Статті в журналах з теми "Структура відповідальності"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Структура відповідальності.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Структура відповідальності".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Kamyshnykova, Evelina. "СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНОЮ СОЦІАЛЬНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(20) (2019): 61–71. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-61-71.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розробленню організаційного забезпечення стратегічного управління корпоративною соціальною відповідальністю з урахуванням рефлексивного підходу до управління відносинами зі стейкхолдерами. Розглянуто наявні теоретичні підходи до визначення сутності поняття «організаційне забезпечення» та запропоновано комплексний структурно-ресурсний підхід до характеристики цієї категорії. Досліджено варіанти формування організаційних структур щодо впровадження стратегічних соціально відповідальних рішень у практику діяльності підприємств. Запропоновано модель організаційно-управлінської структури для реалізації стратегічного управління корпоративною соціальною відповідальністю, яка передбачає введення на функціональному рівні нового підрозділу – департаменту з корпоративної соціальної відповідальності у складі трьох відділів: проєктно-аналітичного, рефлексивного управління та комунікаційного.
2
Коломоєць, Т. "Структура адміністративної відповідальності: сучасний доктринальний погляд". Підприємництво, господарство і право, № 4 (2002): 65–66.
Знайти повний текст джерела
3
Бакумов, О. С. "СТРУКТУРА ІНСТИТУТУ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ". South Ukrainian Law Journal 2, № 4 (2019): 9–15. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2019.4.2.2.
Повний текст джерела
4
Pylypyshyn, O. I., та L. G. Grebenyuk. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ: ФЕНОМЕН, ЗМІСТ, СТРУКТУРА". Медсестринство, № 4 (10 березня 2021): 16–19. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2020.4.11866.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено практичні шляхи формування соціальної відповідальності студентів медичного коледжу на основі активізації їхньої навчально-пізнавальної діяльності. Проаналізовано можливості використання інноваційних технологій у процесі формування соціальної відповідальності майбутніх медичних сестер.
5
Ярема, Оксана. "СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ КОНКУРЕНЦІЇ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 356–60. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню структури адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту конкуренції. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері захисту конкуренції це вид адміністративної відповідальності, застосовуваний судовими або несудовими органами при встановленні складу адміністративного правопорушення в формі монополістичної діяльності або недобросовісної конкуренції і безпосередньо або побічно заподіює шкоду правам і законним інтересам конкурента, споживачам і конкуренції, що знаходить вираз у застосуванні адміністративних покарань. Проаналізовано підстави застосування адміністративної відповідальності у сфері захисту конкуренції. Визначено мету адміністративної відповідальності у сфері захисту конкуренції. Розкрито підстави адміністративної відповідальності у зазначеній сфері. Охарактеризовано об’єктивні і суб’єктивні ознаки даних правопорушень. Встановлено, що об’єктом даного правопорушення є суспільні відносини, які складаються у сфері економічних відносин і покликані забезпечувати свободу здійснення підприємницької діяльності в умовах добросовісної конкуренції на ринку. Визначено, що об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішній прояв протиправного діяння, до ознак якого відносять суспільно-небезпечний наслідок і причинний зв’язок. Суб’єкт даного правопорушення спеціальний. Досліджено суб’єктивну сторону адміністративних правопорушень у сфері захисту конкуренції, що характеризує ставлення суб’єкта правопорушення до вчинюваного ним діяння, у даному виді правопорушення форма вини (умисел чи необережність) не впливає на юридичну відповідальність. Встановлено, що мета адміністративної відповідальності у сфері захисту економічної конкуренції полягає в попередженні негативних проявів у сфері господарювання.
6
Харченко, Н. П. "СТРУКТУРА ПРАВОВОГО РЕЖИМУ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 24–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентується на тому, що питання структури правового режиму є важливим елементом комплексного та системного пізнання правового режиму як загальнотеоретичної конструкції. Адже характеристика будь-якого правового режиму розкривається винятково через окреслення особливостей тих чи інших його елементів. Саме від вибору конкретних складових правового режиму здійснюються різні упорядковуючи впливи на конкретні суспільні відносини. Розглянуто структуру правового режиму, окреслено наукові пози-ції щодо виокремлення елементів правового режиму, особливості застосування цієї категорії у вітчизняному законодавстві, а також надано авторське бачення структури правового режиму. Дослідження вітчизняних нормативно-правових актів, які визначають окремі види правових режимів, уможливило дійти висновку про правову неунормованість структурних елементів правового режиму. Висновується, що структура правового режиму доволі поверхнево окреслюється в загальнотеоретичних доктринальних працях. Натомість бачення цієї проблематики в галузевих наукових розробках у цій сфері є доволі плюралістичним. Констатовано, що основу будь-якого правового режиму складають нормативно-правові акти, які встановлюють особливий порядок діяльності у тих або інших сферах, що проявляється через мету та завдання встановлення правового режиму, особливості правового статусу уповноважених державних органів, що спеціально створені або наділені повноваженнями формувати та підтримувати відповідний режим або органів місцевого самоврядування; регламентацію поведінки суб’єктів права та їх взаємовідносин; систему контролю та відповідальності у разі порушення відповідного правового режиму та спеціальні організаційні, технічні, матеріально-фінансові засоби забезпечення відпо-відного правового режиму.
7
ГРИЦЕНКО, Лариса, Ірина КРИЦЬКА та Андрій ЦИНА. "ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧНІВ У ТРУДОВОМУ НАВЧАННІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 146–54. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-146-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання створення універсальної наукової та дієвої системи формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Мета дослідження – на основі цілісного наукового аналізу розкрити сутність, зміст, структуру та концептуальні засади формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Проаналізовано зміст ключових понять дослідження «формування», «відповідальність», «громадянськість», «громадянська відповідальність» як провідних складових феномена «формування громадянської відповідальності». Під останнім розуміється тривалий період онтогенезу, зумовлений інтегративними вимогами й особливостями вияву на оптимальному рівні таких складників життєдіяльності особистості: суспільно-активна життєва позиція; самостійність, наполегливість, самоаналіз, самоконтроль та самоорганізація у суспільних відносинах; виконання громадянських норм і цінностей; чесність, совість, обов’язок; готовність відповідати за власні вчинки; привласнення норм і принципів суспільної моралі; національна і планетарна свідомість. Науково обґрунтовано концептуальні підходи до формування громадянської відповідальності учнів 5-9 класів на засадах їхньої ефективності для пояснення та прогнозування шляхів формування її складових: концепція виховання в соціально значущих видах діяльності А. Макаренка; концепція морально-духовної ціннісної спрямованості виховання громадянськості особистості В. Сухомлинського; психодинамічна теорія особистості З. Фрейда; гуманістичний напрям у теорії особистості А. Маслоу; поведінкова теорія особистості Дж. Уотсона та Б. Скіннера; діяльнісна теорія особистості О. Леонтьєва, А. Брушлинского. Наукова новизна пропонованого концептуального підходу до формування в учнів громадянської відповідальності полягає у поясненні та прогнозуванні цього процесу шляхом визначення та інтеграції цінних принципів і підходів у перевірених практикою і часом структурних концепціях розвитку особистості. Практичне значення дослідження визначається можливістю розробки, за обґрунтованими концептуальними засадами, та впровадженням у практику освітньої діяльності загальноосвітніх навчальних закладів системи методів формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Результати дослідження можуть бути використані при укладанні освітніх програм, навчально-методичної літератури з трудового навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Ключові слова: громадянська відповідальність, формування, концепція, розвиток особистості, трудове навчання.
8
Mysula, Yu I. "СТРУКТУРА КОПІНГ-ПОВЕДІНКИ У ХВОРИХ ІЗ ПЕРВИННИМ ЕПІЗОДОМ БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЗЛАДУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (5 травня 2020): 136–42. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.10725.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема біполярного афективного розладу (БАР) є однією з найактуальніших у сучасній психіатрії.
Мета – дослідити особливості копінг-поведінки хворих із первинним епізодом біполярного афективного розладу з урахуванням гендерного фактора і клінічного варіанту дебюту БАР.
Матеріал і методи. Проаналізовано особливості копінг-поведінки у 153 хворих із первинним епізодом БАР з використанням опитувальника «Способи долаючої поведінки» S. Folkman і R. Lazarus в адаптації Т. Л. Крюкової.
Результати. Встановлено, що при депресивному варіанті первинного епізоду переважають стратегії втечі-уникнення – у 26,5 % всіх хворих, у 25,2 % чоловіків, у 27,3 % жінок; прийняття відповідальності – 17,5 %, 15,2 %, 18,9 %; пошуку соціальної підтримки – 17,5 %, 16,3 %, 18,3 %; менше значення мають самоконтроль – 13,0 %, 14,4 %, 12,1 %; дистанціювання – 8,3 %, 8,0 %, 8,5 %; планування вирішення проблеми – 7,7 %, 9,1 %, 6,9 %; конфронтаційний копінг – 6,5 %, 8,5 %, 5,3 % і позитивна переоцінка – 2,9 %, 3,3 %, 2,7 %. При маніакальному варіанті домінують конфронтаційний копінг – 26,6 %, 28,4 %, 23,1 %; рідше дистанціювання – 17,8 %, 21,0 %, 11,9 %; втеча-уникнення – 15,6 %, 13,8 %, 19,0 %; позитивна переоцінка – 15,3 %, 15,7 %, 14,5 %; планування вирішення проблеми – 9,1 %, 9,0 %, 9,2 %; самоконтролю – 7,3 %, 6,0 %, 9,8 %; пошуку соціальної підтримки – 6,6 %, 4,9 %, 9,9 % і прийняття відповідальності – 1,7 %, 1,2 %, 2,6 %. При змішаному варіанті переважають дистанціювання – 20,9 %, 19,2 %, 22,9 %; втеча-уникнення – 18,8 %, 17,2 %, 20,7 %; конфронтаційний копінг – 18,1 %, 24,4 %, 11,0 %; менше значення мають пошук соціальної підтримки – 14,8 %, 10,1 %, 20,0 %; самоконтроль – 9,4 %, 8,1 %, 10,9 %; прийняття відповідальності – 6,0 %, 6,8 %, 5,1 %; позитивна переоцінка – 6,2 %, 7,1 %, 5,1 % і планування вирішення проблеми – 5,8 %, 7,1 %, 4,3 %.
Висновки. Хворим із первинним епізодом БАР притаманні гендерні особливості копінг-поведінки, що полягають у переважанні в чоловіків конфронтаційного копінгу, самоконтролю, планування вирішення проблеми і позитивної переоцінки, а у жінок – дистанціювання, пошуку соціальної підтримки, прийняття відповідальності і втечі-уникнення. Вирішальне значення для копінг-поведінки має клінічний варіант первинного епізоду, при цьому депресивний варіант асоційований зі стратегіями втечі-уникнення, прийняття відповідальності і пошуку соціальної підтримки; маніакальний – зі стратегіями конфронтаційного копінгу, дистанціювання та втечі-уникнення, а при змішаному варіанті вибір копінг-стратегії визначається актуальним психічним станом.
9
Фатенок-Ткачук, А. О., та Р. M. Воронко. "СТРУКТУРА НЕФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ У СИСТЕМІ ЗВІТНОСТІ СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 20–27. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-04.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано доцільність та актуальність формування нефінансової звітності підприєм-ствами у сучасних реаліях національної економіки. Метою статті було виявлення проблематики впроваджен-ня нефінансових звітів у системі звітності підприємства та формування методичних підходів до змісту його структурних елементів. У процесі відбору пріоритетних напрямків соціальної відповідальності використо-вувалися класичні статистичні методи та метод експертних оцінок з метою ідентифікування напрямків соціальної відповідальності, що мають бути висвітлені у нефінансовій звітності. У процесі дослідження міжнародної практики інформування про соціальну відповідальність підприємств було ідентифіковано основні міжнародні стандарти, що можуть бути використані у процесі формування нефінансових звітів. Виділено основні напрямки висвітлення інформації у контексті кожного окремого стандарту. Виокремлено як такі, що максимально можуть бути застосовані для національних реалій, комплексний звіт (метод Лондонської групи порівняльного аналізу London Benchmarking Group) та стандартизований звіт GRI. Актуалізовано основні про-блеми вітчизняних нефінансових звітів через відсутність єдиної методології та структури на прикладі Звіту про управління. Наведено синонімічний ряд трактування сутності нефінансової звітності. Виокремлено, си-стематизовано та запропоновано структуру основних статей нефінансової звітності за такими напрямками соціальної відповідальності, як: персонал, безпека праці, охорона здоров’я та мотивування та розвитку, фор-мування сприятливого психологічного клімату як всередині колективу, так і за його межами (з контрагента-ми), якість та безпечність продукції перед покупцями та замовниками (у розрізі окремих бізнес-процесів підприємства – постачання, виробництво, збут продукції), екологічна безпека всього процесу виробництва. Доведено, що джерелами інформації мають бути звіти з праці, управлінська звітність, результати відповідних спостережень. Нефінансова звітність підприємства формуватиме позитивний імідж у межах національного ринку та підвищить інвестиційну привабливість за його межами.
10
Bazeliuk, Oleksandr. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.81-87.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено спробу проаналізувати процес «цифровізації» вітчизняної освітньої практики, а також використання інформаційних технологій у закладах професійної освіти. Сучасний соціально-культурний феномен «цифрова культура» обумовлений передусім. необхідністю існування особистості у просторі інформаційних технологій та комп’ютерних засобів. У таких умовах здатність опановувати інформацію, орієнтуватися серед великих її обсягів стає невід’ємною рисою фахівця у будь-якій сфері, у тому числі й педагогів професійної освіти.
Перехід до цифрової епохи відзначається значними змінами не лише у структурі соціальних взаємин, але й на рівні кожної окремої особистості (аж до фізіологічної адаптації). Таким чином, надзвичайно важливо правильно розуміти зміст і структуру цифрової культури у контексті професійної освіти. Важливо зазначити, що наукових джерелах, поняття «цифрова культура» стає синонімом таких понять, як «електронна культура», «кіберкультура», «аудіовізуальна культура», «інформаційна культура», «мультимедійна культура» тощо.
У даній статті представлено авторське бачення змісту та структури цифрової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, а також охарактеризовано її структурні компоненти. Автором запропоновано розуміти цифрову культуру педагогічного працівника закладу професійної освіти, як динамічну єдність аксіологічно-правового, інформаційно- технологічного, комунікативно-етичного, пізнавально-інтелектуального та особистісно- творчого компонентів, що характеризує специфічні якості його особистості та здатність до ефективної і продуктивної взаємодії з суб’єктами й об’єктами цифрового середовища, спрямовані на їх пізнання та творче перетворення. Автор доходить висновку про те, що цифрова культура є сферою творчого застосування і реалізації здібностей педагогічного працівника закладу професійної освіти, яка передбачає наявність індивідуальної свободи, незалежності суджень, ініціативності та відповідальності за власні дії. Особистість, впливаючи на інших, створює й перетворює себе, визначає свій власний розвиток, реалізуючи себе в цифровій педагогічній діяльності.
11
Гейко, Євгенія, та Наталія Завацька. "Соціальна адаптованість дитини у структурі цілісності її особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T2 (2019): 234–42. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-234-242.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено спробу теоретико-аналітичного висвітлення специфіки адаптованості дітей у структурі цілісності особистості. На підґрунті системного підходу визначається полісистемна структура цілісності особистості дитини. Показано, що у концепції цілісності особистості, як системи поняття взаємодії поширюється на особистість, світ і активність. Згідно з вказаною концепцією, цілісний світ постає у вигляді полісистеми і підкорюється принципу подвійності якісної визначеності: особистість і світ взаємодіють як системи і підсистеми одна одної. Важливим є те, що декілька форм активності надають взаємодіям особистості і світу характер активнісної поліфонії. Наголошується, що цілісний світ зорганізується в полісистему через взаємодію особистості і її світу у двох позиціях: незалежних систем і підсистем одна одної. Полісистемні взаємодії особистості і її світу розподіляються за різними складовими. Взаємодії локалізуються в поле складової особистості і в поле складової світу. Позиція (система чи підсистема), локалізація (у складовій особистості і світу) і взаємодія (з урахуванням позиції і локалізації) – ключові параметри цілісного світу. Вони надають йому розмаїтості, різнопорядковості, релятивності. Цілісність особистості дитини – це єдність світоглядних орієнтацій, яка проявляється в автономності особистості, її відповідальності за свої дії, рефлексивності, відкритості, здатності до саморозвитку й самореалізації. Протилежним поняттю “цілісна особистість” є “фрагментарна особистість” – особистість, структурні компоненти якої входять у конфлікт один із одним і не являють собою цілісної картини світу. Застосувавши принцип системності до висвітлення психологічної природи цілісності особистості розглядаються компоненти структури цілісності у взаємозв'язку й взаємозалежності, визначається специфіка об'єкта і предмета дослідження, які, у свою чергу, впливають на зміст, власне, цілісності особистості.
12
Білий, О. "Вина суб'єктів господарювання як умова відповідальності за безпеку продукції". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 175–81. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.961.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті приділяється увага вині як умові господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Здійснено науковий пошук змісту концепту «вина» в сфері безпеки продукції. Серед низки наявних у науковому обігу тлумачень поняття «вина» виявлено, що в його основі перебуває удавана воля суб'єк- та господарювання, а не механічно складене волевиявлення працівників, з яких формується трудовий колектив і саме цей фактор є ключовим для виокремлення у товаро-продовольчій сфері. Розглянуто оціночне розуміння поняття «вина» в межах поведінкової та психологічної концепцій а також згруповані в юридичній літературі доктринальні погляди щодо вини суб'єкта господарювання як умови відповідальності. Надана юридична характеристика вини у сфері безпеки продукції шля- хом виявлення структури, змісту, форми, сутності, ступеню та обсягу. Роз’яснено, що структура вини проявляється через дії, мотив та волевиявлення суб'єкта господарювання. Встановлено, що домінуючим моментом змісту вини є вольовий. Формою вини є випадок коли товаровиробник (оператор ринку) має вчиняти протиправне діяння в сфері товаровиробництва свідомо та з власної волі. Загострена увага на психо-емоційному стані працівника під час процесу товаровиробництва як складника сутності вини як умови господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Встановлено, що в сфері безпеки продукції ступінь вини формують належні умови праці суб’єктів господарювання, факт дотримання чи недотримання санітарно-гігієнічних норм, рівень заробітної плати. З’ясовано, що вина супроводжується непрямим умислом, а ціною помилки при виробництві продукції є життя і здоров’я споживача. Розглянуто принцип презумпції вини у сфері безпеки продукції. Наостанок відмічено, що «умови» є частиною більш широкого поняття «підстави» і тому їх не можна ототожнювати.
13
ЗАЛОЖ, Віктор, Андрій МАЛЬЦЕВ та Олексій ГЛУЗДАНЬ. "НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ АПАРАТ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ РІВНІВ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 82, № 1 (2 лютого 2021): 59–86. http://dx.doi.org/10.32453/3.v82i1.531.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті теоретичні основи проектування організаційної структури управління Державної прикордонної служби України та запропоновано науково-методичний апарат обґрунтування оптимізації рівнів управління.
Організаційна структура управління є ключовою категорією, яка тісно пов'язана з місією Державної прикордонної служби України, її функціями та завданнями, управлінською діяльністю керівників всіх рівнів управління і розподілом між ними повноважень. Подальша оптимізація організаційної структури управління, зокрема, перехід до трирівневої системи управління потребує вироблення стратегічного бачення та наукового обґрунтування цього процесу.
Організаційна структура управління прикордонного відомства має ряд структурних характеристик таких, як комплексність, формалізація і співвідношення централізації і децентралізації, які суттєво впливають на побудову ієрархії управління. На визначення кількості рівнів управління відомства істотно впливають і низка чинників, а саме: його розмір та різноманітність здійснюваних прикордонним відомством видів діяльності; масштаб керованості; технологія виконання завдань; організаційна культура; зовнішнє середовище та чинники національної культури; людський і економічні чинники.
Основними індикаторами оптимальної організаційної структури управління будуть виступати: чітко сформовані цілі, функції та завдання; швидка передача інформації та ефективний зворотний зв’язок; мінімальна кількість рівнів управління; оптимальний масштаб керованості, раціонального поєднання централізації і децентралізації; чітке розмежування функцій, повноважень та відповідальності; раціональний розподіл прийняття управлінських рішень між рівнями управління; економічність; динамічність і гнучкість; стабільність.
В якості науково-методичного апарату обґрунтування необхідної кількості рівнів управління обрано організаційне моделювання, що дозволяє для кожної ланки управління розподілити повноваження і відповідальність які, у свою чергу, є базою для побудови й оцінки різних варіантів організаційної структури. Використання пропонованого науково-методичного апарату дозволяє при єдності наукових принципів і методів формування організаційної структури найбільш цілеспрямовано та гнучко побудувати процедуру оптимізації кількості рівнів управління, щоб досягти максимальної відповідності конкретним вимогам.
14
Kupchyn, A. V., та V. V. Sotnyk. "Критичні технології в оборонній сфері. Новий погляд". Озброєння та військова техніка 22, № 2 (16 червня 2019): 35–41. http://dx.doi.org/10.34169/2414-0651.2019.2(22).35-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Основну увагу в цій роботі автори акцентують на вирішення суттєвих проблем у сфері розвитку критичних технологій. В статті наведений порівняльний аналіз структурування критичних технологій України, США, Франції, Німеччини та Росії. Пропонується нова структура поділу критичних технологій на три групи: існуючі, новітні та перспективні, що дає можливість зосередити увагу не тільки на перспективних зразках озброєння, а й на критичних проблемах існуючих. Запропоноване також нове трактування терміну «критичні технології», що дає можливість уніфікації поняття. Описаний інший підхід щодо відповідальності за розвиток критичних технологій.
15
Tuntula, O. S. "Essence and structure of anticriminal responsibility for the new doctrine of a species division of legal responsibility." Scientific Herald of Sivershchyna. Series: Law 2, no. 2 (December 17, 2017): 163–74. http://dx.doi.org/10.32755/sjlaw.2017.02.163.
Повний текст джерела
16
Dvornyk, Maryna. "Психологічне благополуччя особистості під час переходу від війни до миру". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 79–87. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).144.
Повний текст джерелаАнотація:
Завданням дослідження було уточнити поняття психологічного благополуччя в умовах переходу від війни до миру та виокремити його відповідні складники.
Основні методи дослідження – систематичний теоретичний аналіз джерел та узагальнення. Акцентовано увагу на транзитивності соціальних процесів сучасного українського соціуму, перехід від війни до миру представлено як тло для особистих криз, нестабільності, безпорадності, підвищеної тривожності.
Разом із тим транзитивний період розглянуто як час можливостей для розробки нових адаптаційних стратегій та переінтерпретації психологічного благополуччя.
Поняття психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру співвіднесено із класичними теоріями К. Рифф, М. Селігмана, М. Чіксентміхайї та ін., запропоновано його структуру відповідно до новітніх досліджень.
Першим складником психологічного благополуччя визначено позитивні стосунки особистості як рефлексію персонального миру через мир у громаді – здатність акумулювати свій соціальний капітал, організовувати собі соціальну підтримку, долати бар’єри у взаємодії.
Другий елемент – внесок у благополуччя інших як культивація власної відповідальності за спільне благо через ідентифікацію зі значущою групою.
Третій складник – відчуття компетентності та спроможності здійснювати осмислену активність, що виявляється в здатності знаходити адекватні ресурси, творчо адаптуватися, надавати сенсу умовам, які склалися, і віднаходити сили діяти.
Як четвертий складник запропоновано наявність персональних цілей, адже усвідомлення траєкторії персонального руху, розробка плану, послідовності дій дають відчуття стабільності і безпеки.
П’ятий елемент – це самоповага та оптимізм, які допомагають комплексно оцінити персональний досвід і поводитися з урахуванням вимог оптимального та позитивного функціонування.
Представлена структура психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру може бути використана фахівцями для розробки програм соціально-психологічної допомоги населенню як перелік орієнтирів особистісного зростання.
Перспективою дослідження є пошук емпіричного підтвердження точності запропонованої структури для сьогоднішнього українського соціуму.
17
Саннікова, Ольга, та Ганна Ласкава. "Факторна структура особистості асертивних і неасертивних осіб". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 41–60. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-41-60.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладаються результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей осіб, котрі різняться різним рівнем схильності до асертивності. Актуальність дослідження пов’язана із соціальним запитом. Особистість прагне відповідати духу сучасності, яка вимагає бути свобідним, сміливим, соціально активним, здатним усвідомлювати свої реальні можливості й ресурси. Науковий інтерес до означеної проблеми пов'язаний із необхідністю вивчення асертивності як інтегральної властивості особистості, котра сприяє самоствердженню, забезпечує самостійність прийняття рішення, можливість відстоювати свою точку зору, домагатися поставлених цілей, виступати суб'єктом свого життя й діяльності. Практична значимість дослідження визначається необхідністю розкриття тих властивостей особистості, які не тільки аранжують різні прояви асертивності, але й можуть впливати на її активність, підтримуючи ці прояви або блокуючи, гальмуючи їх. Розглянуті дефініції поняття «асертивність», уточненосутність таких понять, як: «асертивнийстан», «асертивнаповедінка», «асертивнаособистість». Асертивність, – це властивість особистості, котра розуміється як системна якість, що презентує позитивне ставлення до себе й до інших; характеризується безпосередністю та спонтанністю поведінки; позитивною самооцінкою, проявами відповідальності за все, що відбувається з особистістю в процесі життєдіяльності; вірі у власний авторитет; здатністю до налагодження тісних і глибоких міжособистісних стосунків тощо. Емпіричне дослідження характеристик асертивних і неасертивних осіб здійснювалось із залученням 16-PF особистісного тест-опитувальника Р. Кеттелла, що спрямований на діагностику широкого спектру властивостей особистості та «Тест-опитувальника компонентів асертивності (ТОКАС)», авторами якого є О. Саннікова, О. Санніков, Н. Подоляк. Вивчалися компоненти асертивності «проміжного», якісного рівня, котрий містить такі показники, як: афективний (Аас), когнітивно-смисловий (Кас), конативний або поведінковий (Пас), контрольно-регулятивний (Рас) і загальний показник асертивності. Кількісний аналіз отриманих даних за допомогою комп'ютерної програми статистичної обробки SPSS 13.0 дозволив встановити значимі додатні й від’ємні зв’язки між показниками асертивності та широким спектром особистісних факторів. Результати якісного аналізу (метод асів і профілів) доводять правомірність припущення про те, що представники групи осіб схильних до асертивності, характеризується властивостями, які відбивають їх асертивну поведінку та підтримують і розвивають цю властивість (емоційна стабільність, сміливість, домінантність,психологічна проникливість, радикалізм, самодостатність тощо). Неасертивні особи відрізняються від асертивних осіб протилежними рисами, котрі гальмують прояви асертивних рис (конформністьтривожністьмрійливість,високий самоконтроль, напруженість,слабкість «Я» тощо). Ключові слова: асертивність, асертивна особистість, фактори особистості, індивідуально-психологічні особливості, між групові відмінності, схильність до асертивності.
18
Polinkevych, Oksana. "АДАПТИВНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ У БІЗНЕС-СТРУКТУРАХ В УМОВАХ COVID-19". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (23 грудня 2020): 173–82. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0216.
Повний текст джерелаАнотація:
В умова Індустрії 4.0 та посилення пандемій виникає необхідність у бізнес-структур до розробки нових підходів щодо ведення бізнесу, які б допомогли їм уникнути негативних проявів тих чи інших процесів. Адаптивний механізм управління змінами у бізнес-структурах містить елементи систем Індустрія 4.0, управління змінами, управління наслідками COVID-19. У статті зазначено, що адаптивний механізм управління є сукупністю інструментів, методів та важелів, які забезпечують адаптацію внутрішнього середовища функціонування бізнес-структур до зовнішніх, які спричинені Індустрією 4.0 та наслідками пандемії COVID-19. Він містить такі основні блоки, як: інструменти, важелі, методи, принципи, парадигму розробки, передумови формування, нормативно-правове забезпечення. В механізм включено три окремих механізми: управління наслідками COVID-19, елементами Індустрія 4.0, елементами змін у бізнес-структурах. Головним елементом, який узгоджує всі ці механізми, що можуть існувати окремо, є адаптивний блок. Адаптивний блок передбачає узгодження впливу таких чинників адаптації бізнес-структур, як: чинники, що залежать від рівня розвитку технологій, пов’язані з виробничим, інвестиційно-інноваційним, ресурсним, кадровим потенціалами, залежать від зовнішнього середовища. Управління змінами має відбуватися з урахуванням факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Причому важливим є визначення адаптивного паритету рівноваги, максимального задоволення інтересів громади, менеджменту, інвесторів та персоналу. Адаптивний механізм має спиратися на принципи соціальної відповідальності, системності, динамічності, комплексності, орієнтуватися на інноваційний шлях розвитку, дотримувати баланс інтересів стейкхолдерів, підтримувати рівновагу між споживанням і відновленням природних ресурсів, розглядати альтернативність варіантів розвитку, дотримуватися паритету між ступенем ризику й очікуваними результатами. Адаптивний механізм управління змінами у бізнес-структурах містить такі загальні елементи, як суб’єкт та об’єкт, джерела змін, процесна складова, ключові структурні елементи. Слід зазаначити, що в структурі більшості механізмів значне значення відводиться стратегічному та антикризовому потенціалам бізнес-структур, які спроможні адаптивно реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовищ.
19
Galtseva, Tatiana. "ДОСЛІДЖЕНННЯ ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ НАВЧАЛЬНОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ ДОРОСЛИХ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 13, № 3 (29 березня 2018): 41–52. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp41-52.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено дослідження навчальної самоефективності різних категорій дорослих. Надане авторське визначення конструкту «навчальна самоефективність дорослого» як феномену самосвідомості, що характеризується суб’єктивним очікуванням успіху у навчальній діяльності, констатує якісні особистісні зміни, що відбуваються у процесі навчання, характеризує людину як суб’єкта власного розвитку, здатного ефективно застосовувати навчальні компетентності, вільно орієнтуватися в освітньому просторі для вирішення професійних та особистісних задач. Визначена структура конструкту.
За допомогою дисперсійного аналізу виявлено, що вік є значущим чинником, який неоднозначно впливає на розвиток показників (компонентів) навчальної самоефективності. З віком спостерігається зростання показників «Ціннісно-смислового відношення до навчальної діяльності (освіти)» , «Відповідальності за навчання та саморозвиток» та зниження показників «Мотиваційно-цільової спрямованості у навчанні», «Впевненості у власній навчальній здатності», «Прогностично-рефлексивної здатності до навчання». У статті надані перспективи подальших досліджень конструкту.
20
Терехова, О. Ю. "ПОНЯТТЯ Й ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОКРУЖНИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 181–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).35.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню поняття й елементів адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні. Розглянуто поняття «правовий статус», зокрема як багатоаспектну категорію, яка дозволяє розкрити особливості суб’єкта правовідносин, а порівняно з правовим статусом інших учасників відносин – виявити наявні недоліки та сформулювати напрямки їх усунення. Розкрито доктринальні підходи до розуміння правового статусу суду. Наголошено на доцільності виділяти базовий, спеціальний і конкретний правовий статус окружних адміністративних судів. Наведено виділені у науковій доктрині ознаки правового статусу адміністративних судів. З метою визначення змісту адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні розглянуто зміст понять «адміністративно-правовий статус суб’єкта адміністративного права», «адміністративно-правовий статус державних і муніципальних органів», «адміністративно-правовий статус органів судової влади», «адміністративно-правовий статус адміністративних судів» і відповідно існуючі підходи до розуміння їх структурних елементів. Виділено класифікацію елементів адміністративно-правового статусу на цільовий, організаційно-структурний, компетенційний блоки, а також на основні та додаткові тощо. З’ясовано відсутність єдності серед науковців у підходах до визначення змісту адміністративно-правового статусу. Розкрито сутність компетенції як прояву адміністративної правосуб’єктності органу влади, організаційної структури – обов’язкової ознаки органу державної влади, юридичної відповідальності та юридичних гарантій віднесення яких до елементів адміністративно-правового статусу є дискусійним. Встановлено, що мета, завдання, функції, компетенція, організаційна структура, юридичні гарантії і юридична відповідальність окружного адміністративного суду в Україні є складниками його адміністративно-правового статусу, що закріплені на законодавчому рівні та в сукупності визначають правове становище зазначеного суду серед суб’єктів адміністративних правовідносин.
21
Тюрін, В. В., О. І. Тимочко, О. І. Колодяжний та І. П. Мажара. "Метод формалізації знань про прогнозовані варіанти формування потоків літаків для заходу на посадку". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 1(46) (17 лютого 2022): 92–98. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2022.46.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведена структура методів формалізації знань про прогнозовані варіанти формування потоків літаків у зоні відповідальності керівника польотів. Вони використовуються в рамках функції − процесу розробки математичної та логічної моделей управління повітряним рухом для вирішення завдань оцінки повітряної обстановки. Метою статті є підвищення оперативності та обґрунтованості прийняття рішень керівником польотів за рахунок удосконалення інформаційного забезпечення. Предмет дослідження: методи прийняття рішень щодо формування потоків літаків для заходу на посадку. Теоретичні дослідження засновані на використанні методів: системного аналізу - при аналізі діяльності осіб групи керівництва польотами для побудови моделі на базі технологій і функціонування системи управління повітряним рухом; факторний аналіз - для комплексного аналізу процесу формування потоків літаків на базі побудованої нечіткої нейромережевої моделі. Дана модель дозволяє моделювати реальні події та процеси, прогнозувати і попереджувати критичні ситуації у повітрі. Тому розроблена модель може бути використана для моніторингу та діагностики управлінських рішень у динаміці розвитку ситуацій на командно-диспетчерських пунктах аеродромів Збройних Сил України.
22
Новицький, А. "ЗНАЧЕННЯ ТА СТРУКТУРА КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕЗАКОННОЇ ПОРУБКИ І КОНТРАБАНДИ ЛІСУ, ВЧИНЕНОЇ ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННОЮ ГРУПОЮ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 282–91. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2294.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у визначенні значення криміналістичної характеристики незаконної порубки і контрабанди лісу, вчиненої організованою злочинною групою, для розвитку криміналістичної науки та діяльності з виявлення та досудового розслідування протиправних діянь; визначенні структурних елементів указаної характеристики з урахуванням особливостей механізму вчинення названої категорії кримінальних правопорушень. У статті підкреслено, що держава приділяє велику увагу охороні лісів України, зокрема шляхом визначення підстав притягнення до кримінальної відповідальності: у ст. 246 КК України визначено склад кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконною порубкою або незаконним перевезенням, зберіганням, збутом лісу, та визначено відповідні види та міри покарання, а в ст. 2011 КК України – переміщенням через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю лісоматеріалів або пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, лісоматеріалів необроблених, а також інших лісоматеріалів, заборонених до вивозу за межі митної території України. Підкреслено, що для оптимізація діяльності з виявлення та розслідування названих кримінальних правопорушень важливо з’ясувати та виокремити закономірності вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 2011 і 246 КК України, організованими злочинними групами, шляхом формування відповідної криміналістичної характеристики. Наголошено, що в криміналістичній характеристиці чітко прослідковується взаємозв’язок теоретичного (наукового) та практичного (прикладного) аспектів, оскільки, будучи продуктом наукової діяльності, теоретичною категорією, криміналістична характеристика кримінальних правопорушень окремого різновиду відіграє орієнтовну роль у визначенні напрямів та комплексу засобів, заходів і прийомів їх розслідування. Визначено змістовне наповнення криміналістичної характеристики незаконної порубки та контрабанди лісу, вчиненої організованою злочинною групою, – обстановку вчинення злочину; способи та сліди злочину; особу злочинця.
23
Шутак, Т. Г. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (22 квітня 2020): 212–17. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).466.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відповідно до положень чинного вітчиз-няного законодавства розкрито структуру й ключо-ві особливості реалізації адміністративно-правового статусу суб’єктів транскордонного співробітництва. Окреслено головні умови та підстави взаємодії тери-торіальних громад з місцевими органами публічної адміністрації у цій сфері. Визначено та охарактери-зовано адміністративно-правовий статус відповідних фізичних і юридичних осіб публічного та приватно-го права, що виражає сукупність прав і юридичних обов’язків у поєднанні з обсягом адміністративної правосуб’єктності та відповідальності. З’ясовано, що територіальні громади є основними ланками місцевого самоврядування, які безпосередньо або опосередковано через відповідні структурні ланки здійснюють управ-ління місцевими справами. До структури адміністра-тивно-правового статусу суб’єктів транскордонного співробітництва входять такі елементи: 1) права і сво-боди людини та громадянина, передбачені основопо-ложними міжнародними актами з прав людини, Кон-ституцією України, іншими нормативними актами адміністративно-правового характеру; 2) юридичні обов’язки, що охоплюють потенційну можливість притягнення винної особи до адміністративної відпо-відальності за невиконання, недотримання або пору-шення закону; 3) комплекс адміністративно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, що забезпечують створення належних умов соціального середовища для ефективної реалізації цих суб’єктив-них прав, здійснення правотворчої та правозастосов-ної діяльності органами публічної влади. Розкрито специфіку адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації, які мають статус суб’єктів транскордонного співробітництва. Цей статус перед-бачає правове положення останніх в системі публіч-ного управління у адміністративно-політичній сфері і визначається шляхом закріплення в адміністратив-ному законодавстві мети створення, завдань, функцій, повноважень, гарантій діяльності та відповідальності. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус ра-йонних і обласних державних адміністрацій включає три блоки структурних елементів, зокрема цільовий блок, структурно-організаційний блок, компетентніс-ний блок.
24
Путятіна, Галина. "Механізми державно-громадського управління соціальною відповідальністю суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (20 травня 2021): 90–95. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.90-95.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Сучасне громадянське суспільство має бути активним, впливовим і розвиненим, оскільки відіграє одну з ключових ролей у розробці і реалізації ефективної державної політики, в тому числі у сфері фізичної культури і спорту. Реальний стан функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту характеризується проблемним полем, а саме, недосконалою визнана система взаємовідносин між державою та іншими суб’єктами сфери, що перешкоджає популяризації фізичної культури і спорту. Дієві механізми управління системою оздоровчо-рекреаційної рухової активності населення дозволять на законодавчому рівні усунути причини виникнення проблем неврегульованості механізму здійснення контролю за кваліфікацією кадрів у фітнес-індустрії, відносин меценатства та інвестицій у сфері фізичної культури і спорту, недостатньої кількості інформаційно-соціальних кампаній, спрямованих на популяризацію здорового способу життя, а також мотиваційних презентацій масового спорту. Мета. Здійснити теоретичне обґрунтування механізмів державно-громадського управління соціальною відповідальністю суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності. Методи. Аналіз наукової літератури та документальних джерел, інформаційних ресурсів мережі Інтернет, передового зарубіжного та вітчизняного досвіду; логічний аналіз; системний аналіз; організаційний аналіз; структурно-функціональний аналіз; теоретичне прогнозування та організаційне моделювання. Результати. Аналіз сучасного стану механізмів взаємодії держави і інститутів громадянського суспільства в Україні свідчить про те, що ці явища ще не набули системного характеру. Незважаючи на певні напрацювання з питань управління на громадських засадах, значні зусилля з боку суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності, державно-громадське управління в Україні недостатньо інституційно сформоване, його функціональна здатність і реальний вплив залишаються ще низькими. В ході дослідження встановлено, що на формування соціальної відповідальності суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності населення в Україні вливають такі чинники: структура економіки; міжнародна практика; недостатньо ефективна система соціального захисту; регуляторний тягар; відсутність інституційної підтримки; наявні порушення норм трудового законодавства.
Ключові слова: влада, самоврядування, фітнес, рекреація, партнерство.
25
Крусян, А. "Конституційні конфлікти: теоретичний аналіз у контексті сучасного українського конституціоналізму". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 9–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2024.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено конституційні конфлікти у контексті теорії та практики сучасного українського конституціоналізму. Наведено фактори, якими обумовлено наявність конфліктних взаємовідносин у системі конституціоналізму. Визначено, що науково-практична парадигма конституційного конфлікту в контексті теорії та практики сучасного конституціоналізму включає загальнотеоретичні основи конституційного конфлікту (поняття, природа, особливості, функції, причини виникнення, структура, наслідки конституційних конфліктів тощо); концепцію управління конституційними конфліктами (попередження (профілактика) конституційних конфліктів, аналіз конституційних конфліктів, вирішення конституційних конфліктів).
Доведено, що за своєю сутністю конституційні конфлікти є порушенням взаємозв'язків та загостренням суперечностей на інсти-туціонально-нормативному рівні системи конституціоналізму, тобто між органами публічної влади; між публічно-владними інститутами та іншими суб'єктами конституційних правовідносин; між фактичною та юридичною конституцією. Профілактика та вирішення цих конфліктів потребують удосконалення функціонального рівня сучасного конституціоналізму (зокрема, системи «стримувань та противаг», інституту конституційної відповідальності, конституційного контролю, конституційного законодавства). За змістом конституційний конфлікт виражається у конфронтації суб'єктів конституційних правовідносин щодо конституційних цінностей, принципів та норм або інших об'єктів конституційних правовідносин, що може бути спричинено деформаціями конституційної правосвідомості або неефективністю конституційного законодавства (нормативної основи сучасного конституціоналізму); обумовлено проявом соціальної активності суб'єктів конституційних правовідносин.
Проаналізовано класифікацію конституційних конфліктів з акцентуванням уваги на характеристиці конституційної кризи. Особлива увага приділена аналізу попередження (профілактики) конституційних конфліктів у системі сучасного українського конституціоналізму.
26
МАРУШЕВА О. А. "КОНТРОЛЬ І МОНІТОРИНГ У БУДІВЕЛЬНІЙ ГАЛУЗІ В АСПЕКТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 84, № 3 (15 січня 2020): 67–77. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.84-3-08.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах демократичного розвитку Української держави існування ефективного законодавчого поля, що регулює комплекс суспільних відносин у галузі будівництва, ще не гарантує ефективного регулювання цих суспільних відносин. У статті обґрунтовано, що однією з найважливіших тенденцій розвитку механізму державного регулювання економіки і, зокрема, будівельної галузі є зниження ролі розпорядчих функцій і, відповідно, посилення ролі державного контролю та впровадження моніторингу, а також вдосконалення підходів моніторингу, орієнтованих на застосування високоефективних систем своєчасного реагування на зміни. Будь-які законодавчі норми повинні мати дієві механізми, що забезпечать їх виконання, інакше вони будуть не більше ніж рекомендацією. Доведено, що спрощення процедур дозвільного характеру, передбачає посилення відповідальності контролюючих органів, а також підвищення якості та результативності перевірок об’єктів будівництва. Відомі непоодинокі випадки, коли руйнування об’єктів будівництва відбувається ще на етапі їх зведення. За інформацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі – ДАБІ) існує ризик грубих порушень містобудівного законодавства вже в процесі ведення будівельних робіт Це свідчить про те, що існує потреба посилення уваги органів державного контролю у сфері будівництва до деяких аспектів діяльності перевірок об’єктів будівництва та будівельної продукції. Доведено, що в умовах сьогодення необхідно підвищити увагу на такі аспекти будівництва як: контроль щодо дотримання технології та організації будівельного виробництва, дотримання проектних рішень, якості робіт, технічного та авторського нагляду на будівельних об’єктах, тощо. Розроблено авторську модель видів контролю у будівництві за такими критеріями: місце у технологічному процесі, період та структура перевірки, засоби контролю, обсяги перевірки, особливості перевірки, спосіб організації.
27
Хадарцев, О. В., та А. В. Моргун. "ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ ПРОЄКТНОГО УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ СТАНДАРТІВ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ". Підприємництво та інновації, № 10 (30 грудня 2019): 100–106. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто теоретико-методичні засади щодо формування структур проєктного управління в межах існуючої організаційної структури управління на основі стандартів управління якістю. Вихідними постулатами формування визначено методичні основи світової практики якісного управління проєктами (PMP, TQM) та стандартів якості (ISO 9000, ISO 14000, ISO 22000). Наведено ключові характеристики даних стандартів та їх взаємозв’язок з ефективністю бізнес-процесів. Визначено важелі та інструменти впливу стандартів управління на підвищення ефективності господарської діяльності підприємства, його проєктної діяльності зокрема. Запропоновано формування проєктної команди для ПрАТ «Фірма «Полтавпиво» шляхом залучення основних виконавців з існуючої організаційної структури управління відповідно до вимог забезпечення управління якістю. У складі заходів також запропоновано створення центрів відповідальності, що у підсумку дасть змогу підприємству забезпечити істотно вищу якість проєктного управління.
28
Новоженіна, Наталія. "ЕКОНОМІКО-ПРАВОВА СПЕЦИФІКА ОПОДАТКУВАННЯ ЯК ОДНА З ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2021): 232–35. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-45.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано економіко-правову специфіку оподаткування як однієї з функцій держави. Зроблено аналіз складових-підсистем структури механізму реалізації функції держави у оподаткуванні. Досліджено економіко-правову взаємодію функцій держави у сфері оподаткування. Класифіковано структуру механізму реалізації функції оподаткування на складові-підсистеми: нормативно-правова база оподаткування як ядро механізму реалізації функції оподаткування; правових і організаційних засобів фіскальної спрямованості; регулятивного впливу; комплексу засобів з вибудовування збалансованого матеріально-фінансового забезпечення центру і регіонів; сприяння реалізації екологічної функції держави; засобів юридичної відповідальності у сфері оподаткування; засобів міжнародної співпраці з питань уніфікації систем оподаткування з країнами Євросоюзу; податкової правової політики держави.
29
Харун, Олег, Віктор Кульчицький, Олег Чиж та Геннадій Ковальов. "АНАЛІЗ ПРОБЛЕМНИХ АСПЕКТІВ ІНЖЕНЕРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАТИВНО-СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИКОРДОННОГО ЗАГОНУ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ВІДБИТТЯ ЗБРОЙНОГО ВТОРГНЕННЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 80, № 2 (23 лютого 2020): 211–26. http://dx.doi.org/10.32453/3.v80i2.200.
Повний текст джерелаАнотація:
Досвід проведення операції об’єднаних сил та антитерористичної операції, особливо на її початковому етапі показав, що структура та організація інженерного забезпечення не дають в повній мірі виконувати обов’язки покладені Законом України «Про Державну прикордонну службу України». Тактика ведення гібридної війни, що застосовується країною-агресором показує, що органи та підрозділи ДПСУ в умовах загострення обстановки повинні бути в готовності до ведення пошуку та знищення ДРГ в умовах прикриття їх дій авіацією та артилерією; охорони та захисту державного кордону в умовах застосування мінно-вибухових загороджень; ведення оборонних оїв; діяти в умовах оточення. Враховуючи зазначене підрозділи ДПСУ повинні бути завжди готові до оборони та дій в умовах повного оточення, що є можливим при всебічному та якісному інженерному обладнанні опорних пунктів прикордонних підрозділів, які за відсутності у них важкого озброєння зможуть протистояти 3-х кратній перевазі противника. Крім того, щоб протистояти броньованій техніці необхідно створювати систему інженерних загороджень, а якісне виконання вимог щодо маскування та підготовки шляхів відходу дає можливість відвести підрозділ у визначений район без втрат. Отже, підсумовуючи розглянуте, відзначимо, що підрозділи органу охорони державного кордону повинні бути в готовності до повної автономії в умовах застосування тактики гібридної війни. Засобами інженерного озброєння підрозділи охорони кордону повинні бути забезпеченні виходячи з тактичного задуму, фізико-географічних умов та інфраструктури ділянки відповідальності кожного підрозділу. Рівень теоретичних знань та практичних навиків з інженерного забезпечення особового складу підрозділів повинен надавати можливість якісно та ефективно використовувати в охороні, захисті та обороні державного кордону засоби інженерного озброєння. В подальших дослідженнях необхідно обґрунтувати вимоги до якісно нових способів фортифікаційного обладнання районів, опорних пунктів, рубежів та позицій органів та підрозділів охорони державного кордону, інженерного обладнання пунктів постійної дислокації, інженерних загороджень на НЗОЗ, ефективного застосування ТЗОК при підготовці та відбитті збройного вторгнення.
30
Залож, Віктор, Андрій Мальцев та Олексій Глуздань. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ПОБУДОВИ ЛАНОК ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, № 2-3 (11 квітня 2022): 58–79. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.837.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті методичні підходи щодо побудови ланок організаційної структури управління Державної прикордонної служби України. У процесі формування організаційної структури управління необхідно керуватись основними правилами: охоплення всіх видів діяльності; здатність оперативно реагувати на ситуації, що змінюються; мінімальне число рівнів і ланок управління; мінімальні витрати часу на прийняття рішень і їх проходження від керівників до виконавців; оптимальне поєднання централізації і децентралізації управління; дотримання оптимальної чисельності керівників, фахівців і виконавців; рівномірність навантажень на кожну ланку і рівень управління. Основними шляхами удосконалення організаційної структури управління є: вибір оптимального типу організаційної структури управління; вибір оптимальної норми керованості; правильна постановка мети та відповідно до цього правильний розподіл функцій(за вдань) між різними рівнями та ланками управління; вироблення оптимального складу та структури органів (підрозділів), зокрема забезпечення й обслуговування управління тощо. Проблема полягає у визначенні та дотриманні принципів створення ланок організаційної структури управління, що формують відповідний рівень управління. Тому у статті запропонований методичний підхід до побудови ланок організаційної структури управління, який враховує основні чинники, що впливають на рішення розглянутої проблеми: діапазон контролю; механізм координації; зміст функцій; централізація і децентралізація управління; обсяг повноважень і відповідальності; гранична кількість особового складу для формування структурних підрозділів. Запропонований підхід є методологічною основою, що враховує комплекс принципів формування організаційних структур управління, і дозволяє цілеспрямовано та гнучко побудувати процедуру оптимізації структури Державної прикордонної служби України з тим, щоб досягти максимальної відповідності конкретним вимогам.
31
Додін, Є. В. "Місце відповідальності за порушення митних правил у структурі юридичної відповідальності". Митна справа, № 3 (87) (2013): 22–30.
Знайти повний текст джерела
32
Гаруст, Ю. В., та В. С. Степановський. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 123–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).24.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей адміністративно-правового статусу Служби безпеки України як суб’єкта забезпечення фінансово-економічної безпеки держави. З’ясовано сутність фінансово-економічної безпеки держави. Встановлено, що пріоритетним натепер є постійне відстеження та усунення факторів, які викликають загрози фінансово-економічній безпеці України, є напрямом діяльності держави та завданням правоохоронних органів. На підставі аналізу нормативно-правової бази визначено, що органи безпеки законодавець відносить до правоохоронних органів, а Служба безпеки України є правоохоронним органом спеціального призначення, який здійснює не лише правоохоронні, але й управлінські функції. Розглянуто підходи до розуміння змісту адміністративно-правового статусу Служби безпеки України. Наголошено на відсутності єдності науковців у визначенні структури адміністративно-правового статусу Служби безпеки України. Запропоновано до елементів адміністративно-правового статусу Служби безпеки України відносити мету, завдання, функції, організаційну структуру, компетенцію і юридичну відповідальність. Розкрито специфіку кожного із вищезазначених елементів. Встановлено, що законодавець не визначає функцій спецслужби у Законі Україні «Про Службу безпеки України». Зазначено, що в структурі Служби безпеки України діє Головне управління контррозвідувального захисту економічних інтересів держави, а здійснення контррозвідки є одним із пріоритетних повноважень Служби безпеки України. Виділено повноваження спецслужби зі здійснення інформаційно-аналітичної роботи, оперативно-розшукових заходів, досудового слідства, збереження державної таємниці, взаємодії з іншими суб’єктами, у тому числі правоохоронними органами. Акцентовано увагу на тому, що Служба безпеки України за рахунок державного бюджету відшкодовує шкоду, завдану незаконними діями, рішеннями та бездіяльністю її співробітників, та може бути суб’єктом адміністративної відповідальності у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності її співробітників у порядку адміністративного судочинства.
33
Konoshenko, Serhiy, Natalia Konoshenko та Yuliia Khudaverdiieva. "ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СТРУКТУРИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, № 8 (1) (26 грудня 2018): 157–69. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.8(1).2018.153780.
Повний текст джерела
34
Звонар, В. П. "Економічна поведінка в структурі феномена соціальної відповідальності". Актуальні проблеми економіки, № 8 (182) (2016): 383–91.
Знайти повний текст джерела
35
Звонар, В. П. "Економічна поведінка в структурі феномена соціальної відповідальності". Актуальні проблеми економіки, № 8 (182) (2016): 383–91.
Знайти повний текст джерела
36
Звонар, В. П. "Економічна поведінка в структурі феномена соціальної відповідальності". Актуальні проблеми економіки, № 8 (182) (2016): 383–91.
Знайти повний текст джерела
37
Звонар, В. П. "Економічна поведінка в структурі феномена соціальної відповідальності". Актуальні проблеми економіки, № 8 (182) (2016): 383–91.
Знайти повний текст джерела
38
Федоришина, І. "Місія у структурі корпоративної відповідальності сучасного підприємства". Маркетинг в Україні, № 1, січень - лютий (2015): 62–66.
Знайти повний текст джерела
39
Смовженко Т.С., Огородник В. В. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАНКІВ З ДЕРЖАВНОЮ УЧАСТЮ В УКРАЇНІ". Економічні науки. Облік і фінанси 1, № 15 (57) (23 грудня 2019): 199–208. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2707-8701-2018-15/57-24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено специфіку напрямів реалізації концепції соціальної відповідальності банків з державною участю в Україні. У результаті проведеного дослідження визначено, що концепція соціальної відповідальності вітчизняних банків з державною участю включає такі структурні складові: встановлення пріоритетних рівнів та видів соціальної відповідальності, принципів та векторів їхньої реалізації. Визначено напрями розширення сфер прояву соціальної відповідальності банків з державною участю в Україні.
40
Моісєєв, М. С. "Юридична відповідальність у структурі адміністративно-правового статусу Державного бюро розслідувань України". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, № 84 (28 грудня 2018): 157–65. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.84.157-165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості юридичної відповідальності як елемента адміністративно-правового статусу Державного бюро розслідувань України, визначено недоліки її правового регулювання та відповідно запропоновано напрями їх усунення. Установлено, що юридична відповідальність Державного бюро розслідувань України є комплексною складовою її статусу та охоплює юридичну відповідальність Державного бюро розслідувань України як юридичної особи, його керівництва та співробітників. З огляду на це розкрито специфіку дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності в діяльності Державного бюро розслідувань України.
41
Nadeyko, Mykola. "ВЕКТОРНА МОДЕЛЬ МЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА ЗАСАДАХ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПІДПРИЄМСТВА". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, № 23 (29 вересня 2020): 97–105. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-03-97-105.
Повний текст джерелаАнотація:
Багатовекторність явища соціальної відповідальності свідомого менеджменту проявляється у різних напрямках спрямування заходів як всередину підприємства так і ззовні. У статті визначено сутність поняття менеджменту соціальної відповідальності як сукупності принципів на основі яких формується комплекс дій націлених на забезпечення безпеки та розвитку суб’єктів внутрішнього (добробут співробітників, акціонерів) і зовнішнього середовища підприємства (розвиток суспільства, збереження навколишнього середовища) зокрема, так і людства в цілому не порушуючи цінностей та правил, на яких базуються корпоративна культура підприємства. Виокремлено основні принципи соціально відповідального менеджменту підприємства у системі корпоративної культури. Здійснено схематичне зображення векторної моделі менеджменту соціальної відповідальності підприємства. Ідентифіковано структуру системи та зміст її підсистем.
42
Koshchii O. "РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИКОЮ НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Economic forum 1, № 1 (13 березня 2022): 49–57. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання ролі логістики у забезпеченні ефективного функціонування вітчизняних підприємств. Обґрунтовано необхідність забезпечення належного управління логістикою, як передумови успішного її використання, наголошено на важливій ролі служби логістики у цьому. Основною метою дослідження є розробка пропозицій щодо розвитку організаційних структур управління логістикою на вітчизняних підприємствах. Систематизація літературних джерел та підходів до вирішення проблеми управління логістикою на сучасних підприємствах свідчить про те, що в умовах мінливого зовнішнього середовища виникає потреба у зміні організаційних структур управління, в тому числі і у сфері логістики.
У статті представлено результати аналізу основних показників діяльності вітчизняних підприємств, які засвідчили негативну тенденцію до зниження рентабельності їх діяльності, випереджаючого зростання витрат відносно обсягів виробництва, збільшення розміру логістичних витрат у ціні продукції. Важливу роль у вирішенні існуючих проблем вітчизняних підприємств може відіграти логістика. Однак для належного її використання на вітчизняних підприємствах слід створити або удосконалити існуючі служби логістики, які б відповідали вимогам сьогодення до логістичного управління.
У статті виявлено наступні основні тенденції у розвитку логістичного управління, які нині мають місце: структурне стискування; пошук балансу між централізацією та децентралізацією логістичного управління; зменшення відмінностей між керівником та спеціалістами відділу логістики у ступені відповідальності та широті повноважень; поширення горизонтальних матричних структур; розвиток делегування повноважень; розповсюдження міжфункціональної командної роботи; посилення позицій логістики як функціонального аспекту. Все це вимагає внесення змін у організацію логістичного управління на вітчизняних підприємствах. При цьому, зважаючи на постійні зміни зовнішнього середовища, розвиток та удосконалення організаційних структур управління логістикою на вітчизняних підприємствах повинен носити постійний характер.
Результати досліджень будуть корисними для керівників підприємств, які займаються логістичною діяльністю, науковців, які вивчають питання підвищення ефективності діяльності підприємств та формування організаційних структур управління логістикою на них.
43
Щербінін, С. О., О. В. Беспалько, М. В. Гарячий та Ю. Р. Михальчук. "Модель системи воєнно-наукової інформації Збройних Сил України". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 4(45) (25 листопада 2021): 24–31. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.45.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі розглядаються питання інформаційного забезпечення наукової і науково-технічної діяльності НАТО, збройних сил США та Збройних Сил України. Наведений аналіз структури інформаційного забезпечення наукової і науково-технічної діяльності НАТО та збройних сил США. За результатами наведеного аналізу визначено недоцільність прямого копіювання системи воєнно-наукової інформації в систему воєнно-наукової інформації Збройних Сил України. На основі аналізу керівних документів та з метою уніфікації поняття, що застосовуються в НАТО, збройних силах США та Україні для інформації, направленої на забезпечення наукових досліджень в Збройних Силах України, запропоновано використовувати поняття “воєнно-наукова інформація”. Запропонована в роботі модель системи воєнно-наукової інформації дає можливість розділити вертикаль інформаційного забезпечення наукової і науково-технічної діяльності на структурні одиниці за функціональним характером, визначити ієрархію між основними елементами системи воєнно-наукової інформації, розмежувати сфери відповідальності органів військового управління, встановити напрямки взаємозв’язків між основними елементами системи воєнно-наукової інформації та в подальшому дослідити ефективність її функціонування.
44
ЧЕРВІНСЬКА, Любов, та Тетяна ЧЕРВІНСЬКА. "МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ РОЗБУДОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, № 1 (24 лютого 2022): 61–69. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблематика менеджменту в контексті екологічної соціальної відповідальності сьогодні в центрі уваги багатьох країн і світової спільноти. Її значимість збільшується внаслідок процесів глобалізації, зростаючого впливу діяльності бізнес-структур на довкілля, небезпечності зовнішнього середовища підприємств і регіонів тощо. В менеджменті організацій набули поширення інноваційні практики етики бізнесу, складовою яких є екологічна відповідальність. Метою статті є оцінка теоретичних і практичних аспектів інноваційних практик менеджменту в контексті екологічної соціальної відповідальності бізнесу в країні і за рубежем і визначення напрямів поширення їх використання. Задля цього проаналізовано апробовані інноваційні українські практики та зарубіжний досвід екологічної відповідальності бізнесу, запропоновано ефективні підходи з поширення екологічних ініціатив в діяльності бізнесу, що стосується впровадження інновацій щодо модифікації продукції, використання основних критеріїв, ознак і мотивів екологічної відповідальності компаній, виявлення впливу екологічної складової брендів, застосування екологічно орієнтованого кредитування тощо.
45
Микитенко, Т. В. "РЕФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ І АУДИТУ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Митна безпека, № 3 (25 січня 2021): 44–54. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.3.2019.44-54.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто систему внутрішнього контролю та аудиту в органах Державної митної служби України, надано оцінку їх нормативному регулюванню порядку організації та проведення в умовах реорганізації. Розглянуто стан розвитку та функціональної спроможності підрозділу внутрішнього аудиту, його мету, завдання, структуру. Досліджено основні проблеми, які на разі виникають у даному реформаційному процесі. Визначено пріоритетні напрями удосконалення внутрішнього контролю й аудиту Державної митної служби України, які включають нормативне забезпечення, принципи діяльності, організаційну структуру, методичне та кадрове забезпечення. За кожним напрямом розроблено відповідні заходи, направлені на підвищення ефективності та дієвості внутрішнього контролю і аудиту. Рекомендовано розширення переліку принципів внутрішнього аудиту й контролю: підконтрольності і підзвітності, єдності, професіоналізму і компетентності, гласності, відповідальності. організаційної моделі внутрішнього контролю територіальних митниць, здатної ефективно виконувати покладені на неї завдання. Запропоновано в Управліннях фінансування, бухгалтерського обліку та звітності територіальних митниць створення відділів внутрішнього контролю, відповідно відкоригувати назву Управління фінансування, обліку, звітності та внутрішнього контролю із використанням європейських і міжнародних стандартів організації діяльності митних адміністрацій. В частині методичного забезпечення – визначити методологію внутрішнього контролю (в тому числі дотримання облікової політики установи, правильності ведення обліку, використання фінансових ресурсів, обумовлених характером діяльності митних органів). Рекомендовано впровадження дистанційної моделі контролю (віддаленого доступу), що дозволить значно скоротити витрати на контрольні заходи і підвищити їх ефективність з подальшою формалізацією процедур і регламентів контрольних заходів, структури і форми документів, що формуються при проведенні перевірок, розробкою єдиних стандартів і методики проведення з урахуванням специфіки органів.
46
Герасименко, О. О. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПІДСТАВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 70–74. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.208.
Повний текст джерелаАнотація:
У вітчизняній теорії адміністративного права нині не сформовано єдиного бачення підстав адміністративної відповідальності. Сучасні наукові погляди на їх природу, типологію, структуру, зміст і співвідношення істотно (у низці випадків – кардинально) різняться. Свого часу настільки широкий плюралізм наукових думок слугував позитивним чинником, який дав поштовх активній науковій дискусії та істотно розширив межі уявлення про підстави адміністративної відповідальності, а також їх роль у застосуванні адміністративно-деліктних норм. Однак з плином часу ситуація стала вимагати переоцінки. Головне завдання наукових дискусій, що полягає у побудові узгодженої, загальновизнаної концепції, покликаної служити основою для подальших наукових розвідок, досягнуте не було. За відсутності єдиного теоретичного базису авторські погляди на сутність підстав адміністративної відповідальності замість поступового наближення дедалі більше віддаляються один від одного, збільшуючи кількість принципових різночитань та породжуючи плутанину в термінології. Окреслені тенденції вступають у протиріччя з об’єктивними запитами науки й практики на максимальну чіткість та узгодженість понятійно-категоріального апарату. У зв’язку з викладеним постає необхідність узагальнення відповідних теоретичних напрацювань та вироблення на цій основі єдиного, узгодженого підходу до розуміння підстав адміністративної відповідальності. На основі аналізу провідних доктринальних концепцій запропоновано авторську класифікацію підстав адміністративної відповідальності. Розкрито сутність фактичної, нормативно-правової та юрисдикційної підстав відповідальності за адміністративні правопорушення.
47
Полянський, Є. Ю. "КОНЦЕПТ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ США". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 18 (4 листопада 2019): 163–76. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v18i0.465.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються система, зміст і форма вираження концепту складу злочину в американському кримінальному праві. Єдність суб'єктивних та об'єктивних ознак відображається в конструкціях actus reus і mens rea, які відіграють провідні ролі під час вирішення питання підстав кримінальної відповідальності. Структурні й системні особливості actus reus та mens rea повністю відображають самобутність англо-американського кримінального права та допомагають зрозуміти загальні засади кримінальної відповідальності крізь призму об'єктивного ставлення в провину.
48
Габріадзе, М. "Система цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 85–92. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1564.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню цивільно-правової відповідальності як одного з наслідків порушення зобов'язання, структурних елементів цивільно-правової відповідальності, її ролі в механізмі забезпечення належного виконання зобов'язань і захисту цивільних прав та інтересів у сучасному цивільному праві України. Залежно від виду порушення зобов'язання відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання й відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. Мета статті - визначити особливості системи цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання, класифікувати її підстави, розробити пропозиції з удосконалення законодавства, яке регламентує зазначений вид відповідальності. Цивільно-правова відповідальність - це правова конструкція, що є базисом режиму законності й правопорядку, забезпечує ефективне виконання особою своїх зобов'язань. Соціальна сутність відповідальності виявляється в розумінні, усвідомленні та розмежуванні наслідків діяльності за критеріями її правомірності й доцільності, можливості осуду або заохочення. Складність юридичної природи цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання зумовила множинність підходів до її розуміння й інтерпретації у вітчизняній науці цивільного права:а) як заходу державного примусу;
б) як санкції за неправомірну поведінку; в) як обов'язку правопорушника відшкодувати завдані збитки і сплатити неустойку; г) як захід покарання за вчинене правопорушення. Констатовано, що існує низка критеріїв класифікації цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання. Відзначено, що юридичною підставою настання цивільно-правової відповідальності за договором є склад цивільного правопорушення, який утворюють правопорушення, заподіяння шкоди, при-чинно-наслідковий зв'язок між ними й вина. З'ясовано структурні елементи цивільно-правової відповідальності, її роль у механізмі забезпечення належного виконання зобов'язань і захисту цивільних прав та інтересів у сучасному цивільному праві України. Окреслено, що до основних елементів систем юридичної відповідальності загалом і цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань зокрема належать мета, умови, функції, форми та підстави відповідальності.
49
Гончаренко, Олексій. "ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ ОКУПАЦІЙНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТИМЧАСОВОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА РАЙХСКОМІСАРІАТУ «УКРАЇНА» (1941–1944 РР.)". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 12–48. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-12-48.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються основні напрями організації управлінської комунікації між німецькими та місцевими владними структурами зони відповідальності Тимчасової військової адміністрації (далі – ТВА) та Райхскомісаріату «Україна» (далі – РКУ) в 1941–1944 рр. Ці управлінські структури уповноважувалися на безпосереднє здійснення мети і завдань гітлерівської окупаційної політики, але оскільки вони були порівняно малочисельними, то у цих окупаційних зонах України були створені ще й органи місцевого управління, які репрезентувалися обласними, міськими, районними та сільськими управами.
Основні процеси управлінської комунікації у зонах відповідальності ТВА та РКУ передбачали організацію внутрішньої службової взаємодії вертикального та горизонтального рівнів між суто німецькими владними структурами та зовнішнього – між німецькими та місцевими органами влади. Владна вертикаль німецьких окупаційних адміністрацій рівня мала максимально закритий і обмежений для місцевих допоміжних органів влади характер. Місцева влада обмежувалась у праві отримання усієї повноти системної інформації щодо реалізації стратегічних завдань окупаційної політики, а ті документи, які отримувало їх керівництво – мали цілком конкретизований суто виконавський характер.
Владна вертикаль місцевих органів влади здійснювалася на рівні район (місто) – село. Лише нетривалий термін часу, в окремих регіонах країни, які перебували в юрисдикції ТВА до цього управлінського рівня, додавалась область. Проте після передачі цих територій у відання адміністрації РКУ, нова влада визнала за непотрібне залишати обласні управи у статусі допоміжних органів управління.
Усі службові повідомлення німецьких органів влади мали наказовий та безапеляційний характер, а їх одержувачі в особі керівництва органів місцевого управління повинні були їх лише виконувати. Вертикаль німецького управління передбачала порядок повної підвладності органів регіональної та місцевої німецької влади вищому за статусом керівництву. Основними каналами службової комунікації ставали оголошення у пресі, збори службовців органів місцевого управління, телефонограми, накази та розпорядження. Для німецьких органів влади видавалися спеціальні кодифіковані збірники документів, користуватися якими місцевій владі було заборонено.
Родовою ознакою німецького військово-окупаційного управління стали паралелізм та дублювання службових повноважень, відсутність реального правонаступництва між адміністраціями ТВА та РКУ, що в умовах глобального воєнного протистояння ставало причиною незадовільного стану ефективності здавалось раціональної та оптимально оформленої адміністративної системи.
50
Gevko, V. L. "Формування моделі управління організаційною культурою підприємств мережевих структур в контексті макротрендів бізнесу". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 3(81) (30 вересня 2019): 107–11. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.3.19.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розкрито теоретико-прикладні аспекти організаційної культури підприємств мережевих структур в сучасних умовах макротрендів бізнесу. Сформовано модель формування організаційної культури підприємства мережевих структур, яка з практичної точки зору включає сім етапів. Досліджено, що формування організаційної культури необхідно ідентифікувати за циклом функціонування підприємств мережевих структур на основі фаз зародження організаційної культури; становлення; фаза розквіту; фаза занепаду. Обгрунтовано, що при формуванні організаційної культури керівництву підприємству мережевих структур необхідно зосередити увагу на: відборі та навчанні персоналу з необхідними навичками; делегуванні повноважень і розширенні сфери відповідальності; розвитку лідерства; створенні адекватної системи оцінки результатів роботи персоналу і системи винагород. На основі чого відзначено, що удосконалення існуючої організаційної культуру необхідно застосовувати в контексті таких умов: організація перебуває у стані кризи; в організацію прийшов новий лідер; організація є достатньо молодою або невеликою за розмірами; організаційна культура є слабкою. Доведено, що організаційна культура підприємств мережевих структур є системою, яка включає підсистеми, пов’язані тісними зв’язками прямого і зворотного характеру.