Статті в журналах з теми "Стратегія інновацій"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Стратегія інновацій.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Стратегія інновацій".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Кащена, Н. Б. "ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ АКТИВНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА ТОРГІВЛІ". Підприємництво та інновації, № 11-2 (29 травня 2020): 37–43. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто теоретико-методичні засади формування інноваційних стратегій управління економічною активністю підприємств торгівлі. Доведено, що інноваційна стратегія економічної активності торговельних підприємств є стратегією розвитку, орієнтованою на використання інновацій для формування конкурентних переваг високого порядку, підвищення ринкової активності та вартості підприємства в умовах швидкоплинних змін бізнес-середовища та потреб стейкхолдерів. Визначено принципи та розроблено алгоритмічну модель формування й реалізації інноваційної стратегії розвитку економічної активності підприємств торгівлі, яка втілює ключові процеси стратегування (мислення, планування, управління, реалізація, аналіз ситуації та наслідків дій) і дає змогу структурувати порядок дій із розроблення, втілення, контролю виконання та корегування стратегії.
2
БІЛІЧЕНКО, Віктор, Світлана РОМАНЮК, Сергій ЦИМБАЛ та Сергій БАБІЙ. "Розробка стратегій та проектів інноваційного розвитку організацій автоперевізників". СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ В МАШИНОБУДУВАННІ ТА ТРАНСПОРТІ 1, № 14 (31 серпня 2020): 35–42. http://dx.doi.org/10.36910/automash.v1i14.344.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обґрунтовано особливість роботи організацій автоперевізників та необхідність їх розвитку з активним використанням інновацій. Необхідність постійного і цілеспрямованого інноваційного розвитку організацій автоперевізників визначає їх успішну присутність на ринку, ефективну експлуатацію та отримання прибутку. Боротьба за транспортні ринки, високий попит споживачів на послуги автомобільних перевезень, статус інших транспортних компаній, які пропонують подібні послуги, необхідність оновлення та модернізації рухомого складу, виробничої та технічної бази вимагають від організацій автомобільних перевізників постійного розвитку та вдосконалення. Виходячи зі світового досвіду, можна стверджувати, що підприємства можуть активно розвиватися, раціонально використовувати всі види ресурсів базуючи свою діяльність на інноваціях.
Для ефективного впровадження інноваційної діяльності, а також зменшення ризиків, які з нею пов’язані, пропонується використати інструменти та методологію стратегій розвитку та проектів їх реалізації. Розроблені актуальні стратегії інноваційного розвитку для конкретної організації автоперевізника. Практичну реалізацію інноваційних проектів та стратегій пропонується здійснити за допомогою динамічного моделювання, що дасть можливість визначити оптимальну стратегію розвитку підприємства на довгостроковий період за критерієм максимуму очікуваного доходу.
За допомогою програмного забезпечення встановлено основні показники ефективності кожної стратегії. Для кожної стратегії розроблений проект її реалізації.
Для опису та аналізу інноваційних проектів на передінвестиційному етапі використовувалось спеціалізоване програмне забезпечення для фінансового аналізу проектів, яке дозволило виконати оцінки основних показників проекту в цілому та обґрунтовувати ефективність інвестицій.
Для вибору оптимального проекту використовувався метод динамічного програмування, який дозволяє визначити оптимальну стратегію розвитку підприємства на довгострокову перспективу (в нашому завданні протягом 5 років) за критерієм максимального очікуваного доходу. Методологічною основою моделі є теорія стохастичних процесів прийняття рішень та динамічного програмування.
Ключові слова: інноваційний розвиток, організація автоперевізника, стратегія, проект, динамічне програмування.
3
Божанова, В. Ю., та О. Є. Кононова. "ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ КРАЇН ЄВРОПИ ДО УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 10 (30 грудня 2019): 17–24. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Оптимізація стратегічного управління будівельної галузі через використання зарубіжного досвіду, зокрема стратегій розвитку провідних країн Європи, є важливою сферою вдосконалення. Ця сфера передбачає використання низки напрямів щодо поліпшення, які передбачають упровадження складних технологічних, економічних інновацій у досліджуваній галузі. Ефективна реалізація вказаних напрямів розвитку можлива за певних умов функціонування вітчизняного середовища (або приведення стану функціонування будівельної галузі України до необхідних характеристик). Для найбільш оптимального використання зарубіжного досвіду потрібно оцінити всі можливі проблеми, що пов’язані з адаптацією найкращих стратегій розвитку. У статті проведено аналіз проблем адаптації в Україні стратегії коопетиції (стратегії розвитку організованого інституційного багаторівневого господарства (будівельної галузі), керованого із застосуванням ринкових методів). Також установлено, що стратегія коопетиції отримала впровадження в Польщі, деяких країнах ЄС (зокрема, Латвії, частково – у Німеччині). Розглянуто основні проблемні аспекти впровадження стратегії коопетиції в сучасних умовах функціонування будівельної галузі України для кожної зі стратегічних груп.
4
Козинцева, Тетяна, Андрій Синах та Ірина Дулебова. "Інноваційний потенціал сучасних культурних стратегій: український контекст". Socio-Cultural Management Journal 4, № 1 (27 червня 2021): 34–56. http://dx.doi.org/10.31866/2709-846x.1.2021.235687.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Креативні і культурні індустрії внесли значні корективи в сучасні світові економічні процеси, що провокує підвищений інтерес до культурної сфери в цілому і до культурної стратегії зокрема. Мета і методи. Мета статті – виявити інноваційний потенціал культури в сучасних умовах і способи його реалізації через культурні стратегії та креативні індустрії як у загальнолюдському, так і в українському контексті. Методологічною основою дослідження є системно-структурний метод, метод формально-логічного дослідження, аналіз, компаративістський метод, СМД-методологія, деконструктивістський підхід. Результати. Комплексний підхід до аналізу культури дозволяє розглядати її як відкритий простір мережевої взаємодії людей, етносів, націй, які є суб’єктами інновацій в економічній, політичній і культурній сферах. Розвиток культурної сфери презентовано через формування вертикально-горизонтальних взаємодій між культурною стратегією, культурною політикою і креативними індустріями. Висновки. Україна на сьогоднішній день переосмислює роль культури в цілому і культурної стратегії зокрема, зіткнувшись із проблемою формування цілісного україноорієнтованого простору. Новий підхід до структури культури включає в себе не інституції, а творців і споживачів культурного продукту, які ініціюють створення єдиного культурного простору. Це дозволяє виявити інноваційний потенціал культури та культурної стратегії. Інноваційна культурна стратегія України та її реалізація через культурну політику і креативні індустрії може слугувати як консолідації суспільства, так і вирішенню економічних проблем.
5
Тимчак, В. С., та С. В. Тимчак. "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ СТИМУЛЮВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ У ХАРЧОВІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ". Підприємництво та інновації, № 19 (31 серпня 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/19.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Харчова промисловість залишається одним із лідерів серед промислових галузей у здійсненні продуктових інновацій. Інноваційна діяльність у галузі спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок задля вдосконалення технологій виробництва, оновлення та розширення номенклатури продовольчих товарів, поліпшення їх якості. При цьому державна підтримка та інноваційна стратегія повинні передбачати систему організаційно-економічних заходів зі впровадження науково-технічних досягнень. Водночас впровадження сучасних технологій європейського рівня дасть змогу здійснювати комплексну переробку сільськогосподарської сировини в продукти харчування високого ступеня готовності, значно розширити асортимент і підвищити якість продовольчих товарів, удосконалити систему ціноутворення та наситити цією продукцією внутрішній споживчий ринок.
6
Sychenko, Viktor, Olga Martynenko та Sergyi Yakimenko. "Становлення та удосконалення механізмів інноваційного розвитку державного управління в Україні". Public Administration and Regional Development, № 9 (8 вересня 2020): 796–816. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.09.06.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджуються теоретичні підходи та практичний досвід становлення механізмів інноваційного розвитку державного управління в Україні. Зокрема, обгрунтовано підхід до формування механізмів інноваційного розвитку державного управління в країні. Крім того дослідження містить аналіз існуючих механізмів інноваційного розвитку державного управління. Розглянуто електронне врядування, як один з напрямів інноваційного розвитку електронного державного управління в державі. Уточнено класифікацію реальних проектів державно-управлінських інновацій.
Доведено що адміністративна реформа реалізується як концептуально-модельний процес, вона орієнтує трансформацію органів державної влади на реалізацію науково обґрунтованої моделі державного управління, що має конституюватися в результаті системних інновацій.
Показано що стратегія розвитку електронного урядування у контексті інноваційного процесу адміністративного реформування має полягати у проектуванні інформаційно-технологічних змін діяльності органів державної влади як механізму реалізації процесу переходу на модель публічного управління, і лише на цій основі вирішувати проблеми забезпечення доступності якісних державних послуг.
В статті доведено що науковці вважають метою інноваційної перебудови системи органів влади не просто галузеву ефективність, оптимізацію процесу прийняття і реалізації управлінських рішень, а «реалізацію основних функцій інноваційного державного управління», до яких насамперед доцільно віднести стратегічне планування і прогнозування; інтеграцію та координацію дій усіх суб’єктів, зацікавлених в інноваціях.
На основі проведеного дослідження визначено, що важливе значення має формування інноваційної інфраструктури, яку можна розглядати як інтегруючий механізм, що об’єднує в єдине ціле діяльність органів державної влади та інноваційні технології.
7
Козловська Л. П. та Степанюк А. В. "ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ НАУК ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (22 січня 2022): 102–10. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.308.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу літературних джерел та досвіду власної педагогічної діяльності розроблено та апробовано методику формування готовності майбутніх учителів природничих наук до інноваційної діяльності як ефективного механізму впливу на розвиток їхньої професійної компетентності, яка поєднує традиційні та інноваційні форми і засоби навчання. Вона передбачає використання інтегрованої методичної платформи вчителів природничого циклу, на якій створено нові методичні структури, через які здійснюється менеджмент освітніх інновацій серед майбутніх учителів природничих наук, застосовуючи інноваційні форми роботи. Її провідна ідея полягає у доцільності урізноманітнення засобів формування готовності майбутніх учителів до інноваційної діяльності. Для її впровадження використовувались теоретичні та емпіричні методи.Визначено готовність майбутніх вчителів природничих наук до інноваційної діяльності. На основі аналізу теорії та практики навчання виокремлено засоби підготовки майбутніх учителів до здобуття інноваційної компетентності: вивчення навчальних дисциплін «Методика наукових досліджень» та «Формування інноваційної культури вчителя». Описано технологію розробки та сутність відповідних авторських програм. Охарактеризовано специфіку проведення вебінарів: «Що таке Квізі і як адаптувати його в освітній процес»; «Вернісаж педагогічних ідей»; методичної майстерки «Урок мислення на природі (Open-airclassroom)»; студії професійної інтернатури; педагогічної майстерні «Інноваційна мобільність – 2021»; майстер-класу «Професійний розвиток вчителя»; онлайн-конференції «Технологія дистанційного навчання як стратегія оновлення компетентнісно-орієнтованого освітнього середовища» тощо. Зроблено висновок про ефективність використання зазначених форм навчальних занять.
8
Пуховська, Людмила. "ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ТА ІННОВАЦІЇ: ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 14 (1 жовтня 2018): 124–32. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.124-132.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.
9
Nikolaenko, Yu V., та R. V. Lavrov. "ФОРМУВАННЯ МАРКЕТИНГООРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ПРОДУКЦІЄЮ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 73–79. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.73-79.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання маркетингової підтримки інновацій вітчизняних промислових підприємств в умовах міжнародних економічних відносин. Обгрунтовуються особливості маркетингу інновацій; визначено завдання маркетингу інновацій на різних етапах його впровадження; пропонується послідовність маркетингу інновацій; досліджуються етапи процесу сприйняття інновацій різними групами споживачів.Комерційний успіх інновацій на ринку неможливий без активної підтримки маркетингу. Аналіз вітчизняних та зарубіжних науковців з проблем маркетингу інновацій виявив, що незважаючи на розроблені теоретико-методологічні підходи до формування комплексу маркетингових інновацій, не існує методичних розробок в організації та застосуванні маркетингових інновацій у підприємство.Послідовність впровадження маркетингових нововведень у контексті міжнародних економічних відносин дозволить промисловим підприємствам сформувати ефективну маркетингову стратегію навіть на етапі їх створення. Маркетингові інновації мають відбуватися на всіх етапах інноваційного процесу, що забезпечить конкурентоспроможність інноваційної продукції на міжнародному ринку.Дослідження показали, що основними критеріями, що визначають попит на інновації підприємств в умовах міжнародних економічних відносин, є: здатність задовольнити потреби споживачів; чітка конкурентна перевага; простота використання; можливість перевірити особливості, які зазначені у творі. Інноваційна продукція буде затребувана на ринку, якщо вона матиме хоча б одну унікальну характеристику, яка буде важливою для споживачів.
10
Сапожник, Д. І., та Л. Б. Демидчук. "ІНФОРМАЦІЙНА СЕРВІЗАЦІЯ В СИСТЕМІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНФРАСТРУКТУРИ НАДАННЯ ПОСЛУГ ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ". Підприємництво і торгівля, № 28 (5 лютого 2021): 89–96. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються актуальні проблеми інформаційної сервізації в системі послуг індустрії гостинності під час процесів трансформації її інфраструктури і вимог до організації та особливостей надання у сучасних умовах в Україні. Вітчизняний інформаційний простір містить дуже мало конкретики про результати цифровізації, зокрема сфери індустрії гостинності, тому це питання потребує систематизації. Технологія трансформацій до цифрового суб’єкта господарської діяльності з надання туристичних, готельних та ресторанних послуг повинна складатися з трьох основних частин: стратегії, діджиталізації ринку й автоматизації переважної більшості операційних процесів. Стратегія починається із вбудовування діджиталізації в стратегію розвитку підприємництва у цілому. Розглянуто процес перебудови під цифрові технології підприємницьких процесів, коли актуальним стає елемент прийняття ділового рішення щодо інвестицій, зокрема придбання потрібного програмного забезпечення, технічного переоснащення та навчання персоналу, розвиток у підприємстві діджитального способу мислення; передумови вбудовування інформаційних послуг і консультування в матеріально-речове виробництво та його підстави. Проаналізовано ключові об’єкти цифрових трендів сьогодення, зокрема: інформаційні дані, що є джерелом формування конкурентоспроможності; internet of things (IoT); цифрові процеси трансформації як окремих видів підприємництва, так і цілих підприємницьких секторів; sharing economy; повна віртуалізація усіх інфраструктурних IT-систем; artificial intelligence (AI); формування та використання цифрових платформ. Розглянуто сукупність переваг, які надаються в результаті впровадження сучасних цифрових технологій та користування ними, реальні перешкоди щодо належного розвитку інформаційної сервізації в Україні. Констатовано, що у вітчизняному інформаційному просторі дуже мало конкретики про результати цифровізації. Досліджено складники сучасних інновацій в індустрії гостинності. Зроблено висновок, що основними завданнями стимулювання інноваційної діяльності галузі індустрії гостинності є: розвиток інституціональних засад інтеграції наукової, інноваційної, виробничої сфер; перетворення наукового складника на активного чинника нагромадження інноваційного потенціалу цієї галузі; формування її ефективної інноваційної інфраструктури.
11
Вітченко, A. O. "ЛІДЕРСЬКА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ: НАСЛІДУВАННЯ ЧИ ЗМАГАЛЬНІСТЬ?" Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 112–23. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-112-123.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено осмисленню сучасної стратегії розвитку української педагогічної науки, розкриттю сутності лідерства в науково-педагогічній діяльності.
З’ясовано, що внаслідок суттєвого корегування вектору цивілізаційного прогресу, стрімкого зростання людського чинника у процесі суспільних перетворень, надання людській діяльності випереджального та культуротворчого спрямування неабиякого значення набуває лідерська позиція вченого-педагога, його вплив на поширення педагогічних інновацій. З цією метою уточнили професіографічний портрет науковця-лідера, сформулювали критеріальні показники його лідерської діяльності (самостійність, ініціативність, ентузіазм, сміливість, рішучість, гнучкість у розв’язанні проблем, принциповість, відповідальність). До специфічних ознак науково-педагогічного лідерства віднесли те, що воно ґрунтується на беззаперечному моральному авторитеті вченого, критичному ставленні до результатів будь-якої науково-дослідницької, професійно-практичної діяльності; наукові здобутки втілюються в освітньо-виховний процес, відображаються на конкретних показниках освітньої підготовки вихованців, закладають підґрунтя для подальшої їх життєвої і професійної успішності.
Визначено умови поширення лідерства у педагогічній науці: усвідомлена потреба колективу в лідері, успішне розв’язання завдань, інноваційний науковий пошук; особиста мотивація вченого на лідерську позицію, готовність до співпраці; змагальність, конкурентне наукове середовище; сприйнятливість колег, учнів, академічного середовища до нових ідей; особиста налаштованість на співпрацю і спільний успіх. Наголошено на тому, що поширення ідеї лідерства в академічному середовищі передбачає утвердження активного культуротворчого ставлення до розв’язання актуальних проблем навчання, виховання та розвитку особистості в сучасних соціокультурних координатах.
12
Сошников, А. "Особливості розвитку інноваційної економіки в умовах боротьби з коронавірусною інфекцією COVID-19". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 185–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1940.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва.
Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р.
Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу.
Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження.
Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару.
Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому.
Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.
13
Сурілова, О. О. "Продовольча безпека в умовах пандемії". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 117–23. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.704.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються фактори впливу пандемії COVID-19 на продовольчу безпеку Загрозливі реалії змусили відреагувати ФАО, Всесвітню продовольчу програму ООН, Всесвітній економічний форум у Давосі, СОТ, які хоча і задекларували наміри мінімалізації ризиків на глобальному рівні, однак не передбачили для цього правові механізми. У юридичній літературі відсутній єдиний підхід до розуміння шляхів подолання загроз продовольчій безпеці в умовах пандемії. Метою статті є висвітлення організаційно-правових механізмів міні-малізації негативних наслідків пандемії в галузі продовольчої безпеки, а також розроблення рекомендацій щодо зниження ризиків та загроз. Констатовано, що для України пандемія не тільки являє загрозу, але і відкриває нові можливості для розвитку агропромислового комплексу та залучення іноземних інвестицій. Аналіз Державної програми стимулювання економіки для подолання наслідків COVID-19 призвів до висновку, що в частині забезпечення продовольчої безпеки програма є неефективною, оскільки не передбачені організаційно-правові інструменти досягнення цілей. Обгрунтована необхідність розроблення національної стратегії, яка заклала би правові, соціальні та економічні підвалини забезпечення національної продовольчої безпеки під час пандемії та в пост-COVID період. Для розроблення організаційно-правового механізму забезпечення національної продовольчої слушним буде використання досвіду ЄС. Стратегія ЄС «Від ферми до виделки» не тільки пропонує комплексні механізми забезпечення продовольчої безпеки, але і передбачає посилення міжнародної співпраці, зокрема з Україною, в галузі досліджень харчових продуктів та інновацій, забезпеченні сталого агровиробництва та природокористування, зокрема в межах програми «Горизонт 2020».
14
Дідок Юлія Валентинівна. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я ТВАРИН У ФРАНЦІЇ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Актуальні Проблеми Державного Управління 1, № (59) (19 березня 2021): 146–54. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття узагальнює аргументи в межах наукової дискусії щодо використання стратегічного управління в діяльності органів державної влади, які реалізують національну політику у сфері охорони здоров’я тварин. Актуальність теми дослідження зумовлена загостренням потреби громадян у розв’язанні проблем, пов’язаних із охороною здоров’я тварин і благополуччям території країни щодо небезпечних зоонозних захворювань. Основною метою роботи є визначення стратегічних напрямів публічного управління охороною здоров’я тварин на прикладі провідних європейських країн. Об’єктом дослідження обрано Францію як державу, наближену до України за розміром, чисельністю населення, особливостями адміністративно-територіального поділу і структури тваринництва, що відкривають схожі перспективи перед сільськогосподарськими виробниками та харчовою промисловістю. В статті представлено результати дослідження інституційних і правових основ функціонування органів виконавчої влади і публічних установ, які реалізують національну політику у сфері охорони здоров’я тварин Франції, які засвідчили використання методів стратегічного управління. Охарактеризовано місію державної ветеринарної служби Франції, яка полягає у захисті здоров’я тварин, публічного ветеринарного здоров’я, навколишнього середовища. Висвітлено основні засади Національної стратегії благополуччя тварин на 2016–2020 рр. Франції. З’ясовано, що дана Стратегія спрямована на науковий супровід виробництва, посилення ветеринарно-санітарного контролю і санкцій, запровадження інновацій, модернізацію освітньої системи, регулювання жорстокого поводження з тваринами, розширення прав і можливостей зацікавлених сторін на усіх рівнях. Зазначено, що метою реалізації Стратегії є мобілізація зусиль усіх зацікавлених сторін на розвиток тваринництва і забезпечення благополуччя тварин, як одного з національних пріоритетів. Визначено, що стратегічними напрямами публічного управління охороною здоров’я тварин у Франції впродовж останніх 5 років є публічне ветеринарне здоров’я та благополуччя тварин. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для розроблення місії та стратегічних пріоритетів розвитку державної ветеринарної служби України з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій та досвіду розвинених європейських країн.
15
Polinkevych, Oksana. "СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, № 24 (31 грудня 2020): 24–29. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-04-24-29.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті встановлено, що готельно-ресторанний бізнес у період Covid-19 зазнає значних збитків. Доведено, що в сучасних умовах потрібно розробляти стратегії розвитку, які будуть протидіяти внутрішнім та зовнішнім ризикам. Систематизовано основні стратегії розвитку готельно-ресторанного бізнесу в період Covid-19. Зокрема, виділено дві групи стратегій розвитку: стратегія утримання позитивного іміджу на ринку та стратегія подолання негативних наслідків пандемії Covid-19. Запропоновано створення смарт міст в межах готельно-ресторанних комплексів. Виділено 10 ознак, на підставі яких можна стверджувати про наявність розумних міст у межах готельно-ресторанного бізнесу. Стратегія розвитку готельно-ресторанного бізнесу повинна формуватися із урахуванням сучасних тенденцій розвитку. Для цього варто формувати підходи, які б зменшували рівень ризику, який спричинений появою негативних очікувань клієнтів. Для цього має бути використана маркетингова та збутова стратегія. Головну роль відіграватиме корпоративна культура, яка стане ядром майбутніх стратегічних змін. Важливою до впровадження є інноваційна стратегія, реалізація якої повинна відбуватися через створення розумних міст всередині готельно-ресторанного комплексу. Таки підхід мінімізує контакт із зовнішнім оточенням та сприятиме формуванню позитивного враження від якості послуг
16
Тарасюк, Галина Миколаївна. "Логістичні рішення та управління постачаннями в компанії: виклики часу". Економіка, управління та адміністрування, № 4(98) (29 грудня 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-4(98)-42-48.
Повний текст джерелаАнотація:
Процеси глобалізації, розвитку конкуренції, використання нових систем управління вимагають постійної адаптації логістичної системи підприємства до умов внутрішнього та зовнішнього середовищ. Логістична стратегія визначає зв’язок між стратегією розвитку організації та операційними стратегіями в частині логістичної політики підприємства та логістичних завдань, які визначені поточними планами діяльності. Місце логістичної стратегії визначається між довгостроковими рішеннями підприємства (місія підприємства, логістична місія, корпоративна стратегія, виробнича стратегія, маркетингова стратегія, логістична концепція) та рішеннями тактичними й оперативними (логістичні технології, системи, підсистеми, модулі, бізнес-процеси, операції та функції, інформаційне забезпечення).
Найбільшою проблемою, з якою бізнес зіткнувся під час поширення COVID-19, був зрив ланцюгів поставок. Більшість компаній усвідомили, наскільки вразливі їхні ланцюги поставок, прийняли рішення про диверсифікацію, знайшли нових постачальників. Окрім того, нові технології стали в нагоді для компаній у цей період. У статті розглядаються зміни в логістичних процесах, які були викликані пандемією, проаналізовані інноваційні технології, які доцільно використовувати у сфері логістики в сучасних умовах цифровізації процесів. Зокрема, приділяється увага особливостям використання технологій Big Data Analytics, Machine Learning і Internet of Things. Визначено основні переваги та обґрунтовано їх ефективність у логістиці. Доведено, що важливим поряд із впровадженням інноваційних технологій є формування нових бізнес-моделей, інтегрування в діяльність рішень по штучному інтелекту, застосування цифрових двійників тощо. Використання автоматизованої системи управління логістикою дозволить не лише оптимізувати роботу, упорядкувати комунікацію, контролювати та скорочувати витрати, а й забезпечить довгострокову конкурентоспроможність компанії.
17
Череп, А. В., та Н. М. Чернікова. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ І ПЕРСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА". Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, № 2 (50) (12 серпня 2021): 17–21. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлені результати ретроспективного та перспективного ана- лізу інноваційного розвитку підприємств. Це дослідження було проведене для вивчення минулого досвіду з обраної теми та прогнозування на цій основі подальшого розвитку інновацій. Зокрема, вивчаються теоретичні питання інноваційного розвитку підприємств, стан законодавчої бази в цій галузі, тлумачення цього визначення вітчизняними та зарубіжними вченими різних часів. Встановлено передумови для ефективного інноваційного розвитку підприємств. Проведено аналіз основних показників інноваційного розвитку підприємств, який показує негативну тенденцію за останні десять років як за кількістю дослідників, так і за інноваційно активними підприємствами, рівнем їх фінансування та кількістю впроваджених інноваційні продукти та процеси. Встановлено розбіжність між фактичними показниками інновацій- ного розвитку підприємств та запланованими у Стратегії інноваційного роз- витку України на період 2013–2020 років. Визначено особливості, обов’яз- кові умови та пріоритетні напрями інноваційного розвитку підприємств у сучасних умовах. Вивчається досвід розвинутих країн щодо підтримки та стимулювання бізнесу до активного впровадження інновацій та наводиться комплекс заходів щодо перспектив такого розвитку в Україні. Встановлено взаємозв'язок інноваційного розвитку підприємств з основними напрямками цифровізації. Розкрито основні елементи стратегії інноваційного розвитку підприємств та запропоновано її перспективні напрямки. На основі існуючих можливостей та перешкод для інноваційного розвитку підприємств робиться висновок про необхідність та важливість цього питання в сучасних умовах ведення бізнесу.
18
Revutska, A. O., A. P. Burliai, and L. W. Smoliy. "Innovation strategy as a means of enterprise business management and development in the conditions of globalization." Collected Works of Uman National University of Horticulture 2, no. 99 (December 22, 2021): 81–94. http://dx.doi.org/10.31395/2415-8240-2021-99-2-81-94.
Повний текст джерелаАнотація:
The article describes the features of modern business. The relevance of the study of the relationship between strategy and business management is substantiated. Modern business has a very specific content, focus and implementation model. Despite this, business cannot do without a strategy a specific and clear plan of action in certain market conditions, coordinates of time and space. However, for the application of the chosen strategies to be effective and efficient for the enterprise, firm or company, there is an urgent need to explore the relationship between strategy and business management. One of the ways of effective business management, its development, of course, is the timely and professional application of a list of strategies according to the situation formed in the market and within the enterprise in the context of globalization of economic processes. The article presents modern interpretations of the concepts «strategy», «strategic management», «business», «competitive potential of business», «innovation strategy». A generalized classification of strategies used in practice for effective business management and development is described. The potential opportunities of the innovation strategy for the formation of competitive advantages of business in the context of globalization are identified. Strategic innovative measures to ensure the competitiveness of enterprises are presented. An analog model of ensuring the competitive potential of business through the implementation of innovation strategy in the context of globalization of the state economy has been formalized. It is the innovation strategy that is the system of sub-strategies for all levels of the strategic set of the enterprise focused on the innovative development of the business organization and meeting the needs of its potential customers. And as a cognitive tool for adaptive behavior of the enterprise in the external environment, it is focused on solving problems of unsatisfactory situations in change management. It can be interpreted as a set of methods of competition and doing business, which chooses the management of the enterprise to ensure the competitiveness and future profitability of the chosen type of business. Areas of further research are recommended. These include: analysis of the impact of strategies on the business management process, assessment of the effectiveness of the use of strategies for effective business management and selection of priority strategies for effective business management
19
Shablya, O. S., та O. G. Kholodnyak. "МАРКЕТИНГОВІ ЗАСАДИ ПРОСУВАННЯ СОРТІВ БАШТАННИХ КУЛЬТУР ВІТЧИЗНЯНОЇ СЕЛЕКЦІЇ В УКРАЇНІ". Vegetable and Melon Growing, № 70 (8 лютого 2022): 125–35. http://dx.doi.org/10.32717/0131-0062-2021-70-125-135.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Проаналізувати кількість і частку сортів вітчизняної та іноземної селекції баштанних культур у Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, розглянути причини та опрацювати маркетингові засади просування сортів баштанних культур вітчизняної селекції на внутрішньому ринку України. Методи. Використано методи: діалектичний метод пізнання для аналізу наукових праць учених щодо проблематики організаційно-економічного механізму; статистико-економічний при вивченні динаміки просування; графічний і табличний – для наочного відображення результатів наукового дослідження. Результати. Визначено частку сортів вітчизняної та іноземної селекції групи баштанних культур у Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні. На основі офіційних даних про обсяги виробництва насіння баштанних культур визначено частку сортів і гібридів під урожай 2021 р. Досліджено, що сільськогосподарські товаровиробники, які вирощують баштанні культури для споживання у свіжому вигляді на основі сортів, а не гібридів, використовують для сівби насіння власного виробництва, а сортооновлення або сортозаміну здійснюють один раз на три – п’ять років. Встановлено, для того щоб конкурувати з іноземними фірмами та компаніями вітчизняним виробникам насіння необхідно впровадити новітні маркетингові стратегії просування насіння сортів вітчизняної селекції на внутрішньому ринку України. Висновки. Маркетингова орієнтація науково-дослідних установ з селекції баштанних культур має бути спрямована на вдосконалення ринкової інфраструктури, прискорення її розвитку, збільшення виробництва високоякісного насіння сортів і гібридів з урахуванням запитів і потреб споживачів, сприяння освоєнню нових ринків збуту, включаючи й зовнішній, підвищення ефективності й прибутковості вітчизняного насінництва. З’ясовано, що сучасний формат функціонування ринку насіння вимагає від насіннєвих компаній широкого спектра інструментів маркетингу. Доведено, що сучасна стратегія просування інноваційної продукції, насіння сортів і гібридів баштанних культур має враховувати класичні методи маркетингу, рівень новизни й комерційної привабливості селекційних інновацій та можливі наявні й нові ринки їх збуту. Встановлено, що досконалий організаційно-маркетинговий механізм просування сортів баштанних культур вітчизняної селекції є одним з голов них елементів адаптації наукової установи до сучасних умов економічного середовища, що забезпечить її успішне функціонування та сталий розвиток у період недостатнього фінансування з боку держави.
20
Єпіфанова, І. Ю. "ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СТРАТЕГІЙ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ". Підприємництво та інновації, № 13 (31 серпня 2020): 33–39. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено теоретико-методичні аспекти формування інноваційних стратегій промислових підприємств у сучасних умовах. Узагальнено підходи до визначення сутності інноваційної стратегії. Систематизовано та адаптовано види інноваційних стратегій підприємств. Визначено етапи формування інноваційної стратегії (формування цілей і завдань, аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища; аналіз інноваційного потенціалу; формування інноваційної стратегії; довгострокове інноваційне прогнозування; визначення необхідного обсягу ресурсів; вибір інноваційної стратегії, доцільної до впровадження; контроль; визначення впливу інноваційної стратегії на економічний розвиток підприємства), які забезпечать ефективне функціонування підприємств та сприятимуть економічному зростанню.
21
Корса, Костянтин Віталійович, та Олександра Іванівна Косенко. "Освітньо-наукова стратегія Європи і України". Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (30 березня 2014): 118–24. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.414.
Повний текст джерелаАнотація:
Неупереджений аналіз перебігу світових процесів останніх тисячоліть незаперечно свідчить на користь того, що порівняно незначний за площею і кількістю населення північно-західний фрагмент гігантського євразійського материка став лідером переважної більшості інновацій в більшості сфер людської діяльності. Особливо помітна його участь у прогресі технологій виробництва, що спираються не на примітивний емпіризм і “здоровий глузд”, а на вищу форму інтелектуальності – цілеспрямовані природничо-наукові дослідження й ефективне використання їх результатів в усіх можливих сферах. Слід вітати ту обставину, що в розвинених країнах все частіше зусилля істориків скеровуються не на чергові панегірики на честь національних політичних і військових лідерів (дуже часто – справжніх злочинців), а на дослідження людського буття і культурно-цивілізаційних взаємодій в Європі та інших регіонах планети (напр. [1]).Ці тенденції дають надію на те, що серед головних цілей діяльності систем навчання і виховання належне місце все впевненіше займатиме формування не націонал-патріотів, а висококультурних професіоналів з високим рівнем компетентності в сфері наук і технологій.В останні десятиріччя життя вимусило країни-лідери розпочати перехід від індустріального суспільства до нового, яке слід називати “суспільством знань”, а не “інформаційним” (в усі часи людський соціум продукував інформацію й будував буття саме на її основі!). Ці країни – більшість їх розташовані в Західній і Північній Європі – обирають цілковито нову стратегію індивідуальної і колективної діяльності, новий комплекс перспективних цивілізаційних цінностей, шукають і реалізують засоби поєднання стійкого розвитку соціуму і збереження довкілля. Українські політологи і соціологи ще дуже далекі від належного усвідомлення того, наскільки в цій сфері датчани чи норвежці випереджають американців чи англійців. Саме тому вони в аналізі майбутнього роблять серйозні помилки, помічаючи лише окремі явища змін – як правило, лише “глобалізацію” (напр. [2]) – й полишаючи поза увагою десятки інших (частина їх названа в статті [3]).Одна з подібних стратегічних помилок вищого політичного і економічного керівництва України – спроба реалізувати концепцію “вільного ринку” в умовах, коли згадані нами країни-лідери давно відмовилися від цього надмірно архаїчного засобу організації діяльності економічного життя. Ця помилка співпала у часі й просторі з ще однією – нерозумінням значення фундаментальних наук і високоінтелектуальних технологій для забезпечення якості життя і прогресу націй у ХХІ ст. Тому перші роки нашої незалежності стали часом повернення до зразків капіталістичного суспільства періоду ХІХ століття, а не свідомої підтримки паростків нового суспільства ХХІ ст.Утім, події останніх двох-трьох років свідчать на користь того, що керівництво і громадськість України поступово позбавляються решток невиправданих сподівань на неорганізований “ринок”, суспільний хаос (чого варта шкода від “тіньового сектора”!) і шкідливий для 99,9% населення варіант приватизації колективної власності. Одна з ознак обрання більш перспективного напряму розвитку – бажання інтегруватися в європейські економічні структури шляхом глибоких законодавчих та виробничих змін.Серед тих засобів, які ми можемо використати в процесі руху до інтеграції – удосконалення і ефективізація діяльності системи освіти. Вона у нас має чимало позитивних рис, але загалом не надто добре відповідає європейським стандартам. До того ж, є певні відмінності між нашою і європейською стратегію розвитку та модернізації освіти.У цих тезах ми акцентуватимемо лише частину європейської освітньої стратегії – намагання зберегти і підвищити якість освіти, забезпечити кожного молодого європейця достатньою за обсягом і змістом компетентністю (реалізаційними знаннями, вміннями і навичками), яка б гарантувала його індивідуальні успіхи на ринку праці та світову якість створеної продукції чи наданих ним послуг.Про важливість освіти для подальшого існування та економічних успіхів об’єднаної Європи нікого на її теренах переконувати не треба – це вже визнана аксіома. Питання стоїть в іншій площині – як досягти максимальних результатів за наявних і можливих засобів і ресурсів. Саме так сформулювали завдання своїх держав та урядів вищі керівники 15 країн-членів Європейського Союзу під час березневої наради 2000 року в Лісабоні – зусиллями науковців, освітян та фахівців всіх інших профілів забезпечити для Європи економічні успіхи на основі “найбільш конкурентноздатних знань у світі” [4].Виконання цих складних завдань можливе за умови спільних зусиль всіх європейських країн одразу на трьох стратегічних напрямах удосконалення первинної освіти (цей термін означає всі форми навчання і підготовки до моменту виходу на ринок праці):І. покращення її якості та ефективності;ІІ. лібералізації і розширення до теоретичного максимуму доступу до первинної освіти;ІІІ. відкритості систем освіти на оточення і світ.Завдання підвищити якість освіти не випадково стоїть на першому місці – ніхто не має бажання надаремне витратити 5-8% валового національного продукту ([4, с.7]) і зусилля 3-6% всього активного населення (саме у цих межах лежить відсоток вчителів і викладачів серед всіх зайнятих у розвинених країнах [5, с.219]). Це завдання передбачає вирішення кількох вужчих проблем.Стимулювати вибір учнями і студентами науково-технологічних профілів навчання.Розвинути у молоді компетентності, необхідні для життя у суспільстві знань (інформаційному суспільстві).Забезпечити їй доступ до всіх нових інформаційних технологій.Поліпшити навчання і підготовку педагогічних працівників.Забезпечити ефективніше використання ресурсів.Для стратегічного планування шляхів розвитку національної освіти вищому керівництву й педагогам України слід уважно дослідити вказаний перелік тих заходів, які Європейський Союз вважає надійним фундаментом забезпечення якості освіти.Особливо важливий акцент на природничо-математичну та інженерно-технологічну освіту, оскільки саме цю сферу знань європейці вважають критичним показником якості всієї освіти, всієї первинної підготовки. І вони мають рацію – суспільство знань спиратиметься на найвищі технології й вершинні досягнення фундаментальних наук. Саме на це, а не на класичну механіку, елементарну хімію, фізику чи основи металознавства. Час цих наукових знань залишився у віддаленому індустріальному минулому.Як же на практиці Європа здійснює наміри підвищити якість освіти через розширення залучення учнів і студентів на науково-технологічні профілі навчання? Ситуація у цій сфері досить строката, про що й свідчать дані щодо їх загальної кількості на цих профілях у вищих навчальних закладах різних країн ЄС (табл. 1). Таблиця 1. Відсоток студентів, які вивчають точні науки(2000 рік) [4] Країна% студентів, які навчаються на даних профіляхКількість дипломованих осіб віком 20-29 років в розрахунку на 1000 мешканцівТочні науки (разом з інформатикою)Технології та інженеріяТочні науки, технологія, інженеріяФінляндія10.625.6– *Великобританія14.88.816.2Ірландія16.911.423.2Бельгія9.211.89.7Швеція11.419.111.6Австрія11.614.07.1Франція–––Данія10.210.0–Німеччина12.715.88.2Іспанія12.616.19.9Італія7.616.8–Португалія9.417.96.3Греція–––Люксембург9.38.11.8Примітка: * – брак даних. Тут стикаємося з певною несподіванкою – за короткий період 1990-х років Фінляндія стала європейським і світовим лідером з фундаменталізації освіти. Керівники цієї країни анітрішечки не бояться того, що мало не 40 відсотків всіх її студентів вивчають точні науки і “високі” технології.На початку 1990-х років Фінляндія потрапила в глибоку економічну кризу. Розпад Радянського Союзу позбавив цю невелику країну величезного ринку, який задовольнявся виробами, що хоч і мали задовільну якість, але не вимагали “високих” технологій. Це не лише майже вполовинило валовий національний продукт Фінляндії і знизило рівень життя населення, але й примусило виходити на світові ринки з підвищеними вимогами як до технологій, так і до якості.Під час вибору стратегії розвитку своєї освіти, Фінляндія відхилила пропозиції гранично гуманітаризувати її та розширити підготовку правників і менеджерів. Було скорочене викладання історії, на ранній дитячий вік перенесене перше ознайомлення з друкованими текстами тощо. Натомість, розширене і поліпшене викладання точних наук і найновіших технологій. Невисокої якості середня професійна освіта була досить швидко реформована у вищу, випускники якої отримували глибокі наукові знання і вміння використовувати досягнення точних наук. Наслідок усіх цих змін – стрімкий розвиток виробництва у найновітніших сферах і перше місце у світі з темпів підвищення людського капіталу нації на основі використання “високих” технологій.Та приклад Фінляндії не є винятком. Як стає все більш очевидним з даних останніх років, значна частина інших країн ЄС також відзначається великою (15-19%) кількістю тих студентів, які готуються розвивати і використовувати найбільш ефективні технології ХХІ століття. Та ще важливіша та обставина, що на відміну від України, де надто часто звучать промови про “надмірну кількість науковців та інженерів” й пропонується прискорено готувати необмежену кількість адвокатів і менеджерів, в країнах ЄС застосовується стратегія збереження (і навіть розширення) саме природничо-математичних та інженерно-технологічних секторів вищої освіти.Сучасний розподіл нашого студентства в закладах університетського рівня за профілями підготовки відповідає кращим європейським зразкам – ми маємо приблизно 11% майбутніх науковців і близько 20% – інженерів і технологів [6]. Ось тільки б зберегти і підвищити якість навчання, зокрема, не витрачати перші семестри на ліквідацію недоліків роботи школи…На жаль, ми не можемо сподіватися на позитивні зрушення в роботі середньої школи, оскільки керівництво міністерства освіти і науки вважає, що навчатися і набувати досвід можна лише на власних помилках. Однак, доцільніше вчитися на чужих невдачах. Наприклад, багато разів у десятках країн світу з різноманітних міркувань ті чи інші предмети переводили з обов’язкових у вибіркові, ліквідовуючи жорсткі випускні екзамени. Результат кожного разу був один і той же – профанація викладання, різке зниження знань випускників шкіл і погіршення діяльності всієї вищої освіти. Кожна країна виходила з подібної кризи своїм шляхом. Більшість повертала обов’язковість вивчення і глибоко модернізувала зміст програм, інші (як США) просто скуповували за рубежем випускників шкіл і студентів з потрібними якостями і знаннями.То чи не краще нам відмовитися від подальшого поглиблення кризи в природничо-математичній освіті й обрати за приклад не американський, а фінський досвід?
22
Дичківська, Ілона. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ У ПОБУДОВІ СИСТЕМИ ВИМОГ ДО СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 58–66. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.202.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано зміну стратегії підготовки сучасних фахівців, зокрема вихователів дошкільних закладів, в умовах інноваційної трансформації освіти, схарактеризовано поняття «інноваційна спрямованість вихователя», «готовність до інноваційної діяльності», «інноваційна культура», «інноваційна компетентність» та встановлено зв’язки між ними. Аналіз підходів різних авторів засвідчує, що одностайності у підходах до розуміння їх суті у дослідників немає. Однак науковці відзначають важливість ролі педагога у здійсненні інноваційних процесів, що актуалізує проблему розуміння вимог до нього. У статті обґрунтовано та розроблено комплекс вимог до вихователів у контексті реалізації інновацій у дошкільній освіті в площині трьох підходів: особистісного (наявність інноваційної спрямованості, сформованість інноваційної культури), діяльнісного (володіння технологіями дослідницької й проектної роботи, прийняття суб’єктності дитини як цінності, здатність до взаємодії з іншими педагогами) та компетентнісного (оволодіння інноваційною компетентністю). Аналізуючи вимоги до рівня теоретичних знань і практичної підготовки вихователя, підкреслюється, що він повинен уміти спрямовувати навчально-виховний процес на особистість вихованця, вибудовувати свою професійну діяльність так, щоб кожна дитина мала необмежені можливості для самостійного і високоефективного розвитку. А це у принципово інших вимірах визначає проблематику і зміст професійної та особистісної підготовки вихователя, актуалізує необхідність створення педагогічних систем, зорієнтованих на інноваційну діяльність, і відповідно на пошук нових підходів до підготовки майбутнього фахівця.
23
Sus, T. Yo. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ". Actual problems of regional economy development 1, № 15 (4 листопада 2019): 80–87. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.80-87.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах реформування аграрного сектору перед Україною постає проблема вибору стратегії інноваційного розвитку та джерел її фінансування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо концепції фінансового забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору.У процесі дослідження монографічний метод дозволив зазначити, що в країнах з сировинною економікою низький попит на інновації, тобто відсутність конкурентного промислового виробництва, не створює бази для формування інноваційного середовища та потенційних споживачів інновацій. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею зумовлює реалізацію моделі за якої суспільні фінанси повинні направлятися на реалізацію в аграрному секторі завдань щодо його сталого розвитку в умовах зростаючого попиту на продукти харчування та необхідності збереження родючості ґрунту, розробку механізмів пріоритетного фінансування та реалізації цих завдань.Розглянуто сучасні підходи до фінансування інноваційного розвитку. Зазначено, що в сировинних економіках інновації направлені на збільшення видобутку сировини та вирощування сільськогосподарських культур, на які є попит на міжнародних ринках. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею не дозволяє фінансувати інноваційний розвиток належним чином, як зі сторони держави, так і зі сторони потенційних споживачів інноваційних продуктів. Запропоновано для аграрного сектору України поєднання двох моделей, коли модель “держава інвестор” використовується в інноваціях, які мають в більшій мірі суспільний ефект (наприклад екологічні інновації) і, навпаки, модель “держава-регулятор” в інноваційній діяльності, що має яскраво виражений економічний ефект. Окреслено специфіку інноваційних процесів в аграрному секторі. Проаналізовано сучасні підходи до фінансового забезпечення інноваційного розвитку та фактори, які негативно впливають на розвиток агроінновацій в Україні.
24
Зубко, Т. Л. "ІНСТРУМЕНТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА". Економічні науки. Серія "Регіональна економіка", № 18 (71) (29 листопада 2021): 54–66. http://dx.doi.org/10.36910/2707-6296-2021-18(71)-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Торгівля розвивається швидкими темпами як у світі, так і в Україні, що пов`язано не тільки з інвестиціями, але й з інноваціями. Тому вивчення та узагальнення досвіду їх застосування є актуальним. У статті розглянуто теоретичні положення та практичний інструментарій залучення інновацій на торговельних підприємствах. Розглянуто види інновацій та відповідні їм стратегії. В статті також досліджено особливості інноваційної діяльності торгівельних підприємств. Удосконалено класифікацію базових інноваційних стратегій, які формуються залежно від положення організації на ринку та значущості інноваційного потенціалу.
25
Горященко, Юлія, Юлія Бокова та Анастасія Кулешова. "ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ`ЄКТІВ МАЛОГО БІЗНЕСУ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 297–302. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-64.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто та досліджено чинники впливу на розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності суб`єктів малого бізнесу. Виявлено те, що подальшого розгляду потребує дослідження інноваційно інвестиційного потенціалу в контексті розробки та реалізації інноваційно інвестиційної стратегії забезпечення стійкого розвитку підприємств. Проблеми визначення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку є вкрай актуальними для економіки України. Вирішення цих проблем і формування працездатної системи показників дозволять оцінити ефективність поточного функціонування інноваційно-інвестиційного механізму і ступінь реалізації поставлених завдань і цілей інноваційного розвитку. Управління інноваційно-інвестиційним розвитком держави відноситься до стратегічно важливих, що пов'язано зі зростанням ролі інновацій та необхідних для цього інвестицій, оскільки вони безпосередньо впливають на основні макроекономічні показники розвитку країни.
26
Марченко, В. М. "ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ КОНКУРЕНТНИХ СТРАТЕГІЙ ПІДПРИЄМСТВ". Підприємництво та інновації, № 7 (30 грудня 2019): 65–68. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є порівняльний аналіз чинників формування та найкращої практики реалізації конкурентних стратегій підприємствами України. Опис практики реалізації конкурентних стратегій підприємствами лідерами відповідних ринків дав змогу ідентифікувати еволюцію основних засобів становлення їх конкурентоспроможності та узагальнити основні чинники, які впливають на формування конкурентних переваг підприємства на ринку та визначають ефективність реалізації вибраної конкурентної стратегії. Виявлено, що такими чинниками є здатність підприємства впливати на поведінку споживача через спрямований інформаційний потік та унікальні властивості товару, здатність задовольнити споживчий попит за найменших витрат, що досягається шляхом формування замкнутих технологічних циклів та логістичних ланцюгів, здатність підтримувати лідерство на ринку завдяки реалізації політики постійного товарного оновлення. Інструментами реалізації визначених здатностей є інновації та нестандартні стратегічні рішення. Виявлено, що в сучасній економіці спостерігаються суттєві зміни як у споживчих потребах (індивідуалізація потреб), так і в інструментах їх задоволення (персоніфікація продажів). Конкурентними перевагами підприємства, які забезпечують їх конкурентоспроможність та відповідність споживчим потребам, є структура портфеля асортиментних позицій та товарних марок, інформаційний супровід властивостей продукції, підтвердження їх безпечності та якості, формування повних технологічних циклів виробництва та логістичної інфраструктури, інноваційне оновлення виробництва, наявність науково-дослідних центрів та виробництво пробних зразків продукції. Зміни вподобань і стилю споживчої поведінки в сучасному світі трансформують як ринок, так і поведінку його учасників. Встановлено, що в сучасних умовах ринкової економіки поведінка споживача на ринку є основним джерелом ефективності конкурентної стратегії. Відмінність набула ознак властивості сучасного товару, а першість у пропозиції інноваційного товару на ринку забезпечує прибутковість підприємства.
27
Григорук, Павло, Оксана Пайонк та Віталій Хрущ. "ІННОВАЦІЙНО ОРІЄНТОВАНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ ЯК ОБ’ЄКТ МОДЕЛЮВАННЯ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (28 квітня 2022): 146–52. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2022-3-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню соціально-економічних систем як об’єктів моделювання в контексті їх інноваційної спрямованості. Наведені характерні риси інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем. Розглянуто ієрархічність соціально-економічних систем. Обґрунтована доцільність застосування інструментарію економіко-математичного моделювання для опису таких систем, спрямованих на визначення стану та траєкторій їх розвитку в умовах інформаційної невизначеності та потенційних загрозі і ризиків. Проведений аналіз підходів науковців до вивчення інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем від найвищого ієрархічного рівня інноваційно-орієнтованої економіки до рівня окремих суб’єктів господарювання. Встановлені особливості опису таких систем на кожному рівні ієрархії, узагальнено етапи їх розвитку, визначено процеси та основні економічні функції, що забезпечують результативність інновацій. Проведений аналіз підходів до моделювання інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем визначив домінуючий вплив інтелектуальної складової їх потенціалу на впровадження інновацій. Встановлено, що в зарубіжні науковці свої дослідження переважно орієнтують на використання методів опитування з подальшим узагальненням отриманої інформації та формулюванні висновків, що дещо звужує практичну їх цінність та можливість перенесення на інші типи систем. Також акцентовано на важливості орієнтації інноваційної діяльності на конкурентів споживачів при розробленні стратегії розвитку.
28
Дмитрієва, Оксана, та Олексій Тімров. "СТРАТЕГІЧНЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 27 (14 листопада 2021): 37. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.37.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета. Визначення підходів, принципів і етапів реалізації державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури; розроблення типізації інноваційних стратегій на основі встановлення ознак і сутності інноваційної стратегії як ключового елемента в системі стратегічного управління. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного державного управління та напрями інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. В умовах ринкової економіки, що характеризується зростаючою невизначеністю розвитку зовнішнього середовища, неповнотою і асиметрією інформації, періодами підйому і спаду економічного розвитку, особлива увага приділяється формуванню системи державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. Державне стратегічне управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури – це науково обґрунтований вплив керівників держави, апарату державного управління, політичних і громадських організацій на соціально-економічне середовище транспортного комплексу та інноваційної системи країни, що забезпечує якість і конкурентоспроможність транспортних послуг та сталий розвиток транспортного сектора економіки. В ході дослідження систематизовано основні концептуальні підходи теорії управління, напрямки державного стратегічного управління, принципи стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. У роботі визначено основні елементи ефективної системи стратегічного державного управління, запропоновано етапи і складові стратегічного управління інноваційним розвитком. На основі накопиченого досвіду у науковій літературі авторами представлено класифікацію інноваційних стратегій. Беручи до уваги накопичений досвід у статті розроблено класифікацію стратегій інноваційного розвитку транспортної інфраструктури, що враховує комплекс пріоритетних критеріїв (направленість результату, тип інновацій, характер дій). Наукова новизна. Удосконалено теоретичні основи стратегічного державного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури, які, на відміну від відомих, включають типізацію інноваційних стратегій за комплексом ознак (корисність результату, тип інновацій, характер дій), що передбачає їх поділ на деструктивні (псевдо- і квазіінноваційні) і конструктивні (адаптивні, оптимізаційні, прогресивні) стратегії. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення стратегії інноваційного розвитку транспортної інфраструктури України і дозволять сформувати ефективний інструментарій державного регулювання інноваційних проєктів розвитку інфраструктури транспорту.
29
Коба, Н. В., та М. О. Коба. "ФОРМИ КООПЕРАЦІЇ В БІЗНЕСІ". Підприємництво та інновації, № 7 (30 грудня 2019): 75–79. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Предметом наукової статті є форми кооперації в бізнесі. Метою статті є аналіз, систематизація та узагальнення наявних теоретичних положень щодо сучасних форм кооперації в бізнесі. Дослідження проводилося з використанням системного підходу, наукових методів аналізу та синтезу. Результатами проведеного дослідження є узагальнення наявних форм кооперації в бізнесі та їх систематизація в єдину класифікацію. Авторами розглянуто передумови зростання процесів кооперування між окремими незалежними організаціями. Виділено такі ознаки кооперації, як взаємодія на добровільних засадах; наявність у кожної організації стратегічних цілей, які можуть бути досяжними вірогідніше під час кооперування; підвищення ефективності та стійкості бізнесу як очікуваний результат взаємодії; наявність довіри між партнерами; рівноправність та незалежність партнерів; наявність укладених угод, які визначають форму взаємозв’язків; отримання синергетичного ефекту від співпраці. У статті надано авторське визначення та викладено власне розуміння коопераційного процесу. Авторами надано зведену класифікацію організаційних форм кооперації в бізнесі залежно від виду діяльності, на розвиток якої вона спрямована. Такими видами діяльності авторами вибрано продажі, просування, виробництво, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), інноваційну діяльність. В результаті дослідження виявлено, що більшість кооперацій у сучасному бізнесі спрямована на розвиток інноваційної діяльності, яка є невід’ємною частиною економіки знань. Серед них слід назвати стратегічні альянси, кластери, інноваційні мережі та бізнес-екосистеми. Головну причину таких кооперацій автори вбачають у формуванні глобальної економіки знань, у якій знання є найважливішим ресурсом та головним джерелом конкурентних переваг. В подальшому авторами як інструмент стратегічного аналізу для вибору стратегії кооперації та управління знаннями, а також організаційної форми кооперації запропоновано використовувати модель обміну ресурсами між партнерами С. Паріса та Дж.К. Хендерсона. Залежно від рівня прихованості, специфічності та складності ресурсів у представленій авторами статті матриці вибираються стратегія надання ресурсів партнеру, стратегія об’єднання, стратегія розвитку інтелектуального потенціалу та стратегія використання знань партнера.
30
Рудь Н.Т. "ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНУ: ПОПИТ НА ІННОВАЦІЙНУ ІНФРАСТРУКТУРУ". Економічні науки. Серія "Регіональна економіка" 1, № 16 (63) (29 січня 2020): 137–48. http://dx.doi.org/10.36910/2707-6296-2019-16(63)-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено місце інноваційної інфраструктури в регіональній інноваційній системі. Вказано на законодавчу базу її формування. Підтверджена органами статистики низька доля витрат на фінансування науки. Вказано частку витрат на наукові дослідження в країнах ЄС – 28. Показано, що кадровий потенціал перетікає в країни Європи. Наведено приклади залучення студентів до інновацій в Ірландії. Відмічено, що інноваційний бізнес не формує попит на інноваційну інфраструктуру. Відсутність підтримки інноваційною інфраструктурою не сприяє інноваційному розвитку підприємств. Запропоновано формувати маркетингову стратегію розвитку інноваційної інфраструктури. Уточнено коло питань для вирішення
31
Половенко, Л. П., та С. В. Мерінова. "ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 3 (62) (27 жовтня 2021): 74–81. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/62-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено стан сучасної сфери послуг та необхідність упровадження інноваційних продуктів, інноваційних технологій та інноваційної діяльності, що сприяє розвитку готельно-ресторанного бізнесу. Розглянуто особливості інноваційного управління в індустрії гостинності. Підкреслено, що під час вибору інноваційної стратегії варто орієнтуватися на мінімальні ризики, термін окупності, невисоку ціну інновацій, стабільність надходжень, високу рентабельність. Запропоновано заходи підвищення конкурентних переваг підприємства готельного господарства, орієнтовані на створення та використання нових удосконалених інноваційних продуктів. Узагальнено інноваційні рішення на підприємствах готельно-ресторанного бізнесу внаслідок запровадження карантинних заходів, спричинених пандемією COVID-19.
32
Lisitsa, Ekaterina, and Svetlana Pavlovskaya. "Global marketing and advertising development based on cultural specificities in the world." University Economic Bulletin, no. 42 (June 19, 2019): 102–10. http://dx.doi.org/10.31470/2306-546x-2019-42-102-110.
Повний текст джерелаАнотація:
Предмет дослідження: взаємозв'язок глобального маркетингу і реклами з культурними особливостями країн у світовій економіці. Мета дослідження: на основі аналізу підходів транснаціональних корпорацій до формування глобальних маркетингових стратегій визначити основні елементи з урахуванням культурних відмінностей приймають ринків і виділити рушійні і стримуючі фактори, що впливають на глобальну інтеграцію і маркетинг. Методи: загальнонаукові методи аналізу і синтезу, методи угруповань, узагальнення та систематизації даних, а також економіко-математичні моделі. Результати роботи: В статті міститься аналіз основних механізмів побудови глобальної маркетингової стратегії і реклами ТНК, сформованих з урахуванням культурних відмінностей країн в світовій економіці, досліджено основні види маркетингових стратегій на основі EPRG-схеми, представлений компаративний аналіз маркетингових стратегій інтерналізації та локалізації, використовуваних різними ТНК (включаючи ТНК Китаю). На основі SWOT-аналізу основних елементів глобальних маркетингових стратегій ТНК виділені основні сполучення стратегічних елементів і напрямків розвитку національних компаній. Галузь застосування результатів: Результати дослідження можуть бути використані при формуванні маркетингових стратегій національних компаній при виході на міжнародний ринок, допомогти в процесі інтернаціоналізації компанії, посилити положення компаній в міжнародній торгівлі за допомогою побудови враховує культурні відмінності маркетингової стратегії і реклами. Висновки: Процеси глобалізації призвели до посилення зовнішньоекономічних взаємозв'язків держав і формування нової світової інфраструктури. Це зумовило актуальність формування маркетингових стратегій національних компаній з урахуванням світового досвіду маркетингових стратегій ТНК і з урахуванням культурних відмінностей приймаючих країн. Облік культурних відмінностей внутрішніх ринків країн дозволяє уникнути істотних втрат при побудові відповідної маркетингової стратегії (наприклад, EPRG-схема), побудувати адекватну симбіоз всіх ресурсів компанії (включаючи фінансові, трудові, інноваційні та ін.), Що дозволяє завоювати нові ніші на ринку або утримати конкурентні позиції. Цьому також сприяє наявність регіональних торгових угод, зняття тарифних і нетарифних обмежень у світовій торгівлі. Все це дозволяє виділити рушійні і стримуючі ключові фактори, що впливають на глобальну інтеграцію і глобальні маркетингові стратегії в сучасних умовах.
33
Копилюк, О. І., та О. М. Музичка. "ІННОВАЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННИХ РЕГІОНІВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 66 (15 квітня 2022): 46–50. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2022-66-06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні та прикладні основи формування інноваційних засад розвитку транскордонних регіонів. Метою статті є розкриття інноваційних основ функціонування транскордонних регіонів та визначення новітніх інструментів фінансування транскордонної співпраці. У ході дослідження встановлено, що інновації є основою розвитку транскордонних регіонів та поглиблення їх співпраці в галузі науки, техніки, технологій, реалізації транскордонних програм й проєктів, "стратегії розумної спеціалізації". Доведено, що прикордонні регіони, які орієнтуються на інноваційність у своєму розвитку досягають більш високого ступеня транскордонної взаємодії, використовують новітні підходи до фінансування та інструменти структурних фондів ЄС. Відзначено, що для інноваційних транскордонних регіонів необхідним є: 1) високий рівень транскордонних потоків знань й технологій, їх взаємоузгодженість у функціональному аспекті; 2) транскордонна співпраця у науково-дослідній, освітній діяльності та використання передових інноваційних знань і технологій; 3) спільні інноваційні продукти, послуги, трансфер технологій; 4) засади співфінансування та диверсифікація джерел фінансування суб'єктів і учасників інноваційної діяльності; 5) подолання бар'єрної функції кордону й формування спільних транскордонних інноваційних структур; 6) дерогація законодавства; 7) культурна, історична та етнічна спорідненість. Відзначено, що інноваційний потенціал транскордонного регіону фінансується за допомогою інструментів, які можуть приймати форми капіталу, квазікапіталу, інвестицій, кредитів, гарантій або інших інструментів з мінімізації ризиків, а у разі необхідності поєднуватися з грантами. Сформульовано ключові характеристики, розкрито сферу використання таких інструментів фінансування транскордонних інновацій як "Pathfinder", "Accelerator", "Transition". Подальші дослідження повинні бути спрямовані на розробку методичних підходів до оцінювання інноваційного потенціалу транскордонного регіону та напрямів досягнення модернізаційних інноваційних проривів.
34
Ковтун, М. В., та Н. Л. Гавкалова. "СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА". Підприємництво та інновації, № 18 (30 червня 2021): 34–40. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/18.6.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку функціональна роль підприємництва набуває особливої соціально-практичної актуалізації. Останнім часом тенденція до розвитку соціального підприємництва набуває обертів, є тією соціальною інновацією, яка являє собою нововведення у вигляді стратегій, концепцій, ідей, спрямованих на вирішення соціальних проблем і задоволення соціальних потреб та є механізмом соціальних перетворень у країні. Межі соціальних інновацій досить широкі – від поліпшення умов праці, появи нових послуг в освіті, створення інноваційних спільнот, що діють в інтересах суспільства, до модернізації державної політики та управління. Ураховуючи те, що в Україні організаційно-правова форма соціального підприємства на законодавчому рівні не закріплена, її вибір залежить від вибору самого підприємця.
35
Панченко, В. А., та О. П. Панченко. "ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПОБУДОВИ МАТРИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 65 (28 січня 2022): 97–103. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-13.
Повний текст джерелаАнотація:
У теорії та практиці менеджменту персоналу залишається недостатньо ґрунтовно розкрита специфіка організаційного проектування, особливо для виробничих підприємств. Передбачається, що застосування матричної організаційної структури управління в умовах впровадження інновацій може вирішити проблеми бюрократії, недисциплінованості, нераціональної організації праці, одночасно зменшуючи фінансові витрати на управління персоналом. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні вдосконалення системи управління персоналом шляхом створення матричної організаційної структури управління в умовах впровадження інновацій. Для того, щоб бізнес ефективно, злагоджено та систематично працював, він потребує планової структури, яка відповідає меті, завданням, стилю, розмірам та комерційним операціям підприємства. Обґрунтовано, що організаційна структура управління підприємством є одночасно: системою елементів для досягнення конкретних бізнесцілей; соціальним об’єктом керівництва; формою взаємодії усіх елементів (ланок, рівнів) управління. Обґрунтовано, що інновації являють собою новостворені або удосконалені конкурентоздатні технології, продукцію або послуги, які суттєво поліпшують структуру та якість виробничих процесів, соціальної сфери підприємства. Визначено, що менеджери можуть впроваджувати різні удосконалення, інновації, здійснювати модернізацію системи управління персоналом, перерозподіляти ресурси, розширювати та укрупнювати різні відділи, що вимагає якісної зміни організаційної структури. Визначено, що матрична організаційна структура виробничого промислового підприємства має відповідати програмно-цільовому характеру проектної господарської діяльності. Побудовано проект та визначено переваги та недоліки застосування матричної організаційної структури управління підприємством в умовах впровадження інновацій. Доведено, що матричну організаційну структуру для виробничого підприємства можна ефективно використовувати в умовах високого рівня невизначеності і динамізму ринкового середовища при впровадженні інновацій. Це дозволить визначити зміни цілей і завдань, розробку нової стратегії бізнесу, досягти низького рівня структурованості проблем, мотивації працівників при проектуванні робіт. Організаційна структура управління підприємством являє собою соціально-виробничу систему, яка складається з рівнів та органів менеджменту, підпорядкованих робочих елементів (відділів, цехів, служб, структурних підрозділів) та передбачає їх взаємозв’язок, які забезпечують реалізацію стратегічних цілей бізнесу підприємства. За результатами проведеного дослідження можна стверджувати, що матрична організаційна структура управління відповідає основним вимогам реалізації інноваційних проектів у межах всього підприємства і націлена на розвиток бізнесу. При цьому досягається одночасно вертикальна, функціональна спеціалізація і проектно-цільова інтеграція всіх працівників та менеджерів підприємства, що призводить до зменшення кількості помилок в управлінні персоналом. Перспективами подальших досліджень можуть стати обґрунтування та проектування організаційної структури відділу економічної безпеки інноваційного підприємства.
36
Омельяненко, Віталій. "АНАЛІЗ АРХЕТИПНОГО ВИМІРУ ІНСТИТУЦІЙНО-ЕВОЛЮЦІЙНИХ ТРАЄКТОРІЙ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМНИХ ІННОВАЦІЙ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 220–33. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-220-233.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія сучасної України є періодом значних трансформа- цій усіх сфер суспільного життя. Тренди геополітики вимагають глибокої змістовної трансформації всіх сфер держави. А вона, в свою чергу, вимагає розробки відповідних стратегій з метою забезпечення конкурентоспромож- ності України та забезпечення суб’єктності. Це можливо реалізувати через підвищення якості управління державними ресурсами на основі системних рішень через інституційний підхід. Однак у практиці публічного управління України зазначені аспекти міждисциплінарного підходу до розуміння бази інституційних трансформацій практично не мають практичного втілення в рамках реформ, що призводить до втрати як їх інноваційного потенціалу, так і наявного соціального капіталу (психосоціальний потенціал за Е. Афоні- ним). Отже, маловивченими залишаються питання методології розробки ці- леспрямованих змін інституціональної структури як детермінанти систем- ної цілісності, вирішення проблеми оцінки взаємного впливу змін окремих інститутів та аналізу динаміки всієї інституціональної структури. Проана- лізовано архетипні фактори функціонування макросистем, на які необхідно звернути особливу увагу для пошуку найбільш ефективних зусиль (ресур- сів) в межах застосування концепції інституційно-еволюційних траєкторій впровадження системних інновацій. Розглянуто архетипну методологію до визначення основ формування інституційно-еволюційних траєкторій впро- вадження системних інновацій. Доведено, що фактори успішності реформ як системних інновацій пов’язані не тільки зі змінами структур та функцій інституціонального механізму держави, а насамперед з соціальними чинни- ками. Визначено, що фактором успішності системних інновацій є створення унікального середовища, що ґрунтується на поєднанні технологічно-іннова- ційного базису, економіки та соціально-культурної системи. Обґрунтовано, що для втілення ідей та потенціалу системних реформ в реальні інновації, тобто реалізації в соціально-економічному просторі країни, потрібен спектр об’єктивних і суб’єктивних причин, зокрема культурна “підтримка” іннова- цій відіграє досить важливу роль.
37
Lipych, Lubov, Oksana Khilukha, Myroslava Kushnir та Viktor Zagoruyko. "СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ ЯК СКЛАДОВА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМТВА". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 1, № 17 (12 березня 2019): 45–55. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-01-45-55.
Повний текст джерелаАнотація:
Людський капітал є призмою, через яку слід оцінювати досягнення підприємства. Він також характеризується як одна з найсильніших переваг при створенні вартості певної бізнес-одиниці на конкурентному ринку. Його використання в економіці підприємства пов’язане з безпосереднім залученням працівника, тому персонал – найважливіший ресурс, і в той же час капітал (актив). Обґрунтовано, що людський капітал має вартість в тому випадку коли, забезпечує розвиток, дозволяє впроваджувати інноваційні стратегії, підвищує ефективність роботи та економічну ефективність підприємства, а також використовує ринкові можливості та нейтралізує потенційні загрози. Управління людським капіталом, будучи функціональною стратегією, має відповідати стратегії розвитку підприємства за цілями та структурою. Мета стратегічного управління людським капіталом – визначити напрями і методи його використання для досягнення цілей організації, і, як наслідок, підвищення вартості підприємства.
Теорія та практика управління розробили безліч корисних моделей для підтримки стратегічного управління людським капіталом, які відрізняються рівнем складності, обсягом знань, необхідних для їх використання, а також витратами на впровадження. Доведено, що кожне підприємство здатне знайти, оптимальну з точки зору його потреб. Отже, стратегії управління людським капіталом повинні стати обов’язковою нормою, а їх інтеграція з глобальною стратегією розвитку підприємства необхідною умовою для зміцнення його цінностей.
38
Скирда, А. Є. "ДУХОВНЕ ПРОБУДЖЕННЯ ЯК КЛЮЧ ДО ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ОСОБИСТОСТІ І ДЕРЖАВИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 315–21. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-315-321.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розглядає історію появи інженерно-технічної освіти в США. Здатність США підтримувати інновації перш за все потребує професіоналів, які мають високу кваліфікацію в галузі науки, техніки, інженерії та математики (STEM). Ці професіонали працюють в уряді, промисловості та науці. Інженери відіграють особливо важливу роль у розробці новітніх технологічних систем та процесів. Останні десятиліття політики, роботодавці, дослідники та освітяни приділяють пильну увагу системі інженерної освіти США та відповідності отриманих інженерних навичок сучасним потребам економіки країни. Поява та розповсюдження програм підготовки інженерно-технічних спеціалістів є результатом поєднання декількох ключових чинників технологічного розвитку в Сполучених Штатах. Такими чинниками стають бажання нації залишатися головним лідером у галузі технологій та інновацій; національні звіти про стан інженерної освіти; розвиток технічних університетів; розширення програм у галузі інженерно-технічної освіти; поступовий розвиток навчальних програм, що містять більший акцент на теоретичних знаннях. Інженерні навички та знання є вирішальними чинниками для інновацій і технологічного розвитку країни. Вони також сприяють довгостроковому економічному зростанню та допомагають вирішити основні суспільні проблеми. Саме тому важливо розуміти освітній та кар’єрний шлях інженерів, які втілюють отримані навички та знання, а також систему інституцій, стратегії розвитку, ринок, трудові та інші ресурси, що разом готують, розвивають і поповнюють запас інженерів країни.
39
Нечитайло, Л. Я., О. С. Кривов’яз, С. І. Данилів та В. М. Сенчій. "ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ – ВИКЛИК СЬОГОДЕННЯ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (29 квітня 2021): 152–55. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i1.12007.
Повний текст джерелаАнотація:
Пандемія коронавірусу (COVID-19) внесла суттєві корективи в освітній процес. Ця ситуація змусила керівників вищих навчальних закладів негайно перевести очні клінічні та дидактичні інструкції у віртуальні формати. Такий перехід на дистанційне навчання суттєво вплинув на різні аспекти навчання: лекції, проведення практичних та лабораторних занять, наукову діяльність тощо.
Викладачі клінічних кафедр також повинні були адаптуватись до реалізації стратегій дистанційного навчання. Дистанційна освіта забезпечує інтерактивність навчального процесу. Здійснюється цей метод навчання за допомогою комп’ютерних технологій, які є основним комунікативним рушієм за даних умов.
Метою роботи було забезпечення оптимальних умов навчання в час пандемії, створення онлайн-платформи для проведення занять для належного здобуття знань студентами ІФНМУ.
Результати. Нові стратегії дистанційного навчання на базі платформи Teams відкривають широкі можливості для освітніх інновацій та співпраці між студентами та викладачами.
40
П’ятницька, Г. Т. "СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ КРИЗИ". Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі, № 2 (19 квітня 2021): 40–48. http://dx.doi.org/10.36477/tourismhospcee-2-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз основних показників розвитку ресторанного бізнесу в період COVID-кризи як в Україні, так і на глобальному ринку послуг ресторанного господарства. Виділено основні характеристики COVID-кризи з урахуванням різних ознак класифікації криз. Визначено прийнятні для підприємств ресторанного господарства стратегії розвитку в умовах нових ринкових викликів. Ідентифіковано інновації у розвитку підприємств ресторанного господарства під час пандемії, ефективність та результативність впровадження яких свідчить про доцільність їх урахування у стратегіях розвитку ресторанного господарства в умовах кризи. Обґрунтовано висновок про перспективність застосування абсолютно різних стратегічних альтернатив розвитку навіть в кризових умовах ведення ресторанного бізнесу. Встановлено, що проактивна поведінка підприємців ресторанного бізнесу ще на початку кризи принесла кращі результати для розвитку.
41
Ковтун, Валентина Андріївна. "ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Фінансовий простір, № 3(39) (24 вересня 2020): 146–54. http://dx.doi.org/10.18371/fp.3(39).2020.215182.
Повний текст джерела
42
В., Мартинова Л., та Воронько О. І. "ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ЕКО-ІНДУСТРІАЛЬНИХ ПАРКІВ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 81–90. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-81-90.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню економіко-правових аспектів діяльності еко-індустріальних парків в Україні, а також визначення їх ролі у забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку України. Визначено, що одним з ключових елементів забезпечення умов сталого розвитку є концептуальна еко-зорієнтованість інвестиційно-інноваційної стратегії, як на рівні конкретної держави, так й на світовому рівні в цілому. Наголошено, що реалізація нової еко-інвестиційно-інноваційної стратегії вбачається через призму створення та функціонування еко-індустріальних парків. Досліджено поняття та суть еко-індустріальних й еко-технологічних парків, а також їх роль і значення в сучасних умовах сталого розвитку. Окреслено головні переваги у досягненні екологічної, соціальної й економічної ефективності від провадження та розвитку ЕІП-концепції. Висвітлено основні функціональні завдання еко-технопарків, як науково-технічних ядер існування та розвитку еко-індустріального сектору економіки.Досліджено сьогоденний етап розвитку еко-парків у світі.
Ключові слова: еко-індустріальний парк, ЕІП-концепція, еко-технологічний парк еко-парки, еко-інвестиційно-інноваційна стратегія, сталий розвиток.
43
Ковтун, В. А. "СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 6 (28 травня 2021): 73–80. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.6.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Інноваційна діяльність сільськогосподарських підприємств спрямовується на пошук та реалізацію інноваційних проєктів, які забезпечать стабільний і прибутковий розвиток суб’єкта господарювання в довгостроковій перспективі. Від сукупності внутрішніх і зовнішніх умов залежить вибір інноваційної стратегії, поточного стану та конкурентного середовища сільськогосподарського підприємства. В Україні розпочався новий етап розвитку сільського господарства, який характеризується збільшення обсягів використання інноваційних технологій. Проаналізовано особливості формування та використання певних інноваційних впроваджень у сучасних умовах. Встановлено, що ефективними для сільськогосподарських виробників є інноваційні платформи, які працюють у сфері big data такі продукти як: БАЙЕР БІЗНЕС ПЛЮС, AGRIANALYTICA, SAATBAU PROFIT MANAGER тощо.
44
Большакова, Анастасія. "ОСОБИСТІСНІ РЕСУРСИ ПОДОЛАННЯ СКЛАДНИХ СИТУАЦІЙ ЯК ПРЕДИКТОРИ ІННОВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАВООХОРОНЦІВ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (лютий 2020): 68–80. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження було вивчення особистісних предикторів розвитку інноваційної готовності майбутніх правоохоронців. Методи. Діагностику інноваційної готовності здійснено з допомогою опитувальника «Особистісна готовність до змін». Для діагностики ресурсів подолання складних ситуацій обрано: Тест життєстійкості С. Мадді в адаптації Д. Леонтьєва; Методика SACS С. Хобфолла; Опитувальник толерантності до невизначеності С. Баднера в адаптації Г. Солдатової. У процесі статистичної обробки здійснено множинний регресійний аналіз (прямим покроковим методом). Результати. Побудовано 7 регресійних рівнянь, що містять особистісні ресурси подолання складних ситуацій із зазначенням значущості їх впливу на складові інноваційної готовності. Найбільш впливовим предиктором розвитку готовності майбутніх правоохоронців до інновацій є їх схильність обирати активні просоціальні копінг-стратегії «асертивні дії» та «вступ до соціального контакту». Також суттєвого значення має складова життєстійкості «залучення» й складові толерантності до невизначеності «складність» та «новизна». Помірний вплив на розвиток інноваційної готовності здійснюють складова життєстійкості «прийняття ризику», схильність до копінг-стратегії «імпульсивні дії» та складова толерантності до невизначеності «нерозв’язність». Незначний вплив на розвиток інноваційної готовності спричиняють складова життєстійкості «контроль» та відмова від копінг-стратегій «уникнення», «непрямі дії», «асоціальні дії», «агресивні дії». Схильність до обрання копінг-стратегії «обережні дії» сприяє розвитку такої складової інноваційної готовності майбутніх правоохоронців як «адаптивність» та загальмовує розвиток «толерантності до двозначності». Висновки. Результати регресійного аналізу доводять, що особистісні ресурси подолання складних ситуацій, до яких належать складові життєстійкості, толерантності до невизначеності та копінг-стратегії, є значущими предикторами розвитку інноваційної готовності майбутніх правоохоронців.
45
Verbytska, H. L. "ВИДИ ІННОВАЦІЙ В УМОВАХ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (26 квітня 2018): 148–52. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.148-152.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розробка класифікації інновацій підприємств, які функціонують в умовах міжнародних економічних відносин. В процесі дослідження використовувалися такі методи: табличний (для наочного представлення результатів дослідження); аналітичний і структурно-логічний (при розробці класифікації інновацій). Отримано такі результати: запропоновано класифікацію інновацій, яка включає узагальнені основні ознаки та види інновацій; визначено сутність кожної з інновацій та притаманні їй власні якісні характеристики. Наукова новизна дослідження полягає у використанні комплексного підходу до обґрунтування ключових ознак та видів інновацій підприємств. Отримані результати можуть бути використані в процесі формування інноваційної стратегії підприємства в умовах міжнародних економічних відносин.
46
Кудирко, О. М. "Інновації як основа економічної стратегії підприємства". Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні наки, Вип. 2 (2006): 220–26.
Знайти повний текст джерела
47
Басс, Д. Я. "Інноваційна стратегія розвитку ринків фінансових послуг". Формування ринкових відносин в Україні, № 6(61) (2006): 86–91.
Знайти повний текст джерела
48
Боровік, Л. В. "СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 3 (9 листопада 2020): 50–59. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств є надзвичайно складним завданням, оскільки їхня господарська діяльність перебуває під впливом багатьох чинників, які діють за певних умов із різною інтенсивністю і характеризуються багатовекторністю. Найважливішими чинниками конкурентних переваг аграрних підприємств у регіоні є: ресурсний потенціал; фінансове становище; кон'юнктура на ринку сільськогосподарської продукції; інноваційно-інвестиційний, технічний, технологічний, інфраструктурний, кадровий та соціальний потенціал. Організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств повинен включати такі заходи державної підтримки: науково-технічну та інноваційно-технологічну політику; інвестиційну, цінову, податкову, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, антимонопольну, антикримінногену, антикорупційну політику. Держава повинна на законодавчому рівні підтримувати розвиток інтеграційних процесів, сприяти відновленню зрошуваної та дренажної систем у регіоні, здійснювати контроль над використанням земельних і водних ресурсів.
49
Пожуєва, Т. О. "Інноваційні стратегії та економічний розвиток". Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, Вип. № 44 (2011): 189–92.
Знайти повний текст джерела
50
Кузьмінов, С. В. "Стратегія антикорупційних реформ в Україні: міжнародний досвід чи інновація?" Економічний нобелівський вісник, № 1 (8) (2015): 55–61.
Знайти повний текст джерела