Статті в журналах з теми "Судове примирення"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Судове примирення.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-23 статей у журналах для дослідження на тему "Судове примирення".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Василина, Н. "Судове примирення сторін: новела цивільного процесуального законодавства України". Право України, № 8 (2017): 27–32.
Знайти повний текст джерела
2
ВАСЬКОВСЬКИЙ, ОЛЕГ. "Судові процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства юридичних осіб: сутність". Право України, № 2021/07 (2021): 169. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-169.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування нового правового поля задля удосконалення регулювання відносин у сфері неплатоспроможності та банкрутства зумовило необхідність переосмислити теоретичні та практичні підходи до розуміння і застосування правових норм, що регулюють судові процедури відносно боржників – юридичних осіб. У статті проводиться ґрунтовний правовий аналіз сутності та розуміння судових процедур як інституту загалом, так і передбачених згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, а також судової практики зокрема. Він свідчить про наяв ність окремих правових прогалин і колізійність правових норм, недостатність їх повноти та визначеності. Це, безумовно, порушує принципи якості законодавства та перешкоджає забезпеченню належних умов для ефективної реалізації прав та обов’язків учасників відносин неплатоспроможності й банкрутства, і, як наслідок, негативно відображається на функціонуванні ринку й економічних відносинах. Мета статті полягає в окресленні сутності судових процедур у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства з огляду на цілі кожної із передбачених законодавством процедур, що є квінтесенцією для належного врегулювання відносин неплатоспроможності та досягнення необхідних наслідків для всіх залучених учасників. За допомогою порівняльно-правової методології окреслено відмінності й особливості у правовому регулюванні інституту судової процедури із попереднім законодавством у сфері неплатоспроможності. Логіко-семантичний метод дав змогу виявити важливі елементи й ознаки у смисловій наповненості судової процедури. На підставі системного правового аналізу судової практики визначено певні недоліки та прогалини у праворозумінні й тлумаченні судових процедур, а також неналежне (необачливе) вживання і застосування такої категорії в окремих сферах правового регулювання, відмінного від сфери відносин неплатоспроможності, та яке непритаманне судовій юрисдикції, що не може бути прийнятним у площиніякісного правового регулювання, правової визначеності та верховенства права загалом. За допомогою методу аналогії виявлено неузгодженість судової практики та законодавства щодо розуміння встановлених у ньому правових понять, зокрема судових процедур. У науковій статті також були застосовані такі методи правового дослідження, як гіпотетичний, аксіоматичний, формально-юридичний, які суттєво сприяли розкриттю сутності судової процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства і формулюванню узгодженого її тлумачення. У процесі наукової розвідки сформульовано дефініцію правової категорії “судова процедура”, яку доцільно закріпити на законодавчому рівні та застосовувати у практичному значенні, зокрема під час обґрунтування судових рішень, що сприятиме узгодженості підходів у процесі прийняття таких рішень. Попри це, концепційне тлумачення судової процедури залишається залежним від ракурсу наукових поглядів та повноти їх відображення. У статті також визначено необхідність розмежування судових процедур на окремі категорії, що відповідатимуть меті та завданням кожної із них. Зокрема, пропонується диференціювати судові процедури, передбачені як згідно із чинним законодавством, так і у разі появи у законодавчих нормах нових видів процедур, на превентивні судові процедури, судові процедури відновлення платоспроможності боржника, судові процедури банкрутства та судові процедури примирення. Такий розподіл на окремі категорії сприятиме відповідному розумінню мети впровадження необхідних заходів під час кожної із судових процедур. Проведений правовий аналіз теоретичних напрацювань, судової практики та законодавчого регулювання у сфері судових процедур відносно юридичних осіб – боржників вкотре підтверджує необхідність як у вдосконаленні підходів до розуміння сутності судових процедур, їх мети та наслідків за допомогою правил правничої мови, так і у підвищенні якості правових норм, неухильному дотриманні принципів права та законотворення.
3
ХАВРОНЮК, МИКОЛА. "Проступок, його сутність і порядок досудового розслідування та судового розгляду: новітні середньоазійські підходи, порівнюючи з уже відомими". Право України, № 2020/02 (2020): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується проблема визначення поняття проступку як виду правопорушення, відмінного від злочину, та адміністративного правопорушення у контексті Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”. Мета статті – з урахуванням досвіду держав, які йдуть паралельними шляхами, знайти оптимальні моделі проступку, правових наслідків його вчинення, пов’язаного з цим порядку його досудового розслідування і судового розгляду. У статті здійснюється порівняльний аналіз підходів до визначення проступку, які були застосовані на зламі ХХ ст. у пострадянських державах Балтії, пізніше – в окремих пострадянських середньоазійських державах, а також тих, що були засто совані як у чинному кримінальному процесуальному законодавстві України, так і в проєктах законів щодо його зміни. Визначено, що підставою для виділення проступків як окремого виду правопорушення є тільки його відмінна від злочину й адмі ністративного правопорушення правова природа: це діяння, яке, з одного боку, не спричинює значної чи тяжкої шкоди в розумінні Кримінального кодексу України і не створює загрози спричинення тяжкої шкоди, а з другого – не є управлінським за своєю суттю. Оскільки проступки є окремим видом правопорушення, то відповідальність за них має бути передбачена окремим законом. Можливість спрощення відповідної процедури залежить від певних факторів, зокрема: вчинення діяння в умовах очевидності, коли факт вчинення діяння та особа, яка його вчинила, є явними; за вчинення діяння призначається судове стягнення (покарання), яке особа може відбути без розірвання соціальних зв’язків і без надзвичайних обтяжень для неї; заперечення особою очевидності правопорушення і відмова від виконання стягнення (пока-рання) створює для неї серйозний ризик бути засудженою у загальному порядку до більш серйозного стягнення (покарання); потерпілий готовий до примирення, адже завдана йому майнова і моральна шкода відшкодована повністю чи частково, – вони схиляють особу до визнання вини, незаперечення доказів, відшкодування шкоди потерпілому і примирення з ним. У законодавстві України може бути передбачено принаймні три окремих порядки розслідування і судового розгляду проступків.
4
ВАСИЛИНА, НАТАЛІЯ, та ЮРІЙ ПРИТИКА. "Розвиток приватних засад у цивільному процесі". Право України, № 2019/02 (2019): 162. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-162.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розкриття питань співвідношення приватних і публічних засад у цивільному процесі. Пошук оптимального співвідношення приватних та публічних засад у цивільному процесі є основою для утворення адекватної суспільним потребам системи врегулювання спорів. Важливим при цьому є обґрунтування правильного розуміння цивільного процесу як форми не лише здійснення судочинства, а й інструменту захисту прав та інтересів юридичних і фізичних осіб, певної узгодженості їх волевиявлення на врегулювання цивільно-правового спору, що в результаті забезпечуватиме їх можливості та право мірність поведінки. Сучасна філософія приватноправового регулювання у цивільному процесі пов’язана передусім із максимальною реалізацією принципів диспозитивності та рівності учасників справи, що зумовлює їхню активність, розширення можливостей впливу на динаміку цивільного процесу. Нове розуміння ролі приватноправового регулювання у цивільному процесі пов’язане з більшою реалізацією принципів диспозитивності, змагальності, відмови від активної участі суду в процесі доказування, збільшення ролі нотаріату, альтернативних способів вирішення спорів, удосконалення системи приватноправової юрисдикції, що в комплексі сприяє підвищенню ефективності вітчизняної системи цивільної юрисдикції. Змістом публічно-правових елементів у цивільному процесі є: забезпечення розгляду юридичної справи судом і врегулювання спірних матеріально-правових правовідносин шляхом ухвалення правозастосовного акта індивідуального характеру; гарантування дотримання та забезпечення обов’язкових стандартів справедливого судового розгляду, зокрема, права на доступ до суду, верховенства права, принципів правової визначеності та пропорційності. Автори доходять висновку, що поєднання публічних і приватних засад є однією із головних тенденцій розвитку сучасного цивільного процесу, яка характеризує його як саморегульовану систему та визначає напрями оптимізації механізму забезпечення захисту прав (інтересів) громадян і юридичних осіб у порядку цивільного судочинства. Формами реалізації приватних засад у цивільному процесі є: прояв диспозитивності як принципу та методу цивільного процесу; реалізація приватних засад через розширення системи досудових, судових (судове примирення), позасудових і приватних альтернативних форм та методів врегулювання приватноправових спорів вирішення і врегулювання юридичних конфліктів та спорів; застосування процесуальних договірних конструкцій у цивільному процесі; існування різних механізмів вирішення спорів, юрисдикція яких розмежовується за допомогою засто сування приватних засад; запровадження інституту судового контролю за компетенцією недержавних юрисдикційних органів.
5
Буянова, Е. В. "Соотношение медиации и судебного примирения в цивилистическом процессе Российской Федерации: теоретические и практические аспекты". ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ НАУКИ И ОБРАЗОВАНИЯ 75, № 3 (липень 2021): 30–33. http://dx.doi.org/10.18411/lj-07-2021-79.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье анализируется концептуальное соотношение таких примирительных процедур как медиация и судебное примирение. Отдельное внимание уделяется сущности судебного примирения как нового альтернативного способа мирного урегулирования гражданско-правового спора, раскрываются достоинства и недостатки медиации и судебного примирения с целью решения давно назревшей проблемы загруженности российских судов.
6
ЛУК’ЯНЕЦЬ, ДМИТРО. "Смислові колізії у новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України". Право України, № 2018/02 (2018): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-071.
Повний текст джерелаАнотація:
Процесуальні закони, на підставі яких здійснюються усі види судочинства, повинні відповідати низці вимог, однією з яких є відсутність смислових колізій у змісті таких законів. Натомість здійснена законодавцем спроба уніфікації процесуальних засад адміністративного, цивільного та господарського судочинства призвела до виникнення численних колізій у новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Це пов’язано, певною мірою, зі специфікою завдань адміністративного судочинства, особливостями предмета публічно-правових спорів, а також правовим статусом учасників відповідних справ. Метою статті є виявлення смислових колізій у змісті нової редакції КАС України та аналіз їх можливого впливу на процес здійснення правосуддя в адміністративних справах. Виявлено колізії, пов’язані з визначенням завдань адміністративного судочинства, які полягають у тому, що мета адміністративного судочинства в деяких видах адміністративних справ за своїм змістом суперечить таким завданням. Такими, зокрема, можна вважати справи за зверненнями суб’єктів владних повноважень. На прикладі аналізу змісту термінів “судове рішення” та “рішення суду” встановлено колізії термінологічного типу. Колізії, пов’язані з проблемами застосування в адміністративному судочинстві аналогії закону та аналогії права, розглянуто з погляду виникнення ризику подвійного тлумачення відповідних норм КАС України. Описано приховану колізію, яка стосується способів виконання судових рішень органами місцевого самоврядування. Виявлено смислові колізії, що мають місце стосовно представництва у суді окремих видів суб’єктів владних повноважень, зокрема органів місцевого самоврядування, а також можливості вирішення публічно-правових спорів шляхом примирення. На підставі аналізу змісту існуючих смислових колізій поставлено під сумнів необхідність деяких аспектів уніфікації різних за своєю природою видів судочинства. На підставі дослідження виявлених колізій зроблено висновок про те, що частина з них, зокрема ті, які стосуються завдань адміністративного судочинства та застосування аналогії закону й аналогії права, можуть ускладнити процес здійснення адміністративного судочинства, а отже, мають бути подолані шляхом внесення відповідних змін та доповнень до чинного КАС України, що сприятиме підвищенню якості здійснення цього виду правосуддя.
7
Табачник, П. Я. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ В ПЕРІОД XIX СТ. ПОЧАТКУ XX СТ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 189–95. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-189-195.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року.
Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження.
Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.
8
Прохоров, П. "Проблемні питання розгляду і вирішення справ присяжними у цивільному процесі в Україні". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 174–83. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2096.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі досліджується прак-тика розгляду судами цивіль-них справ за участю присяжних. Окрім функції відправлення пра-восуддя, можна виділити такі функції інституту присяжних, як: 1) політична, 2) правотворча; 3) сприяння примиренню сторін; 4) підвищення довіри до судів; 5) забезпечення незалежності суду; 6) виховна функція та підвищення правосвідомості громадян; 7) легі-тимація судових рішень.
Політична функція інституту присяжних в Україні спрямована, в тому числі, на формальне вико-нання вимог Конституції України щодо забезпеченні участі народу у здійсненні судочинства. Пра-вотворча функція та сприяння примиренню сторін, характерні для класичного інституту при-сяжних на підставі аналізу ста-тистики винесених вердиктів, доз-воляють державі вдосконалювати законодавче регулювання певних відносин, а сторонам – визначати перспективи судового розгляду.
Стверджується, що функція підвищення довіри до судів та забезпечення незалежності суду за вітчизняного законодавчого регулювання у повному обсязі забезпечені інститутом присяж-них не можуть бути, оскільки вну-трішня незалежність присяжних як осіб, що наділені усіма правами судді, так само може бути пору-шена професійним суддею. Ствер-джується, що «домінування» професійного судді призводить до того, що присяжні не схильні уважно стежити за процесом, вони задають мало запитань і, як правило, погоджуються з профе-сійними суддями, саме тому біль-шість рішень є одностайними, а в разі розходження думок найчас-тіше позицію змінюють не судді, а присяжні.
Виховна функція та підви-щення правосвідомості громадян реалізується за рахунок озна-йомлення присяжних із судовою процедурою та законодавством, усвідомлення ними своїх прав та обов’язків як громадянина, однак незначна кількість справ, що роз-глядаються присяжними, не доз-воляє стверджувати про підви-щення правосвідомості в цілому. Легітимація судових рішень про-являється в тому, що колективна справедливість є важливішою за юридичну правильність кваліфі-кації.
Отже, ті функції, які виконує класичний суд присяжних, у пере-важній більшості в Україні не можуть бути реалізовані, однак існують й інші суто процесуальні недоліки, які перешкоджають ефективності такого інституту: неможливість своєчасного виклику і заміни присяжних, що перешкод-жає своєчасному розгляду деяких категорій справ окремого провадження. Із наведеного зроблено висновок щодо доцільності виклю-чення участі присяжних у цивіль-них справах і в Україні.
9
Юріков, Олександр Олександрович. "ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ, НА ПІДСТАВІ УГОД". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 146–51. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблемні питання звільнення від відбування покарання з випро- буванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопо- рушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угоди про примирення чи про визнання вину- ватості. Виявлено колізії деяких положень Кримінального кодексу України та Кримінального про- цесуального кодексу України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угод. Вивчено судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також Вищого антикорупційного суду з окресленого питання, на підставі чого аргументовано, що судові органи розробили правову позицію, згідно з якою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі укладеної угоди про примирення чи про визнання винуватості не варто враховувати положення частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України, а тому в разі затвердження зазначеної вище угоди можна звільнити особу від відбування покарання із встановленням випробувального строку, зокрема в разі засудження її за корупційне кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією. За результатами аналізу законопроєкту від 23 лютого 2021 року № 5137 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення» обґрунто- вано, що запропоновані законодавцем зміни до Кримінального кодексу України та Кримі- нального процесуального кодексу України вже є застарілими, не цілком відповідають потре- бам правозастосування у сфері протидії корупції. З огляду на спрямованість антикорупційної політики держави, запропоновано зміни до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою вирішення питання щодо однозначного тлумачення статті 75 Кримінального кодексу Укра- їни, а також правильного застосування положень кримінального і кримінального процесу- ального законодавства України з метою протидії корупційним виявам шляхом установлення абсолютної заборони на звільнення особи, яка вчинила корупційне кримінальне правопо- рушення чи кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, від кримінальної відпо- відальності, покарання чи його відбування.
10
НІКОЛЕНКО, ЛЮДМИЛА, та СЕРГІЙ МАСЛОВСЬКИЙ. "Деякі аспекти врегулювання спору за участю судді у господарському судочинстві". Право України, № 2020/07 (2020): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-110.
Повний текст джерелаАнотація:
Високий рівень та якість здійснення правосуддя у країнах із розвиненою правовою системою демонструє не тільки існуюча узгоджена судова система, а й система примирливих процедур. До таких процедур можна віднести інститут врегулювання спору за участю судді, який забезпечує справедливе, законне вирішення спору та є гарантією і можливістю реалізації основної мети господарського судочинства. Дослідження інституту врегулювання спору за участю судді обумовлене також тим, що примирливі процедури є альтернативою звичній судовій. Однак порівняно з останньою дають змогу сторонам самостійно визначити шляхи взаєморозуміння та знайти найбільш взаємовигідне вирішення спору. Метою статті є визначення особливостей врегулювання спору за участю судді з урахуванням змін у законодавстві та процесів реформування судочинства України, встановлення шляхів удосконалення правових норм щодо врегулювання спору за участю судді, що є важливим як із погляду теорії процесуального права, так і з погляду судової практики. Визначено, що врегулювання спору за участю судді слід розглядати як інститут господарського процесуального права, який включає систему норм, що спрямовані на мирне врегулювання відносин між сторонами спору за участю судді, з метою вирішення по суті спору, на підставі конфіденційності, добровільності та взаємопорозуміння. Запропоновано удосконалення порядку врегулювання спору за участю судді, а саме: обов’язків судді; форми проведення; строку врегулювання спору тощо. За результатом дослідження запропоновано відповідні зміни та доповнення до Господарського процесуального кодексу України щодо удосконалення врегулювання спорів за участю судді з метою найбільш ефективного застосування. Автори доходять висновку щодо необхідності подальшого розвитку інституту врегулювання спору за участю судді. Наголошено, що розвиток цього інституту розвантажить суддів, прискорить вирішення спорів та, як наслідок, зменшить кількість апеляційних і касаційних скарг. У деяких випадках цей інститут може бути використаний як засіб для затягування розгляду справи, зміни судді, тобто зловживання процесуальними правами. Але його треба розглядати, насамперед як засіб правового виховання та впровадження правової культури не тільки учасників справи, а й зміни суспільної свідомості та переорієнтації її на вирішення спорів на засадах примирення.
11
Масловський, С. В. "ПОВНОВАЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇВ УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).437.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто повноваження господарсько-го суду першої інстанції в умовах реформування законодавства, здійснено дослідження повноважень суду деяких країн Європи, Сполучених Штатів Аме-рики та Великої Британії. Наголошено, що економіч-ні (комерційні) спори в європейських країнах розгля-даються залежно від судової системи країни, правил підвідомчості й підсудності, особливостей розгляду за-значених спорів. Підкреслено, що в Німеччині, Фран-ції економічні спори розглядаються судами загальної юрисдикції. Суддя в Німеччині відіграє досить актив-ну роль у вирішенні спору. Водночас основним завдан-ням суду є досягнення компромісу між сторонами. Ідентична мета покладена в основу повноважень суду Франції. Тільки якщо сторони не досягнуть примирен-ня – тоді суд має право розглядати спір. В Італії зазви-чай економічні (комерційні) спори суддя розглядає од-ноосібно, за винятком установлених законом категорій справ. В Італії залишився контроль за судовим проце-сом із боку суду, відсутні законодавчі механізми, що стимулюють до оперативного й ефективного розгляду спору, не визначені критерії застосування конкретних повноважень суду. Суд першої інстанції під час розгля-ду економічних (комерційних) спорів у Сполучених Штатах Америки та Великій Британії відіграє пасивну роль, що пояснюється не тільки змагальністю судового процесу, а й тим, що більшість економічних (комер-ційних) справ розглядаються поза судовою системою, а саме третейськими судами, арбітражними судами, медіаторами тощо.
Проведений аналіз повноважень суду щодо розгля-ду економічних (комерційних) спорів в окремих краї-нах Європи, США дозволяє виявити низку позитивних елементів, які можна запровадити в Україні з ураху-ванням національних особливостей. Варто продов-жити практику впровадження альтернативних форм вирішення спорів, які спрямовані на позасудове врегу-лювання економічних (комерційних) спорів.
12
Mishchenko , E. E. "Значення дійового каяття для призначення покарання". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 67–74. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є встановлення значення дійового каяття для призначення винному покарання. Наукова новизна полягає у тому, що стаття є першим комплексним дослідженням врахування елементів дійового каяття для призначення винному покарання.Висновки. Встановлено два основні напрямки впливу елементів дійового каяття на обрання судом виду й міри призначуваного винному покарання: через застосування загальних засад та спеціальних правил призначення покарання.Вплив елементів дійового каяття на застосування загальних засад призначення покарання проявляється у необхідності врахування судом пом’якшуючих обставин, передбачених п. 1-21 ч. 1 ст. 66 КК України, та у можливості врахування примирення винного з потерпілим на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. Крім того, визначено, що навіть часткове відшкодування збитку або усунення заподіяної шкоди як форма прояву дійового каяття є достатнім для його врахування як обставини, що пом’якшує покарання. Це відрізняє відшкодування шкоди як пом’якшуючу обставину від схожого чинника як елемента підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК). У статті обґрунтовано доцільність розглядати примирення винного із потерпілим як форму прояву ним дійового каяття і сформульовано рекомендацію щодо врахування цього як обставини, що пом’якшує покарання.Вплив дійового каяття на застосування спеціальних правил призначення покарання проявляться у тому, що наявність його елементів у сукупності з іншими умовами дає суду підстави призначити менш суворе покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України), а також знизити максимальний строк та розмір найбільш суворого покарання, передбаченого законом (ст. 691 КК України). Підтверджено, що в цілях застосування ст. 691 КК України немає потреби встановлювати наявність всіх пом’якшуючих обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, а достатньо встановлення наявності хоча б однієї з них. Водночас обґрунтовано доцільність переліку підстав для застосування ст. 691 КК України шляхом додавання до неї надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення (п. 21 ч. 1 ст. 66 КК) як альтернативи добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК).
13
Шумна, Л. П., А. М. Сікун та Д. В. Кисельов. "Інститут медіації як альтернативний спосіб вирішення трудового спору". Актуальні проблеми держави і права, № 88 (18 січня 2021): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3072.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено поняття медіації, перспективи розвитку цього інституту як альтернативного способу вирішення трудових спорів у сучасних умовах українського законодавства. Розглянуто історичний шлях виникнення медіації, її подальший розвиток у закордонних країнах. Розкрито дефініції поняття медіації, які поданні науковцями та зазначенні в інших нормативних актах нашої держави і держав зарубіжжя. Проведено аналіз доцільності вирішення трудових спорів за допомогою процедури медіації як нового альтернативного методу вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів, окреслено її переваги й ефективність, розглянуто моделі інституцій, які мають право здійснювати процедуру медіації в іноземних країнах, їхні підстави функціонування в цих державах. Досліджено порядок вибору інституції, яка здійснює медіацію, та порядок підбору і призначення особи, яка має право проводити процедуру медіації в закордонних країнах. Розглянуто, на яких засадах проводиться процедура медіації в нашій державі, школи, створені громадськими об'єднаннями, які готують фахівців для проведення процедури посередництва та примирення (медіація).
У процесі проведеного дослідження розглянуто погляди вчених, які досліджують медіацію як альтернативний метод урегулювання спорів. Опрацьовано та досліджено нормативне та правове регулювання, функціонування зазначеного способу в іноземних країнах, досліджено нормативні акти, у яких уже закладено підґрунтя для функціонування інституту медіації в нашій країні. Розглянуто терміни та строки проведення процедури примирення в закордонних країнах. Наведено чинники дієвості інституту посередництва під час вирішення трудових спорів, доцільності запровадження медіації в нашій державі й ухвалення нормативного акта у вигляді закону, який не тільки б узаконив функціонування інституту медіації в різних сферах, а і забезпечив правове регулювання всім учасникам цього процесу, практика застосування якого була б на рівні судової.
14
Асташева, О. С., та В. М. Чебан. "РОЛЬ СУДДІ ПІД ЧАС ВИРІШЕННЯ СПРАВ ПРО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО". Знання європейського права, № 5 (22 грудня 2021): 90–94. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.288.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній реальності судді не часто вміють ідентифікувати вияви домашнього насильства, визначати його вплив на правові наслідки. Дуже важливо не допустити впливу власних або чужих гендерних чи інших стерео типів на вирішення судових справ, пов’язаних із домашнім насильством. Наразі чинним законодавством внесе ні революційні зміни щодо цих питань. Зокрема, запроваджено обмежувальні заходи при обранні запобіжного заходу стосовно підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, що передбачено ч. 6 ст. 194 КПК України. Крім цього, кривдник може бути направлений судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством. Програма для кривдників – це комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та який спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього неагресивної психологічної моделі поведінки в приватних стосунках. При цьому, на нашу думку, суду доцільно саме з підготовчого засідан ня призначати органу пробації складання досудової доповіді, оскільки в такому разі орган пробації вже може рекомендувати відповідний вид пробаційної програми. Є два види пробаційних програм: корекційна програма та пробаційна програма для кривдників, за виконанням якої здійснюють нагляд саме органи пробації. Відповідно до внесених у кримінально процесуальне законодавство змін забороняється відмова потерпілого від обвинувачен ня в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення в кримінальних правопорушеннях, пов’яза них із домашнім насильством. А угода про примирення в кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних із домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. На рівні українського законодавства під час вирішення справ про домашнє насильство доцільно запровадити колегіальні обговорення за участі представників: громадських та соціальних служб; поліції, яка б надавала суду відеодокази; прокуратури, суддів, адвокатів, оскільки дуже важливим є зв’язок між всіма органі заціями, які долучаються до вирішення цього питання. А також украй важливим було б запровадження в україн ських судах спеціалізації з розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством.
15
Rudik, Oleksandra О. "Обумовленість ЄС як рушійна сила європейської інтеграції країн Західних Балкан". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 3 (20 квітня 2018): 102–7. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171845.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі результатів аналізу розробленої Європейською Комісією стратегії «Надійна перспектива розширення та посилення співпраці ЄС з країнами Західних Балкан» досліджено роль обумовленості ЄС в процесі європейської інтеграції країн регіону. В стратегії чітко зазначено, що сьогодні у країн регіону відкрилось історичне «вікно можливостей», щоб твердо і однозначно пов’язати своє майбутнє з ЄС. ЄС вимагає від західнобалканських країн рішучих дій та термінового подвоєння зусиль щодо проведення життєво важливих реформ – особливо в сфері верховенства права, незалежності судової системи, основоположних прав людини та громадянина, належного врядування – для завершення своїх політичних, економічних та соціальних перетворень. Для забезпечення належної підтримки трансформаційних процесів в регіоні ЄС зобов’язується вдосконалювати політику розширення та інструменти передвступної допомоги. Стратегія визначає План дій із шістьма флагманськими ініціативами, спрямованими на конкретні сфери взаємного інтересу: верховенство права, безпека та міграція, соціально-економічний розвиток, комунікації, цифрові технології, примирення та добросусідські відносини. Встановлено, що обумовленість ЄС залишається рушійною силою європейської інтеграції країн Західних Балкан. В політиці розширення Європейська Комісія продовжує керуватись так званою моделлю зовнішнього стимулювання, поєднуючи у відносинах з країнами регіону певні винагороди і покарання.
16
Беспалько, І. "ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОД". Юридичний вісник, № 1 (14 квітня 2022): 34–43. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2300.
Повний текст джерелаАнотація:
Виникнення кримінального провадження на підставі угод є новелою як для кримінального процесуального закону України, так і для процесуальної діяльності органів досудового розслідування та судової системи. Це нововведення раніше невідоме українській правовій системі, оскільки запозичене з англо-американського досвіду з метою економії часу та вдосконалення кримінального судочинства. Здійснення кримінального провадження на підставі угод як особливого порядку кримінального провадження має на меті, насамперед, розв’язання наявного кримінально-правового конфлікту між його учасниками, спрощення та скорочення загальної процедури кримінального провадження, забезпечення процесуальної економії, зменшення навантаження на суди, надання самостійності сторонам угоди щодо вирішення питання про призначення узгодженого ними покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Кримінальне провадження на підставі угод є проявом диференціації кримінальної процесуальної форми, яка ґрунтується на матеріально-правових критеріях, котрі передбачають встановлення змісту договірних правовідносин, та кримінально-процесуальних, що визначають форму і процедуру досягнення взаємних поступок між сторонами угод про примирення чи про визнання винуватості у кримінальному провадженні. Проте в науці кримінального процесуального права та у практичній діяльності залишається велика кількість суперечливих підходів, неузгодженість правових позиції та різне бачення деяких аспектів функціонування такого інституту. Зокрема, суперечності виникають під час визначення особливостей кримінального процесуального доказування під час провадження на підставі угод, що є предметом даного наукового дослідження. Основний підхід до розгдяду зазначеного питання в цій статті полягає у здійсненні критичного аналізу норм чинного законодавства, які регламентують особливості кримінального процесуального доказування під час провадження на підставі угод. В публікації здійснюється аналіз нормативної регламентації кримінального провадження на підставі угод, висловлені зауваження до низки норм КПК, які закріплюють особливості кримінального процесуального доказування під час провадження на підставі угод та запропоновані підходи до усунення їх недоліків. Матеріали статті представляють як теоретичну, так і практичну цінність. Вони можуть бути використані для подальшого наукового дослідження особливостей кримінального процесуального доказування під час провадження на підставі угод, а також для належного розуміння та здійснення правозастосовної кримінальної процесуальної діяльності.
17
ПАЦУРКІВСЬКИЙ, ПЕТРО, та РУСЛАНА ГАВРИЛЮК. "Людське право на медіацію". Право України, № 2020/07 (2020): 212. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-212.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є обґрунтування медіації як цінності у ролі одного із вроджених невід’ємних людських прав. Предмет, мета і завдання дослідження визначили базові методологічні інструменти статті: практичну філософію та матеріальну феноменологію, які є ефективними інструментами пізнання такого “незримого”, за свідченням М. Анрі, “як сфера інтерсуб’єктивності”, а також потребовий підхід, який уможливив аналіз буттєвих витоків медіації через трансцендентальні потреби індивідів у благах. Із їхньою допомогою: розкрито квінтесенцію позитивістської концепції правової природи медіації як інституту судо вої медіації; досліджено основи людиноцентристської концепції правової природи медіації; обґрунтовано ключові положення оцінки та висновки дослідження. Медіація згідно з антропосоціокультурним підходом до правопізнання має подвійну правову природу. Вона зумовлена атрибутивними людині її буттєвими влас-тивостями та буттєвим устроєм людського світу. Це апріорі відносить медіацію як цінність до вроджених і невідчужуваних людських прав. Будучи породженням основоположного (потребового) способу співбуття індивідів у соціумі та водночас системою їх взаємопов’язаних правових зобов’язань, за допомогою яких утворюється примирене суспільне середовище, медіація є також суспільним благом, тому повин на гарантуватись кожною державою. Отже, медіація – взаємний правовий самозахист індивідів. Найефективнішою натепер правовою моделлю співпраці держави і громадянського суспільства із впровадження медіації у повсякденну практику у країнах – членах Європейського Союзу зарекомендувало себе державноприватне партнерство інституційного типу. У позитивістській традиції правопізнання медіація розглядається як один із допоміжних засобів вдосконалення державного правосуддя.
18
Apanowicz, Franciszek. "Starość i stary człowiek w poezji Nikołaja Zabołockiego. Kilka spostrzeżeń." Slavica Wratislaviensia 163 (March 17, 2017): 191–201. http://dx.doi.org/10.19195/0137-1150.163.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Old age and an old man in the poetry of Nikolay Zabolotsky. Afew remarksThis article analyses the theme of the old age in the poetry of Nikolay Zabolotsky. A few poems from different periods of the poet’s artistic life are being considered. These poems show the theme of old age in the most complete way. In the poem New Life the old age was incorporated into an ideological opposition „an old and new world” but both these elements became the subject of a parody. The poems Birds and „Yesterday, while thinking about death…” show an idea of the poet’s nature philosophy. In the first poem the old age and youth unite in the mutual cognitive act. The second one talks about the unity of the nature where aman as the nature’s brain has been perfecting it for generations. In the poem A blind man this optimistic tone collapses. The sad song of a blind old man corresponds with the poet’s feeling of being lost and with far light of the stars indifferent to humans. Recollection, however, is ameticulous combination of the description of old age afflictions and asymbolic vision of the icebound Siberia, while the poem „Somewhere in the fields, nearby Magadan…” is a realistic description of wandering of old prisoners across the snowy wasteland of Siberia and their freezing to death somehow connected with the light spectacle of the stars in the night sky, stars indifferent to the fate of men. Old age is a lyrical reference to the ancient myth of Filemon and Baucis, which describes a calm death of the old couple united by the eternal love, and it is asign of acceptance of death as an inseparable part of life.Старость и старый человек в поэзииНиколая Заболоцкого. Несколько замечанийВ статье рассматривается тема старости в поэзии Николая Заболоцкого. Анализу подверглось несколько стихотворений из разных периодов его творчества, в которых эта тема проявилась наиболее полным образом. В стихотворении Новый Быт старость включена в идеологическую оппозиционную пару „старый и новый мир”, но оба члена этой пары стали объектом пародии. Поэма Птицы и стихотворение Вчера, о смерти размышляя… выражают идеи его натурфилософии: в первом старость и молодость соединяются всовместном акте познания мира, а во втором речь идет о единстве всей природы, в которой человек, как ее разум, из поколения в поколение трудится над ее усовершенствованием. В стихотворении Слепой рушится этот оптимистический тон — грустная и злая песня слепого старика созвучна растерянности поэта и равнодушным по отношению к людям небесным светилам. Воспоминание — это искусное соединение описания старческих недугов с символической картиной скованной морозом сибирской равнины, а стихотворение Где-то в поле, возле Магадана… реалистическое описание идущих по снежной пустыне Сибири узников и их замерзания соединяет с мистерией небесных звезд, тоже равнодушных к судьбе людей. Старость является лирической реминисценцией древнего мифа о Филемоне и Бавкиде и описывает спокойную смерть соединенной вечной любовью пары старичков, что выражает примирение со смертью как неотъемлемой частью жизни.
19
Neto, Dalk Dias Salomão, Nicole Moreira Faria Sousa, Carla Viana Dendasck, Amanda Alves Fecury, Euzébio de Oliveira та Claudio Alberto Gellis de Mattos Dias. "Роль посредника в Специальном гражданском специальном суде 4-го специального гражданского суда Macapá-AP, Amazônia, Бразилия". Revista Científica Multidisciplinar Núcleo do Conhecimento, 20 травня 2021, 80–92. http://dx.doi.org/10.32749/nucleodoconhecimento.com.br/ru/85947.
Повний текст джерелаАнотація:
Из-за многочисленных социальных проблем общество стало больше просить справедливости. Существует настоятельная необходимость в новой парадигме, с созданием специальных судебных портфелей, основанных на примирении, в качестве альтернативного средства урегулирования конфликтов в качестве частичного решения. Специальные суды значительно развились с момента его создания в рамках закона 9.099/95, который оказался чрезвычайно важным для реорганизации правосудия, перед лицом больших требований судебных исков. Цель этой работы заключалась в анализе роли посредника в специальном виртуальном гражданском суде в 4avara специального гражданского суда Macapá AP, Amazônia, Бразилия. Делается вывод о том, что произошла историческая эволюция специальных судей, от их осуществления до принятия закона 9.099/95 до разработки его принципов, таких, как процедурная скорость, неформальность и, все указывает на осуществление более быстрого и эффективного процесса. PROJUD и TUCUJURIS путем компьютеризации специальных судов, как представляется, имеют важное значение для модернизации этого процесса, делая их более простыми, быстрыми и доступными для всех и, таким образом, следуя мировым технологическим тенденциям. Специальные суды в целом должны стремиться все больше и больше инвестировать в посредников и действия, направленные на примирение, такие, как государственные и национальные недели примирения, поскольку, таким образом, существует большая вероятность того, что дела в судебной системе приобретут большую беглость.
20
ДЕМ’ЯНОВА, Олена, та Денис БОНДАРЧУК. "СУТНІСТЬ ТА ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ВИЗНАТИ НЕЧИННИМ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ". Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, № 4 (22 травня 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.307.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню сутності та підстав застосування повноваження суду апеляційної інстанції визнати нечинним рішення суду першої інстанції. З’ясовується чинне нормативне регулювання вказаного повноваження та історія становлення цього інституту. Аргументується позитивний вплив реалізації в ході апеляційного провадження диспозитивних прав сторін, якими, зокрема, є право позивача відмовитись від позову та право сторін укласти мирову угоду на ефективність цивільного судочинства, сприяння процесуальній співпраці та примиренню сторін.
Проводиться аналіз особливостей реалізації диспозитивних прав в ході апеляційного провадження. Наголошується на тому, що конкуренція між чинністю судового рішення та правом на консенсуальне вирішення справи має вирішуватись на користь диспозитивному волевиявленню сторін.
З’ясовуються мотиви запровадження законодавчих змін, в результаті яких повноваження суду апеляційної інстанції доповнені повноваженням визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції. Підкреслюється, що важливе значення для пояснення сутності цього повноваження мають категорії судової помилки, законності та обґрунтованості судового рішення. Пропонується широке розуміння поняття судової помилки, яке не залежить від наявності вини суду першої інстанції, що ухвалив оскаржене рішення. Підкреслюється, що помилковість рішення проявляється через його невідповідність меті захисту прав та інтересів сторін цивільного судочинства. Доводиться, що в разі, коли після ухвалення рушення судом першої інстанції сторони обирають інший шлях для вирішення спору, таке судове рішення не може залишатися чинним через невідповідність інтересам сторін.
Акцентується увага на тому, що сутність реалізації повноваження визнати нечинним рішення суду першої інстанції жодною мірою не відрізняється від сутності повноваження суду апеляційної інстанції на скасування рішення. Вказується на те, що в обидвох випадках рішення суду першої інстанції знищується, нівелюється апеляційною інстанцією, не обумовлює жодних правових наслідків, позбавляється законної сили. Відповідно, ані для правового врегулювання спору, ані для учасників справи немає різниці, чи рішення скасовано судом апеляційної інстанції чи визнане нечинним. Робиться висновок про те, що запровадження в законодавстві повноваження визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині не є достатньо виправданим. Окреслюються перспективи подальших досліджень.
21
Povzyk, Yevhen. "FEATURES OF CONSIDERATION OF THE RECONCILIATION AGREEMENT." International scientific journal "Internauka". Series: "Juridical Sciences", no. 9 (December 31, 2018). http://dx.doi.org/10.25313/2520-2308-2018-9-4397.
Повний текст джерела
22
Сорокин, В. П. "Развитие альтернативных форм разрешения экономических споров как актуальное направление в снижении судебной нагрузки на арбитражные суды". Вестник Арбитражного суда Московского округа, № 2() (10 липня 2020). http://dx.doi.org/10.46279/asmo.2020.38.73.008.
Повний текст джерелаАнотація:
СТАТЬЯ ПОСВЯЩЕНА АКТУАЛЬНОЙ ПРОБЛЕМЕ РАЗВИТИЯ АЛЬТЕРНАТИВНЫХ ФОРМ РАЗРЕШЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКИХ СПОРОВ. ПОКАЗАНЫ ПРИЧИНЫ (ВЫСОКАЯ ЗА- ГРУЖЕННОСТЬ СУДОВ), ЦЕЛИ (СНИЖЕНИЕ НАГРУЗКИ НА СУДЫ, ОПТИМИЗАЦИЯ ПРОЦЕССА СУДОПРОИЗВОДСТВА) И ПУТИ РЕШЕНИЯ УКАЗАННОЙ ПРОБЛЕМЫ. ВЫ- СОКАЯ НАГРУЗКА НА СУДЫ ВСЕХ УРОВНЕЙ ТРЕБУЕТ НОВЫХ ПРОЦЕССУАЛЬНЫХ ИНСТРУМЕНТОВ, ОСОБЕННО ЭТО КАСАЕТСЯ РАЗРЕШЕНИЯ СПОРОВ ПОВЫШЕННОЙ КАТЕГОРИИ СЛОЖНОСТИ. РАССМАТРИВАЮТСЯ ТАКИЕ АЛЬТЕРНАТИВНЫЕ ФОРМЫ РАЗРЕШЕНИЯЭКОНОМИЧЕСКИХ СПОРОВ, КАК МЕДИАЦИЯ (ВИД ПОСРЕДНИЧЕ- СТВА В ПРОЦЕДУРЕ ПЕРЕГОВОРОВ), АРБИТРАЖ (ТРЕТЕЙСКОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО) И СУДЕБНОЕ ПРИМИРЕНИЕ.
23
ДЕМ’ЯНОВА, Олена, та Роман ГАХ. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗКРИТТЯ ДОКАЗІВ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ". Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, № 4 (22 травня 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.308.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню окремих аспектів правового регулювання розкриття доказів за цивільним процесуальним законодавством. З’ясовується чинне нормативне регулювання розкриття доказів та історія становлення цього інституту. Аргументується позитивний вплив інституту розкриття доказів на ефективність цивільного судочинства, розвиток змагальності, сприяння процесуальній співпраці та примиренню сторін, забезпечення усім учасникам справи завчасного отримання інформації.
Проводиться аналіз співвідношенню понять «докази» і «засоби доказування». Наголошується на тому, що застосування терміну «розкриття доказів» цілком можливе щодо засобів доказування, однак, виникають певні проблеми при застосуванні цього поняття до доказів у розумінні фактичних даних, інформації.
З’ясовується дія правил про розкриття щодо різних видів доказів. Підкреслюється, що речові докази також вимагають розкриття, однак визначені в законі правила не є придатними для цього. Пропонується ознайомлення з речовими доказами у місці їх знаходження. Пропонується також надання фотографій відповідних речових доказів одночасно з наданням копій інших доказів. Підкреслюється, що особливі складності стосуються розкриття таких засобів доказування як показання свідків. Доводиться, що розкриття засобів доказування має обмежитись лише повідомленням про намір використовувати такі засоби доказування. Разом з тим, слід передбачити в законодавстві право учасників справи опитати свідків, а також інших учасників справи за їх згодою.
Акцентується увага на тому, що окремі засоби доказування отримуються судом безпосередньо : витребовуватись судом за клопотанням учасників справи, отримуватися як матеріали виконаного судового доручення, як висновок призначеної судом експертизи. Вказується на те, що доцільно зобов’язати суд негайно повідомити про їх отримання учасників справи, та надати можливість з ними ознайомитися. Також висловлюється критика використаного в законі терміну «завчасно» для регламентації строків розкриття доказів. Тому видається доцільним встановити більш чітку межу, наприклад, не менше ніж за три дні до початку розгляду справи по суті. Окреслюються перспективи подальших досліджень розкриття доказів в цивільному судочинстві.