Статті в журналах з теми "Студентська спільнота"

Навесні минулого року світова спільнота зіштовхнулась з новим викликом – респіраторним захворюванням, яке спричинене вірусом COVID-19. Всесвітньою організацією охорони здоров’я було оголошено пандемію та надзвичайну ситуацію у світі. Щоб запобігти стрімкому зростанню кількості хворих , державні та місцеві органи влади ввели численні обмеження на рух людей та фізичну взаємодію. Як результат, студентська молодь більше не мала доступу до занять з фізичного виховання, а також взагалі до відвідин закладів освіти в цілому. Ця стаття присвячена проблемам організації процесу фізичного виховання студентів в закладах вищої освіти, особливо занять з командних видів спорту, а саме баскетболу. Мова йтиме про переваги і недоліки дистанційного навчання, на кафедрі фізичного виховання та спорту навчально-наукового інституту природокористування Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», про запровадження елементів дистанційного навчання, розроблені на базі системи Moodle.

Студентське самоврядування у ВНЗ – це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Метою студентського самоврядування є створення умов для самореалізації особистості студентів і формування у них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності. В сучасній Європі студенти беруть доволі активну участь у забезпеченні якості вищої освіти та управлінні вищими навчальними закладами, яке здійснюється, зокрема, через органи студентського самоврядування. Натомість в Україні функціонування інституцій студентського самоврядування досить малоефективне, причому як для вирішення власне студентських проблем, так і з точки зору оптимізації навчального процесу. Однією з найсуттєвіших перешкод залишається майже повна залежність студентських самоврядних інституцій (студентського самоврядування, профспілок, професійних і громадських товариств, університетських ЗМІ тощо) від адміністрації ВНЗ. Істотною проблемою залишається пасивність, інертність, індиферентність студентської спільноти у ставленні до багатьох актуальних проблем студентського самоврядування. Частково це може пояснюватися недостатньою поінформованістю студентів щодо можливостей студентського самоврядування. Зараз далеко не всі студенти усвідомлюють, яким чином студентське самоврядування може покращити їхнє становище чи вирішити конкретні проблеми. Те ж саме стосується представників адміністрацій ВНЗ та подекуди органів державного управління. Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ВНЗ і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору. Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.

Поняття «самоврядування» визначається як соціальний інститут, що забезпечує цілісність суспільного організму, виявлення інтересів і волі різних спільнот, участь усіх верств населення у здійсненні влади, прийнятті управлінських рішень і їхньої реалізації. Самоврядування базується на тих самих принципах, що й демократія: пріоритет більшості, формальна рівність, вільне виявлення інтересів, загальноприйняті права й обов’язки, поєднання елементів представництва та прямого волевиявлення. Студентське самоврядування як один з найдієвіших напрямків соціального становлення молоді на території нашої держави бере початок з другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. В соціально-політичних умовах розвитку країни цього періоду студентські автономні кооперації стали основою сучасних студентських організацій. Особливістю цих об’єднань була організація культурно-освітньої діяльності, а також активна боротьба за демократію та автономію університету, захист прав та інтересів студентів. Історичне походження сучасної моделі студентського самоврядування можна простежити з останніх років Радянського Союзу, розвитку молодіжного руху опору та політизації студентського середовища. Здатність до самоорганізації та рішучість молодих людей свідчать про те, що народження в Україні нового покоління акумулювало необхідні ресурси для іншого шляху національного розвитку. Студентське самоврядування у ЗВО – це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Метою студентського самоврядування є створення умов для самореалізації особистості студентів і формування в них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності. Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ЗВО і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору. Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.

За результатами емпіричного дослідження виокремлено базові конструкти самосвідомості молоді, які актуалізуються в процесі комунікації та визначають національну і громадянську самоідентифікацію студентської молоді. До конструктів, що репрезентують національне самовизначення студентів, віднесено: етнокультурну належність, позитивні настановлення щодо своєї політичної нації, громадянську й особистісну суб’єктність. З’ясовано, що усвідомлення своєї національної ідентичності артикулюється молоддю переважно в конструктах національних почуттів і переживань, а громадянської – у конструктах обов’язків та функцій. Встановлено конструкти самосвідомості, що визначають громадянську самоідентифікацію студентства: номінальне (формальне, за фактом народження і проживання) громадянство, етнокультурні ознаки, позитивне емоційне ставлення до членства в громаді й державі, громадянські чесноти та суб’єктність. Зауважено, що зміст громадянської ідентичності переважно насичений смислами, пов’язаними із владою, державою, та навантажений негативно зарядженими емоційно-оцінними ставленнями молоді. Водночас практично не актуалізовано смисли, пов’язані з громадою, громадянською спільнотою, взаємодією з іншими громадянами. З огляду на це визначено напрями трансформування комунікативних практик розвитку самосвідомості студентської молоді: активізація потенціалу громадянської суб’єктності; актуалізація особистісних смислів громадянської ідентичності та усвідомлення потенціалу комунікативних практик для самопізнання і конструювання власної ідентичності.

У статті висвітлюється проблема психологічних передумов та чинників розвитку академічної доброчесності у студентів. Акцентовано увагу на тому, що сучасні можливості необмеженого та швидкого доступу до інформації можуть деструктивно впливати на свідомість особистості та створювати хибне уявлення про можливість привласнення чужих думок та результатів інтелектуальної діяльності. Встановлено, що одним із важливих чинників порушення академічної доброчесності студентами є низький рівень розвитку морально-ціннісної сфери особистості.

The paper considers methods of mathematical modeling based on the use of the theory of cellular automata as the main tool for modeling the processes of public opinion formation. As the object of modeling was chosen social behavior in the context of the acceptance of educational material in the science-centered approach. The theory of cellular automata was chosen as a modeling tool because it is a relatively simple and at the same time effective method for modeling the interaction of single-type objects. The developed basic cellular automata of the model has extended rules of determination of cell state and determination of cell vicinity. It has also been derived the dependence of the information perception coefficient on the difference between the state of the cell and its surroundings. These improvements allow the model to be used to predict changes in social group preferences.

У статті встановлюється значимість й ефективність веб-порталу освітньо-наукового середовище у сучасному освітньому процесі закладу вищої освіти. Експеримент складався із трьох етапів: вступного (інструктування), експериментального (упровадження дистанційного й змішаного навчання студентів вишу через веб-портал закладу освіти), підсумкового (опитування суб’єктів освітнього процесу). Проведене опитування засвідчило високий рівень значимості використання веб-порталу освітньо-наукового середовища в активізації навчально-пізнавальної діяльності студентства, у досягненні ними високих освітніх результатів, зростанні професійної майстерності представників науково-педагогічної спільноти закладу вищої освіти, формуванні цифрової грамотності усіх суб’єктів освітнього процесу, створенні модерного освітньо-розвивального середовища сучасного вищого навчального закладу.

Стаття присвячена одній з актуальних проблем вищої школи – організації науково-дослідної роботи студентів як складової формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Зокрема, розкривається сутність такого поняття, як науково-дослідна робота студентів, та розкриваються її завдання в умовах удосконалення процесів індивідуалізації навчання, імплементації студентоцентрованого підходу, що передбачає врахування індивідуальних можливостей та потреб здобувачів вищої освіти, розширення їхньої свободи щодо вибору форм та способів науково-дослідної роботи, визначення студентами індивідуального наукового пошуку, а як наслідок, усвідомленого формування індивідуальної освітньої траєкторії. Висвітлюються внутрішні чинники, що сприяють мотивації здобувачів вищої освіти до наукової роботи. За-значається також, що при організації студентської науково-дослідної роботи необхідно враховувати осо-бистісні характеристики студентів у їх готовності до наукової діяльності. Основна увага зосереджується на характеристиці основних форм науково-дослідної роботи студентів: науково-дослідній роботі студентів в освітньому процесі, що передбачена навчальними планами та програмами освітніх компонент, і науково-дослідній роботі студентів, яка здійснюється під керівництвом науково-педагогічних працівників у позанав-чальний час. Характеризуються основні способи подання результатів науково-дослідної роботи студентів, а саме: реферат, тези, доповідь, стаття, презентація тощо. Обґрунтовується необхідність впровадження сучасних форм науково-дослідної роботи як в освітній процес, так і у позанавчальний час. Так, перспективни-ми та ефективними формами науково-дослідної роботи студентів, на думку авторів, є: їх залучення до до-сліджень на підприємствах чи у корпораціях, пов’язаних з підготовкою навчальних кейсів; участь студентів у конкурсах з отримання дослідницьких грантів, участь у наукових проектах, спеціалізованих студентських нау-кових спільнотах, інтернет-форумах і дискусіях. Участь у такій науковій роботі має бути обов’язково відоб-ражена в індивідуальному навчальному плані здобувача вищої освіти та врахована роботодавцями при пра-цевлаштуванні як одна з переваг на ринку праці.

Проаналізовано результати дослідження комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді в ракурсі перспектив розвитку компетентної громадянської поведінки. Експліковано смисли комунікативних практик студентства, які гальмують, а почасти й унеможливлюють розвиток громадянської компетентності, та визначено обставини, сприятливі для трансформування цих смислів у бажані (можливі, ідеальні). З’ясовано, що становлення громадянської компетентності гальмується: а) невідрефлексованістю ціннісних смислів громадянської активності (чому це потрібно мені, спільноті, державі?); б) уявленнями молоді про сучасність і актуальність сенсів індивідуалізації на противагу ідентифікації; в) неартикульованістю цілей громадянської активності молоді (що саме я можу змінити у своєму житті і функціонуванні держави?), що гальмує конструювання прогностичних моделей громадянської активності та її результатів, тож студентство не бачить реальних можливостей для самореалізації у власній державі; г) обмеженістю смислів, що репрезентують інструментальні аспекти громадянської самоідентифікації; д) екстернальністю молоді, яка артикулює прагнення змінювати і контролювати своє життя і водночас відповідальність за все покладає на владу, не переживаючи при цьому когнітивного дисонансу; е) практикуванням молоддю міфів стабільності і справедливості, зокрема і в електоральному виборі; є) схематичністю і дискретністю смислів відповідальності, взаємодії участі, добробуту, які артикулюються як метафори-шаблони, без аналізу детермінант, засобів і форм та наслідків. Визначено ресурси комунікації, які можуть бути задіяні для конструювання тих смислів громадянської активності, які зумовлюють компетентну громадянську поведінку. Змодельовано ситуації комунікації, які стимулюватимуть трансформування метафоричних компонентів комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді.

Актуальність дослідження соціально-психологічних проблем розвитку громадянської компетентності молоді в освітньому середовищі зумовлюється необхідністю поглиблення уявлень про чинники й механізми впливу освітньої громади на розвиток компетентної громадянської взаємодії, а також потребою у визначенні та поширенні практик взаємодії, які сприяли би розвитку громадянської компетентності студентства в освітньому середовищі. Метою статті є визначення так званих мотиваторів розвитку громадянської компетентності молоді в освітній громаді, а також презентація результатів емпіричного дослідження настанов суб’єктів освітнього процесу щодо ефективності цих мотиваторів у процесі розвитку громадянської компетентності студентства. Мотиватори визначаються на основі теоретичного аналізу чинників і механізмів громадянського залучення у громаді, що виокремлені в результаті інтеграції теорії екологічних систем, соціального капіталу, аналізу норм та моделі колективної ефективності, а також теорій розвитку, що й зумовлює наукову новизну дослідження. Перелік мотиваторів охоплює, зокрема, ознайомлення з новим знанням і новими поглядами; взаємодію з людьми, які представляють різні соціальні, вікові й етнічні групи, мають інші думки; схвальну позитивну оцінку студентів і викладачів; зобов’язання перед громадою; рефлексію щодо громадянських проблем тощо. Емпіричне дослідження настанов суб’єктів освітнього процесу щодо значущості визначених мотиваторів для розвитку громадянської компетентності студентства дає змогу зробити такі висновки: по-перше, молодь демонструє тенденцію віддавати перевагу мотиваторам, що пов’язані з персональними зв’язками в освітньому оточенні та персональним розвитком; по-друге, молодь, на відміну від викладачів, не вважає практики залучення до діяльності задля спільного блага ефективними для розвитку громадянської компетентності студентства.

В рамках статті аналізується науковий доробок, присвячений повсякденню студентів УРСР в другій половині ХХ ст., а також реконструюється історіографічний образ радянського студентства, що склались у сучасній українській історіографії. Історіографічний масив, присвячений зазначеному питанню, частково спирається на радянські соціологічні дослідження, значна частина яких була виконана в період «перебудови». Загалом проблема в українській історіографії досліджена нерівномірно як в проблемній, так і в хронологічній площинах. Дається взнаки і дисциплінарна розмежованість теми. В рамках своїх досліджень науковці зосереджуються переважно на таких складових студентського повсякдення, як академічне життя, дозвілля, спорт, матеріально-побутове становище, громадсько-політична активність, прояви нонконформізму. Хоча розглянутий образ не викликає гострих дискусій в науковій спільноті, дати йому однозначну концептуальну характеристику досить складно.

Найактуальнішою проблема становлення суб’єкта саморозвитку стає в юнацькому віці, коли вирішуються найбільш важливі завдання розвитку особистості: інтеграція і побудова цілісного образу Я, досягнення самоідентичності, особистісне, соціальне і професійне самовизначення. Стаття присвячена визначенню особливості юнацького віку особистості та категорії «студентства» як особливої соціокультурної спільноти. Метою є експериментально дослідити самооцінку реалізації життєвих цілей студентів-психологів. Саморозвиток студентів-психологів є інтегральним психологічним новоутворенням, яке характеризує міру підготовленості особистості до діяльності. Становлення сучасного фахівця можливе тільки за умови єдності розширення професійних знань, вдосконалення вмінь та постійного особистісного зростання. Фах психолога особливий тим, що у ньому рівень професіоналізму пов’язаний з особистісною неординарністю спеціаліста. Діагностичний інструментарій включає основні сфери розвитку особистості, пов’язані з новоутвореннями юнацького віку – вибір професії та кар’єра, створення сім’ї, людські взаємини. Констатовано переважання низького та нижче середнього рівня готовності студентів до постановки стратегічних життєвих цілей з професійного самовизначення, з вибору шлюбного партнера та визначення власної життєвої позиції.

У статті визначено пріоритети дослідження педагогічних конфліктів у західній науці та представлені в ній підходи і методики формування конфліктологічної культури студентів. Зазначено, що в процесі осмислення проблематики педагогічних конфліктів зарубіжні дослідники спираються на міждисциплінарний досвід вивчення конфліктології. Одним із пріоритетних напрямів таких студій стали т. зв. маргінальні групи студентської молоді (представники етнічних меншин, ЛГБТ спільноти, особи з обмеженими можливостями здоров’я тощо), які часто стають джерелами виникнення конфліктів. У статті актуалізовано підходи та методи формування конфліктологічної культури між студентами та викладачами. Схарактеризовано два основних вектори західного дискурсу щодо сутності та наслідків педагогічних конфліктів. Одна група науковців стверджує, що вони апріорі негативно впливають на розвиток освітнього процесу, тому їх виникненню треба будь-яким чином запобігати і будь-яким способом прагнути досягти компромісу між учасниками конфлікту. Друга група авторів доводить природність та регулярність педагогічних конфліктів у навчальному процесі, тому їх не можна уникнути; їх варто використовувати для формування конфліктологічного досвіду між викладачами та студентами.

У статті на основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди вчених щодо формування готовності студентів до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету, розглядається структура означеного поняття. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю створення і налагодження конкретного механізму, у якому етнічна самосвідомість виступала б важливим чинником усвідомлення причетності до рідної етнічної культури, розуміння її значення в консолідації української нації, у формуванні її національно-державних інтересів. Засучасних умов глобалізованого полікультурного суспільства підготовленість студентської молоді до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету – це не лише провідна компетентність людини, але й органічний складник її професійної діяльності.Мета дослідження полягає в розкритті змісту і складників готовності студентської молоді до формування міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету. Змістова структура поняття готовності, на думку авторки, включає полікультурні знання, уміння, навички, внутрішні емоції й емоційно-ціннісні ставлення, культурну обізнаність, що забезпечує розуміння суті різних культурних явищ, їхніх характеристик тавзаємозв’язку, наявність проникливості та здатності до оцінювання культурних феноменів, дій представників різних культур та самооцінки власної поведінки.Результати наукового пошуку надали можливість виокремити структурні компоненти (раціональний, аксіологічний, дієвий, рефлексивний), критерії та показники: мотиваційно-потребнісний (розвиненість мотивів щодо оволодіння знаннями та вміннями полікультурної взаємодії, наявність потреби в їхньому постійному вдосконаленні); емоційно-ціннісний (прояв позитивного ціннісного ставлення до інших культур та їх носіїв, відчуття позитивних емоцій від спілкування з представниками інших соціокультурних спільнот); когнітивно-функціональний (сформованість знань просутність культури, культурні особливості різних народів, правила та норми комунікації, а також умінь, необхідних для здійснення міжособистісної взаємодії: інтелектуальних, організаційних, комунікативних, рефлексивних); особистісний (сформованість особистісних якостей, необхідних для реалізації міжособистісного спілкування: емпатійність, толерантність, доброзичливість).

У статті розкрито можливості використання інформаційно-комп’ютерних технологій для запровадження дистанційних форм навчання. Визначено об’єктивну необхідність впровадження дистанційних технологій навчання для забезпечення підготовки вітчизняними закладами вищої освіти спеціалістів, які б відповідали вимогам сучасного інформаційного суспільства. Презентовано ідеї створення сприятливого середовища для здобувачів освіти, що поєднують трудову і навчальну діяльність чи мають особливі освітні потреби. Окреслено переваги використання інноваційних електронних методик та ефективність їх використання для дистанційного спілкування викладачів із студентами, формування студентських груп для спільного виконання завдань та проведення наукових досліджень. Охарактеризовано специфіку та можливості для використання окремих мультимедійних технологій Інтернету для подачі лекційного матеріалу, передачі завдань студентам, формування електронних бібліотек, навчально-методичних мультимедіа-матеріалів, віртуальних лабораторій і практикумів, груп за інтересами, спільного виконання практичних завдань та обміну інформацією. Обґрунтовано можливість використання мультимедійних Інтернет-технологій та електронних засобів зв’язку для розв’язання навчальних завдань викладачі закладів вищої освіти із застосуванням інтерактивних форм навчання: кейс-технологій; круглих столів, дебатів, ділових ігор, тренінгів, відео конференцій, «мозкового штурму», фокус-груп, рольових ігор; групових дискусій, методу проектів. Узагальнено можливості використання інформаційних комп’ютерних технологій для організації дистанційного навчання в межах України, залучення до начального процесу вітчизняних закладів освіти студентів з інших країн, а також проведення за допомогою Інтернет ресурсів спільних наукових конференцій, симпозіумів та обміну актуальною інформацією.

Статтю присвячено дослідженню сучасної системи академічних цінностей, визначенню підходів до зміцнення академічної відповідальності у контексті вдосконалення внутрішніх механізмів забезпечення якості вищої освіти. Аналіз порушеної проблеми засвідчив наявність концептуальних суперечностей у сучасній теорії і практиці забезпечення якості вищої освіти, що виявляються у визнанні пріоритетності академічних цінностей з одночасним нівелюванням аксіологічної основи результатів навчання, у проголошенні спільної відповідальності стейкхолдерів за якість та зміщенні акцентів на інституційних механізмах її забезпечення. Для подолання виявлених недоліків визначено та схарактеризовано систему академічних цінностей, наголошено на необхідності закріплення за кожним суб’єктом певного рівня відповідальності залежно від функціонально-цільового призначення у системі внутрішнього забезпечення якості: викладач – відповідальність за якість викладання й організацію навчання, наставницьку та консультативну роботу, вимогливість, об’єктивність в оцінюванні; студент – відповідальність за якість учіння, виконавська дисциплінованість, самокритичність. На підставі проведеного дослідження доведено, що формування відповідального ставлення студентів до власної освітньо-професійної підготовки має здійснюватися шляхом узгодженого та взаємопов’язаного опанування системи академічних цінностей, а вибір методичних підходів повинен ґрунтуватися на врахуванні актуальних потреб і прагнень студентської молоді.

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю пояснення наслідків цифрової трансформації суспільства та забезпечення ефективної взаємодії людини та інформаційних технологій. Мета статті: зважений критичний аналіз уявлень про еволюційно-значущі трансформації когнітивної сфери внаслідок формування людини в діджиталізованому середовищі. Методи дослідження включають: історичний аналіз наукових та суспільних уявлень про цифрове покоління, порівняння даних емпіричних досліджень щодо формування когнітивних процесів під впливом цифрового середовища; систематизація та тлумачення літературних даних про особливості поведінки людини в цифровому середовищі: оцінка рівня розвитку цифрової компетентності у представників різних поколінь. Результати дослідження показали, що ідея «цифрового покоління» основана на теорії знаряддєво-знакової опосередкованості вищих психічних функцій та імпліцитних уявленнях про розрив поколінь, обумовлений зміною життєвого контексту. Хоча емпіричні дані не підтверджують цю гіпотезу, вона поширена в психолого-педагогічній спільноті. Діджиталізація створила нові соціально-культурні умови, в яких розгортається формування особистості. Цифрове середовище виступає: а) середовищем соціалізації, в якому відбувається самоідентифікація та самоздійснення особистості та б) продуктом інтелектуально-творчої діяльності людини, засобом, що опосередковує процеси спілкування та діяльності, при освоєнні якого відбувається когнітивний та особистісний розвиток людини. Визначальними ознаками поведінки людини в цифровому середовищі, що зумовлюють формування когнітивних функцій є: легкий доступ до знань, зовнішня пам’ять, гіпертекстова організація інформаційних потоків, багатозадачність, інформаційна перевантаженість, мобільність, якісні та кількісні зміни комунікації. Дослідження цифрової компетентності у студентсько-викладацькому середовищі не виявило вікових відмінностей; на формування цифрової компетентності впливає інтенсивність та спрямованість діяльності, яку людина здійснює за допомогою ІТ. На основі отриманих результатів складено перелік завдань та перспективних напрямків дослідження когнітивної сфери в контексті цифрової психології.

В статті проаналізовано сутність відповідальності, як понятійної категорії, узагальнені підходи вітчизняних та зарубіжних авторів до вивчення цього поняття. Проведено дослідження визначення рівня відповідальності студентів у вищих учбових закладах до та після залучення їх до студентського самоврядування. Проаналізовано ставлення студентів до виконання управлінських обов’язків у вищому закладі освіти. Охарактеризована методологія організації діяльності студентського самоврядування у вищому учбовому закладі, що умовно поділена на три етапи. На першому етапі основна увага приділялася залученню студентів до управлінської діяльності, активізації їх життєвої позиції. З цією метою у кожній навчальній групі були створені групи за інтересами: навчальна, господарська, дисциплінарна, організаторська, соціальна. На другому етапі основна увага зосереджувалася на розширенні цілей та змісту діяльності органів самоврядування, залученні їх до вирішення дещо складніших управлінсько-господарських питань: розподілу бюджету, благоустрою мікрорайону і т. д. Характерна ознака цього етапу полягала в тому, що з набуттям досвіду представників самоврядування у вирішенні університетських питань їх права та обов'язки розширювалися, а водночас зростало й почуття їхньої відповідальності. На третьому етапі контроль з боку педагогічних працівників за діяльністю органів самоврядування дещо звужувався. Водночас продовжувалися розширюватись функції органів самоврядування, права та обов’язки студентів в організації студентського життя. Суттєвою ознакою третього етапу діяльності студентського самоврядування є те, що ініціатива стосовно дотримання норм і правил життя колективу ініціювалася вже самими студентами. Проаналізовано способи педагогічного стимулювання та підтримки на етапах залучення студентів до самоврядування, що є ефективними при розподілі студентських обов’язків. Досліджено ефективність впливу управлінської діяльності на формування особистісних якостей в процесі самоврядування, зокрема відповідальності. Розроблена схема структури студентського самоврядування, де чітко схематизована позиція усіх учасників навчально-виховного процесу: ректора, голови студентського самоврядування, викладачів-консультантів, кураторів, завідувачів кафедр, психолога, старост, проректора з виховної роботи і т.д. Охарактеризовано динаміку ставлення студентів до навчальної діяльності до та після залучення їх до діяльності в системі самоврядування. В ході дослідження встановлено, що формування відповідальності у студентів знаходиться у прямій залежності й від форми організації їх діяльності: спільно-індивідуальної, спільно-послідовної чи спільно-взаємодіючої.

Розкривається феномен прогностичних уявлень (образів майбутнього) сучасної вітчизняної молоді про власну країну і світ. Такі уявлення (прогностичні геополітичні макрообрази) розглядаються як невід’ємна складова масової політичної (і геополітичної) свідомості. Наведено дані авторського емпіричного дослідження, яке проводилось у 2018 році за допомогою методів анкетування та тестування за участі 160 студентів із трьох регіонів України: Донбасу (м. Старобільськ), Північного Сходу (м. Чернігів) та Центру (м. Київ). З огляду на отримані дані зроблено висновок, що геополітичні образи майбутнього в масовій геополітичній свідомості молоді являють собою “мікс” оптимістичних і песимістичних очікувань та уявлень. Виявлено як спільні, так і специфічні особливості геополітичних образів майбутнього молоді різних регіонів. Зауважено, зокрема, що найбільш вираженою спільною рисою останніх є поширеність песимістичних уявлень про перспективи подолання в Україні корупції. Виявлено, що регіональні відмінності образів майбутнього найбільшою мірою пов’язані з прогнозуванням перспектив соціально-економічного та зовнішньополітичного розвитку України, повернення контролю над Кримом. Наявність універсальних (трансрегіональних) уявлень пояснюється спільними аспектами життєвого досвіду в країні та впливом ЗМІ, а виявлені відмінності – впливом регіональних особливостей політичної культури, специфікою соціально-політичної та соціально-економічної ситуації в регіоні (локальними аспектами життєвого досвіду). Визначено та описано тенденції зв’язку прогностичних образів із показниками психологічної безпеки молоді, які досліджувалися за допомогою “Шкали базисних переконань” Р. Янофф-Бульман. Зокрема, з’ясовано, що ці показники пов’язані зі ступенем оптимістичності-песимістичності прогнозування молоддю соціальнополітичного розвитку власної країни. Встановлено, що найбільшою мірою образи майбутнього країни корелювали з такими показниками психологічної безпеки, як “Доброзичливість навколишнього світу” та “Справедливість”. Ключові слова: образ майбутнього, прогностичні уявлення, студентська молодь, оптимізм-песимізм, психологічна безпека.

У статті розглянуто особливості впливу руху відкритого доступу до якісної безперервної підготовки сучасного спеціаліста в контексті зростаючих змін ландшафту вищої освіти, що обумовлює перспективи реалізації якісних моделей їх професійно-особистісного становлення. Охарактеризовано доцільність навчально-методичного супроводу цифрової підготовки з використанням відкритих освітніх практик щодо засобів цифрової культурної спадщини, спрямованої на підтримку визнання суспільних цінностей. Вивчено базові засоби реалізації відкритої освіти, а саме: відкриті освітні ресурси, масові відкриті онлайн курси, відкриті цифрові підручники, що, з одного боку, дозволяє викладачам на їх основі розробляти власні матеріали до навчальних курсів, а з іншого – експериментувати з впровадженням гнучких моделей для підтримки індивідуальності кожного члена студентської спільноти. Проаналізовано перспективи та переваги реалізації підходів відкритої освіти, які пов’язані з рухом за справедливий доступ до якісної вищої освіти з урахуванням особливостей нелінійних моделей, кар’єри і зайнятості відповідно до життєвих цілей людини, що обумовлено регіональними потребами забезпечення невпинного рівня розвитку людського капіталу в умовах сталого розвитку. Розглянуто розширене визначення «соціального виміру», що викликано необхідністю в спільних діях на основі узгодженої політики безперервної освіти, яка пов’язана з обробкою і збереженням певних типів даних (цифрових бейджів) протягом усього життя. Доведено, що підвищення якості викладацького складу стимулює їх до ініціативи, плідної співпраці та безперервного вдосконалення на основі сучасних відкритих ресурсів, водночас покращує культуру взаємодії і рівень соціальної справедливості. Апробовано науково-методичне забезпечення професійно-особистісного розвитку педагогів суспільно-гуманітарних дисциплін, що збагачує досвід інтеграції цифрових технологій в освіту. Зокрема освітня технологія портфоліо активізує студентів до критичного дослідження особливостей відкритого освітнього середовища.

У статті представлена характеристика молоді як соціально-демографічної групи, та підкреслена відсутність чіткого обґрунтування, оскільки вона змінюється залежно від місця, віку, країн. Представники різних наукових течій вбачають свій потенціал у молоді: політологи розглядають її як інноваційний ресурс розвитку країни, соціологи – як соціокультурну спільноту, психологи – як групу з властивими їй психофізичними особливостями дорослішання особи. Кожній науці властива взаємодія з іншими науками, теоретико-методологічне доповнення концепцій, сумісне використання емпіричних даних досліджень. Особливостями соціального складу молодого покоління визначено: наявність значної частки молоді, яка не має у повному розумінні власного соціального статусу; соціальні особливості різних груп молоді визначаються безпосереднім включенням у масові рухи. Молодь як соціально-демографічна група (вік 14–35 роки) складає третю частину (27%) від загальної чисельності усього населення України. Водночас частка молоді в загальній чисельності населення нашої країни за останні п’ять років щодалі знижується. Така демографічна динаміка негативним чином впливає на відтворення населення в цілому та обмежує позитивні зміни в майбутньому. У сучасному європейському суспільстві серед форм участі молоді виокремлено: волонтерська робота; участь у різних формах неформальної освіти; навчання рівний-рівному; активна участь у діяльності молодіжних центрів, клубів та виконання обов’язків у них; консультації; різні рівні участі молодих людей у проєктах та заходах; молодіжні ради, парламенти, форуми. Аналіз вітчизняної молодіжної активності показав використання таких форм участі молоді: створення молодіжного центру; упровадження системи заходів з розвитку професійно-технічної освіти та працевлаштування молоді; навчання фахівців за програмою «Молодіжний працівник»; навчання координаторів студентських центрів праці за Програмою Британської Ради «Активні громадяни»; створення платформ молодіжного розвитку; участь в програмі Erasmus+; реалізація програми національно-патріотичного виховання та волонтерського руху.

Активно здійснюються заходи щодо запобігання оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання. У Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького розроблено та імплементовано Положення про протидію академічному плагіату. Кодекс академічної етики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького визначає основні поняття, завдання академічної доброчесності, регламентує основні засади організації та контролю, закладає базу соціально відповідальної поведінки. Метою публікації було дослідити на основі досвіду антиплагіатної експертизи та оптимізувати комплекс заходів щодо імплементації принципів академічної доброчесності і протидії академічному плагіату. За скеруванням відповідних структурних підрозділів університету, завідувачів кафедр та наукових керівників старший інспектор наукового відділу здійснює експертизу на наявність академічного плагіату, досліджує валідність текстових збігань і рецензує наукові роботи: дисертаційні праці, статті у спеціалізовані журнали, тези доповідей, наукові звіти кафедр, а також навчально-методичні матеріали. Пошук в Інтернеті здійснюється декількома пошуковими системами; візуалізується відсоток оригінальності тексту та список сайтів з аналізом та візуалізацією текстових збігів. Перевірка дисертаційних робіт та авторефератів проводиться по шинглах (методом шингл-розбивки тексту) програмами “Unichek”, “Plagiarism Detector Pro v. 1092”, “Viper”, що відповідають сучасним критеріям імплементації принципів академічної доброчесності. Всього за 3-річний період проведено 5992 перевірки та експертні оцінки, з них здійснено первинну експертизу 5260 (87,78%) наукових та навчально-методичних робіт. Повторну та породільну перехресну експертизу здійснювали програмами “Plagiarism Detector Pro” або “Viper”, “AdvegoPlagiatus” тощо, із залученням ресурсів інтернет-сервісу https://be1.ru/antiplagiat-online/ або інших інтернет-сервісів. Порушення академічної доброчесності стверджено у 611 працях (11,04% загальної вибірки), що було підставою до їх відхилення внаслідок наявності суттєвих необґрунтованих текстових реплікацій без належного цитування. У випадках високої вірогідності виникнення конфлікту інтересів і незгоди з висновком про виявлення факту плагіату (компіляцій) у творі автор має право у трьохденний термін з моменту отримання інформації подати апеляційну заяву. Досліджено переваги та недоліки окремих програм та антиплагіатних інтернет-ресурсів. Відхилення наукових праць не вимагало застосування адміністративних заходів та не було причиною тролінгу молодих науковців університетською спільнотою. Для покращення імплементації принципів академічної доброчесності серед науково-педагогічних працівників створено Положення про Групу сприяння академічній доброчесності. Також для дотримання серед студентів та молодих учених Кодексу академічної етики створено інший колегіальний орган – Студентську агенцію співдії якості освіти. Стверджено, що є необхідним своєчасне і всебічне повноцінне ознайомлення науково-педагогічних, наукових та інших працівників і студентів університету з документами, що детермінує запобігання та встановлює відповідальність за академічний плагіат, конкретизує процедуру розгляду апеляцій, внесення та вилучення наукових праць із репозитарію. Необхідне подальше дослідження, аналіз антиплагіатних програм та алгоритмів в контексті валідності перевірки та оптимізації стратегій перехресної перевірки наукових і навчально-методичних праць.

Модель методичної системи навчання будь-якого курсу у вищій школі має відображати специфіку діяльності майбутнього фахівця. Спрямованість підготовки майбутніх фахівців інженерного профілю має своє відображення у змісті навчання курсу інформатики, який має бути побудований таким чином, аби студент під час проходження курсу міг розвинути уміння творчо розв’язувати навчальні та реальні задачі професійного характеру науковими методами, використовуючи можливості персонального комп’ютера. Навчальний вплив здійснюється шляхом різнопрофільного добору змісту навчального матеріалу; визначення рівнів вимог до знань та вмінь, пред’явлення їх студентам через відповідні теоретичні завдання (лекції) та практичні вправи (лабораторні, практикуми); вибору таких форм організації навчального процесу, які б стимулювали активність студентів, раціонально поєднували фронтальне, групове та індивідуальне навчання і при цьому визначали б рівень діяльності студентів.Однією з перспективних технологій активізації навчального процесу та творчого розвитку студентів можна назвати технологію Е-портфоліо. Проблемам використання технології портфоліо в навчальному процесі вищих навчальних закладів присвятили свої праці Я. Бельмаз, О. Бояринцева, С. Блинова, І. Возвишаєва, О. Григор’єва, Ю. Зоря, В. Завіна, М. Кадемія, О. Насирова, Т. Ніфонтова, Т. Новікова, О. Свєт та ін. Проте проблема використання технології електронного портфоліо, зокрема під час професійної підготовки майбутніх інженерів, залишається актуальною та не вивченою у вітчизняній педагогічній науці.Враховуючи актуальність проблеми, метою статті є розгляд методичних засад технології Е-портфоліо та її реалізації в професійній підготовці інженерних фахівців.Аналіз науково-педагогічної літератури та електронних ресурсів стверджує, що єдиного розуміння поняття «електронне портфоліо» ще не існує. В публікаціях та матеріалах мережі Інтернет можна зустріти такі терміни пов’язані з електронним портфоліо як: «digital portfolio», «electronic portfolio», «e-portfolio», «web-portfolio», «web based portfolio», «eFolio» [1; 2]. Ми спробували проаналізувати різноманітні підходи до визначень сутності поняття «електронне портфоліо» та уточнити його [3].Таким чином, нами була виведена формула, яка допомагає зрозуміти зміст поняття Е-портфоліо: Е-портфоліо = Електронне портфоліо + Веб-портфоліо.Метою ведення портфоліо є: систематизація досвіду; чітке визначення напрямів розвитку студента, що полегшує самоосвіту або консультування з боку науково-педагогічних працівників; об’єктивніша оцінка рівня сформованості професійних умінь; допомога в написанні курсових та дипломних робіт, студентських наукових досліджень.До принципів запропонованої технології належать [3]: самооцінка результатів (проміжних, кінцевих) – вміння приймати самостійні рішення в процесі пізнання, прогнозувати наслідки цих рішень, проводити відповідну корекцію; здатність до комунікації (участь у дискусії, вміння аргументувати свою позицію, докладно, грамотно, лаконічно пояснювати матеріал іншим); систематичність та регулярність самомоніторингу; структуризація матеріалів портфоліо, логічність та грамотність ведення всіх супроводжуючих матеріалів; культура ведення документації, естетичність оформлення; цілісність, тематична завершеність поданих у портфоліо матеріалів; наочність, обґрунтованість презентації портфоліо студентом.Використання технології Е-портфоліо під час професійної підготовки майбутніх інженерів допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:• підтримувати високу навчальну мотивацію студентів;• заохочувати активність і самостійність студентів, розширювати можливості навчання й самонавчання;• розвивати навички рефлексивної й оцінної (самооцінної) діяльності студентів;• формувати вміння вчитися — ставити цілі, планувати й організовувати власну навчальну діяльність [4].Варто зазначити, що порівняно зі звичайним паперовим портфоліо, Е-портфоліо має значні переваги, до яких слід віднести [5]:– мобільність і гнучкість (у разі електронного оформлення легко вносити зміни до структури і змісту матеріалів);– широкі можливості для оформлення портфоліо;– розширює можливості для вибору засобів роботи з текстовою та числовою інформацією (це можуть бути текстові документи, електронні таблиці, діаграми тощо);– може бути мультимедійним, тобто до складу Е-портфоліо входять анімація, аудіо- і відеокліпи, що знайдені студентом в мережі Інтернет або створені самостійно;– Е-портфоліо окремих студентів можуть бути легко об’єднані в групи, студенти можуть обмінюватися створеними порт фоліо або окремими матеріалами;– у складі Е-портфоліо можуть бути презентовані матеріали з Інтернету, що представляють альтернативні точки зору.Окреслимо основні функції Е-портфоліо, застосовуючи пропозиції Т. Г. Новикової [6]: діагностична – фіксує зміни і зростання за певний період часу; цільова – підтримує навчальні цілі; змістова – розкриває весь спектр виконуваних робіт та інтересів; розвивальна – забезпечує неперервність розвитку у процесі всього навчання; мотиваційна – заохочує студентів до підвищення результатів; рейтингова – показує діапазон навичок і вмінь студента.Е-портфоліо – сучасна освітня технологія, в основі якої використовується метод автентичного оцінювання результатів освітньої та професійної діяльності. Автентичне оцінювання – це вид оцінювання, який застосовується, перш за все, у практико-орієнтованій діяльності і передбачає оцінювання сформованості вмінь та навичок особистості в умовах поміщення її у ситуацію, максимально наближену до вимог реального життя – повсякденного чи професійного.Л. В. Шелехова вважає, що технологія роботи з портфоліо передбачає такі етапи [7]:1. Мотивація: кожен студент повинен усвідомлювати, що портфоліо: 1) виконує накопичувальну і модельну функції, відображаючи динаміку розвитку студента і результатів його самореалізації; 2) допомагає студенту проводити рефлексію власної навчальної роботи та встановити зв’язки між попередніми і новими знаннями; 3) є критерієм підготовленості до здійснення майбутньої професійної діяльності; 4) служить предметом обговорення і чинником самооцінки (оцінкою) результатів роботи студента на заліку або підсумковому занятті.2. Визначення виду портфоліо.3. Терміни здачі і час роботи над портфоліо: на заняттях, під час самостійної роботи, під час домашньої підготовки.4. Розділи та рубрики. Кількість розділів і рубрик (а також їх тематика) може бути різним і визначається в кожному окремому випадку. Зміст рубрики визначається її назвою, об’єм – призначенням матеріалу, який у неї включається; структура та оформлення – індивідуальними особливостями студента. Усередині розділів можуть бути виділені рубрики, які допомагають систематизувати матеріал, і формують структуру розділу. Рубрики можуть бути обов’язковими і необов’язковими.5. Критерії оцінювання: обговорюються і визначаються спільно зі студентами. Механізм оцінки портфоліо може бути реалізований таким чином: а) оцінюється тільки процес і характер роботи над портфоліо; б) оцінюються за заданими критеріями тільки окремі частини портфоліо (наприклад, обов’язкові рубрики); в) оцінюються всі рубрики, загальна оцінка виводиться як середнє арифметичне; г) оцінюється остаточний варіант портфоліо; оцінюється не тільки сам портфоліо, але й якість його презентації; д) портфоліо не оцінюється, а студент вибирає окремі частини для презентації на підсумковому занятті, що є допуском до заліку або іспиту. Як критерії можна розглядати: а) наявність обов’язко­вих рубрик та висновків; б) використання дослідницьких методів; в) креативний характер портфоліо; г) наявність особистісного компонента; д) якість оформлення; е) аналіз корисності портфоліо для самого студента, ж) наявність рефлексії власної діяльності (самооцінка роботи над портфоліо).Аналіз існуючих у літературі поглядів на структуру студентських портфоліо доводить, що в мінімізованому варіанті Е-портфоліо повинно містити такі пункти: професійно складене резюме, що відповідає сучасним вимогам, і автобіографію; список засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із нею галузей знань, враховуючи додаткову спеціалізацію, тренінги, спеціалізовані семінари й майстер-класи провідних викладачів; список позанавчальних заходів і посад, де на практиці застосовуються навички лідерства (наприклад, староста групи, керівник наукової студентської групи тощо); опис кар’єрного потенціалу й готовності до кар’єри в межах надбання навичок і досвіду; рекомендації провідних викладачів, керівників курсових проектів, дипломних робіт, виробничих практик.Портфоліо може складатися з інваріантної частини (комплекту документів, розробленого викладачем) й варіативної частини (комплекту документів, розробленого самостійно студентом й узгодженого з експертною групою). Інваріантна частина портфоліо містить такі документи: домашні роботи; результати поточних письмових робіт, підсумкових контрольних робіт, тестів; результати групової роботи: опис навчально-дослідницького завдання, у розв’язанні якого брав участь студент, чернетки, схеми; обов’язкові індивідуальні роботи; блок-схеми, таблиці; коментарі з кожного виду роботи; рефлексія своєї діяльності; заповнені студентом анкети; оцінка експертів [8]. Варіативна частина портфоліо може бути одним документом, запропонованим студентом самостійно або дібраним ним із такого переліку документів: питання, що виникають під час роботи; формулювання й обґрунтування цілей майбутнього навчання; робота над помилками; індивідуальний проект.Висновок. Аналіз науково-методичної літератури та електронних ресурсів мережі Інтернет свідчить, що створення Е-портфоліо майбутніми фахівцями інженерних спеціальностей дозволяє: відобразити ступінь творчої активності студента під час вивчення різноманітних тем, розділів або дисциплін; простежити індивідуальний прогрес студента, що відбувався під час навчання; підтримувати і стимулювати навчальну мотивацію студента; заохочувати активність і самостійність; розширювати можливості навчання й самоосвіти; розвивати навички рефлексивної діяльності й здатність до антиципації; здійснювати інтеграцію кількісної та якісної оцінок; переносити акцент з оцінки на самооцінку; формувати вміння вчитися; активізувати пізнавальну, інформаційно-пошукову та дослідницьку діяльність.

Постановка проблеми. Розвиток сучасного суспільства неперервним чином залежить від розвитку інформаційних технологій, причому, як стверджують аналітики, технології йдуть вперед більш швидкими темпами порівняно з суспільством, яке їх намагається засвоїти та використати в повсякденному житті.Серед таких новацій виділяється відеоконференцзв’язок. На сьогоднішній день практично не залишилося області життєдіяльності, в якій не можна було б його використовувати: він знаходить застосування там, де необхідні оперативність в аналізі ситуації і ухваленні рішень, консультація фахівця, спільна робота над проектами в режимі віддаленого доступу тощо.Результати досліджень психологів показали, що у процесі телефонної розмови людиною в середньому сприймається близько 20% інформації, у ході особистого спілкування – 80%, а в ході сеансу відеозв’язку – 60%. Іншими словами, якщо до спілкування по звуковому (аудіальному) каналу додається візуальна невербальна мова (жести, міміка тощо), то у співрозмовників підвищується ефективність сприйняття інформації [3].Ці висновки були вдало використані компаніями зв’язку, які поряд з аудіальним каналом зв’язку почали забезпечувати і відеозв’язок. Вже у другій половині ХХ століття були запропоновані системи такої електронної взаємодії двох осіб у режимі реального часу.Аналіз актуальних досліджень. Велику частину наявних на сьогоднішній день систем відеоконференцій можна розбити на персональні, групові та студійні [1].Персональні відеоконференції – системи, що підтримують діалог двох чи більше учасників. Для проведення конференції необхідний комп’ютер із мультимедійними можливостями і канал зв’язку (наприклад, локальна мережа). Підключення до сеансу відеоконференції тут можна порівняти зі звичайним телефонним дзвінком. У процесі спілкування користувач має можливість бачити як свого співрозмовника, так і власне зображення, яке передається іншим учасникам.Групові відеоконференції забезпечують одночасний зв’язок між групами учасників. Вони вимагають використання спеціального оснащення і наявності спеціальних каналів зв’язку. При цьому можна одночасно обмінюватись і переглядати документи, відображення яких у персональних відеоконференціях є неможливим.Студійні відеоконференції – системи більш високого класу, що поєднують одного виступаючого з великою аудиторією. Вони вимагають високошвидкісних ліній зв’язку, високоякісного телеобладнання і чіткої регламентації сеансів.Західні дослідження показують, що найбільш бурхливо розвиваються групові і персональні відеоконференції, оскільки системи саме такого рівня призначені для вирішення завдань суспільства у різних сферах. Зокрема, серед них [2]:структури влади: практика селекторних нарад давно і міцно затвердилася в свідомості керівників всіх рівнів; відеоконференції значно розширюють можливості спілкування начальників і підлеглих, напрацювання і ухвалення спільних рішень, затвердження документів тощо;бізнес-структури: співробітники компаній значну частину свого робочого часу проводять у відрядженнях і переговорах, тому відеоконференції здатні істотно знизити витрати, пов’язані з оплатою відряджень і з вимушеним відривом від виробництва на час переїзду до місця ділової зустрічі; якщо необхідно розглянути кандидатури іногородніх претендентів на вакантні посади, співбесіду можна провести з використанням відеоконференції, що значно скоротить матеріальні витрати обох сторін;телемедицина: відеозв’язок між лікарками і пацієнтами дозволяє зменшити витрати, необхідні для постановки діагнозу та лікування жителів віддалених регіонів; при цьому істотно спрощується проведення наукових конференцій, консиліумів, демонстрацій новітнього обладнання; з’являється можливість дистанційного навчання новітнім технологіям в області практичної медицини і діагностики місцевих фахівців, а також тиражування досвіду провідних медичних центрів;торгівля і реклама: відеоконференції дозволяють демонструвати переваги нової продукції, різних видів товарів і послуг тощо.Серед сфер впровадження відеоконференцзв’язку не стоїть осторонь і освітня галузь. Оскільки системи відеоконференцій забезпечують можливості:особистого спілкування без витрат на переїзди;своєчасного обміну необхідною інформацією;спільної роботи над якою-небудь задачею віддалених один від одного учасників цього процесу (вони можуть знаходитися на різних поверхах одного будинку або навіть у різних точках земної кулі);то використання такого зв’язку є виправданим. Викладачі, користуючись відеоконференцзв’язком, можуть працювати одночасно з декількома аудиторіями слухачів, розташованими в різних точках земної кулі. При цьому встановлені камери надають можливість інтерактивного спілкування (слухачі можуть ставити запитання в режимі реального часу, є можливість приймати заліки та іспити через відеоконференцзв’язок тощо).Мета статті. Провести стислий аналіз програмного забезпечення, що надає можливість здійснити відеоконференцзв’язок.Виклад основного матеріалу. Завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій використання відеоконференцзв’язку стало можливим як в процесі навчання і підвищення кваліфікації фахівців, так і в реальній практиці наукового і професійного спілкування. Тому для ефективних публічних виступів при захисті власних проектів, участі у конференціях, в тому числі, відеоконференціях, під час навчання студентів необхідно розвивати у них нові соціально-психологічні, інформаційно-комунікаційні і науково-аналітичні компетенції. Досвід показує, що такі компетенції можуть бути сформовані лише в результаті практичної діяльності – безпосередньої участі у таких заходах, тому у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка на базі кафедри інформатики було вирішено провести студентську відеокноференцію «Використання інформаційних технологій в навчальному поцесі» в рамках захисту власних курсових проектів студентами 4–5 курсів. Основною метою проведення такої конференції було набуття практичного досвіду як викладачами, так і студентами в організації відеоконференцзв’язку та отримання таких фахових компетенцій, як психологічні, інформаційні та аналітичні компетенції.Організація такого заходу вимагала попередньої підготовки: потрібно було визначитися з технічною підтримкою проведення конференції та її змістовим наповненням.Якість змістового наповнення забезпечувалася тематикою курсових робіт та відповідним ставленням студентів до власних курсових проектів.Технічна сторона вимагала певного аналізу наявного програмного забезпечення, що забезпечує відеозв’язок.Як показав аналіз, сьогодні існує достатня кількість програм для VoIP-зв’язку (Voice over IP). Серед них Skype, Sight Speed Business, ooVoo, Google Talk [4–7] тощо, а також ті, які постачаються з програмним забезпеченням виробниками web-камер. Ми зупинилися на двох з них – загальновідомій програмі Skype та програмі ooVoo [4–6].Як було з’ясовано, програму Skype спочатку було розроблено для аудіозв’язку, але в процесі розвитку інформаційних технологій програму було вдосконалено: система стала забезпечувати відеозв’язок, але без підключення сторонніх модулів інших виробників – вона і досі залишається двосторонньою.Компанія ooVoo розробила сервіс з більш широким спектром послуг, а саме: проведення web-конференцій, зустрічей on-line або презентацій через Інтернет у режимі реального часу.Однією з позитивних характеристик програми ooVoo (перед програмою Skype) є те, що ooVoo позиціонує себе як сервіс для проведення відеоконференцій, а це є зв’язок другого покоління (VoIP2), який дозволяє не використовувати комп’ютер користувача в якості проміжного вузла, як це здійснюється у програмі Skype. До того ж програма ooVoo використовує власну інфраструктуру для керування відеодзвінками.Ще одним плюсом ooVoo є більш широка карта відеоналаштувань, ніж у Skype – ви можете виставити кількість кадрів в секунду від 5 до 30 fps (Frames Per Second), змінити роздільну здатність та один з трьох рівнів якості передачі відео.Серед спільних характеристик цих програм можна виділити:відеодзвінок у реальному часі;миттєву передачу текстових повідомлень;передачу файлів;роботу на платформах PC, Mac OS, Linux.Програма ooVoo в свою чергу має додаткові характеристики, які відсутні у Skype:зберігання та перегляд матеріалів тривалістю до 1000 хвилин;відеоконференція з 6-ма співрозмовниками в режимі реального часу *;відео HD-якості *;запис відео дзвінків *;можливість посилати відеоповідомлення (тривалість до 5 хвилин), якщо співрозмовник знаходиться off-line, і, навіть, якщо не є клієнтом ooVoo (в цьому випадку посилання на повідомлення надходить на E-mail адресу одержувача, переглянути яке можна за допомогою «браузера»).У більшості випадків інтерфейси програм схожі, зручні та інтуїтивно зрозумілі, але інтерфейс ooVoo надає можливість показу відеокартинок у 3D просторі, що створює ефект віртуальної кімнати переговорів.До недоліків програми ooVoo слід віднести платні послуги (відмічені вище зірочкою *), але якщо висока якість зв’язку доступна і у безкоштовній версії, і при цьому вам не потрібний конференцзв’язок на 6 осіб, тоді цим недоліком можна знехтувати.У загальному випадку обидва ресурси дають змогу без особливих зусиль провести відеоконференцію, тому вибір програми можна залишити за користувачами, технічними можливостями комп’ютерів співрозмовників та шириною самого Інтернет каналу.Для реалізації відеоконференцзв’язку нами було використано комп’ютер із звуковою картою, мікрофон, Web-камеру і проектор та програмне забезпечення ooVoo, через яке було налагоджено зв’язок з аудиторіями.Побудова виступів була заздалегідь регламентована, тому наперед були підготовлені презентації та відповідне програмне забезпечення. Сама конференція пройшла згідно побудованого сценарію.Висновки.Використання програми ooVoo є можливим і доцільним для налагодження відеоконференцзв’язку.Проведення відеоконференції в педагогічному університеті є важливим заходом як для викладача, що його організовує, так і для студента, що є його безпосереднім учасником, оскільки він надає можливість:набути досвіду відеоспілкування каналами VoIP-зв’язку;навчитися студентам налагоджувати такі канали зв’язку;зберегти власний виступ для подальшого аналізу власної поведінки під час виступу (своїх рухів, висловів тощо), тобто глянути на себе збоку.

Обґрунтовано припущення щодо зумовленості громадянської і національної самоідентифікації метафорами, які обирає молодь, характеризуючи різні аспекти взаємодії з державою, владою, спільнотою тощо. Показано, що типові метафоричні практики не просто відображають реальні комунікативні процеси, а й активно спрямовують їхній розвиток, відіграють важливу роль не лише в конструюванні картини світу особистості, а й у позиціюванні щодо окремих її систем, зокрема таких, як “людина – держава”, “людина – спільнота”, “людина – нація”. Представлено результати емпіричного дослідження метафоричних моделей громадянської і національної самоідентифікації молоді. За результатами факторного аналізу встановлено, що самоідентифікування студентської молоді вибудовується з метафори, базовим смислом якої є уявлення про цінність держави. Більше ніж половина респондентів вибудовують ідентичність з моделі обміну (“держава цінна для людей тоді, коли захищає їхні інтереси”), кожен п’ятий – з моделі беззаперечної цінності держави, третя за чисельністю група респондентів прагне ідентифікуватися заради впевненості і стабільності, і найменшою виявилася частка тих, хто вважає, що держава не може бути цінною. Показано, що самоідентифікування респондентів, які послуговуються різними метафоричними моделями, відповідає логіці засадничої метафори, що підтверджується результатами аналізу метафоричних смислів факторів. Встановлено, що переважна більшість метафоричних моделей громадянської та національної самоідентифікації молоді відповідає дискурсивному рівню, тобто метафоричні смисли обмежуються констатацією і не зумовлюють жодної активності. Концептуальні метафори вищого рівня (онтологічні), які структурують внутрішній світ і поведінку особистості, представлені в моделі епізодично і переважно зумовлюють національне самоідентифікування. Загалом рівень концептуалізації метафоричних практик національної самоідентифікації молоді вищий, ніж рівень практик громадянської самоідентифікації.

Сучасний розвиток українського суспільства характеризується двома важливими тенденціями, що гармонійно доповнюють одна одну. Так, з одного боку, в останні роки відбувається подальше зміцнення української державності й національної ідентичності, посилюється значущість сталих національних традицій та звичаїв, а з іншого — спостерігається активна інтеграція України в європейське та світове співтовариство, що передбачає залучення української спільноти до загальнолюдських цінностей, правових та моральних норм демократичної держави. Слід акцентувати, що наявна суспільно-політична ситуація в Україні зумовила підвищення вимог до результатів морально-духовного виховання студентів вищої школи. Це пов’язано з нагальною потребою формування в майбутніх фахівців позитивного мислення, високої духовної культури, умінь конструктивної взаємодії з людьми, які можуть значною мірою відрізнятися за особистісними переконаннями, культурними традиціями, релігійним віросповіданням тощо, унаслідок чого постає необхідність переосмислення ролі вищої школи у здійсненні морально-духовного виховання студентської молоді.

Успішність випускника закладу загальної середньої освіти (ЗЗСО), закладу вищої освіти (ЗВО) залежить від його здатності до комунікації. «Заберіть у мене все, чим я володію, але залиште мені мою мову, і скоро я знайду все, що мав», — цей афоризм Даніеля Уебстера, американського політика ХІХ століття, не втратив своєї актуальності в нашому цифровому ХХІ столітті. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), розширив способи й засоби комунікації. Публічні особи й пересічні громадяни для доведення власної думки вдаються до відеобатлів, поширюють меми в мережі Інтернет, висловлюють свою позицію стосовно події (культурної, політичної, соціальної) через малюнок, фото, плакат на сторінці у Facebook, Instagram чи Twitter. Будь-яка інтернет-публікація (відео, текст, графіка) може спричинити спонтанну дискусію, учасники якої нерідко Argumentum ad Hominem (спростовують аргумент, посилаючись на характер, мотив віртуального співрозмовника), із метою отримання перемоги над опонентом намагаються принизити його, уживають образливі вирази, ненормативну лексику. На жаль, у реальному житті ми також можемо стати свідками невдалого завершення комунікації (взаємообрази, бійки). Про це повідомляють заголовки газет і журналів, телевізійні новини, інтернет-публікації. Тому формування, а відтак розвиток інтелектуальної комунікації є одним із нагальних питань, яке має вирішувати освітянська спільнота. Розв’язанню цього важливого завдання можуть сприяти суспільно-гуманітарні науки, що мають потужний розвивальний і виховний потенціал. Роль суспільних і гуманітарних наук у становленні особистості, формуванні й розвитку в неї важливих життєвих компетенцій розглядали такі зарубіжні науковці, як: Н. Анстед, Е. Гібсон, М. Епштейн, К. Райфф, С. Стюарт, Е. Уотсон, Н. Фрай, С. Фуллер, Е. Хазелкорн, Дж. Харфем

Сучасне людство зустрічає низку складних викликів, таких як поширеність (особливо серед молоді) депресій, суїцидів, наркоманії, злочинності та інших негативних соціальних явищ, які безпосередньо детерміновані відсутністю належної системи цінностей у сучасної людини та суспільства. Для української наукової спільноти важливим є вивчення зарубіжного досвіду дослідження цінностей, оскільки це питання (як і перелічені виклики сучасній цивілізації) носить глобальний характер і мусить вирішуватися у світовій науковій інтеграції. У даній статті проаналізовано особливості й тенденції розвитку зарубіжних досліджень ціннісної проблематики в освітньому контексті. Визначено сутнісну структуру поняття «цінності», яка, зокрема, містить: принципи або якості, що виражають кардинальні чесноти, які роблять людину гідною уваги і поваги; переконання про те, що є важливим у житті та котрі контролюють поведінку людей; духовні, ідеальні, вічні категорії, які відображають вищі цілі, ідеали, до яких прагнуть люди; джерело позитивних емоцій та натхнення до етичних дій; критерії індивідуальних та колективних оцінок дій та переконань інших людей; індикатор совісті й характеру людини, що формується шляхом самоосвіти й самовдосконалення; структуровані мотиви особистості. Охарактеризовано такі тенденції розвитку ціннісної проблематики, як: розширення відповідальності за формування моральних цінностей на основні суспільні інститути (школа, церква, неурядові організації), розвиток різних форм соціальної активності / доброчинності як вияв прикладного характеру цінностей у контексті сучасної зарубіжної науки та практики. Дослідницькі результати вчених спонукають до подальшого аналізу сприйняття моральних цінностей студентською молоддю задля визначення ключових сфер самовдосконалення молодої людини.