Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Студія.
Статті в журналах з теми "Студія"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Студія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Гречуха, Ірина. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ УЧАСНИКІВ ШКІЛЬНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ СТУДІЙ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 8(53) (27 грудня 2019): 39–48. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).04.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу роботи школи з літературно обдарованими дітьми. Розвиток літературних здібностей учнів забезпечується як самим навчальним процесом, так і є можливим в позанавчальний час. З’ясовано, що більшу спрямованість на розвиток творчого потенціалу школярів у літературній діяльності мають різноманітні літературні осередки: шкільні літературні гуртки та факультативи, міські та обласні літературні гуртки та студії. Проаналізовано основні їх завдання та методи роботи з літературно обдарованими дітьми. Основну увагу звернено на проблему розвитку емпатії старшокласників, які займаються літературною діяльністю. Охарактеризовано ранній юнацький вік як сприятливий період для розвитку емпатійності. У статті розкрито сутність таких психологічних категорій, як: «емпатія», «емпатійність», «літературні здібності», «освітнє розвивальне середовище», «літературна студія». Проаналізовано діагностичні можливості методів вивчення емпатії у ранньому юнацькому віці. Констатовано, що ефективність літературної діяльності забезпечується певним емпатійним фоном. Зі свого боку кожен рівень розвитку літературних здібностей має свої переважні форми емпатійного реагування, які забезпечують «продуктивність» цього рівня. Описуються результати емпіричного дослідження особливостей розвитку емпатії старшокласників (її форм та рівнів розвитку, проявів емпатійного реагування до різних об’єктів емпатії), які є учасниками шкільних літературних студій, та тих, які надають перевагу самостійному розвитку своїх літературних здібностей. Емпіричним шляхом з’ясовано, що долучення школярів до літературно-творчого колективу сприяє розвитку їхніх літературних здібностей. Розвиток емпатії у ранньому юнацькому віці дає можливість літературно обдарованим школярам через літературну творчість проявити свою найвищу емпатійність.
2
Barvina, N. O. "ВИКОРИСТАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КАЗОК О. УАЙЛЬДА В ПОСТАНОВКАХ ТЕАТРАЛЬНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ СТУДІЇ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 30–41. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-30-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено використанню художньо-естетичного потенціалу літературного надбання О. Уайльда для виховання всебічно розвиненої, освіченої людини. Розглянуто роль казок письменника у формуванні художньо-естетичних потреб студентів в умовах університетського театру-студії. Визначено, що використання художньо-естетичного потенціалу літературних творів є необхідним для виховання та всебічного розвитку молодої людини в середовищі сучасного університету. Обґрунтовано, що театральна студентська студія є тим місцем, де відбувається виховання театром, що є можливим завдяки використанню художньо-естетичного потенціалу літератури та мистецтва. Підкреслено важливість використання художньо-естетичного потенціалу казок в постановках студентського театру-студії. Показано доречність імплементації головних інструментів та прийомів жанру казки в студентському театральному середовищі. Розглянуто особливості літературного стилю та художнього методу О. Уайльда як найвідомішого представника естетизму в літературі. Висвітлено основні положення естетизму в мистецтві, а також роль їхньої практичної імплементації в постановках театру-студії з метою формування художньо-естетичних потреб у студентської молоді. Наголошено на доречності використання художньо-естетичного потенціалу казок О. Уайльда під час позааудиторної роботи в умовах театру-студії. Доведено, що через використання художньо-естетичного потенціалу літературних казок О. Уайльда в умовах університетського театру відбувається комплексне художньо-естетичне освоєння світу студентською молоддю.
3
Білокінь, С. "Неопублікована Шевченкознавча студія Дмитра Антоновича". Студії мистецтвознавчі, Ч. 2 (34) (2011): 105–14.
Знайти повний текст джерела
4
Tarnavskyi, Roman. "МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАРОДОЗНАВЦІВ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ В 1920-Х – НА ПОЧАТКУ 1940-Х РОКІВ". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 497–505. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2369.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія Львівського університету від кінця ХІХ ст. була й залишається популярною темою в українській та польській історіографіях. Але, попри те, що кожний рік з’являється чимало розвідок, присвячених різним аспектам історії Львівського університету, не всі її ділянки висвітлені рівномірно. Так, автори здебільшого зосереджують увагу на просопографічних студіях, розвитку науки та міжнаціональних відносинах в університетському середовищі. Натомість досі не знайшла комплексного висвітлення сфера міжнародних зв’язків Львівського університету. Присвячені їм спеціяльні дослідження хронологічно стосуються здебільшого періоду незалежности, менше – другої половини 1940-х – початку 1990-х років. Пропонована студія присвячена міжнародній діяльности Львівського університету в 1920-х – на початку 1940-х років. Тему висвітлено на прикладі народознавчих підрозділів: катедри антропології та етнології (антропології), катедри етнології та катедри фольклору й етнографії.
5
Шемаєва, Г. В. "Перша монографічна студія з документної евристики". Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія, № 4 (2018): 123–24.
Знайти повний текст джерела
6
Волкова Н.І.,к.е.н., доцент Задорожнюк Н.О., к.е.н., доцент. "ЕКОНОМІЧНІ СТУДІЇ – МЕЙНСТРІМ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ГОСПОДАРЮВАННЯ". Економічний форум 1, № 2 (17 травня 2020): 3–7. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-2-1.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розкрито сутність поняття «економічні студії» в контексті сучасної економічної теорії та практики господарювання. У широкому розумінні економічні дослідження - це поліконцептуальна система знань, розвиток якої пов’язаний з постійним виникненням, обґрунтуванням, розширенням впливу одних теорій, спростуванням інших та їх протистоянням. У більш вузькому розумінні економічні студії – це сукупність економічних, політичних, інформаційних та комунікаційних процесів та напрямків, що відбуваються на регіональному, національному та глобальному рівнях.
Визначено місце економічних студій у сучасних наукових дослідженнях: економічному, політичному, інформаційному та комунікаційному напрямах. Запропоновано певну структуру економічних досліджень відповідно до сучасних наукових досліджень та актуальних проблем людства. Економічні студії як дисципліна складається з двох складових: наукових засад становлення та розвитку науки та дисципліни «Економічні студії», тобто вивчення фундаментальних змін; теоретичні основи становлення та розвитку економічних досліджень. Питання, які мають бути вирішені у повсякденному та економічному житті, потребують їх швидкого вирішення за допомогою постійного механізму.
Основними компонентами економічних студій як навчальної дисципліни вважаються: інформаційне втручання – це сукупність цілеспрямованих заходів, що забезпечують канали розповсюдження та телекомунікації інформації про масові тенденції у заздалегідь визначеному режимі; розумна спеціалізація, що передбачає стимулювання інноваційної діяльності та впровадження інновацій, активізацію довгострокових структурних змін в економіці регіону з довгостроковою орієнтацією; регіональні студії – це складна категорія, яка має відношення до досліджень та моніторингу процесів, що відбуваються в регіоні. Регіональні студії можуть створити передумови для формування транснаціональних економічних та культурних зв’язків, що підтверджує тісний зв’язок між регіональними та економічними студіями.
Міжнародні економічні організації також відіграють важливу роль - як всесвітню платформу для економічних студій.
7
Березіна, Катерина. "Психосоціальне функціонування вихованців балетної студії старшого дошкільного віку". Слобожанський науково-спортивний вісник 6, № 81 (22 лютого 2021): 66–70. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2021-1.009.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: виявлення особливостей психосоціального розвитку вихованців старшого дошкільного віку приватної балетної студії м. Харків. Матеріал і методи: у дослідженні брали участь 20 вихованців балетної студії м. Харкова у віці від 5 до 7 років, які займаються балетом від 10 місяців до 2 років. Для отримання результатів використовували методику М.Джеллінека та М. Мерфі «Перелік дитячих симптомів» PSC та Y-PSC в українській адаптації «Перелік дитячих симптомів» PSCUKR та Y-PSC-UKR (О.Л. Луценко, Д.В. Штриголь, Н.Г. Міхановська), а саме варіант PSC, який заповнюється батьками дитини. Результати: результати проведеного нами дослідження показали, що за оцінками, отриманими від батьків, 45% вихованців балетної студії мають деякі проблеми з психосоціальним розвитком. При цьому 25% мають ці проблеми за шкалою «інтерналізація», а ще 20% – за шкалою «екстерналізація». Серед 25% опитуваних, які мають певні проблеми за шкалою інтерналізації, найбільш розповсюдженими були відповіді, що дитина: швидко втомлюється, боїться нових ситуацій, хоче бути з батьками більше, ніж раніше, відчуває себе поганою та менше розважається. Серед 20% опитуваних, які мають певні проблеми за шкалою екстерналізації, найбільш розповсюдженими були відповіді, що дитина: невгамовна, не може сидіти спокійно, менше цікавиться школою (в нашому випадку – заняттями балетом), діє, «як заведена», легко відволікається, надто багато літає у хмарах, не виконує правила. Висновки: більшість вихованців балетної студії мають гармонійний психосоціальний розвиток за оцінюванням їх батьків. Отже, можна припустити, що заняття балетом позитивно впливають на психосоціальний розвиток старших дошкільників. Ключові слова: психосоціальний розвиток, старший дошкільник, студія балету, особистість, методика PSC, інтерналізація, екстерналізація.
8
МАРЦИНКІВСЬКИЙ, Олег. "МОЛОДИЙ СПІВАК І СТУДІЯ ЗВУКОЗАПИСУ: ПЕДАГОГІЧНІ ПОРАДИ". Humanities science current issues 5, № 29 (10 серпня 2020): 139–43. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.5/29.209720.
Повний текст джерела
9
Чупринський, Олександр Сергійович. "СТУДІЯ ЗВУКОЗАПИСУ «SKYWALKER SOUND» ЯК РОЗРОБНИК ЗВУКОВОГО ДИЗАЙНУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 40 (5 червня 2019): 33–38. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.40.2019.172673.
Повний текст джерела
10
Фарина, Наталія, та Тетяна Тимошенко. "Студія естрадного співу в сучасній системі мистецької освіти". New pedagogical thought 102, № 2 (8 вересня 2020): 176–79. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-102-2-176-179.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасну систему естрадно-вокальної підготовки учнівської молоді, що передбачає різні типи освітніх структур, зокремаформальну, неформальну та інформальну. Окреслено специфіку організації процесу вокального навчання в студії естрадного співу. Доведено, що концертно-виконавська діяльність студійців є вагомим мотиваційним фактором опанування співочими навичками, що сприяє розкриттю творчого потенціалу зростаючоїособистості з метою її подальшого саморозвитку та самореалізації засобами музичного мистецтва.
11
Ребрик, Н. ""Знаменита образотворча студія Золтана Баконія" у творчій долі Дмитра Кременя". Вісник Закарпатської академії мистецтв, Вип. 8 (2017): 70–74.
Знайти повний текст джерела
12
GRESHCHUK, Valentina. "ВАСИЛЬ СІМОВИЧ ПРО РОЛЬ РІДНОЇ МОВИ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ". Освітні обрії 48, № 1 (22 січня 2019): 4–7. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.4-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено погляди видатного українського мовознавця Василя Сімовича на залежність інтелектуального розвитку дитини від мови її навчання – рідної чи іноземної. Безневинне, на перший погляд, питання про мову навчання дитини у школі набуває особливої гостроти, якщо на нього поглянути з погляду власне лінгвістичного, згідно з яким мова виконує дві найважливіші функції – комунікативну та мислетворчу. Оскільки кожна мова як знаряддя мислення має свою окрему будову, структуру, то й мислення кожного народу нею зумовлюється. Дитина ще до школи опановує рідну мову, яка стає фундаментом, на якому ґрунтуються можливості її інтелектуального розвитку. Навчання у школі дитини іноземною мовою потребує великих зусиль, багато часу і впертої боротьби, щоб у мозку дитини переінакшити, переформатувати спосіб її мислення відповідно до будови нерідної для неї мови. Це гальмує інтелектуальний розвиток дитини, ставить її в нерівні умови навчання з тими учнями, для яких мова навчання є рідною. Концепція ученого взаємозв'язку чинника рідної мови та інтелектуального розвитку дитини була особливо актуальною на час написання студії – 1934 року Українці Галичини, Буковини, зрештою всієї України, мали гіркий власний досвід, як і інші бездержавні народи, навчання дітей у чужомовних школах, у яких навчальний процес будувався не на освітньо-педагогічних засадах, а на чисто політичних міркуваннях, що значно ускладнило здобуття освіти, знань недержавними народами. Свого значення студія вченого-мовознавця не втратила і сьогодні.
13
Каліщук, Оксана. "ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ ДАВНЬОРУСЬКИХ, ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ МІСТ УКРАЇНИ ЯК ІСТОРІОГРАФІЧНА ПРОБЛЕМА". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 39–43. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропонована розвідка являє собою спробу аналізу досліджень з історичної топографії міст України впродовж ХІХ – перших десятиліть ХХІ ст. Студія є спробою узагальнення вже опублікованих досліджень істориків, стану вивчення проблеми в історіографії. Авторкою стверджено, що найактивніше вчені вивчають проблеми історичної топографії таких потужних міських центрів, як Київ та Львів. Указано на особливості розгляду проблем історичної топографії залежно від часового та територіального вимірів. Показано особливості студій історичної топографії міст Галичини, Волині, Поділля. Рання історія українських міст залишається слабо вивченою через фрагментарність та лаконічність писемних джерел. Краєзнавчі нотатки дають змогу до певної міри зафіксувати зміни у забудові населеного пункту і, як наслідок, по-перше, реконструювати локалізацію опублікованих знахідок, а по-друге, виділити серед загалу топонімів назви, пов’язані з планувальною структурою. З’ясовано значення для дослідження різноманітних напрямів територіальної історії. Указано на відсутність у вітчизняній історіографічній традиції компаративних досліджень історичної топографії й у межах України, і європейських міст. Виокремлено аспекти історичної топографії українських міст середньовіччя та раннього нового часу, які потребують подальшого наукового вивчення. Стверджено, що дослідження історичної топографії середньовічних та ранньомодерних українських міст повинно здійснюватися винятково на комплексному аналізі історичних джерел. Використання джерел різних типів та видів (писемних, картографічних,) робить успішним реконструювання міського простору. Результати наукових досліджень дають змогу стверджувати, що врахування археологічних джерел дає можливість дати відповідь на ті питання, які не відтворено в інших джерелах.
14
Hrytsenko, Pavlo. "Карпатоукраїнська словосполука біла дівка в південнослов’янському контексті". Gwary Dziś 12 (15 червня 2020): 15–57. http://dx.doi.org/10.14746/gd.2020.12.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Студія є ескізним розглядом окремих питань із широкої проблематики карпатобалканіки. За матеріалами словосполучення біла дівка та інших номінацій із компонентом *běl- у фольклорних текстах показано спеціалізацію семантики кольороназви; прокоментовано окремі лінії змін значень*běl- в українськокарпатському просторі, а також виявлені в болгарському, македонському і сербському мовно-культурних континуумах паралелі й відповідники цим процесам. Окреслено особливості лінгвальної й етнокультурної інформації, що містять фольклорні тексти, прийоми її використання в дослідженні діалектного континууму однієї мови та генетично споріднених мов.
15
Пінчук, Юрій. "Студія М. Костомарова "Гетманство Многогрешного" в контексті творення української етнічної ідентичності". Історичний журнал, № 2 (44) (2009): 36–44.
Знайти повний текст джерела
16
Єсипова, В. "Перша палеографічно-орфографічна монографічна студія з атрибуції української кириличної рукописної книги". Бібліотечний вісник, № 4 (240) (2017): 57–60.
Знайти повний текст джерела
17
ЧИСТЯКОВА, Людмила. "ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО ЕКОЛОГОЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 419–27. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-419-427.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті осмислюється проблема формування позитивної мотивації студентів до екологозбережувальної діяльності. Актуальність студії визначається тим, що саме цей вид діяльності є однією із основних предметно-перетворювальних практик, які реалізуються на уроках трудового навчання в середній школі та уроках технологій у старшій школі. Специфіка професійної діяльності вчителів, які забезпечують викладання цих предметів, передбачає синтез психолого-педагогічної, методичної, навчально-виробничої та техніко-технологічної діяльності. Професійна діяльність учителя трудового навчання та технологій ґрунтується на високому рівні психолого-педагогічної майстерності, глибоких знаннях із основ сучасного виробництва, матеріалознавства, машинознавства; уміннях реалізовувати найсучасніші технології обробки різних матеріалів. При цьому майбутньому вчителеві необхідно мати мотивацію, адже навіть висока кваліфікація не матиме високих результатів професійної діяльності, якщо не буде узгоджена з мотиваційною функцією самого процесу цієї діяльності. Саме тому мотивація розглядається як психологічний феномен, який у сукупності із соціальними, моральними, професійними інтенціями сприяє отриманню очікуваного результату. Сформульовано алгоритм, використання якого у освітній практиці, забезпечує належний педагогічний ефект. Визначено, що екологічна спрямованість діяльності майбутнього вчителя трудового навчання та технологій передбачає пошук індивідуального стилю поведінки в навколишньому середовищі, відповідальність до розв'язання різних екологічних ситуацій, усвідомлений вибір способів діяльності з урахуванням екологічних закономірностей та гармонійних відносин «людина – природа» та залучення учнів до такої діяльності. Студія засвідчує, що створення і застосування екологозбережувального середовища, раціональне використання ресурсів, розв’язання екологічних питань є важливими мотивами особистісного і професійного самоствердження майбутніх учителів трудового навчання та технологій. Ключові слова: мотивація, мотив, інтерес, екологозбережувальна діяльність, майбутній вчитель.
18
Верба, І. "Студія Володимира Щербини "Гетманство К.Г. Разумовского в связи с предыдущею историей Малороссии"". Батуринська старовина, Вип. 4 (8) (2014): 115–16.
Знайти повний текст джерела
19
Griadushcha, Vira, and Anastasiia Denysova. "SYNERGETIC MODEL OF DEVELOPMENT OF DIGITAL COMPETENCE OF TEACHERS OF VOCATIONAL EDUCATIONAL INSTITUTIONS ON PRACTICEOLOGICAL PRINCIPLES." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 47, no. 3 (December 29, 2021): 113–20. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2021-3-47-113-120.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано зміни в освіті, пов’язані з кризою в контексті пандемії Covid-19. Визначено, що сьогодні освіта характеризується дедалі більшою складністю, невизначеністю та нестабільністю. В умовах пандемії та цифровізації суспільства демонструється тенденція до переходу від традиційних форм організації освітнього процесу, що передбачають фізичну взаємодію, до масового використання цифрового та дистанційного навчання, що, у свою чергу, потребує розвитку цифрової компетентності всіх учасників освітнього процесу. Запропоновано освітню модель «Онлайн-студія цифрових технологій», яка розглядається авторами як тривимірна інноваційна синергетична модель розвитку цифрової компетентності педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти у системі підвищення кваліфікації на праксеологічних засадах для проєктування власної траєкторії розвитку цифрової компетентності, а також отримання всіх базових цифрових навичок, переходу – до проміжних, та у подальшому – до обізнаних.
20
Samoilenko, Oksana. "ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ ЗАСОБАМИ МООС-ПЛАТФОРМ". Professional Pedagogics 1, № 20 (11 серпня 2020): 104–8. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.104-108.
Повний текст джерелаАнотація:
Дистанційна освіта в умовах пандемії постала викликом для освіти, яка виявилася не готовою до масового упровадження онлайн-платформ у системі звичного (формального) навчання. Проте МООС платформи за останні десять років вже встигли стати активним засобом навчання у багатьох країнах світу.
МООС-платформи ‒ це глобальне інноваційне освітнє середовище. Світовий ринок освітніх послуг пропонує п'ять основних провайдерів МООС: Coursera, edX, Udacity, Khan Academy, Codecademy. Прикладом успішних практик онлайн-освіти в Україні можуть слугувати Онлайн платформа неформальної освіти, платформа масових відкритих онлайн-курсів Prometheus, студія онлайн-освіти «Educational Era».
Огляд пропонованих програм, змістової наповненості, доступності та варіативності МООС-платформ підтверджує їх ефективність при організації дистанційного навчання. Резерви глобального інноваційного освітнього середовища МООС-платформ створюють можливості закладам освіти переглянути свої можливості та визначити перспективи їх використання.
21
Волкова, Татьяна Александровна, Юлия Игоревна Карпова та Мария Федоровна Ходыкина. "Непроизводственная сфера на постиндустриальном этапе развития общества: услуги веб-студий". Russian Journal of Retail Management 4, № 2 (30 червня 2017): 91. http://dx.doi.org/10.18334/tezh.4.2.38262.
Повний текст джерелаАнотація:
Новые информационные технологии рождают повышенные требования, сегодня без определенных знаний и умений разработать привлекательный сайт с хорошей посещаемостью непросто. В сети Интернет стали появляться, а сейчас регулярно и активно запускаются множество многостраничных сайтов с постоянным изменением содержимого. Стало очевидно, что потребителя привлекают интересные, удобные и высокотехнологичные сайты, что веб-ресурсы становятся мощнейшим источником дохода. Приоритетным направлением деятельности веб-студий является так называемое «сайтостроение» и наполнение ресурсов хорошим контентом. Веб-студия использует технологии и возможности «Интернет» для процветания бизнеса клиентов. Качественно разработанный сайт, учитывающий и удовлетворяющий все особенности бизнеса заказчиков, со стильным дизайном, контентом, оптимальной навигацией, адаптированный для развития и продвижения в поисковых системах, способствует успешности и перспективности бизнеса клиентов. Большой интерес представляет процесс работы веб-студии над проектом. В настоящее время веб-сайт является необходимой составляющей ведения успешного бизнеса.
22
Демчук, Н. "Синкретична природа теорії бібліопедагогіки та бібліопсихології (компаративістична студія книгознавчих парадигм Д. Балики та М. Рубакіна)". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології, Вип. 3 (2008): 164–79.
Знайти повний текст джерела
23
Драч, Тамара. "УДОСКОНАЛЕННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ПОВІТРЯНОЇ АКРОБАТИКИ ТА ПІЛОННОГО СПОРТУ". Молодий вчений, № 2 (90) (26 лютого 2021): 195–98. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-2-90-38.
Повний текст джерелаАнотація:
Фізичне виховання учнів старшого шкільного віку є важливим етапом підготовки до дорослого самостійного життя. Пошук власного шляху, вибір професії та способів самореалізації є найбільш актуальним для них. Вони шукають шляхи вираження власних поглядів, і добре, коли спрямовують свої пошуки у напрямку фізичного виховання та починають займатися його удосконаленням у непрофесійних танцювальних студія, де їм можуть запропонувати вивчення таких популярних і сучасних напрямків як пілонний спорт, повітряна акробатика на полотнах та кільці. Заняття пілонним спортом, повітряною акробатикою на полотнах та кільці передбачають комплексний розвиток фізичної форми, гімнастичної та хореографічної підготовленості старшокласників. Особливостями цих напрямків фізичної активності, окрім традиційного загартування характеру, волі до перемог, формування здорового способу життя, правильного харчування, – є розвиток координації рухів, музичності та індивідуального стилю. Заняття цими напрямками дають змогу молоді удосконалити фізичну форму, брати участь у змаганнях та покращувати свій виконавський досвід завдяки постійним тренуванням.
24
KRAVETS’, Yarema. "SORABISTIC RESEARCH OF THE FRENCH SCHOLAR MARIE PHALIPAU DE VAUX “THE GREEN VENICE. LUSATIAN SWAMPS” (1927)." Problems of Slavonic studies 67 (2018): 138–45. http://dx.doi.org/10.30970/sls.2018.67.2785.
Повний текст джерела
25
Айтов, C. "Понятійний апарат і методи історичної антропології як сучасної філософії історії". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 1 (24 січня 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/272001.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослiджено складну проблематику виникнення i сутності понятійного апарату й сукупності дослідницьких методів історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний.
Понятійний апарат історичної антропології як сучасної філософії історії розуміється як інтелектуальний фундамент пізнавальної структури, що створює теоретичну систему координат для аналізу і досліджень людського виміру історичного розвитку і концептуальних досягнень науки про минуле та застосування отриманих у процесі дослідження згаданого проблемного поля когнітивних підходів і знань задля розуміння проблем сучасних соціокультурних процесів і їх потенціальних альтернатив у майбутньому.
Визначальні риси методологічного підґрунтя історично-антропологічного горизонту сучасної філософії історії відрізняються переважним застосуванням низки загальнонаукових, окремонаукових та метатеоретичних методів. Так, серед загальнонаукових найбільш впливовими для її розвитку є методи розуміння, ідеалізації і теоретичний. Найбільш ефективними для історичної антропології у складі окремонаукових методів виявляються методи історичний, реконструкції та міждисциплінарний.
Високий когнітивний статус наведених вище загальнонаукових і окремонаукових методів зумовлений особливостями актуальних дослідницьких завдань історичної антропології, аналізом ментальної і соціокультурної площини динаміки минулого. Залучення метатеоретичних методів викликано орієнтацією історичної антропології як сучасної філософії історії на осмислення складної проблематики теоретичних студій глибинних психологічно-культурних основ суспільно-гуманітарного горизонту минулого та їх впливу на сучасну соціокультурну динаміку.
Серед перспектив продовження студiй у проблемному полi цiєї роботи можна вказати на аналiз понять і дослідницьких методів, важливих для аналізу ментально-культурної площини сучасних теорій динаміки глобалiзацiї. Досить важливим є також вплив на створення теоретичної системи координат подальших студій в інтелектуальному універсумі історично-антропологічного горизонту сучасної фiлософiї icторiї.
26
Данилюк, Уляна. "МИСТЕЦЬКІ ПРОЦЕСИ В ДІЯЛЬНОСТІ ТАНЦЮВАЛЬНИХ СТУДІЙ КИЄВА 1910–1920-х РОКІВ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), № 36 (9 травня 2021): 21–27. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi36.404.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу мистецьких процесів у роботі танцювальних студій Києва 1910–1920-х років. Встановлено, що навчальні осередки були неоднорідними за характером і змістом подання практичного матеріалу: в них навчали гімнастиці, пластичному руху, салонним й українським народним танцям, театральній хореографії(студії Д. Бутовецького, І. Бучинського, [б. і] Васильченка, Ф. Віттіга і К. Залевського, Г. Ієрусалимського, І. Кучинського, Я. Лапицького, С. Ленчевського, С. Липовецького, С. Лисецького, Т. Лобойка та ін.). Зменшення усталеного і традиційного на користь авангардного у роботі танцювальних студій почало спостерігатися після1916 р., коли відкрилися освітні хореографічні осередки під керівництвом А. Пашковської, І. Чистякова, М. Мордкіна, Б. Ніжинської.
27
MUZYCHKO, Oleksandr. "ДОСЛІДЖЕННЯ ВОЛИНІ У ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 171–81. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2340.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета студії – дослідити питання про зв’язки у галузі історичної науки між двома віддаленими одна від одної українських земель: Волині та Південної України. Певні елементи цієї теми наявні у дослідженнях деяких наших попередників, але комплексно тема не розглядалася. У студіях південноукраїнських істориків Волинь фігурувала в історико-краєзнавчих нарисах туристичного типу, загальному контексті досліджень соціяльно-правового устрою Великого князівства Литовського, у працях, спеціяльно присвячених історії Волині, що було відображено і в їх назвах.
28
Nakonechnyi, Volodymyr. "LEMKOLOGICAL STUDIES IN FOREIGN UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY (1950s – 1980s)." Problems of humanities. History, no. 8/50 (December 28, 2021): 307–18. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240943.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета статті полягає у дослідженні становлення лемкознавства в закордонній українській історичній науці 1950–1980-х рр. як інтегральної складової української історичної регіоналістики. Методологічною основою статті є принципи системності, історизму та компаративності із застосуванням культурно-історичного та порівняльно-типологічного методів. Наукова новизна статті полягає у спробі цілісної реконструкції становлення та розвитку академічного лемкознавства в діаспорних українознавчих центрах протягом 1950–1980-х рр. Висновки. Проведене дослідження дає підставу переконливо ствердити, що протягом 1950–1980-х рр. у країнах Північної Америки зусиллями вихідців з регіону українських Бескидів було розпочато системне дослідження Лемківщини як унікального історико-культурного феномену. Цей процес мав два головні виміри – інституційний (організація громадських і дослідницьких інституцій, періодичних видань, музею) та концептуальний (всебічне обґрунтування історико-культурної єдності лемків з українством) виміри. Найбільш вагомим підсумком цієї довготривалої і наполегливої праці лемківських інтелектуалів, що представляли американські та західноєвропейські діаспорні осередки, була підготовка і видання фундаментальної енциклопедії лемківської історії та культури. Власне двотомна студія «Лемківщина: земля-люди-історія-культура» остаточно утвердила в свідомості не лише пересічного читача-українця, але й представників західного експертного середовища розуміння Лемківщини як самобутнього українського історичного феномену.
29
Kalantarova, Olena. "Вчення Калачакри тибето-буддійської традиції (історіографічний нарис)". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2019): 96–124. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Калачакра-тантра в тибето-буддійській традиції – це доктрина часу, яка є основою не лише для певних релігійних практик, а й для буддійських природничих наук (астрономо-астрології та алхіміо-медецини). Стаття присвячена послідовному огляду основних досліджень вчення Калачакри як в межах самої традиції (починаючи з Х ст., коли Калачакра з’явилась в буддійському просторі Індії в якості тантричного вчення), так і на заході (починаючи з XVII ст., коли інформація про культову сторону Калачакри та про пов’язані з нею буддійські науки фрагментарно почала просочуватися в інтелектуальний простір Європи), що умовно можна розподілити на дві гілки студій: апологетичних та критичних, відповідно. В апологетичних студіях було зафіксовано відображення певних періодів еволюції практики Калачакра-тантри та визначено її приналежність до групи вищих тантр ваджраяни. У критичних студіях, з метою з’ясувати культурний та філософський масштаб вчення, було виокремлено декілька головних напрямів дослідження вчення Калачакри: космологічний, астрономо-астрологічний, алхімічно-медичний, есхатологічний, релігійно-ритуальний та тибетологічний. У результаті такого підходу до історіографії Калачакра-тантри було виявлено, що наразі ці дві гілки студій, наближаючись одна до одної, досягли певної межі, за якою може відкритися новий рівень дослідження вчення, що, своєю чергою, підживить діалог буддизму з наукою, де Калачакра-тантрі, яка балансує між фізикою та метафізикою, може бути відведена ключова роль
30
Айтов, С. "Новітні історично-антропологічні студії як сучасна філософія історії". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (16 грудня 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.15421/272018.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей.
Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.
31
Тимчула, Андрій Васильович, та Ірина Миколаївна Гутник. "Народні танці долинян як джерело створення народно-сценічних композицій". Танцювальні студії 4, № 1 (2 липня 2021): 30–37. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236216.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити специфіку народного танцю долинян як фольклорного першоджерела народно-сценічних хореографічних постановок. Методологія. Відповідно до специфіки мети та завдань дослідження застосовано типологічний метод, спрямований на виявлення місцевих особливостей традиційної долинної культури, відповідно до їх етнографічного районування; порівняльно-історичний метод (для порівняльного аналізу народної хореографічної культури місцево-територіальних груп долинян у контексті календарних та сімейних обрядів в історичному контексті); жанрово-типологічний метод (для аналізу особливостей відтворення різноманітного фольклорного танцювального матеріалу долинян у постановках народно-сценічних танців. Наукова новизна. Уперше виявлено структурно-стилістичні особливості традиційної народної хореографічної культури долинян відповідно до районування, проаналізовано хореографічні елементи, фігури, кроки й рухи. Висновки. Своєрідність хореографічної лексики долинян внаслідок впливу багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів протягом багатьох століть формувалася в умовах впливу танцювальної культури мадяр, румунів та гуцулів (характерно для локально-територіальної групи марамороські долиняни), угорців та словаків (боржавські й ужанські долиняни), а також специфічних особливостей лемківської та бойківської культури (перечинсько-березанські долиняни). Виявлено яскраві хореографічні виражальні засоби ритуальних та обрядових танців, серед яких «Увиванець» (довжанські долиняни), «Людська сколомийка», «Меньосоньтанц» (боржавські долиняни) та ін. Представлена студія не вичерпує всіх аспектів проблеми й може використовуватись у подальшому дослідженні питань, пов’язаних з розвитком народної хореографічної культури долинян та українців в цілому, а також стати основою для культурологічних та мистецтвознавчих розвідок з історії української хореографії, етнохореології, етнокультуралогії, хореопедагогіки та ін.
32
Краснодемська, Ірина. "РОЛЬ УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ У РОЗВИТКУ ЖИВОПИСУ В ФЕОДОСІЇ У XX СТ." ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (20 січня 2022): 577–89. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.111.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті показано, що фундамент для розвитку кримської мальовничої школи в XX ст. був сформований найбільшими художниками М. Волошиним, К. Богаєвським та М. Самокишем. Революційні події 1917 р. не зупинила творчий процес, що набирав сили, запущений до життя великими майстрами. Висвітлюється діяльність феодосійських художників, учнів студії М. Барсамова – К. Богаєвського, М. Барсамова, С. Мамчича, В. Соколова, П. Столяренка, М. Шоріна. Саме вони продовжували традицію «кіммерійського пейзажу», приділяли велику увагу пошукам авторського стилю у живописі та графіці, втіленню образу кримського пейзажу в контексті історичної спадщини півострова. Стверджується, що методи навчання в художній школі-студі Миколи Степановича Барсамова були нерозривно пов’язані з вихованням в учнів людських якостей. Добре навчаючись, вони стали яскравими особистостями.
33
Фурман, О. М. "ТРАКТУВАННЯ МУЛЬТИМОДАЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ СТУДІЯХ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 315–20. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-50.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню феномену мультимодальності у сучасних вітчизняних та зарубіжних студіях. Акцентовано увагу на мультимодальному характері сучасної текстової комунікації. Здійснено огляд наукових робіт, присвячених лінгвістичному явищу мультимодальності. У процесі роботи досліджено витоки мультимодальності та окреслено новітні підходи до дослідження цього явища у сучасному комунікативному просторі. Висвітлено теоретичне підґрунтя мультимодальної лінгвістики. Систематизовано, порівняно та уточнено окремі трактування мультимодальності. Здійснено комплексний аналіз вищезазначеного лінгвістичного поняття. Мультимодальність розглянуто як процес і як результат взаємодії множинності семіотичних ресурсів (вербальних, невербальних та паравербальних), що залучаються до процесу комунікації. Виявлено велике різноманіття термінів на позначення текстів із негомогенними складниками, поліфонічність номінацій яких зумовлена широким спектром характерних особливостей таких текстів. Зосереджено увагу на диференціації термінів «полікодовість» та «креолізованість». Пояснено доцільність послуговування терміном «мультимодальність» на позначення текстів із гетерогенними складниками. У сучасній лінгвістиці мультимодальні тексти аналізують з урахуванням кількісної репрезентації вербальних та невербальних складників та ступеня їх кореляції. Досліджено, що трактування мультимодальності у сучасних лінгвістичних студіях є нечітким. Виявлено функціонування значної кількості наукових осередків у різних країнах світу, що вивчають мультимодальність комунікативної взаємодії. Наведено приклади онлайн- платформ, форумів, проектів тощо, основним напрямом досліджень яких є мультимодальна інтеракція спілкування. Окреслено основні напрями сучасних мультимодальних студій. Обґрунтовано перспективність полівекторних досліджень мультимодальної текстової комунікації та визначено перспективи подальших розвідок.
34
Бурцева, Ю. О. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 94–102. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-94-102.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянута проблема виховання толерантності для подолання булінгу який розповсюджується впродовж останніх років в багатьох як зарубіжних країнах так і в Україні. З’ясовано, що категорія «толерантність» є багатоаспектною, складною міждисциплінарною, оскільки знаходиться на стику інтересів філософів, політологів, культурологів, соціологів, етнологів, психологів і педагогів. Тому на теперішній час не існує єдиного визначення цього феномену у різних науках про людинознавство.
У сучасному філософському дискурсі толерантність визначено як культуру філософського мислення, як моральний принцип, що відображає вирішення суперечностей на основі врахування багатомірності суспільного буття, або як взаємну повагу до різних культур і традицій. На думку психологів толерантність пов’язана з багатошаровим змістом та різноманітними чинниками, різними парадигмами та інструментаріями.
Дослідники толерантності в освіті вважають, що історично вона розвивалася в руслі педагогічного гуманізму, теорії вільного виховання, педагогіки співробітництва, педагогіки ненасильства, педагогіки підтримки, концепції особистісно-орієнтованої освіти. Саме освітня діяльність є головним засобом розвитку толерантності в суспільстві і основним змістом педагогічної діяльності для запобігання булінгу: виховання здатності бачити, поважати; визнавати за іншим право бути іншим; шанувати людську гідність всіх без винятку людей, сприймати цю відмінність як цінність; сприймання, розуміння, визнання себе та інших на рівні емоцій та почуттів; ідея взаємодоповнюваності, створення атмосфери сприяння самореалізації й саморозвитку кожного підлітка.
Донецьким обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти це питання розглядається як під час підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Донецької області, так і під час проведення міжкурсових заходів. Кафедрою психології та розвитку особистості розроблена програма та методичне забезпечення спецкурсу «Запобігання та протидія насильству над дітьми»; протягом року працювала психологічна коучинг-студія «Психолого-педагогічна діагностика в системі роботи класного керівника».
35
ДОЛЖАНСЬКА, Ольга, та Ольга КУЛИНА. "МЕТОДИ ПЕРЕКЛАДУ ПІД ЧАС ВІДТВОРЕННЯ РОЗМОВНОЇ ЛЕКСИКИ ГЕРОЇВ АНГЛОМОВНИХ КІНОФІЛЬМІВ: ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 126–35. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Кіномистецтво сьогодні є чи не найпопулярнішим видом мис- тецтва, а завдяки сучасним технічним досягненням ми маємо змогу дивитися фільми режисерів із різних країн. Тому проблема перекладу кінофільмів є завжди актуальною, адже кінопродукція, яка надходить до нашої країни, повинна отримати свого глядача. Оскільки більшість імпортних фільмів в українському кінопрокаті становить голлівудська продукція, їх переклад здійснюють пере- важно з англійської мови. У нашому дослідженні розглянуто особливості мов- но-структурної реалізації розмовного мовлення в англомовних кінострічках. Досліджено способи і засоби передавання елементів розмовного компонента в українському перекладі у фільмах «Джуманджі 2. Новий рівень» та «Дедпул 2». Розглянуто питання наявності українського відповідника англійській розмовній одиниці та адекватності її перекладу. Визначено лінгвістичний чинник, який впливає на межі перекладу, а саме: відмінність систем національних мов, що призводить до певних відмінностей між перекладеним текстом та оригіналом. Визначено вісім видів методу перекладу, а саме: дослівний, буквальний точний, семантичний, переклад-адаптація, комунікативний, вільний, ідіома- тичний. Досліджено класифікацію методів перекладу та визначено їхні риси та особливості. Здійснено статистичний аналіз та виявлено методи перекладу, якими найчастіше користується українська студія кінодубляжу. За результатами проведеного аналізу визначено, що під час перекладу розмовної лексики у фільмах перекладач намагався використати вільний, адап- таційний та ідіоматичний методи. Установлено, що стилістична обробка й адаптація кінотексту мають відбуватися з урахуванням реалій та традицій країни, мовою якою здійс- нено переклад. Визначено, що вид перекладу цілком залежить від технічних та фінансових можливостей як замовника, так і бюро перекладу, однак най- більш прийнятним для глядача вважається дублювання. При цьому перспек- тиву дослідження становить вивчення операційних навичок субтитрування, дубляжу та синхронного закадрового перекладу.
36
Kovalchuk, Nataliia Dmytrivna, Nataliia Valeriivna Shakun та Olha Yevheniivna Melnik. "КОНОТАЦІЇ КОНЦЕПТІВ ҐЕНДЕРУ І СТАТІ У ФЕМІНІСТИЧНИХ СТУДІЯХ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 1(13) (2019): 13–20. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-1(13)-13-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Культурні концепти ґендер і стать, залишаючись домінантними у феміністичних студіях, здійснили суттєвий вплив на дослідження соціальних практик. Постановка проблеми. Смислове наповнення понять «ґендер» і «стать» ґрунтується на підході соціального конструктивізму, в основі якого лежить твердження про опосередкований вплив біологічних статевих відмінностей на соціальний статус та соціальну детермінацію біологічної інтрпретації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як О.Афанасьєва, М. Богачевська, Н. Зборовська,Г. Храброва, С. .д’Бовуар, Маєрчик, М. С. Окін, Л. Стоун, присвячені дослідженням культурних концептів ґендеру і статі. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Здійснено спробу дослідити аксіологічну та символічну структуру феміністичного дискурсу шляхом аналізу змісту його ключових концептів. Постановка завдання. Метою статті є аналіз конотації концептів ґендеру і статі у фокусі феміністичних студій, які артикулюють відмінності «чоловічого» і «жіночого», рівність можливостей чоловіків і жінок, висвітлюють роль соціальних інститутів у формуванні ґендерної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Феміністична критика надає характеристику ролі чоловіка і жінки в культурі, прагне створити картину соціальної дійсності, інтерпретуючи її найважливіші параметри: «стать», «гендер», «тіло», «маскулінне», «фемінне». Вихідним положенням фемінізму стає твердження про зануреність людини у світ культури і соціальних відносин, а відтак – потребу деконструкції класичної дихотомічної концептуально моделі, в яких «чоловіче» і «жіноче» мають конотації вище-нижче, надійне-непередбачуване, сильнеслабке, активне-пасивне, культура-природа. Висновки. Аналіз концептосфери понять ґендеру та статі в феміністських студіях надає широкі можливості для конструювання картини соціальної дійсності та переосмислення культури.
37
Дубровіна, Ірина, Наталія Максименко-Гладишко та Ольга Зінченко. "Формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі: теорія та практика". New pedagogical thought 108, № 4 (29 грудня 2021): 55–62. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-55-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються шляхи та методи формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі. Комунікативна взаємодія схарактеризована як інтегративне, динамічне, структурно-рівневе утворення, представлене сукупністю комунікативних знань, умінь і навичок, а також комунікативно-значущих якостей особистості, що забезпечують у своїй взаємодії продуктивну професійну комунікативну діяльність. Доведено, що удосконалення комунікативної взаємодії у педагогічному колективі повинно здійснюватися за активної допомоги фахівця дорадчо-методичної сфери. Визначено необхідність цілеспрямованого формування ефективної комунікативної взаємодії у рамках роботи педагогічної студії «Антиконфлікт». Поняття взаємодії розглядається як спосіб взаємозв’язку, взаємовпливу та умова розвитку всіх соціальних систем. Оскільки індивідуальна дія в людському соціумі виконується в умовах прямих або непрямих відносин з іншими людьми, взаємодія передбачає водночас із фізичним і комунікативний аспект.
Процес освітньо-професійного удосконалення фахівців щодо оновлення змісту освітньо-кваліфікаційних програм, фахової практики, змісту практичних та семінарських робіт, творчих завдань, проведення тренінгів із комунікації та організації проблемних педагогічних студій потребує ґрунтовного дослідження.
38
YAKYMOVYCH, Bogdan. "БАЛКАНСЬКІ ОПОВІДІ АНДРІЯ ЧАЙКОВСЬКОГО: АНТИІМПЕРСЬКІ ТА АНТИВОЄННІ АСПЕКТИ, СУЧАСНИЙ ВИМІР". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 325–38. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2351.
Повний текст джерелаАнотація:
Відомого українського письменника, громадського та державного діяча Андрія Чайковського (1857–1935) під час навчання у Львівському університеті на правничому факультеті 1882 р. Як офіцера запасу прикликали на дійсну військову службу, оскільки 77-й (Самбірський) полк, до котрого він був приписаний, змобілізували на придушення Боснійського повстання. Власне, спогади про 8-місячну службу в Австро-угорській армії, друк яких розпочато 10 років пізніше від тих подій у часописі “Діло”, започаткували письменницьку діяльність А. Чайковського. Дев’ять оповідань, які автор цієї студії зібрав та опублікував у першому науковому зібранні мемуаристики та публіцистики А. Чайковського в 4-х томах (Львів, 2002, 2007) є маловідомі українському читачеві і вже зовсім невідомі в Боснії та Герцеґовині, і ширше – на Балканах, що завжди були пороховою бочкою Европи, але мають щастя не межувати з Росією. Про значення цих творів для балканістичних студій ідеться в цій статті.
39
Піхтовнікова, Л. С. "СИНЕРГЕТИКА КОМПОЗИЦІЇ НІМЕЦЬКОЇ ФАЦЕТІЇ: АСПЕКТ САМООРГАНІЗАЦІЇ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 221–27. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-36.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено чотирирівневу композицію сатиричного жанру фацетії. Найбільш широкий зміст поняття «композиція» отримує в концепції Е. Різель, доповненій Л.С. Піхтовніковою. За цією концепцією композиція кожного художнього твору є структурним упорядкуванням, ієрархією формальних, змістових та образних складників, що утворюють формальний, формально-змістовий, змістовий та асоціативно-образний рівні, які взаємозумовлені і разом системно відображають структуру і зміст художнього твору. Рівні композиції у художніх жанрах є постійними, а обсяг змісту кожного рівня характерний для кожного жанру. Попередньо у статті охарактеризовано жанр фацетії та надано системне визначення (виходячи з характеристик та соціальних і естетичних цілей цього жанру). Звернено увагу на базовий рівень композиції – формально- змістовий, на якому формуються основні мовленнєві форми для передання змісту (композиційно- та архітектоніко-мовленнєві форми). Із лінгвосинергетичної точки зору самоорганізація рівнів композиції та їх системна взаємодія відбувається під час розв’язання суперечностей цих рівнів. Описано суперечності, які постійно присутні в композиції не тільки фацетії, а й будь-якого художнього тексту. Особливу роль у розв’язанні суперечностей рівнів композиції відіграють вербальні маркери в тексті фацетії. Пояснено семіотичну природу вербальних маркерів, їх навантаження різними функціями на кожному рівні композиції. У статті наведено приклади рівнів композиції у фацетіях, зокрема приклади мовленнєвих форм на формально-змістовому рівні композиції, а також у текстах указано вербальні маркери, з’ясовано їх ієрархічні значення у самоорганізації сенсу фацетії. Перспективами подальших досліджень є вивчення із синергетичної точки зору композиції художніх жанрів, споріднених із фацетією малих форм, таких як шванк, байка, притча, анекдот, епіграма. Перспективою є також поглиблена студія таких механізмів самоорганізації змістового та асоціативно-образного рівнів композиції фацетії, які реалізуються атракторами і репелерами фацетії, виявляються в біфуркації (розгалуженні) уявлень персонажів, у параметрах порядку цього жанру.
40
Даньшина, Т. М., О. М. Петрик та А. В. Руденко. "ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА В АСПЕКТІ ПЕРЕКЛАДУ". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукова студія репрезентує аналіз шляхів перекладу літературної казки й визначення найоптимальніших стратегій збереження експресивного заряду тексту оригіналу. Дослідження проведено на матеріалі твору О. Волкова «Чарівник Смарагдового міста» та його перекладу українською, здійсненого Н. Косенко. У роботі вказано, що текст О. Волкова створений на основі казки американського письменника Ф. Баума «Чарівник країни Оз» з деякими змінами. Проте наголошено, що його варто розглядати в контексті російської традиції перекладу – адаптації (переписування, що включало додавання, розширення й доповнення зі значним ухилом щодо точності й логіки). Розкрито специфічні риси перекладу літературної казки: в основному перекладачі відмовляються від «одомашнення», але й не прагнуть «відчуження», здатного позбавити казку її людино-дидактичної функції. Перекладач змушений дозувати співвідношення відповідників на семантичному, синтаксичному й прагматичному рівнях перекладу; він знаходиться в пошуку якоїсь універсальної стратегії, щоб зробити «чужу» вигадку своєю реальністю, щоб казка зберегла в перекладі своєрідність оригіналу. З’ясовано особливості перекладу емоційно-експресивної лексики. Виявлено, що регулярні відповідники-еквіваленти активно функціонують у тексті казки і становлять більшу частину аналізованих одиниць. Уможливила це велика схожість у лексичному складі і граматичних структурах близькоспоріднених російської і української мов, що підтверджується спільністю походження і близькістю історичних шляхів розвитку. Застосування трансформацій спричинено тим, що емоційно-забарвлене слово не тільки виражає емоції мовця, а й упливає на адресата, викликаючи відповідні емоції й почуття з його боку. Тому в перекладі таких одиниць головне завдання – зберегти емоційно-експресивний компонент значення. Труднощі перекладу аналізованих одиниць полягають насамперед у «тонкощах семантики» й відсутності відповідних засобів вираження в мові перекладу. Транслатеми з емоційно-експресивним компонентом відтворюються, за умови відсутності словникового відповідника чи об’єктивної потреби контексту, в основному функціональними еквівалентами – за допомогою трансформацій-замін. Адекватна передача емоційно-експресивної лексики оригіналу – це один із шляхів вирішення проблеми перекладу літературної казки.
41
FILIPPOVA, Olga. "ЖИВОПИСНЫЙ ДАР НИКОЛАЯ САПУНОВА И ТЕАТР". ART-platFORM 4, № 2 (21 листопада 2021): 131–63. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.131-163.
Повний текст джерелаАнотація:
Студия на Поварской (Театр-студия на Поварской), возникшая при Московском Художественном театре, была создана в мае 1905 г. усилиями одного из его руководителей, К.С. Станиславским, и актером В.Э. Мейерхольдом. Н.Н. Сапунов, как нельзя более, был уместен в новой Студии, которая нравилась ему своими постановочными идеями и планами, намеченным репертуаром, в котором главная роль отводилась драматургам – неоромантикам и символистам, поисками новых форм для его сценического осуществления, стремлением к созданию новых принципов театрального искусства. После закрытия студии в октябре того же года, В.Э. Мейерхольд получил приглашение от В.Ф. Комиссаржевской работать в ее театре, который стал центром притяжения новых сил русской культуры. Это предложение было принято режиссером. В.Ф. Комиссаржевскую и В.Э. Мейерхольда объединяло огромное желание прекратить со сценическим бытовизмом и натурализмом, обрести новые театральные формы. Такому мастеру, как В.Э. Мейерхольд, обладавшему удивительным даром зрительно-пластического видения спектакля, нужна была на сцене выразительность настоящей живописи. В театр В.Ф. Комиссаржевской он привлек молодых художников, Н.Н. Сапунова, С.Ю. Судейкина, Б.И. Анисфельда, и не принадлежавшего к этому кругу, но близкого им, В.И. Денисова. Талантливые живописцы, эти молодые мастера были неопытны в вопросах сценической техники, разрешения пространственных задач. Но это и не требовалось В.Э. Мейерхольду. Он освободил декораторов от кропотливой и тщательной работы с макетом и ориентировал их на решение спектакля в чисто живописном плане. В мейерхольдовский период, который длился с 1906 по 1907 гг., в театре В.Ф. Комиссаржевской ведущими художниками были неразлучные друзья Н.Н. Сапунов и С.Ю. Судейкин – ученики К.А. Коровина. В их сценической живописи возникали образы символистской поэтики с ее недосказанностью, туманными грезами и призрачной мечтательностью. Она становилась невесомой, воздушно легкой либо декоративно острой, возбуждающей, построенной на неожиданных сочетаниях изысканных колористических созвучий цвета. В данной публикации автор, основываясь на изучении архивных и библиографических источников, анализирует живопись Н.Н. Сапунова, которая поражает своей удивительной красотой и гармонией, неизбывной декоративной фантазией. Мастер был способен, уйдя от натуры, преображать все видимое, – природу, предметы, – в мир красоты, волнующей, манящей, одушевленной и порою таинственной. Прослеживается творческий путь Н.Н. Сапунова, в таланте которого с его неисчерпаемой декоративностью В.Э. Мейерхольд распознал еще одну особенность дарования мастера – острую ироничность гротескного видения.
42
Айтов, С. "Соціально-культурні чинники виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії". Studies in history and philosophy of science and technology 30, № 1 (17 травня 2021): 32–39. http://dx.doi.org/10.15421/272103.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено складну проблематику впливу соціально-культурних чинників на виникнення історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний. Виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії втілилися у етапах ґенези і «тотальної історії», початкових у розвитку цієї науки. В їх межах сформувалися онтологічні, гносеологічні і аксіологічні засади, значущі для подальшого розвитку історично-антропологічних концепцій. Так, в онтологічній сфері було генеровано рефлексивне поле наукових пошуків: масова психологія суспільств Західної Європи доби Середньовіччя і Раннього Нового Часу, їх свідомі і підсвідомі уявлення про світ, установки суспільнозначущої поведінки, різноманітні форми життєдіяльності й повсякденного життя, релігійні і парарелігійні вірування. У гносеологічній сфері було утворено «методологічний інструментарій» історично-антропологічних студій, який засновувався на теоретичних підходах до подій і процесів минулого як до наукової проблеми і широкого міждисциплінарного діалогу; концепції довгого часу історії як такого, протягом якого змінюється ментальність суспільств. Аксіологічна сфера сформувалася у розумінні людини як головного об’єкта історично- антропологічних студій і важливого чинника історичної динаміки, який здійснює на останню вельми значний вплив. Формування зазначених змістовних площин історичної антропології відбулося під суттєвим впливом соціально-культурних процесів першої половини минулого століття. Серед них слід виокремити процеси «масовизації» суспільств; значну ідеологізацію суспільної свідомості багатьох країн світу, передусім європейських; широке розповсюдження ідеологічних систем як правого (нацизм, фашизм), так і лівого (комунізм, соціал-демократизм) спрямування, котре супроводжувалося всеохоплюючою вірою великих мас населення в істинність їх постулатів; поразка нацистських соціально- політичних моделі й ідеології у Другій світовій війні; початкова фаза утворення соціально- психологічних основ «суспільства споживання». Дані соціокультурні тренди стимулювали в історичній антропології орієнтацію на вивчення і осягнення масової психології суспільств минулого в її підсвідомому й свідомому елементах як сутнісно важливих чинників причинності й змісту їх історичної динаміки. Дослідження і аналіз ментально-культурного горизонту каузальності, особливостей і перспектив розвитку процесів минулого усіх рівнів виявилися основним завданням історично-антропологічних концепцій.
43
Яненко, Анна. "«СУМУЄМО ТЯЖКОЮ ВТРАТОЮ НАУКИ...»: ВШАНУВАННЯ СМЕРТІ У АРХЕОЛОГІЧНОМУ СПІВТОВАРИСТВІ УСРР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1920 х – ПОЧАТКУ 1930 х рр." City History, Culture, Society, № 11 (4) (10 лютого 2021): 288–302. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.11.288.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто дії та заходи, спрямовані на вшанування колег-археологів і науковців-музейників, які пішли у засвіти у другій половині 1920‑х – на початку 1930‑х рр. На прикладі Данила Щербаківського, котрий учинив самогубство через неможливість продовжувати наукові студії в музеї, померлих Миколи Біляшівського, Василя Ляскоронського, Сергія Дложевського, Бориса Фармаковського, Сергія Гамченка та інших проілюстровано типові пропам’ятні практики тогочасного інтелектуального співтовариства: публічні поховання і панахиди, покладання квітів на могилу, виголошення прощальних промов, ушанування вставанням і хвилиною мовчання під час буденних зібрань наукових осередків, некрологи й меморіальні статті на шпальтах періодики, надсилання телеграм, поштівок, офіційних і приватних листів із висловленням щирого співчуття і жалю через втрату, створення і діяльність спеціальних комісій і комітетів, встановлення анотованих дощок і надання структурним підрозділам наукових установ імені покійного інтелектуала, влаштування виставок, клопотання про надання пенсій родинам покійних, присвяти у фахових виданнях та посмертні публікації наукових студій. Залучено до наукового обігу маловідомі документи, що засвідчували вияв посмертної шани, – некрологи, офіційні та приватні звернення, світлини. Наголошено, що практики вшанування почасти виконували функцію громадянського протесту проти несправедливості, свавілля, нехтування принципами професійності й людяності, функцію опору репресивній і антигуманній політиці тоталітарного режиму.
44
Kremen, Vasyl, та Volodymyr Ilyin. "Психолінгвістичні особливості дискурсу візуальної епістемології: від logos’у до visio". PSYCHOLINGUISTICS 28, № 1 (8 листопада 2020): 168–86. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2020-28-1-168-186.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Стаття присвячена психолінгвістичному аналізу візуальних досліджень у дискурсах сучасної епістемології, які відкривають нові формати взаємодії «слова» і «бачення», визначають співвідношення між мовою та свідомістю, вербальним і візуальним у пізнанні та мисленні.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні використання методів психолінгвістики в концептуалізації візуальних студій як нового формату сучасних епістемологічних дискурсів, що засновані на герменевтиці, когнітивістиці, психології сприйняття та її модифікаціях.
Методи дослідження. Міждисциплінарний підхід, методи сучасної епістемології та візуалістики, герменевтичні, феноменологічні, когнітивні практики, дані експериментальних досліджень.
Результати. Теоретичний аналіз підтвердив важливість герменевтичної інтерпретації текстів, де людина через психологічне споглядання та дологічний, дорефлексивний, допонятійний досвід відкриває нові горизонти знання про світ і себе. Мова як «дім буття» є психолінгвістичною сферою, що зумовлює перехід від загальних структур свідомості до її психосемантичного зв’язку з сутнісним змістом знання. Сфера бачення (vision) як дискурс сучасної епістемології, в умовах соціальної, лінгвістичної, медіа-візуальної активності розширює психологічне, когнітивне, інтелектуальне, вербальне сприйняття світу та його розуміння. Візуальне сприйняття в ролі перцептивної діяльності в епістемології нероздільно пов’язане з культурою мовлення, практикою логічної аргументації, що дає змогу здійснювати психолінгвістичну оцінку наукового, філософського, культурного знання. Отримані в результаті сприйняття образи утворюють нову реальність, яка презентує себе в інтенціях візуальної культури.
Висновки. Візуальні студії у формах візуальної культури, візуального сприйняття, візуального мислення постають новими аспектами сучасної епістемології, відкривають перспективи вербальної комунікації в процесах когнітивно-інтелектуальної діяльності, активізуючи психолінгвістичну сферу наукового аналізу.
45
Кравець, Ярема. "Українськість літературознавчих досліджень професора Олексія Чичеріна". Sultanivski Chytannia, № 10 (31 травня 2021): 73–88. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2021.10.73-88.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті говориться про українські літературознавчі зацікавлення професора, доктора філоло-гічних наук Олексія Чичеріна (1900–1989) у його окремих статтях, літературній критиці та наукових рецензіях. Метою статті є висвітлення важливіших епізодів прочитання та інтерпретації літературознавчої спадщини Івана Франка особливо щодо методології досліджень українського письменника та їхнього порівняльного аспекту. Дослідницька методика. У статті використовується системний підхід із застосуванням історико-літературознавчого, генетичного та порівняльного методів. На основі цих методів було з’ясовано прочитання О. Чичеріним творчості окремих французьких та російських письменників у критичних студіях Івана Франка, місце В. Шекспіра в українській літературі, новаторства Михайла Коцюбинського у жанрі «малої» прози. Результати. У дослідженні подано майже тридцятилітню історію зацікавлення ученого Франковим літературознавчим прочитанням творчості Е. Золя, Ф. Достоєв-ського, Г. Успенського зокрема у порівняльному аспекті, епізодичні згадки про видатніших представників класичної української літератури. Наукова новизна. Стаття є першою студією у вітчизняному літературознавстві про українськість у літературознавчій спадщині професора Олексія Чичеріна особливо там, де йдеться про творчість Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, входження в українську культуру драматургії В. Шекспіра і творчості К.-Е. Францоза. Практична вартість. Стаття може стати підґрунтям для глибшого прочитання наукової спадщини відомого ученого-літературознавця, пізнання методології його наукових пошуків.
46
Yankovska, Zh. "Регіональні аспекти української прози доби романтизму". Literature and Culture of Polissya 98, № 14f (18 травня 2020): 121–30. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-121-130.
Повний текст джерелаАнотація:
Перша половина ХІХ століття – час становлення нової української літератури загалом та жанру прози зокрема. У творах цього часу можемо простежити чітку апеляцію до локальної місцевості проживання зображених героїв. Актуалізовано важливість дослідницьких студій в розвитку регіональних напрямків гуманітарної науки, осібно в літературі, що є естетично-художнім відображенням дійсності. Розкрито формування іншоїестетичної системи як потреби нового освоєння й осмислення дійсності в період романтизму, яка, поєднавши елементи різних напрямів (сентименталізм, власне романтизм, реалізм), постала як органічна стильова цілість, заглиблена у культурну традицію народу. Проаналізовано окремі твори літературної прози доби романтизму на предмет її прив’язаності до конкретного регіону та визначено головні ознаки такої ідентифікаціїхудожнього твору в контексті локальної місцевості. Визначено стилістичну близькість прозових творів доби романтизму до народного зразка. Охарактеризовано їх авторський компонент, синтезовану цілісність останнього, що впливає на їх сприйняття. Доведено належність стилю їх описів як від пануючих стилю та напряму в літературі, так і від індивідуального стилю автора. Виокремлено в низці головних критеріїв, на основі яких помітними є асоціації з конкретним регіоном, три: 1) мовна канва твору; 2) описи, чітко прив’язані до конкретної місцевості; 3) детальні, етнографічно точні портрети героїв (антропоекфразиси). Проаналізовано описові фрагменти прозових творів, що містять елемент регіональної прив’язаності до конкретної місцевості: "Вечори на хуторі біля Диканьки" М. Гоголя, асоціювання з Полтавщиною, Г. Квітки-Основ’яненка – із Слобожанщиною, Ганни Барвінок та П. Куліша – із Чернігівщиною, Київщиною. Мовленнєві аспекти художньої прози доби романтизму наразі достатньо досліджені або (в плані регіоналістики) заслуговують на окрему студію. Що ж стосується описів місцевості чи конкретного простору, то вони заслуговують на особливу увагу, тому й стали предметом дослідження у цій статті.
47
Капустинський, Назарій. "БІОІСТОРІОГРАФІЯ УЧАСТІ ЖІНОК В УКРАЇНСЬКОМУ ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ 1920–1950-х рр." Problems of humanities. History, № 7/49 (20 липня 2021): 285–309. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.236610.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – проаналізувати історіографічні джерела, в яких міститься інформація про участь та діяльність жінок в національно-визвольному русі 30–50-х рр. ХХ ст. і з’ясувати ступінь дослідженості проблеми, виокремити маловивчені або й взагалі невивчені аспекти. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше зроблено спробу зібрати, систематизувати й охарактеризувати історико-біографічні праці про участь і роль жінок в національно-визвольному русі 1930–1950-х рр., окреслити коло недостатньо вивчених питань і перспективні напрями подальших наукових пошуків. Висновки. Отже, активізація появи нових біографічних досліджень про участь жінок в українському визвольному русі 1920–1950-х рр. стала можливою тільки після здобуття Україною незалежності. Так вдалося повернути із забуття імена сотень та навіть тисяч учасниць ОУН і УПА. Однак біографічні студії участі жіноцтва в національно-визвольних змаганнях перебувають на початковому етапі. Попри те, що в останні роки з’являються праці, в яких порушуються різноманітні проблеми участі жінок в українському визвольному русі, значна кількість потребує ще подальшого вивчення. І тут досить різка відмінність із біографічними дослідженнями участі чоловіків у цих структурах. Украй необхідним на сьогоднішній день вбачаємо продовження ґрунтовної пошукової роботи. Суттєвим недоліком є практично відсутність жіночих біографічних студій на дисертаційному рівні. Немає і окремих досліджень на монографічному рівні (за винятком праці про Катерину Зарицьку). Особливо цей пробіл відчувається щодо діяльності жінок на кущовому, районному, надрайонному, окружному, обласному та крайовому рівнях, у відділах і підвідділах УПА.
48
Pohodzey, Pavlo. "Школа оперної режисури Олександра Колодуба". Музичне мистецтво і культура, № 19 (10 жовтня 2014): 141–51. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2014-19-141-151.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується творча діяльність видатного українського режисера Олександра Олексійовича Колодуба, коротко окреслюються основні етапи його життя. Висвітлюються педагогічні принципи та методи його роботи над постановками у Оперній студії НМАУ ім. П.І. Чайковського.Ключові слова: творча діяльність, педагогічні принципи, методи роботи, постановки Оперної студії.
49
Гальчук, О. "Шевченкознавчі студії Миколи Зерова". Літературознавчі студії, Вип. 42, ч. 1 (2014): 224–30.
Знайти повний текст джерела
50
Шестопалова, Т. П. "Шевченкознавчі студії Юрія Лавріненка". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність, Вип. 2 (2013): 168–83.
Знайти повний текст джерела