Добірка наукової літератури з теми "Стійкий організаційний розвиток"

У статті розкрито зв’язки між рівнем розвитку параметрів організаційної культури закладів позашкільної освіти за методикою «Дослідження організаційної культури: крос-культурний аналіз» D. Bollinger, G. Hofstede та психологічними чинниками мезорівня, а саме: «внутрішніми» чинниками, зумовленими рівнем організаційного розвитку закладів позашкільної освіти (показники: організаційна зрілість, проблемність, організаційний розвиток), та «зовнішніми», які зумовлені організаційно-функціональними характеристиками закладів позашкільної освіти: типом закладу, напрямом діяльності, статусом закладу в освітній системі регіону, терміном існування, кількістю персоналу, який працює, кількістю дітей, які навчаються. Встановлено, що організаційній культурі закладів позашкільної освіти притаманна оптимальність розвитку всіх параметрів організаційної культури закладів позашкільної освіти, що свідчить про досить високий рівень комфортності перебування працівників у закладах позашкільної освіти, позаяк прослідковується тенденція до децентралізації влади, гнучкий стиль управління, стійка мотивація на досягнення цілей, суперництво і конкуренція. У процесі дослідження встановлено, що «внутрішні» чинники мезорівня розвитку організаційної культури, які зумовлені організаційним розвитком закладів позашкільної освіти, істотно впливають на рівень розвитку типів організаційної культури, проте це зумовлює необхідність посилення організаційного розвитку, який позитивно впливає на формування типів організаційної культури закладів позашкільної освіти. Також виявлено низку позитивних статистично значущих зв’язків між «зовнішніми» чинниками мезорівня, які зумовлені організаційно-функціональними характеристиками закладів позашкільної освіти, та рівнем розвитку параметрів організаційної культури закладів позашкільної освіти.

Зазначено, що дія організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку зерна України має забезпечити стабілізацію, стійкий розвиток і послідовне неухильне підвищення ефективності зернопродуктового виробництва. Серед головних складників та напрямів організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку зернового ринку України визначено: удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує відносини на ринку зерна; зменшення витрат та фінансування для відновлення пошкоджених автомобільних шляхів; упровадження нових сучасних сортів і гібридів; збільшення кількості сертифікованих зернових складів; підвищення ефективності діяльності державних агентів на ринку зерна; залучення молоді до праці на підприємствах зернового сектору; доступ зерновиробників до дешевих і якісних фінансово-кредитних ресурсів, залучення приватних інвестицій; стимулювання виходу вітчизняних зерновиробників та переробників на фондові ринки IPO; стимулювання експорту продуктів зернопереробки з високою доданою вартістю; стабілізація цін на зерно та продукцію його переробки на внутрішньому ринку та ін.

Проаналізовано основні відмінні характеристики стратегічного планування креативної діяльності. Креативна стратегія відіграє роль інструменту для вибору узгодженої політики розроблення і просування креативної ідеї, втіленої у конкретний продукт, або креативної організаційної поведінки, спрямованої на досягнення конкретної конкурентної мети. Стратегічною метою креативного оновлення організації є стала динаміка зростання бізнесу, яка може проявлятися кількісно – у вигляді збільшення обороту, підвищення активів – та якісно, характеризуючись стійкими тенденціями зростання прибутковості, посиленням іміджевих позицій тощо. Обґрунтовано, що стратегування дає змогу уникати негативних наслідків хаотичних організаційних і техніко-економічних перетворень, мінімізувати ризики невизначеності. Логічна схема побудови загальної стратегії креативного розвитку організації включає первинне виділення креативної складової її діяльності як провідний стратегічний напрям із подальшим покроковим розгалуженням цілей розвитку та методів їх досягнення у вигляді корпоративної стратегії та стратегічного планування підсистем організації. Доведено, що перевагою розробки стратегії креативного оновлення організації є досягнення системності у врахуванні чинників внутрішнього і зовнішнього середовища. Ефективний спосіб стратегічного планування креативного зростання організації передбачає завоювання нових ринків.

У статті проаналізовано педагогічні фактори формування ціннісного ставлення школярів до здорового способу життя. Найбільш важливими з етапів формування культури здоров’я визначено: пізнання категорій «здоров’я», «розвиток здоров’я», «здоровий спосіб життя», «культура здоров’я» (когнітивний компонент); розвиток і формування відносин до цих категорій (емоційний компонент); формування ціннісних орієнтацій, свідома оцінка цих категорій, відносин до власного здоров’я та здоров’я оточуючих (аксіологічний компонент); виведення знань, відносин, оцінки і ціннісних орієнтирів на поведінковий рівень (поведінковий компонент); їх самореалізація (творчий компонент) і власне формування культури здоров’я – здатність до рефлексивного ціннісного визначення мети, поява життєвих сенсів, стійких мотивів, які контролюють всі попередні етапи (особистісно-діяльнісний компонент) (Садовий, Трифонова, 2020, с. 227). Завдяки останньому компоненту особистість управляє своїм здоров’ям шляхом цілеспрямованого вдосконалення механізмів збільшення адаптаційних і компенсаторних резервів на організаційному, психічному і соціальному рівнях, а також усвідомлено і активно використовує оздоровчі технології. Відтак, специфіка змісту оздоровчих технологій в школі повинна визначатися організаційно-педагогічними, статевими та індивідуальними відмінностями і складається з адаптації особистості школяра до постійно змінюваних соціальних умов в освіті, полягає у становленні активної, усвідомленої позиції, самовизначенні і перетворенні особистості, яка навчається. Вивчення проблеми ставлення до здоров’я школярів показало, що обов’язковим фактором є усвідомлення цінності здоров’я і прагнення діяти у напрямку його зміцнення і вдосконалення.

Метою статті є дослідження пріоритетних завдань публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту. У статті розглядаються пріоритетні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту. Наголошується, що поточні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту зумовлені його призначенням як орієнтира розвитку системи як бажаного напряму її діяльності, що в контексті розвитку теорії державного управління такі зміни передбачають доцільність визначення цілей державного управління фізичною культурою і спортом – забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина на основі побудови партнерських відносин між урядом і суспільством. Функціонування державного управління в цих галузях визначає служіння суспільству. Реалізація мети досягається розробкою системи цілей (які можуть бути закріплені в програмно-цільових актах з розробкою планів реалізації), регламентацією завдань і функцій суб’єктів державного управління сферами фізичної культури і спорту. Однак цілі можуть змінитися, коли деякі з них будуть досягнуті. Мета, завдання й функції є порівняно із цілями більш стійкими положеннями щодо загального спрямування й зазначених напрямів діяльності конкретних суб’єктів організаційної структури державного управління сферами фізичної культури та спорту. Наголошено на можливості систематизації функцій публічного адміністрування залежно від об’єкта управління, кінцевого результату тощо. Крім того, вони поділяються на внутрішні (управління всередині державної керуючої системи) і зовнішні (вплив державних органів на об’єкти управління), економічні, соціальні, соціально-виховні тощо. Сфери діяльності суб’єктів державного управління сфер фізичної культури і спорту обумовлені завданнями, включають загальні функції, притаманні всім суб’єктам державного управління незалежно від сфери та рівня в ієрархії, спеціалізовані (різні для кожного рівня організаційна структура) й допоміжні функції, що забезпечують виконання загальних і спеціальних. Реформа децентралізації влади передбачає перерозподіл спеціальних функцій між ланками системи на різних рівнях, для чого доцільно передати низку функцій з вищих рівнів на нижчі та виконувати функціональну опорну структуру.

Застосування цифрових технологій в освіті сьогодні є однією з найбільш важливих і стійких тенденцій розвитку світового освітнього процесу. Цифрові технології дозволяють інтенсифікувати освітній процес, зробити його мобільним, диференційованим та пристосованим до реалій сучасності. Більш того, цифрові технології здатні забезпечити неперервність навчання в умовах непрогнозованих впливів (наприклад, пандемій). Саме тому ця тема є актуальною у колі європейських та американських освітян.У статті уточнюється значення термінів «оцифрування», «цифровізація», «цифрова трансформація». Незважаючи на те, що терміни є вузькоспеціалізованими та принципово різними, вони часто використовуються як синоніми або у дуже загальному значенні без врахування семантичних особливостей та сутнісних характеристик.Автор також окреслює концептуальні засади цифрової трансформації освіти у поглядах європейських та американських дослідників. Зроблено висновок, що концептуальними засадами цифрової трансформації є системна зміна, яка враховує трансформацію організаційної культури, упровадження нових способів прийняття рішень на основі цифрових даних, підвищення цифрових компетенцій усіх працівників освітнього закладу, використання інструментів підтримки та розвитку дидактичних інновацій, проведення наукової діяльності чи налагодження відносин з учнями за допомогою нових каналів спілкування.

У статті розглядається проблема визначення структури агробізнесу, який розуміється як окреме еко-номіко-правове явище, яке не можна ототожнювати з АПК. Відмінними ознаками, притаманними агробізнесу, є такі: 1) це різновид бізнесу/ підприємницької діяльності; 2) він має самостійний предмет правового регулювання; 3) здійснюється спеціальними суб'єктами; 4) між суб'єктами агробізнесу виникають стійкі правовідносини, які зумовлені дією ланцюга агробізнесу; 5) основна мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку; 6) існує специфічне організаційне та матеріально-технічне забезпечення агробізнесу. Встановлено, що структура агробізнесу - це така організація його внутрішньої системи, за якої цілісність та ефективність функціонування агробізнесу забезпечуються оптимально поєднаними за певними принципами елементами, логічно взаємопов'язаними та взаємозалежними. З'ясування особливостей багаторівневої внутрішньої структури об'єкта, що вказує на його складну природу, дає змогу глибше його осмислити й надати цілісну, всебічну характеристику. Агробізнес будь-якої держави має власну структуру, яка визначається станом економіки, соціальними чинниками, кліматичними та географічними умовами, рівнем розвитку сільськогосподарської галузі. Зважаючи на особливості, характерні для вітчизняного агробізнесу, вбачається за доцільне виокремлювати структуру аграрного бізнесу залежно від: 1) виду підприємницької діяльності в аграрній сфері (інноваційна діяльність у сфері селекції та технології виробництва, контролю сільськогосподарської продукції, новітніх моделей управління сільськогосподарським підприємством; діяльність із виробництва, збереження та переробки сільськогосподарської продукції; логістика агробізнесу; забезпечення матеріально-технічним обладнанням (постачання сільськогосподарської техніки, агросервісне обслуговування тощо); реалізація (маркетинг) сільськогосподарської продукції; діяльність щодо поводження з відходами сільськогосподарського виробництва); 2) галузі сільськогосподарського виробництва (аграрні інновації; виробництво сільськогосподарської продукції; логіс-тична галузь агробізнесу; галузь реалізації сільськогосподарської продукції); 3) території здійснення агробізнесу; 4) організаційно-правової форми діяльності сільськогосподарських товаровиробників; 5) сільськогосподарських кластерів.

Мета. У статті обґрунтовано пріоритетні умови підготовки майбутніх фахівців лісового господарства. Методологія. Встановлено, що ефективними пріоритетними умовами підготовки майбутніх фахівців лісового господарства є: формування ціннісних орієнтацій фахівців лісового господарства для особистісного зростання, самовдосконалення, самореалізації; стимулювання мотиваційної сфери у професійних намірах; активізація пізнавальних інтересів і потреб, установка на саморозвиток для вдосконалення професійних знань, умінь, компетентностей; формування професійно важливих особистісних якостей майбутніх фахівців лісогосподарської галузі, суб’єктної позиції в опануванні майбутньої професійної діяльності. Наукова новизна. З’ясовано, що перша пріоритетна умова спрямована на формування мотиваційної сфери майбутніх фахівців лісового господарства. До цієї умови віднесено посилення мотивації й закріплення професійного вибору, формування позитивного та емоційного ставлення до обраної спеціальності, розвиток стійких професійних намірів у лісогосподарській галузі, що відповідають потребам особистості й суспільства. Друга пріоритетна умова спрямована на формування когнітивної сфери майбутніх фахівців лісового господарства. До цієї умови віднесено когнітивно-професійне наповнення процесу навчання, активізацію самостійності й ініціативності здобувачів, усвідомлення здобувачами соціальної значущості обраної професії, закріплення професійного вибору. Третя пріоритетна умова розроблена з метою впливу на формування дієвої сфери майбутніх фахівців лісового господарства. До цієї умови віднесено оволодіння прийомами й уміннями професійної діяльності, включення здобувачів у різні види навчально-професійної роботи, забезпечення професійної стійкості та орієнтації особистості у професійних цінностях, стратегічне проєктування власного професійного розвитку. Висновки. Встановлено, що під час реалізації кожної умови вирішується коло завдань, яке зумовлює вибір засобів, методів і прийомів педагогічного впливу, форм організації занять, що визначають характер діяльності здобувачів та викладачів. Доведено, що розроблені пріоритетні умови є внутрішнім чинником, який доповнюється зовнішнім фактором (організаційно-методичним забезпеченням) та спрямовується на підвищення ефективності процесу професійної підготовки майбутніх фахівців лісового господарства.

У статті здійснено структурно-змістовне дослідження соціального підприємництва як макроекономічної категорії. З метою більш повного розкриття структури та змісту категорії «соціальне підприємництво» досліджено такі поняття як: «інтерес», «соціальна норма», «примус», «мотив», «підприємництво», «підприємець», «підприємницьке управління», «солідарність», «громадянська участь», «суспільно-корисна діяльність», «благодійність», «соціально-відповідальний бізнес», «соціальне обслуговування», «соціальний активізм». Зазначено, що категорія соціального підприємництва є важливим атрибутом сучасної національної економіки. Визначено змістовні ознаки соціального підприємництва: 1) оформлення в якості інституту; 2) наявність навколо підприємства відносно стійкої мережі, де контакти з його центром включають горизонтальні зв’язки; 3) соціальне підприємництво приносить прибуток, який розподіляється на розвиток підприємства, серед учасників і спрямований на соціальні проєкти і благодійність; 4) соціальне підприємництво націлене на вирішення соціально значущих проблем; 5) у соціальному підприємництві поєднуються підприємець і соціальні інновації, тобто створюються правила життя суспільства або відбувається модифікація правил, що координують близьку для соціального підприємця сферу господарювання. Запропоновано визначення соціального підприємництва як: раціональної економічної діяльності, яка спрямована на повноцінне вирішення або зменшення загрози з боку соціально важливих проблем, що володіє соціальним впливом, інноваційністю, наявністю фінансових коштів, які сприяють підтримці діяльності організації, за допомогою підприємницького підходу та самоокупності; як форми громадянської участі, для якої характерна наявність мережі соціальних контактів, що складаються навколо соціальних підприємств; як форми побудови солідарності, що сприяє створенню економіки солідарності в сучасному гуманному суспільстві. Зазначено, що однією з найважливіших властивостей соціального підприємництва є характерний для цієї категорії баланс прибутку і соціального призначення організації, використання соціально-економічних інновацій, які ведуть до форсування соціальних змін і задоволення суспільних потреб. Обґрунтовано, що соціальне підприємництво виступає в різних організаційно-правових формах в залежності від соціально-економічних і культурних умов, а також певних завдань, які ставлять перед собою соціальні підприємці, і є самостійним напрямком економічної діяльності. Констатовано, що ідея соціального підприємництва має важливе значення для поступального формування та розвитку соціального середовища, сприяє активізації громадянської участі та солідарності, а також є засадою сталого розвитку економіки країни.

Мета. Робота присвячена розробленню дієвих і ефективних засобів підвищення врожайності сільсько- господарських культур в умовах як природного дефіциту вологи, так і її надлишку, на засадах сталого розвитку зем- леробства, за допомогою сучасних зрошувальних і дре- нажних систем. Актуальність теми пов’язана з відзначе- ними в Україні стійкими тенденціями до погіршення умов вирощування основних сільськогосподарських культур унаслідок глобальних змін клімату. Методи. Оцінку змін агрометеорологічних ресурсів території здійснювали методом математико-статистичного аналізу, результати експериментальних досліджень оброблялися методами системного узагальнення, кореляційного, економічного, розрахунково-порівняльного аналізу. Опрацювання пер- спективних напрямів розвитку аграрного виробництва здійснювали методом багатоваріантного імітаційного комп’ютерного моделювання. Результати. Мета роботи сформована на принципах системного підходу і поєднує кілька складових частин, серед яких зазначимо розро- блення наукових основ, технологій, технічних засобів, організаційно-правових та нормативно-методичних засад сталого ведення аграрного виробництва на мелі- орованих землях в умовах прогресуючого погіршення умов природного вологозабезпечення внаслідок змін клімату. Наукова новизна зумовлена узагальненням власних багаторічних експериментальних даних із тео- ретично обґрунтованою методологію формування висо- копродуктивних систем землеробства на зрошуваних землях. Представлена робота має економічне обґрун- тування у вигляді наведеної методології формування біоенергетичного аграрного виробництва на засадах збалансованого виробництва продовольства і біоенер- гії в системі органічного землеробства. Використання біоенергетичних систем дасть змогу знизити собівар- тість продукції удвічі та збільшити чистий прибуток на меліорованих землях до 10–12 тисяч у.о./га з терміном окупності у 2–3 роки. Висновки. Наведені в роботі результати досліджень покладено в основу «Стратегії відновлення та розвитку зрошувальних та дренажних систем в Україні», розроблення якої здійснено за під- тримки й участі експертів Світового банку і ФАО, а також «Водної стратегії України на період до 2025 року».

У статі визначено необхідність вдосконалення системи управління організаційно-економічним механізмом забезпечення ефективної організації та стійкого організаційного розвитку підприємства; наведено переваги великомасштабних економічних систем перед іншими організаційними формами; розглянуто поняття "розвиток" та модель життєвого циклу великомасштабних економічних систем.
The article defines the necessity of improving the management system of the organizational and economic mechanism for ensuring an effective organization and sustainable organizational development of the enterprise; also there were presented advantages of large-scale economic systems over other organizational forms; the concept of "development" and the life cycle model of large-scale economic systems are considered.

Магістерська дисертація освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» на тему «Організаційно-економічний механізм забезпечення стійкого розвитку підприємства» містить 118 сторінок, 18 таблиць, 7 рисунків, 11 додатків. Перелік посилань нараховує 69 найменувань. Метою дослідження є виявлення особливостей функціонування організаційно-економічного механізму забезпечення стійкого розвитку підприємства, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на стійкий розвиток підприємства. Об’єкт дослідження: управління стійким розвитком підприємства. Предмет дослідження: науково-методичні засади формування організаційно-економічного механізму забезпечення стійкого розвитку підприємства. Для досягнення поставленої і зазначеної мети, і вирішення розв’язання поставлених задач, завдань при проведенні дослідження в роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи, та систему сучасних методів, які ґрунтуються на сучасних теоретико-методологічних підходах. Основним загальнонауковим методом, який використано в роботі, є структурно-функціональний метод. Крім того, у дослідженні використано: метод порівняльного аналізу, абстрактно-логічний метод, історичний метод, методи аналізу і синтезу, індексний метод та метод теоретичного узагальнення. У магістерській дисертації запропоновано практичні напрямки оптимізації стратегії стійкого розвитку ДП «ХХХ», які повністю відповідають стратегічним цілям розвитку оборонно-промислового комплексу України. Розроблений проект з модернізації доповнює стратегічні цілі підприємства щодо забезпечення сталих економічних результатів діяльності, розширення експорту та оновлення технологічної бази функціонування.
The master's dissertation of the educational-qualification level "master" on the topic "Organizational and economic mechanism of sustainable development of the enterprise" contains 118 pages, 18 tables, 7 figures, 11 appendices. Тhe List of references includes 69 items. The purpose of the study is to identify the features of the organizational and economic mechanism for sustainable development of the enterprise, external and internal factors influencing the sustainable development of the enterprise. Object of research: management of sustainable development of the enterprise. Subject of research: scientific and methodological principles of formation of organizational and economic mechanism for sustainable development of the enterprise. In order to achieve the set and stated goal, and to solve the solution of the set tasks, tasks in the research, general scientific and special methods and a system of modern methods based on modern theoretical and methodological approaches were used. The main general scientific method used in the work is the structural-functional method. In addition, the study used: method of comparative analysis, abstract-logical method, historical method, methods of analysis and synthesis, index method and method of theoretical generalization. In the master's dissertation the practical directions of optimization of strategy of sustainable development of SE "Ukroboronservice" which completely correspond to the strategic purposes of development of a defense-industrial complex of Ukraine are offered. The developed modernization project complements the strategic goals of the company to ensure sustainable economic performance, expand exports and upgrade the technological base of operation.