Статті в журналах з теми "Структура і зміст фізичної підготовленості"

В сучасних ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою існує протиріччя між наявними високими вимогами до рівня підготовленості учнів та фактично відсутністю у програмі з фізичної культури належних механізмів, засобів, методів, які б повною мірою сприяли належному підвищенню рівня їхньої підготовленості. Мета дослідження. Підвищити рівень фізичної підготовленості учнів ліцеїв із посиленою військово- фізичною підготовкою з використанням засобів боротьби. Результати. Ключові положення наукової новизни отриманих результатів полягають у тому, що уперше обґрунтовано ефективність застосування засобів боротьби у фізичному вихованні учнів ліцеїв з посиленою військово- фізичною підготовкою, що сприяє достовірно більш вираженому зростанню показників фізичного розвитку, функціональних та психофізіологічних можливостей і фізичної підготовленості учнів; обґрунтовано структуру та зміст програм з фізичної культури із використанням засобів боротьби різного методичного змісту, що поєднують у собі загальноприйняті засоби розвитку фізичних якостей (70% від загального часу на уроки фізичної культури) та засоби спортивної боротьби (30% від загального часу на уроки фізичної культури). Перша програма мала акцент на розвитку силових і швидкісно-силових якостей і методі суворо регламентованої вправи, другу спрямовано на розвиток координаційних здібностей і методи ігрової та змагальної вправи. Аналіз сумарних середніх змін засвідчив, що порівняно більш ефективною упродовж проведеного педагогічного експерименту була запропонована експериментальна програма з фізичної культури. Загальне сумарне зростання усереднених даних груп показників, використовуваних у дослідженні учнів експериментальної групи, становило 94,0%, а в учасників контрольної групи – 53,3%. Висновки. Застосування засобів боротьби на практиці підготовки учнів ліцеїв із посиленою військово- фізичною підготовкою в межах занять фізичною культурою дозволяє якісно підвищити рівень їхньої фізичної підготовленості, в тому числі і провідні фізичні якості майбутнього захисника Вітчизни (силові, швидкісно-силові, координаційні якості та витривалість).

Сьогодні футбол розвивається в напрямі високої рухливості спортсменів, миттєвих тактико-технічних дій, подальшої інтенсифікації спортивної підготовки, що виявляється в збільшенні швидкості гри та забезпечує ефективний результат. З огляду на це одним із актуальних питань є зміст, структура і методика фізичної підготовки юних футболістів. Інноваційний підхід до проблеми вдосконалення фізичної підготовленості спортсменів вимагає врахування таких факторів, як вік, кваліфікація, період підготовки. Ці фактори мають істотний вплив на рівень фізичної працездатності. Загальна фізична підготовка юних футболістів є базовою, вона завжди передує спеціальній. Мета роботи – довести ефективність впливу розробленої методики вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів на загальнопідготовчому етапі підготовчого періоду. Об’єкт дослідження – навчально-тренувальний процес юних футболістів. Предмет дослідження – показники фізичної підготовленості юних футболістів. Суб’єкт дослідження – хлопчики 7–8 років. Були використані такі методи дослідження: аналіз та узагальнення літературних джерел за темою дослідження, педагогічне дослідження, педагогічний експеримент, тестування рівня фізичної підготовленості, тестування рівня спеціальної фізичної підготовленості, методи математичної статистики. Результати дослідження. Обґрунтовано інноваційний підхід до методики вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів для вирішення навчально-тренувальних завдань. Підтверджено ефективність впливу плану підготовки на вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів. У процесі педагогічного експерименту засвідчено ефективність використовуваних засобів, методів і організаційних форм. Практичне значення полягало в розробці і впровадженні методики вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів. Висновки. Позитивні зрушення за показниками фізичної підготовленості відбивають вікові особливості розвитку дітей, а також вплив цілеспрямованої педагогічної дії, про що свідчать більш виражені зміни у хлопців експериментальної групи порівняно зі контрольною. У контрольній групі прикінцеві результати деяких показників достовірно відрізнялися від вихідних даних. Однак темпи приросту в експериментальній групі були значно вищими, ніж у контрольній.

Анотація. У статті науково обґрунтовано, розроблено та перевірено ефективність фітнес-програми для дітей старшого дошкільного віку з елементами спортивних танців, спрямованої на підвищення показників їх фізичного стану. Мета. Розробити структуру і зміст фітнес-програми, спрямованої на підвищення показників фізичного стану дітей старшого дошкільного віку. Методи. Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду, документальних матеріалів; педагогічні; антропометричні; фізіологічні методи дослідження; методи математичної статистики. Результати. Дослідження проводили на базі клубу спортивного танцю «Супаданс». У дослідженні брали участь 45 дітей старшого дошкільного віку. Програма містила кілька блоків (хореографічний, коригувальний, ігровий, танцювальний та змагальний), спрямованих на покращення постави дітей, підвищення їхньої фізичної підготовленості, формування мотивації до регулярних занять руховою активністю, дотримання рекомендацій з ведення здорового способу життя, естетичне виховання. Програма містила такі структурні компоненти: використання базових та допоміжних фігур спортивного танцю; застосування засобів і методів оздоровчого фітнесу, доступних для старших дошкільнят, для підвищення ефективності навчання танцювальних рухів; критерії результативності. На кожному етапі програми було застосовано адекватні методи лікарсько-педагогічного контролю, які дозволили здійснювати моніторинг показників фізичного стану та в разі потреби – вносити корективи. Ефективність запропонованої програми доведено за результатами перетворювального педагогічного експерименту за показниками фізичного стану дітей старшого дошкільного віку. Ключові слова: дитячий фітнес, діти 5–6 років, програма, блочний принцип, контроль.

Упродовж останніх років науковим співтовариством накопичено значний досвід, який дозволяє здійснювати спортивну підготовку юних спортсменів з урахуванням особливостей розвитку організму в період росту. Сучасні тренди процесу підготовки спортивного резерву свідчать про необхідність розширення завдань на етапі початкової підготовки, який вирішував би не тільки завдання щодо підвищення фізичної підготовленості й набуття рухових вмінь та навичок, а й корекції порушень просторової організації тіла юних боксерів, підвищення мотивації до занять обраного виду спорту. Матеріал і методи. Учасники дослідження. У ході експерименту було залучено 60 боксерів віком від 10 до 12 років ДЮСШ (м. Київ). Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використано такі методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури й документальних матеріалів, антропометрія, педагогічне тестування. Для визначення порушень постави обстежуваних боксерів проводили візуальний «скринінг». Педагогічний експеримент. Результати, отримані в процесі дослідження, було оброблено з використанням методів математичної статистики. Авторська технологія спирається на принципи проектування і інтеграції педагогічних технологій в тренувальному процесі, дидактичні та спеціальні функції управління технологією, складається з адаптаційно-підготовчого, основного, контрольно-оціночного етапів, модулів теорії та корекційно-профілактичних блоків (корекційного, динамічна постава, вертикальна стійкість, профілактичного, рухливі ігри та естафети, стретчинг), а також критерії ефективності.

Зважаючи на чіткі пріоритети, покладені в основу процесу фізичного виховання студентської молоді, обов’язковим є опанування ними системи прикладних умінь та навичок. Мета дослідження – установити зміни індексів фізичного розвитку студентів закладів вищої освіти за підсумками реалізації програм занять на різних індивідуально-мотиваційних рівнях системи навчання плавання. Матеріал і методи. Учасники дослідження. До дослідження було залучено студентів (юнаки та дівчата) 18–20 років, що навчалися в Херсонському державному університеті впродовж 2020– 2021 навчального року. Контингент студентів такий: 1 експериментальна група – n = 28 юнаків та 23 дівчини; 2 експериментальна група – n = 25 юнаків та 26 дівчат; 3 експериментальна група – n = 21 юнаків та 23 дівчини; 4 експериментальна група – n = 23 юнака та 21 дівчина; контрольна група – n = 32 юнаки та 29 дівчат. Результати. Для різних індивідуально-мотиваційних рівнів системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти є різна структура функціональної підготовленості юнаків та дівчат, що визначається їхнім попереднім руховим досвідом, безпосередніми показниками фізичного розвитку, за наявності об’єднавчого чинника – рівня володіння руховими уміннями із плавання. Ефективність застосування програм занять на різних індивідуально-мотиваційних рівнях системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти визначається статистично вірогідними змінами внутрішньогрупових показників як серед юнаків, так і серед дівчат за показниками швидкісного, швидкісно- силового та силового індексів (1,00−9,43%, р ≤ 0,05–0,01). Результати на внутрішньогруповому рівні довели здебільшого статистично вірогідні переваги юнаків та дівчат четвертого індивідуально-мотиваційного рівня над іншими групами в кінці дослідження. Висновки. Виявлена ефективність програм занять за показниками індексів фізичної підготовленості в межах системи навчання плавання студентів у фізичному вихованні закладів вищої освіти здебільшого не стільки пов’язана зі специфікою використаних засобів, скільки є результатом систематичних та цілеспрямованих впливів на функціональний та фізичних стан студентів, що покладено в основу змісту розвивальних впливів та базових завдань фізичного виховання у виші, зокрема й реалізації системи навчання плавання.

Анотація. Аналіз практичного досвіду навчально-тренувальної роботи в карате, наукове обґрунтування результатів досліджень у сфері фізичної культури та спорту, результати експертного оцінювання дозволили розробити навчальну програму з позашкільної освіти фізкультурно-спортивного напряму «Карате – тренуємося разом», побудовану на основі інклюзивного підходу. Для визначення ефективності впровадження інклюзивного підходу до побудови навчально-тренувального процесу спортсменів з інвалідністю в карате проведено тестування, що включало два етапи (порівняльно-послідовний експеримент першого та другого порядків). Для оцінювання рівня технічної підготовленості спортсменів з інвалідністю було використано змагальні вправи з ката. Мета. Обґрунтувати структуру і зміст організаційно-методичного забезпечення навчально-тренувального процесу (технічної підготовленості) спортсменів з інвалідністю в карате. Методи. Аналіз і узагальнення спеціальної науково-методичної літератури, документальних матеріалів та матеріалів мережі Інтернет; педагогічне спостереження; вимірювання; методи математичної статистики. Результати. По завершенні експериментального дослідження, у спортсменів з інвалідністю було виявлено достовірні відмінності за всіма досліджуваними параметрами технічної підготовленості. Показники тесту технічної підготовленості, а саме виконання ката хейан-шодан покращились на 4,2 %. Організація та проведення навчально-тренувальних занять є ефективними за умови правильно підібраних організаційно-методичних рекомендацій до реалізації навчально-тренувального процесу. Ключові слова: карате, ката, спортсмени з інвалідністю, технічна підготовленість, навчально-тренувальний процес, організаційно-методичне забезпечення.

Ідея дослідження полягає у розгляді сукупності взаємопов’язаних концептів, а саме, теоретичного, врахування якого сприяє реалізації Концепції. При цьому, теоретичний концепт передбачав: визначення комплексу дефініцій, з’ясування яких уможливлює: розуміння сутності фізичного виховання особового складу підпорядкованого підрозділу; обґрунтування педагогічних умов, що забезпечують формування готовності майбутніх офіцерів Державної прикордонної служби України до здійснення означеного виду професійної діяльності; конкретизацію організації фізичного виховання, змісту його форм, особливостей щорічних динаміки і взаємозв’язків між приростом фізичних якостей, а також структури вияву і зміни показників фізичної підготовленості майбутніх офіцерів Державної прикордонної служби України, які наприкінці навчання в спеціалізованому закладі вищої освіти відзначалися високим і нижчими від високого рівнями готовності до фізичного виховання особового складу. Разом із тим, сутність складової розробленої автором моделі полягала у визначенні поточної та підсумкової результативності майбутніх офіцерів у формуванні готовності до фізичного виховання особового складу за теоретичною підготовленістю. Поточна результативність визначалась під час вихідного, етапного та оперативного контролю за визначеними показниками, відповідно на початку навчального року, після серії занять певної спрямованості та на кожному занятті. В останньому випадку, оцінювалсь реакція організму на пропоноване фізичне навантаження. Підсумкову результативність визначали наприкінці навчального року, використовували змагальний метод або змагання, передбачені спортивно-масовою роботою. В результаті цього автором апробовано спроєктовану модель підготовки і методику її упровадження під час фізичної активності майбутніх офіцерів Державної прикордонної служби України в спеціалізованому закладі вищої освіти та уведено в педагогічний процес експериментальний чинник, що дозволило досягти майбутнім офіцерам значно вищого результату за теоретичною підготовленістю та у формуванні мотивації внутрішнього типу до фізичної підготовки персоналу, ніж застосування традиційного підходу до організації і реалізації змісту навчальної дисципліни «Фізичне виховання».

У статті представлений узагальнений аналіз досвіду забезпечення фізичної підготовки майбутніх офіцерів прикордонної служби у Національній академії Державної прикордонної служби України. Проаналізовано зміст (продуманий освітній процес, в якому є і виховання, і навчання, і водночас удосконалення фізичної підготовленості курсантів-прикордонників, а також їх професійно-функціональної готовності до здійснення професійної діяльності), мету (досягнення фізичного вдосконалення, оволодіння знаннями та сформування умінь та навичок щодо системи рухів у певному виді спорту, досягненні оптимальних спортивних результатів) та завдання (розроблення нових шляхів та прийомів організації освітньої діяльності у НАДПСУ щодо формування розвитку фізичної підготовленості майбутніх офіцерів прикордонної служби) фізичної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників. Визначено проблеми такої підготовки з урахуванням сучасних викликів та вимог: реалізація національної безпекової стратегії, захист прав та свобод громадян, забезпечення демократизації у сфері безпеки та оборони тощо. Визначено ті завдання, які необхідно вирішити задля підвищення рівня фізичної підготовленості майбутніх офіцерів-прикордонників: вплив на зміцнення їх здоров’я, на удосконалення професійної прикладної підготовленості курсантів-прикордонників, оволодіння навичками самостійного використання засобів фізичної культури та спорту у професійній діяльності та повсякденному житті. Сформульовано висновки та напрями подальших наукових досліджень (аналіз досвіду реалізації фізичної підготовки фахівців сектору безпеки та оборони провідних країн світу, вивчення стандартів НАТО що дотичні до людських ресурсів з метою забезпечення державного євроінтеграційного курсу та ін.).

Актуальність. Порушення постави є одним із чинників, який негативно впливає на функціональні можливості організму, а також сприяє виникненню деяких хронічних захворювань. Розповсюдженість порушень постави у студентів зумовлена складністю організації роботи, відсутністю оптимальних методик фізичного виховання у закладах вищої освіти та низькою мотивацією молоді до занять фізичною культурою. Мета дослідження: дослідити факторну структуру функціональної підготовленості студентів-юнаків з порушенням постави. Матеріали та методи дослідження. Обстежено 108 юнаків віком від 17 до 21 року з порушенням постави. При проведенні факторного аналізу використовувалась закрита модель методу головних компонентів. Ротацію референтних осей здійснено за допомогою Веримакс-критерію. Результати дослідження та їх обговорення. У студентів з порушенням постави показники фізичної та функціональної підготовленості виявилися вірогідно гіршими, ніж у студентів з нормальною поставою. Результати факторизації показників підготовленості юнаків з порушенням та без порушення постави вказують на високий кореляційний зв’язком між фізичною та функціональною підготовленістю. У студентів з порушенням постави вправи повинні спрямовуватись на розвиток витривалості – близько 35 %; вправи для вдосконалення анаеробних можливостей – близько 27 %. Зважаючи на досить високу дисперсію (11 %) від загальної вибірки силової статичної витривалості м’язів, які підтримують поставу, необхідно включати в програму навантажень вправи для підвищення тонусу постуральних м’язів; вправи для розвитку силової статичної витривалості м’язів спини та сідничних м’язів мають складати близько 23 %. Висновки. Порушення постави є досить поширеною патологією, яка зустрічається у студентів вищих навчальних закладів і негативно впливає на їх фізичну та функціональну підготовленість. Отримані результати факторного аналізу дозволяють розробити програму занять з фізичного виховання, які матимуть безпосередній вплив на показники фізичної працездатності, максимального споживання кисню та анаеробних можливостей організму для забезпечення ефективності процесу занять фізичними вправами. Перспективи подальших досліджень. Планується дослідження факторної структури фізичної та функціональної підготовленості студентів з різними типами постави.

Мета – розкрити сучасні методи диференційованого розвитку фізичних здібностей, виявити особливості змін фізичної підготовленості юнаків 15–17 років протягом навчального року і на цій основі розробити програму розвитку силових здібностей учнів старшої школи. Методи. У проведених дослідженнях були використані такі методи, як: теоретичний аналіз та узагальнення даних передової педагогічної практики; педагогічний експеримент; педагогічне тестування та педагогічне спостереження; методи математичної статистики. Результати. Встановлено, що зміни показників фізичної підготовленості юнаків характеризувалися статистично значущими взаємозв’язками. Так, встановлено слабку позитивну залежність покращення максимальної частоти рухів, потужності та координації в балістичних рухах у метанні на дальність від зростання абсолютної м’язової сили учнів. Також інтерпретація коефіцієнтів парної кореляції свідчить, що із покращенням рухливості попереку зростає прояв швидкісних здібностей, координації в циклічних локомоціях, але знижується координація в балістичних рухах з установкою в метанні на дальність провідною рукою. Висновки. На підставі результатів констатуючого експерименту розроблено програму силової підготовки юнаків 15 років, спрямовану на удосконалення їхньої фізичної підготовленості. Розроблена програма передбачає науково обґрунтований зміст та розподіл упродовж навчального року засобів, методів і параметрів фізичних навантажень для таких форм занять: уроків фізичної культури, рухливих пауз, ранкової гігієнічної гімнастики та самостійних занять силовими вправами.

Анотація. У статті розглянуто проблеми удосконалення рівня спеціальної фізичної підготовленості висококваліфікованих більярдистів для підвищення ефективності їхньої змагальної діяльності та досягнення високих спортивних результатів на головних міжнародних змаганнях з пулу. Аналіз сучасних програм підготовки висококваліфікованих більярдистів провідних збірних команд Європи з пулу, в тому числі й України, дозволив визначити, що їхній зміст складається переважно з показників планування тренувального навантаження техніко-тактичної підготовленості без урахування диференційованого підходу до розвитку та удосконалення спеціальних фізичних якостей. Одним зі шляхів вирішення зазначеної проблеми має стати розробка та впровадження у підготовку збірної команди України комплексних програм із урахуванням рівня психологічної, техніко-тактичної та спеціальної фізичної підготовленості гравців. Мета. Підвищення ефективності підготовки більярдистів високої кваліфікації до головних змагань макроциклу шляхом оптимізації рівня спеціальної фізичної підготовленості. Методи. Аналіз і узагальнення науково-методичної літератури; опитування; метод експертних оцінок; спостереження; тестування, педагогічний експеримент; психофізіологічні методи дослідження; методи математичної статистики. Результати. Реалізація розробленої нами програми підготовки спортсменів до головних змагань макроциклу у педагогічному експерименті виявила вірогідне поліпшення інтегральної підготовленості в експериментальній групі більярдистів національної збірної команди з пулу до чемпіонату Європи порівняно з контрольною групою (p < 0,05). Наукове обґрунтування практичної ефективності впровадження у процес підготовки національної збірної команди з більярдного спорту (пул) підтверджено високими результатами виступів висококваліфікованих більярдистів на чемпіонатах Європи з пулу 2016–2019 рр. Ключові слова: більярдний спорт, пул, спеціальна фізична підготовка, інтегральна підготовка, програма підготовки, індивідуальний план.

У роботі розглянуто актуальні проблеми вдосконалення фізичної підготовленості курсантів вищих військових навчальних закладів у період первинної підготовки. Досліджено можливості підвищення ефективності тренувального процесу використанням системи неспеціалізованої високоінтенсивної підготовки кросфіт. Проведений аналіз сучасних наукових і літературних джерел дає підставу стверджувати, що система підготовки кросфіт позитивно впливає на рівень фізичної підготовленості курсантів, підсилює їх мотивацію до фізкультурно-спортивної діяльності, сприяє оволодінню знаннями сучасних підходів до організації фізичної підготовки, навичками й уміннями самостійного тренування та ведення здорового способу життя. Мета статті – розробити програму вдосконалення фізичної підготовленості курсантів вищих військових навчальних закладів у період первинної підготовки із застосуванням засобів кросфіту. Структура експериментальної авторської програми містить мету, завдання програми, засоби, етапи та їх завдання, форми проведення тренувань. Запропоновано методологічний підхід до розробки програми фізичної підготовки курсантів, що поєднує в собі загальноприйняті засоби розвитку фізичних якостей (70 % від загального часу навчального заняття) і засоби кросфіту (30 % від загального часу навчального заняття). Отримані дані можуть бути використані в розробці типових програм із фізичної підготовки курсантів, у викладанні теорії й методики фізичного виховання для курсантів спеціалізованих вищих навчальних закладів освіти, а також військовослужбовців Збройних сил України. Установлено, що система фізичного виховання курсантів, яка склалася в державі, є малоефективною. Вона не забезпечує бойової та прикладної готовності курсантів до професійної діяльності й подальшої служби та потребує постійного вдосконалення. У перспективі передбачено експериментальну перевірку ефективності розробленої програми.

Мета: визначити особливості фізичного розвитку, спеціальної плавальної та технічної підготовленості кваліфікованих ватерполістів, які виконують функцію центральних захисників. Матеріал і методи: аналіз та узагальнення літературних джерел, антропометричні та фізіологічні вимірювання, хронометрування, оцінка спеціальної плавальної, фізичної та технічної підготовленості за допомогою тестів, методи математичної статистики. Контингент досліджуваних склали спортсмени, які мали ігрове амплуа центральних захисників. Рівень їхньої спортивної кваліфікації відповідав званням МСУ та КМСУ з водного поло. Загальна кількість обстежуваних – 10 осіб. Результати: охарактеризовано компоненти структури спеціальної підготовленості кваліфікованих ватерполістів, які виконують функцію центральних захисників, досліджено ступінь взаємозв’язку між показниками рівня фізичного розвитку, спеціальної плавальної та технічної підготовленості гравців захисту, визначено профільні параметри структури спеціальної підготовленості, які обумовлюють ефективні дії центральних захисників у чоловічому водному поло. Висновки: структура спеціальної підготовленості кваліфікованих ватерполістів, які виконують функції центральних захисників має свої особливості. Спортсменам даного ігрового амплуа притаманні значні величини лінійних розмірів кінцівок та їх сегментів, кистьової сили, потужні рухові дії під час гри, швидке подолання відстані з м’ячем, виконання дальніх кидків. У гравців захисту найбільш тісний кореляційний взаємозв’язок існує між показниками технічної та спеціальної плавальної підготовленості. Визначення особливостей структури спеціальної під- готовленості на підставі комплексного аналізу параметрів, що відображають рівень фізичного розвитку, технічної та спеціальної плавальної підготовленості гравців різного амплуа дозволяє ефективно диференціювати тренувальний процес у сучасному водному поло. Ключові слова: водне поло, центральні захисники, структура спеціальної підготовленості, компоненти, взаємозв’язок, модельні характеристики.

Актуальність. Соціальна спрямованість професійної підготовки, особливості розвитку й формування психофізичної готовності правоохоронних органів України в цей час зумовлені, передусім, ускладненням соціально-політичної ситуації в державі та труднощами розвитку українського суспільства. Психофізичні особливості працівників правоохоронних органів України повинні визначати зміст професійно-прикладної фізичної підготовки. Із підвищенням рівня розвитку психофізичних якостей покращується функціональний стан організму й забезпечується його стійкість до впливу несприятливих чинників в екстремальних умовах. Мета роботи – з’ясування ступеня важливості та впливу професійно-прикладної психофізичної підготовки на ефективність роботи військовослужбовців. Матеріали і методи. У роботі використано методи теоретичного аналізу й узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури та інформаційних ресурсів мережі Інтернет; соціологічний метод (анкетування) та методи статистичної обробки даних. У ході дослідження про- ведено опитування 168 фахівців військово-облікових спеціальностей Київського національного університету Національної гвардії України з актуальних питань професійно-прикладної психофізичної підготовки військово- службовців. Результати дослідження та ключові висновки. З’ясовано, що потребує розв’язання проблема встановлення мирного врегулювання воєнного конфлікту на Сході країни, пошуку ефективних засобів, методів і технологій для покращення фізичної підготовленості офіцерів та модернізація озброєння військових. Перспек- тивними напрямами вдосконалення фахової підготовки військовослужбовців є формування психофізичної підготовки та розвиток професійно важливих якостей особового складу Національної гвардії України. 92,3% фахівців відзначили актуальність питання пошуку шляхів удосконалення психофізичних професійно-важливих якостей офіцерів Національної гвардії України. 51,2 % фахівців військової сфери відзначили, що підвищення психофізичної підготовленості в особистісному аспекті матиме позитивний вплив на психічне й соматичне здоров’я офіцерів. У соціальному плані вдосконалення психофізичної підготовленості, на думку 44,6 % фахівців, сприятиме покращенню обороноздатності країни та 42,3 % указали на підвищення іміджу офіцерів.

У статті аналізується суттєва проблема малої рухової активності серед студентської молоді. Наголошено, що рухова активність студентської молоді розглядається як невід'ємна частина життєдіяльності. Зазначено, що структура рухової активності багатогранна і індивідуалізована для кожної окремої людини. Адже зміцнення здоров’я і підвищення рівня фізичної підготовленості та рухової активності - важливі умови забезпечення всебічного та гармонійного розвитку особи, збереження працездатності в навчальному процесі студентської молоді. Значення цих чинників постійно зростає у зв’язку зі змінами в сучасному суспільстві та пов’язані з ними інтенсифікацією праці, комп’ютеризацією навчання і виробництва, які ставлять нові підвищені вимоги до фізичних і психічних якостей людини. Для подолання явища гіпокінезії пропонується більш детальніше розробляти заняття із використанням не лише нових методик, а й не забувати за мотиваційний аспект. Адже будь яке завдання маючи чітку мотивацію вже передбачає позитивний результат.

Аннотація. Практична реалізація прогнозів (поточних, оперативних, етапних) у багаторічному процесі підготовки спортсменів є основою для корекції тренувального процесу та відбору. Прогнозування в спорті трактується як форма конкретизації передбачення перспектив розвитку того чи іншого процесу або явища, характерного для спортивної діяльності. Мета. Обґрунтувати та розробити концептуальну модель прогнозування успішності спортсменів у єдиноборствах на етапах базової підготовки і довести можливість її використання. Методи. Під час розробки моделі використовували структурний підхід (ієрархія, чітка структура), що дозволяє виявити компоненти об’єкта, їх функціональне призначення і системний підхід (система взаємозв’язків та взаємовпливів, залежностей), згідно з яким успішність є системою і розглядати її необхідно в сукупності параметрів, що її характеризують. Аналіз і синтез були головними інструментами вивчення теоретичних аспектів обраної теми. Результати. Розроблена концептуальна модель, що дозволила практично реалізувати прогнозування успішності спортивної діяльності на етапах базової підготовки, представлена системою із трьох взаємопов’язаних компонентів-блоків: інформаційного, організаційнотехнологічного та наукового регулювання, що включають три компоненти – підсистеми аналізу: фізичного розвитку спортсменів; їхніх психофізіологічних особливостей та адаптаційних можливостей і фізичної підготовленості. Ключові характеристики та властивості моделі: інформаційна структура, що забезпечується зворотними зв’язками, респонсивність, сталість та лабільність, масовість, антиентропічність. Ключові слова: прогнозування, спортивна успішність, модель, єдиноборства.

Чехія має давні традиції у створенні національної системи фізичного виховання й спорту, а також оригінальну систему сокольської гімнастики, яка отримала в другій половині ХIХ ст. широку популярність не тільки в європейських країнах, що розміщувалися поблизу Чехії, а й також у Росії, Франції, Великобританії, США та інших державах світу. Завдання дослідження – проаналізувати сучасну систему фізичного виховання школярів у Чехії. Результати дослідження. Система фізичного виховання в чеських школах складається з двох взаємодоповнювальних блоків: навчальний процес із фізичного виховання, який передбачає три уроки щотижня та позакласну спортивно-масову роботу, що проводиться факультативно для всіх бажаючих учнів. Програми з фізичного виховання включають основну гімнастику; спортивні ігри; танцювальні вправи; плавання, лижі, ковзани (взимку), якщо школа має умови для проведення цих занять. Міністерство освіти, молоді і спорту видає базові програми з фізичної культури для учнів усіх типів шкіл. Висновки. У чеських школах, починаючи з 90-х років ХХ ст., широко реалізовуються новаторські концепції: «Школа здоров’я» й «Спорт для всіх». Вони спрямовані на активну боротьбу з негативними явищами в суспільстві (алкоголізмом, наркоманією, тютюнопалінням), а також на роботу зі створення профілактичних заходів проти цивілізаційних захворювань, які стали пандемією за останні 30 років у Європі та інших континентах світу. Державна програма «Спорт для всіх» передбачає поширення занять спортом не лише серед учнів шкіл, але і серед їхніх батьків та інших вікових груп чеського населення, створення масовості в активному відпочинку всього суспільства, а також селекції та підготовці резерву для збірних спортивних команд країни. Сучасна система фізичного виховання школярів у Чеській Республіці спрямована на зміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей і молоді збільшенняя годин на уроки фізичного виховання, поширення масовості занять фізкультурою та спортом у позаурочний час, організації регулярних спортивних занять і змагань за допомогою спортивних клубів, створення в школах спортивних класів для здібних учнів.

Актуальність. Масові дослідження стану здоров’я учнів американських шкіл, які проводились у 80-х роках ХХ ст., показали, що в них значно знизилися показники тренованості серцево-судинної системи. Значна частина учнів старших класів мала зайву масу тіла й ожиріння. Тому зроблено висновки, що основними чинниками, які негативно впливають на стан здоров’я, фізичний розвиток і рухову підготовленість дітей та учнівської молоді, є режим гіподинамії (малої рухової активності в значної частини школярів); другий чинник пов’язаний із незначною кількістю уроків фізичного виховання в деяких школах (один−два рази на тиждень) та невдалою організацією спортивно-масової роботи зі школярами в позаурочний час. Мета дослідження – проаналізувати та узагальнити досвід загальноосвітніх шкіл США щодо організації й змісту рухової активності учнів у позаурочний час. Методи дослідження – аналіз літератури з теорії та методики фізичного виховання, педагогіки й документів, які стосуються реформування шкільної освіти у США, матеріалів науково-практичних конференцій із проблеми фізичного виховання школярів. Результати дослідження. У зв’язку із ситуацією, яка склалася з реалізацією оздоровчих завдань у навчальних закладах США, Президентська рада з фізичної підготовки та спорту розробила рекомендації для керівництва освіти в штатах, директорів шкіл і вчителів фізичної культури. Особливістю фізичного виховання в американських школах є те, що в кожному штаті для шкіл розробляються свої навчальні плани. Тому кількість уроків фізичного виховання в різних типах шкіл та класах може мати свої відмінності. Для проведення позакласної спортивно-масової роботи в школі вчитель складає факультативну програму. Зміст її становлять ті види спорту, які обрані учнями для позакласних спортивних занять. Учитель може також скласти комбіновану програму з фізичної культури, яка поєднує основну та факультативну програми. Учителям фізичної культури рекомендується включати до програми такі види фізичних вправ і спорту, як спортивні ігри, гімнастика та акробатика, танці, водні види спорту, легка атлетика, єдиноборства й обов’язково рекреаційні види спорту, якими людина може займатися протягом усього життя. При цьому враховується спортивна база школи, регіональні, кліматично-географічні умови та інтерес учнів до цих спортивних дисциплін. Висновки. Фізичне виховання є обов’язковою складовою частиною системи шкільної освіти США. Воно реалізується у формі уроків, індивідуальних занять фізкультурою та спортом у позаурочний час (спортивні секції, рекреаційні заняття, змагання та ін.). Програма з фізичної культури в американських школах спрямована на підвищення всебічної фізичної підготовленості учнів, формування в них стійкої мотивації до рухової активності та створення здорового стилю життя, виховання позитивних моральних і вольових якостей.

У даній статті розглядається зміст моделі формування індивідуального стилю професійної діяльності майбутніх учителів фізичної культури у процесі педагогічної практики. Визначено та обґрунтовано педагогічні умови, що безпосередньо впливають на ефективність цього процесу. Спроектовану модель деталізовано складовими методологічно-цільового, організаційно-змістовного і діагностичного блоків, у яких відображено мету освітнього процесу, сформульованих з урахуванням цивілізаційних запитів і соціального замовлення. Методологічно-цільовий блок містить основну ідею, якій підпорядковані всі складові елементи моделі, визначає здатність бачити загальний хід процесу і випереджувально коригувати його хід. Він визначає стратегію реалізації моделі і включає в себе мету, методологічні принципи й універсальні підходи становлення стилю. Організаційно-змістовний блок розкриває компонентний склад індивідуального стилю професійної діяльності; комплекс умов, форм, методів і засобів роботи, що забезпечують результативність реалізації моделі. Також охарактеризовано сукупність зовнішніх і внутрішніх причин, рушійних сил і явищ, окремі риси процесу становлення індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя. Розкрито зміст етапів його формування у майбутніх учителів фізичної культури в процесі педагогічної практики, сконструйовані таким чином, щоб кожний з наступних етапів містив елементи констатації стану стилю. Часові межі кожного етапу окреслені, з одного боку, індивідуально-психологічними властивостями студентів-практикантів, а з іншого, – специфікою конкретних умов життєдіяльності у процесі здобуття фахової освіти. Діагностичний блок спрямований на визначення ефекту від реалізації моделі та порівняння отриманих результатів. Він відображає інтеграцію таких інструментальних систем, як: структура стилю, критерії та рівні його сформованості, дає уявлення про механізм реалізації розробленої моделі через взаємозв'язок діагностичних процедур, визначення етапів становлення стилю і критеріально спрямований уплив організаційно-педагогічних умов на компоненти індивідуального стилю.

Мета. Визначити основні складові та схематичний зміст технологій здоров’яформування в процесі адаптивного фізичного виховання школярів з порушеннями слуху. Матеріали і методи. Аналіз і узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури; моніторинг інформаційних ресурсів мережі Інтернет; соціологічні методи (анкетування); метод викопіювання (огляд та вибір матеріалів з медичних карт); педагогічні методи (педагогічне тестування, педагогічний експеримент); методи математичної статистики.Результати. Вивчення педагогічних основ щодо створення умов для забезпечення фізичного,психічного і соціального благополуччя дітей з вадами слуху дозволило представити основні положення здоров’яформуючих технологій в процесі адаптивного фізичного виховання дітей шкільного віку з порушеннями слуху. Методичну основу даної концепції у межах представленої наукової теми склали розроблені й практично апробовані в процесі адаптивного фізичного виховання дітей з вадами слуху інноваційні засоби здоров’яформування: технологіякорекції показників фізичного стану школярів з вадами слуху засобами туристського багатоборства; технології підвищення рівня фізичної підготовленості дітей старшого шкільного віку з вадами слуху з використанням елементів спортивно-орієнтованого фізичного виховання; технологія корекції стану здоров’я і зниження ризику виникнення екообумовленої патології у дітей з вадами слуху у процесі фізичного виховання.Висновки. У ході проведеного дослідження визначено положення, які повністю співпадають з теоретичними і практичними результатами наукових пошуків провідних фахівців у галузі спеціальної педагогіки, зокрема адаптивного фізичного виховання. Впровадження освітніх технологій здоров’яформування в процес адаптивного фізичного виховання повинно пов’язувати медичні (медико-гігієнічні, корекційні, лікувально-оздоровчі), соціально-педагогічні (фізкультурно-оздоровчі, спортивно-орієнтовані) та екологічні аспекти забезпечення якості життя дітей і молоді з вродженими або набутими вадами.

Актуальність. Однією з першочергових проблем сучасної світової спільноти є формування гармонійної особистості, яка володіє високим рівнем розвитку духовних, інтелектуальних, фізичних здібностей, а також – фізичного здоров’я. Важливе значення в покращенні соматичного здоров’я дитини мають зміст й організація її рухової активності в навчальний і позанавчальний час. Відбувається ефективне впровадження в практику фізич- ного виховання дітей та підлітків інноваційних оздоровчих технологій і нових видів рухової активності. Останнім часом катання на роликових ковзанах як вид рухової активності отримало розповсюдження в нашій країні. Першим дослідженням в Україні, яке стосується обґрунтування й розробки організаційно-методичних засад використання засобів катання на роликових ковзанах у фізкультурно-оздоровчих заняттях з учнями 5–6 класів, є дисертація С. В. Власової (2019). Однак відомо, що застосування інноваційних технологій у практиці шкільного фізичного виховання відбувається досить обмежено. Тому, ураховуючи популярність і доступність цього виду рухової активності, вважаємо доцільною апробацію запропонованих підходів у позаурочних фізкультурно- оздоровчих заняттях з учнями 5-х класів основної школи. Мета роботи – упровадити та експериментально перевірити ефективність програми фізкультурно-оздоровчих занять із пріоритетним використанням засобів катання на роликових ковзанах з учнями 5-х класів закладів середньої освіти. Методи дослідження – аналіз даних науково-методичної літератури: педагогічні методи (спостереження, експерименти, тестування); методи математичної статистики. Результати дослідження. Упровадження програми позаурочних фізкультурно- оздоровчих занять «Роликові ковзани: інноваційний вектор фізичного виховання» дає підставу стверджувати про її ефективність, оскільки проведений розрахунок t-критерію Стьюдента засвідчує значну перевагу хлопців і дівчат експериментальних груп над своїми однолітками в показниках фізичної підготовленості, особливо даних швидкісно-силових здібностей, витривалості, сили м’язів рук, гнучкості й координаційних здібностей. Висновки. Отримані результати свідчать про позитивний вплив інноваційної програми «Роликові ковзани: інноваційний метод у фізичному вихованні» на фізичну підготовленість учнів 10–11 років.

Мета. Розкрити особливості тренувального процесу юних спортсменок 14–15 років з пляжного волейболу у річному макроциклі на етапі спеціалізованої базової підготовки. Методи. Для реалізації мети дослідження використовували: аналіз науково-методичної літератури та планів підготовки юних волейболісток; педагогічне спостереження; оцінку технічної підготовленості; контрольні випробування; педагогічний експеримент; методи математичної статистики. Аналіз системи підготовки та особливості навчально-тренувального процесу з пляжного волейболу в річному макроциклі на етапі спеціалізованої базової підготовки проводився в спортивних школах міста у відповідності до діючих програм. Результати. Система тренувального процесу у пляжному волейболі на етапі спеціалізованої базової підготовки здійснюється на основі двох циклового річного макроциклу. При цьому обсяг тренувальних занять складає 960 годин протягом року (20 годин на тиждень). Відтак, на теоретичну підготовку відведено 30 годин, загальну і спеціальну фізичну – 295, технічну – 324, тактичну – 150, змагальну – 135 і на тестування 26 годин. Двох циклова структура річного макроциклу складається з трьох періодів – підготовчого, змагального та перехідного. Перший цикл охоплює 7 календарних місяців,другий – 5. До структури у відповідності до поставлених завдань увійшли: втягуючий, базові, передзмагальні, змагальні та відновлювальні мезоцикли, втягуючі, ударні, модельні, змагальні та відновлювальні мікроцикли. Висновок. Встановлено, що система підготовки юних волейболісток 14–15 років з пляжного волейболу здійснюється на підставі програм для ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ України. На підставі аналізу навчального плану встановлено, що протягом першого циклу річного макроциклу на загальну фізичну підготовку витрачається 30–35% від загального часу, об’єм технічної підготовки складає 35–40%, а тактичної, ігрової та спеціальної фізичної підготовки – 25–35%. У другому циклі річного макроциклу загальнв фізична підготовка планується в обсязі 20–25% від загального часу, технічна 30–35%, а тактична, ігрова та спеціальна фізична – 40–50%.Ключові слова: пляжний волейбол, юні спортсменки, річний макроцикл підготовки.

На основі теоретичного аналізу літературних джерел і матеріалів спеціалізованих періодичних видань визначено цілі, завдання і методи дослідження, а також механізм дії засобів адаптивної фізичної культури (АФК) на розвиток координаційних здібностей у дітей з дитячим церебральним паралічем (ДЦП). У статті розглядається питання розробки методичного комплексу для розвитку показників координаційних здібностей у дітей з ДЦП на заняттях з гри бочча із застосуванням спеціально спрямованих вправ та адаптованих рухливих і народних українських ігор на влучність. У дослідженні брали участь дівчатка і хлопчики у віці 9–11 років з середньою і важкою формою спастичної диплегії. Визначено координаційні здібності дітей з ДЦП, при цьому виявлено найменш розвинені групи м’язів, що дозволило найбільш ефективно підібрати методику занять. За методикою Т.Є. Казакової оцінено ступень підготовленості дітей з ДЦП до занять бочча. Проаналізовано зміни координаційних здібностей у дітей з ДЦП під впливом спеціально спрямованих вправ з м’ячем, які включалися в зміст адаптованих рухливих і народних українських ігор на влучність. Доведено ефективність застосування спеціально підібраних вправ та ігор на влучність в експериментальній групі. Показники точності метання м’яча покращилися, і ці відмінності є достовірними (р<0,05). Діти значно легше потрапляли в ціль м’ячем, покращилася здатність володіти своїм тілом, діти навчилися грати в команді, з’явилося прагнення до перемоги і до оволодіння новими навичками. Покращилася координація в цілому, діти стали більш стійкими до фізичних навантажень, більш витривалими, значно зросла здатність утримувати рівновагу. Використання ігор на влучність на заняттях бочча сприяло поліпшенню не тільки точності рухів рук і ніг, координації рухів, статичних і динамічних здібностей, а й покращенню психоемоційного стану дітей з ДЦП. Ігровий характер і викликані грою позитивні емоції підсилюють фізіологічні процеси в організмі і покращують роботу всіх органів і систем. Прагнення дітей до досягнення спільної мети сприяє поліпшенню координації рухів, більш точному орієнтуванню в просторі.

Модель методичної системи навчання будь-якого курсу у вищій школі має відображати специфіку діяльності майбутнього фахівця. Спрямованість підготовки майбутніх фахівців інженерного профілю має своє відображення у змісті навчання курсу інформатики, який має бути побудований таким чином, аби студент під час проходження курсу міг розвинути уміння творчо розв’язувати навчальні та реальні задачі професійного характеру науковими методами, використовуючи можливості персонального комп’ютера. Навчальний вплив здійснюється шляхом різнопрофільного добору змісту навчального матеріалу; визначення рівнів вимог до знань та вмінь, пред’явлення їх студентам через відповідні теоретичні завдання (лекції) та практичні вправи (лабораторні, практикуми); вибору таких форм організації навчального процесу, які б стимулювали активність студентів, раціонально поєднували фронтальне, групове та індивідуальне навчання і при цьому визначали б рівень діяльності студентів.Однією з перспективних технологій активізації навчального процесу та творчого розвитку студентів можна назвати технологію Е-портфоліо. Проблемам використання технології портфоліо в навчальному процесі вищих навчальних закладів присвятили свої праці Я. Бельмаз, О. Бояринцева, С. Блинова, І. Возвишаєва, О. Григор’єва, Ю. Зоря, В. Завіна, М. Кадемія, О. Насирова, Т. Ніфонтова, Т. Новікова, О. Свєт та ін. Проте проблема використання технології електронного портфоліо, зокрема під час професійної підготовки майбутніх інженерів, залишається актуальною та не вивченою у вітчизняній педагогічній науці.Враховуючи актуальність проблеми, метою статті є розгляд методичних засад технології Е-портфоліо та її реалізації в професійній підготовці інженерних фахівців.Аналіз науково-педагогічної літератури та електронних ресурсів стверджує, що єдиного розуміння поняття «електронне портфоліо» ще не існує. В публікаціях та матеріалах мережі Інтернет можна зустріти такі терміни пов’язані з електронним портфоліо як: «digital portfolio», «electronic portfolio», «e-portfolio», «web-portfolio», «web based portfolio», «eFolio» [1; 2]. Ми спробували проаналізувати різноманітні підходи до визначень сутності поняття «електронне портфоліо» та уточнити його [3].Таким чином, нами була виведена формула, яка допомагає зрозуміти зміст поняття Е-портфоліо: Е-портфоліо = Електронне портфоліо + Веб-портфоліо.Метою ведення портфоліо є: систематизація досвіду; чітке визначення напрямів розвитку студента, що полегшує самоосвіту або консультування з боку науково-педагогічних працівників; об’єктивніша оцінка рівня сформованості професійних умінь; допомога в написанні курсових та дипломних робіт, студентських наукових досліджень.До принципів запропонованої технології належать [3]: самооцінка результатів (проміжних, кінцевих) – вміння приймати самостійні рішення в процесі пізнання, прогнозувати наслідки цих рішень, проводити відповідну корекцію; здатність до комунікації (участь у дискусії, вміння аргументувати свою позицію, докладно, грамотно, лаконічно пояснювати матеріал іншим); систематичність та регулярність самомоніторингу; структуризація матеріалів портфоліо, логічність та грамотність ведення всіх супроводжуючих матеріалів; культура ведення документації, естетичність оформлення; цілісність, тематична завершеність поданих у портфоліо матеріалів; наочність, обґрунтованість презентації портфоліо студентом.Використання технології Е-портфоліо під час професійної підготовки майбутніх інженерів допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:• підтримувати високу навчальну мотивацію студентів;• заохочувати активність і самостійність студентів, розширювати можливості навчання й самонавчання;• розвивати навички рефлексивної й оцінної (самооцінної) діяльності студентів;• формувати вміння вчитися — ставити цілі, планувати й організовувати власну навчальну діяльність [4].Варто зазначити, що порівняно зі звичайним паперовим портфоліо, Е-портфоліо має значні переваги, до яких слід віднести [5]:– мобільність і гнучкість (у разі електронного оформлення легко вносити зміни до структури і змісту матеріалів);– широкі можливості для оформлення портфоліо;– розширює можливості для вибору засобів роботи з текстовою та числовою інформацією (це можуть бути текстові документи, електронні таблиці, діаграми тощо);– може бути мультимедійним, тобто до складу Е-портфоліо входять анімація, аудіо- і відеокліпи, що знайдені студентом в мережі Інтернет або створені самостійно;– Е-портфоліо окремих студентів можуть бути легко об’єднані в групи, студенти можуть обмінюватися створеними порт фоліо або окремими матеріалами;– у складі Е-портфоліо можуть бути презентовані матеріали з Інтернету, що представляють альтернативні точки зору.Окреслимо основні функції Е-портфоліо, застосовуючи пропозиції Т. Г. Новикової [6]: діагностична – фіксує зміни і зростання за певний період часу; цільова – підтримує навчальні цілі; змістова – розкриває весь спектр виконуваних робіт та інтересів; розвивальна – забезпечує неперервність розвитку у процесі всього навчання; мотиваційна – заохочує студентів до підвищення результатів; рейтингова – показує діапазон навичок і вмінь студента.Е-портфоліо – сучасна освітня технологія, в основі якої використовується метод автентичного оцінювання результатів освітньої та професійної діяльності. Автентичне оцінювання – це вид оцінювання, який застосовується, перш за все, у практико-орієнтованій діяльності і передбачає оцінювання сформованості вмінь та навичок особистості в умовах поміщення її у ситуацію, максимально наближену до вимог реального життя – повсякденного чи професійного.Л. В. Шелехова вважає, що технологія роботи з портфоліо передбачає такі етапи [7]:1. Мотивація: кожен студент повинен усвідомлювати, що портфоліо: 1) виконує накопичувальну і модельну функції, відображаючи динаміку розвитку студента і результатів його самореалізації; 2) допомагає студенту проводити рефлексію власної навчальної роботи та встановити зв’язки між попередніми і новими знаннями; 3) є критерієм підготовленості до здійснення майбутньої професійної діяльності; 4) служить предметом обговорення і чинником самооцінки (оцінкою) результатів роботи студента на заліку або підсумковому занятті.2. Визначення виду портфоліо.3. Терміни здачі і час роботи над портфоліо: на заняттях, під час самостійної роботи, під час домашньої підготовки.4. Розділи та рубрики. Кількість розділів і рубрик (а також їх тематика) може бути різним і визначається в кожному окремому випадку. Зміст рубрики визначається її назвою, об’єм – призначенням матеріалу, який у неї включається; структура та оформлення – індивідуальними особливостями студента. Усередині розділів можуть бути виділені рубрики, які допомагають систематизувати матеріал, і формують структуру розділу. Рубрики можуть бути обов’язковими і необов’язковими.5. Критерії оцінювання: обговорюються і визначаються спільно зі студентами. Механізм оцінки портфоліо може бути реалізований таким чином: а) оцінюється тільки процес і характер роботи над портфоліо; б) оцінюються за заданими критеріями тільки окремі частини портфоліо (наприклад, обов’язкові рубрики); в) оцінюються всі рубрики, загальна оцінка виводиться як середнє арифметичне; г) оцінюється остаточний варіант портфоліо; оцінюється не тільки сам портфоліо, але й якість його презентації; д) портфоліо не оцінюється, а студент вибирає окремі частини для презентації на підсумковому занятті, що є допуском до заліку або іспиту. Як критерії можна розглядати: а) наявність обов’язко­вих рубрик та висновків; б) використання дослідницьких методів; в) креативний характер портфоліо; г) наявність особистісного компонента; д) якість оформлення; е) аналіз корисності портфоліо для самого студента, ж) наявність рефлексії власної діяльності (самооцінка роботи над портфоліо).Аналіз існуючих у літературі поглядів на структуру студентських портфоліо доводить, що в мінімізованому варіанті Е-портфоліо повинно містити такі пункти: професійно складене резюме, що відповідає сучасним вимогам, і автобіографію; список засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із нею галузей знань, враховуючи додаткову спеціалізацію, тренінги, спеціалізовані семінари й майстер-класи провідних викладачів; список позанавчальних заходів і посад, де на практиці застосовуються навички лідерства (наприклад, староста групи, керівник наукової студентської групи тощо); опис кар’єрного потенціалу й готовності до кар’єри в межах надбання навичок і досвіду; рекомендації провідних викладачів, керівників курсових проектів, дипломних робіт, виробничих практик.Портфоліо може складатися з інваріантної частини (комплекту документів, розробленого викладачем) й варіативної частини (комплекту документів, розробленого самостійно студентом й узгодженого з експертною групою). Інваріантна частина портфоліо містить такі документи: домашні роботи; результати поточних письмових робіт, підсумкових контрольних робіт, тестів; результати групової роботи: опис навчально-дослідницького завдання, у розв’язанні якого брав участь студент, чернетки, схеми; обов’язкові індивідуальні роботи; блок-схеми, таблиці; коментарі з кожного виду роботи; рефлексія своєї діяльності; заповнені студентом анкети; оцінка експертів [8]. Варіативна частина портфоліо може бути одним документом, запропонованим студентом самостійно або дібраним ним із такого переліку документів: питання, що виникають під час роботи; формулювання й обґрунтування цілей майбутнього навчання; робота над помилками; індивідуальний проект.Висновок. Аналіз науково-методичної літератури та електронних ресурсів мережі Інтернет свідчить, що створення Е-портфоліо майбутніми фахівцями інженерних спеціальностей дозволяє: відобразити ступінь творчої активності студента під час вивчення різноманітних тем, розділів або дисциплін; простежити індивідуальний прогрес студента, що відбувався під час навчання; підтримувати і стимулювати навчальну мотивацію студента; заохочувати активність і самостійність; розширювати можливості навчання й самоосвіти; розвивати навички рефлексивної діяльності й здатність до антиципації; здійснювати інтеграцію кількісної та якісної оцінок; переносити акцент з оцінки на самооцінку; формувати вміння вчитися; активізувати пізнавальну, інформаційно-пошукову та дослідницьку діяльність.