Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Суб'єкти спілкування.
Статті в журналах з теми "Суб'єкти спілкування"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-16 статей у журналах для дослідження на тему "Суб'єкти спілкування".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Бобко, Лариса, та Яна Баляс. "ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 301–4. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-57.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються комунікативні аспекти в системі вищої освіти та психолого-педагогічні особливості спілкування у міжособистісній взаємодії викладачів і студентів. Аналізуються основні стилі педагогічного спілкування, серед яких найефективнішим є демократичний стиль, що ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Доведено, що «суб'єкт-суб'єктна» педагогічна взаємодія спрямована на гуманізацію стосунків зі студентами, сприяє розкриттю їх творчого потенціалу. Зазначено, що організація продуктивної співпраці викладача і студентів на основі діалогу сприяє підвищенню ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі, створенню умов для самоактуалізації та самореалізації кожного студента. Визначено перспективи подальших наукових досліджень.
2
Марійчин, Андрій. "Емпіричне дослідження особливостей прояву параметрів комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 125–38. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-125-138.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обґрунтовані показники емпіричного дослідження особливостей прояву параметрів комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників. Для вирішення цього завдання було застосовано експлораторний аналіз даних. Зазначені статистичні процедури застосовувались для показників наступних методик: методики «Визначення потреби у спілкуванні» Ю. М. Орлова, В. І. Шкуркіна, Л. П. Орлової, методики «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Шнайдера, тесту КОС (Комунікативні та організаторські схильності) В. В. Синявського, Б. А. Федоришина, опитувальника «Соціально-психологічні характеристики суб'єкта спілкування». В. О. Лабунської, опитувальника міжособистісних стосунків В. Шутца. Отримані показники піддавались порівнянню за експлораторним аналізом. За результатами вивчення особливостей прояву параметрів комунікативної компетентностіу спортсменів було встановлено наступне. Загальна адаптивність досліджених спортсменів-гірськолижників знаходиться на середньому рівні, і вони досить адаптовані до спілкування в умовах спортивно-змагальної діяльності. Показано, що завдяки середньому рівню комунікативного контролю вони достатньо щирі, в міру стримані в своїх емоційних проявах, зважають в своїй поведінці на ставлення оточуючих людей. Зазначено, що для них властивими у спілкуванні є труднощі, пов’язані зі ставленням партнерів зі спілкування та зверненні до них чи з їхнього боку, а також труднощі, пов’язані із уміннями та навичками організації міжособистісної взаємодії. У свою чергу вони значно легше долають труднощі, що пов’язані із соціально-перцептивними характеристиками. Зазначено, що у гірськолижників спостерігається певна збалансованість орієнтацій на активність та прийняття контактів, а орієнтація на прийняття емоційних відносин трохи знижена, проте вони орієнтовані на те, щоб виявляти домінування у міжособистісному спілкуванні. Ключові слова: комунікативна компетентність, параметри комунікативної компетентності, емпіричні показники, професійна мобільність спортсменів, спортсмени-гірськолижники, комунікація.
3
NIKITINA, Iryna. "Розвиток комунікативної культури особистості майбутнього фахівця як необхідна умова активної адаптації". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, № 3(I) (15 вересня 2020): 53–67. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.3-1.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця під час професійної підготовки в умовах вищої школи.Формування моделі ділової комунікації, адекватної вимогам нового статусу здобувача вищої освіти, сприяє активній адаптації суб'єкта навчально-професійної діяльності. Активна адаптація це – система цілеспрямованих, активних дії здобувача, спрямованих на зміну себе, власної поведінки та умов навчально-професійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Вона застосовується, коли необхідно засвоїти нове: нову модель навчання, поведінки, комунікації, систему цінностей, етично-моральних і культурних норм взаємодії. У результаті здобувач розвиває особистістно-професійний адаптивний потенціал фахівця та індивідуальний стиль якісного діалогічного спілкування з діловими партнерами і готовність до професійної та соціальної самореалізації. В умовах ЗВО потрібно організувати спеціальну роботу з розвитку ресурсу адаптивності особистості першокурсника у перехідний період від системи середньої до системи вищої освіти з метою забезпечення розвитку нової моделі навчання, поведінки та спілкування. Потреба у спілкуванні є домінуючою потребою розвитку особистості у період повноліття. ЇЇ задоволення сприяє розвитку позитивного самоставлення особистості. Результатом цього є позитивна “Я-концепція” фахівця. Вона визначається як ключова психологічна детермінанта його фахового та кар'єрного зростання. Тому особливу увагу важливо приділити формуванню комунікативної культури фахівця у вищій щколі. Комунікативна культура особистості містить систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві, та вміннь органічно, природно й невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. Вона забезпечує мотивацію суб'єкта та самореалізацію функцій навчання, виховання й розвитку майбутнього фахівця. Психологи виділяють такі її функції: контактну; інформативну; спонукальну; координаційну; емотивну; здійснення психологічного впливу; самопрезентативну тощо. Комунікативна культура здобувача вищої освіти та його активна адаптація визначають якість фахової підготовки, ефективність подальшої самореалізації та соціальної відповідальності у професійній установі.
4
Євсович, Роман. "ІСТОРИКО-ПЕДAГОГІЧНИЙ AНAЛІЗ ГЕНЕЗИ ГУМAНІЗAЦІЇ І ГУМAНІТAРИЗAЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРAЇНИ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (15 червня 2021): 240–48. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.378.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати історико-педагогічного аналізу генези гумaнізaції і гумaнітaризaції вищої освіти Укрaїни: здійснено наукове обгрунтування цього процесу з урахуванням історичних умов суспільного розвитку; проаналізовано його динаміку; наведено аргументацію процесу його розвитку в конкретно-історичних умовах як одного із засадничих принципів світогляду.
З’ясовано, що гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти як соціально-педагогічний феномен відображають провідну суспільну тенденцію сучасних освітніх трансформацій. Вони спрямовані на розвиток особистості як суб'єкта творчої праці, пізнання й спілкування, сприяють розвитку гуманних стосунків між педагогами і вихованцями, передбачають їх суб'єкт-суб’єктні взаємини у ході освітньо-виховного процесу.
Наголошено, що в сучасних умовах гуманізація і гуманітаризація вищої освіти має стати ключовим елементом нового педагогічного мислення і розвитку активно-творчих можливостей людини. На нинішньому етапі розвитку суспільства гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти тісно пов’язані з новими соціальними умовами, з переходом до нового, постіндустріального суспільства, що викликає необхідність синхронізувати процеси розвитку освіти із загальними тенденціями розвитку людського суспільства.
5
Kyrychenko, Tetiana. "МІСЦЕ ТА РОЛЬ САМОРЕГУЛЯЦІЇ В МІЖОСОБИСТІСНІЙ МОВЛЕННЄВІЙ КОМУНІКАЦІЇ ПІДЛІТКІВ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (17 грудня 2021): 128–34. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-128-134.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається міжособистісне мовленнєве спілкування підлітків як смислова взаємодія його суб'єктів, що передбачає наявність таких мовленнєвих здібностей, як говоріння та слухання, функціональною комунікативною одиницею якого є висловлювання (повідомлення), нерозривно пов'язане з лексико-семантичними та граматичними значеннями. Системоутворюючим фактором організації міжособистісного мовного спілкування підлітків є саморегуляція як цілеспрямований процес самоорганізації їхньої психічної діяльності; специфіка комунікативних ситуацій визначає варіативність саморегуляції особистості період дорослішання; Основним чинником забезпечення конструктивного міжособистісного мовного спілкування особистості, що росте, є актуалізована потреба в успіху.
6
Ihnatieva, Svitlana. "МОДЕЛЬ САМОПРЕЗЕНТАТИВНОСТІ ДІАРИСТА В ЩОДЕННИКОВОМУ НАРАТИВІ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (17 грудня 2021): 97–101. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-97-101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається ідея самопрезентативності як психологічної категорії, спрямованої створення позитивного належного враження; простежено її функціонування на матеріалі щоденника. Доведено, що саморепрезентативність є ефективним заходом подання особистої інформації, що сприяє формуванню "Я". У контексті щоденникового оповідання категорія саморепрезентативності пов'язана з комунікативним феноменом, що є конкретними мовними діями суб'єкта щоденника по репрезентації особистих відносин у певний період життя. Звернено увагу на розуміння процесів самопрезентативності, у тому числі на комунікативну компетенцію, комунікативну поведінку, комунікативно-прагматичний канон, що виявляється у спілкуванні.
7
Balalaieva, Olena. "МОДЕЛЮВАННЯ МЕТАДАНИХ У НОВИННИХ МЕДІА: КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (11 грудня 2021): 18–22. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-18-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз компонентів моделі метаданих у засобах масової інформації на прикладі стандарту Міжнародної ради з питань преси та телекомунікацій. Визначено, що модель даних rNews є нелінійною, оскільки спілкування в нових ЗМІ позиціонується як двобічний процес взаємодії суб'єктів. У комунікативному аспекті модель базується на двосторонній асиметричній моделі, яка фіксує зворотній зв'язок, але при цьому зберігається провідна роль комунікатора. Асиметрія виявляється в кількісній (диспропорція між кількістю «професійних» та «наївних» комунікаторів), власне комунікативній (диспропорція «прав голосу» комунікаторів та реципієнтів, що перешкоджає побудові повноцінного діалогу) та інтенціональній (нерівноцінність інтенцій комунікаторів та реципієнтів) формах.
8
ТАНАСІЙЧУК, Юлія. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЯЛЬНІСНО-РЕФЛЕКСИВНОГО КРИТЕРІЮ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (вересень 2020): 367–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-367-379.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність
9
МЕН’Ї, ЯН. "ЗНАЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (17 листопада 2021): 175–79. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблему комунікативної культури як соціально-психологічного складника у струк- турі особистості, що дозволяє особистості розвиватись у гармонії із загальнолюдською культурою та набувати соціальну стійкість. Визначено, що в її основі лежать моральні цінності, знання про види і форми спілкування, якості, потрібні для повноцінного спілкування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування значення кому- нікативної культури здобувачів вищої освіти для їх професійного становлення під час навчання. Подано теоре- тичний аналіз вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. Проаналізовано різні авторські погляди на поняття «комунікативна культура». Узагальнено культуроутворюючі компоненти комунікативної культури: емо- ційна культура або культура почуттів, культура мислення та мовна культура. Установлено, що комунікативна культура передбачає наявність комунікативного ідеалу, системи комунікатив- них норм і правил, власних комунікативних здібностей і вмінь. Визначено, що комунікативна культура забезпечує готовність особистості до життєвого і професійного самовизначення та є умовою успішного професійного роз- витку майбутнього фахівця. Виявлено професійні компоненти комунікативної культури фахівця. Доведено, що засобом та умовою комунікативної культури є комунікативна діяльність, тому під час професійної підготовки здо- бувачів вищої освіти висуваються вимоги, яким має відповідати комунікативна діяльність майбутнього фахівця. Для фахівця як суб'єкта професійної діяльності способом пізнання і перетворення світу є професійна культура, а способом перетворення себе – комунікативна культура. У цьому випадку комунікативна культура є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і вмінь, за допомогою яких людина уникає психологічних труднощів і прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії.
10
Марушев, А. Д. "Принципи застосування спеціальних знань у кримінальному провадженні". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 139–44. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2424.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висловлюється авторська позиція щодо визначення загальних засад / принципів використання спеціальних знань у процесі розслідування злочинів. Визначено й охарактеризовано правові й організаційні засади використання спеціальних знань під час розслідування злочинів. На наш погляд, принципи використання спеціальних знань визначеними суб'єктами кримінального провадження збігаються насамперед із нормами та принципами кримінально-процесуального законодавства, являють собою найважливіші й визначальні правові положення, на яких ґрунтується процес розслідування злочинів. Автором встановлюється, що використання спеціальних знань на досудовому слідстві здійснюється на підставі таких принципів: принципу законності використання спеціальних знань; принципу незалежності особи, що володіє спеціальними знаннями; принципу об'єктивності, усебічності та повноти використання спеціальних знань; принципу нерозголошення особою, яка застосовує спеціальні знання у процесі проведення слідчих (розшукових) дій, даних досудового слідства; принципу неупередженості особи, яка застосовує спеціальні знання у процесі проведення слідчих (розшукових) дій; принципу дотримання конституційних прав і свобод громадян, залучених у процес досудового слідства; принципу дотримання кожним учасником кримінального провадження у процесі використання спеціальних знань строго в межах своєї компетенції. Автором підкреслюється, що до загальних правових засад використання спеціальних знань під час розслідування злочинів варто віднести такі, як: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла чи іншого володіння особи, таємниця спілкування, невтручання у приватне життя, недоторканність права власності, законність, незалежність, об'єктивність і повнота дослідження. У статті відзначається, що правильне розуміння, тлумачення та дотримання наведених засад указаними суб'єктами є гарантією виконання завдань кримінального провадження, здійснення швидкого, повного, неупередженого й ефективного розслідування, забезпечення кримінального провадження належними доказами. Сформульовані у статті висновки є теоретичними категоріями, що становлять складову частину тих фундаментальних підстав діяльності спеціалістів, експертів та працівників правоохоронних органів, що визначають зміст та напрями їхньої діяльності у процесі розслідування злочинів.
11
Юрченко, В. "Використання прокурором спеціальних психологічних знань під час взаємодії з підозрюваним". Юридичний вісник, № 5 (16 грудня 2020): 195–202. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2020.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто та проаналізовано актуальні питання використання спеціальних психологічних знань суб'єктами проведення досудового розслідування, а також процесуального керівництва ним, зокрема прокурором - процесуальним керівником, під час досудового розслідування кримінальних правопорушень. Визначено тактику та психологічні прийоми встановлення психологічного контакту у процесі спілкування з підозрюваним, проведення за його участю відповідних процесуальних дій. Проаналізовано кримінальне процесуальне законодавство та спеціалізовану літературу, що стосується особи підозрюваного та його психічних станів. Визначено та виокремлено основи взаємодії та її форми, зокрема коли вона яскраво виражається. Визначено поняття захисної домінанти, страху в підозрюваного. Також наголошено на важливості та значенні методу спостереження під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю підозрюваного. У статті вказано на необхідність дотримуватися принципу презумпції невинуватості. Досліджено та звернуто увагу на постанову об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року. Крім того, у статті наявні рекомендації прокурору - процесуальному керівнику щодо необхідності самостійного проведення відповідних процесуальних дій із метою належного підтримання публічного обвинувачення в суді в подальшому. Також досліджуються психологічні основи взаємодії прокурора з підозрюваним під час ініціювання й укладення угоди про визнання винуватості, зокрема щодо необхідності володіння прокурором спеціальними психологічними знаннями з метою схиляння підозрюваного до визнання винуватості та співпраці для забезпечення швидкого досудового розслідування, викриття більшої кількості кримінальних правопорушень. Крім того, окреслено питання щодо наявності у прокурорів спеціальних та професійних знань.
12
Syladii, Ivan. "РЕСУРСИ І СТИМУЛИ ПЕДАГОГІЧНОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 19 (27 листопада 2018): 13–17. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.13-17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються ресурси і стимули педагогічного дискурсу в сучасному українському суспільстві, визначається його роль з огляду на виконання системою освіти загального призначення – залучення людини до досягнень культури, системи знань, процесу формування компетенцій. За визначенням автора, освіта – це насамперед процес поширення наукових знань серед тих, хто навчається, освоєння ними системи наукових понять і духовних цінностей, яка відтворює картину природи, суспільства та мислення. Всі вони далекі від однозначності, а тому потребують інтерпретації, дискурсу.
Головним ресурсом педагогічного дискурсу є інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності, яка спрямована на оновлення системи освіти. У межах педагогічного дискурсу водночас функціонують науковий та освітній дискурс, тому потужним ресурсом дискурсу педагогічного має стати дискурс науковий. Отже, у царині освітянської комунікації педагогічний дискурс є інтегрованим утворенням, яке поєднує в собі складові наукового та освітнього дискурсу.
Характерна риса сучасного етапу розвитку педагогічного дискурсу – пошук нового міжпредметного полікультурного діалогу. Педагогічний дискурс є там, де відбувається інтеракція між учителем і учнем і де здійснюється пізнання. Дискурс – це типова соціальна подія, що полягає у взаємодії учасників комунікації за допомогою вербальних текстів та інших знакових комплексів у певній ситуації і в певних соціокультурних умовах спілкування. Ресурсним ядром та основоположною сутнісною характеристикою педагогічного дискурсу є інтелектуальна взаємодія базової пари учасників комунікації – викладача і учня, кожен з яких здійснює свою інтелектуальну діяльність. Взаємодія – це вид безпосередніх чи опосередкованих, зовнішніх або внутрішніх відносин, зв'язків. Інтелектуальна взаємодія викладача й учня в педагогічному дискурсі передбачає взаємний розумовий вплив суб'єктів освітнього процесу один на одного в їх спільній діяльності і міжособистісних відносинах, що призводить до зміни інтелектуального стану одного або обох суб'єктів.
Педагогічний дискурс у структурі інноваційних процесів у системі освіти є водночас і одиницею навчання, і комунікативною моделлю мовної діяльності учасників ситуації навчання. Ця діяльність одержує мовне втілення як система думок, цінностей, інтересів. Дискурс можна вважати довершеною формою комунікації. Отже, усі наявні в суспільстві ресурси і стимули функціонування педагогічного дискурсу мають сприяти розгортанню взаємодії його основних суб’єктів.
13
Чурсін, М. М., Т. А. Лугова та І. М. Сілютіна. "КОМП’ЮТЕРНІ ІГРИ І АУТРІЧ-ТЕХНОЛОГІЇ У ІЄРАРХІЇ КОНТЕКСТІВ НАВЧАННЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 258–69. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-258-269.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються шляхи інтенсифікації процесів пізнання в умовах зростання обсягів інформації, що надходять в навчальний процес вищої школи. Звертається увага в зв'язку з цим на можливості «серйозних ігор» і аутріч-технологій, для яких навчання і пізнання виступають метою, а також контекстом, використовуючи термінологію Г.Бейтсона. У контексті навчання як «серйозні ігри», так і аутріч-технології розглядаються засобом залучення уваги суб'єкта навчання, що надзвичайно важливо, оскільки в умовах надлишку інформації найважливішим ресурсом для того, хто передає інформацію, є саме увага реципієнта. Залучення уваги споживачів інформації стає актуальною метою освітньої діяльності. У зв'язку з цим, на мікрорівні сприйняття, «людина-інформація», підкреслюються можливості комп'ютерних «серйозних ігор». Ігри такого виду, як правило, орієнтовані на професійні знання та навички – від осягнення логіки деякої діяльності до придбання автоматизму виконання окремих операцій. Вони можуть застосовуватися як для розвитку загальної здатності людини до уваги, так і для зосередження уваги на тому чи іншому об'єкті в педагогічному контексті. Вони можуть працювати і на макрорівні пізнання: рівні взаємодії того, хто пізнає, з певним колом джерел.
На макрорівні пізнання працюють і так звані аутріч-технології. У широкому сенсі аутріч – це вибудовування відносин з аудиторією поза формальних каналів спілкування, пропаганда, розширення охоплення лояльної аудиторії. Фактично аутріч-технології служать для залучення уваги потенційних споживачів інформації до існуючих інформаційних ресурсів, здійснюючи «м'який» вплив на процес пізнання.
І «серйозні ігри», і аутріч-технології знаходять своє місце в «ієрархіях контекстів» процесу пізнання, формуючи в останніх відносини, аналогічні відносинам між швидкістю і пройденою відстанню, сприяючи інтенсифікації пізнавальної діяльності.
І ті, і інші стають, таким чином, об'єктами педагогічних досліджень.
14
Краснопольська, Т. М., та І. М. Милосердна. "Цифрові технології в механізмі взаємодії громадянського суспільства та держави". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 68–74. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1152.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність громадянського суспільства та його трансформацію в умовах активного розвитку інформаційних технологій. Визначено критерії ефективності громадянського суспільства через функції останнього. З’ясовано роль мережі Інтернет та соціальних мереж і новітніх цифрових технологій в налагодженні та розвитку взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства. Визначено принципи механізму взаємодії держави та громадянського суспільства та досліджено п’ять рівнів такої взаємодії, а саме: рівень комплексного аналізу проблеми, рівень розробки системи заходів і проектів програм, рівень прийняття рішень, рівень реалізації спільно прийнятого рішення та рівень контролю і перевірки виконання рішення, оцінки ефективності взаємодії сторін. Проаналізовано особливості цифрових інструментів, що використовуються на кожному рівні. Обґрунтовано, що завдяки мережі Інтернет політичні процеси і управління набули нового змісту і зумовило появу нових суб'єктів громадянського суспільства – мережевих спільнот, які сприяють формуванню «мережевого громадянського суспільства», метою якого є спілкування в режимі он-лайн для вирішення існуючих соціальних проблем. До головних характеристик мережевого громадянського суспільства віднесені відкритість і спонтанність. Визначено, що під впливом мережевих технологій формується open space-простір, в якому відкриваються нові можливості для розвитку громадянського суспільства (подолання відчуженості, нерозвиненості комунікацій та ін.). Доведено, що перенесення громадських структур у віртуальний простір сприяє більш продуктивній взаємодії органів влади та громадян на основі «цифрової демократії», практичним вираженням якої стала технологія «GOV 2.0» або «уряд 2.0», яка ґрунтується на принципі відкритості влади та участі громадян в прийнятті рішень на всіх рівнях. Показано, що ця технологія реалізується через прихід чиновників в соціальні мережі і блогосферу, просвіту спільнот, доступ до чинних законів та законопроектів в режимі он-лайн та інші практики. З’ясовано, що в останні роки все більшої популярності набувають такі практики, як Network Democracy («мережева демократія»), Social Bar, Global Voices Online та інші.
15
Гриджук, Т. І. "ВИМОГИ ДО ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО МЕДИЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ". Art of Medicine, 30 жовтня 2019, 89–92. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2019.3.11.89.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Орієнтація вітчизняної освіти на європейський освітній простір ініціює перебудову вимог до викладача вищої школи, як до його професійних, так і особистісних якостей. Для того, щоб вища освіта України максимально задовольняла вимоги часу, такі чинники, як компетентність, професіоналізм, інтелект, творчість повинні відігравати провідну роль у функціонуванні цієї сфери. Стаття присвячена проблематиці формування педагогічної та комунікативної діяльності викладача вищого медичного навчального закладу, що є необхідною умовою успішного процесу викладання. Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає відносини викладачів і студентів як особливий соціально-психологічний феномен і важливу складову цілісного педагогічного процесу підготовки фахівця у вищому навчальному закладі. Особливо актуальною стає проблема суб’єкт-суб’єктних відносин між учасниками навчального процесу, основними ознаками яких є: 1) особистісна орієнтація співрозмовників; 2) суб'єкт-суб'єктний характер спілкування; 3) проникнення у світ почуттів і переживань, готовність підтримувати позицію співрозмовника; 4) нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від рольової позиції педагога. Проаналізовано основні вимоги до викладача вищого медичного навчального закладу, розкрито основні напрями його діяльності. Показано, що за своєю сутністю професійно-педагогічна діяльність є інтегративною, у якій поєднуються предметна, наукова, психолого-педагогічна, ідеологічна і лікувальна (для викладачів клінічних кафедр) складові. Висвітлено основне завдання педагога – допомогти студентові стати активним співучасником педагогічного процесу та забезпечити умови для формування його професійної компетентності.
16
Лукащук, Світлана. "ВІРТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ФЕНОМЕН ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ". Psychological Prospects Journal, № 38 (20 грудня 2021). http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2021-38-163-176.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Здійснити теоретичний аналіз віртуалізації як феномену освітнього простору, розкрити поняття віртуалізації в системі навчального середовища, вказати на характерологічні властивості віртуального простору; проаналізувати роль явища віртуалізації в процесі навчання та всебічного розвитку особистості.
Методи. Для реалізації мети дослідження було застосовано загальнонаукові теоретичні методи дослідження інформації, такі як: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення і класифікація.
Результати. Здійснено спробу аналізу феномену як природного компоненту життєтворчості суб’єктів навчального простору, що зумовлюється системою техногенних, соціокультурних та економічних факторів. Вказано на те, що візуалізація навчального процесу дає можливість прояву нового соціального середовища, ставши таким чином відправною точкою фундаментальних трансформацій процесу освіти. Визначено, що сама природа віртуального має різний характер – віртуалізація, опосередкована індивідом або машиною. У першому випадку явище виникає в процесі безпосередньої взаємодії суб'єктів навчально-виховного процесу. Другий випадок збільшення віртуалізації освітнього простору передбачає зменшення міжособистісного спілкування учасників процесу, самостійне освоєння навчального матеріалу, використання особистістю гаджетів як замінників суб’єктів процесу навчання. Вказано на характерологічні властивості віртуального простору за Д. Івановим: не суттєвість впливу (зображення створює ефекти, характерні для реального); обумовленість якостей і характеристик (предмети штучні та мінливі); ефемерність (свобода входу, вона забезпечує можливість переривати і відновити присутність. Проаналізовано роль явища віртуалізації в процесі навчання та всебічного розвитку особистості, яка дає змогу не лише здійснювати безперервну освіту і саморозвиток протягом усього життя, а й успішно орієнтуватися та функціонувати, як професіонал у сучасному інформаційному світі.
Висновки. Інформатизація та комп'ютеризація освіти, широке використання глобальної мережі Інтернет призведе до радикальних змін у системі освіти в цілому, оскільки така ситуація передбачає всебічний розвиток особистості.