Статті в журналах: "Суб’єкти контролю"

1

Панова, О. "СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Юридичний вісник, № 4 (6 жовтня 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2213.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сутністьі зміст системи суб’єктів, якіздійснюють державний контрольі нагляд у сфері охорони здоров’я.Здійснено аналіз сутності кате-горій «суб’єкт», «система» та«система суб’єктів». Сформованоавторське бачення системи суб’єк-тів, які здійснюють державнийконтроль і нагляд у сфері охорониздоров’я. З’ясовано, що зміст сис-теми суб’єктів, які здійснюютьдержавний контроль і нагляд усфері охорони здоров’я, може бутипредставлений шляхом поєднанняїї елементів – власне суб’єктів,а також зв’язків, з урахуваннямяких вона утворена (критеріївгрупової належності таких суб’єк-тів). В якості критеріїв, з ураху-ванням яких суб’єкти державногоконтролю і нагляду у сфері охорониздоров’я можуть бути розподіленіу відповідні групи, обрано обсягїхньої компетенції. Обґрунтовано,що залежно від такого критеріюсуб’єкти державного контролю інагляду у сфері охорони здоров’яможуть бути розділені на загаль-нодержавні, галузеві, спеціальні.З урахуванням цього системасуб’єктів державного контролюі нагляду у сфері охорони здо-ров’я може бути представленатаким чином: 1) загальнодер-жавні суб’єкти: Верховна РадаУкраїни, комітети Верховної РадиУкраїни, Уповноважений ВерховноїРади України з прав людини; Пре-зидент України, Рада національноїбезпеки та оборони; Кабінет Міні-стрів України; 2) галузеві суб’єкти:міністерства та інші центральніоргани виконавчої влади, провіднемісце серед яких посідають Мініс-терство внутрішніх справ Укра-їни, Міністерство розвитку громаді територій України, Міністер-ство соціальної політики України;3) спеціальні суб’єкти: Міністер-ство охорони здоров’я України,Державна служба України з лікар-ських засобів і контролю за нарко-тиками, Національна служба здо-ров’я України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Віговський, С. І. "ЩОДО МОЖЛИВОСТЕЙ СТВОРЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ СУДУ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 99–107. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.12.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена формулювання пропозицій стосовно створення та прийняття у процесі поточної судово-правової реформи проєкту Закону України «Про контроль за діяльністю суду». Автором детально розкривається структура запропонованого проєкту Закону. В «Основних положеннях» пропонується визначити: поняття «контроль за діяльністю судів»; сферу застосування відповідного законопроєкту; нормативну основу та правові принципи контролю за діяльністю судів; об’єкт і предмет тако- го контролю; основні вимоги до здійснення контролю. У розділі «Суб’єкти, які здійснюють контроль за діяльністю суду» законопроєкту закріплюються: перелік суб’єктів, які здійснюють контроль за діяльністю суду; основні права та обов’язки цих суб’єктів; обов’язковість оцінювання результативності та ефективності здійснення контролю; правовий статус суб’єктів контролю, що знаходяться поза межами системи правосуддя. Розділом «Суб’єкти, щодо яких застосовуються заходи контролю за діяльністю суду» проєкту Закону пропонується визначити: коло підконтрольних суб’єктів у межах контролю за діяльністю суду; обсяг прав підконтрольних суб’єктів. У розділі «Здійснення контролю за діяльністю суду» проєкту Закону пропонується визначити: загальні підстави та умови для контролю за діяльністю судів; форми та процедури контролю; сутність та особливості профілактики ризиків відхилення підконтрольного суб’єкта від його норми діяльності. Окрема увага в законопроєкті приділяється особливостям здійснення громадського контролю за діяльністю суду, що наразі досить часто використовується в якості інструменту тиску на судову владу в Україні. У висновках до статті автором вказується на те, що прийняття проєкту Закону України «Про контроль за діяльністю суду» сприятиме нормативному закріпленню адміністративно-правових засад такого контролю, встановлюватиме рамки цієї владної діяльності, що унеможливлюватиме використання на практиці контролю в якості інструменту неправомірного тиску на суд з метою спотворення правосуддя, звуження незалежності суду та самостійності суддів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Аврамова, О. Є. "Особливості правового статусу підприємств житлово-комунальної галузі". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1818.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена визначенню особливостей правового статусу підприємств житлово-комунальної галузі. Вказується, що в державі сформувався ринковий підхід до підприємств житлово-комунальної галузі, який передбачає визначати їх з точки зору господарювання, без врахування соціального значення послуг, які ними виробляються, надаються, та ролі місцевого самоврядування в їх виконанні. Тому найбільш широкий підхід до термінології дослідження полягає у використанні терміну «підприємства житлово-комунальної галузі», який дозволяє враховувати як ринковий підхід до цих підприємств, так і визначити сферу їх діяльності. Визначено, що спеціальний правовий статус підприємств житлово-комунальної галузі – це сукупність елементів, які характеризують правове положення окремих суб’єктів господарювання в сфері виробництва, постачання та інших дій у сфері житлово-комунальної послуги. Цей статус зумовлено: 1) наявністю трудових ресурсів, матеріально-технічного забезпечення, засобів, що надають можливість здійснювати діяльність у сфері виробництва, постачання, обслуговування у сфері електроенергетики, на ринку природного газу, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами, постачання теплової енергії; 2) незамінністю послуг у споживанні, які надаються суб’єктом; 3) можливістю обмеження правосуб’єктністю підприємств житлово-комунальної галузі у випадках, встановлених законом; 4) ліцензуванням діяльності; 5) соціальним значенням діяльності підприємств житлово-комунальної галузі. Встановлено, що підприємства житлово-комунальної галузі можуть поділятися залежно від: 1) становища на ринку: суб’єкт природної монополії та суб’єкт господарювання; 2) організаційно-правової форми: індивідуальні та складні підприємства; 3) виникаючого контролю між суб’єктами: вертикально інтегровані суб’єкти господарювання (інтегрована організація) та незалежні суб’єкти від вертикально інтегрованого суб’єкта (оператори систем газотранспортної системи, газосховища).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Yarosh, Iaroslav. "ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 146–56. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-146-156.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено концептуальні засади діяльності політичних партій як суб’єктів громадянського суспільства. Зазначено, що основною ознакою існування громадянського суспільства виступає вільний характер асоціативного життя, за якого особа добровільно бере участь у соціальних процесах та бере на себе відповідальність. Акцентовано увагу на тому, що аналіз кількості та якості пропозицій від політичних партій виступає ознакою рівня розвитку громадянського суспільства в окремій соціальній системі. З’ясовано, що громадянське суспільство може не лише розвиватися та покращувати функціональність його інститутів, але й деградувати. Проаналізовано, що громадський контроль в Україні за діяльністю політичних партій розвинений слабо. Причини цього – нерозуміння його необхідності, загальне нерозуміння первинності інтересів громадянського суспільства стосовно владних інституцій, слабка інституційна спроможність громадського контролю (відсутність професійності й комунікації). Значна частина організацій громадянського суспільства лише імітують громадський контроль, а насправді їхні дії спрямовані на задоволення власних інтересів. Для зміцнення громадського контролю необхідні кількісне та якісне зростання громадських організацій, підвищення їхньої компетентності, інституційної й ресурсної спроможності, покращення комунікацій, пошук і використання нових технологій контролю та вдосконалення спільних дій. Важливо враховувати національну специфіку різних країн, їхні історичні традиції та тривалість і динаміку функціонування політичних партій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Мацелик, Т. О., та Г. М. Стріяшко. "Контролюючі суб’єкти у сфері бюджетного процесу: розмежування компетенційних повноважень". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 15 (24 грудня 2019): 112–18. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.15.2019.112-118.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються проблеми розмежування компетенційних повноважень суб’єктів бюджетного контролю, зважаючи на соціально-економічні перетворення, які відбуваються в Україні. Наголошується, що необхідність та доцільність здійснення реформування контролю публічних фінансів безпосередньо пов’язані з адміністративними й адміністративнотериторіальними реформами, які перманентно відбуваються в Україні понад двадцять років. Зміни, що відбулися в країні в результаті зазначених реформ, вимагають кореляційних перетворень контролю у сфері публічних фінансів. Звертається увага на те, що окремі зміни в законодавстві щодо удосконалення контролю у сфері публічних фінансів носять несистемний характер та в цілому не сприяють підвищенню його ефективності. Акцентується увага на нагальній потребі формування ефективно взаємодіючої системи органів контролю у сфері публічних фінансів з єдиним координуючим органом, який забезпечуватиме нормативно-методологічну основу діяльності, належний інформаційний обмін та узгодженість дій органів контролю у сфері публічних фінансів з метою усунення дублювань заходів фінансового контролю та зменшення навантаження на підконтрольні суб’єкти. Запропоновані напрями вдосконалення системи органів бюджетного контролю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

КОСТЕНКО, ОКСАНА, та АРТЕМ ЯРОШЕНКО. "Здійснення державного контролю у сфері публічних закупівель". Право України, № 2020/10 (2020): 171. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-171.

Повний текст джерела

Анотація:

Нині у нашій державі продовжується формування та вдосконалення системи публічних закупівель. За останні п’ять років відбулися суттєві перетворення у законодавчому забезпеченні суспільних відносин, що пов’язані зі здійсненням закупівель товарів, робіт і послуг. Була підписана Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, прийнятий Закон України “Про публічні закупівлі”, вагомі зміни до якого набули чинності 19 квітня 2020 р. Проте, незважаючи на зазначені вище законодавчі зміни, аналіз стану публіч них закупівель в Україні, проведений Рахунковою палатою за останні роки, засвідчив, що правовідносини у цій сфері не відповідали принципам конкурентності та прозорості. У звіті за 2018 р. зазначено, що у 2017 р. система закупівель харак теризувалась як непродуктивна та нерезультативна. У 2019 р. також були виявлені суттєві недоліки системи публічних закупівель, зокрема щодо функціонування електронної система закупівель “ПРОЗОРРО” та низка інших. Метою статті є вдосконалення положень щодо класифікації та визначення сутності державного контролю у сфері публічних закупівель. За результатами дослідження пропонується розглядати контроль у сфері публічних закупівель як сукупність способів і методів організації впливу органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськості, банків, міжнародних організацій на правовідносини, які виникають між замовни ком та учасниками під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, що здійснюється з метою досягнення економії та ефективності витрачання коштів, а також запобігання вчиненню корупційних діянь і зловживань, за допомогою забезпечення дотримання законодавчих норм. У висновках наводиться класифікація контролю в сфері публічних закупівель залежно від ролі та повноважень суб’єкта контролю (контролюючого суб’єкта). Спеціальний контроль здійснюють органи, для яких цей вид діяльності є основним. До таких органів варто віднести – Державну аудиторську службу України, Антимонопольний комітет України, Рахункову палату, Державну казначейську службу України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Загальний контроль здійснюють суб’єкти, для яких сфера публічних закупівель не є основною, проте вони справляють суттєвий вплив на зазначені правовідносини. Суб’єктами є – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Державна служба фінансового моніторингу України, органи прокуратури та правоохоронні органи. Опосередкований контроль здійснюється судом, громадськістю та Радою асоціації. Також надано класифікацію контролюючих органів у публічно-закупівельній сфері залежно від стадії, на якій відбувається контроль.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Chumakova, Irina, та Yuliia Kravchenko. "ОСВІТНІ ПОСЛУГИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В МЕЖАХ ДЕРЖАВНОГО ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 2(14), № 2 (14) (2018): 32–40. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-2(14)-32-40.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вирішенню проблеми внутрішнього контролю освітніх послуг, що надаються закладами вищої освіти. Авторами визначено поняття й суб’єкти освітніх послуг та місце внутрішнього контролю в процесі формування та розміщення державного замовлення на надання освітньої послуги. Встановлено, що внутрішній контроль, який здійснює Міністерство освіти і науки України, є внутрішньосистемним. Обґрунтовано необхідність запровадження на рівні Міністерства освіти і науки України та закладу вищої освіти окремих типів контрольних процедур залежно від цілей їх застосування під час планування та виконання державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Zakharenko, Kostyantyn. "Ефективність використання потенціалу недержавних суб’єктів інформаційної безпеки". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (18 травня 2018): 58–70. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Максимальний результат щодо захисту вітчизняного інформаційно-культурного простору забезпечується співпрацею його державних і недержавних суб’єктів. Демократичні країни мають значний досвід використання потенціалу недержавних суб’єктів інформаційної безпеки різних громадських об’єднань, асоціацій та організацій. Так само, як і державні інститути, ці суб’єкти є генераторами нових ідей та альтернативних підходів у сфері інформаційної безпеки. Неурядові організації є інструментами громадського контролю, знаряддями впливу на визначення цілей і цінностей суспільства, засобами формування суспільної думки. Але не всі неурядові організації можна вважати потенційними суб’єктами інформаційної безпеки. Адже навіть ті серед них, які діють легально, іноді використовуються в інформаційній війні проти України. Саме тому держава має створювати правові, організаційні та економічні умови для розвитку недержавних суб’єктів інформаційної безпеки, а також сприяти їх усебічній співпраці з різними державними структурами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Пентіло, Дар’я, та Лілія Орел. "ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ КАРАНТИНУ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 330–33. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-63.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті встановлено теоретичні аспекти щодо суб’єктів туристичної діяльності та досліджено форми державного контролю за цими суб’єктами. Серед таких форм – ліцензування, видання дозволів та присвоєння категорій, без яких суб’єкти туристичної діяльності не мають права здійснювати свої повноваження. Основний акцент зроблено на виявленні та кваліфікації порушень прав туристів. Автори статті допускають, що загальна причина непоодиноких випадків порушень прав споживачів туристичних послуг полягає в поганій правовій освіченості громадян і їхньому небажанні відстоювати свої порушені права. Зазначено основні випадки порушень. Досліджено проблему порушень прав споживачів туристичних послуг у рамках карантину. На підставі аналізу судової практики, виявлено, які ситуації порушень є найбільш частими в зазначених умовах. Запропоновано шляхи вирішення наведених у статті проблем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

ПОЄДИНОК, ВАЛЕРІЯ. "Окремі проблеми правового становища суб’єктів господарювання державного сектора економіки". Право України, № 2018/06 (2018): 57. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-057.

Повний текст джерела

Анотація:

Суб’єкти господарювання державного сектора економіки продовжують відігравати важливу роль у досягненні будь-якою державою економічних та соціальних цілей. Великі розміри державного сектора в Україні, незадовільні фінансово-економічні показники його ефективності, наявність новел правового становища державних підприємств є чинниками, що обумовлюють актуальність теми статті. Метою статті є уточнення визначення поняття суб’єкта господарювання державного сектора економіки, класифікація таких суб’єктів, критична оцінка нововведень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності” з точки зору їх відповідності кращій світовій практиці управління державним сектором. Обґрунтовано, що під суб’єктами господарювання державного сектора економіки слід розуміти суб’єктів господарювання, які перебувають під вирішальним впливом держави з огляду на те, що вона прямо або опосередковано володіє часткою у їхньому статутному капіталі (майні) у розмірі, який перевищує 50 %, або іншим чином здійснює еквівалентний ступінь контролю, та проведено класифікацію суб’єктів господарювання державного сектора економіки. З’ясовано, що вимогою кращої світової практики є використання такими суб’єктами тих самих організаційно-правових форм, які використовуються й у приватному секторі, тобто корпоративних організаційно-правових форм, тимчасом як Україна зберігає специфічну організаційно-правову форму державного суб’єкта господарювання – державне унітарне підприємство (видами якого є державне комерційне підприємство та казенне підприємство). Прийняття зазначеного Закону критично оцінено як фактичну відмову від системної корпоратизації державних унітарних підприємств. Натомість законодавець вдався до безпрецедентного у світовій практиці “імпорту” окремих інструментів корпоративного управління в організаційно-правову форму унітарного підприємства. Висловлено думку, що потенціал цих інструментів не буде повною мірою розкритий у межах чужої для них унітарної форми та не усуне таких іманентних її недоліків, як обмеженість ринкової комунікації й недоступність зовнішніх джерел фінансування. Тож дія Закону не усуває потреби у поступовій корпоратизації принаймні найбільш економічно активних державних комерційних підприємств.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Bizonych, Dmytro. "Нормативно-правовий механізм контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні". Public Administration and Regional Development, № 12 (24 травня 2021): 356–75. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.03.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті охарактеризовано нормативно-правовий механізм контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні та запропоновано теоретико-практичне його удосконалення. У контексті предмету дослідження розкрито змістовну сутність органів самоорганізації населення; зазначено їх основні завдання та повноваження; за предметною ознакою класифіковано їх функції; окремо охарактеризовано контрольну функцію органів самоорганізації населення. Зазначено розуміння термінів «контроль», «житлово-комунальні послуги», «якість житлово-комунальної послуги». Визначено: види житлово-комунальних послуг; нормативно-правові акти, які регламентують вимоги відносно надання існуючих видів житлово-комунальних послуг; суб’єкти, на які законодавцем покладено повноваження з контролю за якістю житлово-комунальних послуг. Охарактеризовано окремі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ у контексті дослідження нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні. Як елементи комплексного нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні охарактеризовано механізм громадського контролю та механізм захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг – акт-претензію. Охарактеризовано чинні нормативно-правові акти в якості нормативно-правового забезпечення як елементу комплексного нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Жук О.М. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 147–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-19.

Повний текст джерела

Анотація:

Важливим аспектом функціонування системи соціального захисту і соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі є організація державного нагляду і контролю. Стаття присвячена аналізу організаційно-правового регулювання контролю в системі соціального захисту в Україні на сучасному етапі, в умовах реалізації Міністерством соціальної політики з 2017 року проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за сприяння Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у зазначеній сфері схвалено Концепцією реалізації державної політики щодо соціального захисту населення та захисту прав дітей, прийнятою Кабінетом Міністрів України у 2020 році. У статті розкрито поняття, види та завдання державного контролю у сфері соціального захисту. Охарактеризовано суб’єкти та об’єкти контролю у сфері соціального захисту та соціального забезпечення та їх функції. Головними контролюючими органами у сфері соціального захисту є Міністерство соціальної політики на Національна соціальна сервісна служба та Головні управління Національної соціальної сервісної служби у кожній області. Визначено принципи здійснення державного контролю: адресність, ефективність та законність. Встановлено, що інструментами контролю та забезпечення належного функціонування системи соціального захисту є: моніторинг, контроль (нагляд), верифікація, аудит, інспектування, оцінювання якості та ефективності надання соціальних послуг. Охарактеризовано контролю: за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, соціальні послуги); за використанням коштів державного бюджету, виділених для надання соціальної підтримки; за дотриманням прав дітей; контроль за виплатою соціальних допомог, а також контроль за наданням соціальних послуг; за часом проведення – превентивний, поточний та ретроспективний. Подано основні нормативні документи, які регулюють контроль за якістю надання соціальних послуг, а також за адресністю державних виплат та ефективністю використання бюджетних коштів. Встановлено, що одним із головних завдань для ефективного здійснення державного контролю у сфері соціального забезпечення стане створення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери з метою забезпечення максимальної інтеграції з державними реєстрами та базами даних Зроблено висновок, що проведення моніторингу та оцінювання якості надання соціальних послуг, здійснення державного контролю за нарахуваннями та виплатами соціальних допомог є одним з ключових напрямків удосконалення системи соціального захисту в Україні на сучасному етапі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Торбас, О. "Сутність і суб’єкти суддівського розсуду в кримінальному процесі України". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 65–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1561.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу сутності суддівського розсуду в кримінальному процесі України. В статті автор вказує, що на сьогодні в правовій доктрині немає єдиного підходу щодо використання термінології в оцінці такого розсуду, хоча більшість науковців використовує поняття «суддівський розсуд». Також автор звертає увагу на той факт, що в правовій доктрині суддівському розсуду було приділено значно більше уваги, ніж розсуду інших уповноважених суб'єктів кримінального процесу. Дійсно, саме на суд покладається обов'язок вирішення провадження по суті, і виключно суд може остаточно встановити винуватість чи невинуватість особи. Проте в цьому випадку необхідно зробити застереження щодо неправильності ототожнення остаточно характеру суддівського розсуду з розумінням того, що такий розсуд є головним у кримінальному процесі. Суб'єкти, уповноважені на застосування розсуду для прийняття юридично значущих рішень, застосовують його для виконання покладених на них завдань у тому обсязі, у якому це дозволено кримінальним процесуальним законодавством. Аналізуючи суб'єктивний склад суддівського розсуду, автор доходить висновку, що такий розсуд у кримінальному процесі України застосовують слідчий суддя та суд, адже саме вони приймають юридично значущі рішення або в процесі здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування, або під час реалізації функції правосуддя й перегляду судових рішень на судовихстадіях. Очевидно, що слідчий суддя, реалізуючи функцію судового контролю, приймає юридично значущі рішення, які майже постійно вимагають застосування розсуду. Крім того, слідчий суддя відповідно до ст. 94 КПК України є суб'єктом оцінки доказів, що підкреслює значення його процесуальних рішень навіть на етапі дослідження доказів. Відповідно, другим суб'єктом суддівського розсуду є суд. Ознакою, за якою відбувся такий поділ, має бути стадійність, де відбувається відповідний розсуд. Слідчий суддя застосовує розсуд під час здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування. Суд своєю чергою реалізовує його на судових стадіях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Соф'їн, М. І. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ФОРМ І МЕТОДІВ ЗДІЙСНЕННЯ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 172–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених і норм чинного законодавства України визначено та надано характеристику формам і методам здійснення фіскальної політики в Україні. Обґрунтовано, що форми і методи виконують особливу роль у механізмі здійснення фіскальної політики в Україні. Зокрема, якщо форми виражають способи зовнішнього вираження, існування цієї політики в об’єктивній дійсності, то методи характеризують те, у який спосіб заходи такої політики реалізуються у суспільному житті, застосовуються щодо відповідних суб’єктів. Наголошено, що основною формою контролю у межах фіскальної політики є податковий контроль – система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових і касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. З’ясовано, що, на відміну від переконання, примус метод проведення політики, який передбачає застосування до суб’єктів фіскальних відносин відповідних заходів і мір незалежно від їх волі, бажання. Цей метод використовується у тих випадках, коли переконання на призвело до настання бажаних наслідків і суб’єкти, щодо яких реалізується фіскальна політика, не бажають добровільно належними чином виконувати покладені на них законом обов’язки. У такому разі компетентні контролюючі органи, посадові особи, у цілях захисту суспільних та державних інтересів, застосовують до таких суб’єктів, на підставі, порядку та межах визначених законом, відповідні заходи тиску. Примус виступає важливим засобом відновлення порушеного правопорядку, усунення умов і факторів, що сприяли чи можуть посприяти такому порушенню. Зроблено висновок, що форми і методи є обов’язковими та дуже важливими елементами організаційно-правового механізму здійснення фіскальної політики в Україні. Кожен із них виконує свою роль у цьому механізмі, так, якщо форми виражають способи зовнішнього вираження, існування цієї політики у об’єктивній дійсності, то методи характеризують те, яким чим, у який спосіб заходи цієї політики реалізуються у суспільному житті, застосовуються щодо відповідних суб’єктів. Вивчення проблемних аспектів форм і методів фіскальної політики дозволяє з’ясувати наявні прогалини, недоліки, прорахунки у структурі цієї політики та способах її проведення у практичне життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Басалаєва, А. В. "МІСЦЕВІ СУДИ ЯК СУБ’ЄКТИ МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ВИБОРЧИХ ПРАВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 20–24. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).350.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автором визначено роль та значення міс-цевих судів у системі врегулювання виборчих спорів в Україні. Автором визначено, що попри переслідування «благих» цілей, які вирішуються через надання окремих повноважень місцевим загальним судам із розгляду та вирішення окремих різновидів виборчих спорів, очевидними негативними наслідками такого законодавчого врегулювання цієї групи правовідносин є нівелювання унікальної природи адміністративної юстиції як спеціалізованої системи судів, діяльність яких є важелем системи «стримувань та противаг» у механізмі публічного управління. До проблем функціонування загальних місцевих судів у системі розгляду та вирішення виборчих спорів віднесено необхідність застосування чотирьох процедурних форм врегулювання правових спорів, що на них покладаються. Автором зазначено, що судді загальних місцевих судів «змушені» розглядати справи у порядку цивільного, кримінально-процесуального судочинства, вирішувати окремі категорії публічно-правових спорів у порядку адміністративного судочинства та розглядати справи про застосування заходів адміністративної відповідальності, що створює надзвичайно складні умови для реалізації принципу спеціалізації у їх професійній діяльності, а отже, негативно впливає на рівні ефективності та якості їх правозахисної діяльності. Автором підкреслено, що віднесення до предметної юрисдикції загальних місцевих судів окремих категорій виборчих спорів має бути визнано вимушеним заходом, застосування якого в сучасних реаліях сприяє вирішенню проблеми доступу до правосуддя на засадах оперативності та рівності. Автором зроблено висновок, що надалі необхідно відмовитися від такого «вимушеного» заходу шляхом поступового запровадження системи електронного голосування та доступу до електронного реєстру виборців України. Автором підкреслено, що запровадження та ефективне використання електронного реєстру виборців (Державного реєстру виборців України) сприяє не лише вирішенню проблеми збереження унікальної предметної спеціалізації адміністративних судів, а і вирішіть проблему голосування «мертвих душ», що врештірешт є базисом для створення дієвої системи публічного управління, що формується на засадах прозорості, відкритості та всебічного громадського контролю. Автором зроблено висновок, що ефективність здійснення судового контролю загальними місцевими судами залежить від розуміння необхідності відповідності їх рішень вимогам верховенства права та недоцільності надмірного формалізованого підходу до розгляду та вирішення виборчих спорів, що вимагає врахування їх специфіки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Менліосманов, З. Т. "РОЗВИТОК МИТНОГО АУДИТУ ЯК ДІЄВОГО ІНСТИТУТУ КОНТРОЛЮ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІСКАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ЗЕД". Митна безпека, № 3 (25 січня 2021): 31–43. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.3.2019.31-43.

Повний текст джерела

Анотація:

При проходженні митних процедур суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності (далі ЗЕД) стикаються з проблемою непередбачуваних, а інколи й неправомірних затримок. Це призводить не лише до втрати часу, але й до втрати конкурентних переваг, погіршення споживчої вартості товарів, а, отже, до певних фінансових втрат як для суб’єктів ЗЕД, так і для держави. Тому наразі для України досить актуальною є проблема спрощення митних формальностей для учасників ЗЕД. Одним із шляхів вирішення даної проблеми є впровадження ефективного ризик-орієнтованого митного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України, на основі використання методів оцінювання ризиків та аудиту. Митний аудит, як одна з форм митного контролю, досить успішно зарекомендував себе у міжнародній практиці. Він широко використовується в країнах, що є членами Всесвітньої митної організації та керуються у своїй діяльності міжнародними нормами та стандартами при реалізації митної справи. У сучасних умовах відродження митної служби активне впровадження методів ризик-орієнтованого митного аудиту визначено як один з ключових напрямів реформування митної справи. Це є неодмінною умовою й невід’ємною частиною змін, необхідних для приведення системи митного контролю у відповідність до вимог міжнародного законодавства. У даній статті окреслено окремі проблеми розвитку митного аудиту в Україні та означено шляхи їх вирішення у контексті забезпечення фіскальної безпеки держави у частині правильності нарахування та повноти сплати митних податків та платежів у сфері ЗЕД.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Кожура, Л. "Особливості правового регулювання сфери аквакультури в Україні". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 132–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2090.

Повний текст джерела

Анотація:

У цій статті розкрито особли-вості правового регулювання аквакультури. Акцентовано увагу, що в Законі України «Про аквакультуру» (далі – Закон) відсутні положення щодо порядку здійснення конт-ролю та нагляду. Ст. 16 Закону є бланкетною та відсилає до Закону України «Про ветеринарну меди-цину» щодо порядку проведення ветеринарно-санітарного конт-ролю. Натомість у самому Законі відсутні норми, що визначають здійснення інших видів контролю (наприклад, контроль за поданням суб’єктами аквакультури звітної інформації щодо обсягів вироб-ництва продукції аквакультури; контроль за діяльністю суб’єктів аквакультури під час розведення та/або вирощування чужорідних та немісцевих видів гідробіонтів тощо). Відзначимо, що норми Закону не містять положень щодо інших форм контрольної діяльності упов-новажених суб’єктів: моніторингу, аудиту, нагляду, перевірки тощо. Відсутність засобів управлінської природи у спеціальному нормативно-правовому акті створює ситуа-цію нівелювання окремих норм. Прогалиною видається також відсутність норми, що встанов-лює право громадських інспекторів здійснювати громадський контроль за законністю провадження аква-культури як самостійного виду сільськогосподарської діяльності, наприклад, здійснення громадського контролю щодо дотримання норм Зон аквакультури (рибни-цтва) та рибопродуктивності по регіонах України чи контроль за дотриманням законодавства суб’єктами аквакультури тощо. Окрім здійснення контроль-но-наглядової діяльності, також варто акцентувати увагу на здійсненні дозвільно-реєстрацій-ної діяльності у сфері аквакуль-тури уповноваженими суб’єктами. Зокрема, цим Законом не урегульо-вано питання отримання дозволів (дозволу на спеціальне водокорис-тування; дозволу на вилучення водних біоресурсів тощо) та здійснення реєстраційної діяльності (об’єктів аквакультури, напрямів аквакультури тощо). Запропоновано визначити шляхи реалізації залежно від статусу суб’єкта: а) для суб’єктів держав-ного сектору; б) для суб’єктів при-ватного сектору; в) для експорту. Окремим недоліком Закону хотілося б виокремити відсутність поло-жень, що визначають взаємодію суб’єктів аквакультури між собою; взаємодію публічних органів управ-ління та суб’єктів господарювання, які здійснюють аквакультуру; взаємодію між громадськими органами та органами публічного управління; взаємодію між громадськими орга-нами та суб’єктами господарювання, які здійснюють аквакультуру.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Malynovska, Natalia, та Alona Nepomniushcha. "ЕЛЕКТРОННЕ ДЕКЛАРУВАННЯ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ОСІБ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 186–216. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.09.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто електронне декларування як прояв технічної допомоги у розширенні можливостей держави щодо посилення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання державних та інших, прирівняних до них функцій; проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування; узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області. Охарактеризовано сутність, зміст та цілі електронного декларування, простежено еволюцію розуміння та технологічного втілення цього процесу в деяких країнах. Підкреслено, що електронне декларування представляє собою оприлюднення інформації про свої доходи, майно, цінні папери, активи, інші корпоративні права, фінансові зобов’язання, видатки, правочини тощо. Його правове регулювання здійснюється Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, який визначає правові й організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. Обґрунтовано, що система електронного декларування є інструментом, який здатний підвищити ефективність і керованість нашої держави, адже така система сприятиме усуненню корупційних ризиків у роботі державних службовців, позитивно вплине на їхню роботу й дасть змогу підвищити їхній авторитет. Проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Досліджено, що фінансовий контроль здійснюється з використанням специфічних організаційно-правових форм і методів державними органами та спрямований на забезпечення фінансової дисципліни публічними службовцями, на виявлення правопорушень і вжиття заходів впливу щодо порушників, на виявлення причин і умов, що сприяють цим правопорушенням, та на вжиття заходів до їх усунення. Виокремлено заходи щодо фінансового контролю публічних осіб: перевірка електронних декларацій; моніторинг способу життя декларантів; спеціальна перевірка кандидатів на певні посади; перевірка на доброчесність; контроль за забезпеченням відкритості інформації; контроль за відкритістю діяльності органів державної влади. Узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області). З’ясовано, що в Баштанській райдержадміністрації відповідальною особою з питань запобігання та виявлення корупції визначено завідувача сектора взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації, до завдань та обов’язків якого відносяться питання, пов’язані з фінансовим контролем державних службовців райдержадміністрації. Проведено аналіз своєчасності подання державними службовцями апарату райдержадміністрації та її структурних підрозділів декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави у 2017-2019 роках. Зроблено висновок, що аналіз фінансового контролю державних службовців Баштанської райдержадміністрації показав чітко сформовану схему дій для перевірки електронних декларацій та налагоджену співпрацю органів державної влади щодо оперативного реагування на порушення вимог законодавства. Зазначено, що запуск нового режиму декларування публічних службовців було визнано значним кроком вперед, а сама система декларування вважається однією із найбільш прогресивних у світі. Одночасно із цим, впровадження електронного декларування на практиці показало ряд суттєвих викликів, які можуть впливати на дієвість цього інструменту та його ефективність у подоланні корупції в Україні. Підкреслено, що система електронного декларування загалом може принести очікуваний результат лише тоді, коли на практиці буде належно функціонувати кожна з її складових: існуватиме якісна нормативно-правова база; реєстр декларацій безперешкодно та належно працюватиме; суб’єкти декларування матимуть достатні знання вимог декларування та розумітимуть його цілі; НАЗК повноцінно та об’єктивно виконуватиме свої повноваження; правоохоронні органи будуть ефективно проводити досудові розслідування виявлених правопорушень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Скляренко, Iнна Юріївна, А. А. Раховецький, А. Г. Коваленко та П. П. Івко. "ПІДВИЩЕННЯ БЕЗПЕКИ МОРЕПЛАВСТВА НА ВОДНИХ ШЛЯХАХ". Vodnij transport, № 3(31) (10 грудня 2020): 16–22. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2020.3.31.02.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблеми забезпечення безпеки мореплавства на водних шляхах, наведено фактори впливу на морський транспорт, дано визначення системі управління безпекою мореплавства на водних шляхах, що являє собою комплексну організаційно-технічну систему, яка виконує функції аналізу стану, контролю й забезпечення безпеки як окремий функціональних елементів, так і системи в цілому. Досліджено, що використання принципів системного аналізу для забезпечення безпеки мореплавства на водних шляхах з урахуванням показників безпеки й оцінок ризиків функціонування дозволить підвищити безпеку роботи морських транспортних систем, висунуто основні завдання й визначено функції системи управління безпекою мореплавства. Представлені суб’єкти управління безпекою мореплавства, включаючи міжнародні організації, урядові організації, компанії, порти, сервісні компанії. Представлені об’єкти управління безпекою мореплавства, включаючи системи, проекти, програми, організації та підприємства, які відповідальні за реалізацію безпеки. Ключові слова: система управління, фактори впливу, суб’єкти, об’єкти, безпека, мореплавство.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Лещинський, В. П. "ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ЯК НАПРЯМ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ МІСТОБУДУВАННЯ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).703.

Повний текст джерела

Анотація:

Лещинський В. П. Диференціація адміністративної відповідальності суб’єктів здійснення державного архітектурно-будівельного контролю як напрям підвищення ефективності адміністративної відповідальності у сфері містобудування. - Стаття. Статтю присвячено наданню характеристики суб’єктів здійснення державного архітектурно-будівельного контролю як суб’єктів адміністративної відповідальності, визначенню на цій основі актуальних напрямів удосконалення нормативного закріплення суб’єктного складу адміністративних правопорушень у сфері містобудування. Обґрунтовано, що суб’єктами адміністративних проступків у сфері містобудування необхідно вважати не тільки суб’єктів власне містобудівної діяльності, але й суб’єктів державного архітектурно-будівельного контролю. Визначено, що з метою диференціації адміністративної відповідальності суб’єкта державного архітектурно-будівельного контролю у зв’язку із прийняттям дозвільних рішень, що надають можливість експлуатувати закінчений будівництвом об’єкт за критерієм класу наслідків (відповідальності) такого об’єкта, вбачається за доцільне передбачити у ст. 96-1 КУпАП розмір відповідних штрафів окремо, залежно від класу наслідків (відповідальності) закінченого будівництвом об’єкта у випадку прийняття суб’єктом державного архітектурно-будівельного контролю незаконних дозвільних актів, що дають можливість експлуатувати такий об’єкт. Доведено, що з метою збільшення інституційної спроможності державного архітектурно-будівельного нагляду необхідно віднести посади відповідних посадових осіб - суб’єктів здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду - до посад державної служби категорії «Б» як виняток із загального правила, з наділенням їх відповідними гарантіями їхньої діяльності. У результаті дослідження визначено, що внесення відповідних змін до чинного адміністративного законодавства становить перспективний напрям його розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

редактор, технічний, та І. В. Підпала. "МОП - НАЙБІЛЬШИЙ РЕГУЛЯТОР ТРУДОВИХ ВІДНОСИН МОРЯКІВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).687.

Повний текст джерела

Анотація:

Правосуб’єктність міжнародних організацій є похідною від правосуб’єктності держав, оскільки за своїм характером, змістом та обсягом повністю залежить від волі держав. Проте за способом набуття прав та обов’язків міжнародно-трудова правосуб’єктність міжнародних організацій є договірною, оскільки сукупність прав і обов’язків щодо правового регулювання питань праці та трудових відносин виникає на підставі багатосторонніх договорів. Внесення загального поняття «моряк» у відповідні конвенції МОП має велике значення і тлумачиться як особа, визначена національним законодавством чи практикою або колективними угодами, яка бажає працевлаштувати- ся чи працювати за наймом як член екіпажу на борту морського судна, за виключенням військового корабля; судна, зайнятого рибальством чи безпосередньо пов’язаних з ним операціями, чи китобійним промислами або аналогічними операціями. Практика застосування Міжнародних Конвенцій МОП в Україні свідчить про те, що деякі норми тлума- чяться розширено і застосовуються не лише до моряків, але й до членів екіпажів рибопромислових суден. Насамперед це стосується норм про заробітну плату, тому правове регулювання діяльності моряків МОП є дуже впливовим механізмом і захищає трудові права членів екіпажів. Зроблено висновок, що держави, міжнародні організації та моряки виступають суб’єктами міжнародного трудового права. Моряки як суб’єкти трудового права, працевлаштовуючись до іноземного судновласника у певній державі, створюють своїми діями трудові правовідносини, які підлягають регулюванню, що зобов’язує вступати у свої права міжнародні організації для виконання повноважень щодо регулювання та контролю трудових відносин між державами та моряками як суб’єктами. Моряки при цьому як суб’єкти мають володіти трудовою правосуб’єктністю, а саме правоздатністю, дієздатністю і працездатністю, тобто стосовно міжнародного морського трудового права вони повинні відповідати спеціальним вимогам щодо віку, кваліфікації, професійної підготовки і стану здоров’я. Згідно з цим судновласники наділені відповідними договірними правовідносинами, за допомогою яких вони користуються правом підбору, найму та звільнення моряків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Rudenko, L. А. "ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 222–31. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-222-231.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі готовності майбутнього фахівця до здійснення професійної взаємодії. Наголошено на тому, що взаємодія виступає і процесом, і результатом. Перераховано основні методологічні підходи проблеми професійної взаємодії: синергетичний, аксіологічний, компетентісний, діяльнісний тощо. Проаналізовано рівень актуальності проблеми здатності фахівця-прикордонника до професійної взаємодії. Завдяки аналізу наукової психолого-педагогічної та філософської літератури доведено, явище професійної взаємодії не досліджувалось у сфері вищої військової освіти. Завдяки аналізу наукових праць фахівців прикордонного відомства та використанню системного підходу, побудовано систему підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до здійснення професійної взаємодії. Подано та розкрито зміст основних елементів такої системи (педагогічні умови, суб’єкти та об’єкти тощо). Схарактеризовано вертикальну та горизонтальну структури згаданої системи. Перераховано важливі характеристики системи підготовки офіцерів-прикордонників до професійної взаємодії: контроль та пропуск транспортних засобів та осіб; інженерно-технічне оснащення кордону, організація та здійснення прикордонного контролю; припинення незаконного переміщення транспортних засобів та осіб через державний кордон; узгодженість діяльності із військовими формуваннями та правоохоронними інституціями щодо захисту кордону; здійснення оперативно-розвідувальної діяльності; реалізація інформаційно-аналітичних та пошуково-розшукових процедур щодо забезпечення цілісності кордонів держави; участь у протидії злочинним утворенням різного виду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Starenka, O. M. "Objects and Subjects of Operational Control at Industrial Enterprises." Business Inform 4, no. 519 (2021): 176–82. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2021-4-176-182.

Повний текст джерела

Анотація:

In modern conditions of management, operational control at Ukrainian industrial enterprises should be present at all levels of management. For the efficient functioning of the operational control system, it is necessary to clearly understand the essence of its objects and subjects. Therefore, the article analyzed and summarized the views of different scientists regarding the essence of these concepts. It is defined that the subject of operational control is a structural unit or employee which should provide information about the actual state of the controlled object in a short time, prevent the occurrence of violations in real time, eliminate negative consequences so that this does not affect the final result of the economic activity of the enterprise. The levels of subjects of operational control, which are allocated depending on the involvement in the process of operational control, are suggested as follows: minimum, medium, maximum. The application of the proposed order will facilitate the receipt of the necessary operational information in real time by all interested parties and increase the efficiency of operational control directly where business operations are carried out. The objects of operational control were specified taking into account the needs of the management system, their classification was closer defined on such grounds as types of objects, composition of objects. The need to consider the objects of the operational control system in the context of economic processes is substantiated. The use of the proposed approaches to objects and subjects of operational control will contribute to the proper distribution of responsibilities for carrying out control, improving the quality and reliability of information, efficiency of enterprise management as a basis for making managerial decisions.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Кошляк, Н. Е. "СИСТЕМА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 33–38. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.5.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. У статті досліджено систему інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Наголошено, що розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні є актуальним завданням як у сфері наукового та суспільного, так і у сфері професійного дискурсу. Акцентовано, що на сучасному етапі спектр проблем формування громадянського суспільства в Україні може бути зведений до трьох концептуальних показників: системно-правового; структурно-інституційного; ціннісно-культурного. У формуванні інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб виявляються такі правові стратегії: необхідність якісного і повного правового регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО; позиціонування інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО та просування групових інтересів цієї категорії громадян за допомогою правових засобів; інституціоналізація громадянської поведінки як форми захисту прав і свобод ВПО в межах правових обмежень та альтернативного контролю громадянського суспільства за державною владою; інституціоналізація форм і моделей взаємодії інститутів громадянського суспільства з державою у напрямку забезпечення прав і свобод ВПО. Аналіз національного законодавства показав, що, незважаючи на позитивну тенденцію розвитку нормативно-правової бази, що регулює формування та функціонування інститутів громадянського суспільства ᴙᴋ суб’єктів забезпечення прав i свобод внутрішньо переміщених осіб, все ще актуальним залишається питання про правовий статус як самого громадянського суспільства, так і його окремих інститутів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Pozhydaieva , М. A., та A. O. Bidiukova . "Правове забезпечення протидії кіберзагрозам у платіжній сфері". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 68–77. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню проблемних аспектів правового забезпечення протидії кіберзагрозам у платіжній сфері. Наразі кібербезпека посідає пріоритетне місце в переліку питань щодо правового регулювання відносин у сфері здійснення платежів в Інтернеті. Це пояснюється сучасною тенденцією трансформації надання платіжних послуг повністю в онлайн простір, який не повною мірою врегульовано де-юре. Метою статті є здійснення аналізу нормативно-правового забезпечення України протидії кіберзагрозам під час здійснення платіжних операцій за допомогою мережі Інтернет у контексті гарантування безпеки платежів. Наукова новизна полягає у тому, що сформульовано та розкрито зміст визначення правового забезпечення протидії кіберзагрозам, що можуть виникати під час проведення платіжних операцій в Інтернеті, як здійснювані уповноваженими суб’єктами за допомогою норм права організаційні, правові, інженерно-технічні, криптографічні заходи, профілактичні (превентивні) та оперативні методи, у тому числі моніторинг та прогнозування, з використанням інформаційно-технологічних засобів, завдяки чому ці суб’єкти формують упорядковану систему своєчасного впливу на загрози безпеці платежів у мережі Інтернет та зумовлені ними ризики. Висновки. До основних правових заходів протидії кіберзагрозам під час здійснення онлайн платежів належать: автентифікація (багатофакторна автентифікація); BankID НБУ; шифрування; контроль доступу до даних; обов’язкове призначення відповідальних осіб за забезпечення захисту інформації, кіберзахисту та інформаційної безпеки і здійснення контролю за їхньою діяльністю з боку керівника надавача платіжних послуг; використання спеціалізованих засобів захисту від зловмисного коду, шкідливого програмного забезпечення та вірусів, їх своєчасного оновлення тощо. Через динамічне реформування законодавства у сфері платіжних послуг існує деяка розрізненість нормативно-правових актів щодо забезпечення кіберзахисту від кібератак та кіберінцидентів під час надання платіжних послуг та здійснення платежів в Інтернеті. Це вказує на необхідність застосування уніфікованого підходу щодо забезпечення правового механізму протидії кіберзагрозам у платіжній сфері, що буде гарантувати належний рівень безпеки онлайн платежів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Doroshenko, Vladyslav. "SUBJECTS OF PUBLIC CONTROL OVER THE ACTIVITIES OF THE NATIONAL ANTI-CORRUPTION BUREAU OF UKRAINE." Entrepreneurship, Economy and Law 12 (2019): 171–75. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2019.12.32.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Myronov, Andrii. "Subjects of state control in the field of health care: administrative and legal dimension." Public Law, no. 35 (2019): 92–98. http://dx.doi.org/10.37374/2019-35-10.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Васільєва, Леся Миколаївна. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНТРОЛЮ ЯК РІЗНОВИДУ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 30–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-4.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – дослідження та узагальнення наукових уявлень щодо контролю як різновиду правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади. Методологія. Складність і специфіка досліджуваної теми зумовили використання сукупності методів емпіричного і теоретичного рівнів пізнання. Це дало можливість сформувати відповідні теоретико-методологічні засади виконання поставлених завдань. Наукова новизна. У статті проаналізовані теоретичні аспекти дослідження контролю як різновиду правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади. Уточнено поняття «контроль громадянського суспільства за органами публічної влади». Зазначено, що контроль є одним з основних різновидів правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади. Ураховуючи різнобічні підходи до розуміння контролю громадянського суспільства за органами публічної влади, було виділено загальні характеристики категорії «громадянський контроль». Наголошено, що контроль громадянського суспільства над органами публічної влади виступає однією з основних цілей підвищення ефективності тих чи інших управлінських рішень, які приймаються уповноваженими владними суб’єктами. Визначено різновиди діяльності контролю з боку громадянського суспільства за органами державної влади. Висновки. У результаті проведеного дослідження визначено контроль громадянського суспільства за органами публічної влади як діяльність, що здійснюється суб’єктами громадянського суспільства у формах, встановлених нормативно-правовими актами, за спостереженням, оцінкою та у разі необхідності коригування діяльності, результатів діяльності органів публічної влади на предмет забезпечення їх відповідності заздалегідь визначеним параметрам та меті підвищення ефективності такої діяльності. Встановлено, що контроль є одним з основних різновидів правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів державної влади, спрямованої на встановлення відповідності діяльності окремих органів державної влади, закріплених у нормативно-правових актах параметрам, що здійснюється безліччю суб’єктів громадянського суспільства, різновиди яких слід вивчати.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Требіна, О. "ЗМІСТОВНА СКЛАДОВА КОНТРОЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ". Юридичний вісник, № 1 (14 квітня 2022): 101–8. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2308.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сутність і змістовна складова контрольного механізму забезпечення виконання міжнародних договорів. Розглянуто різноманіття поглядів на явище міжнародного контролю. Доведено, що контроль виконання міжнародних договорів сьогодні став нормою та необхідною умовою функціонування міжнародного права. Обґрунтовується, що дослідження теоретичних та практичних аспектів міжнародного контролю за дотриманням міжнародних договорів має велике значення як для доктрини міжнародного права, так і для міжнародної практики. Пропонується визначити контрольний механізм виконання міжнародного договору як системну та впорядковану діяльність суб’єктів міжнародного права щодо забезпечення вимог відповідного договору. Обґрунтовано, що виходячи зі структури міжнародних правовідносин, виділяються три складові в контрольному механізмі виконання міжнародних договорів: договірна, пов’язана з об’єктом правовідносин; інституційна, пов’язана з суб’єктом (суб’єктами) міжнародних правовідносин та змістовна, пов’язана зі всім спектром забезпечення вимог міжнародних договорів (принципи, норми, форми, методи, засоби контрольної діяльності тощо). Доведено, що контрольний механізм міжнародного договору функціонує в суворій відповідності до загальновизнаних принципів сучасного міжнародного права, використовує різні методи міжнародного контролю за дотриманням міжнародних договорів (конвенцій), а саме: обмін інформацією, доповіді, звіти, консультації, спостереження, інспектування, анкетування, моніторинг, верифікація, розслідування, арбітражний і судовий контроль тощо. Функціонування змістовної складової контрольного механізму міжнародного договору розглянуто на прикладі Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації. Обґрунтовується, що дослідження феномену міжнародного контролю за дотриманням міжнародних договорів має величезне практичне значення, безпосередньо впливаючи на якість та ступінь розробленості положень про контрольний механізм конкретних міжнародних договорів, продуманість функціонування його змістовної складової.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Bachynskyi, O. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 271–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.33.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що нагляд та контроль в управлінні взагалі є необхідними елементами здійснення реформувань у відповідних сферах суспільного буття. Без здійснення контрольних та наглядових функцій, норми, які встановлюють права та обов’язки суб’єктів правовідносин, можуть залишитися недостатньо реалізованими. Разом із цим доцільно знати певну межу здійснення такого контролю та нагляду, при якій реалізація контрольних та наглядових функцій не перетворюється на втрату самостійності підконтрольних та піднаглядових суб’єктів. Нагляд та контроль являють собою одну з ключових функцій управління та, по своїй суті, є важливою гарантією забезпечення реалізації законодавства про охорону праці поліцейських. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України, надано характеристику нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Запропоновано авторське визначення поняття нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Доведено, що за суб’єктами наглядових і контрольних повноважень слід виділити такі види: загальнодержавий, відомчий та громадський нагляд та контроль. Наголошено, що нагляд та контроль за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських слід охарактеризувати як діяльність уповноважених законом суб’єктів, органів державної влади та представників громадськості щодо запобігання та виявлення порушень законодавства, яке встановлює правові, організаційні, технічні, фінансові та матеріальні, лікувально-профілактичні та інші передбачені законодавством заходи із забезпечення належних умов праці поліцейських, які відповідають встановленим нормам щодо захисту їх життя та здоров’я при виконанні ними службових обов’язків. Зроблено висновок, що метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських є виявлення та усунення тих обставин, які пов’язані з невиконанням чи не належним виконанням встановлених законодавством правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності поліцейських під час виконання ними своїх службових обов’язків. За результатами реалізації заходів нагляду та контролю можливим є притягнення винних до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, відшкодування заподіяних збитків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Bodenchuk, Lilia, та Iryna Liganenko. "МАЛИЙ І СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС ТА ЦИФРОВІ ПЛАТФОРМИ: МОЖЛИВОСТІ ТА ЗАГРОЗИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 7 (28 лютого 2021): 4–13. http://dx.doi.org/10.32750/2021-0101.

Повний текст джерела

Анотація:

Цифрова трансформація і зокрема поява цифрових платформ дозволяє формувати і реалізовувати нові бізнес-моделі підприємств. В той же час платформи формують тенденції розвитку економічних суб’єктів та диктують їм умови взаємодії та співпраці. Цифрові платформи не мають виробничих потужностей – основними напрямами інвестицій стають розробка інструментів маркетингового аналізу клієнта, а саме: його бажання та вподобання. Ефект від цих дій посилюється мережевими особливостями бізнес-середовища. А це в свою чергу унеможливлює традиційне ведення бізнесу та потребує враховувати вплив глобальної цифровізації на економічні відносини як окремого регіону, так і країни в цілому. Найбільші загрози при цьому відчувають суб’єкти малого та середнього бізнесу В рамках цифрових платформ по-іншому виглядають проблеми довіри і контролю. З одного боку, виникає велика надійність і точність обробки ринкової та господарської інформації, в результаті чого стає можливим створення нових, більш потужних екосистем, наприклад цифрових бірж. З іншого боку, супутньою рисою стає відкритість бізнес-моделей і доступ до інформації більшої кількості учасників, звідси виникають проблеми кібербезпеки. Крім того, однією з проблем, що виникають на підприємствах в рамках цифрової трансформації, є досягнення цифрової зрілості учасників бізнесу, інакше можуть, наприклад, втрата постачальників, які не готові інтегруватися в цифрову систему. Окремою значущою проблемою в рамках цифрових платформ є їх захоплення агентами впливу, в першу чергу домінуючими учасниками ринку. Проведений аналіз дозволив виявити і узагальнити провідні методи та інструменти управління розвитком малого і середнього бізнесу, а також визначити основні ризики функціонування цифрових платформ. В статті цифрові платформи були розглянуті як інноваційні бізнес-моделі, як релевантний інструмент вирішення завдань дотримання стратегічних інтересів різних економічних суб’єктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Maletska, O. I. "ВЗАЄМОДІЯ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ УКРАЇНИ З ІНШИМИ СУБ’ЄКТАМИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 46–56. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.46-56.

Повний текст джерела

Анотація:

Взаємодія Рахункової палати України з іншими суб’єктами державного фінансового контролю. Ураховуючи актуальність обраної тематики дослідження, метою статті є подальше теоретичне дослідження такого органу зовнішнього контролю, як Рахункова палата України, з’ясування особливостей взаємодії вищезазначеного органу контролю з іншими суб’єктами державного фінансового контролю: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України. В процесі написання статті застосовано індуктивний, дедуктивний методи, які використано для дослідження функцій Рахункової палати. Графічний метод використано для наочного відображення побудови та формуванні повноважень Рахункової палати відповідно до норм законодавства. Для теоретичних узагальнень і формування висновків застосовано абстрактно-логічний метод. Установлено, що державний фінансовий контроль, який здійснюється Рахунковою палатою України у формі аудитів, перевірок, є вагомою функцією управління фінансовою системою, що спрямована на упередження та запобігання фінансово-економічних порушень у сфері використання бюджетних коштів. У зв’язку з цим головною метою державного фінансового контролю є забезпечення дотримання принципів законності, доцільності та ефективності розпорядчих і виконавчих дій з управління державними фінансами та майном держави, їх збереження і примноження для повноцінного виконання функцій держави. Зазначено, що об’єктом державного фінансового контролю є грошові відносини, що виникають у процесі формування і використання публічних фінансів і майна держави, а також інших суб’єктів господарювання. Ними виступають юридичні особи, які від імені держави (відповідно до врегульованих правових норм), здійснюють моніторинг й інші форми контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в частині дотримання ними встановлених обмежувальних параметрів щодо обігу фінансових ресурсів. У результаті проведеного дослідження теоретичних та практичних питань функціонування системи державного фінансового з Рахунковою Палатою України вважаємо, що необхідно уточнити засади взаємодії Палати з іншими органами фінансового контролю. Теоретичну та практичну цінність дослідження полягає в виявленні рівня взаємодії Рахункової палати України з іншими суб’єктами державного фінансового контролю

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Городецька, М. С. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЯК ОДИН ІЗ АСПЕКТІВ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТУ ВІДАННЯ". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 89 (6 березня 2020): 63–71. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.89.63-71.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається один із аспектів функціонального призначення предмету відання, який полягає в забезпеченні ефективності кримінального провадження. На під-ставі аналізу різних теоретичних позицій учених робиться висновок, що спільним у функціональному призначенні предмету відання суб’єктів кримінального процесу є забезпечення ефективності провадження, забезпечення прав учасників, забезпечення законності. Підсумовується, що забезпечення ефективності кримінального провадження у зв’язку з розподілом предмету відання відбувається шляхом такого розподілу: 1) праці між суб’єктами одного рівня; 2) праці між суб’єктами-виконавцями та владними суб’єк-тами; 3) контролю та оцінки результатів діяльності суб’єктів кримінального провадження за визначеними предметами відання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Kovalko, N. M., та M. V. Glukh . "Об’єднана територіальна громада як суб’єкт фінансових правовідносин". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 72–80. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.08.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз особливостей правового статусу об’єднаної територіальної громади (далі – ОТГ) як суб’єкта фінансових правовідносин. Окреслено основні підходи науковців до розуміння поняття «об’єднана територіальна громада». Проаналізовано позиції вчених щодо ознак ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин крізь призму категорії «правосуб’єктність». Наголошено на доцільності надання права ОТГ мати статус юридичної особи. Запропоновано доповнити Закон України «Про місцеве самоврядування» окремою статтею «Участь об’єднаної територіальної громади у фінансових правовідносинах». Метою статті є визначення правового статусу ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин, вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює правовий статус ОТГ у сфері публічної фінансової діяльності. Наукова новизна зумовлена тим, що до цього часу в Україні не вироблено єдиного підходу до визначення поняття «об’єднана територіальна громада», її функцій і повноважень, особливостей ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин, що значно зменшує ефективність і можливість досягнення мети реформи децентралізації влади. Разом із тим одним з основних етапів децентралізації влади в Україні є створення ОТГ. Забезпечення належного рівня життя жителів сіл, селищ, міст можливе за умови ефективної фінансової діяльності ОТГ. З огляду на викладене, аналіз особливостей правового статусу ОТГ як суб’єктів фінансових правовідносин дозволив визначити актуальний стан дослідження вказаного поняття, основні проблемні питання та сформувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює правовий статус ОТГ у сфері фінансової діяльності. Висновки. ОТГ є суб’єктами фінансових правовідносин, від імені та в інтересах яких діють відповідні сільські, селищні чи міські ради. Запропоновано визначати ОТГ як самостійний суб’єкт фінансових правовідносин, що характеризується наявністю особливих прав та обов’язків щодо формування, розподілу, використання й контролю фінансових ресурсів, які становлять основу її фінансової правосуб’єктності та закріпити за ОТГ право набувати статус юридичної особи. Також із метою ефективності проведення реформи децентралізації влади доцільно доповнити Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» окремою статтею «Участь об’єднаної територіальної громади у фінансових правовідносинах», яка б передбачила права та обов’язки ОТГ щодо нагляду та контролю за використанням коштів ОТГ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Мішина, Н. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 160–65. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.729.

Повний текст джерела

Анотація:

Мішина Н. В. Адміністративно-правові проблеми державного контролю. – Стаття. Однією з основних форм здійснення державної влади завжди був і залишається дер- жавний контроль. Завдяки такому виду контролю забезпечується ефективне функціо- нування підконтрольних суб’єктів, дотримання Конституції України 1996 року, законів і підзаконних актів тощо. Публічне адміністрування, безперечно, не може існувати без державного контролю. Метою статті є визначення адміністративно-правових проблем державного контролю (на матеріалах державного контролю за органами місцевого самоврядування в Україні й у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії). Зазначено, що одним із факторів, які визначають ступінь самостійності органів місцево- го самоврядування та їх посадових осіб, є вироблена державою політика щодо здійснення контролю за їх діяльністю. Але в Україні їй бракує чіткості й послідовності. Підкреслено, що в цілому в українському законодавстві інститут державного контр- олю за діяльністю органів місцевого самоврядування врегульовано недостатньо повно. Крім того, норми інституту не систематизовані, часто суперечать одна одній, через не- чіткі формулювання ускладнюється розуміння змісту норм суб’єктами муніципального права й виникають питання про відповідність їх Конституції України. У такому випадку до вирішення конфлікту норм часто залучаються судові органи в цілому й Конституцій- ний Суд України зокрема. Наголошується, що класифікація державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування залежно від приналежності органів, які здійснюють контроль, до певної гілки державної влади, дискусійна. Резюмовано, що судовий контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні натепер є менш ефективним видом державного контролю. У Сполученому Ко- ролівстві судовий контроль, як і парламентський, набагато ефективніший за контроль ад- міністративний: визнані джерелами муніципального права судові прецеденти й традицій- но сильна судова влада зумовлюють його жорсткість. Підвищення ефективності судового контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні можливо одночасно з підвищенням правової культури громадян і створенням механізмів ефективної реалізації судових рішень

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Шаповалова, О. В. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ ФУНКЦІЇ ПУБЛІЧНИХ РЕЄСТРІВ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 59–65. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-59-65.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню проблеми актуальності інформаційно-комунікативної функції публічних реєстрів. Визначено переваги електронних публічних реєстрів у системі комунікації з контролюючими органами. Обгрунтовано перспективи реалізації інформаційно-комунікативного потенціалу електронних публічних реєстрів задля протидії зловживанням у сфері господарювання. Проведено аналіз нормативно-правового забезпечення реалізації публічних реєстрів для запровадження цифрових механізмів здійснення контролю у сфері господарювання. Його стан визнано незадовільним. Розкрито сутність та правовий зміст категорії «інформаційно-комунікативна значимість публічних реєстрів» в аспекті попередження зловживання контролем. Позитивно оцінено викорінення хибного підходу щодо тиску на бізнес внаслідок декриміналізації фіктивного підприємництва. Викладено результати вивчення особливостей банківського контролю. Обгрунтовано пропозиції щодо превенції зловживання контролем при забезпеченні функціонування публічних реєстрів у банківській діяльності та у сфері трансферу технологій. Ключові слова: публічні реєстри, інформаційно-комунікативна функція, контроль, суб’єкт господарювання, реєстр технологій та мережі їх трансферу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Єфіменко, Вікторія Сергіївна. "Автоматизоване тестування як метод педагогічної діагностики". Theory and methods of e-learning 4 (17 лютого 2014): 90–94. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v4i1.375.

Повний текст джерела

Анотація:

Педагогічна діагностика набуває особливого значення у зв’язку з особистісною організацією сучасної освіти. Становлення системи зовнішнього незалежного оцінювання сприяло інтенсивному розвитку теорії і практики педагогічних вимірювань, широкому впровадженню тестових технологій в освітній процес.Проблемам педагогічного вимірювання присвячені роботи В. С. Аванесова, Л. І. Білоусової, І. Є. Булах, О. І. Ляшенка, Т. В. Солодкої, І. В. Солухи та ін. Теорія та методика педагогічної діагностики розвинена у працях В. П. Беспалька, К. Інгенкампа, В. М. Лозової, І. Я. Лернера, О. С. Масалітіної, М. М. Скаткіна та ін. Питанням вимірювання і оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики присвячено роботи М. О. Войцеховької, Н. Б. Копняк, О. Г. Кузмінської, Л. М. Меджитової, Н. В. Морзе, Т. Г. Проценко, П. С. Уханя та ін.Педагогічна діагностика є невід’ємним компонентом навчального процесу. Вона дозволяє своєчасно впливати на перебіг навчання на основі систематичного отримання індивідуальних даних про результативність навчання учнів.На думку П. Є. Решетникова [1], педагогічна діагностика, перш за все, пов’язана зі збиранням, збереженням і опрацюванням інформації про об’єкти й суб’єкти, що вивчаються, та використанням її для управління педагогічними процесами.Функції педагогічної діагностики [2, 26]: а) зворотного зв’язку; б) оцінювання результативності педагогічної діяльності; в) виховна і спонукальна; г) комунікативна; д) конструктивна; е) інформаційна; ж) прогностична.Тестування є одним із методів педагогічної діагностики. Проблемам тестування присвячено праці багатьох вчених, які розглядають питання побудови та основних характеристик тестів, шкалювання тестових результатів, теорії і методики автоматизованого тестування, достовірності комп’ютерного тестування, створення тестів з інформатики, впровадження тестових технологій у навчальні заклади.Тест (від англ.) – випробування, перевірка. За визначенням В. І. Лозової та Г. В. Троцко, «у вузькому значенні тест розуміють як короткочасний, технічно просто поставлений експеримент, комплекс завдань, що відповідають змісту навчання і забезпечують виявлення ступеня оволодіння навчальним матеріалом» [3]. За В. С. Аванесовим педагогічний тест – це «…система репрезентативних паралельних завдань зростаючої складності, специфічної форми, яка дозволяє якісно та ефективно визначити рівень та структуру підготовленості учнів» [4].Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що проблема функцій педагогічного тесту і окремих їх особливостей розглядається в роботах багатьох учених (В. С. Аванесов, С. І. Денисенко, Н. С. Михайлова, Р. І. Шевельова та ін.) Виділимо основні функції тестування:1. Діагностична функція, що дозволяє виявити пропуски в підготовці, визначити їх причини та прийняти рішення для поліпшення навчального процесу. Систематичне виявлення причин пропусків та їх видалення веде до підвищення якості підготовки.2. Прогностична функція, що дозволяє передбачити можливості учнів у засвоєнні нового матеріалу, тобто на основі отриманих результатів можна зробити висновки щодо здатності учня до засвоєння нового матеріалу.3. Виховна або мотиваційна функція полягає у формуванні та стимулюванні особових якостей.4. Навчальна функція дозволяє закріпити та поглибити знання, вміння та навички.5. Розвивальна функція полягає у розвитку пам’яті, логічного мислення, уваги та вміння застосовувати свої знання на практиці.6. Обліково-контрольна функція полягає у систематичній фіксації результатів навчання.За місцем педагогічного тестування у навчальному процесі відповідно до мети виокремлюють такі види тестів [5]:тести для початкового контролю (тести на готовність), що дозволяють отримати інформацію про наявність знань і навичок учнів перед початком вивчення предмета на початку навчального року (навчального курсу), що є передумовою успішного навчання;тести для поточного (тематичного, проміжного) контролю, що здійснюються систематично у процесі навчання з метою отримання інформації про успішність або неуспішність засвоєння учнями матеріалу, формування у них професійних навичок і вмінь.тести для етапного (рубіжного) контролю. У цих тестах домінує оціночна функція контролю, оскільки тестування проводиться після закінчення роботи над розділом, тематичним циклом в кінці семестру (залік);тести для підсумкового контролю знань запроваджуються після проходження всього курсу;відстрочене тестування проводиться через певний час після вивчення курсу (від 3 місяців до року і більше).Науковці визначають наступні переваги тестування перед традиційними формати перевірки: об’єктивність оцінювання; психологічна комфортність для значної частини учнів; повнота охоплення матеріалу; здатність виявити не тільки те, що засвоєно, але й те, що не засвоєно; економія аудиторного часу; стимулювання учнів; можливість впровадження системи рейтингового контролю; ширша шкала оцінювання; технологічність.Серед проблем, які потрібно вирішувати при підготовці та проведенні тестування можна назвати відносну складність створення якісного тесту, ймовірність вгадування, ризик підміни цілей навчання, похибку педагогічних вимірювань [4].Звісно, якість педагогічного процесу залежить від багатьох факторів. Тестування має на меті надання вчителю вичерпної систематичної інформації про досягнення та пропуски у навчанні для якісного керування навчальним процесом. На основі отриманої інформації вчитель має виявити причини пропусків у навчанні, індивідуалізувати процес навчання, спрогнозувати можливості учня у засвоєнні нового матеріалу. Тестування має доповнюватися іншими формами контролю, такими як спостереження, усне опитування, письмовий контроль, комбіноване опитування, програмований контроль, практичний контроль [3]. Застосування тестів у навчальному процесі, з одного боку, розвантажує вчителя, з іншого – спонукає до постійного підвищення педагогічної кваліфікації стосовно знання основних методик тестології та педагогічної діагностики.За застосуванням технічних засобів тести поділяють на бланкові з ручною обробкою або комп’ютерною обробкою результатів та комп’ютерні.Використання автоматизованих систем тестування дозволяє:– значно економити аудиторний час;– здійснювати попередній тренаж;– неодноразово проходити тестування з однієї теми;– негайно отримати результати;– об’єктивно оцінити навчальні досягнення учнів;– сприяти інформативності результатів діагностики, демократизації та самостійності навчання.До переваг для вчителя можна віднести відсутність необхідності переносу та обробки даних, що значно економить час.Але існують і недоліки в комп’ютерному тестуванні:– неможливість одночасного виконування завдання усіма учнями;– значні витрати часу;– підвищені вимоги до еквівалентності паралельних завдань.Автоматизоване тестування є ефективним засобом діагностики навчальних досягнень і може успішно застосовуватися під час здійснення попереднього, поточного, тематичного, підсумкового контролю та сприяє реалізації його дидактичних функцій.Проходження учнями автоматизованого тестування вносить у перевірку елемент гри, де за умовами успішного проходження одного рівня учень потрапляє до іншого, більш складного. Значення ігрових ситуацій в навчанні відмічав ще Я. А. Коменський.На думку В. П. Беспалька [6], повноцінне тестування якості знань учнів і відстеження на цій основі їх просування неможливе без участі комп’ютера.Існує чимало комп’ютерного програмного забезпечення, яке призначається для подання учню тестових завдань. Але справжня діагностика має проводитися за допомогою розвинених комп’ютерних систем тестування, які забезпечують усі вимоги до побудови автоматизованих систем тестування, в тому числі статистичний аналіз якості завдань і надійності тестових результатів [7].Застосування автоматизованого навчання ефективно використовувати під час проведення поточного контролю [8], адже автоматизована система зазвичай має великий банк варіантів завдань і забезпечує автоматичний їх вибір для формування конкретного варіанту тесту. Все це дозволяє значно економити час, проходити тестування з однієї теми неодноразово за наявності великої кількості варіантів, дає можливість попереднього тренування та негайного отримання результатів.Облік оцінки під час такої перевірки не обов’язковий, адже її метою є надання своєчасної допомоги учням та побудова навчального процесу відповідно до можливостей кожного. Бланкове тестування доцільно застосовувати при здійсненні тематичного контролю, що сприяє психологічній підготовці учнів до процедур зовнішнього оцінювання, державної підсумкової атестації, не потребує забезпечення кожного учня комп’ютером та дозволяє обмежитися одним варіантом тесту.Сьогодні систематично проводити автоматизоване тестування має можливість лише вчитель інформатики [9]. Це обумовлюється станом розвитку матеріально-технічної бази, тобто комп’ютерного оснащення.Висновки:1. Показана провідна роль автоматизованого тестування.2. Завдяки якісній підготовці педагогічних тестів, реалізованих у автоматизованих системах, систематичному проведенню тестування, з використанням інших видів контролю можливо значно підвищити рівень досягнень учнів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Дузь, Оксана. "EТАПИ СТАНОВЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ ЗІ ЗЛОЯКІСНИМИ НОВОУТВОРЕННЯМИ В УКРАЇНІ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 110–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-110-124.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто етапи і механізми державного регулювання ре- формування медичної допомоги хворим зі злоякісними захворюваннями в Україні, проаналізовано програми дій в галузі, нормативно-правове забезпе- чення, суб’єкти управління і відповідальні особи; об’єкти реформування, уз- годження запроваджуваних змін з іншими складовими суспільної системи. Про недоліки системи охорони здоров’я України свідчить зростання показ- ників смертності від злоякісних новоутворень, а також неефективний захист населення від ризику катастрофічних витрат у випадку онкологічного за- хворювання. Основне завдання — зниження рівня захворюваності на злоя- кісні новоутворення в Україні шляхом профілактики, раннього виявлення, якісного лікування хворих зі злоякісними новоутвореннями, покращення якості життя пацієнтів та зниження рівня смертності. Досягнення визначених завдань передбачає кілька важливих напрямів роботи: забезпечення первинної профілактики онкологічних захворювань, вплив факторів ризику та покращення поінформованості населення із за- лученням до активних дій; сприяння ранньому виявленню злоякісних но- воутворень; забезпечення рівноправного і постійного доступу до спромож- ної мережі закладів охорони здоров’я для діагностики і лікування дорослих хворих і дітей зі злоякісними новоутвореннями; забезпечення реабілітації, догляду і паліативної допомоги хворим зі злоякісними новутвореннями і підтримка доглядальників на всіх рівнях; покращення інформаційних сис- тем реєстрації злоякісних новоутворень та спостереження за хворими зі зло- якісними новоутвореннями для відстеження динаміки результатів і заходів контролю злоякісних новоутворнеь; підвищення рівня професійної освіти лікарів, середнього медичного персоналу, підготовка управлінських кадрів; проведення клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази з наступним використанням результатів для контролю злоякісних новоутворень. Вирішення цього питання знаходиться на межі соціального, організацій- ного та економічного аспектів суспільного життя. І вочевидь нагальним є продовження реформування медичної допомоги хворим зі злоякісними но- воутвореннями в Україні із застосуванням майбутніх інноваційніх підходів, які мають забезпечити конституційні гарантії необмеженого доступу до ме- дичної допомоги хворим зі злоякісними новоутвореннями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Лялюк, Галина. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ В КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОЇ ПАРАДИГМИ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 145–54. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.275.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. В статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають в державних закладах опіки. Наголошується, що в сучасних українських реаліях сьогодні особливо гостро підсилюється актуальність забезпечення особистісного зростання дітей-сиріт в умовах трансформаційних змін. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми. Проаналізовано особистісний, особистісно-діяльнісний, гуманістичний, суб’єктний, синергетичний методологічні підходи до організації виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми. Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт не просто декларує, а утверджує дитину як найвищу цінність життя, передбачає визнання її індивідуальності, самобутності, самоцінності. Вихованець розглядається як особистість, яка сама може вибирати такий шлях освіти, який допоможе їй досягнути найкращих результатів. Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт передбачає суб’єкт-суб’єктні відносини дитини та педагога. Сутнісною основою виховання, виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, розуміння дитини як суб’єкта і мети виховання, усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена. Гуманістична стратегія виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми визначає і гуманістичне навантаження технологічних засобів її реалізації, характерними ознаками яких є педагогічна допомога і підтримка; емпатійне ставлення до дитини; діалогічність, творчо-пошуковий характер, поєднання традиційності й інноваційності, гнучкий контроль і самоконтроль.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Matvieienko , I., та V. Kuleshov . "СПІВВІДНЕСЕННЯ ДЕФІНІЦІЇ “ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ” ОРГАНІВ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ВЛАДИ У ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВИХ ПІДХОДАХ". Theory and Practice of Public Administration 3, № 70 (30 жовтня 2020): 24–33. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.03.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано та співвіднесено дефініцію “громадський контроль” органів представницької влади у вітчизняних наукових підходах. Висвітлено наукові погляди як основу формування громадського контролю представницьких органів влади, продемонстровано вітчизняні підходи щодо громадського контролю представницьких органів влади, проведено порівняння вітчизняних наукових суджень щодо громадського контролю представницьких органів влади. Узагальнено вітчизняні погляди щодо розуміння сенсу громадського контролю, який демонструє широкий спектр тлумачень у контексті суб’єкт-об’єктних відносин органів державної влади і місцевого самоврядування. Розмежовано види громадського контролю, які застосовуються у вітчизняній науковій думці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Мельник, О. П., та С. Л. Корнійчук. "ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ У СФЕРІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 59–64. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3262.

Повний текст джерела

Анотація:

Мельник О. П., Корнійчук С. Л. Принцип незалежності у сфері фінансового контролю. – Стаття. У публікації звертається увага на важливість незалежності як принципу діяльності органів фінансового контролю та його посадових осіб. Проводиться аналіз чинного законодавства з метою визначення наявності нормативно правового врегулювання даного принципу, на основі чого робиться висновок про необхідність прийняття закону, який би містив загальні положення організації та здійснення фінансового контрою, а також його принципи. У роботі розкривається зміст принципу незалежності як одного з гарантів законності під час здійснення фінансового контролю. Аналіз наукових позицій дозволив виокремити відповідні критерії для поділу характеристик принципу незалежності. При цьому висловлюється позиція щодо можливості існування законності за умови наявності нормативно-правової бази, яка характеризується чіткістю й адекватністю визначених прав і обов’язків посадових осіб контролюючих органів; надання їм права самостійно вирішувати більшість поточнихпитань своєї діяльності; зобов’язання відмовитися від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, що суперечать закону; правом на власне, об’єктивне, професійне та незалежне рішення щодо результатів контролю; відповідальності за будь-який тиск із боку інших органів на діяльність посадових осіб контролюючого органу. Відстоюється думка, що незалежність у фінансовому контролі забезпечується захищеністю від стороннього втручання в діяльність із боку підконтрольних суб’єктів, інших органів влади та їхніх посадових осіб. У статті розглядається і належне фінансове забезпечення як відповідна умова незалежності діяльності контролюючих суб’єктів. Проведено аналіз міжнародної нормативно-правової бази, в якій закріплено принцип незалежності у сфері фінансового контролю, чим визначається його важливість. При цьому міжнародне законодавство розкриває зміст основних положень даного принципу, що може стати прикладом реалізації зазначених положень у чинне законодавство України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Прасюк, В. М. "ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).367.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена визначенню поняття «державний фінансовий контроль». Зауважено, що теоретичний складник дослідження питань у сфері адміністративно-правового регулювання державного фінансового контролю вимагає детального аналізу, а тому передбачає визначення певної системи основних категорій. На підставі довідникової, енциклопедичної, словникової літератури досліджено сутність і зміст понять «контроль», «державний контроль», «фінансовий контроль», «державний фінансовий контроль». Поняття «контроль» охарактеризовано як одну із функцій управління, яка представляє собою систему спостереження та перевірки за діями керованого об’єкта для оцінки ефективності прийняття управлінських рішень. Доведено, що правова природа державного контролю полягає в тому, що він здійснюється конкретними державними органами та їх посадовими особами у чітко визначених рамках закону і призводить до певних юридичних наслідків. Підтримано позицію тих науковців, якими запропоноване співвідношення зазначених понять, що дає змогу встановити чіткий розподіл повноважень на кожному рівні управління, зрозуміти організацію раціональної взаємодії між суб’єктами контролю та межі відповідальності. Обґрунтовано, що часто державний фінансовий контроль розглядають: як одну з найважливіших функцій управління суспільними фінансовими ресурсами; як систематичну діяльність органів державної влади і управління. Доведено, що державний фінансовий контроль є складовою части-ною фінансового контролю і одним з видів державного контролю, тому його варто розглядати як одну із форм управлінської діяльності, як самостійну функцію управління, яка має цільову спрямованість, певний зміст і способи його здійснення. Запропоновано авторську дефініцію поняття «державний фінансовий контроль».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Дегтярьова, С. В. "ЗМІСТ КОНТРОЛЮ В АГРОПРОМИСЛОВІЙ СФЕРІ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 99–103. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).403.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу норм чинного законодавства України та наукових поглядів учених розглянуто зміст контролю в агропромисловій сфері й визначено можливості його вдосконалення. Обґрун-товано, що на законодавчому рівні дуже важливо визначити допустимі форми контролю в агропромисло-вому комплексі з урахуванням особливого значення та широти останнього, а також забезпечити непорушність під час їх реалізації принципу законності й свободи підприємницької діяльності в агропромисловій сфе-рі. Наголошено, що контрольні повноваження в агропромисловому комплексі реалізуються не центра-лізовано. Так, Міністерство аграрної політики та продовольства України є лише одним із суб’єктів кон-трольної діяльності. Державний технічний нагляд здійснюється щодо технічних засобів для агропромис-лового комплексу, які належать юридичним і фізичним особам або вони виконують послуги щодо їх ремонту, переобладнання й реалізації. З’ясовано, що контроль в агропромисловій сфері – це заснована на положеннях Конституції та іншого законодавства України чітко спрямована, систематична, поліаспектна діяльність уповноважених органів державної влади, спрямована на забезпечення законності, безпечності й високого рів-ня користі агропромислового комплексу держави шля-хом реалізації спеціального інструментарію методів, засобів і заходів державо-владного впливу. Визначені напрями реформування в агропромисловій галузі по-лягають у такому: а) оптимізації нормативно-правової бази, положення якої регулюють контроль в агропро-мисловому комплексі. Остання потребує структури-зації та уніфікації. Найбільш доцільно було б видати єдиний законодавчий документ, який би закріплював зміст контролю в агропромисловій сфері, чітко визна-чав його межі, а також установлював суб’єктний склад такого контролю, його компетенцію та особливості взаємодії; б) систематизації також підлягає група ор-ганів виконавчої влади, на яких покладено контроль в агропромисловій сфері. Так, ужиті заходи щодо опти-мізації державного апарату призвели до розгалуження контрольної компетенції в агропромисловій галузі та розподілення повноважень між великою кількістю ор-ганів влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Бессонова, С. І., та О. В. Кленін. "РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ В СИСТЕМІ КОНТРОЛЮ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ". Підприємництво і торгівля, № 29 (16 квітня 2021): 15–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-03.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито контрольну функцію державного фінансового контролю, визначено основні завдання аудиту, такі як: відповідність ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності на основі національних стандартів державного сектору; контроль над використанням бюджетних коштів згідно з кошторисом та нормативно-законодавчою базою; перевірка держзакупівель; перевірка доцільності використання матеріальних ресурсів бюджетного закладу; виявлення фактів неефективного витрачання ресурсів та нецільового їх використання; визначення ефективності управління внутрішнім фінансовим контролем. Проаналізовано діяльність Державної фінансової служби аудиту за останні п’ять років. Спостерігається поступове зниження тиску на розпорядників бюджетних коштів. Перевірки державного фінансового контролю замінюють аудитом, який спрямований на попередження порушень та їх недопущення у діяльності бюджетної установи, надання рекомендацій щодо організації ефективного внутрішньогосподарського контролю. Зростання правопорушень також може свідчити про різне трактування та нечітке розуміння нормативних документів, тому саме вдосконалення законодавчої бази державної аудиторської служби, розвиток методичного інструментарію, стандартизація державного фінансового аудиту повинні сприяти усуненню цих недоліків. Для оцінки ефективності фінансово-бюджетного контролю може бути використано низку показників ефективності роботи інспекторського складу органу фінансово-бюджетного контролю. Вирішення основних проблем може бути досягнуте лише завдяки розробленій стратегії вдосконалення, яка має відповідати вимогам сучасності та спиратися на прийняті у всьому світі норми. Необхідність упровадження норм міжнародних стандартів у національні стандарти зумовлена необхідністю підвищення ефективності діяльності державного фінансового аудиту, підвищення його результативності, прозорості, формування довіри суб’єктів аудиторської перевірки. Особливо це стає актуальним в умовах реформування місцевого самоврядування та територіальних органів виконавчої влади. Фінансовий контроль бюджетної сфери, що здійснюється державою, служить інструментом виявлення неефективного використання нефінансових та фінансових ресурсів бюджетної організації, недотримання або неправильного трактування законодавчої бази, нецільового використання грошових коштів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Медведенко, С. В. "ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (21 січня 2020): 32–36. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).183.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються поняття і форми громад-ського контролю за діяльністю Національної поліції України. Звернуто увагу, що контроль є одним з інструментальних чинників демократичного державо-творення та невід’ємною рисою громадського життя. Проаналізовано праці науковців щодо поняття та ознак громадського контролю. На підставі аналізу визначень поняття «громадський контроль» надано власне визначення громадського контролю як цілеспрямова-ної діяльності громадськості щодо виконання органа-ми влади наданих їм повноважень, дотримання законності, дисципліни, прав і свобод людини. Переглянуто новели українського законодавства щодо форм громадського контролю за діяльністю органів Національної поліції України, визначено їх позитивні та негативні аспекти. Зауважено, що громадський контроль має відмінність від інших видів контролю, під час якого громадськість не має повноважень втручатися в опера-тивну діяльність поліції та притягувати працівників поліції до відповідальності. З’ясовано мету громад-ського контролю за діяльністю працівників поліції, спрямовану на недопущення протиправних дій із боку підконтрольних суб’єктів, попередження можливих правопорушень та усунення причин, що їм сприяють. Надано власне визначення громадського контролю за діяльністю Національної поліції України. Запропо-новано створення спеціальних веб-сайтів для надання різного типу інформації щодо протизаконної діяльно-сті працівників поліції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Avdieiev, О. О. "Характеристика окремих видів контролю за діяльністю закладів вищої освіти України". Law and Safety 83, № 4 (1 грудня 2021): 20–27. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено та узагальнено види контролю за діяльністю закладів вищої освіти України. Розмежовано поняття «вид контролю» та «форма контролю». Проаналізовано наявну практику поділу контролю на певні види. Запропоновано власну класифікацію видів контролю за діяльністю закладів вищої освіти за різноманітними критеріями та наголошено на необхідності доповнити Закон України «Про вищу освіту» окремим розділом із назвою «Контроль за діяльністю закладів вищої освіти України», в якому слід визначити його поняття, принципи, загальні вимоги до його здійснення, види і форми, систему суб’єктів, які його здійснюють, та їх повноваження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Афонін, Едуард, та Андрій Мартинов. "ТРАДИЦІЯ ЯК ФАКТОР ІНТЕГРАЦІЇ ТА КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ПОСТМОДЕРНУ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 27–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-27-41.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядається феномен соціально-історичної традиції як чин- ник соціальної інтеграції та консолідації українського суспільства. Тради- ція визначається як процес відтворення через соціальні інститути досвіду поколінь та адаптація цього досвіду до вимог сучасності. Стверджується, що адаптація традиції до постмодерної сучасності є складним соціально-іс- торичним і соціально-психологічним процесом, у контексті якого відбува- ється зміна світоглядної парадигми та виникає новий — раціональний тип мислення, що впливає на соціальні практики і соціальну поведінку. Налаш- товуючи нащадки на інноваційну діяльність постмодерн розмиває великі нарративи традицій і заперечує соціальний досвід попередніх поколінь. Під впливом інновації суспільна система фрагментується і невпинно тяжіє до стану аномії. За цих обставин традиція, її суб’єкти і носії стають конструк- тивним фактором соціальної консолідації, що відбувається в контексті ви- рішення актуальних питань інноваційного розвитку. Традиція і традиційна діяльність виступають своєрідними ціннісно-смисловими формами у ви- гляді нових міфів і міфотворчості, які протистоять втраті національної іден- тичності і суспільної цілісності. Теоретичне підґрунтя такої діяльності, на думку авторів, представив французький соціолог Ж. Дюран, який запропо- нував концепцію імажинера як механізму конструювання соціальної реаль- ності. Цей механізм, за думкою Ж. Дюрана, є одночасно уявою, уявленим та уявленням, а реальність — втіленням вільної гри уяви, на яку впливають міфи та архетипи. Імажинер існує у двох режимах: денному (діурн) та ніч- ному (ноктюрн). Перший функціонує в дуальній формі, якій властиві іє- рархічність і патріархальність, втілені у героїчному міфі. Натомість другий виявляється як цілісний містичний міф або смерть як інша реальність. На думку авторів, імажинер як втілення колективного несвідомого, пов’язаний з такими архетипними властивостями суспільної системи як екстерналь- ність / інтернальність (зовнішній / внутрішній локус-контроль), екстравер- сія / інтроверсія (соціальна / соцієтальна ідентичність), екзекутивність / інтенціональність (жіночі / чоловічі соціальні ролі). Відповідно минула суспільно-історична доба модерну пов’язана з функціонуванням режиму ді- урну, архетипами і міфотворчістю, які тісно пов’язані з реалізацією зовніш- нього соціального контролю, патріархальності (соціальної ідентичності) та зростанням у суспільній системі кількості жіночих соціальних ролей. Постмодерна сучасність актуалізує режим ноктюрну, за умов якого в системі по- силюється самоконтроль, розмивається ієрархічність та зростає кількість чоловічих соціальних ролей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Стрільчук, Людмила. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА США ПІД ЧАС ВОЄННОЇ КАМПАНІЇ В ІРАКУ В 1991–2011 РР." Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 109–13. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.18.

Повний текст джерела

Анотація:

Однією з характерних особливостей сучасних міжнародних відносин є боротьба за розширення сфер впливу найрозвинутіших у політичному та економічному плані держав. Одним із потужних засобів розширення сфер впливу є встановлення контролю над інформаційним середовищем держави-суперника чи держави-конкурента. Проведення воєнних кампаній в Іраку об’єднаними силами США та коаліційних держав у період 1991–2011 рр. засвідчило важливість здійснюваної інформаційної політики щодо міжнародної спільноти у вирішенні збройних конфліктів і під час переходу до не збройних шляхів їх розв’язання. Дослідження державної інформаційної політики США під час згаданої воєнної кампанії є надзвичайно важливим, оскільки дає змогу: по-перше, вивчити досвід Сполучених Штатів Америки, які сьогодні володіють найпотужнішим апаратом інформаційної боротьби; по-друге, простежити процес удосконалення політико-правової бази і прийомів реалізації на практиці державної інформаційної політики; по-третє, простежити реалізацію інформаційної політики у ході військових дій в Іраку. Окрім того, стаття має на меті здійснення аналізу інформаційно-пропагандистського забезпечення всіх етапів військової кампанії в Іраку. Розкрито об’єкти, суб’єкти, напрями, форми та засоби реалізації державної інформаційної політики США та охарактеризовано основні тенденції її здійснення. Велике значення під час здійснення інформаційно-пропагандистських кампаній належить засобам масової інформації. З огляду на важливість сучасної системи безпеки України, особливо в умовах російської військової агресії, вивчення засобів та методів зовнішнього інформаційного втручання у внутрішні справи країн видається особливо актуальним. Саме тому у запропонованій науковій розвідці вдамося до аналізу практичної реалізації державної інформаційної політики США під час військової кампанії в Іраку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Матвєєв, П. С., та М. Ю. Можаровський. "Теоретико-правові засади комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 113–25. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3215.

Повний текст джерела

Анотація:

У дослідженні доводиться необхідність реалізації внутрішнього контролю з метою оптимізації алеаторних наслідків діяльності суб’єктів господарювання. Пропонуються отримані в результаті компаративістичного підходу основні положення, метою яких є організація системи внутрішнього комплаєнс-контролю суб’єктів підприємницької діяльності на прикладі США та Великобританії. Наголошується на тому, що за останні роки доволі розповсюдженим явищем є увага, яка приділяється з боку суб’єктів господарювання, що відносяться до великого бізнесу, дотриманню процедур корпоративної етики та коплаєнсу. Останній не лише покликаний забезпечувати екстериторіальні вимоги до ведення бізнесу, а й покликаний забезпечити стабільність економічних зв’язків на міжнародному рівні, а також сталість економічного розвитку в національному вимірі та good statement конкретного суб’єкта господарювання. Зазначене підтверджується та має цілком конкретизовані статистичні дані про порушення загально визнаних у світовій практиці норм комлаєнс, що призвели до об’єктивно покладених санкцій на суб’єктів господарювання. Ці порушення абсорбувались невідповідністю різних комплаєнс-норм як об’єктивний ризик, що впливає на весь комплекс господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньо-господарських відносин. Усе це має бути об’єктом постійної уваги і жорсткого контролю з боку управлінської ланки як топ-менеджменту, так і відповідальних за окремі напрямки діяльності компанії. Пропонуються зміни до чинного законодавства України стосовно комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання. Надається характеристика комплаєнсу та окремим аспектам комплаєнс-заходів як розповсюдженій формі внутрішнього контролю. Пропонується система «інформативно-превентивних» покажчиків для кореляційного аналізу застосування комплаєнс-контролю суб’єктів господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Salamin, O., та S. Poperechnuy. "Державне регулювання сільського господарства в умовах активізації міжнародних інтеграційних процесів". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 81 (3 жовтня 2017): 64–69. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8110.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються проблеми організації, спрямування та здійснення державної регуляторної політики в аграрному секторі економіки України. Показано особливості вітчизняного сільського господарства, через які не можуть автоматично застосовуватись поширені в економічно розвинутих країнах підходи до державного регулювання галузі. Основною з них є неналежний рівень сформованості аграрного ринку та його інфраструктури, що призводить до високої мінливості цін. За результатами здійсненого аналізу державного регулювання цін показано, що жоден з підходів, який застосовувався після 1991 року, не забезпечив належних результатів. В умовах активізації міжнародних інтеграційних процесів проблеми посилюються обмеженням міжнародними організаціями державного впливу на ціну. Через високу мінливість цін прискорено розвиваються особливо великі за розмірами суб’єкти господарювання голдингового типу, зорієнтовані на виробництво сировинної продукції та її поставки на зовнішній ринок, де ціни стабільніші. Зростання експортного потенціалу поєднується з посиленням монокультурної спрямованості вітчизняного сільського господарства, посиленням соціальних проблем у селах, значної ізоляції від ринків збуту малих і середніх за розмірами господарств. В цих умовах не відмічаються закономірні процеси диференціації особистих селянських господарств, трансформації їх у товарні господарства фермерського типу. Для забезпечення належної конкурентоспроможності переробленої продукції сільського господарства пропонується формувати інтегровані системи з участю різних за розмірами суб’єктів господарювання, що займаються виробництвом, переробкою і збутом продукції, а державну фінансову підтримку спрямовувати на ті інтегровані структури, які зорієнтовані на виробництво конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції. Необхідною умовою такої підтримки може бути розробка бізнес плану виробництва такої продукції. Підтримку слід спрямовувати на придбання засобів виробництва, необхідних для реалізації бізне-плану. Для здійснення контролю за цільовим характером витрачання коштів державної підтримки її слід здійснювати на засадах приватно-державного партнерства. Держава може залишатись власником засобів виробництва, придбаних за кошти державної підтримки до виходу на проектну потужність визначену бізнес планом. Після цього дані засоби можуть бути передані на баланси підприємств. Переваги такої підтримки порівняно з нинішньою полягають у її вищій результативності, спрямованості на реалізацію потенціалу вітчизняного сільського господарства в умовах міжнародної інтеграції України. Позитивний досвід сприятиме поширенню інтегрованих систем на основі залучення децентралізованих коштів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Суб’єкти контролю"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями