний склад спиртового екстракту абрикосових вичавків є дуже обмеженою. Постановка завдання. Вивчення комплексної характеристики компонентних профілів екстракту абрикосових вичавків (Prunus armeniaca L.) залежно від використовуваних систем розчинників. Інгібуюча ефективність рослинного екстракту не досліджена. Виклад основного матеріалу. Вивчено комплексну характеристику компонентних профілів екстракту абрикосових вичавків (Prunus armeniaca L.) залежно від використовуваних систем розчинників. Отримано екстракти пропан-2-оломта сумішшю силікону і пропан-2-ол абрикосових вичавків характеризуються методами ІЧ, УФ-спектроскопією та газовоюхромато-мас-спектрометрією (GС/MS). Показано, що значно різні класи сполук та їх кількість були екстраговані різними системами розчинників. Різні розчинники повинні бути використані для вивчення характеристик різних композицій активних сполук у різних хімічних технологіях. Найбільш ефективним розчинником для сумарних екстракційних сполук з абрикосових вичавків була суміш пропан-2-ол та D5. Підтверджено наявність альдегідів та терпових спиртів у екстрактах абрикосових вичавків. Екстракт вичавків абрикоса досліджено як новий екологічно безпечний леткий інгібітор атмосферної корозії сталі. Протикорозійні властивості оцінено масометричним методом. Висновки відповідно до статті. Відходи абрикоса (Prunus armeniaca L.) є перспективними для його подальшого вивчення та використання сировини як джерела біологічних активних речовин у розробці нових функціональних продуктів. Це попереднє дослідження дає уявлення про ізоляцію основних активних компонентів, присутніх у вичавках абрикоса, а також сприяє розробці біологічно активних сполук із сировини.

Стаття присвячена аналізу основних проблем та перспектив ефективної організації доставки вантажів в розподільчій системі постачань. За результатами аналізу літературних джерел установлена необхідність забезпечення надійного транспортного процесу та визначення його характеристик, що дозволить розробляти науково обґрунтовані заходи щодо підвищення ефективності транспортно-логістичних процесів. Проведене імітаційне моделювання функціонування розподільчої системи в Дніпропетровській області за допомогою AnyLogic дозволило встановити доцільність використання на розвізних маршрутах автомобілів середньої вантажопідйомності та визначити оптимальну кількість розподільчих складів. Аналіз залежності витрат на транспортування вантажів від параметрів розподільчої системи свідчить, що існують такі значення загальної кількості складів, кількості розподільчих центрів, вантажопідйомності автомобілів задіяних у перевезеннях, за яких загальні сумарні витрати мають мінімум.

У статті висвітленні актуальні питання своєчасної діагностики гострих тонзилофарингітів у дітей. Особливу увагу приділено своєчасній діагностиці гострих тонзилофарингітів стрептококової етіології. Як додаткові параклінічні критерії підтвердження стрептококової природи гострих тонзилофарингітів обрані показники клітинної ланки імунітету (вміст у периферичній крові CD3, CD4, CD8, CD22). Достатні показники чутливості (80 %) та специфічності (81,3 %) дозволяють використовувати комплексні клінічно-імунологічні показники (вміст CD8-лімфоцитів > 10 %, CD3-лімфоцитів > 30 %, CD22-лімфоцитів < 18 % у периферичній крові) із сумарною оцінкою клінічного стану за шкалою Мак-Айзека ≥ 4 бали для підтвер-дження стрептококової природи гострих тонзилофарингітів у дітей.

Предметом вивчення в статті є процеси представлення пояснень для персоналізованих пропозицій в рекомендаційних системах. Метою є розробка моделі інтерфейсу пояснень до рекомендацій, що враховує зміни інтересів користувачів з часом. Завдання: визначення елементів темпорально-орієнтованого інтерфейсу пояснень для рекомендацій на основі структуризації існуючих підходів до представлення пояснень; розробка моделі інтерфейсу пояснення, що враховує темпоральну динаміку вимог користувача. Використовуваними підходами є: підходи до побудови рекомендацій на основі схожості вибору користувачів та предметів користувацького попиту. Отримані наступні результати. Сформульовано вимоги до інтерфейсу пояснень з темпоральними характеристиками. З урахуванням запропонованих вимог визначено структурні елементи представлення пояснень, що дають кількісну та якісну оцінку рекомендацій. Запропоновано модель інтерфейсу для представлення пояснень в рекомендаційній системі з урахуванням змін інтересів споживачів у часі. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному. Запропоновано модель візуального інтерфейсу для представлення пояснень в рекомендаційній системі з урахуванням темпоральної динаміки вподобань користувачів. Модель містить у собі групи візуальних та інтерактивних елементів. Візуальні компоненти відображають кількісні та якісні показники для поточного рекомендованого предмету, що показують динаміку продажів або рейтингів по інтервалам в рамках заданого періоду часу, а також сумарні зміни за цей період. Інтерактивні компоненти інтерфейсу дають можливість користувачеві визначити період часу для побудови пояснень, а також ступінь деталізації у часі темпоральних характеристик пояснення. Практична перевага запропонованої моделі полягає в тому, що сукупність статичних і динамічних показників, а також можливість коригування темпоральних параметрів дозволяють задовільнити критеріям прозорості, довіри, результативності та переконливості щодо пояснень до рекомендацій і, тим самим, створюють умови для підвищення кількості лояльних споживачів та відповідного збільшення продажів рекомендованих предметів

Мета роботи. Вивчення токсикометричних характеристик 4-карбоксиметилпіридинію гексафторосилікату як потенційного антbкарієсного препарату в гострому експерименті на щурах при пероральному введенні.Матеріали і методи. Проведено дослідження гострої токсичності 4-карбоксиметилпіридинію гексафторосилікату на 48 щурах-самцях лінії Вістар масою 180–200 г. Основним критерієм кількісної характеристики токсичності 4-карбоксиметилпіридинію гексафторосилікату була ЛД50, яка визначалася з використанням методу найменших квадратів. Розраховано такі показники небезпеки: 1/ЛД50 – обернена величина середньосмертельної дози (абсолютна токсичність), ЛД84/ЛД16 – діапазон смертельних доз (зона гострої токсичної дії), 1/(ЛД50 – S) – сумарний показник токсичності та S – функція кута нахилу (варіабельність смертельних доз). Статистичну обробку отриманих результатів проводили з використанням програми «StatPlus 2009» (компанія AnalystSoft, США, 2009).Результати й обговорення. Результати визначення гострої токсичності 4-карбоксиметилпіридинію гексафторосилікату показують, що ця сполука при пероральному шляху введення належить до III класу токсичності (помірно токсичні сполуки). З огляду на варіабельність смертельних доз, вивчений гексафторосилікат можна зарахувати до сполук, які не становлять високої потенційної небезпеки виникнення та розвитку отруєння. Розрахункові показники токсичності та небезпеки 4-карбоксиметилпіридинію гексафторосилікату показують, що він не становить особливої небезпеки і для людини. Висновки. Гостра токсичність 4-карбоксиметилпіридинію гексафторосилікату в експерименті на щурах при пероральному шляху введення становить 481,28 мг/кг, що дозволяє віднести це похідне до III класу токсичності (помірно токсичні сполуки).

У статті обґрунтовано статус тональності як текстової і модальності як логіко-граматичної категорії. Проаналізовано складники тональності – окремі тони: основний, який є носієм ідеї твору, та локальні, підпорядковані детермінанту. Розмаїття тонів складає текстову поліфонію, що є сумарною тональною характеристикою.

Підвищення енергоефективності свинарників-маточників при плануванні реконструкції маєпрактичне значення для виробництва. Це пов’язано з тим, що в Україні функціонують свинарські ферми і комплекси, які проєктувалися переважно за будівельними нормами 1995 року. Метою робо-ти було обґрунтувати екологічно безпечний спосіб підвищення енергоефективності приміщення дляутримання підсисних свиноматок та розробити алгоритм його визначення. У розв’язанні поставле-них завдань застосовано загальнонаукові (експеримент, аналіз, синтез) методи досліджень. Визна-чено геометричні, теплотехнічні та енергетичні характеристики свинарника-маточника. Установ-лено, що приміщення характеризується високим значенням (0,54 м-1) показника компактності. Вод-ночас теплоємність масова огороджувальних конструкцій у розрахунку на 1 м3 вентильованогооб’єму становила 0,08 МДж на 1 0 К, що свідчить про недостатню теплостійкість приміщення. Урезультаті за середньодобової температури зовнішнього повітря взимку мінус 2,9 0С температурау приміщенні знижувалася до 16,7 0С або була на 1,3 0С нижче мінімально допустимого значення згі-дно з нормативом ВНТП-АПК-02.05. За таких температурних характеристик приміщення уста-новлено вірогідно більше значення середньої живої маси поросяти при відлученні у весняний та літ-ній періоди відповідно на 0,19 та 0,29 кг порівняно із зимовим періодом (p<0,05 і 0,01). За такої умо-ви збереженість приплоду поросят була більшою на 3,8–4,6%. Обґрунтовано економічну ефектив-ність зовнішнього утеплення стін екологічно безпечним теплоізоляційним матеріалом Технофасефект товщиною 50 мм. Розроблено алгоритм для визначення енергоефективності свинарника-маточника. Її визначають за сумарним показником річного споживанням енергії, вираженої укВт•год, розділеної на добуток з вентильованого об’єму і коефіцієнту річної оборотності одногостанкомісця. Визначено, що теплова ізоляція стін опалюваного приміщення сприяє покращенню йогоенергетичних характеристик на 23,2 % з терміном окупності 39,3 місяця. Крім цього, теплова ізо-ляція відіграє важливе природоохоронне значення – економить 21,15 тис. кВт/год питомих витраттеплової енергії, що еквівалентно 7,42 т умовного палива.

Скраплений природний газ (СПГ) – компактна форма транспортування природного газу (ПГ). Основною задачею впровадження технології виробництва та поставок скрапленого природного газу є забезпечення стабільного розвитку енергетики. Найбільш актуально це для європейських країн. По мірі розширення ринку скрапленого природного газу розвивається інфраструктура його поставок. Будуються нові термінали по зрідженню та регазифікації СПГ. Однак на Чорному морі немає терміналів СПГ. Поставки ПГ здійснюються з Росії. Для диверсифікації поставок Румунія в Констанці та Україна в Одесі планували будівництво СПГ-терміналів. На практиці прогрес в цьому напрямку практично відсутній. В даний час на планеті в 42 країнах є біля 120 терміналів по прийому СПГ (не враховуючи декількох десятків запланованих або тих, що будуються). Сумарна потужність діючих терміналів перевищує 850 мільйонів тон, що в два с гаком рази більше глобальних потужностей по скрапленню газу. Скраплений природний газ, що поставляється, як правило, використовується в якості палива. У Європі якість споживаного газу регулюється на федеральному рівні, в той час як в США вона визначається на місцевому рівні. Виникає необхідність стандартизувати вимоги до якості СПГ, що виробляється на заводах та поступає до споживача. Ця задача не менш актуальна для України. Основною характеристикою якості газу є його теплотворна здатність. В континентальній Європі прийнята інша класифікація природних газів: низькокалорійний газ (L-газ), висококалорійний (H-газ) та E (проміжний сорт), встановлені європейським стандартом EN437. Достатньо розповсюдженою характеристикою якості СПГ є число Воббе. Фізичний зміст цього індексу полягає в тому, що при однаковому тиску гази з однаковим числом Воббе дадуть однаковий приплив енергії. Для того, щоб продавцеві можливо було вигідно продати свій товар, вироблений з урахування всіх умов та існуючих норм, а споживачу – одержати товар відповідної якості або довести його якість до необхідних характеристик, необхідно розробити загальні вимоги до СПГ, що будуть визнаватися у всьому світі

Розглядаються результати комп’ютерного моделювання характеристик вторинного випромінювання (ХВВ) моделі тактичного безпілотного літального апарату (БпЛА) у метровому, дециметровому та сантиметровому діапазонах хвиль. Аналізуються конструктивні особливості тактичного БпЛА як вторинного випромінювача у різних діапазонах хвиль. Описано цифрові моделі поверхонь елементів конструкції тактичного БпЛА. У залежності від електричних розмірів елементів конструкції БпЛА для моделювання використовувались різні електродинамічні методи. Наводиться їх стислий опис. Демонструються діаграми зворотного вторинного випромінювання (ДЗВВ) БпЛА та окремих металевих і діелектричних елементів його конструкції у трьох діапазонах хвиль, на двох ортогональних поляризаціях. Аналізується вклад елементів конструкції у сумарний розсіяний сигнал. Проводиться порівняння медіанних значень ефективної поверхні розсіювання (ЕПР) у азимутальних секторах для моделі тактичного БпЛА, крилатої ракети та винищувача у метровому, дециметровому та сантиметровому діапазонах хвиль. Наведені дані дозволяють оцінити можливості радіолокаційних станцій (РЛС) різних частотних діапазонів щодо виявлення і супроводження тактичних БпЛА.

For the first time, systematic studies of the structural and functional properties of macrozoobenthos of Lake Zakіtne were conducted. A taxonomic list of macroinvertebrates with their zoogeographical characteristics is given. According to the results of research, 3 types of benthic invertebrate groups were identified and described, of which Oligochaeta-Chironomidae type were the most widespread. Only two species were common to all found groups: Einfeldia longipes and Glyptotendipes glaucus of Chiromonidae family. The calculated biotic indices indicate a fairly high degree of use of existing biotopes by macroinvertebrates, as well as the predominance of species characteristic of the α-β-mesosaprobic zone.The variety of ways and mechanisms of feeding of benthic invertebrates is shown. Collectors, scraper collectors, sedimentators, filter feeders, shredders, predators, as well as macroinvertebrates with an indeterminate feeding type were identified in the trophic structure by the predominant type of feeding. The number of species, as well as their representation in trophic groups, varied in different years, yet 54-73% of them were nonpredatory forms.According to the obtained data, the components of the energy balance for macroinvertebrates were calculated. The active participation in the production of organic matter of Chironomidae larvae (from 29 to 62% of the total production of nonpredatory and predatory forms) is indicated. In some years, Ephemeroptera and Mollusca were actively involved in production. The largest flow of energy passed through insects (Ephemeroptera, Trichoptera) and leeches. Attention is drawn to the role of predators, which can significantly reduce the production of groups. High production and food ration of predators do not allow to ignore them when calculating the production of the entire zoocenosis.In average, during the vegetation season, the total production of nonpredatory and predatory benthic invertebrates was 77,89 kJ/m2, and the predator's food ration was 61,80 kJ/m2.Key words:macroinvertebrates, taxonomic structure, trophic structure, community, production, food ration, energy balance. Вперше проведено систематичні дослідження структурно-функціональних властивостей макрозообентосу озера Закітне. Наведено таксономічний список макробезхребетних з їх зоогеографічною характеристикою. За результатами досліджень виявлено та описано 3 типи угруповань донних безхребетних, з яких найбільшепоширення отримали олігохетно-хірономідні комплекси. Лише двавиди виявилися спільними для всіх знайдених угруповань: Einfeldia longipes і Glyptotendipes glaucus (родина Chironomidae).Розраховані біотичні індекси свідчать про достатньо високий ступень використання існуючих біотопів макробезхребетними, а також про переважання видів, що характерні для α-β-мезосапробної зони.Показанарізноманітність способів і механізмів живлення донних безхребетних. У трофічній структурі угруповань за переважаючим способомживлення було виділено збирачів, збирачів-шкребачів, седиментаторів, фільтраторів, подрібнювачів, хижаків, а також макробезхребетних із невизначеним типом живлення. Кількість видів, а також їх представленість утрофічних групах в різні роки була неоднакова, але на 54–73% це були мирні форми.За отриманими даними було розраховано складові енергетичного балансу за макробезхребетними. Вказано на активну участь упродукуванні органічної речовини личинок родини Chironomidae, яким належить від 29 до 62% від сумарної продукції мирних і хижих форм. В окремі роки в продукування активно включалися одноденки та молюски. Найбільший потік енергії проходив через комах (Ephemeroptera, Trichoptera) і п’явок. Звернуто увагу на роль хижаків, які можуть суттєво знижувати продукцію угруповань. Високапродукція і раціон хижаків не дозволяють нехтувати ними при розрахунку продукції всього ценозу.Підраховано, що в середньому за вегетаційний період сумарна продукція мирних і хижих донних безхребетних дорівнювала 77,89 кДж/м2, а раціон хижаків складав 61,80 кДж/м2.Ключові слова: макробезхребетні, таксономічна структура, трофічна структура, угруповання, продукція, раціон, енергетичний баланс.

З метою вирішення дослідницьких, інформаційних та тренажних завдань для уніфікації моделей діяльності бойових обслуг, необхідним є врахування вимог наочності і доступності при збереженні можливості проведення аналітичних і експериментальних досліджень. Для визначення ступеня відповідності зазначеним вимогам різних поєднань методів побудови моделей, визначені можливі варіанти групування методів. На основі морфологічного аналізу різних варіантів поєднань методів моделювання діяльності обслуг автоматизованого командного пункту показано, що для комплексного вирішення поставлених завдань раціональним є доповнення існуючої методики методом структурно-алгоритмічного аналізу та методом узагальнених мережевих моделей діяльності. Виходячи з аналізу застосовності відомих характеристик діяльності операторів для моделей діяльності зі змінною структурою в якості основних показників для порівняльної оцінки моделей обрані число операційних і вирішальних елементів алгоритму, сумарна динамічна інтенсивність дій, нормовані коефіцієнти стереотипності, логічної складності, очікувань, часові та імовірнісні показники і ступінь їх відхилення від початкових значень.

Розглядається питання забезпечення теплового режиму анодного блоку магнетрона шляхом заміни системи повітряного охолодження на систему рідинного охолодження. Стверджується, що система рідинного охолодження найбільш підходяща для магнетронів, які в даний час передбачають систему повітряного охолодження, однак не розраховані на тривалу роботу в складі промислових мікрохвильових установок. Організація системи рідинного охолодження дозволить магнетрон працювати тривалий час без перегріву і в сприятливих умовах, при яких виключено забивання частинками і пилом поверхні теплообміну і виникнення перегріву поверхні анодного блоку. Основним елементом розроблюваної системи рідинного охолодження є сорочка охолодження, що представляє собою кільцевий канал з теплопровідного матеріалу. Сорочка охолодження кріпиться безпосередньо на анодний блок, при цьому ступінь стиснення поверхонь і товщина повітряного зазору повинні забезпечити мінімальне сумарне термічний опір. Для визначення коефіцієнтів тепловіддачі отримана емпірична залежність, яка відображає той факт, що при охолодженні анодного блоку раціональними є в'язкі і в'язкісно-гравітаційні режими руху. Визначено основні теплові характеристики процесу охолодження, що включають коефіцієнт теплопередачі, зміну температури теплоносія, максимально допустиму температуру на вході. Розрахунки проведені для двох видів теплоносіїв: вода і 54 % водний розчин етиленгліколю. Застосування даного схемного рішення і вибір раціональних розрахункових режимних дозволяє вирішити проблему підвищення ефективності виробництва і надійності роботи мікрохвильової техніки.

Розглянуто вплив лісу на складники водного балансу і режим річкового стоку в умовах висотної поясності гірського району Горган в Українських Карпатах. З’ясовано, що із збільшенням висоти гірського рельєфу зростає сума річних опадів, схиловий і підземний види стоку води, зменшується сумарне випаровування вологи і транспірація деревостанів, а також збільшується лісистість водозборів, змінюється співвідношення площ ялинових і букових лісів. Охарактеризовано величини сумарного випаровування вологи лісом і польовими угіддями, а також транспірації насаджень залежно від гіпсометричних рівнів гірських схилів. Отримано дані щодо збільшення лісом випаровування вологи порівняно з польовими угіддями впродовж року і вегетаційного сезону. Наведено кількісні показники лісистості водозборів, річних опадів, стоку води і випаровування вологи для висотних поясів – буково-ялицевих, буково-ялицево-ялинових і ялинових лісів. Проаналізовано особливості формування і проходження паводкового стоку води залежно від специфіки гірських природних умов. Отримано емпіричні формули щодо залежності основних характеристик паводків від лісистості і площі водозборів. Встановлено, що ліс, порівняно з польовими угіддями, здатний зменшувати максимальні піки паводків на 20 % і збільшувати їх тривалість у два рази. Виявлено, що у гідрологічному відношенні найбільш значуща роль лісу на невеликих водозборах площею менше 100 км², у зв’язку з чим вони можуть слугувати об’єктами для оптимізації лісистості і екологічного удосконалення рубок головного користування. Рекомендовано також зменшувати лісоексплуатаційну діяльність по мірі збільшення висоти гірського рельєфу.

Стаття присвячена проблемі дослідження явища суфіксації, яка активно поповнює лексикон англійського сленгу у ХХІ столітті. Суфіксація розуміється як спосіб словотвору, в якому постпозиційні допоміжні морфеми з асоціативним дериваційним значенням (суфікси) служать засобом семантичної зміни денотації, конотації або і денотації, і конотації. Оскільки досліджувана форма афіксації здатна передавати широкий спектр стилістичних, експресивних, емоційних та оцінних конотацій, вона характеризується особливою продуктивністю в англійському сленгу з огляду на його розмовну, неформальну та субстандартну природу. Водночас в історичному плані це один з основних механізмів словотвору, який незмінно поповнює англійський сленг. У нашому дослідженні три іменникові (-er, -ie, -ing) та один дієприкметниковий (-ed) суфікси визначаємо як високопродуктивні, оскільки за допомогою них утворився сумарно 381 сленгізм (що становить 75,3% від усіх суфіксатів-новотворів). Аналізований лексичний матеріал отриманий методом суцільної вибірки з трьох тлумачних словників сленгу англійської мови, а саме “The concise new Partridge dictionary of slang and unconventional English” (2008), “Vice slang” (2008) та “The Routledge dictionary of modern American slang and unconventional English” (2009). Із погляду семантики, аналізовані іменникові форманти виражають предметність, що позначає: істот за зовнішніми ознаками, моделями поведінки чи рисами характеру, об’єктом діяльності, походженням та професійною чи рекреаційною діяльністю; неістот за походженням, способом виробництва, фізичними характеристиками, функціональним призначенням та функціональним розташуванням; явища за їхніми причинами; дії чи стани за їхніми характеристиками. Єдиний засвідчений дієприкметниковий суфікс, окрім своєї традиційної семантики ознаковості як результату дії, розвинув також нове значення – ‘який перебуває в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння’. Новизна семи в цьому разі визначається за допомогою морфемного аналізу, коли або вичленуваний корінь не існує як окрема лексема / як морфема у складі деривата, і є відтак семантично незасвідченим, або корінь формально існує як окрема лексема / як морфема у складі деривата, але семантично не співвідноситься з неосленгізмом.

Робота присвячена відносно новому в системі охорони здоров’я України поняттю соціальної компетентності сімейних лікарів. Соціальна компетентність сімейного лікаря є різновидом його професійної компетентності та становить сукупність знань, умінь та навичок взаємодії у медичному середовищі при здійсненні професійної діяльності. Соціальний характер роботи сімейного лікаря обумовлює необхідність розвитку його соціальної компетентності. В межах соціальної компетентності сімейного лікаря, який активно взаємодіє з іншим медичним персоналом, пацієнтами та їх родичами, виділено такі компоненти: мотиваційно-вольовий, організаційно-діяльнісний та когнітивний. Мотиваційно-вольовий компонент представлений мотивами сімейного лікаря до взаємодії з пацієнтом (які, у свою чергу, обумовлені мотивами вибору спеціалізації) та емоційно-вольовими характеристиками лікаря (навички самоспостереження, самокорекції тощо). Когнітивний компонент представлений системою сформованих знань про способи взаємодії з пацієнтами, норми соціальної взаємодії та стандарти деонтології. Організаційно-діяльнісний компонент представлений тим, як саме лікар втілює свої знання на практиці, який стиль взаємодії обирає, які стратегії спілкування тощо. Перспективне дослідження рівня сформованості компонентів у студентів – майбутніх сімейних лікарів та практикуючих фахівців. Соціальна компетентність є необхідним компонентом професійної компетентності сімейного лікаря. Корекція визначених трьох компонентів соціальної компетентності сімейного лікаря окремо та в цілому як єдиної структурної системи сприятиме покращенню сумарної соціальної компетентності сімейного лікаря, відтак якості взаємодії з пацієнтами та продуктивності роботи.

Одним зі способів зниження ушкодження зерна є ощадне завантаження його в силоси для зберігання. Зниження ударної взаємодії зерна з робочими органами машин і механізмів є одним із показників технічного рівня сучасного сільськогосподарського виробництва. Питання передачі енергії удару, визначення імпульсів сил, коефіцієнтів відновлення і відскоку при падінні зерна на бетонне дно силосів недостатньо вивчені. Метою статті є теоретичне дослідження косого удару зерна об бетонне дно силосу внаслідок його вільного падіння. При визначенні ударної сили потрібно врахувати, що падаюче на бетонне дно зерно уже має деяку швидкість. У роботі наведено схему взаємодії падаючого зерна озимої пшениці із нерухомою жорсткою поверхнею. Момент удару розділено на два етапи. Перший етап характеризується зміною форми і стану тіла, що ударяється. На другому етапі відбувається відновлення початкової форми зернівки за рахунок її в’язкої пружно-пластичної деформації. На кожному етапі розглянуто та проаналізовано час і швидкість руху зернівки. Відповідно до проведеного аналізу та скориставшись другим законом Ньютона в імпульсній формі знайдено сумарний векторний імпульс удару зернівки. На підставі цього наведено формулу для знаходження максимальної сили контактної взаємодії зернівки з бетонною основою силосу при косому ударі. Скориставшись геометричними характеристиками зерна озимої пшениці та тривалістю розповсюдження звукової хвилі в бетоні, визначено миттє-вий ударний час, що враховує умовний діаметр зернівки озимої пшениці. За допомогою гіпотези Рауса визначено ударні імпульси по відповідним координатним осям та коефіцієнт відновлення при косому ударі зернівки об бетонну основу. Зважаючи на знайдений сумарний ударний імпульс, отримано залежність для визначення ударної сили зернівки об бетонне дно силосу при її косому ударі. Встановлено, що величина ударної сили залежить від швидкості і висоти падіння зернини, а також від фізико-механічних властивостей бетонного дна силосу та геометричних розмірів самої зернини. На основі отриманого рівняння обчислено величину ударної сили при падінні зернини пшениці на дно силосу. Показано, що ударна сила є функцією від ударного коефіцієнта тертя ков-зання, при його збільшенні ударна сила також збільшується. Це відбувається внаслідок більш тривалої взаємодії зернини із бетонним дном силосу, яке спричиняється тертям ковзання.

Вступ. На сьогодні залишається актуальним питання використання неінвазивних інструментів рутинної діагностики ГЕРХ, до яких відносяться опитувальники. Найбільш перспективним у цьому плані є опитувальник GerdQ. Мета роботи: вивчити діагностичну цінність опитувальника GerdQ щодо можливостей діагностики ГЕРХ на основі співставлення результатів опитувальника з результатами добового інтралюмінального езофаго-імпеданс-рН-моніторингу в Україні. Матеріали та методи: 28 пацієнтам після заповнення опитувальника GerdQ було виконано добовий езофаго-імпеданс-рН-моніторинг. Результати інструментального методу діагностики ГЕРХ були співставлені з результатами опитувальника GerdQ. Результати та обговорення: встановлено статистично достовірний кореляційний зв’язок високої сили між частотою епізодів кислих рефлюксів (рН <4) та сумою балів опитувальника GerdQ — 0,796, частотою епізодів усіх рідинних рефлюксів та сумою балів опитувальника GerdQ — 0,730, відсотком часу з рН <4 у стравоході та сумою балів опитувальника GerdQ — 0,793. Відповідно до аналізу ROC-кривої, найкращою точкою відсічення є сумарний бал >7. Чутливість опитувальника становила 78,7% (95% CI, 49-95), специфічність — 92,9% (95% CI, 66-99). AUC=0,95±0,04; p<0,0001. Відповідно до характеристики класифікації моделей, модель з AUC (площею під ROC-кривою) більше 0,9 характеризується як відмінна модель. Висновки: оптимальним є використання опитувальника GerdQ для діагностики ГЕРХ лікарями первинної ланки в повсякденній практиці для прийняття рішеннящодо можливості призначення терапії «ex juvantibus» або необхідності застосування інструментальних методів обстеження (верхня ендоскопія, езофаго-рН-моніторинг, езофаго-імпеданс-рН-моніторинг), оскільки він показав достовірний, високий ступінь кореляції між сумою балів опитувальника та ключовими показниками добового імпеданс-рН-моніторингу (епізоди кислих рефлюксів, епізоди рідинних рефлюксів, відсоток часу з рН у стравоході <4).

Описано кібернетичну сутність і методи керування екологічними процесами в екосистемі, що визначають її прагнення до самозбереження і самовдосконалення, а отже, неможливі без самовідтворення і самовідновлення. Опрацьовано системно-організаційні зв'язки у природі та охарактеризовано біосферу як географічну, термодинамічну, хімічну, біотичну та кібернетичну систему. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних літературних джерел визначено особливості самоорганізації, самозбереження і саморегуляції біотичних систем, розкрито механізми саморегуляції екосистем, що дало змогу підійти до обґрунтування складного ландшафтного комплексу (СЛК), як системи. Системність – це загальна властивість об'єктивно існуючої єдності СЛК, їх структурованості та взаємозв'язку. Основну регуляторну функцію, яка забезпечує стійкість і надійність екосистеми, тобто її гомеостазис і гомеорезис, виконує зворотний зв'язок, в основі якого знаходяться внутрішні процеси, внутрішньосистемні зв'язки і відносини (трофічні, інформаційні та ін.), особливо зворотні зв'язки як дія у відповідь одного із внутрішніх компонентів на сильний вплив на нього з боку іншого компонента. Ієрархічність будови біосфери зумовлює й ієрархічність систем регуляції рівноваги (гомеостазу) її ландшафтних комплексів, компартментів, підсистем та ярусів. Саме ієрархічність просторово-часових характеристик живої матерії дає змогу змоделювати в просторі і часі весь спектр процесів, що забезпечують адаптацію біологічних систем. Вихідні специфічні змінні компартментів формують, з одного боку, деяку сумарну специфічну змінну об'єкта (супра-контуру), а з іншого – є входами для блоку обчислення його цільової функції, вихід якого є визначальним для організації адаптивної поведінки кожного з компартментів. Отже, схема ієрархічної оптимізації притаманна для організації насамперед природних систем (за цільовими критеріями енергоструктурного характеру). Визначивши процес "супра-оптимізації" як процес безперервної еволюції супра-систем, виділено фундаментальні особливості такого процесу, чітко сформульовано завдання функціональної організації СЛК, а також визначено яруси і зв'язки супра-контуру компартменту. Запропонована концептуальна схема може бути використана як базова модель під час постановки і вирішення найрізноманітніших проблем, що супроводжують надійність біологічної системи, зокрема – модель механізму реалізації процесів адаптації та еволюції СЛК.

Метою статті є визначення особливостей стандартів США, які визначають вимоги щодо метрологічного забезпечення випробувань озброєння та військової техніки на основі їх аналізу. Для міністерства оборони США розробка і впровадження документів по стандартизації здійснюється за програмою оборонної стандартизації Defense Standardization Program в рамках діяльності з управління стандартизацією Standardization Management Activities. Документи зі стандартизації включають 5 видів. У США метрологічне забезпечення озброєння та військової техніки для всіх видів військ регламентовано десятками стандартів, серед яких виділено 4 основних: MIL-STD-1839D, MIL-HDBK-1839A, DI-QCIC-80278C, MIL-STD-810D. Метрологічне забезпечення випробувань за стандартом MIL-STD-810G, представлене в узагальненому вигляді, регламентує вимоги до випробувального і вимірювального обладнання, інтервалів калібрування та сумарної похибки (або невизначеності вимірювань) випробувального та вимірювального обладнання. Згідно стандартів США все обладнання, що має метрологічні характеристики, розділене на 4 види, які об'єднані в дві групи, а саме: 1) випробувальне, вимірювальне та діагностичне обладнання (Test, Measurement, and Diagnostic Equipment (TMDE); 2) вбудоване обладнання для випробувань (Built-in-Test Equipment (BITE)). Зведені вимоги до калібрування та вимірювання (Calibration and measurements requirements summary (CMRS)) MIL-HDBK-1839A деталізують вимоги: щодо вимірювальної системи, підсистеми або обладнання; TMDE; до стандартів та обладнання калібрування, які необхідні для забезпечення метрологічної простежуваності всіх вимірювань через окремі військові відомчі метрологічні та калібрувальні програми до затверджених національних стандартів. Військовий стандарт MIL-STD-810G регламентує ряд стандартних параметрів для великої кількості лабораторних випробувань військової продукції, що дозволяє визначити стійкість широкого переліку обладнання до різних впливів. Визначені за результатами аналізу стандартів США особливості потрібно враховувати при розробці нормативних документів з метрологічного забезпечення випробувань в Збройних Силах України.

У статті було розглянуто конструктивні рішення каркасно-модульних систем фотогальванічних сонячних електростанцій (ФЕС), що являє собою каркасно-модульну конструкцію із металевих елементів похилих ригелів та пальових стійок. Фотогальванічні сонячні електростанції є одним із різновидів підприємств відновлювальної енергетики, що інтенсивно розвивається в Україні.У статті представлено результати проведення натурних випробувань металевих пальових стійок каркасно-модульних конструкцій фотогальванічної електростанції при дії сумарних навантажень, які включають в себе власну вагу конструкцій, обледеніння, снігове та вітрове навантаження. Проведення випробувань відбувалося відповідно до Методики, яка включала в себе вимоги, які поширюються на будівельні конструкції будівель і споруд, що зводяться, і встановлює граничні значення прогинів і переміщень несучих конструкцій. В методиці були розроблені схеми прикладення навантажень та встановлення вимірювальних приладів. Під час підготовки до проведення випробувань були проаналізовані інженерно-геологічні умови майданчика будівництва фотогальванічної сонячної електростанції. В результаті інженерно- геологічних вишукувань, що були проведені на майданчику, в межах ділянки досліджень було виділено п’ять інженерно-геологічних елементів, визначено склад ґрунту та його фізико-механічні характеристики. До початку випробування пальових стійок були виконані: огляд конструкцій на предмет виявлення дефектів або пошкоджень, встановлення випробувального обладнання, встановлення вимірювальних приладів, перевірка роботоздатності всіх систем і приладів. Навантаження на стійку прикладалось ступенями із витримкою під навантаженням не менше десяти хвилин і фіксацією переміщень на кожній ступені. Під час випробування, здійснювалося прикладення навантаження на елементи стійок до настання втрати несучої здатності або досягнення елементами стійок граничних деформацій зазначених при проектуванні; виконувалася фіксація переміщень та деформацій пальових стійок, значення переміщень представлено на графіках.За результатами випробувань було визначено несучу здатність пальових стійок на дію горизонтального навантаження, на вдавлювання та на висмикування вертикальним навантаженням. Експериментально було підтверджено можливість безпечного використання металевих конструкцій каркасно-модульних технологій у будівництві енергетичних об’єктів згідно з вимогами чинних нормативних документів.

Граничнi теореми теорiї ймовiрностей мають широке застосування у рiзних галу-зях науки i виробництва. Адже вони вивчають властивостi рiзних випадкових вели-чин, що формуються пiд впливом значної кiлькостi випадкових чинникiв, кожен зяких, в свою чергу, має незначний вплив на кiнцевий результат, але сумарний впливцих чинникiв є суттєвим. Задачi, якi розв’язуються в межах цiєї галузi, можна умов-но роздiлити на два типи. Першi дослiджують сам факт збiжностi суми випадковихдоданкiв, а другi вивчають швидкiсть цiєї збiжностi. Дана робота присвячена якраздругому питанню. Оцiнками швидкостi збiжностi у граничних теоремах займалосячимало дослiдникiв. Щоправда, до середини минулого столiття цi оцiнки формулюва-лися в термiнах абсолютних моментiв, що мало принаймнi два недолiки. Насамперед,iснування абсолютних моментiв є досить жорсткою умовою, що суттєво звужує коловипадкових величин, до яких можна застосувати данi оцiнки. I по-друге, оцiнки, щовиражаються через абсолютнi моменти, не враховують близькостi розподiлiв доданкiвдо граничного. Незважаючи на це, iснує велика кiлькiсть оцiнок, починаючи з нерiвно-стi Беррi – Ессеена i закiнчуючи дослiдженнями сучасних вчених, що використовуютьсаме абсолютнi моменти. Способом, що дозволив уникнути обох недолiкiв оцiнок, ста-ло використання псевдомоментiв. Псевдомомент – це числова характеристика, яка засвоєю структурою виражається через рiзницю функцiй розподiлу дослiджуваної таграничної випадкових величин. Тому у випадку рiвностi цих розподiлiв псевдомоментрiвний нулю, що дозволяє здiйснити бiльш точну оцiнку. Структура цих характери-стик може бути дуже рiзноманiтною, що дозволяє використати псевдомомент такоговигляду, який зручний саме для даної конкретної задачi. У статтi використано хара-ктеристики, аналогiчнi до тих, що введенi В. М. Золотарьовим. З їх допомогою ви-вчається швидкiсть збiжностi розподiлiв сум незалежних випадкових величин до нор-мального закону в схемi серiй. Обмеження, якi при цьому накладаються на випадковiдоданки, є не надто суворими – вимагається рiвнiсть нулю математичного сподiвання i скiнченнiсть дисперсiй кожного доданка. Натомiсть одержано оцiнки швидкостi збi-жностi, що виражаються через псевдомоменти рiзного виду. Також у роботi отриманооцiнки для характеристичних функцiй, якi теж виражаються через вказанi характе-ристики. Вони необхiднi для доведення основних результатiв, але мають i самостiйнезначення.

У зв’язку із загальною інформатизацією освіти і швидким розвитком цифрових засобів обробки інформації назріла необхідність впровадження в лабораторні практикуми вищих та середніх навчальних закладів цифрових засобів збору, обробки та оформлення експериментальних результатів, в тому числі під час виконання лабораторних робот з основ електротехнічних пристроїв та систем. При цьому надмірне захоплення віртуальними лабораторними роботами на основі комп’ютерного моделювання в порівнянні з реальним (натурним) експериментом може призводити до втрати особової орієнтації в технології освіти і відсутності надалі у випускників навчальних закладів ряду практичних навичок.У той же час світові компанії, що спеціалізуються в учбово-технічних засобах, переходять на випуск учбового устаткування, що узгоджується з комп’ютерною технікою: аналого-цифрових перетворювачів і датчиків фізико-хімічних величин, учбових приладів керованих цифро-аналоговими пристроями, автоматизованих учбово-експеримен­тальних комплексів, учбових експериментальних установок дистанційного доступу.У зв’язку із цим в області реального експерименту відбувається поступовий розвиток інформаційних джерел складної структури, до яких, у тому числі, відносяться комп’ютерні лабораторії, що останнім часом оформлюються у новий засіб реалізації учбового натурного експерименту – цифрові електронні лабораторії (ЦЕЛ).Відомі цифрові лабораторії для шкільних курсів фізики, хімії та біології (найбільш розповсюджені компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc., Israel) можуть бути використані у ВНЗ України, але вони мають обмежений набір датчиків, необхідність періодичного ручного калібрування, використовують застарілий та чутливий до електромагнітних завад аналоговий інтерфейс та спрощене програмне забезпечення, що не дозволяє проводити статистичну обробку результатів експерименту та з урахуванням низької розрядності аналого-цифрових перетворювачів не може використовуватись для проведення науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах, що є однією із складових підготовки висококваліфікованих спеціалістів, особливо в університетах, які мають статус дослідницьких.Із вітчизняних аналогів відомі окремі компоненти цифрових лабораторій, що випускаються ТОВ «фірма «ІТМ» м. Харків. Вони поступаються продукції компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc. та мають близькі цінові характеристики на окремі компоненти. Тому необхідність розробки вітчизняної цифрової навчальної лабораторії є нагальною, проблематика досліджень та предмет розробки актуальні.Метою проекту є створення сучасної вітчизняної цифрової електронної лабораторії та відпрацювання рекомендацій по використанню у викладанні на її основі базового переліку науково-природничих та біомедичних дисциплін у ВНЗ I-IV рівнів акредитації при значному зменшенні витрат на закупку приладів, комп’ютерної техніки та навчального-методичного забезпечення. В роботі використані попередні дослідження НДІ Прикладної електроніки НТУУ «КПІ» в галузі МЕМС-технологій (micro-electro-mechanical) при створенні датчиків фізичних величин, виконано огляд технічних та методичних рішень, на яких базуються існуючі навчальні цифрові лабораторії та датчики, розроблені схемотехнічні рішення датчиків фізичних величин, проведено конструювання МЕМС – первинних перетворювачів, та пристроїв реєстрації інформації. Розроблені прикладні програми інтерфейсу пристроїв збору інформації та вбудованих мікроконтролерів датчиків. Сформульовані вихідні дані для розробки бездротового інтерфейсу датчиків та програмного забезпечення цифрової лабораторії.Таким чином, у даній роботі пропонується нова вітчизняна цифрова електронна лабораторія, що складається з конструкторської документації та дослідних зразків обладнання, програмного забезпечення та розробленого єдиного підходу до складання навчальних методик для цифрових лабораторій, проведення лабораторних практикумів з метою економії коштів під час створення нових лабораторних робіт із реєстрацією даних, обробки результатів вимірювань та оформленням результатів експерименту за допомогою комп’ютерної техніки.Цифрова електронна лабораторія складається із таких складових частин: набірного поля (НП); комплектів модулів (М) із стандартизованим вихідним інтерфейсом, з яких складається лабораторний макет для досліджування об’єкту (це – набір електронних елементів: резисторів, ємностей, котушок індуктивності, цифро-аналогових та аналого-цифрових перетворювачів (ЦАП та АЦП відповідно)) та різноманітних датчиків фізичних величин; комп’ютерів студента (планшетного комп’ютера або спеціалізованого комп’ютера) з інтерфейсами для датчиків; багатовходових пристроїв збору даних та їх перетворення у вигляд, узгоджений з інтерфейсом комп’ютера (реєстратор інформації або Data Logger); комп’ютер викладача (або серверний комп’ютер із спеціалізованим програмним забезпеченням); пристрої зворотного зв’язку (актюатори), що керуються комп’ютером; трансивери для бездротового прийому та передачі інформації з НП.Таким чином, з’являється новий клас бездротових мереж малої дальності. Ці мережі мають ряд особливостей. Пристрої, що входять в ці мережі, мають невеликі розміри і живляться в основному від батарей. Ці мережі є Ad-Hoc мережами – високоспеціалізованими мережами з динамічною зміною кількісного складу мережі. У зв’язку з цим виникають завдання створення та функціонування даних мереж – організація додавання і видалення пристроїв, аутентифікація пристроїв, ефективна маршрутизація, безпека даних, що передаються, «живучість» мережі, продовження часу автономної роботи кінцевих пристроїв.Протокол ZigBee визначає характер роботи мережі датчиків. Пристрої утворюють ієрархічну мережу, яка може містити координатор, маршрутизатори і кінцеві пристрої. Коренем мережі являється координатор ZigBee. Маршрутизатори можуть враховувати ієрархію, можлива також оптимізація інформаційних потоків. Координатор ZigBee визначає мережу і встановлює для неї оптимальні параметри. Маршрутизатори ZigBee підключаються до мережі або через координатор ZigBee, або через інші маршрутизатори, які вже входять у мережу. Кінцеві пристрої можуть з’єднуватися з довільним маршрутизатором ZigBee або координатором ZigBee. По замовчуванню трафік повідомлень розповсюджується по вітках ієрархії. Якщо маршрутизатори мають відповідні можливості, вони можуть визначати оптимізовані маршрути до визначеної точки і зберігати їх для подальшого використання в таблицях маршрутизації.В основі будь-якого елементу для мережі ZigBee лежить трансивер. Активно розробляються різного роду трансивери та мікроконтролери, в які потім завантажується ряд керуючих програм (стек протоколів ZigBee). Так як розробки ведуться багатьма компаніями, то розглянемо та порівняємо новинки трансиверів тільки кількох виробників: СС2530 (Texas Instruments), AT86RF212 (Atmel), MRF24J40 (Microchip).Texas Instruments випускає широкий асортимент трансиверів. Основні з них: CC2480, СС2420, CC2430, CC2431, CC2520, CC2591. Всі вони відрізняються за характеристиками та якісними показниками. Новинка від TI – мікросхема СС2530, що підтримує стандарт IEEE 802.15.4, призначена для організації мереж стандарту ZigBee Pro, а також засобів дистанційного керування на базі ZigBee RF4CE і обладнання стандарту Smart Energy. ІС СС2530 об’єднує в одному кристалі РЧ-трансивер і мікроконтролер, ядро якого сумісне зі стандартним ядром 8051 і відрізняється від нього поліпшеною швидкодією. ІС випускається в чотирьох виконаннях CC2530F32/64/128/256, що розрізняються обсягом флеш-пам’яті – 32/64/128/256 Кбайт, відповідно. В усьому іншому всі ІС ідентичні: вони поставляються в мініатюрному RoHS-сумісному корпусі QFN40 розмірами 6×6 мм і мають однакові робочі характеристики. СС2530 являє собою істотно покращений варіант мікросхеми СС2430. З точки зору технічних параметрів і функціональних можливостей мікросхема СС2530 перевершує або не поступається CC2430. Однак через підвищену вихідну потужність (4,5 дБм) незначно виріс струм споживання (з 27 до 34 мА) при передачі. Крім того, ці мікросхеми мають різні корпуси і кількість виводів (рис. 1). Рис. 1. Трансивери СС2530, СС2430 та СС2520 фірми Texas Instruments AT86RF212 – малопотужний і низьковольтний РЧ-трансивер діапазону 800/900 МГц, який спеціально розроблений для недорогих IEEE 802.15.4 ZigBee-сумісних пристроїв, а також для ISM-пристроїв з підвищеними швидкостями передачі даних. Працюючи в діапазонах частот менше 1 ГГц, він підтримує передачу даних на малих швидкостях (20 і 40 Кбіт/с) за стандартом IEEE 802.15.4-2003, а також має опціональну можливість передачі на підвищених швидкостях (100 і 250 Кбіт/с) при використанні модуляції O-QPSK у відповідності зі стандартом IEEE 802.15.4-2006. Більше того, при використанні спеціальних високошвидкісних режимів, можлива передача на швидкості до 1000 Кбіт/с. AT86RF212 можна вважати функціональним блоком, який з’єднує антену з інтерфейсом SPI. Всі критичні для РЧ тракту компоненти, за винятком антени, кварцового резонатора і блокувальних конденсаторів, інтегровані в ІС. Для поліпшення загальносистемної енергоефективності та розвантаження керуючого мікроконтролера в ІС інтегровані прискорювачі мережевих протоколів (MAC) і AES- шифрування.Компанія Microchip Technology виробляє 8-, 16- і 32- розрядні мікроконтролери та цифрові сигнальні контролери, а також аналогові мікросхеми і мікросхеми Flash-пам’яті. На даний момент фірма випускає передавачі, приймачі та трансивери для реалізації рішень для IEEE 802.15.4/ZigBee, IEEE 802.11/Wi-Fi, а також субгігагерцового ISM-діапазону. Наявність у «портфелі» компанії PIC-мікроконтролерів, аналогових мікросхем і мікросхем пам’яті дозволяє їй запропонувати клієнтам комплексні рішення для бездротових рішень. MRF24J40 – однокристальний приймач, що відповідає стандарту IEEE 802.15.4 для бездротових рішень ISM-діапазону 2,405–2,48 ГГц. Цей трансивер містить фізичний (PHY) і MAC-функціонал. Разом з мікроспоживаючими PIC-мікроконтролерами і готовими стеками MiWi і ZigBee трансивер дозволяє реалізувати як прості (на базі стека MiWi), так і складніші (сертифіковані для роботи в мережах ZigBee) персональні бездротові мережі (Wireless Personal Area Network, WPAN) для портативних пристроїв з батарейним живленням. Наявність MAC-рівня допомагає зменшити навантаження на керуючий мікроконтролер і дозволяє використовувати недорогі 8-розрядні мікроконтролери для побудови радіомереж.Ряд компаній випускає завершені модулі ZigBee (рис. 2). Це невеликі плати (2÷5 кв.см.), на яких встановлено чіп трансивера, керуючий мікроконтролер і необхідні дискретні елементи. У керуючий мікроконтролер, у залежності від бажання і можливості виробника закладається або повний стек протоколів ZigBee, або інша програма, що реалізує можливість простого зв’язку між однотипними модулями. В останньому випадку модулі іменуються ZigBee-готовими (ZigBee-ready) або ZigBee-сумісними (ZigBee compliant).Всі модулі дуже прості в застосуванні – вони містять широко поширені інтерфейси (UART, SPI) і управляються за допомогою невеликого набору нескладних команд. Застосовуючи такі модулі, розробник позбавлений від роботи з високочастотними компонентами, так як на платі присутній ВЧ трансивер, вся необхідна «обв’язка» і антена. Модулі містять цифрові й аналогові входи, інтерфейс RS-232 і, в деяких випадках, вільну пам’ять для прикладного програмного забезпечення. Рис. 2. Модуль ZigBee із трансивером MRF24J40 компанії Microchip Для прикладу, компанія Jennic випускає лінійку ZigBee-сумісних радіомодулів, побудованих на низькоспоживаючому бездротовому мікроконтролері JN5121. Застосування радіомодуля значно полегшує процес розробки ZigBee-мережі, звільняючи розробника від необхідності конструювання високочастотної частини виробу. Використовуючи готовий радіомодуль, розробник отримує доступ до всіх аналогових і цифрових портів вводу-виводу чіпу JN5121, таймерам, послідовного порту і інших послідовних інтерфейсів. У серію входять модулі з керамічної антеною або SMA-коннектором з дальністю зв’язку до 200 метрів. Розмір модуля 18×30 мм. Версія модуля з підсилювачем потужності і підсилювачем вхідного сигналу має розмір 18×40 мм і забезпечує дальність зв’язку більше 1 км. Кожен модуль поставляється з вбудованим стеком протоколу рівня 802.15.4 MAC або ZigBee-стеком.За висновками експертів з аналізу ринку сьогодні одним з найперспективніших є ринок мікросистемних технологій, що сягнув 40 млрд. доларів станом на 2006 рік зі значними показниками росту. Самі мікросистемні технології (МСТ) почали розвиватися ще з середини ХХ ст. і, отримуючи щоразу нові поштовхи з боку нових винаходів, чергових удосконалень технологій, нових галузей науки та техніки, динамічно розвиваються і дедалі ширше застосовуються у широкому спектрі промислової продукції у всьому світі.Прилад МЕМС є об’єднанням електричних та механічних елементів в одну систему дуже мініатюрних розмірів (значення розмірів механічних елементів найчастіше лежать у мікронному діапазоні), і достатньо часто такий прилад містить мікрокомп’ютерну схему керування для здійснення запрограмованих дій у системі та обміну інформацією з іншими приладами та системами.Навіть з побіжного аналізу структури МЕМС зрозуміло, що сумарний технологічний процес є дуже складним і тривалим. Так, залежно від складності пристрою технологічний процес його виготовлення, навіть із застосуванням сучасних технологій, може тривати від кількох днів до кількох десятків днів. Попри саме виготовлення, доволі тривалими є перевірка та відбраковування. Часто виготовляється відразу партія однотипних пристроїв, причому вихід якісної продукції часто не перевищує 2 %.Для виготовлення сучасних МЕМС використовується широка гама матеріалів: різноманітні метали у чистому вигляді та у сплавах, неметали, мінеральні сполуки та органічні матеріали. Звичайно, намагаються використовувати якомога меншу кількість різнорідних матеріалів, щоби покращити технологічність МЕМС та знизити собівартість продукції. Тому розширення спектра матеріалів прийнятне лише за наявності специфічних вимог до елементів пристрою.Спектр наявних типів сенсорів в арсеналі конструктора значно ширший та різноманітніший, що зумовлено багатоплановим застосуванням МЕМС. Переважно використовуються ємнісні, п’єзоелектричні, тензорезистивні, терморезистивні, фотоелектричні сенсори, сенсори на ефекті Холла тощо. Розроблені авторами в НДІ Прикладної електроніки МЕМС-датчики, їх характеристики, маса та розміри наведені у табл. 1.Таблиця 1 №з/пМЕМС-датчикиТипи датчиківДіапазони вимірюваньГабарити, маса1.Відносного тиску, тензорезистивніДВТ-060ДВТ-1160,01–300 МПа∅3,5–36 мм,5–130 г2.Абсолютного тиску,тензорезистивніДАТ-0220,01–60 МПа∅16 мм,20–50 г3.Абсолютного тиску, ємнісніДАТЄ-0090,05–1 МПа5×5 мм4.Лінійного прискорення,тензорезистивніДЛП-077±(500–100 000) м/с224×24×8 мм,100 г5.Лінійного прискорення,ємнісніАЛЄ-049АЛЄ-050±(5,6–1200) м/с235×35×22 мм, 75 г6.Кутової швидкості,ємнісніДКШ-011100–1000 °/с

Проведено анкетування 280 лікарів-спеціалістів (офтальмологів та лікарів загальної практики - сімейної медицини) з метою експертної оцінки препаратів групи S01E «Протиглаукомні препарати та міотики». Розраховано сумарні та середні оцінкові характеристики кожного з досліджуваних препаратів за показниками ефективності, наявності побічної дії, фактичної вірогідності призначення препарату на сьогодні, перспективності застосування препарату, наявності в аптечній мережі. Згідно з отриманими даними здійснено ранжування протиглаукомних препаратів на групи високої, середньої та низької доцільності включення у формулярні та страхові переліки

Розглянуто питання енергетичної ефективності одного з елементів системи теплового насосу – бака акумулятора теплової енергії. Характеристикою ефективності даного апарата являється мінімальна величина втрат тепла і для її визначення розроблена модель дослідної установки, яка дала можливість встановити емпіричну залежність. Проведений ряд досліджень для різних температурних умов навколишнього середовища та з різними варіантами конструкції установки. За отриманими даними визначено дійсні значення сумарних термічних опорів тепловіддачі та встановлено рівняння за яким їх можна визначити з мінімальною похибкою, залежно від зміни температури теплоносія, термічного опору огороджуючою конструкції ємності та температури навколишнього середовища. На основі даних отриманих з дослідної установки проведено порівняння результатів теоретичних розрахунків існуючих методик, результатів за запропонованою залежністю та дійсних даних. Проведена верифікація отриманої залежності на ємностях різних габаритів та місткості при однакових умовах роботи.

Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) – полісиндромне захворювання, що часто асоціюється з безпліддям, і є найчастішою патологією у жінок репродуктивного віку як в Україні, так і за кордоном. За даними літератури, СПКЯ діагностують майже у 50 % жінок із порушеннями менструальної та овуляторної функцій, та у 40 % пацієнток, які страждають від ендокринного безпліддя.Мета дослідження – оцінити ефективність прегравідарної терапії перед проведенням контрольованої стимуляції овуляції в протоколах ЕКЗ у пацієнток із СПКЯ.Матеріали і методи. Рандомізоване клініко-лабораторне дослідження було проведено серед 146 жінок із верифікованим діагнозом СПКЯ та наступними характеристиками: вік 29,8 (25–38) років, ІМТ – (27,2±4,9) кг/м², АМГ – 6,3 ng/ml (4,1–11,6 ng/ml). Тривалість безпліддя – від 2 до 19 років у середньому (6,8±0,5) року. Первинне безпліддя було у 102 пацієнток (69,9 %), а вторинне – в 44 жінок (30,1 %). Середній вік жінок, у яких починалось менархе, складав (14,1±0,3) року, в усіх жінок цикл був не регулярним, у 118 жінок (80,8 %) менструальний цикл тривав від 30 до 150 днів. Обстеження та лікування проводили відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України № 787 від 09.09.2013р. “Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні” та наказу Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2013р. № 1030/102 “Про удосконалення системи планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я в Україні”. Перед програмою ДРТ було проведено збір даних щодо попереднього обстеження та лікування подружніх пар із подальшим обов’язковим стандартним протоколом обстеження (ОСПО).Результати досліджень та їх обговорення. У статті показано ефективність терапії за допомогою препаратів “FT-500 Plus” (інозитол, фолієва кислота, глутатіон, лютеїн, цинк, вітамін С, вітамін Е, селен) та “Аквадетрин” вітаміну D3 в пацієнток із безпліддям при синдромі полікістозних яєчників (СПКЯ) перед проведенням контрольованої стимуляції овуляції (КОС) в протоколі екстракорпорального запліднення. Стимуляцію здійснювали при рекомбінантному гонадотропіні корифолітропіні-альфа “ЕЛ ОНВА” на 5–7 дні після протоколу залежно від реакції яєчників. Коли розмір фолікула досягав 14–15 мм, призначали щоденно антагоніст ГнРГ “Оргалутран” по 0,25 мг. На 8 день від введення препарату “ЕЛ ОНВА” продовжили стимуляцію рекомбінантним ФСГ “Пурегон” до кінцевого дозрівання ооцитів (3 фолікули>17 мм), в якості тригера використовували агоніст релізинг-гормону “Диферелін”. Забір ооцитів здійснювали через 36 год від введення тригера овуляції із подальшою вітрифікацією ембріонів на 5–6 доби (стадія бластоцисти).Висновки. Отримані результати показали, що у пацієнток, які отримували прегравідарну терапію, сумарний коефіцієнт ефективності отриманих ооцитів, ступінь їх зрілості, частота запліднення, дроблення, вихід бластоцист та, відповідно, настання вагітності були вищими порівняно з контрольною групою.

Міома матки зустрічається у 15–45 % жінок репродуктивного віку, посідаючи, таким чином, друге місце у структурі гінекологічної патології. За даними О. Л. Карякіної, основними чинниками ризику виникнення міоми матки є вік жінки більше 30 років, супутні гінекологічні захворювання, гіперменструальний синдром, більше 2 абортів в анамнезі.Мета дослідження – розробити модель росту міоматозних вузлів під час вагітності.Матеріали і методи. Дослідження проведено на базі Обласного перинатального центру (м. Одеса). Проаналізовано 267 історій пологів жінок, які народжували у термін з 2007 до 2016 р., та мали верифіковану міому матки на прегравідарному етапі, видалену шляхом консервативної міомектомії. Оцінювали результати УЗД, виконаного під час вагітності, за наявності відповідних документальних свідчень – більш ранні УЗД. Враховували кількість міоматозних вузлів, їх розміри на прегравідарному етапі та під час вагітності. Об’єм міоми визначали на підставі ультрасонографічних вимірювань за формулою для еліпсоїда: V=0,52 х a х b х c, де а – висота, b – ширина, c – товщина вузла, 0,52=π/2х3. Статистичну обробку проводили за допомогою регресійного та багатофакторного аналізу з використанням програмного забезпечення Statistica 10.0 (DellStatSoftInc., США).Результати досліджень та їх обговорення. За даними ретроспективного аналізу, середній вік жінок, оперованих на прегравідарному етапі з приводу міоми матки, склав (33,7±2,2) року. Рецидив міоми виник у 89 (33,3 %). Кількість міоматозних вузлів, виявлених під час вагітності, в середньому складала 1,8±0,2. При цьому середні розміри їх були (6,3±0,2) мм х (4,2±0,1) мм х (4,4±0,1) мм, що відповідає середньому об’єму (0,49±0,02) см3. У 49 (55,1 %) вагітних із рецидивом міоми протягом ІІ триместру відбулося збільшення міоматозних вузлів у середньому на (28,6±1,3) %. Цікаво, що найбільші розміри цих вузлів спостерігалися у терміні гестації 20 тижнів, натомість перед пологами розміри пухлини зменшувалися в середньому на (14,8±0,4) %. При розробці моделі розрахунку ризику рецидиву ми враховували дані гормонального профілю жінок, тривалості захворювання, наявності попередніх вагітностей, УЗД, у тому числі доплерометричних характеристик, результати “потрійного” тесту. Після проведених розрахунків одержали таке рівняння: 𝑋𝑋= 𝑒𝑒𝑞𝑞 1+𝑒𝑒𝑞𝑞 , де q = 6,6–0,3 A–0,5 LV–1,5 S–0,9 E + 0,6 PL, де A – вік жінки; LV – лінійна швидкість кровотоку в маткових артеріях; S – сумарний розмір міоматозних вузлів E – співвідношення рівня естріолу та його максимального референтного рівня; PL – співвідношення рівня плацентарного лактогену та його максимального референтного рівня. При значеннях X>1,0 ризик рецидивування міоми під час вагітності є високим. Подальша перевірка коректності моделі показала, що її точність складає 0,94 (χ2=2,8 df=11 Pr>χ2). Це дозволяє рекомендувати її для потреб клінічного прогнозування.Висновки. Найбільш значущими факторами рецидивування міоми під час вагітності є вік жінки, лінійна швидкість кровотоку в маткових артеріях, розмір міоматозних вузлів, рівень секреції естріолу та плацентарного лактогену. Розроблений алгоритм прогнозування дозволяє визначати ризик рецидиву міоми під час вагітності з точністю 0,94.

Досліджені експлуатаційні характеристики адсорбційного регенератора низько-потенційного тепла та вологи на основі композитних сорбентів «силікагель – натрій сульфат», синтезованих золь – гель методом. Розроблені математична модель та алгоритм визначення базових параметрів процесів експлуатації адсорбційного регенератора в умовах сектора житлово-комунального господарства. Запропонований алгоритм включає розрахунок об’єму повітря, який пройшов через шар теплоакумулюючого матеріалу, концентрації води в повiтрi на виході з теплового акумулятора, адсорбції, теплоти адсорбції, кінцевої температури холодного повітря, температури повітря після змішування холодного повітря з вулиці та теплого повітря в приміщенні при подачi, розрахунок концентрації води в повiтрi на виході з теплового акумулятора, об’єму повітря, який пройшов через шар теплоакумулюючого матеріалу, адсорбції та теплоти адсорбції, кінцевої температури теплого повітря, температури повітря після змішування холодного повітря з вулиці та теплого повітря з приміщення при викиді, визначення температурного коефіцієнта корисної дії, сумарної адсорбції та часу досягнення максимальної адсорбції. Підтверджена кореляція температур повітря біля теплого та холодного кінці регенератора, а також теплових коефіцієнтів корисної дії, встановлених за результатами розрахунків згідно запропонованого алгоритму та дослідним шляхом. Проведено математичне моделювання процесів експлуатації адсорбційних регенераторів на основі композитів «силікагель – натрій сульфат» в умовах типової системи вентиляції житлових приміщень. Показана залежність теплового коефіцієнта корисної дії від часу перемикання потоків повітря, швидкості руху потоків повітря, а також температур зовнішнього та внутрішнього повітря в стаціонарних умовах. Максимальні значення теплових коефіцієнтів корисної дії встановлені при швидкості вологого повітря близько 0,22 – 0,32 м/с та часу перемикання потоків 5 – 10 хв.. Виявлено вплив швидкості руху потоків вологого повітря на час досягнення максимальної адсорбції. Результати проведеного дослідження можуть бути використані при розробці енергоефективних вентиляційних систем та пристроїв для житлових та складських приміщень. The performance characteristics of the adsorptive regenerator of the low-potential heat and moisture on basis of the composite sorbents ‘silica gel - sodium sulfate’ synthesized by sol-gel method are studied. The mathematical model and algorithm for determining the basic parameters of adsorptive regenerator exploitive processes in the housing and communal services sector are developed. The proposed algorithm includes calculating the volume of air passed through the layer of heat-accumulating material, the concentration of water in the flow at the exit from the regenerator, the adsorption, the heat of adsorption, the final temperature of the cold air, the air temperature after mixing the cold air from the street and the warm air in the room at the warm end of the regenerator during inflow, calculation of the final concentration of water in the flow at the cold end of the regenerator, the volume of air passing through the layer of heat-accumulating material, adsorption and heat of adsorption, the final temperature of the air at the cold end of the regenerator, the air temperature after mixing of the cold air from the street and the warm air from the room at the cold end of regenerator during outflow, determining the temperature efficiency coefficient, summarized adsorption and maximal adsorption time. The correlation of air temperatures near the warm and cold end of the regenerator, as well as the thermal efficiency coefficients stated by the results of calculations according to the proposed algorithm and experimental way is confirmed. The mathematical modeling of the processes of operation of adsorption regenerators on the basis of ‘silica gel - sodium sulfate’ composites in the conditions of the typical ventilation system of residential premises is carried out. The dependences of the temperature efficiency coefficient vs. the time of switching air flows and the velocity of air flow, as well as the temperatures of external and internal air under stationary conditions are shown. The results of the research can be used in the development of energy-efficient ventilation systems and devices for residential and warehouse premises